Поиск в системе

Державний герб України Постанова Іменем України 25 січня 2022 року м. Київ справа № 143/591/20 провадження № 14-72 цс 21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й. , Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І. , Ситнік О. М., Штелик С. П. , розглянула у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про переведення прав та обов`язків орендаря за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» - адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Сопруна В. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» (далі - ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ», позивач) звернулось до Погребищенського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 (далі - орендодавець) та ОСОБА_2 (далі - новий орендар, а разом з орендодавцем - відповідачі) про переведення прав та обов`язків орендаря. 1.2. У позові вказувало на те, що ОСОБА_1 та ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 15 листопада 2009 року уклали договір оренди земельної ділянки площею 3,5683 га (кадастровий номер 0523484700:04:001:0024), яка розташована на території Розкопанської сільської ради Погребищенського району Вінницької області (далі - первинний договір оренди). Сторони погодили строк дії первинного договору оренди на 10 років. 1.3. Первинний договір оренди зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Центру Державного земельного кадастру, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис від 20 липня 2010 року за № 041005100049. 1.4. Відповідно до умов первинного договору оренди, а також положень Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про оренду землі), ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» реалізувало переважне право перед іншими особами на поновлення первинного договору оренди. 1.5. 20 січня 2020 року (в період дії первинного договору оренди) ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з ОСОБА_2 щодо тієї ж земельної ділянки (кадастровий номер 0523484700:04:001:0024) (далі - спірний договір оренди). Спірний договір оренди укладено строком на 10 років. Право оренди на зазначену земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 30 січня 2020 року. 1.6. ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» вважає, що його переважне право на укладення первинного договору оренди на новий строк, передбачене цим первинним договором та законом, було порушене і підлягає захисту шляхом переведення на нього прав та обов`язків орендаря за спірним договором оренди, укладеним відповідачами. 2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2.1. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 9 вересня 2020 року позов ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» задоволено: - переведено на ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» права і обов`язки орендаря за спірним договором оренди; - стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 1 051,00 грн з кожного. 2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що переважне право позивача на укладення первинного договору оренди на новий строк, передбачене пунктом 8 первинного договору оренди та статтею 33 Закону про оренду землі, було порушене, оскільки спірний договір оренди було укладено під час дії первинного договору оренди. 2.3. ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» реалізувало своє переважне право перед іншими особами на укладення на новий строк первинного договору оренди, направивши ОСОБА_1 лист-повідомлення про бажання укласти первинний договір оренди на новий строк з проектом додаткової угоди - у відповідності з умовами пункту 8 первинного договору оренди та вимог Закону про оренду землі. 2.4. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, суд першої інстанції дійшов висновку, що реальний строк дії первинного договору оренди закінчується 20 липня 2020 року. 2.5. Згідно із частиною другою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України) суд першої інстанції врахував, що ефективним способом захисту, який забезпечить відновлення порушеного відповідного переважного права ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ», є позов про переведення прав та обов`язків орендаря, який потрібно застосовувати за аналогією закону (статті 8, 362 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України). Тому позовні вимоги ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» підлягають задоволенню в повному обсязі. 3. Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції 3.1. Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційна скарга представника відповідачів задоволена, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 9 вересня 2020 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. 3.2. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України (далі - ВСУ), викладеного у його постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15 (далі - постанова № 6-55цс15), та висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 365/396/17 (далі - постанова № 365/396/17), переведення прав та обов`язків за спірним договором оренди на позивача не є належним способом захисту відповідного переважного права позивача. Належним способом захисту відповідного порушеного переважного права позивача є визнання спірного договору оренди недійсним. 3.3. З іншими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодився. Апеляційний суд здійснив розподіл судових витрат, стягнувши з позивача на користь відповідачів 1 576,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги. 4. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи 4.1. ОСОБА_1 та ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» 15 листопада 2009 року уклали первинний договір оренди щодо земельної ділянки площею 3,5683 га (кадастровий номер 0523484700:04:001:0024), яка розташована на території Розкопанської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цей первинний договір оренди був зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Центру Державного земельного кадастру, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинений запис від 20 липня 2010 року за № 041005100049. 4.2. Відповідно до пункту 8 первинного договору оренди цей договір укладений на 10 років, він набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації (пункт 41). Первинний договір оренди набрав чинності після його державної реєстрації, тому строк його дії закінчився 20 липня 2020 року. 4.3. 20 січня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали спірний договір оренди. 30 січня 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523484700:04:001:0024 строком на 10 років. 4.4. У травні 2020 року ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» на адресу ОСОБА_1 направило лист-повідомлення про бажання скористатись своїм переважним правом та продовжити дію первинного договору оренди на новий строк. До цього листа-повідомлення додало проект додаткової угоди до первинного договору оренди. 5. Короткий зміст вимог касаційної скарги 5.1. 23 листопада 2020 року ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» через свого представника подало до Верховного Суду касаційну скаргу, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права. 5.2. У касаційній скарзі ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2020 року. 6. Рух справи в суді касаційної інстанції 6.1. Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій (частина перша статті 25 ЦПК України). 6.2. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. 6.3. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 6.4. У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду (частина п`ята статті 34 ЦПК України). 6.5. Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених цим Кодексом. 6.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у цій справі. 6.7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України. Ця ухвала мотивована тим, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним відійти від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15, за яким належним способом захисту порушеного переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк у разі укладення договору оренди з новим орендарем та при отриманні орендодавцем письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати це переважне право є позов про визнання другого договору оренди недійсним. Натомість ефективним способом захисту, який забезпечуватиме відновлення порушеного переважного права на укладення договору оренди на новий строк є позов про переведення прав та обов`язків наймача, який слід застосовувати за аналогією закону. 6.8. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року ця справа прийнята та призначена до судового розгляду колегією Великої Палати Верховного Суду у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. 7. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 7.1. Позивач обґрунтовує необхідність відступлення від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15, та висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові у справі № 365/396/17, з урахуванням яких апеляційний суд відмовив у задоволенні його позовних вимог та скасував рішення суду першої інстанції у цій справі. 7.2. Позивач також вважає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, за змістом якого суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди. 7.3. Факт наявності іншого договору оренди орендодавця з третьою особою говорить про відсутність волевиявлення власника землі на поновлення або укладання нового договору з попереднім орендарем, тому задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено з третьою особою (новим орендарем) під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта не приведе до відновлення порушеного права користування земельною ділянкою. 7.4. Позивач вважає, що з огляду на обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, ефективним способом захисту, який забезпечує відновлення порушеного переважного права, є позов про переведення прав та обов`язків нового орендаря за спірним договором оренди, який потрібно застосувати за аналогією закону (статті 8, 362 ЦК України). Позиція інших учасників справи 7.5. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися. 8. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8.1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). 8.2. За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 8.3. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). 8.4. Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). 8.5. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. 8.6. Верховний Суд України у своїх постановах неодноразово виснував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства - Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону про оренду землі, регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору та щодо договору найму. 8.7. За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів. 8.8. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 8.9. Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом про оренду землі. Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону про оренду землі. 8.10. За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону про оренду землі,право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі. 8.11. Статтею 13 Закону про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 8.12. Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом. 8.13. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону про оренду землі). 8.14. За частиною першою статті 14 Закону про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а статтею 18 цього Закону передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. 8.15. За змістом статті 19 Закону про оренду землі, строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. 8.16. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд. 8.17. У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених судами обставин справи, за якими позивач, звернувшись із позовом про недійсність договорів оренди з новим орендарем та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за новим орендарем за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та при цьому не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, не міг забезпечити поновлення свого права користування відповідними земельними ділянками, конкретизувала висновок, висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист. Вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала своє право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). 8.18. Як зазначалось вище, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договору оренди від 20 січня 2020 року з новим орендодавцем ( ОСОБА_2 ), був чинним договір, укладений позивачем та орендодавцем у 2009 році щодо тієї самої земельної ділянки, строк дії якого не закінчився, і той факт, що цей договір в установленому договором чи законом порядку розірваний,є неукладеним, нікчемним або визнаний недійсним судом, не підтверджено. 8.19. Висновки судів попередніх інстанцій про строк дії первинного договору оренди у цій справі є правильними та відповідають Закону про оренду землі й правовим висновкам, висловленим Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у її постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати від цього правового висновку. 8.20. Звертаючись із цим позовом про переведення на нього прав і обов`язків орендаря за новим договором (укладеним з новим орендарем), позивач зазначив про порушення його переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. 8.21. Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом. 8.22. Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій. 8.23. Також відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. 8.24. Відповідно до частини першої статті 33 Закону про оренду землі передумовами виникнення переважного права на поновлення є: - закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі; - належне виконання договору орендарем; - наявність інших осіб, які виявили намір укласти договір оренди цієї ж земельної ділянки. 8.25. За змістом частини четвертої статті 33 Закону про оренду землі, умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. 8.26. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами. 8.27. Водночас предмет регулювання статті 33 Закону про оренду землі не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за смислом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі. 8.28. Аналіз змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини друга-п`ята статті 33 Законупро оренду землі); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону про оренду землі). 8.29. При цьому стаття 33 Закону про оренду землі не передбачає застосування такого спеціального способу його захисту, як переведення на нього прав орендаря. 8.30. Поряд із цим застосування статті 362 ЦК України за аналогією не є можливим, оскільки відносини з оренди земельної ділянки єдиного власника не є подібними до відносин з продажу частки у праві спільної часткової власності. Крім того, спосіб захисту, не вказаний у законі, може застосовуватись (зокрема і за аналогією) лише в разі, якщо жодний спосіб, передбачений законом, не є ефективним у певних правовідносинах. У цьому випадку в законі наявна прогалина, і суд заповнює її, застосовуючи не передбачений законом спосіб (у тому числі за аналогією). Натомість у законодавстві, що підлягає застосуванню у цій справі, прогалини немає, бо законом передбачений ефективний спосіб захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 67). 8.31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). 8.32. Статтею 33 Закону про оренду землі (у відповідній редакції, чинній у спірний період), визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди. 8.33. Додаткова угода до договору оренди землі відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 8.34. Висновків про належний спосіб захисту при вирішенні правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у справі № 908/299/18, вказавши у постанові від 26 травня 2020 року, що при вирішенні правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону про оренду землі, належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме з викладенням її змісту. 8.35. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від правової позиції, сформованої ВСУ, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду цілком обґрунтовано вказав на те, що при визнанні недійсним договору оренди, який порушує переважне право, жодним чином не відновлюються інтереси особи, переважне право якої порушене. 8.36. Визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням переважного права, не поновлює порушеного переважного права, тому що таке визнання само по собі не має наслідком обов`язок власника земельної ділянки (орендодавця) укласти договір оренди із суб`єктом переважного права (орендарем). За цих підстав, закономірною є неприйнятність та неефективність такого способу для захисту переважного права. 8.37. Слід звернути увагу на те, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. 8.38. Для оцінки правовідносин у цьому спорі слід керуватися сталим підходом Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово зазначав, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку. ЄСПЛ наголошував, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. 8.39. Отже, необхідно застосовувати правові норми та судову практику таким чином, щоб вони були найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. 8.40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)(пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)). 8.41. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди. 8.42. Як вже зазначалось, за обставинами цієї справи, ОСОБА_1 уклав спірний договір оренди з ОСОБА_2 , за яким було зареєстроване право оренди, ще до закінчення строку дії первинного договору оренди та до вичерпання встановленого первинним договором оренди строку для повідомлення первинним орендарем про своє бажання скористатись переважним правом щодо укладення цього договору оренди на новий строк. 8.43. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 66). 8.44. У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. 8.45. За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанов від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14). Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації припинення права оренди. 8.46. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155). 8.47. З огляду на вищевикладене належним способом захисту переважного права орендаря - ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору 2009 року, а тому постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові про переведення прав та обов`язків орендаря слід залишити без змін. 9. Щодо відступу 9.1. Як вже зазначалося, справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15. 9.2. За приписами підпункту 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 9.3. Відповідно до обставин справи № 6-55цс15 договір оренди з наступним орендарем укладено після закінчення строку договору оренди з первісним орендарем. Натомість у справі, що переглядається, такий договір з наступним орендарем укладено, а право оренди зареєстровано до закінчення договору оренди з первісним орендарем, тобто до виникнення в останнього переважного права на укладення договору на новий строк. 9.4. Отже, обставини справи, що переглядається, і справи № 6-55цс15 не є подібними. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступлення від висновку ВСУ, викладеного у його постанові № 6-55цс15. 10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 10.1. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 10.2. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року - без змін. Щодо судових витрат З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати щодо перегляду справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОГРЕБИЩЕНСЬКЕ» залишити без задоволення. 2. Постанову Вінницького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний С. П. Штелик Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформила суддя Рогач Л. І. https://reyestr.court.gov.ua/Review/104415080

Постанова Іменем України 12 жовтня 2021 року м. Київ Справа № 233/2021/19 Провадження № 14-166цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула справу за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» (далі - позивач; ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ») до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про переукладення договору оренди землі та за зустрічним позовом відповідачки до позивача про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання за касаційною скаргою позивача на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року, ухвалене суддею Бєлостоцькою О. В., і постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Кішкіної І. В., Азевича В. Б. і Халаджи О. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Відповідачка була власницею сертифіката на право на земельну частку (пай). У 2012 році вона уклала з позивачем договір оренди земельної частки (паю) строком на 20 років, а у 2014 році їй виділили відповідну земельну ділянку у натурі (на місцевості). Відповідачка зареєструвала право власності на цю ділянку. Але позивача проінформувала аж у 2018 році: надіслала йому повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку. 2. Позивач звернувся з позовом про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Вважав, що після формування земельної ділянки та державної реєстрації орендодавцем права власності на неї договір оренди земельної частки (паю) не припинив дію. Тому його треба переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що були у договорі оренди земельної частки (паю). 3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що через зміну предмета оренди і статусу сторін договору оренди земельної частки (паю) цей договір припинив дію. Тому його не можна переукласти. 4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має відповісти, зокрема, на такі питання: (1) які правовідносини слід вважати подібними? (2) чи має орендар за договором оренди земельної частки (паю) право переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі? (2) Короткий зміст позовної заяви 5. 29 березня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою. Просив визнати переукладеним у запропонованій ним редакції договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений із відповідачкою (далі - договір оренди земельної частки (паю)), на договір оренди землі. Предметом останнього має бути земельна ділянка з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001 і площею 4,3847 га (далі -земельна ділянка) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідачки на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме з 30 квітня 2014 року. 6. Мотивував позовну заяву так: 6.1. 22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою строком на 20 років договір оренди земельної частки (паю). Цей договір зареєстрований 29 березня 2012 року за № 971 у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради. Предметом договору була земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів (далі - земельна частка (пай)). Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до вказаного договору. Згідно з цим актом відповідачка передала, а позивач прийняв у користування (оренду) земельну частку (пай). 6.2. Факт систематичного перерахування позивачем на користь відповідачки орендної плати протягом 2012-2018 років підтверджують відповідні платіжні доручення, касові ордери та відомість. 6.3. Позивачеві стало відомо, що відповідачці земельну частку (пай) виділили у натурі, а сформованій земельній ділянці присвоїли кадастровий номер. Відповідачка порушила умови договору оренди земельної частки (паю), бо не повідомила позивача про виділення їй земельної частки (паю) в натурі та не переуклала з позивачем договір оренди землі. Оскільки договір оренди земельної частки (паю) сторони уклали строком на 20 років, то після виділення в натурі земельної частки (паю) є підстави для переукладення договору оренду землі. 6.4. Обґрунтованість позовних вимог підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14. 7. 15 липня 2019 року відповідачка звернулася із зустрічним позовом. Просила припинити дію договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання у зв`язку з неможливістю виконання. Мотивувала зустрічний позов так: 7.1. 30 квітня 2014 року відповідачка отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ці документи підтверджують право власності відповідачки на земельну ділянку, розташовану на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 7.2. Оскільки відповідачка має право самостійно визначати спосіб і порядок користування та розпорядження належною їй власністю, вона уклала договір оренди земельної ділянки з Фермерським господарством «Щедрий Лан» (далі - ФГ «Щедрий Лан»). 7.3. 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі № 233/1603/18 за позовом ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» до відповідачки та ФГ «Щедрий Лан» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області - про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди. Суд визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, який відповідачка уклала з ФГ «Щедрий Лан», і скасував запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за цим господарством. 7.4. 26 листопада 2018 року відповідачка надіслала на юридичну адресу позивача лист-повідомлення про припинення договору оренди земельної частки (паю) через те, що вона має намір господарювати на земельній ділянці самостійно. У цьому листі попросила визнати припиненим договір оренди земельної частки (паю), повернути земельну ділянку у стані, придатному для використання за цільовим призначенням, як це передбачає пункт 3.1 договору оренди земельної частки (паю), а також утриматися від вчинення дій, які би перешкоджали використанню відповідачкою її земельної ділянки. 7.5. Закон не передбачає обов`язку орендодавця переукласти договір оренди земельної частки (паю) після оформлення права власності на виділену земельну ділянку. 7.6. У разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Порядок поновлення договору оренди землі та переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки за договором, на укладення договору оренди землі на новий строк визначає стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). 7.7. Про оформлення відповідачкою права власності на земельну частку (пай) позивач дізнався ще під час розгляду справи № 233/1603/18, у якій 25 жовтня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення. Тому мав виконати вимоги статті 33 Закону № 161-XIV. Але цього не зробив. Порушив порядок і строки переукладення договору оренди землі, визначені вказаною статтею. З огляду на це його переважне право на переукладення договору оренди земельної ділянки припинилося. 7.8. Відповідачка не отримує орендну плату від позивача з 2018 року. А сертифікат, на підставі якого сторони уклали договір оренди земельної частки (паю), втратив чинність. Тому цей договір слід вважати припиненим. 7.9. Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, незастосовний у справі № 233/2021/199, оскільки у цих справах відмінні предмети спору, підстави позовів і матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 8. 11 грудня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Мотивував рішення так: 8.1. З 30 квітня 2014 року відповідачка стала власником земельної ділянки, тобто змінився предмет договору оренди земельної частки (паю) та статус його сторін. Після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акта на право приватної власності на землю вона набуває статус власника земельної ділянки, а предмет оренди змінюється. Тому договір оренди земельної частки (паю) з вказаної дати припинений. 8.2. Враховуючи вимоги статей 203 і 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки й одержання власником земельної частки (паю) державного акта на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення сторін. Така наявність, а також вільність волевиявлення та його відповідність внутрішній волі є необхідними умовами дійсності правочину. 8.3. Відповідно до пункту 17 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами під час реалізації ними права вимоги на відведення відповідно до законодавства земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю. Тому з часу отримання державного акта на право приватної власності на землю орендодавець набув статус власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавця, а тому договір оренди земельної частки (паю) слід вважати припиненим (див. ухвалу Верховного Суду України від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, постанову цього суду від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, а також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18). 8.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не можна розцінювати як примус власника земельної ділянки до такого переукладення. Цей пункт передбачає право, а не обов`язок переукласти відповідний договір. Оскільки відповідачка заперечує проти переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки, у задоволенні первісного позову слід відмовити. 8.5. Доводи позивача про оплатне користування земельною ділянкою після оформлення відповідачкою права власності на неї підтверджують наявність позадоговірних відносин сторін і не впливають на висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову. 8.6. Припис частини першої статті 32 Закону № 161-XIV незастосовний до правовідносин сторін. Договір оренди земельної частки (паю) припинив дію. Тому зустрічний позов теж не можна задовольнити. (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 25 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанцій у частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняв постанову, згідно з якою залишив це рішення у вказаній частині без змін. Висновки апеляційного суду про необґрунтованість первісного позову є аналогічними тим, які сформулював суд першої інстанції. 10. Апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторони не оскаржили. Тому у цій частині він рішення суду першої інстанції не переглядав. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 17 березня 2020 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у частині вирішення первісного позову й ухвалити у цій частині нове рішення - про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 13. 11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так: 13.1. Необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. Його слід уточнити, вказавши, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий тільки за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження. 13.2. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, якими мотивує доводи касаційної скарги позивач, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19. 13.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційне провадження у справі № 233/2021/19 слід закрити. Це узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19. 13.4. У провадженні Верховного Суду була аналогічна справа № 233/3676/19 за позовом про переукладення договору оренди земельної частки (паю), у якій: 13.4.1. 2 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою того ж позивача. Останній мотивував її тим, що апеляційний суд не врахував ті ж висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. 13.4.2. 8 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13.4.3. 1 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову про задоволення касаційної скарги позивача. У пункті 74 цієї постанови вона вказала, що не відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та погоджується з ними. Наявність або відсутність підстав для закриття касаційного провадження Велика Палата Верховного Суду не встановлювала, хоча такі доводи відповідача були (пункт 17 постанови). 13.5. Якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги встановив, що висновок про застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та який особа зазначила у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то слід закривати касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 14. Позивач мотивував касаційну скаргу так: 14.1. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону № 161-XIV. 14.2. Припинення договорів оренди земельних часток (паїв) можливе тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених статтею 31 Закону № 161-XIV. Серед цих підстав відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору оренди як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю). 14.3. Відсутність підстав для припинення договору оренди земельної частки (паю) суд уже встановив у справі № 233/1603/18. Цей факт є преюдиційним для справи № 233/2021/19. 14.4. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18. У тих справах касаційний суд не вирішував питання про застосування приписів абзацу другого розділу ІХ «Перехідні положення» Закону № 161-XIV. 14.5. Суди першої й апеляційної інстанцій мали застосувати висновки, які сформулював Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного господарського суду у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. (2) Позиції інших учасників справи 15. 5 червня 2020 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу. Вказала, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову є обґрунтованими. Мотивувала відзив так: 15.1. Доводи позивача про неправильне застосування норм матеріального права фактично зводяться до їх помилкового тлумачення. 15.2. У відповідачки відсутнє волевиявлення на переукладення договору оренди земельної частки (паю). 15.3. З часу отримання відповідачкою свідоцтва про право власності на земельну ділянку вона стала її власницею. Тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди земельної частки (паю). Тому цей договір припинив дію. 15.4. Зміст пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) щодо його переукладення у разі виділення земельної ділянки на місцевості не можна вважати примусом для власника земельної ділянки. Зазначена умова договору передбачає право, а не обов`язок переукласти договір оренди. 15.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постановивід 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19, від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19 і постановив ухвалу від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 після того, як Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області 25 жовтня 2018 року ухвалив рішення у справі № 233/1603/18. Тому встановлені в останній обставини не є преюдиційними для справи № 233/2021/19, у якій слід застосувати наведені висновки Верховного Суду. 15.6. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, не можна застосувати у справі № 233/2021/19. Вказані висновки суперечать тим, які Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював пізніше у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду - у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 і від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19. 15.7. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 233/2217/19 за касаційною скаргою того ж позивача, що й у справі № 233/2021/19. Мотивував ухвалу тим, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним Верховним Судом України в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06. Цими ж висновками Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також обґрунтував постанову від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 з подібними правовідносинами, в якій позивач був стороною. 15.8. В ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також вказав на неподібність встановлених у ній обставин з обставинами, які суди встановили у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18. А саме висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у цих постановах позивач просив застосувати у справі № 233/2021/19. 16. Третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позицію щодо касаційної скарги не висловила. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Межі розгляду справи касаційним судом 17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України - застосування судами першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. 18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 19. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині вирішення первісного позову. (2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (2.1) Які правовідносини слід вважати подібними? 20. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України) у разі відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд справи по суті спору можливий лише за встановлення того, що висновок Верховного Суду про застосування норми права, який особа згадала у касаційній скарзі, стосується правовідносин, що є подібними, та якщо відсутні підстави для закриття касаційного провадження. 21. На думку зазначеної колегії суддів, правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18 не є подібними до правовідносин у справі № 233/2021/19. Тому касаційне провадження за касаційною скаргою позивача слід закрити. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується. 22. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (див. близькі за змістом приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)). 23. Пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України передбачає закриття судом касаційного провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього кодексу суд встановив, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (див. близькі за змістом приписи пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України). 24. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. 25. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. 26. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом. 27. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти): 27.1. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. 27.2. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій. Наприклад, у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, вирішуючи питання невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у порівнюваних справах № 6-52цс14, № 6-535цс15 і № 916/2129/15 об`єктами спору були нежилі приміщення, а не земельні ділянки, як у справі № 522/2201/15-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду вказала, що означена відмінність в об`єктах спору не означає неподібність спірних правовідносин у зазначених справах, бо і нежилі приміщення, і земельні ділянки є нерухомим майном, щодо якого приписи ЦК України про позовну давність і про витребування майна з чужого незаконного володіння мають діяти однаково. 28. Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другоїстатті 392 , пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частин перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова «подібний» не завжди означає тотожність. 29. Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України) була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). 30. Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. 31. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. 32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). 33. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 34. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19)). 35. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України. 36. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Поняття «якість закону» означає, що законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). 37. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)). 38. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне конкретизувати: 38.1. Висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16 тощо); 38.2. Висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц тощо). 39. Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. 40. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо). 41. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи в ухвалі від 11 листопада 2020 року підстави для передання справи № 233/2021/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові останньої від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19. У тій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 і від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, та виснувала про відсутність підстав для відступу від нього. Але не звернула увагу на те, що спірні правовідносини у справі № 233/3676/19 і у порівнюваних господарських справах не є подібними. Відсутність такої подібності мала зумовити закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. 42. За обставинами справи № 233/3676/19, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю), який позивач уклав із фізичною особою-відповідачем, на договір оренди землі у запропонованій редакції - на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку. Позивач скаржився на те, що фізична особа-відповідач порушила умови договору оренди земельної частки (паю) тим, що не повідомила ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовилася від переукладання договору. Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 42.1. Виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї: (а) не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору; (б) не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема «істотною зміною обставин»; (в) не зумовлені причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. 42.2. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав. 43. За обставинами справи № 924/468/14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Єлисейські поля» звернулося з позовом до приватно-орендного підприємства «Горинь» про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок. Позивач мотивував вимогу тим, що є орендарем спірних земельних ділянок, які навесні 2013 року самовільно зайняв відповідач-орендодавець і засіяв їх кукурудзою. Стверджував, що останній протиправними діями з незаконного збору урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках заподіяв останньому збитки у вигляді неодержаного доходу. Ці збитки слід стягнути з відповідача. Вирішуючи питання про те, чи законно спірні земельні ділянки перебували у користуванні відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки: 43.1. Після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державних актів на право власності на землю відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. 43.2. Оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє. Такі договори підлягають переукладенню. Припинення їхньої дії можливе тільки після переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону № 161-XIV. 44. За обставинами справи № 904/3558/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос-М» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжхарчоторг» про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки. Третіми особами, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача були власники спірних земельних ділянок (орендодавці). Позивач вважав, що після державної реєстрації у 2016 році права власності на спірні земельні ділянки - виділені в натурі земельні частки (паї) - власники з власної волі уклали договори оренди земельних ділянок із позивачем. Тому відсутні підстави для їх використання відповідачем на підставі укладених у 2011 році договорів оренди земельних часток (паїв). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив такі висновки: 44.1. Отримання власниками земельних ділянок документів, які підтверджують їхнє право власності автоматично не припиняє дію раніше укладених із відповідачем договорів оренди земельних часток (паїв). 44.2. Те, що власники земельних ділянок не переуклали договори оренди земельних часток (паїв) на договори оренди землі, не означає, що відповідач втратив право оренди земельних ділянок після їх виділення в натурі. 45. У трьох зазначених справах порівняння спірних правовідносин за змістовим критерієм демонструє подібність останніх: 45.1. Власники земельних ділянок після їхнього виділення у натурі вважали, що укладені раніше договори оренди земельних часток (паїв) припинилися. Тому вони або уклали договори оренди землі з іншими орендарями, або почали самостійно господарювати на відповідній ділянці, що зумовило виникнення юридичних спорів із орендарями за договорами оренди земельних часток (паїв). 45.2. У кожній із трьох справ суд перевіряв, чи мав право орендодавець-власник земельної ділянки, який раніше уклав договір оренди земельної частки (паю), вільно розпорядитися виділеною йому в натурі земельною ділянкою, а також чи припинилися його обов`язки за цим договором у зв`язку з оформленням права власності на відповідну земельну ділянку. 45.3. Відмінність у предметах і підставах позовів у справах про визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки (справа № 233/3676/19), про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок (справа № 924/468/14) та про зобов`язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки (справа № 904/3558/18) означає, щоспірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин. 46. З огляду на висновки, наведені у цій постанові в справі № 233/2021/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав ні для відступу від її висновку, викладеного у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, ні для закриття касаційного провадження у справі № 233/2021/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України. 47. Висновки, які Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював в ухвалі від 24 червня 2020 року у справі № 911/1213/19, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 листопада 2020 року у справі № 233/2021/19, не спростовують висновки Великої Палати Верховного Суду: 47.1. За обставинами справи № 911/1213/19 Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Київобленерго» з позовом про визнання недійсним прийнятого за результатами розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії й оформленого протоколом рішення створеної при цьому товаристві комісії з розгляду актів про порушення. 47.2. Суд касаційної інстанції на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України закрив касаційне провадження у тій справі. Мотивував тим, що висновки, викладені у постанові апеляційного господарського суду, яку відповідач оскаржив у касаційному порядку, та викладені у постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі № 3-156гс14, які, на думку відповідача, апеляційний суд не врахував під час розгляду справи №911/1213/19, стосуються різних обставин. 48. 4 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» на постанову Донецького апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі № 233/2217/19 за позовом цього товариства до фізичної особи-орендодавця про переукладення договору оренди земельної частки (паю). ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» мотивувало скаргу порушенням тих самих норм матеріального права, що й у справі № 233/2021/19. Відмову у відкритті касаційного провадження суд обґрунтував, зокрема, тим, що правовідносини у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, висновками Верховного Суду в якими позивач обґрунтував вимоги касаційної скарги, не є подібними з правовідносинами у справі № 233/2217/19. 49. З метою забезпечення єдності судової практики щодо визначення подібності спірних правовідносин при відкритті (закритті) касаційного провадження у справах за участю того самого позивача Велика Палата Верховного Суду бере до уваги її висновки, сформульовані у цій постанові в справі № 233/2021/19, та відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 4 березня 2020 року у справі № 233/2217/19, про те, що спірні правовідносини щодо договору оренди земельної частки (паю) за участю позивача не є подібними зі спірними правовідносинами у справах № 924/468/14 і № 904/3558/18, які розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. (2.2) Чи має орендар за договором оренди земельної частки (паю) право переукласти його на договір оренди земельної ділянки після того, як орендодавець виділив останню в натурі? 50. Позивач стверджував, що виділення земельної ділянки в натурі не впливає на чинність договору оренди земельної частки (паю) і на обов`язок відповідачки переукласти цей договір після оформлення її права власності на земельну ділянку. Відповідачка вважала, що у неї нема обов`язку переукладати договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Крім того, на її думку, припинення існування такого об`єкта, як земельна частка (пай), і набуття позивачкою статусу власниці земельної ділянки мають наслідком припинення договору оренди земельної частки (паю). Суди першої й апеляційної інстанцій погодилися з доводами відповідачки. Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки помилковими. 51. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України). 52. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 ЗК України). 53. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV). 54. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161-XIV). 55. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України). 56. Громадяни-власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону (абзац перший Розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку). 57. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом (абзац другий Розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку). 58. Отже парламент легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати користування нею тимчасово іншій особі, а також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди у «речову» після виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості). 59. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 59.1. 22 березня 2012 року позивач уклав із відповідачкою договір оренди земельної частки (паю). За цим договором відповідачка передала, а позивач прийняв у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної у натурі єдиним масивом, строком на 20 років. Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі земельної частки (паю) до вказаного договору. 59.2. 29 березня 2012 року договір оренди земельної частки (паю) зареєстрували у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 971. 59.3. 30 квітня 2014 року відповідачка зареєструвала право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 59.4. 26 листопада 2018 року відповідачка звернулась до позивача з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної частки (паю) у зв`язку з оформленням права власності на земельну ділянку. 60. Спір виник через відмову відповідачки переукласти з позивачем договір оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості). 61. Особливістю договору оренди земельної частки (паю) є, зокрема, те, що його предметом є не конкретна земельна ділянка, а земельна частка (пай), яка належить до загального масиву ділянок, виділеного учасникам колективного сільськогосподарського підприємства. 62. Власник сертифікату на право на земельну частку (пай), тобто орендодавець за договором оренди земельної частки (паю), не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладає цей договір. Незважаючи на це, до орендаря фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок - земель відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельні ділянки. Тому не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості та виділення у натурі земельної ділянки, котра відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає. Відбувається лише зміна її юридичного статусу. 63. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що зміна юридичного статусу частини земної поверхні, яку орендар використовує на підставі договору оренди земельної частки (паю), шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не означає знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання відповідного договору. Тому відповідні аргументи відповідачки є неприйнятними. 64. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої й апеляційної інстанцій керувалися Типовим договором оренди земельної частки (паю), затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5. Згідно з пунктом 2.3 цього Типового договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. 65. Частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість урахування в разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо у договорі немає посилання на ці умови. 66. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього кодексу (частини перша та друга статті 630 ЦК України у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку). Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (частина друга статті 7 ЦК України). 67. Беручи до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що внаслідок виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) предмет оренди за договором оренди земельної частки (паю) не зникає, а відбувається тільки зміна його юридичного статусу на земельну ділянку, припис пункту 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) суперечить актам цивільного законодавства - ЦК України та Закону № 161-XIV. А тому застосування такого припису судами першої й апеляційної інстанцій є необґрунтованим. 68. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що сторони не передбачили у договорі оренди земельної частки (паю) застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору оренди земельної частки (паю). Домовленість сторін про переукладення договору земельної частки (паю) слід розуміти як таку, що виключає можливість автоматичного припинення зобов`язань за ним у випадку виділення земельної ділянки на місцевості. 69. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що пункт 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю) слід застосувати з огляду на пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, теж є необґрунтованим. Постанови пленумів судів касаційної інстанції та Верховного Суду України не є правотворчими чи правозастосовними актами. Вони не встановлюють, не змінюють, не припиняють норм права та не є актами інтерпретації цих норм, визначеними чинним законодавством. Тому суди не мають вказані постанови враховувати. 70. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 95 ЗК України).Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (частина перша статті 27 Закону № 161-XIV). 71. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України). 72. Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, у пункті 2.3 договору оренди земельної частки (паю) сторони погодили, що у випадку виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Таке переукладення має відбутися у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством. 73. Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «переукладення договору», яке вжили сторони у договорі оренди земельної частки (паю), а парламент - у розділі IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV, слід розуміти і як укладення нового договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням необхідних змін у предметі оренди відповідно до юридичного статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, і як внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення у частині предмета оренди у відповідність з юридичним статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням тих, які стосуються предмета оренди, можна змінити виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін. 74. Доводи відповідачки про те, що пункт 2.3 договору оренди земельної частки (паю) передбачає право, а не обов`язок сторони на переукладення цього договору, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Приписи розділу IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV є імперативними щодо продовження дії відповідного договору оренди на тих самих умовах, а отримання згоди сторони договору на його переукладення необхідне лише у разі зміни умов раніше укладеного договору. 75. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша статті 652 ЦК України). 76. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (частина друга статті 652 ЦК України). 77. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (частина третя статті 652 ЦК України). 78. Договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства) (стаття 31 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час оформлення відповідачкою права власності на земельну ділянку). 79. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (частини друга-четверта статті 31 Закону № 161-XIV у вказаній редакції). 80. За змістом наведених приписів виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та набуття права власності на неї ніяк не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Таке виділення не можна вважати обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651 і 652 ЦК України, зокрема не можна розглядати як «істотну зміну обставин». 81. Виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) не зумовлене причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості й обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договору оренди земельної частки (паю) відбувається тільки після його переукладення на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку або у судовому порядку з визначених законом підстав. 82. Вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) суди мають ураховувати, що зміна юридичного статусу земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифікату на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 58-60, 62, 68, 72-73)). 83. З огляду на викладене помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що зміна предмета оренди та статусу сторін за договором оренди земельної частки (паю) є підставою для припинення останнього. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги та вважає позов обґрунтованим. 84. Доводи відповідачки про те, що позивач не виконав вимоги, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV для поновлення договору оренди землі на новий строк, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. Договір оренди земельної частки (паю) позивач уклав із відповідачкою 22 березня 2012 року строком на 20 років, тобто до 22 березня 2032 року включно. За змістом висновків, викладених у цій постанові, договір не припинив дію, його строк не сплив. Сторони мали його переукласти на договір оренди земельної ділянки на тих самих умовах. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV для регулювання спірних правовідносин незастосовні. (2.3) Щодо інших висновків судів і доводів відповідачки 85. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно застосували висновки Верховного Суду України, сформульовані в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06: 85.1. Лише за Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 3 серпня 2010 року, висновки Верховного Суду України стали обов`язковими для врахування судами (частина п`ята статті 13 вказаного Закону). 85.2. Такі висновки Верховний Суд України формулював не в ухвалах, а у постановах, прийнятих після набрання чинності зазначеним Законом за результатами перегляду судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстав (а) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, (б) невідповідності судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм права, (в) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. 85.3. Отже, висновок Верховного Суду України, сформульований в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06, не є прикладом висновку щодо застосування норми права, який суди мають ураховувати під час вирішення справ (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 29-35)). 86. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим застосування судами першої й апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, оскільки спірні правовідносини у тій справі та справі № 233/2021/19 не є подібними: 86.1. За обставинами справи № 6-127цс13 фізична особа звернулася з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Павел» і Відділу Держкомзему України у Долинському районі Кіровоградської області про визнання договору оренди землі недійсним. Позивач стверджував, що не виявляв волі на укладення цього договору. 86.2. Хоч у вказаній справі теж мало місце виділення в натурі земельної ділянки, Верховний Суд України у постанові у справі № 6-127цс13 не вирішував питання чинності договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості й оформлення права власності на неї, як і не робив висновків щодо застосування тих норм матеріального права, які слід застосувати у справі № 233/2021/19. 87. В оскаржених судових рішеннях застосовані, а у відзиві відповідачки на касаційну скаргу у справі № 233/2021/19 згадані висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 і від 9 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19. 88. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 вона вже відступила від зазначених висновків щодо застосування норм права. Тому немає підстав для їх подальшого застосування з метою вирішення спору. (3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (3.1) Щодо суті касаційної скарги 89. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). 90. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 91. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України). 92. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити: рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти у відповідній частині нове рішення - про задоволення цього позову. (3.2) Щодо судових витрат 93. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 94. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). 95. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 10 181,31 грн (1 921 грн + 2 881,50 грн + 5 378,81 грн відповідно) покладаються на відповідачку. (4) Висновки щодо застосування норм права 96. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. 97. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. 98. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Керуючись частинами першою, тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» задовольнити. 2. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати у частині відмови у задоволенні первісного позову й ухвалити нове рішення про задоволення цього позову: 2.1. Визнати переукладеним, починаючи з 30 квітня 2014 року - дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» із ОСОБА_1 , на договір оренди землі (земельної ділянки площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), виклавши у такій редакції: Договір оренди землі м. Миколайпілля Костянтинівський район, Донецька область 30 квітня 2014 року На виконання умов пункту 2.3 договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , зареєстрованого у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради 29 березня 2012 року за № 971, а також вимог абзацу 2 Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», згідно з якими після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається, громадянка України ОСОБА_1 , далі іменована «Орендодавець», з однієї сторони, та Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» в особі генерального директора Распопова Романа Сергійовича, який діє на підставі Статуту, далі іменоване «Орендар», з другої сторони, а разом іменовані «Сторони», уклали цей Договір про наступне: 1. Предмет Договору 1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну ділянку розміром 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, яка розміщена на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля - 4,3847 га, сіножаті - 0,0000 га, пасовища - 0,0000 га. 2. Умови договору 2.1 Мета використання земельної ділянки Земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарських потреб, а саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 2.2 Орендна плата За користування зазначеною в Договорі земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцю щороку орендну плату (в розрахунку на одну земельну ділянку) в розмірі 4 823,53 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять три грн 53 коп.). Починаючи з 1 січня 2019 року розмір орендної плати (в розрахунку на одну земельну ділянку), відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 8 373 грн (вісім тисяч триста сімдесят три грн). Розмір орендної плати визначається за домовленістю між Сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством України. Форми орендної плати за оренду однієї земельної ділянки на 1 рік, які встановлюються за домовленістю Сторін, наведені у відповідному додатку до Договору. Орендар сплачує орендну плату рівними частками від суми, вказаної в цьому пункті Договору, у такі строки: один раз на рік - грудень поточного року. Орендар на свій розсуд має право здійснити виплату орендної плати як частково, так і за цілий рік користування орендованою земельною ділянкою до настання строків, зазначених в цьому пункті Договору. Розмір платежів за окремими формами оплати щороку погоджується між Сторонами шляхом унесення змін або доповнень до цього Договору (додаток). Орендна плата, враховуючи невиплачену, за поточний рік оренди підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України. Орендар за погодженням з Орендодавцем може перенести термін виплати орендної плати. 2.3 Термін дії договору Договір укладено Сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між Орендарем та Орендодавцем, а саме з 29 березня 2012 року. Договір може бути припинений у будь-який час за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди Сторонами. Сторони не мають права відмовитись від виконання умов цього Договору в односторонньому порядку. За Орендодавцем зберігаються всі права розпорядження земельною ділянкою. В разі переходу права власності до інших осіб, цей Договір оренди зберігає чинність для нового власника на тих же умовах. Припинення дії Договору оренди допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України. 3.Права, обов`язки та відповідальність Сторін 3.1 Сторони зобов`язуються: Орендодавець: - передати Орендарю за актом приймання-передачі земельну ділянку у стані, що відповідає умовам цього Договору не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту набрання чинності цим Договором; - не втручатися у виробничу та господарську діяльність Орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього Договору; - не вносити зміни в Договір без письмової згоди Орендаря; Орендар: - протягом дії Договору не змінювати цільове призначення земельної ділянки, визначене в пункті 2.1 Договору; - використовувати земельну ділянку згідно з цільовим призначенням, зазначеним в пункті 2.1 цього Договору; - не допускати погіршення екологічного стану й родючості земельної ділянки; - відповідати і платити за всі витрати, пов`язані із використанням ним земельної ділянки на умовах, передбачених цим Договором; - своєчасно сплачувати орендну плату, визначену в Договорі; - після закінчення терміну Договору оренди повернути Орендодавцю орендовану земельну ділянку в стані, придатному для використання за цільовим призначенням; - за несвоєчасну сплату орендної плати - сплачувати пеню у розмірі 0,2 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення; - здійснювати комплекс заходів щодо охорони орендованої земельної ділянки згідно з чинним законодавством. 3.2 Сторони мають право: - у разі закінчення дії Договору до закінчення польових робіт термін оренди земельної ділянки продовжити до повного завершення збирання врожаю; - вносити зміни та доповнення у Договір за згодою обох Сторін виключно у письмовій формі. 3.3 Відповідальність Сторін Сторони несуть відповідальність за невиконання/неналежне виконання умов цього Договору згідно з Договором та чинним законодавством України. У випадку спричинення збитків Стороні за цим Договором чи третім особам, Сторона, яка спричинила збитки, відшкодовує такі збитки в повному обсязі. Сторони не несуть відповідальності у випадку неможливості виконання умов цього Договору внаслідок дії непереборної сили, що має бути підтверджено відповідними документами компетентних органів. 3.4 Інші умови Умови збереження стану об`єкта оренди - використання за цільовим призначенням. Ризик випадкового знищення або пошкодження земельної ділянки чи її частини несе Орендодавець. На орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. 4. Прикінцеві положення В інших випадках, які не передбачені цим Договором, Сторони керуються чинним законодавством України. Спори в разі відсутності взаємної згоди Сторін щодо зміни умов цього Договору, дострокового розірвання на вимогу однієї зі Сторін розглядаються судом у встановленому законодавством порядку. Договір укладено у двох примірниках, один із яких перебуває в Орендодавця, другий - в Орендаря; кожен з них має однакову юридичну силу. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Реквізити та підписи сторін Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Покровський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548 Підписи сторін _____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2 Додаток №1 до Договору оренди землі від 30 квітня 2014 року Форма орендної плати Щорічний розмір платежів на 2019 рік Період виплати 1. Грошова (у гривнях) 8 373 грн грудень 2. Натуральна -- -- 3. Відробіткова -- -- Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Покровський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548 Підписи сторін _____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2 Акт приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 30 квітня 2014 року м. Миколайпілля Костянтинівський район, Донецька область 30 квітня 2014 року Цей акт приймання-передачі земельної ділянки, укладений між власником земельної ділянки - громадянкою ОСОБА_1 , яка надалі іменується «Орендодавець» і діє відповідно до чинного законодавства України, з одного боку, і Приватним акціонерним товариством «АПК-ІНВЕСТ» в особі Генерального директора Распопова Романа Сергійовича, який діє на підставі Статуту, з другого боку, що надалі іменується «Орендар», Орендар та Орендодавець надалі разом іменуються як «Сторони», а кожний окремо - «Сторона». 1. Орендодавець передав, а Орендар прийняв у володіння та користування (оренду) земельну ділянку площею 4,3847 га з кадастровим номером 1422483900:43:000:0001, яка розміщена на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля - 4,3847 га, сіножаті - 0,0000га, пасовища - 0,0000 га. 2. Земельна ділянка передана у стані, що відповідає умовам Договору для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 3. Цей акт складений та підписаний у двох оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної зі Сторін. Орендодавець ОСОБА_1 Паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дружківським МВ УМВС України в Донецькій області Адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 Орендар Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» Код ЄДРПОУ 34626750 Адреса місцезнаходження: 85325, Донецька обл., Красноармійський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1-А п/р НОМЕР_3 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Краматорська філія, код банку 335548 Підписи сторін _____________________ОСОБА_1 _______________________ОСОБА_2 2.2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )на користь Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» (85325, Донецька обл., Покровський р-н, с. Рівне, вул. Шопена, 1А; код ЄДРПОУ: 34626750) 10 181,31 грн (десять тисяч сто вісімдесят одну грн 31 коп.)судового збору, з яких 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн 00 коп.) - за подання позовної заяви,2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна грн 50 коп.) - за подання апеляційної скарги, 5 378,81 грн (п`ять тисяч триста сімдесят вісім грн 81 коп.) - за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик В. С. Князєв Джерело: ЄДРСР 101829987

