Поиск в системе

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24367/20 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стюкової Ірини Олександрівни в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ банк» в частині невключення додаткової інформації щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк» на підставі договору банківського вкладу « Конструктор+» №R4118/15094D/КI08 від 13.11.2018 на суму 6 900 дол. США (шість тисяч дев`ятсот дол. США., 00 центів.); - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ банк» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у АТ «ВТБ Банк», за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу «Конструктор+» №R4118/15094D/КI08 від 13.11.2018 на суму 6 900 дол. США (шість тисяч дев`ятсот дол. США., 00 центів.) Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" Стюкової Ірини Олександрівни звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 3 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу «Конструктор+» №R4118/15094D/KI08. Відповідно до умов вказаного договору, Банк відкриває Вкладнику вкладний рахунок № НОМЕР_1 . На виконання умов договору на вищевказаний рахунок було перераховано суму коштів у розмірі 6 900, 00 дол. США. (шість тисяч дев`ятсот дол. США. 00 центів.), що підтверджується меморіальним ордером №2932 від 13.11.2018 року. 27 листопада 2018 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 796-рш/БТ про віднесення АТ «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення АТ «ВТБ Банк» з ринку. На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2018 року № 3392, «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого в AT «ВТБ Банк» була розпочата процедура ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ВТБ Банк» (далі за текстом - «Відповідач» або «Уповноважена особа») строком на 2 роки з 19 грудня 2018 року до 18 грудня 2020 року включно. Відповідно до оприлюдненої інформації розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам AT «ВТБ Банк» мали здійснюватися з 21 грудня 2018 року. В зв`язку з цим, позивачка звернулась до банків-агентів з проханням виплатити їй гарантовану суму коштів за її вкладом, разом з тим, гарантовану суму коштів виплачено не було, оскільки в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду були відсутні відомості про Позивача. 10 січня 2019 року позивачкою було направлено заяву на ім`я Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ Банк», в якій просила повідомити чому остання відсутня в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, як вкладник, що має право на отримання гарантованої суми. У відповідь на вищевказаний запит від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію AT «ВТБ Банк» надійшов лист №388/1-2 від 16.01.2019 року, яким було повідомлено Позивача, що на день надання відповіді, на виконання ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за договором банківського вкладу Позивача проводиться перевірка вказаного правочину на предмет виявлення правочину, що є нікчемним. Та після проведення вказаної перевірки Позивачу буде повідомлено про її результат. Листом №2380/1-2 від 21.09.2020 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» Стрюкова І.О. повідомила позивачку, що транзакції (операції) по перерахуванню коштів в сумі 6900 дол. США., що були здійснені з призначенням платежу «Переказ коштів для подальшого відкриття депозитного договору», визнані нікчемними згідно п.п. 7, 9 ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що виключає можливість подачі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідних змін та доповнень стосовно ОСОБА_1 . Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої ст. 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 року № 4452-VI (надалі Закон № 4452-VI), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з частиною першою ст. 26 Закону № 4452-VI зокрема Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Відповідно до частини другої ст. 26 Закону № 4452-VI вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною першою ст. 46 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. Відповідно до частини першої ст. 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Згідно з частиною другою ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відповідно до частини третьої ст. 38 Закону № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що отримання позивачем на його банківський рахунок грошових коштів від іншої особи, не суперечить вимогам чинного законодавства. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, в його Постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а (провадження № 11-886апп18) за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк Кадирова Владислава Володимировича про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно зі ст. 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України". Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Відповідно до п. 6 розділу 3 Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2012 року за №1548/21860 (надалі - Положення №14), протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків. Отже, Уповноважена особа Фонду має надавати до Фонду зміни та/або доповнення до переліків рахунків вкладників, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Згідно з частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, вимоги якої відповідачем не виконано. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "ВТБ БАНК" Стрюкової Ірини Олександрівни - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Л.В. Бєлова Джерело: ЄДРСР 106515524

ПОСТАНОВА Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ Справа № 910/11027/18 Провадження № 12-7звг22 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді (суддя-доповідач) Рогач Л. І., суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників учасників справи: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Таболіна О. С., ОСОБА_20., ОСОБА_1 - Томчук М. В. , ОСОБА_3 - Шевченко Г. М., Ігнатенка О. О. , ОСОБА_5 - Діденка А. О. , ОСОБА_7 - Святюка С. П., розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_7 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 про стягнення 76 929 136, 71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. 17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди. 1.2. Фонд посилався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств -Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал експрес» (далі - ТОВ «Капітал експрес») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні фінансові перспективи» (далі - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. 1.3. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторам, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції, на думку Фонду, стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів на відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку. 1.4. Позивач указував на пов`язаність компаній - емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди). 1.5. Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком, мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались із інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності. 1.6. Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку, і навпаки - своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній, вони сприяли настанню цих ризиків, чим завдали збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам. 1.7. На думку позивача, пов`язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 76 295 559,41 грн, є такі фізичні особи: ОСОБА_8 - Голова Правління; ОСОБА_9 - Перший заступник Голови Правління; ОСОБА_10 - Головний бухгалтер, член Правління; ОСОБА_11 - Начальник Управління інвестиційної діяльності, член Правління; ОСОБА_12 - Голова Спостережної ради; ОСОБА_1 - Член Спостережної ради; ОСОБА_13 - Член Спостережної ради; ОСОБА_14 - Член Спостережної ради; ОСОБА_3 - Член Спостережної ради; ОСОБА_5 - Голова Спостережної ради; ОСОБА_15 - Член Спостережної ради; ОСОБА_16 - Заступник Голови Правління; ОСОБА_17 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління; ОСОБА_7 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління. 1.8. При цьому Фонд зазначив, що 08 серпня 2018 року на підставі норм статті 52 та частини п'ятої статті 58 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» він звертався до пов`язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, які залишені без задоволення. 1.9. У позовній заяві Фонд послався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній до 02 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову до суду (17 серпня 2018 року). Відповідно до цієї норми Закону в редакції, чинній до 02 березня 2015 року, Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або їх невиконання у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Ця норма в редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду в разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду. 1.10. Також позивач посилався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. 1.11. Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частину першу статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент подання позову до суду, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року, у задоволенні позову Фонду відмовлено. 2.2. Судові рішення мотивовані так: - в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові виплати. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли Фонду або уповноваженій особі Фонду стало відомо про наявність шкоди, заподіяної внаслідок купівлі облігацій. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку, належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку; - доказів недотримання відповідачами вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині щодо органів управління банку (статей 37, пункту 2 частини другої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 42) Фондом не надано; - Фонд не надав суду жодного документального підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію, вчинялися дії щодо реалізації вказаних вище облігацій до пред`явлення позову; - строк погашення облігацій за договорами визначено 17 квітня 2019 року, тобто твердження позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти, є передчасним і необґрунтованим; - визначена в оцінці вартість облігацій у 3,00 грн документально не підтверджена; - підставою для покладення відповідальності на відповідачів, як пов`язаних осіб банку, позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачами щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію, зокрема, частини шостої не було, а частина п`ята мала таку редакцію: «Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки не має зворотної дії» (арк. 17 рішення суду першої інстанції); - ознаки фіктивного підприємництва виникають лише в разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Дійти висновку про фіктивність підприємства в разі відсутності відповідного вироку в кримінальній справі неможливо. Фонд не вчинив жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України; - суду не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_18 та Голова спостережної ради банку ОСОБА_12 є родичами (братами). Відтак таке твердження є припущенням; - незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не надав жодного доказу виявлення нікчемного правочину в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями ЦК України. З огляду на викладене, подання вказаного позову з визначених позивачем мотивів, є по суті передчасним і необґрунтованим; - Фонд не надав доказів на підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних облігацій; - у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, їх вина в настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена; - строк погашення облігацій визначено 17 квітня 2019 року, а тому суд відхилив доводи позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти; - до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про шкоду, завдану банку. У силу статей 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів вважаються погашеними у разі, якщо при завершенні ліквідаційної процедури вони лишилися незадоволеними в зв`язку з недостатністю майна. Станом на дату розгляду справи ліквідаційна процедура в ПАТ «АБ «Укооспілка» триває, відбувається продаж активів банку та погашення вимог кредиторів. За змістом статті 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю в найкоротший строк. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про те, що банк вже зазнав матеріальної шкоди; - Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідкового зв`язку між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди, тощо. 3. Короткий зміст постанови касаційного суду 3.1. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року рішення Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі. Позов Фонду задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АБ «Укооспілка», 76 929 136,71 грн шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 3.2. Судове рішення мотивовано таким: - кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками, як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду. Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності; - відповідачі не надали доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення ними зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації. При цьому недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн.; - будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку, оскільки саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку; - Фонд не пропустив строку позовної давності, тому його позов підлягає задоволенню. 4. Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення 4.1. 14 лютого 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року за нововиявленими обставинами (а. с. 53-62, т. 25). Заява мотивована таким: 4.2. 28 січня 2022 року представником ОСОБА_7 - адвокатом Ігнатенком О. О. на адресу Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) надіслано адвокатський запит вих. № 28/01/22/1 (а. с. 65-66, т. 25), в якому адвокат просив: 1) повідомити щодо можливості продажу ОСОБА_7 . Центральною спілкою споживчих товариств України (Укоопспілка) (далі - ЦССТУ (Укоопспілка)) кредиторських вимог до ПАТ «АБ «Укоопспілка», які включені в реєстр акцептованих кредиторських вимог на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15, з урахуванням рішення виконавчої дирекції Фонду від 29 травня 2018 року № 1494; 2) надати інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів щодо розміру кредиторських вимог ЦССТУ (Укоопспілка) до ПАТ «АБ «Укоопспілка» станом на IV квартал 2018 року та на дату адвокатського запиту; 3) надати інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів щодо погашення (задоволення) Фондом кредиторських вимог ЦССТУ (Укоопспілка) станом на IV квартал 2018 року та на дату адвокатського запиту; 4) надати інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів щодо відображення кредиторської заборгованості ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) згідно даних бухгалтерського обліку. 4.3. 31 січня 2022 року за результатом розгляду адвокатського запиту ЦССТУ (Укоопспілка) повідомила, що 29 травня 2015 року ЦССТУ (Укоопспілка) подано заяву уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ «АБ «Укоопспілка» Кашуті Д. Є. про визнання грошових вимог кредитора у сумі 3 015 314,73 грн, 28 977,25 дол. США, 206,94 євро. ПАТ «АБ «Укоопспілка» акцептовано кредиторські вимоги ЦССТУ (Укоопспілка) на суму 1 934 259,76 грн. Можливість продажу кредиторських вимог ЦССТУ (Укоопспілка) до ПАТ «АБ «Укоопспілка», які були включені до реєстру акцептованих кредиторських вимог, що затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду від 29 травня 2018 року № 1494 відсутня у зв`язку з тим, що кредиторська заборгованість згідно даних бухгалтерського обліку ЦССТУ (Укоопспілка) не обліковується, відсутня і становить 0,00 грн. У період з 28 травня 2015 року по 31 січня 2022 року ЦССТУ (Укоопспілка) від Фонду кошти на погашення кредиторської заборгованості ПАТ «АБ «Укоопспілки» не надходили (а. с. 67, т. 25). 4.4. З бухгалтерської довідки від 31 січня 2022 року № 09 вбачається, що згідно даних бухгалтерського обліку ЦССТУ (Укоопспілка) кредиторська заборгованість ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) станом на 31 січня 2022 року становить 0,00 грн (а. с. 68, т. 25). 4.5. Заявник посилається на те, що шкода, яка підлягає стягненню у тому числі із нього, є меншою, ніж встановлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року. При цьому заявник наголошує, що ці обставини не були і не могли бути йому відомі під час розгляду справи. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. Рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для такого перегляду є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (частина перша та пункт 1 частини другої статті 320 ГПК України). 5.2. Здійснюючи процедуру перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19, (пункти 7.4-7.5)). 5.3. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18). 5.4. Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, провадження № 14-549зц18 (пункт 26)). 5.5. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, провадження № 14-549зц18 (пункти 27, 28)). 5.6. Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, доказ, який підтверджує обставини, що виникли після рішення, або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову; не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/819/18, провадження № 11-430заі20 (пункт 6.38)). 5.7. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за умови відсутності зловживання. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сама по собі наявність у національних законодавствах процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не суперечить праву на справедливий судовий розгляд та принципу правової визначеності, якщо зазначений вид перегляду використовується для виправлення помилок правосуддя (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», від 06 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2). 5.8. Процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами має бути використана у спосіб, сумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції. 5.9. Ключовим для розуміння природи зазначеного виду перегляду судових рішень є тлумачення поняття «нововиявлені обставини». ЄСПЛ зауважує, що процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що віднайдено докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи. 5.10. Системний аналіз практики ЄСПЛ щодо перегляду судових рішень дозволяє зробити висновок, що нововиявленими обставинами можуть бути визнані обставини, які: а) існували під час розгляду справи судом; б) не були відомими суду та учасникам справи під час розгляду справи судом; в) мають істотне значення для справи і можуть призвести до іншого результату судового розгляду (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) (рішення ЄСПЛ від 26 червня 2018 року у справі «Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union проти України», від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»). 5.11. Враховуючи викладене вище, як за чинним процесуальним законодавством, так і за сталою практикою ЄСПЛ, до нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. 5.12. Визначені законодавчо як нововиявлені, ці обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Такі обставини мають бути відповідним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. 5.13. Отже, процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає існування доказу або факту, який має значення для з`ясування обставин справи, раніше не був відомий, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. 5.14. Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 320 цього Кодексу, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. 5.15. Заявник посилається на те, що про зазначені нововиявлені обставини він дізнався лише 31 січня 2022 року, отримавши письмову відповідь на свій запит від ЦССТУ (Укоопспілка). 5.16. Заява ОСОБА_7 була подана до суду 14 лютого 2022 року. 5.17. Докази того, що заявник міг раніше дізнатися про нововиявлені обставини у матеріалах справи відсутні. Такі докази позивачем чи іншими учасниками справи не надано. В судовому засіданні відповідні твердження не спростовані. 5.18. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ОСОБА_7 подана з дотриманням строку, передбаченого частиною першою статті 321 ГПК України. 5.19. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України). 5.20. За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (§ 1 статті 6 Конвенції). 5.21. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 5.22. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. 5.23. За змістом статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. При розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд має враховувати, що відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною третьою статті 232 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно у судах апеляційної та касаційної інстанцій відбувається перегляд судових рішень, що закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 232 ГПК України). Відтак основною стадією судового розгляду, є стадія розгляду справи у суді першої інстанції, тоді як суди апеляційної та касаційної інстанцій здійснюють перегляд судового рішення суду першої інстанції, відповідно, у апеляційному чи касаційному порядку. Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов`язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов`язків( пункти 4, 5 частини п`ятої статті 13 ГПК України). 5.24. Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 14 ГПК України). 5.25. Відповідно до частини першої статті 73, частини першої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 5.26. Згідно з частинами першою, другою статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. 5.27. Відповідно до частин першої і п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У частині четвертій статті 238 ГПК України передбачені такі вимоги до мотивувальної частини судового рішення. В мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Згідно з частинами першою та другою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У частині другій статті 300 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.28. Предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України). 5.29. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає щоб остаточне рішення суду не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає також повагу до судових рішень. Згідно з ним жодна сторона не може вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду справи та постановлення у ній нового рішення. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»). 5.30. Заявник у даній справі вважає нововиявленими обставинами ті, що стали відомі лише 31 січня 2022 року. Зокрема, він вказує, що саме цього числа дізнався, що на час розгляду справи № 910/11027/18 та прийняття постанови Великою Палатою Верховного Суду 25 травня 2021 року були відсутні і не обліковувалися кредиторські вимоги ЦССТУ (Укоопспілка) до ПАТ «АБ «Укоопспілка». Тому врахування Фондом до загального розміру збитків суми заборгованості банку перед ЦССТУ (Укоопспілка) у розмірі 1 934 259, 76 грн призвело до необґрунтованого збільшення обсягу зобов`язань заявника у даній справі на вказану суму. Крім того, тепер у нього існують сумніви щодо правдивості усіх нарахувань зроблених позивачем у справі та тих доказів, які він подав на підтвердження своїх позовних вимог. ОСОБА_7 вказував і на те, що докази про які він вказав у заяві раніше не могли бути йому відомі і доступні через процесуальну поведінку Фонду в судових процесах. Позивач проігнорував вимоги суду щодо подання повного реєстру акцептованих вимог, посилаючись на існування там конфіденційної інформації. Натомість представив суду лише перший та останній аркуші вказаного документу, та запевнив суд про відповідність розміру заявлених позовних вимог реальній сумі заподіяних відповідачами збитків. 5.31. Суди такі дії Фонду критично не оцінили. Невиконання ухвали суду про витребування доказів не отримало належної реакції суду, що врешті не дало суду змоги всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідити усі належні докази. Тоді ж були проігноровані вимоги відповідачів у справі про необхідність ретельного дослідження доказів щодо заявлених збитків. 5.32. При цьому всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеер проти Нідерландів»). 5.33. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). 5.34. ОСОБА_7 також звернув увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій зосередились на доведенні та встановленні тільки наступних фактів: чи були укладені угоди з придбання цінних паперів, чи за сприяння відповідачів вони були укладені, чи мали угоди ознаки фіктивності, чи спричинили вони негативні наслідки для банка, чи відповідала ціна на цінні папери ринковій вартості, чи здійснювались Фондом заходи з реалізації придбаних паперів, чи визнавалися договори нікчемними, чи були емітенти цінних паперів пов`язані з банком. При цьому суди відмовили в задоволенні позову у зв`язку з передчасністю позову про відшкодування шкоди без продажу усього майна банка та відсутністю причинного зв`язку між діями відповідачів та заподіяною шкодою. Заявник наполягав на тому, що за вищенаведених обставин він не міг подати заперечення на спростування розміру заподіяних збитків, оскільки суд зосередився на встановленні інших обставин у справі, а позивач не надавав доказів, які б містили фактичні дані щодо розміру таких збитків, щодо яких можна було б заперечувати. З тих самих підстав, він не вдавався до пошуку доказів, адже не мав можливості здогадуватися про їх існування. У свою чергу касаційний суд, взяв до уваги позицію Фонду, без аналізу усіх обставин справи і дослідження доказів, здійснив їх переоцінку та ухвалив рішення про солідарну відповідальність і поклав на нього обов`язок про відшкодування 76 929 136,71 грн шкоди. У той же час, отримані тепер докази, тягнуть за собою цілком інші висновки стосовно заявлених позовних вимог. 5.35. У рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. У рішеннях ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Хамідов проти Росії»). 5.36. При здійсненні касаційного розгляду справи Велика Палата Верховного Суду виходила з заявленого позивачем розміру шкоди, завданої ПАТ «АБ «Укоопспілка», у сумі 76 295 559,41 грн, та розміру зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) у сумі 109 660 264,41 грн. 5.37. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які належні, достатні і допустимі докази, з яких би вбачалося, що Фонд при затвердженні реєстру акцептованих вимог кредиторів банку врахував, зокрема, списання боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) та що таке погашення було належним чином відображено документально. 5.38. При цьому у матеріалах справи відсутній повний реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «АБ «Укоопспілка», а позивачем надано лише декілька аркушів копії переліку такого реєстру вимог кредиторів ПАТ «АБ «Укоопспілка». Разом з тим мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить посилання на дослідження розміру заподіяної шкоди. Існує тільки згадка про розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 липня 2015 року № 196/15, згадується у контексті того, що вказані розміри встановлені під час здійснення процедури ліквідації банку і відображає позицію позивача у справі (арк. 10 рішення суду першої інстанції). Однак суд першої інстанції зробив висновок, що «в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на Звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень». При цьому суд вказав, що «під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності вартості майна, необхідність для Банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові витрати… Вбачається, що належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань Банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності Банку» (арк. 11 рішення суду першої інстанції). Інших згадок щодо розміру шкоди та доказів, якими така шкода підтверджується, у рішенні немає. Суд апеляційної інстанції обмежився згадкою про розмір шкоди лише у контексті того, що під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів та оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 липня 2015 року № 196/15. Тобто, ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції, не досліджувалися докази щодо розміру заподіяної шкоди. 5.39. Частина друга статті 86 ГПК України визначає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 86 ГПК України). У той же час, як встановлено Великою Палатою Верховного Суду, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, були ухваленні без дослідження тих доказів, що визначають предмет доказування у даній справі, а відтак впливають на висновки, які мали б бути сформульовані у рішенні суду. Від того ж як сформульовані відповідні висновки, залежить чи буде оскаржуватися рішення суду у апеляційному порядку, чи будуть підстави для відкриття касаційного провадження. Так само вказане матиме вплив і на позицію касаційного суду щодо необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і наявності для цього підстав, передбачених статтею 302 ГПК України. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що після скасування рішень судів першої і апеляційної інстанцій та до завершення встановлення фактичних обставин у даній справі, висловлення правової позиції з питань окреслених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду є передчасним. 5.40. Потрібно звернути увагу і на те, що вирішуючи виключну правову проблему у даній справі, Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.12. постанови від 25 травня 2021 року дійшла до висновку про те, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхилила довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна). При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн (пункт 7.62 постанови). Вказаний розмір шкоди Велика Палата Верховного Суду визначила як різницю між розміром зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), що становить 109 660 264,41 грн, та оціночною (ринковою) вартістю ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), яка складає 33 364 705 грн. Проте, як вбачається із пункту 1.2 тієї ж постанови Великої Палати Верховного Суду Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств ТОВ «Капітал експрес», ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку. Окрім дещо різних підходів визначення шкоди і її розмірів Велика Палата Верховного Суду попри те, що нею було встановлено недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів у розмірі 76 295 559,41 грн, присудила до стягнення з відповідачів 76 929 136,71 грн. 5.41. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу і на те, що при розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. ЄСПЛ приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при досліджені доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані. Рішенням від 23 червня 1993 року у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них. У дані справі заявник ОСОБА_7 вказував на те, що позивач вжив усіх можливих заходів для створення йому перешкод у доступі до доказів та їх джерел. Зокрема, тих, що стосуються розміру заподіяних збитків. Відтак він не міг заперечувати проти їх обґрунтованості та подати докази на спростування позиції позивача, не мав змоги поставити під сумнів чи відшукати ті докази про існування, яких не здогадувався. 5.42. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими посилання заявника на те, що врахування Фондом до загального розміру збитків суми заборгованості банку перед ЦССТУ (Укоопспілка) у розмірі 1 934 259,76 грн, фактично могло призвести до необґрунтованого збільшення обсягу зобов`язань заявника у даній справі на суму вказаної заборгованості. 5.43. Разом з тим судами першої та апеляційної інстанцій обставини погашення боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) не перевірялися і не встановлювалися, повний реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «АБ «Укоопспілка» в сукупності з іншими доказами, суди також не досліджували і не аналізували. 5.44. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05 лютого 2009 року у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03 липня 2014 року у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23 червня 1993 року у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»). 5.45. Під час здійснення касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції немає повноважень перевіряти обставини щодо реального обсягу непогашеної заборгованості банку перед кредиторами, оскільки судами попередніх інстанцій не витребовувались і не досліджувались докази щодо погашення вимог перед кредиторами. 5.46. При цьому суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.47. З огляду на вищенаведені мотиви, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими посилання заявника на те, що обставини погашення боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) не могли бути відомі заявнику, оскільки він не був належним чином ознайомлений з повним переліком кредиторів банку і такі докази були відсутні у матеріалах справи № 910/11027/18 на час прийняття вказаної постанови суду касаційної інстанції, позаяк Фондом не було надано повного реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, а без встановлення судами цих обставин неможливо стверджувати про обґрунтованість заявленого Фондом розміру збитків, що становило предмет доказування у справі. 5.48. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така, не суперечить положенням Конвенції за умови відсутності зловживання (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», від 06 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2). Однак, при цьому ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним з аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України»). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії»). 5.49. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ОСОБА_7 про необхідність перегляду постанови суду касаційної інстанції від 25 травня 2021 року, оскільки обставини, на які він посилається, є істотними і такими, що існували на час розгляду справи, однак не були встановлені судами, не були і не могли бути відомі заявнику на час її розгляду, тому ці обставини є нововиявленими і є підставами для скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року. 5.50. Відповідно до частин першої, другої статті 209 ГПК України суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання. 5.51. Відповідно до частин першої, другої статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. 5.52. Згідно з частинами першою - третьою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 5.53. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.54. Як зазначалося, судами першої та апеляційної інстанцій обставини погашення боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) не перевірялися і не встановлювалися, повний реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «АБ «Укоопспілка» в сукупності з іншими доказами суди також не досліджували і не аналізували. 5.55. Зазначені нововиявлені обставини є істотними, оскільки входять в предмет доказування у справі, впливають на сукупний розмір збитків, які заявлені до стягнення з відповідачів, та на обґрунтованість позовних вимог в частині визначення розміру шкоди, заподіяної ПАТ «АБ «Укоопспілка». 5.56. Невстановлення судами цих обставин призвело до існування судового рішення, яке заявником обґрунтовано поставлено під сумнів. Після оцінки аргументів заявника, що доводять наявність обставин, що не були і не могли бути відомими ні йому, ні суду касаційної інстанції, відхилення доводів на користь перегляду рішення за екстраординарною процедурою суперечитиме принципу «res judicata» як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, тому скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року за нововиявленими обставинами є виправданим та обґрунтованим, а також відповідатиме меті і завданням судочинства. 5.57. Разом з цим дослідження обставин відсутності боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед кредиторами, а також встановлення дійсного розміру зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду реєстру акцептованих вимог кредиторів та перевірка аргументів заявника по суті спору у сукупності з іншими доказами у справі є прерогативою саме суду першої інстанції. 5.58. Без належного встановлення вищевказаних обставин Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості ухвалити нове судове рішення по суті спору з урахуванням нововиявлених обставин. 5.59. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_7 про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року за нововиявленими обставинами, скасування цієї постанови, а також рішень судів попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 5.60. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно витребувати у позивача повний реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ «АБ «Укоопспілка» та оцінити його в сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи, дослідити обставини щодо погашення боргу ПАТ «АБ «Укоопспілка» перед ЦССТУ (Укоопспілка) та надати цим обставинам належну правову оцінку на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. 6. Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення 6.1. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими і скасувати відповідне судове рішення. 6.2. Ураховуючи наведені вище обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_7 , скасування рішення Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 320, 321, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Заяву ОСОБА_7 про перегляд судових рішень у справі № 910/11027/18 задовольнити. 2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2018 року,постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року та постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 скасувати. 3. Справу № 910/11027/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий Рогач Л. І. Судді: Анцупова Т. О. Лобойко Л. М. Британчук В. В. Пільков К. М. Григор`єва І. В. Прокопенко О. Б. Гриців М. І. Ситнік О. М. Гудима Д. А. Сімоненко В. М. Єленіна Ж. М. Ткач І. В. Желєзний І. В. Ткачук О. С. Князєв В. С. Штелик С. П. Катеринчук Л. Й. Крет Г. Р. Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Ткачук О.С. Джерело: ЄДРСР 105852861

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2022 року м. Київ справа №826/13307/16 адміністративне провадження № К/9901/7833/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Рибачука А.І., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 826/13307/16 за позовом ОСОБА_1 до Національного Банку України (далі -НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою НБУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019, ухвалене у складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А., суддів Костенка Д.А., Шрамко Ю.Т. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Степанюка А.Г., суддів Губської Л.В., Епель О.В., ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. 23.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльності НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV), в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» настали негативні фінансово-економічні наслідки, що унеможливило повернення належних позивачці грошових коштів. 2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 15.05.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021, відмовив у задоволенні позовних вимог. 3. 03.03.2021 НБУ звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 та змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 у його мотивувальній частині. 4. Верховний Суд ухвалою від 15.03.2021 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 5. У справі, яка розглядається суди встановили, що між ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме: договір від 11.06.2015 № 45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого позивачка внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в розмірі 1 000 000, 00 грн на термін з 11.06.2015 по 10.07.2016; договір від 14.08.2015 №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого позивачка внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в розмірі 40 000,00 грн на термін з 14.08.2015 по 18.08.2016; договір від 28.08.2015 № 45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого позивачка внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в розмірі 40 000,00 грн на термін з 28.08.2015 по 01.09.2016; договір від 01.10.2015 № 45D-626003 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого позивачка внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в розмірі 16 272,09 грн на термін з 01.10.2015 по 01.11.2016; договір від 19.11.2015 № 45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого позивачка внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в розмірі 59 803,51 доларів США на термін з 19.11.2015 по 19.12.2016. Також суди встановили, що за результатами здійснення НБУ планової інспекційної перевірки ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 по 01.05.2014 було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Результати інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено НБУ станом на 01.05.2014, за період діяльності ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 01.03.2011 по 01.05.2014, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як 4 , в тому числі за компонентами: Капітал (C) - « 4»; Активи (A) -« 4»; Менеджмент (M) -« 4»; Надходження (E) -« 4»; Ліквідність (L) - « 3»; Чутливість до ринкових ризиків (S) - « 3». Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих під контролем ) за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту 4 встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Постановою Правління НБУ від 04.04.2016 № 231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства. 05.04.2016 Правлінням НБУ прийнято постанову № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.04.2016 № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 до 04.05.2016 включно. Згідно із рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 21.04.2016 № 560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 до 04.06.2016 включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 до 04.06.2016 включно. У подальшому, відповідно до рішення Правління НБУ від 02.06.2016 № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03.06.2016 № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 по 05.06.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону № 4452-VI, Костенку І.І. На офіційному сайті Фонду оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом було здійснено виплату ОСОБА_1 коштів в розмірі 200 000,00 грн в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено позивачку до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк Хрещатик». На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону № 4452-VI Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 24.05.2018 № 1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 до 05.06.2020 включно. ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону № 679-XIV, звернулась до суду з цим позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону № 679-XIV, статтей 67, 75 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), статті 8 Закону України від 28.12.2014 № 78-VIII «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі № 826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБУ у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав позивачки. IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 7. Касаційна скарга НБУ обґрунтована посиланням на те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19, від 17.04.2019 у справі № 342/158/17, від 09.11.2018 у справі № 816/988/17. Також скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 826/9802/17, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 8. У відзиві на касаційну скаргу НБУ позивачка вказує на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку із чим просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 9. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів виходить із такого. 10. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 у справі № 826/15685/16, адміністративні позови позивачів задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». 11. Зміст зазначених судових рішень свідчить, що під час розгляду справи № 826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності НБУ при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». 12. Суд касаційної інстанції у справі № 826/15685/16 зазначив, що зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що НБУ було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 по 01.05.2014 та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону № 2121-III та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів. 13. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги у справі, яка розглядається повністю тотожні із позовними вимогами, які розглядались у справі № 826/15685/16. 14. Статтею 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку. 15. Статтею 6 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 16. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. 17. Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України. 18. Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 19. У справі, що розглядається, позивачка наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних їй грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». 20. На переконання позивачки, задоволення зазначеного позову допоможе відновити її порушене право на володіння майном (коштами). 21. Проте, слід звернути увагу, що у справі № 826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (очевидно, у тому числі позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку. 22. Колегія суддів зазначає, що повторне визнання бездіяльності НБУ (з посиланням на преюдиційне судове рішення як того вимагає позивачка) жодним чином не відновить порушене право позивачки на повернення коштів. 23. Таким чином, на переконання колегії суддів, в даному випадку позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові. 24. У той же час, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне. 25. Відповідно до статті 55 Закону № 679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. 26. Згідно зі статтею 66 Закону № 2121-III державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. 27. Відповідно до статті 67 Закону № 2121-III метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. 28. Аналіз зазначених норм свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій. 29. Банківський сектор, у свою чергу, це особлива сфера де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності. 30. Як слушно зауважує позивач, для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує Національний банк України як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників. 31. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків. У випадку ж несвоєчасного вчинення НБУ зазначених дій (наприклад протиправна бездіяльність НБУ, яка встановлена судами у справі № 826/15685/16), відбувається порушення прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів (депозиту позивача в даному випадку). 32. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 33. Таким чином, бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, проте такий спір не може бути вирішено в рамках адміністративного судочинства. 34. Аналогічна правова позиція викладена у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 826/9802/17 та колегія суддів не знаходить підстав для відступу від такого висновку. 35. При цьому, колегія суддів не враховує посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19, від 17.04.2019 у справі № 342/158/17, від 09.11.2018 у справі № 816/988/17, оскільки ці рішення прийняті у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин, які виникли у справі, яка розглядається. 36. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 37. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміни оскаржуваних судових рішень в частині мотивів, з яких вони виходили при ухваленні судових рішень. 38. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Національного Банку України задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №826/13307/16 змінити, виклавши мотивувальні частини зазначених судових рішень в редакції цієї постанови Верховного Суду. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №826/13307/16 - залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. СуддіА.І. Рибачук А.Ю. Бучик Л.В. Тацій

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2022 року м. Київ Справа № 761/28949/17 Провадження № 14-148цс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В. та ВСТАНОВИЛА: У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення коштів. Позов мотивований тим, що 22 травня 2015 року мiж ним і Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») укладено договір вкладу № 980-020-000084778 з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень +» на суму 200 001 грн строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року. Зі спливом строку договору 20 листопада 2015 року вклад автоматично пролонгований відповідно до підпункту 12 пункту 2.1 договору на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року. Після закінчення цього строку банк не повернув вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_1 . 23 травня 2016 року за заявою вкладника всю суму вкладу з нарахованими відсотками перераховано на інший поточний рахунок вкладника № НОМЕР_2 . У той же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн перераховано через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_3 . У результаті цих операцій станом на кінець операційного дня 23 травня 2016 року на поточному рахунку № НОМЕР_2 залишок коштів становив 180 000 грн, а на поточному рахунку № НОМЕР_3 - 20 066,99 грн. 23 травня 2016 року о 18 год 07 хв Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних». На підставі рішення НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш, рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», а з 15 липня 2016 року Фонд розпочав виплати відшкодування всім вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський». Позивач неодноразово звертався до банку-агента щодо отримання передбаченого законом гарантованого відшкодування за вкладом, проте банк-агент протягом червня - серпня 2016 року відмовляв у виплаті відшкодування з мотивів відсутності відомостей про заявника в базі даних ПАТ «Банк Михайлівський» та Фонду. 12 серпня 2016 року позивач отримав лист Фонду від 09 серпня 2016 року про відмову у виплаті коштів. 01 вересня 2016 року він отримав лист ПАТ «Банк Михайлівський» від 26 серпня 2016 року № 3Г2/880 з повідомленням, що виплати коштів з поточних рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , на яких обліковуються кошти в розмірі понад 200 000 грн, тимчасово обмежені з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації. 05 вересня 2016 року позивач повторно звернувся до Фонду зі скаргою, а 14 вересня 2016 року - з претензійною заявою, у якій просив невідкладно виплатити належні йому кошти з поточних рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 у ПАТ «Банк Михайлівський» у межах гарантованої законом суми 200 000 грн. 14 вересня 2016 року позивач отримав через банк-агент - Публічне акціонерне товариство «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») кошти в розмірі 180 000 грн. Одночасно ці кошти були зараховані на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_4 у ПАТ «Альфа-банк». Отже, 14 вересня 2016 року Фонд частково та зі значним простроченням виконав своє зобов`язання перед позивачем з виплати відшкодування коштів у розмірі 180 000 грн за рахунком № НОМЕР_2 . 07 листопада 2016 року він отримав залишок коштів у розмірі 20 000 грн, що обліковувалися на рахунку позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_3 , через ПАТ «Альфа-банк» з одночасним зарахуванням на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_4 у ПАТ «Альфа-банк». Позивач вказав, що відповідачем порушено його право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат вкладів з поточних рахунків у ПАТ «Банк Михайлівський», чим завдано майнову та моральну шкоду. На підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), статей 22, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) позивач просив стягнути з відповідача: три проценти річних та інфляційну складову в загальному розмірі 2 432,55 грн; 6 510,68 грн на відшкодування упущеної вигоди; 548 400 грн пені за прострочення зобов`язання; 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 05 липня 2018 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 три проценти річних з урахуванням інфляції в розмірі 2 432,55 грн, пеню за прострочення зобов`язання в сумі 100 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Фонду в дохід держави 1 024,32 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що несвоєчасна виплата відповідачем позивачу гарантованого відшкодування в розмірі 200 000 грн свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на це суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційної складової боргу на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Задовольнивши частково позов у частині стягнення пені в розмірі 100 000 грн, суд першої інстанції керувався пунктом 7 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким надання гарантій є фінансової послугою, тому відповідно до Закону № 1023-ХІІ прострочення Фондом виконання послуги з фінансового гарантування вкладів є підставою для стягнення з боржника на користь кредитора пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, розмір якої суд зменшив згідно зі статтею 3 та частиною третьою статті 551 ЦК України. У відшкодуванні моральної шкоди суд першої інстанції відмовив через недоведеність позову в цій частині. 24 квітня 2019 року постановою Київського апеляційного суду рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційної складової та пені за прострочення зобов`язання скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин частину другу статті 625 ЦК України та частину п`яту статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини, тому апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позову в частині стягнення з Фонду на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди. Законом № 4452-VI не передбачено відшкодування моральної шкоди вкладнику за рахунок коштів Фонду. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позову про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з Фонду, закрити провадження у справі в цій частині; для вирішення питання предметної і суб`єктної юрисдикції позову в іншій частині просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року в частині відмовлених позовних вимог і постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права. Як на підставу відмови в позові суд апеляційної інстанції вказав на відсутність між сторонами договірних та деліктних правовідносин. Недоговірне неделіктне зобов`язання між позивачем та відповідачем щодо виплати гарантованого законом відшкодування виникло безпосередньо з акта цивільного законодавства - Закону № 4452-VI. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Суди не врахували, що позов ґрунтується на нормах ЦК України та Закону № 4452-VI, які не суперечать одна одній та у своєму поєднанні відповідають правовим актам вищої юридичної сили - Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, практиці Європейського суду з прав людини. Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Грошовим зобов`язанням необхідно вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення. Оскільки інший спосіб компенсації інфляційних втрат та відповідальності за прострочення гарантійного зобов`язання в Законі № 4452-VI не передбачений, застосуванню підлягають норми статті 625 ЦК України. Крім того, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання Фонду стосуються безпосередньо правомірності дій, пов`язаних з виплатою відшкодування за вкладами, а відтак підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Поза увагою судів залишився той факт, що у спірних правовідносинах Фонд виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як гарант фінансових зобов`язань неплатоспроможних банків перед вкладниками в межах та порядку, встановлених відповідним законодавством. Правові підстави виникнення гарантійних правовідносин (договір або закон) не змінюють правового змісту цих правовідносин як споживчих. Оскільки публічні договори банку з фізичними особами містять положення про гарантійні зобов`язання Фонду щодо виплати відшкодування вкладів, Фонд є гарантом виконання зобов`язань банку перед вкладниками (споживачам фінансових послуг) за цими договорами. Порушення прав позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання гарантованого відшкодування за його вкладами в неплатоспроможному банку є порушенням прав споживача в розумінні законодавства про захист прав споживачів. Внаслідок неповного дослідження доказів та неповного встановлення обставин справи суди дійшли помилкового висновку про недоведеність позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди та відшкодування позивачу моральної шкоди. Оскільки відповідач відмовив позивачу у своєчасній виплаті коштів відшкодування після того, як розпочав виплату відшкодування іншим вкладникам банку, такими неправомірними діями він дискримінував позивача як вкладника та завдав йому моральної шкоди. Відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації, встановлено статтею 15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Також відшкодування моральної шкоди в результаті порушення прав споживача фінансових послуг передбачено статтями 4, 22 Закону № 1023-ХІІ. Вважав, що, встановивши обставини порушення відповідачем прав позивача, однак ухваливши у справі рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції фактично самоусунувся від виконання завдань цивільного судочинства та від захисту порушених прав. Також вказав, що апеляційну скаргу від імені Фонду подано неповноважною особою, на що позивач звертав увагу суду та звертався з клопотанням про закриття апеляційного провадження з тих підстав, що представник відповідача не здійснює адвокатську діяльність і договір про надання правової допомоги між ним та відповідачем не укладався. Однак суд апеляційної інстанції, порушуючи норми процесуального законодавства, вказане клопотання не розглянув. Позиція інших учасників справи У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Фонду на касаційну скаргу, у якому відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 27 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі. 29 квітня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. 21 липня 2021 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Колегія суддів керувалася такими міркуваннями. Предметом спору є стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційної складової в загальному розмірі 2 432,55 грн; упущеної вигоди - 6 510,68 грн; пені за прострочення виконання зобов`язання - 548 400 грн; відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн. Як на підставу позову позивач посилався на те, що 14 вересня 2016 року Фонд частково та зі значним простроченням виконав зобов`язання з виплати позивачу коштів у розмірі 180 000 грн за рахунком № НОМЕР_2 , а 07 листопада 2016 року він отримав залишок коштів у розмірі 20 000 грн за рахунком № НОМЕР_3 . Указував, що відповідач порушив його право на своєчасне і належне отримання гарантованих законом виплат, вкладів з поточних рахунків у ПАТ «Банк Михайлівський», правовими підставами позову позивач зазначив норми Закону № 4452-VI, статті 22, 625 ЦК України, Закону № 1023-ХІІ. Колегія суддів зазначила, що Фонд є учасником правовідносин, які виникають з договорів банківського вкладу. Зокрема, Фонд є гарантом виконання зобов`язань банку перед вкладниками за такими договорами. Фонд не є стороною цих договорів, проте є учасником споживчих правовідносин, підставою виникнення яких є такі договори. Відтак порушення прав позивача на своєчасне та в повному обсязі отримання гарантованого відшкодування за його вкладами в неплатоспроможному банку є порушенням прав споживача відповідно до законодавства про захист прав споживачів незалежно від того, який суб`єкт права порушив ці права (банк, Фонд чи уповноважена особа Фонду). Зазначені порушені права підлягають судовому захисту на підставі частини четвертої статті 42, статті 55 Конституції України як норм прямої дії, правових норм ЦК України, Закону № 4452-VI, Закону № 1023-ХІІ. Майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК Українитрьох процентів річних та інфляційних втрат, пені, упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних з виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що суди розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України); суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Колегія суддів послалася на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, у яких зроблено правові висновки про те, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання Фонду стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних з виплатою відшкодування за вкладами, та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 викладено загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому. Зокрема, міститься висновок про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених цією нормою грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за якою слід розглядати основний спір. Також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 зроблено висновок про те, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних з виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. У справі, що розглядається, позовні вимоги про право фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду пов`язані з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому з урахуванням вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У такому ж порядку підлягають вирішенню вимоги про сплату інфляційних втрат та трьох процентів річних, які є акцесорними (додатковими). Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц підтримано висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16 та від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, про поширення положень Закону № 1023-ХІІ на правовідносини щодо відповідальності за невиконання банком зобов`язань за договором надання банківських послуг. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, спір про захист прав споживачів фінансових послуг підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На переконання колегії суддів, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, упущеної вигоди та відшкодування моральної шкоди мають фактичні підстави, тотожні з позовними вимогами щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційної складової боргу - несвоєчасної виплати Фондом гарантованої державою суми грошового відшкодування за рахунок коштів Фонду. З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховної Суду щодо предметної юрисдикції про розгляд акцесорного спору за правилами юрисдикції розгляду основного спору, з огляду на позовні вимоги ОСОБА_1 , які стосуються і захисту прав споживача, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вбачала наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення правового висновку) Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, щодо застосування в подібних правовідносинах частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ,відповідно до якого вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену зазначеною нормою, а саме сплату пені в розмірі три проценти вартості послуги за кожний день прострочення. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що вимоги про стягнення пені за прострочення зобов`язання на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІмають розглядатися за правилами визначення юрисдикції відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, тобто за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Фактичні обставини справи, встановлені судами 22 травня 2015 року мiж ОСОБА_1 і ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір вкладу № 980-020-000084778 з виплатою процентів кожні 14 днів «Супердохідний тиждень +» на суму 200 001 грн строком на 182 дні до 20 листопада 2015 року. Зі спливом строку договору 20 листопада 2015 року вклад автоматично пролонгований відповідно до підпункту 12 пункту 2.1 договору на новий строк 182 дні до 20 травня 2016 року. Після закінчення цього строку банк не повернув вклад разом із залишком нарахованих за ним відсотків у розмірі 200 066,99 грн на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_1 . 23 травня 2016 року за заявою вкладника всю суму вкладу з нарахованими відсотками перераховано на інший поточний рахунок вкладника № НОМЕР_2 . У той же день частину цих коштів у розмірі 20 066,99 грн перераховано через касу банку на інший поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_3 . У результаті цих операцій станом на кінець операційного дня 23 травня 2016 року на поточному рахунку № НОМЕР_2 залишок коштів становив 180 000 грн, а на поточному рахунку № НОМЕР_3 - 20 066,99 грн. 23 травня 2016 року о 18 год 07 хв Правління НБУ прийняло постанову від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних». На підставі рішення НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш, рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський», а з 15 липня 2016 року Фонд розпочав виплати відшкодування всім вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський». Позивач неодноразово звертався до банку-агента щодо отримання передбаченого законом гарантованого відшкодування за вкладом, проте банк-агент протягом червня - серпня 2016 року відмовляв у виплаті відшкодування з мотивів відсутності відомостей про заявника в базі даних ПАТ «Банк Михайлівський» та Фонду. 12 серпня 2016 року позивач отримав лист Фонду від 09 серпня 2016 року про відмову у виплаті коштів. 01 вересня 2016 року він отримав лист ПАТ «Банк Михайлівський» від 26 серпня 2016 року № 3Г2/880 з повідомленням, що виплати коштів з поточних рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , на яких обліковуються кошти в розмірі понад 200 000 грн, тимчасово обмежені з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації. 05 вересня 2016 року позивач повторно звернувся до Фонду зі скаргою, а 14 вересня 2016 року - з претензійною заявою, у якій просив невідкладно виплатити належні йому кошти з поточних рахунків № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 у ПАТ «Банк Михайлівський» у межах гарантованої законом суми 200 000 грн. 14 вересня 2016 року позивач отримав через банк-агент - ПАТ «Альфа-банк» кошти в розмірі 180 000 грн. Одночасно ці кошти були зараховані на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_4 у ПАТ «Альфа-банк». Отже, 14 вересня 2016 року Фонд частково та зі значним простроченням виконав своє зобов`язання перед позивачем з виплати відшкодування коштів у розмірі 180 000 грн за рахунком № НОМЕР_2 . 07 листопада 2016 року він отримав залишок коштів у розмірі 20 000 грн, що обліковувалися на рахунку позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_3 , через ПАТ «Альфа-банк» з одночасним зарахуванням на його вкладний ощадний рахунок № НОМЕР_4 у ПАТ «Альфа-банк». Позиція Великої Палати Верховного Суду У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України). Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Позивач вказує на несвоєчасну виплату йому Фондом коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту). У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, банком та Фондом і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), від 05 травня 2020 року № 761/218908/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20). Статтею 5 КАС України установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). У статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України». Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду в сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду напрацювала усталену практику, зокрема в постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), від 25 березня 2020 року у справі №761/29213/18 (провадження № 14-541цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17 (провадження № 14-571цс16), від 27 лютого 2019 року у справі № 814/4104/15 (провадження № 11-846апп18), від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц (провадження № 14-349цс19) та багатьох інших. Як уже зазначалося, Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних справах (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справах № 761/7978/15-ц, № 805/2090/17-а, № 820/3664/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 815/2229/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17 та інші). У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, зокрема і відносини щодо формування переліку осіб, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника. Тому спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства не вбачається. Позивач просив стягнути з Фонду в межах установленого законом граничного розміру відшкодування кошти за вкладом, що включають: невиплачені кошти за відповідним вкладом станом на день витребування цього вкладу, а також суми, передбачені статтею 625 ЦК України, за цей же період, тому спірні правовідносини між Фондом і вкладником мають управлінський характер. Щодо юрисдикції про нарахування інфляційних втрат, встановлених статтею 625 ЦК України За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України випливає, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати в боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентіврічних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплатує додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим. Відтак ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 761/29213/18 (провадження № 14-541цс19), а також у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18, на яку посилається Касаційний цивільний суд, оскільки при розгляді адміністративних справ субсидіарно можливо застосовувати і норми ЦК України та, приймаючи до уваги висновок про акцесорні вимоги, зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Щодо юрисдикції спору за вимогою про стягнення з Фонду відшкодування упущеної вигоди, визначеної статтею 22 ЦК України, та моральної шкоди Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто відшкодування упущеної вигоди - це захід цивільно-правової відповідальності, що застосовується з метою захисту порушених прав і полягає у відшкодуванні боржником вартості майнових вигод, які кредитор міг би отримати, якби його суб`єктивне право не було б порушено. Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 623 ЦК України, відповідно до якої боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. З аналізу вказаних норм цивільного права вбачається, що для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідна сукупність таких підстав: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Ці підстави уможливлюють висновок про те, що стягнення упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди. Тобто і відшкодування упущеної вигоди, і відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Разом із цим за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору. У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів в одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20). У справі, що розглядається, позовні вимоги пов`язані з необхідністю визначення, чи є бездіяльність Фонду з виплати гарантованого відшкодування відповідно до статей 26, 27 Закону № 4452-VI неправомірною, що має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. Оскільки вимоги про стягнення відповідно до частини другої статті 625 та статті 22 ЦК України відшкодування майнової та моральної шкоди пов`язані з необхідністю дослідження бездіяльності Фонду, то і мають розглядатися в межах одного провадження за правилами адміністративного судочинства. Щодо застосування до спірних правовідносин положень частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, Законом України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ), законами № 2121-ІІІ та № 1023-XII. Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні. У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Згідно з підпунктом 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. У частині третій статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу). Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1). Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін. За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється. Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом, а також перерахування коштів з одного вкладного рахунку на інші вкладні рахунки та на карткові рахунки є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача. У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Тобто пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання за фінансовою послугою на користь споживача. І вказані висновки відповідають обставинам справи № 761/26293/16-ц, у якій спір виник між банком та фізичною особою - споживачем фінансових послуг. У справі, що перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, спір виник між Фондом та вкладником з приводу виплати гарантованого відшкодування вкладнику неплатоспроможного банку за відсутності договірних правовідносин між Фондом та вкладником неплатоспроможного банку, оскільки в таких правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої виплати. Тобто на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Оскільки фактичні обставини у справах № 761/26293/16-ц та № 761/28949/17 не є подібними, підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20 березня 2019 року, не вбачається. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати. Провадження у справі № 761/28949/17 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, стягнення трьох процентів річних, інфляційних витрат, упущеної вигоди, пені та моральної шкоди - закрити. Роз`яснити позивачу, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728587

