Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'ипотека имущественных прав'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд та Антирейд
    • Рейдерське захоплення
    • Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
    • Банки та кредитні спілки, які не виплачують депозити
    • Депозитні та кредитні договори
    • Юридична консультація - чати з юристом
    • Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
    • Загальні питання та новини з сайту
    • Відеоконсультації та юридичні новини
  • IT - Розділ
    • Нововведення форуму
    • Біткоїни, блокчейн, майнінг, електронні платіжні системи

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 20 результатов

  1. Уважаемые форумчане, возможно кто то сталкивался с подобной ситуацией: Кредитный договор, договор приобретения квартиры и залога заключены 11 марта 200_ года. Договор купли квартиру зарегистрирован в БТИ 14 марта. Вопрос: имел ли право покупатель заключать договор залога (купленная квартира) до момента государственной регистрации договора купли недвижимости? P.s. На сроки исковой давности прошу не обращать внимание.
  2. Вчера узнал что договор о передачи прав между Сведбанком и Вектором существует. Но как проверить зарегестрирован ли он?
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав на об’єкт інвестування та визнання іпотечного договору частково недійсним, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 17 березня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд») та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво житлового будинку АДРЕСА_1. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір резервування приміщення – квартири АДРЕСА_1, умовами якого передбачено, що орієнтовний термін завершення будівельно-монтажних робіт – ІІІ квартал 2009 року. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір комісії щодо купівлі цінних паперів, відповідно до умов якого товариство зобов’язалося надати позивачу посередницькі послуги щодо купівлі цінних паперів на загальну суму 209 тис. 200 грн. Основною метою укладення цих договорів було фінансування позивачкою будівництва квартири шляхом купівлі пакету облігацій, що надавало власникові пакету облігацій право на отримання у власність вищезазначеної квартири в майбутньому, оскільки умовами договору передбачено, що після закінчення будівництва продавець ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язаний передати ОСОБА_1 вищезазначену квартиру. Позивачка свої зобов’язання щодо оплати вартості майнових прав на квартиру виконала в повному обсязі, сплативши грошові кошти в розмірі 209 тис. 200 грн. за придбання цінних паперів під будівництво житла. Порушивши умови договору, ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело його в експлуатацію. Крім того, у 2008 році ТОВ «Альянс-Висотбуд» уклало з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), іпотечні договори, за умовами яких на забезпечення своїх зобов’язань за кредитними договорами товариство передало в іпотеку банку майнові права на квартири в житловому будинку, зокрема й на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана позивачкою за договором купівлі цінних паперів. Вважаючи, що товариство здійснило дії, які можуть призвести до втрати права власності на проінвестовану нерухомість, та що укладені іпотечні договори порушують її майнові права на квартиру, ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на квартиру; визнати недійсними іпотечні договори в частині передачі в іпотеку майнових прав на вищезазначену квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 20 жовтня 2014 року позов задовольнив: ухвалив визнати за ОСОБА_1 майнові права на об’єкт інвестування – квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним пункт 1.1 іпотечних договорів від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення місцевого суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-ІV). На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року (№ 6-3739ск15), 15 липня 2015 року (№ 6-15463св15), 26 серпня 2015 року (№ 6-13461св15) у справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав та визнання частково недійсним іпотечного договору. Крім того, ОСОБА_1 у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Верховного Суду України від: 17 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») до фізичної особи та інших про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним; за позовами фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним (№ 6-8цс13); 25 вересня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська індустріально-інвестиційна компанія» та інших про визнання частково недійсним договору іпотеки (№ 6-91цс13); 2 грудня 2015 року та 10 лютого 2016 року у справах за позовом фізичної особи до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними (№ 6-1502цс15, № 6-2250цс15); Так, ухвалюючи рішення від 15 липня 2015 року у справі № 6-15463св15, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про те, що при укладенні договорів іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку товариство мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, отже іпотечні договори необхідно визнати частково недійсними. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки такі права в позивачів виникли на підставі договорів купівлі-продажу, у зв’язку із чим відсутні підстави для визнання цих прав у судовому порядку. Майнові права позивачів можуть бути захищені в інший, передбачений законом спосіб, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення переданих забудовнику коштів. Ухвалюючи судові рішення від 19 березня 2015 року у справі № 6-3739ск15 та від 26 серпня 2015 року у справі № 6-13461св15, суд касаційної інстанції виходив з того, що майнові права на квартиру відповідно до положень статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів) не могли бути предметом іпотеки, а тому товариство неправомірно передало їх в іпотеку. Верховний Суд України у постанові від 17 квітня 2013 року № 6-8цс13 дійшов висновку про те, що предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (далі – Закон № 979-IV) є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу внаслідок невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не з приводу забезпечення кредитного договору, що був укладений між сторонами. Під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. У постанові від 25 вересня 2013 року № 6-91цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що майнове право, яке є предметом застави (іпотеки), – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Позивач за договором про інвестиційну діяльність є володільцем предмета іпотеки – майнових прав, оскільки виконав свої грошові зобов’язання за інвестиційним договором, здійснивши стовідсоткову передплату. Товариство не мало передбачених законом підстав для передачі в іпотеку нерухомого майна та не було уповноважене на це позивачем, тому договір іпотеки є недійсним. Верховний Суд України у постановах від 2 грудня 2015 року № 6-1502цс15, та від 10 лютого 2016 року № 6-2250цс15 зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону № 979-IV, оскільки цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. На час укладення договорів іпотеки стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки, а тому товариство неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки такі права в позивача виникли на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. За змістом зазначеного договору позивач лише отримав право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 7 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі – Закон № 1560-XII) інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Позивачка, уклавши договори резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів під будівництво житла, набула майнові права на об’єкт інвестування – квартиру, спір з приводу укладення цих договорів відсутній. Крім того, ОСОБА_1 не є стороною іпотечних договорів, тому на час їх укладення права та інтереси позивачки порушені не були. Оскільки майнові права в позивачки виникли на підставі укладених договорів, які ніким не оскаржуються, то відсутні й правові підстави для визнання за нею майнових прав на спірну квартиру. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права, зокрема статті 5 Закону № 898-IV. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 17 березня 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради укладено контракт на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язується власними та залученими силами й коштами виконати будівництво цього житлового будинку. З метою здійснення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой» (далі – ТОВ «Альянс-Жилстрой») та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, зокрема на квартиру АДРЕСА_1. 2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 1 млн 9 тис. 323 дол. США 60 центів. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за цим договором 2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на не закінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 у зазначеному житловому будинку. Згодом 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 741 тис. 137 дол. США 25 центів. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_5, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на не закінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 у вищезазначеному житловому будинку. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір резервування приміщення квартири АДРЕСА_1, умовами якого передбачено, що виконавець зобов’язується зарезервувати за замовником цю квартиру. Резервування квартири здійснюється з метою придбання її замовником у майбутньому у власність у процесі погашення цільових облігацій, емітованих виконавцем. Орієнтовний термін завершення будівельно-монтажних робіт – ІІІ квартал 2009 року. 26 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір комісії щодо купівлі цінних паперів, відповідно до умов якого товариство зобов’язалося надати позивачу посередницькі послуги щодо купівлі цінних паперів на загальну суму 209 тис. 200 грн. Після укладення цього договору протягом 3 банківських днів товариство зобов’язується забезпечити передачу реєстратору всіх документів, необхідних для переоформлення прав власності на користь ОСОБА_1. Основною метою укладених з ОСОБА_1 договорів було фінансування позивачкою будівництва квартири шляхом купівлі пакету облігацій, що надавало власникові пакету облігацій право на отримання у власність вищезазначеної квартири в майбутньому. ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов’язання в повному обсязі, сплативши вартість майнових прав на квартиру в розмірі 209 тис. 200 грн. Однак у передбачений договором строк ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело в експлуатацію. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону № 898-IV (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки (1, 2 та 16 липня 2008 року) стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV. Разом з тим Закон № 979-IV, який установлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується, а положеннями Закону № 1560-ХІІ, яким визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності, не передбачають права на передачу в іпотеку майнових прав на об’єкт незавершеного будівництва. Майнове право, що є предметом договору резервування приміщення, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. ОСОБА_1, сплативши вартість майнових прав на квартиру в повному обсязі, виконала свої грошові зобов’язання та відповідно до пунктів 1.2, 2.3 договору резервування приміщення набула майнові права на квартиру. За змістом статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Оскільки оспорюваними договорами передано в іпотеку майнові права на квартиру, які належать ОСОБА_1, то позивачка відповідно до положень статей 15, 16, 215, 216 ЦК України має право оспорювати зазначені іпотечні договори в судовому порядку, оскільки ці договори стосуються її прав та інтересів. За таких обставин висновки апеляційного суду, з якими погодився суд касаційної інстанції, про те, що позивачка набула майнові права на об’єкт інвестування – квартиру і що відсутній спір з даного приводу; а також що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних іпотечних договорів, тому при їх укладенні права та інтереси позивачки порушені не були, – є помилковими. Тому в цій частині рішення апеляційного суду та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання частково недійсними договорів іпотеки, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивачка виконала свої грошові зобов’язання за договорами резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте право власності на спірну квартиру в позивачки не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договорів резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом № 1560-ХІІ. За змістом договору резервування приміщення позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Договори резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів від 26 січня 2009 року згідно з вимогами статті 204 ЦК України не визнані судом недійсними, є чинними, а тому позивачка продовжує бути володільцем майнових прав на квартиру. Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою майнових прав на квартиру. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання іпотечних договорів частково недійсними, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року. У решті рішення Апеляційного суду Одеської області від 19 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-503цс16 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири укладено 1, 2 та 16 липня 2008 року, тобто до визначення майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва предметом іпотеки. Отже, ці договори укладено з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час їх укладення), тому вони підлягають визнанню частково недійсними. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. У справі, яка переглядається, за змістом за договорів резервування приміщення та комісії щодо купівлі цінних паперів позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування відповідно до статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1295687D42838A29C2257FC50041E489
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав, визнання іпотечних договорів частково недійсними, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року, встановила: У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою, посилаючись на те, що 28 лютого 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд») та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1. 12 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачка придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1, а ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язалося після завершення будівництва у строк до ІІ кварталу 2010 року передати квартиру позивачці за актом приймання-передачі. ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов’язання в повному обсязі, сплативши вартість майнових прав на квартиру в розмірі 171 тис. 186 грн. Порушивши умови договору, ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело його в експлуатацію. Крім того, у 2008 році ТОВ «Альянс-Висотбуд» уклало з публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») іпотечні договори, за умовами яких на забезпечення своїх зобов’язань за кредитними договорами товариство передало в іпотеку банку майнові права на квартири в житловому будинку, зокрема й на квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана позивачкою за договором купівлі-продажу майнових прав. Вважаючи, що товариство здійснило дії, які можуть призвести до втрати права власності на проінвестовану нерухомість, та що укладені іпотечні договори порушують її майнові права на квартиру, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила визнати за нею майнові права на квартиру; визнати недійсними іпотечні договори в частині передачі в іпотеку майнових прав на вищезазначену квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 1 жовтня 2014 року позов задовольнив: ухвалив визнати за ОСОБА_1 майнові права на квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним пункт 1.1. іпотечних договорів від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру; зняти заборону на відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд м. Одеси рішенням від 20 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення місцевого суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-ІV). На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року(№ 6-3739ск15), 15 липня 2015 року (№ 6-15463св15), 29 липня 2015 року (№ 6-8814св15) у справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав та визнання частково недійсним іпотечного договору. Крім того, ОСОБА_1 у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Верховного Суду України від: 3 квітня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «АКБ «Київ» (далі – ПАТ «АКБ «Київ»), товариства з обмеженою відповідальністю «Систем-Інвест» (далі – ТОВ «Систем-Інвест») про визнання договору застави недійсним (№ 6-21цс13); 17 квітня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») до фізичної особи та інших про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним; за позовами фізичних осіб до ПАТ «Промінвестбанк» та інших про визнання договору іпотеки недійсним (№ 6-8цс13); 4 вересня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «АКБ «Київ», товариства з обмеженою відповідальністю «Роммакс» про визнання частково недійсним договору іпотеки та зобов’язання вчинити дії (№ 6-51цс13); 4 вересня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «АКБ «Київ», ТОВ «Систем-Інвест» про визнання договору застави частково недійсним (№ 6-72цс13); 25 вересня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська індустріально-інвестиційна компанія» (далі – ТОВ «ПУІІК») та інших про визнання частково недійсним договору іпотеки (№ 6-91цс13); 6 листопада 2013 року у справі за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» та інших про визнання договору іпотеки частково недійсним (№ 6-100цс13); 4 грудня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до ТОВ «ПУІІК» та інших про визнання недійсним договору іпотеки та внесення до нього змін і доповнень (№ 6-134цс13); 2 грудня 2015 року у справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «Альянс-Висотбуд», ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними (№ 6-1502цс15 та № 6-1732цс15); Так, ухвалюючи рішення від 15 та 29 липня 2015 року у справах № 6-15463св15, № 6-8814св15, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про те, що при укладенні договорів іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку товариство мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, то іпотечні договори необхідно визнати частково недійсними. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки таке право в позивачів виникло на підставі договорів купівлі-продажу, у зв’язку із чим відсутні підстави для визнання цього права в судовому порядку. Майнові права позивачів можуть бути захищені в інший, передбачений законом спосіб, зокрема шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору купівлі-продажу майнових прав та стягнення переданих забудовнику коштів. Постановляючи ухвалу від 19 березня 2015 року у справі № 6-3739ск15 та відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції виходив з того, що майнові права на квартиру відповідно до положень статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів) не могли бути предметом іпотеки, а тому товариство неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права. Верховний Суд України у постановах від 3 квітня 2013 року № 6-21цс13, 4 вересня 2013 року № 6-51цс13 та № 6-72цс13, 25 вересня 2013 року № 6-91цс13, 6 листопада 2013 року № 6-100цс13, 4 грудня 2013 року № 6-134цс13 висловив правову позицію про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Позивач за договором про інвестиційну діяльність є володільцем предмета іпотеки – майнових прав, оскільки виконав свої грошові зобов’язання за інвестиційним договором, здійснивши стовідсоткову передплату. Товариство не мало передбачених законом підстав для передачі в заставу/іпотеку нерухомого майна та не було уповноважене на це позивачем, тому договір застави/іпотеки є недійсним. У постанові від 17 квітня 2013 року № 6-8цс13 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, внаслідок невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не з приводу забезпечення кредитного договору, що був укладений між сторонами. Під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Верховний Суд України у постановах від 2 грудня 2015 року № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15 зазначив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (далі – Закон № 979-IV), оскільки цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. На час укладення договорів іпотеки стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права, як предмет іпотеки, а тому товариство неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права. Позовні вимоги про визнання майнових прав на об’єкт інвестування не підлягають задоволенню, оскільки таке право в позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав. За змістом зазначеного договору позивач лише отримав право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що статтею 5 Закону № 979-IV передбачено, що іпотека виникає щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Таким чином, укладені іпотечні договори відповідають вимогам Закону. Позивачка не являється стороною іпотечних договорів, тому під час їх укладення права та інтереси ОСОБА_1 порушені не були. Оскільки майнові права в позивачки виникли на підставі укладеного договору купівлі-продажу, то відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на майнові права на спірну квартиру. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права, зокрема статті 5 Закону № 979-IV. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 28 лютого 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради укладено контракт на будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язується власними та залученими силами й коштами виконати будівництво цього житлового будинку. З метою здійснення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Жилстрой» та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору, 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, зокрема на квартиру АДРЕСА_1. 2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 1 млн 9 тис. 323 дол. США 60 центів. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за цим договором 2 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на незакінчену будівництвом квартиру 86 у зазначеному житловому будинку. Згодом 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого банк надав товариству в кредит кошти в розмірі 741 тис. 137 дол. США 25 центів. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір НОМЕР_5, відповідно до умов якого ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права, зокрема на не закінчену будівництвом квартиру 86 у вищезазначеному житловому будинку. 12 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачка придбала майнові права на квартиру АДРЕСА_1, а ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язався після завершення будівництва у строк до ІІ кварталу 2010 року передати квартиру позивачці за актом приймання-передачі. ОСОБА_1 виконала свої грошові зобов’язання в повному обсязі, сплативши вартість майнових прав на квартиру в розмірі 171 тис. 186 грн. Однак у передбачений договором строк ТОВ «Альянс-Висотбуд» будинок не збудувало та не ввело будинок в експлуатацію. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону № 898-IV (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки (1, 2 та 16 липня 2008 року) стаття 5 Закону № 898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV. Разом з тим Закон № 979-IV, який установлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. ОСОБА_1, сплативши вартість майнових прав на квартиру в повному обсязі, виконала свої грошові зобов’язання та відповідно до пункту 2.3 договору набула майнові права на квартиру. За змістом статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Оскільки оспорюваними договорами передано в іпотеку майнові права на квартиру, які належать ОСОБА_1, то позивачка відповідно до положень статей 15, 16, 215, 216 ЦК України, має право оспорювати зазначені іпотечні договори в судовому порядку, оскільки указані договори стосуються її прав та інтересів. За таких обставин висновки апеляційного суду, з якими погодився суд касаційної інстанції, про те, що: оспорювані договори іпотеки були укладені відповідно до вимог чинного на час їх укладення законодавства; на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 979-IV; ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних іпотечних договорів, а тому при їх укладенні права та інтереси позивачки порушені не були, – є помилковими. Тому в цій частині рішення апеляційного суду та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання частково недійсними договорів іпотеки, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивачка виконала свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте право власності на спірну квартиру в позивачки не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Договір купівлі-продажу майнових прав від 12 січня 2010 року згідно з вимогами статті 204 ЦК України не визнаний судом недійсним, є чинним, а тому позивачка продовжує бути володільцем майнових прав на квартиру. Ураховуючи вищезазначене, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою майнових прав на квартиру. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання іпотечних договорів частково недійсними, зняття заборони на відчуження квартири та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року. У решті рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко Я.М. Романюк Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-2994цс15 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири укладено 1, 2 та 16 липня 2008 року, тобто до визначення майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва предметом іпотеки. Отже, ці договори укладено з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час їх укладення), тому вони підлягають визнанню частково недійсними. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування згідно статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/895AFBB2D6E94D9FC2257FA400319BB4
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Народна спілка «Добробут», підприємства «Ресурс» Всеукраїнської організації «Союз організацій інвалідів України», підприємства «Перспективабуд» Громадської організації «Народна спілка «Добробут», ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-Інвест», Державна реєстраційна служба України, ОСОБА_3, приватне підприємство «Коралл-ТВ плюс», про визнання частково недійсним іпотечного договору та визнання майнових прав на об’єкт нерухомого майна за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що 18 червня 2009 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «МакВент» (далі – ТОВ «МакВент») (інвестором) було укладено договір про відступлення права вимоги, на підставі якого до позивача перейшли усі права та обов’язки інвестора за довгостроковим інвестиційним договором НОМЕР_1. 25 січня 2010 року між Громадською організацією «Народна спілка «Добробут» (далі – ГО «НС «Добробут») та підприємством «Перспективабуд» ГО «НС «Добробут» було укладено договір про передачу в іпотеку нежитлового приміщення за АДРЕСА_1. Позивач зазначав, що до складу переданих в іпотеку приміщень входять проінвестовані ним приміщення, а спірний договір іпотеки було укладено без погодження з ним, що порушує його права. ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на об’єкти нерухомого майна – спірні нежитлові приміщення. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та ухвалення нового рішення про задоволення його позову з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215, частини другої статті 583 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 1, 5 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня, 19 вересня 2012 року, 18 квітня 2013 року та на постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4, представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 та представника ПП «Коралл-ТВ Плюс» - ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 січня 2002 року між ГО «НС «Добробут» та підприємством «Ресурс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» (далі підприємство «Ресурс» ВОІ СОІУ) було укладено генеральний довгостроковий інвестиційно-підрядний контракт НОМЕР_2. про будівництво житлового комплексу з громадсько-побутовими приміщеннями за АДРЕСА_1. Предметом цього генерального контракту є будівництво зазначеного житлового комплексу. 18 червня 2003 року між ТОВ «МакВент», ГО «НС «Добробут» та підприємством «Ресурс» ВОІ «СОІУ» було укладено довгостроковий інвестиційний договір НОМЕР_1 про будівництво житлового комплексу з громадсько-побутовими приміщеннями за вказаною адресою. Відповідно до умов цього договору ТОВ «МакВент» виступило як інвестор, ГО «НКС «Добробут» - замовник-генінвестор, а підприємство «Ресурс» ВОІ «СОІУ» - генпідрядник-інвестор. Згідно з підпунктом 4.2.1 зазначеного договору генпідрядник-інвестор бере на себе зобов’язання забезпечити 100 % фінансування проектно-вишукувальних робіт, у тому числі послуг замовника-генінвестора, пов’язаних з підготовкою до виконання будівельних робіт та введення об’єкта в експлуатацію, а також будівництва об’єкта відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та графіків виконання вказаних робіт. Відповідно до підпункту 4.2.2 цього ж договору генпідрядник-інвестор бере на себе зобов’язання забезпечити будівництво об’єкта відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та введення в експлуатацію у строк з моменту отримання дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт та ордера на будівництво. За пунктом 1 додаткової угоди № 1 до довгострокового інвестиційного договору НОМЕР_1 інвестору передаються нежитлові приміщення площею S_1. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди № 1 до довгострокового інвестиційного договору НОМЕР_1 сторони погодили фактичне розташування нежитлових приміщень в осях 9-13/АД з прибудовами, що будуть передані інвесторові у власність, згідно із затвердженою проектною документацією. План розташування цих приміщень є невід’ємною частиною цього договору (додаткова угода № 2). 18 червня 2009 року між ТОВ «МакВент» (інвестором) та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, на підставі якого до останнього перейшли всі права та обов’язки інвестора за довгостроковим інвестиційним договором НОМЕР_1. Згідно з пунктом 3.3 цього договору після здачі об’єкта в експлуатацію площа житлових та нежитлових приміщень розподіляється пропорційно фактичному внеску в будівництво об’єкта інвестування з боку генпідрядника-інвестора та інвестора за винятком частки замовника-генінвестора та службових квартир. На момент передачі права вимоги ОСОБА_1 від інвестора ТОВ «МакВест», який повністю профінансував будівництво, за довгостроковим інвестиційним договором НОМЕР_1 житловий комплекс з громадсько-побутовими приміщеннями за АДРЕСА_1 не було здано в експлуатацію. Між підприємством «Перспективабуд» ГО «НС «Добробут» та ГО «НС «Добробут» 22 січня 2010 року було укладено інвестиційний договір НОМЕР_3 щодо будівництва нежитлових приміщень, з метою забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір від 25 січня 2010 року, предметом іпотеки за яким є майнові права на нежилі приміщення – вбудовані приміщення житлового багатоповерхового будинку за АДРЕСА_1. Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оспорюваний позивачем договір застави майнових прав не порушує його права, оскільки є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами, такий договір не передбачає заміну кредитора в зобов’язанні, на відміну від правочину відступлення права вимоги. У постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, на яку в своїй заяві посилається ОСОБА_1, міститься висновок про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки майнові права на окремі приміщення у житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Крім того, договір іпотеки укладено без згоди позивача, який оплатив вартість спірної квартири і якому належали майнові права на неї. Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року та 18 квітня 2013 року, наданих заявником для порівняння. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції один і тих самих норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо їх застосування. Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, зокрема у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. У справі, яка переглядається, спірний договір іпотеки майнових прав було укладено 25 січня 2010 року. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. У статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) указаний вичерпний перелік об’єктів , які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. ОСОБА_1 18 червня 2009 року набув права та обов’язки інвестора за довгостроковим інвестиційним договором НОМЕР_1, уклавши з ТОВ «МакВент» договір про відступлення права вимоги, тобто на час укладення іпотечного договору від 25 січня 2010 року про передачу в іпотеку нежитлового приміщення в осях 9-13/АД спірного житлового будинку право власності на майнові права на спірні нежитлові приміщення належало позивачу. Викладене дає підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, залишив поза увагою той факт, що договір іпотеки укладено без згоди позивача, якому належали майнові права на нежитлові приміщення, які були предметом довгострокового інвестиційного договору НОМЕР_1. За таких обставин висновок судів про те, що оспорюваний договір іпотеки було укладено відповідно до вимог чинного на час його укладення законодавства та що ним не порушено права позивача, є помилковим. Тому в цій частині судове рішення суду першої інстанції, залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині. Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги 18 червня 2009 року перейшли усі права та обов’язки інвестора за довгостроковим інвестиційним договором НОМЕР_1, тобто він вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте в позивача право власності на спірні приміщення не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Ураховуючи зазначене вище, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем майнових прав на об’єкт інвестування. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору скасувати. Визнати недійсним іпотечний договір від 25 січня 2010 року, укладений між Громадською організацією «Народна спілка «Добробут» та підприємством «Перспективабуд» Громадської організації «Народна спілка «Добробут» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо передачі в іпотеку нежитлових приміщень за АДРЕСА_1. У решті рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Я.М. Романюк Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-3129цс15 Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Позивач 18 червня 2009 року набув права та обов’язки інвестора за довгостроковим інвестиційним договором, уклавши з ТОВ «МакВент» договір про відступлення права вимоги, тобто на час укладення оскаржуваного іпотечного договору від 25 січня 2010 року про передачу в іпотеку нежитлового приміщення спірного житлового будинку право власності на майнові права на спірні нежитлові приміщення належало позивачу. Судами залишено поза увагою той факт, що договір іпотеки укладено без згоди позивача, якому належали майнові права на нежитлові приміщення, які були предметом довгострокового інвестиційного договору, а тому висновок судів про те, що оспорюваний договір іпотеки було укладено відповідно до вимог чинного на час його укладення законодавства та що ним не порушено права позивача, є помилковим. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. У справі, яка переглядається, позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за ним майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/299EDABFE5830B86C2257F8D004B41BD
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання права на майнові права, визнання договорів іпотеки частково недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 2 липня 2015 року, в с т а н о в и л а : У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання права на майнові права, визнання договорів іпотеки частково недійсними. ОСОБА_1 зазначав, що 9 листопада 2009 року між ним (покупець) та ТОВ «Альянс-Висотбуд» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38,55 кв.м, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва вказаного будинку в строк до ІІ кварталу 2010 року передати йому за актом передачі-приймання. Позивач на виконання умов цього договору сплатив вартість майнових прав на квартиру в розмірі 212 тис. 25 грн. Проте продавець, порушивши умови цього договору, жилий будинок не збудував і не ввів в експлуатацію. 1, 2 та 16 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за якими майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру, було передано в іпотеку банку. Посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, чим порушило права ОСОБА_1 на проінвестовану нерухомість, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, позивач просив: визнати за ним право на майнові права на об’єкт інвестування – вказану квартиру згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 9 листопада 2009 року; визнати недійсним пункт 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру; зняти заборону відчуження на цю квартиру та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав на неї іпотекою. Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 5 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: визнав за ним право на майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38,55 кв. м згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 9 листопада 2009 року; визнав недійсним пункт 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; зняв заборону відчуження на вказану квартиру та виключив з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Апеляційний суд Одеської області рішенням від 2 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 5 червня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 2 липня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 квітня, 25 вересня 2013 року та 2 грудня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії: рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня, 26 серпня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 17 квітня, 25 вересня 2013 року та 2 грудня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво жилого будинку НОМЕР_1 з інженерними мережами в мкр ІІІ-4-2 ж/м Котовського в м. Одесі. З метою забезпечення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», ТОВ «Альянс-Жилстрой» та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року ТОВ «Альянс-Висотбуд» за договором іпотеки передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права, зокрема й на не закінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38,55 кв. м. 2 та 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн 9 тис. 323 долари США 60 центів та 741 тис. 137 доларів США 25 центів відповідно. 2 та 16 липня 2008 року з метою забезпечення виконання вказаних договорів між АКБ «Укрсоцбанк» і ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за умовами яких товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру. 9 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у товариства майнові права на вказану квартиру, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва в строк до ІІ кварталу 2010 року передати за актом приймання-передачі покупцеві. ОСОБА_1 зобов’язання за цим договором купівлі-продажу виконав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва в розмірі 212 тис. 25 грн. ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язання за цим договором не виконало: у визначені строки будівництво жилого будинку не закінчило, квартиру за актом передачі-приймання позивачу не передало. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; майнові права на об’єкт незавершеного будівництва визначено як предмет іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі – Закон № 800-VІ), яким було внесено відповідні зміни до Закону України «Про іпотеку». При цьому суд дійшов висновку про те, що майнові права на спірну квартиру, вартість якої була сплачена позивачем у повному обсязі за договором купівлі-продажу, не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало їх в іпотеку банку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України від 19 червня 2003 року № 979-VІ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (далі – Закон № 979-VІ) як спеціального закону, що містить норми щодо укладення іпотечного договору, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, тому оспорювані іпотечні договори були укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Крім того, ці іпотечні договори укладені до моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру, тобто до виникнення в позивача цих майнових прав. Більш того, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, яке може бути захищене в інший, передбачений законом спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним або розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав. Разом з тим у рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня, 26 серпня 2015 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, які надані заявником для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні договори іпотеки підлягають визнанню недійсними як укладені з порушенням норм статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час їх укладення), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку ТОВ «Альянс-Висотбуд» мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, коли майнові права було визначено як предмет іпотеки Законом № 800-VІ. Крім того, суд дійшов висновку про те, що майнові права виникли в позивача на підставі договору купівлі-продажу, тому підстав для визнання права на них у судовому порядку немає. У постановах Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року та 2 грудня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів) визначено вичерпний перелік об’єктів, які можуть бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Предметом правового регулювання Закону № 979-ІV є відносини з приводу іпотечного боргу, який виникає внаслідок невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не з приводу забезпечення кредитного договору, укладеного за обставинами справи, що переглядалась; цей закон до спірних правовідносин не застосовується. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва визначено предметом іпотеки Законом № 800-VІ, яким було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на зазначене під час укладення договорів іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки. У постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року, наданій заявником для порівняння, зокрема, міститься висновок про те, що, передаючи в іпотеку майнові права на квартиру в не завершеному будівництвом жилому будинку, ТОВ «Перша українська індустріально-інвестиційна компанія» діяло без згоди інвестора. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування вказаної норми права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину обє’кта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права предметом іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва визначено предметом іпотеки Законом № 800-VI, яким було внесено зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що оспорювані договори іпотеки були укладені відповідно до вимог чинного на час їх укладення законодавства та що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 979-ІV, є помилковим. Закон № 979-ІV, який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. Тому в цій частині судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, про перегляд яких подано заяву, підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Водночас відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття права на майнові права на цей об’єкт. Проте право власності на спірну квартиру в позивача не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України від 19 червня 2003 року № 978-ІV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права на майнові права на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судових рішень апеляційного та касаційного судів у цій частині відсутні. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 2 липня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.1 договорів іпотеки, укладених між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» 1, 2 та 16 липня 2008 року, щодо передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38,55 кв. м, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 5 червня 2014 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-290цс16 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва визначено предметом іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким було внесено зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, тобто з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв’язку із чим відповідний пункт цих договорів підлягає визнанню недійсним. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за ним права на майнові права на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/861E612FA592744BC2257F81003CE534