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Справа № 635/4233/19 Провадження № 14-139цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., учасники справи: позивач - Покотилівська селищна рада Харківського району Харківської області, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління державної податкової служби у Харківській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Камінської Анни Анатоліївни на постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів Сащенко І. С., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю., у цивільній справі за позовом Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління державної податкової служби у Харківській області, про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року Покотилівська селищна рада Харківського району Харківської області (далі - Покотилівська селищна рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 грудня 2007 року між Покотилівською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6325158200:00:006:0049 загальною площею 0,0668 га, що відноситься до земель житлової та громадської забудови і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір укладений на 49 років та зареєстрований у Харківському районному відділі реєстрації Харківської районної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Харківський районний відділ реєстрації ХРФ ДП «Центр державного земельного кадастру») 22 лютого 2008 року за № 040870300002. Пунктом 5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору становить 48 309,76 грн. Відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Покотилівської селищної ради в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в загальній сумі 2 415,49 грн на рік. 21 травня 2013 року рішенням XXV сесії VI скликання Покотилівської селищної ради затверджено нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель вказаного населеного пункту у складі текстових та графічних матеріалів, а також затверджено базову вартість 1-го квадратного метра землі в розмірі 112,68 грн. Нормативна грошова оцінка земель селища Покотилівка введена в дію з 01 січня 2014 року. 13 грудня 2013 року рішенням XXVI сесії VI скликання Покотилівської селищної ради затверджено розмір орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду на території селища Покотилівка, а також встановлено розміри орендної плати на рік у відсотках від нормативної грошової оцінки землі в залежності від виду цільового використання земельної ділянки. Згідно із цим рішенням селищної ради для встановлення розміру орендної плати за землю необхідно укласти додаткові угоди до раніше зареєстрованих договорів оренди землі, які в строк до 01 квітня 2014 року орендарям необхідно передати компетентному органу для проведення державної реєстрації. Згідно з додатком № 1 до цього рішення селищної ради розмір орендної плати за земельні ділянки житлової та громадської забудови на території селища Покотилівка складає 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік. Позивач зазначав, що у строк до 01 січня 2014 року ОСОБА_1 зобов`язано укласти із селищною радою додаткову угоду до договору про збільшення розміру орендної плати до 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, а також передати її компетентному органу для державної реєстрації. 18 лютого 2016 року рішенням IV сесії VII скликання Покотилівської селищної ради встановлено розмір орендної плати за землю - 10 % від нормативної грошової оцінки землі для фізичних та юридичних осіб (без винятку), а також зобов`язано орендарів у строк до 01 травня 2016 року надати до Покотилівської селищної ради витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для укладення додаткових угод. Вказував, що внаслідок невиконання відповідачем цих рішень селищної ради до місцевого бюджету впродовж 2016-2018 років недоотримано 55 089, 38 грн. З урахуванням наведеного Покотилівська селищна рада просила внести зміни до договору оренди землі, укладеного 25 грудня 2007 року між Покотилівською селищною радою та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 0,0668 га (кадастровий номер 6325158200:00:006:0049), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , виклавши положення пунктів 5 та 9 договору в такій редакції: - «Пункт 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року становить 266 013,38 грн»; - «Пункт 9. Орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Покотилівської селищної ради у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік». Короткий зміст рішення суду першої інстанції 02 жовтня 2019 року рішенням Харківського районного суду Харківської області в задоволенні позову Покотилівської селищної ради - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування необхідності зміни розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. Підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами цього договору, має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру цієї плати або зміна розміру земельного податку, а не збільшення розміру орендної плати за землю рішенням Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області. При цьому суд взяв до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17. 15 жовтня 2019 року додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області в задоволенні вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Камінської А. А. про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн відмовлено. Стягнуто з Покотилівської селищної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1 921 грн. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 06 лютого 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Покотилівської селищної ради задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2019 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Покотилівської селищної ради задоволено. Внесено зміни до договору оренди землі, укладеного 25 грудня 2007 року між Покотилівською селищною радою та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, загальною площею 0,0668 га (кадастровий номер 6325158200:00:006:0049), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 22 лютого 2008 року за № 040870300002 та викладено положення пунктів 5 та 9 договору в такій редакції: - «Пункт 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року становить 266 013,38 грн»; - «Пункт 9. Орендна плата за земельну ділянку вноситься Орендарем у грошовій формі на рахунок Покотилівської селищної ради у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік». Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що умовами договору оренди землі передбачено зміну розміру орендної плати за землю, однак відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, при цьому не порушує питання про припинення чи розірвання цього договору, продовжує використовувати орендовану земельну ділянку. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати та внесення змін до договору оренди землі в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки й розміру орендної плати, тому положення відповідних пунктів 5 та 9 договору оренди мають бути викладені в іншій редакції. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Камінська А. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення і додаткове рішення суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17 про те, що рішення міської ради може бути самостійною підставою для внесення змін до договору оренди виключно тоді, якщо сторони цього договору визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для внесення змін до нього, що відповідає принципу свободи договору, встановленому статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вказує, що аналогічні правові позиції викладено і в інших постановах Верховного Суду. Разом з тим існують протилежні правові висновки, викладені Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, а також Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц (провадження № 61-36441св18) про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, а відтак рішення міської ради є обов`язковим для виконання. Тобто існує неоднакове застосування Верховним Судом норми закону в подібних правовідносинах. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що витяг № 386 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 грудня 2018 року є неправомірним, оскільки в ньому відсутній розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 1 кв. м та безпідставно врахований коефіцієнт (Кф) 3,0, що призвело до невірного визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зазначає, що коефіцієнт (Кф) 3,0 було введено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, тобто станом на 01 січня 2018 року цей коефіцієнт (Кф) не може застосовуватися взагалі. Крім того, коефіцієнт (Кф) 3,0 застосовується лише у випадку відсутності земельної ділянки у відомостях Державного земельного кадастру. З урахуванням викладеного вважає, що правові підстави для задоволення позовної вимоги про внесення змін до договору оренди шляхом викладення пункту 5 договору в редакції «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року становить 266 013,38 грн» - були відсутні. Також, на думку представника відповідача, не було правових підстав для задоволення позовної вимоги про внесення змін до договору оренди щодо встановлення орендної плати за земельну ділянку в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, оскільки рішення селищної ради не містить жодного посилання на істотну зміну обставин, які є підставою для зміни розміру орендної плати й договором оренди не передбачено такої підстави для перегляду розміру орендної плати, як рішення Покотилівської селищної ради. Позиція інших учасників справи У червні 2020 року Покотилівська селищна рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначала, що доводи скарги є безпідставними, апеляційний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рух справи в суді касаційної інстанції 14 квітня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі. 20 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами. 02 вересня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю та п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки колегія суддів вважала, що існує неоднакове тлумачення та застосування норм матеріального права судами у спірних правовідносинах, що свідчить про наявність виключної правової проблеми, а тому передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17 дійшла висновку, що зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена рішенням міської ради, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас рішення міської ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 ЦК України. Аналогічні висновки неодноразово робив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду і в інших справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19 та інших. Відмовляючи в задоволенні позову Покотилівської селищної ради, суд першої інстанції також урахував зазначену правову позицію. Разом з тим Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16 дійшов висновку про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, незалежно від того, чи сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати. Подібні правові висновки також неодноразово висловлював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц та інших. У постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц Верховний Суд вказав, що з огляду на положення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, рішення міської ради, яким змінено нормативну грошову оцінку земель міста та затверджено нові ставки орендної плати, яке є чинним й у встановленому законом порядку незаконним не визнано, є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Вказаний правовий висновок Верховного Суду також узгоджується з висновком Верховного Суду України в постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-481гс15. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що існує неоднакове тлумачення та застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах у Касаційному господарському суді та Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду щодо обов`язковості рішень органів місцевого самоврядування для внесення змін до договорів оренди землі в частині перегляду розміру орендної плати, з урахуванням принципу свободи договору та наявності чи відсутності в договорах оренди погодженої сторонами підстави для такого перегляду, а саме відповідного рішення органу місцевого самоврядування, що свідчить про виключну правову проблему, тому передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі. Крім того, колегія суддів вбачала підстави для часткового відступлення від наведених вище висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині відсутності законодавчих підстав для внесення змін до договору оренди землі щодо розміру орендної плати при зміні нормативної грошової оцінки землі. 27 жовтня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини справи. 25 грудня 2007 року між Покотилівською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0668 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 22 лютого 2008 року за № 040870300002, за умовами якого земельна ділянка житлової та громадської забудови передається ОСОБА_1 у строкове, платне користування для обслуговування будівлі адміністративного управління, майстерні з ремонту автомобілів, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 5 вказаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 48 309,76 грн. Пунктами 9, 10, 11, 12, 33 цього договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Покотилівської селищної ради в розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки, у сумі 2 415,49 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженим Кабінетом Міністрів України, нормами, що заповнюється під час укладання або зміни договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься щомісячно в розмірі 1/12 частини річної орендної плати, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку. Додатками до договору оренди землі від 25 грудня 2007 року є схема розташування земельної ділянки, план встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 6325158200:00:006:0049, акт обміру та погодження меж земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати, акт приймання-передачі земельної ділянки. 21 травня 2013 року рішенням ХХV сесії VI скликання Покотилівської селищної ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель сел. Покотилівка Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель сел. Покотилівка Покотилівської селищної ради у складі текстових та графічних матеріалів та базову вартість 1 кв. м землі у сел. Покотилівка станом на 01 січня 2013 року в розмірі 112,68 грн/кв. м, введено в дію нормативну грошову оцінку земель сел. Покотилівка з 01 січня 2014 року та наголошено на необхідності подання платниками плати за землю до ХОДПІ Харківської області ДПС довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 13 грудня 2013 року рішенням ХХVІ сесії VI скликання Покотилівської селищної ради «Про встановлення розмірів орендної плати за землю та укладання додаткових угод до договорів оренди землі, переукладання раніше укладених договорів, що не зареєстровані» затверджено додаток № 1 «Розмір орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду на території сел. Покотилівка» та встановлено розміри орендної плати на рік у відсотках від нормативної грошової оцінки землі в залежності від виду цільового використання земельної ділянки. У цьому рішенні зазначено, що для встановлення розміру орендної плати за землю необхідно укласти додаткові угоди до раніше зареєстрованих договорів оренди землі, які орендарі в строк до 01 квітня 2014 року мають передати до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області для проведення державної реєстрації. У додатку № 1, затвердженому вказаним рішенням селищної ради, зазначено, що розмір орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду на території сел. Покотилівка із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, становить 10 % на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З додатку № 2 до цього рішення селищної ради вбачається, що встановлена для ОСОБА_1 ставка орендної плати становить 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 18 лютого 2016 року рішенням IV сесії VII скликання Покотилівської селищної ради «Про упорядкування розміру ставок на оренду земельних ділянок на території Покотилівської селищної ради» встановлено розмір орендної плати за землю в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки землі для фізичних та юридичних осіб (без винятку), а також зобов`язано орендарів у строк до 01 травня 2016 року надати до Покотилівської селищної ради витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для укладення додаткових угод. Згідно з технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель селища Покотилівка Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, виконаної КП Харківської обласної ради «Облземпроект» на підставі договору від 04 квітня 2013 року № 03/03/13-Н, укладеного з Покотилівською селищною радою, коефіцієнт земель комерційного використання становить 2,5, земель житлової забудови - 1,0, земель змішаного призначення - розрахунково. Згідно з витягом № 82 від 09 жовтня 2015 року з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2015 року складає 145 958,00 грн, застосовано коефіцієнт Кф 2,50. Відповідно до витягу № 386 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що проведена Міськрайонним управлінням у Харківському районі та м. Люботин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26 грудня 2018 року № 18-20-0.23,061-2041/186-18, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 січня 2018 року складає 266 013,38 грн, застосовано коефіцієнт Кф 3,00. 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 направлено лист-вимогу № 613/02-21 з пропозицією укласти додаткову угоду від 18 квітня 2019 року. За змістом проекту додаткової угоди від 18 квітня 2019 року до договору оренди землі, позивач запропонував викласти договір у редакції додаткової угоди, зокрема, на умовах, зазначених у позові. Додаткова угода відповідачем підписана не була, що спонукало позивача звернутися з позовом до суду з посиланням на наявність підстав для усунення порушень його прав та інтересів шляхом внесення змін до договору оренди в частині визначення нової грошової оцінки земельної ділянки та нового розміру (ставки) орендної плати. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився й розмір орендної плати за користування нею, тому положення пунктів 5 та 9 договору оренди мають бути викладені в іншій редакції. Велика Палата Верховного Суду щодо цих висновків суду апеляційної інстанцій зазначає таке. У вказаній справі міститься вимога про внесення змін до договору оренди землі в частині: 1) зміни нормативної грошової оцінки землі; 2) зміни розміру (ставки) орендної плати. Вказаний спір стосується договірних правовідносин, на які поширюється дія загальних норм ЦК України, що підтверджується як Земельним кодексом України (далі - ЗК України), так і Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до частини дев`ятої статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону № 161-XIV відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України). У пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України закріплено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Також у статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За статтею 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За змістом частин першої, другої, четвертої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Можна зробити висновок, що за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі. Визначення договору оренди землі містить стаття 792 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. У статті 13 Закону № 161-XIV вказано, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За змістом статті 15 Закону № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. У частині першій статті 30 Закону № 161-XIV передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частини перша - третя статті 21 Закону № 161-XIV). Разом з тим згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю, а також це і загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку. Подвійний статус орендної плати зумовлює ту обставину, що при визначенні її розміру, окрім норм цивільного, земельного законодавства та Закону № 161-XIV необхідно враховувати і вимоги ПК України. За змістом статті 1 Закону України «Про оцінку земель» (далі - Закон № 1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Згідно з підпунктом 14.1.125 статті 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. За правилами частини п`ятої статті 5 Закону № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». Частинами першою, другою статті 20 цього Закону визначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація; дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону № 1378-IV. Згідно із частиною першою цієї статті технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою; протягом місяця з дня надходження технічної документації відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Відповідно до частини третьої цієї статті витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Частиною четвертою вказаної статті врегульовано, що рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України. Плата за землю справляється на підставі положень розділу XII ПК України. Відповідно пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII ПК України, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок. У пункті 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Такі висновки підтверджуються і пунктом 10 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, у якому вказано, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням (без урахування) індексації. Тобто при передачі в оренду земель, які перебувають у приватній власності, обчислення орендної плати з урахуванням чи без урахування індексації віднесено до розсуду сторін договору та досягнення ними відповідної згоди. Однак обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Тобто в Типовому договорі безальтернативно зазначено про обчислення орендної плати за земельні ділянки державної чи комунальної власності виключно з урахуванням коефіцієнтів індексації, а сторони договору обмежені у визначенні оцінки земельної ділянки обов`язком враховувати вказаний коефіцієнт індексації. При цьому в пункті 5 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13 грудня 2006 року, № 780 від 03 вересня 2008 року, № 843 від 23 листопада 2016 року, № 890 від 22 листопада 2017 року та № 650 від 22 липня 2020 року, передбачено обов`язкове зазначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки (земельних ділянок) на дату укладення договору, оскільки вказаний показник як складова орендної плати є істотною умовою договору оренди. Крім того, цей показник обраховується, у свою чергу, з урахуванням певних характеристик земельної ділянки, відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, що має наслідком можливість оспорювання сторонами як дотримання порядку, так і величину такої оцінки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПК України). У пункті 288.4 статті 288 ПК України вказано, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Згідно з положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. У підпункті 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що річна сума орендної плати не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Проаналізувавши вказані норми права, можна зробити висновок, що при визначенні розміру орендної плати, у випадку передачі в оренду земель комунальної власності, має враховуватися нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства, а річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території, однак і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. Лише у випадку, передбаченому підпунктом 288.5.3. пункту 288.5 статті 288 ПК України орендна плата може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, - у разі визначення орендаря на конкурентних засадах. Однак у даному випадку така обставина відсутня. При цьому мінімальна ставка орендної плати для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, визначена в розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки. Отже, при розгляді справи необхідно враховувати як можливість зміни умов договору щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, так і розміру, ставки орендної плати щодо такої нормативної оцінки. Щодо висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для внесення змін до пункту 9 договору оренди щодо розміру ставки орендної плати у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. У договорі оренди землі, укладеному між Покотилівською селищною радою та ОСОБА_1 , встановлено річну орендну плату в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки землі. 13 грудня 2013 року рішенням ХХVІ сесії VI скликання Покотилівської селищної ради «Про встановлення розмірів орендної плати за землю та укладання додаткових угод до договорів оренди землі, переукладання раніше укладених договорів, що не зареєстровані» затверджено додаток № 1 «Розмір орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду на території сел. Покотилівка» та додаток № 2, з яких вбачається, що розмір орендної плати за земельні ділянки, що надаються в оренду на території сел. Покотилівка із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, у тому числі для ОСОБА_1 , становить 10 % на рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 18 лютого 2016 року рішенням IV сесії VII скликання Покотилівської селищної ради «Про упорядкування розміру ставок на оренду земельних ділянок на території Покотилівської селищної ради» встановлено розмір орендної плати за землю в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки землі для фізичних та юридичних осіб (без винятку). За змістом статей 632, 651 ЦК України та статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору, в тому числі у частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін, а за відсутності такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, передбачених за умовами договору або в силу закону. Тобто визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням такого розміру орендної плати в договорі оренди. У пункті 12 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 33 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку. З огляду на те, що за змістом пункту 288.5 статті 288 ПК України та статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то з урахуванням умов договору оренди, укладеного сторонами спору, підставою для перегляду розміру (ставки) орендної плати має бути саме законодавча зміна граничного (мінімального чи максимального) розміру такої плати або зміна розміру земельного податку, а не рішення органів місцевого самоврядування. Такий висновок підтверджується і такими вимогами законів. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України). Виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України). У статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно із частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. За змістом пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Підпунктом 1 пункту а) частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів. До переліку повноважень селищних рад у галузі земельних відносин, визначеного у статті 12 ЗК України, не належить законодавче встановлення або зміна граничного (мінімального та максимального) розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки такі повноваження з огляду на положення статті 288 ПК України належать Верховній Раді України - єдиному органу законодавчої влади в Україні. Тобто орган місцевого самоврядування має діяти відповідно до закону при вирішенні питань регулювання земельних відносин, у тому числі і щодо встановлення ставки земельного податку, мінімальний та максимальний розмір якого встановлюється у ПК України. А порядок зміни умов договору врегульовано як у законах України, так і в конкретному договорі, укладеному між сторонами спору. У даному випадку рішення Покотилівської селищної ради від 13 грудня 2013 року та від 18 лютого 2016 року про встановлення ставки орендної плати для відповідача в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є законодавчою зміною орендної плати. Договором оренди землі від 25 грудня 2007 року не передбачено такої підстави для внесення змін до договору щодо розміру (ставки) орендної плати, як прийняття відповідного рішення орендодавцем, який є органом місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування, у даному випадку селищної ради, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру (ставки) орендної плати, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями встановлювати граничні (мінімальний та максимальний) розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, бо такі ставки встановлюються, з урахуванням правової природи орендної плати як загальнодержавного податку, у ПК України. Такі рішення селищної ради можуть бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди безпосередньо в самому договорі передбачили таку підставу для зміни розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору. Про те, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, висловлено і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19. Підстав для відступу від вказаних висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині внесення змін до пункту 9 договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2007 року щодо визначення розміру річної орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не врахував норми чинного законодавства, ту обставину, що договором оренди землі від 25 грудня 2007 року не передбачено такої підстави для перегляду розміру орендної плати, як зміна ставки орендної плати згідно з рішенням органу місцевого самоврядування, та правові висновки, викладені в наведених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Крім того, визначена в договорі від 25 грудня 2007 року ставка орендної плати - 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідає вимогам податкового законодавства, визначена в межах між мінімальною та максимальною ставкою податку, тому правові підстави для внесення змін до договору оренди землі та збільшення ставки орендної плати до 10 % відсутні. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги щодо внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року щодо збільшення розміру орендної плати з 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік до 10 % від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на рік. Велика Палата Верховного Суду скасовує постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в частині задоволення позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року щодо визначення орендної плати в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки на рік, із залишенням в цій частині в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2019 року та додаткового рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат. Що стосується висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для внесення змін до пункту 5 договору оренди щодо зазначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. Положеннями пункту 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. За змістом статті 13, частини першої статті 15 та статті 18 Закону № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Розмір орендної плати, визначений сторонами договору оренди, у випадку, коли об`єктом оренди є землі державної ікомунальної власності, має враховувати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. З аналізу нормативно-правових норм ПК України, Закону № 1378-IV, Закону № 161-XIV Велика Палата Верховного Суду вважає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни. Такі правові висновки кореспондуються також з висновками, які містяться в постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі № 3-34гс13, від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-481гс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 922/539/18, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19. Разом з тим при вирішенні вказаного спору, з урахуванням доводів касаційної скарги, необхідно зважати, що в частинах першій та другій статті 20 Закону № 1378-IV передбачено, що за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частини перша - третя статті 23 Закону № 1378-IV). Нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 201 ЗК України). Пунктами 1, 2, 3 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, визначено, що нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Закону № 1378-IV. Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани території, відомості Державного земельного кадастру, інвентаризації земель та державної статистичної звітності. Дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви. Тобто витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Він складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. У постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 814/789/12, від 10 вересня 2020 року у справі № 817/1793/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 817/1779/17 зроблено висновок про те, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, а носить індивідуальний характер. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За частинами першою - другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною другою статті 78 ЦПК України, яка регулює визначення поняття допустимості доказів, встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_1 станом на 2018 рік визначений у 266 013, 38 грн та обґрунтовується даними міського управління Держгеокадастру у Харківському районі та м. Люботині ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відображеними у витягу № 386 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 грудня 2018 року (станом на 01 січня 2018 року). Суд апеляційної інстанції вказав, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 386 від 26 грудня 2018 року дійсно містить значення (Кф) 3,0, оскільки був виданий наприкінці року, однак значення нормативної грошової оцінки землі вказано станом на 01 січня 2018 року та витяг виданий компетентним органом. Жодних доказів на підтвердження того, що (Кф) 3,0 використовувався при визначенні розміру нормативної грошової оцінки землі станом на 01 січня 2018 року відповідачем не надано. Значення нормативної грошової оцінки станом на 01 січня 2018 року залишилося на рівні 2017 року, тому апеляційний суд взяв до уваги витяг № 386 та задовольнив позовну вимогу Покотилівської селищної ради в частині внесення змін до договору оренди щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка станом на 01 січня 2018 року становила 266 013, 38 грн. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки застосовано коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф) 3,0 на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, що в зазначеному випадку не відповідає положенням Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за № 1647/29777 (далі - Порядок № 489). Згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» у примітках до додатку 1 до Порядку № 489, цифри «2,0» коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) замінено цифрами «3,0». У свою чергу, коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф), що дорівнює 3,0, згідно з приміткою до додатку 1 до Порядку № 489 може застосовуватися лише для земельних ділянок, інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру, або у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель. Судом апеляційної інстанції встановлено, але не враховано, що спірна земельна ділянка містить кадастровий номер 6325158200:00:006:0049, отже, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру. Вказана земельна ділянка віднесена до категорії земель - землі житлової та громадської забудови та має цільове призначення - для обслуговування будівлі адміністративного управління, майстерні з ремонту автомобілів. Водночас згідно з додатком 1 до Порядку № 489 «Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф)» земельній ділянці за цільовим призначенням земель - 03.10 - секція В - землі громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) відповідає коефіцієнт 2,5, що підтверджується технічною документацією з нормативної грошової оцінки земель селища Покотилівка Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, виконаної КП Харківської обласної ради «Облземпроект» на підставі договору від 04 квітня 2013 року № 03/03/13-Н, укладеного з Покотилівською селищною радою, та витягом № 82 від 09 жовтня 2015 року з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови на іншу категорію матеріали справи не містять та судами попередніх інстанцій вказана обставина не встановлена. Суди не застосували наведених норм Порядку № 489 та не визначили фактичний розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки розмір нормативної грошової оцінки, який Покотилівська селищна рада запропонувала зазначити в пункті 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року, а саме 266 013, 38 грн, Велика Палата Верховного Суду не має підстав вважати таким, що відповідає вимогам закону. З урахуванням того, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а її зміна є безумовною підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін договору оренди земель комунальної власності про можливість такої зміни, а також з огляду на те, що особі, яка звернулася до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав має бути гарантований ефективний судовий захист цих прав, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе самостійно визначити розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 6325158200:00:006:0049) площею 668 кв. м станом на 01 січня 2018 року, оскільки для визначення розміру нормативної грошової оцінки відсутня необхідність встановлювати факти, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції, у межах статті 400 ЦПК України, визначаючи розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, вважає, що в цьому випадку застосуванню підлягає коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф) 2,5, вказаний у додатку 1 до Порядку № 489 для земель за цільовим призначенням - 03.10 - секція В - землі громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку). Інші показники, що містяться у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 386 від 26 грудня 2018 року, а саме: середню (базову) вартість земель населеного пункту - 112,68 грн/кв. м; коефіцієнт Км2 - 0,90; сукупний коефіцієнт Км3 - 0,69; коефіцієнт індексації Кі - 1,897, сторони не оскаржували та не посилалися на їх невідповідність нормам законодавства, отже застосовуються при проведенні розрахунку. Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться за формулами, які вказані в Порядку № 489, а саме: 1 етап розрахунку - Цнз = Цнм * Км2, де Цнз - середня для економіко-планувальної зони вартість одного квадратного метра земель (у гривнях), Цнм - середня (базова) вартість одного квадратного метра земель населеного пункту залежно від регіональних факторів місця розташування (у цьому випадку 112,68 грн кв. м), Км2 - зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (у цій справі Км2 становить 0,9); 2 етап розрахунку - Цн = Цнз * Кф * Км2, де Цн - вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (у цьому випадку Кф дорівнює 2,5), Км3 - локальний коефіцієнт, який враховує місце розташування земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони (у цій справі Км3 становить 0,69); 3 етап розрахунку - нормативна грошова оцінка конкретної ділянки = Цн * Кі * площу земельної ділянки у кв. м, де Кі - коефіцієнт індексації (у цій справі Кі становить 1,897), а площа спірної земельної ділянки - 668 кв. м. З урахуванням наведених даних нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року становила 221 677, 82 грн та обрахована таким чином - ((112,68 грн * 0,9) * 0,69 * 2,5) * 1,897) * 668 кв. м. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду скасовує постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в частині задоволення позовної вимоги про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року в розмірі 266 013,38 грн з ухваленням в цій частині нового рішення - про часткове задоволення зазначеної вимоги, а саме про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року та визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року в розмірі 221 677, 82 грн. Справа передана до Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування єдиної судової практики при розгляді справ указаної категорії судами різних юрисдикцій. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19, протилежні висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-481гс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц та від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що ні від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19, ні від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-481гс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц та від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц, підстав для відступу не вбачається, оскільки зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що предмети спору в них були різні і вирішувалися різні правові питання, що потягло за собою викладення різних висновків, що є цілком логічним і зрозумілим. Так, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 910/7905/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 911/3627/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 910/21685/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 910/21590/17, від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19 вирішувалося питання про обов`язковість рішення органу місцевого самоврядування щодо збільшення розміру (ставки) орендної плати, яка визначається у відсотковому відношенні до бази оподаткування (бази для обрахування розміру орендної плати), і суди зробили обґрунтований висновок, що рішення органів місцевого самоврядування щодо перегляду розміру орендної плати не мають обов`язкового характеру за відсутності в договорах оренди землі погодженої сторонами підстави для такого перегляду, а саме відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-481гс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 644/9862/14-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 645/1972/16-ц та від 30 січня 2020 року у справі № 640/15419/15-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 916/2769/18, від 16 січня 2020 року у справі № 904/1912 19 та від 04 лютого 2020 року у справі № 922/378/19 вирішувалося інше питання, а саме про можливість обов`язкового внесення змін до договору оренди при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто бази оподаткування чи бази для обрахування орендної плати. Отже, якщо в першому випадку суди вирішували питання щодо ставки (розміру) орендної плати, то в другому випадку предметом такого дослідження було визначення бази оподаткування, бази для визначення орендної плати. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від жодних перелічених висновків судів касаційної інстанції, Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки вони не конфліктують між собою. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Пунктами 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі щодо збільшення розміру орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Апеляційним судом при вирішенні вказаної позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції в цій частині. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року скасувати та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Статтею 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції також і в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі, зробив висновок про необхідність внесення змін до вказаного пункту договору в частині визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року в сумі 266 013,38 грн, обрахованої на підставі витягу № 386 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 грудня 2018 року. При цьому апеляційний суд не врахував вимоги чинного законодавства про порядок визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам щодо визначення нормативної грошової оцінки землі, не перевірив відомості, необхідні для визначення критеріїв обчислення розміру нормативної грошової оцінки, зокрема і коефіцієнти формування розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду в цій частині та ухвалення нового судового рішення - про часткове задоволення зазначеної вимоги, а саме про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року та визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року в розмірі 221 677, 82 грн. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року скасувати, в частині позовної вимоги Покотилівської селищної ради про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року ухвалити нове рішення, а в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Покотилівської селищної ради про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2019 року. Також Велика Палата Верховного Суду залишає в силі додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 3 842 грнта просив скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення і додаткове рішення суду першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду вказану скаргу задовольнила частково, скасувала постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі, позовну вимогу про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі задовольнила частково, врахувавши при визначенні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки коефіцієнт функціонального призначення 2,5, та залишила в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі. З урахуванням того, що касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, залишено в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі щодо збільшення розміру орендної плати у відсотках від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та задоволено частково позовну вимогу про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі, вважаючи обґрунтованими доводи касаційної скарги в цій частині, а саме доводи щодо необхідності застосування коефіцієнта функціонального призначення 2,5, замість 3,0 при визначенні розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, тому з Покотилівської селищної ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вся сума судового збору, сплачена ОСОБА_1 за подання касаційної скарги, тобто 3 842 грн, оскільки всі доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи. Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Камінської Анни Анатоліївни задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення в частині позовної вимоги Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області про внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року. Внести зміни до договору оренди землі, укладеного 25 грудня 2007 року між Покотилівською селищною радою Харківського району Харківської області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 0,0668 га (кадастровий номер 6325158200:00:006:0049), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 22 лютого 2008 року за № 040870300002, виклавши положення пункту 5 договору в такій редакції: «Пункт 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01 січня 2018 року становить 221 677, 82 грн.». Рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області про внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 25 грудня 2007 року та додаткове рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року залишити в силі. Стягнути з Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 842 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Джерело: ЄДРСР 101424462