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ Справа № 910/6939/20 Провадження № 12-45гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Рогач Л. І., судді-доповідача Пількова К. М., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О., представників учасників справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» - Беляневич О. А. , Слєпухи О. С., Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Лантуха Є. С. , Мартяна О. В. , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кібця Р. Р. , Цуканової С. Г. , Національного банку України - Петроченка С. О. , Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебтекс Україна» - не з`явилися, Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - Мосійчук Я. І. , розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Національного банку України та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 (суддя Літвінова М. Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебтекс Україна», Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору укладеним, визнання протиправними та скасування рішень. 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» (далі - Позивач, ТОВ «ФК «Скай») звернулося до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Відповідач-1, АТ «Дельта Банк»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач-2, Фонд), Національного банку України (далі - Відповідач-3, НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебтекс Україна» (далі - Третя особа-1, ТОВ «Дебтекс Україна»), з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш; визнання протиправним та скасування рішення Фонду від 09.07.2019 про скасування результатів аукціону з продажу активів АТ «Дельта Банк» #debtX_8878; визнання укладеним між ТОВ «ФК «Скай» та АТ «Дельта Банк» договору відступлення прав вимоги, що були реалізовані на аукціоні з продажу активів АТ «Дельта Банк» #debtX_8878, у викладеній у позові редакції. 1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач указує на те, що за наслідками проведення 07.06.2019 відкритих торгів (аукціону із зниженням ціни) з продажу активів, які обліковуються на балансі АТ «Дельта Банк», лот #debtX_8878, його визнано переможцем, про що складено відповідний протокол, на підставі якого Позивач як переможець сплатив повну вартість придбаного лота. Однак АТ «Дельта Банк» ухилилося від укладення договору відступлення прав вимоги, що були реалізовані на аукціоні, з посиланням на скасування результатів торгів рішенням Фонду від 09.07.2019, яке, у свою чергу, мотивоване прийняттям Правлінням НБУ рішення від 08.07.2019 № 465-рш. Зазначені дії Відповідачів Позивач вважає неправомірними і такими, що порушують його права. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. 12.10.2020 Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, позовні вимоги задовольнив; визнав протиправним та скасував рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш; визнав протиправним та скасував рішення Фонду від 09.07.2019 про скасування результатів аукціону з продажу активів АТ «Дельта Банк»#debtX_8878; визнав укладеним між ТОВ «ФК «Скай» та АТ «Дельта Банк» договір відступлення прав вимоги, що були реалізовані на аукціоні з продажу активів АТ «Дельта Банк» #debtX_8878, у редакції, яка додана до позовної заяви. 2.2. Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що визначення Фондом такої підстави для скасування спірних торгів (рішення виконавчої дирекції Фонду від 09.07.2019 № 1726 «Про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу активів АТ «Дельта Банк»; далі - Рішення № 1726) як скасування НБУ згоди на відчуження відповідних активів після визначення ТОВ «ФК «Скай» переможцем торгів та сплати ним повної вартості придбаного лота, не відповідає нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; такі дії порушують принцип правової визначеності при реалізації Фондом своїх повноважень у сфері виведення неплатоспроможного банку з ринку, що, у свою чергу, призвело до порушення закріплених у Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій і прав Позивача та фактично зумовило втручання у право мирного володіння майном у вигляді майнового інтересу, а також правомірних очікувань, захист яких гарантований статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. 2.3. Крім того, суди зазначили, що вимога ТОВ «ФК «Скай» про визнання укладеним договору відступлення прав вимоги, що були реалізовані на аукціоні з продажу активів АТ «Дельта Банк» #debtX_8878, у редакції, яка додана до позовної заяви, є правомірною та обґрунтованою, адже положення запропонованої Позивачем редакції договору містять істотні умови такого правочину, тобто є визнаними Відповідачами. Також суди вказали, що Позивач обрав ефективний спосіб захисту, який спрямований на поновлення його порушеного права як покупця. Суди попередніх інстанцій зазначили, що фактичне оформлення правовідносин купівлі-продажу було здійснено в момент досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, що відбулося з визнанням ТОВ «ФК «Скай» переможцем спірних торгів, підписанням ним протоколу та сплатою коштів як розрахунку за придбаний лот #debtX_8878, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17. Також суди вказали, що всупереч положенням статей 13, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на підтвердження власних доводів учасники справи не надали доказів того, що ТОВ «ФК «Скай» вступило у змову з будь-якими особами задля зниження ціни реалізації спірних активів чи щодо вчинення ними інших дій, спрямованих на досягнення такої цілі. 3. Короткий зміст вимог касаційних скарг 3.1. АТ «Дельта Банк» (далі також Скаржник-1), Фонд (далі також Скаржник-2), Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі також АТ «Укрексімбанк», Скаржник-3) та НБУ (далі також Скаржник-4) звернулися до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами, в яких просили прийняті у справі рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 4. Доводи Скаржника-1, викладені в касаційній скарзі 4.1. Суди застосували положення частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та частини другої статті 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладеного в постановах від 03.03.2018 у справі № 910/5388/16 та від 13.06.2018 у справі № 910/13169/16. 4.2. Укладення будь-яких договорів щодо відчуження прав вимоги за кредитними договорами, що перебувають у заставі НБУ, без його згоди є неправомірним. 4.3. Висновок судів про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не визначає права відкликання згоди на продаж у складі відповідного лота переданих у заставу майнових прав зроблений з порушенням статті 214 ЦК України, щодо застосування якої в подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. 5. Доводи Скаржника-2, викладені в касаційній скарзі 5.1. Скаржник-2 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків: щодо застосування пункту 6 Розділу VII Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 № 388 (далі - Положення № 388), частини шостої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 904/7747/17; застосування статей 17, 50 Закону України «Про заставу», статті 586 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 910/5388/16, від 13.06.2018 у справі № 910/13169/16; застосування статей 3,15, 16 ЦК України, викладеного в постанові Верховного Суду України у справі № 910/31110/15. 5.2. Відповідно до статті 17 Закону України «Про заставу» відчуження права вимоги за кредитними договорами та інших майнових прав, що увійшли до складу лота #debtX_8878, які знаходяться в заставі НБУ, можливе лише за згодою заставодержателя, і при цьому положення вказаного закону не містять будь-яких обмежень щодо права відкликати раніше надану згоду на відчуження. 5.3. Фонд має право в будь-який момент та на будь-якому етапі припинити продаж активу та зняти відповідний лот з продажу, відмінити (скасувати) відкриті торги (аукціон) незалежно від наявності / відсутності тих чи інших обставин (безумовне право замовника), отже, скасовуючи спірні торги (аукціон), він діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством. 5.4. Визнаний судами укладеним договір відступлення права вимоги суперечить встановленим обставинам справи, оскільки на день ухвалення судового рішення сума сплачених коштів за лот та гарантійного внеску була повернута переможцю торгів (аукціону), і після цього Позивач не вчиняв дій, що свідчили б про дійсний намір укласти договір. З огляду на наведене право Позивача не порушене. 6. Доводи Скаржника-З, викладені в касаційній скарзі 6.1. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України «Про заставу», розділу VII Положення № 388, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. 6.2. Обтяження, суб`єктами якого є АТ «Укрексімбанк» та НБУ, виникло не на підставі закону або рішення суду, а на підставі договорів застави, отже, є приватними, тому їх дія в силу норми пункту 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не припиняється. 6.3. За положеннями статті 17 Закону України «Про заставу» та статті 586 ЦК України відчуження заставленого майна можливе лише за згодою заставодержателя, отже, наразі не передбачено можливості відчуження предмета застави АТ «Укрексімбанк» та НБУ в рамках ліквідаційної процедури без їх згоди як заставодержателів. Таким чином, повноваження Фонду затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку не поширюються на заставлене майно, крім повноваження щодо визначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення ціни реалізації цього майна. 6.4. На будь-якому етапі проведення процедури реалізації активів (майна) до моменту підписання договору купівлі-продажу активу, а відтак і на етапі, коли переможець визначений, Фонд має право вирішувати питання про скасування торгів (аукціону) і визначений Положенням № 388 перелік цих підстав (причин) не є вичерпним. 6.5. Під час проведення торгів 07.06.2019 був порушений порядок оприлюднення паспорта торгів, що могло призвести до обмеження потенційного кола учасників торгів. Скаржник-3 вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/17999/20, пов`язаній з формуванням пулу активів спірного лота і скасуванням рішення Фонду, яким цей лот було сформовано. 6.6. На порушення частини першої' статті 207 ГПК України під час розгляду справи суд не встановлював, чи існують у сторін клопотання і заяви до початку розгляду справи по суті. 6.7. 13.05.2021 та 20.07.2021 Скаржник-3 подав пояснення до касаційної скарги. 7. Доводи Скаржника-4, викладені в касаційній скарзі 7.1. Суди попередніх інстанцій застосували статті 17, 50 Закону України «Про заставу», статтю 586 ЦК України без урахування висновку в подібних правовідносинах, вкладеного в постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 910/5388/16, від 13.06.2018 у справі № 910/13169/16, від 02.04.2019 у справі № 910/21375/16, від 17.05.2017 у справі № 910/22664/15, від 17.05.2017 у справі № 910/22662/15. 7.2. Суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.06.2018 у справі № 904/7747/17, щодо застосування абзацу четвертого пункту 6 розділу VII Положення № 388 стосовно наявності підстав та повноважень у Фонду для скасування відкритих торгів (аукціону). 7.3. У цій справі Позивач обрав неправильний спосіб захисту, на що суди уваги не звернули, не врахували висновки щодо застосування статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини першої статті 2, частин першої, другої статті 5 ГПК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 64, 67, 88, 89), від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункти 54-60), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Чахал проти Об`єднаного Королівства», «Афанасьєв проти України». 7.4. Абзацом дев`ятим пункту 3 розділу IV Положення № 388 закріплено необхідність отримання Фондом згоди заставодержателя, що узгоджується з положеннями статей 17, 50 Закону України «Про заставу» та статті 586 ЦК України, та вказані положення не передбачають заборони заставодержателю на скасування свого рішення щодо погодження реалізації предмета застави. Також обов`язок Фонду отримувати попереднє погодження від НБУ на реалізацію заставних активів банку в ліквідації закріплений в Договорі про співпрацю та координацію діяльності від 09.07.2012, укладеному між Фондом і НБУ відповідно до положень частини першої статті 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 7.5. Абзацом четвертим пункту 6 розділу VII Положення № 388 визначено, що Фонд має повноваження на скасування відкритих торгів (аукціону) до моменту підписання договору купівлі-продажу активу (майна), і перелік цих підстав не є вичерпним. 7.6. Оскаржуване рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш втратило свою силу одразу після його прийняття, а відтак не підлягає оскарженню. 7.7. Скаржник-4 зазначає, що обтяження, накладені на заставні активи АТ «Дельта Банк» у зв`язку з укладенням договору застави з НБУ, не є публічними, тому є чинними та відображаються в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. 7.8. Суди попередніх інстанцій не дослідили питання надання згоди АТ «Укрексімбанк» на реалізацію активів, переданих йому в заставу, причин суттєвого знецінення активів АТ «Дельта Банк», дотримання вимог законодавства при проведенні торгів 07.06.2019, у тому числі доказів несвоєчасного опублікування паспорта відкритих торгів (аукціону) на сайті, що могло мати наслідком обмеження потенційного кола учасників торгів. У той час як порушення порядку організації будь-якого з етапів проведення аукціону є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому відповідно до положень статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2018 у справі № 910/3638/15-г. 7.9. Проведення самих торгів ще не гарантує підписання між сторонами договору купівлі-продажу (відступлення) активів, отже, проведення торгів та підписання протоколу за їх наслідками не слід ототожнювати з укладенням договору купівлі-продажу (відступлення) активів, що відбувається протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону). 7.10. Застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, суди не врахували, що правовідносини у вказаній справі та справі, що розглядається, не є подібними, оскільки у справі № 922/3537/17 застосовувалися положення Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5. 7.11. Суди допустили порушення абзацу першого пункту 6 розділу VII Положення № 388, оскільки пропозиція Позивача була меншою за мінімальну ціну та один крок аукціону, отже, можна дійти висновку, що відкриті торги 07.06.2019 не відбулися. 7.12. Станом на час звернення з цим позовом скасовано результати відкритих торгів (аукціону), проведених 07.06.2019, та визнано таким, що втратило чинність, рішення виконавчої дирекції Фонду від 08.07.2019 № 1724 «Про продовження строку, передбаченого для укладання договору купівлі-продажу майна (активів) АТ «Дельта Банк», тому договір про відступлення права вимоги не міг бути визнаний укладеним у редакції, наданій Позивачем. 7.13. Крім того, проєкт договору про відступлення права вимоги передбачає сплату коштів за активи до моменту укладення такого договору, однак станом на час розгляду цієї справи АТ «Дельта Банк» повернуло Позивачу сплачені останнім кошти за придбаний лот, тобто договір є неоплаченим, а визнання договору укладеним прямо порушуватиме його пункт 4.2. 7.14. Заявлені у справі позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш та рішення Фонду від 09.07.2019 про скасування результатів аукціону з продажу активів АТ «Дельта Банк» не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення цих вимог не матиме наслідком поновлення прав Позивача. 7.15. З огляду на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, та зважаючи на положення договору про відступлення права вимоги, які передбачають оплату вартості активів до моменту укладення договору, визнання його укладеним не є ефективним способом захисту. Натомість, якщо припустити порушення прав Позивача, ефективним способом захисту в такому випадку буде застосування наслідків укладення такого договору. 7.16. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не з`ясовував, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були подані через канцелярію суду, що свідчить про порушення частини першої статті 207 ГПК України та підтверджується технічним записом судового засідання; суд безпідставно залишив без розгляду клопотання АТ «Укрексімбанк» про зупинення провадження у справі. 7.17. НБУ був позбавлений можливості подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк, оскільки отримав ухвалу про призначення розгляду справи за два дні до засідання та в день, що був крайнім строком, встановленим для подання відзиву. 7.18. 17.05.2021, 11.06.2021 та 08.02.2022 Скаржник-4 подав письмові пояснення у справі. 8. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 8.1. ТОВ «ФК «Скай» подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить подані скарги залишити без задоволення, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін. Щодо касаційної скарги Фонду 8.2. Підстави позову та фактичні обставини у справі, що розглядається, та справі № 904/7747/17, у якій суди встановили обставини існування об`єктивних підстав для внесення змін до умов продажу активів, зокрема відновлення іпотеки банку, що значною мірою впливало на вартість права вимоги за кредитним договором, майнові права за яким входили до складу лота, не є подібними. 8.3. Також відмінними є підстави позову та обставини у справах № 910/5388/16, № 910/13169/16 та цій справі, оскільки в ній надано оцінку застосуванню норм статей 17, 50 Закону України «Про заставу», статті 586 ЦК України в процедурі відчуження майна неплатоспроможного банку в процесі його ліквідації, тобто з урахуванням спеціальних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому посилання на судові рішення у вказаних справах безпідставні. 8.4. Правовідносини, предмет спору, обраний спосіб захисту, обставини справи № 3-1125гс16 та цієї справи очевидно різні. Крім того, чинний ГПК України не передбачає права на касаційне оскарження у зв`язку з неврахуванням висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України. Щодо касаційної скарги АТ «Укрексібанк» 8.5. Положення пункту 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження будь-яким майном (коштами) банку, тому, ураховуючи, що договором застави встановлювалися обмеження на розпорядження частиною активів АТ «Дельта Банк», що реалізовувалися за спірним лотом, ці обмеження втратили чинність та не мали юридичної сили. Отже, посилання Скаржника-3 на порушення статей 17, 50 Закону України «Про заставу» та статті 586 ЦК України безпідставні. 8.6. У правовідносинах, що склалися стосовно виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації, задоволення вимог кредиторів відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», єдиною особливістю продажу активів за яким є те, що майно банку, яке є предметом застави, включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для задоволення вимог заставодержателя. 8.7. Ні законом, ні Положенням № 388 не встановлено обов`язку Фонду отримувати згоду заставних кредиторів на реалізацію активів неплатоспроможного банку, що перебувають у заставі, отже відсутність відповідного рішення заставного кредитора не може вважатися перешкодою для проведення торгів. 8.8. На відміну від цієї справи у справі № 910/13169/16, на яку посилається Скаржник-3, розглядався спір щодо недійсності договорів купівлі-продажу прав вимоги, які належали банку та перебували в заставі НБУ, що були укладені до введення тимчасової адміністрації, тобто реалізація активів відбувалася в загальному порядку. 8.9. Помилковим є посилання на положення абзацу четвертого пункту 6 Розділу VII Положення № 388, які не є релевантними у спірних правовідносинах, оскільки містять підстави для скасування торгів, а не їх результатів. При цьому норми вказаного Положення визначають підстави та порядок скасування торгів, що можливе лише до їх проведення, а також скасування результатів торгів. 8.10. У касаційній скарзі Скаржник-3 не спростував тієї обставини, що Фонд, приймаючи рішення №1726 від 09.07.2019, яким скасовано результати аукціону, діяв не в межах повноважень та не у спосіб, встановлені законом та Положенням № 388. 8.11. Суди підставно врахували позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16.05.2019 в аналогічній справі № 910/10239/18, яка стосувалася оцінки правомірності скасування Фондом результатів аукціону з посиланням на частину шосту статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на норму, яка закріплює дискреційні повноваження Фонду, тому в цій частині підстави касаційного оскарження не підтвердилися. Щодо касаційної скарги НБУ 8.12. Вимоги касаційної скарги НБУ (щодо ухвалення нового рішення) не відповідають підставам касаційного оскарження, викладеним у пункті 4 частини другої статті 287 з посиланням на пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки наслідком задоволення цієї касаційної скарги є передача справи на новий розгляд. 8.13. НБУ посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 17, 50 Закону України «Про заставу», статті 586 ЦК України, абзацу четвертого пункту 6 розділу VII Положення № 388 та водночас на неврахування судами висновків Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування цих же норм, що є взаємовиключним. 8.14. Помилковими є посилання як на підставу подання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у подібних правовідносинах, оскільки вказану норму суд апеляційної інстанції не застосовував. 8.15. Лише на стадії касаційного оскарження Скаржник-4 надав витяг з договору про співпрацю та координацію діяльності від 09.07.2012, укладеного між ним та Фондом, який у силу частини другої статті 300 ГПК України не може бути взятий до уваги та врахований під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень. 8.16. Правовідносини у справах № № 910/5388/16, 910/13169/16, 910/21375/15, 910/3883/15, 910/22662/15, 910/22664/15, на які посилається Скаржник, не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки спірні у цих справах договори були укладені банком до введення в ньому тимчасової адміністрації. 8.17. Також не підлягають застосуванню висновки щодо ефективності обраного способу захисту, викладені Великою Палатою Верховного Суду в судових рішеннях у справах № 910/3009/18 та № 338/180/17, враховуючи, що правовідносини у вказаних справах та цій справі не є подібними. Щодо касаційної скарги АТ «Дельта Банк» 8.18. Посилання на те, що рішення Правління НБУ, яким надана згода на реалізацію заставних активів, є правочином, безпідставне, як і те, що до спірних правовідносин підлягала застосуванню норма статті 214 ЦК України. 8.19. 02.11.2021 від представника Позивача надійшли пояснення у справі, які він просить врахувати та залишити в силі прийняті у справі судові рішення, залишивши без задоволення подані касаційні скарги. 9. Розгляд справи Верховним Судом 9.1. Ухвалами від 31.03.2021, 05.04.2021, 22.04.2021 та 23.04.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданими касаційними скаргами, призначив розгляд справи, а також задовольнив клопотання Фонду та зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у цій справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку; надав строк для подання учасниками справи відзивів на касаційні скарги до 29.04.2021 та 11.05.2021. 9.2. 18.05.2021 у призначеному судовому засіданні оголошено перерву до 15.06.2021. 9.3. У судовому засіданні 15.06.2021 оголошено перерву до 20.07.2021. 9.4. Ухвалою від 20.07.2021 Верховний Суд передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему, що стосується оцінки такого способу захисту як визнання договору укладеним, його правильності та ефективності; а також питання правозастосування норм матеріального права, які мають загальний характер, зокрема частин другої, третьої статті 16 ЦК України, статей 20, 187 ГК України. 9.5. 14.09.2021 ухвалою Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу за касаційними скаргами Фонду, АТ «Дельта Банк», НБУ та АТ «Укрексімбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 на 16.11.2021. 9.6. 16.11.2021 ухвалою Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників, що розгляд справи відбудеться 09.02.2022. 10. Встановлені судами обставини 10.1. 11.04.2014 НБУ та АТ «Дельта Банк» уклали кредитний договір № 37 від 11.04.2014, відповідно до умов якого НБУ надав АТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності в розмірі 1 000 000 000, 00 грн на строк до 03.04.2015. 10.2. З метою забезпечення належного виконання умов цього кредитного договору НБУ та АТ «Дельта Банк» уклали договір застави майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014, згідно з умовами якого НБУ передано в заставу майнові права за кредитними договорами, укладеними між АТ «Дельта Банк» (заставодавцем), а також юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, зокрема, за кредитними договорами від 15.02.2011 № ВКЛ-2005814; від 12.07.2011 № НКЛ-2005814; від 23.11.2011 № ВКЛ-2005814/1; від 16.03.2012 № ВКЛ-2005814/2; від 15.02.2011 № ВКЛ-2005804 та від 31.10.2012 № НКЛ-2005823. 10.3. На підставі постанови Правління НБУ від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк». 10.4. 02.10.2015 на підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк». 10.5. Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 3105 від 19.11.2018 «Про погодження пропозиції АТ «Дельта Банк» щодо реалізації активів» та рішенням виконавчої дирекції Фонду № 3245 від 05.12.2018 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.11.2018 № 3105 «Про погодження пропозиції АТ «Дельта Банк» і щодо реалізації активів» погоджено реалізацію активів АТ «Дельта Банк», що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні) шляхом проведення відкритих торгів із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, а саме пул активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з юридичними особами, частина з яких знаходиться в заставі НБУ та АТ «Укрексімбанк», а також дебіторської заборгованості, зокрема, за кредитними договорами: від 12.07.2011 № НКЛ-2005814 (у заставі НБУ); від 12.07.2012 № НКЛ-2005814/3 (у заставі АТ «Укрексімбанк»); від 31.10.2008 № 200/08; від 15.02.2011 № ВКЛ-2005814 (у заставі НБУ); від 23.11.2011 № ВКЛ-2005814/1 (у заставі НБУ); від 16.03.2012 № ВКЛ-2005814/2 (у заставі НБУ); від 04.10.2013 № ВКЛ-2010667/1; від 27.11.2013 № ВКЛ-2010667/2; від 06.12.2013 № ВКЛ-2010667/3; від 27.06.2012 № НКЛ-2010667 (у заставі АТ «Укрексімбанк»); від 15.02.2011 № ВКЛ-2005804 (у заставі НБУ); від 27.07.2012 № НКЛ-2005804/2 (у заставі АТ «Укрексімбанк»); від 31.10.2012 № НКЛ-2005823 (у заставі НБУ); від 21.09.2007 № 131/07; від 27.06.2012 № НКЛ-2010632 (у заставі АТ «Укрексімбанк»); від 30.07.2008 №159/08; від 25.09.2008 № 193/08; від 12.09.2008 № 181/08; від 27.06.2007 № 64/07; від 23.01.2008 № 9/08; від 22.07.2008 № 156/08; від 15.10.2007 № 143/07. 10.6. Всього до складу пулу включено права вимоги та інші майнові права за 22 кредитними договорами, а також дебіторська заборгованість, лот № debtX_8829. Загальна заборгованість за відповідним пулом активів станом на 01.11.2018 становила 4 876 171 939,43 грн, початкова (стартова) ціна продажу - 897 231 999,30 грн. 10.7. Рішенням Правління НБУ № 838-рш від 13.12.2018 «Про погодження умов реалізації майнових прав за кредитними договорами, переданих Публічним акціонерним товариством АТ «Дельта Банк» у заставу, та втрату чинності розпорядчим актом Національного банку України» погоджено початкову ціну реалізації пулу активів у загальному розмірі 335 729 888, 52 грн, до якого увійшли майнові права за кредитними договорами від 15.02.2011 № ВКЛ-2005814; від 12.07.2011 № НКЛ-2005814; від 23.11.2011 № ВКЛ-2005814/1; від 16.03.2012 № ВКЛ-2005814/2; від 15.02.2011 № ВКЛ-2005804 та від 31.10.2012 № НКЛ-2005823. 10.8. 06.03.2019 відбувся аукціон з продажу лота № debtX_8829, переможцем якого визнано ТОВ «ФК «Скай» із запропонованою ціною 906 204 319, 29 грн. 10.9. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019 у справі № 640/3688/19 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Октант», заборонено АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Дебтекс Україна» вчиняти будь-які дії з проведення електронних торгів та оформлення результатів електронних торгів з продажу лота № debtX_8829, у тому числі формувати та підписувати протокол електронного аукціону, укладати з переможцем електронних торгів договір купівлі-продажу / відступлення таких активів (прав вимоги та майнових прав), проводити розрахунки за продане майно, приймати та передавати будь-які документи, пов`язані з предметом електронних торгів, у тому числі їх оригінали. 10.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 642 від 22.03.2019 «Про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу активів AT «Дельта Банк» скасовано результати відкритих торгів, проведених 06.03.2019 (лот № debtX_8829), з продажу пулу активів AT «Дельта Банк». 10.11. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2019 № 643 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Дельта Банк», на підставі пункту 14 частини п`ятої статті 12, частини сьомої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 20.07.2017 № 3117 «Про пілотний проект щодо реалізації активів (майна) банків, що ліквідуються, шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції», рішення виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2019 № 642 «Про скасування результатів відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів АТ «Дельта Банк», рішення Правління НБУ № 838-рш від 13.12.2018 та договору про надання послуг з комплексної підготовки та організації торгів (аукціонів) для пулу активів від 29.12.2019, укладеного з ТОВ «Дебтекс Україна», вирішено, зокрема: - визначити активи АТ «Дельта Банк», що підлягають продажу (повторному) з використанням послуг з комплексної підготовки та організації торгів (аукціонів) для пулу активів, що надаються ТОВ «Дебтекс Україна», на відкритих торгах (аукціоні) шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) та повторних торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції, а саме пул активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з юридичними особами, частина з яких знаходиться в заставі НБУ та АТ «Укрексімбанк», а також дебіторської заборгованості; - уповноваженій особі Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» забезпечити: подання необхідного пакета документів до НБУ з метою отримання погодження на реалізацію активів (майна), що знаходяться в заставі НБУ, або з метою прийняття останнім рішення про звернення стягнення на такі активи (майно) шляхом набуття НБУ прав кредитора в порядку, встановленому чинним законодавством; повідомлення АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Дебтекс Україна» про прийняття цього рішення протягом п`яти робочих днів після його прийняття; протягом п`яти робочих днів після отримання погодження на реалізацію активів (майна), що знаходяться в заставі НБУ, розміщення необхідних документів щодо активів (майна) у віртуальній кімнаті даних з метою забезпечення доступу потенційним покупцям до кімнати даних після приєднання останніх до договору щодо нерозголошення потенційним покупцем інформації з обмеженим доступом та банківської таємниці (кімната даних); - гарантійний внесок за лотами затвердити на рівні 5 % від їх початкової (стартової) ціни, що повинен бути сплачений на накопичувальний рахунок ТОВ «Дебтекс Україна»; - крок аукціону затвердити на рівні не менше 1 % від початкової (стартової) ціни лотів; - уповноваженій особі Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» після отримання коштів від реалізації активів (майна) за ціною продажу на накопичувальний рахунок АТ «Дельта Банк» забезпечити підписання договорів купівлі-продажу активів (майна) з переможцями торгів. 10.12. У пунктах 2.1-2.4 цього рішення сформовано пул активів АТ «Дельта Банк», що підлягав реалізації із залученням ТОВ «Дебтекс Україна» як організатора електронних торгів, у порядку використання електронної торгової системи шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) та повторних торгів (аукціонів), який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій, із визначенням початкових (стартових) та мінімальних цін продажу такого пулу активів, а саме: - на перших торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 897 231 999,30 грн; мінімальна ціна - 448 615 999,71 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 50 %; - на других торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 897 231 999,30 грн; мінімальна ціна - 358 892 799,74 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 60 %; - на третіх торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 897 231 999,30 грн; мінімальна ціна - 269 169 599,79 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 70 %; - на четвертих торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 897 231 999, 30 грн; мінімальна ціна - 179 446 399, 85 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 80 %. 10.13. До відповідного пулу активів АТ «Дельта Банк», лот № debtX_8878, увійшли в т. ч. права вимоги за кредитними договорами від 15.02.2011 № ВКЛ-2005814; від 12.07.2011 № НКЛ-2005814; від 23.11.2011 № ВКЛ-2005814/1; від 16.03.2012 № ВКЛ-2005814/2; від 15.02.2011 № ВКЛ-2005804 та від 31.10.2012 № НКЛ-2005823. 10.14. Наведені умови продажу погоджені рішенням Правління НБУ від 09.04.2019 № 280-рш «Про погодження умов реалізації пулу активів, переданих Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» у заставу Національному банку України, та втрату чинності розпорядчим актом Національного банку України», а саме: - погоджено початкову ціну реалізації пулу активів, зазначеного в додатку до цього рішення, у загальному розмірі 335 729 888,52 грн, затверджену рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2019 № 643; - погоджено спосіб і порядок реалізації уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» пулу активів, а також граничний розмір уцінки такого пулу, зокрема: на четвертих торгах - шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової ціни реалізації пулу активів, етапів подання учасниками торгів закритих цінових пропозицій та цінових пропозицій з граничною уцінкою на 80 % від початкової ціни реалізації пулу активів на перших торгах. 10.15. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12.04.2019 № 870 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2019 № 643» на виконання пунктів 6.8 та 6.12 Договору про співпрацю та координацію діяльності від 09.07.2012, підписаного між НБУ та Фондом, беручи до уваги рішення Правління НБУ від 09.04.2019 № 280-рш «Про погодження умов реалізації пулу активів, переданих Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» у заставу Національному банку України, та втрату чинності розпорядчим актом Національного банку України» та керуючись частиною шостою статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вирішено, зокрема, викласти пункт 2 рішення виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2019 № 643 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Дельта Банк» у новій редакції, згідно з якою пул активів АТ «Дельта Банк», що підлягає реалізації із залученням ТОВ «Дебтекс Україна» як організатора електронних торгів, у порядку використання електронної торгової системи шляхом проведення відкритих торгів (аукціонів) та повторних торгів (аукціонів), що складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лота, етапів подання закритих цінових пропозицій, із визначенням початкових (стартових) та мінімальних цін продажу такого пулу активів, а саме: - на перших торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 868 821 560, 95 грн; мінімальна ціна - 434 410 780, 53 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 50 %; - на других торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 868 821 560, 95 грн; мінімальна ціна - 347 528 624,40 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 60 %; - на третіх торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 868 821 560, 95 грн; мінімальна ціна - 260 646 468, 28 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 70 %; - на четвертих торгах: початкова (стартова) ціна продажу пулу активів - 868 821 560, 95 грн; мінімальна ціна - 173 764 312, 18 грн; відсоток зниження початкової (стартової) ціни - 80 %. 10.16. Проведення торгів з продажу лота № debtX_8878 призначалося на 16.05.2019, 24.05.2019 та 31.05.2019, однак відповідні торги (аукціони) не відбувалися, у зв`язку з відсутністю ставок допущених учасників. 10.17. 03.06.2019 на офіційному веб-сайті Фонду опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів (майна) АТ «Дельта Банк» 07.06.2019, відповідно до якого виставлено на продаж на відкритих торгах (голландському аукціоні) активи, що обліковуються на балансі АТ «Дельта Банк» у складі одного лота № debtX_8878 з початковою (стартовою) ціною лота у розмірі 868 821 560, 95 грн та мінімальною ціною лота в розмірі 173 764 312,18 грн. 10.18. Проведення 07.06.2019 торгів (аукціону) оформлено протоколом електронних торгів № debtX_8878, а їх переможцем визнано ТОВ «ФК «Скай» із запропонованою ціною в розмірі 182 452 527, 76 грн. 10.19. 02.07.2019 ТОВ «ФК «Скай» перерахувало на користь АТ «Дельта Банк» грошові кошти в розмірі 182 452 527, 76 грн як оплату за придбання лота № debtX_8878, що підтверджується платіжним дорученням від 02.07.2019 № 275. 10.20. Листом, отриманим АТ «Дельта Банк» за вх. № 15431 від 02.07.2019, ТОВ «ФК «Скай» звернулося до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк» із запрошенням 03.07.2019 до офісу ТОВ «ФК «Скай» для укладення договорів купівлі-продажу та відступлення права вимоги за зобов`язаннями, які є складовою пулу активів предмета електронних торгів, оформлених протоколом електронних торгів № debtX_8878 від 07.06.2019. 10.21. Листом, отриманим АТ «Дельта Банк» за вх. № 15637 від 05.07.2019, ТОВ «ФК «Скай» вчергове запросило уповноваженого представника АТ «Дельта Банк» до укладення договорів купівлі-продажу та відступлення права вимоги за наслідками продажу лота № debtX_8878, оформленого протоколом електронних торгів № debtX_8878 від 07.06.2019. 10.22. Позивач надав також копію листа-застереження від 04.07.2019 на ім`я Фонду та АТ «Дельта Банк» щодо необхідності підписання договору, у відповідь на яке Фонд направив Позивачу лист від 06.08.2019 за №27-13612/19 вже після прийняття оскаржуваного рішення. 10.23. Рішенням Правління НБУ від 08.07.2019 №465-рш «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Правління Національного банку України від 09.04.2019 № 280-рш» визнано таким, що втратило чинність, рішення Правління НБУ від 09.04.2019 № 280-рш «Про погодження умов реалізації пулу активів, переданих Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» у заставу Національному банку України, та втрату чинності розпорядчим актом Національного банку України». 10.24. Рішенням № 1726 вирішено: - скасувати результати відкритих торгів, проведених 07.06.2019 (протокол електронних торгів від 07.06.2019, лот № debtX_8878), з продажу пулу активів, що складається з прав вимоги, інших майнових прав за кредитними договорами та дебіторської заборгованості АТ «Дельта Банк», умови продажу якого затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2019 № 643 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Дельта Банк»; - уповноваженій особі Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк»: забезпечити повернення переможцю електронних торгів сплачених ним коштів за лот та гарантійного внеску відповідно до нормативно-правових актів Фонду; забезпечити у 5-денний термін повторне подання уповноваженому структурному підрозділу Фонду пропозицій щодо продажу активу (майна), зазначеного в пункті 1 цього рішення, для винесення їх на розгляд Комітету Фонду з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків; - визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчої дирекції Фонду від 08.07.2019 № 1724 «Про продовження строку, передбаченого для укладення договору купівлі-продажу майна (активів) АТ «Дельта Банк». 10.25. Підставою прийняття вказаного рішення № 1726 визначено рішення комісії з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації і проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються (пункт 7 протоколу від 09.07.2019 № 219/19К); лист НБУ від 08.07.2019 № 465-рш; положення приписів частини шостої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 6 розділу VІІ Положення № 388. 10.26. 15.07.2019 АТ «Дельта Банк» перерахувало на користь ТОВ «ФК «Скай» грошові кошти в розмірі 182 452 527,76 грн як повернення оплати за лот № debtX_8878, що підтверджується платіжним дорученням від 15.07.2019 № 1855509. 11. Позиція Великої Палати Верховного Суду 11.1. Спір у цій справі виник стосовно укладення договору купівлі-продажу прав вимоги на відкритих торгах (аукціоні) з продажу активів неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації. 11.2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює відносини, що виникають у зв`язку з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. 11.3. Відповідно до частини першої статті 3 цього закону установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом, є Фонд. 11.4. Статтею 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон; зараз і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку та приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку. 11.5. Частинами першою, другою статті 50 Закону передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. 11.6. Відповідно до частин другої, третьої статті 51 Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. 11.7. За положеннями частини шостої статті 51 Закону майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване, зокрема, на відкритих торгах (аукціоні), який може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). 11.8. Відкриті торги, у розумінні цього закону, - спосіб продажу майна (активів), за якого переможцем (покупцем) стає учасник, що відповідає конкурсним умовам, запропонував за майно (активи) найвищу ціну та взяв на себе виконання конкурсних зобов`язань, а для об`єктів цивільних прав, обмежених в обороті, - також може мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та має відповідні ліцензії і дозволи. 11.9. Відповідно до частини сьомої цієї статті порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду, які він приймає з питань, віднесених до його повноважень і які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами; такі нормативно-правові акти Фонд видає у формі, зокрема, положень, які підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 6 Закону). 11.10. Таким актом є Положення № 388, прийняте та затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду, розроблене, у тому числі, відповідно до Закону. Метою цього Положення є визначення порядку організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів / пулів активів. 11.11. Пунктами 1, 2 розділу VI цього Положення (зараз і далі в редакції, чинній на час проведення торгів) визначено, що на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися, зокрема, такі види активів (майна) банку, що ліквідується, як права вимоги. 11.12. Продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через електронну торгову систему. 11.13. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об`єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об`єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об`єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків. Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається (частини друга, третя пункту 7 статті 51 Закону). 11.14. Розділом Vцього Положення визначено порядок розкриття інформації про активи (майно) банків, що ліквідуються, пунктами 1, 2, 4 якого передбачено, що протягом п`яти робочих днів після рішення Фонду щодо затвердження умов продажу активу(ів) (майна) банк на своєму веб-сайті і Фонд на своєму офіційному веб-сайті оприлюднюють публічні паспорти активів (майна) та паспорти відкритих торгів (аукціонів) за формою та структурою інформації, визначеними в додатках 7-16 до цього Положення, відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду або колегіального органу Фонду з питань консолідації та продажу активів (у разі делегування йому відповідних повноважень) про затвердження умов продажу активів (майна) такого банку згідно із чинним законодавством України. Протягом п`яти робочих днів після оприлюднення банком, що ліквідується, на своєму веб-сайті і Фондом на своєму офіційному веб-сайті публічних паспортів активів (майна) та паспорта відкритих торгів (аукціонів) Фонд розміщує оголошення щодо продажу активів (майна) в друкованих засобах масової інформації, визначених виконавчою дирекцією Фонду. Період між датою оприлюднення на веб-сайті банку та офіційному веб-сайті Фонду публічного паспорта активу (майна), паспорта відкритих торгів (аукціону) і датою проведення відкритих торгів (аукціону) (строк експозиції) не може бути меншим семи робочих днів. Потенційний покупець одночасно подає до Фонду та до банку, що ліквідується, у тому числі засобами електронного зв`язку, заявку про зацікавленість у придбанні активу(ів) (майна). 11.15. Протягом п`яти робочих днів з дати отримання заявки про зацікавленість у придбанні активу(ів) (майна), але не пізніше дня, що передує дню проведення відкритих торгів (аукціону), банк укладає з таким потенційним покупцем договір щодо нерозголошення інформації з обмеженим доступом, у тому числі банківської таємниці та персональних даних. Після цього банк надає потенційному покупцю проєкт договору купівлі-продажу активів (майна) та забезпечує можливість ознайомлення з документами щодо активу(ів) (майна) на період до дати проведення відкритих торгів (аукціону) у кімнаті даних у робочий час упродовж робочого тижня, а також щодо активів (майна), визначених Фондом, на спеціальному захищеному веб-сайті, доступ до якого забезпечується Фондом цілодобово. Не менше ніж за три робочих дні до кожних повторних відкритих торгів (аукціону) по лоту Фонд оновлює паспорт відкритих торгів (аукціону). Фонд та банк, що ліквідується, оприлюднюють оновлений паспорт відкритих торгів (аукціону) на своїх веб-сайтах без оприлюднення оголошення щодо продажу активів (майна) в друкованих засобах масової інформації. 11.16. За результатами відкритих торгів (аукціону) Фонд на своєму офіційному веб-сайті та веб-сайті банку, що ліквідується, не пізніше трьох робочих днів після повного розрахунку покупця або скасування / визнання такими, що не відбулись, відкритих торгів (аукціону), оприлюднює ціну продажу або інформацію, що відкриті торги (аукціон) скасовані/визнані такими, що не відбулися. 11.17. Таким чином, визначений Положенням № 388 спеціальний порядок реалізації майна (активів) банку у процедурі його ліквідації становить узгоджену чітку послідовність етапів з підготовки, призначення, затвердження умов проведення торгів. 11.18. При цьому до початку проведення торгів затверджені виконавчою дирекцією Фонду умови та порядок проведення торгів підлягають розміщенню у відкритому доступі для надання можливості потенційним учасникам (покупцям) попередньо ознайомитися та визначитись щодо участі у них; учасникам забезпечується можливість ознайомитися зі змістом умов договору купівлі-продажу, який буде укладено за результатами проведення торгів. 11.19. Встановлений цим Положенням порядок має бути дотриманий усіма учасниками торгів. 11.20. Порядок продажу активів (майна) банку на відкритих торгах (аукціоні) визначений розділом VІІ Положення № 388, за яким проведення відкритих (торгів) аукціону здійснюється на підставі договору, укладеного між організатором відкритих торгів (аукціону) та Фондом. 11.21. Для участі у відкритих торгах (аукціоні) потенційний покупець зобов`язаний внести на рахунок організатора відкритих торгів (аукціону) гарантійний внесок у вигляді грошових коштів, розмір яких встановлюється Фондом, та/або надати електронну банківську гарантію, яка передбачає строк для оплати вимоги не більше трьох робочих днів і бенефіціарами за якою є банк (кілька банків), майно (активи) якого (яких) виставляється для продажу, у розмірі грошового забезпечення (покриття) за мінусом винагороди організатора відкритих торгів (аукціону) (пункти 1, 2 розділу). 11.22. Разом із цим передбачено, що зняття лотів з продажу на відкритих торгах (аукціоні), скасування відкритих торгів (аукціонів) може здійснюватися виключно на підставі відповідного рішення виконавчої дирекції Фонду (абзац другий пункту 6 розділу VІІ Положення № 388). 11.23. Так, пункт 6 розділу VІІ Положення № 388 визначає, що відкриті торги (аукціон) не можуть вважатися такими, що відбулися, у разі відсутності кроку відкритих торгів (аукціону) у розрізі лотів або якщо на участь у відкритих торгах (аукціоні) було зареєстровано лише одного потенційного покупця (учасника). Виконавча дирекція Фонду має право в будь-який момент, у тому числі під час проведення відкритих торгів (аукціону), припинити продаж активу (майна) та зняти відповідний лот з продажу на відкритих торгах (аукціоні). У разі прийняття такого рішення уповноважена особа Фонду надає організатору відкритих торгів (аукціону) письмове повідомлення про зняття лота з продажу і відкриті торги (аукціон) скасовуються (абзац третій пункту 6). У разі зміни на будь-якому етапі організації або проведення процедури реалізації активів (майна) до моменту підписання договору купівлі-продажу активу (майна) його суттєвих характеристик, у тому числі погашення позичальником 20 % і більше від заборгованості за кредитним договором, виведення майна із застави банку, реструктуризація кредитної заборгованості відповідно до нормативно-правових актів Фонду, наявність судових рішень та інших факторів, які можуть вплинути на ціну продажу такого активу (майна), тощо, уповноважена особа Фонду інформує про це Фонд для розгляду питання щодо скасування відповідних відкритих торгів (аукціону) або продовження їх проведення з інформуванням про зміну суттєвих характеристик активу (майна) на сайті банку(ів) та веб-сайті Фонду, а також організатора відкритих торгів (аукціону) до дати проведення відкритих торгів (аукціону). Якщо при реалізації на відкритих торгах (аукціоні) пулу активів (майна) на будь-якому етапі організації та проведення процедури реалізації такого пулу активів (майна) до моменту укладення договору купівлі-продажу відбувається зміна суттєвих характеристик пулу активів (майна), крім змін, що викликані курсовими різницями та/або нарахуванням процентів за зобов`язаннями, і балансова вартість активів (майна), що входять до пулу активів (майна) та щодо яких відбулись такі зміни, відображена у рішенні Фонду, яким затверджено умови продажу пулу активів (майна): - не перевищує 10 % від загальної балансової вартості усього пулу активів (майна), відображеної у відповідному рішенні Фонду, - в межах строків, визначених відповідно до цього Положення, переможець відкритих торгів (аукціону) укладає із банком договір купівлі-продажу такого пулу активів (майна) із характеристиками станом на дату укладення договору купівлі-продажу, в тому числі із майновими правами щодо активів (майна), які виникли до дати укладення договору купівлі-продажу в результаті дій (бездіяльності) третіх осіб, та сплачує в повному обсязі ціну продажу пулу активів (майна) відповідно до протоколу відкритих торгів (аукціону); - становить від 10 % до 20 % від загальної балансової вартості усього пулу активів (майна), відображеної у відповідному рішенні Фонду, - в межах строків, визначених відповідно до цього Положення для укладення договору купівлі-продажу, банк/Фонд інформує про такі обставини переможця відкритих торгів (аукціону) і у випадку відсутності заперечень від останнього щодо вказаних змін такий переможець укладає із банком договір купівлі-продажу такого пулу активів (майна) із характеристиками станом на дату укладення договору купівлі-продажу, в тому числі із майновими правами щодо активів (майна), які виникли до дати укладення договору купівлі-продажу в результаті дій (бездіяльності) третіх осіб, та сплачує в повному обсязі ціну продажу пулу активів (майна) відповідно до протоколу відкритих торгів (аукціону) або, якщо переможець відкритих торгів (аукціону) не погоджується із змінами у складі пулу активів (майна), банк інформує про це Фонд для розгляду питання про скасування результатів відповідних відкритих торгів (аукціону); - становить 20 % і більше відсотків від загальної балансової вартості усього пулу активів (майна), відображеної у відповідному рішенні Фонду, - в межах строків, визначених відповідно до цього Положення для укладення договору купівлі-продажу, банк інформує про такі обставини Фонд для розгляду питання про скасування результатів відповідних відкритих торгів (аукціону). У разі продажу майнових прав за кредитами кошти, що надійшли до банку у якості погашення частини чи всієї заборгованості за такими кредитами: - до укладення договору купівлі-продажу активів (майна) банку(ів) та здійснення оплати за таким договором включаються банком до його ліквідаційної маси; - після укладення договору купівлі-продажу активів (майна) банку(ів) та здійснення оплати за таким договором повертаються позичальнику у порядку та строки, визначені законодавством про переказ коштів. При цьому, у разі надходження таких коштів на накопичувальний рахунок банку банк зобов`язаний повідомити нового кредитора про їх повернення позичальнику. У разі якщо покупцем здійснено оплату за актив(и) (майно) банку до укладення договору купівлі-продажу активу(ів) (майна) банку та Фондом було прийнято рішення про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) банк повертає такому покупцю перераховані ним кошти протягом трьох робочих днів з дня прийняття такого рішення Фондом. 11.24. Аналіз абзаців першого - третього наведеного пункту Положення № 388 дає підстави для висновку про те, що передбачене зазначеними частинами право Фонду припинити продаж активу (майна), зняти відповідний лот з продажу на відкритих торгах та скасувати такі торги з повідомленням організатора до дати проведення відкритих торгів (аукціону) може бути реалізовано до моменту визначення переможця та підписання протоколу відкритих торгів. 11.25. Натомість визначена абзацами п`ятим -восьмим цього пункту зміна суттєвих характеристик пулу активів (майна) на будь-якому етапі організації та проведення процедури реалізації такого пулу активів (майна), балансова вартість яких та щодо яких відбулись зміни, що становить: від 10% до 20% від загальної балансової вартості усього пулу активів (лише у разі незгоди переможця із змінами у складі пулу активів) або 20 % і більше відсотків від загальної балансової вартості усього пулу активів (майна) надає право Фонду вирішити питання про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) на будь-якому етапі їх проведення, у тому числі після визначення переможця, але до підписання договору купівлі-продажу активів за його результатами. 11.26. Спірне рішення виконавчої дирекції Фонду № 1726 про скасування торгів з продажу лота #debtX_8878 прийняте після проведення торгів, визначення переможця, підписання учасниками відповідного протоколу містить посилання на наведений пункт 6 розділу VІІ Положення № 388 та частину шосту статті 12 Закону, за якою виконавча дирекція Фонду приймає рішення з інших питань, що випливають із цього Закону, мети діяльності Фонду, які не належать до компетенції адміністративної ради Фонду. 11.27. Втім, це рішення Фонду не містить посилання на конкретні обставини, які б надавали Фонду підстави для прийняття рішення про скасування торгів після підписання протоколу за результатами їх проведення до укладення договору купівлі-продажу, зокрема таку обставину як зміна суттєвих характеристик пулу активів та їх значення. 11.28. Також підстави, за яких виконавча дирекція Фонду має скасувати результати відкритих торгів (аукціону), визначені пунктом 4 розділу VІІ Положення № 388, відповідно до якого у разі відмови переможця відкритих торгів (аукціону) від підписання протоколу відкритих торгів (аукціону), укладання договору купівлі-продажу активу (майна), розрахунків або придбання активів (майна) банку, що ліквідується, кошти, що надійшли як забезпечення виконання зобов`язань учасника відкритих торгів (аукціону) (потенційного покупця), перераховуються такому банку. У разі встановлення, що переможець відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги або за договором забезпечення виконання зобов`язання є боржником та/або поручителем за такими договорами, уповноважена особа Фонду інформує про це Фонд і результати відкритих торгів (аукціону) скасовуються. Кошти, що надійшли як забезпечення виконання зобов`язань учасника відкритих торгів (аукціону) (потенційного покупця), перераховуються банку(ам), активи (майно) якого(их) виставлялися для продажу. 11.29. На вказані обставини Фонд не посилався в рішенні № 1726 та такі судами не встановлені. 11.30. Інших підстав, за наявності яких Фонд має право або зобов`язаний скасувати результати відкритих торгів (аукціону) згадане Положення не містить. 11.31. Таким чином рішення виконавчої дирекції Фонду про скасування торгів після їх проведення, визначення переможця та підписання протоколу за їх результатами могло бути прийнято лише з підстав, передбачених Положенням № 388. 11.32. Верховний Суд уже звертав увагу на те, що для прийняття Фондом рішення про скасування електронних торгів або їх результатів недостатньо мати право (визначену законом компетенцію), а ще й необхідні визначені чинним законодавством підстави (причини) такого скасування (постанова від 16.05.2019 у справі № 910/10239/18). 11.33. Зважаючи на те, що рішення виконавчої дирекції Фонду про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) прийнято за відсутності визначених законом підстав та відповідних повноважень Фонду, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що порушує права Позивача, отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про існування підстав для задоволення позову в цій частині обґрунтовані. 11.34. З огляду на наведене не знайшли свого підтвердження посилання Скаржників (пункти 5.1, 5.3, 6.4, 7.2, 7.5) на неправильне застосування судами частини шостої статті 12 Закону та наведеного пункту Положення № 388 стосовно повноважень Фонду скасувати відкриті торги, а також на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 904/7747/17, у якій було встановлено, що підставою для скасування Фондом відкритих торгів стало відновлення іпотеки (обтяження нерухомого майна іпотекою) банку, що значною мірою впливало на вартість права вимоги за кредитним договором, майнові права за яким входили до складу зазначеного лота. 11.35. Аргументи Скаржника-4 (пункти 7.8, 7.9) про недослідження судами дотримання порядку проведення спірних торгів, у тому числі, що пропозиція Позивача була меншою за один крок, спростовуються змістом судових рішень. Велика Палата Верховного Суду оцінку судовим рішенням в цій частині не надає, оскільки наявність стверджуваних порушень не було визначено як підставу скасування торгів та відмови від укладення договору купівлі-продажу. Щодо згоди заставодержателя на відчуження активів неплатоспроможного банку, що перебувають у заставі 11.36. Спірне рішення виконавчої дирекції Фонду містить посилання також на повідомлення НБУ про визнання таким, що втратило чинність, рішення Правління НБУ від 09.04.2019 № 280-рш «Про погодження умов реалізації пулу активів, переданих Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» у заставу Національному банку України, та втрату чинності розпорядчим актом Національного банку України». 11.37. На обґрунтування цієї підстави Відповідачі посилаються на неможливість відчуження активів неплатоспроможного банку, що перебувають у заставі, за відсутності згоди заставодавців. 11.38. Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. 11.39. Згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом. 11.40. Водночас правовідносини з продажу активів банку у процедурі його ліквідації регулюються Законом, який встановлює спеціальний порядок та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації. 11.41. Згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 цього Закону з дня початку ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається. 11.42. Цей Закон не містить положень, що вимагають отримання Фондом згоди заставодержателя як умови передачі заставного майна на реалізацію в процедурі ліквідації банку. 11.43. Доводи Скаржників (пункти 6.2, 7.7) про те, що обтяження активів заставою є приватним, тому їх дія в силу норм пункту 7 частини другої статті 46 Закону не припиняється, не ґрунтуються на цій нормі, оскільки втрачають чинність не лише публічні обтяження, а й обмеження на розпорядження будь-яким майном (коштами) банку з дня початку процедури ліквідації банку. Сам же продаж здійснюється відповідно до норм Закону. 11.44. Права заставодержателя у процедурі продажу активів банку у процесі його ліквідації захищаються положенням частини третьої статті 52 Закону, за яким майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. 11.45. Отже, кошти, отримані від продажу заставного майна, спрямовуються в акцептованому розмірі на задоволення вимог заставодержателя, який також має право звернути стягнення на заставне майно за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності. 11.46. Частина п`ята статті 18 Закону зобов`язує Фонд розміщувати на своєму офіційному веб-сайті та на веб-сайті неплатоспроможного банку таку інформацію щодо неплатоспроможного банку та банку, що знаходиться в ліквідації, як результати оцінки активів банку з розподілом за видами активів і зазначенням незалежного суб`єкта оціночної діяльності, способу оцінки та дати, на яку здійснена оцінка протягом 10 робочих днів з дати, що передбачена законодавством для оформлення документа та/або надання інформації (пункт 3). 11.47. На порушення наведеного положення Закону учасники справи, у тому числі АТ «Укрексімбанк», не посилалися. 11.48. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передача на продаж у процедурі ліквідації активів (майна) банку, які перебувають у заставі, здійснюється у визначеному Законом та Положенням № 388 порядку, що не вимагає отримання Фондом згоди заставодержателя на продаж таких активів. Фонд у таких правовідносинах не є заставодавцем, оскільки здійснює спеціальні функції щодо задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, а відсутність згоди заставодержателя та/або її відкликання не є підставою недійсності проведених відкритих торгів або скасування їх результатів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє як неналежні доводи Скаржників (підпункти 4.1, 5.1, 7.1 цієї постанови) про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування статей 17, 50 Закону України «Про заставу» та статті 586 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду України від 17.05.2017 у справах № № 910/22662/15, 910/22664/15 та постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 910/5388/16, від 13.06.2018 у справі № 910/13169/16, від 02.04.2019 у справі № 910/21375/16. У зазначених справах предметом спору були вимоги щодо встановлення ознак недійсності нікчемного правочину на підставі статті 38 Закону як такого, що вчинений впродовж одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку, у той час як правовідносини у справі, що розглядається, виникли з приводу укладення правочину з відчуження активів неплатоспроможного банку в його ліквідаційній процедурі на предмет застосування статей 46, 51, 52 Закону. 11.49. При цьому не знайшли свого підтвердження посилання Скаржника-4 (підпункт 7.4 цієї постанови) на те, що абзацом дев`ятим пункту 3 розділу IV Положення № 388 закріплено необхідність отримання Фондом згоди заставодержателя, оскільки вказане положення лише визначає, що при плануванні продажів активів (майна) Фонд та/або уповноважені особи Фонду також враховують наявні ризики, внутрішні та зовнішні обмеження продажу, зокрема необхідність отримання додаткового погодження (згоди), у тому числі від заставодержателя (іпотекодержателя). При цьому надання такої згоди як обов`язкової умови передачі активів (майна) банку, що ліквідується, на реалізацію ні Законом, ні Положенням № 388 не передбачено, як і не визначено відсутність такої згоди підставою, за якою результати торгів підлягають скасуванню. 11.50. Відтак спірне рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш, яким визнано таким, що втратило чинність рішення про погодження умов реалізації пулу активів не створює для виконавчої дирекції Фонду наслідків, у тому числі права або обов`язку прийняти рішення про скасування результатів торгів після їх проведення та підписання протоколу з переможцем. 11.51. З наведених мотивів доводи Скаржників (підпункти 4.2, 4.3, 5.2, 6.3), що стосуються правомірності дій НБУ з відкликання наданої на продаж заставленого майна згоди, не можуть братися до уваги. 11.52. Водночас наведені висновки не свідчить про відсутність підстав та не є перешкодою особі / особам, які вважають порушеними або невизнаними свої права та/або охоронювані законом інтереси, звернутися за їх захистом. 11.53. У зв`язку з викладеним не є релевантними доводи Скаржника-4 (підпункт 7.6) про те, що вказане рішення Правління НБУ № 465-рш втратило свою силу одразу після його прийняття, однак посилання (підпункт 5.1, 7.3, 7.14) на те, що визнання протиправним та скасування вказаного рішення Правління НБУ не є ефективним способом захисту та не поновить право Позивача в цій частині обґрунтовані та заслуговують на увагу. 11.54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. 11.55. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що право Позивача як переможця спірних торгів не є порушеним внаслідок прийняття Правлінням НБУ рішення № 465-рш про визнання таким, що втратило чинність рішення Правління НБУ щодо погодження умов реалізації пулу активів на спірних торгах, оскільки не створило для виконавчої дирекції Фонду наслідків у вигляді обов`язку скасувати результати торгів відповідно до положень Закону та Положення № 388. 11.56. Дійшовши цілком правильного висновку щодо відсутності вимоги про отримання згоди заставодержателя на реалізацію заставних активів на відкритих торгах (аукціоні), суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та помилково задовольнили позов у частині визнання протиправним і скасування рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш, яке не порушило прав та інтересів Позивача, для захисту яких він звернувся до суду з цим позовом. 11.57. У зв`язку із цим висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно обґрунтованості позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення № 465-рш Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими. У задоволенні позову в цій частині мало бути відмовлено з огляду на відсутність у Позивача порушення цим рішенням права або інтересу, на захист якого цей позов подано. Щодо укладення договору купівлі-продажу 11.58. Частиною четвертою статті 656 ЦК України передбачено, що до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. 11.59. Стаття 650 ЦК України визначає, що особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства. 11.60. Положення № 388 розрізняє підписання протоколу відкритих торгів (аукціону) та укладення (підписання) договору купівлі-продажу активів неплатоспроможного банку як окремі складові етапи укладення договору купівлі-продажу. 11.61. Правова природа цих етапів торгів для з`ясування змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, має поряд із спеціальними нормами оцінюватися з урахуванням загальних норм цивільного законодавства. Так, ураховуючи наведені положення законодавства, оголошення про проведення торгів за своєю природою є запрошенням, у відповідь на яке учасники подають організатору свої заявки - оферти, і оферта учасника (переможця торгів) акцептується в момент підписання протоколу про результати торгів. 11.62. Частини перша пункту 3 розділу VІІ Положення № 388 визначає подальші дії учасників торгів. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) та надходження на рахунок такого банку до кінця вісімнадцятого робочого дня з дати формування протоколу від переможця відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот або надання такому банку відкритого безвідкличного акредитиву на користь такого банку на умовах, визначених у рішенні Фонду, (загальний строк не може перевищувати 132 робочих днів та не може закінчуватися пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду. 11.63. Таким чином, з моменту визначення переможця відкритих торгів (аукціону) у сторін - замовника та переможця торгів виникають взаємні права та обов`язки. Так, після проведення торгів та визначення переможця він має сплатити банку повну вартість лота, а у разі невиконання цього обов`язку для нього настають наслідки у вигляді втрати суми гарантійного внеску, що передбачено пунктом 4 розділу VIIПоложення № 388. 11.64. Водночас після сплати переможцем відповідно до умов торгів (аукціону) повної вартості лота сторони мають укласти відповідний договір купівлі-продажу у встановлений у Положенні № 388 строк, у разі неукладення якого внаслідок ухилення банку переможець торгів має право вимагати виконання обов`язку з укладення договору купівлі-продажу за результатами цих торгів. 11.65. Наведене відповідає загальним положенням про настання для учасників зобов`язання у разі його порушення наслідків, встановлених договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України). 11.66. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з урахуванням положень Закону та Положення № 388 протокол, підписаний за результатами проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу майна неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації, слід розглядати як такий, що за своєю правовою природою є попереднім договором купівлі-продажу, ураховуючи таке. 11.67. Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. 11.68. Характерною ознакою попереднього договору є саме те, що він не встановлює для його сторін інших обов`язків, крім обов`язку укласти відповідний договір протягом певного строку в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. 11.69. Водночас момент погодження умов договору, який буде укладено за результатами торгів, визначається ставкою учасника торгів, який переміг, а наслідком визначення переможця та підписання протоколу торгів є саме обов`язок сторін (замовника та переможця торгів, який сплатив повну вартість лота) підписати відповідний договір купівлі-продажу у встановлений в Положенні № 388 строк. 11.70. При цьому вважається погодженою і така істотна умова як ціна, яка до проведення торгів визначається встановленою замовником певною межею та її фактичний розмір погоджується в момент прийняття пропозиції учасника. 11.71. Отже, протокол торгів за наслідками, які він створює для сторін, свідчить про наявність ознак попереднього договору. Протокол є тією встановленою спеціальним законом формою для попереднього договору, укладеного на торгах, з огляду на те, що у спірних правовідносинах положення статті 635 ЦК України мають застосовуватися з урахуванням особливостей, визначених спеціальними нормами Закону. 11.72. Частина третя статті 635 ЦК України передбачає, що зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. 11.73. Як встановили суди, у спірних правовідносинах переможець торгів - ТОВ «ФК «Скай» сплатило повну вартість лота та неодноразово зверталося до банку стосовно укладення договору купівлі-продажу прав вимоги за наслідками проведення спірних торгів, отже, такі дії в розумінні наведеної норми мають тлумачитися як направлення пропозиції про укладення договору купівлі-продажу, тому відсутні підстави вважати припиненим зобов`язання, визначене попереднім договором. 11.74. Доводи Скаржника-2 (підпункт 5.4) про те, що Позивач не вчиняв дій, спрямованих на укладення договору, після повернення йому сплачених коштів за лот, не впливають на кваліфікацію поведінки Позивача у спірних правовідносинах. 11.75. При цьому суд першої інстанції встановив та врахував, що до моменту сплати коштів за придбаний лот до відома ТОВ «ФК «Скай» було доведено існування судової заборони на відчуження активів банку у складі лота (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019), у зв`язку із чим Позивач мав утриматися від вчинення дій, спрямованих на отримання у власність придбаних активів. 11.76. Велика Палата Верховного Суду вважає підставними посилання Скаржника-4 (підпункт 7.9) на те, що проведення торгів не є гарантією підписання договору купівлі-продажу за його результатами, однак звертає увагу, що підписання протоколу торгів за умови сплати переможцем визначеної суми за лот покладає на сторони, у тому числі банк, обов`язок укласти відповідний договір і переможець торгів має право вимагати укладення цього договору. Натомість, наслідки відмови переможця торгів від укладення договору купівлі-продажу активу (майна) визначені в пункті 4 розділу VII Положення № 388. 11.77. З огляду на викладене аналіз положень Закону, Положення № 388 у взаємозв`язку із загальними нормами цивільного законодавства свідчить про те, що у правовідносинах з продажу активів (майна) неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації на торгах (аукціоні) протокол торгів, підписання якого має місце за результатами їх проведення, є за своєю правовою природою попереднім договором, за яким у сторін виникає обов`язок укласти відповідний договір купівлі-продажу у встановлений Положенням № 388 строк, і невиконання якого має наслідки для кожної зі сторін. 11.78. Для переможця торгів сплата вартості лота у встановлений строк є тією умовою, яка має бути виконана до підписання договору купівлі-продажу, оскільки її невиконання має наслідком втрату ним гарантійного внеску. 11.79. Натомість ухилення (невиконання обов`язку) банку від укладення основного договору купівлі-продажу з переможцем торгів за виконання ним обов`язку щодо сплати повної вартості лота та вчинення дій, що свідчать про зацікавленість в укладенні такого договору, має наслідком право переможця торгів вимагати укладення такого договору. 11.80. Підставними є аргументи Скаржника-4 (підпункт 7.10) про те, що у справі № 922/3537/17, на яку послалися суди попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду висловила позицію щодо застосування Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/15, тобто в інших правовідносинах, які не є подібними із справою, що розглядається. Щодо способу захисту 11.81. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 11.82. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. 11.83. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. 11.84. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 11.85. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. 11.86. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 № 662/397/15-ц). 11.87. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). 11.88. З огляду на наведене, ураховуючи, що Позивач як переможець торгів з продажу майна (активів) неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації, сплатив повну вартість лота та своїми діями підтвердив зацікавленість в укладенні договору купівлі-продажу прав вимоги, а АТ «Дельта Банк» безпідставно ухиляється від укладення цього договору, що є обов`язковим відповідно до Положення № 388, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний спосіб захисту - визнання укладеним договору купівлі-продажу, умови якого попередньо були погоджені сторонами, є належним та ефективним способом захисту, оскільки відповідає змісту порушеного права Позивача та забезпечить його захист. 11.89. Доводи Скаржників (підпункти 4.2, 7.12, 7.13, 7.15) про те, що торги скасовані, а сплачені кошти за лот повернуті Позивачу, тому визнання договору купівлі-продажу укладеним суперечить умовам цього договору, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як неналежні. Стосовно скасування торгів висновки Великої Палати Верховного Суду вже викладені у цій постанові. Стосовно ж посилання на повернення коштів, сплачених за лот, слід вернути увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок безпідставного повернення коштів однією особою і безпідставного їх збереження іншою особою, не є предметом розгляду в цій справі. 11.90. Разом із цим помилкові висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації протоколу торгів як такого, що свідчить про фактичне укладення сторонами договору купівлі-продажу прав вимоги, не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, тому в частині вирішення вимоги про визнання договору укладеним оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові. 11.91. Інші твердження про порушення норм процесуального права (підпункти 6.5, 6.6, 7.16, 7.17) не можуть бути підставою для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень з огляду на мотиви, з яких суд касаційної інстанції залишає їх у відповідній частині без змін. 12. Висновок щодо застосування норм права 12.1. Правовідносини з продажу активів банку у процедурі його ліквідації регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який встановлює спеціальний порядок та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації. Права заставодержателя у процедурі продажу активів банку у процесі його ліквідації захищаються положенням частини третьої статті 52 Закону, за яким майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. Отже, кошти отримані від продажу заставного майна, спрямовуються в акцептованому розмірі на задоволення вимог заставодержателя, який також має право звернути стягнення на заставне майно за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності. Цей Закон не містить положень, що вимагають отримання Фондом згоди заставодержателя як умови передачі заставного майна на реалізацію в процедурі ліквідації банку. Передача на продаж у процедурі ліквідації активів (майна) банку, які перебувають у заставі, здійснюється у визначеному Законом та Положенням № 388 порядку, що не вимагає отримання Фондом згоди заставодержателя на продаж таких активів, Фонд у таких правовідносинах не є заставодавцем, оскільки здійснює спеціальні функції щодо задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, а відсутність згоди заставодержателя та/або її відкликання не є підставою недійсності проведених відкритих торгів або скасування їх результатів. 12.2. Здійснений у контексті спірних правовідносин у цій справі аналіз положень Закону, Положення № 388 у взаємозв`язку із загальними нормами цивільного законодавства дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах з продажу активів (майна) неплатоспроможного банку у процедурі його ліквідації на торгах (аукціоні) протокол торгів, підписання якого має місце за результатами їх проведення, є за своєю правовою природою попереднім договором, за яким у сторін виникає обов`язок укласти відповідний договір купівлі-продажу у встановлений Положенням № 388 строк, і невиконання якого має наслідки для кожної зі сторін. Для переможця торгів сплата вартості лота у встановлений строк є тією умовою, яка має бути виконана до підписання договору купівлі-продажу, оскільки її невиконання має наслідком втрату ним гарантійного внеску. Натомість ухилення (невиконання обов`язку) банку від укладення основного договору купівлі-продажу з переможцем торгів за виконання тим обов`язку щодо сплати повної вартості лота та вчинення дій, що свідчать про зацікавленість в укладенні такого договору, має наслідком право переможця торгів вимагати укладення такого договору. 13. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги З наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень у частині вирішення вимог про визнання протиправним та скасування рішення Правління НБУ від 08.07.2019 № 465-рш з відмовою в позові в цій частині. В іншій частині рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у цій постанові. У зв`язку із цим касаційні скарги Фонду, АТ «Дельта Банк», НБУ та АТ «Укрексімбанк» підлягають частковому задоволенню. 14. Судові витрати Ураховуючи, що касаційні скарги Фонду, АТ «Дельта Банк», НБУ та АТ «Укрексімбанк» підлягають частковому задоволенню зі скасуванням прийнятих у справі рішень, судовий збір в оскаржуваній частині за розгляд апеляційних та касаційних скарг покладається на Позивача. Керуючись статтями 300, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Національного банку України та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково. 2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/6939/20 в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України від 08.07.2019 № 465-рш. 3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» про визнання протиправним та скасування рішення Правління Національного банку України від 08.07.2019 № 465-рш відмовити. 4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/6939/20 залишити без змін. 5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/6939/20 у нескасованій частині. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» (01001, м. Київ, пров. Т. Шевченка, 3, каб. 104; код ЄДРПОУ 40987041) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) 3 153, 00 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн та 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» (01001, м. Київ, пров. Т. Шевченка, 3, каб. 104; код ЄДРПОУ 40987041) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020) 3 153, 00 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн та 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг. 8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» (01001, м. Київ, пров. Т. Шевченка, 3, каб. 104; код ЄДРПОУ 40987041) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9; код ЄДРПОУ 00032106) 3 153, 00 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн та 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг. 9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скай» (01001, м. Київ, пров. Т. Шевченка, 3, каб. 104; код ЄДРПОУ 40987041) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; код ЄДРПОУ 00032112) 3 153, 00 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн та 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач К. М. ПільковСудді:Т. О. Анцупова В. В. Британчук Ю. Л. Власов І. В. Григор`єва М. І. Гриців Д. А. Гудима Ж. М. Єленіна І. В. Желєзний О. С. Золотніков Л. Й. Катеринчук В. С. Князєв Г. Р. Крет Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк В. М. Сімоненко О. М. Ситнік І. В. Ткач С. П. Штелик https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728571

