Поиск в системе

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24367/20 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стюкової Ірини Олександрівни в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ банк» в частині невключення додаткової інформації щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі договору банківського вкладу « Конструктор+» №R4118/15094D/КI08 від 13.11.2018 на суму 6 900 дол. США (шість тисяч дев`ятсот дол. США., 00 центів.); - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ банк» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк», за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу «Конструктор+» №R4118/15094D/КI08 від 13.11.2018 на суму 6 900 дол. США (шість тисяч дев`ятсот дол. США., 00 центів.) Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стюкової Ірини Олександрівни звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 3 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу «Конструктор+» №R4118/15094D/KI08. Відповідно до умов вказаного договору, Банк відкриває Вкладнику вкладний рахунок № НОМЕР_1 . На виконання умов договору на вищевказаний рахунок було перераховано суму коштів у розмірі 6 900, 00 дол. США. (шість тисяч дев`ятсот дол. США. 00 центів.), що підтверджується меморіальним ордером №2932 від 13.11.2018 року. 27 листопада 2018 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 796-рш/БТ про віднесення АТ «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення АТ «ВТБ Банк» з ринку. На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2018 року № 3392, «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого в AT «ВТБ Банк» була розпочата процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ВТБ Банк» (далі за текстом - «Відповідач» або «Уповноважена особа») строком на 2 роки з 19 грудня 2018 року до 18 грудня 2020 року включно. Відповідно до оприлюдненої інформації розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам AT «ВТБ Банк» мали здійснюватися з 21 грудня 2018 року. В зв`язку з цим, позивачка звернулась до банків-агентів з проханням виплатити їй гарантовану суму коштів за її вкладом, разом з тим, гарантовану суму коштів виплачено не було, оскільки в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду були відсутні відомості про Позивача. 10 січня 2019 року позивачкою було направлено заяву на ім`я Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ Банк», в якій просила повідомити чому остання відсутня в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, як вкладник, що має право на отримання гарантованої суми. У відповідь на вищевказаний запит від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію AT «ВТБ Банк» надійшов лист №388/1-2 від 16.01.2019 року, яким було повідомлено Позивача, що на день надання відповіді, на виконання ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за договором банківського вкладу Позивача проводиться перевірка вказаного правочину на предмет виявлення правочину, що є нікчемним. Та після проведення вказаної перевірки Позивачу буде повідомлено про її результат. Листом №2380/1-2 від 21.09.2020 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкова І.О. повідомила позивачку, що транзакції (операції) по перерахуванню коштів в сумі 6900 дол. США., що були здійснені з призначенням платежу «Переказ коштів для подальшого відкриття депозитного договору», визнані нікчемними згідно п.п. 7, 9 ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що виключає можливість подачі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідних змін та доповнень стосовно ОСОБА_1 . Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 року № 4452-VI (надалі Закон № 4452-VI), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з частиною першою ст. 26 Закону № 4452-VI зокрема Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Відповідно до частини другої ст. 26 Закону № 4452-VI вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною першою ст. 46 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. Відповідно до частини першої ст. 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Згідно з частиною другою ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відповідно до частини третьої ст. 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що отримання позивачем на його банківський рахунок грошових коштів від іншої особи, не суперечить вимогам чинного законодавства. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, в його Постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а (провадження № 11-886апп18) за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк Кадирова Владислава Володимировича про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно зі ст. 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України". Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Відповідно до п. 6 розділу 3 Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2012 року за №1548/21860 (надалі - Положення №14), протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків. Отже, Уповноважена особа Фонду має надавати до Фонду зміни та/або доповнення до переліків рахунків вкладників, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Згідно з частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої відповідачем не виконано. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Л.В. Бєлова Джерело: ЄДРСР 106515524

Державний герб України Постанова Іменем України 25 квітня 2022 року м. Київ справа № 757/75444/17-ц провадження № 61-13094св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у складі судді Підпалого В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., Історія справи Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735002881 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 7 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних. 24 травня 2013 року між позивачем та банком укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735422322 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 17 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних. 12 червня 2013 року між сторонами укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735844013 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 41 000 дол. США та відсотковою ставкою 9,75 % річних. На виконання умов договорів позивач вніс грошові кошти на відкриті йому особові рахунки, що підтверджується відповідними квитанціями, проте в подальшому за неодноразовими зверненнями із заявами до відповідача, зокрема із письмовою вимогою 08 грудня 2017 року про повернення депозитів та відсотків, відповіді від банку отримано не було, грошові кошти залишаються невиплаченими, що, на його думку, є неналежним виконанням банком своїх договірних зобов`язань із своєчасного і належного повернення банківських вкладів, сум нарахованих відсотків та порушенням умов цих договорів і норм законодавства України. На підставі викладеного просив: стягнути з відповідача на його користь грошові кошти: за договором № SAMDN25000735002881 від 07 травня 2013 року у розмірі 9 447,89 дол. США, а саме: 7 000,00 дол. США - сума вкладу, 2 447, 89 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків; за договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року у розмірі 22 933 дол. США, а саме: 17 000 дол. США - сума вкладу, 5 933 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків; за договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року у розмірі 57 331,02 дол. США, а саме: 41 000 дол. США - сума вкладу, 16 331,02 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735002881 від 07 травня 2013 року, у розмірі 9 447, 89 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 7 000 дол. США - сума вкладу; 2 447, 89 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року у розмірі 22 933 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 17 000 дол. США - сума вкладу; 5 933 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року у розмірі 57 331,2 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 41 000 дол. США - сума вкладу; 16 331, 2 дол. США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем доведений факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу, адже він подав до суду копії договорів на оформлення депозитного вкладу та копії квитанцій про поповнення депозитних рахунків, а також надав суду для огляду і дослідження оригінали зазначених документів, на підставі яких обґрунтовував заявлені вимоги, тому позовні вимоги про стягнення суми банківського вкладу та відсотків ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, проте з вказівкою про відрахування податків та зборів, які підлягатимуть утриманню в установленому законом порядку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2021 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, у якій просили скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували при вирішенні спору висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах. Суди не звернули уваги, що на копіях договорів від 07 травня 2013 року та 24 травня 2013 року містяться штампи з написом «погашено», що свідчить про розірвання договору. Суди не звернули уваги на пояснення відповідача щодо періоду стягнення відсотків, оскільки вважають, що позивач невірно встановив дату початку їх нарахування - діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське регіональне Управління ПАТ КБ «Приватбанк» припинено саме 15 травня 2014 року, перешкод у користуванні рахунком до вказаної дати не було, а отже не вбачається підстав для повторного нарахування та виплати відсотків за період з 13 червня 2013 року по 14 травня 2014 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/75444/17-ц, витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року відмовлено. У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Відзив обґрунтований тим, що між позивачем та банком було укладено три договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті до 2018 року. Докази на підтвердження укладення договорів банківських вкладів та докази розміщення грошових коштів на рахунках містяться в матеріалах справи, оригінали зазначених документів були надані суду першої інстанції для ознайомлення. За таких обставин суди правильно встановили правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні та обґрунтовані рішення. ПАТ КБ «Приватбанк» не надали жодних доказів того, що за період починаючи з наступного місяця після укладення договорів банківських вкладів і до моменту припинення Кримського відділення ПАТ КБ «Приватбанк2 позивачу нараховувались та виплачувались відсотки на картковий рахунок. У листопаді 2021 року матеріали цивільної справи № 757/75444/17-ц надійшли до Верховного Суду та 11 листопада 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15). Фактичні обставини Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладені договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN25000735002881 від 07 травня 2013 року «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 7 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних, № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 17 000 дол. США та відсотковою ставкою 8,5 % річних та 12 червня 2013 року договір № SAMDN25000735844013 «Стандарт на 12 міс» із сумою вкладу 41 000 дол. США та відсотковою ставкою 9,75 % річних. На підтвердження своїх вимог позивач надав копії цих договорів та квитанції банку про внесення зазначених грошових коштів на депозит, а також надав для огляду суду оригінали цих документів. 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив видати грошові кошти, які були внесені за зазначеними вище договорами банківського вкладу, однак ця заява залишилась без належного реагування, свої зобов`язання банк щодо повернення вкладів зі сплатою процентів за договорами № SAMDN25000735002881, № SAMDN25000735422322, № SAMDN25000735844013 не виконав. Позиція Верховного Суду Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Умови договору банківського вкладу повинні передбачати порядок повернення вкладу. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору врегульовано положеннями статті 1059 ЦК України. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Відповідно до статті 1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою. В ощадній книжці вказується найменування та місцезнаходження банку (його філії), номер рахунку за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунку за вкладом іншим особам здійснюється банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15-ц (провадження № 61-12301св18), на яку посилається ПАТ КБ «Приватбанк» в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (провадження № 6-11цс14), Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц (провадження № 61-20039св18), Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 299/540/15-ц (провадження №61-21611св18), Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 753/18070/15-ц (провадження № 61-12582св18)». У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За таких обставин суди зробили правильний висновок про доведеність позивачем факту внесення коштів на виконання зазначених депозитних договорів, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний повернути позивачу суму депозитного вкладу, внесену ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною. Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Згідно зі статтею 1070 цього Кодексу за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Суди першої та апеляційної інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, наддавши їм належну правову оцінку дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Аргументи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Н. О. Антоненко М. М. Русинчук https://reyestr.court.gov.ua/Review/104191727

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ справа № 826/20408/16 адміністративне провадження № К/9901/3026/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шарапи В.М., суддів - Бевзенка В.М., Чиркіна С.М., розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства КБ «Євробанк» (далі - уповноважена особа Фонду) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року у складі судді Арсірія Р.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), суддів: Кузьмишиної О.М., Кучми А.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду Кононця Вадима Валерійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій 1. У січні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просила: 1.1 - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року; 1.2 - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок коштів Фонду; 1.3 - зобов`язати уповноважену особу Фонду Кононця В.В. надати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк», внесеному на підставі договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, за рахунок коштів Фонду. 2. Окружний адміністративний суд рішенням від 7 вересня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року. Визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок коштів Фонду. Зобов`язав уповноважену особу Фонду Кононця В.В. надати до Фонду зміни до бази даних про вкладників ПАТ КБ «Євробанк» на паперових та електронних носіях разом із відповідним супровідним листом щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк», внесеному на підставі договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, за рахунок коштів Фонду. 3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 січня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року - скасував, провадження в цій частині позову закрив. У іншій частині рішення суду залишив без змін. 3.1 Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що реалізуючи своє право на розпорядження майном, ОСОБА_1 здійснила поповнення свого власного депозитного рахунку на суму 200 000 грн, що станом на 15 червня 2016 року не було заборонено жодними нормативними документами, а факт здійснення такої банківської операції підтверджується квитанцією від 15 червня 2016 року №240377 з відміткою касира ПАТ КБ «Євробанк» про виконання. Тому позивач у розумінні приписів статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI) є вкладником. Крім того, суди зазначили, що уповноваженою особою Фонду не доведено належними доказами наявність законних підстав для невключення позивача до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 3.2 Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року виходив із того, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (у тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. 4. Судами попередніх інстанцій встановлено що: 4.1 15 червня 2016 року між ПАТ КБ «Євробанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) №ДВ-28713/UАН банківського вкладу (депозиту) з Правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ». 4.2 15 червня 2016 року ОСОБА_1 на власний депозитний рахунок внесено кошти в сумі 200 000,00 грн з призначенням платежу: надходження коштів на депозит №ДВ-28713/UАН від 15 червня 2016 року, що підтверджується квитанцією №240377 від 15 червня 2016 року. 4.3 На підставі рішення Правління Національного банку України від 17 червня 2016 року №73-рш «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Євробанк» до категорії неплатоспроможних» відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2016 року №1041 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Євробанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», з урахуванням рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 7 липня 2016 року №1183 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Євробанк» у ПАТ КБ «Євробанк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком на два місяці з 17 червня по 16 серпня 2016 року. 4.4 Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 16 серпня 2016 року №215-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Євробанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 серпня 2016 року №1523 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» та делегування повноважень ліквідатора банку». 4.5 Згідно з зазначеним рішенням, розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» з 17 серпня 2016 року до 16 серпня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Євробанк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону №4452-VI, у тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кононцю В.В. з 17 серпня 2016 року до 16 серпня 2018 року включно. 4.6 Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень статті 38 Закону №4452-VI на підставі наказу уповноваженої особи Фонду від 21 червня 2016 року №26 проведено перевірку правочинів (у тому числі договорів), операції за якими тимчасово обмежено. 4.7 12 грудня 2016 року, за результатами перевірки виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктами 7, 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» видано наказ «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» №237-ОД, яким визнано нікчемними операції з розміщення коштів на карткових/поточних рахунках фізичними особами, перелік яких зазначено у додатку №1 та додатку №2 до наказу. 4.8 Так, під час проведення перевірки Комісією виявлено, що протягом періоду з 15 по 16 червня 2016 року мало місце значне збільшення залишку коштів на рахунках фізичних осіб, відкритих в ПАТ КБ «Євробанк», які підлягають відшкодуванню за вкладами (витяг з акту перевірки №22 від 12 грудня 2016 року). 4.9 Відповідач дійшов висновку, що правочини із зняття готівки через касу Банку з рахунків клієнтів Банку - юридичних осіб, фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), перелік яких наведено у додатку №1 до цього акту, в кількості 90 операцій на загальну суму 18 200 446,19 грн, а також правочини (операції, транзакції) із внесення через касу Банку фізичними особами, перелік яких наведено у додатку, коштів на загальну суму 15 807 137,19 грн для поповнення власних рахунків є нікчемними, оскільки має наслідком отримання фізичними особами гарантованого права на відшкодування коштів Фондом, що є наслідком надання Банком одним кредиторам, переваги перед іншими кредиторами. 4.10 Позивач, уважаючи протиправним рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину, укладеного ним з ПАТ КБ «Євробанк», звернувся до суду з вищевказаним позовом. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа Фонду звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. 5.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, зокрема, що суди попередніх інстанції не надали належної правової оцінки тому, що транзакції за договором про відкриття рахунку мають ознаки нікчемності на тій підставі, що вони здійснені у період чинності постанови Національного банку України, якою ПАТ КБ «Євробанк» віднесено до категорії проблемних та встановлено обмеження на відкриття рахунків та здійснення інших операцій. 6. Позивач відзив на касаційну скаргу не подала. Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), уважає за необхідне зазначити наступне. 8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 9. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI. 10. Згідно із частиною другою статті 26 Закону №4452-VI під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. 11. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті здійснюється в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на день початку ліквідації банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (частина шоста статті 26 Закону №4452-VI). 12. На підставі частин першої та другої статті 27 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. 13. Пунктом 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року №14 (у редакції рішення виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року №823; далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4- 6 частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI, згідно з додатком 3 до цього Положення; 3) переліки: рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону №4452-VI. Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства. 14. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI. 15. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. 16. Пунктами 2- 4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною в додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Загальний реєстр складається на паперових носіях та в електронному вигляді. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. 17. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду останній розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. 18. Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду Переліку та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого Переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого Переліку Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому уповноважена особа наділена повноваженнями на формування Переліку в межах гарантованої суми відшкодування. 19. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. 20. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. 21. Підставою для поширення на особу гарантій щодо відшкодування вкладу за рахунок Фонду, передбачених Законом №4452-VI, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника в особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) чи банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката. 22. Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 23. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, 27 лютого 2019 року (справи №№802/351/16-а, 826/9960/15, відповідно). 24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 червня 2016 року ОСОБА_1 внесла на власний поточний рахунок, що відкритий у ПАТ КБ «Євробанк», грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн з призначенням платежу: надходження коштів на депозит №ДВ-28713/UАН від 15 червня 2016 року, що підтверджується квитанцією №240377 від 15 червня 2016 року. 25. На підставі рішення Правління НБУ від 17 червня 2016 року №73-рш "Про віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду того ж дня прийнято рішення №1041 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Євробанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "Євробанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 26. Таким чином, оскільки кошти ОСОБА_1 були розміщені на рахунку ПАТ КБ "Євробанк" до запровадження тимчасової адміністрації, то позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за рахунок Фонду. 27. Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов`язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. 28. Станом на дату укладення між ПАТ КБ "Євробанк" і позивачем договору банківського рахунку частина третя статті 38 Закону №4452-VI визначала, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 29. На підставі наведених вище положень статей 37 та 38 Закону №4452-VI уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком установити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми відшкодування за вкладом за рахунок Фонду. 30. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 грудня 2016 року, за результатами перевірки виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пунктами 7, 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» видано наказ «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» №237-ОД, яким визнано нікчемними операції з розміщення коштів на карткових/поточних рахунках фізичними особами, перелік яких зазначено у додатку №1 та додатку №2 до наказу. 31. Проте зі змісту цієї норми вбачається, що пункти 7 та 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не можуть застосовуватися до договору, укладеного між ПАТ КБ "Євробанк" і позивачем, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, умови цього договору не передбачають обов`язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили, що вказаний договір був укладений саме з порушенням норм законодавства. 32. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду зміни до бази даних про вкладників ПАТ КБ «Євробанк» на паперових та електронних носіях разом із відповідним супровідним листом щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок Фонду. 33. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права, а саме частини третьої статті 38 Закону №4452-VI у подібних спірних правовідносинах за участю ПАТ "КБ "Євробанк" міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня, 2 жовтня 2019 року (справи №№826/15487/16, 826/9673/17, відповідно). 34. Також необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 35. При цьому в розумінні положень зазначеного Закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків. 36. Водночас, у спорах, які виникають у зв`язку з невключенням позивачів до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованих коштів за вкладами за рахунок Фонду, через визнання нікчемними правочинів з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, обов`язковій перевірці підлягає правомірність застосування вказаної правової норми уповноваженою особою Фонду. У випадку, якщо Фонд чи його уповноважена особа доведуть правомірність віднесення правочину до числа нікчемних, особи, на користь яких перераховано грошові кошти, не можуть вважатися вкладниками банку і відповідно на них не поширюються передбачені статтею 26 Закону №4452-VI гарантії відшкодування коштів за вкладами (за умови, що на їх рахунках відсутні інші грошові кошти). 37. Разом із тим, Верховний Суд вважає, що застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунка позивач набув статусу вкладника банку і відповідно на нього поширюються передбачені Законом №4452-VI гарантії щодо відшкодування коштів за вкладом. 38. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочину. Це рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня, 4 липня, 5 грудня 2018 року, 27 лютого 2019 року (справи №№910/24198/16, 819/353/16, 826/23064/15, 826/8273/16, відповідно). 39. Верховний Суд звертає увагу на те, що правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року №346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за №1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. 40. Водночас рішення НБУ №70-рш/БТ згідно зі статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для банку обмеження відповідач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами Банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів Банку. 41. Згідно з рішенням НБУ №70-рш/БТ ПАТ КБ "Євробанк" було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності Банку, наведені в цій постанові. 42. Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ "Євробанк", а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням. 43. Отже, таке рішення НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає. 44. Крім того, у рішенні НБУ № 70-рш/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у такому банку. 45. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року (справа №816/378/16). 46. За таких обставин Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції , що встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах). Тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження в цій частині. 47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства КБ «Євробанк» залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року, у частині залишеній без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Суддя -доповідач В.М. Шарапа Судді: В.М. Бевзенко С.М. Чиркін Джерело: ЄДРСР 103128783

Постанова Іменем України 25 січня 2022 року м. Київ Справа № 761/16124/15-ц Провадження № 14-184цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П. розглянула в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, ухвалене суддею Малинниковим О. Ф., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф. ІСТОРІЯ СПРАВИ Вступ 1. Позивач у цій справі, покликаючись на порушення власних прав споживача внаслідок неналежного виконання банком зобов`язань за депозитним договором, просив суд стягнути з банку відсотки за користування грошовими коштами, три проценти річних на суму основного боргу та пеню за прострочення виконання зобов`язання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 2. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги частково, відмовивши в позові в частині стягнення пені, оскільки, на їх переконання, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». І саме в цій частині позивач оскаржив судові рішення до касаційного суду. 3. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми та необхідності відступу від правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), відповідно до якої вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. 4. Тож перед Верховним Судом постало питання щодо застосування до правовідносин з банківського вкладу частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає таке: у разі коли виконавець … прострочує … надання послуги ... згідно з договором, за кожний день … прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості … послуги, якщо інше не передбачено законодавством. 5. Для вирішення поставленої проблеми Великій Палаті Верховного Суду слід було з`ясувати: 5.1 Чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу Закон України «Про захист прав споживачів»? 5.2 Що є «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу? 6 Відповівши стверджувально на перше запитання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу є розмір процентів, що підлягає виплаті вкладникові за використання банком його коштів. 7 Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погодилася з відмовою в позові, оскільки на момент розгляду справи судами в банку було введено тимчасову адміністрацію, що виключає можливість стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі на підставі судового рішення. Короткий зміст позовних вимог 8 У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, 3 % річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 142,97 дол. США, пеню за прострочення виконання зобов`язання за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 52 185,88 дол. США. 9 Позов мотивував тим, що 25 лютого 2014 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» був укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних (далі - договір банківського вкладу від 25 лютого 2014 року). На виконання умов вказаного договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524. 10 08 вересня 2014 року банк виплатив йому відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а починаючи з 09 вересня і до 18 вересня 2014 року здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму 8 080,00 дол. США з належних йому 17 000,15 дол. США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку із чим позивач у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом про повернення вкладу, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, був задоволений частково. Суд стягнув з відповідача заборгованість за невиплаченим депозитом за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року (обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн. 11 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), а 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано відповідачу добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року. 12 Разом з тим судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично було виконано лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнутих сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій 13 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Суд стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь позивача за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокувідсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, що еквівалентно 15 354,30 грн, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 142,97 дол. США, що еквівалентно 3 612,85 грн. суд також стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн. В іншій частині позову суд відмовив. 14 Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанції виходили з того, що у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду від 20 листопада 2014 року позивач має право на стягнення відсотків за користування грошовими коштами на суму основного боргу та трьох процентів річних. Відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди зазначили, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про захист прав споживачів), оскільки рішення суду про стягнення коштів не є фінансовою послугою банку. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи 15 25 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов цього договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524. 16 За заявою позивача про дострокове розірвання зазначеного договору банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокуу вересні 2014 року відповідач виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та здійснив часткові виплати на загальну суму 8 080,00 дол. США. Решту зазначеного банківського вкладу відповідач не повернув. 17 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц (провадження № 2/761/8178/2014), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»задоволений частково: з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року(обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн. 18 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві. 19 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року. 20 Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконане лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнених сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача. 21 Відповідне рішення суду відповідач не виконував з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 22 У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, після усунення недоліків просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині відмови у стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову. Рух справи в суді касаційної інстанції 23 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 24 Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в серпні 2018 року, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення на підставі приписів Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX (далі - ЦПК України). 25 Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України. 26 Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 27 У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду (згідно із частиною п`ятою статті 34 ЦПК України). 28 Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених ЦПК України. 29 Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2018 року відкрите касаційне провадження в цій справі. 30 Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. 31 У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 32 Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що зазначена колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц (провадження № 61-9903 зпв 18); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18). 33 При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила різне тлумачення норм права в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 2128цс16. Разом з тим згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України повноваженнями щодо відступлення від правових висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, наділена виключно Велика Палата Верховного Суду. 34 Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, та передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 35 Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справа прийнята та призначена до судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 36 Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року та вчасно не виконав рішення суду від 20 листопада 2014 року, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. 37 Вважав, що, відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 38 Також зазначав, що суди не звернули уваги на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не звільняє банк від відповідальності за невиконання зобов`язання за договором і не позбавляє кредитора права стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору, зокрема пені, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 39 Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205 св 18), де встановлено аналогічні правовідносини щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. (2) Позиція інших учасників справи 40 Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися. (3) Додаткові пояснення 41 Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції позивач неодноразово подавав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, щодо яких Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. 42 Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. 43 У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів у цій справі 44 Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 400 ЦПК України). (1.1) Щодо виключної правової проблеми 45 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що ухвалити судове рішення в цій справі без відступу від правових висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), є неможливим, крім того передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 46 Ураховуючи мотиви Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалі від 14 грудня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує необхідність вирішення таких питань: - чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу, що є різновидом банківської фінансової послуги, Закон про захист прав споживачів?; - що є вартістю фінансової послуги з розміщення коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів: проценти на суму депозиту у розмірі, встановленому договором банківського вкладу, чи вся сума грошових коштів, належна до виплати вкладникові, разом з тілом депозиту?; - чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?; - ураховуючи, що в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація, чи можливе стягнення з відповідача грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про гарантування вкладів) процедури?. (1.2) Поняття фінансової послуги 47 Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 48 Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем. 49 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном. 50 Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг. 51 Згідно зі статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. 52 Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про фінансові послуги) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. 53 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 54 Згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. 55 У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно із Законом про захист прав споживачів є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму. 56 Таким чином, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні Закону про фінансові послуги та Закону про захист прав споживачів, але не в розумінні ЦК України. (1.3) Щодо визначення вартості фінансової послуги за договором банківського вкладу 57 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 58 За змістом статті 1 Закону про захист прав споживачів споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). 59 З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. 60 Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України). 61 У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. 62 При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 63 Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. 64 Велика Палата Верховного Суду вважає, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. 65 Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 66 Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них. 67 Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. (1.4) Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу 68 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 69 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. 70 За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 71 Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. 72 Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 73 Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов`язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов`язується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання. 74 Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення. 75 Велика Палата Верховного Суду вважає, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. 76 За змістом частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу, цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов`язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов`язаної до його сплати особи припиняє зобов`язання, на підставі якого цей борг виник. 77 Так, Велика Палата Верховного Суду висновує, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника. (1.5) Щодо можливості стягнення грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом про гарантування вкладів процедури 78 Закон про гарантування вкладів установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 79 У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про гарантування вкладів передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. 80 Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 81 Згідно із частиною другою статті 46 Закону про гарантування вкладів з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. 82 За пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону про гарантування вкладів під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, крім виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. 83 Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. 84 Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). 85 Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). 86 Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. 87 Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника. (1.6) Щодо суті спору 88 ОСОБА_1 оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються. 89 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом зміни мотивувальної частини судових рішень з огляду на таке. 90 У ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація цього банку. 91 Законом про гарантування вкладів установлено правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також урегульовано відносини між Фондом, банками, НБУ, визначено повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 92 За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів). 93 Під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів). 94 На момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 18 травня 2016 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. У цій справі суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували. 95 Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки в період запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації не допускається стягнення коштів з банку у тому числі на підставі рішення суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині слід відмовити. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 96 Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). 97 Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 98 Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково: змінити рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови. (2.2) Щодо судових витрат 99 Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 100 Ураховуючи, що позивач відповідно до частини третьої статті 22 Закону про захист прав споживачів звільнений від сплати судового збору, та з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів відмови в задоволенні позову в оскаржуваній частині, розподіл судових витрат не здійснюється. (3) Висновки щодо застосування норм права 101 До спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 102 Набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов`язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов`язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника. 103 У період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови. 3. В іншій частині щодо позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Л. Й. Катеринчук /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ Г. Р. Крет /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ І. В. Григор`єва /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ І. В. Желєзний /підпис/ С. П. Штелик Повний текст постанови складений 08 лютого 2022 року. Джерело: ЄДРСР 103133074