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Справа № 905/1680/20 Провадження № 12-48гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКатеринчук Л. Й., суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Стойка О. В., судді Попков Д. О., Пушай В. І.) у справі № 905/1680/20 за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» про стягнення 259 913 грн і В С Т А Н О В И Л А 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У вересні 2020 року Маріупольська міська рада Донецької області (далі - Маріупольська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» (далі - ТОВ «Азовблок», відповідач) про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, у розмірі 259 913 грн. 1.2. Позовна заява мотивована тим, що з 2006 по 2016 роки згідно з договором орендиземлі від 20 червня 2006 року відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006, на якій знаходиться належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, а в період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, не оформивши нового договору оренди та не сплачуючи орендних платежів, продовжив землекористування, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг кошти несплаченої орендної плати позивачу на суму 259 913 грн. 1.3. Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки була визначена позивачем згідно з актом № 8 комісії про визначення обсягу збитків від 31 січня 2020 року, утвореної рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міськради № 318 від 18 липня 2018 року, та з урахуванням листа начальника Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 2067/105-19 від 20 грудня 2019 року про нормативну грошову оцінку 1 квадратного метра земельної ділянки за період з 01 січня 2017 року по 17 липня 2018 року на суму 605, 93 грн, за період з 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року на суму 908, 89 грн, за період з 01 січня 2019 року по 09 жовтня 2019 року на суму 708, 10 грн, а за період з 10 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року на суму 283, 24 грн із зазначенням відповідного арифметичного розрахунку. 1.4. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на статтю 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтю 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зазначаючи, що відповідач не є власником земельної ділянки, не має права постійного користування, а тому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. 1.5. З посиланням на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач указував на те, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Відтак відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. 2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2.1. 16 лютого 2021 року Господарський суд Донецької області прийняв рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнув з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради грошові кошти на суму 259 913 грн та судовий збір на суму 3 898, 69 грн. Мотивував рішення так. 2.2. Земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Кільцева, будинок 1 на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року була передана в користування ТОВ «Азовблок» на строк до 23 травня 2016 року. 2.3. Рішенням Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 ТОВ «Азовблок» було подовжено на 10 років строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Пунктом 2.1 цього рішення передбачено необхідність подання ТОВ «Азовблок» до Центру надання адміністративних послуг заяви про оформлення проекту договору оренди зазначеної земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність. 2.4. Рішенням Маріупольської міськради від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поновлено ТОВ «Азовблок» на один рік строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Згідно з пунктом 2 цього рішення розмір орендної плати встановлено на рівні 3 % від її грошової оцінки. У пункті 3.1 рішення зазначено про необхідність ТОВ «Азовблок» подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення проекту договору оренди цієї земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність. 2.5. Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував право землекористування на період 2017 - 2019 років, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти в розмірі орендної плати. 2.6. 31 січня 2020 року актом № 8 про визначення обсягу збитків встановлено, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 на вулиці Кільцевій, 1 Лівобережного району міста Маріуполя без виникнення права власності / користування, у зв`язку із чим позивач здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів з урахуванням листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 на суму 259 913 грн. Рішенням Маріупольської міськради від 14 квітня 2020 року № 108 затверджено, зокрема, акт № 8 про визначення обсягу збитків (безпідставно збережених коштів) від 31 січня 2020 року. 2.7. У досудовому порядку врегулювання спору позивач відмовився сплачувати зазначену суму, а відповідач відмовився її зменшувати, мотивуючи обґрунтованістю проведеного розрахунку, виходячи з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка змінювалася в різні періоди 2017 - 2019 років. 2.8. Місцевий суд зазначив про присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера 1412300000:01:018:0006 відповідно до положень статей 79, 79-1 ЗК України, внаслідок чого вона, як індивідуально визначене майно комунальної власності, набула статусу об`єкта майнових прав з 2006 року та використовувалась відповідачем за договором оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року для розміщення належних йому на праві власності об`єктів нерухомості виробничої бази. 2016 року строк дії договору оренди закінчився, а в період 2017 - 2019 років відповідач продовжив землекористування, не оформивши орендного договору, та не сплачував плату за землю в передбаченому законом порядку. 2.9. Суд першої інстанції виснував, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому суд послався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18. 2.10. Суд прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 259 913 грн орендної плати, розрахований позивачем на підставі даних про нормативну грошову оцінку індивідуально визначеної земельної ділянки кадастровий номер 1412300000:01:018:0006 та з урахуванням зміни нормативної грошової оцінки квадратного метра зазначеної ділянки в різні періоди відповідно до листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого додана позивачем до матеріалів справи на обґрунтування правильності проведеного ним розрахунку. При цьому суд зазначив про перевірку наданого позивачем розрахунку, його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства. 2.11. Місцевий суд прийняв до уваги, що при проведенні розрахунку застосовано базовий коефіцієнт розміру ставки орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який встановлено в рішеннях Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 та від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 про поновлення строку оренди земельної ділянки, розмір площі земельної ділянки 0,4414 га, яка використовується відповідачем, кількість днів фактичного користування земельною ділянкою. 2.12. Суд спростував твердження відповідача про використання тільки частини спірної ділянки у зв`язку з припиненням його господарської діяльності, зазначивши про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 сформована як єдиний об`єкт цивільних прав і саме так відповідач просив закріпити її за ним у користування відповідно до поданої ним заяви, звертаючись до позивача про поновлення строку оренди цієї земельної ділянки. 2.13. З огляду на встановлене та керуючись статтею 1212 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 259 913 грн безпідставно збережених коштів за період 2017 - 2019 років. 3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 3.1. 17 травня 2021 року Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року скасував у частині задоволення позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» на суму 147 393 грн та розподілу судових витрат, прийняв у скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» про стягнення 147 393 грн відмовив, у частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради 112 520 грн оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій справі залишив без змін, здійснив розподіл судових витрат у справі.Мотивував постанову так. 3.2. З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 922/96/19, а також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 і постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, апеляційний суд зазначив, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку передбачає необхідність для правильного її визначення двох параметрів (окрім тривалості спірного періоду): наявності самої земельної ділянки як об`єкта оренди, сформованої відповідно до статті 79-1 ЗК України; наявності нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності та яка відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»оформлюється як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади. 3.3. Апеляційний суд дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»вбачається, що єдиним належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки земельної ділянки є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а тому наданий позивачем розрахунок орендної плати та лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 з додатком (т. 1, а. с. 23 - 24) не є належним доказом на підтвердження такої грошової оцінки земельної ділянки. 3.4. Зважаючи на те, що в матеріалах справи такий витяг відсутній і відповідачем заперечень із цього приводу в суді першої інстанції заявлено не було, апеляційним судом запропоновано сторонам надати відповідний витяг на підставі частин першої, другої статті 2 та частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою остаточного та справедливого вирішення спору. Наданий суду апеляційної інстанції витяг було долучено до матеріалів справи. 3.5. Апеляційний суд констатував, що сторонами не заперечувалось, що базова вартість земель населеного пункту у спірний період не змінювалася, а різниця нормативної грошової оцінки землі за період 2017 - 2019 років обумовлюється встановленням різних коефіцієнтів функціональності призначення земель у місті Маріуполі в цей період. Зокрема, за період 2017 - 2018 років цей коефіцієнт становив «2», за період із 17 липня 2018 року по 09 жовтня 2018 року - «3», а з 10 жовтня 2019 року - «1,2». 3.6. Доводи позивача про зміну коефіцієнтів функціонального призначення спірної земельної ділянки за період 2017 - 2019 років відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок № 489), з урахуванням змін до Порядку № 489, внесених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, апеляційний суд заперечив, аргументуючи тим, що позивач не наділений повноваженнями самостійно застосовувати відповідні коефіцієнти функціонального призначення земель. 3.7. Апеляційний суд прийняв до уваги як належний доказ нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем суду апеляційної інстанції витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований 11 березня 2021 року, з якого вбачається, що її нормативна грошова оцінка становить 1 250 219, 83 грн, яка складається із середньої вартості земель населеного пункту станом на 01 січня 2019 року з урахуванням коефіцієнта функціональності 1,2, інших коефіцієнтів, зокрема коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки за 2019 - 2020 роки. 3.8. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами більший розмір грошової оцінки спірної земельної ділянки за попередні спірні періоди 2017 - 2018 років, тому зазначений розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1 250 219, 83 грн) є таким, що має бути застосований для визначення спірної суми безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за користування цією земельною ділянкою за весь спірний період 2017 - 2019 років. За висновком апеляційного суду, чинним законодавством не вимагається складання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний спірний період, а тому можна використати витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, чинний на час його формування та звернення до суду з позовом. Апеляційний суд дійшов висновку, що такий витяг може бути використаний при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за період до його формування, оскільки позивач не довів належними доказами збільшення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення. 3.9. З урахуванням існуючого обмеження на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки для земель загального користування згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, судом апеляційної інстанції визначено плату за користування спірною земельною ділянкою за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року у такому розмірі: 1 250 219, 83 грн * 3 % = 37 506, 60 грн за кожний рік, починаючи з 2017 року та по 2019 рік, що загалом складає 112 520 грн (37 506, 60 грн * 3). Виходячи з такого розрахунку, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог на суму 112 520 грн та залишення рішення місцевого суду в цій частині без змін. 3.10. Щодо іншої частини заявлених позовних вимог на суму 147 393 грн апеляційний суд зазначив про їх необґрунтованість та необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача 4.1. У червні 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року залишити в силі. Скарга мотивована так. 4.2. Маріупольська міськрада подала касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 4.3. Скаржник зазначив, що Східний апеляційний господарський суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 послався на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, у якій розглядалися подібні до справи № 905/1680/20 правовідносини. 4.4. Верховним Судом у зазначеній постанові зроблено такі висновки. Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України; чинне земельне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; за висновком суду, зазначене повністю спростовує висновок про необхідність отримання витягу за кожний спірний період і це дозволяє розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за період до дати формування витягу, використовуючи при цьому дані, вказані в наявному витязі, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди. 4.5. За доводами Маріупольської міськради, вбачається необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що зроблений у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, для правильного вирішення справи № 905/1680/20 у частині застосування в подібних правовідносинах положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо можливості визначення розміру безпідставно збережених коштів за весь спірний період на підставі проведеної нормативної грошової оцінки земель певного населеного пункту не лише з використанням інформації, яка міститься у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, наданому в поточному році, а й з урахуванням усіх наданих сторонами доказів, що свідчать про проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірний період належним чином, тобто відповідно до вимог чинного законодавства України. 4.6. Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 пов`язує наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки як виключне підтвердження її проведення. Маріупольська міськрада не погоджується з таким твердженням, оскільки витяг має лише інформативний характер (що відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 814/789/17), а нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться на підставі рішення органу влади чи органу місцевого самоврядування, після якого розробляється технічна документація щодо нормативної грошової оцінки земель та згодом затверджується ним (статті 15, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель»). Отже, навіть за відсутності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не можна стверджувати, що така оцінка не проведена. Наявність / відсутність витягу свідчить лише про факт його отримання / неотримання у певний час певною особою у відповідному компетентному органі, відповідальному за видачу такого документа. 4.7. У постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що нормами законодавства України передбачена можливість змінювати нормативну грошову оцінку земель конкретного населеного пункту у встановленому законодавством порядку для перегляду розміру орендної плати (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України). Зазначене відповідає приписам статті 18 Закону України «Про оцінку земель», згідно з якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років. Тобто нормативна грошова оцінка земельних ділянок може змінюватися принаймні кожні 5 - 7 років, що має наслідком виникнення оновлених базових коефіцієнтів щодо окремих земельних ділянок. Натомість у цій же постанові у справі № 922/2843/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що є можливим здійснення розрахунку позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів за весь спірний період користування земельною ділянкою без договору оренди на підставі наявного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, тобто без урахування змін нормативної грошової оцінки земель, що, можливо, відбувалися у спірний період. 4.8. Отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки передує укладенню сторонами договору оренди земельної ділянки в обов`язковому порядку, а надалі надається землекористувачем лише в разі зміни оцінки земель. Разом з тим предметом розгляду справи № 905/1680/20 є повернення безпідставно збережених відповідачем коштів унаслідок небажання укладати договір оренди земельної ділянки, а відтак витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за минулі періоди в позивача відсутній з об`єктивних причин унаслідок недобросовісної поведінки землекористувача та ухилення від укладання договору оренди землі, що передбачає отримання такого витягу. 4.9. Скаржник не погоджується з можливістю здійснити розрахунок позовних вимог у справі № 905/1680/20 за весь спірний період лише на підставі одного витягу. Для визначення коректного розрахунку позовних вимог за весь спірний період позивач ужив заходів для отримання даних про нормативну грошову оцінку, щоб як докази надати певні документи, зокрема такі, як рішення органу місцевого самоврядування про проведення та затвердження нормативної грошової оцінки земель, відомості уповноваженого органу (Держгеокадастру) про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки у спірний період. Нарахування ж безпідставно збережених коштів лише на підставі наявного актуального витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за весь спірний період може призвести або до недоврахування безпідставно збережених коштів, або, навпаки, до їх завищення. 5. Аргументи відповідача 5.1. Відповідачу відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. 5.2. Відповідач аргументував, що підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відсутні, а судом апеляційної інстанції правильно застосовано висновки Верховного Суду в зазначеній постанові. 5.3. Відповідач зауважив, що апеляційним судом обґрунтовано враховано висновки Верховного Суду в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 у частині застосування до подібних правовідносин у справі № 905/1680/20 положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. 5.4. Позивачем на підтвердження здійснених розрахунків розміру безпідставно збережених коштів не було надано належних і допустимих доказів, а саме витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) за спірний період здійснення стягнення, наявність яких є необхідним підтвердженням заявленого позивачем розрахунку в розумінні приписів чинного законодавства України. 5.5. Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач надав лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, а витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 березня 2021 року позивач надав вже на стадії апеляційного провадження у справі. Лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19не може вважатися належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки законодавством чітко визначено, які документи можуть бути належним підтвердженням нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є саме таким документом. 5.6. Виходячи із чинного законодавства України не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації). 5.7. Указаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18, від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19). 6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1. 30 липня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так. 6.2. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19. Зазначений висновок ґрунтується на тому, що жодним нормативним актом не визначено, що виключно на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки може бути проведено розрахунок безпідставно збережених коштів, що є предметом спору у справі. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, посилання судів у цій справі на ненадання такого витягу як на підставу для відмови в задоволенні позову є необґрунтованим і не відповідає положенням частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Зважаючи на те, що предметом спору у справі є стягнення з відповідачів безпідставно утриманих грошових коштів плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, починаючи із 07 березня 2016 року, а сам розрахунок проведено у 2019 році, отримати на час проведення розрахунку інформацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки саме у формі витягу з технічної документації є неможливим. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі № 201/2956/19 розрахунок сум орендної плати, яка не сплачена відповідачами за відповідний період, здійснено на підставі: акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель Центральної районної у місті ради від 13 червня 2018 року з додатками; листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо нормативної грошової оцінки 1 кв. м спірної земельної ділянки; листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стан сплати земельного податку або орендної плати за землю. З посиланням на статті 286, 289 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що при визначенні порядку нарахування плати за землю законодавець вказує на можливість подання даних Державного земельного кадастру у вигляді витягу або довідки органу Держгеокадастру про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. 6.3. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 905/1680/20 дійшла висновку про необхідність відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 7.1. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. 7.2. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). 7.3. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками. 7.4. Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. 7.5. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі». 7.6. Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. 7.7. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. 7.8. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків. 7.9. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події. 7.10. Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України. 7.11. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17. 7.12. Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України). Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. 7.13. Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»). 7.14. Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. 7.15. Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489). 7.16. Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489). Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу. 7.17. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування. 7.18. Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489. 7.19. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. 7.20. Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку. 7.21. Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав. 7.22. Пунктом 162Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу. Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель. Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок. Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки. 7.23. Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки. Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав. 7.24. Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. 7.25. Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом. 7.26. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 7.27. Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Отже, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними. 7.28. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. 7.29. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору. 7.30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови). 8. Висновки щодо розгляду спору по суті 8.1. Судами встановлено, що спірній земельній ділянціприсвоєно кадастровий номер 1412300000:01:018:0006, вона вважається сформованою (є сформованим об`єктом цивільних прав) та перебувала в оренді відповідача на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року (строк дії якого закінчився 23 травня 2016 року) як ділянка, закріплена за об`єктами нерухомого майна, якими володів на праві власності відповідач. 8.2. Щодо цієї земельної ділянки площею 0,4414 га відповідач подав заяву про укладення нового договору оренди на період 2016 - 2017 років, не відмовляючись від використання частини спірної земельної ділянки. 8.3. Доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за 2017 - 2019 роки, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Маріупольською міськрадою та державної реєстрації такого права, матеріали справи не містять. 8.4. Позивачем надано суду розрахунок безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Азовблок» земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на суму 259 913 грн орендної плати, виходячи з даних про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки з урахуванням змін нормативної грошової оцінки, які мали місце в цей період, з посиланням на те, що до спірної ділянки в цей період застосовувалися різні коефіцієнти функціональності для її нормативної грошової оцінки. 8.5. Наявність різної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 площею 0,4414 га позивач підтверджував листом Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого наявна в матеріалах справи і який був прийнятий до уваги судом першої інстанції (т. 1, а. с. 23 - 24). Заперечуючи проти вимог позивача щодо площі користування спірною земельною ділянкою (0,4414 га) та зазначаючи про фактичне використання тільки 0,05371 га, що відповідає площі нерухомого майна відповідача, розташованого на спірній ділянці, відповідач у відзиві на позов від 09 жовтня 2020 року не заперечував обставин зміни нормативної грошової оцінки землі в зазначений період часу, за який позивач просив стягнути безпідставно набуті грошові кошти, та зазначав що така оцінка була сталою (т. 1, а. с. 45 - 47). 8.6. Розглянувши справу в межах заявленихпозовних вимог та спростувавши заперечення відповідача щодо розміру фактичного землекористування спірною ділянкою, місцевий суд дійшов висновку про можливість прийняття як належних доказів у справі наданого позивачем розрахунку розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням інформації Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області згідно з листом від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 про зміну розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006. Зокрема, прийняв до уваги зміну коефіцієнтів функціональності спірної земельної ділянки: за період 2017 - 2018 років коефіцієнт «2», за період із 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року - коефіцієнт «3», а з 01 січня 2019 року - коефіцієнт «1,2». 8.7. Висновки місцевого суду були спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що єдиним належним доказом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, отриманий зацікавленою стороною в органах Держгеокадастру. 8.8. Такі висновки спростовано Великою Палатою Верховного Суду відповідно до пунктів 7.21 - 7.28 мотивувальної частини цієї постанови. 8.9. Відповідно до Порядку № 489 зі змінами згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 162 від 27 березня 2018 року у разі, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній Код класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, то коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), з 01 січня 2017 року по 16 липня 2018 року застосовується із значенням 2,0, а з 17 липня 2018 року застосовується із значенням 3,0. 8.10. Як убачається з інформації (витягу) Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006), станом на 18 травня 2016 року така земельна ділянка зареєстрована в державному реєстрі прав з визначенням її цільового призначення «11.03 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств» (т. 1, а. с. 134). Отже, у позивача були відсутні правові підстави для зміни коефіцієнта функціонального використання цієї земельної ділянки, оскільки з моменту державної реєстрації речового права на земельну ділянку їй було визначено цільове призначення за кодом «11.03», що зумовлювало застосування коефіцієнта функціонального використання «1,2» згідно з додатком 1 до Порядку № 489. 8.11. З огляду на зазначене розрахунок апеляційним судом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта функціонального використання «1,2» за період 2017 - 2019 років є по суті правильним. Судом також приймається до уваги, що у складі позовних вимог не заявлялися вимоги про стягнення спірної суми безпідставно збережених коштів орендної плати з урахуванням індексації споживчих цін за спірний період. 8.12. Отже, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивна частина оскаржуваної постанови є правильною. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін. Щодо розподілу судових витрат 9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково. 2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. Й. Катеринчук Судді Т. О. Анцупова Ж. М. Єленіна В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко І. В. Ткач Джерело: ЄДРСР 101211542

Постанова Іменем України 31 серпня 2021 року м. Київ Справа № 903/1030/19 Провадження № 12-4гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Пількова К. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О., представника відповідача Боднарука Р. І. розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича (далі - позивач) до Луцької міської ради (далі - відповідач) про визнання поновленим договору оренди землі за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року, ухвалене суддею Гарбарою І. О., та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Філіпової Т. Л., Мельника О. В. і Бучинської Г. Б. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Громадянин придбав майно, для обслуговування якого на п`ять років оформив право оренди комунальною земельною ділянкою. У судовому порядку цей договір був поновлений ще на один такий строк - до 1 липня 2019 року. Через місяць після спливу строку оренди земельної ділянки її орендар з метою оформлення поновлення відповідного договору на тих самих умовах і на той самий строк надав до міської ради проєкт відповідної додаткової угоди. Проте рада відповіла, що оформити таку угоду неможливо без додаткових дій з боку орендаря. А після того, як орендар звернувся знову, - визнала укладення додаткової угоди неможливим. 2. Орендар вважав, що оскільки він продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору її оренди, а міська рада впродовж місяця після спливу цього строку не заперечила проти поновлення договору, останній поновився на тих самих умовах і на той самий строк. Тому орендар звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди землі поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Мотивував вимогу тим, що продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після спливу строку відповідного договору, проти поновлення якого орендодавець упродовж установленого законом строку не заперечив. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили рішення не на користь позивача. Вважали, що він не реалізував право на поновлення договору оренди землі, бо всупереч умовам цього договору та припису частини другої статті 33 Закону № 161-XIV не повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк. 3. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має відповісти на два ключові питання: (1) Який порядок поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV? (2) Чи дотримав такого порядку позивач? (2) Короткий зміст позовної заяви 4. 27 грудня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати поновленим на тих самих умовах на п`ять років (до 1 липня 2024 року) укладений із відповідачем і зареєстрований у Державному реєстрі земель 1 липня 2009 року за № 040907700368 договір оренди землі від 16 червня 2009 року (далі - договір оренди землі), предметом якого є земельна ділянка площею 0,0050 га з кадастровим номером 0710100000:33:016:0034 на вул. Конякіна, 14к у м. Луцьку (далі - земельна ділянка). Мотивував позовну заяву так: 4.1. 16 жовтня 2008 року позивач придбав за договором купівлі-продажу об`єкт за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, 14к. 4.2. 16 червня 2009 року згідно з рішенням відповідача від 27 травня 2009 року № 41/38 позивач уклав із відповідачем договір оренди землі, згідно з яким отримав у користування строком на п`ять років (до 1 липня 2014 року) земельну ділянку. 4.3. 1 липня 2009 року Волинська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєструвала цей договір у Державному реєстрі земель за № 040907700368. 4.4. 22 травня 2019 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 903/180/19, згідно з яким поновив договір оренди землі на п`ять років, а саме до 1 липня 2019 року. 4.5. 2 серпня 2019 року з метою поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк позивач направив відповідачеві три примірники додаткової угоди до договору оренди землі. Проте отримав від відповідача лист, у якому той повідомив про необхідність надати додаткові документи, що є необхідними для укладення такої угоди. 4.6. 28 жовтня 2019 року позивач надав відповідачеві необхідні документи. 4.7. 19 листопада 2019 року відповідач у листі № 29-19/87/2019 відмовив у підписанні додаткової угоди та повернув позивачеві оригінали поданих документів. 4.8. За змістом частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV (тут і далі - до зміни редакції цієї статті згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 5 грудня 2019 року (далі - Закон № 340-IX), підпункт 8 пункту 8 розділу I якого набрав чинності 16 липня 2020 року) орендар не має повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі. Таке поновлення відбувається внаслідок того, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець не заперечує проти поновлення відповідного договору. Пролонгація останнього за відсутності протягом одного місяця після закінчення його строку заперечень орендодавця є обов`язковою. Рішення орендодавця про поновлення договору оренди землі не потрібно. Згода орендодавця вважається отриманою за відсутності його письмових заперечень протягом одного місяця після закінчення дії такого договору, тобто ця згода надається у формі мовчання згідно з частиною третьою статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 4.9. Відповідач порушив право позивача на поновлення договору оренди землі. Оскільки позивач є власником майна, розміщеного на земельній ділянці, та вчинив дії, необхідні для оформлення права її оренди на новий строк, надати таку ділянку іншим особам на будь-якому правовому титулі неможливо. (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 11 лютого 2020 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так: 5.1. Державна реєстрація права оренди земельної ділянки засвідчує вже набуте право, яке виникло на підставі договору оренди землі. Факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, за наявності якого виникає таке право, а не підставою його набуття. Тому строк договору оренди землі закінчився 1 липня 2019 року (аналогічні висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 390/612/16-ц, а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду - у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18). 5.2. Передбачені у частинах першій - п`ятій і шостій статті 33 Закону № 161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив частину шосту статті 33 Закону № 161-XIV. Для поновлення відповідного договору на цій підставі необхідна сукупність таких юридичних фактів: орендар належно виконує обов`язки за договором; до закінчення строку останнього він повідомив орендодавця в установлений строк про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову у поновленні договору оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц). 5.3. Позивач усупереч пункту 8 договору оренди землі та частині другій статті 33 Закону № 161-XIV не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк. Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача з листом-повідомленням про поновлення відповідного договору, таке переважне право припинилось. 5.4. У матеріалах справи відсутні докази не тільки звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір продовжити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах, але й докази сплати орендної плати за землю та докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі на строк до 1 липня 2019 року.Тобто позивач не реалізував «право на продовження дії» цього договору та після спливу строку останнього не підтвердив доказами факт продовження користування земельною ділянкою. (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 6. 3 червня 2020 року Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою підтримав висновки суду першої інстанції та залишив рішення останнього без змін. Окрім висновків, які навів суд першої інстанції, апеляційний суд зазначив таке: 6.1. Відповідач не заперечує, що орендар є добросовісним користувачем земельної ділянки, вчасно і у повному обсязі сплачує орендну плату. 6.2. Цивільні зобов`язання слід належно виконувати. Умови договору оренди землі передбачали обов`язок орендаря до закінчення строку договору звернутися до орендодавця з пропозицією підписати додаткову угоду. Цей обов`язок відповідав приписам статті 33 Закону № 161-XIV. За умови його виконання та наступної пасивної поведінки орендодавця позивач міг би вимагати укладення додаткової угоди, зокрема і через суд. 6.3. Враховуючи межі апеляційного розгляду, визначені у статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), нема підстав досліджувати докази, які додатково подав позивач, бо він не обґрунтував об`єктивну неможливість їх подання до суду першої інстанції. Ці докази не впливають на висновок про відмову у позові, оскільки у матеріалах справи немає доказів звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах. 6.4. На висновок про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк не впливає те, що позивач не зареєстрував право оренди за цим договором, бо строк останнього визначений у чинному рішенні Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 3 липня 2020 року позивач подав касаційну скаргу, а 21 серпня 2020 року надіслав таку скаргу, врахувавши зауваження, викладені в ухвалі судді Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27 липня 2020 року про залишення цієї скарги без руху. Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року й ухвалити нове рішення - про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 9 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України. 9. 14 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18. 9.1. Переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV) потрібно відрізняти від поновлення договору оренди землі (частина шоста статті 33 вказаного Закону). Поновлення договору передбачає продовження договірних відносин після закінчення строку договору оренди землі, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою та відсутні заперечення орендодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк і на тих самих умовах, що були у ньому передбачені. А переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк передбачає можливість установлення інших, відмінних від існуючих, умов за домовленістю сторін, тобто стосується укладення нового договору оренди землі на новий строк і з новими умовами. 9.2. Закон ототожнив не поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» і «поновлення договору оренди землі», як вирішила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, а поняття «укладення договору оренди землі на новий строк» і «поновлення договору оренди землі». Натомість поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» стосується процедури, передбаченої частинами першою - п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV. 9.3. Пов`язування з можливістю поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV надсилання орендарем листа-повідомлення з проєктом додаткової угоди може зумовлювати труднощі та штучні перепони у реалізації орендарями земель державної чи комунальної власності механізму, передбаченого вказаною частиною, бо орендодавці таких земель здебільшого вирішують питання продовження орендних правовідносин через надання відповідних адміністративних послуг. 9.4. Розмежування інститутів переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV) і поновлення договору оренди землі (частина шоста цієї статті) забезпечить еволюційний та послідовний підхід до впорядкування практики застосування норм зазначеного Закону під час вирішення відповідної категорії спорів. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Позивач мотивував касаційну скаргу так: 10.1. Суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 33 Закону № 161-XIV без урахування висновку щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18. 10.2. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV передбачають обов`язковість пролонгації договору оренди землі за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку цього договору та не вимагають наявності рішення орендодавця про поновлення договору оренди землі. Згода орендодавця вважається отриманою у разі вчинення ним бездіяльності (частина третя статті 205 ЦК України), тобто за відсутності письмових заперечень протягом одного місяця після закінчення строку такого договору. 10.3. Апеляційний суд звернув увагу на відсутність за місяць до закінчення строку договору оренди землі повідомлення про намір позивача скористатися переважним правом на поновлення цього договору згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV. Але суд не врахував, що позивач вчинив дії, передбачені частиною шостою цієї статті, які є достатньою підставою для поновлення відповідного договору. 10.4. Суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів, оскільки не оцінив у сукупності такі докази: лист позивача до відповідача від 2 серпня 2019 року; лист відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, в якому він повідомив позивача про необхідність подати для укладення додаткової угоди додаткові документи, надані відповідачу 28 жовтня 2019 року; лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019; довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14. (2) Позиції інших учасників справи 11. 5 листопада 2020 року до суду в електронній формі надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу (т. 1, а. с. 207-213).Наступного дня аналогічний за змістом відзив відповідач надіслав суду засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 229-233). Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої й апеляційної інстанцій без змін. Мотивував відзив так: 11.1. Позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки замість вимоги про визнання договору оренди землі поновленим мав заявити вимогу про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. Визнання договору оренди землі поновленим є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача через імперативний припис про обов`язковість оформлення такого поновлення саме шляхом укладення додаткової угоди (див. близькі за змістом висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 910/9044/18). 11.2. Суди попередніх інстанцій мотивували їхні рішення висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц. Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що суди не врахували викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18 висновок щодо застосування приписів статті 33 Закону № 161-XIV у подібних правовідносинах. 11.3. Суд першої інстанції правильно вказав, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факти продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі та внесення орендної плати. 11.4. Крім того, з огляду на предмет і підстави позову необхідно встановити обставини продовження користування позивачем земельною ділянкою. Твердження позивача про те, що відповідач не заперечував добросовісність користування земельною ділянкою та повну сплату орендної плати, не означають, що позивач звільнений від обов`язку доказування цих обставин. 11.5. Довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 і 20 лютого 2020 року про відсутність у позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі позивач подав із порушенням вимог статті 80 ГПК України. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв ці докази до уваги. 12. 6 листопада 2020 року до суду в електронній формі надійшли додаткові пояснення відповідача (т. 1, а. с. 220-224) для підтвердження доводів про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Того ж дня аналогічні за змістом додаткові пояснення відповідач надіслав до суду засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 234-236). Зазначив, що 22 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 159/5756/18, у якій відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту додаткової угоди для поновлення договору на підставі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV (аналогічний висновок, від якого в означеній постанові відступила Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18, яку позивач згадав у касаційній скарзі). 13. Під час судового засідання представник відповідача просив у задоволенні касаційної скарги відмовити. Звернув увагу на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, а належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди. Вказав, що за змістом статті 33 Закону № 161-XIV в орендаря є обов`язок завчасно надіслати орендодавцю повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, і невиконання такого обов`язку унеможливлює поновлення договору. Такі доводи обґрунтував висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18. Вважає, що запропонований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підхід до тлумачення приписів статті 33 Закону № 161-XIV нівелює означений обов`язок орендаря. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Які наслідки пропуску відповідачем процесуальних строків і межі касаційного перегляду? 14. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 295 ГПК України). 15. Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду визначив 5 листопада 2020 року терміном для подання відзиву на касаційну скаргу. 16. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (абзац перший частини другої статті 170 ГПК України). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта вказаної статті). 17. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (частина восьма статті 42 ГПК України). 18. Тобто, якщо учасник справи чи його представник подає до суду документи в електронній формі, він зобов`язаний їх підписати, використовуючи електронний цифровий підпис. Якщо відповідні документи учасник справи чи його представник належно не підписав, суд повертає їх без розгляду. 19. 5 листопада 2020 року на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача (т. 1, а. с. 207-213), а наступного дня - його додаткові пояснення (т. 1, а. с. 220-224). Жоден із цих документів не був скріплений електронним цифровим підписом (т. 1, а. с. 214, 225). Тому Велика Палата Верховного Суду залишає їх без розгляду. 20. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 118 ГПК України). 21. 6 листопада 2020 року відповідач надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення (т. 1, а. с. 229-236), аналогічні за змістом до тих, які суд отримав в електронній формі 5 і 6 листопада 2020 року відповідно. 22. З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу відповідач надіслав у паперовій формі після настання терміну, який визначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 9 жовтня 2020 року, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку (стаття 119 ГПК України), Велика Палата Верховного Суду залишає такий відзив без розгляду. 23. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом (частина перша статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті). 24. Відповідач не просив дозволу подати додаткові пояснення, які він надіслав 6 листопада 2020 року, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці додаткові пояснення Велика Палата Верховного Суду теж залишає без розгляду. 25. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 26. Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. (2) Оцінка аргументів сторін і висновків судів першої й апеляційної інстанцій (2.1) Який порядок поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV? 27. Позивач стверджував, що має право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Суди першої й апеляційної інстанцій з позивачем не погодилися. Велика Палата Верховного Суду їхні висновки щодо вирішення спору підтримує. 28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за потрібне відступити від її висновків, викладених у постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18. Підставою для відступу вважав те, що поновлення договору оренди землі згідно з частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV є автоматичним продовженням вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, які сторони погодили під час його укладення, без необхідності повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі, а також надсилати проєкт додаткової угоди; таке поновлення не вимагає прийняття орендодавцем відповідного рішення, оскільки земельні правовідносини сторони вже врегулювали під час передання земельної ділянки й укладення договору оренди землі, а подальше регулювання закон передбачив у вигляді поновлення цього договору. 29. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, внесені згідно із Законом № 340-IX зміни до Закону № 161-XIV (доповнення його статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладення статті 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до Земельного кодексу України (далі - ЗК України; доповнення його статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»), вважає, що відсутні вагомі підстави для відступу від її висновку стосовно застосування частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом № 340-IX. Процедура поновлення договору оренди землі та процедура укладення такого договору на новий строк справді мали би відрізнятися, причому у разі поновлення договору мав би існувати спеціальний порядок державної реєстрації права оренди на новий строк. Але стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX вимагала від орендаря саме для поновлення договору оренди землі завчасно надіслати орендодавцеві повідомлення про таке поновлення з проєктом відповідної додаткової угоди, а спеціального порядку державної реєстрації права оренди на новий строк законодавство не передбачало. 30. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина третя статті 792 ЦК України). 31. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини перша та дев`ята статті 93 ЗК України). 32. Стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX мала назву «Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону № 161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. 33. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону № 161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону). 34. Отже, стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення.Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар. 35. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі. 36. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону № 161-XIV). 37. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону № 161-XIV). 38. Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин: 38.1. Зазагальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду. 38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення. Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). 39. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону). 40. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону № 161-XIV). 41. Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин. 42. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). 43. Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що передбачені у частинах першій - п`ятій і шостій статті 33 Закону № 161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою. 44. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Закон № 340-ІХ суттєво змінив підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять «поновлення договору оренди землі» та «переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши ЗК України статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон № 161-XIV - статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 ЗК України, та виклавши статтю 33 Закон № 161-XIV у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року. 45. За змістом приписів статті 126-1 ЗК України можливість поновлення договору оренди землі має бути чітко передбачена у цьому договорі та підпорядкована низці умов. Таке поновлення не можна передбачати у договорах оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких ділянках розташовані будівлі або споруди, які перебувають у власності користувача або набувача права користування відповідною ділянкою (див. частину першу вказаної статті). За наявності у договорі оренди землі умови щодо його поновлення після закінчення строку, на який його уклали сторони, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення. Останнє можливе у разі відсутності заяви однієї зі сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Таку заяву сторона договору може подати до вказаного реєстру не пізніш як за місяць до дати закінчення договору оренди землі (див. частини другу та третю статті 126-1 ЗК України). 46. Наведені законодавчі зміни спрямовані на впорядкування інститутів поновлення договорів оренди землі та переважного права орендаря на укладення цього договору на новий строк задля удосконалення регулювання відносин орендаря й орендодавця земельної ділянки. Проте такі зміни не спростовують наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX. (2.2) Чи дотримав позивач порядку поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV? 47. Спірні правовідносини виникли через відмову відповідача поновити договір оренди землі після спливу його строку. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, хоч і з дещо відмінною мотивацією. 47.1. Суд першої інстанції вважав, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за 30 днів до спливу строку договору оренди землі з листом про поновлення такого договору, відсутні докази сплати орендної плати, а також докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі строком до 1 липня 2019 року, то позивач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору. 47.2. Суд апеляційної вважав, що у задоволенні позову слід відмовити через відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення строку договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах. 48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з відмовою у задоволенні позову за обставин, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, а саме: 48.1. 16 червня 2009 року відповідач уклав із позивачем договір оренди землі, за умовами якого перший надав, а другий прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування критої зупинки транспорту з торговим павільйоном (пункти 14 договору). Сторони уклали цей договір на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. Для цього орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди землі). Орендодавець зобов`язаний у місячний строк з дня надходження клопотання орендаря розглянути питання про продовження дії договору (пункт 28 договору оренди землі). Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 36 договору оренди землі). 48.2. 1 липня 2009 року вказаний договір був зареєстрований за № 040907700368 і діяв до 1 липня 2014 року. 48.3. 22 травня 2019 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 903/180/19, згідно з яким визнав поновленим договір оренди землі на тих самих умовах строком на п`ять років до 1 липня 2019 року. Це судове рішення набрало законної сили 18 червня 2019 року. 48.4. 1 липня 2019 року строк договору оренди землі сплив. 48.5. 2 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, оскільки відповідач не висловив заперечень проти цього протягом місяця після закінчення дії договору. 48.6. 19 листопада 2019 року відповідач направив позивачеві лист, в якому зазначив, що останній не виконав вимог, викладених у листі відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, а саме: не зареєстрував право оренди земельної ділянки на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 22 травня 2019 року у справі № 903/180/19 і не подав документів для скасування рішення відповідача від 26 липня 2017 року № 29/50 «Про надання фізичній особі-підприємцю Лешику І. І. дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Конякіна, 14к», яке не можна виконати, бо договір оренди землі поновлений на новий строк, а за наявності цього рішення управління земельних ресурсів відповідача не може підготувати проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. 49. За змістом приписів статті 33 Закону № 161-XIV обов`язок підготувати проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі був покладений на орендаря. Рішення відповідача від 26 липня 2017 року № 29/50 не перешкоджало у такій підготовці ні орендареві, ні орендодавцеві, якби останній мав намір зробити орендареві відповідну пропозицію. 50. Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач усупереч вимогам частини другої статті 33 Закону № 161-XIV і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, Велика Палата Верховного Суду з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 вказаного Закону погоджується. 51. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач не надав докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі на строк до 1 липня 2019 року. На думку апеляційного суду, те, що позивач не зареєстрував таке право після набрання 18 червня 2019 року законної сили рішенням суду у справі № 903/180/19, не впливає на висновок про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що станом на час набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 діяли приписи статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною першою якої реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником (позивачем). Якщо Державна судова адміністрація України не забезпечила згідно з частиною другою статті 31-1 зазначеного Закону передачу до Державного реєстру прав примірника рішення Господарського суду Волинської області від 22 травня 2019 року у справі № 903/180/19, чи державний реєстратор усупереч частині третій цієї статті не вчинив належні реєстраційні дії на підставі відповідного судового рішення, негативні наслідки не можна покладати на сторону, на користь якої таке рішення ухвалив суд. 52. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим застосування судом першої інстанції висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 390/612/16-ц, для обгрунтування того, що відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки не впливає на можливість поновлення такого права. У зазначеній постанові такого висновку немає. 53. Зауваження суду першої інстанції про те, що позивач не надав докази сплати орендної плати за землю та докази продовження користування тією земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт, після спливу строку договору оренди землі, Велика Палата Верховного Суду оцінює критично. У разі правомірного знаходження на земельній ділянці належного особі на праві власності об`єкта нерухомості надання цієї ділянки в оренду іншим особам неможливе. Апеляційний суд вказав, що відповідач не заперечує добросовісність користування орендарем земельною ділянкою, а також вчасність і повноту внесення орендної плати. 54. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)). 55. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України). 56. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (абзац перший частини другої статті 120 ЗК України). 57. З урахуванням наведених приписів у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки. (2.3) Щодо інших доводів позивача та відповідача 58. Позивач стверджував, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 86 ГПК України, оскільки не дослідив в сукупності такі докази: адресований відповідачу лист позивача від 2 серпня 2019 року; лист відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, в якому він повідомив позивачеві про необхідність подати додаткові документи для укладення додаткової угоди; лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019; довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14. 59. Апеляційний суд зазначив, що немає підстав досліджувати докази, які додатково в апеляційній інстанції подав позивач, бо останній не пояснив, чому не міг їх подати до суду першої інстанції. Водночас апеляційний суд констатував, що ці докази не впливають на висновок про відмову у позові, бо позивач не звернувся до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується. 60. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (речення друге частини другої вказаної статті). 61. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України). 62. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою (т. 1, а. с. 68-73), позивач долучив до неї копію листа відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019 (т. 1, а. с. 74) та оригінали довідок Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 (т. 1, а. с. 75) і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14 (т. 1, а. с. 76), а також спробував обґрунтувати неможливість подання деяких із цих документів до суду першої інстанції. Так, причиною неподання до суду першої інстанції листа відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019 позивач вказав відсутність у нього примірника цього листа та необхідність отримання його копії; неподання довідок податкового органу для підтвердження відсутності заборгованості з внесення орендної плати мотивував необхідністю виправлення описки у довідці, яку він отримав 7 лютого 2020 року. Зазначив, що лише 20 лютого 2020 року отримав довідку, в якій не було описки, але не пояснив, чому не подав до суду першої інстанції довідку Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року з поясненням наявності у ній описки у році видачі. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд недосконало мотивував відмову дослідити докази, які позивач подав в апеляційній інстанції. Але оскільки позивач не виконав умови договору оренди землі та статті 33 Закону № 161-XIV щодо поновлення такого договору, правильним є висновок апеляційного суду про те, що означені докази, як і витяг із нормативної грошової оцінки на земельну ділянку та документи, які позивач називає «невід`ємними додатками до угоди», не впливають на загальний висновок про необґрунтованість позову. 63. З огляду на зміст постанови суду апеляційної інстанції необґрунтованим є і довід позивача про те, що цей суд не оцінив лист, адресований відповідачу, від 2 серпня 2019 року та лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019. 64. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованою скаргу позивача на те, що суди першої й апеляційної інстанцій не застосували викладений у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18 висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо застосування частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. У постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для поновлення цього договору за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV. Тому суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не застосували вказаний висновок, яким позивач мотивував касаційну скаргу. 65. Під час судового засідання відповідач вказав, що позовна вимога про визнання договору оренди землі поновленим є неефективним способом захисту. Мотивував висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 червня 2019 року у справі № 910/9044/18 про визнання договору оренди землі поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. У тій постанові суд виснував, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, бо вимога про визнання договору оренди землі поновленим не забезпечує захист порушеного права позивача через обов`язковість оформлення поновлення договору оренди землі саме шляхом укладення додаткової угоди. Велика Палата Верховного Суду з цими доводами відповідача погоджується. 66. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). 67. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)). 68. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)). 69. Якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (пункти 65-67) і від 29 травня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункти 76-77)). 70. Позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права, яке, до того ж, як встановлено вище, відповідач не порушив. (3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (3.1) Щодо суті касаційної скарги 71. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення(пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). 72. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 309 ГПК України). 73. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені недоліки оскаржених судових рішень, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року є правильними по суті та законними. Тому у задоволенні касаційної скарги позивача слід відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін. (3.2) Щодо судових витрат 74. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись частинами першою та другою статті 300, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А. Джерело: ЄДРСР 99890781

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м . Київ Справа № 921/530/18 Провадження № 12-58гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю.Л. суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О. розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Збаразької міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року (головуючий суддя Плотніцький Б. Д., судді Кравчук Н. М., Кордюк Г. Т.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року (суддя Шумський І. П.) у справі № 921/530/18 за позовом Збаразької міської ради до фізичної особи - підприємця Кузьмихи Наталії Іванівни про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2018 року Збаразька міська рада (далі - позивач, міська рада) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи - підприємця Кузьмихи Наталії Іванівни (далі - відповідач, ФОП Кузьмиха Н. І.), в якому просила (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 20 лютого 2019 року) внести зміни до пунктів 1, 6, 10, 12, 14, 17, 32, 41 договору оренди земельної ділянки (далі - договір оренди землі), укладеного 01 листопада 2008 року між позивачем і відповідачем, зареєстрованого у Тернопільській філії ДЗК у м. Збараж Збаразького району Тернопільської області за № 040464800064 від 17 жовтня 2008 року, виклавши їх у редакції, наведеній у позовній заяві; вважати зміненими пункти 6 і 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року - моменту введення в дію рішення міської ради від 08 липня 2014 року № 771 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Збаража». 2. Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю приведення договору оренди землі у відповідність із вимогами чинного законодавства, а також вказаного вище рішення міської ради, яким затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Збаража та передбачено, що вона вводиться в дію з 01 січня 2015 року. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Рішенням міської ради від 29 липня 2008 року № 806 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Кузьмисі Н. І. для комерційного використання, будівництва та обслуговування торгового спортивно-відпочивального комплексу загальною площею 1,28 га із земель запасу в межах населеного пункту по вул. Павлова м. Збаража з передачею цієї земельної ділянки їй в оренду терміном на 49 років. 4. 01 листопада 2008 року між міською радою (орендодавцем) та ФОП Кузьмихою Н. І. (орендарем) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для комерційного використання, яка знаходиться у м. Збаражі по вул. Павлова. 5. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,28 га (пункт 2 договору оренди землі). 6. Пунктом 6 договору оренди землі визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації з визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 7077 від 29 жовтня 2008 року становить 355 552,9 грн і 27,7776 грн за 1 кв. м. 7. У пункті 10 договору оренди землі сторони обумовили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % (рішення міської ради № 656 від 17 січня 2008 року «Про встановлення розмірів орендної плати за землю») нормативної грошової оцінки землі (355 552,9 грн), що складає 10 666,59 грн на рік. Нарахування орендної плати проводиться з моменту підписання договору оренди сторонами. 8. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнта індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (пункт 11 договору оренди землі). 9. Пункт 14 договору оренди землі передбачає, що розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнта індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. 10. Земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання - будівництва та обслуговування торгового спортивно-оздоровчого комплексу (пункт 16 договору оренди землі). 11. У пункті 17 договору оренди землі зазначено цільове призначення земельної ділянки: землі населених пунктів, для промислового використання. 12. Відповідно до пункту 37 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. 13. Договір оренди землі зареєстрований у Тернопільській філії ДЗК в м. Збаражі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 жовтня 2008 року за № 040864803563. 14. Додатками до договору оренди є: акт приймання-передачі б/н від 01 листопада 2008 року, згідно з яким міська рада передала ФОП Кузьмисі Н. І. вказану вище земельну ділянку площею 1,28 га в оренду; акт визначення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі; план-схема (експлікація) земельної ділянки площею 1,28 га з описом її меж, яка не містить інформації щодо кадастрового номера орендованої земельної ділянки; викопіювання з генерального плану реконструкції та забудови Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі; виконаний Управлінням Держкомзему у Збаразькому районі Тернопільської області (станом на жовтень 2008 року) витяг № 7077 з технічної документації, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на момент укладення договору складає 355 552,90 грн; розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 29 жовтня 2008 року, з визначеним у ньому розміром орендної плати - 10 666,59 грн. 15. Відповідно до витягу від 07 листопада 2018 року № НВ-6105229842018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку комунальної власності площею 1,28 га, розташовану за адресою: вул. Павлова, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська обл., ця земельна ділянка за цільовим призначенням та видом використання належить до земель: 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Витяг містить інформацію про державну реєстрацію земельної ділянки, проведену 03 квітня 2014 року відділом Держземагентства у Збаразькому районі, та про її кадастровий номер - 6122410100:02:005:0540. 16. Судами встановлено, що 08 липня 2014 року міською радою прийнято рішення № 771 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Збаража» (далі - рішення № 771), пунктом 1 якого вирішено затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Збаража, в тому числі схему прояву функціонального планування історико-культурних та природно-ландшафтних локальних факторів, схему економіко-планувального зонування, картограму розповсюдження агровиробничих ґрунтів. Пунктом 2 цього рішення затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Збаража, в тому числі середню базову вартість одного квадратного метра земель міста у розмірі 86,16 грн. 17. Згідно з рішенням № 771 нормативна грошова оцінка земель м. Збаража вводиться в дію з 01 січня 2015 року; це рішення підлягає доведенню до відома землевласників та землекористувачів м. Збаража через оприлюднення в засобах масової інформації; рішенням зобов`язано землекористувачів до 01 січня 2015 року внести зміни в договори оренди землі в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки. 18. Рішення № 771 опубліковано у друкованому виданні - засобі масової інформації - місцевій газеті «Народне слово» від 11 липня 2014 року № 28 (8132). 19. З метою приведення розміру орендної плати у відповідність із вимогами чинного законодавства щодо нормативної грошової оцінки земель та укладення додаткової угоди до договору оренди землі позивачем було направлено на адресу відповідача лист від 19 листопада 2018 року № 03-1710/26 з пропозицією підписати додаткову угоду до договору оренди землі. До зазначеного листа міською радою додано: додаткову угоду № 1 від 19 листопада 2018 року; копію рішення № 771; розрахунок розміру орендної плати та витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 08 листопада 2018 року № 427/0/196-18. 20. Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 08 листопада 2018 року № 427/0/196-18 відділу у Збаразькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,28 га, кадастровий номер 6122410100:02:005:0540, за адресою: вул. Павлова у м. Збараж, складає 7 282 086,32 грн. 21. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, що є додатком до додаткової угоди № 1 від 19 листопада 2018 року, розмір орендної плати складає 218 462,59 грн. 22. Оскільки відповідач не підписав указану додаткову угоду, зміни до договору оренди землі за згодою сторін внесені не були, тому позивач звернувся із цим позовом до суду за захистом свого порушеного права. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 23. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Внесено зміни до пунктів 1, 6, 10, 17 договору оренди землі, з викладенням їх у такій редакції: - пункт 1: «орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаних з отриманням прибутку), землі громадської та житлової забудови, за кадастровим номером 6122410100:02:005:0540 по вулиці Павлова м. Збаража»; - пункт 6: «нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 7 282 086,32 грн (568,91 грн за 1 кв. м)»; - пункт 10: «орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 відсотки нормативної грошової оцінки, що складає 218 462,59 грн (розрахунок (форма розрахунку затверджена рішенням сесії міської ради від 29 січня 2015 року № 977) орендної плати, який розраховується міською радою відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та діючої відсоткової ставки, встановленої рішенням сесії Збаразької міської ради)»; - пункт 17: «для комерційного використання, будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаних з отриманням прибутку)». Встановлено, що відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 24. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що визначення позивачем дати внесення змін до договору оренди землі - 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення міської ради № 771, не відповідає положенням частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини п`ятої статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також обставинам справи. Отже, відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 25. У березні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга міської ради, в якій остання просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні таких позовних вимог: «вважати зміненими пункти 6, 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року» та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити відповідне рішення, яким внести зміни до пунктів 6, 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року (моменту введення в дію рішення № 771). Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою міської ради, призначив касаційну скаргу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 27. 14 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 921/530/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 28. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у справі № 6-325цс16 за позовом міської ради до орендаря про внесення змін до договору оренди землі, у тому числі в частині розміру орендної плати (умови договорів, з яких виник спір у справах № 921/530/18 і № 6-325цс16, в частині підстав для перегляду розміру орендної плати є подібними, зокрема, в цих договорах серед таких підстав для автоматичної та/або односторонньої зміни розміру орендної плати відсутнє введення в дію нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), Верховний Суд України зазначив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, і дійшов висновку про наявність підстав для внесення змін до договору оренди землі в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати. 29. Верховний Суд України, врахувавши, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився і розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у справі № 6-325цс16, постановив вважати зміненим з 01 січня 2014 року (момент введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі) абзац другий пункту 9 договору оренди землі (щодо розміру орендної плати) і виклав його у редакції, наведеній у постанові. 30. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо можливості/необхідності внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру орендної плати з моменту, що передує набранню законної сили відповідним рішенням суду, а саме з моменту введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі (за умови відсутності відповідно до умов договору оренди землі такої підстави для автоматичної та/або односторонньої зміни розміру орендної плати, як введення в дію нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), викладеного в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16. 31. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 32. Касаційну скаргу мотивовано незгодою позивача з висновками судів про те, що в силу приписів частини третьої статті 653 ЦК України, частини п`ятої статті 188 ГК України вимога позивача про визнання зміненими пунктів 6, 10 договору оренди земельної ділянки з 01 січня 2015 року (з моменту введення в дію рішення № 771) не відповідає положенням законодавства та обставинам справи, а відтак відповідні зобов`язання сторін за договором оренди земельної ділянки змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили. 33. Міська рада зазначила, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували норму частини п`ятої статті 188 ГК України, а також висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України. 34. Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористався. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо суті касаційної скарги 35. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 36. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги, а саме щодо відмови у задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі з 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення № 771. 37. Як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що визначення позивачем дати внесення змін до договору оренди землі саме 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення № 771, не відповідає положенням частини третьої статті 653 ЦК України та частини п`ятої статті 188 ГК України, а також обставинам справи. Суди визначили, що відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили. 38. Велика Палата Верховного Суду щодо цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій зазначає таке. 39. Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. 40. Відповідно до частини дев'ятої статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 161-XIV)відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. 41. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 42. Статтею 13 Закону № 161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 43. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 161-XIV орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. 44. Згідно зі статтею 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. 45. Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. 46. З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). 47. Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. 48. Відповідно до частин першої, другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. 49. Статтею 30 Закону № 161-XIV передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. 50. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили. 51. Наведені норми права передбачають, що зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. 52. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника з посиланням на частину п`яту статті 188 ГК України, оскільки спір у цій справі виник між сторонами у земельних відносинах, а згідно з частиною першою статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу земельні відносини. 53. Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також викладено низку висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, правових підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає, зокрема, стосовно того, що: - за відсутності волевиявлення сторони щодо внесення змін до договору оренди землі, зміни до договору оренди про збільшення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою не можуть бути внесені, у такому разі спір вирішується в судовому порядку (пункт 7.8 постанови від 27 січня 2020 року у справі № 922/676/19); - договір оренди землі вважається зміненим з дати набрання законної сили судовим рішенням (пункт 7.9 постанови від 11 грудня 2019 року у справі № 922/1298/19). 54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо права та обов`язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов`язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили. 55. З приводу відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 56. У справі № 6-325цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився розмір орендної плати за користування нею, тому договір щодо розміру орендної плати слід вважати зміненим з 01 січня 2014 року. 57. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (частина третя статті 653 ЦК України). 58. Щодо посилань міської ради в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 59. У постановах Верховного Суду України від 30 травня 2011 року у справі № 17/299-10, від 04 липня 2011 року у справі № 41/81пд, від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, від 23 травня 2011 року у справі № 7/105-10 відсутній висновок Верховного Суду України щодо моменту, з якого має змінюватись розмір орендної плати за землю. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи міської ради в частині посилань на ці постанови. 60. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 916/170/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вирішував спір про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та врахував факти, встановлені судовими рішеннями у іншій справі - № 916/2956/17, внаслідок чого дійшов висновку, що вимога позивача щодо розрахунку орендної плати за старою нормативною грошовою оцінкою є безпідставною. 61. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє посилання міської ради на постанову Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року у справі № 2-1/1006-200, оскільки зазначена постанова відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 62. Відповідно до статті 309 ГК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 63. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга міської ради підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін. Щодо судових витрат 64. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Збаразької міської ради залишити без задоволення. 2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року у справі № 921/530/18 залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Г. Р. Крет Джерело: ЄДРСР 95849041