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання майнових прав і визнання іпотечних договорів частково недійсними за заявою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 лютого 2010 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд») укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого він придбав майнові права на квартиру НОМЕР_1, розташовану в десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку, що споруджується за будівельною адресою:АДРЕСА_1, а ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язалось після закінчення будівництва передати покупцю квартиру. ОСОБА_3 зазначає, що він виконав узяті на себе зобов’язання за договором купівлі-продажу в повному обсязі, проте ТОВ «Альянс-Висотбуд» своїх зобов’язань за договором не виконало, а саме: будинок не добудовано, не введено його в експлуатацію та не передано квартиру у власність покупця. Посилаючись на невиконання ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язань за договором купівлі-продажу, а також на укладення між ТОВ «Альянс-Висотбуд» і Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), у 2008 році іпотечних договорів, на підставі яких ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало в іпотеку банку майнові права на незакінчені будівництвом квартири, в тому числі й майнові права на квартиру НОМЕР_1, що суперечить статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів), ОСОБА_3 просив з урахуванням уточнень визнати недійсним пункт 1.1 іпотечних договорів від 1, 2 та 16 липня 2008 року в частині передачі ТОВ «Альянс-Висотбуд» в іпотеку майнових прав на квартиру НОМЕР_1 та визнати за ним право власності на майнові права на об’єкт інвестування – квартиру НОМЕР_1, розташовану в десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку, що споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_3 майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 3 лютого 2010 року; визнано недійсним пункт 1.1 іпотечних договорів від 1, 2 та 16 липня 2008 року в частині передачі ТОВ «Альянс-Висотбуд» в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; знято заборону відчуження квартири НОМЕР_1, розташованої в десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку, що споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1 та виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою; стягнуто у рівних частках з ТОВ «Альянс-Висотбуд» та ПАТ «Укрсобанк» судовий збір в розмірі 3 тис. 564 грн, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року відмовлено ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_5, у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У вересні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та рішення цього ж суду від 15 липня і 26 серпня 2015 року. У своїй заяві ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_5, просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року і залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом частини першої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. Суди під час розгляду справи встановили, що 24 лютого 2005 року між управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено договір про співробітництво щодо залучення інвестицій у будівництво чотирисекційного десяти- та дванадцятиповерхового будинку на 129 квартир з інженерними мережами у АДРЕСА_1, за умовами якого управління капітального будівництва Одеської міської ради забезпечує залучення інвестицій і вкладення їх у будівництво в розмірі 20 % від вартості та загальної площі квартир, а ТОВ «Альянс-Висотбуд» – 80 % від вартості та загальної площі квартир. 15 листопада 2005 року, 17 січня і 14 грудня 2007 року між сторонами укладено додаткові угоди НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 до договору від 24 лютого 2005 року якими внесено зміни до основного договору щодо предмета й особливих умов договору та обов’язків сторін. 28 лютого 2005 року між управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ «Альянс-Висотбуд» укладено контракт на будівництво чотирисекційного десяти- та дванадцятиповерхового будинку з інженерними мережами у АДРЕСА_1. Пунктом 2.1 контракту передбачено, що ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язується своїми та залученими силами й засобами виконати будівництво чотирисекційного десяти- та дванадцятиповерхового будинку з інженерними мережами у АДРЕСА_1 з орієнтовною загальною площею квартир 10 791,45 кв.м, в установлені контрактом строки здати об’єкт в експлуатацію згідно з проектно-кошторисною документацією, а управління капітального будівництва Одеської міської ради зобов’язується надати ТОВ «Альянс-Висотбуд» будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та спільно передати об’єкт будівництва на баланс експлуатаційної організації. У рахунок забезпечення виконання зобов’язань за генеральною угодою про співробітництво, укладеною 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Житлобуд» (далі – ТОВ «Альянс-Житлобуд»), 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» і АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», укладено іпотечний договір, за умовами якого товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, в тому числі й майнові права на квартиру НОМЕР_1 у десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку на АДРЕСА_1. У рахунок забезпечення виконання зобов’язань за договорами кредиту від 2 і 16 липня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ТОВ «Альянс-Висотбуд» 2 і 16 липня 2008 року укладено іпотечні договори, предметом яких є майнові права товариства на не закінчені будівництвом квартири, в тому числі й майнові права на квартиру НОМЕР_1 у десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку на АДРЕСА_1. 3 лютого 2010 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого останній придбав майнові права на квартиру НОМЕР_1, розташовану в десятиповерховому чотирисекційному житловому будинку, що споруджується за будівельною адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції зазначив, що оскільки між сторонами виникли договірні відносини щодо інвестування будівництва квартири, ОСОБА_3 сплатив у повному обсязі вартість майнових прав на квартиру, то до завершення будівництва проінвестованого об’єкта інвестування йому належать майнові права на цей об’єкт, які на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі ‒ ЦК України) підлягають захисту шляхом визнання на них права власності. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що положеннями статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів) не передбачалось передання в іпотеку майнових прав на окремі приміщення в житловому будинку, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало майнові права на недобудовані квартири, у зв’язку із чим такі договори іпотеки підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що положеннями статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів) передання майнових прав в іпотеку не передбачалося. Проте до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», статтею 5 якого передбачено укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено. Оскільки сторонами спірних іпотечних договорів погоджено всі істотні умови, до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження нерухомого майна іпотекою та накладено на нього заборону, то такі іпотечні договори укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства; права та інтереси ОСОБА_3 укладенням цих договорів не порушено, оскільки він не є їх стороною. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем майнових прав у судовому порядку, оскільки такі права в нього виникли на підставі договору купівлі-продажу; право позивача може бути захищене в інший, передбачений законодавством спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав. ОСОБА_3, від імені якого діє ОСОБА_5, зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібним предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення. Для прикладу заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та рішення цього ж суду від 15 липня і 26 серпня 2015 року, у яких міститься висновок про те, що спірні договори іпотеки підлягають визнанню недійсними як укладені з порушенням норм статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів), оскільки майнові права на окремі приміщення у жилому будинку ТОВ «Альянс-Висотбуд» мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, коли майнові права були віднесені до предмета іпотеки Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Крім того, суд дійшов висновку про те, що майнові права виникли в позивача на підставі договору купівлі-продажу, тому підстав для визнання цих прав у судовому порядку немає. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частин першої–третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення іпотечних договорів) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі й до Закону України «Про іпотеку». Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відповідність оспорюваних договорів іпотеки вимогам чинного на час їх укладення законодавства та про поширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є помилковим. Тому в цій частині судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, про перегляд яких подано заяву, підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним пункту 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Положеннями статті 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності. Ураховуючи, що набуття права власності згідно зі статтею 328 ЦК України – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте право власності на спірну квартиру в нього не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності в майбутньому, а не саме право власності на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про визнання за ним майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 1.1 договорів іпотеки, укладених між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» 1, 2 та 16 липня 2008 року, щодо передачі в іпотеку майнових прав на квартиру НОМЕР_1 на десятому поверсі жилого будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1, зняття заборони відчуження на цю квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою скасувати та залишити в силі в цій частині й в частині судового збору рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2014 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-2250цс15 Відповідно до частин першої–третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на 1 липня 2008 року) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення договорів іпотеки від 1 липня 2008 року стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі й до Закону України «Про іпотеку». Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E41B1C1D4CD3FDC9C2257F5B002FD180
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а : У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними. ОСОБА_1 зазначав, що 6 вересня 2010 року між ним (покупець) та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв.м на 12-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва вказаного будинку в строк до ІV кварталу 2010 року передати йому за актом передачі-приймання. ОСОБА_1 на виконання умов цього договору сплатив вартість майнових прав на квартиру в розмірі 254 тис. 330 грн. Проте продавець на порушення умов цього договору жилий будинок не збудував і не ввів в експлуатацію. 1, 2 та 16 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за якими майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру, було передано в іпотеку банку. Посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, чим порушило його права на проінвестовану нерухомість, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на об’єкт інвестування – вказану квартиру згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня 2010 року; визнати недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру; виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав іпотекою. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано за ним майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв. м на дванадцятому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 6 вересня 2010 року; визнано недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; знято заборону відчуження на вказану квартиру та виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), частини четвертої статті 10, частини третьої статті 213 ЦПК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 липня, 26 серпня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво жилого будинку АДРЕСА_1. З метою забезпечення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», ТОВ «Альянс-Жилстрой» та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року ТОВ «Альянс-Висотбуд» за договором іпотеки передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права, у т.ч. на не закінчену будівництвом квартиру НОМЕР_1, загальною площею 43,85 кв. м, яка розташована на 12-му поверсі у жилому будинку АДРЕСА_1. 2 та 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн 9 тис. 323 долари США 60 центів та 741 тис. 137 доларів США 25 центів відповідно. 2 та 16 липня 2008 року з метою забезпечення виконання вказаних договорів між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за умовами яких товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру. 6 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у товариства майнові права на вказану квартиру, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва в строк до ІV кварталу 2010 року передати за актом приймання-передачі покупцеві. ОСОБА_1 зобов’язання за цим договором купівлі-продажу виконав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва в розмірі 254 тис. 330 грн. ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язання за цим договором не виконало: у визначені строки будівництво жилого будинку не закінчило, квартиру за актом передачі-приймання позивачу не передало. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені відповідні зміни до Закону України «Про іпотеку». При цьому суд дійшов висновку про те, що майнові права на спірну квартиру, вартість якої була сплачена позивачем у повному обсязі за договором купівлі-продажу, не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало їх в іпотеку банку, а та обставина, що на момент укладення спірних договорів іпотеки ТОВ «Альянс-Висотбуд» не мало правових обтяжень щодо укладення цих договорів, не має правового значення для вирішення справи по суті. Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» як спеціального закону, що містить норми щодо укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, тому оспорювані іпотечні договори були укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ці іпотечні договори укладені до моменту укладення договору купівлі-продажу майнових прав на не закінчену будівництвом квартиру, тобто до виникнення в позивача цих майнових прав. Касаційний суд також дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання цих майнових прав за позивачем у судовому порядку, оскільки такі права у нього виникли на підставі договору купівлі-продажу; право позивача може бути захищене в інший, передбачений законом спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав. Разом з тим у рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15, 29 липня, 26 серпня 2015 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, які надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що спірні договори іпотеки підлягають визнанню недійсними як укладені з порушенням норм статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час їх укладення), оскільки майнові права на окремі приміщення у жилому будинку ТОВ «Альянс-Висотбуд» мало право передавати в іпотеку лише з 25 грудня 2008 року, коли майнові права були віднесені до предмета іпотеки Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Крім того, суд дійшов висновку про те, що майнові права виникли в позивача на підставі договору купівлі-продажу, тому підстав для визнання цих прав у судовому порядку немає. У постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) визначено вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, укладеного за обставинами справи, що переглядалась. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесено до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким було внесено зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що 1 жовтня 2007 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року висновку щодо застосування вказаної норми права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року. За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про те, що оспорювані договори іпотеки були укладені відповідно до вимог чинного на час їх укладення законодавства та що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є помилковим. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується. Тому в цій частині судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині визнання недійсними пунктів 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», щодо передачі в іпотеку майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження її іпотекою. Водночас відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на окремі об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, позивач виконав свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте в позивача право власності на спірну квартиру не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Ураховуючи вищезазначене, касаційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України. Такий висновок відповідає нормам матеріального права, тому підстави для скасування судового рішення касаційного суду в цій частині відсутні. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пунктів 1.1 договорів іпотеки, укладених між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» 1, 2 та 16 липня 2008 року, щодо передачі в іпотеку майнових прав на квартиру НОМЕР_1 загальною площею 43,85 кв. м на дванадцятому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, зняття заборони відчуження на вказану квартиру та виключення з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 1 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2014 року. У решті рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1502цс15 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, отже ці договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв’язку з чим відповідні пункти указаних договорів підлягають визнанню недійсними. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F46A8DAB220164DEC2257F160054DCDB
  9. Добрый вечер. Нужна консультация. При ликвидации Укрпром банка кредиты были проданы Дельта банку. Договор с Дельта банком не подписывался. кредит обслуживал почти вовремя(максимальная просрочка 1-н платеж) Дельта банк подал иск. Разберательство назначено. просрочка погашена. 1.Вопрос имеет ли Дельта банк право требовать уплату пени после уплаты просрочки? пеня появилась с неоткуда после уплаты. 2.Я обнаружил казус у ипотекодателя на момент подписания договора ипотеки паспорт был недействителен. - Возможно ли анулировать договор ипотеки. 3. Козырь второй кадастровый номер земли в ипотечном договоре несуществует. Замля имеет совсем другой кадастровый номер. - Возможно ли анулировать договор ипотеки.