Справа № 307/2598/20 ПОСТАНОВА Іменем України 02 грудня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д., з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 року (у складі судді Бобрушка В.І.) за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення пені та 3% річних, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у вересні 2020 р. Просила: -стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» (надалі – Банк) на свою користь, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», пеню у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення – із 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р., у розмірі 73 865,14 доларів США, еквівалентно курсу НБУ у гривні станом на день ухвалення рішення; -стягнути з Банку на свою користь 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за договором №SAMDNWFD0070053217700 у розмірі 202,35 доларів США; -вирішити питання розподілу судових витрат. На обгрунтуванння позовних вимог указала, що 8 січня 2014 р. між сторонами було укладено договір (вклад «Стандарт») № SAMDNWFD0070053217700, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала Банку грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі. Вклад був оформлений 08.01.2014 р., сума вкладу - 24000 доларів США, вклад оформився на строк 366 днів - по 08.01.2015 р. включно, Банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 10% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_1 , період нарахування відсотків на вклад – 1 місяць. На виконання умов договору позивач внесла кошти на депозит у сумі 24000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 08 січня 2014 р. Позивач неодноразово зверталася до Банку із вимогами про повернення вкладу, внесеного на підставі договору, разом із нарахованими відсотками. Крім того, позивач зверталася до Банку з письмовою вимогою від 20 квітня 2015 р. про повернення вкладу за договором № SAMDNWFD0070053217700 разом із нарахованими відсотками. У зв`язку з цим 21 квітня 2015 р. позивач була вимушена звернутись до суду з позовом до Банку про зобов`язання учинити певні дії. Рішенням Тячівського районного суду від 2 вересня 2015 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16.02.2016 р. і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 вересня 2016 р., було зобов`язано Банк видати ОСОБА_1 одноразовою операцією через касу належні їй валютні кошти за договором №SAMDNWFD0070053217700 від 08.01.2014 р.із нарахованими відсотками в розмірі 27280,44 доларів США. 10 березня 2017 р. державним виконавцем Соборного відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ Дніпропетровської області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №50979471 за виконавчим листом №307/1451/15-ц у зв`язку з неможливістю його виконання. 04 квітня 2017 р. ОСОБА_1 звернулась до Тячівського районного суду із позовом до Банку про стягнення коштів за договором №SAMDNWFD0070053217700 від 08.01.2015 р. 16 квітня 2019 р. Тячівським районним судом було видано виконавчий лист у справі №307/955/17 за позовом ОСОБА_1 до Банку про стягнення грошових коштів. 15 травня 2019 р. рішенням Тячівського районного суду по справі №307/955/17 було ухвалено: стягнути з Банку на користь ОСОБА_1 3871,56 доларів США відсотків за договором депозитного вкладу «Стандарт» від 08 січня 2014 р. №SAMDNWFD0070053217700, із яких: 2406,58 доларів США – 10% річних на суму вкладу за період із 08 січня 2014 р. по 08 січня 2015 р.; 68,38 доларів США – 1% відповідно до п.11 Договору за період з 09 січня 2015 р. по 22 квітня 2015 р. і 1396,60 доларів США -3% річних від простроченої суми за період із 23 квітня 2015 р. по 31 березня 2017 р. Незважаючи на це, рішення суду тривалий час не виконувалось, ОСОБА_1 не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать, відтак позивач вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і нарахувати пеню за кожний день прострочення із урахування строків спеціальної позовної давності. Ціна послуги (сума коштів, яку відповідач повинен був повернути, виконавши вимоги ОСОБА_1 ) – 26474,96 доларів США, що складається із 24 000 доларів США - сума вкладу, 2406,58 доларів США - 10% річних на суму вкладу за період із 08 січня 2014 р. по 08 січня 2015 р.; 68,38 доларів США – 1% відповідно до п.11 Договору за період з 09 січня 2015 р. по 22 квітня 2015 р. Кількість днів прострочення із 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р. – 93 дні. 26474,96 доларів США *3/100*93 = 73865,14 доларів США. Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» 93 дні – з 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р., складає 73865,14 доларів США. Також відповідач має сплатити ОСОБА_1 суму боргу за договором № SAMDNWFD0070053217700 саме з урахуванням 3% річних на підставі ст.625 ЦК України за період з 03.10.2019 р. по 03.01.2020 р. – 93 дні, що складає 202,35 доларів США. Рішенням Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 р. позов задоволено частково: стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 76,12 доларів США - 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період із 3 жовтня 2019 р. по 3 січня 2020 р. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 742 823,84 грн. заборгованості по пені за період із 3 жовтня 2019 р. по 3 січня 2020 р. і 7449,60 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено. Банк у апеляційній скарзі просить: -змінити мотивувальну та резолютивну частину рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. у частині суми пені, стягнутої із Банку, та зменшити розмір пені, відповідно до принципі розумності, пропорційності та справедливості; -змінити резолютивну частину рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. у частині стягнення судового збору та стягнути з Банку розмір судового збору відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог; -у іншій частині рішення Тячівського районного суду від 22.04.2021 р. залишити без змін; -вирішити питання розподілу судових витрат (судові витрати стягнути з позивача). Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення із Банку пені, нарахованої на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнув пеню у розмірі, що дорівнює розміру депозитного вкладу та відсотків у перерахунку на грошову одиницю України – гривню (742 823,84 грн.),і не застосував принцип розумності та пропорційності при ухваленні судового рішення у справі; -на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа (№320/5115/17) за позовом вкладника до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення відсотків, 3% річних і пені за договором банківського вкладу, в якій розглядаються подібні правовідносини та аналогічні вимоги в частині стягнення із Банку неустойки (пені) на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»; -судом першої інстанції не вірно розраховано суму судового збору, яка була стягнута судом на користь держави. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, із таких мотивів. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині не врахування судом першої інстанції вимог ст.551 ЦК України, що стосується стягнення пені відповідно до вимог ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Правова підстава нарахування пені відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦПК України Банком не оскаржується. У оскарженій частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір пені значно перевищує розмір стягнутих із відповідача коштів і тому на підставі частини 3 статті 551 ЦК України зменшив її до суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 08.01.2014 р. було укладено договір (вклад «Стандарт») № SAMDNWFD0070053217700, за умовами якого ОСОБА_1 передала Банку грошові кошти в сумі 24000 доларів США для розміщення на депозитному рахунку на строк до 8 січня 2015 р., на який Банк протягом місяця мав нараховувати 10% річних, при цьому сума вкладу в розмірі 24000 доларів США, а також нараховані відсотки в розмірі 3871,56 доларів США органами ДВС на підставі рішень суду стягнуті з Банку на користь ОСОБА_1 , що також не заперечувалося сторонами в судовому засіданні. Із Банку органами ДВС були стягнуті кошти для їх подальшого перерахування позивачу 01.11.2019 р. у сумі 663 182,02 грн., що еквівалентно сумі 24000 доларів США, та 02.04.2020 р. у сумі 120 323,38 грн., що еквівалентно сумі 3871,56 доларів США, що підтверджується виписками по рахунку № НОМЕР_2 . Із урахуванням того, що з Банку на користь позивача було стягнуто заборгованість у сумі 663 182,02 грн., що еквівалентно сумі 24000 доларів США, відтак вимоги позивача щодо стягнення на її користь 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період із 03 жовтня 2019 р. по 03 січня 2020 р. підлягають задоволенню частково в суму 76,12 доларів США, а саме:-26474,96 доларів США*0,03*29 днів/365 (період прострочення з 3 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року – 29 днів) = 63,10 доларів США;-2474,96 доларів США*0,03*64 дні/365 (період прострочення з 01 листопада 2019 року по 03 січня 2020 року – 64 дні) = 13,02 доларів США. Заборгованість Банку перед позивачем по пені за прострочення надання послуги відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» повинна складати 27785,14 доларів США, а саме:-26474,96 доларів США*0,03*29 днів (період прострочення з 03 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року – 29 днів) = 23033,2152 доларів США;-2474,96 доларів США*0,03*64 дні (період прострочення з 01 листопада 2019 року по 03 січня 2020 року – 64 дні) = 4751,9232 доларів США. Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. У постанові від 13 березня 2017 року у справі N 6-2128цс16 Верховний Суд України зробив висновок, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, Банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном. Суд першої інстанції, встановивши, що розмір пені нарахований на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів`значно перевищує розмір стягнутих з відповідача коштів,правомірно зменшив її до суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн. Аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судупершої інстанції. Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача про стягнення із Банку пені, нарахованої на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнув пеню у розмірі, що дорівнює розміру депозитного вкладу та відсотків у перерахунку на грошову одиницю України – гривню (742 823,84 грн.), і не застосував принцип розумності та пропорційності при ухваленні судового рішення у справі, не заслуговує на увагу в зв`язку з наступним. Так, позивач, звертаючись до суду з позовом у порядку ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», просив стягнути пеню у розмірі 73 865,14 доларів США, натомість суд першої інстанції, застосувавши положення ч.3 ст.551 ЦК України, зменшив такудо суми 26474,96 доларів США, що за курсом НБУ станом на 22 квітня 2021 р. становить 742823,84 грн. Тобто, в даному випадку судом першої інстанції був дотриманий принцип розумності та пропорційності при зменшенні розміру пені, що підлягає стягненню із Банку на користь позивача у порядку, передбаченому ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Колегія суддів не вбачає підтсав для застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України стосовно суми пені, стягнутої на користь позивача відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскількисудом першої інстанції враховано, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме – сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Розмір пені, стягнутої із Банку на користь позивача відповідно до положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і який був зменшений відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, є співмірним із розміром боргу, а підстав для застосування положення ч.3 ст.551 ЦК України під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не здобуто і Банком не доведено. Довід апеляційної скарги про те, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №320/5115/17 стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах не заслуговує на увагу, оскільки справа № 320/5115/17, у якій 09 листопада 2021 р. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок стосовно застосування ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути застосована через відсутність подібності спірних правовідносин. За фабулою справи № 320/5115/17, по якій Велика Палата Верховного Суду 09 листопада 2021 р. зробила правовий висновок, вкладники Банку зверталися до суду з позовом про захист прав споживачів, визнання неправомірною відмову достроково розірвати договори банківських вкладів, зобов`язання учинити певні дії і стягнення грошових коштів. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізьсьокї області від 04 грудня 2014 р., яке набрало законної сили 25 березня 2015 р., було розірвано укладені між банком і вкладниками договори банківських вкладів. Попри це, вкладники звернулися до суду з вимогою про стягнення пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» і Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 09 листопада 2021 р. на те, що оскільки між банком і вкладниками припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» не може бути застосована щодо спірних правовідносин. У нашому випадку не йде мова про розірвання договору банківського вкладу на вимогу позивача в судовому порядку, договір вкладу закінчив строк своєї дії, однак на вимогу вкладника, тобто позивача, Банк вчасно не повернув суму вкладу та нараховані на ньоговідсотки, в зв`язку з чим позивач змушена була звертатися до суду з відповідним позовом.Тобто, Банк досить тривалий час не надавав позивачеві можливість користуватися своїми коштами, відтак позивач цілком на законній підставі пред`явила вимогу до Банку на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», що Банком по суті не заперечується. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для його зміни. Докази та обставини, на які посилається Банк у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, для скасування судового рішення. У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, не встановлено. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. 2.Рішення Тячівського районного суду від 22 квітня 2021 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 р. Судді: Джерело: ЄДРСР 101979106

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/28119/15 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА Іменем України 11 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді -доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка Андрія Анатолійовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) ОСОБА_3 щодо внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати відповідача надати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників для здійснення виплати коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду ОСОБА_3 щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати уповноважену особу Фонду Матвієнка А.А. подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015. У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено. Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнко А.А. в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для надання спірної інформації про позивача до Фонду відсутні. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» (банк) укладено договір №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015, за умовами якого вкладник розміщує по 25.07.2015 на вкладному рахунку № НОМЕР_1 суму у розмірі 9 000 доларів США. Відповідно до пункту 1.10 договору банківського вкладу у разі закінчення строку залучення вкладу вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки, відкритий в установі банку. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 26.01.2015 №44941925 ОСОБА_2 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США. Відповідно до постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК». Уповноваженою особою Фонду в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 Інформація, розміщена на офіційному сайті Фонду 05.08.2015, свідчить, що з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03.08.2015 №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_3 до 02.10.2015 включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно. Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 20.02.2017 №619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04.10.2019. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 04.04.2019 №772 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на два роки до 04.10.2020 включно. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24.09.2020 №1724 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК». Відповідно до зазначеного рішення строк управління майном ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та задоволення вимог його кредиторів подовжено на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Також рішенням продовжено визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», делеговані провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Матвієнку А.А. на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Фонд виплатив позивачу 1 875 грн, що підтверджується наявною у справі копією заяви на виплату переказу від 10.10.2015. Позивач звернувся до ОСОБА_3 із кредиторською вимогою від 28.10.2015, у якій просив визнати його кредитором банку та задовольнити його вимоги на суму 9 000 доларів США. шляхом включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів у встановленій черговості. Позивач зазначає, що має право на відшкодування гарантованої суми за вкладом, однак, до цього часу вказані суми не виплачені. Із наданих відповідачами доказів вбачається, що за результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» Уповноваженою особою ОСОБА_3 прийнято наказ від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких і договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», за порядковим №2763. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку є протиправним. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). За змістом частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 27 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частиною шостою статті 27 Закону №4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Пунктами 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду. Відповідно до частини другої статті 26 Закону №4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Вкладником, згідно з пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Таким чином, передбачені Законом №4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті другої Закону №4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту). Відповідно до частин першої та другої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно частини першої статті 1062 ЦК на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. За змістом пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (далі Інструкція) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до пункту 10.1 Інструкції якщо фізична особа не має рахунків у цьому банку, то відкриття вкладного (депозитного) рахунку здійснюється в такому порядку: фізична особа має пред`явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу <�…> між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок; <�…>. Відповідно до абзацу другого пункту 10.12 Інструкції на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім`я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо). Судячи зі змісту наведених вище положень ЦК та Інструкції, при відкритті депозитного рахунку за договором банківського вкладу кошти на такий вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи (вкладника) можуть зараховуються від цієї особи (у будь-який спосіб: готівкою через касу банку або ж шляхом безготівкового перерахунку, але з власного банківського рахунку такої особи) або від іншої особи (якщо договором банківського вкладу прямо не встановлено на це заборону). Пунктом 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк», затверджених Радою Директорів ПАТ «Дельта Банк» 20 березня 2013 року також передбачено можливість зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок від іншої особи у випадках, передбачених законодавством та/або Продуктами Банку. Як зазначалося, між позивачем та банком укладено договір, на підставі якого позивачу було відкрито спірний банківський рахунок, на який в подальшому зараховані кошти у розмірі 9000 доларів США. Наведене свідчить, що позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200 000 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв`язку тим, що на думку Уповноваженої особи вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Пунктами 4, 6 частини другої статті 37 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку Відповідно до частини другої статті 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI. У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду, та додатково зазначає, що здійснення цих правочинів, сторони не знали та не могли знати про прийняття у майбутньому рішення про ліквідацію банку та введення у ньому тимчасової адміністрації відхиляються колегією суддів. Доводи про наявність у працівників банку, позивача та третіх осіб спільного умислу на неправомірні, на думку Уповноваженої особи, дії є виключно припущенням, яке не підтверджуються належними доказами. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є обов`язковими для адміністративних судів. Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було. Суд зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину. Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала. Норми чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я. Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов`язань банку не змінився, безпідставним є твердження про те, що спірні правочини спрямовані на заволодіння державними коштами, У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, яке, окрім того, є банківською таємницею та не доводиться до відома клієнтів банку. При цьому, у даному випадку, невиконання посадовими особами банку приписів цього рішення не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність спірних правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду. Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10). Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором. Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими. Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа дійшла помилкового висновку про нікчемність спірних правочинів, протиправно застосувала наслідки їх нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду. Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема постанови від 17.05.2019 по справі №826/7207/15, від 17.05.2019 по справі № 826/28100/15, від 16.05.2019 по справі № 820/7242/15 та ін.). Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя -доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких Джерело: ЄДРСР 102534160

ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. 08 грудня 2021 року м. Київ справа № 757/26707/17-ц провадження № 61-4460св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови. При цьому колегія суддів застосувала висновки, зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20). 1. Аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) як в цілому, так і висновків зроблених в ній свідчить, що основною ідеєю, на якій основується постанова, є те, що: фізична особа (вкладник чи спадкоємець вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) є неналежним позивачем в позові до «власника» істотної участі банку; права фізичної особи (вкладника чи спадкоємеця вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) не порушені; тільки Фонд гарантування вкладів може звертатися з таким позовом. 2. Не можу погодитися з висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), з таких мотивів. 3. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). 3.1. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). 3.2. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 3.3. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). 3.4. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). 3.5. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». 3.6. Приватно-правовий інструментарій, в тому числі конструкція юридичної особи, не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди). Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). 3.7. У національній як цивілістичній доктрині, так і судовій практиці майже аксіомою є те, що юридична особа і учасники такої юридичної особи є окремими суб`єктами, і відповідно не здійснюють виконання зобов`язання одне одного. 3.7.1. Хоча, очевидно, що з урахуванням як світових тенденцій, зокрема, існування та застосування, доктрини пронизування корпоративної вуалі (piercing the veil of incorporation), і для охорони інтересів добросовісного кредитора юридичної особи, можуть існувати випадки, зокрема зловживання учасником конструкцією юридичної особи, недокапіталізація юридичної особи, «виведення» активів юридичної особи на користь учасника або іншої особи на шкоду кредитором, за яких саме на учасника юридичної особи має покладатися обов`язок виконувати зобов`язання юридичної особи. 4. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 4.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року). 5. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20). Суддя В. І. Крат Джерело: ЄДРСР 101808906