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року м. Київ Справа № 821/669/17 Провадження № 11-309апп20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фермерського господарства «Оазис півдня» (далі - ФГ «Оазис півдня», ФГ відповідно) до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія), головного спеціаліста сектору правового забезпечення Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту (далі - держреєстратор Мін`юсту) Чекригіна Олександра Валерійовича, державних реєстраторів прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» (далі - держреєстратор, КП «Херсонське БТІ» відповідно) Кравченко Тетяни Валеріївни , Пигиди Андрія Борисовича , Вітцівської Марії Сергіївни , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал-інвест» (далі - ТОВ «Глобал-інвест», ТОВ відповідно), держреєстратори відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцька Інна Сергіївна та Соценко Катерина Олександрівна , ФГ «Лабенок», держреєстратор Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєв М. О., ТОВ «Екофарм-агро», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_84 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_99 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_165 , ОСОБА_166 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 , ОСОБА_169 , ОСОБА_170 , ОСОБА_171 , ОСОБА_172 , ОСОБА_173 , ОСОБА_174 , ОСОБА_175 , ОСОБА_176 , ОСОБА_177 , ОСОБА_178 , ОСОБА_179 , ОСОБА_180 , ОСОБА_181 , ОСОБА_182 , ОСОБА_183 , ОСОБА_184 , ОСОБА_185 , ОСОБА_186 , ОСОБА_187 , ОСОБА_188 , ОСОБА_189 , ОСОБА_190 , ОСОБА_191 , ОСОБА_192 , ОСОБА_193 , ОСОБА_194 , ОСОБА_195 , ОСОБА_196 , ОСОБА_197 , ОСОБА_198 , ОСОБА_199 , ОСОБА_200 , ОСОБА_201 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_207 , ОСОБА_208 , ОСОБА_209 , ОСОБА_210 , ОСОБА_211 , ОСОБА_212 , ОСОБА_213 , ОСОБА_214 , ОСОБА_215 , ОСОБА_216 , ОСОБА_217 , ОСОБА_218 , ОСОБА_219 , ОСОБА_220 , ОСОБА_221 , ОСОБА_222 , ОСОБА_223 , ОСОБА_224 , ОСОБА_225 , ОСОБА_226 , ОСОБА_227 , ОСОБА_228 , ОСОБА_229 , ОСОБА_230 , ОСОБА_231 , ОСОБА_232 , ОСОБА_233 , ОСОБА_234 , ОСОБА_235 , ОСОБА_236 , ОСОБА_237 , ОСОБА_238 , ОСОБА_239 , ОСОБА_240 , ОСОБА_241 , ОСОБА_242 , ОСОБА_243 , ОСОБА_244 , ОСОБА_245 , ОСОБА_246 , ОСОБА_247 , ОСОБА_248 , ОСОБА_249 , ОСОБА_250 , ОСОБА_251 , ОСОБА_252 , ОСОБА_253 , ОСОБА_254 , ОСОБА_255 , ОСОБА_256 , ОСОБА_257 , ОСОБА_258 , ОСОБА_259 , ОСОБА_260 , ОСОБА_261 , ОСОБА_262 , ОСОБА_263 , ОСОБА_264 , ОСОБА_265 , ОСОБА_266 , ОСОБА_267 , ОСОБА_268 , ОСОБА_269 , ОСОБА_270 , ОСОБА_271 , ОСОБА_272 , ОСОБА_273 , ОСОБА_274 , ОСОБА_275 , ОСОБА_276 , ОСОБА_277 , ОСОБА_278 , ОСОБА_279 , ОСОБА_280 , ОСОБА_281 , ОСОБА_282 , ОСОБА_283 , ОСОБА_284 , ОСОБА_285 , ОСОБА_286 , ОСОБА_287 , ОСОБА_288 , ОСОБА_289 , ОСОБА_290 , ОСОБА_291 , ОСОБА_292 , ОСОБА_293 , ОСОБА_294 , ОСОБА_295 , ОСОБА_296 , ОСОБА_297 , ОСОБА_298 , ОСОБА_299 , ОСОБА_300 , ОСОБА_301 , ОСОБА_302 , ОСОБА_303 , ОСОБА_304 , ОСОБА_305 , ОСОБА_306 , ОСОБА_307 , ОСОБА_308 , ОСОБА_309 , ОСОБА_310 , ОСОБА_311 , ОСОБА_312 , ОСОБА_313 , ОСОБА_314 , ОСОБА_315 , ОСОБА_316 , ОСОБА_317 , ОСОБА_318 , ОСОБА_319 , ОСОБА_320 , ОСОБА_321 , ОСОБА_322 , про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішень і записів держреєстраторів, за касаційною скаргою ОСОБА_248 , від імені якої діє її представник Кириченко Костянтин Ігорович, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року (судді Вербицька Н. В., Джабурія О. В., Кравченко К. В.) і постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року (судді Коваленко Н. В., Берназюк Я. О., Гриців М. І.), УСТАНОВИЛА: У квітні 2017 року ФГ «Оазис півдня» звернулося до суду з позовом до відповідачів, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12 вересня 2017 року просило: - визнати незаконним і скасувати наказ Мін`юсту від 19 квітня 2017 року № 1295/5 «Про скасування рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно» (далі - наказ № 1295/5); - скасувати рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297; - скасувати записи, вчинені протягом 25-28 квітня 2017 року, та рішення держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. від 24-28 квітня, 3, 4 травня 2017 року про державну реєстрацію права суборенди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Надеждівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області на підставі договорів суборенди земельних ділянок від 24 квітня 2017 року, укладених між ТОВ «Глобал-інвест» і ТОВ «Екофарм-агро». Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовив. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 грудня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Оазис півдня» задовольнив частково: скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову про часткове задоволення позову; визнав незаконним і скасував наказ № 1295/5; скасував рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297. Суд за клопотанням ТОВ «Глобал-інвест» закрив провадження у справі в частині позовних вимог до держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. про скасування записів і рішень щодо державної реєстрації права суборенди земельних ділянок за ТОВ «Екофарм-агро» на підставі договорів, укладених 24 квітня 2017 року з ТОВ «Глобал-інвест», за пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей спір не підсудний судам адміністративної юрисдикції. Суд також вирішив питання про розподіл судових витрат. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 26 квітня 2019 року касаційні скарги ТОВ «Глобал-інвест» та Мін?юсту залишив без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 залишив без мін. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2020 року касаційну скаргу ФГ «Оазис півдня» залишено без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. про скасування записів і рішень щодо реєстрації права суборенди земельних ділянок за ТОВ «Екофарм-агро» на підставі договорів, укладених 24 квітня 2017 року з ТОВ «Глобал-інвест», залишено без змін. 18 травня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_248 , від імені якої діє її представник Кириченко К. І., на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року і постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року в цій справі в порядку, передбаченому статтею 357 КАС, у якій вона просить суд: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 1295/5 і скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 і закрити провадження у справі в цій частині. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року просить залишити без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_248 також просила поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи це тим, що лише 28 квітня 2020 року їй стало відомо про існування судових рішень у цій справі, а саме після звернення до адвоката Кириченка К. І. задля отримання правової допомоги щодо внесення змін до договору оренди землі в частині орендної плати і моніторингу останнім Єдиного державного реєстру судових рішень. Скаржниця вважає, що спір у зазначеній частині є спором про право та пов`язаний із наявністю чи відсутністю права оренди землі. На підтвердження своїх доводів посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), 30 січня 2019 року у справі № 820/3707/17 (провадження № 11-1246апп18), 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19). Крім того, ОСОБА_248 стверджує, що такі доводи не були предметом розгляду суду касаційної інстанції за касаційними скаргами ТОВ «Глобал-інвест» та Мін?юсту. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_248 . Мін`юст, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 826/1344/17 (провадження № К/9901/53130/18), стверджує, що спір у справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте Мін`юстом оскаржуване рішення про скасування реєстраційної дії ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача. За таких обставин Мін`юст просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_248 . Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_248 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року, а ухвалою від 21 вересня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 821/669/17. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі є необхідність у вирішенні Великою Палатою Верховного Суду виключної правової проблеми, яку сформулювала таким запитанням: чи може суд касаційної інстанції при розгляді додаткової касаційної скарги скасувати попередню постанову суду касаційної інстанції з посиланням на порушення правил предметної юрисдикції та застосовувати новосформовану практику Великої Палати Верховного Суду за умови, що новий підхід до юрисдикційного розмежування подібних спорів виник пізніше, ніж було ухвалено постанову, якою розглянуто касаційну скаргу, що надійшла раніше? До висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов з огляду на таке. Частиною п`ятою статті 346 КАС визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно із частиною шостою статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У касаційній скарзі ОСОБА_248 посилається на порушення предметної юрисдикції при розгляді адміністративними судами по суті позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 1295/5 і скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297. У касаційній скарзі також зазначено, що ОСОБА_248 не була обізнана про оскаржувані судові рішення у цій справі на момент їх ухвалення судами. Тобто скаржниця не могла заявляти про порушення правил предметної юрисдикції під час розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанції. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2019 року зазначила з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, про те, що Мін?юст виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень, спір у цій частині пов`язаний з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, стосується не порушеного права позивача, а публічно-правових відносин і ґрунтується виключно на непогодженні з управлінськими функціями Мін?юсту, тому за суб`єктним складом і характером правовідносин позов у цій частині належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції. Водночас під час розгляду вказаних касаційних скарг не заявлялися та не розглядалися доводи про те, що: - оскарження наказу Мін?юсту впливає на майнові права учасників спору, зокрема, порушенням своїх прав ФГ «Оазис півдня» визначило саме порушення прав на користування земельними ділянками, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин; - скасування наказу Мін`юсту разом з державною реєстрацією права (зокрема, суборенди), належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду встановила, що доводи касаційної скарги ОСОБА_248 ґрунтуються на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, сформульованих після касаційного розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест», Мін?юсту, ФГ «Оазис півдня», однак такі позиції існують на момент касаційного розгляду касаційної скарги ОСОБА_248 у порядку, передбаченому статтею 357 КАС. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19) за позовом ОСОБА_324 до Мін`юсту, треті особи: ОСОБА_325 , ОСОБА_326 , ОСОБА_327 , про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», дійшла висновку про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19) також зазначено: «Спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ПАФ «Вікторія», яка заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за СТОВ «Подільська зоря» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства». Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19). Ураховуючи доводи касаційної скарги ОСОБА_248 про порушення правил предметної юрисдикції, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вбачає виключну правову проблему, яка полягає у темпоральному аспекті можливості застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору при касаційному перегляді в порядку статті 357 КАС (за касаційною скаргою іншого учасника судового процесу, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи). Колегія суддів враховує, що до КАС, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року, було додано новий процесуальний інститут розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. Так, положеннями статті 357 КАС, статті 305 ГПК та статті 405 ЦПК передбачено можливість повторного касаційного перегляду судових рішень за касаційною скаргою іншої особи, яка подала скаргу і не була присутня під час касаційного розгляду справи, а також можливість скасування раніше прийнятої постанови суду касаційної інстанції. Серед доводів касаційних скарг, які надходять до суду після касаційного розгляду справи, можуть бути і доводи стосовно предметної юрисдикції спору з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, яка існує на момент подання касаційної скарги в порядку статті 357 КАС (або статті 305 ГПК, або статті 405 ЦПК), але якої не існувало під час первісного касаційного перегляду судових рішень. Отже, задля недопущення масового неоднакового застосування судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикції норм процесуального права під час практичного застосування додаткової касації необхідним є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, чи можливим є скасування судових рішень і закриття провадження у справі, якщо за час, що минув з розгляду справи Верховним Судом за першою касаційною скаргою, та до часу на момент розгляду додаткової касаційної скарги, поданої в порядку статті 357 КАС (або статті 305 ГПК, або статті 405 ЦПК) змінилася правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування предметної юрисдикції при вирішенні подібних спорів. Натомість частиною третьою статті 3 КАС визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Абзацом другим частини першої статті 354 КАС передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Частиною третьою статті 357 КАС регламентовано, що за результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Аналогічні положення містяться також і в ГПК та ЦПК. З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність передбачених частиною п`ятою статті 346 КАС підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та 21 вересня 2020 року постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду. У ході розгляду справи суд установив таке. 24 лютого 2017 року до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області надійшла скарга ТОВ «Глобал-інвест» (вх. № 1348/03.3-24) від 21 лютого 2017 року на реєстраційні дії держреєстратора відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Соценко К. О. та начальника цього відділу Кобіцької І. С. щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок. На підставі пункту 6 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, зазначена скарга надіслана до Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту для належного розгляду. Скарга мотивована тим, що 20 лютого 2017 року заявнику з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна стало відомо про реєстрацію держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області 17 договорів оренди земельних ділянок на неправомірних підставах. На думку заявника, незаконне розірвання договорів оренди земельних ділянок відбулось за підробленими додатковими угодами про розірвання договорів оренди земельних ділянок, які були підписані від імені ТОВ «Глобал-інвест» не уповноваженою особою. У подальшому заявник подав до Мін`юсту доповнення до скарги на рішення, дії та бездіяльність держреєстраторів, у яких зазначив, що з 4 квітня 2017 року держреєстратором відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. здійснено реєстрацію 116 договорів оренди земельних ділянок, які раніше перебували в оренді ТОВ «Глобал-інвест», за ФГ «Оазис півдня». Також із 4 квітня 2017 року держреєстратором цього відділу Соценко К. О. здійснено реєстрацію 271 договору оренди земельних ділянок, які перебували в оренді ТОВ «Глобал-інвест», за ФГ «Оазис півдня». За результатами вчинених дій державними реєстраторами внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: № 33793789 від 10 лютого 2017 року, 33711412 від 4 лютого 2017 року, 33749104 від 7 лютого 2017 року, 33805682 від 10 лютого 2017 року, 33752190 від 7 лютого 2017 року, 33751716 від 7 лютого 2017 року, 33726069 від 6 лютого 2017 року, 33742072 від 7 лютого 2017 року, 33646486 від 31 січня 2017 року, 33705839 від 3 лютого 2017 року, 33731187 від 6 лютого 2017 року, 33650800 від 31 січня 2017 року, 33792232 від 9 лютого 2017 року, 33710949 від 4 лютого 2017 року, 33732390 від 6 лютого 2017 року, 33640215 від 31 січня 2017 року, 33799190 від 10 лютого 2017 року, 33650741 від 31 січня 2017 року, 33752255 від 7 лютого 2017 року, 33811182 від 10 лютого 2017 року, 33743525 від 7 лютого 2017 року, 33651111 від 1 лютого 2017 року, 33794128 від 10 лютого 2017 року, 33751196 від 7 лютого 2017 року, 33651042 від 1 лютого 2017 року, 34643291 від 6 квітня 2017 року, 33641127 від 31 січня 2017 року, 33636868 від 31 січня 2017 року, 33751590 від 7 лютого 2017 року, 33651077 від 1 лютого 2017 року, 33733476 від 6 лютого 2017 року, 33733178 від 6 лютого 2017 року, 33733343 від 6 лютого 2017 року, 33701128 від 3 лютого 2017 року, 33733922 від 6 лютого 2017 року, 33792516 від 9 лютого 2017 року, 33792705 від 9 лютого 2017 року, 33707621 від 3 лютого 2017 року, 33709791 від 3 лютого 2017 року, 33709689 від 3 лютого 2017 року, 33792931 від 9 лютого 2017 року, 33650617 від 31 січня 2017 року, 33650504 від 31 січня 2017 року, 33811982 від 10 лютого 2017 року, 33813453 від 10 лютого 2017 року, 33650272 від 31 січня 2017 року, 33733625 від 6 лютого 2017 року, 33700194 від 3 лютого 2017 року, 33792784 від 9 лютого 2017 року, 33737289 від 7 лютого 2017 року, 33709229 від 3 лютого 2017 року, 33738908 від 7 лютого 2017 року, 33752658 від 8 лютого 2017 року, 33709859 від 3 лютого 2017 року, 33695632 від 3 лютого 2017 року, 34609405 від 4 квітня 2017 року, 33734777 від 7 лютого 2017 року, 33733987 від 6 лютого 2017 року, 33734530 від 7 лютого 2017 року, 33807261 від 10 лютого 2017 року, 33808929 від 10 лютого 2017 року, 33946619 від 20 лютого 2017 року, 33952741 від 21 лютого 2017 року, 33945736 від 20 лютого 2017 року, 33931748 від 20 лютого 2017 року, 33939174 від 20 лютого 2017 року, 33942648 від 20 лютого 2017 року, 33946676 від 20 лютого 2017 року, 33946722 від 20 лютого 2017 року, 33946935 від 20 лютого 2017 року, 33738358 від 7 лютого 2017 року, 33946022 від 20 лютого 2017 року, 33946223 від 20 лютого 2017 року, 33831408 від 13 лютого 2017 року, 33716751 від 6 лютого 2017 року, 33709775 від 3 лютого 2017 року, 34032070 від 24 лютого 2017 року, 33826214 від 13 лютого 2017 року, 33829019 від 13 лютого 2017 року, 33830479 від 13 лютого 2017 року, 33709554 від 3 лютого 2017 року, 34521733 від 29 березня 2017 року, 33793767 від 10 лютого 2017 року, 33793717 від 10 лютого 2017 року, 33789332 від 9 лютого 2017 року, 33811829 від 10 лютого 2017 року, 33724887 від 6 лютого 2017 року, 34522426 від 29 березня 2017 року, 33710701 від 4 лютого 2017 року, 33792401 від 9 лютого 2017 року, 33719831 від 6 лютого 2017 року, 33640732 від 31 січня 2017 року, 33709614 від 3 лютого 2017 року, 33709870 від 3 лютого 2017 року, 33709494 від 3 лютого 2017 року, 33779046 від 9 лютого 2017 року, 33721037 від 6 лютого 2017 року, 33729681 від 6 лютого 2017 року, 33722621 від 6 лютого 2017 року, 33638281 від 31 січня 2017 року, 33650282 від 31 січня 2017 року, 33792735 від 9 лютого 2017 року, 33792902 від 9 лютого 2017 року, 33793084 від 9 лютого 2017 року, 33810343 від 10 лютого 2017 року, 33707255 від 3 лютого 2017 року, 33723104 від 6 лютого 2017 року, 33718732 від 6 лютого 2017 року, 33650355 від 31 січня 2017 року, 33636778 від 31 січня 2017 року, 33701374 від 3 лютого 2017 року, 33732564 від 6 лютого 2017 року, 33731620 від 6 лютого 2017 року, 33722058 від 6 лютого 2017 року, 33649803 від 31 січня 2017 року, 33709710 від 3 лютого 2017 року, 33632922 від 31 січня 2017 року, 33649935 від 31 січня 2017 року, 33649653 від 31 січня 2017 року, 33654004 від 1 лютого 2017 року, 33641689 від 31 січня 2017 року, 33731047 від 6 лютого 2017 року, 33647877 від 31 січня 2017 року, 33654837 від 1 лютого 2017 року, 33734347 від 7 лютого 2017 року, 33717803 від 6 лютого 2017 року, 33716751 від 6 лютого 2017 року, 33643723 від 31 січня 2017 року, 33734882 від 7 лютого 2017 року, 33704629 від 3 лютого 2017 року, 33791638 від 9 лютого 2017 року, 33635459 від 31 січня 2017 року, 33650609 від 31 січня 2017 року, 34558497 від 31 березня 2017 року, 33645927 від 31 січня 2017 року, 33705754 від 3 лютого 2017 року, 33703645 від 3 лютого 2017 року, 33632141 від 31 січня 2017 року, 33904002 від 17 лютого 2017 року, 33840235 від 14 лютого 2017 року, 33723535 від 6 лютого 2017 року, 33793733 від 10 лютого 2017 року, 33842100 від 14 лютого 2017 року, 33844071 від 14 лютого 2017 року, 33861051 від 15 лютого 2017 року, 33647233 від 31 січня 2017 року, 33642464 від 31 січня 2017 року, 33653777 від 1 лютого 2017 року, 33793756 від 10 лютого 2017 року, 33696466 від 3 лютого 2017 року, 34635719 від 5 квітня 2017 року, 33633758 від 31 січня 2017 року, 33650197 від 31 січня 2017 року, 33640145 від 31 січня 2017 року, 33706735 від 3 лютого 2017 року, 33776112 від 9 лютого 2017 року, 33709829 від 3 лютого 2017 року, 33888037 від 16 лютого 2017 року, 33861776 від 15 лютого 2017 року, 33737615 від 7 лютого 2017 року, 33783658 від 9 лютого 2017 року, 33736369 від 7 лютого 2017 року, 33791992 від 9 лютого 2017 року, 33752071 від 7 лютого 2017 року, 33792589 від 9 лютого року, 34710500 від 10 квітня 2017 року, 33739497 від 7 лютого 2017 року, 33779991 від 9 лютого 2017 року, 33899744 від 17 лютого 2017 року, 33782873 від 9 лютого 2017 року, 33879391 від 16 лютого 2017 року, 33875769 від 15 лютого 2017 року, 33887532 від 16 лютого 2017 року, 33876223 від 15 лютого 2017 року, 33840893 від 14 лютого 2017 року, 33734521 від 7 лютого 2017 року, 33707829 від 3 лютого 2017 року, 33793724 від 10 лютого 2017 року, 33873587 від 15 лютого 2017 року, 33774986 від 9 лютого 2017 року, 33774606 від 9 лютого 2017 року, 33727596 від 6 лютого 2017 року, 33727259 від 6 лютого 2017 року, 33726272 від 6 лютого 2017 року, 33726811 від 6 лютого 2017 року, 33812113 від 10 лютого 2017 року, 33880464 від 16 лютого 2017 року, 33883271 від 16 лютого 2017 року, 33881977 від 16 лютого 2017 року, 33881093 від 16 лютого 2017 року, 33725879 від 6 лютого 2017 року, 33725409 від 6 лютого 2017 року, 33732036 від 6 лютого 2017 року, 33732290 від 6 лютого 2017 року, 33864629 від 15 лютого 2017 року, 33867693 від 15 лютого 2017 року, 33871420 від 15 лютого 2017 року, 33870430 від 15 лютого 2017 року, 33872356 від 15 лютого 2017 року, 33869478 від 15 лютого 2017 року, 33735392 від 7 лютого 2017 року, 33773838 від 9 лютого 2017 року, 33650429 від 31 січня 2017 року, 33900163 від 17 лютого року 2017 року, 33874505 від 15 лютого 2017 року, 33899684 від 17 лютого 2017 року, 33840000 від 14 лютого 2017 року, 33900784 від 17 лютого 2017 року, 33862224 від 15 лютого 2017 року, 33906995 від 17 лютого 2017 року, 33927159 від 20 лютого 2017 року, 33938893 від 20 лютого 2017 року, 33899817 від 17 лютого 2017 року, 33859108 від 15 лютого 2017 року, 33886983 від 16 лютого 2017 року, 33901463 від 17 лютого 2017 року, 33859117 від 15 лютого 2017 року, 33939121 від 20 лютого 2017 року, 33863795 від 15 лютого 2017 року, 33859135 від 15 лютого 2017 року, 33930981 від 20 лютого 2017 року, 33933084 від 20 лютого 2017 року, 33927868 від 20 лютого 2017 року, 33933857 від 20 лютого 2017 року, 33927274 від 20 лютого 2017 року, 33889796 від 16 лютого 2017 року, 33938545 від 20 лютого 2017 року, 33938151 від 20 лютого 2017 року, 33937817 від 20 лютого 2017 року, 33911327 від 17 лютого 2017 року, 33892141 від 16 лютого 2017 року, 33930563 від 20 лютого 2017 року, 33899709 від 17 лютого 2017 року, 33937460 від 20 лютого 2017 року, 34023763 від 24 лютого 2017 року, 33831538 від 13 лютого 2017 року, 34028934 від 24 лютого 2017 року, 33823863 від 13 лютого 2017 року, 34613737 від 4 квітня 2017 року, 33821068 від 13 лютого 2017 року, 33821335 від 13 лютого 2017 року, 33834709 від 13 лютого 2017 року, 33837953 від 13 лютого 2017 року, 33830111 від 13 лютого 2017 року, 33830611 від 13 лютого 2017 року, 34038914 від 27 лютого 2017 року, 34028301 від 24 лютого 2017 року, 33832403 від 13 лютого 2017 року, 34038902 від 27 лютого 2017 року, 34030124 від 24 лютого 2017 року, 33835358 від 13 лютого 2017 року, 34099808 від 1 березня 2017 року, 34098977 від 1 березня 2017 року, 34059978 від 28 лютого 2017 року, 34059988 від 28 лютого 2017 року, 34639207 від 5 квітня 2017 року, 34097972 від 1 березня 2017 року, 34099976 від 1 березня 2017 року, 34097096 від 1 березня 2017 року, 33733814 від 6 лютого 2017 року, 34075166 від 28 лютого 2017 року, 34070168 від 28 лютого 2017 року, 34095696 від 1 березня 2017 року, 33823271 від 13 лютого 2017 року, 34076912 від 28 лютого 2017 року, 34079359 від 28 лютого 2017 року, 34098698 від 1 березня 2017 року, 33775345 від 9 лютого 2017 року, 33643050 від 31 січня 2017 року, 34638124 від 5 квітня 2017 року, 34074458 від 28 лютого 2017 року, 34073006 від 28 лютого 2017 року, 34064348 від 28 лютого 2017 року, 34061524 від 28 лютого 2017 року, 34060006 від 28 лютого 2017 року, 34062482 від 28 лютого 2017 року, 34061917 від 28 лютого 2017 року, 34071154 від 28 лютого 2017 року, 34075799 від 28 лютого 2017 року, 34060769 від 28 лютого 2017 року, 34060029 від 28 лютого 2017 року, 34384422 від 22 березня 2017 року, 34385008 від 22 березня 2017 року, 34385193 від 22 березня 2017 року, 34389775 від 22 березня 2017 року, 33941612 від 20 лютого 2017 року, 34192609 від 9 березня 2017 року, 34202189 від 9 березня 2017 року, 34202680 від 10 березня 2017 року, 33650387 від 31 січня 2017 року, 34390044 від 22 березня 2017 року, 34385707 від 22 березня 2017 року, 34442301 від 24 березня 2017 року, 34437876 від 24 березня 2017 року, 34395958 від 22 березня 2017 року, 33393328 від 22 березня 2017 року, 33782360 від 9 лютого 2017 року, 34100817 від 1 березня 2017 року, 34390839 від 22 березня 2017 року, 34389086 від 22 березня 2017 року, 34391190 від 22 березня 2017 року, 34395172 від 22 березня 2017 року, 34065647 від 28 лютого 2017 року, 34069115 від 28 лютого 2017 року, 34100569 від 1 березня 2017 року, 34099930 від 1 березня 2017 року, 34435745 від 24 березня 2017 року, 34434993 від 24 березня 2017 року, 34459028 від 27 березня 2017 року, 34391910 від 22 березня 2017 року, 34385449 від 22 березня 2017 року, 34447099 від 24 березня 2017 року, 34447583 від 24 березня 2017 року, 33826740 від 13 лютого 2017 року, 34202303 від 9 березня 2017 року, 34202604 від 10 березня 2017 року, 34202633 від 10 березня 2017 року, 34202689 від 10 березня 2017 року, 34383287 від 22 березня 2017 року, 34632326 від 5 квітня 2017 року, 34384416 від 22 березня 2017 року, 34391533 від 22 березня 2017 року, 33647514 від 31 січня 2017 року, 34190965 від 9 березня 2017 року, 34444085 від 24 березня 2017 року, 33751990 від 7 лютого 2017 року, 33868920 від 15 лютого 2017 року, 34099492 від 1 березня 2017 року, 34099591 від 1 березня 2017 року, 34099305 від 1 березня 2017 року, 34099715 від 1 березня 2017 року, 34202749 від 10 березня 2017 року, 34202602 від 10 березня 2017 року, 33730418 від 6 лютого 2017 року, 34457502 від 27 березня 2017 року, 34210130 від 10 березня 2017 року, 34202639 від 10 березня 2017 року, 34201741 від 9 березня 2017 року, 34200951 від 9 березня 2017 року, 34181033 від 7 березня 2017 року, 34181320 від 7 березня 2017 року, 34181560 від 7 березня 2017 року, 34181853 від 7 березня 2017 року, 34180461 від 7 березня 2017 року, 34184433 від 9 березня 2017 року, 34386185 від 22 березня 2017 року, 34382044 від 22 березня 2017 року, 34436962 від 24 березня 2017 року, 34445632 від 24 березня 2017 року, 34447335 від 24 березня 2017 року, 34196011 від 9 березня 2017 року, 34179491 від 7 березня 2017 року, 34392690 від 22 березня 2017 року, 34383734 від 22 березня 2017 року, 34557224 від 31 березня 2017 року, 34540726 від 30 березня 2017 року, 34529358 від 30 березня 2017 року, 34519657 від 29 березня 2017 року, 34535652 від 30 березня 2017 року, 34532102 від 30 березня 2017 року, 34560750 від 31 березня 2017 року, 34559733 від 31 березня 2017 року, 34026958 від 24 лютого 2017 року, 33774246 від 9 лютого 2017 року, 34530126 від 30 березня 2017 року, 33861051 від 15 лютого 2017 року, 34524047 від 29 березня 2017 року, 34540025 від 30 березня 2017 року, 34554645 від 31 березня 2017 року, 34528649 від 30 березня 2017 року, 34528193 від 30 березня 2017 року, 34605081 від 4 квітня 2017 року, 34538902 від 30 березня 2017 року, 34536332 від 30 березня 2017 року, 34516400 від 29 березня 2017 року, 34604319 від 4 квітня 2017 року, 34568551 від 31 березня 2017 року, 34555415 від 31 березня 2017 року, 34546414 від 30 березня 2017 року, 34542452 від 30 березня 2017 року, 34518636 від 29 березня 2017 року, 34608368 від 4 квітня 2017 року, 34606430 від 4 квітня 2017 року, 33791981 від 9 лютого 2017 року, 34569505 від 31 березня 2017 року, 34558497 від 31 березня 2017 року, 34608844 від 4 квітня 2017 року, 34609967 від 4 квітня 2017 року, 34638267 від 5 квітня 2017 року, 34636424 від 5 квітня 2017 року, 34063457 від 28 лютого 2017 року, 33822989 від 13 лютого 2017 року, 34099663 від 1 березня 2017 року, 34099572 від 1 березня 2017 року, 33654581 від 1 березня 2017 року, 33652705 від 1 лютого 2017 року, 33947032 від 20 лютого 2017 року, 33946833 від 20 лютого 2017 року, 34032479 від 24 лютого 2017 року, 34038908 від 27 лютого 2017 року, 34100905 від 1 березня 2017 року, 33652528 від 1 лютого 2017 року, 33646669 від 31 січня 2017 року, 33634729 від 31 січня 2017 року, 33653043 від 1 лютого 2017 року, 33900500 від 17 лютого 2017 року, 33697432 від 3 лютого 2017 року, 33700510 від 3 лютого 2017 року, 33695687 від 3 лютого 2017 року, 33711208 від 4 лютого 2017 року, 33896790 від 16 лютого 2017 року, 33837599 від 13 лютого 2017 року, 34076397 від 28 лютого 2017 року, 34060064 від 28 лютого 2017 року, 34060226 від 28 лютого 2017 року, 34078256 від 28 лютого 2017 року, 34078447 від 28 лютого 2017 року, 34078631 від 28 лютого 2017 року, 33946451 від 20 лютого 2017 року, 34084292 від 1 березня 2017 року, 34078023 від 28 лютого 2017 року, 34079196 від 28 лютого 2017 року, 33897138 від 16 лютого 2017 року, 33822989 від 13 лютого 2017 року, 34099663 від 1 березня 2017 року, 34099572 від 1 березня 2017 року. 18 квітня 2017 року до Мін`юсту надійшли доповнення до скарги з вимогою скасувати прийняті держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 12 квітня 2017 року № 34737253, 34739456, 34745446, 34738934, 34748415, 34748909, 34749483, 34749107, 34739956, 34749933, 34745903, 34738130, 34748759, 34749661, 34751343, 34737211, 34738602, 34746269, 34737305, 34737378, 34737736, 34737858, 34737991, 34746106, 34750312, 34738242, 34745698, 34739703, 34748257, 34737474, 34748592; від 13 квітня 2017 року № 34771129, 34772678, 34772437, 34773888, 34773420, 34773231, 34761066, 34761041, 34771910, 34761097, 34773730, 34770919, 34770064, 34761024, 34774039, 34774880, 34774519, 34774711, 34773082, 34771338, 34772932, 34775160, 34774217, 34772097, 34772807, 34771523, на підставі яких проведено державну реєстрацію права суборенди за ФГ «Лабенок» щодо земельних ділянок. 19 квітня 2017 року Комісія за результатами розгляду скарги ТОВ «Глобал-інвест» від 21 лютого 2017 року склала висновок про задоволення скарги та скасування прийнятих держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. , а також держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Підставою для прийняття Комісією зазначеного рішення став висновок про те, що вказаними держреєстраторами при вчиненні реєстраційних дій за заявою ФГ «Оазис півдня» на підставі додаткових угод від 1 червня 2015 року щодо дострокового припинення дії договорів оренди, укладених у 2010 році між ТОВ «Глобал-інвест» та власниками земельних ділянок, належним чином не встановлена відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства. Зокрема, зроблений висновок про недійсність вказаних додаткових угод, оскільки вони підписані неуповноваженою особою ОСОБА_127 , довіреність на якого від ТОВ «Глобал-інвест» (від 20 червня 2012 року № 780) на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 грудня 2012 року у справі № 108/125113/12 (у скарзі зазначено номер справи № 2/108/10513/12 від 4 грудня 2012 року) визнана недійсною. Недійсна довіреність, як і недійсний правочин, не тягнуть за собою жодних наслідків з моменту їх вчинення. Комісія зазначила, що, починаючи з моменту видачі довіреності 20 червня 2012 року по 1 червня 2015 року (дата підписання додаткових угод про розірвання договорів оренди земельних ділянок від імені ТОВ «Глобал-інвест»), у ОСОБА_127 не було повноважень на укладення будь-яких правочинів від імені ТОВ «Глобал-інвест», зокрема й укладання додаткових угод від імені товариства. Комісія встановила, що держреєстраторами Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. при прийнятті оскаржуваних рішень всупереч законодавству у сфері державної реєстрації прав не встановлено належним чином відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та не відмовлено у державній реєстрації прав, оскільки додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 1 червня 2015 року щодо дострокового припинення дії договорів оренди землі, укладених у 2010 році між ТОВ «Глобал-інвест» та власниками земельних ділянок, які укладались на підставі довіреності, визнаної недійсним рішенням суду, а отже, спірні рішення не відповідають вимогам законодавства. 19 квітня 2017 року Мін`юстом прийнято наказ № 1295/5, яким задоволено скаргу ТОВ «Глобал-інвест» у повному обсязі та скасовано прийняті держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також прийняті держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права суборенди, зазначені в скарзі ТОВ «Глобал-інвест». На виконання вказаного наказу держреєстратором Мін`юсту Чекригіним О.В. прийнято рішення від 19 квітня 2017 року № 34843297, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зазначені в наказі № 1295/5 від 19 квітня 2017 року. 24 квітня 2017 року ТОВ «Глобал-інвест» уклало з ТОВ «Екофарм-агро» договори суборенди земельних ділянок, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно держреєстраторами КП «Херсонське БТІ» Пигидою А. Б. , Кравченко Т. В. , Вітцівською М. С. : рішення за індексним номером 34984072 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983831 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35037159 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35036211 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035939 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035694 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035513 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983899 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983864 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983742 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983706 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983668 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34987049 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983728 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35024806 від 3 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983845 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983778 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35001707 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35000674 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35037386 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35037693 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35039099 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983329 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983389 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004745 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983961 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984057 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983993 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984093 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005656 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982711 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982834 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982966 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982966 від 25 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983113 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983355 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983443 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983595 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983633 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983821 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983651 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983422 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983242 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983869 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983772 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983528 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983245 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983186 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983783 від 24 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983313 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983382 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983482 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983733 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004862 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983920 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983956 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983995 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005568 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35000419 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34999361 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34996197 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34995193 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984021 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35046373 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983589 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984014 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35003501 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004302 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004656 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004938 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004945 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983905 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005170 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983458 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34986688 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983544 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005033 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005288 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35044460 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35045066 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34986688 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984112 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984118 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984158 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005132 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005263 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005384 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005447 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983967 від 27 квітня 2017 року. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_248 підлягає задоволенню. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. Вимогами у цій справі в частині, що оскаржується, є визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, скасуванням рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки за ФГ «Оазис півдня». Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС). Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно (право оренди на спірні земельні ділянки), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за позивачем є захистом прав третьої особи на земельні ділянки від їх порушення іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «Глобал-інвест» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо скасування права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «Оазис півдня». Ухвалюючи рішення, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «Глобал-інвест» щодо права на спірні земельні ділянки, яке підлягає державній реєстрації. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування наказу № 1295/5, яким скасовано рішення держреєстраторів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельні ділянки іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та держреєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Отже , спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу № 1295/5 та рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ТОВ «Глобал-інвест», яке заперечує законність дій держреєстраторів з реєстрації за ФГ «Оазис півдня» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 820/3703/17 (провадження № 11-1246апп18). За таких обставин помилковими є доводи Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 21 вересня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду про те, що з 26 квітня 2019 року - після ухвалення цим судом постанови за наслідками розгляду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест» та Мін`юсту Велика Палата Верховного Суду сформувала нову практику щодо визначення предметної юрисдикції у цій категорії справ не за судом адміністративної юрисдикції. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС). Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. Статтею 357 КАС визначено порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. Частиною першою цієї статті передбачено, що якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд розглядає таку скаргу за правилами, встановленими главою 2 КАС. За результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Оскільки Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову ФГ «Оазис півдня», у тому числі й у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297, а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у вказаній частині не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то постанова цього суду також підлягає скасуванню в частині. Отже, постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297та постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не змінюється. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 357, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_248 задовольнити. 2. Постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 19 квітня 2017 року № 1295/5 «Про скасування рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно», скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіна Олександра Валерійовича від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року скасувати, провадження у справі закрити. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 95509419