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, комунальне підприємство «Міське капітальне будівництво», про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними за заявами публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Висотбуд» (далі – ТОВ «Альянс-Висотбуд»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання майнових прав, визнання договорів іпотеки частково недійсними. ОСОБА_1 зазначала, що 8 липня 2008 року між нею (покупець) та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною площею 41,84 кв.м на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва вказаного будинку в строк до ІV кварталу 2008 року передати їй за актом передачі-приймання. ОСОБА_1 на виконання умов цього договору сплатила вартість майнових прав на квартиру в розмірі 198 тис. 740 грн. Проте продавець на порушення умов цього договору жилий будинок не збудував і не ввів в експлуатацію. 1, 2 та 16 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за якими майнові права на не закінчені будівництвом квартири, у тому числі й на зазначену квартиру, було передано в іпотеку банку. Посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майнові права не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, чим порушило її права на проінвестовану нерухомість, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на об’єкт інвестування – вказану квартиру згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 8 липня 2008 року; визнати недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру; зняти заборону відчуження на цю квартиру; виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження майнових прав іпотекою. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано за нею майнові права на об’єкт інвестування – однокімнатну квартиру НОМЕР_1 загальною проектною площею 41,84 кв. м на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 згідно з умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 8 липня 2008 року; визнано недійсними пункти 1.1 договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року, укладених між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд», у частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; знято заборону відчуження на вказану квартиру та виключено з Державного реєстру іпотек записи про обтяження її іпотекою. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2015 року в частині вирішення вимог про визнання майнових прав на спірну квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майнових прав на об’єкт інвестування відмовлено; у решті судові рішення залишено без змін. У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати зазначене рішення в частині визнання недійсним пункту 1.1 спірних договорів іпотеки та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) та статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року (справа № 6-110цс13) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. ОСОБА_1 у заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнання майнових прав на об’єкт інвестування за нею та залишити в силі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 331, 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-21цс13) та від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» надало копію рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року. ОСОБА_1 на обґрунтування заяви надала копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року (справа № 6-21цс13) та від 17 квітня 2013 року (справа № 6-8цс13). Постановою Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року, наданою ПАТ «Укрсоцбанк» для порівняння, відмовлено в задоволенні заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції на підставі статті 360-5 ЦПК України, оскільки надані заявником для порівняння судові рішення не свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Отже, вказана постанова не містить висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, тому не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заяви ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 березня 2005 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради було укладено контракт на будівництво жилого будинку АДРЕСА_1. З метою забезпечення будівництва багатоквартирного будинку 1 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд», ТОВ «Альянс-Жилстрой» та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір про співробітництво. На виконання цього договору 1 липня 2008 року ТОВ «Альянс-Висотбуд» за договором іпотеки передало в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» майнові права, у т.ч. на не закінчену будівництвом квартиру НОМЕР_1 загальною площею 41,84 кв. м, яка розташована на 5-му поверсі жилого будинку АДРЕСА_1. 2 та 16 липня 2008 року між ТОВ «Альянс-Висотбуд» та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитні договори, за умовами яких банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн 9 тис. 323 долари США 60 центів та 741 тис. 137 доларів США 25 центів відповідно. 2 та 16 липня 2008 року з метою забезпечення виконання вказаних договорів між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договори іпотеки, за умовами яких товариство передало в іпотеку банку майнові права на не закінчені будівництвом квартири, в т. ч. і на зазначену квартиру. 8 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Висотбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у товариства майнові права на вказану квартиру, яку продавець зобов’язався після завершення будівництва в строк до ІV кварталу 2008 року передати за актом приймання-передачі покупцеві. ОСОБА_1 зобов’язання за цим договором купівлі-продажу виконала, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва в розмірі 198 тис. 740 грн. ТОВ «Альянс-Висотбуд» зобов’язання за цим договором не виконало: у визначені строки будівництво жилого будинку не закінчило, квартиру за актом передачі-приймання позивачці не передало. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені відповідні зміни до Закону України «Про іпотеку». При цьому суд дійшов висновку про те, що майнові права на спірну квартиру, вартість якої була сплачена позивачкою в повному обсязі за договором купівлі-продажу, не могли бути предметом іпотеки, тому ТОВ «Альянс-Висотбуд» передало їх в іпотеку банку з порушенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», відтак спірні договори іпотеки слід визнати недійсними. Крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачкою майнових прав на об’єкт інвестування відповідно до статті 392 ЦК України. Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог про визнання майнових прав на не закінчену будівництвом спірну квартиру та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1, касаційний суд вважав, що таке право у позивачки виникло на підставі договору купівлі-продажу від 8 липня 2008 року, тому підстав для визнання цього права у судовому порядку за нею немає. Разом з тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, наданому ПАТ «Укрсоцбанк» для порівняння, касаційний суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що оспорювані іпотечні договори були укладені між банком та забудовником на забезпечення виконання кредитних договорів, кошти на підставі яких були спрямовані на будівництво будинку, отже між сторонами існує іпотечний борг, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» – спеціального закону, що містить норми щодо укладення договору іпотеки, предметом якого можуть бути майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено. Крім того, суди не звернули уваги на те, що на момент укладення між позивачем та ТОВ «Альянс-Висотбуд» договору купівлі-продажу майнових прав між АКБ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Альянс-Висотбуд» уже існували оспорювані іпотечні договори та відповідно до вимог статті 5 вказаного Закону було внесено до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про обтяження нерухомого майна іпотекою та накладено на нього заборону. Тому касаційний суд дійшов висновку про те, що оспорювані іпотечні договори були укладені відповідно до вимог чинного на той час законодавства та до моменту виникнення в позивача майнових прав на об’єкт будівництва. Крім того, касаційний суд указав на те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання майнових прав на спірну квартиру, суди не врахували, що такі права в позивача виникли на підставі договору купівлі-продажу, у зв’язку із чим підстав для визнання цих прав у судовому порядку за позивачем немає; право позивача може бути захищено в інший, передбачений законом спосіб, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання вказаного договору купівлі-продажу та відшкодування переданих забудовнику коштів, а не шляхом визнання недійсними оспорюваних договорів іпотеки майнових прав. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачем (інвестором) майнових прав на об’єкт інвестування (квартиру у незавершеному будівництвом жилому будинку) згідно з умовами договору купівлі-продажу цих майнових прав від 16 вересня 2009 року та визнання недійсними пунктів договорів іпотеки від 1, 2 та 16 липня 2008 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру згідно з умовами зазначеного договору купівлі-продажу. При цьому суди виходили з того, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірних договорів іпотеки) не визначала майнові права як предмет іпотеки; вартість квартири була сплачена позивачем у повному обсязі за договором купівлі-продажу; крім того, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем майнових прав на об’єкт інвестування з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог у цій частині, що не порушує права та інтереси інших осіб. У постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, міститься висновок про те, що виконання грошових зобов’язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об’єкта інвестування (стовідсоткова передплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора, що вчинив дії щодо набуття права власності на об’єкт будівництва, або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). У постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року, наданій ОСОБА_1 для порівняння, міститься висновок про те, що частина об’єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості (стаття 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції з 12 травня 2006 року до 14 січня 2009 року). Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Крім того, предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція із 14 січня 2006 року до 23 липня 2010 року) є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, укладеного 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. Отже, при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1 жовтня 2007 року), оскільки майнові права на окремі приміщення в жилому будинку не могли бути предметом іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування вказаної норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості. На час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився касаційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про укладення оспорюваних договорів іпотеки з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та про визнання недійсними у зв’язку із цим відповідних пунктів цих договорів. Водночас, відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість – об’єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не вважаються правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, – це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. У справі, яка переглядається, позивачка виконала свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об’єкт. Проте у позивачки право власності на спірну квартиру не виникло. Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність». За змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України. За таких обставин підстав для скасування рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року немає. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1732цс15 Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, спірні договори іпотеки майнових прав на не закінчені будівництвом квартири були укладені 1, 2 та 16 липня 2008 року, отже ці договори були укладені з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення цих договорів), у зв’язку з чим відповідні пункти указаних договорів підлягають визнанню недійсними. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. У справі, яка переглядається, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав позивачка отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Отже, підстав для визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування на підставі статей 331, 392 ЦК України немає. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/EA9780D91148462CC2257F160054CC1D
  11. Державний герб України Ухвала іменем україни 26 листопада 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О. суддів: Дем'яносова М.В.,Коротуна В.М., Парінової І.К.,Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договорів недійсними, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а: 28 травня 2014 року позивач ОСОБА_6 звернуся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсним договору іпотеки № 7607285 від 24 травня 2007 року та договору про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 7607Z85 від 20 травня 2008 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що в договорі про іпотеку № 7607285 від 24 травня 2007 року предметом іпотеки були вказані майнові права на квартиру, будівництво якої не завершене і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця, що суперечило на момент укладання договору статті 5 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, у зв'язку із такою невідповідністю закону, на підставі статей 203, 215 ЦК України та з урахуванням правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13 вважає, що вищезазначені договори є недійсними. З огляду на зазначене просив позов задовольнити. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року скасовано, ухвалено в справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсними укладені між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 договір іпотеки № 7607Z85 від 24 травня 2007 року та договір від 20 травня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки № 7607Z85 від 24 травня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі заявники, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року скасувати, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 липня 2014 року залишити в силі. Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що 25 квітня 2007 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Регіон-капітал" (далі - ТОВ "ФК "Регіон-капітал") був укладений договір № 30 про участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ). За умовами вказаного договору ОСОБА_6 (Довіритель) на підставі повного визнання ним Правил ФФБ створеного ТОВ "ФК "Регіон-капітал" фонду фінансування будівництва типу "А", забудовником якого є ТОВ "Укрбудреконструкція", передає ТОВ "ФК "Регіон-капітал" (Управитель) у довірчу власність кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування - квартири № 21 на шостому поверсі по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 41-А в м. Чернігові, а Управитель приймає кошти на рахунок ФФБ у довірче управління для фінансування спорудження зазначеного об'єкта будівництва. 24 травня 2007 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 7607С29 (зі змінами і доповненнями згідно договорів №7607С29від 20 травня 2008 року, №7607С29-2 від 15 січня 2010 року, №7607С29-3 від 15 березня 2010 року). Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав позивачу кредит у сумі 65432,09 швейцарських франків, що є еквівалентом 265000,00 грн, для фінансування будівництва нерухомості житлового призначення: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 згідно із договором №30 від 25 квітня 2007 року про участь у Фонді фінансування будівництва, укладеного з ТОВ "ФК "Регіон-Капітал", а позивач зобов'язався повернути кредитні кошти до 29 грудня 2020 року та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит був наданий в безготівковій формі шляхом продажу кредитних коштів через касу банку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням кредитних коштів на поточний рахунок позичальника та перерахуванням на рахунок ТОВ "ФК "Регіон-Капітал". В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 24 травня 2007 року між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір № 7607Z85, за умовами якого ОСОБА_6 передав в іпотеку майнові права на трикімнатну квартиру, робочий № 21, розташовану на шостому поверсі, загальною площею 89,52 м2 , у будинку АДРЕСА_1, будівництво якої не завершене і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця - до оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності на вищевказану квартиру, яка після оформлення правовстановлюючих документів та належної реєстрації права власності стане забезпеченням виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором. Майнові права на вищевказану квартиру, будівництво якої не завершено, підтверджуються укладеними 24 травня 2007 року між ОСОБА_6 і ТОВ "ФК "Регіон-капітал" договором про участь у ФФБ № 30, договором уступки майнових прав на нерухомість №29 та свідоцтвом про участь у фонді фінансування будівництва фінансової компанії "Регіон-капітал" від 24 травня 2007 року. Договором від 20 травня 2008 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 7607785 від 24 травня 2007 року, предметом іпотеки визначено трикімнатну квартиру № 21, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що згідно договору № 30 про участь у ФФБ від 25 квітня 2007 року, об'єктом інвестування було визначено квартиру № 21, розташовану на шостому поверсі, загальною площею 89,52 м2 , у будинку АДРЕСА_1, яка була закріплена за позивачем, кредит надавався саме на фінансування будівництва, яке здійснювалося за вищезазначеним договором № 30, про що зазначено в статті 1 кредитного договору, фактично в іпотеку було передано майнові права на об'єкт інвестування у відповідності до статті 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", тому підстави для визнання недійсними договору іпотеки, а також змін, що до нього були внесені, відсутні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи у справі нове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що 24 травня 2007 року під час укладення іпотечного договору № 7607Z85 між ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_6 були порушені положення Закону України "Про іпотеку", зокрема, статті 5 вказаного Закону в редакції від 12 травня 2006 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 17 квітня 2013 року в справі № 6-8цс13. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. За змістом статті 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення сторонами договору про участь у ФФБ) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. У постанові від 17 квітня 2013 року в справі № 6-8цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що у статті 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІУ "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла з 12 травня 2006 року по 14 січня 2009 року) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку". Вказана правова позиція згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши дійсні обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Натомість, доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 50 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" не заслуговують на увагу, оскільки відповідач у справі, що розглядається, не є суб'єктом системи фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю за цим Законом. За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відхилити. Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 29 серпня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов В.М. Коротун І.К. Парінова С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41646317
  12. Добрый день помощники-юристы и форумчане. В популярном 2008 году мной был взят кредит в Укрсоцбанке. Немного накопив денег, скитаясь с маленькой дочкой по коммуналкам, я решилась на приобретение собственного жилья. Обратилось у нас в Одессе в агентство Альянс. Исходя из того что денег у меня было немного, остановила свой выбор на квартире в строящемся доме, того же Альянса, сдачу которого обещали 2008 г. Кредит я оформила валютный, не потому что я так хотела, а потому что мне не оставили выбора. Изначально готовились документы на гривневый кредит (хотя со стороны и работников банка и агентства недвижимости меня очень убеждали взять долларовый, на что я категорически отказывалась). И за день до оформления сделки, мне позвонили и сказали что сейчас прекращена выдача гривневых кредитов, а возможно только через пол года, я сказала, что я не тороплюсь, буду ждать. И тут…ждать вы не будете, соглашаетесь на доллары если нет-сделка отменяется, а все проплаты, сделанные мной агентству, строительной компании, залоги мне не возвращаются, так как они выполняют свои обязательства, а я нет. И вот в июня 2008 года мне выдан «фиктивный» долларовый кредит ( на руки доллары я не получила, а на счёт строительной компании отправлена гривна ( которой якобы в банке не было)). Вся ирония в том, что строительная компания прекратила выполнять свои обязательства (возможно даже и задолго до того как я купила у них квартиру) и стройка была заморожена. Строительство дома было завершено только в 2012 году, благодаря усилиям самих инвесторов. Всё это я время, я очень честная и порядочная, отказывая во всём на чём можно сэкономить себе и ребёнку, продолжала платить кредит. Обратившись в банк, с просьбой облегчить кредитные выплаты, получила отказ, слова сотрудника банка «Но вы же платите, вам навстречу не пойдут» И я продолжаю платить. Теперь понимаю, что было глупо платить, могла бы реально получить хорошие условия в то время. До мая 2014 года мною не было допущено не единой просрочки, а по телу шла небольшая переплата. В начале 2014 я стала обращаться в банк с просьбой о реструктуризации. Со стороны банка – полный игнор. И только после прекращения моих выплат, а это произошло в июне 2014 ( потому что полный платёж я не осиливала, а бросать часть денег на проценты, поняла что не имеет смысла), со мной стали разговаривать, приглашать на беседы. Найдя компромиссный вариант, в сентябре я подаю заявление о реструктуризации, и мне отказывают, так как оно было написано от моего имени ( я являюсь поручителем, заёмщик мой брат, который проживает в другой местности, и по состоянию здоровья, после аварии и очень тяжёлых травм, о чем было сообщено банку и предоставлены все выписки из больницы, физически не мог приезжать на написание каждого заявления, и переписания его неоднократно) Обращаюсь к вам ребята юристы с просьбой подсказать как упорядочить мои действия: Сейчас я получила письмо «вимога-повидомленя», мне нужно на него отвечать? в это же время провожу переговоры с отделом по работе с проблемной задолженностью. Если не отвечу, в последствии может быть расценено как игнорирование? В одностороннем порядке мне подняли процентную ставку, об этом я узнала позвонив на горячую линию банка, хотя сотрудники банка , и теперь уже сотрудник отдела проблемной задолженности отрицаю это, и утверждают что я не смогу доказать поднятие ставки. Какие документы мне стребовать с банка, чтобы увидеть что ставку подняли? В договоре есть абзац что все споры рассматриваются в третейском ссуде. Мои действия, ждать пока банк подаст в суд первым, или самой подавать в суд? Если дойдёт дело до судов, есть ли вариант о признании кредитного договора недействительным. По моему договору то что я предполагаю: фактически получена не валюта, а гривна, встречалась ли практика с укрсоцом по счетам и проводкам?; кредит выдан в июне 2008 года под незавершённое строительство, но у меня « сертификат облигаций» к сожалению. Спасибо за прочтение моего послания и жду ваших комментариев.