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2022 року м. Київ справа № 826/20408/16 адміністративне провадження № К/9901/3026/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Шарапи В.М., суддів - Бевзенка В.М., Чиркіна С.М., розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства КБ «Євробанк» (далі - уповноважена особа Фонду) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року у складі судді Арсірія Р.О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), суддів: Кузьмишиної О.М., Кучми А.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду Кононця Вадима Валерійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій 1. У січні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просила: 1.1 - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року; 1.2 - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок коштів Фонду; 1.3 - зобов`язати уповноважену особу Фонду Кононця В.В. надати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк», внесеному на підставі договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, за рахунок коштів Фонду. 2. Окружний адміністративний суд рішенням від 7 вересня 2018 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року. Визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок коштів Фонду. Зобов`язав уповноважену особу Фонду Кононця В.В. надати до Фонду зміни до бази даних про вкладників ПАТ КБ «Євробанк» на паперових та електронних носіях разом із відповідним супровідним листом щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк», внесеному на підставі договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, за рахунок коштів Фонду. 3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 січня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року - скасував, провадження в цій частині позову закрив. У іншій частині рішення суду залишив без змін. 3.1 Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що реалізуючи своє право на розпорядження майном, ОСОБА_1 здійснила поповнення свого власного депозитного рахунку на суму 200 000 грн, що станом на 15 червня 2016 року не було заборонено жодними нормативними документами, а факт здійснення такої банківської операції підтверджується квитанцією від 15 червня 2016 року №240377 з відміткою касира ПАТ КБ «Євробанк» про виконання. Тому позивач у розумінні приписів статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI) є вкладником. Крім того, суди зазначили, що уповноваженою особою Фонду не доведено належними доказами наявність законних підстав для невключення позивача до Переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 3.2 Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року виходив із того, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (у тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. 4. Судами попередніх інстанцій встановлено що: 4.1 15 червня 2016 року між ПАТ КБ «Євробанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) №ДВ-28713/UАН банківського вкладу (депозиту) з Правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ». 4.2 15 червня 2016 року ОСОБА_1 на власний депозитний рахунок внесено кошти в сумі 200 000,00 грн з призначенням платежу: надходження коштів на депозит №ДВ-28713/UАН від 15 червня 2016 року, що підтверджується квитанцією №240377 від 15 червня 2016 року. 4.3 На підставі рішення Правління Національного банку України від 17 червня 2016 року №73-рш «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Євробанк» до категорії неплатоспроможних» відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2016 року №1041 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Євробанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», з урахуванням рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 7 липня 2016 року №1183 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Євробанк» у ПАТ КБ «Євробанк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком на два місяці з 17 червня по 16 серпня 2016 року. 4.4 Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 16 серпня 2016 року №215-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Євробанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 серпня 2016 року №1523 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» та делегування повноважень ліквідатора банку». 4.5 Згідно з зазначеним рішенням, розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» з 17 серпня 2016 року до 16 серпня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Євробанк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону №4452-VI, у тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кононцю В.В. з 17 серпня 2016 року до 16 серпня 2018 року включно. 4.6 Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень статті 38 Закону №4452-VI на підставі наказу уповноваженої особи Фонду від 21 червня 2016 року №26 проведено перевірку правочинів (у тому числі договорів), операції за якими тимчасово обмежено. 4.7 12 грудня 2016 року, за результатами перевірки виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктами 7, 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» видано наказ «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» №237-ОД, яким визнано нікчемними операції з розміщення коштів на карткових/поточних рахунках фізичними особами, перелік яких зазначено у додатку №1 та додатку №2 до наказу. 4.8 Так, під час проведення перевірки Комісією виявлено, що протягом періоду з 15 по 16 червня 2016 року мало місце значне збільшення залишку коштів на рахунках фізичних осіб, відкритих в ПАТ КБ «Євробанк», які підлягають відшкодуванню за вкладами (витяг з акту перевірки №22 від 12 грудня 2016 року). 4.9 Відповідач дійшов висновку, що правочини із зняття готівки через касу Банку з рахунків клієнтів Банку - юридичних осіб, фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), перелік яких наведено у додатку №1 до цього акту, в кількості 90 операцій на загальну суму 18 200 446,19 грн, а також правочини (операції, транзакції) із внесення через касу Банку фізичними особами, перелік яких наведено у додатку, коштів на загальну суму 15 807 137,19 грн для поповнення власних рахунків є нікчемними, оскільки має наслідком отримання фізичними особами гарантованого права на відшкодування коштів Фондом, що є наслідком надання Банком одним кредиторам, переваги перед іншими кредиторами. 4.10 Позивач, уважаючи протиправним рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину, укладеного ним з ПАТ КБ «Євробанк», звернувся до суду з вищевказаним позовом. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги: 5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа Фонду звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. 5.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, зокрема, що суди попередніх інстанції не надали належної правової оцінки тому, що транзакції за договором про відкриття рахунку мають ознаки нікчемності на тій підставі, що вони здійснені у період чинності постанови Національного банку України, якою ПАТ КБ «Євробанк» віднесено до категорії проблемних та встановлено обмеження на відкриття рахунків та здійснення інших операцій. 6. Позивач відзив на касаційну скаргу не подала. Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги: 7. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), уважає за необхідне зазначити наступне. 8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 9. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI. 10. Згідно із частиною другою статті 26 Закону №4452-VI під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті. 11. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті здійснюється в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ на день початку ліквідації банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (частина шоста статті 26 Закону №4452-VI). 12. На підставі частин першої та другої статті 27 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. 13. Пунктом 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року №14 (у редакції рішення виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року №823; далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4- 6 частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI, згідно з додатком 3 до цього Положення; 3) переліки: рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону №4452-VI. Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства. 14. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону №4452-VI. 15. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. 16. Пунктами 2- 4 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною в додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Загальний реєстр складається на паперових носіях та в електронному вигляді. Фонд складає зміни та доповнення до Загального реєстру, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду на підставі змін та доповнень до Переліку, прийнятих Фондом. 17. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду останній розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. 18. Отже, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду Переліку та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого Переліку до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого Переліку Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому уповноважена особа наділена повноваженнями на формування Переліку в межах гарантованої суми відшкодування. 19. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. 20. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. 21. Підставою для поширення на особу гарантій щодо відшкодування вкладу за рахунок Фонду, передбачених Законом №4452-VI, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника в особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) чи банківського рахунку або які є власниками іменного депозитного сертифіката. 22. Таким чином, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками в розумінні приписів статті 2 цього Закону, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 23. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року, 27 лютого 2019 року (справи №№802/351/16-а, 826/9960/15, відповідно). 24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 червня 2016 року ОСОБА_1 внесла на власний поточний рахунок, що відкритий у ПАТ КБ «Євробанк», грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн з призначенням платежу: надходження коштів на депозит №ДВ-28713/UАН від 15 червня 2016 року, що підтверджується квитанцією №240377 від 15 червня 2016 року. 25. На підставі рішення Правління НБУ від 17 червня 2016 року №73-рш "Про віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду того ж дня прийнято рішення №1041 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Євробанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення ПАТ КБ "Євробанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. 26. Таким чином, оскільки кошти ОСОБА_1 були розміщені на рахунку ПАТ КБ "Євробанк" до запровадження тимчасової адміністрації, то позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за рахунок Фонду. 27. Відповідно до частини другої статті 37, частин другої та четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа протягом дії тимчасової адміністрації зобов`язані забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону, та повідомити сторони за договорами про нікчемність цих договорів і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. 28. Станом на дату укладення між ПАТ КБ "Євробанк" і позивачем договору банківського рахунку частина третя статті 38 Закону №4452-VI визначала, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 29. На підставі наведених вище положень статей 37 та 38 Закону №4452-VI уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком установити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом спричиняють застосування певних наслідків, зокрема щодо невключення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми відшкодування за вкладом за рахунок Фонду. 30. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 грудня 2016 року, за результатами перевірки виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пунктами 7, 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ КБ «Євробанк» видано наказ «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» №237-ОД, яким визнано нікчемними операції з розміщення коштів на карткових/поточних рахунках фізичними особами, перелік яких зазначено у додатку №1 та додатку №2 до наказу. 31. Проте зі змісту цієї норми вбачається, що пункти 7 та 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не можуть застосовуватися до договору, укладеного між ПАТ КБ "Євробанк" і позивачем, оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, умови цього договору не передбачають обов`язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили, що вказаний договір був укладений саме з порушенням норм законодавства. 32. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання уповноваженої особи Фонду надати до Фонду зміни до бази даних про вкладників ПАТ КБ «Євробанк» на паперових та електронних носіях разом із відповідним супровідним листом щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ КБ «Євробанк» за рахунок Фонду. 33. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права, а саме частини третьої статті 38 Закону №4452-VI у подібних спірних правовідносинах за участю ПАТ "КБ "Євробанк" міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня, 2 жовтня 2019 року (справи №№826/15487/16, 826/9673/17, відповідно). 34. Також необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 35. При цьому в розумінні положень зазначеного Закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків. 36. Водночас, у спорах, які виникають у зв`язку з невключенням позивачів до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованих коштів за вкладами за рахунок Фонду, через визнання нікчемними правочинів з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, обов`язковій перевірці підлягає правомірність застосування вказаної правової норми уповноваженою особою Фонду. У випадку, якщо Фонд чи його уповноважена особа доведуть правомірність віднесення правочину до числа нікчемних, особи, на користь яких перераховано грошові кошти, не можуть вважатися вкладниками банку і відповідно на них не поширюються передбачені статтею 26 Закону №4452-VI гарантії відшкодування коштів за вкладами (за умови, що на їх рахунках відсутні інші грошові кошти). 37. Разом із тим, Верховний Суд вважає, що застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунка позивач набув статусу вкладника банку і відповідно на нього поширюються передбачені Законом №4452-VI гарантії щодо відшкодування коштів за вкладом. 38. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочину. Це рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня, 4 липня, 5 грудня 2018 року, 27 лютого 2019 року (справи №№910/24198/16, 819/353/16, 826/23064/15, 826/8273/16, відповідно). 39. Верховний Суд звертає увагу на те, що правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні Законом України "Про банки і банківську діяльність", ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року №346, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за №1590/21902, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. 40. Водночас рішення НБУ №70-рш/БТ згідно зі статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для банку обмеження відповідач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами Банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів Банку. 41. Згідно з рішенням НБУ №70-рш/БТ ПАТ КБ "Євробанк" було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення ПАТ КБ "Євробанк" до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні види діяльності Банку, наведені в цій постанові. 42. Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ "Євробанк", а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням. 43. Отже, таке рішення НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК України, у зв`язку з чим підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає. 44. Крім того, у рішенні НБУ № 70-рш/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у такому банку. 45. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року (справа №816/378/16). 46. За таких обставин Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції , що встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду Кононця В.В. про нікчемність договору №ДВ-28713/UAH банківського вкладу з правилами «Вклад на вимогу «Вільний доступ» від 15 червня 2016 року, відтак, не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах). Тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження в цій частині. 47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства КБ «Євробанк» залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2018 року, у частині залишеній без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується. Суддя -доповідач В.М. Шарапа Судді: В.М. Бевзенко С.М. Чиркін Джерело: ЄДРСР 103128783