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Київ Справа № 911/2390/18 Провадження № 12-73гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Рогач Л. І., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В.С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» (далі - Медичний центр; попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Адоніс»), Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» (далі - Діагностичний центр), заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду Київської області від 11 березня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2019 року (ухвалені суддею Карпечкіним Т. П.), постанову Північного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (ухвалену колегією суддів Пашкіною С. А., Зубець Л. П., Мартюк А. І.) у справі за позовом Київської місцевої прокуратури № 9 (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент) та Діагностичного центру до Медичного центру про стягнення 100 235,60 грн. Історія справи 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. 29 жовтня 2018 року Прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту та Діагностичного центру звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Медичного центру. Позивач просив суд стягнути з відповідача 100 235,60 грн заборгованості з орендної плати, обов`язок щодо сплати якої передбачений договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29 листопада 2017 року № 2558 (далі - Договір). 1.2. Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив. Аргументував так: - Діагностичний центр орендоване майно фактично в оренду не передавав, а відповідач майном не користувався; - у Прокуратури відсутні підстави для звернення до суду з позовом, він не довів порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та неможливість самостійного звернення до суду Діагностичного центру; - Прокуратура не здійснила повідомлення про звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; - Прокуратура порушила принцип територіальної юрисдикції діяльності органів прокуратури. 1.3. У січні 2019 року відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з клопотанням про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, оскільки нерухоме майно, стягнення коштів за оренду якого є предметом спору, знаходиться у місті Києві. Послався на правовий висновок, наведений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 11 березня 2019 року позов задовольнив частково: стягнув з Медичного центру на користь Діагностичного центру 90 605,60 грн боргу, в іншій частині в позові відмовив. В описовій частині рішення суд зазначив про розгляд у судовому засіданні 14 січня 2019 року клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю та відмову в його задоволенні з підстав необґрунтованості. 2.2. Додатковим рішенням від 25 березня 2019 року цей же суд заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 38 350 грн задовольнив частково: стягнув з Прокуратури, Департаменту та Діагностичного центру на користь відповідача по 1 228,14 грн відповідно, в іншій частині у задоволенні заяви відмовив. 2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 3 жовтня 2019 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін. 2.4. Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем зобов`язань у частині сплати орендної плати, що є підставою для стягнення з нього заборгованості, за винятком 9 630 грн ПДВ - безпідставно нарахованого на суму авансового платежу. Суди відхилили доводи відповідача про те, що він був позбавлений можливості використовувати спірне приміщення, а також про необхідність передачі справи за виключною підсудністю до іншого суду. Оскільки відповідачем оплачено підтверджені витрати на правничу допомогу в сумі 38 350 грн, а позов задоволено частково, ці витрати покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина четверта статті 129 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України). 2.5. Суд першої інстанції в описовій частині рішення зазначив про відмову в задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва з підстав його необґрунтованості. Суд апеляційної інстанції таких тверджень відповідача належним чином не спростував, хоч вони були серед доводів апеляційної скарги, обмежившись загальним висновком про їх невідповідність нормам процесуального права. 3. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог 3.1. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, у жовтні-листопаді 2019 року Медичний центр, Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києва звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами. 3.2. Медичний центр просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі. 3.3. Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києвапросять скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 9 630 грн, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю та покласти витрати на оплату професійної правничої допомоги на відповідача. 4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги 4.1. Медичний центр наголошує на: відсутності у Прокуратури підстав представництва інтересів держави у цій справі; розгляді справи судом апеляційної інстанції за його відсутності та за відсутності відомостей щодо вручення йому ухвали про поновлення провадження у справі; ухваленні судами рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності); неповному встановленні судами обставин справи щодо передачі йому об`єкта оренди; безпідставній частковій відмові у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. 4.2. Крім того, Медичний центр у касаційній скарзі стверджує про порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції (підсудності) справи, яка, на його думку, відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України підлягала розгляду Господарським судом міста Києва, тобто за місцезнаходженням майна, посилаючись при цьому на висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц. 4.3. У запереченнях проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокуратури Медичний центр зазначив про те, що вказана скарга є необґрунтованою, а Прокуратура не наділена процесуальною правоздатністю для звернення до суду. 4.4. Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києва стверджують, що висновки судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові не відповідають положенням статей 185, 187, 201 Податкового кодексу України. 4.5. У відзиві на касаційну скаргу Медичного центру Прокуратура наголошує на виконанні вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення позивачів про звернення до суду з позовом; порушення інтересів держави вбачає у тому, що відповідач користувався нерухомим майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, та не сплачував орендної плати за його використання, при цьому позивачами не вжито заходів для стягнення орендної плати, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. 4.6. Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли. 5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 27 листопада, 19 та 21 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаними скаргами, об`єднав їх в одне касаційне провадження, а ухвалою від 30 вересня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна. 5.2. Колегія суддів зазначила, що хоч предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за оренду нерухомого майна, що знаходиться у місті Києві, однак до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна (частина третя статті 30 ГПК України), не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (стаття 27 ГПК України). 5.3. Однак Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в згаданій постанові виклав протилежний висновок, згідно з яким до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна. 5.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 8 жовтня 2020 року прийняла та призначила справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 5.5. 26 жовтня 2020 року відповідач до Великої Палати Верховного Суду подав заяву про направлення справи до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення цим судом та зупинення на цей час провадження у справі. Мотивуючи заяву, відповідач вказав, що подання ним до апеляційного суду заяви про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 600 грн є підставою для можливого ухвалення апеляційним судом додаткової постанови, яка буде невід`ємною частиною оскаржуваної постанови. 5.6. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені відповідачем обставини не створюють об`єктивну неможливість розгляду касаційних скарг, адже витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є складовою частиною судових витрат та підлягають розподілу між сторонами разом з ними за результатами її розгляду (частини перша та третя статті 123, частина друга статті 126 ГПК України), тобто зазначені відповідачем витрати можуть бути розподілені після розгляду справи в суді касаційної інстанції (ухвалення остаточного судового рішення у справі). 6. Фактичні обставини справи, установлені судами 6.1. 29 листопада 2017 року Департамент (орендодавець), Медичний центр (орендар) та Діагностичний центр уклали Договір, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 152,90 кв. м, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 13, для розміщення закладу охорони здоров`я. Договір є укладеним з моменту його підписання і діє з 29 листопада 2017 року по 27 листопада 2020 року. 6.2. Сторони погодили, що орендар вступає в строкове платне користування орендованим майном у термін, визначений у Договорі, але не раніше дати підписання договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди (пункт 2.4 Договору). 6.3. 29 листопада 2017 року сторони склали акт приймання-передачі нерухомого майна без зауважень та заперечень. 6.4. Медичний центр, користуючись орендованим приміщенням, належним чином не виконав грошового зобов`язання в частині внесення орендних платежів за період оренди з 29 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, що призвело до утворення заборгованості. 6.5. 1 березня 2018 року сторони Договору склали акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно з яким у зв`язку з розірванням Договору Медичний центр повернув орендодавцю приміщення. 6.6. Діагностичний центр звертався до Медичного центру з листом-попередженням від 7 березня 2018 року № 3/114/1 з вимогою сплатити заборгованість за Договором. У відповідь останній надіслав гарантійний лист від 20 березня 2018 року № 1920, у якому гарантував погашення заборгованості з орендної плати за Договором до 30 квітня 2018 року. 6.7. У зв`язку з наявною непогашеною Медичним центром заборгованістю за Договором та зважаючи на сплив гарантійного строку, Діагностичний центр листами від 3 квітня 2018 року № 3/149 та від 14 травня 2018 року № 3/214 просив повідомити про причини несплати боргу, узгодити графік погашення заборгованості та з`явитися представників для підписання акта звіряння. Листи залишені відповідачем без відповіді та задоволення. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства. 7.1. Як убачається зі змісту касаційних скарг учасників справи, доводи сторони позивача - Прокуратури та Діагностичного центру стосуються вирішення спору по суті, а доводи відповідача - Медичного центру стосуються як вирішення спору, так і допущених судами попередніх інстанцій, на його думку, процесуальних порушень, які в разі їх підтвердження є підставою для відповідного процесуального реагування. 7.2. У зв`язку із цим першочерговими для перевірки Великою Палатою Верховного Суду є доводи Медичного центру щодо недотримання господарськими судами правил територіальної юрисдикції (підсудності). Щодо територіальної юрисдикції (підсудності) та відступу від висновку відносно застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 7.3. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, від висновку в якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, указав на те, що до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 цього Кодексу); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 цього Кодексу); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. 7.4. Також, у постановах від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (спір про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури), від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. У іншій постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, - це позови, пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна. 7.5. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов`язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшла, зокрема, таких висновків: - нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; - майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; - виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном; - оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна. 7.6. У зв`язку із цим у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для відступу від правових позицій, викладених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 25 лютого 2018 року та від 11 липня 2019 року у справах № 201/12876/17 та № 426/7217/18 відповідно. 7.7. У постанові від 3 червня 2019 року у справі № 903/432/18, предметом спору в якій було стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за користування нерухомим майном згідно з договором оренди, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов таких висновків: - до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна (до таких позовів застосовуються загальні правила підсудності); - правила виключної підсудності не поширюються на спір щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування нерухомим майном, пені за несвоєчасну сплату орендної плати за користування нерухомим майном та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення такого нерухомого майна. 7.8. В іншій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 у справі № 905/1732/18 зазначено, що на відміну від спору про визнання договору іпотеки недійсним, у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, предметом доказування є правомірність набуття або переходу права власності чи права користування майном від однієї особи до іншої за вже вчиненим правочином, коли зобов`язання за ним виконані повністю чи частково. До позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) тощо. Тому правила виключної підсудності (частина третя статті 30 ГПК України) не поширюються на позови, що виникають із зобов`язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава, іпотека тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності. 7.9. Разом з тим у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17 (спір про зобов`язання відповідача передати нерухоме майно), від 11 липня 2019 року у справі № 904/4011/18 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень), від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. 7.10. У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30). 7.11. Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 7.12. Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає. 7.13. Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України. 7.14. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. 7.15. Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини. 7.16. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18). 7.17. На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. 7.18. Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов`язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року. 7.19. В подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносинвід 18 лютого 2010 року» № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об`єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті. 7.20. У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України. 7.21. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном. 7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. 7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. 7.24. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18. 7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. 7.26. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України. 7.27. Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, то спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України. 7.28. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна. 7.29. Предметом спору у справі, що розглядається, є орендна плата за користування нерухомим майном, розташованим відповідно до Договору за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 13. При цьому юридичною адресою відповідача є: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Капітанівка, вул. Соборна, 21. 7.30. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій неправильно застосували правила про територіальну юрисдикцію (підсудність), оскільки справа підлягала розгляду Господарським судом міста Києва. 7.31. З огляду на встановлення зазначеного порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що є безумовною підставою для скасування судових рішень, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваних судових рішень щодо вирішення спору по суті та розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі перевірки доводів Медичного центру про неповне встановлення судами обставин справи щодо передачі йому об`єкта оренди, розгляду справи судом апеляційної інстанції без відповідача, за відсутності відомостей щодо вручення йому ухвали про поновлення провадження у справі та безпідставної часткової відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а також доводів Діагностичного центру та заступника прокурора міста Києва про порушення судами положень статей 185, 187, 201 Податкового кодексу України в частині відмови в позові. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. 8.2. Оскільки учасники справи подали касаційні скарги у жовтні-листопаді 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ГПК України у редакції, чинній до набрання чинності цим Законом. 8.3. У силу пункту 2 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 8.4. Пунктом 6 частини першої статті 310 ГПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції. 8.5. Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 310 ГПК України). 8.6. З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач при розгляді справи судом першої інстанції заявляв про непідсудність справи, касаційні скарги учасників справи підлягають частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України визначено: якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 9.2. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка», Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» та заступника прокурора міста Києва задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 11 березня 2019 року, додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 911/2390/18 скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 95573681

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року м. Київ Справа № 925/642/19 Провадження № 12-52гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю.Л. суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О., позивача - Паланської сільської ради (представник - Яремчук Р. А.), відповідача - Уманської міської ради (представник - Щербак Н. Л.), розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Родниківської сільської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Чорногуз М. Г., Євсіков О. О.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року (суддя Васянович А. В.) у справі № 925/642/19 за позовом Родниківської сільської ради (правонаступник - Паланська сільська рада) до Уманської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У травні 2019 року Родниківська сільська рада звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради від 08 квітня 2014 року № 5.16-52/6. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 5,7708 га з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032 знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківка, однак спірним рішенням відповідач незаконно передав земельну ділянку в оренду третій особі. 3. У відзиві на позов відповідач не погодився з позовними вимогами, указуючи, що Уманська міська рада прийняла оскаржуване рішення на підставі розробленої технічної документації, яка була погоджена в установленому порядку та містила інформацію щодо місця розташування та форми власності земельної ділянки. Уманська міська рада надала в оренду земельну ділянку із земель, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Умані, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру. 4. Також Уманська міська рада вважає, що позивачем пропущено позовну давність щодо звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 5. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22 серпня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 . 6. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року, у позові відмовлено повністю. 7. Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки, що остання є комунальною власністю територіальної громади села Родниківки та знаходиться в адміністративних межах цього населеного пункту. 8. При цьому, врахувавши положення статей 15, 20 Закону України «Про Державний кадастр», а також те, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру, наявним в матеріалах справи, спірна земельна ділянка відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Умані, суди дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності будь-яких прав на земельну ділянку на день подання позову, а тому й не доведено порушення його прав на цю земельну ділянку. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 9. У квітні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Родниківської сільської ради, у якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року, рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2020 року поновив Родниківській сільській раді строк для подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за її касаційною скаргою, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, призначив справу до розгляду та витребував матеріали справи № 925/642/19 з Господарського суду Черкаської області. 11. 08 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав цю справу разом з касаційною скаргою Родниківської сільської ради на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 12. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 391/1055/14-ц наведено висновок про те, що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста). Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами відповідно до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені в іншому порядку, передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту, його розбудови та/або зміни меж. 13. Натомість у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з урахуванням положень статті 173, частини першої статті 174 Земельного кодексу України зазначив, що законом регламентований порядок встановлення меж населених пунктів. Судам необхідно визначити, чи були встановлені межі населених пунктів у передбаченому законом порядку, після чого з`ясувати, у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка. Водночас у разі, якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж. Проте судами попередніх інстанцій не було з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, у межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки. 14. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. 15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2021 року Родниківську сільську раду Уманського району Черкаської області було замінено на її правонаступника - Паланську сільську раду Уманського району Черкаської області. Фактичні обставини справи, встановлені судами 16. 08 квітня 2014 року Уманською міською радою було прийнято рішення № 5.16-52/6 «Про затвердження документації із землеустрою, надання земельних ділянок у власність та у користування», згідно з яким, зокрема, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 5,7708 га з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032 для обслуговування оздоровчої бази «Зміна» за адресою: вул. Інтернаціональна, 147 ОСОБА_1 за рахунок земель комунальної власності Уманської міської ради, які перебували в користуванні ОСОБА_2 та віднесені до категорії земель рекреаційного призначення; надано в користування на умовах оренди вказану земельну ділянку ОСОБА_1 строком на 10 років. 17. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем до позовної заяви додано рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих № 470 від 15 липня 1966 року «Про затвердження меж міських земель міста Умані» та Положення про порядок перетворення, обліку, найменування і реєстрації населених пунктів, а також вирішення деяких інших адміністративно-територіальних питань в Українській РСР (додаток до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 червня 1965 року). 18. За змістом листа Черкаського обласного головного управління земельних ресурсів від 21 серпня 2004 року № 10944/5 рішення стосовно встановлення межі міста Умані Верховною Радою України не приймалось. 19. У листі Державного комітету України по земельних ресурсах від 18 жовтня 2004 року № 14-22-6/8940 зазначено, що Уманським БТІ у 1966 році на замовлення Уманської міської ради була підготовлена технічна документація зі встановлення межі міста Умані, яка затверджена рішенням виконкому обласної ради № 470 від 15 липня 1966 року, але не була подана на затвердження Верховною Радою УРСР, як це передбачено законодавством; для врегулювання межового спору між Родниківською сільською радою та Уманською міською радою рекомендовано підготувати та затвердити проект землеустрою щодо встановлення меж та зміни межі міста Умані з урахуванням технічної документації. 20. Також у матеріалах справи наявний лист Черкаського обласного головного управління земельних ресурсів від 24 липня 2006 року № Д-3/6-14 з інформацією щодо площі земель міста Умані та Уманського району. 21. Відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 28 травня 2019 року № 18-28-0.21-4680/2-19 за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області відомості про межі міста Умані та села Родниківка в порядку, передбаченому Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, до Державного земельного кадастру не внесені. 22. Окрім цього, позивачем надано довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 31 грудня 2015 року (Уманський район в адміністративних межах Родниківської сільської ради та міста Умані) та станом на 01 січня 2016 року. 23. Судом першої інстанції встановлено, що позивач зазначає, що вперше спірна земельна ділянка відводилась в 1985 році відповідно до проекту відведення земельної ділянки площею 5,60 га Уманському піонерському табору «Зміна» під існуючу територію із землекористування учбово-дослідного господарства «Родниківка» села Родниківка Уманського району Черкаської області за рішенням виконкому Уманської районної ради народних депутатів № 60 від 05 березня 1985 року «Про відведення земельної ділянки Уманському піонерському табору «Зміна» під існуючу територію». 24. Зазначений проект відведення земельної ділянки, що містить висновок виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів від 22 березня 1985 року № 4844/01 «По матеріалах відведення земельної ділянки Уманському піонерському табору «Зміна», затверджений розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 26 червня 1985 року № 377-Р. 25. Також позивачем додано до позовної заяви державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЧР № 002855, виданий Уманському державному аграрному університету, у якому в описі меж зазначено про розміщення земель піонерського табору «Зміна». Це, на переконання Родниківської сільської ради, підтверджує, що сусідні землі табору фактично по всьому периметру є землями Уманського національного університету садівництва, які розміщені в адміністративних межах Родниківської сільської ради та були вилучені із земель ДП НДГ «Родниківка» - правонаступника навчально-дослідного господарства «Родниківка» Уманської сільськогосподарської академії, передані Уманською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження від 25 грудня 2003 року № 364. 26. Звідси, позивач стверджує, що земельну ділянку площею 5,7708 га з кадастровим номером 7110800000:02:007:0032 передано в оренду Уманською міською радою незаконно, оскільки первинно дану землю відводили за рішенням Уманської районної ради народних депутатів із землекористування села Родниківки. 27. Суди також установили, що відповідачем надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: вул. Інтернаціональна, 147, місто Умань, кадастровий номер 7110800000:02:007:0032, за змістом якого державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулася 20 червня 2007 року, спірна земля відноситься до комунальної власності, власником є Уманська міська рада. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 28. Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі № 809/563/15, від 03 березня 2020 року у справі № 367/6388/16-а, щодо застосування статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та частини першої статті 174 Земельного кодексу України. 29. Також Родниківська сільська рада зазначає про висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, а саме що апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки усіх фактичних обставин справи та обмежився висновками про те, що позивачі не подали суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог, який, як вважає скаржник, не враховано судами при розгляді цієї справи. 30. Обґрунтовуючи наявність порушення свого права та інтересу, скаржник вказує, що Уманська міська рада помилково вважала, що земельна ділянка розташована в межах міста Умані, звідси сільська рада могла б отримувати кошти в бюджет села, тобто в цьому випадку має місце упущена вигода - ненадходження коштів до бюджету Родниківської сільської ради. 31. За таких обставин скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо права сільської ради як органу місцевого самоврядування звертатись до судів для захисту свого права на отримання коштів до бюджету села від передачі в оренду спірної земельної ділянки. 32. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та аргументи. Позиція Уманської міської ради 33. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що межа між містом Уманню і селом Родниківкою не встановлена. Земельна ділянка, якої стосується оскаржуване рішення, знаходиться за адресою: вул. Інтернаціональна, 147, м. Умань. Згідно з публічною кадастровою картою України спірна земельна ділянка знаходиться у комунальній власності міста Умані. Твердження про упущену вигоду від ненадходження коштів до бюджету села є безпідставним. 34. Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади села Родниківки, знаходиться в адміністративних межах села, або того, що позивач є землекористувачем цієї земельної ділянки. 35. Звідси відповідач просить у задоволенні касаційної скарги Родниківської сільської ради відмовити, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 залишити без змін. 36. У судовому засіданні представник відповідача підтримав заявлені заперечення на касаційну скаргу. 37. Третя особа своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалася. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 38. Згідно із частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 39. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 40. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. 41. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. 42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). 43. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. 44. Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради від 08 квітня 2014 року № 5.16-52/6 «Про затвердження документації із землеустрою, надання земельних ділянок у власність та у користування». На думку позивача, спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківки, тому відповідач не мав права передавати її в оренду третій особі. 45. Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення відповідачем меж адміністративно-територіальної одиниці - села Родниківки та виділення ним спірної земельної ділянки серед інших земельних ділянок одного земельного масиву як земельної ділянки, що знаходиться у межах міста Умані. 46. Повноваження щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць належить відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування (стаття 174 Земельного кодексу України). Натомість суд, якщо це необхідно для вирішення спору, своїм рішенням не встановлює і не змінює межі адміністративно-територіальних одиниць, а з`ясовує, в межах яких саме адміністративно-територіальних одиниць розташована земельна ділянка, оскільки від такого розташування може залежати, до чиєї саме власності така ділянка належить. 47. Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди. 48. Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). 49. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17. 50. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19). 51. У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту. 52. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. 53. ТакожВелика Палата Верховного Суду звертає увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду. 54. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 55. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради № 5.16-52/6 від 08 квітня 2014 року. Однак, відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з інших мотивів. 56. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень і залишення без змін резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Родниківської сільської ради задовольнити частково. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року у справі № 925/642/19 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 3. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 14 листопада 2019 року залишити без змін. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 95439652

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 лютого 2021 року м. Київ Справа № 804/4362/18 Провадження № 11-129апп20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради (далі - Міськрада), Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за касаційною скаргою Міськради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року (суддя Кальник В. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (судді Чередниченко В. Є., Іванов С. М., Панченко О. М.), УСТАНОВИЛА: У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати договір оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії; - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю в розмірі 153 509,81 грн за 2018 рік; - скасувати податкове повідомлення-рішення № 253291-1319-0464/1 від 20 лютого 2018 року, яким позивачці нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 181 025,51 грн та за 2017 рік у сумі 153 509,81 грн. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до 31 грудня 2015 року вона належним чином користувалась орендованою земельною ділянкою та сплачувала всі належні платежі. У зв`язку із закінченням строку дії договору від 10 вересня 2009 року ОСОБА_1 15 грудня 2015 року звернулась до Міськради з листом про повернення земельної ділянки та складання акта приймання-передачі згідно з пунктом 8 цього договору. Втім будь-які рішення Міськради про припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку дії договору станом на час звернення до суду відсутні. Вважає, що бездіяльність Міськради порушує її право на припинення користування земельною ділянкою, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з нарахуванням ГУ ДФС орендної плати за землю, незважаючи на фактичне припинення права користування землею. Під час розгляду справи суди установили, що 10 вересня 2009 року між Міськрадою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Козіною А. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2503. Передача в оренду ОСОБА_1 цієї земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 10 вересня 2009 року. Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 зазначеного договору його укладено на два роки та в разі продовження на новий строк дії або поновлення договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо істотних умов договору оренди землі орендар після письмового повідомлення орендодавця втрачає переважне право на його поновлення. Пунктом 12.5 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін. Відповідно до пункту 7.8 договору повернення земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі. На підставі рішення Міськради від 29 лютого 2012 року між Міськрадою та ОСОБА_1 25 травня 2012 року укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 10 вересня 2009 року строком на два роки починаючи з 8 жовтня 2011 року. Тобто строк дії договору оренди та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року. 15 грудня 2015 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист, у якому зазначила про закінчення строку дії договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та додаткової угоди від 25 травня 2012 року, повідомила про відсутність наміру в подальшому користуватись земельною ділянкою, а тому просила вказати, які дії необхідно вчинити орендарю для належного повернення земельної ділянки. До листа було додано акт приймання-передачі земельної ділянки у двох екземплярах. 20 лютого 2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 253291-1319-0464, 253291-1319-0464/1, якими ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю: за період 2018 ріку в розмірі 153 509,81 грн; за період 2016 року в розмірі 181 025,51 грн та за період 2017 року в розмірі 153 509,81 грн. Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до ГУ ДФС зі скаргою. Рішенням ГУ ДФС від 18 травня 2018 року № 7169/Б/99-99-11-02-01-14 у задоволенні скарги було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін. Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року клопотання Міськради задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання договору оренди землі від 10 вересня 2009 року припиненим з 31 грудня 2015 року у зв`язку із закінченням його дії. Закриваючи провадження у справі, суд указав, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 4 квітня 2018 року (справа № 465/7909/15-а), із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами також припиняються і сторони повертаються до попереднього стану і відносин, що не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з урахуванням правового статусу Міськради як суб`єкта владних повноважень. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року має розглядатись у межах адміністративного судочинства. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю: - визнано протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міськрадою, про користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:018:0167) за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 лютого 2018 року № 253291-1319-0464 та 253291-1319-0464/1. Не погодившись із рішеннями судів, Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. При цьому касаційна скарга обґрунтована, серед іншого, порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у розгляді цієї справи в порядку адміністративного судочинства в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди, тоді як цей спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 4 квітня 2018 року (справи № 465/7909/15-а, 539/1957/16-а), від 25 квітня 2018 року (справа № 496/2866/16-ц), від 17 травня 2018 року (справа № 461/980/16-а), від 30 травня 2018 року (справа № 150/928/14-а), від 29 серпня 2018 року (справа № 569/838/17), а саме про те, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним, а не адміністративним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Вважає, що позиція Міськради про порушення судами правил юрисдикції є помилковою, оскільки в межах цього спору із закінченням дії договору цивільні правовідносини між сторонами припинились і вони повернулись до попереднього стану та відносин, які не можуть бути охарактеризовані рівністю учасників з огляду на правовий статус Міськради. На переконання позивачки, саме протиправна бездіяльність Міськради як суб`єкта владних повноважень призвела до порушення прав ОСОБА_1 та нарахування земельного податку за три роки. Позивачка зауважила, що Міськрада заявляла клопотання про закриття провадження у справі, яке частково було задоволено ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, яка, у свою чергу, Міськрадою оскаржена не була. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 вересня 2019 відкрив касаційне провадження у справі, а 2 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки відповідач оскаржує судові рішення з мотивів порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд за касаційною скаргою Міськради у порядку письмового провадження. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. Вимогами у цій справі є визнання протиправнимиподаткових повідомлень-рішень ГУ ДФС, якими позивачці визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю, з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки є припиненим. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС). Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Питання оренди землі врегульовано Законом Українивід 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», Земельним та Цивільним кодексами України. Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Відповідно до пункту «а» статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Статтею 31 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV«Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. З матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 12.3 договору оренди землі від 10 вересня 2009 року дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. З урахуванням додаткової угоди до договору оренди землі від 25 травня 2012 року строк оренди земельної ділянки закінчився 8 жовтня 2013 року. 15 грудня 2015 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі ОСОБА_1 надіслала на адресу Міськради лист про те, що вона не має наміру використовувати земельну ділянку та повідомляє про припинення дії договору оренди землі. До цього листа було додано два примірника акта приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується описом вкладення до цінного листа. У касаційній сказі Міськрада наголошує на тому, що зазначений лист позивачки від 15 грудня 2015 року до ради не надходив, оскільки відсутні докази, при цьому посилається на те, що станом на листопад 2018 року в електронній базі канцелярії департаменту по роботі з активами зареєстровано звернення ОСОБА_1 від 4 березня 2014 року № 13/694 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ». Однак Міськрадою не надано жодного доказу, прийнятого рішення у відповідь на звернення позивачки від 4 березня 2014 року. Ураховуючи зазначені обставини, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 вжила достатніх заходів для повідомлення Міськради щодо необхідності засвідчення факту розірвання договору шляхом підписання акта приймання-передачі, а Міськрада після закінчення строку дії договору оренди землі (жовтень 2013 року) повинна була самостійно вжити всіх необхідних заходів, пов`язаних з продовженням чи припиненням права користування позивачкою земельною ділянкою, проте таких дій не вчинила. Вимога визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року заявлена в межах спору про належне виконання договору оренди стороною цього цивільного договору. Такий спір є спором про право цивільне, а тому може бути предметом розгляду всуді загальної юрисдикції або господарському суді, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Окрім того, у касаційній скарзі Міськрада просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і з підстави неправильного застосування норм матеріального права. Щодо позовних вимог про оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС, слід зазначити, що підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу Українивизначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1і 269.1.2 пункту 269.1статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Оскільки договір оренди землі від 10 жовтня 2009 року (строк дії якого продовжено додатковою угодою від 25 травня 2012 року), припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним. Частиною першою статті 354 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. З огляду на викладене рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Міськради щодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року - провадження у справі підлягає закриттю, а в решті - залишенню без змін. Керуючись статтями 243, 349, 351, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуДніпровської міської ради задовольнити частково. 2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року частково скасувати - у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської радищодо неприпинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 10 вересня 2009 року та провадження у справі закрити. 3. У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 95382822

ПОСТАНОВА Іменем України 29 вересня 2020 року м. Київ Справа № 378/596/16-ц Провадження № 14-545цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (далі - ТОВ «Журавлиське») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест»(далі - ТОВ «Інтерагроінвест»), ОСОБА_1 (спадкоємиця ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_66 (спадкоємиця ОСОБА_65 ), ОСОБА_67 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими за касаційною скаргою ТОВ «Інтерагроінвест» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року, ухвалене суддею Нечепоренком Л. М., та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Кашперської Т. Ц., Таргоній Д. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2016 року ТОВ «Журавлиське» звернулося до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ТОВ «Інтерагроінвест» та зазначених вище фізичних осіб (далі разом із залученими правонаступниками - відповідачі (фізичні особи)) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими. 2. Позовна заява мотивована тим, що у 2006 та 2012 роках ТОВ «Журавлиське» та відповідачі (фізичні особи), а також особи, правонаступниками яких є відповідачі (фізичні особи), уклали договори оренди земельних ділянок переважно строком на 10 років (відповідний договір із ОСОБА_36 укладений на 5 років). Відповідачі (фізичні особи) або їх спадкодавці за цими договорами оренди передавали у користування позивачу свої певні земельні ділянки (цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва), розташовані на території Журавлиської сільської ради, які належали їм на праві власності. 3. ТОВ «Журавлиське» з моменту укладення зазначених вище договорів оренди користується відповідними земельними ділянками на праві оренди та виплачує їх власникам орендну плату. 4. У 2015 році ТОВ «Журавлиське» дізналось, що попри дію відповідних договорів оренди з відповідачами (фізичними особами), які розірвані чи визнані недійсними не були і строк дії яких не закінчився, на орендовані ним земельні ділянки було здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Інтерагроінвест» на підставі договорів оренди відповідних земельних ділянок, укладених ТОВ «Інтерагроінвест» з відповідачами (фізичними особами). 5. Позивач продовжує використовувати земельні ділянки, обробляє їх і претензій від орендодавців не має, сплачує земельний податок, інші види платежів, виплачує орендну плату, направляє орендодавцям повідомлення про нарахування орендної плати та можливість отримати її. Моментом передачі земельних ділянок є момент їх державної реєстрації,тобто під час дії попередніх договорів неможлива їх передача. У зв?язку із цим позивач просив суд визнати недійсними договори оренди відповідних земельних ділянок, укладені ТОВ «Інтерагроінвест» з відповідачами (фізичними особами), та визнати поновленими договори оренди, укладені ТОВ «Журавлиське» та відповідачами (фізичними особами). 6. Також ТОВ «Журавлиське» просило суд визнати недійсними договори емфітевзису відповідних земельних ділянок, укладені ТОВ «Інтерагроінвест» щодо цих земельних ділянок. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 7. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Журавлиське» задоволено в повному обсязі, спірні договори за участю ТОВ «Інтерагроінвест» визнані недійсними, а договори оренди за участю ТОВ «Журавлиське» -поновленими, скасовано ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року про забезпечення позову, вирішено питання розподілу судових витрат. 8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що є підстави для задоволення позовних вимог, оскільки недотримання вимог Закону України «Про оренду землі»та цивільного законодавства при укладенні договорів оренди належних відповідачам земельних ділянок з відповідачем - ТОВ «Агроінвестпродукт», а також недодержання сторонами в момент укладення та реєстрації вказаних договорів оренди вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушує права та інтереси позивача, його переважне право на користування земельними ділянками. До того жукладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки під час дії договору оренди цієї земельної ділянки з іншим орендарем порушує права та інтереси первинного орендаря, якщо він належно виконує свої обов`язки. 9. Суд установив наявні порушення на підставі обставин справи, крім того, дійшов висновку, що позивач завчасно (за 2,5 місяця до закінчення визначеного законодавством строку) повідомив орендодавців за відповідними договорами оренди, укладеними з позивачем, про свій намір продовжити оренду зазначених земельних ділянок, направив додаткові угоди до цих договорів оренди. Від відповідачів (фізичних осіб) письмових заперечень про небажання продовжувати відповідні договори оренди з ТОВ «Журавлиське» не надходило, а наявні листи-повідомлення про відмову в продовженні терміну оренди, направлені відповідачами - власниками земельних ділянок позивачу - ТОВ «Журавлиське», суд до уваги не бере, оскільки вони були складені не відповідачами, а іншою особою. 10. Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Інтерагроінвест» задоволено частково: рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року змінено у частині стягнення судового збору з відповідачів, в іншій частині рішення залишено без змін. 11. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що укладення орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди під час дії договору оренди з іншим орендарем порушує права та інтереси первинного орендаря, який належно виконує свої обов`язки, і тому нові договори оренди є недійсними, адже відповідачами не доведено порушення умов виконання договорів оренди позивачем у частині сплати орендної плати, нецільового використання земельних ділянок та інше, що може слугувати підставою для розірвання договорів оренди та надання переваги іншому орендареві. 12. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правомірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки позивач довів укладення додаткових угод ТОВ «Журавлиське» з відповідачами - власниками земельних ділянок, завчасно до закінчення визначеного законом строку повідомив орендодавців про намір продовжити договори оренди земельних ділянок, надіслав додаткову угоду і тому позивач має переважне право на продовження договорів оренди.Проте в частині стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судового збору рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки такий порядок стягнення судових витрат Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 13. У липні 2018 року ТОВ «Інтерагроінвест» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило ці судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 14. Касаційна скарга мотивована, крім іншого, тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, зокрема, не врахували, що ТОВ «Журавлиське», бажаючи продовжити дію зазначених договорів оренди з відповідачами (фізичними особами), направляло відповідні повідомлення їм без проектів додаткової угоди до цих договорів оренди в двох екземплярах, які б відповідали статті 15 (умови договору оренди) Закону України «Про оренду землі». Це вказує на те, що позивач як попередній орендар, який мав переважне право на поновлення відповідних договорів оренди, не дотримався порядку їх поновлення, узгодженого сторонами у договорах оренди та передбаченого чинним законодавством. Суди також безпідставно не взяли до уваги те, що відповідні договори оренди не були пролонговані відповідачами (фізичними особами) після направлення ними до ТОВ «Журавлиське» листів-повідомлень про їх небажання продовжувати дію цих договорів оренди на новий строк. Крім того, доводи про підробку підписів у цих листах-повідомленнях не були об`єктивно оцінені судом першої інстанції. 15. Запропоновані ТОВ «Інтерагроінвест» відповідачам - фізичним особам умови користування спірними земельними ділянками на праві оренди та емфітевзису були значно кращими, ніж умови договорів оренди, укладених з позивачем, що нівелює переважне право позивача як попереднього орендаря на поновлення договорів оренди на новий строк. 16. Суди попередніх інстанцій, приймаючи відповідні судові рішення, не врахували правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у її постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у його постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 908/1164/17, щодо застосування частин першої - п`ятої та частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», механізми застосування яких різняться за правовою природою. Доводи інших учасників справи 17. У відзиві-поясненні на касаційну скаргу ТОВ «Журавлиське» зазначило, що відповідачі (фізичні особи) не направляли повідомлення про небажання продовжувати строк дії договорів. Натомість ТОВ «Журавлиське» за 2,5 місяця відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» повідомило орендодавців про своє бажання скористатися переважним правом на поновлення договору оренди, додавши до листа проект додаткової угоди. 18. Також у письмових поясненнях позивач висловив позицію про те, що після 1 січня 2013 року поновлення договору оренди землі слід розглядати як спосіб поновлення права оренди землі, тож позовна вимога про визнання договору оренди землі поновленим є належним способом захисту переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі. Рух справи в суді касаційної інстанції 19. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року було відкрито касаційне провадження у справі. 20. 15 травня 2019 року ТОВ «Журавлиське» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду письмові пояснення щодо касаційної скарги, в яких просило залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення через її необґрунтованість. 21. 31 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 22. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17 за позовом ПСП «Агрофірма «Росія» до Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим висловлено висновок про те, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту, оскільки сама собою вимога про визнання договору оренди поновленим за своєю суттю є встановленим фактом, який має юридичне значення і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. 23. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18. 24. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у згаданих вище постановах дійшов правового висновку, згідно з яким позовна вимога про визнання договорів оренди землі поновленими є неналежним способом захисту порушеного права. 25. Натомість колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, оскільки відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту його прав та інтересів. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно зі статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. 26. Тобто, належним способом захисту порушеного права орендаря є звернення до суду з позовними вимогами про визнання договорів оренди поновленими. 27. 7 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду 28. Заслухавши суддю-доповідача щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та емфітевзису 29. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). 30. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). 31. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. 32. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України). 33. Підставами для визнання недійсними правочину за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недотримання в момент вчинення такого правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 кодексу, зміст якого не може суперечити як кодексу, так і іншим актам цивільного законодавства. 34. За приписами частини першої статті 16, частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, сторона або інша заінтересована особа може заперечити його дійсність на підставах, встановлених законом, у судовому порядку для захисту своїх прав чи інтересів. 35. За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а статтею 18 цього Закону передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. 36. Також відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. 37. У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених судами обставин справи, за якими позивач, звернувшись із позовом про недійсність договорів оренди з новим орендарем та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за новим орендарем за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та при цьому не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, не міг забезпечити поновлення свого права користування відповідними земельними ділянками, конкретизувала висновок, висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист. Вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18). 38. Як зазначалось вище, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договорів оренди за 2015 рік з новим орендодавцем (ТОВ «Інтерагроінвест»), були чинними договори, укладені позивачем та орендодавцями (фізичними особами) у 2006 році щодо тих самих земельних ділянок, строк їх дії не закінчився, і той факт, що ці договори в установленому договором чи законом порядку розірвані або визнані недійсними судом, не підтверджено. 39. Позивач завчасно до закінчення визначеного законом строку повідомив орендодавців про намір продовжити договори оренди земельних ділянок, надіславши додаткову угоду, тобто скористався наданим йому правом та вчинив дії, спрямовані на реалізацію свого переважного права на продовження договорів оренди, забезпечення поновлення права користування відповідними земельними ділянками, як існуючого на час прийняття судового рішення. 40. Тож суди правильно вказали, що за таких обставин укладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки під час дії договору оренди цієї земельної ділянки з іншим орендарем суперечить законодавству та порушує права та інтереси первинного орендаря щодо поновлення договору оренди. 41. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсними договорів оренди, укладених з ТОВ «Інтерагроінвест», та договорів емфітевзису є обґрунтованими й такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам, встановленим судами. Щодо позовних вимог про визнання поновленими договорів оренди 42. За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 43. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. 44. Хоч стаття 11 ЦК України прямо вказує лише на підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, однак зміст цього Кодексу свідчить про те, що за тих самих підстав цивільні права та обов`язки змінюються та припиняються. 45. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 46. Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі». 47. За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі. 48. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 49. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»). 50. Отже, зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом. 51. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»). 52. За змістом статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. 53. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд. 54. Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом. 55. Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій. 56. Наприклад, стаття 764 ЦК України вказує на правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, зазначаючи, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. 57. Також статтею 126-1 ЗК України (в чинній редакції) для договорів про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, укладених або змінених після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», визначені умови поновлення відповідних договорів, за якими договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів. Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору, не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк. 58. Тож у статті 764 ЦК України та статті 126-1 ЗК України вказаної редакції законодавець вдався до такого правового регулювання, за яким для настання наслідків у вигляді поновлення договору оренди сторони мають утриматися від дій, які б спричиняли закінчення дії такого договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення, зокрема укладення правочину про продовження договору, не вимагається. 59. Що ж стосується правового регулювання поновлення договору оренди землі, то про обставини його поновлення у відповідний період ідеться у статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка має відповідну назву. 60. Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. 61. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 62. Водночас поновлення договору оренди згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» здійснюється у встановленому законодавством порядку. 63. Так, частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. 64. Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі - в редакції станом на час вирішення спору судами) державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права. 65. За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. 66. Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій. 67. Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця надати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 вказаного Закону оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. 68. Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк. 69. Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів ЦК України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди. 70. У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 ЦК України). 71. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення. 72. Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу. 73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). 74. Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, чинній у спірний період, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди. 75. Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 76. Висновків про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду дійшла також у справі № 908/299/18, вказавши у постанові від 26 травня 2020 року, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту. 77. Отже,задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказаних приписів та висновків не врахували та помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання договорів оренди поновленими, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. 78. Отже, підстав для відступу від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеної у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17, яка узгоджується з висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, не вбачається. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 79. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом. 80. Оскільки ТОВ «Інтерагроінвест» подало касаційну скаргу в липні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX. 81. За статтею 400 ЦПК України (у відповідній редакції) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 82. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 83. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, щокасаційну скаргу ТОВ «Інтерагроінвест» слід задовольнити частково, скасувавши постанову та рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення вимог про визнання поновленими договорів оренди землі, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові, оскільки позивач обрав неналежний спосіб порушеного права. 84. В іншій частині позовних вимог судові рішення слід залишити без змін, як законні та обґрунтовані. Щодо судових витрат 85. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 86. У зв`язку із частковим скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, виходячи із часткового задоволення позовних вимог. 87. За змістом статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору була встановлена у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1378 грн). 88. За результатом вирішення спору Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними договорів оренди та емфітевзису, відповідно слід здійснити розподіл судового збору пропорційно до задоволених вимог. 89. Відповідно, за розгляд справи судом першої інстанції з кожного з відповідачів на користь позивача за результатом вирішення спору слід стягнути по 1 561,74 грн. 90. За розгляд справи до суду апеляційної інстанції відповідач - ТОВ «Інтерагроінвест» одноособово сплатив суму судового збору в розмірі 260 442,00 грн відповідно до платіжного доручення від 25 січня 2018 року № 1883. 91. Отже, з позивача на користь ТОВ «Інтерагроінвест» за результатом вирішення спору слід стягнути суму судових витрат, пропорційну до задоволених вимог (111 618 грн), враховуючи вимоги закону, яким передбачено за подання до суду апеляційної скарги ставку судового збору 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). 92. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. 93. Відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 12 липня 2018 року № 1263, сума сплаченого ТОВ «Інтерагроінвест» судового збору за подання касаційної скарги складає 4 630,08 грн. 94. Разом з тим сума судового збору, сплачена при поданні позовної заяви, має становити 191 542 грн, тож відповідно сума, яка підлягає сплаті за подання касаційної скарги (200%), з урахуванням вимог скаржника становить 383 084 грн. 95. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та, враховуючи суму судового збору, сплачену скаржником за подання касаційної скарги, вищевказані приписи закону і процесуального кодексу, сума судового збору, недоплачена скаржником до бюджету за розгляд касаційної скарги, покладається на позивача та відповідача пропорційно задоволених вимог. 96. Відповідно, з урахуванням вищевказаних обставин, з позивача до бюджету слід стягнути 148 824 грн, а зі скаржника- ТОВ «Інтерагроінвест» - 229 629,92 грн. Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3, 4 частини першої статті 409, статтями 412, 415 - 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» задовольнити частково. 2. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року у справі № 378/596/16-ц у частині вимог про визнання поновленими договорів оренди землі скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. 3. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року у справі № 378/596/16-ц у частині стягнення суми судового збору скасувати, здійснити перерозподіл судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій. 4. У частині вимог про визнання недійсними договорів оренди землі та договорів емфітевзису вказане рішення та постанову залишити без змін. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест», ОСОБА_1 (спадкоємиця ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_66 (спадкоємиця ОСОБА_65 ), ОСОБА_67 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» по 1 561,74 (одній тисячі п`ятсот шістдесят одній гривні 74 коп.) витрат судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (09432, Київська область, Ставищенський район, село Журавлиха, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 9, код ЄДРПОУ 30831011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (09401, Київська область, Ставищенський район, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 4, код ЄДРПОУ 32855584) 111 618,00 (сто одинадцять тисяч шістсот вісімнадцять) гривень витрат судового збору за розгляд апеляційної скарги. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (09432, Київська область, Ставищенський район, село Журавлиха, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 9, код ЄДРПОУ 30831011) на користь Державного бюджету України (отримувач платежу - УК у Печерському районі міста Києва, код класифікації доходів бюджету - 22030102, рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 148 824,00 (сто сорок вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (09401, Київська область, Ставищенський район, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 4, код ЄДРПОУ 32855584) на користь Державного бюджету України (отримувач платежу - УК у Печерському районі міста Києва, код класифікації доходів бюджету - 22030102, рахунок отримувача -UA288999980313151207000026007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 229 629,92 (двісті двадцять дев`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень 92 коп). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Н. О. Антонюк /підпис/ О. С. Золотніков /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ О. Р. Кібенко В. В. Британчук В. С. Князєв /підпис/ Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко /підпис/ М. І. Гриців О. Б. Прокопенко /підпис/ Д. А. Гудима Л. І. Рогач /підпис/ В. І. Данішевська О. С. Ткачук /підпис/ Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич /підпис/ О. Г. Яновська Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І. Джерело: ЄДРСР 93327297