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року м. Київ Справа № 320/5115/17 Провадження № 14-133цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідач -Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів Онищенка Е. А., Крилової О. В., Кухаря С. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк відповідно) про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк»: на користь ОСОБА_1 - проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) у сумі 734 510,34 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; на користь ОСОБА_4 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 та від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 655 905 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; на користь ОСОБА_3 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 160 700 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; на користь ОСОБА_5 - проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 3 150,47 долара США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 314 371,09 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Позов обґрунтований тим, що між позивачами та банком укладено ряд договорів банківського вкладу. 04 грудня 2014 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у справі № 320/9186/14-ц ухвалив рішення, що набрало законної сили, яким визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» достроково розірвати укладені з позивачами договори банківських вкладів, розірвано договори банківських вкладів, стягнуто грошові кошти, внесені за цими договорами. Це рішення на час звернення позивачів до суду з указаним позовом не виконано, кошти не повернуто. Позивачі вважали, що з відповідача на їх користь підлягають стягненню проценти за договорами банківських вкладів після закінчення строку їх дії на підставі статей 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 18 жовтня 2017 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 : - проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 у сумі 67 078,57 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 : - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 у сумі 59 900 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 : - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 в сумі 106 000 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 : - проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % у сумі 3 150,47 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу; - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 у сумі 120 033,89 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Судові рішення аргументовані тим, що умови договору банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом, а тому до стягнення підлягають проценти за ставкою «на вимогу». При цьому суди зазначили, що відповідно до розділу 2.8 «Інше» Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних. Оскільки умовами договору не визначено інший розмір процентів, які нараховуються на суму вкладу, що розміщений на вкладному рахунку «до запитання», то після закінчення строку дії договорів та їх розірвання розмір процентів підлягає обчисленню за процентною ставкою 1 % згідно зі статтею 1070 ЦК України. Проценти, визначені статтями 1061, 1070 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. При цьому за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, зокрема, у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Суди виснували, що з урахуванням різної правової природи процентів, визначених статтями 1061, 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються за нормами статті 625 ЦК України, а також з огляду на відсутність у чинному законодавстві відповідних обмежень одночасне стягнення процентів за статтями 1061, 1070 ЦК України та трьох процентів річних від простроченої суми за статтею 625 ЦК України є правомірним. Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення. Крім того, суди вказували на те, що право на стягнення неустойки (пені) у позивачів виникло з наступного дня після 04 грудня 2014 року, а до суду вони звернулися лише 19 липня 2017 року, тому неустойка (пеня) підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред`явлення позову. При цьому суди дійшли висновку про зменшення розміру неустойки до суми основної заборгованості кожному з позивачів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У червні 2018 року ПАТ «КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі докази і не звернули уваги на те, що спірні договори банківського вкладу розірвані за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому зобов`язання за такими договорами є припиненими, а вимоги позивачів - безпідставними. ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначало, що позивачами надано неправильні розрахунки заборгованості у зв`язку з тим, що на підставі наказу голови правління банку від 05 січня 2004 року № 07 встановлена відсоткова ставка за вкладами «на вимогу» у розмірі 1 %, а відповідно до протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ «КБ «Приватбанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року - за вкладами «до запитання» у розмірі 0,01 % річних. Однак позивачами наведено розрахунок процентів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % річних, який суди не перевірили. Відповідальність, передбачена за статтею 625 ЦК України поширюється на прострочення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Період невиконання боржником рішення суду обчислюється з дати набрання цим рішенням законної сили. Тому ПАТ «КБ «Приватбанк» вважало безпідставним стягнення трьох процентів річних, оскільки їх нарахування на суму заборгованості за виплату процентів, передбачених договорами банківського вкладу не є правомірним. Вони мають нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами. На думку заявника, розмір нарахованої пені є неспівмірним із сумою вкладів, суди мали застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності. Крім того, банк посилався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, згідно з яким пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності. Банк указував, що за положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ усі розрахунки пені за іншими договорами банківського вкладу підлягають перерахунку. Позиція інших учасників справи Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили. Рух справи в суді касаційної інстанції 06 липня 2018 року ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі. 28 травня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження. 02 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду, а 19 серпня 2020 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зробила висновок про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому Велика Палата Верховного Суду на підставі частини третьої статті 551 ЦК України змінила рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 295 459,43 грн, зменшивши цей розмір до 100 000 грн. Отже, у вказаній постанові зазначено, що вартість послуги, на яку нараховується пеня в розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (у контексті вирішуваної справи - сума неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок). Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що такий висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ та не відповідає наведеним нормам Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ), Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ). На думку колегії суддів, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) взагалі не наведено тлумачення вжитого в законі терміна «вартість послуги», не роз`яснено, у чому вона полягає і з чого складається. Однак як за договором банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України), так і за договором банківського рахунка (стаття 1066 ЦК України) виконавцем відповідних банківських послуг, які полягають у прийнятті від вкладника (клієнта) грошових коштів та виконанні його розпоряджень щодо проведення операцій з ними, включно з їх поверненням є банк, а споживачем таких послуг є вкладник (клієнт). Тому за змістом частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ особою, яка оплачує надані їй банком послуги (сплачує вартість таких послуг) є їх споживач (вкладник, клієнт). З огляду на викладене визначення вартості вказаних послуг є ключовим для вирішення питання про розмір відповідальності банку. У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб - споживачів банківських послуг. Колегія суддів вважала, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ відповідальність банку як виконавця фінансових послуг у вигляді сплати споживачеві пені в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що в разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (при цьому законодавець не вказує вид неустойки - штраф чи пеню, що підлягає сплаті). На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею, що цілком узгоджується з положеннями статей 549-552 ЦК України, якими врегульовано питання застосування неустойки як виду забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 цього Кодексу). У контексті частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ під загальною вартістю замовлення можна розуміти суму грошових коштів, які банк безпідставно не повертає вкладнику (клієнту), оскільки вказане словосполучення, зазначене в цій правовій нормі, стосується як виконання оплачених споживачем робіт, так і надання замовлених ним послуг. Разом з тим тлумачення наведеної правової норми свідчить, що вжиті в ній поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними і передбачають різні бази (розміри грошових коштів), на які нараховується неустойка. З огляду на вказане колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), про можливість застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. 15 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Судами встановлено, що на підставі договорів-анкет між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме: від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, за умовами якого на її особовий рахунок № НОМЕР_1 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховані грошові кошти в сумі 50 000 доларів США; № SAMDNWFD0070021390100, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_2 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 50 000 доларів США; № SAMDNWFD0070021392200, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_3 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 20 033,89 доларів США. На підставі договорів-анкет між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме: від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, за умовами якого на її особистий рахунок № НОМЕР_4 (тип вкладу «Стандарт») зараховано грошові кошти в сумі 10 000 доларів США; № SAMDN25000717275886, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_5 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; № SAMDN25000717276090, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_6 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_7 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 9 900 доларів США; від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_8 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США. На підставі договорів-анкет між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме: від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_9 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 49 999,98 долара США; від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_10 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 17 078,59 долара США. На підставі договорів-анкет між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме: від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_11 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; № SAMDN25000717276937, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_12 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; № SAMDN25000717277019, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_13 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_14 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; № SAMDN25000720405021, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_15 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США; від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_16 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США; № SAMDN25000727539013, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_17 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США; від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_18 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США. Факт внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується квитанціями про внесення на рахунок та платіжними дорученнями. 04 грудня 2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (справа № 320/9186/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року, а 21 жовтня 2015 року залишеними без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, про визнання неправомірною відмову достроково розірвати договори банківських вкладів, про зобов`язання вчинення певних дій та про стягнення грошових коштів задоволено частково. Визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» в достроковому розірванні укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладених з ОСОБА_4 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладених з ОСОБА_3 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладених з ОСОБА_5 договорів банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року в розмірі 49 999,98 долара США, за договором банківського вкладу від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 - 17 078,59 долара США. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 - 9 900 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 - 20 000 доларів США. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156 - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 - 20 000 доларів США. Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, в розмірі 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100 - 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200 - 20 033,89 долара США. Розірвано укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договори банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 договори банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200. Тобто, зі змісту вказаних судових рішень установлено та не заперечувалося сторонами у справі, що 05 серпня 2014 року позивачі зверталися до ПАТ «КБ «Приватбанк» про розірвання договорів банківського вкладу, проте банк посилався на неможливість повернення вкладів на першу вимогу у зв`язку з невизначеністю правового статусу території Кримського півострову, її правового режиму та відсутністю можливості в банку здійснити розблокування рахунків позивачів 06 травня 2015 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області видав виконавчі листи у справі № 320/9186/14-ц, а 27 травня 2015 року Соборним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) за заявами позивачів відкрито виконавчі провадження. Після закінчення строку для добровільного виконання банком цих виконавчих листів 04 червня 2015 року виконавчі провадження приєднані до зведеного виконавчого провадження ВП №11355726, яке відкрито Соборним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо боржника ПАТ «КБ «Приватбанк». Згідно з інформацією, наданою стягувачам в. о. начальника Соборного ВДВС м. Дніпра ГУТУЮ у Дніпропетровській області у листі від 10 липня 2017 року № 32448, борг за вказаними виконавчими листами не сплачений боржником та не стягнутий державною виконавчою службою. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договорами банківських вкладів Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів. Звертаючись до суду, позивачі з посиланням на статтю 1070 ЦК України просили стягнути проценти за договорами банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 25 березня 2015 року (з дня набрання рішенням від 04 грудня 2014 року законної сили) по 20 липня 2017 року (по день звернення позивачів з позовом). Судами досліджено договори банківського вкладу, відповідно до яких банк на підставі заяви позивачів відкрив їм рахунки, які містять умови щодо тарифів банку для щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на них. З пункту 1 договорів банківського вкладу вбачається, що процентна ставка на вклад складала 8 % , 8,5 %, 10 %, 9,75 %, 7,5 % річних. Судами установлено, що у розділі 2.8 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» визначено, що розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних. Ці Умови поширюються лише на діючі договори. Водночас рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у справі № 320/9186/14-ц розірвано договори та стягнуто грошові кошти, внесені позивачами за договорами банківського вкладу. Отже, договірні зобов`язання на майбутнє, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися. Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України. З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладами за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду керується таким. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році). При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, рішення суду набирало законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. А згідно із частиною першою статті 319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті. Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця. Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). З наведених підстав вказівка в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу є помилковою, тому з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування. Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 67 078,57 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, з дня набрання судового рішення від 04 грудня 2014 року законної сили - 25 березня 2015 року до дати вказаної в прохальній частині позовної заяви - 20 липня 2017 року, що становить 848 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році). Тобто 67 078,57 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4675,28 долара США (період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року). Щодо розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_4 : 59 900 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4 174,95 долара США. Стосовно розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_3 : 106 000 х 3 х 848 : 365 : 100 = 7 388,05 долара США; Розрахунок трьох процентів річних перед ОСОБА_5 : 120 033,89 х 3 х 848 : 365 : 100 = 8 366,20 долара США. Тому, ураховуючи визначений період прострочення та формулу розрахунку процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, судові рішення в частині стягнення трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання необхідно змінити, зменшивши суму стягнення з банку на користь позивачів, а саме на користь: ОСОБА_1 з 5 281,74 долара США до 4 675,28 долара США; ОСОБА_4 з 4 716,50 долара США до 4 174,95 долара США; ОСОБА_3 з 8 346,41 долара США до 7 388,05 долара США; ОСОБА_5 з 9 451,43 долара США до 8 366,20 долара США. Щодо можливості застосування до вказаних правовідносин норм Закону № 1023-ХІІ та нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII. Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу. Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб. Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1). Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін. За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється. Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача. У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Стосовно необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону № 2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вважала можливим зменшити розмір неустойки до 100 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності в цивільному судочинстві, оскільки висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені в розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Разом з тим з обставин справи, що розглядається, вбачається, що договори банківського вкладу між сторонами були розірвані за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, що свідчить про те, що споживчі правовідносини між кожним із вкладників та банком припинилися, а отже, до них не застосовується Закон № 1023-ХІІ, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у її постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), фактичні обставини якої відмінні від обставин цієї справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково та скасувати судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу за ставкою «на вимогу» в розмірі 1 % та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року і ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні вказаних вимог. У частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - змінити в частині розміру стягуваної суми. Також із резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» виключити у всіх випадках їх застосування. В іншій оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій прийнято по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 8 000 грн). Згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 1 600 грн. Ціна позову становила 3 902 547,85 долара США. За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивачів трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 24 604,48 долара США, тобто позов задоволено на 0,6 % (24 604,48 * 100 % / 3 902 547,85). Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 48 грн судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 8 000 грн, та відсоток задоволених вимог - 0,6 % (8 000 * 0,6 % / 100 %). Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 7 952 грн підлягає стягненню з позивачів у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог кожного з позивачів, тобто з ОСОБА_1 , вимоги якого задоволено на суму 4 675,28 долара США або на 19 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 675,28 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 510,80 грн (19 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_4 , вимоги якої задоволено на суму 4 174,95 долара США або на 17 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 174,95 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 351,84 грн (17 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_3 , вимоги якого задоволено на суму 7 388,05 долара США або на 30 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (7 388,05 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 385,60 грн (30 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_5 , вимоги якої задоволено на суму 8 366,20 долара США або на 34 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (8 366,20 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 703,68 грн (34 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. Таким чином, за подання позовної заяви в дохід держави слід стягнути з ОСОБА_1 1 510,80 грн судового збору, з ОСОБА_4 - 1 351,84 грн, з ОСОБА_3 - 2 385,60 грн, з ОСОБА_5 - 2 703,68 грн та з ПАТ «КБ «Приватбанк» - 48 грн. Також ПАТ «КБ «Приватбанк» сплатило за подання апеляційної скарги (8 000 * 110 %) - 8 800 грн та за подання касаційної скарги (8 000 * 200 %) - 16 000 грн. Касаційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції, яким вимоги позивачів задоволено на суму 390 073,88 долара США, скасовано в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ і відмовлено в цій частині на суму 9 265,34 долара США (1 760,58 +1 572,16+ 2 782,13+3 150,47) процентів та на суму 353 012,46 долара США (67 078,57 + 59 900 + 106 000 + 120 033,89) пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а також змінено судові рішення в частині періоду стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, зменшено розмір трьох процентів річних, стягнутих з банку на користь позивачів, - на суму 3 191,60 долара США, тобто скаргу задоволено на 93,7 %. Отже, з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 8 245,60 грн (8 800 грн * 93,7 % : 100) та за подання касаційної скарги - 14 992 грн (16 000 грн * 93,7 % : 100). Ураховуючи відсоток задоволення вимог кожного з позивачів від загальної суми задоволених вимог (24 604,48 долара США), а саме ОСОБА_1 - 19 %, ОСОБА_4 - 17 %, ОСОБА_3 - 30 %, ОСОБА_5 - 34 %, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає стягненню 1 566,67 грн (8 245,60 * 19 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 848,48 грн (14 992 * 19 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_4 - 1 401,75 грн (8 245,60 * 17 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 548,64 грн (14 992 * 17 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_3 - 2 473,68 грн (8 245,60 * 30 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 4 497,6 грн (14 992 * 30 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_5 - 2 803,5 грн (8 245,60 * 34 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 5 097,28 грн (14 992 * 34 % / 100 %) за подачу касаційної скарги. Таким чином, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій в такому розмірі: з ОСОБА_1 - 4 415,15 грн, з ОСОБА_4 - 3 950,39 грн, з ОСОБА_3 - 6 971,28 грн, з ОСОБА_5 - 7 900,78 грн. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). З огляду на те, що ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2020 року було зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, то згідно зі статтею 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню в незміненій частині. Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 412, 416, 417, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» у частині стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року в частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України змінити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року на користь: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) у розмірі 4 675,28 долара США; ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) - 4 174,95 долара США; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) - 7 388,05 долара США; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) - 8 366,20 долара США. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування. В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 510,80 грн. Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 351,84 грн. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 385,60 грн. Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 703,68 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 48 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 4 415,15 грн. Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 3 950,39 грн. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 6 971,28 грн. Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 7 900,78 грн. Поновити виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року в незміненій частині. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Джерело: ЄДРСР 101424464

Постанова Іменем України 28 вересня 2021 року м. Київ Справа № 761/45721/16-ц Провадження № 14-122цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю.Л., Григор`євої І.В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В. , Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , представник відповідача - ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», представник третьої особи - Жегулін Юрій Миколайович, розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, ухвалене суддею Фроловою І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк), про стягнення грошових коштів у сумі 710 823,04 грн. 2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 (далі - договір банківського вкладу від 25 червня 2014 року), останній вніс під 24,50 % річних на банківський рахунок Банку грошові кошти у сумі 800 000,00 грн як банківський вклад. Строк депозиту з 25 червня по 25 вересня 2014 року. 3. На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір був пролонгований. 4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 5. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_7 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року. 6. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами в розмірі 710 823,04 грн. 7. Посилаючись на те, що пов`язана з Банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку, або доведення Банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову відповідальність, зокрема своїм майном, позивачка просила позов задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій 8. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. 9. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачкою доведено заподіяння їй збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем як контролером та власником істотної участі банку ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. 10. Постановою від 03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 . Залишив без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року. 11. Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 12. Апеляційний суд також указав, що відповідно до фінансової звітності Банку позивачці не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тоді як виключно ОСОБА_4 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а оскільки відповідачем не виконані вимоги статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 13. ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а також доповнення до касаційної скарги, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 14. Касаційна скарга мотивована тим, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію, що у таких спорах не можна стягувати кошти на підставі норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або іншого закону України, на порушення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлену в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави не передбачена. 15. ОСОБА_4 також зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що у статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюється відповідальність за шкоду, завдану банку. Позивач є фізичною особою, а тому в цьому випадку не можна посилатися на положення статті 58 зазначеного вище Закону як підставу для задоволення позову. Крім того, в силу положень частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним, правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не фізична особа. 16. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з автоматичної відповідальності відповідача за набуття Банком статусу неплатоспроможного лише на підставі встановлення факту істотної участі відповідача у Банку. Висновок про те, що виключно відповідач міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, є лише припущенням судів попередніх інстанцій. 17. Заявник також вважає, що посилання судів попередніх інстанції на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки позивачка права власності не позбавлена, а чинним законодавством установлено порядок повернення коштів. Позивачка не позбавляється права володіння, користування та власності на грошові кошти, а лише змінюється порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані згідно з умовами договору про банківський строковий вклад. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентує процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка захищає всіх кредиторів банку, а не окремо взятих осіб. Позиція інших учасників справи (1) Позиція позивачки 18. У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивачки на касаційну скаргу відповідача. Позивачка просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що аргументи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків судів, викладених в оскаржених судових рішеннях. 19. ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; відповідач посилається на нерелевантну практику Верховного Суду; пункт 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; позивачці було завдано шкоду у вигляді неповернення належних їй на праві власності грошових коштів; відповідач не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про виконання обов`язку, покладеного на нього статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; саме НБУ є уповноваженим органом, який може зазначити, у зв`язку із чим у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було розпочато ліквідацію. (2) Позиція ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (третя особа) 20. 19 лютого 2021 року представником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який діє на підставі довіреності, виданої уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), передано до Верховного Суду пояснення у цій справі, які Банк просив врахувати при її розгляді. 21. Банк вважає, що правом на звернення до суду з вимогами до пов`язаних з Банком осіб наділений виключно Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку. 22. Безпосереднє звернення кредиторів Банку з позовами до пов`язаних з Банком осіб може призвести до подвійного задоволення вимог певних кредиторів та здатне ускладнити ліквідаційну процедуру Банку, зокрема негативно вплинути на дотримання черговості задоволення вимог кредиторів. 23. Аналіз фінансового становища неплатоспроможного банку та дослідження конкретних збиткових операцій Банку, що призвели до недостатності його майна в ліквідаційній процедурі (незалежно від того, чи провів цей аналіз НБУ, чи Фонд, чи інший експерт), дозволяє встановити наявність чи відсутність у поведінці власників істотної участі та керівників неплатоспроможного банку вини в доведенні цього банку до стану неплатоспроможності та/або здійсненні ризикових операцій, що призвели до недостатності майна банку в ліквідаційній процедурі. Однак такі докази не можуть бути виключними - суди досліджують їх у сукупності з іншими наявними доказами та оцінюють відповідно до вимог законодавства. Рух справи в суді касаційної інстанції 24. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження у справі. 25. 22 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 403 ЦПК України як така, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. На думку Верховного Суду, виключною правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» або дії та їх наслідки (частина п`ята цієї статті Закону)), тягар доведення вини тощо. 26. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, а також вини. 27. Відкритим залишається питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв`язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками. 28. Не є однаковою й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку. 29. Крім того, відсутній єдиний підхід і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду. 30. Вирішення цих питань тісно пов`язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку: чи така відповідальність є солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов`язаною з відповідальністю за зобов`язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв`язку між діями власника істотної участі та збитками. 31. На сьогодні у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи, правильність вирішення яких залежить від вирішення питання, яким саме чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником. 32. Крім того, в ухвалі від 14 лютого 2018 року у справі № 753/10904/16-ц (провадження № 61-2470зп18) Верховний Суд зазначив, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду, спричинену позивачу, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд. ОСОБА_4 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є самостійними, майново-відокремленими суб`єктами правовідносин, договір банківського вкладу між вкладником та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для ОСОБА_4 не породжує прав та обов`язків з підстав, визначених вкладником. 33. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює виключне право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. 34. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов`язаннями банку. 35. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справа прийнята для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Обставини справи, встановлені судами 36. 25 червня 2014 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», за умовами якого ОСОБА_6 вніс грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 800 000 грн на строк з 25 червня до 25 вересня 2014 року під 24,50 % річних. 37. Строк розміщення вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.3 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (пункт 7 договору). 38. Згідно з пунктом 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли вкладник не надав банку письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за договором не обмежена. 39. Строк дії договору було пролонговано до 25 вересня 2015 року. 40. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 41. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, спадкова справа № 3/2015, згідно з яким ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПAТ «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року. 42. Згідно зі свідоцтвом залишок вкладу складає 800 000 грн, залишок коштів на рахунку по відсотках станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. 43. Відповідно до довідки банку від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку, на який було перераховано суму депозиту та нараховано відсотки у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 44. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 отримала гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000 грн. 45. На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПAT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 46. Згідно із цим рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПAT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно. 47. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 48. Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та Кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. на два роки - з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. 49. Після отримання свідоцтва про право на спадщину позивачка ОСОБА_1 в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року. 50. Також було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми документів, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто. 51. Відповідно до листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено в установлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в НБУ та інших економічних нормативів. 52. За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, а також помилки й недоліки в роботі. 53. За виявлені порушення, помилки й недоліки НБУ пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. 54. Як убачається із листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а у 2013 - 2014 роках було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . 55. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_4 . Позиція Великої Палати Верховного Суду (1) Щодо вирішення виключної правової проблеми (1.1) Яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку 56. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 57. Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 58. Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)). 59. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи. 60. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов`язаних з банком осіб. 61. Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. 62. Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо. 63. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у пункті 93 ухвали від 22 липня 2020 року, якою справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи, правильність вирішення яких залежить від вирішення питання, яким саме чином може бути доведена вина власника істотної участі. Велика Палата Верховного Суду у цьому контексті звертає увагу на її висновки, сформульовані у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.8, 7.18, 7.19, 7.34, 7.35). 64. У пунктах 7.60, 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) також сформульовано висновок, що шкода може бути заподіяна банку як шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, так і шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності. 65. Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин першої, другої статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб`єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності. 66. Прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж. 67. Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв`язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу). 68. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 ЦК України). Отже, юридична особа є самостійним суб`єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб`єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб`єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов`язання (наприклад, із зобов`язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України). 69. Наприклад, якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі. 70. Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника. 71. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. 72. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи. 73. Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути. 74. Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача. Принагідно Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що використаний у частині першій статті 54 ГПК України термін «власник (учасник, акціонер) юридичної особи» не означає, що певна особа може бути власником юридичної особи, адже юридична особа є не об`єктом, а суб`єктом права власності, а відтак у неї не може бути власників. Тому зазначений термін означає особу, яка входить до складу вищого органу юридичної особи, тобто учасника, зокрема члена, акціонера юридичної особи, державу або територіальну громаду в особі відповідних органів, які є вищим органом в державних та комунальних підприємствах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)). 75. Відповідно до частин другої, четвертої статті 54 ГПК України у разі відкриття провадження за похідним позовом юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. У спорах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, відмова від позову, поданого відповідно до цієї статті, зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою всіх власників (учасників, акціонерів), які в даній справі діють в інтересах юридичної особи. Отже, у справі за похідним позовом юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків (процесуальної дієздатності) як через представників, які звичайно діють від імені юридичної особи, так і через своїх учасників, причому в деяких випадках процесуальні права здійснюються всіма представниками спільно. 76. Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала на це увагу, зокрема в постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19). 77. Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися у виконавчому провадженні. Отримавши судове рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор у статусі стягувача звертається з заявою про примусове виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Якщо такі особи визнали, що у них перебуває майно боржника, або майно та кошти, що належать боржнику від таких осіб, і надіслали виконавцю відомості про це, то виконавець звертає стягнення на таке майно та кошти в порядку, визначеному частинами другою - четвертою зазначеної статті. Внаслідок стягнення коштів з інших осіб у боржника замість права вимоги до них з`являється ліквідний актив - грошові кошти, за рахунок яких може бути задоволена грошова вимога кредитора до боржника. У таких випадках кредитор боржника не вправі вимагати сплати коштів, належних від інших осіб боржнику, як на свою користь, так і на користь боржника, але вправі вимагати належної поведінки виконавця, зокрема щодо звернення стягнення на кошти, що належать боржнику від інших осіб. Для цього кредитор може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідно до розділу Х Закону України «Про виконавче провадження». 78. Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 Кодексу України з процедур банкрутства. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу. 79. Частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. 80. Із зазначених норм випливає, що в разі якщо відповідно до законодавства певні треті особи несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, кредитори банкрута не вправі звертатися з вимогами до таких третіх осіб; натомість останні мають сплатити кошти виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою на користь банкрута. Крім того, відповідно до частини першої статті 619 ЦК України субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність іншої, ніж основний боржник, особи, яка виникає поряд з відповідальністю основного боржника. Кредитор основного боржника може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу (частина друга статті 619 ЦК України). Натомість в абзаці другому частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства термін «субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника» використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, оскільки відповідно до абзаців першого, третього цієї частини з вимогами до третіх осіб звертаються не кредитори, а ліквідатор, а стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси банкрута. Отже, за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України). 81. При цьому жоден з кредиторів банкрута не має власної вимоги до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (у тому числі щодо відшкодування завданих банкруту збитків). Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). 82. Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом. 83. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 84. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. 85. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 86. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. 87. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. 88. З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. 89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. 90. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. 91. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. 92. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 93. Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57). 94. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 95. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 46 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону. 96. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи. 97. Отже, на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. 98. Відповідно до частини сьомої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов`язань. Право вимоги банку, у тому числі про відшкодування завданої йому шкоди, належить до таких активів, а обов`язок забезпечити проведення інвентаризації зобов`язань стосується і деліктних зобов`язань. Отже, Фонд зобов`язаний у розумний строк забезпечити виявлення шкоди, завданої банку, та її заподіювачів. Такий обов`язок не обмежується перевіркою правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що передбачено частиною другою статті 38 зазначеного Закону, оскільки вона регулює перевірку правочинів лише для цілей виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 99. За частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Отже, Фонд та уповноважена особа Фонду, дізнавшись про заподіяння банку шкоди та встановивши її розмір, не тільки уповноважені, а й зобов`язані звернутися до суду від імені банку про відшкодування шкоди. 100. Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). 101. Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 102. Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. 103. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку. У зв`язку із цим постає питання про способи задоволення інтересу кредиторів банку у належному формуванні ліквідаційної маси банку. Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 104. Частиною першою статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності. Відповідно до частини третьої цієї статті особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання, а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України. Частиною першою статті 266-1 зазначеного Кодексу встановлений вичерпний перелік справ, які розглядаються відповідно до цієї статті. Зокрема, відповідно до пункту 2 цієї частини до них належать справи щодо законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень. 105. Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку. (1.2) Щодо інших аспектів виключної правової проблеми 106. Велика Палата Верховного Суду не вирішує виключну правову проблему в інших аспектах, ніж наведені у попередньому розділі, оскільки таке вирішення не є необхідним для перегляду цієї справи. 107. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що окремі такі аспекти вже висвітлені у її постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19). (2) Щодо вирішення справи по суті 108. Позов у цій справі пред`явлено спадкоємцем вкладника, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорій неплатоспроможних. 109. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000 грн загальний розмір заборгованості за вкладом склав 710 823,04 грн. 110. У цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці. 111. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого. 112. Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)). 113. Суди попередніх інстанцій не врахували наведеного і дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Тому судові рішення слід скасувати, а в позові відмовити. 114. Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. 115. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами. 116. При цьому відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Законом не встановлено підстав та процедур притягнення учасників банку до відповідальності у процедурі виведення банку з ринку інакше, ніж за частиною шостої цієї статті, оскільки саме у процедурі виведення банку з ринку здійснюється встановлення усіх активів та пасивів банку. Зазначена відповідальність реалізується лише через відшкодування шкоди, спричиненої банку, тобто відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 117. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61). 118. При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача. 119. Водночас Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. зокрема § 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 120. Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 121. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги: судові рішення слід скасувати, в позові відмовити. Щодо судових витрат 122. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 123. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 124. ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернулася з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 710 823,04 грн. 125. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. 126. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень. 127. З огляду на зазначене розмір судового збору, який підлягав сплаті під час звернення до суду, становив 7 108, 23 грн, що не перевищувало 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. 128. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. 129. Постановою від 03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 . Залишив без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року. 130. ОСОБА_4 , звертаючись з апеляційною скаргою, сплатив судовий збір у розмірі 10 665,00 грн, однак за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 10 662,34 грн = 150 % * 7108,23 грн, тому на користь відповідача з ОСОБА_1 підлягає відшкодування судового збору за апеляційний перегляд у розмірі 10 662,34 грн. 131. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позову. 132. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви: 14 216,46 грн = 200 % * 7108,23 грн. З позивача на користь відповідача підлягає відшкодування судового збору у розмірі 14 216,46 грн. Крім того, відповідачу слід повернути з державного бюджету суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 1781,54 грн. = 15 998 грн - 14 216,46 грн. Керуючись статтями 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_4 . 2. Скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення. 3. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів у розмірі 710 823,04 грн відмовити. 4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 14216 (чотирнадцять тисяч двісті шістнадцять) грн 46 коп. за розгляд касаційної скарги та 10662 (десять тисяч шістсот шістдесят дві) грн 34 коп. за здійснення апеляційного перегляду. 5. Повернути ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 1781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн 54 коп. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Данішевською В. І. Джерело: ЄДРСР 101473371