Постанова Іменем України 25 січня 2022 року м. Київ Справа № 761/16124/15-ц Провадження № 14-184цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П. розглянула в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення заборгованості, захист прав споживача фінансових послуг за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, ухвалене суддею Малинниковим О. Ф., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф. ІСТОРІЯ СПРАВИ Вступ 1. Позивач у цій справі, покликаючись на порушення власних прав споживача внаслідок неналежного виконання банком зобов`язань за депозитним договором, просив суд стягнути з банку відсотки за користування грошовими коштами, три проценти річних на суму основного боргу та пеню за прострочення виконання зобов`язання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 2. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги частково, відмовивши в позові в частині стягнення пені, оскільки, на їх переконання, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». І саме в цій частині позивач оскаржив судові рішення до касаційного суду. 3. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності виключної правової проблеми та необхідності відступу від правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), відповідно до якої вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. 4. Тож перед Верховним Судом постало питання щодо застосування до правовідносин з банківського вкладу частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає таке: у разі коли виконавець … прострочує … надання послуги ... згідно з договором, за кожний день … прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості … послуги, якщо інше не передбачено законодавством. 5. Для вирішення поставленої проблеми Великій Палаті Верховного Суду слід було з`ясувати: 5.1 Чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу Закон України «Про захист прав споживачів»? 5.2 Що є «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу? 6 Відповівши стверджувально на перше запитання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «вартістю послуги» у правовідносинах банківського вкладу є розмір процентів, що підлягає виплаті вкладникові за використання банком його коштів. 7 Разом з тим Велика Палата Верховного Суду погодилася з відмовою в позові, оскільки на момент розгляду справи судами в банку було введено тимчасову адміністрацію, що виключає можливість стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі на підставі судового рішення. Короткий зміст позовних вимог 8 У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив стягнути з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»відсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, 3 % річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 142,97 дол. США, пеню за прострочення виконання зобов`язання за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року - 52 185,88 дол. США. 9 Позов мотивував тим, що 25 лютого 2014 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» був укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті «Інтернаціональний» № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних (далі - договір банківського вкладу від 25 лютого 2014 року). На виконання умов вказаного договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524. 10 08 вересня 2014 року банк виплатив йому відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, а починаючи з 09 вересня і до 18 вересня 2014 року здійснив сім послідовних часткових виплат на загальну суму 8 080,00 дол. США з належних йому 17 000,15 дол. США. Останню виплату було здійснено 18 вересня 2014 року, відтоді будь-які виплати за вкладом відповідач не здійснював. Решту вкладу відповідач не повернув, у зв`язку із чим позивач у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом про повернення вкладу, який рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, був задоволений частково. Суд стягнув з відповідача заборгованість за невиплаченим депозитом за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року (обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн. 11 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві), а 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано відповідачу добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року. 12 Разом з тим судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично було виконано лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнутих сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій 13 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Суд стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь позивача за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокувідсотки за користування грошовими коштами на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 607,61 дол. США, що еквівалентно 15 354,30 грн, три проценти річних на суму основного боргу за період з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року в розмірі 142,97 дол. США, що еквівалентно 3 612,85 грн. суд також стягнув з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в дохід держави судовий збір у сумі 243,60 грн. В іншій частині позову суд відмовив. 14 Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанції виходили з того, що у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення суду від 20 листопада 2014 року позивач має право на стягнення відсотків за користування грошовими коштами на суму основного боргу та трьох процентів річних. Відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди зазначили, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про захист прав споживачів), оскільки рішення суду про стягнення коштів не є фінансовою послугою банку. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи 15 25 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладений договір банківського вкладу «Інтернаціональний» в іноземній валюті № 51-в-16/286455 на суму 17 000,00 дол. США зі ставкою 12,75 % річних. На виконання умов цього договору позивач вніс 17 000,00 дол. США через касу відділення банку № 15 готівкою на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується касовою квитанцією № 4524. 16 За заявою позивача про дострокове розірвання зазначеного договору банківського вкладу від 25 лютого 2014 рокуу вересні 2014 року відповідач виплатив частково відсотки, нараховані до дня витребування вкладу, та здійснив часткові виплати на загальну суму 8 080,00 дол. США. Решту зазначеного банківського вкладу відповідач не повернув. 17 Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц (провадження № 2/761/8178/2014), яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»задоволений частково: з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість щодо невиплаченого депозиту за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року(обліковується на поточному рахунку позивача № НОМЕР_2 ) у сумі 8 920,15 дол. США, відсотки та три проценти річних - 140 232,89 грн. 18 16 лютого 2015 року позивач отримав виконавчий лист, який 23 лютого 2015 року пред`явив до виконання до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві. 19 24 лютого 2015 року постановою головного державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві відкрите виконавче провадження № 46640346 про стягнення з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»коштів у сумі 9 258,70 дол. США, запропоновано боржнику добровільно виконати судове рішення у строк до 03 березня 2015 року. 20 Судове рішення від 20 листопада 2014 року у справі № 761/29783/14-ц фактично виконане лише 03 червня 2015 року, грошові кошти в сумі 9 258,70 дол. США надійшли з рахунку для обліку стягнених сум ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві на поточний рахунок позивача. 21 Відповідне рішення суду відповідач не виконував з 20 листопада 2014 року до 03 червня 2015 року. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 22 У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, після усунення недоліків просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині відмови у стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення - про задоволення позову. Рух справи в суді касаційної інстанції 23 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 24 Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в серпні 2018 року, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення на підставі приписів Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX (далі - ЦПК України). 25 Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України. 26 Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 27 У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду (згідно із частиною п`ятою статті 34 ЦПК України). 28 Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених ЦПК України. 29 Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2018 року відкрите касаційне провадження в цій справі. 30 Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. 31 У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 32 Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що зазначена колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених: у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц (провадження № 61-9903 зпв 18); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205св18). 33 При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила різне тлумачення норм права в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 та від 13 березня 2017 року у справі № 2128цс16. Разом з тим згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України повноваженнями щодо відступлення від правових висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України, наділена виключно Велика Палата Верховного Суду. 34 Ухвалою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, та передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 35 Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справа прийнята та призначена до судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 36 Касаційна скарга мотивована тим, що позивач є споживачем фінансових послуг, за невиконання яких відповідач несе відповідальність відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором банківського вкладу від 25 лютого 2014 року та вчасно не виконав рішення суду від 20 листопада 2014 року, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. 37 Вважав, що, відмовивши в позові в частині стягнення пені, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 38 Також зазначав, що суди не звернули уваги на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не звільняє банк від відповідальності за невиконання зобов`язання за договором і не позбавляє кредитора права стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами договору, зокрема пені, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 39 Суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц (провадження № 61-205 св 18), де встановлено аналогічні правовідносини щодо стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. (2) Позиція інших учасників справи 40 Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися. (3) Додаткові пояснення 41 Протягом розгляду справи в суді касаційної інстанції позивач неодноразово подавав до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, щодо яких Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. 42 Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. 43 У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів у цій справі 44 Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 400 ЦПК України). (1.1) Щодо виключної правової проблеми 45 Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що ухвалити судове рішення в цій справі без відступу від правових висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), є неможливим, крім того передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 46 Ураховуючи мотиви Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалі від 14 грудня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує необхідність вирішення таких питань: - чи підлягає застосуванню до правовідносин з банківського вкладу, що є різновидом банківської фінансової послуги, Закон про захист прав споживачів?; - що є вартістю фінансової послуги з розміщення коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів: проценти на суму депозиту у розмірі, встановленому договором банківського вкладу, чи вся сума грошових коштів, належна до виплати вкладникові, разом з тілом депозиту?; - чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?; - ураховуючи, що в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація, чи можливе стягнення з відповідача грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про гарантування вкладів) процедури?. (1.2) Поняття фінансової послуги 47 Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 48 Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем. 49 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг. Зокрема, договір банківського вкладу послугою у вказаному розумінні не є, адже вкладник як замовник такої «послуги» нічого не оплачує банку - навпаки, оплатність цього договору є зворотною: саме вкладник отримує відсотки за депозитом. Крім того, результат депозитної операції як фінансової послуги в інтересах вкладника не можна визнати невіддільним від діяльності банку та необігоздатним, адже грошові кошти, виплачені як відсотки за депозитом, очевидно є найбільш ліквідним та цілком обігоздатним майном. 50 Отже, у системі договірних зобов`язань, що запроваджена ЦК України, договір банківського вкладу (депозиту) є договором sui generis (свого роду), який не може бути кваліфікований як різновид договору про надання послуг. 51 Згідно зі статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. 52 Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон про фінансові послуги) визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. 53 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону про фінансові послуги фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. 54 Згідно з приписами пункту 17 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. 55 У цьому випадку вкладається істотно розширений зміст: послугами згідно із Законом про захист прав споживачів є всі види комерційної взаємодії суб`єктів господарювання із споживачами, які не вписуються у набагато більш конкретні й чіткі визначення понять «товарів» та «робіт» і є набагато ширшими за аналогічне поняття, що вжите в ЦК України, адже включає в себе, наприклад, прокат, який ЦК України однозначно кваліфікується як різновид договору майнового найму. 56 Таким чином, за договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу, поняття якої трактується в розумінні Закону про фінансові послуги та Закону про захист прав споживачів, але не в розумінні ЦК України. (1.3) Щодо визначення вартості фінансової послуги за договором банківського вкладу 57 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 58 За змістом статті 1 Закону про захист прав споживачів споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). 59 З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. 60 Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України). 61 У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. 62 При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 63 Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. 64 Велика Палата Верховного Суду вважає, що з урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. 65 Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 66 Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них. 67 Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. (1.4) Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу 68 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 69 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. 70 За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 71 Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. 72 Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 73 Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов`язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов`язується виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання. 74 Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення. 75 Велика Палата Верховного Суду вважає, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. 76 За змістом частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно з приписами частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. У свою чергу, цивільне законодавство України, зокрема присвячена припиненню зобов`язань глава 50 ЦК України, не містить положень про те, що набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу із зобов`язаної до його сплати особи припиняє зобов`язання, на підставі якого цей борг виник. 77 Так, Велика Палата Верховного Суду висновує, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов`язання, до примусового виконання обов`язку з якого присуджений боржник. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника. (1.5) Щодо можливості стягнення грошових коштів за рішенням суду поза межами встановленої Законом про гарантування вкладів процедури 78 Закон про гарантування вкладів установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 79 У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про гарантування вкладів передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. 80 Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 81 Згідно із частиною другою статті 46 Закону про гарантування вкладів з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. 82 За пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону про гарантування вкладів під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, крім виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. 83 Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. 84 Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). 85 Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). 86 Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. 87 Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника. (1.6) Щодо суті спору 88 ОСОБА_1 оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються. 89 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом зміни мотивувальної частини судових рішень з огляду на таке. 90 У ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з 24 червня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація, банківська ліцензія відкликана 21 травня 2019 року і з 22 травня 2019 року розпочата ліквідація цього банку. 91 Законом про гарантування вкладів установлено правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також урегульовано відносини між Фондом, банками, НБУ, визначено повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 92 За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів). 93 Під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону про гарантування вкладів). 94 На момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 18 травня 2016 року в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів. У цій справі суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували. 95 Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки в період запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації не допускається стягнення коштів з банку у тому числі на підставі рішення суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині слід відмовити. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 96 Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). 97 Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 98 Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково: змінити рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови. (2.2) Щодо судових витрат 99 Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 100 Ураховуючи, що позивач відповідно до частини третьої статті 22 Закону про захист прав споживачів звільнений від сплати судового збору, та з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів відмови в задоволенні позову в оскаржуваній частині, розподіл судових витрат не здійснюється. (3) Висновки щодо застосування норм права 101 До спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів. 102 Набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов`язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов`язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника. 103 У період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови. 3. В іншій частині щодо позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Л. Й. Катеринчук /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ Г. Р. Крет /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ І. В. Григор`єва /підпис/ О. Б. Прокопенко /підпис/ М. І. Гриців /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ Ж. М. Єленіна /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ І. В. Желєзний /підпис/ С. П. Штелик Повний текст постанови складений 08 лютого 2022 року. Джерело: ЄДРСР 103133074

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/28119/15 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА Іменем України 11 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді -доповідача Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Матвієнка Андрія Анатолійовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) ОСОБА_3 щодо внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати відповідача надати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників для здійснення виплати коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду ОСОБА_3 щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015; - зобов`язати уповноважену особу Фонду Матвієнка А.А. подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» за рахунок Фонду за договором №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015. У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено. Уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнко А.А. в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для надання спірної інформації про позивача до Фонду відсутні. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» (банк) укладено договір №007-28613-260115 банківського строкового вкладу (депозиту «Найкращий від Миколая» у доларах США від 26.01.2015, за умовами якого вкладник розміщує по 25.07.2015 на вкладному рахунку № НОМЕР_1 суму у розмірі 9 000 доларів США. Відповідно до пункту 1.10 договору банківського вкладу у разі закінчення строку залучення вкладу вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки, відкритий в установі банку. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 26.01.2015 №44941925 ОСОБА_2 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США. Відповідно до постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК». Уповноваженою особою Фонду в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_3 Інформація, розміщена на офіційному сайті Фонду 05.08.2015, свідчить, що з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03.08.2015 №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» до 02.10.2015 включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_3 до 02.10.2015 включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно. Виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 20.02.2017 №619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04.10.2019. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 04.04.2019 №772 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на два роки до 04.10.2020 включно. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24.09.2020 №1724 «Про деякі питання здійснення ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК». Відповідно до зазначеного рішення строк управління майном ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та задоволення вимог його кредиторів подовжено на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Також рішенням продовжено визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження ліквідатора ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», делеговані провідному професіоналу з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Матвієнку А.А. на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продажу майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Фонд виплатив позивачу 1 875 грн, що підтверджується наявною у справі копією заяви на виплату переказу від 10.10.2015. Позивач звернувся до ОСОБА_3 із кредиторською вимогою від 28.10.2015, у якій просив визнати його кредитором банку та задовольнити його вимоги на суму 9 000 доларів США. шляхом включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів у встановленій черговості. Позивач зазначає, що має право на відшкодування гарантованої суми за вкладом, однак, до цього часу вказані суми не виплачені. Із наданих відповідачами доказів вбачається, що за результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» Уповноваженою особою ОСОБА_3 прийнято наказ від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких і договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», за порядковим №2763. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку є протиправним. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). За змістом частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 27 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частиною шостою статті 27 Закону №4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Пунктами 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду. Відповідно до частини другої статті 26 Закону №4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Вкладником, згідно з пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Таким чином, передбачені Законом №4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті другої Закону №4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту). Відповідно до частин першої та другої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно частини першої статті 1062 ЦК на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. За змістом пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (далі Інструкція) банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до пункту 10.1 Інструкції якщо фізична особа не має рахунків у цьому банку, то відкриття вкладного (депозитного) рахунку здійснюється в такому порядку: фізична особа має пред`явити паспорт або інший документ, що посвідчує особу <�…> між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок; <�…>. Відповідно до абзацу другого пункту 10.12 Інструкції на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім`я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо). Судячи зі змісту наведених вище положень ЦК та Інструкції, при відкритті депозитного рахунку за договором банківського вкладу кошти на такий вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи (вкладника) можуть зараховуються від цієї особи (у будь-який спосіб: готівкою через касу банку або ж шляхом безготівкового перерахунку, але з власного банківського рахунку такої особи) або від іншої особи (якщо договором банківського вкладу прямо не встановлено на це заборону). Пунктом 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк», затверджених Радою Директорів ПАТ «Дельта Банк» 20 березня 2013 року також передбачено можливість зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок від іншої особи у випадках, передбачених законодавством та/або Продуктами Банку. Як зазначалося, між позивачем та банком укладено договір, на підставі якого позивачу було відкрито спірний банківський рахунок, на який в подальшому зараховані кошти у розмірі 9000 доларів США. Наведене свідчить, що позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200 000 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв`язку тим, що на думку Уповноваженої особи вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Пунктами 4, 6 частини другої статті 37 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку Відповідно до частини другої статті 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу. Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI. У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду, та додатково зазначає, що здійснення цих правочинів, сторони не знали та не могли знати про прийняття у майбутньому рішення про ліквідацію банку та введення у ньому тимчасової адміністрації відхиляються колегією суддів. Доводи про наявність у працівників банку, позивача та третіх осіб спільного умислу на неправомірні, на думку Уповноваженої особи, дії є виключно припущенням, яке не підтверджуються належними доказами. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є обов`язковими для адміністративних судів. Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було. Суд зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину. Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала. Норми чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я. Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов`язань банку не змінився, безпідставним є твердження про те, що спірні правочини спрямовані на заволодіння державними коштами, У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, яке, окрім того, є банківською таємницею та не доводиться до відома клієнтів банку. При цьому, у даному випадку, невиконання посадовими особами банку приписів цього рішення не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність спірних правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду. Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10). Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором. Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими. Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа дійшла помилкового висновку про нікчемність спірних правочинів, протиправно застосувала наслідки їх нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду. Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема постанови від 17.05.2019 по справі №826/7207/15, від 17.05.2019 по справі № 826/28100/15, від 16.05.2019 по справі № 820/7242/15 та ін.). Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2021 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя -доповідач Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких Джерело: ЄДРСР 102534160

ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. 08 грудня 2021 року м. Київ справа № 757/26707/17-ц провадження № 61-4460св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови. При цьому колегія суддів застосувала висновки, зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20). 1. Аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) як в цілому, так і висновків зроблених в ній свідчить, що основною ідеєю, на якій основується постанова, є те, що: фізична особа (вкладник чи спадкоємець вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) є неналежним позивачем в позові до «власника» істотної участі банку; права фізичної особи (вкладника чи спадкоємеця вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) не порушені; тільки Фонд гарантування вкладів може звертатися з таким позовом. 2. Не можу погодитися з висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), з таких мотивів. 3. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). 3.1. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). 3.2. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. 3.3. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). 3.4. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). 3.5. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». 3.6. Приватно-правовий інструментарій, в тому числі конструкція юридичної особи, не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди). Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). 3.7. У національній як цивілістичній доктрині, так і судовій практиці майже аксіомою є те, що юридична особа і учасники такої юридичної особи є окремими суб`єктами, і відповідно не здійснюють виконання зобов`язання одне одного. 3.7.1. Хоча, очевидно, що з урахуванням як світових тенденцій, зокрема, існування та застосування, доктрини пронизування корпоративної вуалі (piercing the veil of incorporation), і для охорони інтересів добросовісного кредитора юридичної особи, можуть існувати випадки, зокрема зловживання учасником конструкцією юридичної особи, недокапіталізація юридичної особи, «виведення» активів юридичної особи на користь учасника або іншої особи на шкоду кредитором, за яких саме на учасника юридичної особи має покладатися обов`язок виконувати зобов`язання юридичної особи. 4. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 4.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року). 5. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20). Суддя В. І. Крат Джерело: ЄДРСР 101808906

Постанова Іменем України 01 грудня 2021 року м. Київ справа № 552/1811/15 провадження № 61-9419св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ткачука О. С. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року, постановлену суддею Турченко Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2021 року Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі - державний виконавець, Шевченківська ДВС), в якому посилалося на те, що 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №552/1811/15-ц про стягнення коштів з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 . Постановою правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит». 21 лютого 2020 року старший державний виконавець Шевченківської ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №61345972 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа №552/1811/15-ц. 12 січня 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направив на адресу Шевченківської ДВС заяву про закінчення цього виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), у зв`язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Проте станом на 20 січня 2021 року виконавче провадження № 61345972 не закінчено. Проте державний виконавець не виніс постанови про закінчення виконавчого провадження. Заявник посилається на те, що державний виконавець допустив незаконну бездіяльність, оскільки не виніс постанови про закінчення виконавчого провадження № 61345972 та не направив виконавчий документ до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як того вимагає Закон № 1404-VIII та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Ураховуючи викладене, заявник просив визнати бездіяльність державного виконавця Шевченківської ДВС незаконною та зобов`язати посадових осіб Шевченківської ДВС вжити заходів щодо закінчення виконавчого провадження № 61345972 на підставі наведеної норми Закону. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у задоволенні скарги АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що державний виконавець правомірно не закрив виконавче провадження, оскільки судове рішення про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 грошових коштів є чинним та підлягає виконанню. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У червні 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця. Заявник посилався на те, що після введення в банку тимчасової адміністрації державний виконавець не має права проводити примусове стягнення із цього банку, оскільки це порушує процедуру виведення банку з ринку. Крім того зазначав, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII відбувається незалежно від того, що рішення про стягнення грошових коштів з банку, який ліквідовується, прийнято раніше початку процедури ліквідації. Доводи інших учасників справи У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому вона посилається на законність та обґрунтованість судових рішень і просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - без задоволення. ОСОБА_1 посилається на те, що судове рішення про стягнення з банку заборгованості було прийнято до введення тимчасової адміністрації, тому має виконуватися державним виконавцем в загальному порядку. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів. Обставини справи Судами встановлено, що 25 вересня 2015 року Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №552/1811/15-ц, на підставі якого Шевченківською ДВС 21 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження № 61345972. Постановою від 15 червня 2020 року виконавче провадження № 61345972 закінчене з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII. Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року, визнано зазначену постанову державного виконавця від 15 червня 2020 року протиправною та скасовано. 02 грудня 2020 року державний виконавець Шевченківської ДВС виніс постанову про відновлення виконавчого провадження. 12 січня 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» направив на адресу Шевченківської ДВС заяву про закінчення цього виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII. Звертаючись зі скаргою, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на бездіяльність державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження станом на 20 січня 2021 року. Позиція Верховного Суду За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. За правилом статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Суди встановили, що на даний час існують два рішення суду, що набрали законної сили, та на виконання яких старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремет Олександр Вікторович виніс постанову від 02 грудня 2020 року про відновлення виконавчого провадження № 61345972 та вчинив передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Оскільки рішення Київського районного суду м. Полтави, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого провадження, як цього вимагає Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, від 06 листопада 2019 року у справі №761/14537/15 та від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц. Колегія суддів Касаційного цивільного суду враховує, що державний виконавець відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року зобов`язаний вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 61345972. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання бездіяльності старшого державного виконавця Шевченківської ДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 61345972 незаконною немає, оскільки він діяв на виконання вказаного вище рішення суду. У той же час питання закінчення виконавчого провадження вже було предметом судового розгляду і ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2020 року постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII визнана неправомірною. Вказане судове рішення є чинним. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» № 32053/13). Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд. Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення. Таким чином, за відсутності вищенаведених обґрунтованих і вагомих підстав, ухвалення судами у даній справі рішення, яке б зобов`язувало державного виконавця вчинити інші дії ніж ті, що вже були передбачені попереднім судовим рішенням порушило б не тільки принцип юридичної визначеності, але й призвело б до ревізії рішення, що має силу закону. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш І . В. Литвиненко Є. В. Петров Джерело: ЄДРСР 101873322

Постанова Іменем України 28 вересня 2021 року м. Київ Справа № 761/45721/16-ц Провадження № 14-122цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю.Л., Григор`євої І.В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В. , Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , представник відповідача - ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», представник третьої особи - Жегулін Юрій Миколайович, розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року, ухвалене суддею Фроловою І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк), про стягнення грошових коштів у сумі 710 823,04 грн. 2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору-заяви № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», укладеного 25 червня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6 (далі - договір банківського вкладу від 25 червня 2014 року), останній вніс під 24,50 % річних на банківський рахунок Банку грошові кошти у сумі 800 000,00 грн як банківський вклад. Строк депозиту з 25 червня по 25 вересня 2014 року. 3. На підставі пункту 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наведений вище договір був пролонгований. 4. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 5. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. позивачці ОСОБА_7 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, за яким ОСОБА_1 отримала у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року. 6. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 000 грн, однак невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами в розмірі 710 823,04 грн. 7. Посилаючись на те, що пов`язана з Банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку, або доведення Банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову відповідальність, зокрема своїм майном, позивачка просила позов задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій 8. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. 9. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачкою доведено заподіяння їй збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн, що відбулось внаслідок здійснення відповідачем як контролером та власником істотної участі банку ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. 10. Постановою від 03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 . Залишив без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року. 11. Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 12. Апеляційний суд також указав, що відповідно до фінансової звітності Банку позивачці не можуть бути повернуті належні їй грошові кошти в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тоді як виключно ОСОБА_4 міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, а оскільки відповідачем не виконані вимоги статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то на підставі частини п`ятої статті 58 цього Закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 13. ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а також доповнення до касаційної скарги, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 14. Касаційна скарга мотивована тим, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію, що у таких спорах не можна стягувати кошти на підставі норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) або іншого закону України, на порушення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлену в Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку за участю держави не передбачена. 15. ОСОБА_4 також зазначає, що поза увагою судів залишилось те, що у статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлюється відповідальність за шкоду, завдану банку. Позивач є фізичною особою, а тому в цьому випадку не можна посилатися на положення статті 58 зазначеного вище Закону як підставу для задоволення позову. Крім того, в силу положень частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є пріоритетним, правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не фізична особа. 16. На думку відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з автоматичної відповідальності відповідача за набуття Банком статусу неплатоспроможного лише на підставі встановлення факту істотної участі відповідача у Банку. Висновок про те, що виключно відповідач міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, є лише припущенням судів попередніх інстанцій. 17. Заявник також вважає, що посилання судів попередніх інстанції на прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставним, оскільки позивачка права власності не позбавлена, а чинним законодавством установлено порядок повернення коштів. Позивачка не позбавляється права володіння, користування та власності на грошові кошти, а лише змінюється порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані згідно з умовами договору про банківський строковий вклад. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентує процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яка захищає всіх кредиторів банку, а не окремо взятих осіб. Позиція інших учасників справи (1) Позиція позивачки 18. У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивачки на касаційну скаргу відповідача. Позивачка просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що аргументи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків судів, викладених в оскаржених судових рішеннях. 19. ОСОБА_1 посилається, зокрема, на те, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; відповідач посилається на нерелевантну практику Верховного Суду; пункт 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; позивачці було завдано шкоду у вигляді неповернення належних їй на праві власності грошових коштів; відповідач не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про виконання обов`язку, покладеного на нього статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; саме НБУ є уповноваженим органом, який може зазначити, у зв`язку із чим у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було розпочато ліквідацію. (2) Позиція ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (третя особа) 20. 19 лютого 2021 року представником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», який діє на підставі довіреності, виданої уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), передано до Верховного Суду пояснення у цій справі, які Банк просив врахувати при її розгляді. 21. Банк вважає, що правом на звернення до суду з вимогами до пов`язаних з Банком осіб наділений виключно Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку. 22. Безпосереднє звернення кредиторів Банку з позовами до пов`язаних з Банком осіб може призвести до подвійного задоволення вимог певних кредиторів та здатне ускладнити ліквідаційну процедуру Банку, зокрема негативно вплинути на дотримання черговості задоволення вимог кредиторів. 23. Аналіз фінансового становища неплатоспроможного банку та дослідження конкретних збиткових операцій Банку, що призвели до недостатності його майна в ліквідаційній процедурі (незалежно від того, чи провів цей аналіз НБУ, чи Фонд, чи інший експерт), дозволяє встановити наявність чи відсутність у поведінці власників істотної участі та керівників неплатоспроможного банку вини в доведенні цього банку до стану неплатоспроможності та/або здійсненні ризикових операцій, що призвели до недостатності майна банку в ліквідаційній процедурі. Однак такі докази не можуть бути виключними - суди досліджують їх у сукупності з іншими наявними доказами та оцінюють відповідно до вимог законодавства. Рух справи в суді касаційної інстанції 24. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року, серед іншого, відкрите касаційне провадження у справі. 25. 22 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 403 ЦПК України як така, що містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. На думку Верховного Суду, виключною правовою проблемою є загальне визначення підстав, меж, принципів відповідальності власника істотної участі в банку, зокрема відповідальності за бездіяльність та її наслідки (частина четверта статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» або дії та їх наслідки (частина п`ята цієї статті Закону)), тягар доведення вини тощо. 26. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах щодо застосування положень частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У деяких судових рішеннях суди касаційної інстанції указували, що на власників істотної участі в банку та/або їх керівників може бути покладена відповідальність лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між поведінкою і шкодою, а також вини. 27. Відкритим залишається питання, яким чином суд має встановити причинно-наслідковий зв`язок незаконних дій акціонера - власника істотної участі із завданими вкладнику або банку збитками. 28. Не є однаковою й судова практика щодо визначення моменту, з якого у вкладника виникає право вимагати компенсації збитків від власника істотної участі: після включення до реєстру акцептованих вимог банку чи після здійснення Фондом усіх розрахунків з кредиторами і незадоволення вимоги вкладника-кредитора внаслідок недостатності коштів банку. 29. Крім того, відсутній єдиний підхід і щодо того, яким чином особа визнається такою, що є власником істотної участі чи контролером банку, чи має бути рішення НБУ або Фонду з цього питання і чи це питання належить до дискреції суду. 30. Вирішення цих питань тісно пов`язане з визначенням виду відповідальності власника істотної участі перед вкладниками банку: чи така відповідальність є солідарною або субсидіарною, або чи є самостійною відповідальністю за збитки, завдані вкладнику, тобто не пов`язаною з відповідальністю за зобов`язаннями банку. Від вирішення цього питання залежить і визначення предмета доказування: наявності збитків, противоправних дій, вини, причинно-наслідкового зв`язку між діями власника істотної участі та збитками. 31. На сьогодні у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи, правильність вирішення яких залежить від вирішення питання, яким саме чином вкладник може довести вину власника істотної участі: 1) таким доказом може слугувати виключно вирок суду, який набув законної сили; 2) таким доказом може бути постанова НБУ із зазначенням причин виведення банку з ринку (невирішеним залишається питання, чи може бути такою причиною, наприклад, відмова акціонера докапіталізовувати банк); 3) таким доказом може бути судове рішення, яке набуло законної сили в іншій справі, тощо; 4) будь-які інші докази, надані позивачем-вкладником. 32. Крім того, в ухвалі від 14 лютого 2018 року у справі № 753/10904/16-ц (провадження № 61-2470зп18) Верховний Суд зазначив, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду, спричинену позивачу, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд. ОСОБА_4 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є самостійними, майново-відокремленими суб`єктами правовідносин, договір банківського вкладу між вкладником та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для ОСОБА_4 не породжує прав та обов`язків з підстав, визначених вкладником. 33. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу, що стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містить загальні положення про відповідальність власників істотної участі і не визначає осіб, які мають право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди. Натомість стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прямо встановлює виключне право Фонду гарантування вкладів звертатися з відповідним позовом до власників істотної участі, контролерів та інших осіб. 34. При вирішенні цієї категорії спорів суди застосовують різні підходи щодо того, яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, - безпосередньо вкладник або тільки Фонд, а також стосовно того, чи можуть вони звертатися одночасно. Не вирішеним залишається й питання, чи не призведе звернення з відповідними вимогами і вкладника, і Фонду до подвійної відповідальності власника істотної участі за зобов`язаннями банку. 35. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2020 року справа прийнята для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Обставини справи, встановлені судами 36. 25 червня 2014 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву про банківський строковий вклад (депозит) «Класік», за умовами якого ОСОБА_6 вніс грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 800 000 грн на строк з 25 червня до 25 вересня 2014 року під 24,50 % річних. 37. Строк розміщення вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.3 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (пункт 7 договору). 38. Згідно з пунктом 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли вкладник не надав банку письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за договором не обмежена. 39. Строк дії договору було пролонговано до 25 вересня 2015 року. 40. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. 41. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 144, спадкова справа № 3/2015, згідно з яким ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в ПAТ «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі від 25 червня 2014 року. 42. Згідно зі свідоцтвом залишок вкладу складає 800 000 грн, залишок коштів на рахунку по відсотках станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. 43. Відповідно до довідки банку від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку, на який було перераховано суму депозиту та нараховано відсотки у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 44. 28 січня 2016 року ОСОБА_1 отримала гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000 грн. 45. На підставі постанови Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПAT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 46. Згідно із цим рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПAT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року включно. 47. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 48. Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та Кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків НБУ Чернявській О. С. на два роки - з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. 49. Після отримання свідоцтва про право на спадщину позивачка ОСОБА_1 в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року. 50. Також було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми документів, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто. 51. Відповідно до листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено в установлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в НБУ та інших економічних нормативів. 52. За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, а також помилки й недоліки в роботі. 53. За виявлені порушення, помилки й недоліки НБУ пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. 54. Як убачається із листа НБУ № 18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а у 2013 - 2014 роках було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . 55. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_4 . Позиція Великої Палати Верховного Суду (1) Щодо вирішення виключної правової проблеми (1.1) Яка особа має право звертатися з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку 56. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 57. Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 58. Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)). 59. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи. 60. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 цього Закону власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ. Відповідно до статті 19 цього Закону протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 частини першої статті 52 цього Закону особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов`язаних з банком осіб. 61. Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною п`ятою цієї статті - що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. 62. Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов`язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо. 63. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у пункті 93 ухвали від 22 липня 2020 року, якою справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи, правильність вирішення яких залежить від вирішення питання, яким саме чином може бути доведена вина власника істотної участі. Велика Палата Верховного Суду у цьому контексті звертає увагу на її висновки, сформульовані у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.8, 7.18, 7.19, 7.34, 7.35). 64. У пунктах 7.60, 7.61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) також сформульовано висновок, що шкода може бути заподіяна банку як шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, так і шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності. 65. Наявність шкоди полягає у будь-якій втраті, у повному чи частковому знеціненні блага, що охороняється законом. Зокрема, знищення та пошкодження майна може полягати як у повній втраті майна, так і у зниженні його вартості, у тому числі внаслідок зміни характеристик майна. Наприклад, відповідно до частин першої, другої статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Неправомірні дії чи бездіяльність, які призвели до втрати майном ознак єдиного майнового комплексу, можуть завдати шкоди власнику майна, зокрема і тому, що вартість майна в разі його пооб`єктного продажу є меншою за вартість єдиного майнового комплексу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності. 66. Прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж. 67. Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов`язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді неотриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв`язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу). 68. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 ЦК України). Отже, юридична особа є самостійним суб`єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб`єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб`єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, не має значення, чи виникло право вимоги з договору, чи з позадоговірного зобов`язання (наприклад, із зобов`язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України). 69. Наприклад, якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі. 70. Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника. 71. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. 72. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи. 73. Зазначений похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути. 74. Зокрема, до таких інститутів належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частин першої, другої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача. Принагідно Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що використаний у частині першій статті 54 ГПК України термін «власник (учасник, акціонер) юридичної особи» не означає, що певна особа може бути власником юридичної особи, адже юридична особа є не об`єктом, а суб`єктом права власності, а відтак у неї не може бути власників. Тому зазначений термін означає особу, яка входить до складу вищого органу юридичної особи, тобто учасника, зокрема члена, акціонера юридичної особи, державу або територіальну громаду в особі відповідних органів, які є вищим органом в державних та комунальних підприємствах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)). 75. Відповідно до частин другої, четвертої статті 54 ГПК України у разі відкриття провадження за похідним позовом юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. У спорах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, відмова від позову, поданого відповідно до цієї статті, зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можлива лише за письмовою згодою всіх власників (учасників, акціонерів), які в даній справі діють в інтересах юридичної особи. Отже, у справі за похідним позовом юридична особа набуває процесуальних прав та обов`язків (процесуальної дієздатності) як через представників, які звичайно діють від імені юридичної особи, так і через своїх учасників, причому в деяких випадках процесуальні права здійснюються всіма представниками спільно. 76. Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала на це увагу, зокрема в постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19). 77. Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися у виконавчому провадженні. Отримавши судове рішення про стягнення з боржника коштів, кредитор у статусі стягувача звертається з заявою про примусове виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб; зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику. Якщо такі особи визнали, що у них перебуває майно боржника, або майно та кошти, що належать боржнику від таких осіб, і надіслали виконавцю відомості про це, то виконавець звертає стягнення на таке майно та кошти в порядку, визначеному частинами другою - четвертою зазначеної статті. Внаслідок стягнення коштів з інших осіб у боржника замість права вимоги до них з`являється ліквідний актив - грошові кошти, за рахунок яких може бути задоволена грошова вимога кредитора до боржника. У таких випадках кредитор боржника не вправі вимагати сплати коштів, належних від інших осіб боржнику, як на свою користь, так і на користь боржника, але вправі вимагати належної поведінки виконавця, зокрема щодо звернення стягнення на кошти, що належать боржнику від інших осіб. Для цього кредитор може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення до суду відповідно до розділу Х Закону України «Про виконавче провадження». 78. Похідний інтерес кредитора у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, може реалізовуватися і в межах процедур банкрутства боржника. Так, відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, продає майно банкрута. Отже, ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо переведення вимог банкрута у ліквідну (грошову) форму. Для цього ліквідатор може або звернутися до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (зокрема, щодо відшкодування завданих банкруту збитків), з вимогою про сплату коштів, або продати право вимоги на аукціоні з особливостями, встановленими статтею 82 Кодексу України з процедур банкрутства. В обох цих випадках майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій статтею 64 зазначеного Кодексу. 79. Частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. 80. Із зазначених норм випливає, що в разі якщо відповідно до законодавства певні треті особи несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, кредитори банкрута не вправі звертатися з вимогами до таких третіх осіб; натомість останні мають сплатити кошти виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою на користь банкрута. Крім того, відповідно до частини першої статті 619 ЦК України субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність іншої, ніж основний боржник, особи, яка виникає поряд з відповідальністю основного боржника. Кредитор основного боржника може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу (частина друга статті 619 ЦК України). Натомість в абзаці другому частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства термін «субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника» використаний в іншому значенні, ніж він використовується у ЦК України, оскільки відповідно до абзаців першого, третього цієї частини з вимогами до третіх осіб звертаються не кредитори, а ліквідатор, а стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси банкрута. Отже, за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України). 81. При цьому жоден з кредиторів банкрута не має власної вимоги до третьої особи, яка має заборгованість перед банкрутом (у тому числі щодо відшкодування завданих банкруту збитків). Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). 82. Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом. 83. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 84. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. 85. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 86. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. 87. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. 88. З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. 89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. 90. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. 91. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. 92. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 93. Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57). 94. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 95. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 46 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону. 96. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи. 97. Отже, на Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. 98. Відповідно до частини сьомої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов`язань. Право вимоги банку, у тому числі про відшкодування завданої йому шкоди, належить до таких активів, а обов`язок забезпечити проведення інвентаризації зобов`язань стосується і деліктних зобов`язань. Отже, Фонд зобов`язаний у розумний строк забезпечити виявлення шкоди, завданої банку, та її заподіювачів. Такий обов`язок не обмежується перевіркою правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, що передбачено частиною другою статті 38 зазначеного Закону, оскільки вона регулює перевірку правочинів лише для цілей виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 99. За частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Отже, Фонд та уповноважена особа Фонду, дізнавшись про заподіяння банку шкоди та встановивши її розмір, не тільки уповноважені, а й зобов`язані звернутися до суду від імені банку про відшкодування шкоди. 100. Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). 101. Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 102. Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. 103. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку. У зв`язку із цим постає питання про способи задоволення інтересу кредиторів банку у належному формуванні ліквідаційної маси банку. Вирішуючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 104. Частиною першою статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності. Відповідно до частини третьої цієї статті особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання, а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України. Частиною першою статті 266-1 зазначеного Кодексу встановлений вичерпний перелік справ, які розглядаються відповідно до цієї статті. Зокрема, відповідно до пункту 2 цієї частини до них належать справи щодо законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень. 105. Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку. (1.2) Щодо інших аспектів виключної правової проблеми 106. Велика Палата Верховного Суду не вирішує виключну правову проблему в інших аспектах, ніж наведені у попередньому розділі, оскільки таке вирішення не є необхідним для перегляду цієї справи. 107. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що окремі такі аспекти вже висвітлені у її постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19). (2) Щодо вирішення справи по суті 108. Позов у цій справі пред`явлено спадкоємцем вкладника, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорій неплатоспроможних. 109. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000 грн загальний розмір заборгованості за вкладом склав 710 823,04 грн. 110. У цій справі позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення на її користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачки, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачці. 111. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого. 112. Отже, позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі. Це є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)). 113. Суди попередніх інстанцій не врахували наведеного і дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Тому судові рішення слід скасувати, а в позові відмовити. 114. Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. 115. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами позивачки про те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин третьої - п`ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов`язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами. 116. При цьому відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Законом не встановлено підстав та процедур притягнення учасників банку до відповідальності у процедурі виведення банку з ринку інакше, ніж за частиною шостої цієї статті, оскільки саме у процедурі виведення банку з ринку здійснюється встановлення усіх активів та пасивів банку. Зазначена відповідальність реалізується лише через відшкодування шкоди, спричиненої банку, тобто відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 117. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.61). 118. При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій справі не вирішує питання про виконання чи порушення відповідачем обов`язків, покладених на нього законом, зокрема статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки таке вирішення було би виходом за межі цієї справи. Зазначене питання має бути вирішене в межах іншої справи за позовом належного позивача. 119. Водночас Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою в тому, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (див. зокрема § 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 120. Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 121. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги: судові рішення слід скасувати, в позові відмовити. Щодо судових витрат 122. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 123. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 124. ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернулася з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 710 823,04 грн. 125. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати. 126. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень. 127. З огляду на зазначене розмір судового збору, який підлягав сплаті під час звернення до суду, становив 7 108, 23 грн, що не перевищувало 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. 128. Заочним рішенням від 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. 129. Постановою від 03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 . Залишив без змін заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року. 130. ОСОБА_4 , звертаючись з апеляційною скаргою, сплатив судовий збір у розмірі 10 665,00 грн, однак за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 10 662,34 грн = 150 % * 7108,23 грн, тому на користь відповідача з ОСОБА_1 підлягає відшкодування судового збору за апеляційний перегляд у розмірі 10 662,34 грн. 131. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позову. 132. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви: 14 216,46 грн = 200 % * 7108,23 грн. З позивача на користь відповідача підлягає відшкодування судового збору у розмірі 14 216,46 грн. Крім того, відповідачу слід повернути з державного бюджету суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 1781,54 грн. = 15 998 грн - 14 216,46 грн. Керуючись статтями 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила: 1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_4 . 2. Скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення. 3. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів у розмірі 710 823,04 грн відмовити. 4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 14216 (чотирнадцять тисяч двісті шістнадцять) грн 46 коп. за розгляд касаційної скарги та 10662 (десять тисяч шістсот шістдесят дві) грн 34 коп. за здійснення апеляційного перегляду. 5. Повернути ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у розмірі 1781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн 54 коп. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Данішевською В. І. Джерело: ЄДРСР 101473371

Постанова Іменем України 8 червня 2021 року м. Київ Справа № 346/1305/19 Провадження № 14-181цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту. 2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову. 3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець. 4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки? (2) Короткий зміст позовної заяви 5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами: 5.1. 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США. 5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек. 5.3. Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки. 5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки. 5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн. 5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. 5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира). 5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя. (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так: 6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн. 6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»). 6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). 7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити. (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так: 8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах. 8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так: 10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором: 1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11); 2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16); 3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц); 10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором. 10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так: 11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи. 11.2. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників. 11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно. 11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення). 11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ «Дельта банк» відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними. 11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року. 11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами. 11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц). (2) Позиція інших учасників процесу 12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки? 13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується. 14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). 15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). 16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. 17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України). 18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. 19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)). 20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)). 21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти: 21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно; 21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1; 21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня; 22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)). 23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)). 24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу. 25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ «Дельта банк» відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки. 26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)). 27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим. 28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19). 29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором. (1.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 30. В ухвалі від 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 346/1305/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 (про те, що кредитна спілка як кредитодавець не має права відступати право вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, оскільки такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора у них не допускається), а також у висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що такі висновки не відповідають розумінню нікчемного правочину за ЦК України; у нормативних актах відсутня вказівка на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою. 31. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49). 32. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40). 33. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Спори у справах № 6-667цс15 і № 6-59цс15 стосувалися відступлення права вимоги кредитною спілкою, яка згідно із Законом України «Про кредитні спілки» не має повноважень на укладення з фізичною особою договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Натомість у справі № 346/1305/19 спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України. 34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України. У зазначеній постанові від 16 березня 2021 року вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ (пункт 62). (1.3) Чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки? 35. Позивачка у позовній заяві, апеляційній і касаційній скаргах стверджувала, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру створило перешкоди їй як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. Тому просила звільнити квартиру з-під арешту. 36. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що позивачка не може бути кредитором у зобов`язанні щодо виконання кредитного договору-1, і що вона не набула прав іпотекодержателя за договором іпотеки. А тому виснували, що арешт квартири не порушує прав позивачки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про те, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру не порушило прав позивачки, проте з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій. 37. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону). 38. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки). 39. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду). 40. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)). 41. 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем». 42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстраціїправа власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт. 43. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, такі обставини: 43.1. 29 серпня 2007 року приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу зареєстрував обтяження квартири іпотекою згідно з договором іпотеки у Державному реєстрі іпотек; 43.2. 4 квітня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно позичальника, в тому числі на предмет іпотеки, у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором-2. 43.3. 22 січня 2019 року позивачка заявила позичальнику вимогу № 0805/0807/71-040 про порушення зобов`язань за умовами виконання кредитного договору-1 (далі - вимога), яку він не виконав. Згідно з цією вимогою у разі невиконання не пізніш як у тридцятиденний строк з дня її отримання зобов`язань за умовами кредитного договору-1 позивачка зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. 44. Суди попередніх інстанцій не встановили, що позивачка зверталася до нотаріуса з метою реалізації іпотечного застереження та реєстрації за нею права власності на квартиру. Вона звернулася до суду 22 березня 2019 року з метою захисту її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявність перешкод у реалізації такого права. 45. Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII). 46. Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Він був опублікований 3 листопада 2018 року, набрав чинності 4 листопада того року та був введений у дію 4 лютого 2019 року. 47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року. 48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)). 49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем. 50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц). 51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. 53. Оскільки позивачка подала касаційну скаргу у грудні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX. 54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX). 55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX). 56. З огляду на наведену оцінку доводів позивачки та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови. (2.2) Щодо судових витрат 57. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку. (3) Висновки щодо застосування норм права 58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). 59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. 60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України). 61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. 62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. 63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV). 64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 65. Висновки щодо застосування пункту 6 частин першої, пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, сформульовані у цій постанові, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують її своїй діяльності (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко В. С. Князєв І. В. Ткач С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 98524306