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40508683 Державний герб України П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс») про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» (далі - ТОВ «Алта Проперті»), встановила: До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрексімбанк» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 12 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року в частині відхилення вимог ПАТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн, постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ «Укрексімбанк» кредитором ТОВ «Алта Проперті» з вимогами у розмірі 759 964 763,22 грн та окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн як такі, що забезпечені заставою майна ТОВ «Алта Проперті», а також внести окремо до реєстру відомості про майно ТОВ «Алта Проперті», яке є предметом іпотеки. Заяву мотивовано тим, що зокрема у справах № 42/6б та № Б22/144-10/8 Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що оскільки боржник у справі про банкрутство виступив майновим поручителем, передавши майно в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитними договорами, тому заявлені банком додаткові вимоги до боржника є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Також у справі № 44/209-б-50/118-б суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що банком підтверджено його грошові вимоги до боржника, які базуються на договорі іпотеки, тому банк є заставним кредитором, а його вимоги - першочерговими, незалежно від настання у нього права вимоги невиконаних зобов'язань. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Сітістейтсервіс», арбітражного керуючого Мальцевої А.В., перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав. При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що 13 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк», найменування змінено на ПАТ «Укрексімбанк») і ТОВ «Алта Проперті» укладено кредитний договір № 15107К13 (далі - кредитний договір № 15107К13), на підставі якого ВАТ «Укрексімбанк» надало ТОВ «Алта Проперті» кредитні кошти у розмірі 34 193 393,56 доларів США та 294 216 341,80 грн, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом. До кредитного договору № 15107К13 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення. ТОВ «Алта Проперті» зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору № 15107К13 у повному обсязі не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 15107К13 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті» 5 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151409Z71, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка площею 50,0001 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю 38 400 000,00 грн. Рішенням господарського суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 14/009-12 позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Алта Проперті» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 15107К13 звернуто стягнення, зокрема, і на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору № 151409Z71, і стягнуто з божника та його майнових поручителів солідарно 64 380,00 грн судових витрат і 141 235, 20 грн витрат на проведення судової експертизи. Судами також установлено, що 22 березня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Євробудком» (далі - ТОВ «Євробудком») укладено кредитний договір № 151407К19 (далі - кредитний договір № 151407К19), на підставі якого ВАТ «Укрексімбанк» надало ТОВ «Євробудком» кредитні кошти у розмірі 10 308 000,00 доларів США, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом. До кредитного договору № 151407К19 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення. ТОВ «Євробудком» зобов'язання за зазначеним договором не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 151407К19 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті» 26 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151410Z13 (далі - іпотечний договір № 151410Z13), відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно: земельні ділянки загальною площею 2,9700 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю 2 280 000,00 грн. Рішенням господарського суду Київської області від 19 грудня 2012 року у справі № 16/004-12/2 позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Євробудком» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19 звернуто стягнення, зокрема, і на передане в іпотеку нерухоме майно відповідно до іпотечного договору № 151410Z13, стягнуто з ТОВ «Алта Проперті» на користь позивача 20 734,16 грн судових витрат. Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року, якою змінено ухвалу господарського суду Київської області від 12 листопада 2013 року в частині визнання черговості вимог ПАТ «Укрексімбанк» і залишено без змін у частині відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13, у розмірі 94 829 137,61 грн з огляду на те, що необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство виходячи з вимог статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є наявність саме зобов'язань грошового, тобто фінансового характеру. Правові підстави для визнання вимог кредиторів у справі про банкрутство, які ґрунтуються на договорах майнової поруки, відсутні. Проте з таким висновком погодитися не можна. Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Так, згідно з нормами чинного законодавства майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно. За таких обставин іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем. При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право ПАТ «Укрексімбанк» звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. Право кредитора на звернення з грошовими вимогами, а відповідно, - і грошовий обов'язок майнового поручителя - боржника перед ПАТ «Укрексімбанк», передбачено також умовами кредитного договору та іпотечного договору, укладених між ВАТ «Укрексімбанк», ТОВ «Євробудком» і ТОВ «Алта Проперті», на підставі яких ПАТ «Укрексімбанк» і заявило свої кредиторські вимоги у цій справі. Отже, вимоги ПАТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Алта Проперті» є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна, оскільки ґрунтуються на невиконанні зобов'язання за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13. Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Укрексімбанк» у частині грошових вимог до ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які виникли внаслідок заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов'язання, грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк», забезпечені заставою майна боржника, відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу. За таких обставин заява ПАТ «Укрексімбанк» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11114, 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник І.Б. Шицький Постанова № 3-98гс14
  14. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/12745/13-ц пр. № 2/759/5320/13 27 грудня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючої судді : Т.О. Величко при секретарі: А.В.Самайда розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, та зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором суд ,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір факторингу , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.07.2008 року № 2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк зобов'язується надати Боржнику кредит у сумі 92000,00грн., і відповідач зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Позивач зазначав, що Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у сумі 92000,00 грн.Позивач зазначав, що у зв"язку із систематичним порушенням з боку відповідача кредитних зобов"язань, за вищевказаним кредитним договром, позивачем була нарахована неустойка: пеня - 72855,56доларів США, що по курсу надату розрахунку складає 582 334,49 грн. В свою чергу, Відповідач, неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, порушує істотні умови Кредитного договору. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку наступне майно, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1. Позивач зазначав, що сторони оцінил вищезазначений предмет іпотеки в 495481.00 грн., а тому з посиаланням за ст.ст.с 3,12,33 Закону України "Про іпотеку" просить суд позов задовольнити та звернути стягнення на предмет іпотеки :квартру АДРЕСА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2619/0708/71-061 від 27.08.2008 року, яка станом на 01.06.2013 року складає 1 658 554,06 грн, що складаєтьсяч із кредиту -772 012,09 грн.,по відсотках -354207,48 грн,пеня- 582 334,49 грн, шяхом поведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" встановивши початкуву ціну предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни нааа цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб"єктом підприємницької діяльності на стадії оцінки, та стягнути з відповідача судові витрати. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача подали заперечення проти позову (а.с.56-65) просили суд у задоволенні основного позову відмовити посилаючись на те, що відповідач не погоджуєтья із сумою розрахунокм позивача щодо кредитної заборованності, що не враховані ВАТ "Сведбанк" та не враховані також позивачем, про що свідчать письмові докази ( а.с.96-101), а тому вважають що позивачем не доведено суму заборгованості за кредитним договорм.Окрім того вважають, що кредит був наданий у іноземній валюті, та пеня позивачем розрахована в іноземній валюті, що суперечить вимогам ч.2 ст. 192 та ч.3 ст.533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювння та валютного контролю", згідно яких зазначено, що розрахунок у валюті може бути застосований тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованності за кредитом та стягення відсотків за коритсування кредитом, та не підлягають застосуваню при вирішеня питання про стягення пені, а тому вважають, що необгрунований висновок розрахунку не дозволяє встановити, чи зверення стягнення на предмет іпотеки співмірним із допущеним відповідачем порушенням Кредитного договору.Також відповідач заперечує про те, що його було належним чином повідомлено про дострокове поверення кредиту, оскільки з боку позивача не доведено факт вручення адресатові під розписку, повідомлення Банку., що на думку відповідача узгоджується із позицією Верховного Суду України що відображена у постанові від 12.09.2012 року по справі №6-57цс12.Крім того, відповідач категорично не погоджується з тим, що має заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки кредитний договір був укладений з ВАТ «Сведбанк» та зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «Сведбанк» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивачч не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «Сведбанк» на користь інших осіб не отримував. Відповідач зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Окрім цього, відповідно до ч.І ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Відповідач пояснював, що на 18.08.2013 року- дату подачі позову ТОВ «Кредитні Ініціативи» не відкрило Відповідачу валютний поточний рахунок для здійснення погашення за кредитним договором та не надало ліцензій відповідно до вимог Декрету КМУ підтверджуючих можливість приймання платежів в іноземній валюті на території України, що у свою чергу призводить до неможливості виконання Відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором. Відповідач також зазначав, що два договори факторингу, які додано позивачем до позовної заяви передбачають передачу права вимоги лише за Кредитними договорами, а договір про передачу прав за іпотечним договором не передбачає передачу прав саме за Іпотечним договором №2619/0708/71-061-2-1, укладеним з відповідачем. А тому вважає, що не вбачається перехід до позивача права вимоги за Іпотечним договором, тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, якевиникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, наякому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими урозпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілувідсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за Кредитним договором №2619/0708/71-061 було надано позичальнику ОСОБА_1, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є прежметом оскарження у цьому судовому засіданні.Наведена позиція підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.05.2013 року, вих. №3772/16-12 (а.с.102). Відповідач також не погоджується, що позивачем розраховано борг у іноземній валюті, оскільки статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет КМУ). Стаття 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 1993 року передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.При цьому статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.Відповідно до ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.Підпункт «г» пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, передбачає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. А тому повідомв суд, що ліцензії на здійснення валютних операцій ТОВ «Кредитні Ініціативи» не надавалось.Здійснення позивачем розрахунків з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту „г" пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, який в свою чергу встановлює, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.Також відповідач зазначав, що до позовної заяви не додано жодного документа, який підтверджує наявність у позивача права приймати платежі від відповідача за даним позовом у рахунок погашення кредитної заборгованості у доларах США. Відповідач зазначав, що Постановою КМУ №1658 від 08.11.2000 року затверджено Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру. Єдиний ліцензійний реєстр, доступ до якого є відкритим, не містить інформацію про отримання ТОВ «Кредитні Ініціативи» ліцензій на здійснення платежів з використанням доларів США, а тому, вважає, що позивач не має законного права приймати платежі від відповідача в іноземній валюті для погашення заборгованості за Кредитним договором та що відповідач на даний час позбавлений можливості здійснювати платежі на виконання вимог Кредитного договору, а вимоги позивача щодо оплати цих коштів є незаконними. Відповідач заперечуючи проти основного позову зазначав, що на даний час в квартирі, звернути стягнення на яку просить позивач, зареєстровані та проживають відповідач та його малолітня донька ОСОБА_2 2012 року народження, що підтверджується довідкою форми №3 Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (а.с.55). Відповідач зазначав, що відповідно до норм ч. 1 та ч. З ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.Квартира, яка була передана в іпотеку банку є єдиним місцем проживання малолітньої дитини відповідача.Відповідно до ст. 383 ЦК України відповідач та члени його сім'ї - малолітня дитина мають право користування зазначеною квартирою. Відповідач звертав увагу суду на те, що відповідно до ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).Відповідно до ч. б цієї ж статті правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх (неповнолітніх) дітей.Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровый рост и развитие; с зтой целью специальные уход и охрана должно быть обеспечены как ему, так и его матери, включая дородовой и послеродовой уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежашее питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание».Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. З ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.Ст. б вказаного Закону встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, зокрема передбачає, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку; іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.Ст. З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідач зазначав, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст. 64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України. Відповідач зазначав, що таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Відповідач зазначав, що, наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування». Відповідач зазначав, що Міністерством юстиції України було надано повторне роз'яснення від 22.08.2011 року щодо особливостей правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб, де зазначено наступне: «... дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном, яка правило житлом. Наприклад, дитина постійно проживає та/або зареєстрована у житловому приміщенні, яке відчужується». Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону. Відповідач зазначав, що, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 липня 2013 року по справі К/9991/80149/12 підтримав законність зазначеного пункту інструкції, окремо звернувши увагу на те, що при вирішенні справи судом, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Крім того, у ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції, чітко вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу.Тому, позбавлення будь-якої особи її приватної власності повинно відбуватися абсолютно прозоро, у відповідності до норм чинного законодавства України та лише в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 9 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідач зазначав, що згідно статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (МсСапп V. Спе Ііпііесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. Іікгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (УІазоу V. РизБІа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (2епепІпег V. АиБігіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНР 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, вважає що суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Зїапкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаііа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиїаїіз тиіапсііз, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Іїаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНР 2000-1).