печерський районний суд міста києва Справа № 757/57212/20-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Вовк С. В., за участі секретаря судових засідань Брачун О. О., представників позивача ОСОБА_6, ОСОБА_1 , представника відповідача Кобзар Ю. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків, ВСТАНОВИВ: Позиція сторін у справі У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення стягнення відсотків за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 1 810 691, 94 дол. США. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. ОСОБА_2 не міг користуватися грошовими коштами, які йому належать до фактичного повернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми вкладу, а саме до 07 серпня 2020 року, у зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення суми відсотків за договором за період укладення договору банківського вкладу та до виконання рішення суду. Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що дочка позивача ОСОБА_3 скористалася своїм правом щодо звернення із позовом до суду про стягнення відсотків за спірним договором, про що ухвалено судове рішення, яке набрало чинності. А відтак, безпідставним є розрахунок відсотків виходячи із тіла депозиту у розмірі 400 000, 00 дол. США, оскільки депозитний договір № 791 від 26 січня 2001 року оформлений на суму 200 000, 00 дол. США. Крім того, невірним є розрахунок відсотків за ставкою 24 % річних за весь період, з огляду на те, що позовна заява містить відомості відносно звернення позивача до банку із вимогою про виплату йому суми вкладу та відсотків, на що банк відмовив, тому у серпні 2002 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення з банку суми внеску у розмірі 200 000, 00 дол. США, відсотків та розірвання договору про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак позивач заявив про своє порушене право на вклад. З урахуванням вимоги про повернення коштів від 01 серпня 2002 року договір є розірваним через 2 банківським дні після отримання заяви вкладника, що відповідає приписам частини третьої статті 651 ЦК України. Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначено, що той факт, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не дотримано належних засобів контролю за співробітниками банку з метою унеможливлення здійснення останніми шахрайських дій не має значення для розгляду цієї справи. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено той факт, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виникли договірні зобов`язання та встановлено розмір таких зобов`язань у розмірі 400 000, 00 дол. США. Оскільки ОСОБА_2 не міг користуватись належними йому на праві власності грошовими коштами, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» фактично уникав свого обов`язку з видачі останньому грошових коштів, то нарахування відсотків має здійснюватися за відсотковою ставкою, визначеною у договорі, тобто 24 %. В судовому засіданні представники позивача вимоги позову підтримали та просили задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні. Процесуальні дії Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року у справі відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Фактичні обставини справи Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення грошової суми (вкладу) та трьох процентів річних задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти внесені позивачем в розмірі 400 000, 00 дол. США за договором про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США, а всього 595 475, 41 дол. США. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 виправлено в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описки, а саме зазначено період за який підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми: «з 21 листопада 2010 року (період три роки, який передував подачі позову) до 21 листопада 2012 року (момент подачі позову)» замість «з січня 2004 року до квітня 2020 року». Виправлено в резолютивній частині постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року описку: замість «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 195 475, 41 дол. США» зазначено: «Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних від простроченої суми в розмірі 36 003, 69 дол. США. У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 0519/12689/2012 встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли в робочий час у приміщенні банку та від імені банку, неналежним чином виконували свої службові обов`язки, а саме: ОСОБА_4 підписала від імені відповідача договір про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 400 000,00 дол. США ОСОБА_5 вказані кошти у касу банку не внесла. Верховний Суд зазначив, що надані у справі докази, а саме прибутковий касовий ордер від 24 вересня 2001 року № 14, виписаний на ім`я позивача на суму 400 000,00 дол. США і договір про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791 є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника. Відповідно до пункту 2 договору про спеціальний строковий вклад 26 вересня 2001 року № 791 банк зобов`язаний в кінці строку, тобто через шість місяців виплатити вкладнику готівкою суму вкладу і нараховані відсотки в розмірі 24 % річних в доларах США. Під час розгляду справи судом встановлено, що 28 травня 2020 року ОСОБА_2 на адресу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» направлено заяву про добровільне виконання постанови Верховного Суду від 15 квітня 2020 року. 07 серпня 2020 року на поточний рахунок ОСОБА_2 надійшли грошові кошти від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як повернення від банку депозитного вкладу, що підтверджується довідкою від 17 серпня 2020 року, виданою АБ «Кліринговий дім». Позиція суду та оцінка аргументів сторін За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, -у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником. У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України. Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року по справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Матеріали справи не містять доказів того, що договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, а відтак в даному випадку не відбулась трансформації правовідносин із договору банківського вкладу у договір банківського рахунка. Судом встановлено, що відповідач у порушення умов договору прострочив виконання грошового зобов`язання за договором про спеціальний строковий вклад від 26 вересня 2001 року № 791, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний на вимогу позивача сплатити суму нарахованих процентів за цим договором на суму вкладу в розмірі 200 000,00 дол. США в межах позовної давності. Позовні вимоги щодо стягнення процентів за договором, укладеним дочкою позивача із відповідачем, задоволенню не підлягають, оскільки до матеріалів справи не долучено такого договору, будь-яким судовим рішенням не встановлено процентної ставки за таким договором, а також можливості повернення вкладу шляхом перерахування його на поточний рахунок вкладника. Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення відсотків - задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відсотки за договором банківського вкладу № 791 від 26 вересня 2001 року у розмірі 144 000, 00 дол. США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва. Повний текст рішення виготовлено 02 липня 2021 року. Суддя С. В. Вовк Джерело: ЄДРСР 99096250

печерський районний суд міста києва Справа № 757/11915/19-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Ільєвої Т.Г., при секретарі - Ємець Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами,- В С Т А Н О В И В : 07.03.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 , яка просила суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на її користь за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме: • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу; • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України; • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу. В обґрунтування вимог ОСОБА_1 вказує, що уклала депозитні договори з ПАТ товариства «Комерційний банк "Фінансова ініціатива". Після закінчення строку дії депозитних договорів позивач неодноразово зверталась до банку з усними та письмовими заявами з проханням надати їй доступ до коштів, які знаходяться на депозитних рахунках та про повернення суми вкладів за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004, у зв`язку з закінченням строку депозитних договорів. Грошові кошти були переведені на карткові рахунки, зазначені в договорах банківських вкладів, але фактично позивач не змогла скористатись своїм правом на зняття суми вкладу з нарахованими відсотками, оскільки, як було повідомлено ОСОБА_1 , в зв`язку з внутрішніми проблемами банку був встановлений ліміт на зняття коштів. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , наданого ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» за період часу з 02 грудня 2014 року по 09 лютого 2015 року, позивач змогла зняти з карткового рахунку 26 388, 10 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят вісім грн.) 10 коп. Останнє зняття коштів позивач змогла здійснити 09 лютого 2015 року, в подальшому її карткові рахунки були заблоковані. Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р. ОСОБА_1 неодноразово в усній та письмовій формі зверталась до працівників ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з проханням розблокувати її карткові рахунки та повернути суми вкладів в зв`язку з закінченням строку депозитних вкладів за договорами банківського вкладу, проте незважаючи на всі вимоги позивача працівниками ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було проігноровано звернення вкладника, що послугувало підставою для звернення до суду з метою захисту порушених прав. Ухвалою судді Ільєвої Т.Г. від 12.003.2019 справу прийнято до свого провадження та відкрито провадження, призначено справу до розгляду. 06.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, а відтак в задоволенні позову просив відмовити. 22.05.2019 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, в якому остання просила не приймати до уваги доводи відповідача з огляду на їх безпідставність та задовольнити позовні вимоги. 21.11.2020 від представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність,вимоги підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача та представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про місце і час судового розгляду повідомлені належним чином. Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність учасників справи з урахуванням наявності клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, що узгоджується з приписами частини 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України. Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України. Судовим розглядом встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 (далі - «Позивач») та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - «Відповідач» або «Банк») було укладено Договір №326464. Відповідно до умов даного Договору ОСОБА_1 передала ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі. Дані по вкладу: вклад № НОМЕР_1 , оформлений 01 липня 2014 року; сума вкладу - 1 000 000 грн. (один мільйон гривень 00 копійок); вклад оформлюється на строк 150 календарних днів по 28 листопада 2014 р. включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24, 5 % річних, а з 09 жовтня 2014 року 3 % річних; мінімальний строк вкладу - 150 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. На виконання умов Договору №326464, позивач вніс кошти на депозит у сумі 1 000 000 (оди мільйон гривень) 00 копійок. 08 жовтня 2014 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додатковий договір до Договору №326464, відповідно до якого процентна ставка з 09 жовтня 2014 була збільшена та складала 24.5 %. Також, були змінені умови дострокового розірвання договору, а саме: дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою заявою Вкладника, поданою не менш, як за 21 банківський день, не враховуючи день подання заяви. 23 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №347004. Дані по вкладу: вклад №347004, оформлений 23 вересня 2014 р.; сума вкладу - 38 085 грн. ( тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 90 календарних днів по 22 грудня 2014 р., а у випадку пролонгації до 22 березня 2015 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 24.5 % річних; мінімальний строк вкладу - 90 днів; період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику щомісячно, кожного 23 (двадцять третього) числа місяця, починаючи з 1-го місяця, наступного за місяцем укладення цього Договору та в «Дату повернення», зазначену у п. 2 цього Договору або в день повернення Вкладу з інших підстав передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом Безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня. Крім того, умовами Договору №347004 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим 1 раз, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу. На виконання умов Договору №347004, позивач вніс кошти на депозит у сумі 38 085.00 (тридцять вісім тисяч вісімдесят п`ять грн.) 00 коп. 01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350437. Дані по вкладу: вклад №350437, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 7 107, 00 грн. ( сім тисяч сто сім гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно.; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_5 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів. Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня. Крім того, умовами Договору №350437 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення вкладу, якщо вкладник не подав до банку заяву про відмову від пролонгації не менш, як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу. На виконання умов Договору №350437, позивач вніс кошти на депозит у сумі 7107, 00 (сім тисяч сто сім грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12654 від 01 жовтня 2014 р. 01 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» було укладено Договір №350434. Дані по вкладу: вклад №350434, оформлений 01 жовтня 2014 р.; сума вкладу - 10 000, 00 грн. ( десять тисяч гривень) 00 копійок; вклад оформлюється на строк 14 календарних днів по 15 жовтня 2014 р., а у випадку пролонгації: 2-й період - 29 жовтня 2014 р.; 3-й період - 12 листопада 2014 р.; 4-й період - 26 листопада 2014 р.; 5-й період - 10 грудня 2014 р., 6-й період - 24 грудня 2014 р. включно; банк відкриває депозитний рахунок № НОМЕР_6 , на який зараховується вклад; банк відкриває рахунок для виплати процентів та повернення суми вкладу № НОМЕР_4 ; на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою: з дати 01 жовтня 2014 р. - 20 % річних; з дати 15 жовтня 2014 р. - 22 % річних; з дати 29 жовтня 2014 р. -25 % річних; з дати 12 листопада 2014 р. -26 % річних; з дати 26 листопада 2014 р. - 27 % річних; з дати 10 грудня 2014 р. - 28 % річних; мінімальний строк вкладу - 14 календарних днів, з автоматичним продовженням строку зберігання вкладу на аналогічний термін; період нарахування відсотків на вклад - 14 календарних днів. Згідно п. 2 Договору №347004, сума нарахованих процентів виплачується Банком Вкладнику в дату повернення, зазначену в п. 2 цього Договору, або в день повернення Вкладу з інших підстав, передбачених цим Договором та законодавством України. Сума нарахованих процентів сплачується Банком шляхом безготівкового перерахування на власний поточний рахунок Вкладника, який відкривається у Банку на підставі Заяви Вкладника. Якщо день сплати процентів припадає на неробочий /вихідний/ святковий день, що визначений таким у відповідності до чинного законодавства України, виплата процентів здійснюється у перший банківський день після неробочого/ вихідного/ святкового дня. Крім того, умовами Договору №350434 передбачено, що пролонгація договору здійснюється автоматично, в дату повернення Вкладу, якщо Вкладник не подав до Банку Заяву про відмову від пролонгації не менш як за 1 банківський день до дати повернення Вкладу, вказаної в Договорі, не враховуючи день подання Заяви. Вклад може бути пролонгованим до 5 разів, на термін, відповідний первинному строку дії вкладу. На виконання умов Договору №350434, позивач вніс кошти на депозит у сумі 10 000, 00 (десять тисяч грн.) 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №12625 від 01 жовтня 2014 р. Положеннями статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Наразі залишок на карткових рахунках ОСОБА_1 1 046 809,24 (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот дев`ять грн.) 24 коп., що підтверджується випискою по карткових рахунках ОСОБА_1 від 23.03.2015 р. Разом з тим, частина перша статті 1074 ЦК України визначає, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом. Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Так, 23 червня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі вищевказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" запроваджено строком на 3 місяці з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно. 10 вересня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в Банку подовжено на один місяць до 23 жовтня 2015 року включно. В день закінчення строку тимчасової адміністрації 23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Також, 04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива». Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашути Д.Є . В подальшому, строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» неодноразово продовжувався. 05 жовтня 2016 року Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/11415/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Сервіс» до Національного банку України, треті особи ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправної бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови, було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних. 20 грудня 2016 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року було скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі. 31 липня 2018 року постановою Верховного суду у справі №826/11415/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі №826/11415/16 скасовано, а справу №826/11415/16 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних було передано до суду першої інстанції. 27 грудня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11415/16 адміністративний позов ТОВ «Інвест-Сервіс» задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних. Також, відповідно до інформації з відкритих джерел, 17 квітня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було відхилено апеляційну скаргу Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та залишено в силі рішення суду першої інстанції від 27 грудня 2018 року по справі№826/11415/16. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Положеннями ч. 1 ст. 35 цього Закону визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації. За змістом п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Законодавство не передбачає здійснення Фондом тимчасової адміністрації та/або ліквідаційної процедури в банках, які не віднесено до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Крім того, законом передбачено лише одноразове (однократне) подовження строку здійснення тимчасової адміністрації, яке було реалізоване рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.09.2015 № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Разом з тим, повторне (подальше) продовження строків здійснення тимчасової адміністрації законом не допускається. Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» втратило статус неплатоспроможного банку внаслідок постановлення рішення адміністративного суду у справі № 826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних». Разом з тим, здійснення тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», в розумінні положень Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», припинилось, внаслідок спливу строку відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Враховуючи вищевикладене, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесений до категорії неплатоспроможних в розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже є діючим, що узгоджується з позицією, яка викладена в рішенні Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №761/24136/15-ц. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовується положення про договір банківського рахунку (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку. За встановлених обставин, суд приходить до висновку позивач свої обов`язки за договорами депозиту виконав в повному обсязі, проте на звернення позивача щодо повернення коштів відповідач вказаних дій не вчинив. Так, в матеріалах справи наявні: копія заяви ОСОБА_1 від 14.01.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 13.02.2015 р., копія заяви ОСОБА_1 від 23.03.2015 р. З тексту даних заяв вбачається, що рахунки, на які було перераховані депозитні кошти, були заблоковані, та зняти грошові кошти у позивача не було можливості. Дані обставини підтверджуються й відповідями банку, а саме: копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 13.02.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 16.03.2015, копія листа-відповіді ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» від 09.04.2015. Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається: за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Незалежно від виду вкладу, банк зобов`язаний видати суму вкладу або його частину на першу вимогу вкладника-фізичної особи і не може зменшувати суму вкладу шляхом застосування штрафних санкцій, невиплати процентів за вкладом чи інших можливих форм відшкодування збитків банку. За договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. ( п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, (далі - Положення від 03.12.2003 р. №516). Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 р. №516, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит). Ч. 1 ст. 1073 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. В свою чергу ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачає виключний перелік підстав для обмеження прав розпорядження рахунком, зокрема обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Однак, жодна з цих умов не існує відносно Позивача, тому не повернення Позивачеві сум депозитних вкладів та не виплата Відповідачем процентів за депозитом є грубим порушенням імперативних норм законодавства, що призводить до порушення прав Позивача. Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до п. 1.7 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» виплата процентів за вкладом ( депозиту) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі. П. 1.6 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» передбачає, що Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті. П. 2.5 Постанови правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» встановлено, що користування грошовими коштами, що обліковуються на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку або законом. ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» не виконує покладені на нього зобов`язання в добровільному порядку. Таким чином, Відповідач своєю протиправною бездіяльністю заборгував Позивачу суми вкладів та відсотки за депозитами, чим порушив, як свої зобов`язання за договорами, так і гарантоване законом право власності Позивача. Ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта № НОМЕР_7 від 23 березня 2015 року виданої ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» останній раз, ОСОБА_1 , змогла зняти грошові кошти з рахунків, на які було переведено суми вкладів 09 лютого 2015 року. Залишок на рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_1 складає 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень 34 коп.). З огляду на вставлені обставини та вказані норми цивільного законодавства суд приходить до висновку , що з відповідача підлягає стягненню на корись позивача суму боргу за договорами банківських вкладів №326464, №347004, №350437, №350434, саме з врахуванням 3% річних так як наслідок, сума боргу з врахуванням індексу інфляції складає 1469157,55 грн. Отже, враховуючи норми ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач повинен сплатити на користь позивача суму боргу за договорами №326464, №347004, №350437, №350434 у розмірі 1 548 916, 87 грн. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що Позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Згідно із ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності. Відповідно до ст. 258 ЦК України при стягненні пені застосовується спеціальна позовна давність, а саме 1 рік. Відповідно до виписки по рахунку приватного клієнта, загальна сума заборгованості ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» перед ОСОБА_1 складає 1 046 810,34: ціна послуги - 1 046 810,34 грн. (станом на 23.03.2015 року), кількість днів прострочення - 366 днів, 1 046 810,34 грн. * 3 / 100 * 366 днів = 11 493 977, 53 грн. Таким чином, пеня за прострочення виконання надання послуги ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_1. відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на час подання позовної заяви до суду складає 11 493 977, 53 грн, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного суду від 19 вересня 2018 року по справі 761/46145/16-ц. Відповідно ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду. Відповідна правова позиція була викладена й Верховним судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16. Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (№2)зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)». Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У статтті 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, що одночасно закріплено і в ст. 41 Конституції України. Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і про стягнення із Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» 13 057 442,04 грн., враховуючи, що стороною відповідача вказаний розрахунок спростований не був. Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь Держави судовий збір у розмірі 9605 грн. Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про стягнення грошових коштів за депозитними договорами - задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь ОСОБА_1 за депозитними договорами №326464, №350437, №350434, №347004 кошти у розмірі 13 057 442,04 грн. (тринадцять мільйонів сорок дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень), 50 коп. а саме: • 1 046 810, 34 грн. (один мільйон сорок шість тисяч вісімсот десять гривень) 34 коп. - сума вкладу; • 94 306, 96 грн. (дев`яносто чотири тисячі триста шість грн.) 96 коп. - 3% річних відповідно статті 625 ЦК України; • 11 493 977, 53 грн. (одинадцять мільйонів чотириста дев`яносто три тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень) 53 коп. - 3% за кожен день прострочення відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». • 422 347,21 (чотириста двадцять дві тисячі триста сорок сім грн. 21 коп.) - інфляційного збільшення суми боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (код ЄДРПОУ 33299878) на користь Держави судовий збір у розмірі 9605,00 грн. Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», код ЄДРПОУ: 33299878, адреса місця реєстрації та листування: 03150, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 7/9. Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016. Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: Національний банк України, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16.12.2020 Суддя Т.Г. Ільєва Джерело: ЄДРСР 94230139

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2021 року м. Київ Справа № 662/397/15-ц Провадження № 14-20цс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року у складі судді Тимченко О. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У березні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 кожен окремо звернулися до суду з позовами до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль», банк) про відшкодування майнової та моральної шкоди. У квітні 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 кожен окремо звернулися до суду з позовами до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди. У травні 2015 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кожен з позивачів уклав з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» договори вкладу, однак працівники банку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як посадові особи банку вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). З урахуванням уточнених позовних вимог просили стягнути з банку: ОСОБА_1 - 65 841 грн майнової шкоди, що становить інфляційні втрати за період із 07 грудня 2006 року по 01 лютого 2015 року від вкладу в розмірі 48 400 грн, повернутого їй на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 662/989/13; ОСОБА_2 - 8 287 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з 01 грудня 2005 року по 01 квітня 2015 року та 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 64 885 грн майнової шкоди, що становить суми двох вкладів, а також втрати від їх знецінення за період з березня 2005 року по 01 травня 2015 року та 50 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_4 - 36 440,50 грн майнової шкоди, що становить неповернуту їй суму вкладу в розмірі 1 550 доларів США в гривневому еквіваленті, та 23 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_5 - 4 594 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з грудня 2005 року по 01 травня 2015 року; ОСОБА_6 - 20 499 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з грудня 2005 року по 01 травня 2015 року; ОСОБА_8 - 45 251 грн майнової шкоди, що становить суму вкладів, а також втрати від їх знецінення за період із часу передачі коштів та укладення договору до часу звернення з позовом; ОСОБА_9 - 58 023 грн майнової шкоди, що становить неповернуту їй суму вкладу 1 500 доларів у гривневому еквіваленті, неповернуту суму вкладу в розмірі 7 800 грн, а також втрати від його знецінення за період з 22 березня 2006 року по 01 травня 2015 року; ОСОБА_10 - 5 559 грн майнової шкоди, що становить курсову різницю між її вкладом у розмірі 900 доларів США та стягненою на її користь шкодою в розмірі 11 659,69 грн на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 662/991/13; ОСОБА_11 - 15 986,80 грн майнової шкоди, що становить частину вкладу в розмірі 680 доларів США, які їй не були повернуті, та 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_12 - 14 560 грн майнової шкоди, що становить суму вкладу, а також втрати від його знецінення за період з 21 березня 2007 року по 01 травня 2015 року. 25 травня 2015 року ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області цивільні справи за вказаними позовами об`єднані в одне провадження. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 25 травня 2015 року рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов про відшкодування шкоди на підставі статей 1172, 1192 ЦК України, які регулюють деліктні відносини, задоволенню не підлягає, оскільки правовідносини між банком і позивачами є договірними, та роз`яснено позивачам про можливість звернутися до суду з новим позовом з інших підстав. 30 березня 2016 року рішенням Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» задоволено частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь: ОСОБА_1 - 113 269,17 грн майнової шкоди, 12 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_2 - 14 107,88 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 69 441,40 грн майнової шкоди, 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_5 - 4 826,38 грн майнової шкоди, 1 500 грн моральної шкоди; ОСОБА_6 - 21 533,08 грн матеріальної шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_8 - 164 941,92 грн майнової шкоди, 15 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_9 - 27 807,78 грн майнової шкоди, 5 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_11 - 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_12 - 15 295,21 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди. У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачам не відшкодована майнова шкода, яка складається з внесених грошових коштів за договорами вкладу, оскільки вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в частині стягнення коштів із засуджених на користь позивачів не виконувався. Разом з тим невиконання вироку не може бути підставою для повторного стягнення відповідних сум з банку. За таких обставин суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з моменту передачі коштів до банку до ухвалення рішення апеляційним судом. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені судом частково у зв`язку з порушенням працівниками банку права власності позивачів на грошові кошти, що є особливим видом майна, а обов`язок відшкодування моральної шкоди прямо передбачений нормами статті 1172 ЦК України. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням розміру коштів, яких позбавився кожний позивач, та розміру інфляційних збитків, а також наявності чи відсутності дій банку щодо відшкодування шкоди позивачам. Доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд відхилив, зазначивши, що позивачі про порушення власних прав дізналися з дати набрання законної сили обвинувальним вироком. 22 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги на підставі статті 1172 ЦК України, не врахував того, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода зазначеним злочином. При визначенні розміру інфляційних втрат суду необхідно було врахувати, що за наявності у справі судового рішення, яким визначено розмір майнової шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди згідно із частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, у тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. Оскільки стаття 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу, суду необхідно визначити, коли саме особа звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягає нарахуванню індекс інфляції. Суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував уточнених позовних вимог ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , зокрема, щодо відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 23 січня 2018 року постановою Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» відхилено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційних втрат від знецінення грошових коштів, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а у зв`язку з наявністю договірних відносин, які виникли за договорами банківського вкладу, що регулюються нормами статті 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог У березні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій і просили їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу Касаційні скарги аргументовані тим, що суди ухилилися від встановлення обставин справи та дослідження наявних у справі доказів і обмежилися лише висновком, що між позивачами та банком виникли договірні відносини на підставі статей 1058, 1066 ЦК України, тому предметом позову можуть бути лише обставини, пов`язані з невиконанням договірних відносин банком. Висновок про те, що посилання на статті 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України є неналежним і вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не відповідає вимогам закону, оскільки суди мали самостійно визначити, яким законом слід керуватися при вирішенні спору по суті, навіть якщо останні не зазначені в позовній заяві. Відмова в задоволенні позову лише з підстави неправильного визначення позивачами підстав позову є відмовою в доступі до правосуддя. Зазначили, що постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15 (провадження № 61-1760св18) з подібними правовідносинами було задоволено аналогічний позов вкладника ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Позиція інших учасників справи У липні 2020 року від АТ «Райффайзен банк Аваль» до Верховного Суду надійшла заява про врахування судових рішень у справах № 662/338/18, 662/2190/18, які набрали законної сили та якими вирішено позовні вимоги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , що є предметом розгляду в цій справі. Рух справи у суді касаційної інстанції Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_10 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються. 05 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а 01 червня 2020 року - справу призначено до судового розгляду. 11 червня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено касаційне провадження в цій справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 216/3521/16. 10 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційне провадження у справі поновлено. 17 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 625, 1058-1060, 1172, 1192 ЦК України за обставин вчинення злочину (кримінального правопорушення) працівником банку та кваліфікації правовідносин, які виникли між вкладником та банком, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Предметом цього спору є, зокрема, стягнення з банку коштів за договорами банківського вкладу (суми вкладу та інфляційних втрат за період з часу передачі коштів до моменту їх повернення), які були привласнені працівниками банку при вчиненні кримінального правопорушення, що підтверджено обвинувальним вироком суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суди вважали, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а виникли з договорів банківського вкладу, що регулюються статтею 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16 суд виходив з того, що правовідносини між сторонами є договірними, незважаючи на те що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року працівника банку визнано винним у вчиненні розкрадання коштів, зокрема, прийнятих ним від позивача, і вважав, що спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058-1060 ЦК України. Однак у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17 Верховний Суд України застосував до подібних правовідносин статті 1166, 1172, 1192 ЦК України. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, зробленого в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17, та вказівки, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки наявність злочину (кримінального правопорушення), вчиненого працівником банку, не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Звернула увагу на те, що Верховний Суд у справах з такими ж правовідносинами, у яких працівники ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 заволоділи коштами вкладників, у своїх постановах від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15 (провадження № 61-1760св18), від 16 травня 2018 року у справі № 662/658/15 (провадження № 61-2521св18), від 18 грудня 2018 року у справі № 662/1828/15 (провадження № 61-1629св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 662/542/15 (провадження № 61-27425св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 662/1922/15 (провадження № 61-33731св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є деліктними, а тому спірні правовідносини регулюються статтями 1172, 1192 ЦК України. Водночас Верховний Суд у справах з такими ж правовідносинами, за участі працівників ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які заволоділи коштами вкладників, у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі № 662/642/15 (провадження № 61-7972св18), від 06 червня 2018 року у справі № 662/896/15 (провадження № 61-14805св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 662/248/16 (провадження № 61-8996св18), від 19 червня 2019 року у справі № 662/892/15 (провадження № 61-17708св18) зробив висновок, що правовідносини між позивачами - вкладниками, грошима яких заволоділи працівники банку, і банком є договірними, тому спірні правовідносини регулюються статтями 625, 1058-1060 ЦК України. Наведена непослідовна та суперечлива практика, що складалася протягом тривалого часу, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної судової практики щодо застосування статей 625, 1058- 1060, 1172, 1192 ЦК України при вчиненні злочину, тобто кримінального правопорушення, працівником банку та кваліфікації правовідносин, які виникли між вкладником та банком для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. 24 лютого 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що кожен з позивачів уклав з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» договори вкладу, однак працівники банку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як посадові особи банку вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у зв`язку із чим вони зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 23, 1166, 1172, 1192 ЦК України. 12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області, з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, засуджено касира Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та начальника Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк «Аваль» ОСОБА_14 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 200, частинами першою - третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Вироком встановлено, що вказані працівники банку прийняли від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 грошові кошти за договорами банківського вкладу, однак зазначені кошти на депозитні рахунки не внесені, чим потерпілим заподіяно майнової шкоди. Вирішено питання щодо задоволення позовних вимог потерпілих, які є позивачами в цій цивільній справі, та стягнуто з ОСОБА_14 та ОСОБА_13 солідарно матеріальні збитки на користь ОСОБА_1 - 52 000 грн, ОСОБА_2 - 3 800 грн, ОСОБА_3 - 18 400 грн, ОСОБА_5 - 1 300 грн, ОСОБА_6 - 5800 грн, ОСОБА_9 - 23 910 грн, що еквівалентно 3 000 доларів США, ОСОБА_10 - 3 188 грн, ОСОБА_11 - 3 434 грн, що еквівалентно 680 доларам США, ОСОБА_12 - 4 700 грн. 22 липня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області, зокрема, виключено з вироку Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року вказівку суду щодо стягнення з ОСОБА_14 та ОСОБА_13 майнової шкоди на користь, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 22 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області задоволено частково апеляційні скарги потерпілих, вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_13 в частині вирішення цивільних позовів, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 скасовано, а справу повернуто на новий розгляд у порядку цивільного судочинства в іншому складі суду. Тобто вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, які є позивачами у цій справі, скасовано. Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи, з яким погодився також апеляційний суд, керувався тим, що правовідносини між банком і позивачами є договірними, тому позов про відшкодування шкоди з посиланням на статті 1172, 1192 ЦК України, якими врегульовано деліктні правовідносини, задоволенню не підлягає. Позивачам роз`яснено про можливість звернутися до суду з новим позовом з інших підстав. Велика Палата Верховного Суду щодо цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій зазначає таке. Суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили, що між сторонами виникли та існують договірні правовідносини. Частинами першою, другою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Договір є різновидом правочину. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У частині першій статті 1060 ЦК України зазначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). У статті 1059 ЦК України врегульовані питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 у справі № 6-352цс16 зроблено правовий висновок про те, що договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Верховний Суд України вказав, що при розгляді цієї справи суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином. Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц зроблено висновок про те, що банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відносини між клієнтом та банком з приводу банківського вкладу варто розглядати через призму договірних. Судами встановлено, що з кожним вкладником касир банку, прийнявши кошти, склала письмовий договір, підписала його сама або її керівник від імені банку і завірила печаткою, та видала особі, що вносила кошти. Ці обставини визнані засудженими та встановлені у вироку Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у якому вказано, що касир Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_13 та начальник Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен банк Аваль» ОСОБА_14 прийняли від позивачів у цій справі грошові кошти за договорами банківського вкладу, однак на депозитні рахунки їх не внесли. Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Також частиною шостою статті 82 ЦПК України, у редакції, чинній на даний час та на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, передбачалося, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Преюдиціальним фактом, який встановлюється вироком у кримінальній справі, є факт прийняття в касі банку готівки від вкладників та видача їм документів про оформлення договору банківського вкладу і про прийняття коштів. Таким чином, встановлення судом у вироку цих обставин свідчить про укладення між банком і вкладником договору банківського вкладу, і ці обставини не потребують доказування в цивільній справі. При цьому на встановлення факту укладення договору банківського вкладу не впливає проведення відповідних облікових операцій по рахунках в банку. Визначальним для встановлення факту укладення договору є прийняття від вкладника коштів у касі банку. Та обставина, що позивачами внесені грошові кошти, свідчить про укладення між ними та банком договорів банківського вкладу. Письмова форма додержана, договори не розірвані в судовому порядку, не визнані недійсними, тому їх чинність презюмується. У справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати, і якщо він використовує її на власну користь, банк повинен повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція) і є одним з основоположних елементів правової держави («Неждет Сахін і Періхан Шахін проти Туреччини» (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey), № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції). Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України. З огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу. Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати. У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17 вказано, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняв від позивача грошові кошти для зарахування на його рахунок, про що зробив відмітки в ощадній книжці, але ввірене чуже майно - грошові кошти на рахунок не вніс, підробив ощадну книжку, спричинив позивачу матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь позивача стягнуто 20 000 грн на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. Зазначене рішення банк виконав добровільно 13 грудня 2013 року. 23 жовтня 2015 року позивач звернувся з позовом про стягнення майнової шкоди на підставі статті 1192 ЦК України, оскільки реальна вартість втрачених грошових коштів з лютого 2007 року до моменту виконання рішення суду, а саме 13 грудня 2013 року, значно збільшилася. Верховний Суд України, встановивши обставини справи та пославшись на статті 22, 1166, 1192 ЦК України, вказав, що для правильного вирішення справи суду необхідно було з`ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000 грн лише як втрачений позивачем внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивач у своїх вимогах у сумі 20 000 грн визначив розмір шкоди в повному обсязі - як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених ним збитків. Отже, у справі № 6-1032цс17 з подібними фактичними обставинами справи, Верховний Суд України вважав правильним застосування до спірних правовідносин статей 1166, 1172, 1192 ЦК України, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду відступає від цього правового висновку, оскільки спір щодо невиконання договору підлягає вирішенню із застосуванням положень статей 625, 1058-1060 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх. Разом з тим, зазначивши, що правовідносини між позивачами та відповідачем мають договірний характер, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що позивачі посилалися на підстави, визначені статтями 1172, 1192 ЦК України, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає про таке. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті. Статтею 4 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, було визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Частиною першою статті 5 ЦПК України в чинній редакції, яка також була чинною на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У пунктах 3, 5 частини другої статті 119 ЦПК України в редакції на час звернення до суду, визначено, що в позовній заяві позивач викладає зміст позовних вимог та обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Також у частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. У статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено завдання суду при здійсненні правосуддя та вказано, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У статті 263 ЦПК України в чинній редакції та в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції, передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Такі ж вимоги щодо законності та обґрунтованості рішення суду були закріплені також у статті 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції. При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (частина перша статті 214 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). Аналогічні положення містить стаття 264 ЦПК України в чинній редакції. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасного й формального висновку про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Посилання позивачів у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99). У вказаній справі зміст позовних вимог становлять вимоги позивачів щодо повернення банком суми вкладів, інфляційних втрат та моральної шкоди у зв`язку з порушенням умов договорів банківського вкладу. Правильне встановлення змісту правовідносин між банком і вкладниками як договірних імперативно визначає і способи захисту - примусове виконання в натурі обов`язків щодо повернення вкладів на умовах, визначених договорами (стаття 1060 ЦК України), щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (частина друга статті 625 ЦК України) та відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 23 ЦК України). З матеріалів справи вбачаєтьсянаявність спору між позивачами - вкладниками банку та відповідачем - банком щодо сум банківського вкладу, яким заволоділи працівники банку при перевищенні посадових обов`язків та які не повернуті вкладним. Відповідач заявлені позивачами позовні вимоги не визнає. Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частини першої статті 2 ЦПК України в чинній редакції, що також була чинною на час прийняття постанови судом апеляційної інстанції, має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом статті 13 ЦПК України мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд. Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини. Відмовою в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлено обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя. У касаційних скаргах заявники наполягали, що суди мали самостійно визначити закон, що регулює спірні правовідносини, і вирішити спір по суті, а відмова в задоволенні позову лише з підстав неправильного визначення позивачами підстав позову свідчить про відмову в доступі до правосуддя, у зв`язку із чим судові рішення просили скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами касаційної скарги. При розгляді справи істотне значення має та обставина, що відмова в позові з причин неправильного визначення правової підстави за одночасної ідентичності матеріального змісту позовних вимог фактично скеровує позивачів на повторне звернення до суду, повторне проходження судових процедур, у тому числі і сплату судових витрат, повторне доведення фактичних підстав позову тощо, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості, а також спотворює завдання цивільного судочинства, зафіксоване у статті 2 ЦПК України. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (стаття 400 ЦПК України). З урахуванням того, що особі, яка звернулася до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, має бути гарантований ефективний судовий захист цих прав, проте суди відмовили в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування підстав позову та висновків щодо обґрунтованості/необґрунтованості по суті заявлених позовних вимог (зокрема щодо розмірів вкладів, періоду нарахування та розміру інфляційних втрат, щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди та її розміру) не зробили, оцінку доказам не надали, не вирішили питання про пропуск позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, тому Велика Палата Верховного Суду вважає наявними підстави для передачі цієї справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення заявлених вимог та ухвалення рішення по суті спору. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Статтею 411 ЦПК України визначено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду. Зокрема, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити,рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. ОСОБА_4 та ОСОБА_10 не оскаржували в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а тому в цій частині судові рішення не переглядаються Великою Палатою Верховного Суду. Відповідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи те, що оскаржувані рішення скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , яка є правонаступником ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задовольнити частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової шкоди та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди передати на новий розгляд до Новотроїцького районного суду Херсонської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 97967336