ОКРЕМА ДУМКА Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № № 910/11027/18 (провадження 12-185гс19) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка»,до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов'язаними з банком особами Короткий виклад історії справи 17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди, спричиненої їх діями як керівників ліквідованого Банку. На думку позивача, зазначені особи, повинні нести повну матеріальну відповідальність перед Фондом, який діє в інтересах банку, оскільки вони є керівниками банку що впливали на його фінансову політику, зокрема: ОСОБА_1 - голова правління; ОСОБА_2 - перший заступник голови правління; ОСОБА_3 - головний бухгалтер, член правління; ОСОБА_4 - начальник управління інвестиційної діяльності, член правління; ОСОБА_5 - голова спостережної ради; ОСОБА_6. - член спостережної ради; ОСОБА_7.- член спостережної ради; ОСОБА_8 - член спостережної ради; ОСОБА_9 -член спостережної ради; ОСОБА_10. - голова спостережної ради; ОСОБА_11 - член спостережної ради; ОСОБА_12 - заступник голови правління; ОСОБА_13 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління; ОСОБА_14 - начальник відділу фінансового моніторингу, член правління. Позивач як на правову підставу позову посилався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) у редакції, чинній до 02 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та на цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року). Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III), відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), а також частин п'ятої та шостої статті 58 Закону №2121-III, у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. На обґрунтування позову зазначив, що впродовж 2014 року відповідачами як керівниками Банку, які входили до його органів управління, шляхом голосування при прийнятті рішень цих органів управління банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових, не забезпечених облігацій двох підприємств (ТОВ «Капітал експрес», ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку. Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди). Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались з інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності. Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з добросовісного управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку і, навпаки, своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам. 20 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва , яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено розміру та підстав заподіяної шкоди, передбачених положеннями статей 1166, 1174 ЦК України, а також, що з огляду на це позов пред`явлено передчасно. 27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке: - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотивів своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутності забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків; - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак він визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакета облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не взяли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким установлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то потрібно було призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було; - суд першої інстанції не застосував положень статей 165 та 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимог статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує; - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства; - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн; - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку; - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо суперечать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання, та не узгоджуються з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі; - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги. Фактичні обставини, встановлені судами 13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_1 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_2, головного бухгалтера ОСОБА_3., начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_4. та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_13 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації ТОВ «Капітал експрес у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 3, том 7, а. с. 124). Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11). Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн. Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 05 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_5 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової. Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн. 23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_10., заступник голови спостережної ради ОСОБА_11., члени ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , секретар ОСОБА_6 11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_12 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_13 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової. 12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні. 01 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_4 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_14 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової. 01 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук. Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 . Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 01 грудня 2014 року. Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн. Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - із 17 лютого по 16 березня 2019 року. Направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду,колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, посилаючись на наявність виключної правової проблеми, зазначала, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону №4452-VI, а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу. Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду 25 травня 2021 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято постанову, якою касаційну скаргу Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка» задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасовано та ухвалено нове рішення. Позов Фонду, що діє як ліквідатор ПАТ «АТ «Укоопспілка», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задоволено повністю. Позиція Великої Палати Верховного Суду та підстави для висловлення окремої думки Щодо предмета і підстав позову Посилаючись на положення статті 1166 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку що правовідносини, з яких виник цей спір, є деліктними правовідносинами, а тому при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, при цьому у відповідно до принципів застосування норм закону в деліктних правовідносинах вина відповідача, він же заподіювач шкоди, презюмується. Також Велика Палата Верховного Суду посилалась на положення статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи. Крім того, Велика Палата Верховного Суду послалась на положення частин третьої та четвертої статті 92 ЦК України та статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» , відповідно до яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. З таким визначенням правової природи правовідносин між учасниками цього спору неможливо погодитись насамперед у зв`язку з тим, що зазначена редакція статті 89 ГК України прийнята лише Законом України № 289-III від 07 квітня 2015 року, а до того часу редакція частини четвертої цієї статті була іншою, а саме: «Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом». Посилання на висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 також не є релевантними, оскільки у зазначеній постанові зроблено висновок, що правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя. Висновків щодо відповідальності керівників юридичної особи, що входять до складу її керівних органів, у цій постанові не зазначено, а відповідальність за правовідносинами представництва або на підставі делікту або на підставі трудового договору не є ідентичною. Щодо тлумачення правової природи правовідносин сторін у цій справі Щодо складу деліктного порушення За змістом частини другої статті 509 та пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України зобов`язання виникає у тому числі у випадку завдання майнової шкоди іншій особі. Інститут відшкодування шкоди в цивільному законодавстві - це інститут, що забезпечує реакцію суспільства на порушення норм права та виконує відновлювальну функцію, спрямовану на приведення майнового стану потерпілого до стану, що існував до правопорушення. За своєю суттю інститут відшкодування шкоди також відіграє допоміжну роль у забезпеченні виконання функцій іншими інститутами. Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та позадоговірну. Відповідальність, що настає в разі завдання будь-кому протиправної шкоди, коли заподіювач не перебуває в договірних відносинах з потерпілим, є деліктною (позадоговірною) відповідальністю. Деліктна відповідальність - це наслідок позадоговірного завдання шкоди, що пов`язується з подією, яку учасники спору не передбачали та до виникнення якої учасники спору у правовідносинах, з яких виникла подія, не перебували, у зв`язку з чим виникає деліктне зобов`язання. За деліктним зобов`язанням правопорушник зобов`язаний у повному обсязі відшкодувати завдану шкоду, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання цього зобов`язання. Зобов`язання з відшкодування завданої шкоди (деліктні зобов`язання) - це позадоговірні зобов`язання, що виникають внаслідок порушення особистих немайнових і майнових прав потерпілого. Такі зобов`язання мають абсолютний характер і спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов`язок її відшкодування. На відміну від договірної відповідальності, деліктна відповідальність є наслідком порушення загального правила - не завдавати шкоди іншому, тобто абсолютного права особи. Наслідком реалізації деліктної відповідальності є відновлення первинного стану потерпілого. Разом з тим трудові правовідносини як вид договірних правовідносин засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за плату трудової функції (роботи з посади відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з указівкою кваліфікації; конкретного виду роботи, яка доручається працівникові), а також на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку при забезпеченні роботодавцем умов праці, передбачених трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором з виконанням працівником певних визначених роботодавцем функціональних обов`язків. Реалізуючи свої права і приймаючи на себе обов`язки при виконанні певної роботи, сторони юридично пов`язані і їхні дії обмежені відповідними правовими нормами, тобто учасники суспільних відносин, виступаючи суб`єктом трудового права, повинні підкорятися вимогам чинного трудового законодавства, а також дотримуватися умов трудового та колективного договорів, соціально-партнерських угод. Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором або контрактом; трудове правовідношення є індивідуальним і передбачає особисте виконання працівником своїх трудових функцій (прав та обов`язків); характеризується наявністю соціальних, передбачених трудовим законодавством, трудовим договором або контрактом гарантій; робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; працівник виконує міру праці за оплату, яка провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін. Матеріальна відповідальність працівника регулюється як цивільним, так і трудовим законодавством та передбачає наявність повної матеріальної відповідальності. Зокрема, у частині шостій статті 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено повну матеріальну відповідальність працівника у випадках покладення такої відповідальності відповідно до законодавства. Зазначена норма є бланкетною, а тому допускає одночасне застосування поряд з нею іншим норм законодавства щодо повної матеріальної відповідальності працівників, у тому числі й керівників банків. Такими нормами законодавства щодо керівників банків серед інших норм, зокрема, є стаття 92 ЦК України та стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо обов`язків керівників банків та їх повної солідарної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду. Аналізуючи зазначені норми права, можна зробити висновок, що покладання відповідальності на працівників банку на підставі деліктних правовідносин є помилковим і такими, що суперечить як законодавству про матеріальну відповідальність працівника в загалом, так і законодавству про матеріальну відповідальність керівників банків зокрема. Відмінність матеріальної відповідальності працівника за трудовим правом полягає насамперед у тому, що трудовим законодавством, зокрема главою IX КЗпП України, передбачені певні гарантії та пільги при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві. Це пов`язано з тим, що, на відміну від цивільного законодавства, відповідно до якого сторони майнових відносин перебувають у юридичній рівності і будь-яка з них має право вимагати від іншої повного відшкодування заподіяних збитків (тобто як прямої шкоди, так і неодержаних прибутків), зазвичай у судовому порядку, суб`єкти трудових правовідносин перебувають у нерівному правовому становищі стосовно один одного. Працівник підпорядкований і підконтрольний роботодавцеві. Крім того, роботодавець наділений законодавством владними повноваженнями. Він вправі притягувати працівника до дисциплінарної і матеріальної відповідальності самостійно, без звернення до відповідних державних органів. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (стаття 130 КЗпП). Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є (ці умови повинні виконуватись одночасно): порушення працівником покладених на нього трудових обов`язків; нанесення прямої дійсної шкоди; вина в діях або бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала. Відтак для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності слід встановити, чи діяв він у межах своїх повноважень, чи добросовісно виконував свої обов`язки, чи не діяв він на виконання рішення органу або особи, чи інші обставини, які звільняють працівника від відповідальності за шкоду. Так, у статті 2 Закону № 2121-III, у редакції, чинній на час прийняття рішень відповідачами, визначено , що керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи. Голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку є керівниками Банку (стаття 42 Закону № 2121-III). Обов`язки керівників банку щодо захисту інтересів банку визначені статтею 43 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень, за змістом якої при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади. Управління банком як господарюючим суб`єктом здійснюється загальними збори учасників, спостережною радою, правлінням (радою директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку (стаття 37 Закону № 2121-III в редакції, чинній на час прийняття рішень). Вищим органом управління банку є загальні збори учасників (стаття 38 цього Закону). Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників із числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку (стаття 39 Закону № 2121-III). Їй також можуть бути делеговані функції загальних зборів (стаття 37 цього Закону). Згідно зі статтею 39 Закону № 2121-III спостережна рада банку контролює діяльність правління (ради директорів) банку. За статтею 40 Закону № 2121-III правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. Зазначені положення законодавства визначають певну підпорядкованість органів управління банку та їх підзвітність між собою, а тому особи, які входять до складу цих органів, спричиняючи шкоду, можуть діяти по відношенню до банку і як у деліктних (недоговірних правовідносинах), і як працівники, які виконують свою трудову функцію у договірних правовідносинах. Як зазначеними законами, так і обов`язковими положеннями статутних документів банку передбачається порядок призначення та діяльності як голови правління банку, так і самого правління та наглядової ради будь-якого банку. При цьому для визначення правового статусу цих осіб має значення не тільки посада, яку займає зазначена особа, а й процедура її призначення, і її функціональні обов`язки, і зокрема, наявність трудового договору та/або контракту на виконання відповідних функцій, оскільки особи, що здійснюють управління банком, не тільки є особами, що здійснюють ефективне управління від імені акціонерів банку, а й пов`язані з банком трудовою функцією, і саме вони реалізують функції банку як наймані засновниками та/або учасниками особи. Виходячи з вимог законодавства, за загальним правилом працівники банку, зокрема й керівники, є особами, що здійснюють свої функції та реалізують повноваження на договірній (контрактній основі), а тому й підставами їх матеріальної відповідальності, яка настає при виконанні або невиконанні ними своїх функціональних обов`язків, аж ніяк не можуть бути події, які не передбачені трудовим договором. Така відповідальність може наступати лише за умови спричинення шкоди при здійсненні дій, що не входять до трудової функції. Така відповідальність більш була б притаманна особам - власникам банку та пов`язаним з банком особам, що не перебувають з банком у договірних, у тому числі трудових, відносинах. З огляду на зазначене з висновками Великої Палати Верховного Суду про виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди на підставі деліктних правовідносин погодитись не можна. Щодо солідарної відповідальності Залежно від обсягу (сфери) дії норми права поділяють на загальні та спеціальні. Загальні норми права поширюються на всі відносини певного роду в цілому. Спеціальні норми права встановлюються з метою конкретизації і деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, що належать до певного роду, врегульованого загальними нормами права. Зокрема, загальними нормами права, які визначають підставу виникнення солідарного обов`язку, є статті 541, 1190 ЦК України. Відповідно до положень статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. За змістом статті 1190 ЦК України, яка регулює відповідальність у деліктних правовідносинах, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Разом з тим трудовим законодавством за наявності передбаченої повної матеріальної відповідальності за спричинену шкоду, у тому числі на підставі спеціального закону, солідарна відповідальність не встановлена. Спеціальними нормами у спірних правовідносинах, у тому числі й щодо вирішення питання відповідальності власників істотної участі та керівників банку за зобов`язаннями банку у зв`язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, є положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства», положення Законів № 2121-III та № 4452-VI у редакціях, чинних станом на 2014 рік. Положення статті 92 ЦК України, статті 89 ГК України, статті 63 Закону України «Про акціонерні товариства» містять ключову вимогу до посадових осіб органів акціонерних товариств - діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, статуту товариства та інших його документів (положень, рішень органів управління товариства, прийнятих відповідно до вимог законодавства та в межах своєї компетенції). До посадових осіб органів акціонерного товариства належать: фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства (стаття 2 Закону України «Про акціонерні товариства»). Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною. Згідно зі статтею 58 Закону № 2121-IIIучасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Відтак зазначеним законодавством не визначено солідарної відповідальності керівників банку за спричинену банку шкоду, як і не визначено того, що зазначена шкода має бути відшкодована в повному обсязі. Навпаки, спеціальне законодавство передбачає відшкодування спричиненої банку шкоди також за рахунок пов`язаних з банком осіб, перелік яких визначено законом. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. З огляду на зміст загальних норм права, які пов`язують солідарну відповідальність осіб перед потерпілим зі спільністю дій (бездіяльністю) щодо завдання шкоди, вимога щодо солідарної відповідальності посадових осіб акціонерного товариства може стосуватись випадків заподіяння шкоди товариству внаслідок колегіального прийняття невигідного для товариства рішення. Відповідальність у такому разі мають нести члени колегіального органу, які голосували (діяли спільно) за прийняття зазначеного рішення. Таким чином, на керівників банку за рішенням суду може бути покладена солідарна відповідальність за спричинення шкоди банку в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з їх вини, якщо їх дії, та/або рішення, та/або невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку є результатом спільних дій (бездіяльності) посадових осіб банку, у зв`язку з чим банку спричинено шкоду. Рішення про придбання спірних облігацій приймалися правлінням банку та спостережною радою у різному складі, а тому зв`язок між невиконанням посадовими особами банку зобов`язань та заподіяною шкодою підлягає оцінці за кожним «епізодом» правопорушення, яке призвело до неплатоспроможності банку та завдання шкоди інтересам вкладників, що виключає спільну солідарну відповідальність усіх відповідачів разом. Щодо скасування судових рішень Згідно із частиною четвертою статті 265 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Зміст спірних правовідносин полягає не тільки у тому, щоб визначитись з учасниками цих правовідносин, а й у тому, щоб визначити правову природу спірних правовідносин, права і обов`язки їх учасників, зокрема міру та обсяг відповідальності учасників цих правовідносин між собою, перед іншими особами та її правову підставу. Встановлюючи фактичні обставини справи та ухвалюючи судові рішення, суди виходили з правової природи спричинення шкоди як шкоди у деліктних правовідносинах, а тому й установлювали фактичні обставини виходячи зі змісту цих правовідносин і доказів, наданих сторонами на їх підтвердження. Разом з тим слід погодитися з доводами касаційної скарги позивача, що суди неповно встановили фактичні обставини справи з огляду на вище викладені доводи. Зокрема, відповідачі посилались на те, що приймали усі рішення щодо витрат коштів Банку на виконання рішення загальних зборів від 04 грудня 2013 року (протокол № 3). Ухвалою суду від 25 вересня 2018 року (том 3, а.с.238) зазначений протокол витребуваний від Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «АБ «Укоопсплка» Кашути Д. Є. Однак правову оцінку цьому рішенню, трудовим обов`язкам та правам відповідачів відповідно до їх трудових функцій як доказів у справі суди не надали, не встановили міру впливу рішень загальних зборів учасників банку на рішення відповідачів з огляду на їх підпорядкованість та взаємозалежність, не надали, та не визначились як з правовою природою відповідальності відповідачів так і наявністю порушення ними своєї трудової функції як керівників або членів керівного органу банку. З огляду на трудовий характер правовідносин сторін у цій справі та доводи відповідачів щодо не врахування участі кожного з них у прийнятті тих чи інших рішень, суди також не встановили, якими відповідачами спричинено конкретний розмір шкоди у відповідності з певними договорами та витратами банку. До того ж відповідно до положень пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у рішенні суду повинна бути наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним, з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Однак оцінки аргументів відповідачів щодо визначення розміру шкоди відповідно до кожного рішення, у прийнятті якого вони брали участь, та наявності в учасників спору трудових відносин у рішенні не наведено, до того ж розміру солідарної відповідальності відповідачів відповідно до рішень, у прийнятті яких вони брали участь, не встановлено та не розмежовано, що спричинило покладення на відповідачів матеріальної відповідальності за витрату коштів на підставі рішень, у прийнятті яких вони участі не брали. З огляду на зазначене, виходячи зі змісту доводів касаційної скарги, які зводяться до непогодження зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою судом наявних доказів, а також з огляду на відсутність у справі доказів, які суд першої інстанції вважав необхідними та витребував в учасників справи, відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України судові рішення підлягали скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судді Великої Палати Верховного Суду Ю. Л. Власов В. В. Британчук О. Б. Прокопенко В. М. Сімоненко Джерело: ЄДРСР 98483121

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Київ Справа № 910/11027/18 Провадження № 12-185гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Рогач Л. І ., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Жегуліна Ю. М., Мостепанюка В. І. , Плотніченка О. П. , ОСОБА_3 - Старостенка В. О., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - Слюсара В. В., ОСОБА_6 - Томчука М. В., ОСОБА_7 - Шевченка Г. М. , ОСОБА_9 - Деркача С. С. , ОСОБА_11 - Шагірманова Д. О., ОСОБА_12 - Гвоздецького А. М., ОСОБА_13 - Зурнаджи К. Б., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», на рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі за позовом Фонду до відповідачів: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136, 71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами. Історія справи 1. Короткий зміст та підстави позовних вимог 1.1.17 серпня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка» або банк), звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про солідарне стягнення з них на користь Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» 76 929 136,71 грн шкоди. 1.2.Фонд послався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств (Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал експрес» (далі - ТОВ «Капітал експрес», ТОВ відповідно), ТОВ «Сучасні фінансові перспективи»), які мають ознаки фіктивних та пов`язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60 % вартості всіх активів банку. Фонд вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним. Оскільки для покриття вимог всіх кредиторів не вистачило 76 929 136,71 грн, то саме цю суму Фонд просив стягнути солідарно з відповідачів як відшкодування шкоди, завданої кредиторам банку. 1.3.Позивач указував на пов`язаність компаній-емітентів між собою (що створює додатковий кредитний ризик), а також з керівниками та власниками банку (що пояснює дії відповідачів і вказує на умисний характер завдання шкоди). 1.4.Фонд також стверджував, що емітенти облігацій на момент їх придбання банком мали численні ознаки фіктивності, а саме: не мали або майже не мали основних засобів (у тому числі й орендованих), не мали офісу або будь-якого робочого приміщення, не мали працівників (крім директора), не здійснювали основної діяльності, декларували відсутність доходу або мінімальний прибуток, що вказувало на неможливість погасити емітовані облігації, активи емітентів майже повністю складались із інвестицій у цінні папери інших компаній, які так само мали ознаки фіктивності. 1.5.Позивач вважав, що відповідачі не виконали покладених на них функцій з управління ризиками, контролю і моніторингу всіх видів загроз за усіма напрямами діяльності банку, і навпаки - своїми діями щодо виведення коштів з банку на рахунки інших компаній вони сприяли настанню цих ризиків, чим спричинили збитки ПАТ «АБ «Укоопспілка» та його кредиторам. 1.6.На думку позивача, пов`язаними особами, які в силу приписів статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язані солідарно відшкодувати шкоду у сумі 76 295 559,41 грн, є такі фізичні особи: - ОСОБА_14 - Голова Правління; - ОСОБА_15 - Перший заступник Голови Правління; - ОСОБА_3 - Головний бухгалтер, член Правління; - ОСОБА_13 - Начальник Управління інвестиційної діяльності, член Правління; - ОСОБА_4 - Голова Спостережної ради; - ОСОБА_6 - Член Спостережної ради; - ОСОБА_16 - Член Спостережної ради; - ОСОБА_5 - Член Спостережної ради; - ОСОБА_7 - Член Спостережної ради; - ОСОБА_9 - Голова Спостережної ради; - ОСОБА_11 - Член Спостережної ради; - ОСОБА_17 - Заступник Голови Правління; - ОСОБА_18 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління; - ОСОБА_12 - Начальник відділу фінансового моніторингу, член Правління. 1.7.При цьому Фонд зазначив, що 8 серпня 2018 року на підставі норм статті 52 та частини п?ятої статті 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» він звертався до пов`язаних з банком осіб з вимогами про відшкодування шкоди, які залишені без задоволення. 1.8.У позовній заяві Фонд послався на частину п`яту статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній до 2 березня 2015 року, тобто на момент ухвалення відповідачами рішень, що призвели до неможливості ПАТ «АБ «Укоопспілка» відповідати за своїми зобов`язаннями, укладення на виконання цих рішень відповідних правочинів (2014 рік), прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АБ «Укоопспілка» (22 січня 2015 року), та цю ж саму норму в редакції, чинній на момент подання позову (17 серпня 2018 року). Відповідно до цієї норми Закону в редакції, чинній до 2 березня 2015 року, Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або їх невиконання у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Ця норма в редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду в разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови в задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду. 1.9.Також позивач послався на частини вісімнадцяту, дев`ятнадцяту статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. 1.10.Як на підставу визначення відповідачів заподіювачами шкоди позивач посилався на приписи частин першої та другої статті 1166 і частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент подання позову, відповідно до яких пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1.20 грудня 2018 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення в цій справі, яким повністю відмовив у задоволенні позову. 2.2.Мотивував рішення так: - в обґрунтування розміру шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідачів, Фонд посилається на звіт, який містить незалежні судження оцінювачів з урахуванням усіх зроблених припущень та обмежень. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для банку провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення відповідачами, грошові виплати. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли Фонду або уповноваженій особі Фонду стало відомо про наявність шкоди, заподіяної внаслідок купівлі облігацій. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку, належним обґрунтуванням вартості вимог і зобов`язань банку (Фонду) повинні бути документальні результати перевірки фінансово-господарської діяльності банку; -доказів недотримання відповідачами вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині щодо органів управління банку (статей 37, пункту 2 частини другої статті 39, частини першої статті 40, частини першої статті 42) Фондом не надано; - Фонд не надав суду жодного документального підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних вище облігацій до пред`явлення позову; -строк погашення облігацій за договорами визначено 17 квітня 2019 року, тобто твердження позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти, є передчасним і необґрунтованим; -визначена в оцінці вартість облігацій у 3,00 грн документально не підтверджена; -підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Проте на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачами щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію. Частини шостої не було, а частина п`ята мала таку редакцію: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. А отже, нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до цих правовідносин, оскільки не має зворотної дії; -ознаки фіктивного підприємництва виникають лише в разі доведеності в порядку кримінального провадження ознак цієї фіктивності. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про фіктивність емітентів. Дійти висновку про фіктивність підприємства в разі відсутності відповідного вироку в кримінальній справі неможливо. Фонд не вчинив жодних дій щодо звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України; - суду не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_19 та Голова спостережної ради банку ОСОБА_4 є родичами (братами). Відтак таке твердження є припущенням; -незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладення правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не подав жодного доказу виявлення нікчемного правочину в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями ЦК України. З огляду на викладене, подання вказаного позову з визначених позивачем мотивів є по суті передчасним і необґрунтованим; -Фонд не надав доказів у підтвердження того, що ним або уповноваженою особою на ліквідацію вчинялися дії щодо реалізації вказаних облігацій; -у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, їх вина в настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена; -строк погашення облігацій визначено 17 квітня 2019 року, а тому суд відхилив доводи позивача про те, що за облігаціями не можна буде отримати грошові кошти; -до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про шкоду, завдану банку. У силу статей 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги кредиторів вважаються погашеними у разі, якщо при завершенні ліквідаційної процедури вони лишилися незадоволеними в зв`язку з недостатністю майна. Станом на дату розгляду справи ліквідаційна процедура в ПАТ «АБ «Укооспілка» триває, відбувається продаж активів банку та погашення вимог кредиторів. За змістом статті 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю в найкоротший строк. За таких обставин відсутні підстави стверджувати про те, що банк вже зазнав матеріальної шкоди; - Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди, тощо; 2.3.Рішення суду першої інстанції було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року. Мотивація апеляційного суду в цілому збігається з обґрунтуванням, наведеним у рішенні суду першої інстанції. 3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. 27 червня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. 3.2.Фонд послався на те, що суди не надали належної юридичної оцінки обставинам справи та його доводам. Зокрема, скаржник послався на таке: - під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачі не заперечували факту придбання банком облігацій, а також того, що вони займали відповідні посади та приймали рішення про придбання облігацій. При цьому жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень про придбання цінних паперів (у чому полягала доцільність такого інвестування, чому було обрано облігації саме цих компаній тощо), не спростував висновків незалежного оцінювача про реальну вартість придбаних облігацій, не заперечив факту пов`язаності емітентів з банком та його керівництвом, не пояснив відсутність забезпечення за цими операціями, не спростував того, що емітенти цінних паперів мали ознаки фіктивності, не мали реальних активів та прибутків; - суди вважали недоведеним розмір збитків, однак розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Через дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації, реальна ринкова вартість яких була нульовою (оцінка незалежним оцінювачем кожного пакету облігацій в 1 грн означає, що вартість таких цінних паперів має нульове або від`ємне значення). Суди безпідставно не прийняли до уваги та не дослідили звіт про оцінку вартості ліквідаційної маси банку, підготовлений ТОВ «Канзас ріал естейт», згідно з яким встановлено реальну (ринкову) вартість придбаних банком облігацій. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують результати зазначеної оцінки. Якщо суди попередніх інстанцій вважали, що для з`ясування розміру збитків необхідні спеціальні знання, то суди мали призначити відповідну експертизу, чого зроблено не було; - суд першої інстанції не застосував положення статей 165 та 182 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), апеляційний суд не виконав вимоги статей 165 та 267 цього Кодексу (якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою з обставин, на яких ґрунтуються вимоги відповідача, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім визначених у законі). Фонд указував на обставини пов`язаності банку та емітентів облігацій, економічну недоцільність придбання облігацій, наявність ознак фіктивності та фінансові показники емітентів, що вказували на неліквідність боржників. Відповідачі заперечили у відзивах лише заяви позивача про завідому збитковість придбаних операцій. В іншому їх заперечення зводились до незгоди з правовими підставами позову. Натомість суди зазначили, що позивач зобов`язаний доводити обставини, яких ніхто не заперечує; - суди безпідставно відмовилися досліджувати доводи позивача щодо фіктивності підприємств - емітентів облігацій і не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 802/1233/16-а, від 23 січня 2018 року у справі № 2а-1870/5800/12, від 28 серпня 2018 року у справі № 810/3952/16, про обов`язок суду перевіряти доводи щодо фіктивності товариства; - оскаржувані рішення побудовано не тільки на ігноруванні дійсних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, але й на двох припущеннях: 1) припущення, що компанії-емітенти виконають свої зобов`язання по облігаціях у визначені в проспекті емісії строки; 2) припущення, що ліквідаційної маси банку (загальна вартість 33 364 705,00 грн) може вистачити, щоб розрахуватися зі всіма кредиторами банку, загальний розмір вимог яких становить 109 660 264,41 грн; - апеляційний суд безпідставно відмовився приймати пояснення і докази щодо того, що строк виконання зобов`язань ТОВ «Капітал експрес» настав, зобов`язання не виконані, а претензія банку щодо невиконання умов проспекту емісії облігацій була направлена емітенту, проте не вручена через відсутність емітента за зареєстрованим місцем знаходження, пояснення щодо відкритих торгів щодо реалізації облігацій і їх результатів (облігації, за які банк сплатив більше 319 млн грн не були продані на торгах навіть за 305,03 грн), додаткові пояснення щодо пов`язаності власників банку та емітентів облігацій. Суд послався на те, що вказані відомості не існували на момент ухвалення оскаржуваного рішення (що не відповідає дійсності, адже торги проводилися до ухвалення рішення судом першої інстанції), а надання цих документів не зумовлено винятковістю такого випадку; - висновки судів про те, що обов`язки відповідачів відшкодувати заподіяну банку та його кредиторам шкоду якимось чином залежать від дій позивача - ліквідатора банку прямо протирічать законодавству, що регулює деліктні зобов`язання та не узгоджується з існуючою судовою практикою. Фонд як ліквідатор не зобов`язаний виправляти наслідки завдання відповідачами шкоди банку - це повинні робити самі відповідачі; - суд апеляційної інстанції фактично не спростував жодного доводу апеляційної скарги. 3.3.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 25 липня 2019 року відкрила касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 жовтня 2019 року на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За висновком суду, виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу. 3.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2019 року прийняла до розгляду справу № 910/11027/18 та призначила її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників. 4. Позиція учасників справи 4.1. Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просили залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для стягнення з них шкоди. 4.2. ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу вказувала на недоведення Фондом складу цивільного правопорушення у її діях; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; відсутність доказів спільних дій як підстав для солідарної відповідальності відповідачів; указала, що незабезпечення облігацій при купівлі дисконтних цінних паперів не підтверджує незаконність або збитковість чи економічну недоцільність таких операцій, для яких забезпечення не є обов?язковою умовою здійснення таких правочинів. 4.3. ОСОБА_13 у відзиві на касаційну скаргу погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у його діях; заперечував проти його вимог з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; указав на відсутність доказів протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості; заперечував проти фіктивності емітентів; наголосив на безпідставності посилань Фонду на економічну необґрунтованість укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними; указав на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди. 4.4. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу послались на те, що угоди купівлі-продажу цінних паперів не оспорювалися, не визнані нікчемними/недійсними, низька вартість цінних паперів є недоведеною. Заперечили проти розміру заявленої шкоди і посилань позивача на звіт оцінювача, указуючи на те, що ліквідаційна процедура банку триває, що позбавляє можливості установити розмір акцептованих вимог банку, які залишаться непогашеними після реалізації всіх активів банку. Указали на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Зазначили про неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Зауважили, що не визначено участі кожного з відповідачів щодо прийняття рішень, укладення угод і їх реалізації. Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. 4.5. ОСОБА_6 у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях на неї послалась на недоведення Фондом тієї обставини, що дії відповідачів призвели до неплатоспроможності банку; недоведення складу цивільного правопорушення в діях відповідачів; помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указала на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств. Послалась на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними. Зазначила про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи. Указала на недоведення позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди; недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій. Зазначила, що сам факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку. Погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав застосовувати позовну давність унаслідок відмови в позові по суті. Указала на відсутність підстав для стягнення Фондом як ліквідатором заявленого розміру збитків внаслідок припинення 27 вересня 2019 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи, додавши при цьому витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 54-56, т. 14). 4.6. ОСОБА_7 у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти вимог позивача з тих підстав, що Фонд, звертаючись із цим позовом, керувався законодавством, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів. Указав на відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств; недоведення позивачем складу цивільного правопорушення в його діях. Зазначив про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, є відмінними від обставин цієї справи. Наголосив на недоведенні позивачем взаємопов?язаності дій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру в прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку в заподіянні йому шкоди. 4.7. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях на неї погодилися з висновками судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем складу цивільного правопорушення у їх діях; указали, що низька дохідність облігацій не є збитковою; послались на безпідставність тверджень Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення нікчемних правочинів у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними;зазначили про неможливість застосування в цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи; наголосили на відсутності необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав; погодилися з висновками судів про відсутність доказів фіктивності емітентів. 4.8.Наведені вище у відзивах відповідачів доводи на касаційну скаргу узагальнено можна передати так: - недоведення позивачем складу цивільного правопорушення; - відсутність необхідності застосування позовної давності у зв?язку з недоведенням позивачем порушення його прав; - помилковість посилань Фонду на законодавство, яке не існувало (не діяло) на час діяльності відповідачів; - відсутність доказів спільних дій як підстави для солідарної відповідальності відповідачів і протиправності вчинених операцій з придбання цінних паперів та їх збитковості; - безпідставність посилань Фонду щодо економічної необґрунтованості укладених правочинів і порушення процедури їх укладення з огляду на ненадання позивачем доказів виявлення правочинів нікчемними в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання їх недійсними; - недоведення позивачем взаємопов?язаностідій відповідачів, єдності ступеня їх відповідальності та/або наміру у прийнятих ними рішеннях як членів спостережної ради та членів правління банку у заподіянні йому шкоди; - відсутність доказів віднесення емітентів до фіктивних підприємств; - неможливість застосування у цих правовідносинах правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини справ, наведених Фондом у касаційній скарзі, відрізняються від обставин цієї справи; - недоведення позивачем неправомірності дій відповідачів та порушень банківського законодавства, що регулює питання придбання облігацій; - факт придбання облігацій ТОВ «Капітал експрес» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» не свідчить про виведення коштів банку. 4.9. У додаткових поясненнях Фонд зазначив про те що, відповідно до положень Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», Фонд зобов`язаний забезпечувати організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом. Судові провадження, розпочаті до набрання чинності цим Законом, у яких на день набрання чинності цим Законом не ухвалено остаточне рішення, вирішуються, розглядаються або переглядаються з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Отже, єдиною метою Фонду щодо вжиття заходів про стягнення з пов`язаних осіб неплатоспроможного банку заподіяної ними шкоди є задоволення вимог кредиторів, а у випадку завершення ліквідаційної процедури - колишніх кредиторів неплатоспроможних банків. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5.1. Упродовж 2014 року банк вчинив низку операцій купівлі-продажу облігацій. Рішення про придбання цих цінних паперів приймалися правлінням банку та спостережною радою. 5.2. Так, 13 травня 2014 року правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови правління банку ОСОБА_14 , першого заступника голови правління банку ОСОБА_15 , головного бухгалтера ОСОБА_3 , начальника управління інвестиційної діяльності ОСОБА_13 та начальника фінансового моніторингу ОСОБА_18 на засіданні (протокол № 11) вирішило інвестувати грошові кошти банку в облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», бездокументарної форми існування, міжнародний номер НОМЕР_1 , у кількості 101 149 штук загальною вартістю 81 020 349 грн без ПДВ, що стало можливим відповідно до прийнятого загальними зборами акціонерів банку рішення від 04 грудня 2013 року (протокол № 13). Таке ж рішення цього ж дня ухвалено спостережною радою ПАТ «АБ «Укоопспілка» у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та її членів ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які одноголосно голосували «за» (протокол № 11). 5.3. Відповідно до цих рішень керівництва банку 16 травня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Капітал експрес» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/6-05/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Капітал експрес» у кількості 92 000 штук на загальну суму 81 020 349 грн. 5.4. Рішенням засідання спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» від 5 червня 2014 року (протокол б/н) у складі голови спостережної ради ОСОБА_4 та членів спостережної ради ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ухвалено придбати цінні папери - облігації іменні, дисконтні, звичайні (незабезпечені), емітентом яких є ТОВ «Капітал експрес», у кількості 66 003 штуки за ціною не вище ринкової. 5.5. Відповідно до цього рішення 27 червня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/7-06/14, згідно з яким банк придбав 66 003 штуки незабезпечених облігацій за ціною 66 002 623,40 грн. 5.6. 29 серпня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 26), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени спостережної ради ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та секретар ОСОБА_6 , ухвалено внести зміни до пунктів 3.1. -3.3 розділу 3 «Реєстрація права власності на цінні папери» договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року в частині визначення строку переоформлення права власності на цінні папери. У зв`язку із цим рішенням від 29 серпня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» і ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали додатковий договір. 5.7. 23 вересня 2014 року до договору № ДД/7-06/14 від 27 червня 2014 року внесено зміни в частині погодження кількості акцій, яку визначено як 82 400 штук. Рішення про внесення таких змін ухвалено 23 вересня 2014 року на засіданні спостережної ради ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 30), у якому брали участь голова спостережної ради ОСОБА_9 , заступник голови спостережної ради ОСОБА_11 , члени ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , секретар ОСОБА_6 5.8. 11 вересня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протокол № 33), у якому брали участь тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т. в. о.) голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , заступник голови правління ОСОБА_17 та начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_18 , ухвалено придбати цінні папери - облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 31 010 штук за ціною не вище ринкової. 5.9. 12 вересня 2014 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» та ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/11-08/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 31 010 штук на загальну суму 24 839 595 грн. У подальшому 26 вересня 2014 року до цього договору внесено зміни, відповідно до яких банк додатково придбав у ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» 6 000 штук облігацій на загальну суму 4 806 000 грн, однак рішення органів управління ПАТ «АБ «Укоопспілка» щодо придбання додаткової кількості облігацій у матеріалах справи відсутні. 5.10. 1 грудня 2014 року на засіданні правління ПАТ «АБ «Укоопспілка» (протоколи № 47/2 та 47/3), у якому брали участь т. в. о. голови правління, заступник голови правління, член правління ОСОБА_13 , головний бухгалтер, член правління ОСОБА_3 , начальник відділу фінансового моніторингу, член правління ОСОБА_12 , ухвалено придбати облігації, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», у кількості 65 506 штук та 72 391 штука за ціною не вище ринкової. 5.11. 1 грудня 2014 року банк та ТОВ «Фінінвест перспектива» уклали договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД/14-12/14, згідно з яким банк придбав незабезпечені облігації ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» у кількості 99 415 штук на загальну суму 79 631 791,60 грн. У подальшому договором від 17 грудня 2014 року сторони внесли зміни до договору № ДД/14-12/14 від 1 грудня 2014 року, визначивши кількість придбаних банком облігацій - 91 000 штук. 5.12. Також у власності банку перебував портфель цінних паперів (незабезпечених облігацій) у кількості 72 391 штука на загальну суму 88 000 888,50 грн, емітентом яких є ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», які ПАТ «АБ «Укоопспілка» придбало на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2014 року № ДД/13-12/14 у ТОВ «Ніка сервіс груп», про що прийнято рішення правління банку у складі ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 . 5.13. Крім того, у портфелі цінних паперів ПАТ «АБ «Укоопспілка» обліковувалось 109 000 незабезпечених облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи», придбаних банком за договором № ДД/13-08/14 від 1 грудня 2014 року. 5.14. Таким чином, на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на суму 319 460 764 грн. 5.15. Строк погашення облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» визначений із 17 квітня по 16 травня 2019 року, а ТОВ «Капітал експрес» - з 17 лютого по 16 березня 2019 року. 5.16. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначив уповноважену особу Фонду. 5.17. 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк було продовжено до 22 квітня 2020 року. 5.18. Під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено, що: - розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів (з урахуванням змін згідно з рішення Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн; - оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн; - недостатність майна ПАТ «АБ «Укоопспілка» для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. 5.19. Під час проведення оцінки активів неплатоспроможного банку в процедурі ліквідації реальна (ринкова) вартість облігацій визначена у 3 грн. Незалежну оцінку було проведено сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Канзас ріал естейт». 5.20. 8 серпня 2018 року Фонд звертався до пов`язаних з банком осіб ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 ) з вимогами про відшкодування шкоди в розмірі 76 295 559,41 грн, які залишені без задоволення. 6. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду 6.1.5, 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про закриття провадження у справі. Мотивуючи клопотання, зазначили, що повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинено в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у зв?язку з внесенням 27 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку та відсутністю правонаступників. Банк не наділений процесуальною правосуб?єктністю здійснювати процесуальні права учасника цієї справи, а в оскаржуваних судових рішеннях права, інтереси й обов?язки Фонду як юридичної особи не розглядалися. 6.2. 6 жовтня та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 звернулися з клопотаннями про зупинення провадження у справі, мотивуючи тим, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа № 1-26/2016 (2-4/2016) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому, за умови визнання цього Закону неконституційним, Фонд втратить право звертатися з такими позовами. У своєму клопотанні ОСОБА_6 також зазначила, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ та окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України. Автори цього конституційного подання вважають, що діяльність Великої Палати Верховного Суду суперечить статтям 125, 128 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду є складовою Верховного Суду лише формально, а за своєю функцією і компетенцією є окремим від Верховного Суду судом, який виступає як суд вищої порівняно з Верховним Судом інстанцією, судді якого призначаються у порушення процедури, передбаченої Конституцією України. За цим же конституційним поданням розглядатиметься питання про визнання неконституційними статей 302, 303 ГПК України, внаслідок чого Велика Палата Верховного Суду буде позбавлена можливості розглядати цю справу. 6.3.6 жовтня, 16 та 17 листопада 2020 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 подали клопотання про повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Мотивуючи клопотання, заявники послалися на наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року та від 11 березня 2020 року на ухвали про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_6 про закриття провадження у справі та передачу її на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що, на їх думку, підтверджує позицію деяких суддів Великої Палати Верховного Суду про необхідність повернення справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Також ОСОБА_7 зазначав, що на момент подання Фондом клопотання від 7 жовтня 2019 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду його повноваження як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» припинилися в силу частини четвертої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 27 вересня 2019 року, тобто з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про ліквідацію банку. Оскільки повноваження Фонду припинилися, а процесуальне правонаступництво не виникло, були відсутні підстави задовольняти клопотання Фонду, який вже не є учасником справи, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. ОСОБА_6 вказала, що ухвалою від 21 січня 2020 року відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання про повернення справи на розгляд Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а повторно подане ОСОБА_6 клопотання від 5 березня 2020 року розглянуто Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11 березня 2020 року без її участі, що є порушенням її процесуальних прав. Інші мотиви є аналогічними мотивам, викладеним ОСОБА_6 у клопотанні від 5 березня 2020 року та поясненні від 6 березня 2020 року. 6.4.Представники відповідачів у судовому засіданні вказані клопотання підтримали та просили їх задовольнити. 6.5.Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні вказаних клопотань вважаючи їх необґрунтованими. Відзначили, що можливе визнання чинного закону неконституційним не є підставою для зупинення провадження у справі. Крім того, за чинним законодавством та усталеною судовою практикою Фонд наділений правом звертатися до суду з позовом, заявленим у цій справі. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо предмета і підстав позову 7.2. Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. 7.3. Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 7.4. Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом,та її розмір; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. 7.5. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає. 7.6. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). 7.7. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. 7.8. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача. 7.9. Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою. 7.10. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. 7.11. Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; - іншими винними діями посадової особи. 7.12. Стаття 63 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною. 7.13. Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення. 7.14. У постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17. 7.15. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). 7.16. Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати. 7.17. Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства. 7.18. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином. 7.19. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства. 7.20. Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України «Про банки і банківську діяльність». 7.21. Відповідно до частини першої статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку. 7.22. Згідно із частинами другою та третьою статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» виконавчим органом банку, що здійснює поточне управління, є правління банку. Банк зобов`язаний створити наглядову раду, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу, захист прав вкладників, інших кредиторів та учасників банку. 7.23. Відповідно до статті 39 Закону «Про банки і банківську діяльність» до виключної компетенції ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю, контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками, інші повноваження щодо контролю діяльності банку. 7.24. За змістом статті 40 цього ж Закону до компетенції правління банку належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю банку, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та ради банку. Правління банку очолює голова правління, який керує роботою правління банку та має право представляти банк без доручення. Голова правління банку несе персональну відповідальність за діяльність банку. 7.25. Частина вісімнадцята статті 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що керівники банку зобов`язані діяти в інтересах банку, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів банку. Керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною. 7.26. Стаття 43 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: - ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; - приймати рішення в межах наданих повноважень; - не використовувати службове становище у власних інтересах; - забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади. 7.27. Стаття 44 Закону «Про банки і банківську діяльність» містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком. Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень. 7.28. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: - кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; - комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; - тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів. 7.29. За змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних), зокрема з урахуванням статті 36 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. 7.30. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом НБУ та оприлюднюється у встановленому законом порядку. 7.31. Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій з купівлі облігацій, Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. 7.32. Ця ж норма у редакції, чинній на момент подання позову, передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі, якщо оціночна вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди, та пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду. 7.33. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. Відповідно до пунктів 1, 5 частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду. Оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі. 7.34. При цьому позивач у цій справі мав довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату. 7.35. Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо. 7.36. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України). 7.37. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 86 ГПК України). 7.38. Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов`язок доведення вини на позивача, не врахували вказаних вище норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов`язань відповідача у спірних правовідносинах, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів. 7.39. Разом з цим, як убачається зі змісту судових рішень, суди встановили, що на підставі рішень, ухвалених посадовими особами банку протягом 2014 року, банк придбав облігації двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку. 7.40. Постановою Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 ПАТ «АБ «Укоопспілка» віднесено до категорії неплатоспроможних. 22 січня 2015 року Фондом запроваджена тимчасова адміністрація в ПАТ «АБ «Укоопспілка» і призначена уповноважена особа Фонду. Це рішення ніким не оспорювалися і є чинними. 7.41. Підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних вказано невжиття банком належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутність розробленого прийнятного плану фінансового оздоровлення цього банку. 7.42. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» у зв`язку з невідображенням банком на відповідному позабалансовому рахунку не виконаних у строк вимог клієнтів ПАТ «АБ «Укоопспілка» подавало до НБУ недостовірну статистичну звітність за формою № 1Д «Баланс», що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану. За результатами безвиїзного банківського нагляду встановлено погіршення показників ліквідності ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, за даними статистичної звітності в період з 25 грудня 2014 року до 21 січня 2015 року: готівкові кошти зменшилися з 1,8 млн грн (1,2 % від зобов`язань) до 0,2 млн грн (0,1 % від зобов`язань); обсяг коштів на кореспондентському рахунку зменшився з 3,3 млн грн (2,1 % від зобов`язань) до 2 млн грн (1,4 % від зобов`язань). Значення нормативів миттєвої (Н4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АБ «Укоопспілка» у зв`язку з наявністю не виконаних у строк вимог клієнтів, починаючи з 21 січня 2015 року, дорівнюють нулю (за нормативного значення (Н4) не менше ніж 20 % та нормативного значення (Н5) не менше ніж 40 %). 7.43. Суди також встановили, що розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн. 7.44. Зазначене свідчить про те, що діяльність ПАТ «АБ «Укоопспілка» не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ та в цього банку недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками. 7.45. Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року № 368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати). 7.46. Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат. 7.47. У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів. 7.48. При управлінні ліквідністю банки дотримуються встановлених НБУ нормативів ліквідності: короткострокової ліквідності (Н6), коефіцієнта покриття ліквідністю (LCR) за всіма валютами (LCRBB) та в іноземній валюті (LCRIB), коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR). Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення активів до зобов`язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року. Коефіцієнт покриття ліквідністю (LCR) - норматив ліквідності, який установлює мінімально необхідний рівень ліквідності для покриття чистого очікуваного відпливу грошових коштів протягом 30 календарних днів з урахуванням стрес-сценарію (далі - чистий очікуваний відплив грошових коштів). 7.49. Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25 січня 2012 року № 23 облігації є фінансовим активом банку, щодо якого банк має визначити ступінь ризику і сформувати відповідні резерви. Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення. 7.50. Строк погашення облігацій, придбаних унаслідок дій відповідачів, припадав на 2019 рік. Тобто у 2014 році найбільш ліквідні активи банку - грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн (майже 60 % активів банку) були вкладені банком в облігації, строк погашення яких наступав лише через більш як 4 роки. Тож через такі дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації. Однак відповідачі не навели доводів на обґрунтування економічної доцільності інвестування в облігації, внаслідок якого високоліквідні активи (грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн) були замінені на активи з низькою ліквідністю (облігації), та не навели переконливих пояснень про те, яким чином потенційна можливість отримання банком відповідної суми при погашенні облігацій у 2019 році, на яку вказували суди, могла виправити ситуацію з неплатоспроможністю банку у січні 2015 року. 7.51. Стаття 42 Закону «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент вчинення дій з купівлі облігацій, містить вимоги до керівників банків. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. Керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом. 7.52. Відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як керівники банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку в обмін на цінні папери зі строком погашення у 2019 році. 7.53. Таким чином, логічним та достатньо вірогідним є висновок, що сплата банком протягом 2014 року за облігації 319 460 764 грн (біля 60 % вартості всіх своїх активів) мала істотний вплив на його змогу розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. Адже сума грошових коштів, сплачена банком за облігації, майже втричі перевищувала розмір усіх кредиторських вимог до банку. 7.54. Позивач стверджує і доводить, що дії відповідачів з придбання облігацій двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку,не мають під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечать вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують їх обов`язки як керівників банку, і саме такими діями відповідачів була спричинена неплатоспроможність банку . 7.55. Відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували це твердження. Відповідачі також не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації. 7.56. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ту обставину, що відповідачі потенційно мали можливість самостійно виправити завдану банку шкоду (втрату платоспроможності) шляхом продажу всіх або частини облігацій наприкінці 2014 чи на початку 2015 року (тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним за рішенням НБУ), але не зробили цього. Це підтверджує вірогідність доводів позивача про неліквідність цих цінних паперів (відсутність ринкової вартості, неможливість продажу). 7.57. Відповідачі не спростували висновків НБУ та Фонду про причини неплатоспроможності банку (втрата платоспроможності через виведення посадовими особами органів управління банку 60 % ліквідних активів в обмін на цінні папери з більш низькою ліквідністю, зобов`язання за якими мали бути виконані емітентами лише у 2019 році). Відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність інвестування грошових коштів у сумі, що сягала 60 % всіх активів банку, а саме чому ними були обрані саме ці фінансові інструменти для інвестування (облігації), які ще альтернативи формування інвестиційного портфеля банку розглядалися, чому не були дотримані вимоги щодо диверсифікації портфеля цінних паперів, чому вони не звернули уваги на численні ознаки, які свідчили про ризикованість інвестицій у цінні папери емітентів. Відповідачі не спростували пов`язаності емітентів облігацій і банку. До того ж не пояснили, яким чином вони сподівалися відновити ліквідність банку після сплати такої значної суми коштів за облігації, наприклад, чи очікували надходження грошових коштів з інших джерел. Відповідачі не надали доказів того, що вони намагалися виправити ситуацію, наприклад, продати облігації чи інше майно банку. 7.58. У цій справі позивач скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджували неправомірність та винність дій відповідачів. Відповідачі при цьому не надали жодного доказу щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам. 7.59. За загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. 7.60. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. 7.61. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. У такому разі відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку; у разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. 7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно. 7.63. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, але при цьому дійшли помилкових правових висновків щодо відсутності складу порушення у діях відповідачів. Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями НБУ як регулятора і завданою шкодою 7.64. Відповідачі зазначають, що правомірність їх дій підтверджується тим, що в банку з другого кварталу 2014 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідних правочинів, що свідчить про їх правомірність та відсутність ризиків. 7.65. Відповідно до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, НБУ може запровадити особливий режим контролю, що передбачає проведення всіх платежів підконтрольного банку винятково через відповідальних виконавців підрозділів банківського нагляду НБУ і (або) обмеження діяльності банку шляхом призначення спеціального куратора від НБУ. 7.66. До повноважень куратора належать: визначення рівня ризику, на який може йти банк при здійсненні операцій, обов`язкова присутність на зборах керівних органів, на засіданнях комітетів (кредитного, тарифного і з управління активами і пасивами), будь-яких нарадах керівництва банку, на переговорах з інвесторами з продажу банку; продаж активів і повернення пасивів банку для підвищення його платоспроможності або захисту вкладників та кредиторів банку;контроль виконання програми фінансового оздоровлення, а також виконання письмових зобов`язань банку перед НБУ; звільнення або переведення на іншу посаду службовців банку, у тому числі керівників, зміна розміру їхньої зарплати; контроль використання рефінансування, отриманого від НБУ; за погодженням з НБУ організація продажу або реорганізації банку; узгодження рішення керівництва банку та документів, пов`язаних з рухом грошових коштів. 7.67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків (у звітах куратора взагалі не була відображена інформація щодо ухвалення органами управління банку рішень щодо придбання облігацій та інформація про видатки банку на оплату придбаних облігацій) не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку. Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями Фонду чи його уповноваженої особи з ліквідації банку і розміром завданої шкоди 7.68. Відповідно до положень статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується, а якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. 7.69. Суди встановили, що Фонд/уповноважена особа Фонду не ухвалювали рішення про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовом до продавців облігацій про повернення коштів в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На думку відповідачів, це також свідчить про правомірність операцій і дійсність зазначених договорів. 7.70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і відповідно як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів. 7.71. Водночас, за доводами позивача, 109 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Ніка сервіс груп», припиненого 7 грудня 2015 року, а 91 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Фінінвест Перспектива», припиненого 25 листопада 2015 року. 92 000 штук облігацій ТОВ «Капітал експрес» та 88 400 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» були придбані у емітентів, які обидва, за доводами позивача, мають ознаки фіктивності, і звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, а призвело б лише до додаткових витрат на судовий збір. 7.72. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності, а також враховує надані Фондом пояснення, за змістом яких у межах встановлених судами обставин справи застосування наслідків нікчемності правочинів з придбання облігацій не могло істотно вплинути на загальну вартість ліквідаційної маси і бути способом виправлення завданої шкоди. Щодо солідарної відповідальності відповідачів 7.73.Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду. 7.74.Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності. 7.75.Позивачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з банку протягом 2014 року шляхом укладення договорів купівлі-продажу облігацій. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надали. 7.76.Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів. 7.77.Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо. Щодо припинення банку 7.78.Як зазначалося вище, на підставі постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року № 39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 15 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АБ «Укоопспілка», призначивши уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію банку, а 22 квітня 2015 року НБУ прийняв постанову № 264 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію цього банку. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 83 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка». Строки здійснення ліквідаційної процедури неодноразово продовжувались, а в останній раз рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25 березня 2019 року № 660 цей строк продовжено до 22 квітня 2020 року. 7.79.У цій справі наявні відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до реєстру 27 вересня 2019 року внесено запис № 10701110046009135 про державну реєстрацію припинення ПАТ «АБ «Укоопспілка» як юридичної особи. 7.80. Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. 7.81.Відповідно до цієї норми ліквідація, на відміну від реорганізації, є формою припинення юридичної особи, яка не допускає правонаступництва. Тому ліквідації юридичної особи передує відчуження всього майна, яке їй належить. У зв`язку з цим частиною дванадцятою статті 111 ЦК України встановлено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. У випадках, встановлених установчими документами юридичної особи або законом, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, відчужується на користь інших суб`єктів цивільного права (наприклад, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про громадські об`єднання» в разі ліквідації громадського об`єднання його майно та кошти після задоволення вимог кредиторів передаються іншим громадським об`єднанням чи зараховуються до державного або місцевого бюджету). Отже, відчуження всього майна юридичної особи є необхідною умовою завершення процедури її ліквідації. 7.82.Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Різновидом майнового права є право вимоги, у тому числі право вимоги до боржника у зобов`язанні щодо відшкодування шкоди. 7.83.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 зазначено, що статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Однак якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не зумовлює її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. 7.84. За висновками Великої Палати Верховного Суду, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а лише записом, який не зумовлює наслідків. 7.85.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17. 7.86.Таким чином, наявність запису про припинення банку не виключає, що будь-який з кредиторів банку може звернутися з позовною вимогою про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи. Такий спір має вирішуватися за правилами ГПК України незалежно від суб`єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України). Крім того, відповідно до частини одинадцятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» юридична особа в особі відповідного органу може звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи. 7.87. Тому абзацом четвертим частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. 7.88.У справі № 910/11027/18 банку належить майно - право вимоги про відшкодування шкоди, тож внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. 7.89.Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід відповідачів ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про наявність підстав для закриття провадження у справі. Повноваження Фонду як ліквідатора ПАТ «АБ «Укоопспілка» не припинені, а підстави для закриття провадження відповідно до частини першої статті 313 ГПК України відсутні. 7.90.Водночас Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання Фонду на положення підпункту 3 пункту 3 розділу ІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 травня 2020 року № 590-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», за яким Фонд має забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди; б) від імені та в інтересах банку як інвестора шляхом ініціювання процесів, позовів чи проваджень (цивільних, адміністративних, кримінальних чи господарських) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (у тому числі в іноземних та міжнародних судах) щодо шкоди (збитків), заподіяної банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок: прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації; реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій. 7.91.Отже, відповідно до зазначених положень Фонд звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку. 7.92.Таке регулювання узгоджується із частиною шостою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. 8. Щодо виключної правової проблеми 8.1. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу. 8.2. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке. 8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди. 8.5.Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку. 8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів. 8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. 8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. 8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди. 8.10.Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону. 8.11.Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті). 8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторівмає бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна). 8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів. 8.14.У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня 2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності. 9. Результати розгляду клопотань учасників справи 9.1.Відповідно до змісту частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. 9.2.Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову. 9.3.Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України за вказаними конституційними поданнями, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. 9.4.Крім того, слід вказати, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до частини третьої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами. 9.5.Установлення відповідності або невідповідності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України на майбутнє може бути підставою для звернення до суду з вимогами у порядку, визначеному частиною третьою статті 320 ГПК України. Разом з тим доводи щодо відповідності Конституції України положень пункту 1 частини другої статті 37, статті 45, пункту 12 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є неаргументованими, а підстави для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України відсутні. 9.6.З наведених підстав клопотання, описані в пункті 6.2 цієї постанови, задоволенню не підлягають. 9.7.Щодо клопотань про закриття провадження у справі, то Велика Палата Верховного Суду двічі, ухвалами від 21 січня та 11 березня 2020 року відмовляла у задоволенні аналогічних клопотань, відзначаючи, що прийняла цю справу та призначила її до розгляду у зв?язку з наявністю виключної правової проблеми; вирішення постановлених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов`язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку; крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики. 9.8.Доводи ж ОСОБА_6 щодо порушення судом приписів статей 42, 169, 207, 252, 301 ГПК України не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, адже явка сторін не є обов`язковою і про це неодноразово вказувалось в ухвалі. 10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 10.1. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 10.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 10.3. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу Фонду слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. 11. Щодо судових витрат 11.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені позивачем за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, у порядку статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у справі № 910/11027/18 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. Позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди задовольнити повністю. 4. Стягнути солідарно з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 76 929 136, 71 грн (сімдесят шість мільйонів дев?ятсот двадцять дев?ять тисяч сто тридцять шість гривень 71 копійку) шкоди. 5. Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_14 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_15 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ), ОСОБА_13 (адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ), ОСОБА_16 (адреса: АДРЕСА_7 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_9 ), ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_9 , ід. код НОМЕР_10 ), ОСОБА_9 (адреса: АДРЕСА_10 , ідентифікаційний код НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 (адреса: АДРЕСА_11 , ідентифікаційний код НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (адреса: АДРЕСА_12 , ідентифікаційний код НОМЕР_13 ), ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_14 ), ОСОБА_12 (адреса: АДРЕСА_14 , ідентифікаційний код НОМЕР_15 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: індекс 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016), що діяв як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (адреса: індекс 01056, місто Київ, вулиця Дмитрівська, буд. 18/24, код ЄДРПОУ 21536532), 2 775 150 грн (два мільйони сімсот сімдесят п?ять тисяч сто п?ятдесят гривень) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Т.О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима В. М. Сімоненко В. І. Данішевська І. В. Ткач Ж. М. Єленіна С. П. Штелик Л. Й. Катеринчук Джерело: ЄДРСР 98235845