Європейський суд з прав людини свого часу зазначав у рішенні по справі Рупсіїу V. ІІК, що національний суд повинен володіти певними характеристиками, такими як перш за все, виконання ним саме судових функцій: незалежність, неупередженість, строк повноважень суддів, процедурні гарантії та дотримання самим судом принципу незалежності, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробута в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності., охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш, крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого-Королівства» (МсСапп V. Іпе ІІпіїесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. ІІкгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у сзс'х термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Х/Іазоу V. Риззіа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австріг» (ІеИепїпег V. Аизггіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНК 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (5г_апкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в спраг «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаїіа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиіаїіз тиіапа'із, рішення . справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Ііаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНРч 2000-1). Враховуючи викладене відповідач та його представник вважають, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірним, з вищевказаних підстав та, в тому числі, воно порушує майнові та житлові права дитини на користуваннявим приміщенням та проживання в ньому. Не погоджуючись із основним позовом ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Кредитні Ініціативи" із зустрічним позовом ( а.с.83-85), посилаючись на те, що згідно ст. 517 ЦК України що первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але позивач не надав суду доказів належних та допустимих,щодо переховід Банку до фактора права вимоги заборгованності, після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідно права вимоги.Позивач за зустрічним позовом з посиланням на вимоги ст. 613 ЦК України зазначав, що кредитор, вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому просить суд зустрічний позов задовольнити. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 24.07.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Кредитний договір №2619070871-061( а.с.5-14). Судом встановлено, що ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Іпотечний договір №2619070871-061-Z-1( а.с.17-22) згідно якого забезпечене належне виконання Іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають із кредитного договру №2619070871-061 від 24.07.2008 р.шляхом передачі в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно : квартиру АДРЕСА_1, оціночною вартістю станом на 04.07.2008 року 10980,19 грн. Судом встановлено, що позивчем не надано суду доказів про оцінку вартості предмета іпотеки, за домовленістю сторін, про яке йшлося у позовній заяві. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу (а.с.25-27) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.28-37) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Судом встановлено, що у якості доказів позивач за основним позовом надав суду копію Договору про передачу прав за іпотечним договром від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» ( а.с.38-39). Судом встановлено, що позивач у справі не надав суду доказів про передачу прав за іпотечним договром №2619070871-061-Z-1 від ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у спаві, має право вимагати подання оригіналу. За клопотанням відповідача суд зобов"язав позивача ТОВ «Кредитні Ініціативи» надати оригінали договорів фактрингу та додатків до цих договорів, але позивач не виконав вимогу суду, вказані докази суду не надав, чим позбавив суд встановити належність та допустимість поданих копій договрів та перехід права вимоги від ВАТ "Сведбанк" до позивача по Кредитному договору №2619070871-061 оскільки у суду виниклим сумніви щодо доказу ( а.с.37,39) який підписаний аналітиком, а не першими особами або особами уповноваженими на підписання договрів та додатків до них, що є невід"ємною частиною договору, а також щодо справжності договорів факторингу та додатків до них. А тому суд дійшов висновіку, що позивач за основним позовом не надав до суду належних доказів, які би підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та не підтвердив жодним документом саму суму нарахованої ним заборгованості, та підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, що у свою чергу порушує право відповідача та його неповнолітньої дитини на користування предметом іпотеки, відсутній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки, а тому основний позов задоволенню не підлягає. Розглянувши зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи", суд погоджується із твердженнями позивача за зустрічним позовом, що згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові докказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але ТОВ "Кредитні Ініціативи" не надали суду доказів належних та допустимих,щодо переходу від Банку до фактора права вимоги заборгованості, по іпотечному договору. після сплдати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованності та набуває відповідно права вимоги. А тому ввжає, що згідно ст. 613 ЦК України кредитор, вважаєтьс ятаким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне викоання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та що отримані боржником та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому зустрічний позов підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судові витрати за зустрічним позовом у розмірі 229,40 грн. на користь держави. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст.517,613ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні основного позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором - задовольнити. Визнати, що ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором №2619070871-061 від 24.07.2008 року укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1. Стягнути з ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) на користь держави судовий збір у розмірі 229 ( двісті двадцять дев"ять) грн. 40 коп. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36600728
  15. Ч.2 ст.19 Закону України "Про іпотек" Будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою. У разі коригування графіка виконання основного зобов'язання у зв'язку з його частковим достроковим погашенням анулювання заставної і видача нової заставної не є обов'язковими. Не могу понять, что имеется ввиду.
  16. Державний герб України Справа № 1307/988/12 Провадження № 22-ц/783/5127/13 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д. Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А. Категорія:19 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді - Гірник Т.А. суддів - Бакуса В.Я., Ніткевича А.В. секретар - Глинський О.А., з участю представника позивачів - ОСОБА_2, представника відповідача ПАТ "Мегабанк"- Заставного Р.А., представника відповідача ТзоВ "Мальви -Маркет" - Івченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Мегабанк" на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача : ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 про визнання недійсним іпотечного договору , скасування обтяження на нерухоме майно на підставі договору іпотеки , ВСТАНОВИЛА: Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які відповідними заявами збільшувались та уточнювались до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 - визнано недійсним іпотечний договір від 2 серпня 2007 року, укладений між ТзОВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк", згідно якого об"єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 передано в іпотеку та скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5420446 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про обтяження за реєстраційним номером №5420446; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Державному реєстрі іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 20007 року, реєстраційний номер обтяження 5422594 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422594; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 11.09.2008 року у Державному реєстрації іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року реєстраційний номер обтяження 5422693 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422693. Відмовлено ПАТ "Мегабанк" у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 17 травня 2013 року за заявою представника позивачів, одна із заявлених останніми вимог, а саме про визнання за позивачами права спільної часткової власності в рівних долях/ частках на нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв які знаходяться у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 та зняття арешту з цих приміщень- залишена без розгляду. Рішення оскаржив відповідач ПАТ "Мегабанк". Вважає, що висновки суд не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновки суду про те, що оспорюваний позивачами договір іпотеки укладений між сторонами з порушенням вимог ст. 16,18 ЗУ "Про іпотеку", а саме, що іпотечний договір не містить положень про передачу в іпотеку прав на земельну ділянку, що в результаті спричиняє відсутність однієї з істотних умов договору іпотеки - опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані - є необгрунтований. Згідно п. 1.2 оспорюваного договору - предмет іпотеки визначено як об»єкт незавершеного будівництва, багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою Львівська область Жидачівський район АДРЕСА_1. У визначені предмета іпотеки вказано його реєстраційних номер, який присвоюється індивідуально кожному об»єкту і залишається незмінним. Згідно витягу від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на це нерухоме майно визначено у тому числі тип об»єкта: об»єкт незавершеного будівництва; земельна ділянка. Отже вирішено питання майнових прав на земельну ділянку при укладенні договорів щодо даного нерухомого майна при реєстрації права власності в органах БТІ. Посилаючись на договори комісії від 12.10.2006 року на купівлю цінних паперів, укладених між позивачами та ВАТ "Мегабанк", позивачі фактично утотожнюють поняття права власності та право вимоги на майно. За цими договорами позивачі не набули і не могли набути право власності на приміщення у будинку. Об»єкт незавершеного будівництва в цілому, а отже із включенням приміщень, права на які бажають захистити позивачі, - багатоквартирний житловий будинок в цілому належав на праві власності ТзОВ "Мальви -Маркет", що підтверджується витягом від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тому ТзОВ мало повне право на укладення оскаржуваного позивачами договору іпотеки від 02.08.2007 року на підставі якого відбулась державна реєстрація обтяження на нерухоме майно. За позивачами спірні приміщення не реєструвались і станом на 02 серпня 2007 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстроване обтяження на приміщення, як на частину внутрішнього об»єму багатоквартирного житлового будинку. Оскільки ТзОВ "Мальви -Маркет" порушило перед банком умови кредитного договору, то іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суд не врахував, що за змістом п. 1.2 договорів купівлі-продажу цінних паперів - дата початку погашення визначена 17 квітня 2008 року. Таким чином станом на 2 серпня 2007 року - що є датою укладення іпотечного договору, жодні права позивачів не були порушені. Безпідставно суд відмовив у задоволенні вимоги банку про накладення арешту на майно з мотивів набрання чинності нормою, котра врегульовує це питання - ст. 1057-1 ЦК України з 04.11. 2012 року. Суд не врахував, що визнаючи недійсним оспорюваний позивачами договір іпотеки, в такий спосіб не можуть бути виконані відповідні судові рішення господарських судів, якими визнано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже визнання такими рішення факту дійсності цього договору, що має преюдиційне значення. В такий спосіб судом порушено вимоги ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 8, 129 Конституції України та практики Європейського суду з прав людини. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові . При розгляді справи представник ПАТ "Мегабанк" мотиви апеляційної скарги підтримав. Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін. Мотивує тим, що договір іпотеки укладено з порушенням ст.16 ЗУ "Про іпотеку" у діючій на момент його укладення редакції. За змістом якої - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. На момент укладення спірного договору - ТзОВ "Мальви-Маркет" було лише користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди 23.05.2006 року, відтак предметом договору іпотеки щодо земельної ділянки могло бути лише право на укладення договору оренди, яке не передавалось за умовами цього договору. Реєстрацію майнових прав на землю / права власності чи договорів оренди землі/ згідно діючого на той час законодавства, здійснювало підприємство "Цент держаного земельного кадастру", а не БТІ, тому Стрийське МБТІ не могло здійснювати реєстрацію майнових прав на землю разом з об»єктом незавершеного будівництва. Суд вірно врахував положення ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", що дає підстави для висновку, що сам цінний папір посвідчує майнові права особи, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила /видала/ і власника, та передбачають виконання зобов»язання згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відтак цільові облігації посвідчують право позивачів отримати у власність нежитлові приміщення. Суд обгрунтовано врахував, що діючими на час укладення договору іпотеки нормами, щодо застосування наслідків визнання недійсними договорів, ст. 216 ЦК України - не передбачає накладення арешту у випадку визнання недійсним договору. Не обгрунтованими є твердження апелянта про встановлення рішеннями господарських судів факту дійсності оспорюваного позивачами іпотечного договору, оскілки означеними судовим рішенням було лише встановлено факт наявності у ПАТ "Мегабанк" права на звернення стягнення на предмет іпотеки з врахуванням чинності на той час договору іпотеки, який оспорюється та інших договорів, якими забезпечувалось виконання кредитного договору між банком та ТзоВ . Представник відповідача ТзОЗ "Мальви -Маркет" підтримав письмові заперечення на апеляційну скаргу. Звертає увагу на те, що укладаючи іпотечний договір 02.08.2007 року, згідно якого в іпотеку передавався об»єкт незавершеного будівництва, ПАТ "Мегабанк" знав, що під будівництво цього житлового будинку випущені цільові облігації, так як був зберігачем цих облігацій, а тому усвідомлював виникнення прав власників облігацій - позивачів у справі на нежитлові приміщення першого поверху будинку. Незавершене будівництво по АДРЕСА_1 було не єдиним майном, яке передавалось в іпотеку у забезпечення виконання кредитного договору між банком та ТзоВ від 25 липня 2006 року, який при укладенні уже був забезпечений іпотекою. Власником земельної ділянки на час укладенні договору іпотеки 02.08.2007 року була Жидачівська міська рада, яка своє погодження на передачу земельної ділянки в іпотеку не надавала. Реєстрація майнових прав ТзОВ на земельну ділянку Стрийським МБТІ взагалі не здійснювалась, тому витяг з реєстру, на який є посилання у оскаржуваному договорі не відображав прав підприємства на земельну ділянку на якій знаходився предмет іпотеки. Підтримав позицію представника позивачів щодо не обгрунтованого посилання апелянта на преюдиційне значення рішень господарський судів Харківської області, якими було лише підтверджені права банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, а правова оцінка означеному договору не надавалась. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Треті особи та їх представники в судове засідання не з»явились, належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. З врахуванням думки представників сторін, відсутність доказів про поважну причину неявки третіх осіб, колегія суддів вважає можливим розгляд справи в їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Крім того, при вирішенні справи за апеляційною скаргою, колегія суддів звертає увагу на те, що залучення до справи третіх осіб на стороні позивачів обумовлено тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року зобов»язано Стрийське міжрайонне БТІ зареєструвати у загальнодержавну власність в сферу управління Міністерства оборони України 19 квартир в будинку АДРЕСА_1, мешканці яких, як треті особи у справі, залучені до справи Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір комісії за № 547, за яким комісіонер зобов»язується за дорученням комітента за плату вчинити купівлю цінних паперів / облігацій / надалі ЦП від свого імені, але за рахунок Комітента /а.с. 7-9 том. 1/. Аналогічні договори у цей же день, а саме за № 543 - укладено з позивачем ОСОБА_7 та за № 546 з позивачем ОСОБА_8 / а.с. 29 , 51 том. 1 /. У виконання цих договорів, громадянином ОСОБА_21 з одного боку, як продавцем та ВАТ "Мегабанк" з другого боку, як покупцем - 12 жовтня 2006 року укладено три договори купівлі-продажу облігацій / ЦП / за №К. 548 у виконання договору комісії №К 547 від 12.10.2006 року з ОСОБА_6, за №544 від 12.10.2006 року у виконання договору комісії №543 від 12.10.2006 року з ОСОБА_7, за №К 546 від 12.10. 2006 року у виконання договору комісії №К 545 від 12.10.2006 року з ОСОБА_8 За змістом кожного з цих договорів - продавець передав, а банк прийняв ЦП та сплатив за них визначену у п. 1.2 договорів загальну договірну вартість. За кожним з означених договорів банк сплатив за 855 одиниць ЦП номінальною вартістю одиниці - 97, 00 гр. загальною договірною вартістю 146 803, 50 гр. по кожному договору / а.с. 10, 32, 54 том. 1 /. 16 жовтня 2006 року за умовами договору № 2-П "Про бронювання приміщення для передачі у власність", гр-н ОСОБА_6 як замовник та ТзОВ "Мальви -Маркет", як виконавець взяло на з себе зобов»язання по бронюванню приміщення визначеного цим договором, як закріплення Виконавцем за Замовником указаного в цьому договорі приміщення та гарантію передачі приміщення у власність Замовника на передбачених цим договором умовах. За приміщеннями, які бронюються за даним договором, закріплюються облігації поділені на лоти, емітовані Виконавцем, які придбані Замовником на підставі Договору купівлі-продажу облігацій №К 548 від 12 жовтня 2006 року. Договором обумовлено неподільність лоту облігацій, що означає, що лише цілісний лот облігацій, визначений цим договором, надає право замовнику отримати у власність заброньоване приміщення в результаті погашення лоту облігацій. За п. 1.5 Договору - характеристика приміщення, яке Виконавець бронює за Замовником для передачі його у власність Замовнику є приміщенням підземного паркінгу за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням номерів та площ приміщень на першому поверсі з попередньо визначеною загальною площею згідно з проектною документацією 85, 5 кв м за попередньо визначеною загальною договірною вартістю приміщення - 146 803, 50 гр. із визначенням запланованого терміну введення будинку в експлуатацію, в якому знаходяться приміщення - березень 2008 року. Протягом дії договору Виконавець обліковує за замовником право на придбання приміщення та не має права протягом дії договору брати на себе зобов»язання продажу приміщення третім особам. Згідно п. 2.6 договору Замовник зобов»язується перераховувати ЦП для погашення зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах виконавця, у строк та в порядку, визначених умовами випуску облігацій. За п. 2.7 Договору погашення облігацій здійснюється у строк з 17 квітня 2008 року по 30 травня 2008 року / а.