Постанова Іменем України 9 лютого 2021 року м. Київ Справа № 381/622/17 Провадження № 14-98цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу за касаційною скаргою банку на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року, ухвалене суддею Чернишовою Є. Ю., та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц. і Фінагеєва В. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. На той час у банку вже була запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура його ліквідації. Суд першої задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, має дати відповідь на питання про те, чи можливо з урахуванням пункту 1 частини п`ятої статті 36 та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) після введення у банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задовольнити позов про стягнення з такого банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився. (2) Короткий зміст позовних вимог 2. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1, а. с. 61) просив стягнути з банку заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і проценти за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн за договором від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» у національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (12 місяців) (далі - договір банківського вкладу). Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу. Банк отримав від позивача через касу 250 000,00 грн на період із 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних. 2.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину, а саме 59 743,13 грн. Решту - 235 256,87 грн - не повернув. 2.3. 26 червня 2014 року у відповідь на звернення позивача у листі банк повідомив, що у серпні 2013 року він частково повернув позивачеві кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, банк повідомив, що розпочав заходи з урегулювання проблеми, а також подав заяву, за якою розпочалось кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку позивача. 2.4. Банк має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти і проценти. (3) Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 3. 18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд. 4. 2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з банку на користь позивача 190 256,87 грн заборгованості за депозитом і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном. (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року. Мотивував постанову так : 5.1. Запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк. 5.2. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. 5.3. Зобов`язання банку повернути позивачеві кошти за договором банківського вкладу виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації. Тому безпідставними є доводи банку про те, що суд першої інстанції мав врахувати запровадження у банку процедури ліквідації та тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 червня 2016 року № 913. 5.4. Позивач захищає право на мирне володіння своїм майном. Тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, на спірні правовідносини не поширюється. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. 22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 7. 3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так: 7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Такий відступ слід зробити на користь висновку про те, що пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у відповідних правовідносинах застосовний; 7.2. Банк відмовив позивачеві у поверненні коштів за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування щодо вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір стосовно суми, яку згідно з договором банківського вкладу банк не виплатив позивачеві. Застосування зазначеного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, такоговкладника, який має спір із банком щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу. 7.3. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку. 7.4. Якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Рішення суду, згідно з яким вирішений спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 8. Банк мотивував касаційну скаргу так: 8.1. У спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/розпочата ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами приписи Закону № 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. З огляду на приписи пунктів 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15). 8.2. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта у межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України. (2) Позиції інших учасників справи 9. 30 липня 2020 року Фонд подав «письмовий відзив», у якому просить задовольнити касаційну скаргу банку з таких міркувань: 9.1. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц). 9.2. За змістом пунктів 6 і 16 статті 2, підпунктів 1 і 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються у межах граничної суми відшкодування Фондом за визначеною Законом № 4452-VI процедурою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16). 9.3. 16 травня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 826/6665/16 про скасування постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Згідно з цією постановою суд скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому, оскільки оскаржену у справі № 826/6665/16 постанову НБУ суд не скасував, процедура ліквідації банку є такою, що відповідає закону. 9.4. Позивач звернувся з позовом у січні 2017 року, коли у банку була запроваджена процедура ліквідації. Тому відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивача коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Відсутність підстав для задоволення позову підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 757/36472/14-ц. 10. Позивач відзив на касаційну скаргу суду не подав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо можливості стягнення з неплатоспроможного банку суми вкладу 11. Суди першої й апеляційної інстанцій, спростовуючи доводи банку, вказали, що запровадження у ньому тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не позбавляють особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише права кредитора банку на відшкодовані клієнтам останнього кошти та надану йому цільову позику. За взятими на себе зобов`язаннями і далі відповідає банк. Тому запровадження у ньому тимчасової адміністрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суди вважали, що оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 28 травня 2014 року, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження до спірних правовідносин не застосовується. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується. 12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, правильно вказав, що якщострок договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати правило, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення у суді першої інстанції у банку вже введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. 13. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу). 14. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)). 15. Позивач просив стягнути з банку на його користь заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і процентами за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 16.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу на строк до 28 травня 2014 року з процентною ставкою 18 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав банку 250 000 грн, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит. 16.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а банк згідно з пунктом 2.1.4 договору банківського вкладу перерахував позивачеві 59 743,13 грн. 16.3. У листі від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивачеві, що за даними обліку банку 9 серпня 2013 року договір банківського вкладу «було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки» від № 14 від 9 серпня 2013 року, а 5 179,25 грн - «списано із вкладу як перерахунок відсотків у зв`язку із достроковим вилученням коштів». Банк також вказав, що, беручи до уваги заяву позивача про нездійснення часткового дострокового вилучення вкладу, він подав заяву до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про вчинення кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування завданих збитків. 16.4. На підставі постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 16.5. На підставі рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» 3 червня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 913 про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку. 17. Позивач не оскаржує дії (бездіяльність) Фонду чи його уповноваженої особи щодо невиконання чи неналежного виконання ними повноважень, визначених Законом № 4452-VI. Спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації та до початку процедури його ліквідації внаслідок відмови банку виплатити позивачеві залишок заборгованості за договором банківського вкладу через те, що банк вважав таку заборгованість погашеною. Тобто у цій справі суди мали перевірити не правомірність дій Фонду чи його уповноваженої особи, а те, чи виплатив банк позивачеві заборгованість за договором банківського вкладу. 18. У матеріалах справи відсутні адресовані Фонду чи його уповноваженій особі заяви позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом чи щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Спір із банком щодо невиплати позивачеві залишку заборгованості за договором банківського вкладу виник ще до того, як цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних і розпочалася процедура його ліквідації. 19. На час виникнення спірних правовідносин, тобто відмови у виплаті позивачеві залишку заборгованості, банк вважався платоспроможним. Але до суду позивач звернувся тоді, коли у банку вже тривала процедура його ліквідації та застосовувалися приписи Закону № 4452-VI. 20. Цей Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 21. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом. 22. За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 4 липня 2014 року, який набрав чинності 11 липня 2014 року, вказаний пункт викладений у дещо іншій редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Згідно з цією редакцією обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (близькі за змістом приписи є і у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 23. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). 24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI,слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу не охоплюється поняттям примусового стягнення. 25. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»), НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 зазначеної частини), Фонд прийняв рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11, внесений до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з 23 травня 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року). 26. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). А у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 4 частини першої статті 39 вказаного Закону). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду (частина четверта статті 39 вказаного Закону). 27. З огляду на зміст наведених приписів передбачена пунктом 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI заборона реалізується, зокрема, через неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з неплатоспроможного банку для дотримання черговості задоволення вимог його кредиторів, визначеної цим Законом. Так, у справі № 381/622/17 суд першої інстанції на виконання ухваленого ним рішення видав виконавчий лист (т. 1, а. с. 104), який позивач пред`явив до виконання. Однак орган державної виконавчої служби повернув виконавчий документ позивачеві без прийняття до виконання (т. 1, а. с. 103) з огляду на запровадження в банку тимчасової адміністрації. 28. Отже, запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, як це відбулося у справі № 381/622/17. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI. 29. Однак, якщо підставою звернення з позовом про стягнення коштів з неплатоспроможного банку стала відмова Фонду, його уповноваженої особи включити вимоги вкладника до реєстру вкладників або до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, то у такому разі вже існує спір з Фондом і банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду. Тому вимога про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, не буде ефективним способом захисту порушеного права. Вкладнику слід звертатися з вимогами про зобов`язання Фонду, уповноваженої особи Фонду включити кредиторські вимоги до відповідних реєстрів. 30. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону № 4452-VI). 31. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI). 32. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). 33. Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований Розділом VIII Закону № 4452-VI. 34. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI). 35. Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Тобто, виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду. 36. За змістом наведених приписів, а також приписів частини п`ятої статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку, у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом. Однак у ситуації позивача таке звернення не було би ефективним з огляду на наявність у нього спору про право з банком. 37. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 вказаного Положення). 38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та відповідно є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який має таке рішення суду, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 39. Спори вкладника з Фондом та/чи банком в особі уповноваженої особи Фонду щодо включення підтверджених відповідним рішенням суду вимог до означених реєстрів слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру вкладників вимог кредитора банку у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц тощо), або в порядку цивільного чи господарського судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку вимог на суму, що перевищує гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18, від 4 вересня 2019 року у справах № 201/12084/17 та № 752/2422/17, від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17). (1.2) Стосовно наявності підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права 40. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 381/622/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI. Аналогічний висновок Верховний Суд України сформулював також у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, згаданій у касаційній скарзі банку та у «письмовому відзиві» Фонду, а Велика Палата Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 41. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)). 42. З огляду на наведені у цій постанові висновки для забезпечення ефективного захисту прав вкладників і передбачуваності правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у цій справі відступити шляхом конкретизації від висновку, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/454215-ц,. 43. Вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 44. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43)). (1.3) Щодо суті спору 45. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини : 45.1. На виконання умов договору банківського вкладу банк прийняв від позивача вклад у розмірі 250 000 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит № 653/2013-222 від 28 травня 2013 року. Після закінчення строку договору банківського вкладу банк перерахував позивачеві 59 743,13 грн, а тому залишок суми вкладу, яку банк не повернув, складає 190 256,87 грн. 45.2. Початком періоду нарахування відсотків є день зарахування коштів на рахунок вкладника (28 травня 2013 року), а закінченням нарахування - день, який передує поверненню коштів вкладнику (пункт 3.1 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу втрачає силу за згодою сторін із моменту виплати банком вкладнику суми вкладу та процентів за цим вкладом (пункт 5.2 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу не передбачає його автоматичної пролонгації та можливості зміни умов в односторонньому порядку. 45.3. Згідно звисновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд, виконаної КНДІСЕ, встановлено, що підпис від імені позивача в графі «підпис отримувача» заяви на видачу готівки № 14 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» додаткової угоди № 1 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» заяви від 6 серпня 2013 року про дострокове повернення частини вкладу виконаний не позивачем, а іншою особою. 46. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 47. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 48. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України). 49. У касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. 50. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). 51. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). 52. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. 53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 54. У судах першої й апеляційної інстанцій банк не спростував викладені позивачем обставин, зокрема наявність і розмір заборгованості за договором банківського вкладу, а з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи не звертався. З урахуванням наведених вище висновків щодо тлумачення приписів Закону № 4452-VI Велика Палата Верховного Суду погоджується з судами першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу і відсотків за користування ним, вважає висновки цих судів законними й обґрунтованими. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 55. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 460-IX. Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд судових рішень на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року. 56. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 57. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 58. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 жовтня 2020 року був внесений запис про державну реєстрацію припинення банку, що є відповідачем. 59. Частина перша статті 414 ЦПК України встановлює, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. 60. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи-сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України). 61. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права та наведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, які є законними й обґрунтованими, - без змін. (2.2) Щодо судових витрат 62. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 63. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті позовної вимоги, яку задовольнили суди першої й апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на банк. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частиною третьою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення. 2. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 96890711

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2021 року м. Київ справа № 640/16646/19 адміністративне провадження № К/9901/28048/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., Земляної Г. В. від 12 жовтня 2020 року у справі № 640/16646/19 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: І . РУХ СПРАВИ 1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі також - відповідач), за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО), у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-20516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; - зобов`язати відповідача надати до ФГВФО додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-0516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-2051-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не подання до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО щодо включення позивача, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. Зобов`язано відповідача подати до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про включення ОСОБА_1 , яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. 4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у цій справі повернуто особі, яка її подала, оскільки така підписана особою, яка не має права її підписувати. 5. 15 вересня 2020 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу. 6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків, а саме: надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку протягом 10 днів з моменту отримання ухвали. 7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №640/16646/19. 8. 27 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у цій справі. 9. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі. II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 10. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що апелянтом не надано до суду заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження без поважних на те причин. Вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ 11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги зумовлено обставинами, які унеможливлювали вчасне звернення до суду апеляційної інстанції, оскільки на загальнонаціональному рівні впроваджено карантин, що і стало поважною підставою такого пропуску. ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне. 13. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 14. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 15. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 16. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. 17. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статті 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 18. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 19. Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 20. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18. 21. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. 22. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 23. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, копію рішення суду першої інстанції отримано відповідачем 09 липня 2020 року. 24. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку. 25. 29 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому відповідач посилався на вчасну первинну подачу апеляційної скарги та просив суд поновити строк на апеляційне оскарження. 26. Такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги у зв`язку з поверненням апеляційної скарги не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. 27. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11839/17 від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19, від 04 березня 2021 року у справі №160/2538/19. 28. Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. 29. Пунктом 6 частини 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. 30. Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. 31. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. 32. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. 33. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року). 34. В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. 35. Особа, яка має намір подати скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги. 36. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 37. Значний проміжок часу з моменту отримання повернутої апеляційної скарги (27 серпня 2020 року) та її повторним поданням (15 вересням 2020 року) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у апеляційному перегляді судового рішення у даній справі. 38. Така бездіяльність/дії скаржника, на думку колегії суддів, можуть бути спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом. 39. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вперше апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, оскільки така не підтвердила належним чином свої повноваження, що не є об`єктивно непереборною обставиною чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій, а за своєю суттю є суб`єктивною обставиною, що також свідчить про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. 40. З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу, з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами). 41. Щодо посилання скаржника на пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги у зв`язку із впровадженням на загальнонаціональному рівні карантину, колегія суддів зазначає наступне. 42.Відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. 43. При цьому, саме посилання на існування карантину та запроваджених у зв`язку із цим обмежень, без аргументованих та обґрунтованих доказів, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для оскарження судового рішення. 44. Скаржником на підтвердження своїх доводів не надано належних доказів поважності причин такого пропуску, зокрема, але не виключно: наказів щодо вжиття організаційних заходів по запобіганню поширенню «COVID-19», накази про переведення апарату на дистанційну роботу, в тому числі підписанта апеляційної скарги, про встановлення графіку роботи під час дії карантину тощо. 45. Поновлення судом строку на апеляційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права. 46. В даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. 47. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. 48. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. 49. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. 50. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 51. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. 52. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. 53. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. 54. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. 55. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85). 56. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33). 57. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 58. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 59. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. 60. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко Джерело: ЄДРСР 96907297