Постанова Іменем України 9 лютого 2021 року м. Київ Справа № 381/622/17 Провадження № 14-98цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу за касаційною скаргою банку на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року, ухвалене суддею Чернишовою Є. Ю., та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Яворського М. А., Кашперської Т. Ц. і Фінагеєва В. О. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Позивач звернувся з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу. На той час у банку вже була запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура його ліквідації. Суд першої задовольнив позов. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, має дати відповідь на питання про те, чи можливо з урахуванням пункту 1 частини п`ятої статті 36 та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) після введення у банку тимчасової адміністрації та початку процедури його ліквідації задовольнити позов про стягнення з такого банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився. (2) Короткий зміст позовних вимог 2. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 1, а. с. 61) просив стягнути з банку заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і проценти за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн за договором від 28 травня 2013 року № 653/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» у національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (12 місяців) (далі - договір банківського вкладу). Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу. Банк отримав від позивача через касу 250 000,00 грн на період із 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних. 2.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину, а саме 59 743,13 грн. Решту - 235 256,87 грн - не повернув. 2.3. 26 червня 2014 року у відповідь на звернення позивача у листі банк повідомив, що у серпні 2013 року він частково повернув позивачеві кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, банк повідомив, що розпочав заходи з урегулювання проблеми, а також подав заяву, за якою розпочалось кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку позивача. 2.4. Банк має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти і проценти. (3) Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 3. 18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд. 4. 2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув з банку на користь позивача 190 256,87 грн заборгованості за депозитом і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном. (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року. Мотивував постанову так : 5.1. Запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк. 5.2. Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. 5.3. Зобов`язання банку повернути позивачеві кошти за договором банківського вкладу виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації. Тому безпідставними є доводи банку про те, що суд першої інстанції мав врахувати запровадження у банку процедури ліквідації та тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 3 червня 2016 року № 913. 5.4. Позивач захищає право на мирне володіння своїм майном. Тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, на спірні правовідносини не поширюється. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. 22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 7. 3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так: 7.1. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Такий відступ слід зробити на користь висновку про те, що пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у відповідних правовідносинах застосовний; 7.2. Банк відмовив позивачеві у поверненні коштів за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування щодо вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір стосовно суми, яку згідно з договором банківського вкладу банк не виплатив позивачеві. Застосування зазначеного висновку Верховного Суду України до спірних правовідносин унеможливлює включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, такоговкладника, який має спір із банком щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу. 7.3. Відповідно до пунктів 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку. 7.4. Якщо строк договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. Рішення суду, згідно з яким вирішений спір, є підставою для задоволення вимоги кредитора відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 8. Банк мотивував касаційну скаргу так: 8.1. У спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/розпочата ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами приписи Закону № 4452-VI є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. З огляду на приписи пунктів 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15). 8.2. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта у межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України. (2) Позиції інших учасників справи 9. 30 липня 2020 року Фонд подав «письмовий відзив», у якому просить задовольнити касаційну скаргу банку з таких міркувань: 9.1. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц). 9.2. За змістом пунктів 6 і 16 статті 2, підпунктів 1 і 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. Кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються у межах граничної суми відшкодування Фондом за визначеною Законом № 4452-VI процедурою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16). 9.3. 16 травня 2019 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду прийняв постанову у справі № 826/6665/16 про скасування постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних». Згідно з цією постановою суд скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому, оскільки оскаржену у справі № 826/6665/16 постанову НБУ суд не скасував, процедура ліквідації банку є такою, що відповідає закону. 9.4. Позивач звернувся з позовом у січні 2017 року, коли у банку була запроваджена процедура ліквідації. Тому відсутні підстави для стягнення з банку на користь позивача коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI. Відсутність підстав для задоволення позову підтверджують висновки Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 757/36472/14-ц. 10. Позивач відзив на касаційну скаргу суду не подав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо можливості стягнення з неплатоспроможного банку суми вкладу 11. Суди першої й апеляційної інстанцій, спростовуючи доводи банку, вказали, що запровадження у ньому тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не позбавляють особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд набуває лише права кредитора банку на відшкодовані клієнтам останнього кошти та надану йому цільову позику. За взятими на себе зобов`язаннями і далі відповідає банк. Тому запровадження у ньому тимчасової адміністрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Суди вважали, що оскільки строк дії договору банківського вкладу закінчився 28 травня 2014 року, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження до спірних правовідносин не застосовується. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується. 12. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, правильно вказав, що якщострок договору банківського вкладу закінчився до введення тимчасової адміністрації, а сторони мають спір з приводу виконання зобов`язання за цим договором, то не можна застосувати правило, згідно з яким, якщо на момент ухвалення рішення у суді першої інстанції у банку вже введено тимчасову адміністрацію, то це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом № 4452-VI. 13. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу). 14. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)). 15. Позивач просив стягнути з банку на його користь заборгованість за вкладом у сумі 190 256,87 грн і процентами за користування вкладом у сумі 138 130,69 грн. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 16.1. 28 травня 2013 року позивач уклав із банком договір банківського вкладу на строк до 28 травня 2014 року з процентною ставкою 18 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав банку 250 000 грн, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит. 16.2. 28 травня 2014 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, а банк згідно з пунктом 2.1.4 договору банківського вкладу перерахував позивачеві 59 743,13 грн. 16.3. У листі від 26 червня 2014 року № 41/3-12/3585 банк повідомив позивачеві, що за даними обліку банку 9 серпня 2013 року договір банківського вкладу «було частково достроково вилучено на суму 206 364,92 грн, з яких - 201 185,67 грн виплачено через касу згідно із заявою на видачу готівки» від № 14 від 9 серпня 2013 року, а 5 179,25 грн - «списано із вкладу як перерахунок відсотків у зв`язку із достроковим вилученням коштів». Банк також вказав, що, беручи до уваги заяву позивача про нездійснення часткового дострокового вилучення вкладу, він подав заяву до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про вчинення кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб та відшкодування завданих збитків. 16.4. На підставі постанови Правління НБУ від 5 квітня 2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 16.5. На підставі рішення Правління НБУ від 2 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» 3 червня 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 913 про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатора банку. 17. Позивач не оскаржує дії (бездіяльність) Фонду чи його уповноваженої особи щодо невиконання чи неналежного виконання ними повноважень, визначених Законом № 4452-VI. Спірні правовідносини виникли до запровадження у банку тимчасової адміністрації та до початку процедури його ліквідації внаслідок відмови банку виплатити позивачеві залишок заборгованості за договором банківського вкладу через те, що банк вважав таку заборгованість погашеною. Тобто у цій справі суди мали перевірити не правомірність дій Фонду чи його уповноваженої особи, а те, чи виплатив банк позивачеві заборгованість за договором банківського вкладу. 18. У матеріалах справи відсутні адресовані Фонду чи його уповноваженій особі заяви позивача щодо виплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом чи щодо включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Спір із банком щодо невиплати позивачеві залишку заборгованості за договором банківського вкладу виник ще до того, як цей банк був віднесений до категорії неплатоспроможних і розпочалася процедура його ліквідації. 19. На час виникнення спірних правовідносин, тобто відмови у виплаті позивачеві залишку заборгованості, банк вважався платоспроможним. Але до суду позивач звернувся тоді, коли у банку вже тривала процедура його ліквідації та застосовувалися приписи Закону № 4452-VI. 20. Цей Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить. Тобто у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. 21. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але згідно з пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом. 22. За Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 4 липня 2014 року, який набрав чинності 11 липня 2014 року, вказаний пункт викладений у дещо іншій редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. Згідно з цією редакцією обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (близькі за змістом приписи є і у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 23. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). 24. Велика Палата Верховного Суду вважає, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI,слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу не охоплюється поняттям примусового стягнення. 25. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»), НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 зазначеної частини), Фонд прийняв рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11, внесений до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з 23 травня 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року). 26. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (пункт 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). А у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню (пункт 4 частини першої статті 39 вказаного Закону). Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду (частина четверта статті 39 вказаного Закону). 27. З огляду на зміст наведених приписів передбачена пунктом 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI заборона реалізується, зокрема, через неможливість примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з неплатоспроможного банку для дотримання черговості задоволення вимог його кредиторів, визначеної цим Законом. Так, у справі № 381/622/17 суд першої інстанції на виконання ухваленого ним рішення видав виконавчий лист (т. 1, а. с. 104), який позивач пред`явив до виконання. Однак орган державної виконавчої служби повернув виконавчий документ позивачеві без прийняття до виконання (т. 1, а. с. 103) з огляду на запровадження в банку тимчасової адміністрації. 28. Отже, запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, як це відбулося у справі № 381/622/17. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI. 29. Однак, якщо підставою звернення з позовом про стягнення коштів з неплатоспроможного банку стала відмова Фонду, його уповноваженої особи включити вимоги вкладника до реєстру вкладників або до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, то у такому разі вже існує спір з Фондом і банком, від імені якого діє уповноважена особа Фонду. Тому вимога про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації, не буде ефективним способом захисту порушеного права. Вкладнику слід звертатися з вимогами про зобов`язання Фонду, уповноваженої особи Фонду включити кредиторські вимоги до відповідних реєстрів. 30. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону № 4452-VI). 31. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами (частина друга статті 26 Закону № 4452-VI). 32. У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI). 33. Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований Розділом VIII Закону № 4452-VI. 34. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI). 35. Вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, мають задовольнятися у порядку черговості, встановленому статтею 52 Закону, після початку процедури ліквідації банку за рахунок коштів, одержаних у результаті його ліквідації та продажу майна (активів) (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Тобто, виплата вкладникам коштів, сума яких перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, відбувається за рахунок банку, а не Фонду. 36. За змістом наведених приписів, а також приписів частини п`ятої статті 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії вкладник, який раніше ініціював у судовому порядку стягнення з банку суми заборгованості за договором банківського вкладу, задля уникнення наслідків, передбачених частиною першою статті 49 цього Закону, має можливість заявити Фонду свої вимоги до банку, у межах сум, що перевищують гарантовану суму відшкодування за вкладом. Однак у ситуації позивача таке звернення не було би ефективним з огляду на наявність у нього спору про право з банком. 37. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2). У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 вказаного Положення). 38. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу є рішенням про задоволення вимог кредитора банку та відповідно є підставою для включення таких вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, який має таке рішення суду, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 39. Спори вкладника з Фондом та/чи банком в особі уповноваженої особи Фонду щодо включення підтверджених відповідним рішенням суду вимог до означених реєстрів слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру вкладників вимог кредитора банку у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц тощо), або в порядку цивільного чи господарського судочинства, якщо мова йде про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку вимог на суму, що перевищує гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18, від 4 вересня 2019 року у справах № 201/12084/17 та № 752/2422/17, від 12 травня 2020 року у справі № 761/44056/17). (1.2) Стосовно наявності підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права 40. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 381/622/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/4542/15-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у банку вже введена тимчасова адміністрація, це унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI. Аналогічний висновок Верховний Суд України сформулював також у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, згаданій у касаційній скарзі банку та у «письмовому відзиві» Фонду, а Велика Палата Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 41. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40)). 42. З огляду на наведені у цій постанові висновки для забезпечення ефективного захисту прав вкладників і передбачуваності правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у цій справі відступити шляхом конкретизації від висновку, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI, сформульованих у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 та від 7 червня 2017 року у справі № 490/454215-ц,. 43. Вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її. 44. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43)). (1.3) Щодо суті спору 45. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини : 45.1. На виконання умов договору банківського вкладу банк прийняв від позивача вклад у розмірі 250 000 грн на термін з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року, що підтверджує копія квитанції від 28 травня 2013 року про внесення коштів на депозит № 653/2013-222 від 28 травня 2013 року. Після закінчення строку договору банківського вкладу банк перерахував позивачеві 59 743,13 грн, а тому залишок суми вкладу, яку банк не повернув, складає 190 256,87 грн. 45.2. Початком періоду нарахування відсотків є день зарахування коштів на рахунок вкладника (28 травня 2013 року), а закінченням нарахування - день, який передує поверненню коштів вкладнику (пункт 3.1 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу втрачає силу за згодою сторін із моменту виплати банком вкладнику суми вкладу та процентів за цим вкладом (пункт 5.2 договору банківського вкладу). Договір банківського вкладу не передбачає його автоматичної пролонгації та можливості зміни умов в односторонньому порядку. 45.3. Згідно звисновком судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд, виконаної КНДІСЕ, встановлено, що підпис від імені позивача в графі «підпис отримувача» заяви на видачу готівки № 14 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» додаткової угоди № 1 від 9 серпня 2013 року, у графі «підпис вкладника» заяви від 6 серпня 2013 року про дострокове повернення частини вкладу виконаний не позивачем, а іншою особою. 46. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 47. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 48. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п`ята статті 1061 ЦК України). 49. У касаційній скарзі банк стверджує про неналежність і недопустимість копії висновку судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд як доказу, оскільки позивач не додав до позовної заяви дозволу слідчого Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України міста Києва на використання цього висновку у цивільній справі, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні № 32014000000000048. З такими доводами касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду не погоджується. 50. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; близькі за змістом приписи є у частині першій і другій статті 76 ЦПК України у чинній з указаної дати). 51. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 77 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 59 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; частина перша статті 78 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати). 52. Висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. 53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 54. У судах першої й апеляційної інстанцій банк не спростував викладені позивачем обставин, зокрема наявність і розмір заборгованості за договором банківського вкладу, а з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи не звертався. З урахуванням наведених вище висновків щодо тлумачення приписів Закону № 4452-VI Велика Палата Верховного Суду погоджується з судами першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу і відсотків за користування ним, вважає висновки цих судів законними й обґрунтованими. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 55. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 460-IX. Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд судових рішень на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була чинною до 8 лютого 2020 року. 56. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 57. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 58. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 2 жовтня 2020 року був внесений запис про державну реєстрацію припинення банку, що є відповідачем. 59. Частина перша статті 414 ЦПК України встановлює, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. 60. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи-сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті (частина третя статті 414 ЦПК України). 61. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права та наведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід залишити без задоволення, а рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року, які є законними й обґрунтованими, - без змін. (2.2) Щодо судових витрат 62. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 63. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті позовної вимоги, яку задовольнили суди першої й апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на банк. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частиною третьою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» залишити без задоволення. 2. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 96890711

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2021 року м. Київ справа № 640/16646/19 адміністративне провадження № К/9901/28048/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., Земляної Г. В. від 12 жовтня 2020 року у справі № 640/16646/19 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: І . РУХ СПРАВИ 1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі також - відповідач), за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО), у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-20516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; - зобов`язати відповідача надати до ФГВФО додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-0516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-2051-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не подання до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО щодо включення позивача, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. Зобов`язано відповідача подати до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про включення ОСОБА_1 , яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. 4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у цій справі повернуто особі, яка її подала, оскільки така підписана особою, яка не має права її підписувати. 5. 15 вересня 2020 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу. 6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків, а саме: надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку протягом 10 днів з моменту отримання ухвали. 7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №640/16646/19. 8. 27 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у цій справі. 9. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі. II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 10. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що апелянтом не надано до суду заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження без поважних на те причин. Вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ 11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги зумовлено обставинами, які унеможливлювали вчасне звернення до суду апеляційної інстанції, оскільки на загальнонаціональному рівні впроваджено карантин, що і стало поважною підставою такого пропуску. ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне. 13. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 14. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 15. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. 16. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. 17. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статті 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. 18. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 19. Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. 20. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18. 21. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. 22. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. 23. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, копію рішення суду першої інстанції отримано відповідачем 09 липня 2020 року. 24. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку. 25. 29 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому відповідач посилався на вчасну первинну подачу апеляційної скарги та просив суд поновити строк на апеляційне оскарження. 26. Такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги у зв`язку з поверненням апеляційної скарги не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. 27. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11839/17 від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19, від 04 березня 2021 року у справі №160/2538/19. 28. Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. 29. Пунктом 6 частини 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. 30. Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. 31. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. 32. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. 33. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року). 34. В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. 35. Особа, яка має намір подати скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги. 36. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 37. Значний проміжок часу з моменту отримання повернутої апеляційної скарги (27 серпня 2020 року) та її повторним поданням (15 вересням 2020 року) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у апеляційному перегляді судового рішення у даній справі. 38. Така бездіяльність/дії скаржника, на думку колегії суддів, можуть бути спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом. 39. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вперше апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, оскільки така не підтвердила належним чином свої повноваження, що не є об`єктивно непереборною обставиною чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій, а за своєю суттю є суб`єктивною обставиною, що також свідчить про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. 40. З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу, з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами). 41. Щодо посилання скаржника на пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги у зв`язку із впровадженням на загальнонаціональному рівні карантину, колегія суддів зазначає наступне. 42.Відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. 43. При цьому, саме посилання на існування карантину та запроваджених у зв`язку із цим обмежень, без аргументованих та обґрунтованих доказів, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для оскарження судового рішення. 44. Скаржником на підтвердження своїх доводів не надано належних доказів поважності причин такого пропуску, зокрема, але не виключно: наказів щодо вжиття організаційних заходів по запобіганню поширенню «COVID-19», накази про переведення апарату на дистанційну роботу, в тому числі підписанта апеляційної скарги, про встановлення графіку роботи під час дії карантину тощо. 45. Поновлення судом строку на апеляційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права. 46. В даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. 47. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. 48. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. 49. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. 50. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 51. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. 52. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. 53. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. 54. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. 55. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85). 56. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33). 57. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 58. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). 59. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. 60. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді: Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко Джерело: ЄДРСР 96907297

ПОСТАНОВА Іменем України 16 лютого 2021 року м. Київ Справа № 911/3411/14 Провадження № 12-39гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Рогач Л. І., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (далі - ТОВ «Правнича консалтингова група», ТОВ відповідно) та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (далі - ДП «Укрспирт») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року (головуючий Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.) у справі № 911/3411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), заміненого ухвалою Господарського суду Київської області від 17 березня 2015 року на ТОВ «Правнича консалтингова група», яке замінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року на ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» (далі - ТОВ «ФК «Геліос»), до ДП «Укрспирт» про стягнення боргу. 1. Узагальнені обставини справи та зміст клопотання про заміну сторони 1.1. У 2014 році ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ДП «Укрспирт» про стягнення заборгованості. 1.2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило про неналежне виконання ДП «Укрспирт» своїх зобов`язань за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1. 1.3. Господарський суд Київської області рішенням від 30 вересня 2014 року позов задовольнив частково: стягнув з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 390 000,00 грн штрафу, а також 73 080,00 грн судового збору. 1.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 19 листопада 2014 року рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року змінив у частині стягнення суми штрафу та виклав його резолютивну частину в такій редакції: «Позов ПАТ «Дельта Банк» задовольнити частково. Стягнути з ДП «Укрспирт» на користь ПАТ «Дельта Банк» 54 156 500,00 грн заборгованості за кредитом, 2 198 902,26 грн заборгованості за процентами, 32 652,19 грн пені, 162 469,50 грн штрафу та 73 080,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовити.». 1.5. 25 листопада 2014 року Господарський суд Київської області на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року видав накази. 1.6. Господарський суд Київської області ухвалою від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» замінив позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника -ТОВ «Правнича консалтингова група» на підставі: договору від 12 вересня 2014 року б/н про відступлення права вимоги, укладеного ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», за яким останньому відступається право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 58 129 854,99 грн; договору від 12 лютого 2015 року № 8/2-VP про відступлення права вимоги, укладеного ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та ТОВ «Правнича консалтингова група», за яким перше товариство відступає другому право вимоги належного виконання зобов`язань ДП «Укрспирт» за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 на загальну суму вимог у розмірі 53 741 706,99 грн. 1.7. Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановою від 22 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» відкрив виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року. 1.8. 22 червня 2015 року виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/3411/14, виданого 25 листопада 2014 року, було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з виконанням рішення суду) відповідно до постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 22 червня 2015 року. 1.9. 26 грудня 2019 року ТОВ «ФК «Геліос» подало до Господарського суду Київської області заяву № 261219/8 про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14, у якій просило: - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14; - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14. 1.10. У поданій заяві ТОВ «ФК «Геліос» зазначило, що Київський апеляційний господарський суд постановою від 9 серпня 2018 року у справі № 910/4123/16, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент». У зв`язку із цим первісний кредитор (ПАТ «Дельта Банк»), який вчинив правочин відступлення прав вимоги новому кредитору, що згодом визнаний недійсним, не міг обґрунтовувати процесуальну можливість переходу прав вимоги до нового кредитора з посиланням на недійсний правочин. Аналогічно - новий кредитор не міг відступити третій особі права, яких він не набув. 1.11. Також заявник зазначив, що за результатами відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом від 14 серпня 2019 року № UKR-2019-03, ТОВ «ФК «Геліос» стало переможцем та уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26 вересня 2019 року (договір відступлення), згідно з додатком № 1 до якого останній відступив ТОВ «ФК «Геліос» право вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1. 1.12. Враховуючи зазначені обставини, заявник стверджував, що єдиним законним кредитором і правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у правовідносинах, які стосуються договору кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, є ТОВ «ФК «Геліос», тому просив суд замінити у справі та за виконавчим документом позивача (стягувача) з ТОВ «Правнича консалтингова група» та ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос». 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Київської області ухвалою від 21 січня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 залишив без задоволення, зазначивши, що така заява є передчасною, адже на цей час єдиним повноважним позивачем (стягувачем) у справі є лише ТОВ «Правнича консалтингова група». Процесуальна заміна позивача (стягувача) у цій справі є неможливою за наявності ухвали від 17 березня 2015 року про заміну позивача (стягувача), яка є чинною. Відтак для задоволення заяви та заміни сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос» господарському суду необхідно здійснити переоцінку обставин, які вже були досліджені при здійсненні правонаступництва за ухвалою від 17 березня 2015 року; переоцінка обставин, встановлених судовим рішенням, яке набуло законної сили, не належить до компетенції суду першої інстанції, за винятком випадків перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. 2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 березня 2020 року ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року скасував; заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну сторони позивача (стягувача) у цій справі задовольнив частково; замінив позивача (стягувача) - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; у частині заміни позивача (стягувача) - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» відмовив. Апеляційний суд вказав на те, що ПАТ «Дельта Банк» вибув з правовідносин, у яких виник спір, шляхом укладення відповідного договору, водночас матеріалами справи підтверджено факт набуття ТОВ «ФК «Геліос» прав кредитора за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1 згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав, презумпція правомірності якого не спростована, а також вибуття сторони з матеріального правовідношення за наслідками недійсності договору відступлення права вимоги від 12 вересня 2014 року. Зазначив, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги, купівля-продаж права вимоги) є різновидом правонаступництва. При цьому заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу, незалежно від наслідків виконання рішення суду. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц. 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів інших учасників справи 3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року, ТОВ «Правнича консалтингова група» та ДП «Укрспирт» звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у яких просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року. 3.2. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний господарський суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правові наслідки недійсності правочину, та порушив норми процесуального права, що регулюють підстави процесуального правонаступництва, а також порядок заміни сторони у справі. Крім того, скаржники зазначають, що у цій справі завершені всі передбачені процесуальним законодавством стадії господарського процесу, а її учасники реалізували всі процесуальні права та виконали процесуальні обов`язки, передбачені процесуальним законодавством. 3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Геліос» просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін. ТОВ «ФК «Геліос» зазначає, що ТОВ «Правнича консалтингова група» вибуло з правовідносин, що стосуються зобов`язань сторін за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/1, оскільки правочин щодо відступлення права вимоги за вказаним договором був визнаний недійсним, а відтак не створив жодних правових наслідків для зазначеного товариства, натомість на місце останнього у спірних правовідносинах стало ТОВ «ФК «Геліос», яке придбало відповідне право вимоги в межах конкурентної процедури, передбаченої законом. Крім того, ТОВ «ФК «Геліос» указує, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з виконанням судового рішення. 4. Надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 5 червня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц. 4.2. Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що по своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) за заявою заінтересованої особи. Такою заінтересованою особою є новий кредитор (правонаступник). Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. З огляду на викладене заміна сторони можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. 4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13?ц, зазначивши, що виконання рішення суду та закриття у зв`язку із цим виконавчого провадження виключає можливість заміни сторони у справі та не відповідатиме принципу правової визначеності. 4.4. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 911/3411/14 була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. 5. Клопотання, що надійшли на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та результати їх розгляду 5.1. Від ТОВ «Правнича консалтингова група» надійшло клопотання, в якому товариство просить врахувати обставини розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20 за позовом ДП «Укрспирт» до АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Геліос» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу права вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року № 1962/К в частині відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 грудня 2013 року № ВКЛ-2007072/10, за наслідком укладання якого ТОВ «ФК «Геліос» обґрунтовує свою заяву про заміну сторони у цій справі, та зупинити провадження у справі № 911/3411/14 до завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/745/20. 5.2.Велика Палата Верховного Суду відзначає, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.3. З огляду на наведене у задоволенні клопотання про врахування нових обставин або зупинення провадження у справі до вирішення питання про визнання правочину недійсним слід відмовити, позаяк ці обставини не можуть бути враховані судом касаційної інстанції на цій стадії розгляду. 5.4. Крім того, ТОВ «Правнича консалтингова група» просило здійснити розгляд клопотання та справи в цілому в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 5.5. Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи. 5.6. За частиною шостою цієї ж статті з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. 5.7. Враховуючи те, що Верховний Суд відповідно до статті 306 ГПК України має обмежені процесуальні строки розгляду касаційної скарги, заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, яка прийнята внаслідок перегляду ухвали, яка не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи, а також те, що у клопотанні відсутні доводи, що дають підстави для висновку про необхідність розгляду вказаної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - у задоволенні клопотання також необхідно відмовити. 6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі Щодо заміни сторони виконавчого провадження 6.1. Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. 6.2. У виконавчому провадженні заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 334 ГПК України, а саме: у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. 6.3. Положення про процесуальне правонаступництво та про заміну сторони виконавчого провадження, які наведені у Цивільному процесуальному кодексі України (статті 55 та 442 цього Кодексу відповідно) та застосовувалися Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц, не відрізняються за своїм змістом від приписів ГПК України і передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого провадження. 6.4. Також відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. 6.5. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження. Таке розуміння виконавчого провадження відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так у пункті 15 рішення ЄСПЛ у справі «Моргуненко проти України» від 6 вересня 2007 року (заява № 43382/02) вказується таке: «Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Itali) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «Естіма Джордж проти Португалії» (Estima Jorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, Report of Judgments and Decisions 1998-II, п. 35, та, з нових джерел, «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року).». 6.6. Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю. 6.7. Пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 6.8. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини друга та третя статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). 6.9. Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»). 6.10. Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. 6.11. Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як в межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. 6.12. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження у учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів. 6.13. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду. 6.14. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво. 6.15. Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. 6.16. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 496/2685/13-ц про те, що заміна сторони правонаступником можлива і після закриття виконавчого провадження у зв`язку з його виконанням. 6.17. З аналізу наведеного можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Відтак заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватись з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи (стаття 52 ГПК України). Відповідний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 (пункт 73). 6.18. У постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/16/17 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження, також зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови). 6.19. При розгляді заяви ТОВ «ФК «Геліос» суди попередніх інстанцій з`ясували, що виконавче провадження у цій справі закрито у зв`язку з його виконанням. В такому випадку особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу. Саме після відкриття однієї зі стадій господарського процесу і можуть бути досліджені обставини та подані на їх обґрунтування докази щодо правонаступництва у спірних правовідносинах. 6.20. Якщо після відкриття провадження за скаргою/заявою на судове рішення, поданою особою, яка вважає себе правонаступником позивача у спірних правовідносинах, буде встановлено, що така особа не набула прав та обов`язків правопопередника, суд своєю ухвалою закриває відповідне провадження на підставі визначеної процесуальним законодавством норми. 6.21. У випадку коли ставиться питання про заміну стягувача у виконавчому провадженні та скасування постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, встановлення судом обставин відсутності переходу прав від правопопередника до правонаступника буде мати процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідної заяви. 6.22.Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при вирішенні цього питання повинен дослідити по суті обставини правонаступництва та не може обмежитися встановленням формальних умов застосування відповідного припису. 6.23. Стаття 52 ГПК України визначає певний перелік підстав для здійснення процесуального правонаступництва, а саме: у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. 6.24. Як уже зазначалось, у заяві сторони (стягувача) ТОВ «ФК «Геліос» просило: - замінити позивача (стягувача) у справі № 911/3411/14 - ТОВ «Правнича консалтингова група» на ТОВ «ФК «Геліос»; - замінити позивача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» у справі № 911/3411/14; - замінити стягувача - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Геліос» за виконавчим документом, виданим на виконання рішення Господарського суду Київської області від 30 вересня 2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 листопада 2014 року у справі № 911/3411/14. 6.25. Разом із тим, відповідно до змісту та наслідків процесуального правонаступництва, з моменту винесення Господарським судом Київської області ухвали від 17 березня 2015 року за заявою ТОВ «Правнича консалтингова група» про заміну позивача (стягувача) у цій справі - ПАТ «Дельта Банк» на його процесуального правонаступника - ТОВ «Правнича консалтингова група» ПАТ «Дельта Банк» не є стороною у цій справі та не наділене процесуальними правами та обов`язками, за якими може бути здійснено правонаступництво. 6.26. Що стосується вимог ТОВ «ФК «Геліос» про процесуальне правонаступництво за ТОВ «Правнича консалтингова група» (заміну позивача (стягувача) у справі), то ТОВ «ФК «Геліос» не навело доводів, а суди не встановили обставин, які б свідчили про правонаступництво ТОВ «ФК «Геліос» у відповідних матеріальних правовідносинах за ТОВ «Правнича консалтингова група», а відтак товариство не може стати процесуальним правонаступником. 6.27. Тому підстави для задоволення вимог про процесуальне правонаступництво, які ґрунтуються на приписах статей 52 та 334 ГПК України відсутні. 6.28. Втім неможливість здійснення заміни учасника справи та сторони виконавчого провадження за межами відкритої стадії господарського процесу та у наведений ним спосіб не була врахована судом апеляційної інстанції. 6.29. Виходячи з викладеного, постанову Північного апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області - змінити в її мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 7.2. Частинами першою, третьою та четвертою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 7.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 року у справі № 911/3411/14 слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у цій справі слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 7.4. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 7.5. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміною ухвали місцевого господарського суду відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційних скарг на ТОВ «ФК «Геліос». Керуючись статтями 306, 308, 311, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» та Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 березня 2020 рокуу справі № 911/3411/14 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 4. В іншій частині ухвалу Господарського суду Київської області від 21 січня 2020 року у справі № 911/3411/14 залишити без змін. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситецька, буд 18/2, офіс 17, код ЄДРПОУ 38103717) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» касаційної скарги. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код ЄДРПОУ 37199618) 2102 (дві тисячі сто дві) гривні судового збору за подання Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Т.О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 96208264