с. 12- 14 том. 1/ Аналогічні за змістом договори про бронювання приміщення для передачі у власність від 16.10. 2006 року за № 4-П було укладено ТзОВ "Мальви Маркет" з ОСОБА_7 та за № 3-П від 16.10. 2006 року з ОСОБА_8 та ТзОВ "Мальви Маркет" / а.с. 34 , 56 том. 1/. Зобов»язання за цими договорами зі сторони Замовників / позивачів/ виконані повністю . Договорами бронювання передбачалось, що передача приміщень у власність буде здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу приміщень між позивачами та ТзОВ "Мальви Маркет" у тримісячний термін з моменту здачі нежитлових приміщень. 15 грудня 2006 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_6 укладено Кредитний договір № 198/2006 за умовами якого, банк надав позичальникові грошові кошти на придбання нерухомості нерухомого призначення, що будується за адресою Жидачів, АДРЕСА_1 в розмірі 23 256, 00 доларів США в строк з 15 грудня 2006 року до 14.12.2021 року. Зобов»язання за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна згідно з іпотечним договором, заставою облігацій, згідно з договором застави, порукою фізичної особи згідно з договором поруки, заставою майнових прав на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно з договором застави /а.с. 18 том. 1./ Додатковою угодою 28.04.2007 року внесено зміни щодо графіку виплати процентів / а.с. 23 том. 1 /. За договором застави майнових прав № 117/2006 -з від 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" у виконання зобов»язання за кредитним договором предметом застави були визначені майнові права заставодавця на укладення ним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 85, 5 м кв на 1-му поверсі розташованих за адресою м. Жидачів, АДРЕСА_1 / п. 1.2 Договору/, які виникли на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та договору про бронювання приміщення про передачу у власність із зазначенням дат та номерів цих договорів, про які описано вище. 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір № 120/2006-з застави цінних паперів у забезпечення виконання того ж кредитного договору із визначенням заставної вартості предмета застави 146 803, 50 грн. / а.с. 26 том. 1. / Аналогічні Кредитні договори 15.12.2006 року та додаткові угоди до таких від 28.04. 2007 року : а саме від 15 грудня 2006 року за № 200/2006 на ту ж саму суму укладено кредитний договір з ОСОБА_7, за № 199/2006 на аналогічну суму з ОСОБА_8 та договори застави майнових прав від 15.12.2006 року за № 119/2006 -з, за № 118/2006 -з від 15.12.2006 року з ОСОБА_8 та договори застави цінних паперів від 15.12.2006 року за № 122/2006- з ОСОБА_7 та за № 121/ 2006 -з від 15.12. 2006 року з ОСОБА_8 , які укладались в ті самі дні між ВАТ "Мегабанк" з посиланням на відповідні договори купівлі цінних паперів та договорів про бронювання приміщень про передачу у власність / а.с. 40, 45, 46, 48, 62,67, 68, 70 том. 1/. Зобов»язання за кредитними договорами позивачами виконані повністю. Перелічені вище договори, стороною в яких виступав ВАТ "Мегабанк" - дають підстави для висновку про цілковиту обізнаність банку про права позивачів на нежитлові приміщення та підстави виникнення цих прав, що обгрунтовано врахував суд першої інстанції при вирішенні спору. З матеріалів справи вбачається, що у заплановані строки - березнь 2008 року будинок не був зданий в експлуатацію, в зв»язку з цим між ТзОВ "Мальви Маркет" та позивачами 15 квітня 2008 року були внесені зміни до договорів бронювання приміщень для передачі у власність, які передбачали вже строк вводу будинку в експлуатацію березень 2011 року. Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради № 279 від 13.11.2009 року ТзОВ "Мальви - Маркет" надано дозвіл на зміну цільового призначення нульового поверху, а саме заміни гаражів /паркінгу/ на приміщення комерційного призначення при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1. 26 червня 2010 року позивачами та відповідачем ТзоВ "Мальви-Маркет" внесено зміни до відповідних договорів бронювання, які передбачали замість підземних паркінгів передати у спільну часткову власність позивачів в рівних долях по 1/3 нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв. В такому виді приміщення існують на момент 14.06.2011 року, коли зареєстровано Декларацію про готовність об»єкта до експлуатації / а.с. 73- 80 том. 1/. 02.08.2007 року між ТзоВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк" на забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором № 119/2006 від 25 липня 2006 року за яким банк надав підприємству кредит у формі відновлювальної кредитної лінії у наступних розмірах: 2410 000 гр з 25.07.2006 року по 24.07.2011 року та 1 009 104 гр. з 25.07. 2006 року по 24.07.2011 року - укладено договір іпотеки / оскаржуваний договір/ а.с. 90 -93том. 1/. За п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки значився об»єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою Жидачів, АДРЕСА_1.- далі предмет іпотеки . У договорі зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1269 8086, виданим 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Сторони домовились про вартість предмета іпотеки 1 560 025, 00 гр. Додатковими договорами від 11.09.2008 року внесено зміни до договору іпотеки в тому числі щодо визначення його вартості - 6 864 595, 00 гр./ а.с. 94 том 1/. Задовільняючи позовні вимоги позивачів про визнання недійсним означеного договору іпотеки, суд першої інстанції дав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних права та інтересів, серед іншого, можуть бути: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/. Із змісту цієї норми вбачається наявність права у позивачів на оспорювання договору іпотеки, оскільки з врахуванням перелічених вище договорів, оспорюваним правочином безперечно порушено їх права . Судом першої інстанції вірно враховано, що спірні правовідносини в тому числі регулюються Законом України "Про іпотеку". Із змісту ч. 2 ст. 16 означеного закону в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. Вказана норма закону при укладення оспорюваного договору дотримана не була . Згідно п.3 ч.1 ст.18 ЗУ "Про іпотеку" в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - однією з істотних умов договору іпотеки є опис предмета іпотеки достатній його ідентифікації, та /або його реєстраційні дані, а у разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення Із змісту ч. 2 ст. 18 цього ж Закону - у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов, він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду . Оскаржуваний договір не містить даних щодо земельної ділянки і в такому - в абз.3 п. 1.2 Договору іпотеки зазначено, що предметом іпотеки є об»єкт незавершеного будівництва -багатоквартирний житловий будинок реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Правових підстав поширено тлумачити цей пунк договору немає і в такому відсутні дані про земельну ділянку. Зазначення у договорі, що предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його при належностями також не дає підстав для висновку про обумовлення у договорі передачі банку будь-яких прав на земельну ділянку. Крім того, у цьому ж пункті договору Іпотеки зазначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12698086, виданого 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжобласне бюро технічної інвентаризації", що також не відображає даних щодо земельної ділянку. Крім того, бюро технічної інвентаризації не уповноважені були на здійснення реєстрації майнових прав на землю, що обгрунтовано враховано судом першої інстанції. Такими органами були органи "Деркомзему". З долученого до заперечень на апеляційну скаргу договору оренди від 26.07.2005 року вбачається, що власником земельної ділянки - Жидачівською міською радою передано в оренду ТзОВ "Мальви Маркет" 0,2000 га земельної ділянки із земель громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_1 /а.с. 211 том. 2/. Будь яких даних про означену земельну ділянку оскаржуваний договір не містить, в тому числі дані про її розмір, приналежність, цільове призначення, правовий режим. Такі обставини спростовують мотиви апеляційної скарги про обумовлення передачі майнових прав на земельну ділянку іпотекодержателю при передачі в іпотеку об»єкту незавершеного будівництва по вказаній адресі. Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції на підставі досліджених доказів, що гарантії, надані Іпотекодавцем - ТзОВ "Мальви -Маркет" відображені у п. 2.1 оскаржуваного договору про те, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правом на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог, були невідповідними, оскільки суперечили змісту договорів із позивачами За змістом ч.3 ст.6 Закону України "Про іпотеку" в чинній на час укладення оспорюваного договору редакції - іпотекодавець зобов»язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов»язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов»язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. Доказів виконання ТзОВ "Мальви Маркет" вимог означеного закону при укладенні оспорюваного договору - не здобуто, що також дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного договору і в цій частині вимогам закону та вірно послався на вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, за змістом яких при здійснення своїх прав, особа зобов»язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, суд вірно дійшов висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону. Враховуючи, що укладення оскаржуваного договору іпотеки мало місце 02.08.2007 року, а з жовтня 2006 року діяли укладені з позивачами та відповідачами перелічені вище договори, які надави право позивачам на отримання у власність нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 у рівних частинах, а також існування на цей час договорів між позивачами та ТзОВ "Мальви-Маркет" про бронювання приміщень для передачі у власність, якими гарантувалась передача у власність позивачами означених у договорі приміщень, то правильними є висновки суду про порушення прав позивачів укладенням оспорюваного договору . З наведених мотивів спростованою є позиція представника ПАТ "Мегабанк" про те, що банком не порушено прав позивачів, так як їх право на спірні приміщенні не були зареєстровані на момент укладення оспорюваного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на приміщення як частину внутрішнього об»єму спірного багатоквартирного житлового будинку, і що оспорюваний договір іпотеки укладено раніше він настання строку погашення облігацій, про що звертає увагу в апеляційній скарзі. З приводу цього судом враховано, що законодавство не встановлює обов»язку для власників облігацій реєструвати обтяження на нерухоме майно, права на яке надають їм облігації. З врахуванням, у тому числі договорів бронювання приміщень, такі були гарантією забезпечення прав позивачів на передачу їм у власність приміщень цокольного поверху. Крім того, така позиція банку не узгоджується з наведеною вище правовою нормою - ч.3 ст. ЗУ "Про іпотеку". Суд першої інстанції підставно визнав, що суть цільових облігацій полягає у тому, що такі з моменту придбання надають їх власнику право на отримання товару у власність, в даному випадку нежитлових приміщень визначених певними ознаками та ціною. Мотиви заперечень позову банком та пояснення представника апелянта при розгляді справи з апеляційною скаргою про те, що банк є велика структура, в якому одні працівники виконують одні функції, а інші другі, що не виключає відсутність інформації про існування станом на 2007 рік даних про укладення з позивачами та банком договорів 2006 року, про які детально описано вище - не можна приймати до уваги як обгрунтовані. У всіх договорах представники ВАТ "Мегабанк" діяли виключно від імені юридичної особи, а отже стороною в договорах була одна і та сама юридична особа - банк, незалежно від проведення будь-якої підготовчої роботи та представництво різними його працівниками. Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ "Мегабанк" з посиланням на вимоги ст.1057-1 ЦК України, ч.5 якої передбачає, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до ч. 1 цієї статті. Судом враховано, що вказана нормою доповнено ЦК України згідно із ЗУ від 02.10.2012 року № 5405-УІ і така набрала чинності з 04.11.2012 року. Нею встановлено відповідальність іпотекодавця, яка не була передбачена на час укладення оспорюваного правочину. Тому суд правильно застосував ст.5 ЦК України, за змістом ч.2 якої - акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часті, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи . Мотиви апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням суду безпідставно не взято до уваги встановлені обставини законності оскаржуваного договору іпотеки рішеннями від 18 січня 2011 року господарського суду Харківської області є спростованим, оскільки предметом цього спору було невиконання ТзОВ "Мальви -Маркет" умов кредитного договору від 25.07.2006 року та заборгованості за іпотечними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення в тому числі на предмет іпотеки обумовлений оскаржуваним договором - не дає підстав для висновку про встановлення рішенням Господарської суду його чинності, оскільки виходячи із змісту рішення - правова оцінка цьому договорі при вирішення господарського спору не надавалась /а.с. 96-116 том. 1/. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2012 року, в тому числі визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - об»єкту незавершеного будівництва чотирьохповерхового житлового будинку з цокольним та мансардним поверхом по АДРЕСА_1, що проведені 13.12.2011 року. / а.с. 107 -117 том. 1/. При перегляді означеного рішення Львівським апеляційним господарським судом 23.04.2012 року - вказане рішення скасоване, однак з ухваленням нового рішення за яким у тому числі визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 13.12. 2011 року - цього ж об»єкту незавершеного будівництва. Правова оцінка договору іпотеки від 02.08.2007 року цими рішеннями не надавалась. / а.с. 136-143 том. 1/. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку з посиланням на п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, якою роз»яснено, що за змістом ст. 216 ЦК України та, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Тому з метою повернення сторін до попереднього стану, суд вирішив про скасування обтяження нерухомого майна іпотекою, яке підлягає державній реєстрації в порядку встановленому законодавством /ст. 4 ЗУ "Про іпотеку"/, які були зареєстровані на предмет іпотеки на підставі оспорюваного іпотечного договору та внесених змін до нього означеними вище угодами та постановив про виключення з Державного реєстру іпотек реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 02.08.2007 року, та на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року, про що зазначив у судовому рішенні. На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 303, 304,п.1.ч.1 ст.307, ст. 308, 313, п.1ч.1ст.314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника ПАТ "Мегабанк" відхилити. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарженою в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/32909888