Постанова Іменем України 24 березня 2021 року м. Київ справа № 755/11610/16-ц провадження № 61-18934св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів, посилаючись на те, що на підставі анкет-заяв він відкрив банківські карткові рахунки та отримав електронні платіжні засоби - платіжні картки ПАТ КБ «ПриватБанк». Станом на 20 липня 2016 року на його банківських рахунках знаходилися грошові кошти в сумі 732 839,43 грн та 13 636,04 доларів США. 11 листопада 2014 року відповідач заблокував указані банківські рахунки та зупинив надання будь-яких платіжних послуг за ними. У зв`язку з цим він неодноразово звертався до банку із заявами про розблокуванням належних йому банківських рахунків та поновлення платіжних операцій за ними, а також - про переведення грошових коштів з його рахунків безготівковим шляхом на рахунок в іншому банку. У відповідь на такі звернення він отримав три листи, в жодному з яких банк не повідомив про причини перешкоджання здійсненню ним його права власності на належні йому кошти, що зберігаються на відповідних банківських рахунках, відкритих у ПАТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти: - за рахунком № НОМЕР_1 - в розмірі 69 197,38 грн, відповідно до статті 625 Цивільного України (далі - ЦК України) три відсотки річних - 5 664,71 грн, інфляційні втрати - 57 048,89 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 2 026 099,29 грн; - за рахунком № НОМЕР_2 - в розмірі 650 232,85 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 53 230,02 грн, інфляційні втрати - 536 076,15 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки)- 19 038 817,85 грн; - за рахунком № НОМЕР_3 - в розмірі 10 917 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 893,73 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 319 661,47 доларів США; - за рахунком № НОМЕР_4 - в розмірі 2 718,64 доларів США, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 222,56 доларів США, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 79 601,78 доларів США; - за рахунком № НОМЕР_5 - в розмірі 13 409,20 грн, відповідно до статті 625 ЦК України три відсотки річних - 1 097,72 грн, інфляційні втрати - 11 055,04 грн, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню (три відсотки) - 392 621,38 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що враховуючи відсутність доказів щодо подання позивачем до ПАТ КБ «ПриватБанк» належно оформлених розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів, а також щодо відмови банку у здійсненні таких дій (у видачі або перерахуванні коштів), підстав для стягнення сум у заявленому розмірі немає. Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволено частково. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що починаючи з листопада 2014 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування його банківських рахунків і неможливості перерахувати кошти. В установлені законом строки відповідач не поновив проведення фінансових операцій, не звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами, не повідомив позивача про причини подальшого призупинення фінансових операцій. При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин, не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про можливість залишення без змін рішення місцевого суду про відмову у стягненні коштів з мотивів неподання банку розпорядження про перерахування коштів на інший рахунок. Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не звертався у встановленому законом порядку до ПАТ КБ «ПриватБанк» з будь-якими вимогами щодо зняття (перерахування) коштів, закриття рахунків або розірвання договорів, а тому у відповідача не виникли відповідні зобов`язання. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому коштів. В матеріалах справи наявні лише запити позивача в електронному вигляді, які містять питання, наприклад: «Прошу повідомити, по якій причині мою картку НОМЕР_6 заблоковано?». На запити від 08 грудня 2014 року, від 09 березня 2015 року та від 14 квітня 2015 року щодо розблокування належних ОСОБА_1 банківських платіжних карток працівники відповідача надавали відповіді, зі змісту яких не вбачається, що картки позивача були заблоковані. Доводи апеляційної скарги про те, що з листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокувало банківські рахунки позивача, про що свідчать відповідні листи відповідача, колегія суддів не взяла до уваги, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження, а на свої запити в електронному вигляді позивач кожного разу отримував вичерпну відповідь працівників банку. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є необґрунтованим та суперечливим. Під час нового розгляду справи апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування в період з 2014 року до 2017 року відкритих на ім`я позивача карткових рахунків, не дослідив, чи мали місце порушення банком вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки, не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів. Нормативно-правовими актами, на які послався апеляційний суд, не встановлено єдиної стандартизованої форми і порядку подання клієнтом банку розрахункових документів на переказ грошових коштів. Своєю протиправною поведінкою відповідач позбавляє позивача грошових коштів, які він цілком законно розраховує отримати за наслідками укладених договорів банківського рахунка, чим порушує вимоги національного та міжнародного права. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду міста Києва. 14 листопада 2019 року справа № 755/11610/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає. Судами встановлено, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 відкриті рахунки з розміщеними грошовими коштами на них (станом на 23 червня 2017 року): - на рахунку № НОМЕР_2 (угода від 03 вересня 2007 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 650 232,85 грн; - на рахунку № НОМЕР_1 (угода від 25 жовтня 2012 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 119 197,38 грн; - на рахунку № НОМЕР_5 (угода від 28 липня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 13 409,20 грн; - на рахунку № НОМЕР_3 (угода від 22 вересня 2014 року) сума залишків у валютному еквівалентні складає 270 907,72 грн; - на рахунку № НОМЕР_4 сума залишків у валютному еквівалентні складає 67 461,17 грн. Починаючи з 11 листопада 2014 року позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами, в яких просив пояснити причини блокування з 11 листопада 2014 року його банківських рахунків та здійснити перерахування коштів на рахунок, відкритий в іншому банку. На момент звернення до суду з цим позовом відповідач не повернув ОСОБА_1 грошових коштів. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Відповідно до частин першої-третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України). Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу (пункт 1.4); документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів (пункт 1.6); документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі (пункт 1.7); електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ (пункт 1.14); ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (пункт 1.15); платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (пункт 1.30); розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35). Відповідно до статті 16 Закону № 2346-ІІІ до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України (пункт 17.2 статті 17 Закону № 2346-ІІІ). Згідно зі статтею 21 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв. Відповідно до пунктів 22.1-22.5 статті 22 Закону № 2346-ІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв`язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. Згідно зі статтею 1074 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Суб`єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема банки (стаття 5 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VІІ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» в редакції, чинній на час подання позивачем заяв банку у період з 11 листопада 2014 року до 06 лютого 2015 року (далі - Закон № 1702-VІІ)). За змістом статті 17 Закону № 1702-VІІ суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити проведення фінансової операції у разі, якщо така операція містить ознаки, передбачені статтями 15 і 16 цього Закону, та зобов`язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції, і в той самий день повідомити про це Спеціально уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої фінансової операції відповідно до частини першої цієї статті на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі неприйняття Спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб`єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції. Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про зупинення видаткових операцій за рахунками клієнтів (осіб) у разі, якщо такі операції містять ознаки, передбачені статтями 15, 16 цього Закону на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний невідкладно повідомити суб`єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, уповноважені приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У разі прийняття рішення відповідно до частин другої і третьої цієї статті Спеціально уповноважений орган проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє та аналізує її. У разі підтвердження мотивованої підозри Спеціально уповноважений орган готує і подає відповідні узагальнені матеріали протягом строку зупинення такої операції до правоохоронних органів, уповноважених приймати рішення відповідно до кримінального процесуального законодавства. У такому разі строк зупинення фінансової операції продовжується на сім робочих днів з дня подання відповідних узагальнених матеріалів, за умови що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 14 робочих днів. Спеціально уповноважений орган інформує в день подання узагальнених матеріалів відповідного суб`єкта первинного фінансового моніторингу про день закінчення строку зупинення фінансової операції. У разі якщо за результатами перевірки ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму не підтверджуються, Спеціально уповноважений орган зобов`язаний невідкладно скасувати своє рішення про зупинення видаткових операцій та повідомити про це суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Порядок зупинення та поновлення проведення фінансових операцій визначається суб`єктами державного фінансового моніторингу, які здійснюють регулювання і нагляд за діяльністю суб`єктів первинного фінансового моніторингу в межах їх повноважень. Строки зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та Спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-четвертій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають. Пунктом 91 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 червня 2015 року № 417, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк зобов`язаний інформувати визначені законодавством України правоохоронні органи за місцем розташування банку про фінансові операції, стосовно яких є підстави підозрювати, що вони пов`язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення, та їх учасників у день виявлення, але не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації таких фінансових операцій. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертався до банку у визначеному законом порядку щодо перерахування або видачі йому коштів і не надав доказів відмови відповідача у вчиненні таких дій. Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження подання до ПАТ КБ «ПриватБанк» оформлених відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахункових документів про перерахування або видачу йому грошових коштів. Однак такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Вказана норма зобов`язує суди нижчих інстанцій враховувати висновки Верховного Суду під час нового розгляду справи та відповідно мотивувати рішення з урахуванням позиції касаційної інстанції. Однак в порушення вимог статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи апеляційний суд не виконав вказівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року, зокрема не перевірив правомірності дій банку щодо блокування відкритих на ім`я позивача карткових рахунків; не дослідив, чи мали місце з боку банку порушення вимог законодавства, за наслідками яких були заблоковані карткові рахунки; не оцінив належним чином тривале листування сторін і обставини визнання банком неможливості перерахування коштів. Крім того, повторно переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази і не дав правової оцінки доводам позивача про те, що він подавав ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунковий документ на переказ коштів, зокрема в електронному вигляді із застосуванням програмно-технічних засобів, що не суперечить положенням Закону № 2346-ІІІ. При цьому, зазначивши, що ОСОБА_1 не звертався до банку в установленому законом порядку, суд не вказав, чим такий порядок передбачений і в чому він полягає. Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що під час повторного перегляду справи суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, на які вказував суд касаційної інстанції, у зв`язку з чим внаслідок неналежного дослідження і оцінки зібраних доказів не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук Джерело: ЄДРСР 95982775

Постанова Іменем України 03 березня 2021 року м. Київ справа № 761/27932/15 провадження № 61-16906св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., ВСТАНОВИВ: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів за договорами. На обґрунтування позову посилався на таке. 12 листопада 2012 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» - на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 дол. США до 12 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад з нарахуванням відсотків за ставкою 9 % річних, їх зарахуванням на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору він вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 дол. США. 19 лютого 2013 року позивач через касу банку вніс 10 000 дол. США у рахунок поповнення вкладу. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_2 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN80000730541037, станом на 13 лютого 2014 року становила 183 774,12 дол. США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року. 27 листопада 2012 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті - договір № SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» - на 6 місяців у національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн на строк до 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору, у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 . На виконання умов договору позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. Надалі в рахунок поповнення вкладу позивач вніс: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн, 12 грудня 2012 року - 60 000 грн, 14 грудня 2012 року - 116 000 грн, 18 грудня 2012 року - 30 000 грн, 15 січня 2013 року - 100 000 грн, 21 січня 2013 року - 51 500 грн, 15 травня 2013 року - 150 000 грн, 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_4 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN01000730954856, станом на 28 лютого 2014 року становила 927 914,26 грн. Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку вимогу про повернення вкладу, то дійсний договір пролонгується ще на один строк. Новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації договору № SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті. Строк дії зазначених договорів завершується 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року. 05 березня 2014 року позивач звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, проте йому відмовили. У червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вказаними договорами банківського вкладу. У відповідь на цю заяву банк надіслав лист від 05 червня 2015 року, яким відмовив у наданні коштів, у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим. Відповідно до наданої банком довідки № 1290759, станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн. 21 серпня 2015 року позивач направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку не отримав. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача кошти за депозитним договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,39 грн, а саме: 927 914,26 грн - сума вкладу, 249 073,59 грн - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн - три відсотки річних, 351 943,12 грн - інфляційні втрати; за депозитним договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 у розмірі 230 289,74 грн, а саме: 183 774,12 дол. США - сума вкладу, 28 042,54 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 дол. США - три відсотки річних; стягнути на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,39 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щонаявність договірних відносин між позивачем та банком за договорами банківського вкладу (депозиту) підтверджується оригіналами квитанцій, на підставі яких позивач вніс кошти на рахунки банку. Відповідач взяті на себе зобов`язання за укладеними з позивачем договорами банківського вкладу не виконав, чим порушив права та законні інтереси позивача як вкладника та споживача фінансових послуг. Тому позов у частині стягнення грошових коштів за депозитними договорами, з урахуванням наданого позивачем розрахунку, підлягає задоволенню. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанцій зазначив, що позивач не надав належних доказів про завдання відповідачем йому моральної шкоди, тому в цій частині позовних вимог відмовив. Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінено. Викладено резолютивну частину рішення у цій частині у такій редакції: «Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 у розмірі 1 622 206,26 грн, з яких: 927 914,26 грн - сума вкладу; 249 073,59 грн - сума ненарахованих та невиплачених відсотків; 93 274,45 грн - 3 % річних; 351 943,12 грн - інфляційні втрати. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 у розмірі 230 289,74 дол. США, з яких: 183 774,12 дол. США - сума вкладу; 28 042,54 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків; 18 473,08 дол. США - 3 % річних». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача грошових коштів за депозитним договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 та за депозитним договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037. Проте резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки суд не визначив з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів за депозитними договорами, не вказав складові заборгованості, тому суд апеляційної інстанції змінив резолютивну частину рішення. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників У вересні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у вкладника оригіналів договорів та квитанцій доводить лише факт укладення таких договорів, проте не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії. Позивач не надав належних доказів, що він не зняв кошти з рахунків до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2014 року. Надані позивачем виписки з рахунків про наявність коштів на рахунках не є належними доказами, оскільки вони не містять необхідних реквізитів для первинного документа. Суди не врахували, що позивач 21 серпня 2015 року звернувся до банку із письмовою заявою про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, а у разі дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника, відсотки нараховуються за ставкою «на вимогу» (1 % та 0,01 %). Також суди здійснили неправильний розрахунок трьох відсотків річних та не врахували, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Оскільки позивач 11 жовтня 2018 року подав уточнений позов з вимогою щодо стягнення з банку трьох відсотків річних за статтею 625 ЦК України, то стягнення трьох відсотків річних необхідно здійснювати лише за період з 11 жовтня 2015 року до 11 жовтня 2018 року за договором від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856, який укладений у національній валюті. Водночас вимоги про стягнення трьох відсотків річних за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 не підлягають задоволенню, оскільки нарахування річних в іноземній валюті не передбачено законодавством. У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали. Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення повністю не відповідають. Суди встановили, що, 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - договір № SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» - на 6 місяців у іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 дол. США до 12 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 дол. США. 19 лютого 2013 року позивач через касу банку вніс 10 000 дол. США в рахунок поповнення вкладу. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_2 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Станом на 13 лютого 2014 року сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN80000730541037, становила 183 774,12 дол. США. Останній строк пролонгації договору розпочався 17 травня 2015 року. 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського строкового вкладу (депозиту) у національній валюті -договір № SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» - на 6 місяців у національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн до 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкрив особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17 % річних, відсотки за вкладом зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно з пунктом 2 договору нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів у банк і здійснюється за кожен календарний день. Після закінчення кожного повного місяця з моменту укладення договору у перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 год. нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 . На виконання умов договору позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. Надалі у рахунок поповнення вкладу позивач вніс: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн, 12 грудня 2012 року - 60 000 грн, 14 грудня 2012 року - 116 000 грн, 18 грудня 2012 року - 30 000 грн, 15 січня 2013 року - 100 000 грн, 21 січня 2013 року - 51 500 грн, 15 травня 2013 року - 150 000 грн, 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Позивач знімав нараховані відсотки за вкладом з рахунку № НОМЕР_4 та вносив на рахунок основної суми вкладу. Станом на 28 лютого 2014 року сума коштів, внесених позивачем на депозит за договором № SAMDN01000730954856, становила 927 914,26 грн. Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку вимогу про повернення вкладу, то дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгувався неодноразово без явки клієнта. Останній строк пролонгації договору № SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Таким чином, між позивачем та банком укладені договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній та національній валюті. Строки дії зазначених договорів завершуються 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року відповідно. 05 березня 2014 року позивач звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено. У червні 2015 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою, у якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за зазначеними договорами банківського вкладу. Листом, який надійшов позивачу 05 червня 2015 року, банк відмовив йому у наданні коштів, у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території Автономної Республіки Крим. Згідно з наданою банком довідкою № 1290759, станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн. 21 серпня 2015 року позивач надіслав до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, проте відповіді від банку не отримав. Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За нормою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Відповідно до положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14. Враховуючи надані позивачем докази, зокрема оригінали квитанцій про внесення коштів на депозит, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний повернути позивачу суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договору. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу був укладений з АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його Кримською філією. Тому презюмується, що відповідач має всю необхідну інформацію за зазначеними договорами. Щодо вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 та від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Відповідно до пункту 9 договору від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. У випадку розірвання договору з ініціативи клієнта банку до спливу повного мінімального строку дії договору, банк нараховує відсотки за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом. З урахуванням позовних вимог, умов договору, а також того, що останній строк пролонгації договору від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 розпочався 17 травня 2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача відсотків за вкладом за період з 14 лютого 2014 року до 16 травня 2015 року за відсотковою ставкою у розмірі 9 % річних, що становить 21 784,15 дол. США. Згідно з пунктом 16 договору від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договору. У випадку розірвання договору з ініціативи клієнта банку до спливу повного мінімального строку дії договору, банк нараховує відсотки за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом. З урахуванням того, що останній строк пролонгації договору від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 розпочався 01 червня 2015 року, позивач обґрунтовано просив стягнути з банку на свою користь проценти за вкладом за період з 01 березня 2014 року до 31 травня 2015 року за процентною ставкою, у розмірі 17 % річних, що становить 217 855,97 грн. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що наказом голови правління «ПриватБанк» від 05 січня 2004 року № 7 «Про затвердження та введення з 06 січня 2004 року нової редакції типових бланків договорів (у т.ч. депозитних)» встановлено відсоткову ставку «на вимогу» у розмірі 1 % річних, а відповідно до протоколу комітету управління активами і пасивами АТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року змінено відсоткові ставки за депозитами фізичних осіб в національній та іноземній валюті та встановлено відсоткову ставку за укладеними та пролонгованими вкладами фізичних осіб рахунок «До запитання» - у розмірі 0,01 % річних. Отже , з 04 травня 2017 року судам попередніх інстанцій необхідно було здійснювати розрахунок розміру відсотків за вкладами за ставкою 0,01 %, а не 1 %. З урахуванням наведеного, розрахунок розміру відсотків за договорами вкладу, який підлягає стягненню з банку, необхідно змінити. Зокрема, за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 25 420,61 дол. США відсотків, виходячи з такого розрахунку: за період з 17 травня 2015 року до 03 травня 2017 року (717 днів) сума відсотків за відсотковою ставкою - 1 % річних становить 3 610,03 дол. США (183 774,12 дол. США х 1 % х 717 / 365); за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року (525 днів) сума відсотків за відсотковою ставкою - 0,01 % річних становить 26,43 дол. США (183 774,12 дол. США х 0,01 % х 525 / 365); загальна сума відсотків становить 25 420,61 дол. США (21 784,15 дол. США + 3 610,03 дол. США + 26,43 дол. США). За договором від 27листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 235 835,89 грн відсотків з розрахунку: за період з 01 червня 2015 року до 03 травня 2017 року (702 дні) - 1 % річних, що становить 17 846,46 грн (927 914,56 грн х 1 % х 702 / 365); за період з 04 травня 2017 року до 11 жовтня 2018 року (525 днів) - 0,01 % річних, що становить 133,46 грн (927 914,56 грн х 0,01 % х 525 / 365); загальна сума відсотків становить 235 835,89 грн (217 855,97 грн + 17 846,46 грн + 133,46 грн). Щодо вимог про стягнення трьох відсотків річних (стаття 625 ЦК України) Відповідно до чистин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пунктах 44 та 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення». У пункті 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження 14-68цс18) міститься висновок про те, що «за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046, частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті та нарахування трьох відсотків річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули три відсотки річних в іноземній валюті за договором від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037. Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 625 ЦК України. Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення трьох відсотків річних за період з 06 червня 2015 року до 11 жовтня 2018 року за договором вкладу від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості, що банк заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами вкладу, шляхом зменшення розміру стягнення відсотків: за договором вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 з 28 042,54 дол. США до 25 420,61 дол. США та за договором від 27 листопада 2012 року№ SAMDN01000730954856 з 249 073,59 грн до 235 835,89 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір заявлених позовних вимог у цій справі становить - 7 692 643,81 грн (1 622 206,26 грн + 230 289,74 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 6 070 437,55 грн) (100 %), а розмір вимог, що підлягають задоволенню 7 610 291,19 грн (1 608 967,72 грн + 227 667,81 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 6 001 323,47 грн) (98,93 %). Отже, відсоток задоволення позовних вимог складає 98,93 %, а відсоток задоволення касаційної скарги - 1,07 %. За подання позовної заяви судовий збір підлягав сплаті у розмірі 8 810 грн (за ставкою судового збору станом на 01 січня 2018 року, оскільки позивач 11 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог). Позивач судовий збір за подання позову не сплачував, оскільки він звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідач за подання апеляційної скарги сплатив 10 335 грн, а за подання касаційної скарги - 13 780 грн. Водночас за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 13 215 грн, а за подання касаційної скарги 17 620 грн. З урахуванням відсотка задоволення касаційної скарги (1,07 %) та застосувавши правило взаємозаліку обов`язку сторін зі сплати судових витрат одне одному, відповідачу за подання апеляційної скарги необхідно доплатити 2 849,18 грн (13 215 грн - 10 335 грн - 1,07 %), за подання касаційної скарги - 3 798,91 грн (17 620 грн - 13 780 грн - 1,07 %), а разом - 6 648,09 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами банківських вкладів змінити шляхом зменшення розміру стягнення відсотків: за договором вкладу від 12 листопада 2012 року № SAMDN80000730541037 - з 28 042,54 дол. США до 25 420,61 дол. США; за договором вкладу від 27 листопада 2012 року № SAMDN01000730954856 - з 249 073,59 грн до 235 835,89 грн. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави 6 648,09 грн - витрати зі сплати судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко Джерело: ЄДРСР 95815666

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13307/16 Судді першої інстанції: Донець В.А. Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на проголошене о 12 годині 34 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), про визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішенням суду у справі №826/15685/16, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів. Крім того, суд підкреслив, що Позивач не належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити його у мотивувальній частині з підстав, що суд необґрунтовано врахував обставини, встановлені у справі №826/15685/16, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення НБ України всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», у той час як ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які вправі звертатися до суду із вказаним позовом. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів наголошує на правильності висновків суду щодо суті спору, заснованих на рішенні у справі №826/15685/16. Крім того, підкреслює на помилковості позиції Апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик» права на звернення до суду із вказаним позовом. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло. У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме: - договір від 11.06.2015 року №45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 1.000.000,00 грн. на термін з 11.06.2015 року по 10.07.2016 року (т. 1 а.с. 10-16); - договір від 14.08.2015 року №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 14.08.2015 року по 18.08.2016 року (т. 1 а.с. 17-23); - договір від 28.08.2015 року №45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 28.08.2015 року по 01.09.2016 року (т. 1 а.с. 24-30); - договір від 01.10.2015 року №45D-626003 банківського вкладу "Осінній оксамит" в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 16.272,09 грн. на термін з 01.10.2015 року по 01.11.2016 року (т. 1 а.с. 31-41); - договір від 19.11.2015 року №45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в сумі 59.803,51 дол. США. на термін з 19.11.2015 року по 19.12.2016 року (т. 1 а.с. 42-49). Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 року №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «КБ «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства (т. 1 а.с. 120). 05.04.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (т. 1 а.с. 111), на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно. Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (т. 1 а.с. 107) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 . На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом гарантування вкладів фізичним осіб було здійснено виплату ОСОБА_1 кошти в сумі 200.000,00 грн. в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено Позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 24.05.2018 року №1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 67, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі №826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБ України у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав ОСОБА_1 , яка до того ж не вправі оскаржувати бездіяльність НБ України в силу приписів ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність». З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Із змісту статті 67 Закону про банки випливає, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, однією з функцій Національного банку України є сприяння стабільності банківської системи для чого регулятор наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю банків, зокрема, для запобігання порушенню інтересів вкладників внаслідок неналежної діяльності банку. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або; значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів (пункт 1); банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (пункт 2); системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 3); банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів (пункт 4); обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4-1); банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (пункт 5); систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами (пункт 6). У свою чергу, приписами ч. 6 ст. 75 Закону про банки передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Таким чином, банку надається до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, протягом семи днів банк має повідомити Національний банк України про заходи, які вживатимуться для приведення діяльності у відповідність із вимогами законодавства, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Із змісту листа Національного банку України «Про результати інспекційної перевірки» від 17.09.2014 року №42-011/52329/65, який адресовано ПАТ «КБ «Хрещатик» (т. 1 а.с. 146-229), вбачається, що за результатами здійснення НБ України планової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Результати інспектування ПАТ «КБ «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01.05.2014 року, за період діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як « 4», в тому числі за компонентами: «Капітал» (C) - « 4»; «Активи» (A) - « 4»; «Менеджмент» (M) - « 4»; «Надходження» (E) - « 4»; «Ліквідність» (L) - « 3»; «Чутливість до ринкових ризиків» (S) - « 3». Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих «під контролем») за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ще у 2014 році встановлених за результатами інспектування достатньо вагомих фінансових проблем у ПАТ «КБ «Хрещатик», які потребували негайного вжиття НБ України заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. Водночас, як вірно підкреслено судом першої інстанції, питання визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик» було предметом судового розгляду та обставини такої протиправної бездіяльності Відповідача встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16 за позовом до Національного банку України, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 року про відмову у задоволенні заяви НБ України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року. Всупереч доводів Апелянта, аналіз змісту указаних судових рішень свідчить, що під час розгляду справи №826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності Національного банку України при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «КБ«Хрещатик». Так, в ухвалі від 07.12.2017 року у справі №826/15685/16 суд касаційної інстанції зазначив: «зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.» У свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у цій справі повністю тотожні справі №826/15685/16. Положеннями статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом, було встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ст. 6 КАС України (у цій же редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України. Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_1 наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних останній грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик». І, на думку Позивача, задоволення зазначеного позову допоможе відновити його порушене право на володіння майном (коштами). Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що у справі №826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» (очевидно, у тому числі Позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку. Відтак повторне визнання бездіяльності НБ України (навіть з посиланням на преюдиційне судове рішення) жодним чином не відновить порушене право Позивача на повернення коштів. Аналогічну позицію щодо тотожних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року у справі №826/9802/17. У зв`язку з чим посилання Апелянта на неможливість врахування при вирішенні цього спору обставин, встановлених у рішенні суду у справі №826/15685/16, є помилковим. З приводу посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Позивач не має права на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону про банки у редакції, яка була чинною станом на час розгляду і вирішення цієї справи судом першої інстанції, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб. Отже, висновок суду першої інстанції, зроблений за існуючого станом на час прийняття рішення у справі правового регулювання, про неналежність Позивача до осіб, визначених ч. 1 ст. 79 Закону про банки, є обґрунтованим. Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України». Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 10» лютого 2021 року. Джерело: ЄДРСР 94769647

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/26258/15 УХВАЛА 16 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у справі за адміністративній позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 апеляційну скаргу представника за довіреністю Масленнікової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у адміністративній справі № 826/26258/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро нікчемним; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі Договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позову відмовлено. Постановою Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 скасовано в частині визнання протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро № 009- 22511-130215 від 13.02.2015 нікчемним, а провадження у справі в цій частині закрито; в решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 залишено без змін. Надалі до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017. В вищевказаній заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить: - надати роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). У вищевказаній заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить роз`яснити такі питання пов`язанні з виконанням рішення, а саме, чи правомірно виплачувати успадкований вклад частинами: за рахунок 3 черги (в межах загальної гарантованої суми правонаступника, як вкладника) та залишок коштів - за рахунок 4 черги, чи варто здійснити зворотне зарахування 43 248,13 грн. на депозит ОСОБА_1 та надати можливість ОСОБА_2 отримати вклад в повній мірі в розмірі 150 971,88 грн (еквівалент в гривні 5000.00 ЕІЖ), не враховуючи факту отримання коштів ОСОБА_2 за власними рахунками в розмірі 156 751,87 грн. Колегія суддів вважає, що вищевказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За правилами ч. 1 статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. За ч. 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що уповноваженим на розгляд питань щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи`встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є адміністративний суд першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист). Водночас, у межах даної справи № 826/26258/15 Шостий апеляційний адміністративний суд є адміністративним судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність у нього повноважень на розгляд та вирішення заяви про встановлення способу виконання судового рішення. Однак, як вбачається з прохальної частини вищевказаної заяви уповноважена особи Фонду просить надати саме роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч. 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Отже, роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, тобто, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення. Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь- яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення чи не згодний з такою мотивацією. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це рішення до суду вищої інстанції, якщо таке право надане цим Кодексом. Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення, а тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у постанові відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такої постанови. На думку суду, наведені заявником обґрунтування жодним чином не свідчать про нечіткість, незрозумілість чи двозначність резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду, про роз`яснення якої наразі ставиться питання. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавцем чітко розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст.254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст.378 КАС України). Тобто, поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій 'державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.02.2019 (справа № 806/3265/17) про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Таким чином, проаналізувавши безпосередньо постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, колегія прийшла до висновку, що вона не містить неточностей чи розбіжностей, що могли би стати перешкодою для його виконання, а недбале відношення сторін до своїх прав та обов`язків в адміністративному процесі не є підставою для роз`яснення рішення. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 254 КАС України, для роз`яснення судового рішення. А тому відсутні підстави для задоволення вищевказаної заяви уповноваженої особи Фонду. Керуючись ст.ст. 254, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - У Х В А Л И В: У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Джерело: ЄДРСР 95578930