Постанова Іменем України 01 вересня 2020 року м. Київ Справа № 233/3676/19 Провадження № 14-65 цс 20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Дружківської міської ради Донецької області, про переукладення договору та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» на постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів Хейло Я. В., Корчистої О. І., Тимченко О. О., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2019 року Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» (далі - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ») звернулося до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнень просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю), який був укладений 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК?ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , на договір оренди землі на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020, площею 7,9538 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (12 квітня 2018 року) у запропонованій редакції. 2. Позовну заяву мотивує тим, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК?ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 03 квітня 2012 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056 (далі - договір оренди паю). За умовами договору товариству було передано в оренду земельну частку (пай) (ріллю) розміром 9,56 га згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0173843, виданим 31 серпня 2000 року Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області ОСОБА_1 . Цього самого дня, 22 березня 2012 року, актом приймання-передачі земельної частки (паю) ОСОБА_1 передав, а ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (ріллю) розміром 9,56 га, що розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом. Строк дії договору оренди паю сторони погодили на двадцять років, тобто до 03 квітня 2032 року. 3. Крім того, у пункті 2.3. договору оренди паю сторони погодили, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України. При цьому ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря (пункт 3.1 договору оренди паю). 4. Таким чином, під час укладення договору оренди паю ОСОБА_1 вчинив волевиявлення та погодив строк дії договору оренди у двадцять років, а також правові наслідки подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки, а саме обов`язок переукладення договору оренди землі з орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди паю. 5. ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» стало відомо про виділення в натурі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,9538 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422483900:40:000:0020, а 12 квітня 2018 року за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку. При цьому ОСОБА_1 у порушення умов договору не повідомив ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовився від переукладання договору оренди. 6. Враховуючи викладене, ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» вважало, що такими діями ОСОБА_1 порушив умови укладеного договору оренди паю від 22 березня 2012 року та норми земельного законодавства. 7. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому, посилаючись на ті самі фактичні обставини, вказував, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) згідно з вимогами земельного законодавства є недійсним. Із часу отримання державного акта на право власності на землю він набув статусу власника земельної ділянки, а тому змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди паю. 25 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомив ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділення земельної ділянки в натурі та намір припинити орендні правовідносини з товариством. Проте ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» відмовляється в добровільному порядку припиняти правовідносини, посилаючись на те, що виділення земельної ділянки в натурі та отримання ОСОБА_1 державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію укладеного між ними договору оренди земельної частки (паю). 8. Посилаючись на викладене, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної частки (паю), укладений 22 березня 2012 року між ним та ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 9. Рішенням від 08 жовтня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області позов ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» задовольнив. Суд визнав переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, який був укладений між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , на договір оренди землі з кадастровим номером земельної ділянки 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 12 квітня 2018 року, зазначивши: у пункті 1.1 договору предметом договору земельну ділянку розміром 7,9538 га з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020, яка розміщена на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля 7,9538 га, сіножатні - 0,0000 га, пасовища - 0,0000 га; виклавши абзац перший пункту 2.2 договору в такій редакції: «за користування зазначеною у договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату (у розрахунку на одну земельну ділянку) у розмірі 9 647,06 грн (дев`ять тисяч шістсот сорок сім грн 06 коп.). Починаючи з 01 січня 2019 року, розмір орендної плати (у розрахунку на одну земельну ділянку) відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 16 746,00 грн»; виклавши абзац перший пункту 2.3 договору в такій редакції: «договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 03 квітня 2012 року»; виключивши абзац шостий пункту 2.3 договору та підпункт 4 абзацу першого пункту 3.1 договору; змінивши по всьому тексту договору слова «земельна частка (пай)» у відповідних відмінках на «земельна ділянка» у відповідних відмінках. 10. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив та відповідно розподілив судові витрати. 11. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що реєстрація 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 7,9538 га з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 автоматично не припиняє дію укладеного між ним та товариством договору оренди земельної частки (паю), який укладено на двадцять років, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду (Касаційний господарський суд), викладеним у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14. Отже, надіславши 24 квітня 2018 року товариству заяву, ОСОБА_1 висловив свій намір про відмову від договору оренди земельної частки (паю) в односторонньому порядку, а також відмову від його переукладання, що суперечить умовам укладеного договору та положенням Закону України «Про оренду землі». 12. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що питання розірвання договору оренди земельної частки (паю) було предметом обговорення сторін договору, а також доказів на підтвердження істотності змінених обставин. 13. Постановою від 22 січня 2020 року, з урахуванням ухвали цього суду від 23 січня 2020 року про виправлення описки, Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року скасував, відмовив у задоволенні позову ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_1 , розірвавши договір оренди паю, та відповідно розподілив судові витрати. 14. Рішення суд апеляційної інстанції мотивує тим, що позивач уклав договір оренди з власником сертифіката на право земельної частки (пай). Вказаний сертифікат був дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власником, ОСОБА_1 , права власності на землю. Отже, із часу отримання права приватної власності на землю ОСОБА_1 набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167 сво 06, а також у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Таким чином, підлягає задоволенню зустрічний позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю), оскільки наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину, що також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 грудня 2013 року № 6-127 цс 13. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 15. У лютому 2020 року ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року та залишити без змін рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року. 16. Касаційну скаргу позивач мотивує тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи та не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, згідно з якими оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі». Крім того, апеляційним суд не врахував положення частини другої розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», згідно з яким договір оренди при вказаних вище обставинах переукладається, а не припиняється автоматично. Позиція інших учасників справи 17. У квітні 2020 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін. Посилається на безпідставність тверджень ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» щодо різної практики Верховного Суду, враховуючи, що правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, стосуються спірних правовідносин, що виникли за інших ніж у справі № 233/3676/19 фактичних обставин. Вважає, що переукладення договору, є його правом, а не обов`язком. Рух справи в суді касаційної інстанції 18. Ухвалою від 02 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. 19. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року справа прийнята для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду 20. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи власне рішення суд апеляційної інстанції керувався роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в абзаці 5 пункту 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (далі - ПП ВСУ № 7), та правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06 (допустивши незначну описку в даті та назві судового рішення). 21. В ухвалі від 28 березня 2007 року ВСУ звернув увагу на власну позицію за результатами розгляду іншої цивільної справи в ухвалі від 11 березня 2004 року, у якій суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що зобов`язання сторін за договором оренди земельної ділянки (паю) згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі. При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку. 22. Крім того, ВСУ дійшов висновку про те, що з часу отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавців, а тому договори слід вважати припиненими. 23. Натомість в ухвалах від 21 лютого 2007 року у справі з провадженням № 6-16851кс04, від 05 вересня 2007 року у справі з провадженням № 6-6585ск07 та у справі з провадженням № 6-6588ск07 ВСУ дійшов висновку про те, що одержання акта на право власності на земельну ділянку особою, яка передала до цього земельну ділянку в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), не тягне за собою припинення цього договору, а лише вимагає переоформлення його на попередніх умовах. 24. В ухвалах від 16 квітня 2008 року у справі з провадженням № 6-26581св07, від 28 травня 2008 року у справі з провадженням № 6-26410св07, від 12 червня 2008 року у справі з провадженням № 6-6204сво08 ВСУ з посиланням на пункт 8 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України та розділ ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» щодо переважного права сільськогосподарських підприємств, які раніше уклали договори оренди земельних часток (паїв), на переукладення договору оренди після отримання власником державних актів на право приватної власності на землю дійшов висновку про залежність припинення договору оренди земельного паю після отримання орендодавцем державного акта на право приватної власності на землю від реалізації згаданого переважного права. 25. В ухвалі від 16 грудня 2009 року у справі № 2-3070/08 (провадження № 6-14648св09) ВСУ з урахуванням частини другої статті 642 ЦК України та з огляду на обставини справи поставив під сумнів можливість припинення договору оренди, якщо орендодавець своїми діями підтвердив прийняття пропозиції орендаря про переукладення договору оренди. 26. Позицію щодо припинення договору оренди земельного паю після отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю, з урахуванням різних уточнень відповідно до обставин справи, ВСУ висловив і в увалах від 29 червня 2006 року у справі з провадженням № 6-5478св05, від 29 червня 2006 року у справі з провадженням № 6-5480св05, від 18 жовтня 2006 року у справі з провадженням № 6-1172св06, від 02 квітня 2008 року у справі № 2-867/07 (провадження № 6-2498св08), від 26 листопада 2008 року у справі з провадженням № 6-20290св08, від 14 квітня 2010 року у справі № 2-320/2008 (провадження № 6-6965св09). 27. Схожі висновки викладені Верховним Судом у складі колегії Касаційного цивільного суду в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18 (провадження № 61-39488 св 18), від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18 (провадження № 61-11820 св 19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 (провадження № 61-11971 св 19), від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18 (провадження № 61-8657 св 19), від 08 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 (провадження № 61-3076 св 20), від 09 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19 (провадження № 61-3149 св 20). 28. З такими висновками Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду не може погодитися та вважає за необхідне від них відступити з огляду на таке. Щодо правової позиції, викладеної в ухвалі ВСУ від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06. 29. Зміни до процесуального законодавства щодо обов`язкового врахування висновків ВСУ щодо застосування норм права при розгляді інших справ були запроваджені Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій 2010 року), який, за винятком окремих його положень, набрав чинності 03 серпня 2010 року. 30. Власне частина п`ята статті 13 Закону про судоустрій 2010 року передбачала, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВСУ, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів. 31. У частині цивільної юрисдикції відповідні норми набрали чинності разом з початком роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на виконання пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року та відповідно до Указу Президента України від 12 серпня 2010 року № 810/2010 «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ» розпочав свою діяльність 1 листопада 2010 року. 32. Відповідно до пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВСУ до 15 жовтня 2010 року включно і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВСУ в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких скарг, але не пізніш як до 1 листопада 2011 року. Касаційні скарги (подання), не розглянуті ВСУ до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до ВССУ, про що постановляється ухвала. Розгляд ВССУ таких справ починається спочатку. 33. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВСУ в цивільних справах, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, коли вони висловлені ВСУ після набрання чинності Законом про судоустрій 2010 року за результатами перегляду судових рішень ВССУ з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права чи невідповідності судового рішення ВССУ викладеному в постанові ВСУ висновку щодо норм права, або ж за результатами перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. 34. Отже, правова позиція, викладена в ухвалі ВСУ від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06, яка хоча і висловлена ВСУ в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами, не була на момент розгляду цієї справи обов`язковою для врахування правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові ВСУ. Така правова позиція може бути свідченням практики ВСУ, однак не створює для суду процесуального обов`язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї. 35. У Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних висновків, викладених у загаданій ухвалі ВСУ. Аналогічне стосується й інших ухвал ВСУ, постановлених як в порядку касаційного провадження (індекси «кс», «ск», «св») так і в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами ухвал суду касаційної інстанції (індекс «сво»). Щодо роз`яснення в абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7 36. В абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7, яким ПП ВСУ № 7 доповнена постановою Пленуму ВСУ від 19 березня 2010 року № 2, роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322 (далі - Типовий договір), після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. 37. Повноваження надавати роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства були визначені для Пленуму ВСУ пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III, який втратив чинність на підставі Закону про судоустрій 2010 року. 38. Водночас роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Отже, роз`яснення Пленуму ВСУ мали рекомендаційний характер. 39. Таким чином, відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму ВСУ. Щодо відступу від висновків Верховного Суду 40. У практиці касаційних судів існує різний підхід до вирішення спорів щодо договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю. 41. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. 42. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними. 43. Принцип правової визначеності, зокрема, також передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. 44. Поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права. 45. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів та адаптації до обставин, які змінюються. 46. Як згадувалося раніше, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду неодноразово викладений висновок про те, що відповідно до пункту 2.3 Типового договору визначено, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Таким чином, положення пункту, укладеного між сторонами договору оренди земельної частки (паю), щодо переукладення договору в разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінене як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди. 47. Разом з тим у правових висновках Верховного Суду, які викладені в постановах Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 зазначено, що оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дії раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі». 48. Вирішуючи питання відступу від викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду висновків, Велика Палати Верховного Суду зазначає таке. 49. Частиною другою статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. 50. Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. 51. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»). 52. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 53. Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. 54. Разом з тим частиною другою розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом. 55. Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку. 56. Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості. 57. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору. 58. Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства. 59. І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки. 60. Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу. 61. У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. 62. Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди. 63. Повертаючись до принципу правової визначеності, що є одним з фундаментальних аспектів верховенства права, Велика Палата Верховного Суду нагадує про використання в практиці ЄСПЛ поряд з "якістю та точність закону" таких загально-правових категорій, як "непорушність прав" та "законні очікування". 64. Формуючи власний правовий висновок, Верховний Суд складі колегії суддів Касаційного цивільного суду опирався в першу чергу на роз`ясненнями ПП ВСУ № 7 щодо застосування норм права у спірних правовідносин. Обґрунтовуючи свої роз`яснення, Пленум ВСУ виходив з тлумачення пункту 2.3 Типового договору. 65. Частина друга статті 630 ЦК України передбачає, якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу. Відповідно ж до частини другої статті 7 ЦК України звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. 66. І хоча частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість врахування у разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови, у силу прямих приписів частини другої статті 630 та частини другої статті 7 ЦК України виключається застосування типових умов, якщо вони суперечать домовленостям сторін або актам цивільного законодавства. 67. Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. 68. Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що використане словосполучення «переукладення договору», яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін. 69. Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. 70. Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. 71. Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України. 72. Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав. 73. Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором. 74. Схожий висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком та не вбачає підстав відступати від нього. Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору 75. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 2012 року між ОСОБА_1 і ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» був укладений договір оренди земельної частки (паю), відповідно до пунктів 1.1., 2.2., 2.3. якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0173843 розміром 9,56 га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на двадцять років (т. 1, а. с. 9-11). 76. Сторони узгодили розмір орендної плати - 9 647,06 грн та її виплату один раз на рік - грудень поточного року (пункт 2.2. договору). 77. Відповідно до пункту 3.1. договору ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря. 78. Вказаний договір зареєстровано 03 квітня 2012 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056. 79. 22 березня 2012 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди від 22 березня 2012 року (т. 1, а. с. 11). 80. На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 позивач надав копії регулярних платіжних документів (т. 1, а. с. 13-33). 81. Відповідно до довідки ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» від 31 липня 2019 року № 1143-2 земельна ділянка, визначена з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування згідно зі схемою поділу земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства «Дружківський», розташована на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області та передана в користування ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної частки (паю), укладеного 22 березня 2012 року та зареєстрованого 03 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056, обробляється товариством. На цій земельній ділянці засіяно соняшник (т. 1, а. с. 45). 82. Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 07 грудня 2017 року № 406 (а. с. 83, зворот) ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку з заміною сертифіката серія ДН № 0173843 на право на земельну частку (пай) на правовстановлюючий документ на земельну ділянку із земель колективного сільськогосподарського підприємства «Дружківський» орієнтовною площею 9,72 умовних кадастрових га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. 83. 12 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га, яка розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області (т. 1, а. с. 12). 84. У пункті 2.3. договору оренди паю сторони прямо погодили, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України. 85. Разом з тим у договорі оренди паю сторони не домовилися про застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору. 86. Таким чином, сторони в договорі оренди паю прямо виключили можливість автоматичного припинення зобов`язань за договором оренди паю та домовилися про його переукладення як договору оренди землі. 87. Враховуючи вищевикладене та наведені норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 12 квітня 2018 року права власності на земельну ділянку. Отже, фактично ОСОБА_1 заявою від 24 квітня 2018 року висловив намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від переукладання договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі». 88. Апеляційний суд при вирішенні цієї справи зазначав, що положення пункту укладеного між сторонами договору оренди паю щодо переукладення договору в разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінене як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди. 89. Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із зазначеним, оскільки в такому разі узгоджені сторонами положення договору можна вважати беззмістовними та такими, що позбавлені будь-якого правового навантаження. Так само за такого підходу нівелюється значення частини другої розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі». 90. Крім того, задоволення позову «орендодавця» про розірвання договору або визнання договору «автоматично припиненим» внаслідок дій «орендодавця» щодо виділення земельної ділянки в натурі було б явно несправедливим і суперечило б принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору. 91. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що положення п. 2.3 договору оренди паю передбачає лише право на переукладення договору оренди землі, оскільки відповідно до частини другої розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» не вбачається, що переукладення договору оренди землі є правом, а не обов`язком. Ця норма є імперативною щодо продовження дії договору оренди і передбачає необхідність згоди сторін лише для зміни інших умов договору. 92. Укладення договору оренди паю на 20 років, очевидно, свідчить про намір сторін на момент його укладення забезпечити тривалу стабільність свого становища в цих правовідносинах і в такому випадку відмова орендодавця від переукладення та намагання розірвати договір вже через 6 років від початку строку оренди не можна вважати добросовісним. 93. Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 94. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався роз`ясненнями, що містяться в ПП ВСУ № 7, на які також посилається у своєму відзиві ОСОБА_1 , що, як зазначено вище, мають рекомендаційний характер і постановлялися Пленумом зазначеного суду з метою забезпечення правильного застосування законодавства, усунення недоліків та помилок у діяльності судів нижчих інстанцій при розгляді цивільних справ. 95. Так само помилковим є застосування апеляційним судом правової позиції ВСУ, викладеної в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6- 7167сво06. 96. Таким чином, апеляційний суд необґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, який, належним чином оцінивши всі доводи сторін та надавши обґрунтовану оцінку матеріалам справи, дійшов правильного висновку про задоволення позову ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про переукладення договору та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 97. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 98. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 99. З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою та дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив неправильне рішення щодо суті спору. Отже, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити: постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року - скасувати, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року - залишити без змін. Щодо судових витрат 100. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 101. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 102. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). 103. ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» не заявляло вимог про відшкодування судових витрат. 104. З огляду на задоволення касаційної скарги, судовий збір, сплачений ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» за перегляд справи в суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 . 105. Відповідно до квитанцій від 17 лютого 2020 року № 642 ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» сплатило судовий збір у сумі 5 378,81 грн за подання касаційної скарги. Заявник не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат. Керуючись статтями 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Задовольнити касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ». 2. Скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року. 3. Залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року. 4. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в сумі 5 378,81 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: С. В. Бакуліна /підпис/ О. Р. Кібенко /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ Н. П. Лященко /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ В. І. Данішевська /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ О. С.Ткачук /підпис/ О. С. Золотніков /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ /підпис/ О. Г. Яновська Повний текст постанови складений 14 вересня 2020 року. Джерело: ЄДРСР 91644734

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Справа № 910/719/19 Провадження № 12-18гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи представника позивача - Редчиць О. С., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Блюднік Галини Михайлівни (далі - ФОП Блюднік Г. М.) на рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року (суддя Гулевець О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року (судді Буравльов С. І., Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г.) у справі № 910/719/19 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) до ФОП Блюднік Г. М., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного авіаційного університету, про виселення у примусовому порядку. ВСТАНОВИЛА 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У січні 2019 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Блюднік Г. М., у якому просив виселити відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3, за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету. 1.2. Обґрунтовуючи позов, Фонд зазначав, що звернувся до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використувати за відсутності будь-якої правової підстави. 1.3. Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, про її наявність дізнався після ознайомлення з матеріалами справи, відтак вважає, що договір було пролонговано на той самий строк і на тих же умовах. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року позов задоволено повністю; вирішено виселити ФОП Блюднік Г. М. у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3, за адресою: м . Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 921 грн. 2.2. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Фонд заявою від 27 лютого 2018 року повідомив орендаря про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 17 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269-XII). Доводи відповідача щодо неотримання заяви Фонду суд відхилив, пославшись на наявні належні та допустимі докази її направлення. 2.3. Постановою від 24 вересня 2019 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі № 910/719/19 залишив без змін з тих же підстав. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 15 жовтня 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП Блюднік Г. М. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати повністю вказані постанову та рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову та вирішити питання щодо розподілу судового збору. 3.2. Скаржник зазначає, що заява № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року не містить посилання на причини (мотиви) відмови в продовженні строку дії договору оренди (у зв`язку з наміром використовувати майно для власних потреб чи у зв`язку з укладенням договору оренди з новим орендарем), чим порушено переважне право скаржника як орендаря на продовження дії договору оренди, передбачене приписами частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII. 3.3. Така поведінка позивача як сторони зобов`язання є суперечливою і, враховуючи подальші конклюдентні дії з прийняття орендних платежів, свідчить про зловживання ним своїм правом. 3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 910/719/19 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 20 січня 2020 року зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 910/719/19 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. 3.5. Ухвалою від 27 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом з касаційною скаргою ФОП Блюднік Г. М. передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання пролонгації або припинення договору в цьому спорі, дійшли висновку про задоволення позову, вважаючи, що позивач належним чином протягом місяця до закінчення строку договору оренди повідомив відповідача про припинення дії договору оренди нерухомого майна з дотриманням приписів частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, доказом чого є копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копія поштового конверту з відміткою про повернення поштового відправлення позивачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Суди взяли до уваги те, що приписи частини другої статті 17 Закону № 2269-XII не містять вимог щодо форми надісланого повідомлення або заяви, а істотне значення має саме її зміст, який має бути спрямований на припинення або зміну умов договору оренди. 3.7. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 911/928/18, від 5 червня 2018 року у справі № 904/7825/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/15387/17, від 29 травня 2018 року у справі № 923/854/17 та від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18, у даному випадку має значення встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення, чи була вона отримана іншою стороною. 3.8. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що, на його думку, для правильного вирішення спору має значення встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення, чи була вона отримана іншою стороною. При цьому орендодавець не довів, що невручення заяви орендарю відбулося саме з вини орендаря, а підстави повернення поштового відправлення «у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання» не свідчать про зловживання орендарем своїми правами. 3.9. Тож вказав про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15) про те, що правовідносини у спорі щодо оренди нерухомого майна комунальної власності регулюються положеннями частин другої та третьої статті 17 Закону № 2269-XII, якими встановлено умови набуття переважного права на укладення договору оренди на новий термін, не містять вказівки про необхідність саме отримання такого повідомлення орендарем, або про зобов`язання власника перевіряти вчасність його отримання в разі відсутності заяви про припинення договору після закінчення його терміну та визначають обов`язок власника майна письмово (не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору) попередити орендаря про намір використання такого майна для власних потреб. 3.10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла до розгляду справу разом з касаційною скаргою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 4. Позиція учасників справи 4.1. У відзиві на касаційну скаргу Фонд покликався на те, що норми законодавства передбачають право позивача на заперечення щодо продовження строку дії договору оренди та не встановлюють обов`язку позивача вручати заяву про припинення дії договору оренди безпосередньо відповідачу чи перевіряти факт такого отримання; заява від 27 лютого 2018 року була направлена орендарю з дотриманням приписів частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». 4.2. У судовому засіданні представник Фонду доводи касаційної скарги підтримала, просила судові рішення у справі залишити без змін. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31 січня 2015 року Фонд (орендодавець) та ФОП Блюднік Г. М. (орендар) уклали договір оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 1-му поверсі гуртожитку № 3 площею 58,0 кв. м (майно), розміщене за адресою: м . Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 липня 2014 року і становить 589 700,00 грн; майно передається в оренду з метою побутового обслуговування населення (перукарня). 5.2. Відповідно до пунктів 2.1-2.4 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця. 5.3. Договір укладено строком на 1 рік, з 31 січня 2015 року до 31 січня 2016 року включно (пункт 10.1 договору). 5.4. Відповідно до пункту 10.4 договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору. 5.5. За умовами пункту 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря. 5.6. Встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3 розміщене за адресою: м . Київ, вул. Гарматна , 51 , яке перебуває на балансі Національного авіаційного університету, що підтверджується актом приймання-передачі від 31 січня 2015 року. 5.7. Договір оренди був неодноразово пролонгований з урахуванням пункту 10.4 цього договору. 5.8. Однак 27 лютого 2018 року Фонд на адресу відповідача направив заяву № 30-06/2109 про припинення чинності договору оренди № 7049 у зв`язку із закінченням строку дії, якою було відмовлено ФОП Блюднік Г. М. у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін та доручено балансоутримувачу (Національному авіаційному університету) прийняти майно з орендного користування, що підтверджено належним чином засвідченою ксерокопією списку згрупованих рекомендованих відправлень від 28 лютого 2018 року, фіскальним чеком від 28 лютого 2018 року. 5.9. З долученої позивачем до матеріалів справи копії списку згрупованих поштових відправлень від 28 лютого 2018 року вбачається, що позивач направив ФОП Блюднік Г.М. заяву № 30-06/2109 (поштове відправлення із штрих-кодовим індикатором відправлення № 01032 63367662) на адресу ФОП Блюднік Г.М. Список згрупованих рекомендованих повідомлень скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв`язку, список та фіскальний чек про надіслання семи рекомендованих листів датовані одним днем - 28 лютого 2018 року. 5.10. Як убачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим індикатором відправлення № 01032 63367662 та копії поштового конверту, вказане поштове відправлення, яким направлено заяву № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року про припинення чинності договору оренди, було повернуто позивачу поштовим відділенням зв`язку у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. 5.11. Також у матеріалах справи міститься заява № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року про припинення чинності договору оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31 січня 2015 року, якою було відмовлено ФОП Блюднік Г. М. у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін, заявлено вимогу до ФОП Блюднік Г. М. про повернення майна та доручено балансоутримувачу (Національному авіаційному університету) прийняти майно з орендного користування. 5.12. На підставі наведеного вище суди дійшли висновку, що позивач належними доказами підтвердив повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, а те, що відповідач не отримав кореспонденцію, яку позивач направив за належною адресою та яка повернулася до позивача у зв`язку з її неотриманням відповідачем, зумовлене суб`єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. 5.13. Відтак, вважаючи, що договір оренди є припиненим, однак відповідач продовжує безпідставно користуватись державним нерухомим майном, суд задовольнив позов Фонду про виселення відповідача в примусовому порядку. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду 6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 6.3. Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). 6.4. Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. 6.5. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. 6.6. Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. 6.7. У справі, що розглядається, орендоване майно є державним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону № 2269-XII, який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності. 6.8. Так, відповідно до частини першої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. 6.9. За частиною третьою статті 17 Закону № 2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. 6.10. Водночас за частиною другою цієї ж статті у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 6.11. Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. 6.12. У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. 6.13. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України. 6.14. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору. 6.15. Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами. 6.16. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України). 6.17. Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем). 6.18. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк. 6.19. Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб. 6.20. Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. 6.21. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу. 6.22. Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. 6.23. У цій справі суди з`ясували, що Фонд належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року. 6.24. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. 6.25. Тож, задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір оренди є припиненим відповідно до частини другої статті 26 Закону України № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. 6.26. Заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є безпідставними, а зміст касаційної скарги свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення. 6.27. Щодо доводів касаційної скарги про неприпустимість суперечливої поведінки позивача Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання орендованого майна не засвідчує суперечливу поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі. Щодо відступу від висновку Верховного Суду 6.28. Щодо відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15), Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 6.29. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 6.30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. 6.31. За обставинами, встановленими у справі № 909/794/15, що була предметом перегляду Верховним Судом України, орендар звернувся до орендодавця з клопотанням про продовження дії договору оренди, тобто виявив ініціативу до продовження строку дії договору оренди, однак орендодавець прийняв рішення про відхилення клопотання у зв`язку з необхідністю використання орендованих нежитлових приміщень для власних потреб, про що повідомив орендаря за три місяці до закінчення терміну дії договору і таке повідомлення було орендарем отримано. 6.32. З наведеного вбачається, що у справі № 909/794/15 йшлося про застосування частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII, за якою власник, що має намір використовувати майно для власних потреб, повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. 6.33. Натомість у справі, що розглядається, йдеться про припинення дії договору оренди у випадках, коли жодна зі сторін договору в межах його дії не висловила ініціативи на продовження орендних правовідносин. 6.34. Оскільки правовідносини, у межах яких виник спір, та встановлені судами фактичні обставини справи є різними, факт подібності правовідносин у наведених випадках не підтвердився, то підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15), відсутні. Щодо відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 6.34. У постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18 про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на той самий строк на тих самих умовах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав таке: «Відповідач направляв на адресу позивача заяву від 23 травня 2018 року (що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком), у якій повідомив про припинення договору у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та просив негайно звільнити орендоване приміщення і передати його за актом приймання-передачі. Поштове відправлення не було вручене позивачу та 13 липня 2018 року повернуте органом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Суд апеляційної інстанції з огляду на те, що на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк (заява від 23 травня 2018 року не була вручена позивачу та повернута органом поштового зв`язку відправнику), дійшов правомірного висновку, що договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад, укладений між сторонами, не є припиненим». 6.35. Ураховуючи висновки, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає необхідність відступити від висновку Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18, зазначивши, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. 6.36. Щодо висновків, викладених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 911/928/18, від 5 червня 2018 року у справі № 904/7825/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/15387/17, від 29 травня 2018 року у справі № 923/854/17, на які також покликався суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то з аналізу їх змісту вбачається, що постанови в цих справах ухвалені за різних установлених судами обставин і питання щодо продовження договору оренди у зв`язку з неотриманням орендарем кореспонденції, направленої належним чином, не було предметом дослідження суду. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 7.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 7.3. Ураховуючи викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. 8. Щодо розподілу судових витрат 8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Блюднік Галини Михайлівни залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 910/719/19 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 89961609

ПОСТАНОВА Іменем України 26 травня 2020 року м. Київ Справа № 908/299/18 Провадження № 12-136гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» (представник - адвокат Лозовий О. А.), відповідача - Бердянської міської ради (представник - Забарін А. Ф.), розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 908/299/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» до Бердянської міської ради про поновлення договору оренди землі за касаційною скаргою Бердянської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року (головуючий суддя Кузнецов В. О., судді Чус О. В., Вечірко І. О.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року (суддя Дроздова С. С.)та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-2000» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області (далі - Бердянська міськрада), у якому просило визнати, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, укладений між Бердянською міськрадою та ТОВ «Дніпро-2000» щодо земельної ділянки площею 0,8387 га (кадастровий номер 2310400000:09:015:0173), розташованої за адресою: Запорізька обл ., м . Бердянськ, вул . Толстого, 2-А, для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Дніпро-2000» належно виконує свої зобов`язання за договором оренди, з боку Бердянської міськради протягом строку дії договору оренди відсутні заяви про порушення його умов; до закінчення строку дії договору ТОВ «Дніпро-2000» повідомило орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення ТОВ «Дніпро-2000» додало проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; ТОВ «Дніпро-2000» продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець Бердянська міськрада письмово не повідомила ТОВ «Дніпро-2000» про відмову в поновленні договору оренди. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Між Бердянською міськрадою (орендодавець) та ТОВ «Дніпро-2000» (орендар) 07 лютого 2008 року укладено договір оренди землі (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Данціг-Картофлицькою С. Я. 07 лютого 2008 року, зареєстрований у реєстрі за номером 486. 4. Відповідно до пункту 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, яка знаходиться в м. Бердянську Запорізької області на вул. Толстого, 2-А. 5. Згідно з пунктом 1.2 договору земельна ділянка надається в оренду на підставі рішення Бердянської міської ради від 27 грудня 2007 року № 11 «Про передачу в оренду земельних ділянок». 6. Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,8387 га (кадастровий номер: 2310400000:09:015:0173). 7. Відповідно до додаткової угоди від 09 жовтня 2017 року про внесення змін до договору, змінено пункти 5, 9 договору, зокрема, зменшено ставку орендної плати з 4 % до 3 % та встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки у новому розмірі. 8. Договір укладено строком до 01 грудня 2017 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору). 9. Як встановлено судами, договір оренди землі було укладено на строк з 07 лютого 2008 року до 01 грудня 2017 року, а саме на 9 років 9 місяців та 24 дні. 10. Договір зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170. 11. Акт приймання-передачі земельної ділянки складено між сторонами 30 січня 2008 року, відповідно до якого Бердянська міськрада передала, а ТОВ «Дніпро-2000» прийняло земельну ділянку площею 0,8387 га в натурі, яка розташована за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого , 2-А , надана для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян. 11.1 Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10 серпня 2017 року № 94213957 право оренди позивача зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 12. Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 жовтня 2017 року, за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, позивачем направлено відповідачу листа, який зареєстровано Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Бердянської міськради 11 жовтня 2017 року за вхідним номером 20901. 13. До листа додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі строком до 01 грудня 2027 року. 14. Крім цього, судами встановлено, що до 01 грудня 2017 року, тобто до спливу дії договору оренди землі, відповідач не розглянув питання щодо поновлення договору оренди та не направив позивачу будь-якої відповіді щодо розгляду питання про поновлення (продовження) дії договору оренди або пропозицій щодо внесення змін до договору оренди. 15. Суди зазначили, що після закінчення строку дії договору ТОВ «Дніпро-2000» продовжує користуватися земельної ділянкою для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, яка знаходиться в місті Бердянську Запорізької області на вул. Толстого, 2-А. За грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року до бюджету м. Бердянська позивачем перераховано орендну плату за землю. Додаткова угода про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року не підписана. 16. З огляду на вищенаведені обставини, позивач звернувся до господарського суду з позовом про поновлення договору оренди землі в судовому порядку. 17. Судами також установлено, що 19 квітня 2018 року, тобто до закінчення підготовчого засідання суду, позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України». 18. У судовому засіданні 16 січня 2019 року позивачем подано заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, у якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 19. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року, позовні вимоги задоволено. Визнано поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, укладений між Бердянською міськрадою та ТОВ «Дніпро-2000» (Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, код 30419620), щодо земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості) та без зміни її цільового призначення, площею 0,8387 га (кадастровий номер 2310400000:09:015:0173), розташованої за адресою: вул. Толстого, 2-А, для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, на тих саме умовах, які були передбачені договором оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, у наступній редакції додаткової угоди: ДОДАТКОВА УГОДА про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року м . Бердянськ ____________________року ОРЕНДОДАВЕЦЬ (уповноважена ним особа): Бердянська міська рада (Запорізька обл., м. Бердянськ, пл. Єдності, 2) в особі міського голови Чепурного Володимира Павловича, діючого на підставі статей 12, 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті З Статуту територіальної громади м. Бердянська, статей 2, 12, 93, 124 Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», з одного боку, та ОРЕНДАР - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» (Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, ідентифікаційний код 30419620) в особі директора Годіна Івана Олександровича, діючого на підставі Статуту, з другого, уклали цю додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, про таке: На підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» до пункту 8 розділу «Строк дії договору» договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, сторони вирішили внести такі зміни: Перше речення пункту 8 розділу «Строк дії договору» викласти в такій редакції: «Договір поновлено строком до 01 серпня 2027 року (першого серпня дві тисячі двадцять сьомого) року». Інші умови договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе. Ця додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 07 лютого 2008 року (з наступними змінами та доповненнями), зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, яка є невід`ємною частиною цього договору, складена українською мовою у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу і видаються сторонам, і підлягає обов`язковій держаній реєстрації відповідно до чинного законодавства України. Підписи сторін ОРЕНДОДАВЕЦЬ Бердянська міська рада Запорізька обл., м. Бердянськ, пл. Єдності, 2 Місцевий бюджет, м. Бердянськ, рахунок № 33212812700011, ідентифікаційний код 38042560, код платежу 18010600 в ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015. Міський голова _________________________В. П. Чепурний ОРЕНДАР Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000», Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, ідентифікаційний код 30419620. Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» _________________________ І. О. Годін 20. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач продовжує належне користування земельною ділянкою, яка є об`єктом договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, тоді як відповідачем не направлено позивачу (орендарю) заперечення у поновленні зазначеного договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, а тому такий договір є поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» і відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди, яка має бути укладена в обов`язковому порядку. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 21. У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Бердянської міськради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18, у якій вона просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Бердянської міськради, витребував справу № 908/299/18 з Господарського суду Запорізької області, призначив справу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 23. 08 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 908/299/18 разом з касаційною скаргою Бердянської міськради на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 24. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що Бердянська міськрада оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції. 25. Оскільки Бердянська міськрада оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, то ухвалою від 20 серпня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 26. Бердянська міськрада у своїй касаційній скарзі посилається на те, що правовідносини в частині оренди земельної ділянки жодним чином не стосуються господарської діяльності позивача, оскільки цей договір оренди землі не є правочином, укладеним у порядку здійснення позивачем господарської діяльності, а діяльність позивача, пов`язана з використанням орендованої земельної ділянки, не має жодного відношення до діяльності суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва або такій, що спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 27. Скаржник стверджує, що суди фактично розглянули спір між сторонами як спір, що виник при укладанні договору, хоча такий спір, на думку Бердянської міськради, взагалі не виник між сторонами, оскільки позивач не направляв до відповідача жодної пропозиції (оферти) щодо укладення договору відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України, а тому спір між сторонами взагалі відсутній. 28. Також, на думку скаржника, суд повинен був розглянути позовні вимоги, які остаточно було сформовано за наслідком проведеного підготовчого засідання, та відмовити у задоволенні позову з огляду на невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством. 29. У касаційній скарзі Бердянська міськрада стверджує, що судом не враховано те, що розмір понесених судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) значно перевищує орієнтовний їх розмір, заявлений разом із поданням позовної заяви, а докази понесених позивачем судових витрат судами не досліджувалися. 30. У судовому засіданні представник Бердянської міськради підтримав доводи касаційної скарги в повному обсязі. Позиція позивача 31. ТОВ «Дніпро-2000» у своєму відзиві на касаційну скаргу проти скарги заперечує та зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Крім того, позивач зауважив, що зміни предмета позову в порядку частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України не відбулося. 32. Також позивач стверджує, що оренда земельної ділянки - пляжу є господарською діяльністю ТОВ «Дніпро-2000», у зв`язку з чим справу розглянуто з дотриманням правил юрисдикції господарських судів. 33. У судовому засіданні представник позивача заперечував проти касаційної скарги Бердянської міськради і просив відмовити в її задоволенні. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 34. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 35. Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 36. Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 37. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 38. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 39. Відповідно до частин першої та другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. 40. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), реєстраційний номер відомостей 132/2015, видами діяльності за КВЕД-2010 ТОВ «Дніпро-2000» є: функціонування атракціонів і тематичних парків; надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; організування інших видів відпочинку та розваг; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Отже, позивач займається підприємництвом, здійснює господарську діяльність у розумінні статті 3 Господарського кодексу України та є суб`єктом господарювання (том 1, а. с. 56). 41. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст. 42. У справі, яка розглядається, позивач - суб`єкт господарювання (орендар) звернувся до суду з позовом до відповідача - органу місцевого самоврядування (орендодавця), який здійснює повноваження власника земельної ділянки з вимогою про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка надана для обслуговування пляжу, тобто щодо зміни правочину в господарській діяльності. Відтак, як за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, так і за предметом спору ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 43. За таких обставин, суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо належного способу захисту 44. Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. 45. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України). 46. Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі». 47. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону). 48. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 49. Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом. 50. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права. 51. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша стаття 15 Закону України «Про оренду землі»). 52. Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. 53. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі. 54. Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. 55. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 56. Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. 57. У цій справі суди встановили, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору. 58. Суди попередніх інстанцій також установили, що Бердянська міськрада не надала своєчасної (протягом місяця) відповіді на лист-повідомлення ТОВ «Дніпро-2000» від 11 жовтня 2017 року про згоду або відмову у поновленні договору оренди землі. 59. Бердянська міськрада стверджує, що процедура зміни договору передбачена приписами цивільного та господарського законодавства. 60. Так, статтею 181 Господарського кодексу України передбачено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. 61. Натомість статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено як умови та підстави поновлення договору оренди землі, так і обов`язок сторін укласти додаткову угоду до договору оренди землі про його поновлення. 62. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) зазначено, що норми Господарського кодексу України визначають загальний порядок укладення господарських договорів, натомість відносини щодо передачі земельних ділянок в користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства, закріпленими, зокрема, в Земельному кодексі України та Законі України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі». 63. Більше того, Великою Палатою Верховного Суду також викладено правовий висновок, що право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення), та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (постанова від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18). 64. Отже, слід визнати правильними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що права позивача як землекористувача підлягають захисту у відповідності до спеціальних норм земельного законодавства, зокрема, частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». 65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). 66. Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 названого Закону таке передання здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. Зазначена додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 67. З наведеного вбачається, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. 68. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, визнали поновленим договір оренди землі у відповідній редакції додаткової угоди до нього, зміст якої викладений у резолютивній частині рішення місцевого господарського суду. Незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові. Щодо зміни предмета позову 69. Частиною третьою статті 46 Господарського кодексу України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання. 70. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. 71. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. 72. Як уже зазначалось, до закінчення підготовчого засідання позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року. Згідно з первісною редакцією позовної заяви позивач просив визнати вказаний договір поновленим на 9 років 9 місяців та 24 дні, а саме з 01 грудня 2017 року по 25 вересня 2027 року. У подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог без зміни їх по суті, в якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року. 73. Предметом спору у цій справі є вимога про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», тому, звернувшись до суду із заявою про зміну предмета позову та заявою про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, позивач залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною. 74. Таким чином, оскільки позивачем не змінено предмет позову, подані ним заяви фактично є заявами про уточнення позовних вимог у частині строку дії договору оренди, який слід визнати поновленим, та про викладення відповідної редакції додаткової угоди до договору. 75. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неправомірність зміни позивачем предмета позову та погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач у цій справі, звернувшись до суду із заявами про зміну предмета позову та конкретизацію (уточнення) позовних вимог, залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною. Щодо витрат на професійну правничу допомогу 76. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. 77. За змістом частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. 78. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша та друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України). 79. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що доводам Бердянської міськради про застосування критерію співмірності витрат на оплату правничих послуг вже надана оцінка апеляційним господарським судом, який в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано. 80. Звідси апеляційний господарський суд правильно застосував наведені норми процесуального права щодо витрат за професійну правничу допомогу, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 81. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 82. За змістом статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 83. З огляду на викладене касаційна скарга Бердянської міськради підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальній частині з викладенням їх в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін. Щодо судових витрат 84. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 85. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 86. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Бердянської міської ради задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 89825064