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13307/16 Судді першої інстанції: Донець В.А. Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на проголошене о 12 годині 34 хвилині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року, повний текст якого складено 04 грудня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - Третя особа, ПАТ «КБ «Хрещатик»), про визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи рішенням суду у справі №826/15685/16, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», а відтак повторне визнання протиправною бездіяльності Відповідача у справі №826/13307/16 не відновить порушене право ОСОБА_1 на повернення коштів. Крім того, суд підкреслив, що Позивач не належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Національного банку України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити його у мотивувальній частині з підстав, що суд необґрунтовано врахував обставини, встановлені у справі №826/15685/16, оскільки матеріалами справи підтверджується вчинення НБ України всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», у той час як ОСОБА_1 не належить до кола осіб, які вправі звертатися до суду із вказаним позовом. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційні скарги та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів наголошує на правильності висновків суду щодо суті спору, заснованих на рішенні у справі №826/15685/16. Крім того, підкреслює на помилковості позиції Апелянта щодо відсутності у ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «КБ «Хрещатик» права на звернення до суду із вказаним позовом. У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло. У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибула. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме: - договір від 11.06.2015 року №45D-602915 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти в сумі 1.000.000,00 грн. на термін з 11.06.2015 року по 10.07.2016 року (т. 1 а.с. 10-16); - договір від 14.08.2015 року №45D-616336 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті, відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 14.08.2015 року по 18.08.2016 року (т. 1 а.с. 17-23); - договір від 28.08.2015 року №45D-618093 банківського вкладу «Подвійна сила» в національній валюті зі щомісячною сплатою процентів (370 днів), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 кошти в сумі 40.000,00 грн. на термін з 28.08.2015 року по 01.09.2016 року (т. 1 а.с. 24-30); - договір від 01.10.2015 року №45D-626003 банківського вкладу "Осінній оксамит" в національній валюті зі щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 кошти в сумі 16.272,09 грн. на термін з 01.10.2015 року по 01.11.2016 року (т. 1 а.с. 31-41); - договір від 19.11.2015 року №45D-639993 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (13 місяців), відповідно до якого Позивач внесла на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_5 кошти в сумі 59.803,51 дол. США. на термін з 19.11.2015 року по 19.12.2016 року (т. 1 а.с. 42-49). Разом з тим, матеріали справи свідчать, що постановою Правління Національного банку України від 04.04.2016 року №231/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії проблемних» віднесено ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ «КБ «Хрещатик» обмеження в його діяльності, зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства (т. 1 а.с. 120). 05.04.2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (т. 1 а.с. 111), на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.04.2016 року №463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05.04.2016 року до 04.05.2016 року включно. Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.04.2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. Цим рішенням продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в «Комерційний банк «Хрещатик» Костенка І.І. з 05.05.2016 року до 04.06.2016 року включно. У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року №46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (т. 1 а.с. 107) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» з 06.06.2016 року по 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_2 . На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено інформацію про те, що в зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03.06.2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», Фонд з 09.06.2016 розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, Фондом гарантування вкладів фізичним осіб було здійснено виплату ОСОБА_1 кошти в сумі 200.000,00 грн. в межах гарантованої суми відшкодування за вкладами, а також включено Позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик». На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 24.05.2018 року №1452 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» строком на два роки з 06.06.2018 року до 05.06.2020 року включно. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 67, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», а також врахувавши висновки, викладені у рішенні суду у справі №826/15685/16, прийшов до висновку, що протиправна бездіяльність НБ України у межах заявлених позовних вимог вже була визнана іншим рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому рішення у цій справі не зумовить поновлення порушених прав ОСОБА_1 , яка до того ж не вправі оскаржувати бездіяльність НБ України в силу приписів ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність». З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 3 ст. 6, ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Із змісту статті 67 Закону про банки випливає, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, однією з функцій Національного банку України є сприяння стабільності банківської системи для чого регулятор наділений повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю банків, зокрема, для запобігання порушенню інтересів вкладників внаслідок неналежної діяльності банку. Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п`ять і більше разів та/або; значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів (пункт 1); банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п`ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк (пункт 2); системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 3); банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п`ять і більше разів; щодекади - два і більше разів (пункт 4); обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України (пункт 4-1); банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (пункт 5); систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку у тому числі щодо операцій із пов`язаними з банком особами (пункт 6). У свою чергу, приписами ч. 6 ст. 75 Закону про банки передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов`язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов`язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Таким чином, банку надається до 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, протягом семи днів банк має повідомити Національний банк України про заходи, які вживатимуться для приведення діяльності у відповідність із вимогами законодавства, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Із змісту листа Національного банку України «Про результати інспекційної перевірки» від 17.09.2014 року №42-011/52329/65, який адресовано ПАТ «КБ «Хрещатик» (т. 1 а.с. 146-229), вбачається, що за результатами здійснення НБ України планової інспекційної перевірки ПАТ «КБ «Хрещатик» за період діяльності з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Результати інспектування ПАТ «КБ «Хрещатик» свідчать: (1) про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів; (2) розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов`язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8); (3) чистий операційний дохід має від`ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Також відповідно до результатів комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01.05.2014 року, за період діяльності ПАТ «КБ «Хрещатик» з 01.03.2011 року по 01.05.2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як « 4», в тому числі за компонентами: «Капітал» (C) - « 4»; «Активи» (A) - « 4»; «Менеджмент» (M) - « 4»; «Надходження» (E) - « 4»; «Ліквідність» (L) - « 3»; «Чутливість до ринкових ризиків» (S) - « 3». Рейтингова оцінка достатності капіталу « 4» свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов`язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу « 4» потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів « 4» мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих «під контролем») за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов`язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту « 4» встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень « 4» має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов`язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності « 3» свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов`язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності « 3» до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов`язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику « 3» має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику « 3» означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов`язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом, за системою оцінки CAMELS, комплексна рейтингова оцінка « 4» або « 5» свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність ще у 2014 році встановлених за результатами інспектування достатньо вагомих фінансових проблем у ПАТ «КБ «Хрещатик», які потребували негайного вжиття НБ України заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. Водночас, як вірно підкреслено судом першої інстанції, питання визнання протиправною бездіяльності НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «КБ «Хрещатик», невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «КБ «Хрещатик» було предметом судового розгляду та обставини такої протиправної бездіяльності Відповідача встановлена у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2017 року у справі №826/15685/16 за позовом до Національного банку України, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року та ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 року про відмову у задоволенні заяви НБ України про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.12.2017 року. Всупереч доводів Апелянта, аналіз змісту указаних судових рішень свідчить, що під час розгляду справи №826/15685/16 судами надавалась оцінка діям/бездіяльності Національного банку України при здійсненні функції державного нагляду щодо ПАТ «КБ«Хрещатик». Так, в ухвалі від 07.12.2017 року у справі №826/15685/16 суд касаційної інстанції зазначив: «зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Національним банком України було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» на підставі проведеного інспектування ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS. І що така бездіяльність не узгоджується із приписами статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів.» У свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позовні вимоги у цій справі повністю тотожні справі №826/15685/16. Положеннями статті 2 КАС України у редакції, чинній на момент звернення до суду із вказаним позовом, було встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ст. 6 КАС України (у цій же редакції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Аналогічні положення викладені і в чинній редакції КАС України. Тобто, одним з головних завдань адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, у справі, що є предметом апеляційного перегляду, ОСОБА_1 наголошує, що позов подано нею у зв`язку з неможливістю повернення належних останній грошових коштів, які перебували на відповідних депозитних рахунках у ПАТ «КБ «Хрещатик». І, на думку Позивача, задоволення зазначеного позову допоможе відновити його порушене право на володіння майном (коштами). Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва обґрунтовано звернув увагу, що у справі №826/15685/16 суд визнав протиправною бездіяльність НБ України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів всіх вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» (очевидно, у тому числі Позивача) щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках зазначеного банку. Відтак повторне визнання бездіяльності НБ України (навіть з посиланням на преюдиційне судове рішення) жодним чином не відновить порушене право Позивача на повернення коштів. Аналогічну позицію щодо тотожних правовідносин висловлено Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 року у справі №826/9802/17. У зв`язку з чим посилання Апелянта на неможливість врахування при вирішенні цього спору обставин, встановлених у рішенні суду у справі №826/15685/16, є помилковим. З приводу посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що Позивач не має права на звернення до суду із вказаним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону про банки у редакції, яка була чинною станом на час розгляду і вирішення цієї справи судом першої інстанції, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб. Отже, висновок суду першої інстанції, зроблений за існуючого станом на час прийняття рішення у справі правового регулювання, про неналежність Позивача до осіб, визначених ч. 1 ст. 79 Закону про банки, є обґрунтованим. Разом з тим, як вірно підкреслено ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.2020 року №6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України». Відтак, з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, а також Кодексу адміністративного судочинства України та за чинного правового регулювання Позивач, як вкладник ліквідованого ПАТ «КБ «Хрещатик», належить до кола осіб, які вправі оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБ України у розумінні чинних приписів ч. 1 ст. 79 Закону про банки. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 10» лютого 2021 року. Джерело: ЄДРСР 94769647

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/26258/15 УХВАЛА 16 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у справі за адміністративній позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 апеляційну скаргу представника за довіреністю Масленнікової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 - задоволено частково; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у адміністративній справі № 826/26258/15 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро нікчемним; зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі Договору № 009-22511-130215 від 13.02.2015 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; у задоволенні решти позову відмовлено. Постановою Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду від 10.04.2019 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено частково; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 скасовано в частині визнання протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро № 009- 22511-130215 від 13.02.2015 нікчемним, а провадження у справі в цій частині закрито; в решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № 826/26258/15 залишено без змін. Надалі до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017. В вищевказаній заяві уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить: - надати роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). У вищевказаній заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича просить роз`яснити такі питання пов`язанні з виконанням рішення, а саме, чи правомірно виплачувати успадкований вклад частинами: за рахунок 3 черги (в межах загальної гарантованої суми правонаступника, як вкладника) та залишок коштів - за рахунок 4 черги, чи варто здійснити зворотне зарахування 43 248,13 грн. на депозит ОСОБА_1 та надати можливість ОСОБА_2 отримати вклад в повній мірі в розмірі 150 971,88 грн (еквівалент в гривні 5000.00 ЕІЖ), не враховуючи факту отримання коштів ОСОБА_2 за власними рахунками в розмірі 156 751,87 грн. Колегія суддів вважає, що вищевказана заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. За правилами ч. 1 статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. За ч. 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що уповноваженим на розгляд питань щодо відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи`встановлення способу і порядку виконання судового рішення, є адміністративний суд першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист). Водночас, у межах даної справи № 826/26258/15 Шостий апеляційний адміністративний суд є адміністративним судом апеляційної інстанції, що свідчить про відсутність у нього повноважень на розгляд та вирішення заяви про встановлення способу виконання судового рішення. Однак, як вбачається з прохальної частини вищевказаної заяви уповноважена особи Фонду просить надати саме роз`яснення для правомірного та коректного виконання рішення суду в даній справі, враховуючи права та інтереси правонаступника банківського вкладу (депозиту). Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з ч. 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Отже, роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання, тобто, роз`яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Конкретного і вичерпного переліку критеріїв для визначення рішення незрозумілим правова норма не містить, а із змісту закону вбачається, що їх має навести особа, яка звертається із заявою про роз`яснення судового рішення. Вказана стаття КАС України передбачає можливість роз`яснення судом ухваленого ним рішення з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Виходячи із системного тлумачення наведеної норми, роз`яснено може бути судове рішення, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому, суд, роз`яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тобто процесуальна процедура роз`яснення судового акта виключає можливість будь- яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, наприклад, мотивації судового рішення чи не згодний з такою мотивацією. У разі незгоди з мотивацією судового рішення особи, які беруть участь у справі, можуть оскаржити це рішення до суду вищої інстанції, якщо таке право надане цим Кодексом. Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки суду щодо способу, строків, порядку виконання рішення є факультативними елементами резолютивної частини рішення, а тому вони можуть виступити предметом роз`яснення лише у тому разі, коли суд закріпив їх у рішенні. Якщо ж висновки суду щодо способу виконання у постанові відсутні, то ухвала суду про їх роз`яснення фактично є додатковим рішенням і прямим порушенням статті 254 КАС України, що забороняє змінювати (в тому числі доповнювати) зміст такої постанови. На думку суду, наведені заявником обґрунтування жодним чином не свідчать про нечіткість, незрозумілість чи двозначність резолютивної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду, про роз`яснення якої наразі ставиться питання. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що законодавцем чітко розмежовано порядок «роз`яснення судового рішення якщо таке є незрозумілим» (ст.254 КАС України) та «встановлення способу і порядку виконання судового рішення в разі наявності обставин, що ускладнюють його виконання» (ст.378 КАС України). Тобто, поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій 'державним виконавцем та іншими суб`єктами владних повноважень. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.02.2019 (справа № 806/3265/17) про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Таким чином, проаналізувавши безпосередньо постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017, колегія прийшла до висновку, що вона не містить неточностей чи розбіжностей, що могли би стати перешкодою для його виконання, а недбале відношення сторін до своїх прав та обов`язків в адміністративному процесі не є підставою для роз`яснення рішення. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ст. 254 КАС України, для роз`яснення судового рішення. А тому відсутні підстави для задоволення вищевказаної заяви уповноваженої особи Фонду. Керуючись ст.ст. 254, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - У Х В А Л И В: У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича про встановлення способу виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києві від 13.12.2017 відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І. Джерело: ЄДРСР 95578930

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: [email protected] 03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08 _______________________________________________________________________________ Справа № 760/5115/19 Провадження №2/760/494/20 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) І . Вступна частина 16 грудня 2020 року в місті Києві Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коробенка С.В. за участю секретаря Семененко А.Д. розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», про стягнення грошових коштів. ІI. Описова частина В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» (ТОВ «Стабіл Холдинг») заборгованість у розмірі 595 014, 44 доларів США та 142 230, 45 євро, мотивуючи свої вимоги наступним. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» (далі - ПАТ «АВАНТ-БАНК») та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) віднесено ПАТ «Авант-Банк» до неплатоспроможних, після чого його банківська ліцензія була відкликана та розпочато процедуру ліквідації. Ліквідатором призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Оскільки 100% акцій ПАТ «Авант-Банк» належить ТОВ «Стабіл Холдинг», і він як власник істотної участі не вжив жодних своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, позивач вирішила звернутись до суду з позовом саме до нього, з метою отримання належних їх на законних підставах коштів. На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити. В судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідно до вимог ст.128 ЦПК України. Разом з тим, 16 грудня 2020 року представник позивача направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позов підтримала у повному обсязі та проти винесення заочного рішення не заперечувала. Третя особа - ПАТ «Авант-Банк» в судове засідання свого представника не направив, пояснень по-суті спору не надав. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Зважаючи на викладене та враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів в порядку заочного провадження згідно ст. ст.280-283 ЦПК України за відсутності відповідача, який будучи належним чином повідомленим в судові засідання двічі не прибув. ІІІ . Мотивувальна частина Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.264 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Так, з представлених позивачем документів вбачається, що 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01976 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 595 014,44 доларів США (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. 27 січня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «АВАНТ-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір банківського вкладу (депозиту) №Д-Ф/16/1002-01992 «АВАНТ строковий» на суму вкладу - 142 230,45 євро (п. 1.3 Договору), відсоткова ставка - 7% річних (п. 1.4 Договору). Строк розміщення вкладу - 7 днів (п. 1.1 Договору), тобто до 03 лютого 2016 року. Постановою Правління НБУ №44 від 29.01.2016 віднесено ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі цієї постанови Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Тимчасову адміністрацію було запроваджено на строк один місяць з 29.01.2016 по 28.02.2016 включно. 25.02.2016 Правлінням НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ «Авант-Банк» та його ліквідацію, і видано відповідну постанову №109. На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.02.2016 було прийнято рішення №262 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Авант-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із довідкою ПАТ «АВАНТ-БАНК» №26/01-84 від 28 січня 2016 року залишок коштів станом на 28 січня 2016 року становив: на поточному рахунку № НОМЕР_1 - 595 014 (П`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять) доларів США 44 центи; на поточному рахунку № НОМЕР_2 - 142 230 (Сто сорок дві тисячі двісті тридцять) євро 45 євроцентів. Так, у відповідності до положень ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Згідно зі ст.52 вищезазначеного Закону, для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно зі ст.2 Закону, істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Крім того, ч.4 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Крім цього, для притягнення пов`язаної з банком особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками. Діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно зі ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності. Згідно офіційної відкритої інформації НБУ (а.с.40) Компанія ТОВ «Стабіл Холдинг» є акціонером ПАТ «Авант-Банк» і власником 100% акцій банку. Отже, дана юридична особа відповідно до визначених ст.ст.2,58 Закону термінів є власником істотної участі ПАТ «Авант-Банк». Відповідно до ч.1 ст.35 Закону банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Відповідно до ч.4 ст.58 Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. 29 січня 2016 року постановою НБУ №44 ПАТ «Авант-Банк» був віднесений до категорії неплатоспроможних. Відповідно до вказаної постанови у зв`язку з тим, що на початку грудня 2015 року Банк віднесено до категорії проблемних. Наприкінці року стан ліквідності ПАТ «Авант-Банк» значно погіршився. В той же час, почались надходження скарг від фізичних та юридичних осіб стосовно невиконання банком своїх зобов`язань. Враховуючи, що ПАТ «Авант-Банк» не виконував свої зобов`язання перед клієнтами і були встановлені факти не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4) та поточної ліквідності (Н5); недотримання порядку щоденного резервування коштів на кореспондентському рахунку в НБУ, а в акціонерів були відсутні чіткі плани щодо поповнення ліквідності банку та невиконання операцій клієнтів у встановлений законодавством строк, Національним банком було прийняте рішення щодо віднесення ПАТ «Авант-Банк» до категорії неплатоспроможних (а.с.43) Таким чином, діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ. Власником істотної участі усупереч вимогам ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не вжито своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку. Постановою правління НБУ №44 від 29.01.2016 установлено, що з вини власників істотної участі ПАТ «Авант-Банк» цей банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За таких обставин наявні передбачені ч.5 ст.58 Закону підстави для відповідальності власників істотної участі банку за зобов`язаннями цього банку. За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі. За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. У відповідності до ст.71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Власники істотної участі банку в силу положень ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із постанови Національного банку України №44 від 29.01.2016 року, власниками істотної участі не було вито належних заходів для приведення діяльності банку до норм чинного законодавства України. Згідно ч.1 ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Відповідно до ч.2 ст.1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. За ч.1 ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Як передбачено ч.3 ст.1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності. Згідно зі ст.317 ЦК України, змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як зазначено у ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст.41 Конституції України. Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)». ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст.52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь-які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку. У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно з ч.5 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на день, що діяла на момент порушення прав позивача), пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Відповідно до ч.6 ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Відповідно до ст.58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Згідно з вимогами ч.1 ст.52 вищезазначеного Закону, пов`язаними із банком особами, зокрема є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку та інші. За правилами ч.1 ст.35 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому НБУ. Частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання не платоспроможності банку. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті НБУ, структура власності ПАТ «Авант-Банк виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ТОВ «Стабіл Холдинг», якому належить 100% акцій Банку. Крім того, ТОВ «Стабіл Холдинг», будучи опосередкованим власником 100% акцій Банку, є контролером Банку та має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи. У відповідача перебували повноваження щодо визначення діяльності Банку, призначення осіб на управління Банком, затвердження відповідної звітності, отже виключно ТОВ «Стабіл Холдинг» міг своєю діяльністю впливати на становище Банку, що і було встановлено судом. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження як під час розгляду справи. ІV. Резолютивна частина Керуючись статтями 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив: 1. Позов задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти у сумі 595014,44 доларів США (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч чотирнадцять доларів США 44 центи) та 142230, 45 євро (сто сорок дві тисячі двісті тридцять євро 45 євроцентів). 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг» на користь держави судовий збір в розмірі 9605 гривень. 3.Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. 4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабіл Холдинг», адреса: 03110, м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; код ЄДРПОУ 34617526. Третя особа: Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк", юридична адреса: м. Київ, вул. Івана Клименка, 23; фактична адреса: м. Київ, бул. Верховної Ради, 7; код ЄДРПОУ: 36406512. Суддя : Джерело: ЄДРСР 94028141

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 року м . Київ Справа № 916/3146/17 Провадження № 12-15гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвоката Возіяна А. А., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Новікової Т. О., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» - адвоката Новікової Т. О., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючий суддя Разюк Г. П., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі № 916/3146/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (процесуальний правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 , 6) ОСОБА_5 , 7) ОСОБА_6 , 8) ОСОБА_7 , 9) ОСОБА_8 , 10) ОСОБА_9 , 11) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 , про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Історія справИ 1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог 1.1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про: - застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»; - застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна». 1.2. Позов обґрунтовано тим, що зазначені правочини виявлено за наслідками перевірки правочинів на предмет нікчемності, яка проведена відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751, 43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 23 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіот» (далі - ТОВ «Галіот») (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 76/13 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього договору) кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами або в повній сумі в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 140 580 000, 00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18, 3 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16 липня 2015 року (включно). 2.2. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 1), предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором стосовно повернення отриманої позичальником суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нерухоме майно, визначене у пункті 1.3 цього договору (предмет іпотеки 1), заставна вартість якого (з урахуванням внесених до договору змін) була визначена сторонами у сумі 53 718 000, 00 грн. 2.3. Рішенням кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, оформленим протоколом № 92/3, крім іншого, вирішено вивести з-під застави банку іпотеку ТОВ «Україна» та прийняти в забезпечення іпотеку, предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» (далі - ЦС «Чорноморець»). 2.4. 24 грудня 2014 року було укладено договір про зміни, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення іпотеки за іпотечним договором 1 стосовно частини предмета іпотеки 1. У пункті 3 договору про зміни зазначено, що він є підставою для зняття заборони відчуження відповідного нерухомого майна. 2.5. 25 грудня 2014 року укладено договір про розірвання, відповідно до пункту 1 якого ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» за взаємною згодою та керуючись статтями 651-654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішили розірвати іпотечний договір 1 з наступними змінами до нього. Відповідно до пункту 2 цей договір є підставою для зняття заборони відчуження іншої частини предмета іпотеки 1. 2.6. Також 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 2), який забезпечував, у тому числі, вимоги ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором стосовно повернення отриманої ТОВ «Галіот» суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037, 5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), 1/20 (далі - предмет іпотеки 2). Оціночна та заставна вартість зазначених будівель визначена в сумі 7 800 000 000, 00 грн. 2.7. 26 січня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» (зокрема, з 27 січня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю. П.). 2.8. Наказом уповноваженої особи Фонду від 02 березня 2015 року № 66-в створено комісію для здійснення у строк до 20 березня 2015 року детальної перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних АТ «Імексбанк» в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 2.9. На підставі постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» (розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк»; призначено уповноваженою особою Фонду на його ліквідацію Северина Ю. П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно). 2.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» у Северина Ю. П.; призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Гаджиєву С. О. з 20 жовтня 2015 року. 2.11. 15 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С. О. на виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направлено на адресу ТОВ «Україна» повідомлення про нікчемність правочинів, а саме договору про зміни та договору про розірвання. 2.12. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 квітня 2016 року № 638 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Імексбанк» на два роки по 26 травня 2018 року включно; рішенням від 01 вересня 2016 року № 1697 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» Гаджиєва С. О., призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. з 05 вересня 2016 року. 2.13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г задоволено позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Галіот» на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пеню у сумі 3 118 206, 43 грн. На виконання зазначеного рішення суду 06 листопада 2015 року видано наказ. 2.14. 16 травня 2017 року ПАТ «Імексбанк» здійснило позасудове задоволення своїх кредиторських вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. З урахуванням цього ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Суди дійшли висновку, що оскільки ПАТ «Імексбанк» у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки 2, який за умовами іпотечного договору 2 забезпечував низку зобов`язань, у тому числі й зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором є припиненими. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що: 1) позивачем не було виконано вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо перевірки правочинів, про нікчемність яких він стверджує; 2) позивачем не доведено факту здійснення державної реєстрації обтяжень майнових прав на підставі іпотечного договору 1, а тому суд не вважає цей договір вчиненим і не може застосувати наслідки недійсності правочину, який не набув чинності для його сторін; 3) зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором не втратили свого забезпечення, оскільки первісне зобов`язання, що виникло на підставі іпотечного договору 1 та було припинено договором про зміни та договором про розірвання, замінено новим забезпеченням - іпотекою відповідно до іпотечного договору 2; 4) позивач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. 3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. Суд апеляційної інстанції виходив з такого: 1) існують підстави для розгляду питання щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання в силу закону, проте недоліки в оформленні позивачем порядку визнання правочинів нікчемними мають своїм наслідком необхідність встановлення факту недійсності спірних правочинів у судовому порядку; 2) матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з позовними вимогами про недійсність спірних правочинів, тому вимоги про застосування наслідків недійсності спірних правочинів є передчасними; 3) предмет іпотеки 1 було відчужено на користь третіх осіб, при цьому в матеріалах справи відсутні докази реєстрації обтяжень цього нерухомого майна на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу та докази обізнаності третіх осіб про існування іпотечного договору 1; за таких обставин права та інтереси ПАТ «Імексбанк» можуть бути захищені не шляхом заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. 3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірити та надати належну правову оцінку обставинам справи щодо наявності підстав вважати нікчемними договір про зміни та договір про розірвання в силу положення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також ретельно перевірити обставини справи щодо державної реєстрації іпотеки відповідно до іпотечного договору 1, внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на спірне нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права. 3.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено. 3.5. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів. 3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні. 4. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 4.3. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.4. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). 4.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 28 квітня 2020 року. 4.6. 24 та 27 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання ТОВ «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (далі - ТОВ «Бізнес Ренталс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про розгляд справи за їх участю та відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». 4.7. Керуючись пунктом 2 частини другої статі 202 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважала можливим задовольнити зазначені клопотання та відклала розгляд справи на 26 травня 2020 року. 4.8. 22 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від адвоката Кобелєва Олексія Олександровича, який діє від імені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки він не має можливості прибути з міста Одеси до міста Києва у зв`язку з продовженням на усій території України строків введеного карантину до 22 червня 2020 року включно. 4.9. Згідно із частинами першою - третьою статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. 4.10. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 4.11. Враховуючи, що: явка зазначених третіх осіб визнана необов`язковою; третіми особами надані письмові пояснення по суті позовних вимог, які взяті до уваги судом; згідно з поясненнями позивача, 26 травня 2020 року є граничним днем ліквідації ПАТ «Імексбанк», - Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання адвоката Кобелєва О. О. про відкладення розгляду справи. 4.12. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року здійснено заміну позивача ПАТ «Імексбанк» на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»). ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду із цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - ще у 2014 році. 5.2. Скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот». 5.3. Також судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). На переконання скаржника, задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі вказаної норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання. 5.4. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, які були укладені з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000, 00 грн. 5.5. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах. 5.6. Докази, надані відповідачем під час нового розгляду справи (а саме витяг з протоколу № 98.3 засідання наглядової ради AT «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та заява свідка від 12 квітня 2019 року) і враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не є допустимими і достатніми відповідно до вимог статей 77, 79 ГПК України. Крім того, відповідачем було порушено процесуальний строк для їх подання. 5.7. У судовому засіданні процесуальний правонаступник скаржника - ТОВ «Ісагіс» підтримав касаційну скаргу в повному обсязі. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. 14 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Україна» на касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.1.1. На переконання відповідача, звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на предмет іпотеки 2 та звернення до суду з позовом після настання цієї події є тими обставинами, які впливають на факт набуття/ненабуття договором про зміни та договором про розірвання статусу нікчемних та, відповідно, - наявності чи відсутності у ПАТ «Імексбанк» права звертатися до суду з позовом про застосування наслідків їх нікчемності. Отже, вказані обставини спростовують висновок про відмову банку від власної майнової вимоги у вигляді звернення стягнення на предмет забезпечення, оскільки внаслідок зміни предмета іпотеки банк таку майнову вимогу не втратив. 6.1.2. Відповідно до статті 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач стверджує, що згода іпотекодержателя на заміну предмета забезпечення, яка виражена у протоколі № 92/3 засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та протоколі № 98.3 засідання наглядової ради ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, є належною формою згоди ПАТ «Імексбанк» щодо заміни предмета забезпечення. 6.1.3. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цієї статті (у редакції від 19 жовтня 2016 року) усі наступні вимоги є недійсними. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на єдиний замінений предмет іпотеки (нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець»), внаслідок чого припинилися зобов`язання за кредитним договором, тобто відсутня непогашена частина порушеного основного зобов`язання. 6.1.4. Вказані позивачем постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 не можуть встановлювати преюдиційні для розгляду цієї справи факти, оскільки відповідач не був учасником тих справ. Зазначені судові рішення встановлюють обставини щодо задоволення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань окремих боржників; вони прийняті на підставі наданих позивачем доказів, без врахування аргументів ТОВ «Україна», та не містять висновків стосовно неможливості погашення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань інших боржників. 6.2. 20 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі ТОВ «Бізнес Ренталс» з проханням відступити від правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 918/539/17. 6.2.1. Заявник вважає, що поняття «відмова від власних майнових вимог» не може застосовуватися у разі, якщо банком-кредитором взамін певного предмета застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов`язань основного боржника за кредитним договором, прийнято в заставу (іпотеку) інше майно від іншого заставодавця (іпотекодавця) за заставною (іпотечною) вартістю не нижчою, ніж вартість попереднього предмета забезпечення. 6.2.2. Зобов`язання ТОВ «Галіот» перед ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором були безперервно забезпечені іпотекою нерухомого майна третіх осіб. Тому спірний правочин про розірвання іпотечного договору 1 не відповідає ознакам нікчемності, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 6.3. 20 та 21 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третіх осіб у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з проханням залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.3.1. Зазначені треті особи пояснюють, що є добросовісними набувачами апартаментів за адресою: 67800, Одеська область, Овідіопольський район, Дальницька сільська рада, «Золотий Бугаз», масив 18, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Водночас у разі задоволення позову ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину належне їм на праві власності майно буде обтяжено іпотекою за нібито існуючими боргами ТОВ «Галіот», до яких заявники не мають жодного відношення. Зазначене призведе до порушення їх права власності, що гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. 6.3.2. Також треті особи зауважують, що в матеріалах справи наявне остаточне судове рішення (ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г), яким встановлено, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Отже, іпотека, що забезпечувала такий кредитний договір (навіть якщо б вона існувала) припинилась внаслідок погашення основного зобов`язання. У свою чергу суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку судових рішень, які набрали законної сили, та встановлених у них преюдиційних фактів. 6.4. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу та пояснень по суті справи не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо наявності порушених прав позивача 7.1. Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались, у тому числі, на відсутність порушених прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором. 7.2. Зокрема, суди зазначили, що вважають преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи. 7.3. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 7.4. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача порушені не були. Водночас є помилковим наведене вище мотивування цього висновку, зокрема, надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи. 7.5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. 7.6. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г. 7.7. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились. 7.8. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником. 7.9. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає. 7.10. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. 7.11. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі. 7.12. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. 7.13. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову. 7.14. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 8.2. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 8.3. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак вважає необхідним змінити мотивувальні частини цих рішень. 9. Щодо судових витрат 9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 9.2. Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна В. В. Пророк В. В. Британчук Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 93217971

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 369/10789/14-ц Провадження № 14-703цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» Костенко Ігор Іванович, про зобов`язання вчинити дії та за зустрічним позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Хрещатик» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року у складі судді Пінкевича Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів Фінагєєва В. О., Ігнатченко Н. В., Кашперської Т. Ц. та ВСТАНОВИЛА: 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу. Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» уклали договір банківського вкладу (депозиту) на суму 310 880,00 грн строком з 24 квітня по 24 липня 2013 року. У липні ОСОБА_1 зняв частину коштів, а залишок суми в розмірі 280 000,00 грн знову розмістив в банку, уклавши новий договір строк на 12 місяців, до 24 липня 2014 року. 1.2. Спочатку банк виконував свої зобов`язання належним чином та на рахунок ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування коштами до травня 2014 року. У червні 2014 року банк перестав нараховувати ОСОБА_1 відсотки. При зверненні до відповідача із цього питання позивачу стало відомо, що кошти на його депозитному рахунку відсутні. За умовами договору він мав право на дострокове розірвання договору та повернення коштів. Однак позивач отримав відмову на свою заяву, оскільки за даними бухгалтерського обліку його договори банківського вкладу не обліковуються в банку, і відповідач звернувся з цього питання до правоохоронних органів. Ураховуючи викладене, позивач вважає своє право порушеним. 1.3. У листопаді 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати недійсним договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, укладений ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 . 1.4. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що до подання позову ПАТ «КБ «Хрещатик» розглядало заяву ОСОБА_1 про повернення вкладу від 4 червня 2014 року. По факту відсутності коштів були проведені службове розслідування та ревізія Київського регіонального відділення за період 2011-2014 роки. За результатами перевірок встановлено, що за даними бухгалтерського обліку банку в Київському регіональному відділенні зареєстровано договір банківського вкладу «Оберіг» на 12 місяців № 222Б-385933, укладений 24 липня 2013 року сторонами на суму 1 000,00 грн, а договір банківського вкладу «Оберіг» № 543/2013-222 в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу від 24 квітня 2013 року на суму 310 880,00 грн, на який посилається позивач, не укладався з банком, не зареєстрований в системі обліку депозитів банку та, як наслідок, у матеріалах справи Київського регіонального відділення відсутні жодні документи щодо його укладення. 1.5. Крім того, ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок, передбачений договором, грошові кошти в сумі 310 880,00 грн не обліковувались на рахунках банку, тобто не було дотримано письмової форми. Щодо цих обставин триває досудове розслідування Шевченківським РУ ГУ МВС України у місті Києві (кримінальне провадження № 12014100100002551). Оскільки договір не набрав юридичної сили, то він не створює жодних юридичних наслідків для сторін, які його підписали. 1.6. У серпні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив: - визнати укладеним депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн; - визнати ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язати ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Справа розглядалася судами неодноразово. 2.2. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: - визнано депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн укладеним; - визнано ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» на суму 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222; - визнано за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості від 24 квітня 2013 року на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування; - зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Хрещатик» на загальну суму 310 880,00 грн, і залишок неповернутої суми в розмірі 267 830,00 грн та зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору банківського вкладу відмовлено. 2.3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 2.4. Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не довело неприйняття коштів у ОСОБА_1 , фіктивність чи підробку квитанції або існування будь-яких інших фінансових зобов`язань між сторонами. Наявні у матеріалах справи квитанції містять печатку банку та підписи уповноважених осіб, що підтверджується висновком експерта. 2.5. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили, що при укладенні договору від 24 квітня 2013 року сторони діяли вільно, на власний розсуд визначили характер договору, його умови (зміст), договір підписаний уповноваженими особами та містить печатку установи. 3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 3.1. У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) надійшла касаційна скарга ПАТ «КБ «Хрещатик», в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Хрещатик» задовольнити. Крім того, ПАТ «КБ «Хрещатик» стверджувало, що спір у цій справі слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. 3.2. Касаційнаскарга, крім іншого, мотивована тим, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року № 234 ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 5 квітня 2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 2 червня 2016 року Правління Національного банку України прийняло рішення № 46-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик», а Фондом прийнято рішення про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик». Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації банку врегульована Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом у цих правовідносинах. Отже, за своїм характером позовні вимоги ОСОБА_1 є публічно - правовими та мають розглядатися адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 4. Рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. Ухвалою ВССУ від 17 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі. 4.2. У червні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду. 4.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, зокрема, якщо учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). 5. Позиція інших учасників справи 5.1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик», у якому вказує, що доводи скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 6. Фактичні обставини справи 6.1. 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 уклали договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн. 6.2. Згідно із квитанцією від 24 квітня 2013 року № 18 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 310 880,00 грн з призначенням платежу «внесення готівки на поточний рахунок клієнта». 6.3. Відповідно до заяви на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87 ОСОБА_1 отримав відсотки та частину вкладу за депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222D у сумі 43 050,00 грн. 6.4. 24 липня 2013 року сторони уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 222D-385921 на суму 280 000,00 грн строком з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.5. 24 липня 2013 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Хрещатик» із заявою, в якій просив прийняти кошти на вклад «Оберіг» в сумі 1 000,00 грн під процентну ставку 17,5 % річних на термін з 24 липня 2013 року по 24 липня 2014 року. 6.6. Згідно із заявою про переказ готівки № 108 ОСОБА_1 вніс готівку у сумі 1 000,00 грн з призначенням платежу «надходження коштів на депозит № 222Д-385933 від 24 липня 2013 року». 6.7. Також згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-3 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду Щодо юрисдикції спору 7.1. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 7.2. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. 7.3. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 7.4. Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «КБ «Хрещатик» із первісною вимогою про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу у межах правовідносин щодо виконання цивільного договору стороною такого договору. 7.5. Під час здійснення провадження у справі на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 квітня 2016 року відповідача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію. 7.6. Після віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, відповідно до змісту яких просив: визнати за ним право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу згідно з депозитним договором за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування, зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про депозитний договір, укладений між ним та ПАТ «КБ «Хрещатик», та зобов`язати ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду. 7.7. При цьому, звертаючись до суду із вказаними вимогами, ОСОБА_1 визначив Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» як третіх осіб у справі. Натомість вважав, що вимоги в повному обсязі підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спрямовані на захист його порушених прав, що виникли із цивільних відносин між ним та банком, а саме із цивільно-правової угоди. 7.8. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачалось, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 7.9. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 7.10. Водночас статтею 16 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про зміну позовних вимог) встановлювалася заборона об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 7.11. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.13. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. 7.14. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. 7.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у контексті справи зміст (суть) спірних правовідносин залежить від встановлення реальної правової природи їх виникнення. 7.16. Законом України № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами. 7.17. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 7.18. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 7.19. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 7.20. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможного банку з ринку. 7.21. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 7.22. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 7.23. Отже, банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. 7.24. Наведене свідчить про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спору про право на отримання ним як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, а тому мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. 7.25. Водночас та обставина, що позивач визначив Фонд третьою особою у справі, не змінює характеру спірних правовідносин у цій справі. 7.26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ недостатньо застосування виключно формального критерію -визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер спірних правовідносин, з яких виник спір. Подібний висновок зроблений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц. 7.27. У справі, що розглядається, позивач просив визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі 267 830,00 грн згідно з депозитним договором від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування. 7.28. Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 тис. грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається. 7.29. Прийнявши до розгляду уточнені позовні вимоги в цій частині, місцевий суд не врахував положення процесуального законодавства про заборону об`єднання в одному провадженні позовних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. 7.30. Натомість спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб`єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19). Щодо позовної вимоги про визнання депозитного договору укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» 7.31. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.32. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. 7.33. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. 7.34. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. 7.35. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 7.36. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. 7.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. 7.38. За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відзначалося, що «суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів». 7.39. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. 7.40. Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення. 7.41. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеним договору банківського вкладу, наявність зобов`язальних відносин за яким та, відповідно, обов`язок повернути кошти позивачу заперечувалися відповідачем. 7.42. Позивач у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку фактичним обставинам справи, які підлягають встановленню та оцінці судами у межах спору позивача з Фондом про його право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивача з ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо права на включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. 7.43. Тож заявлені у цій справі вимоги про визнання договору банківського вкладу укладеним та визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, підставами для обґрунтування звернення з позовом у спорі щодо права на отримання коштів (чи то як гарантованого відшкодування, чи визнання кредитором в межах реєстру акцептованих вимог), що не підлягають окремому розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільних, господарських чи то адміністративних). Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували цього та помилково задовольнили такі вимоги. Щодо позовних вимог про зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу за рахунок коштів Фонду, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування 7.44. Як уже було зазначено, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 7.45. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку (частина п`ята статті 45 Закону № 4452-VI). 7.46. Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону № 4452-VI). 7.47. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону). Вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладом, сплачену вкладнику Фондом, задовольняються у четвертій черзі (пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). 7.48. Після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом, є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами. Їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 344/276/15-ц). 7.49. Оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань банку за укладеним депозитним договором, Фонд у цьому випадку діє як представник банку - сторони договірних відносин (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5668/16). 7.50. Таким чином, вимога позивача про відшкодування суми, що перевищує гарантовану суму відшкодування, встановлену з урахуванням статті 26 Закону № 4452-VI, є спором щодо включення його вимог в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, і правильно вирішена судами за правилами цивільного судочинства. 7.51. Ураховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, вказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» в частині зобов`язання визнати за вкладником ОСОБА_1 право на відшкодування заборгованості ПАТ «КБ «Хрещатик» на частину вкладу в розмірі, який перевищує межі гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме 67 830 грн, - є обґрунтованими. Щодо зустрічних позовних вимог 7.52. З приводу зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо визнання недійсним укладеного сторонами від 24 квітня 2013 року договір № 543/2013-222 банківського вкладу «Оберіг» в національній валюті із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу на суму 310 880,00 грн, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 7.53. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). 7.54. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). 7.55. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга вказаної статті). 7.56. Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.57. Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору банківського вкладу (депозиту) (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. 7.58. Пункт 10.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунка кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. 7.59. Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки та заява на видачу готівки. 7.60. Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 глави 1 розділу IV Інструкції № 174). 7.61. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. 7.62. З огляду на вказане вище письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. 7.63. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником (пункт 2.2 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516). 7.64. Банк під час здійснення касових операцій має забезпечувати, зокрема, своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів і належний внутрішній контроль за касовими операціями (пункт 8 розділу I Інструкції № 174). 7.65. Відповідно до пункту 1.6 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій. 7.66. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що згідно з висновком експертів від 22 грудня 2016 року № 6944/16-33/6945/16-32/21590-21593/16-32/21594-21598/16-33 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, зокрема, відтиски печатки та штампів від імені ПАТ КБ «Хрещатик», які містяться у договорі банківського вкладу від 24 квітня 2013 року, у квитанції від 24 квітня 2013 року № 18, заяві на видачу готівки від 24 липня 2013 року № 87, нанесені одним і тим же кліше печатки та штампів, що і надані зразки відбитків печатки та штампів ПАТ КБ «Хрещатик», а досліджуваний договір банківського вкладу від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222 виконаний без застосування монтажу, в якому реквізити мають правильну послідовність нанесення. 7.67. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц. 7.68. Крім того, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України у тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця. 7.69. Як виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. 7.70. Ураховуючи вищевикладене, доводи касаційної скаргине спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «КБ «Хрещатик», не впливають на їх законність та обґрунтованість. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункти 3 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України). 8.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша - третя статті 412 ЦПК України). 8.3. Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України). 8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 8.5. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та від 20 листопада 2019 року № 591/5619/17. 8.6. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» слід задовольнити частково та скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до ПАТ «КБ «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником ПАТ «КБ «Хрещатик» та закрити провадження в цій частині позовних вимог, оскільки позивач пред`явив позовні вимоги, які не можуть бути предметом розгляду як у суді цивільної юрисдикції так і взагалі у судовому порядку. 8.7. Крім того, оскільки вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним як вкладником права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ КБ «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду та закрити провадження у частині вказаних позовних вимог - фактично зводяться до спору про право на отримання позивачем як вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, то такі вимоги мають управлінський характер та мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції. А отже, ухвалені у справі судові рішення в цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі. 8.8. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України дійшла висновку про часткове закриття провадження у справі з підстави порушення юрисдикційної належності спору, відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи в цій частині позовних вимог до відповідного суду адміністративної юрисдикції. 8.9. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Хрещатик» щодо включення до бази даних про вкладників інформації про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду, як спору щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування. А тому судові рішення у цій частині слід залишити без змін. 8.10. Також, як зазначено вище, суд першої й апеляційної інстанцій правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», а тому судові рішення попередніх інстанцій у цій частині теж підлягають залишенню без змін. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). 9.3. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. 9.4. Тому судовий збір, сплачений в частині позовних вимог, за якими провадження у цій справі закрито, повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду. 9.5. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції щодо позовних вимог, в частині яких судові рішення залишені без змін, покладаються на ПАТ «КБ «Хрещатик». Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3 і 5 частини першої статті 409, частинами першою - третьою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання укладеним депозитного договору від 24 квітня 2013 року № 543/2013-222, визнання ОСОБА_1 вкладником Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»; визнання за вкладником ОСОБА_1 права на відшкодування заборгованості за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» включити до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в межах гарантованої суми відшкодування та зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасувати. Провадження у справі № 369/10789/14-ц в частині указаних позовних вимог закрити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» щодо включення ОСОБА_1 до бази даних про вкладників інформацію про вказаний депозитний договір, залишок неповернутої суми в розмірі, що перевищує межі гарантованої суми відшкодування, а саме 67 830 грн, та зобов`язання ПАТ «КБ «Хрещатик» надати ці зміни у бази даних про вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без змін. У частині вирішення зустрічних позовних вимог рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач /підпис/ В. В. Пророк Судді: /підпис/ Н. О. Антонюк /підпис/ Л. М. Лобойко /підпис/ Т. О. Анцупова /підпис/ Л. І. Рогач /підпис/ В. В. Британчук /підпис/ О. М. Ситнік /підпис/ Ю. Л. Власов /підпис/ О. С. Ткачук /підпис/ Д. А. Гудима /підпис/ В. Ю. Уркевич /підпис/ О. Р. Кібенко /підпис/ О.Г. Яновська /підпис/ В. С. Князєв /підпис/ Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І. Джерело: ЄДРСР 92747345