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: [email protected] 03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08 _______________________________________________________________________________ Справа № 760/5115/19 Провадження №2/760/494/20 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) І . Вступна частина 16 грудня 2020 року в місті Києві Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. за участю секретаря Семененко А.Д. розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», про стягнення грошових коштів. ІI. Описова частина В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» (ТОВ «Стабіл Холдинг») заборгованість у розмірі 595 014, 44 доларів США та 142 230, 45 євро, мотивуючи свої вимоги наступним. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) віднесено ПАТ «Авант-Банк» до неплатоспроможних, після чого його банківська ліцензія була відкликана та розпочато процедуру ліквідації. Ліквідатором призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Оскільки 100% акцій ПАТ «Авант-Банк» належить ТОВ «Стабіл Холдинг», і він як власник істотної участі не вжив жодних своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, позивач вирішила звернутись до суду з позовом саме до нього, з метою отримання належних їх на законних підставах коштів. На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити. В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України. Разом з тим, 16 грудня 2020 року представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечувала. Третя особа - ПАТ «Авант-Банк» в судове засідання свого представника не направив, пояснень по-суті спору не надав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Зважаючи на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів в порядку заочного провадження згідно ст. ст.280-283 ЦПК України за відсутності відповідача, який будучи належним чином повідомленим в судові засідання двічі не прибув. ІІІ . Мотивувальна частина Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.264 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Так, з представлених позивачем документів вбачається, що 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. Постановою Правління НБУ №44 від 29.01.2016 віднесено ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію було запроваджено на строк один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 включно. 25.02.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Авант-Банк» та його ліквідацію, і видано відповідну постанову №109. На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.02.2016 було прийнято рішення №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Так, у відповідності до положень ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Згідно зі ст.52 вищезазначеного Закону, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно зі ст.2 Закону, істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Крім того, ч.4 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Крім цього, для притягнення пов`язаної з банком особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками. Діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно зі ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності. Згідно офіційної відкритої інформації НБУ (а.с.40) Компанія ТОВ «Стабіл Холдинг» є акціонером ПАТ «Авант-Банк» і власником 100% акцій банку. Отже, дана юридична особа відповідно до визначених ст.ст.2,58 Закону термінів є власником істотної участі ПАТ «Авант-Банк». Відповідно до ч.1 ст.35 Закону банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Відповідно до ч.4 ст.58 Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. 29 січня 2016 року постановою НБУ №44 ПАТ «Авант-Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних. Відповідно до вказаної постанови у зв`язку з тим, що на початку грудня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних. Наприкінці року стан ліквідності ПАТ «Авант-Банк» значно погіршився. В той же час, почались надходження скарг від фізичних та юридичних осіб стосовно невиконання банком своїх зобов`язань. Враховуючи, що ПАТ «Авант-Банк» не виконував свої зобов`язання перед клієнтами і були встановлені факти не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4) та поточної ліквідності (Н5); недотримання порядку щоденного резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ, а в акціонерів були відсутні чіткі плани щодо поповнення ліквідності банку та невиконання операцій клієнтів у встановлений законодавством строк, Національним банком було прийняте рішення щодо віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних (а.с.43) Таким чином, діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Власником істотної участі усупереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не вжито своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. Постановою правління НБУ №44 від 29.01.2016 установлено, що з вини власників істотної участі ПАТ «Авант-Банк» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ч.5 ст.58 Закону підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов`язаннями цього банку. За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі. За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. У відповідності до ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України. Згідно ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. За ч.1 ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Як передбачено ч.3 ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності. Згідно зі ст.317 ЦК України, змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як зазначено у ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України. Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)». ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку. У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Згідно з вимогами ч.1 ст.52 вищезазначеного Закону, пов`язаними із банком особами, зокрема є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку та інші. За правилами ч.1 ст.35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання не платоспроможності банку. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Авант-Банк виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ТОВ «Стабіл Холдинг», якому належить 100% акцій Банку. Крім того, ТОВ «Стабіл Холдинг», будучи опосередкованим власником 100% акцій Банку, є контролером Банку та має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи. У відповідача перебували повноваження щодо визначення діяльності Банку, призначення осіб на управління Банком, затвердження відповідної звітності, отже виключно ТОВ «Стабіл Холдинг» міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, що і було встановлено судом. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження як під час розгляду справи. ІV. Резолютивна частина Керуючись статтями 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив: 1. Позов задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 595014,44 доларів США (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять доларів США 44 центи) та 142230, 45 євро (сто сорок дві тисячі двісті тридцять євро 45 євроцентів). 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь держави судовий збір в розмірі 9605 гривень. 3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. 4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», адреса: 03110, м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; код ЄДРПОУ 34617526. Третя особа: Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", юридична адреса: м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; фактична адреса: м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; код ЄДРПОУ: 36406512. Суддя : Джерело: ЄДРСР 94028141

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 369/10789/14-ц Провадження № 14-703цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та ВСТАНОВИЛА: 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу. Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року. 1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним. 1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 . 1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення. 1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали. 1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив: - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн; - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Справа розглядалася судами неодноразово. 2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним; - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено. 2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта. 2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи. 3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 4. Рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі. 4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду. 4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). 5. Позиція інших учасників справи 5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн. 6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта». 6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн. 6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року». 6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду Щодо юрисдикції спору 7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору. 7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію. 7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди. 7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. 7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення. 7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами. 7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку. 7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. 7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. 7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі. 7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір. Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування. 7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається. 7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. 7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19). Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» 7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. 7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. 7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. 7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. 7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. 7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів». 7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. 7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення. 7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем. 7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. 7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги. Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування 7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI). 7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI). 7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). 7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц). 7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16). 7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства. 7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими. Щодо зустрічних позовних вимог 7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). 7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті). 7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. 7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. 7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки. 7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174). 7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. 7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). 7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174). 7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій. 7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц. 7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця. 7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. 7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України). 8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України). 8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України). 8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17. 8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку. 8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі. 8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції. 8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін. 8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). 9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. 9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду. 9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик». Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати. Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін. У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Н. О. Антонюк /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ О. С. Ткачук /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ О. Р. Кібенко /підпис/ О.Г. Яновська /підпис/ В. С. Князєв /підпис/ Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І. Джерело: ЄДРСР 92747345

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа 757/2442/19-ц Головуючий у І-й інстанції - Литвинова І.В. апеляційне провадження № 22-ц/824/5093/2020 Доповідач Заришняк Г.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Заришняк Г.М. Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М. при секретарі - Діденко А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з Банку за договором депозитного вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року та за договором депозитного вкладу №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 25 грудня 2018 року, 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/10111/14-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2015 року залишене без змін, стягнуті відсотки за вкладами, а за рішенням Святошинського суду м. Києва від 10 липня 2018 року у справі №759/332/15-ц, яке змінено постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, стягнуті суми вкладів та відсотків, 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Оскільки позивач не могла користуватися грошовими коштами, які їй належать до фактичного повернення банком вкладу, а саме до 26 грудня 2018 року, у зв`язку із цим вона звернулася до суду із позовом про стягнення суми відсотків та пені за період з 29 липня 2016 року до виконання рішення суду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Представник АТ КБ «ПриватБанк» проти апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлення вірного та обґрунтованого застосування відсоткових ставок по вказаних договорах банківського вкладу є предметом спору в справі про стягнення коштів за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року, виконання якого було зупинено ухвалою Верховного Суду. Колегія суддів не може погодитися з висновком суду з таких підстав. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Відповідно до ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 12.07.2010 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Договір банківського вкладу № SAMDN1000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала Банку депозитний вклад в розмірі 900 000 доларів США під 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, на строк - 366 днів. За умовами п.2 зазначеного Договору нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в Банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в Договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться Банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год. першого банківського робочого дня наступного за датою укладення Договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення Договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в Договорі. Виплата процентів по вкладу повинна здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в Договорі, відкритий в Банку, або шляхом видачі готівки в касі Банку. Клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації (п.3 Договору). Відповідно до поданих позивачем доказів, ОСОБА_1 за договором №SAMDN1000711169348 внесла не допитний рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США. Судом також встановлено, що 01.07.2011 р. між сторонами у даному спорі був укладений Договір депозитного вкладу № SAMDN1000717735387, відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США під 8% річних, а з 12.10.2012 р. відповідно до Додаткової угоди № 2 до договору під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, на строк 366 днів. Згідно з умовами зазначеного Договору Клієнт банку мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. У відповідно до п.7 Договору, у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу Клієнт не заявив Банку про повернення вкладу, даний Договір продовжується ще на один строк, Договір може бути продовжений неодноразово без явки Клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів. Встановлено, що позивач за договором №SAMDN1000717735387 протягом строку його дії відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США. З матеріалів справи також слідує, що 12 грудня 2014 року позивачка звернулася до Банку із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та №SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено. Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили. Вказаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором №SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором №SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період з березня по травень 2014 року. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року залишено без змін. З матеріалів справи також слідує, що у жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь відсотків за договором №SAMDN01000711169348 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 145081,97 доларів США та відсотків за договором №SAMDN01000717735387 за період з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року, у розмірі 177322,40 доларів США, а також 3% річних за договором №SAMDN01000711169348 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 3517,74 доларів США та 3% річних за договором №SAMDN01000717735387 за період прострочення з 17 грудня 2014 року по 08 жовтня 2015 року в сумі 4299,46 доларів США. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 - 14547,95 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 12 липня 2010 року та 3% річних в розмірі 4 196 грн. 01 коп., 17 780,82 доларів США відсотків за користування грошовими коштами після закінчення строку за договором вкладу від 01 липня 2011 року та 3% річних в розмірі 5105 грн. 08 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 17 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року залишено без зміни. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 29 441,10 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 772 534,46 грн.). Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до Договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму ненарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, суму трьох відсотків річних в розмірі 35 983,56 доларів США (сума трьох відсотків еквівалентна у національній валюті України 944 208,61 грн.). Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат - змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401 грн 11 коп. та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601 грн. 26 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишено без змін. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, вказаними судовими рішеннями встановлені обставини існування правовідносин між сторонами за договорами банківського вкладу та обставини внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання (припинення дії) договорів, які не підлягають доказуванню при розгляду даної справи. Як вбачається з матеріалів справи, що на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р. Святошинським районним судом м. Києва 07.12.2019 р. було видано два виконавчих листи про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за депозитними вкладами за рішення суду у справі 759/332/15-ц. 26 грудня 2018 р. на рахунок позивачки надійшли кошти на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.07.2018 р. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 , вказувала, що залишилися не стягнутими з відповідача на її користь відсотки та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за депозитними договорами, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за період з 29 липня 2016 року по 26 грудня 2018 року (день зарахування коштів на її рахунок). Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з доводами позивачки щодо визначеного нею періоду заборгованості відповідача по відсоткам та 3% річних, оскільки як слідує з матеріалів справи, фактичне списання грошових коштів на підставі виконавчого листа №759/332/15-ц від 07 грудня 2018 року з кореспондентського рахунку АТ КБ «ПриватБанк», який відкритий у Національному Банку України, відбулось 21 грудня 2018 року на підставі платіжної вимоги від НБУ №18/12 від 18 грудня 2019 року, яка надійшла до Банку 19 грудня 2019 року (а.с.136-138), в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що кінцеву дату періоду нарахування відсотків та 3% річних слід стягувати по 20.12.2018 року. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 12 грудня 2014 року звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення вкладів, а тому згідно із частиною другою статті 1060 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача із заявою про повернення вкладів) та з урахуванням пунктів 4, 16 договорів банківських вкладів договори вважаються розірваними з 17 грудня 2014 року, і з цього часу нарахування відсотків повинно проводитися на суму вкладу по ставці вкладу «на вимогу», яка становить 1 % річних, за фактичний строк користування вкладом. Заперечуючи проти даного позову, Банк зазначив, що відсоткова ставка на «вимогу» у розмірі 1,0% річних діяла у АТ КБ «ПриватБанк» по 03 травня 2017 року, а на підставі Протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено (зменшено) ставку «на вимогу» до 0,01% річних. За таких обставин, при вирахуванні відсотків на вимогу, суд апеляційної інстанції виходить із розрахунку, наданого Банком, згідно з яким: -за договором банківського вкладу №SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки становлять 13 378,90 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% відсотки за вкладом складають 293,92 доларів США, а всього: 13672,82 долари США; - за договором №SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період з 29.07.2016 року по 03.05.2017 р. (279 днів) за ставкою «на вимогу» 1,0% відсотки по вкладу становлять 16 816,44 доларів США; за період з 04.05.2017 р. по 20.12.2018 р. (596 днів) за ставкою «на вимогу» 0,01% - 359,23 доларів США, а всього відсотки за цим договором складають: 17 175,67 доларів США. Даний розрахунок представника відповідача є правильним, й сумнівів у колегії суддів не викликає, оскільки ґрунтується на умовах договорів банківського вкладу, узгоджується з іншими зібраними у справі доказами й представниками позивачки належним чином не спростований. Щодо стягнення з Банку на користь позивачки трьох відсотків річних у відповідності за приписами ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 625 ЦК України визначені питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні. Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами. Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних в національній валюті Україні - гривні за офіційним курсом Національного банку України, які необхідно стягнути за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року. Таким чином з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору SAMDN1000711169348 підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 129 452,05 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 3 631 776,42 грн. (129 452,05х28,055), а відповідно до договору № SAMDN1000717735387 необхідно стягнути на користь позивачки три відсотки річних у розмірі 158 219,18 доларів США, що по курсу НБУ станом на 16 вересня 2020 року становить 4 438 839,09 грн. (158 219,18х28,055), які нараховані за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в зв`язку з перебуванням на розгляді у Верховному Суді справи за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року помилковим, оскільки на час постановлення рішення судом першої інстанції, Верховним Судом вже була розглянута касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року та хвалена постанова від 04.12.2019р. про залишення рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 р. у вказаній цивільній справі зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014р., що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів №SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387. Таким чином, на час ухвалення судового рішення у даній справі існувало остаточне рішення суду, яке набрало законної сили, яким було встановлено та вирішено питання доведеності укладання між сторонами вказаних договорів, пролонгації їх строку дії, встановлення факту розірвання та припинення дії договорів. З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову. ЗАкціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути: за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн.; за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року - відсотки за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн. В задоволені решти позовних вимог необхідно відмовити. Керуючись ст.ст.367, 374,376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргуОСОБА_2 , діючого в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 долари США; 3% річних в сумі - 3 631 776,42 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року відсотки за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; 3% річних в сумі - 4 438 839,09 грн. В задоволені решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлений 29 вересня 2020 року. Головуючий Судді: Джерело: ЄДРСР 91956209

Постанова Іменем України 01 вересня 2020 року м. Київ Справа № 216/3521/16-ц Провадження № 14-714 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, ухвалене суддею Бутенко М. В., та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», Банк) про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу. 2. Позовну заяву обґрунтовує тим, що між позивачем та ПАТ «Укрексімбанк» 03 лютого 2015 року був укладений договір строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685 (далі - Договір). На депозитний рахунок Банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Строк одержання вкладу - 03 лютого 2016 року. 3. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог Національного банку України (далі - НБУ) позивачу окрім процентів повернуті 195,5 г золота. На цей час він не отримав залишок вкладу - 20 г золота. Вважав, що відповідач приховував від нього як вкладника банку дії обмежувальних постанов НБУ на час укладення договору, що перешкоджали поверненню вкладу на час закінчення дії Договору. Банк своїми неправомірними діями завдав позивачу моральну шкоду, яку на підставі статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про захист прав споживачів) слід стягнути з урахуванням принципів розумності та справедливості в розмірі 10 000,00 грн. 4. ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог, зокрема в заявах від 08 листопада 2016 року та 03 січня 2017 року, просив: 1) зобов`язати відповідача безоплатно повернути йому залишки банківського вкладу в банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. (без сплати комісійної винагороди); 2) визнати суперечливими численні дії відповідача, зокрема визнати недійсними пункти 7.2, 7.3, 7.4 Договору, які вчинені на вкрай невигідних умовах; 3) стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 182 847,00 грн як міру відповідальності за порушення законодавства; 4) стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за прострочення строків виконання зобов`язань в розмірі 192 200,00 грн; 5) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % пені за кожен день прострочення у розмірі 200 000,00 грн; 6) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних з простроченої суми у розмірі 2 661,00 грн, що є грошовим зобов`язанням і особливою мірою відповідальності боржника; 7) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн; 8) стягнути 1 789,00 грн - суму беззаконно стягнутої відповідачем з позивача комісійної винагороди; 9) вирішити питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій 5. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. ПАТ «Укрексімбанк» зобов`язане повернути ОСОБА_1 залишки банківського вкладу у банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішене питання про розподіл судових витрат. 6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності факту неотримання позивачем у повному обсязі вкладу з поточного рахунку банку вкладу в цінних матеріалах номіналом 20 г. Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , суди вважали, що умовами договору вже встановлена відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та що за наявності вини і встановлення фактів порушення винна сторона мала сплатити пеню за умовами Договору. Позивач не навів доказів отримання збитків, неотриманий вклад у банківських металах він зарахував до збитків. Позивач не врахував того факту, що вклад повернутий йому майже стовідсотково. Вина відповідача у несвоєчасному неповерненні позивачу депозитного вкладу відсутня, тому пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, не підлягає нарахуванню у зв`язку із встановленням НБУ обмеження щодо видачі банками коштів. Відповідач фактично виконував вимогу НБУ, яка є обов`язковою до виконання, оскільки саме НБУ є державним регулятором банків. Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суди вказували, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Договір строкового банківського вкладу також не передбачає відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови з задоволенні позовних вимог щодо: визнання недійсними пунктів 7.2, 7.3, 7.4 Договору; стягнення суми боргу за прострочення строків виконання зобов`язань у розмірі 192 200,00 грн; стягнення 3 % пені у розмірі 200 000,00 грн; стягнення 3 % річних у розмірі 2 661,00 грн; стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення 1 789,00 грн комісійної винагороди, а також ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. 8. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що в день отримання вкладу Банк видав лише 10 г золота з можливих 15 г, посилаючись на відсутність у касі банку будь-яких номіналів зливків, у зв`язку із чим Банк порушив зобов`язання відповідно до укладеного Договору. Зливок вагою 1 г повернутий позивачу 26 серпня 2016 року, тобто більш ніж через 6 місяців після закінчення строку дії Договору. Усупереч умовам Договору вклад видавався кредитору частинами протягом року. Саме Банк у квітні 2016 року визначив умови видачі вкладу з вкладного рахунку частинами, подрібнивши зливок у 100 г по 20 г, посилаючись на відсутність зливків будь-яких інших номіналів, із чим позивач змушений був погодитися, побоюючись отримати вклад у пізніші терміни. На думку скаржника, Банк завдав йому збитків у зв`язку із тим, що після закінчення строку Договору продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи кредитора. Крім того, ОСОБА_1 наголосив на тому, що частина друга статті 23 ЦК України надає широке тлумачення поняття моральної шкоди, та зазначив про законність вимог відшкодування моральної шкоди. Позиція інших учасників справи 9. У січні 2018 року відповідач ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції 10. Ухвалою ВССУ від 30 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі. 11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 12. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 13. У листопаді 2019 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду. 14. 13 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; а також з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 15. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49цс12), від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790цс15) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). 16. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. 17. Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) передбачено: установити, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 18. Таким чином, провадження у суді касаційної інстанції за касаційними скаргами, які подані до 07 лютого 2020 року включно, здійснюється відповідно до норм процесуального права, що діяли до набрання чинності Законом № 460-IX. Позиція Великої Палати Верховного Суду 19. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи і матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. (І) Щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду та Верховного Суду України 20. Щодо необхідності відступувід висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 21. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 22. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. 23. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). 24. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 25. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. 26. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. 27. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. 28. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 29. Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (у тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу). 30. Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів). 31. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. 32. Враховуючи викладене, щодо відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, зокрема, у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати таке. 33. У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. 34. Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 761/31065/14-ц (провадження № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року в справі № 761/13926/15-ц (провадження № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року в справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16), від 13 березня 2017 року в справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. 35. Пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. 36. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. 37. За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 38. Виходячи з аналізу наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду вказує, що порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги. 39. Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на дату укладення Договору) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю. 40. У свою чергу, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49 цс 12) міститься висновок, що: «Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов`язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором». 41. Зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного 23 вересня 2004 року, тобто за інших фактичних обставин та різних застосовуваних норм права, що не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі. 42. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790 цс 15) зроблено висновок: «Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що ні чинним законодавством ні договором, укладеним ОСОБА1 та ПАТ «Укргазбанк» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит, а відтак висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА1 про відшкодування моральної шкоди з цих підстав є правильними». 43. Водночас зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з депозитного договору, укладеного 19 лютого 2008 року, тобто за інших застосовуваних норм права, що також не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі. 44. Так, пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів в редакції, чинній на час укладення відповідного договору, передбачав, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. 45. Законом України від 19 травня 2011 року № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачі викладений в чинній редакції, яка не обмежує відшкодування моральної шкоди лише заподіянням небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. 46. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) вказано: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом». 47. Вказана справа стосувалася спірних правовідносин, які виникли з договору банківського владу, укладеного 16 грудня 2015 року, тобто за умови дії норм матеріального права, а саме статті 4 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції, як і в цій справі, що розглядається. 48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу. 49. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. 50. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. 51. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. (ІІ) Щодо доводів касаційної скарги в частині вимог про визнання недійсними умов Договору 52. Звертаючись з позовом в цій справі, позивач, зокрема, просив визнати недійсними пункти 7.1, 7.2 та 7.3 Договору, якими сторони передбачили такі умови: 52.1. За невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі 0,02 процентів річних від суми невиконаних зобов`язань (пункт 7.2); 52.2. У всіх випадках збитки та майнова шкода, завдані будь-якою із сторін іншій стороні невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов`язань за цим договором, не відшкодовуються (пункт 7.3); 52.3. Сторона, яка прострочить виконання грошового зобов`язання за цим договором, зобов`язана сплатити іншій стороні 0,0001 процентів річних від суми простроченого зобов`язання (пункт 7.4). 53. Відповідно ж до частини першої статті 18 Закону про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. 54. Пункт 2 частини третьої статті 18 Закону про захист прав споживачів передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника). 55. Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону про захист прав споживачів якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. 56. Таким чином, положення пункту 7.3 Договору, які обмежують право споживача на відшкодування збитків та майнової шкоди, завданої банком внаслідок невиконання або несвоєчасного виконанням зобов`язань за цим Договором, є несправедливими та підлягають визнанню недійсними. 57. Висновки попередніх судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині є помилковими. 58. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. 59. Разом з тим у пунктах 7.2 та 7.4 Договору встановлена договірна відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, що не суперечить статті 10 Закону про захист прав споживачів і 611 ЦК України. 60. Відтак, зміст зазначених пунктів Договору, які позивач просив визнати недійсними, не свідчить про обмеження відповідальності ПАТ «Укрексімбанк» та не є очевидно несправедливим. (ІІІ) Щодо інших доводів касаційної скарги по суті Щодо стягнення пені 61. Суди попередніх інстанцій установили, що між ОСОБА_1 та банком 03 лютого 2015 року був укладений Договір. На депозитний рахунок до банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Дата одержання вкладу - 03 лютого 2016 року. У зв`язку із закінченням строку вкладу останній був перерахований банком на поточний рахунок на підставі пунктів 2.3, 3.12 Договору. 62. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог НБУ ОСОБА_1 , окрім процентів, відповідач повернув 195,5 г золота. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій вкладник не отримав залишок вкладу - 20 г золота з поточного рахунку. Ці фактичні обставини сторонами визнані та не оспорювалися. 63. Видача вкладу позивачу з поточного рахунка відбувалась з урахуванням правил, встановлених постановами Правління НБУ: від 03 березня 2016 року № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 05 березня по 08 червня 2016 року; від 07 червня 2016 року № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 09 червня по 14 вересня 2016 року; від 14 вересня 2016 року № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 15 вересня по 15 грудня 2016 року. 64. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, вирішуючи зазначений спір, правильно виходили із сутності поняття пені та положень постанов Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якими встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, та дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості посилань заявника на наявність вини відповідача у несвоєчасній видачі позивачу банківських металів і безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення пені. 65. Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. 66. Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. 67. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. 68. Частинами першою, третьою та четвертою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. 69. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 70. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. 71. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності. 72. Повертаючи частинами грошові кошти за Договором Банк посилався на постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах певної суми на добу. 73. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. 74. Згідно зі статтею 10 Закону про захист прав споживачів виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли внаслідок дії непереборної сили. 75. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14 (провадження № 6-37цс16) та погоджується з висновками судів в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ураховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період. Відтак не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань. На час дії постанови Правління НБУ не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, яка передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. 76. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 742/1015/15-ц (провадження № 6-362цс16) та від 13 вересня 2017 року у справі № 760/788/15 (провадження № 6-1881цс16) і підтверджений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Щодо стягнення моральної шкоди 77. Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено матеріалами справи відсутність винних дій банку при виконанні зобов`язань за договором та недоведеність позивачем наявності моральної шкоди, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди. Щодо застосування положень статті 625 ЦК України 78. У постанові Верховного Суду України від 30 квітня 2014 року у справі № 2218/8430/2012 (провадження № 6-38цс14) висловлений правовий висновок, що до правовідносин банківського вкладу в банківському металі золоті положення статті 625 ЦК України не застосовуються. Щодо приховування від вкладника дії обмежувальних постанов НБУ 79. Договір між сторонами було укладено 03 лютого 2015 року строком на 365 днів. На час укладання договору діяла постанова НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Ця постанова зобов`язувала банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Разом з тим у вказаній постанові був зазначений строк дії до 03 березня 2015 року. Тобто на дату повернення вкладу 03 лютого 2016 року ця обмежувальна постанова не діяла, а відповідач не знав і не міг знати про запровадження у майбутньому будь-яких обмежувальних актів, які могли спричинити перешкоди для реалізації умов Договору. Щодо сплати комісії за розмін номіналів злитків банківського металу золота 80. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 3.12 Договору у всіх випадках повернення вкладу з депозитного рахунку здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок. 81. Пункт 3.13 Договору передбачає, що з поточного рахунка вклад перераховується за дорученням вкладника на інший його поточний чи вкладний (депозитний) рахунок або видається вкладником зливками тих вже номіналів, у яких банківські метали були внесені на поточний рахунок, а саме: номіналом 100 г у кількості 2 шт., номіналом 5 г у кількості 2 шт., номіналом 2,5 г у кількість 1 шт., номіналом 1 г у кількості 3 шт. 82. Пункт 3.14 Договору передбачає можливість для сторін при видачі вкладу з поточного рахунку погодити інший порядок видачі, ніж передбачені у пункті 3.13 цього Договору, але в будь-якому випадку витримавши при цьому загальну вагу та пробу банківських металів, прийнятих на поточний рахунок. 83. Підпункт 5.2.7 пункту 5.2. Договору встановлює обов`язок вкладника своєчасно оплачувати послуги Банку, пов`язані з виконанням розпорядження вкладника, відповідно до ставок комісійної винагороди, визначених чинними тарифами комісійної винагороди на банківські послуги, затвердженими Банком. 84. Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача щодо незаконності нарахування комісії Банком за виконання розпорядження вкладника щодо розміну номіналу злитків банківського металу. Щодо несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу 85. Як стверджував позивач у своїх заявах, Банк повернув йому 03 лютого 2016 року (у встановлений Договором термін) 2 злитки вагою по 5 г, 19 лютого 2016 року - злиток вагою 2,5 г, 23 березня 2016 року - злиток вагою 1 г, 12 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 15 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 26 серпня 2016 року - 2 злитки вагою по 1 г і 21 вересня 2016 року - злиток вагою 100 г. 86. У своїх вимогах позивач посилався на несвоєчасність повернення усього залишку владу у розмірі 215,5 г і, виходячи з позиції незаконності цих дій банку, на зазначений залишок нараховував свої грошові вимоги. Позивач заперечував в цілому проти законності дотримання Банком встановлених НБУ обмежень. 87. В суді першої інстанції позивач не заявляв вимог саме в частині несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу, видача яких через касу банку не обмежувалася відповідними постановами НБУ. 88. Зокрема, у наданих суду заявах до Банку (т. 1 а. с. 11-12, а. с.45) позивач наполягає саме на поверненні всього залишку вкладу, а не певної його частини в межах встановлених лімітів. У листах відповідях Банку на звернення позивача (т. 1 а. с. 13, 46-48) відповідач не заперечує права позивача на отримання злитків відповідного номіналу в межах встановлених лімітів. 89. Таким чином, доводи позивача щодо несвоєчасної видачі саме таких дрібних злитків (в межах 5 г в день звернення до Банку 03 лютого 2016 року чи прострочення повернення злитків вагою 1 г) не бути предметом оцінки в суді першої інстанції, і в силу вимог статті 400 ЦПК України не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції. 90. Водночас позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання дрібних злитків з межах встановлених НБУ лімітів в день відповідного звернення до Банку, не позбавлений можливості звернутися до суду саме з такими позовними вимогами. 91. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновок щодо застосування норм права 92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. 93. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. 94. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Керуючись статтями 400, 404, 406, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Задовольнити частковокасаційну скаргу ОСОБА_1 . 2. Скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про визнання недійсним пункту 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», у наведеній частині позовні вимоги частково задовольнити. 3. Визнати недійсним пункт 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», в частині звільнення Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» від відшкодування збитків та майнової шкоди, завданих ОСОБА_1 невиконанням або несвоєчасним виконанням Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» зобов`язань за цим договором. 4. Змінити мотивувальну частину рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, виключивши посилання на можливість відшкодування моральної шкоди у спорах про захист прав споживачів лише у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. 5. В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: С. В. Бакуліна /підпис/ О. Р. Кібенко /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ Н. П. Лященко /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ В. І. Данішевська /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ О. С.Ткачук /підпис/ О. С. Золотніков /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ /підпис/ О. Г. Яновська Повний текст постанови складений 14вересня 2020 року. Джерело: ЄДРСР 91644731