Постанова Іменем України 1 квітня 2020 року м. Київ Справа № 610/1030/18 Провадження № 14-436цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом Приватного підприємства «Міловське» (далі - позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» (далі - товариство), Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації (далі - відділ з питань державної реєстрації), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди за касаційною скаргою товариства (представник - адвокат Короткова Алла Олександрівна) на постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 19 квітня 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: 1.1. Визнати недійсними укладені 6 грудня 2017 року товариством з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори оренди (далі - оскаржені договори оренди) земельних ділянок із кадастровими номерами 6320284000:03:000:0007 і 6320284000:03:000:0004 (далі - земельні ділянки). 1.2. Скасувати рішення про державну реєстрацію за товариством права оренди земельних ділянок (індексний номер 38796691 від 18 грудня 2017 року й індексний номер 38827510 від 19 грудня 2017 року) (далі - оскаржені рішення). 2. Позов мотивував такими обставинами : 2.1. ОСОБА_1 має на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 лютого 2014 року земельну ділянку площею 4,1243 га з кадастровим номером 6320284000:03:000:0007 (далі - земельна ділянка-1). Спадкодавець - ОСОБА_3 - за життя, 5 травня 2008 року, уклав із позивачем договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років. 2.2. ОСОБА_2 має на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 грудня 2015 року земельну ділянку площею 4,3441 га з кадастровим номером 6320284000:03:000:0004 (далі - земельна ділянка-2). Спадкодавець - ОСОБА_4 - за життя, 5 травня 2008 року, уклала з позивачем договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років. 2.3. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як нові власники земельних ділянок зазначених договорів оренди з позивачем (далі - первинні договори оренди) не розірвали, а 6 грудня 2017 року уклали оскаржені договори оренди з товариством. Останні є недійсними, як і здійснена на їх підставі державна реєстрація права оренди за товариством, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права позивача. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 27 листопада 2018 року Балаклійський районний суд Харківської областіухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. 4. Рішення мотивував так : 4.1. Позивач уклав первинні договори оренди 25 лютого 2008 року, а не 5 травня 2008 року. Строк дії цих договорів почався 6 травня 2008 року - після їх державної реєстрації - та сплинув 6 травня 2018 року. 4.2. Оскільки на час розгляду справи строк дії первинних договорів оренди закінчився, позивач уже не є орендарем відповідних земельних ділянок і не довів, що внаслідок укладення оскаржених договорів оренди були порушені його права як такого орендаря,немає підстав для задоволення і основних вимог - про визнання оскаржених договорів оренди недійсними, і похідних - про скасування оскаржених рішень. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 27 лютого 2019 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, згідно з яким позов задовольнив. 6. Мотивував постанову так : 6.1. Суд першої інстанції правильно розглянув спір за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами оскаржених договорів оренди є як юридична особа, так і фізичні особи, питання про права й обов`язки яких були вирішені під час розгляду цього спору. 6.2. Суд першої інстанції неналежно дослідив і не оцінив умови первинних договорів оренди: розділ другий цих договорів передбачав умову про те, що після закінчення строку дії договору орендар (позивач) має гарантоване статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право на поновлення такого строку. Для реалізації цього права орендар повинен не пізніше як за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію. 6.3. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, для застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує його обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлений строк про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди та продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. 6.4. Під час розгляду справи «відповідачами не було доведено» неналежне виконання позивачем обов`язків за первинними договорами оренди. Незважаючи на те, що позивач до 5 лютого 2018 року мав реалізувати право письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити дію первинних договорів оренди, відповідачі діями з укладення оскаржених договорів оренди позбавили позивача можливості реалізувати це право. Тому позивач не порушив обов`язок з повідомлення орендодавців в установлений строк до закінчення строку дії первинних договорів оренди про намір скористатися переважним правом на укладення договорів на новий строк. 6.5. Переважне право позивача на укладення (поновлення) первинних договорів оренди порушене, що є юридичною підставою для визнання недійсними оскаржених договорів оренди. Крім того, відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги, що підтверджує її намір продовжити дію договору оренди з позивачем. 6.6. Вимоги про скасування оскаржених рішень є похідними, а тому їх теж слід задовольнити. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 26 березня 2019 року товариство подало касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Обґрунтував ухвалу тим, що товариствооскаржує постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Товариство мотивує касаційну скаргу так : 10.1. Права позивача не порушені, оскільки строк дії первинних договорів оренди закінчився 6 травня 2018 року, а тому на момент розгляду справи й ухвалення 27 листопада 2018 року рішення судом першої інстанції позивач не мав права користування земельними ділянками. 10.2. Апеляційний суд вийшов за межі позову та розглянув спір з інших підстав, дослідив докази, які не досліджував суд першої інстанції, а також помилково застосував приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі» до спірних правовідносин. 10.3. Апеляційний суд не врахував, що справу № 610/1030/18 треба розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 820/3668/16. (2) Позиція інших учасників справи 11. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 13. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). 14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 15. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. 16. Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. 17. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 цього Кодексу). 18. Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів щодо речових прав на земельні ділянки проведено відповідно до предмета та суб`єктного складу учасників цих спорів. Крім спорів, зокрема, про оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесене до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства. 19. Позивач заявив вимоги про визнання недійсними оскаржених договорів оренди та про скасування оскаржених рішень. Позивач визначив відповідачами сторін оскаржених договорів оренди, а також відділ з питань державної реєстрації речових прав, державні реєстратори якого прийняли оскаржені рішення. 20. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (див. пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16). 21. Спір про цивільне право є таким незалежно від того, чи здійснено на підставі оскарженого договору оренди державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, чи заявлена, окрім іншої, також вимога про визнання недійсним оскарженого договору, на підставі якого державний реєстратор прийняв оскаржене рішення, а також незалежно від того, яку з цих вимог позивач вважає основною, а яку - похідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 32), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 22), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 25)). 22. Отже, спір у цій справі є приватноправовим. А з огляду на суб`єктний склад учасників спору його слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Тому необґрунтованими є наведені у касаційній скарзі доводи щодо наявності юрисдикції господарського суду, зокрема і щодо необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року в адміністративній справі № 820/3668/16 з огляду на відмінний предмет спору. (1.2) Щодо суті спору 23. Суди першої й апеляційної інстанцій установили такі обставини : 23.1. 25 лютого 2008 року ОСОБА_3 як орендодавець уклав із позивачем як із орендарем договір оренди земельної ділянки-1 строком на 10 років. Цей договір був зареєстрований 6 травня 2008 року. ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 є власником земельної ділянки-1. 6 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав із товариством один з оскаржених договорів оренди. 14 грудня 2017 року право оренди товариства на земельну ділянку-1 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 23.2. 25 лютого 2008 року ОСОБА_4 як орендодавець уклала з позивачем як із орендарем договір оренди земельної ділянки-2 строком на 10 років. Цей договір був зареєстрований 6 травня 2008 року. ОСОБА_2 як спадкоємниця ОСОБА_4 є власником земельної ділянки-2. 6 грудня 2017 року ОСОБА_2 уклала з товариством один із оскаржених договорів оренди. 14 грудня 2017 року право оренди товариства на земельну ділянку-2 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 24. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). 25. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі». 26. Передання в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина друга статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання первинних договорів оренди та їх державної реєстрації). 27. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України). 28. Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України у вказаній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. 29. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (стаття 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання первинних договорів оренди та їх державної реєстрації). 30. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі» у вказаній редакції). 31. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). 32. За вказаних приписів та встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що 10-річний строк дії первинних договорів оренди розпочався з 6 травня 2008 року та сплинув 6 травня 2018 року, і що на момент укладення оскаржених договорів оренди - 6 грудня 2017 року - були чинними первинні договори оренди. 33. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач звернувся з позовом 19 квітня 2018 року, а на підтвердження обставини обізнаності про укладення оскаржених договорів оренди надав досліджені судами попередніх інстанцій інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 9 квітня 2018 року (т. 1, а. с. 11, 15). 34. Суд апеляційної інстанції встановив, що до визначеного в оскаржених договорах оренди терміну, тобто до 5 лютого 2018 року, позивач не повідомив письмово орендодавців про намір продовжити строк дії первинних договорів оренди. Згідно з умовами останніх для реалізації переважного права на поновлення цих договорів на новий строк саме позивач мав проявити відповідний намір. 35. Згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. 36. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). 37. Хоч станом на момент звернення з позовом до суду - 19 квітня 2018 року - первинні договори оренди ще були чинними до 6 травня 2018 року, але позивач згідно з умовами цих договорів не реалізував і у передбачений ними строк вже не міг реалізувати його переважне право на продовження строку їхньої дії. Тому необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову через те, що позивач має переважне право на продовження строку дії первинних договорів оренди, а відповідачі діями з укладення оскаржених договорів оренди позбавили його можливості реалізувати це право. 38. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що подання ОСОБА_2 до суду першої інстанцій заяви про визнання позову (т. 2, а. с. 1), у прийнятті якої суд відмовив, бо таке визнання порушує права, свободи й інтереси інших відповідачів, не може підміняти процедуру переговорів сторін договору оренди щодо його поновлення на новий строк. 39. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). 40. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). 41. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)). 42. Звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками. 43. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову. 44. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц). 45. У справах № 587/2110/16-ц, № 587/2331/16-ц і № 587/2326/16-ц як на час звернення з позовом, так і на час ухвалення рішення суду першої інстанції про визнання недійсними договорів оренди строки дії раніше укладених договорів оренди ще не сплили. Натомість у справі № 587/2135/16-ц перший договір оренди зареєстрований 24 жовтня 2007 року та мав строк дії 10 років, тобто до 24 жовтня 2017 року; орендар за тим договором звернувся до суду, зокрема, з вимогою визнати недійсним наступний договір оренди у жовтні 2016 року, а рішення суду першої інстанції про таке його визнання суд ухвалив 27 грудня 2017 року, тобто після спливу строку дії договору, укладеного з позивачем. 46. Оскільки у справі № 587/2135/16-ц суди першої й апеляційної інстанцій не з`ясовували, чи вживав первинний орендар заходи з поновлення договору оренди землі на новий строк, а у справі № 610/1030/18 ці обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, і відповідний аргумент товариство заявило у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду відповідно до обставин справи № 610/1030/18 вважає за необхідне конкретизувати висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц висновок стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист : 46.1. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). 46.2. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). 46.3. Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. 46.4. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити. 47. Велика Палата Верховного Суду вважає явно необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позову та розглянув спір з інших підстав, ніж підстави, наведені позивачем. Цей суд розглянув справу саме у межах заявлених вимог і з огляду на наведені позивачем обставини (підстави позову). (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 48. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 49. Оскільки товариство подало касаційну скаргу у справі № 610/1030/18 26 березня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX. 50. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 51. Відповідно до статті 413 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач, вказуючи на необхідність розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Оскільки доводи касаційної скарги щодо господарської юрисдикції суду цього спору не підтвердилися, касаційна скарга є обґрунтованою частково. Тому постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року слід скасувати, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 року- залишити в силі. (2.2) Щодо судових витрат 53. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 15 368 грн, сплачений товариством у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача. (3) Висновки щодо застосування норм права 55. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). 56. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). 57. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України). 58. Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. 59. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтею 413, статтями 416, 418 і 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» задовольнити. 2. Постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 рокускасувати, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 рокузалишити в силі. 3. Стягнути з Приватного підприємства «Міловське» (адреса: Харківська обл., Балаклійський р-н, с. Мілова, вул. Нова, 10; ідентифікаційний код: 32803274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» (адреса: Харківська обл., Балаклійський р-н, м. Балаклія, вул. Геологічна, 61; ідентифікаційний код: 3510796) 15 368 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 89252048

Постанова Іменем України 19 лютого 2020 року м. Київ Справа № 626/1055/17 Провадження № 14-399цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) в інтересах держави до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (далі - СТзОВ «Мрія»), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Красноградська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування їх державної реєстрації за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року, постановлену колегією суддів у складі: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 11 липня 2017 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив : 1.1. Визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держземагентства у Харківській області від 30 квітня 2015 року № 1064-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» (далі - наказ). 1.2. Визнати недійсним укладений 7 травня 2015 року ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 12,9326 га, розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області (далі - земельна ділянка), скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 травня 2015 року за № 21461316. 1.3. Визнати недійсним укладений 1 липня 2015 року ОСОБА_1 та СТзОВ «Мрія» договір суборенди земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13 липня 2015 року за № 22804412. 1.4. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. 2. Позов мотивував такими обставинами : 2.1. 18 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківській області, із заявою про надання в оренду земельної ділянки. 2.2. 30 квітня 2015 року ГУ Держземагентства у Харківській області видало наказ про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки строком на 49 років. 2.3. 7 травня 2015 року ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі. Право оренди земельної ділянки зареєстроване за ОСОБА_1 20 травня 2015 року Реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області. 2.4. 22 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Харківській області із заявою про надання згоди на передання в суборенду земельної ділянки та 24 червня 2015 року отримав відповідне погодження за № 19-20-14-15151/0/9-15. 2.5. 1 липня 2015 року ОСОБА_1 та СТзОВ «Мрія» уклали договір суборенди земельної ділянки. Право суборенди земельної ділянки зареєстроване за СТзОВ «Мрія» 13 липня 2015 року Реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області. 2.6. ОСОБА_1 не отримував дозволу на розробку землевпорядної документації щодо земельної ділянки. 2.7. Звернувшись із заявою про надання в оренду земельної ділянки, ОСОБА_1 не підтвердив наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку земельної ділянки (найманих працівників, сільськогосподарської техніки), не додав відомості про наявність у нього відповідної аграрної освіти чи досвіду роботи у сільському господарстві, а в обґрунтуванні не зазначив даних щодо членів сім`ї, з числа яких ОСОБА_1 планував створити фермерське господарство. 2.8. ГУ Держземагентства у Харківській області не пересвідчилося у спрямованості волевиявлення ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельній ділянці, наданій для ведення фермерського господарства; не перевірило, чи матиме можливість фермерське господарство обробляти орендовану земельну ділянку; чи буде досягнута законна мета оренди земельної ділянки, тобто чи насправді виникли й існують законні сподівання на реалізацію права оренди, та чи є такі сподівання реальними для реалізації. 2.9. Порушуючи приписи статті 8 Закону України «Про фермерське господарство», ОСОБА_1 не створив фермерське господарство, що підтверджують дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 2.10. ГУ Держземагентства у Харківській області залишило без уваги те, що ОСОБА_1 вчинив дії з передання земельної ділянки в суборенду як фізична особа, що є порушенням статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки передавати земельну ділянку в суборенду може лише фермерське господарство як юридична особа. 2.11. Договір суборенди земельної ділянки від 1 липня 2015 року укладений з порушенням вимог статті 288.6 Податкового кодексу України, оскільки розмір плати за суборенду перевищує розмір орендної плати на 7234,46 грн. 2.12. Про порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались у червні 2017 року після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру у Харківській області (лист від 14 червня 2017 року № 10-20-14-10158/0/19-17), а тому позивач не пропустив позовну давність. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 11 січня 2018 року Красноградський районний суд Харківської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 4. Суд першої інстанції мотивував рішення так : 4.1. Для підтвердження можливості ведення фермерського господарства без наявності сільськогосподарської техніки й інших засобів обробітку землі ОСОБА_1 надав суду договір від 15 листопада 2013 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» про оренду сільськогосподарської техніки, необхідної для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва. 4.2. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 дотримав передбачений чинним законодавством порядок набуття земельної ділянки в оренду, а тому немає підстав для визнання незаконним і скасування наказу. 4.3. З дня державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи або фізичної особи-підприємця відбулась заміна орендаря у відносинах, щодо яких виник спір, а саме: фізична особа вибула зі спірних правовідносин оренди земельної ділянки, а її місце згідно з вимогами статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство»зайняло фермерське господарство. 4.4. Доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 незаконно набув право користування земельною ділянкою та не мав наміру займатися фермерським господарством, не відповідають обставинам справи. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 1 листопада 2018 року Харківської апеляційний суд постановив ухвалу, якою скасував рішення Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2018 року та закрив провадження у справі, оскільки вважав, що її треба розглядати за правилами господарського судочинства. 6. Апеляційний суд мотивував постанову так : 6.1. Після укладення договору оренди землі з дати реєстрації засновника фермерського господарства як фізичної особи-підприємця така особа виступає в орендних правовідносинах як суб`єкт господарювання. Саме останній виконує обов`язки користувача земельної ділянки. 6.2. З часу державної реєстрації фізичної особи підприємцем для ведення фермерського господарства, земельні спори цієї особи з іншими юридичними особами, зокрема з центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, підвідомчі господарським судам. 6.3. Після державної реєстрації договору оренди землі від 7 травня 2015 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець і заснував сімейне фермерське господарство без створення юридичної особи. Тобто, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до суб`єкта господарювання. Тому цей спір треба розглядати за правилами господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 28 листопада 2018 року заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Обґрунтував ухвалу тим, що заступник прокурора Черкаської області оскаржує ухвалу Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 2 квітня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Заступник прокурора Харківської області мотивує касаційну скаргу так : 10.1. Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад і характер спірних правовідносин. 10.2. Враховуючи те, що для ведення фермерського господарства земельні ділянки надаються громадянам України як фізичним особам, спори щодо законності надання таких земельних ділянок треба розглядати за правилами цивільного судочинства. 10.3. Учасником спірних правовідносин є ОСОБА_1 як фізична особа, а тому необґрунтованими є висновки апеляційного суду стосовно належності спору до юрисдикції господарського суду. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованим у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 154/793/15-ц і висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц. 10.4. У випадку визнання судом оспорюваних правочинів недійсними у СТзОВ «Мрія» не виникне обов`язку повернути земельну ділянку, оскільки згідно з актами приймання-передачі цю ділянку отримав ОСОБА_1 (2) Позиція СТзОВ «Мрія» 11. 12 березня 2019 року СТзОВ «Мрія» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Вказує, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому її надали. Тому цю справу має розглядати господарський суд. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц і від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц. (3) Позиція інших учасників справи 12. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 14. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 16. Отже, у порядку цивільного судочинства можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства. 17. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності. 18. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у відповідній редакції). 19. Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. 20. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. 21. Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів відбувається відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесене до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства. 22. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. 23. Однак, з 1 травня 2016 року фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції Закону України № 1067-VIII від 31 березня 2016 року, який набрав чинності 1 травня 2016 року). З тієї дати особливості створення та діяльності фермерського господарства як фізичної особи-підприємця визначає стаття 8-1 Закону України «Про фермерське господарство». 24. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина перша статті 7 цього ж Закону у редакції Закону України № 1067-VIII від 31 березня 2016 року). 25. Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. 26. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» у тій же редакції). 27. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції Закону України № 1067-VIII від 31 березня 2016 року). 28. Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства. До 1 травня 2016 року такі одержання й укладення були передумовою для державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, а з цієї дати - для державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи чи фізичної особи-підприємця. 29. Суди попередніх інстанцій встановили, що 30 квітня 2015 року ГУ Держземагентства у Харківській області видало оскаржений наказ, яким надало ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), а 7 травня 2015 року на підставі оскарженого наказу ГУ Держземагентства у Харківській області уклало із ОСОБА_1 договір оренди. 1 липня 2015 року ОСОБА_1 , за погодженням ГУ Держземагентства у Харківській області уклав із СТзОВ «Мрія» договір суборенди земельної ділянки. 30. Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. 31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц (провадження № 14-419цс18)). 32. Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 (провадження № 14-296цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14-371цс19). 33. Вказані висновки Велика Палата Верховного Суду вважає застосовними і до випадків реєстрації фермерського господарства як фізичної особи-підприємця. 34. Станом на момент звернення прокурора до суду законодавство України не передбачало можливості створення фермерського господарства інакше, ніж у статусі юридичної особи. Суди у цій справі не встановили обставини реєстрації ОСОБА_1 фермерського господарства як юридичної особи, а зазначили, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 7 грудня 2017 року. Врахувавши це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря, і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до суб`єкта господарювання, а сторонами спірних правовідносин є фізична особа-підприємець і прокурор, який звернувся до суду за захистом інтересів держави. Тому, на думку апеляційного суду, спір треба розглядати за правилами господарського судочинства. 35. Однак, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що прокурор подав позовну заяву ще 11 липня 2017 року, тобто задовго до реєстрації ОСОБА_1 фермерського господарства як фізичної особи-підприємця. Тому з огляду на те, що на дату подання позову ОСОБА_1 фермерське господарство не зареєстрував, спір, однією зі сторін якого є ОСОБА_1 як громадянин, якому надана земельна ділянка, треба розглядати за правилами цивільного судочинства. 36. Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд також не врахував, що навіть безвідносно до часу державної реєстрації ОСОБА_1 підприємцем, сама по собі така реєстрація без з`ясування змісту відповідної підприємницької діяльності не може підтверджувати перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки до фермерського господарства як фізичної особи-підприємця. 37. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про необхідність вирішення цієї справи за правилами цивільного судочинства та відхиляє як необґрунтований аргумент СТзОВ «Мрія» про розгляд справи господарським судом. 38. Втім, довід касаційної скарги щодо необхідності застосування до справи № 626/1055/17 висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2018 року, викладених у справі № 154/793/15-ц, і висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, є необґрунтованим. Так, у справі № 154/793/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду питання юрисдикції суду не вирішував. Обставини ж справи № 306/2004/15-ц є істотно відмінними від обставин справи № 626/1055/17: у постанові в справі № 306/2004/15-ц, яка стосувалася оскарження рішень органу місцевого самоврядування та договору купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва й обслуговування будівель торгівлі, а не передання земельної ділянки у користування для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність у фізичної особи статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки (пункт 66 постанови від 13 березня 2018 року). (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 39. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 40. Оскільки касаційна скарга у справі № 626/1055/17 подана у листопаді 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржене рішення апеляційного суду на підставі приписів ЦПК України, у редакції чинній до набрання чинності Законом № 460-IX. 41. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України у вказаній редакції). 42. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України у вказаній редакції). 43. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України у вказаній редакції). Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про необхідність направлення справи № 626/1055/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у разі скасування його ухвали про закриття провадження у справі. 44. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України у вказаній редакції). 45. Беручи до уваги наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому її слід задовольнити частково: скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. (2.2) Щодо судових витрат 46. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору. (3) Висновки щодо застосування норм права 47. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець (частина четверта статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»). 48. Державна реєстрація підприємцем фізичної особи без з`ясування змісту її підприємницької діяльності (встановлення ведення цією особою фермерського господарства) не може підтверджувати перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки, наданої із земель державної або комунальної власності саме для ведення фермерського господарства, до останнього як до фізичної особи-підприємця. 49. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»). 50. Якщо на час звернення з позовом для вирішення спору про користування земельною ділянкою, наданою із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване ні як юридична особа, ні як фізична особа-підприємець, то стороною такого спору є громадянин, якому надана відповідна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Керуючись частинами третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково. 2. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 88138150

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Київ Справа № 322/1178/17 Провадження № 14-338цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Селянське (фермерське) господарство «Волна» (далі - СФГ «Волна»), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу СФГ «Волна» на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року у складі судді Гасанбекова С. С. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року у складі колегії суддів Воробйової І. А., Крилової О. В., Полякова О. З. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до СФГ «Волна» про витребування земельної ділянки та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив зобов`язати СФГ «Волна» повернути йому земельну ділянку площею 4,5799 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільської ради Новомиколаївського району Миколаївської області (далі - Сторчівська сільрада), у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року. Позовну заяву мотивовано тим, що 01 листопада 2007 року між його батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та СФГ «Волна» укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,5799 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сторчівської сільради, строком на 10 років. Також позивач зазначав, що 30 червня 2011 року договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області. ОСОБА_1 вказував, що 08 лютого 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину (на вищезазначену земельну ділянку) за заповітом після смерті батька. Позивач вважав, що строк дії договору оренди закінчився 01 листопада 2017 року, у зв`язку із чим він направив відповідачу заяву про відсутність наміру продовжувати орендні відносини. СФГ «Волна» в добровільному порядку відмовилося повернути спірну земельну ділянку, зазначивши, що строк дії договору припиниться 30 червня 2021 року. Позивач вважав такі дії відповідача неправомірними та просив витребувати у відповідача спірну земельну ділянку, а позов задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 06 грудня 2017 року рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області, залишеним без змін 05 березня 2018 року постановою Апеляційного суду Запорізької області, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано СФГ «Волна» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,5799 га, яка знаходиться на території Сторчівської сільради, у зв`язку із закінченням строку договору оренди землі від 01 листопада 2007 року, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначив, що строк дії договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , та СФГ «Волна», обчислюється з моменту його укладення (01 листопада 2007 року), а не з моменту його державної реєстрації (30 червня 2011 року), тому земельна ділянка після закінчення цього строку (01 листопада 2017 року) підлягає поверненню на вимогу власника. Суди послалися на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 18 грудня 2013 року № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року № 6-162ц13, від 18 січня 2017 року№ 532\129\16-ц, від 07 червня 2017 року № 634/769/15-ц. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У травні 2018 року СФГ «Волна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що правові підстави для витребування спірної земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі відсутні, оскільки цей правочин укладався строком на 10 років, державну реєстрацію договору проведено 30 червня 2011 року, тому з урахуванням положень статей 18, 20 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статей 207, 210, 638, 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк укладеного між сторонами договору закінчиться 30 червня 2021 року. Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 13 червня 2016 року № 6-643цс16 та від 07 червня 2017 року № 6-872цс17. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, а також підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що при ухваленні рішення в указаній справі суди врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 06 березня 2013 року у справі № 2-477/11 (провадження № 6-5цс13), від 18 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13), від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16). Разом з тим у касаційній скарзі представник СФГ «Волна» акцентує увагу на іншому правовому висновку при вирішенні питання щодо строку дії договору оренди землі, викладеному у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) та 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17). Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд України впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свої висновки щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним. Зокрема, спочатку Верховний Суд України вказав, що відповідно до Закону № 161-XIV у момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту його укладення (постанова Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13)). У постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) зроблено висновок, що цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. З огляду на положення статті 638 ЦК України, статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) договір оренди земельної ділянки набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Викладений у згаданій постанові Верховного Суду України висновок неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема у його постановах у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц та від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц. У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), які також враховані та на які міститься посилання в постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц (провадження № 61-5839св18), так само йдеться про те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день, коли сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору і скріпили його своїми підписами, однак договір набирає чинності в момент його державної реєстрації. Верховний Суд України також зробив висновок, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17)). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18 указано, що набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані його умови, стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що Верховний Суд України не відступав від висновку, зробленого у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162ц13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), та вказала, що з огляду на тлумачення статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди) правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним). ЦК України як станом на момент укладення між сторонами договорів оренди, так в чинній редакції не містить такої правової конструкції, як «набрання договором чинності». Моментом, з яким пов`язується дія договору як регулятора для відносин сторін, є момент укладення договору, якщо сторони не передбачили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя статті 631 ЦК України). Тому відповідно до статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди) моментом укладення договору був момент здійснення його державної реєстрації. Ураховуючи наявність суперечливих висновків Верховного Суду України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), для уточнення правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) і від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), шляхом вказівки, що правочин (договір), який підлягав державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,5799 га, розташованої на території Сторчівської сільради, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 (а. с. 68). 01 листопада 2007 року ОСОБА_2 та СФГ «Волна» уклали договір оренди спірної земельної ділянки, який зареєстровано Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області 30 червня 2011 року (а. с. 9, 10). Пунктом 3.1 укладеного між сторонами договору встановлено, що цей правочин укладено строком на 10 років. Згідно з пунктом 9.4 договору орендар зобов`язаний: - приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; - виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому договором; - у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору надати копію договору відповідному органу державної податкової служби. Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено (пункт 12.2 згаданого договору). У пунктах 14.1 і 14.2 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Цей договір укладений у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один із яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію. Також суди встановили, що 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 направив СФГ «Волна» заяву, в якій посилався на закінчення 01 листопада 2017 року строку дії договору оренди та висловив небажання в подальшому продовжувати орендні відносини, просив земельну ділянку не засівати і не обробляти. 19 жовтня 2017 року у відповідь на звернення ОСОБА_1 голова СФГ «Волна» надіслав йому лист про те, що договір оренди землі 30 червня 2011 року зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі, тому договір є дійсним до 30 червня 2021 року, після чого земельна ділянка буде повернута орендодавцю. Оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув земельну ділянку ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з указаним позовом про захист речових прав власника нерухомого майна. Зазначена справа передана на розгляд Великої Палати у зв`язку з необхідністю, на думку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), та уточнити правовий висновок у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16), від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17) щодо того, що договір є укладеним з моменту його державної реєстрації, якщо такий договір підлягає державній реєстрації. При вирішенні справи необхідно враховувати як права власника земельної ділянки щодо розпорядження своєю власністю, так і права орендаря, який має право на стабільні та визначені правовідносини протягом певного, визначеного законом чи домовленістю сторін права користування чужою власністю. Право власності спадкодавця ОСОБА_2 на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності серії ІІ-ЗП № 059658, виданим 18 грудня 2001 року Сторчівською сільською радою народних депутатів Новомиколаївського району Запорізької області, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 2145 (а. с. 12). 08 лютого 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_2 , який і уклав договір оренди земельної ділянки. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини. Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення. У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом. На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України. Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV). Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі. Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Верховний Суд України вказував, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16). У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення. Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України). Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України). Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків. Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18). Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13). Ця практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено і Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цією правовою позицією та зазначає таке. Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним. Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України. У постановах від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц (провадження № 6-872цс17), від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц (провадження № 6-2777цс16) та від 13 грудня 2013 року у справі № 1106/2791/2012 (провадження № 6-127цс13) Верховний Суд України звернув увагу на ситуацію, коли у договорах оренди сторони не вказали календарного терміну початку перебігу строку договору оренди, однак зауважили, що договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації. У цих постановах Верховний Суд України зробив висновок, що моментом початку строку дії договору є саме набрання ним чинності. У постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) Верховний Суд України зробив висновок, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є момент, коли сторони, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами. Однак указав, що цивільні права та обов`язки, тобто чинність, договір набуває після його державної реєстрації. У постанові від 06 березня 2013 року у справі № 2-477/11 (провадження № 6-5цс13) предметом дослідження Верховним Судом України було визначення закону, який мав застосовуватися при визначенні істотних умов договору. Тобто досліджувалися інші обставини. У цивільній справі, що переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди попередніх інстанцій установили, що перший власник земельної ділянки ОСОБА_2 як орендодавець та ФГ «Волна» як орендар підписали договір оренди земельної ділянки 01 листопада 2007 року. При цьому сторони узгодили у пункті 3 договору строк його дії - 10 років, у пункті 9.4 передбачили обов`язок орендаря приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, та у пункті 14.1 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. З договору оренди вбачається, що він зареєстрований 30 червня 2011 року Відділом Держкомзему у Новомиколаївському районі Запорізької області. Відповідач обґрунтовано вказував, що строк договору закінчиться 30 червня 2021 року. Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі: - закінчення строку, на який його було укладено; - викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; - смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; - ліквідації юридичної особи - орендаря; - відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; - припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України. Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення договору оренди земельної ділянки відповідно до статті 31 Закону № 161-XIV, позивач не зазначив і суд не встановив. У такому разі підстав для задоволення позову не вбачається. Однак з такого висновку не випливає, що орендодавець є більш вразливою стороною у договорі, ніж орендар, та не має правового захисту своїх прав власності у разі неналежного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря. Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом. У пункті «ї» частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок. Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через чотири роки, та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2017 році. Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати. За викладених обставин із ОСОБА_1 на користь СФГ «Волна» підлягають стягненню понесені останнім судові витрати у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 036,00 грн, з яких 756,00 грн за подачу апеляційної скарги та 1 280,00 грн за подачу касаційної скарги. Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Волна» задовольнити. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Волна» про витребування земельної ділянки відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 29 липня 2002 року Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області) на користь Селянського (фермерського) господарства «Волна» (80112, Запорізька область, Новомиколаївський район, с. Сторчове, вул. Шкільна, 12, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30943558) 2 036,00 (дві тисячі тридцять шість) гривень сплаченого судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87857824

ПОСТАНОВА Іменем України 04 лютого 2020 року м. Київ Справа № 910/7781/19 Провадження № 12-150гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/7781/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Колорит АГРОС» до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), треті особи: ТОВ «Правнича компанія «Справа» (далі - ТОВ «ПК «Справа»), державний реєстратор Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюк Сергій Анатолійович, державний реєстратор Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Анцут Олександр Анатолійович, державний реєстратор Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Таваліка Ольга Миколаївна, державний реєстратор Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Богач Олег Васильович, державний реєстратор Комунального підприємства «Архітектурне планувально-проектне бюро» Шаблевський Віталій Іванович, державний реєстратор Вінницької районної державної нотаріальної контори Каблучко Юлія Володимирівна, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ТОВ «ПК «Справа» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Хрипун О. О., Скрипка І. М.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2019 року ТОВ «Колорит АГРОС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про: 1.1 Визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту від 08 січня 2019 року № 33/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі - наказ Мін`юсту); 1.2 Зобов`язання Мін`юсту поновити реєстраційні дії, які скасовані наказом Мін`юсту. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, оспорюючи наказ Мін`юсту, позивач намагається відновити своє право оренди земельної ділянки шляхом пред`явлення позову до суб`єкта владних повноважень, який від імені держави здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з огляду на що позивач вважає, що ця справа, з урахуванням суб`єктного складу сторін, підсудна господарському суду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року ТОВ «Колорит АГРОС» у відкритті провадження у справі відмовлено. 4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим і за суб`єктним складом сторін, а також предметною ознакою не може розглядатись у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року скасовано, а справу направлено до місцевого господарського суду для подальшого розгляду. 6. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на це нерухоме майно. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства. При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18. Короткий зміст касаційної скарги 7. У серпні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ПК «Справа» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у цій справі, у якій воно просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ПК «Справа», витребував справу № 910/7781/19 з Господарського суду міста Києва та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Оскільки ТОВ «ПК «Справа» оскаржує постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у цій справі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції, ухвалою від 18 вересня 2019 року цю справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. ТОВ «ПК «Справа» у своїй касаційній скарзі вказує, що спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що спір виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер. 11. Крім того, скаржник зазначає, що спір про визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту за наслідками розгляду скарг на дії державних реєстраторів підлягає розгляду виключно в межах адміністративного судочинства. 12. Також, посилаючись на правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18), скаржник зазначає, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер. Позиція позивача 13. У своєму відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Колорит АГРОС» зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації. 14. Крім того, позивач вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Колорит АГРОС» на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр). Позивач зазначає, що зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18) та від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 (провадження № 11-289апп18). 15. ТОВ «Колорит АГРОС» просило залишити касаційну скаргу ТОВ «ПК «Справа» без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 16. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ «ПК «Справа» не виклали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції спору 17. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 18. Позовними вимогами у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту та рішення державних реєстраторів про реєстрацію права оренди земельної ділянки. 19. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ця справа не належить до юрисдикції адміністративних судів з огляду на таке. 20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 21. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 22. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 23. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. 24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 25. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 26. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 27. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. 28. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу. 29. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис. 30. Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18)). 31. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ТОВ «Колорит АГРОС» з наказом Мін`юсту в частині скасування реєстраційних дій щодо державної реєстрації за позивачем права оренди земельної ділянки. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. 32. Як зазначено в позовній заяві, на адресу Мін`юсту 03 грудня 2018 року надійшла колективна скарга ОСОБА_1 та інших фізичних осіб стосовно оскарження реєстраційних дій щодо земельних ділянок, розташованих на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з вимогою скасувати рішення державних реєстраторів щодо припинення права оренди на підставі укладених між ними та ТОВ «ПК «Справа» договорів та реєстрації права оренди згідно з укладеними між ними та ТОВ «Колорит АГРОС» договорами. 33. У своїй позовній заяві позивач також зазначає, що комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юсту з посиланням на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, дійшла висновку, що в заявах про припинення державної реєстрації відсутні повноваження представника, довіреність на його ім`я та договір про надання послуг не містили повноважень щодо припинення права оренди, тобто державними реєстраторами на порушення пункту 8 вказаного Порядку не було належним чином перевірено повноваження особи, у зв`язку з чим реєстрація права оренди за позивачем є незаконною. У свою чергу, оспорюваний наказ Мін`юсту прийнятий на підставі висновку цієї комісії. 34. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав, що позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди та відсутністю такого права в іншої особи, і, як наслідок - відсутністю в останньої правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 35. З наведеного випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку вбачається спір про право позивача у сфері майнових (земельних) відносин. З огляду на це, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 36. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. 37. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру. 38. Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19). 39. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 40. Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункти 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України). 41. Натомість, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 42. На підставі частини першої статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 43. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 44. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 45. З ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2016 року у справі № 127/15614/16-к, копії яких додано до позовної заяви та містяться в матеріалах справи (т. 1, а. с. 93 - 100) вбачається, що ТОВ «ПК «Справа» протягом 2008-2009 років уклало 1040 договорів оренди землі на території Мазіяківсько-Хутірської сільської ради на сім років. Оскільки термін частини договорів оренди землі спливав, то ТОВ «ПК «Справа» уклало із власниками земель додаткові угоди до договорів ще на сім років з моменту закінчення останніх, після чого в грудні 2015 року товариство звернулося до Вінницького управління юстиції щодо реєстрації права оренди, проте йому було відмовлено у зв`язку із тим, що право оренди земельних ділянок, на яких товариство здійснювало свою діяльність, вже зареєстровано за ТОВ «Колорит АГРОС». 46. За матеріалами справи власниками земельних ділянок, щодо державної реєстрації права оренди яких існує спір, є фізичні особи. 47. Зазначені фізичні особи є власниками земельних ділянок та не мають статусу підприємців. Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції, та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України. 48. Звідси Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей спір не може розглядатись у порядку господарського судочинства. Проте судом першої інстанції не було враховано, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власники земельних ділянок (фізичні особи), які є сторонами (орендодавцями) договорів, укладених ними з позивачем та третьою особою, та не є фізичними особами - підприємцями. 49. За таких обставин, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, оскільки вирішення подібних спорів залежно від суб`єктного складу необхідно здійснювати за правилами цивільного або господарського судочинства. 50. Щодо посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18),Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в цьому судовому рішенні було сформульовано висновок, що спір з приводу законності рішень Мін`юсту, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Мін`юстом внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації, - підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін`юстом владних управлінських функцій. 51. Також у пункті 50 цієї постанови зазначено, що оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер. 52. Натомість Велика Палата Верховного Суду у своїх подальших постановах неодноразово зазначала, що позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19). 53. Звідси посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18) судом до уваги не береться. 54. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ «ПК «Справа» слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Також ухвалу суду першої інстанції слід змінити в резолютивній частині, зазначивши, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 55. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 56. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 57. З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ «ПК «Справа» підлягає задоволенню частково. Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Також слід зазначити в резолютивній частині зазначеної ухвали, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства. В іншій частині цю ухвалу слід залишити без змін. Щодо судових витрат 58. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 59. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 60. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ «Колорит АГРОС». 61. Таким чином, стягненню підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції на користь ТОВ «ПК «Справа» з ТОВ «Колорит АГРОС», у розмірі 3 842,00 грн. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Справа» задовольнити частково. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у справі № 910/7781/19 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 4. Абзац третій резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 викласти в такій редакції: «Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства». 5. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 залишити без змін. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит АГРОС» (21003, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. 1905 року, буд. 42, код ЄДРПОУ 39242078) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Справа» (23213, Вінницька обл., Вінницький район, с. Мізяківські Хутори, вул. Центральна, буд. 1-А, ЄДРПОУ 33543380) 3 842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні судового збору за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 87517577