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- за участі: позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Екобуд”, публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 20 січня 2007 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю “Екобуд” (далі - ТОВ “Екобуд”) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого ТОВ “Екобуд” зобов’язувалось після закінчення будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1, передати у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1, що розташована в збудованому будинку. На виконання умов зазначеного договору 20 січня 2007 року між нею і ТОВ “Компанія з управління активами “Інвестиційний Альянс” укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. 18 вересня 2007 року між ТОВ “Екобуд” та акціонерним комерційним банком “Київ” (далі - АКБ “Київ”), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “Київ” (далі - ПАТ АКБ “Київ”), укладено іпотечний договір майнових прав, згідно з яким ТОВ “Екобуд” у рахунок забезпечення виконання кредитного договору від 12 вересня 2007 року передало в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнові права на нерухоме майно, що стане власністю ТОВ “Екобуд” у майбутньому, зокрема майнові права на квартируАДРЕСА_1. На думку ОСОБА_1, майнові права на спірне нерухоме майно ТОВ “Екобуд” не мало права передавати в іпотеку ПАТ АКБ “Київ”; згоди на передачу майнових прав на об’єкт нерухомості вона не давала, тому договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 укладений у порушення вимог статті 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Посилаючись на те, що відповідач ТОВ “Екобуд”, не маючи відповідних прав на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, позбавив її можливості володіти й розпоряджатися об’єктом інвестування, тому ОСОБА_1 просила суд визнати іпотечний договір майнових прав недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір майнових прав від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; зобов’язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити нотаріальну дію: зняти заборону відчуження нерухомого майна, вилучити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про накладення заборони відчуження, а також змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження майна іпотекою. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року скасовано й ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним. У березні 2013 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року, залишивши в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 20 січня 2007 року між ОСОБА_1 (далі - Інвестор) і ТОВ “Екобуд” (далі - Забудовник) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого Інвестор зобов’язується придбати у власність за договором купівлі-продажу цінних паперів лот облігацій у кількості 11 445 (одинадцять тисяч чотириста сорок п’ять) шт., а Забудовник після закінчення будівництва зобов’язується передати у власність Інвестора об’єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1. Пунктом 3.1 договору про участь у будівництві об’єкта нерухомості передбачено, що право власності на об’єкт нерухомості переходить до Інвестора шляхом передачі Інвестору об’єкта нерухомості в процесі погашення Забудовником цільових іменних облігацій. 20 січня 2007 року між ТОВ “Компанія з управління активами “Інфестиційний Альянс” (далі - Продавець) і ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно із пунктом 2.1 якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити цінні папери (лот). У пункті 5.6 договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 січня 2007 року зазначено, що підтвердженням права власності Покупця на лот є виписка з рахунку в цінних паперах Зберігача. На підтвердження права власності на лот ОСОБА_1 надала виписку про стан рахунку в цінних паперах (а.с. 6). 12 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав товариству кредит у сумі 58 785 925 (п’ятдесят вісім мільйонів сімсот вісімдесят п’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн 73 коп. та 2 600 000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США з кінцевим строком користування до 9 жовтня 2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у національній валюті в розмірі 25% річних, в іноземній валюті – 19,7% річних. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме майнові права на квартири загальною площею 5 914, 73 кв.м (у тому числі на квартиру НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і зазначені в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Іпотечний договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент укладення спірного іпотечного договору майнові права на квартиру належали ТОВ “Екобуд”, оскільки квартира в сукупності майнових прав на неї була продана ОСОБА_1 за оплатним договором, 100 - відсоткова оплата якого здійснена 13 листопада 2008 року, тобто після укладення іпотечного договору. Спірний іпотечний договір майнових прав не суперечить чинному законодавству. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справах за позовами фізичних осіб про визнання недійсним іпотечного договору в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку. У рішеннях, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, дійшов висновку, що майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом будинку відповідно до положень Закону України “Про іпотеку” у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути предметом іпотеки за іпотечним договором; такий договір іпотеки є недійсним, оскільки забудовник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а також не отримав згоди інвестора на передачу в іпотеку майнових прав на об’єкт нерухомості. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частини перша, третя статті 575 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі, або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому може бути предметом іпотеки. Стаття 5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України “Про іпотеку” щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав в іпотеку, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). У справі, яка переглядається, інвестор ОСОБА_1 виконала свої зобов’язання за договором про участь у будівництві об’єкта нерухомості шляхом укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. ТОВ “Екобуд” передало в іпотеку майнові права на об’єкти нерухомості, що будуть створені в майбутньому, зокрема квартиру АДРЕСА_1. Передаючи в заставу зазначені майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, ТОВ “Екобуд” діяло неправомірно і без згоди інвестора ОСОБА_1. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року, наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Посилання заявниці на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року не обґрунтовує підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), оскільки постанова Верховного Суду України не є рішенням касаційного суду. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-45 цс 13 Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою (стаття 575 ЦК України). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України). Аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” свідчить про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/505271d695ceec39c2257b97001cbf1e?OpenDocument
  18. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» (далі – ТОВ «Екобуд»), публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі – ПАТ «АКБ «Київ»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії. Зазначав, що 15 липня 2005 року між ним (замовник) і ТОВ «Екобуд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду НОМЕР_1, за яким підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 20 загальною площею 62,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Додатковою угодою від 18 березня 2008 року внесено зміни до договору будівельного підряду НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року та викладено в новій редакції характеристику об’єкта будівництва – указано номер квартири – 9, площу квартири – 60,32 кв. м та заплановану дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. За умовами укладеного договору замовник здійснює протягом трьох банківських днів стовідсоткову передоплату вартості виконання вказаних робіт. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за кредитним договором, укладеним 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» і ТОВ «Екобуд», 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» (іпотекодержатель) та ТОВ «Екобуд» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м, які знаходяться за АДРЕСА_1 та указані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Посилаючись на те, що ним повністю сплачено кошти за об’єкт будівництва за договором будівельного підряду та він є володільцем (власником) майнових прав на однокімнатну квартиру № 9 АДРЕСА_1, а тому ТОВ «Екобуд» не мало права розпоряджатися майновими правами на вказану квартиру та передавати її в іпотеку, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону відчуження об’єкта нерухомого майна - майнових прав на спірну квартиру, накладену у зв’язку з посвідченням договору іпотеки, вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо майнових прав на цю квартиру та змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження іпотекою майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 9 АДРЕСА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 203, 215, 575 та 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Екобуд» укладено договір будівельного підряду, а 18 березня 2008 року - додаткову угоду, за умовами яких підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 9 загальною площею 60,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Пунктом 4.1 договору будівельного підряду визначено, що протягом трьох банківських днів за виконання указаних робіт замовник здійснює стовідсоткову передоплату. ОСОБА_1 виконав свої грошові зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, що підтверджується довідкою про стовідсоткове фінансування від 15 березня 2007 року. Додатковою угодою до договору будівельного підряду від 18 березня 2008 року заплановано дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит на строк до 11 вересня 2008 року на умовах забезпеченості його (кредиту) майновими правами на квартири в житловому будинку, що будується за АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м (у тому числі квартиру № 9), які знаходяться за АДРЕСА_1 і вказані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Зазначений договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, оскільки, укладаючи договір, іпотекодавець (підрядник за договором будівельного підряду) не був власником предмета іпотеки - майнових прав на квартири, що є об’єктом договору будівельного підряду, та не мав згоди замовника на передачу цих майнових прав в іпотеку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ТОВ «Екобуд» не мало правових обмежень для укладення з ПАТ «АКБ «Київ» оспорюваного договору іпотеки, оскільки на підставі ст. 876 ЦК України власником об’єкта будівництва або результату робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором, а п. 7.1 договору будівельного підряду передбачає, що власником об’єкта будівництва до його здачі є підрядник. Крім того, оспорюваний позивачем договір іпотеки є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалах від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року погодився з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог замовників за договорами будівельного підряду щодо визнання недійсними договорів іпотеки, укладених підрядником, через відсутність у іпотекодавця (підрядника) майнових прав на спірну нерухомість. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з ЦК України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов’язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво. Так, за змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору майнових прав, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні. Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону). Майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону). Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. У справі, яка переглядається, замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, ТОВ «Екобуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2013 року в справі №6-36цс13. Майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, підрядник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5b?OpenDocument
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд» (далі – ТОВ «Корпорація «Райагробуд»), виконавчого комітету Черкаської міської ради, комунального підприємства «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі – КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації»), третя особа – ОСОБА_3, про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи: ТОВ «Корпорація «Райагробуд», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватне підприємство «Агрохімзахист Зерно Продукт» (далі – ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт»), ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19, про визнання договору іпотеки недійсним, а також за позовами ОСОБА_8, ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Корпорація «Райагробуд» про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У листопаді 2010 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір НОМЕР_1 за умовами якого банк надав кредит ОСОБА_3 на придбання квартир №№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 у сумі 5 млн грн, які вона зобов’язалась повернути не пізніше 28 вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 1 жовтня 2007 року укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до якого передано в іпотеку банку майнові права на вищевказані квартири. Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в повному обсязі шляхом перерахування з позичкового рахунку банку на поточний рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд» як розрахунок на придбання квартир. 1 жовтня 2007 року був укладений договір про зміни та доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006 року, яким цей договір було доповнено третьою стороною - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». 19 лютого 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» укладено договір НОМЕР_4 на пайову участь у будівництві квартири № 5 у житловому будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. 14 квітня 2009 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради було прийнято рішення НОМЕР_5 про оформлення права власності на зазначену квартиру. Оскільки цим договором порушено право ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як іпотеко держателя, що позбавляє його права здійснити реалізацію предмета іпотеки, позивач просив визнати недійсним договір НОМЕР_4 від 19 лютого 2008 року, скасувати рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради в частині надання дозволу на оформлення права власності на квартиру № 5 в будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, скасувати свідоцтво про право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати іпотечний договір від 1 жовтня 2007 року недійсним, зобов’язати зняти заборону відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою. Свої вимоги вони мотивували тим, що на момент укладення зазначеного договору статтею 5 Закону України «Про іпотеку» такий предмет іпотеки, як майнове право, не був передбачений, а тому відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір іпотеки є недійсним. ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 пред’явили позов до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Корпорація «Райагробуд», про визнання договору іпотеки недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 зняття заборони відчуження вищевказаних квартир та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження їх іпотекою. Свої вимоги вони обґрунтовували тим, що іпотечний договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за договором про іпотечний кредит, однак відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладання вказаного договору майнові права не могли бути предметом іпотеки. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 18 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року, у задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено. Позов ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 задоволено частково: постановлено визнати недійсним іпотечний договір від 1 жовтня 2007 року НОМЕР_1, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 у частині передачі в іпотеку майнових прав на трикімнатну квартиру № 5, що розміщена на п’ятому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, зобов’язано приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу ОСОБА_6 зняти заборону на відчуження квартири № 5 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, накладену нею 1 жовтня 2007 року на підставі іпотечного договору, та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 1 жовтня 2007 року, і виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження вказаного майна; у задоволенні решти вимог ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 про визнання договору іпотеки недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, зняття заборони відчуження вищевказаних квартир та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження їх іпотекою задоволено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України 5 листопада 2012 року заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» просить скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов банку, відмовити в зустрічному позові та позовах третіх осіб із самостійними вимогами, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема незастосування Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». На підтвердження своїх доводів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» наводить рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_13 та перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами встановлено, що 12 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було укладено договір на пайову участь у будівництві 14 квартир у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. 1 жовтня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 укладено договір НОМЕР_1 про іпотечний кредит, за умовами якого ОСОБА_3 отримала 5 млн грн на придбання квартир №№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, які зобов’язалась повернути в установлений договором строк – до 28 вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 1 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, відповідно до якого банку передано в іпотеку майнові права на вищевказані квартири. Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в повному обсязі, шляхом перерахування з позичкового рахунку банку на поточний рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд». Договором від 1 жовтня 2007 року були внесені зміни та доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006 року, яким цей договір доповнено третьою стороною – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». У подальшому договір між ОСОБА_3 і ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було розірвано за ініціативою першої. Відповідно до укладених згодом нових договорів фінансування спірних квартир було здійснене ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_ 19, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_ 12, ОСОБА_16. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що іпотечний договір суперечить положенням частини другої статті 5 та частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору), що є підставою для визнання його недійсним. Разом із тим у наданому для порівняння ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року вказано, що в зазначених правовідносинах застосуванню підлягає Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), за положенням якого іпотека може виникати щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 5 Закону України «Про іпотеку» та статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, судами вирішувався спір щодо недійсності іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об’єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Отже, предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що 1 жовтня 2007 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Саме з таких міркувань виходив і суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року відсутні. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді : Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-8цс13 У статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...d3?OpenDocument