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Київ справа № 826/3719/17 адміністративне провадження № К/9901/64863/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 (суддя Мазур А.С.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (колегія у складі суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.) у справі №826/3719/17 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, треті особи Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. І . ПРОЦЕДУРА 1. 13.03.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича та до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»; - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 ; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410 від 20.05.2016 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, позов задоволено. 3. 25.10.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018. У скарзі Відповідач просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. 4. Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2018 відкрито касаційне провадження. Відповідач клопотав про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 16.11.2018 Верховний Суд відмовив у задоволенні такого клопотання. 5. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участю сторін представника, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 6. Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 22.10.2015 укладено договір №980-006-000002899 банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний», відповідно до якого банк по ініціативі клієнта відкриває останньому на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_4 в гривні для зберігання грошей клієнта та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів, а клієнт зобов`язується оплачувати послуги банку. 7. 22.10.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується копією квитанції №3475518, яка міститься в матеріалах справи. Крім того, 10.11.2015 позивач вніс на свій банківський рахунок кошти в розмірі 90 000,00 грн. 8. 10.11.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір №980-006-000147673, відповідно умов до якого ОСОБА_1 передає у власність ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» кошти в розмірі 190 000,00 грн. на строк 182 днів, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах визначених цим договором. 9. Пунктом 8.1 вказаного договору позивач та ПАТ «Банк Михайлівський» погодили доповнити договір банківського рахунку №980-006-000002899 від 22.10.2015 наступного змісту: «Керуючись статтею 1071 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт надає право банку здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта без додаткових розпоряджень клієнта, та направляти їх у строки та в сумі, що передбачені договорами (в т.ч. позики), які підписані між клієнтом та банком як повіреним ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», на поточний рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», реквізити якого офіційно доведені останнім до ПАТ «Банк Михайлівський». 10. Позивач стверджує, що по закінченню строку користування коштами переданими в позику ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» за договором №980-006-0000147673 від 10.11.2015, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання своїх зобов`язань за цим договором, перерахувало на рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 190 000,00 грн, а також нараховані проценти. 11. 14.11.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 на підставі заяви (оферти) №200381457, був відкритий рахунок № НОМЕР_5 . 12. 10.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір №980-006-000235085 Тип договору: «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов`язується повернути кошти ОСОБА_1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Сума договору становить 190 000,00 грн строк розміщення коштів по 08.09.2016. 13. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було перераховано: - 190 000,00 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016»; - 1100,57 грн з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016». 14. 20.05.2016 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» №980-006-000243410, відповідно до якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти вкладника (вклад) та зараховує їх на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 у гривні, що відкривається банком на ім`я вкладника, і зобов`язується виплачувати вкладнику суму вкладу та проценти на неї в порядку та на умовах, встановлених цим договором та умовами розміщення вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський», в т.ч. умовами дистанційного обслуговування ПАТ «Банк Михайлівський». Початкова сума вкладу становить 190000,00 грн. Строк вкладу - 14 днів (з 20.05.2016 по 03.06.2016). 15. На виконання умов вищевказаного договору 20.05.2016 позивачем було перераховано зі свого поточного рахунку № НОМЕР_4 на вкладний рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 190000,00 грн, про що свідчить копія платіжного доручення №5036120 та довідки про стан рахунку № НОМЕР_3 , копії яких містяться в матеріалах справи. 16. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016. 17. Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно. 18. На підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно. 19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 № 1702 повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову О.Ю. з 05.09.2016 включно. 20. Листами від 16.09.2016 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волковим О.Ю. позивача повідомлено, що перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок № НОМЕР_4 , що належить ОСОБА_1 та в сумі 1100,57 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016» на рахунок позивача № НОМЕР_5 що належить ОСОБА_1 є нікчемними. 21. Крім того, листом від 16.09.2016 позивача повідомлено, що переказ коштів (транзакція) здійснений ОСОБА_1 20.05.2016 в сумі 190 000,00 грн з призначенням платежу «Залучення коштів на депозит згідно договору 980-006-000243410 від 20.05.2016» на рахунок № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 є нікчемним. 22. Вважаючи на підставі викладеного свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду. ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 23. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 190000,00 грн. на рахунку позивача № НОМЕР_3 від 22.10.2015 року є його вкладом, а позивач вкладником ПАТ «Банк Михайлівський» у розумінні чинного законодавства. Будь-яких доказів на підтвердження факту надання банком переваг третім особам (в даному випадку ТОВ «Кредитно-Інвестиційний центр») перед іншими кредиторами банку в отриманні відшкодування з Фонду понад законодавчо гарантовану суму коштів всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем суду не надано, як не надано і доказів того, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави та/або про визнання в судовому порядку недійсними. І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 24. Відповідач у касаційній скарзі зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. 25. Зазначає, що на підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 за №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Отже, починаючи з 23.05.2016 банк здійснював свою діяльність на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачені заборони на проведення кредитних операцій та здійснення іншої ризикової діяльності, яке може призвести до збільшення суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 26. Наголошує, що дії щодо виявлення укладених банком правочинів, які мають ознаки нікчемності, вчинялись Уповноваженою особою на виконання покладених не неї законом обов`язків. Суди під час розгляду справи не встановили та не звернули увагу на договори позики, укладені між позивачем та "Інвестиційно-розрахунковий центр", а також не встановили правову природу походження коштів на поточному рахунку позивача. 27. На переконання відповідача, позивач не є вкладником банку в розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак суди безпідставно зобов`язали Уповноважену особу включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 28. Відзив від Позивача надійшов 06.12.2018. У відзиві Позивач покликався на правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції з огляду на те, що права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені у зв`язку з його не включенням до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 29. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків. 30. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 31. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI. 32. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 33. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника. 34. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 35. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 36. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. 37. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 38. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. 39. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI). 40. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. 41. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. 42. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 43. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією. 44. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". 45. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. 46. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 47. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 48. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI). 49. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється. 50. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону. 51. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 52. Згідно із витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача. 53. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 55. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 56. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 57. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 58. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI. 59. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ. 60. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень. 61. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування. 62. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань: - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб; - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи; - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 63. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 64. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників. 65. Тобто з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 66. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. 67. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності. 68. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення. 69. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики). 70. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та позивачем, з наступними змінами. 71. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (повернені з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") станом на 19.05.2016, повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою. 72. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника. 73. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї. 74. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача під розпис про непоширення на кошти, що були ним залучені на виконання умов договорів, укладених в межах спірних правовідносин, гарантій, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»». 75. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону. 76. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII. 77. Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанції в частині нікчемності правочинів Суд зазначає таке. 78. Згідно з ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. 79. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. 80. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 81. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №819/353/16. 82. Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. 83. Відтак і права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. 84. Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах) вимог про визнання неправомірними дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. 85. Аналогічна правова позиція у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 802/351/16-а. 86. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 87. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та закриття провадження в частині: - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»; - визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 . 88. Щодо стягнення судового збору зі скаржника, Суд зазначає таке. 89. Оскільки відповідачем у цій справі є уповноважена особа, яка в силу приписів Закону № 4452-VI є працівником Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку, то понесені витрати на сплату судового збору належить стягнути саме з Фонду як суб`єкта владних повноважень. 90. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. 91. Згідно із частиною першою статті 47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. 92. Проте Фонд не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2012 за № 33/20346), тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування. 93. Згідно з приписами пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893), оплата витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору. 94. Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 29.05.2019 у справі № 826/9960/15. 95. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що документально підтверджені витрати на сплату судового збору в розмірі підлягають відшкодуванню Фондом за рахунок ПАТ "Банк Михайлівський", а, отже, цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню. 96. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 97. Відповідно до квитанції від 09.03.2017 за подання позову Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1920 грн. 98. Враховуючи зазначене та у зв`язку із задоволенням однієї із трьох позовних вимог, понесенні позивачем судові витрати на звернення до суду підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду пропорційно частині задоволених позовних вимог, що становить 640 грн, а отже в цій частині оскаржувані рішення підлягають скасуванню. 99. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 100. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 101. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 102. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття. Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: 1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакцій) з перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-006-000235085 від 10.05.2016» та на поточний рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу «оплата процентів по договору №980-006-000235085 від 10.05.2016», здійснених 19.05.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити. 3. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» Ірклієнка Юрія Петровича в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з перерахування коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу «залучення коштів на депозит згідно договору №980-006-000243410 від 20.05.2016», здійснений 20.05.2016 ОСОБА_1 , скасувати, провадження у справі в цій частині вимог закрити. 4. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 в частині стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) понесених нею витрат по сплаті судового збору в розмірі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, скасувати, прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,ІПН НОМЕР_6 ) судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень). 5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 у справі №826/3719/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач В.М. Кравчук Суддя Я.О. Берназюк Суддя О.П. Стародуб Джерело: ЄДРСР 91603038

Постанова Іменем України 15 вересня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/11208/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Остапчук Т.В. від 24 лютого 2020 року у справі №757/14655/19-ц Печерського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) зобов`язань за договорами банківського вкладу, подав до Печерського районного суду м. Києва позов про стягнення коштів. В обґрунтування позову вказував, що між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000731861329, за умовами якого здійснено вклад на рахунок банку в сумі 15000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012, з процентною ставкою 10% річних. Також, 18.03.2013 укладено договір банківського вкладу №SAMDN25000733845062 у розмірі 5000,00 доларів США під 10% річних. Рахунки за вкладами було відкрито на території Автономної Республіки Крим. Зазначав, що з метою отримання належних йому грошових коштів та нарахованих по них відсотках, неодноразово звертався до відповідача надати можливість користуватись та розпоряджатись коштами з нарахованими відсотками, але отримував від банку формальну відмову. В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою про повернення грошових коштів з нарахованими відсотками, однак кошти не були повернуті. За наведених обставин, позивач, з підстав передбачених ст. 526, 610, 629, 1058, 1060 ЦК України, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 в розмірі 15000,00 доларів США та відсотки в сумі 9299,97 доларів США за період з 29.12.2012 по 11.03.2019; стягнути грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 в розмірі 5000,00 доларів США та відсотки в сумі 2990,41 доларів США за період з 19.03.2013 по 11.03.2019. Заперечуючи проти позову відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що позивачем не надано доказів неотримання відсотків за депозитами по 14.05.2014, тому розрахунок відсотків по договору банківського вкладу від 28.12.2012 становить 7236,98 доларів США, а по договору банківського вкладу від 18.03.2013 - 2413,32 доларів США. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000731861329 від 28.12.2012 суму вкладу 15000,00 доларів США, відсотки за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 7236,98 доларів США, за договором №SAMDN25000733845062 від 18.03.2013 суму вкладу 5000,00 доларів США, відсотки по договору за період з 15.05.2014 по 11.03.2019 в сумі 2413,32 доларів США. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн та в дохід держави стягнуто судовий збір в сумі 9605,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кошти дійсно перебувають на рахунках Банку та ці кошти не були зняті позивачем до моменту припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим у 2014 році, оскільки оригінали договорів банківського вкладу та платіжних документів не є належними доказами невиконання Банком умов договору щодо повернення коштів за договорами банківського вкладу. Вважав, що звертаючись до суду за захистом свого порушеного права позивач повинен довести певними доказами обставини, на які він посилається, а саме, що кошти дійсно перебувають на рахунку та вони не були зняті до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році. Також зазначив, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 22 000,00 грн, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та ціною позову, а отже є необґрунтованим. До того ж, в договорі про надання правової допомоги не зазначено, що правова допомога надається саме у межах даної цивільної справи. Крім того вказав, що з урахуванням часткового задоволення позову, судом невірно розраховано та стягнуто з відповідача суму судового збору, яка є непропорційною задоволеним вимогам. За наведених обставин просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2020 в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 подав до суду відзив, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач за договором банківського вкладу є споживачем банківських послуг, а за таких обставин саме на відповідача покладається обовязок доведення належного виконання своїх зобов`язань за договором банківського вкладу. Також зазначив, що він надавав до суду попередній розрахунок витрат на правничу допомогу та в подальшому неодноразово подавав до суду уточнені розрахунки, а відповідач не скористався наданим правом та не подавав заперечень щодо розрахунків, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляв. Також зазначив, що при укладенні договору про надання правової допомоги позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом. Вважав, що судом неправильно вирішення питання про стягнення судового збору, оскільки Законом України «Про судовий збір» не передбачено такої підстави для зменшення суми судового збору, як часткове задоволення позовних вимог та зменшення суми судового збору пропорційно задоволеним вимогам. Представник відповідача - Бригинець А.А. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній. Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми вкладів та частини відсотків, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення цих позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 28.12.2012 укладено договір банківського вкладу №SАМDN25000731861329 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США строком до 6 місяців під 10% річних, що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012. 18 березня 2013 року між сторонами був укладений договір-заява №SАМDN 25000733845062 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США строком до 18.03.2015 під 10 % річних. Внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями про розміщення коштів у сумі 15000,00 доларів США та 5000,00 доларів США. З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що судом в судовому засіданні досліджено оригінали договорів банківського вкладу та квитанцій про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок. Копії таких документів засвідчені судом, що відповідає положенням процесуального закону, та долучено до матеріалів справи. Судом також встановлено, що 06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про виплату грошових коштів за договорами вкладу та нарахованих відсотків за вкладами. Матеріали справи не містять доказів, що Банк повернув ОСОБА_1 грошові кошти за вкладами в сумі 15 000,00 та 5000,00 доларів США, а також нараховані відсотки за вкладами. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми вкладів та частини нарахованих відсотків за вкладами за період з 15.05.2014 по 18.03.2019, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено належними та достатніми доказами факт укладення договорів та внесення грошових коштів за такими договорами. За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладів за договорами з нарахованими відсотками, оскільки між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містить всі необхідні реквізити, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ці вимоги виконані не були. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач повинен довести факт знаходження коштів на рахунку Банку та те, що кошти не були зняті позивачем до припинення діяльності Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" на території АР Крим у 2014 році, оскільки саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, Банком таких доказів під час розгляду справи суду не надано. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи Банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договори укладалися не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорах, так і у квитанціях, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.04.2019 по справі №574/153/16-ц. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заявлений позивачем розрахунок витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт , а також ціною позову, з огляду на таке. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За приписами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Аналіз наведених положень приводить до висновку, що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена особа має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом із позовною заявою подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. В подальшому позивач надавав розрахунок витрат на правничу допомогу в нових редакціях від 12.12.2019 та від 24.12.2019. Надані позивачем розрахунки витрат на правничу допомогу направлялися відповідачу. Разом з тим, матеріали справи не містять заперечень відповідача проти наданих розрахунків чи клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у звязку з необґрунтованістю таких витрат. Оскільки відповідач не скористався своїм правом подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 22 000,00 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що в договорі про надання правової допомоги №б/н від 04.02.2019 не зазначено, що правова допомога надається саме у межах цивільної справи №757/14655/19 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи договір укладено 04.02.2019, а позовну заяву подано у березні 2019 року, то позивач не міг знати який унікальний номер справи буде присвоєно судом його позовній заяві. Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був стягнути з Банку суму судового збору пропорційно задоволеним вимогам, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке. Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача до суду з даним позовом у 2019 році, відповідно до чинного законодавства, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача кошти на загальну суму 29 650,30 доларів США. Таким чином, виходячи з розміру задоволених позовних вимог, сума судового збору відповідає її максимальному розміру, тобто 9 605,00 грн. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору у розмірі 9605,00 грн. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині вирішення питання про судові витрати. Оскільки апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про стягнення відсотків за період з 29.12.2012 по 14.05.2014 та з 19.03.2013 по 14.05.2014, а також рішення суду в цій частині не оскаржувалося позивачем, колегія суддів у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України не переглядає рішення суду в цій частині. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 16 вересня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай Джерело: ЄДРСР 91580592

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року м. Київ Справа № 804/173/17 Провадження № 11-132апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «Фідобанк» відповідно), треті особи: Фонд, ПАТ «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (судді Дадим Ю. М., Лукманова О. М., Уханенко С. А.), УСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: - визнати неправомірною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк»; - зобов`язати відповідача включити вимогу у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що уповноваженою особою Фондупротиправно не включено вимогу позивача до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», чим порушено її майнові права. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо невключення її вимоги у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк» є неправомірною та такою, що порушує її права та законні інтереси як кредитора банку. У ході розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини справи. 27 серпня 2014 року між позивачем - ОСОБА_1 і ПАТ «Фідобанк» укладено договір банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, відповідно до умов якого ОСОБА_1 відкрито банківський (поточний) рахунок з використанням електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 на умовах Правил надання банківських послуг на умовах комплексного банківського обслуговування для клієнтів - фізичних осіб в ПАТ «Фідобанк» з метою зарахування на нього грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до режиму використання поточних рахунків, передбаченого чинним законодавством України. 18 травня 2016 року позивачем здійснено поповнення рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську на суму 150 тис. грн, що підтверджується копією квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609. Листом від 20 травня 2016 року (накладна кур`єрської служби від 20 травня 2016 року № 21-3232-9881), який отриманий у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» в м. Дніпропетровську від 20 травня 2016 року за № 1319-ВРД ОСОБА_1 звернулася до банку з проханням надати виписку по її рахунку. 27 травня 2016 року ОСОБА_1 отримано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, згідно з якою ПАТ «Фідобанк» не виконало розпорядження клієнта щодо зарахування грошових коштів у сумі 150 тис. грн, що були внесені до каси банку 18 травня 2016 року та не зарахувало ці грошові кошти на поточний рахунок позивача. 20 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних», прийнято рішення № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», відповідно до якого розпочато процедуру виведення ПАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано повноваження тимчасового адміністратора. Рішенням від 9 червня 2016 року № 959 повноваження уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію ПАТ «Фідобанк» подовжено з 20 червня 2016 року до 19 липня 2016 року включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Фідобанк» Коваленку О. В. з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно. 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 на ім`я уповноваженої особи Фонду направлено заяву про задоволення вимог кредитора та виплату їй гарантованої суми відшкодування за договором банківського (поточного) рахунку з використанням електронного платіжного засобу № ДКБО 2274601, укладеним з ПАТ «Фідобанк». 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про надання довідки про включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог із зазначенням суми та черги виплат. Проте уповноважена особа Фонду відповідну довідку ОСОБА_1 не надала, вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів не включила. ОСОБА_1 , вважаючи дії уповноваженої особи Фонду протиправними, звернулася з адміністративним позовом до суду. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження поповнення свого рахунку № НОМЕР_1 у Центральному відділенні ПАТ «Фідобанк» у м. Дніпропетровськ у розмірі 150 тис. грн позивачем надано копію квитанції від 18 травня 2016 року № 383663609, яка не може бути прийнята як належний та допустимий доказ внесення вказаної суми, оскільки згідно з випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Фідобанк» за період з 1 травня по 26 травня 2016 року, грошові кошти у сумі 150 тис. грн за вказаний період та станом на момент розгляду справи не надходили, у зв`язку з чим не були зараховані на зазначений поточний рахунок позивача, доказів протилежного позивачем не надано. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2018 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивачки, дійшов висновку про бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні вимоги ОСОБА_1 у розмірі 150 тис. грн до реєстру акцептованих вимог вкладників ПАТ «Фідобанк», оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач поповнювала рахунок, що підтверджується квитанцією, а чому гроші не надійшли на рахунок, відповідач пояснень не надав. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Також у касаційній скарзіуповноважена особа Фонду просить скасувати судове рішення, зокрема, у тому числі й у зв`язку із порушенням правил предметної юрисдикції, вважаючи, що з урахуванням положень статті 12 Господарського процесуального кодексу України на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. 5 травня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у цій справі, а ухвалою від 13 лютого 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного кодексу України (далі - КАС). Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд в порядку письмового провадження. 30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 341 КАС у чинній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. Позивачка вказує на протиправне невключення її до реєстру акцептованих вимог вкладників, при цьому слід зазначити, що грошові кошти ОСОБА_1 (150 тис. грн) внесені на поточний банківський рахунок, можуть бути відшкодовані за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування. У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між ОСОБА_1 , Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з`ясування прав позивачки, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Статтею 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду,установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивачки з цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку(частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду; Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає. Зокрема, правова позиція щодо підсудності цих спорів адміністративним судам була неодноразово висловлена, зокрема, у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 3 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших. Разом з тим предметом спору у цій справі є право фізичної особи на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами, відтак зазначені посилання скаржника є безпідставні, оскільки вони не впливають на визначення предметної юрисдикції цього спору. Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне переглянути оскаржуване судове рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду. Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року № 14 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення,) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку переліки, зокрема, Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26Закону, згідно з додатком 3до цього Положення. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Пунктами 2-4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Як установлено судами, позивачка внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку набула статусу вкладниці банку в розумінні зазначених вище норм. На дату введення тимчасової адміністрації на рахунку позивачки мали обліковуватись кошти в сумі 150 тис. грн, що підтверджується квитанцією, при цьому договір банківського рахунку було відкрито до введення тимчасової адміністрації. Проте факт зарахування коштів на рахунок позивачки відповідачем заперечується. Згідно зі статтею 71 КАС (статтею 77 КАС у чинній редакції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що досліджений оригінал квитанції поповнення ОСОБА_1 карткового банківського рахунку є доказом проведення банківської операції, а відповідачем не надано пояснень, з яких причин гроші не надійшли на поточний рахунок позивачки. Відповідно до абзаців чотирнадцятого, п`ятнадцятого пункту 4 розділу І Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 1 червня 2011 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція) касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касовий документ - документ, який оформляється для здійснення касової операції. Пунктом 5 розділу І Інструкції встановлено, що банк (філія) зобов`язаний здійснювати касове обслуговування клієнтів на підставі договірних відносин через касу банку. Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції банк під час здійснення касових операцій має, серед іншого, забезпечувати: своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, та її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів; документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в касі банку; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку. За абзацом першим пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою. Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої. У відповідності до пункту 2.9. глави 2 розділу IV Інструкції банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Зі змісту наведених правових норм убачається, що клієнту після завершення приймання готівки видається квитанція, яка, крім іншого, має містити підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є підтвердженням факту проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення її недостовірності на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти її як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір. Уповноважена особа Фонду посилалася на те, що нею подавалася заява про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Згідно з положеннями статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з частиною першою статті 102 КАС суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не скористались усіма наданими процесуальними засобами для офіційного з`ясування всіх обставин справи з метою винесення законного та обґрунтованого рішення. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід надати правову оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням уповноваженої особи Фонду, дослідити порядок проведення спірної банківської операції, з`ясувати достовірність квитанції від 18 травня 2016 року та результати кримінального провадження (у разі їх наявності), врахувавши їх при винесенні рішення. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича задовольнити частково. 2. Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 червня 2017 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» Коваленка Олександра Володимировича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач О. С. Золотніков О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Джерело: ЄДРСР 91520461