ПОСТАНОВА Іменем України 5 листопада 2019 року м. Київ Справа № 906/392/18 Провадження № 12-57гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи - представника відповідача - Корольчук О. А., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області (далі - Рада, відповідач) на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року (суддя Вельмакіна Т. М.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року (судді Розізнана І. В., Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.) у справі № 906/392/18 за позовом Попільнянського кооперативного ринку (далі - Кооперативний ринок, позивач) до Ради про визнання недійсним рішення від 27 березня 2018 року № 502. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У травні 2018 року Кооперативний ринок звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Ради про визнання недійсним її рішення від 27 березня 2018 року № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл. 1.2. В обґрунтування позовних вимог Кооперативний ринок зазначив, що він є правонаступником прав та обов`язків Попільнянського колгоспного ринку, якому на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 було видано державний акт на право постійного користування для виробничого використання земельною ділянкою розміром 0, 4061 га у смт Попільня Житомирської обл. на вул. Радянській (Героїв Майдану). Позивач із посиланням на частину другу статті 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину першу статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зазначив, що оспорюваним рішенням Рада порушує його право на вказану земельну ділянку як землекористувача. 1.3. Рада проти позовних вимог заперечила, вказавши, що оспорюваним рішенням було припинено право постійного користування Попільнянському колгоспному ринку на підставі пункту «в» частини першої статті 141 ЗК України у зв`язку з припиненням його діяльності, відомостей про правонаступництво позивача за правами та обов`язками колгоспного ринку його статутні документи не містять, тож порушення прав позивача спірним рішенням не доведено. 1.4. Крім того, за доводами відповідача на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно іншої особи Попільнянського районного споживчого товариства (далі - РайСТ), а наданий позивачем державний акт оформлений з порушенням нормативно встановлених правил, що викликає сумніви у його дійсності. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року, позов задоволено: визнано недійсним пункт 3 рішення Ради від 27 березня 2018 року № 502; стягнуто з Ради на користь Кооперативного ринку 1762 грн судового збору. 2.2. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, зазначили про те, що за документами, які містяться у матеріалах справи, Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок мають один і той же код ЄДРПОУ, є однією і тією ж юридичною особою, якій відповідно до рішення Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 був виданий державний акт на право постійного користування землею від 27 травня 1994 року і цей акт на час вирішення спору у цій справі є дійсним. Відтак, з моменту видачі державного акта на право постійного користування землею на підставі статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі вказаного акта), у позивача виникло право постійного користування земельною ділянкою згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним актом. 2.3. Дійсність державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021 від 27 травня 1994 року, як і факт передачі спірної земельної ділянки, були предметом дослідження у господарській справі № 906/801/15, під час розгляду якої у задоволенні вимоги Ради про визнання недійсним та скасування вказаного державного акта було відмовлено. 2.4. Спірне рішення не містить посилання на певний пункт статті 141 ЗК України, обставини, які взяв до уваги відповідач при прийнятті рішення, мали місце у 1996 році, тобто, до набрання чинності ЗК України. 2.5. Та обставина, що розміщене на спірній земельній ділянці майно, як і кооперативний ринок, є власністю РайСТ, не впливає на результат вирішення спору, зважаючи на наведені в оскаржуваному рішенні Ради нормативні підстави припинення права постійного користування позивача. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів 3.1. У лютому 2019 року Рада подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року, в якій просила скасувати ухвалені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Кооперативного ринку. 3.2. У касаційній скарзі Рада вказала, що оскаржує судові рішення в тому числі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Так, скаржник зазначав, що відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень рад входить розпорядження землями територіальних громад, у таких правовідносинах Рада діє як суб`єкт владних повноважень, а тому спір у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. 3.3. Крім того, за доводами касаційної скарги, суди першої й апеляційної інстанцій порушили та неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 80, 83, 120, 141 ЗК України, статті 58, 59 Конституції України, залишили поза увагою доводи та докази, якими доведено наявність підстав для припинення права користування спірною земельною ділянкою. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та призначив її до розгляду, а ухвалою від 3 квітня 2019 року справу № 906/392/18 разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.2. Ухвалою від 17 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 906/392/18 разом із касаційною скаргою Ради та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 5. Позиція інших учасників справи та заявлені учасниками справи клопотання 5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін. Зазначив, що Попільнянський колгоспний ринок змінив назву на Кооперативний ринок за волею власника на підставі постанови Житомирської обласної спілки споживчих товариств (далі - облспоживспілка) від 5 грудня 1994 року № 158, однак є однією і тією ж юридичною особою. Разом із тим державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, виданий Попільнянському колгоспному ринку, на сьогодні не визнано недійсним та не скасовано. 5.2. 20 серпня 2019 року Рада відповідно до приписів статті 197 ГПК України подала до Верховного Суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому просила обов`язок забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції покласти на Попільнянський районний суд Житомирської області. 5.3. Ухвалою від 21 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила вказане клопотання, зокрема доручила Попільнянському районному суду Житомирської області забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участю уповноважених представників. 5.4. У зв`язку з тим, що Рада направила представника для особистої участі у судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду 5 листопада 2019 року, відеоконференція не проводилась. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 14 квітня 1987 № 124 «Про поліпшення роботи колгоспних ринків» та за актом безоплатного приймання-передачі обласного управління торгівлі від 26 червня 1987 року проведено передачу Попільнянського колгоспного ринку Житомирській облспоживспілці. 6.2. 27 травня 1994 року Рада на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 видала Попільнянському колгоспному ринку державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 21. 6.3. Згідно з постановою правління Житомирської облспоживспілки від 5 грудня 1994 року № 158 «Про внесення змін у статути підприємств облспоживспілки та райспоживспілок» (далі - Постанова № 158) вирішено з назви спільних підприємств - ринків облспоживспілки у всіх районах області виключити слово «колгоспний»; внести зміни в тексти статутів такого характеру - «кооперативний ринок облспоживспілки»; зобов`язати начальника управління ринками і директорів ринків облспоживспілки в районах до 15 грудня 1994 року здійснити перереєстрацію статутів у місцевих радах з урахуванням відповідних змін. 6.4. Відповідно до постанови правління Житомирської облспоживспілки товариств від 16 грудня 1996 року № 234 вилучено із підпорядкування спільного підприємства управління кооперативними ринками облспоживспілки та міської кооперативної торгівлі ринків облспоживспілки та передано їх у підпорядкування правлінням РайСТ з наданням їм права володіння, користування та розпорядження майном спільного підприємства. 6.5. Згідно з актом приймання-передачі від 25 грудня 1996 року Кооперативний ринок із підпорядкування обласного управління кооперативними ринками та міської кооперативної торгівлі передано на баланс Попільнянському РайСТ. 6.6. Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з Постановою № 158 та постановою правління Попільнянського РайСТ від 24 грудня 1996 року № 157 (далі - Постанова правління № 157), змінена назва юридичної особи з Попільнянський колгоспний ринок на Попільнянський кооперативний ринок, здійснена перереєстрація статуту вказаної юридичної особи. 6.7.Рішенням Попільнянського РайСТ № 9 від 28 грудня 1996 року затверджено статут Кооперативного ринку, у підпункті 1.1 якого визначено, що він є госпрозрахунковим підприємством Попільнянської РайСТ. Його створено у відповідності до Постанови правління № 157 і він є власністю Попільнянського РайСТ. 6.8. 20 травня 2015 року загальні збори засновників Кооперативного ринку затвердили нову редакцію статуту, згідно з якою останній створений відповідно до Постанови правління № 157 та є правонаступником прав і обов`язків Попільнянського колгоспного ринку згідно з Постановою № 158, що відповідає змісту та меті вказаних вище постанов. Кооперативний ринок є юридичною особою, має самостійний баланс, відокремлене майно, може від свого імені здійснювати правочини, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути учасником у судах всіх форм. 6.9. 27 березня 2018 року Рада прийняла рішення № 502, яким припинила право постійного користування Попільнянського колгоспного ринку земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул . Героїв Майдану, 48, смт Попільня Житомирської обл . 6.10. Згідно з довідкою Головного управління статистики у Житомирській області від 31 серпня 2018 року № 07-08/391 під ідентифікаційним номером 01559092 зареєстровано Підприємство споживчої кооперації Кооперативного ринку (місцезнаходження: Житомирська область, Попільнянський район, смт Попільня, вул. Героїв Майдану, 48), а також зазначено, що в попередніх відомостях за вказаним номером було зареєстровано Попільнянський колгоспний ринок Житомирського обласного управління колгоспними ринками, який згідно з рішенням Попільнянської райдержадміністрації від 14 липня 1993 року № 155 був перереєстрований у Спільне підприємство Попільнянський колгоспний ринок (орган управління - Центральна спілка споживчих товариств України). Рішенням від 2 червня 1997 року № 161 Спільне підприємство Попільнянський колгоспний ринокперереєстроване у Кооперативний ринок. 6.11. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 липня 2015 року по справі № 906/801/15, яке набрало законної сили, було задоволено позов Кооперативного ринку до Ради про визнання недійсним рішення 49 сесії VI скликання Ради від 31 березня 2015 року № 874 «Про внесення змін та доповнень до рішень селищної ради», яким, зокрема, припинялось право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що знаходиться за адресою: смт Попільня Житомирської області, вул. Героїв Майдану 46 (Радянська), натомість Раді було відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог до Кооперативного ринку про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 7.1.Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо юрисдикції спору 7.2. Стаття 124 Конституції України закріплює, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 7.3. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. 7.4. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 7.5. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6). 7.6. Разом з тим, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) справою адміністративної юрисдикції є адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 7.7. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 7.8. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 7.9. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 7.10. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 7.11. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб. 7.12. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України. 7.13. У справі, яка розглядається, Кооперативний ринок оскаржує рішення Ради щодо припинення права користування земельною ділянкою, яке, на його думку, порушує його право як землекористувача, набуте на підставі державного акта, припиняючи це право всупереч положенням чинного законодавства. 7.14. Отже, цей спір зумовлений порушенням прав юридичної особи на нерухоме майно - земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача, і позов спрямований на відновлення права особи на це майно у спосіб, визначений позивачем. 7.15. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин у цій справі та дійшли обґрунтованого висновку щодо розгляду спору в порядку господарського судочинства, а тому доводи касаційної скарги в частині того, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними. Щодо вирішення спору по суті 7.16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. 7.17. Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. 7.18. За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. 7.19. Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. 7.20. Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. 7.21. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. 7.22. Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. 7.23. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року). 7.24. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. 7.25. Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. 7.26. За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. 7.27. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. 7.28. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України. 7.29. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в РішенніКонституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. 7.30. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Попільнянський колгоспний ринок, який є землекористувачем земельної ділянки згідно з державним актом серії ЖТ-04-30-000021 від 27 травня 1994 року, на підставі постанови правління Житомирської облспоживспілки та постанови правління Попільнянського РайСТ, у володінні якого перебуває ринок, змінив назву юридичної особи на Кооперативний ринок. Також здійснено перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ Попільнянського ринку не змінювався. 7.31. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок є однією і тією ж юридичною особою, якій 27 травня 1994 року було видано державний акт серії ЖТ-04-30-000021 на право постійного користування спірною земельною ділянкою, є правильним. 7.32. Таким чином, Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку. 7.33. З огляду на викладене судом першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про скасування рішення Ради від 27 березня 2018 року № 502 в частині припинення права постійного користування Попільнянського колгоспного ринку земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл. 7.34. Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач не набув у встановленому законом порядку право користування на спірну земельну ділянку, спростовуються обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 липня 2015 року по справі № 906/801/15, про що зауважено в судових рішеннях судів попередніх інстанцій. 7.35. Докази, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, були досліджені судами попередніх інстанцій, що відображено в тексті судових рішень; переоцінка цих доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 8.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 8.3. З огляду на наведене, ураховуючи те, що доводи касаційної скарги по суті вирішеного спору зводяться до переоцінки обставин, повно та достовірно встановлених судами попередніх інстанцій, підстав для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 рокуне вбачається. 9 Щодо судового збору 9.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 301, 302, 309, 314, 315 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області залишити без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 85838039

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 587/2331/16-ц Провадження № 14-411цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Спільне агрохімічне підприємство «Родючисть» (далі - САП «Родючисть»), відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Натон» (далі - ФГ «Натон»), державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак Марія Василівна (далі - державний реєстратор), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ «Натон» на рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у складі судді Степаненка О. А. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І. у цивільній справі за позовом САП «Родючисть» до ОСОБА_1 , ФГ «Натон», державного реєстратора про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації, ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 рокуСАП «Родючисть» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 02 листопада 2010 року за № 041061301474. За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана у користування позивача. Проте з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69976596 стало відомо, що 15 червня 2016 року державний реєстратор зареєстрував укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року. Цей договір позивач вважає недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії попереднього договору. На час укладення договору земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача. Одна і та сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених з різними орендарями, та не може бути передана в користування без припинення права попереднього користувача (орендаря). Державний реєстратор усупереч вимог закону не надіслав запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на вказану земельну ділянку, що призвело до подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та порушення права позивача на користування нею. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року позов САП «Родючисть» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення цього договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача на підставі відповідного договору, який розірваний у встановленому порядку не був. Крім того, усупереч вимог закону державний реєстратор не здійснив запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на зазначену земельну ділянку, що в свою чергу привело до існування подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та суттєвого порушення прав позивача, які підлягають захисту в обраний ним спосіб. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон» скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року, оскільки він укладений до закінчення дії попереднього договору від 21 вересня 2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. При цьому зазначив, що рішення суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію договору оренди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення до суду з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2017 року ФГ «Натон» подалодо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати повністю рішення суду першої інстанції та частково - суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову, провадження у справі закрити. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень є його основною вимогою, спір має публічно-правовий характер, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди залишили поза увагою те, що всупереч вимог статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в одному провадженні об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Крім того, позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому не має права на пред`явлення позову про визнання його недійсним. У зв`язку з цим ФГ «Натон» вважало, що позивач обрав неправильний спосіб захисту. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», якимЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. ФГ «Натон» оскаржило частково постанову апеляційного суду. У частині відмови у позові, ФГ «Натон» постанову апеляційного суду не оскаржувало, тому Велика Палата Верховного Суду у цій частині постанову апеляційного суду не переглядає. ФГ «Натон» посилалося на порушення предметної юрисдикції, вказавши, що державний реєстратор прав оренди на нерухоме майно є носієм владних функцій держави, і такі спори мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суди встановили, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який 02 листопада 2010 року зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за № 041061301474. За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана позивачу. 29 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ФГ «Натон» договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, який 15 червня 2016 року зареєстрований державним реєстратором Глушак М. В. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга зазначеної статті у вказаній редакції). Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України в зазначеній редакції). Аналогічне положення міститься й у статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною першою якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 цього Кодексу). Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України в зазначеній редакції). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Такий самий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Такі ж положення містяться й у статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), де передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Спір у цій справі в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача. Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. Аналогічні положення містяться й у статті 20 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою, що передбачено частиною другою статті 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи в судах). У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові САП «Родючисть» просило: - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 ; - скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору. Такі самі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц. Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право оренди конкретної земельної ділянки. З огляду на викладене позов у частині вимог про скасування державної реєстрації оспорюваного договору оренди належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, тому наведені в касаційній скарзі доводи у цій частині є помилковими. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц) та багатьох інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від нього. Підстав вважати, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вирішуючи вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , суди обґрунтовано виходили з наявності підстав для її задоволення. Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтями 18, 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Таким чином, на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 і ФГ «Натон» був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений між ОСОБА_1. і САП «Родючисть» від 21 вересня 2010 року, який зареєстрований 02 листопада 2010 року зі строком дії до листопада 2020 року і в установленому законом порядку не припинений. Статтею 126 ЗК України, частиною п`ятою статті 6, статтею 17 Закону № 161-XIV у редакціях, чинних на час виникнення орендних правовідносин за оспорюваним правочином між ОСОБА_1 і ФГ «Натон», установлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що він укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря. Оскільки ФГ «Натон» не оскаржує судових рішень у частині відмови в задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ФГ «Натон» - залишенню без задоволення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними й обґрунтованими, тому відповідно до статті 410 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Фермерського господарства «Натон» залишити без задоволення. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В. С. Князєв

ПОСТАНОВА 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 620/371/17 Провадження № 14-296цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у письмовому провадженні справу за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність держави за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року, ухвалене суддею Бойко Г.В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, прийняту у складі суддів Яцини В.Б., Бурлака І.В., Кіся П.В. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог 1. У червні 2017 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, діючи в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення її у власність держави. 2. Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2014 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 28,4925 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області для ведення фермерського господарства. Договір зареєстровано в установленому законом порядку. При цьому, на думку прокурора, ОСОБА_1 фермерське господарство належним чином не створив, безпідставно набув право користування земельною ділянкою у пільговому порядку, який відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство», ст. 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачає конкурентної процедури земельних торгів, яка є обов`язковою в інших випадках. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку в оренду за спрощеною процедурою з метою ухилення від земельних торгів та встановлення орендної плати в результаті конкурсної процедури, що спричинило недоотримання місцевим бюджетом орендних платежів, а отже вказані правовідносини належать до сфери інтересів держави у забезпеченні законного використання землі та надходження бюджетних платежів. При цьому укладенню оспореного договору оренди не передувало проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що впливає на належне визначення орендної плати, яка є істотною умовою договору оренди, чим були порушені приписи ст. 13 Закону України «Про оренду земель». Короткий зміст судових рішень 3. Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 17 червня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 28,4935 га, що знаходиться на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, у власність держави. Вирішено питання розподілу судових витрат. 4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши землю для ведення фермерського господарства, не використовував її за цим призначенням, оскільки фермерське господарство не було зареєстроване. Під час отримання дозволів на відведення ОСОБА_1 в оренду землі та під час укладення та подальшого виконання спірного договору, останній не мав на меті ведення фермерського господарства. Місцевий суд також дійшов висновку, що спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку землі», а саме, без проведення обов`язкової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. 5. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при укладенні оспореного договору оренди земельної ділянки не були додержані вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, тому відповідно до ст. 228 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним. Апеляційний суд також погодився і з висновком суду першої інстанції про повернення орендованої земельної ділянки, посилаючись на ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 договір вчинив з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. 6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій на мирне володіння майном, у даному випадку у вигляді права оренди, оскільки відповідача ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним орендарем. 7. Апеляційний суд також дійшов висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки при укладенні договору оренди у спірних правовідносинах ОСОБА_1 діяв як фізична особа. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на те, що суди не врахували, що за весь час дії договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 28,4935 га відповідач ОСОБА_1 використовує її за цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату за землю, заборгованості за платежами немає. 9. Також касаційна скарга містить посилання на те, що на час розгляду справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фермер, фізичною особою-підприємцем, а спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування із зареєстрованими в установленому законом порядку фермерськими господарствами підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. 10. Крім того, аргументом касаційної скарги також указано те, що відповідач ОСОБА _1 не був повідомлений про час та місце розгляду справи, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи та порушення його прав. Рух справи у суді касаційної інстанції 11. 04 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 12. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду. 13. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 15. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та вирішила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року. Позиція Верховного Суду 16. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. 17. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , отримавши землю для ведення фермерського господарства, не використовує її за цим призначенням, оскільки фермерське господарство не було зареєстроване, а отже, цей відповідач під час отримання дозволів на відведення йому в оренду землі та під час укладення та подальшого виконання спірного договору не мав на меті реєстрації відповідного фермерського господарства. Таким чином, спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку землі», а саме: без проведення обов`язкової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. 19. Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. 20. Отже, суди посилалися на ту обставину, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для землі державної та комунальної власності. 21. Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться. 22. Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним. 23. У ст. 124 ЗК України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду та визначено наступне. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. 24. Відповідно до ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. 25. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Також, у ст. 134 ЗК України визначено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом, а також якщо земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст. 34 (земельні ділянки особистих селянських господарств), ст. 36 (земельні ділянки для городництва) та ст. 121 (для ведення фермерського господарства) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. 26. Таким чином, у ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачі землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках. 27. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. 28. Частиною 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 29. Частиною 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 30. Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. 31. Відповідно до ст. 228 ЦПК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. 32. Судами встановлено, що у відповідності із спірним договором оренди від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 28,4925 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області. Дані про цей договір того ж дня внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, станом на 16 серпня 2017 року цей відповідач фермерське господарство не зареєстрував. Нормативна грошова оцінка землі, що є предметом спірного договору станом на 16 серпня 2017 року відсутня. 33. При цьому визначена у спірному договорі орендна плата була повністю сплачена ОСОБА_1 , заборгованість по встановленій орендній платі відсутня. 34. Суди посилались на те, що надання в оренду земельної ділянки потенційному засновнику фермерського господарства можливо за умови доведення ним наявності бажання створити відповідне фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. 35. Згідно із ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. 36. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не навели достатніх доказів, які б об`єктивно доводили відсутність у ОСОБА_1 наміру здійснювати фермерську діяльність на вказаній земельній ділянці, яка була надана йому в оренду згідно зі спірним договором оренди землі від 17 червня 2014 року, без реєстрації відповідного фермерського господарства, при цьому, суди попередніх інстанцій констатували, але фактично не врахували тієї обставини, що вказана орендована земельна ділянка фактично використовується цим відповідачем за призначенням, а орендар сплачує встановлену орендну плату у повному обсязі, отже вказаними фактичними діями відповідача ОСОБА_1 доведено його спроможність виробляти відповідну товарну сільськогосподарську продукцію. 37. Крім того, суди попередніх інстанцій констатували, але фактично не врахували тієї обставини, що відповідачем ОСОБА_1 на розгляд голови Зачепилівської районної державної адміністрації (далі - Зачепилівської РДА) все ж таки була подана заява, в якій ОСОБА_1 просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 38 га саме для створення та ведення фермерського господарства і наявними доказами не доведено, що саме на момент укладення спірного договору оренди землі від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 діяв не маючи на меті створювати фермерське господарство згідно з вищевказаними положеннями Закону України «Про фермерське господарство», а також не наведено даних щодо недотримання відповідачами (сторонами спірного договору оренди землі) норм матеріального права в частині умов спірного договору оренди землі від 17 червня 2014 року. 38. Крім того, судами попередніх інстанцій не обґрунтовано та не наведено жодних фактичних даних, щодо сплати ОСОБА_1 орендної плати за оренду спірної земельної ділянки саме у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством для фізичної особи, яка здійснює фермерську діяльність без реєстрації відповідного фермерського господарства. При цьому у судових рішеннях судів попередніх інстанцій на припущеннях зроблено висновок, про те, що спірний договір оренди землі укладений відповідачами всупереч інтересам держави та суспільства у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 орендної плати у меншому розмірі ніж належить згідно з Законом. Разом з тим, посилаючись на регламентований ст.13 Закону України «Про оцінку землі» порядок грошової оцінки землі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що у справі відсутні дані, які б дозволили встановити саме математичну невідповідність орендної плати, яку сплатив ОСОБА_1 , тій яка за твердженням позивача «у більшому розмірі» мала бути йому встановлена у випадку надання вказаної спірної земельної ділянки не в порядку, який передбачений саме для фермерських господарств, в тому числі, згідно з вищенаведеними нормами ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство». 39. Таким чином, висновок щодо того, що відповідач ОСОБА_1 діяв з метою отримання у користування земельної ділянки поза межами конкурсної процедури (що напряму забезпечує менший розмір орендної плати для відповідача як орендаря), чим останній порушив захищений законом державний та суспільний інтерес, є таким, що зроблений судами безпідставно. 40. Крім того, згідно із ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. 41. Невиконання цієї вимоги Закону може мати юридичну оцінку за умови дотримання заінтересованою особою порядку притягнення до відповідальності того, хто порушує Закон, у тому числі шляхом розірвання відповідного договору, проте позивач у справі не скористався такими юридичними механізмами. 42. Відповідно до положень ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися шляхом визнання угоди недійсною, а також визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. 43. Проте, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, у справі відсутні належні та допустимі докази у їх сукупності як про те, що ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним орендарем, так щодо факту порушення інтересів держави та суспільства. 44. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були постановлені з порушенням норм процесуального права, без дотримання положень ст. 12, 81 ЦПК України, які регламентують, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а також було допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині застосування до спірних правовідносин вищенаведених норм ЦК України, які регламентують підстави визнання правочину недійсним. 45. Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомлявся про розгляд справи судом першої інстанції правильно визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки суд повідомляв його про такий розгляд за останнім відомим місцем проживання. При цьому ОСОБА_1 під час розгляду його апеляційної скарги не був обмежений у доступі до суду та у праві надати докази на підтвердження доводів своєї скарги та заперечень проти позову, та скористався правничою допомогою. 46. Щодо доводів касаційної скарги про те, що на час розгляду справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фермер, фізичною особою-підприємцем, а спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування із зареєстрованими в установленому законом порядку фермерськими господарствами підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, то Велика Палата Верховного Суду вважає їх безпідставними з огляду на таке. 47. Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 48. За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 49. Частиною 1 ст. 19 ЦПК Українипередбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 50. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 51. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 52. Положеннями ст. 2 та ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) передбачено наступне. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами. 53. Статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) було визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності. 54. Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (ст. 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову). 55. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову), що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 2 та 3 ст. 21 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову). 56. Відтак, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. 57. Положеннями ст.13 ЦПК України, зокрема визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 58. Положеннями ст.11 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання позову) було визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. 59. Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист. 60. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. 61. Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. 62. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»). 63. Судами встановлено, що позов був поданий у червні 2017 року, у той час як ОСОБА_1 не створив відповідного фермерського господарства. Той факт, що після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 16 серпня 2018 року зареєструвався в якості приватного підприємця - висновків суду попередніх інстанцій не спростовує і не свідчить про те, що цей спір підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки при укладенні договору оренди у спірних правовідносинах відповідач діяв як звичайна фізична особа, при цьому, саме у такому статусі ОСОБА_1 перебував і на час подання до суду цього позову. 64. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. 65. За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. 66. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами або органами державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. 67. Тобто, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною чи іншою особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 68. Проте, якщо на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,при цьому наявність саме таких вищенаведених обставин має місце у даній справі. 69. З огляду на положення зазначених норм права, Велика Палата Верховного Суду приходить висновку, щосуди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ця справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а отже належить визнати безпідставним обгрунтування вимог касаційної скарги щодо того, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства. 70. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження №14-282цс18) і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від правових позицій, викладених у вказаних постановах. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 71. Згідно із ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 72. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області відмовити. Щодо судових витрат 73. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 74. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 75. Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 76. Враховуючи викладене, вимоги Закону України «Про судовий збір» належить здійснити наступний розподіл судових витрат. 77. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1056 грн. та касаційної скарги - в розмірі 23350 грн. 40 коп. Керуючись ст. 402-404, 409, 410, 412, 416, 141 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 2. Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року скасувати повністю. 3. У задоволенні позову заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність держави відмовити. 4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1056 грн. та за подання касаційної скарги в розмірі 23350 грн. 40 коп. 5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 84275097

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2019 року м. Київ Справа № 727/9352/17 Провадження № 14-319цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н. П., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року (в складі колегії суддів Височанської Н. К., Лисака І. Н., Владичана А. В.) у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги, ВСТАНОВИЛА : У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області (далі - Чернівецький МНО Чернівецької області) Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги. ФОП Подольський С . А. зазначав, що 14 серпня 2014 року між ним та приватним нотаріусом Холоменюк О. І. було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого останній було передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 80 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 , зі сплатою орендної плати у розмірі 20 960 грн на місяць строком на один рік. З 01 лютого 2015 року ОСОБА_3 припинила сплачувати орендні платежі, а з квітня 2015 року залишила орендоване приміщення, не повідомивши його письмово та не склавши акт приймання-передачі приміщення, що передбачено пунктом 8.3 договору оренди. Позивач вважав, що станом на 01 вересня 2017 року дія вказаного договору оренди не припинилася, об`єкт оренди не повернуто, а тому ОСОБА_3 повинна сплатити орендну плату та решту платежів з оплати комунальних послуг. Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з приватного нотаріуса Чернівецького МНО Чернівецької області Холоменюк О. І. заборгованість з орендної плати в розмірі 649 тис. 760 грн, пеню за прострочення платежів за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 1 млн. 875 тис. 500 грн 80 коп., оплату комунальних послуг у розмірі 7 тис. 346 грн 85 коп. та судові витрати у розмірі 8 тис. грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2018 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 лютого 2015 року приватний нотаріус Холоменюк О. І. направила на адресу позивача лист, яким повідомила останнього, що у зв`язку із фінансовою кризою вона не може сплачувати орендну плату та просила її зменшити, а у разі відмови вона 01 квітня 2015 року звільнить орендоване приміщення. Оскільки позивачем не погоджено зменшення орендної плати, ОСОБА_3 вирішила звільнити орендоване приміщення, проте при його звільненні не змогла передати позивачу грошові кошти за оренду у розмірі 26 тис. 920 грн та акт прийому-передачі, оскільки останній відмовився їх отримувати та підписувати акт. Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 41 тис. 920 грн та пеню за прострочення виконання договору за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис. 008 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд вважав доведеним факт попередження наймодавця про припинення зобов`язання, оскільки в судовому засіданні апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 підтвердив зазначені обставини. Також позивач підтвердив, що ОСОБА_3 звільнила орендоване приміщення 01 квітня 2015 року. Оскільки вказаним договором було передбачено односторонню відмову від договору з умовою попередження іншої сторони за 30 днів і відповідачка дотрималася цих умов, апеляційний суд вважав, що вказаний договір оренди об`єкта нерухомості припинив свою дію з 01 квітня 2015 року. ОСОБА_3 не сплатила орендну плату за лютий-березень 2015 року у розмірі 41 920 грн, тому, на підставі статей 530, 629 ЦК України, вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати визнано обґрунтованими. В частині позовних вимог щодо відшкодування оплати за комунальні послуги, то відповідно до пункту 5.5 вказаного договору витрати на сплату комунальних послуг входять у розмір орендної плати, яка може бути збільшена з урахуванням цих витрат. Доказів внесення змін у договір оренди чи укладення між сторонами додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, з урахуванням витрат на сплату комунальних послуг, позивачем не надано. Встановивши несвоєчасність сплати в повному обсязі плати за користування предметом оренди, апеляційний суд з урахуванням обсягу позовних вимог вважав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис 008 грн (з розрахунку 1 % від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення). У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме частину четверту статті 545 та частину першу статті 613 ЦК України. Крім того, справу було розглянуто з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, визначених статтею 19 ЦПК України, оскільки ця справа не відноситься до юрисдикції загальних судів у зв`язку з тим, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та приватним нотаріусом, як суб`єктом господарської діяльності. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження. У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФОП ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер. Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовними вимогами до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального кругу Чернівецької області Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення. З матеріалів справи вбачається, що метою оренди приміщення зазначено здійснення нотаріальної діяльності. Разом з тим, правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено Законом України 2 вересня 1993 року N 3425-XII, зокрема статтею 3, відповідно до положень якої нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності. Приватний нотаріус є самозайнятою особою. Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В частині доводів касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені слід зазначити наступне. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Матеріали справи не містять заяви відповідачки щодо пропуску строку позовної давності до звернення нею з касаційною скаргою. При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік. Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо оцінки наданих позивачем доказів у суді апеляційної інстанції, зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Разом з тим, відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі плати за користування предметом оренди, зокрема за лютий-березень 2015 року в розмірі 41 тис. 920 грн, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року в розмірі 153 тис. 008 грн (з розрахунку 1% від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення). Отже, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені до 40 тис. грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України). За таких обставин постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання підлягає зміні. У решті постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року слід залишити без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на висновок стосовно зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру зменшення суми пені, яка стягується, а саме: позивач має сплатити відповідачці суму судового збору сплаченого останньою за подання касаційної скарги пропорційно до зміненої суми стягнутої пені (3 тис. 898 грн 56 коп. судового збору, сплаченого відповідачкою за подання касаційної скарги - 1 тис. 638 грн 40 коп. (судовий збір, що підлягає покладенню на відповідачку щодо вимог про стягнення заборгованості за орендну плату в сумі 41900 грн та пені в сумі 40 тис. грн) = 2 тис. 260 грн 16 коп. Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року змінити в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання договору, зменшивши її розмір до 40 (сорока) тисяч гривень. В іншій частині постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року залишити без змін. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 2 тис. 260 (дві тисячі двісті шістдесят) гривень 16 копійок судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2019 року м. Київ Справа N 289/233/18 Провадження N 14-171цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_2, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (далі - ТОВ "Вишевичі"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Вишевичі" на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року у складі судді Невмержицького І.М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів Коломієць О.С., Талько О.Б., Шевчук А.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 доТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди землі та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив розірвати договори оренди земельних ділянок, укладені ним 19 лютого 2015 року з ТОВ "Вишевичі". Вимоги обґрунтовував тим, що 19 лютого 2015 року між ним та ТОВ "Вишевичі" укладені два договори оренди земельних ділянок, згідно яких він передав товариству у строкове платне користування належні йому на праві власності земельні ділянки загальною площею 0,34 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та загальною площею 1,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, проте орендну плату відповідач не сплачував, що є істотним порушенням умов договорів та підставою для їх дострокового розірвання. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 1,15 га, кадастровий номер НОМЕР_2, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області (далі - Вишевицька сільрада), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності на речове майно - 9617531, індексний номер 21207044 від 08 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі". Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,34 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вишевицької сільради, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності на речове майно - 9613103, індексний номер 21198978 від 08 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладені на нього договорами зобов'язання зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договорів оренди земельної ділянки, що є підставою для їх розірвання. Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Вишевичі" залишено без задоволення, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Також зазначено про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У грудні 2018 року ТОВ "Вишевичі" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, провадження у справі закрити. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову та відкриття провадження у справі відносно відповідача порушено провадження про його банкрутство Господарським судом Житомирської області, а тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить до господарської юрисдикції, в межах справи про банкрутство відповідача. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 25 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 0,34 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 1,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вишевицької сільради. 19 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ТОВ "Вишевичі" уклали договори оренди зазначених земельних ділянок строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 400 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 договорів). Пунктом 11 договорів оренди земельних ділянок сторони погодили, що орендна плата вноситься у такі строки - до 31.12 поточного року. Пунктом 29 договорів передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (пункт 14 договорів). Згідно з пунктом 39 договорів їх дія припиняється шляхом їх розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однією із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договорами. У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цивільним позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди земельних ділянок від 19 лютого 2015 року з підстав невиконання останнім обов'язку щодо сплати орендної плати. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 2343-XII), яким останній викладено в новій редакції. У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Установлено, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2017 року у справі N 906/104/17 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі" (а. с. 43 -45). Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII. Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Стаття 23 Закону N 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону N 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань. Відповідно до статті 19 Закону N 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів. Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог. Разом із тим ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договорів оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірних земельних ділянках знаходиться будь-яке майно ТОВ "Вишевичі", яке можна вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі", а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі N 289/2217/17, і підстав для відступу від нього не вбачається. Крім того, згідно з частиною першою статті 42 Закону N 2343-XII (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Індивідуально визначене майно, що належить боржнику на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси (частина третя статті 42 Закону N 2343-XII у вказаній редакції). З аналізу вказаних норм права вбачається, що земельні ділянки, передані позивачем в оренду ТОВ "Вишевичі", є індивідуально визначеним майном та не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси, відтак не є майновим активом відповідача. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції. Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV) орендна плата є істотною умовою договору оренди землі. Частиною першою статті 32 Закону N 161-XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Згідно з пунктом д) частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оскільки з часу укладення договорів оренди землі, тобто з 2015 року, відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_2 орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договорів оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договорів щодо сплати орендної плати. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" залишити без задоволення. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 березня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2019 року м. Київ Справа N 289/2217/17 Провадження N 14-178цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року (у складі судді Невмержицького І.М.) та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й., Галацевич О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди землі, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2017 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" (далі - ТОВ "Вишевичі") про дострокове розірвання договору оренди землі. ОСОБА_9 зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,3656 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для ведення селянського господарства, яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області. 19 лютого 2015 року між ним та ТОВ "Вишевичі" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Згідно з умовами договору орендна плата за користування землею становить 400 грн. обчислюється з урахуванням індексації та вноситься до 31 грудня поточного року. Позивач виконав договірні зобов'язання та передав відповідачу зазначену земельну ділянки, проте останній, порушивши умови договору, своїх зобов'язань з виплати орендної плати не виконав, унаслідок чого має заборгованість перед позивачем за договором оренди за 2015-2017 роки. Ураховуючи наведене, позивач просив розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі". Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав покладених на нього договором зобов'язань зі своєчасної сплати позивачу орендної плати, чим порушив умови договору оренди землі, що є підставою для його розірвання. Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_9 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,3657 га з кадастровим номером НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі". Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що, вирішуючи спір, районний суд допустив порушення норм процесуального права, належним чином не повідомив ТОВ "Вишевичі" про час і місце судового засідання, яке згідно з приписами пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. У листопаді 2018 року ТОВ "Вишевичі" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій просило передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а зазначені судові рішення скасувати та закрити провадження у справі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. На обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Вишевичі" зазначило, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням правил юрисдикції загальних судів, оскільки на момент подачі позову та відкриття провадження у справі щодо відповідача у справі було порушено провадження про банкрутство господарським судом Житомирської області, відповідно ця справа не могла бути розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір повинен розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду. У січні 2019 року ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Вишевичі", в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 березня 2019 року задовольнив клопотання ТОВ "Вишевичі" та передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ "Вишевичі" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 4212-VI), яким останній викладено в новій редакції. У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. 05 грудня 2017 року відкрито провадження у цій справі за позовом ОСОБА_9 до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди землі. При цьому 06 березня 2017 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі". Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII. Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Стаття 23 Закону N 2343-XIIвстановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону N 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань. Відповідно до статті 19 Закону N 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів. Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог. Разом з тим ОСОБА_9 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ "Вишевичі" про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося. В матеріалах справи відсутні будь які відомості та судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ "Вишевичі", яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Таким чином, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вишевичі", а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди встановили, що ОСОБА_9 є власником земельної ділянки площею 0,3656 га розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області. 19 лютого 2015 року між ОСОБА_9 та ТОВ "Вишевичі" було укладено договір оренди земельної ділянки. На виконання зобов'язань, визначених у пункті 20 договору, ОСОБА_9 передав земельну ділянку ТОВ "Вишевичі" в строкове платне користування на 10 років. Згідно пунктів 9 та 11 договору орендна плата становить 400 грн. обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року. Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором. Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата є істотною умовою договору оренди землі. Оскільки з часу укладення договору оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_9 орендної плати, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишевичі" залишити без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2018 року м. Київ Справа N 442/5586/16-ц Провадження N 14-423цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" (далі - ТОВ "ДЦ Україна"), розглянула в порядку письмового провадження заяву ТОВ "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року в складі колегії суддів Штелик С.П., Гулька Б.І., Журавель В.І., рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року в складі колегії суддів Ніткевича А.В., Бойко С.М., Копняк С.М. та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року в складі судді Герасимків Л.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "ДЦ Україна" про стягнення заборгованості за договором оренди, та УСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ "ДЦ Україна" про стягнення заборгованості за договором оренди. Позовну заяву мотивовано тим, що 30 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ДЦ Україна" укладено договір оренди, за умовами якого ОСОБА_3 передала у тимчасове платне володіння та користування ТОВ "ДЦ Україна" нежитлове приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1. ТОВ "ДЦ Україна" належним чином не виконувало умов договору оренди та на день вчинення орендного платежу не здійснювало індексації орендної плати з урахуванням курсу гривні до долара США, в зв'язку із чим його заборгованість за період 2014-2016 роки становить 1 177 639,04 грн і пеня за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання складає 277 173,10 грн., які ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ДЦ Україна" на користь ОСОБА_3 заборгованість зі сплати індексації курсової різниці у розмірі 1 177 639,04 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ДЦ Україна" на користь ОСОБА_3 138 572,90 грн пені за несвоєчасне здійснення орендної плати за період з 01 вересня 2015 року по 23 серпня 2016 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін. У вересні 2017 року ТОВ "ДЦ Україна" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підстав: неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судових рішень висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема: статей 526, 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). На підтвердження обставин, зазначених у заяві про перегляд судових рішень, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц; постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) та від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15, а також постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г, у яких, на його думку, по-іншому застосовано вищевказані норми цивільного законодавства. Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. У лютому 2018 року Верховний Суд України передав заяву ТОВ "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року до Верховного Суду. Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ "ДЦ Україна" подало заяву про перегляд судових рішень з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 526, 533 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц; - постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) та від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15; - постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У справі, яка переглядається, суди встановили, що між позивачкою та ТОВ "ДЦ Україна" 30 квітня 2012 року укладено договір, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передала відповідачу в оренду приміщення загальною площею 183,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 строком до 27 квітня 2015 року, з подальшою можливістю пролонгації на той самий термін і на тих самих умовах у порядку, визначеному цим договором. Відповідно до пункту 3.1. спірного договору розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить не менше 26 101,61 грн без врахування податку на додану вартість з урахуванням суми податку з доходів фізичних осіб (включно). Сума до виплати орендодавцю повинна складати не менше 21 664,34 грн. Вартість 1 кв. м становить 141,93 грн без ПДВ з урахуванням суми податку з доходів фізичних осіб. До складу орендної плати включається плата за користування земельною ділянкою. Крім того, суди встановили, що сума орендної плати індексується на коефіцієнт, який дорівнює офіційному курсу гривні до долара США, встановленому на день сплати орендної плати станом на 01 число поточного місяця, поділеному на офіційний курс гривні до долара США, встановлений на дату підписання даного договору (7,9860 грн/дол. США) (пункт 3.2 укладеного між сторонами договору оренди). Частково задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів, суд першої інстанції, із висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач порушив умови договору оренди нежитлового приміщення, оскільки не сплачував позивачці орендну плату в розмірі, обумовленому договором, зокрема пунктом 3.2 вказаного договору з урахуванням коригування (індексації) її суми згідно з курсом гривні до долара США на день вчинення платежу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ "ДЦ Україна" пені в розмірі 138 572,90 грн. апеляційний суд послався, що в зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання та несплатою розміру орендної плати в повному обсязі, орендар повинен сплатити ОСОБА_3 неустойку за період, встановлений статтею 258 ЦК України. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та, крім іншого, зазначив про те, що пункт 3.2 договору оренди не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а розрахунок між сторонами з урахуванням дії його положень вимогам статті 533 ЦК України не суперечить. Вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 08 лютого 2017 року в справі N 757/31431/15-ц, яка надана ТОВ "ДЦ Україна" для порівняння, залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, предметом розгляду якої було визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення грошових коштів, з огляду на правильність висновків судів попередніх інстанцій про недотримання під час укладення спірного правочину вимог Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII (далі - Закон N 1023-XII), а також вимог статей 203, 215 ЦК України. З аналізу зазначеної ухвали не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є тотожними зі справою, що переглядається, оскільки у даній справі вимог про недійсність правочину заявлено не було, перевірка судами додержання в момент його вчинення положень законодавства, зокрема щодо справедливості/несправедливості умов (стаття 18 Закону Закон N 1023-XII) не здійснювалася, при цьому під час вирішення вказаного спору суди керувалися, в тому числі, й встановленою статтею 204 ЦК України презумпцією правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Із наданої в якості прикладу постанови Вищого господарського суду України від 01 лютого 2011 року у справі N 14/226 (1/19) вбачається, що в цьому випадку предметом спору є відповідність умов договору поставки щодо визначеної в договорі ціни, умовам і порядку оплати продукції, вимогам іншої норми - частини другої статті 533 ЦК України. При цьому правильність здійснення між постачальником та покупцем розрахунків господарськими судами встановлювалася з огляду на відповідність його умов вимогам законодавства. Отже, у зазначених справах також наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, оскільки у цій справі відповідачем не оскаржувалися умови договору оренди. У наданій для порівняння заявником постанові Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року в справі N 916/2196/15 касаційний суд вказав, що договорами оренди не передбачено корегування розміру плати за експлуатаційні та маркетингові послуги у випадку зміни вартості долара США за курсом Національного банку України, а отриманий гарантійний платіж відповідно до умов попереднього договору до договору оренди у доларах США переведений у гривню та зарахований на дату отримання на рахунок позивача у національній валюті України. Вищий господарський суд України погодився з висновками Одеського апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з орендаря 372 733,96 грн основного боргу зі сплати оренди з урахуванням курсу долара США, встановленого Національним банком України на день платежу, до якого входять також експлуатаційні витрати та маркетингові послуги, а також сум, нарахованих на вказану суму на підставі статті 625 ЦК України, через те, що орендодавець перешкоджав відповідачу в доступі до орендованого приміщення, демонтажу і вивезенні майна з приміщення. При цьому, здійснюючи корегування розміру орендної плати з урахуванням курсу долара США за умовами договору оренди, орендодавцем надано розрахунок суми за період після розірвання договору оренди нерухомого майна, що суперечить частинам другій, третій статті 653 ЦК України. За викладених обставин і з урахуванням наявності доказів своєчасної сплати орендарем усіх виставлених орендодавцем рахунків, суд касаційної інстанції також вважав правильними висновки апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування до орендаря штрафних санкцій. Провівши аналіз зазначеного рішення, Велика Палата Верховного Суду, вважає, що встановлені судом фактичні обставини не є подібними з обставинами справи, рішення у якій переглядається, оскільки в цій справі судами встановлено, що заборгованість з орендної плати з урахуванням офіційного курсу долара США розрахована після розірвання договору оренди. З цих підстав не задоволено вимоги про доплати за експлуатаційні та маркетингові послуги. Вказані доплати не підлягають коригуванню у зв'язку з тим, що таке коригування договором не передбачено. З наданої для порівняння заявником постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15вбачається, що предметом судового розгляду були, у тому числі й позовні вимоги про стягнення 20 161 529,37 грн курсової різниці за договором поставки. Судова палата у господарських справах погодилася з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині про відсутність правових підстав для стягнення вказаної суми на користь постачальника з покупця через те, що за змістом додаткової угоди до договору поставки, можливість зміни ціни передбачалася у разі надання покупцеві відстрочки платежу і за умови визначення у специфікаціях до цього договору відповідної ціни у доларах США, однак факт відстрочення платежів і визначення ціни у доларах США судами не встановлено, а специфікації містять відомості про ціну в гривні. У аналогічній справі, наданій ТОВ "ДЦ Україна" для порівняння постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г, Судовою палатою у господарських справах, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні, у тому числі й статей 526, 533 ЦК України, зроблено правовий висновок про те, що передбачених договором поставки і додатковою угодою до нього умов щодо зміни ціни сторони не дотрималися, а тому підстав для її збільшення за рахунок курсової різниці валют немає. У справі, яка переглядається та у справах, на постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі N 922/796/15 та від 22 березня 2017 року в справі N 908/1138/15-г в яких посилається заявник на обґрунтування своєї заяви про перегляд судових рішень, наявні різні обставини щодо встановлених судами фактів стосовно визначеної сторонами ціни в договорі, оскільки у цій справі судами встановлено, що на момент укладення договору оренди позивачкою та ТОВ "ДЦ Україна" уже було погоджено коригування орендної плати, для чого сторони у ньому передбачили та визначили формулу коригування незалежно від виконання чи невиконання його умов сторонами, встановивши відповідний коефіцієнт на день здійснення орендної плати (до 5-го числа поточного (оплачуваного) місяця), який дорівнює офіційному курсу гривні до долара США, встановленому на день сплати орендної плати станом на 01 число поточного місяця, поділеному на офіційний курс гривні до долара США, встановленого на дату підписання договору (7,9860 грн/дол. США). Несплата вказаної суми коштів позивачці вказує на невиконання орендарем своїх зобов'язань за договором, а звернення орендодавця із вимогою про стягнення індексації орендних платежів у примусовому порядку не свідчить про зміну розміру орендної плати ОСОБА_3 в односторонньому порядку. Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року, рішення Апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2017 року та рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Князєв В.С.