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2020 року м. Київ Справа № 825/478/16 Провадження № 11-387апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.), У С Т А Н О В И Л А: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф. 2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф. 4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові. 6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк». 7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»). 8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія». 9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком. 10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає. 11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15. Позиція інших учасників справи 12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі. 13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду. 14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. Рух касаційної скарги 15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції. 17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду. 19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно. 22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн. 23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн). 24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк». 25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. 26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року. 28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк». 29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно. 30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн. 31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 . 32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 . 34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія». 36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги. 37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн. 38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду. 39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими. 40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань. 41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування 42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. 45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. 49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. 51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. 53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. 54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). 56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції 58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке. 59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. 61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами. 62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає. 63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15, від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших. 64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення 65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду. 66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. 67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів. 68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку. 69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. 70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм. 71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань. 72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс». 73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). 74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача). 76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс». 77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. 81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки щодо розподілу судових витрат 83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення. 2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. С. Князєв Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 92731996

ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого судді Балацької Г.О., суддів Горб І.М., Худика М.П., при секретарі судового засідання Міленко О.В., розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 220 130 000 000 000 96 Башловки С.О., який брав участь у судовому провадженні, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року відносно ОСОБА _2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Артемівськ Донецької області, громадянина України, працюючого радником Голови правління ПАТ "КБ Надра", зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимого, - обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за участі прокурора Василенка С.В., захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, обвинуваченого, відносно якого ухвалений виправдувальний вирок ОСОБА_2, - В С Т А Н О В И Л А : Цим вироком ОСОБА_2 визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення. Як указано у вироку, ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за наступних обставин. Так, 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448. Рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційний № 53. На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі ПАТ "Банк "Таврика"), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика". 23 лютого 2011 року Наглядовою Радою ПАТ "Банк "Таврика" прийнято рішення про обрання ОСОБА_2 виконуючим обов'язки Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика" та подано до НБУ відповідні документи для погодження його кандидатури на вищевказану посаду. 28 березня 2011 року за результатами розгляду поданих документів НБУ відмовлено в погодженні кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика" у зв'язку з відсутністю у нього бездоганної ділової репутації. У подальшому, 05 квітня 2011 року ПАТ "Банк "Таврика" звернувся до НБУ з клопотанням щодо повернення до розгляду кандидатури на посаду Голови Правління ОСОБА_2 після закінчення випробувального терміну, тобто після 23 червня 2011 року. 28 грудня 2011 року Наглядова Рада ПАТ "Банк "Таврика" повторно звернулася до НБУ з метою погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління вищевказаного банку. 23 січня 2012 року НБУ повторно повідомив ПАТ "Банк "Таврика" про непогодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду, у зв'язку з чим Наглядовою Радою ПАТ "Банк "Таврика" 30 січня 2012 року прийнято рішення про звільнення останнього від виконання обов'язків Голови Правління. При цьому, під час виконання обов'язків Голови Правління ПАТ "Банк "Таврика", у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року на ОСОБА_2, відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту ПАТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку, тобто ОСОБА_2 тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях. Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. З цією метою, постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року затверджено "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", відповідно до якого банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках. Крім того, згідно зі ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил встановлених НБУ відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам договірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Разом з дим, ОСОБА_2, будучи службовою особою, у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року, неналежним чином виконував свої службові обов'язки, що спричинило настання тяжких наслідків, а саме прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. Так, 16 листопада 2011 року ПАТ "Банк "Таврика" відкрито кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та отримано відповідний дозвіл шляхом присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку в журналі обліку Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області за № 11383 від 29 листопада 2011 року. 22 грудня 2011 року між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" укладено договір позики на суму 50.000.000,0 доларів США для фінансування будівельних проектів в Україні, які повинні здійснюватися компанією ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд". Того ж дня, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління ПAT "Банк "Таврика", перебуваючи за місцем своєї роботи за адресою: м. Київ вул. Дмитрівська, 92-94, на прохання колишнього Голови Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7, уклав з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" договір відповідального зберігання та застави грошових коштів в сумі 26.502.636,59 доларів США, які зараховано на вищевказаний кореспондентський рахунок, як гарантії забезпечення виконання взятих зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД". Разом з тим, ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави, а також не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД". У результаті невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" своїх зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2011 року з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній, діючи відповідно до умов договору відповідального зберігання та застави грошових коштів від 22 грудня 2011 року, укладеного ОСОБА_2, 27 листопада 2012 року провів списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ "Банк "Таврика" № АТ971924000100462860 у розмірі 26.502.636,59 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити. Результатом укладання вищевказаного договору без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що він своїми діями вчинив неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26.502.632,50 доларів США, яка за офіційним курсом національної валюти України, встановленому НБУ відносно долара США станом на 27 листопада 2012 року склала 211.837.947,47, що на час вчинення злочину в 394.851 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України. Обґрунтовуючи свої висновки про недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що саме в результаті діяння ОСОБА_2 ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до неплатоспроможних та, як наслідок, завдано майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто, не доведено наявність причинного зв'язку між діянням обвинуваченого та спричиненням тяжких наслідків, які є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 367 КК України. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні, який брав участь у судовому провадженні, подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків у банківських і фінансових установах строком 1 рік, зі сплатою штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки. На обґрунтування апеляційних вимог прокурор послався на те, що рішення суду прийнято без повного та всебічного дослідження і аналізу всіх доказів у провадженні, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення, надано перевагу доказам сторони захисту, не вказано, чому судом не взято до уваги докази сторони обвинувачення. А саме, як указано в апеляційній скарзі прокурора, ОСОБА_2, розраховуючи на усні зобов'язання ОСОБА_7, недбало віднісся до своїх службових обов'язків: підписавши договір, не забезпечив виконання вимог "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, переклавши покладені на нього обов'язки на колишнього Голову Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7; в порушення своїх посадових обов'язків не здійснив облік зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави і не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД"; не забезпечив внесення до звітів за формами № 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності" та № 604 "Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" відомості щодо відображення зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави грошових коштів, укладеного між ПАТ "Банк "Таврика", компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" та "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", що спричинило тяжкі наслідки. Посилається прокурор і на те, що оцінка ризиків невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" перед "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", а також формування резерву грошових коштів банком, повинно передувати підписанню договору, оскільки вказана операція пов'язана з високим кредитним ризиком. Звертається увага, що судом при ухваленні виправдувального вироку взято до уваги доказ, наданий стороною захисту - копія протоколу засідання Наглядової Ради ПАТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з австрійським банком і надання повноважень ОСОБА_2 на його підписання, який, на думку прокурора, є недопустимим, оскільки наданий суду в порушення вимог КПК України. Просить прокурор скасувати, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод"- як необґрунтований у даному провадженні. В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_2, відносно якого ухвалений виправдувальний вирок, та захисник ОСОБА_3 вважають вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги в повному обсязі, пояснення захисників та обвинуваченого, що заперечували проти задоволення апеляційних вимог прокурора, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, допитавши свідка ОСОБА_8, дослідивши додатково докази на задоволення клопотань сторони обвинувачення та захисту, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово ОСОБА_2, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду - скасуванню з ухваленням нового вироку, виходячи з наступного. Приписами ст. 370 КПК України задекларована законність, вмотивованість та обґрунтованість судового рішення. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення. Дані вимоги закону судом першої інстанції під час судового провадження та ухваленні вироку належним чином не дотримані, оскільки висновки суду першої інстанції щодо недоведеності, що в діях ОСОБА_2 є склад правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому, у відповідності до ст.ст. 409, 411 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає безспірному скасуванню з ухваленням нового вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, ст. 418 КПК України. Проаналізувавши досліджені в судах першої та апеляційної інстанцій докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам за наступних обставин. 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448. Рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційний № 53. На виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (код ЄДРПОУ 19454139, МФО 300788) (далі АТ "Банк "Таврика" або Банк), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика". 23 лютого 2011 року Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" прийнято рішення про обрання ОСОБА_2 виконуючим обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика" та подано до НБУ відповідні документи для погодження його кандидатури на вищевказану посаду. 28 березня 2011 року за результатами розгляду поданих документів НБУ відмовлено в погодженні кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління АТ "Банк "Таврика" у зв'язку з відсутністю у нього бездоганної ділової репутації. У подальшому, 05 квітня 2011 року АТ "Банк "Таврика" звернувся до НБУ з клопотанням щодо повернення до розгляду кандидатури на посаду Голови Правління ОСОБА_2 після закінчення випробувального терміну, тобто після 23 червня 2011 року. 28 грудня 2011 року Наглядова Рада АТ "Банк "Таврика" повторно звернулася до НБУ з метою погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління вищевказаного банку. 23 січня 2012 року НБУ повторно повідомив АТ "Банк "Таврика" про непогодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду, у зв'язку з чим Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" 30 січня 2012 року прийнято рішення про звільнення останнього від виконання обов'язків Голови Правлінні. При цьому, під час виконання обов'язків Голови Правління АТ "Банк "Таврика", у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року на ОСОБА_2, відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту АТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку, тобто ОСОБА_2 тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Відповідно до вимог ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях. Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ. З цією метою, постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року затверджено "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", відповідно до якого банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках. Крім того, згідно зі ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил встановлених НБУ відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам договірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Разом з цим, ОСОБА_2, будучи службовою особою, у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року, неналежним чином виконував свої службові обов'язки, що спричинило настання тяжких наслідків, а саме прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. Так, 16 листопада 2011 року АТ "Банк "Таврика" відкрито кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та отримано відповідний дозвіл шляхом присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку в журналі обліку Головного управління НБУ по м. Києву та Київській області за № 11383 від 29 листопада 2011 року. 22 грудня 2011 року між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" укладено договір позики на суму 50.000.000,0 доларів США для фінансування будівельних проектів в Україні, які повинні здійснюватися компанією ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд". Того ж дня, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління AT "Банк "Таврика", перебуваючи за місцем своєї роботи за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, на прохання колишнього Голови Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_7, уклав з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" договір відповідального зберігання та застави грошових коштів в сумі 26.502.636,59 доларів США, які зараховано на вищевказаний кореспондентський рахунок, як гарантії забезпечення виконання взятих зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД". Разом з тим, ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави, а також не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД". У результаті невиконання компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" своїх зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2011 року з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній, діючи відповідно до умов договору відповідального зберігання та застави грошових коштів від 22 грудня 2011 року, укладеного ОСОБА_2, 27 листопада 2012 року провів списання коштів з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" № АТ971924000100462860 у розмірі 26.502.636,59 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2, діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити. Результатом укладання вищевказаного договору без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, підтверджуються сукупністю досліджених в судах першої та апеляційної інстанцій доказів. Згідно протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" № 25/23/02/01 від 23 лютого 2011 року, ОСОБА_2 було обрано в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" з 23 лютого 2011 року (а.п. 121 т. 2) та звільнено з 31 січня 2012 року у зв'язку з непогодженням його кандидатури Національним банком України, як указують дані протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" № НР/30/01/2012/01 від 30 січня 2012 року на підставі повідомлення Національного банку України № 41-42/293-758 від 23 січня 2012 року та наказу від 30 січня 2012 року, згідно якого ОСОБА_2, в подальшому, приступив з 01 лютого 2012 року до виконання обов'язків радника Голови Правління зі звільненням 15 липня 2012 року у зв'язку з припиненням трудового договору на підставі наказу № 183-о/с (а.п. 191-192, 240-241, 243, 244 т. 2). Отже, в період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року ОСОБА_2 виконував обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика"(Банк). Відповідно до п.п. 11.12 - 11.17 Статуту АТ "Банк "Таврика", затвердженого Загальними зборами акціонерів на підставі протоколу від 05 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 06 вересня 2011 року за № 10741050034000723 (далі Статут), в якому міститься посилання на те, що: 18 квітня 1991 року створено установу у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційний комерційний банк "Таврика" та зареєстровано Державним банком СРСР за реєстраційним номером № 1448; рішенням Установчих зборів від 29 червня 1993 року ТОВ "Інноваційний комерційний банк "Таврика" перетворено у Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк "Таврика" та зареєстровано Національним банком України (далі НБУ) 21 вересня 1993 року за реєстраційним № 53; на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 20 липня 2009 року змінено назву банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі АТ "Банк "Таврика"), яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ АБ "Таврика", - на Голову Правління Банку покладались обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання працівниками банку (а.п. 11-35 т. 3). Тобто, ОСОБА_2, виконуючи обов'язки Голови Правління Банку, тимчасово обіймав в установі посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Як показував ОСОБА_2 в судах першої та апеляційної інстанцій, він дійсно з лютого 2011 року по січень 2012 року обіймав посаду виконуючого обов'язки Голови Правління АТ "Банк "Таврика", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94. У кінці грудня 2011 року його запросив до себе в кабінет, що знаходиться в приміщенні АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_9, який фактично був власником АТ "Банк "Таврика", на переговори з підписання Договору відповідального зберігання та застави (надалі Договір застави) з австрійським банком "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". В кабінеті, крім ОСОБА_7, були присутні два менеджери австрійського банку та ОСОБА_10 - акціонер АТ "Банк "Таврика". Ознайомившись з наданими документами, він-ОСОБА_2. повідомив, що договір підготовлений неправильно, оскільки компанія "Вінтен Трейдинг ЛТД" є інвестором Банку, а тому, за регуляціями Національного банку України (НБУ), не можна проводити активні операції з інвестором в капітал банку. Після цього, його ознайомили з рішенням Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика", яка надала йому повноваження на підписання даного Договору застави з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". ОСОБА_11 пояснив присутнім, що, з метою не порушення регуляції НБУ, необхідно за договором цесії (уступка, передача) перевести субординований борг компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" на іншу компанію і цю дію зареєструвати в НБУ. Проте ОСОБА_7 йому вказав, що за браком часу, оскільки менеджери австрійського банку повинні через дві години бути на літаку, тому оформлення буде зроблено належним чином потім. Після цього, він-ОСОБА_2. підписав оферту - попередній договір. Ознайомившись з порядком вступу договору в силу - п. 10 Договору застави, він зрозумів, що це довга процедура, а тому, погодився з ОСОБА_7 поки не виносити питання підписання Договору застави на засідання Правління. Підписуючи оферту, він-ОСОБА_2. вважав, що через лімітну політику Правління АТ "Банк "Таврика" у нього завжди буде важіль не виконувати договір до врегулювання відносин з НБУ. В подальшому, в січні 2012 року НБУ відмовив АТ "Банк "Таврика" в погодженні його кандидатури на призначення Головою Правління Банку та він 30 січня 2012 року був звільнений з посади виконуючого обов'язки Голови Правління Банку. ОСОБА_11 резерви по операціях за грудень 2011 року не формував у зв'язку з тим, що за його каденцію не надходив оригінал угоди підписаний австрійським банком. Резерви за січень, які формуються до 7 числа по завершенню місяця, підписував його наступник, якому він передав справи за актом прийому-передачі. ОСОБА_11 не міг формувати резерв грошових коштів, якщо операція не облікована в банку. У разі, коли б договір прийшов підписаний австрійською стороною, то він повинен був реєструватися в журналі вхідної кореспонденції, потім цей договір повинен був потрапити до нього-ОСОБА_2., як до в.о. Голови Правління Банку, після чого повинні були даватися по ньому вказівки службам банку. Винним себе визнав лише в тому, що підписав Договір застави, як оферту. При цьому вважає, що "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" незаконно були списані кошти з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика", оскільки останнім порушено принципи Базельських угод щодо транспарентності ведення бізнесу. 16 листопада 2011 року АТ "Банк "Таврика" було відкрито, зокрема, кореспондентський рахунок № АТ971924000100462860 в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", згідно повідомлення останнього (а.п. 204 т. 2), про що, в свою чергу, Банк повідомив Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області 18 листопада 2011 року (а.п. 205 т. 2), яке надало дозвіл у вигляді присвоєння реєстраційного номеру відкритого кореспондентського рахунку, облікувавши його в журналі за № 113893 від 29 листопада 2011 року. Як видно з Договору позики від 22 грудня 2011 року, укладеного між компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" (у подальшому іменується як "Позичальник") та компанією "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Позикодавець"), Позикодавець погоджується надати Позичальнику, а останній погоджується прийняти від Позикодавця суму до 50.000.000 доларів США для фінансування ряду будівельних проектів в Україні, які здійснюються компанією АТ "УЗТС (а.п. 122-131, 132, 133-144, 145 т. 2). Згідно Договору відповідального зберігання та застави (Договір застави) від 22 грудня 2011 року, укладеного між АТ "Банк "Таврика" (надалі іменується як "Заставник") та "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Заставоутримувач"), з метою забезпечення зобов'язань компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" за договором позики від 22 грудня 2011 року, АТ "Банк "Таврика" погоджується заставити, зокрема, залишок коштів, які зберігаються на рахунку № 462861, власником якого є АТ "Банк "Таврика", відкритий в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". Даний договір від імені Заставника АТ "Банк "Таврика" підписаний ОСОБА_2 (а.п. 147-155, 159-170 т. 2). Однак, за поясненнями самого ОСОБА_2, оскільки компанія "Вінтен Трейдинг ЛТД" є інвестором Банку, за регуляціями Національного банку України, не можна було проводити активні операції з інвестором в капітал Банку. Щодо неможливості укладення даного договору випливає і з пояснень свідка ОСОБА_8, яка, будучи уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика", у тому числі в суді апеляційної інстанції, показала, що між АТ "Банк "Таврика" та компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" були укладені Договори про залучення коштів на умовах субординованого боргу за №№ 3, 4, 5 від 10 травня 2011 року, 16 грудня 2011 року та 10 травня 2012 року, які, відповідно до Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 270 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за № 885/9484, зі змінами, - були зареєстровані в Національному банку України. Відповідно до п. 3.9 гл. 3 розділу III Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, зі змінами і доповненнями, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032, на період чинності зазначених Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, АТ "Банк "Таврика" не мав права на передачу Інвестору або пов'язаним з ним особам кошти убудь-якій формі: майно, кредит, будь-які операції з векселями, факторингові послуги, не покриті безумовним забезпеченням гарантії, поруки за кредиторів банку-боржника тощо, крім тих випадків, якщо таке передавання банком-боржником майна або векселів є сплатою процентів за залученими на умовах субординованого боргу коштами та оформлене відповідною угодою. Відповідно до вимог чинного законодавства, кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншимиопераціями банку-боржника. Зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою про залучення субординованого боргу не допускається, а тому в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 не мав права укладати з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" Договір відповідального зберігання та застави грошових коштів на період дії Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, у тому числі - у виді оферти, а також одноособово приймати рішення про укладення даного договору чи взагалі підписувати договори. Про те, що ОСОБА_2 не мав права одноособово, без погодження з Наглядовою Радою Банку, вчиняти правочини, укладати будь-які договори (угоди) на суму, що перевищує 0,25 % статутного капіталу Банку, крім кредитних договорів, договорів банківського вкладу (депозиту), міжбанківських кредитних (депозитних договорів, договорів купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів, договорів оренди та договорів про надання послуг зв'язку - вказують приписи п.п. 32 п. 10.6 Статуту Банку. Вартість активів, переданих в заставу "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" становить 50.000.000 доларів США або 399.465.000 грн., що в 1,33 рази перевищує розмір статутного капіталу Банку (300.000.000 грн. на дату підписання договорів), що фактично стороною захисту не оспорюється. При цьому, колегія суддів не вважає беззастережним доказом у провадженні, наданий стороною захисту - копію протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року, згідно з яким прийнято рішення про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та надання повноважень в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 щодо підписання зазначеної угоди (а.п. 3 т. 3). Даний висновок колегія суддів обґрунтовує тим, що оригінал чи копія вказаного документу в АТ "Банк "Таврика" відсутні. Ксерокопія даного протоколу надана суду першої інстанції 26 травня 2014 року захисником ОСОБА_3, за позицією якого він отримав її від адвоката Кузяєва, який, в свою чергу, джерело походження вказаного протоколу не пояснив (а.п. 36 т. 3). У будь-якому випадку, на переконання колегії суддів, навіть за умови прийняття Наглядовою Радою АТ "Банк "Таврика" 28 листопада 2011 року рішення про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та надання повноважень в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 щодо підписання зазначеної угоди - не давала права ОСОБА_2 укладати Договір застави, оскільки це б суперечило регуляціям НБУ. Але, водночас, не можна не відмітити, що згідно змісту вказаного протоколу Наглядова Рада Банку погодила укладання угоди, а ніяким чином не оферти, дозвіл на останнє ОСОБА_2 і не потребував. Відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з п. 11.10 Статуту АТ "Банк "Таврика", зокрема, голова Правління заступає на посаду після надання згоди на це Національним банком України, після чого, відповідно до розділу 11 Статуту, він має право діяти від імені Банку без довіреності, у тому числі, вчиняти правочини. В іншому випадку, як указують приписи п. 11.17, у разі неможливості виконання Головою Правління своїх повноважень за рішенням Наглядової Ради виконання повноважень покладається на одного з членів Правління. Інші особи можуть діяти від імені Банку у порядку представництва, передбаченому Цивільним кодексом України на підставі відповідних доручень (довіреностей) (а.п. 28-30 т. 3). Національний банк України листами від 28 березня 2011 року та від 23 січня 2012 року повернув пакет документів, наданий Банком для погодження кандидатури ОСОБА_2 на посаду Голови Правління АТ "Банк "Таврика", оскільки його кандидатура не відповідала вимогам ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 3.1 "е" Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 № 375, у зв'язку з відсутністю бездоганної ділової репутації (а.п. 204-241, 245-247 т. 2). Протоколи засідань Загальних зборів акціонерів та Наглядової Ради Банку не містять рішень щодо надання права ОСОБА_2 діяти від імені Банку на підставі доручення (довіреності). Не послався на наявність таких рішень і ОСОБА_2 Про підписання в.о. Голови Правління АТ "Банк "Таврика" ОСОБА_2 Договору застави стало відомо Банку лише 27 листопада 2012 року в момент списання коштів з кореспондентського рахунку банку, що було предметом розгляду Правління АТ "Банк "Таврика" 28 листопада 2012 року, яке 29 листопада 2012 року звернулося з запитом до Наглядової Ради Банку про надання інформації стосовно рішень, які приймались при укладанні договору про надання гарантії, та чи надавалися повноваження на підписання цього Договору в.о. Голови Правління ОСОБА_2 (а.п. 187, 188 т. 2). На звернення 28 листопада 2012 року АТ "Банк "Таврика" до "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", останній 29 листопада 2012 року направив необхідні документи, які підтверджували правомірність списання коштів з рахунку Банку - Договір позики та Договір застави. Свідкам ОСОБА_13 - ведучому економісту управління ризиків, а потім - начальнику управління ризиків АТ "Банк "Таврика", ОСОБА_14 - заступнику начальника управління кредитних операцій, а потім начальнику цього управління, про укладання 22 грудня 2011 року між АТ "Банк "Таврика" Договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, - не відомо. Крім цього, свідок ОСОБА_13 оцінку ризиків за Договором не проводив. Відомості щодо формування грошового резерву банку та кредитної справи за даним Договором, а також і про списання 26.502.636,59 доларів США 27 листопада 2012 року, у нього - відсутні. Свідок ОСОБА_14 не робила жодної звітності по цьому Договору та він не обліковувався у Банку. Про вказаний Договір їй стало відомо після списання коштів, та чи був оригінал Договору в Банку - вона не знає. Свідок ОСОБА_15 суду першої інстанції показала, що вона обіймала посаду головного бухгалтера в АТ "Банк "Таврика", а тому їй відомо про відкриття АТ "Банк "Таврика" кореспондентського рахунку в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт". При цьому їй нічого не відомо про укладення між "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" та АТ "Банк "Таврика" договору відповідального зберігання й застави. Зазначила, що вказаний договір не обліковувався в АТ "Банк "Таврика", оскільки не було оригіналу такого документу. Крім того, уточнила, що резерв коштів в банку формується тільки під операції, які обліковуються, якщо ж така операція не обліковувалася, то і резерв не формувався. Про вказаний договір дізналася після надходження з "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" повідомлення про списання коштів з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" . Відповідно до даних протоколу засідання Правління АТ "Банк "Таврика" № ПР/28/11/2012/01 від 28 листопада 2012 року, у складі, у тому числі, членів Правління - ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, заслухавши начальника відділу кореспондентських відносин ОСОБА_17 щодо списання згідно виписки "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в односторонньому порядку 26.502.933,50 доларів США, всі члени правління заявили, що жодного рішення Правління та Кредитного комітету, з якого у АТ "Банк "Таврика" виникали б зобов'язання перед третіми особами в заявленій - 26.502.933,50 доларів США або більшій сумі, вони не приймали і не підписували (а.п. 187-189 т. 2). Крім того, як указують дані протоколу Правління АТ "Банк "Таврика" № ПР/29/11/2012/03 від 29 листопада 2012 року, у зв'язку з виявленим, на підставі виписки "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", фактом списання з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в односторонньому порядку 26.502.933,50 доларів США та у зв'язку з відсутністю в банку протоколів Правління і Наглядової Ради, якими би приймалось рішення про надання гарантії, було ухвалено звернутися із запитом до Наглядової Ради Банку про надання інформації стосовно рішень, які приймались при укладанні договору про надання гарантії та чи надавались повноваження на підписання цього договору в.о. Голови Правлянні ОСОБА_2, однак діюче керівництво Банку не володіло договорами та іншою інформацією, на підставі яких було вчинено списання, а відповідь з НаглядовоїРади Банком не отримана (а.п. 190, 213 т. 2). Ненадання відповіді Наглядовою Радою на звернення Правління АТ "Банк "Таврика" з приводу надання/ненадання ОСОБА_2 повноважень на підписання договорів з "МайнльБанк Акцієнгезельшафт" не вказує на наявність прийняття такого рішення, у тому числі і відповідно до протоколу засідання Наглядової Ради АТ "Банк "Таврика" від 28 листопада 2011 року. Висновки суду першої інстанції та доводи сторони захисту про те, що, за відсутності оригіналу Договору застави, підписаний ОСОБА_2 Договір слід розцінити як оферту, що не повинна була обліковуватися в ПАТ "Банк "Таврика", і, як наслідок, не повинний був формуватися резерв для покриття кредитного ризику, - на увагу не заслуговують, виходячи з наступного. Як видно з Договору позики від 22 грудня 2011 року, укладеного між компанією "Вінтен Трейдинг ЛТД" (у подальшому іменується як "Позичальник") та компанією "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" (надалі іменується як "Позикодавець"), Позикодавець погоджується надати Позичальнику, а останній погоджується прийняти від Позикодавця суму до 50.000.000 доларів США для фінансування ряду будівельних проектів в Україні, які здійснюються компанією АТ "УЗТС" (а.п. 122-131, 132, 133-144, 145 т. 2). Під відбитком логотипу "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" стоїть дата 30 грудня 2011 року (а.п. 144 т. 2). Згідно Договору відповідального зберігання та застави, укладеного у той же день - 22 грудня 2011 року, що укладений між Заставником - АТ Банк "Таврика" та Заставоутримувачем - "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", Заставоутримувач є підготовленим за вказівкою Заставника і діє від імені Заставника з метою надання компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" кредиту в обсязі до 50.000.000 доларів США згідно з умовами Договору позики від 22 грудня 2011 року, за формою та змістом, які викладені в Додатку № 1, який додається, який повинен бути укладений між Позичальником у якості позичальника та Заставоутримувачем у якості позикодавця. При цьому Заставник відкрив та повинен вести рахунок № 462861 (включаючи Допоміжні рахунки для внесення депозитів готівкою ("Заставний рахунок"), умови ведення якого зазначено в цьому Договорі та Загальних умовах здійснення банківських операцій, які додаються в якості Додатку № 2. З метою забезпечення зобов'язань Позичальника за Договором позики та будь-якими та всіма відповідними змінами доповненнями до нього, які Сторони можуть узгодити в майбутньому, заставник - АТ "Банк "Таврика" погоджується заставити всі свої майнові та інші права на Надане забезпечення та залишок коштів, які зберігаються в Заставному рахунку, на умовах цього договору застави. Згідно з умовами та положеннями Договору уступки прав забезпечення, за формою та змістом, які викладено в Додатку 3, який повинен бути укладений між Заставоутримувачем у якості цедента та Заставником у якості цедента ("Договір уступки прав забезпечення"), Заставоутримувач має право уступити будь-які та всі суми дебіторської заборгованості за договором позики Заставнику в якості цедента. На засвідчення цього Заставник та Заставоутримувач, діючи через своїх належних чином уповноважених представників, розпорядилися про належне оформлення цього Договору застави в день та рік, зазначені вище. Даний Договір застави підписаний Заставником - АТ Банк "Таврика" в особі ОСОБА_2 та Заставоутримувачем - "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", в особі Проф.К.Прюгер та Встд.Г.Вайс, 30 грудня 2011 року. До Договору долучені Додатки №№ 1, 2, 3 (а.п. 147-155, 156-158, 159-170, 171-173 т. 2). При цьому, однією з вимог Договору застави є надання АТ Банк "Таврика" до "Майнль Банк Акцієнгезельшафт": правовстановлюючих документів Банку, підтвердження справжності та чинності підписів, експертного висновку щодо відповідності чинному законодавству операції тощо. Хоча факт надання відповідних документів "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" документально не підтверджено, проте, за наявним SWIFT-повідомленням від 22 грудня 2011 року, адресованому "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", підтверджено закріплення за ОСОБА_2 виключного права підписання Договору застави (а.п. 174 -178 т. 2), а не на надане ОСОБА_2 право на підписання оферти, як на те послалася сторона захисту в суді апеляційної інстанції. Отже вручення 22 грудня 2011 року особисто представникам "МайнльБанк Акцієнгезельшафт" підписаного ОСОБА_2 22 грудня 2011 року Договору застави та підтвердження умов і положень Договору застави SWIFT-каналом, - дало підстави для підписання Договору "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" 30 грудня 2011 року, наслідком чого є виникнення між сторонами Договору. Крім того, згідно змісту Договору застави, його не можна визнати офертою - пропозицією певній стороні укласти угоду з урахуванням викладених умов, оскільки пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, а також строк для відповіді на пропозицію укласти договір тощо - чого з Договору застави взагалі не вбачається. На переконання колегії суддів, без укладання Договору застави не був би прийнятним і Договір позики. При цьому, для легітимності Договору застави не має значення, якою стороною першочергово підписаний цей Договір, чи наявність/відсутність дати підписання Договору ОСОБА_2, чи неповне заповнення розділів-п.п. 7.02, 10.01 b)і), 10.01 b)v) Договору, які не є істотними, що мають наслідком визнання не укладення Договору (а.п. 179-185 т. 2). Що стосується розділу-п.п. 10.02 Договору застави, на які посилається сторона захисту, то, згідно його дослівному змісту, "...якщо Випадок невиконання зобов'язань за Договором позики стався до (зазначити дату), зобов'язання Сторін за цим Договором, за винятком зобов'язань Заставника за розділом 9.02 цього Договору, припиняють бути обов'язковими для сторін" - дані умови Договору застави саме в цьому розділі/підпункті також не є суттєвими, оскільки дата зобов'язання Сторін по Договору застави витікає, як з даного Договору застави - розділ 10.01, так і з Договору позики, з доповненнями, щодо періоду наявності позики, виконання якого і гарантовано Договором застави. Про те, що Договір застави не був офертою, свідчить і наступна дія/бездіяльність ОСОБА_2, який не оформлював в наступному пакет документів на переведення субординованого боргу компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД" на виконання регуляції НБУ з подальшим реєструванням дії в НБУ. Оскільки настав Випадок невиконання зобов'язань та з'явилися причини для дострокового погашення Позики, наданої за договором позики, та що настав термін оплати Зобов'язань Позичальника за договором позики, на виконання вимог Розділу 7.01 Договору застави "Майнль Банк Акцієнгезельшафт", повідомив про це 26 листопада 2012 року АТ "Банк "Таврика" рекомендованою авіапоштою та попередньо надісланим факсом, після чого і відбулося списання з кореспондентського рахунку АТ "Банк "Таврика" в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" в односторонньому порядку 26.502.632,50 доларів США. Крім того, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, визначених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту та ст. 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за Договором застави, а також, всупереч ст. 36 Закону України "Про банки і банківську діяльність", постанови Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, щодо затвердження "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків" - не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність компанії "Вінтен Трейдинг ЛТД", що, з наведеним вище, потягло за собою тяжкі наслідки. А саме, відповідно до змісту довідки НБУ від 28 грудня 2012 року та заяви про кримінальне правопорушення від 08 квітня 2013 року, в силу певних подій, що відбулися, зокрема, протягом 21-23 листопада 2012 року, починаючи з 23 листопада 2012 року Банк неспроможний був виконувати зобов'язання перед вкладниками та кредиторами, а списання 27 листопада 2012 року коштів, розміщених на кореспондентському рахунку Банку в "Майнль Банк Акцієнгезельшафт" в сумі 26.502.632,50 доларів США, призвело до втрати АТ "Банк "Таврика" платоспроможності (а.п. 103-107, 212-239 т. 2), у зв'язку з чим 20 грудня 2012 року Національний банк України прийняв постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних (а.п. 47, 48 т. 3), а також взяттям державою зобов'язань перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, чим було спричинено збитків державі на вищевказану суму. За наведеним, в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у недбалості, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, який порушив вимоги ст.ст. 36, 38 Закону України "Про банки і банківську діяльність, а також вимоги "Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України", затвердженої постановою правління НБУ № 481 від 27 грудня 2007 року, та "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків", затвердженої постановою Правління НБУ № 279 від 06 липня 2000 року, в частині обов'язкового проведення попередньої оцінки майбутніх грошових потоків з метою формування та використання резервів за фінансовими активами та недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників і формування та використання резервів під кредитні ризики, та у неналежному виконанні ОСОБА_2 своїх службових обов'язків, передбачених п.п. 32 п. 10.6 та п.п. 11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання Договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язане з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити, результатом укладання якого без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою АТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211.837.947,47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а тому дії ОСОБА_2 колегія суддів кваліфікує за ч. 2 ст. 367 КК України, як неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки держаним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26.502.632,50 доларів США, яка за офіційним курсом національної валюти України, встановленому НБУ відносно до долара США станом на 27 листопада 2012 року, склала 211.837.947,47 грн., що на час вчинення злочину у 394.851 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При призначенні ОСОБА_2 покарання колегія суддів, на виконання приписів ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного. А саме, при призначенні ОСОБА_2 покарання колегія суддів враховує тяжкість вчиненого правопорушення, що віднесений законом до злочинів середньої тяжкості, дані про його особу, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, у тому числі за місцем проживання (а.п. 249 т. 2, а.п. 231 т. 3, а.п. 100 т. 4). Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_2, колегія суддів не встановлено. За наведеним, в сукупності, на переконання колегії суддів, ОСОБА_2 слід призначити покарання в межах, встановлених в санкції ч. 2 ст. 367 КК України, з призначенням додаткових покарань, враховуючи конкретні обставини провадження. Проте, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, вище наведені дані про особу ОСОБА_2, який також є інвалідом ІІ групи та страждає на тяжке захворювання (а.п. 66, 79 т. 5), колегія суддів приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування основного покарання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє його від відбування основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку, без покладання обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, в редакції закону від 14 квітня 2009 року. Колегія суддів, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції та ухваленні нового вироку скасовує, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод", оскільки ПАТ "Київський ювелірний завод" не несе та не може нести відповідальності у даному кримінальному провадженні. За наведеним, апеляційна скарга прокурора у провадженні, який брав участь у судовому провадженні, підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, - З А С У Д И Л А: Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Башловки С.О.,який брав участь у судовому провадженні, - задовольнити Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2014 року у кримінальному провадженні № 220 130 000 000 000 96 відносно ОСОБА_2, яким обвинувачений визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення, - скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити йому за цим законом покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків у банківських і фінансових установах строком 1 (один) рік зі сплатою штрафу в розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12.750 (дванадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Скасувати, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, арешт на рухоме та нерухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, акції, грошові кошти у будь-якій валюті у готівковому та безготівковому вигляді, які належать ПАТ "Київський ювелірний завод" (ЄДРПОУ 00227229, м. Київ, вул. Голосіївська, 17). Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення. С У Д Д І : Балацька Г.О. Горб І.М. Худик М.П. Джерело: ЄДРСР 65287111

ПОСТАНОВА Іменем України 22 вересня 2020 року м . Київ Справа № 910/3009/18 Провадження № 12-204гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М., відповідача - Національного банку України (представник - Бойко С. М.), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Герасименко Т. В.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/3009/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року (головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Мартюк А. І., Пашкіна С. А.) й рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року (суддя Літвінова М. Є.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), з урахуванням уточненої позовної заяви, про: - визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; - скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України»; - зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92 038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23 082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153 047 шт. 2. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), бо відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач усупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. 3. За твердженням позивача, відповідач не відшкодував третій особі витрати у розмірі 0,05 % від суми реалізації, чим порушив норми спеціального законодавства, а саме Порядку здійснення та розрахунку витрат Фонду на утримання та продаж заставленого майна. Перелік документів, на підставі яких здійснюються безумовні операції, є вичерпним, тому безумовне списання відповідачем цінних паперів з рахунку позивача є неправомірним. Строк дії звіту про оцінку цінних паперів станом на дату звернення стягнення закінчився. 4. Позивач вважає, що пункт 4 оскаржуваної постанови Правління НБУ суперечить нормам статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою встановлено черговість задоволення вимог кредиторів. Відповідно до спірних кредитних договорів та договорів застави відповідач мав право залишити у своїй власності цінні папери виключно за умови, що цінні папери не були продані третім особам, а відтак відповідач мав прийняти постанову щодо звернення стягнення на заставні цінні папери шляхом їх продажу відповідно до вимог чинного законодавства, договірних умов та за рахунок отриманих від продажу коштів задовольнити свої вимоги, або звертати стягнення в судовому порядку. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5. 26 лютого 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 33/02-14/СТ (далі - кредитний договір 1), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 63 180 000,00 грн на строк з 26 лютого 2014 року до 18 лютого 2015 року з оплатою 19,5 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; повернення кредиту здійснюється за наступним графіком: 23 травня 2014 року - 15 795 000,00 грн; 22 серпня 2014 року - 15 795 000,00 грн; 25 листопада 2014 року - 15 795 000,00 грн; 18 лютого 2015 року - 15 795 000,00 грн. 6. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 1, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 048,08 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року) загальною вартістю 75 348 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 7. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 1 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 26 лютого 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ (далі - договір застави 1), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 75 348 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 75 348 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 048,08 грн; дата погашення - 23 серпня 2023 року). 8. 27 травня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 155/05-14/КТ (далі - кредитний договір 2), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 500 000 000,00 грн на строк з 27 травня 2014 року до 21 листопада 2014 року з оплатою 10 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 9. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 2, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач надає позивачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 012,61 грн; дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 524 658 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 10. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 2 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 27 травня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 155/05-14/ДОУ (далі - договір застави 2), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 524 658 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 524 658 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 012,61 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року). 11. 11 червня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 159/06-14/КТ (далі - кредитний договір 3), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 600 000 000,00 грн на строк з 11 червня 2014 року до 16 лютого 2015 року з оплатою 10 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 12. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 3, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 019,61 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 641 261 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 13. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 3 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 11 червня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 159/06-14/ДОУ (далі - договір застави 3), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 641 261 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 641 261 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн; балансова вартість за 1 шт. - 1 019,61 грн; дата погашення - 27 квітня 2016 року). 14. 20 червня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 169/06-14/КТ (далі - кредитний договір 4), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 900 000 000,00 грн на строк з 20 червня 2014 року до 26 січня 2015 року з оплатою 14,25 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту здійснюється за наступним графіком: 19 вересня 2014 року - 300 000 000,00 грн, 19 грудня 2014 року - 300 000 000,00 грн, 26 січня 2015 року - 300 000 000, 00 грн. 15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 кредитного договору 4, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,46 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 023,82 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року) загальною вартістю 977 653 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 16. На виконання п. 1.2 кредитного договору 4 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 20 червня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 169/06-14/ДОУ (далі - договір застави 4), відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 977 653 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 977 489 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,46 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінний паперів UA4000180582, кількість цінних паперів - 164 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 023,82 грн, дата погашення - 27 квітня 2016 року). 17. 13 серпня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 194/08-14/КТ (далі - кредитний договір 5), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 29 200 000,00 грн на строк з 13 серпня 2014 року до 10 листопада 2014 року з оплатою 17 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році. 18. Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 кредитного договору 5 з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,18 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року) загальною вартістю 50 515 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 19. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 5 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 13 серпня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 194/08-14/ДОУ (далі - договір застави 5), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 30 515 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 50 515 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,18 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року). 20. 19 вересня 2014 року НБУ як кредитор та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як позичальник уклали кредитний договір № 214/09-14/КТ (далі - кредитний договір 6), відповідно до умов якого відповідач надає позивачу кредит на суму 300 000 000,00 грн на строк з 19 вересня 2014 року до 17 грудня 2014 року з оплатою 18,75 % річних. Базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році; погашення кредиту: 17 грудня 2014 року - 300 000 000,00 грн. 21. Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 кредитного договору 6, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позивач надає відповідачу в заставу державні облігації України (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,40 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 013,83 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,83 грн, дата погашення - 14 серпня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 049,91 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року) загальною вартістю 353 288 000,00 грн (предмет застави), про що укладається окремий договір застави. 22. На виконання пункту 1.2 кредитного договору 6 між НБУ (заставодержатель) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодавець) 19 вересня 2014 року було укладено договір застави державних облігацій України № 214/09-14/ДОУ (далі - договір застави 6), відповідно до умов якого заставодавець передав в заставу заставодержателю державні облігації України загальною вартістю 353 288 000,00 грн (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000173371, кількість цінних паперів - 62 326 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 004,40 грн, дата погашення - 23 серпня 2023 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000185557, кількість цінних паперів - 1 539 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 013,83 грн, дата погашення - 22 липня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000186159, кількість цінних паперів - 153 047 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 007,83 грн, дата погашення - 14 серпня 2019 року; міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000181275, кількість цінних паперів - 136 376 шт., номінальна вартість за 1 шт. - 1 000,00 грн, балансова вартість за 1 шт. - 1 049,91 грн, дата погашення - 01 червня 2016 року). 23. Згідно з пунктом 1.4 кредитних договорів 1 - 6 позивач нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту. 24. Відповідно до пункту 1.2 договорів застави 1 - 6 за рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов`язані з виконанням грошового зобов`язання заставодавця у повному обсязі. 25. Згідно з підпунктом 2.2.2 договорів застави 1 - 6 заставодержатель має право у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені кредитним договором (неповернення, часткове неповернення або несвоєчасне неповернення), та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій України у власність заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього договору. 26. На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці з 21 листопада 2014 року до 20 лютого 2015 року. 27. Як установлено судами, з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «ВіЕйБі Банк», запобігання втраті майна та збиткам банку і Фонду, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 17 лютого 2015 року № 35 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» до 20 березня 2015 року включно та продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни. 28. Відповідно до постанови Правління НБУ від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20 березня 2015 року до 19 березня 2016 року включно. 29. Як встановлено судами попередніх інстанцій, НБУ звернувся до позивача із заявою про кредиторські вимоги від 07 квітня 2015 року, у якій повідомив, що заборгованість ПАТ «ВіЕйБі Банк» станом на 07 квітня 2015 року за кредитним договором 1 становить 31 930 045,40 грн, за кредитним договором 2 - 511 303 111,27 грн, за кредитним договором 3 - 621 511 568,96 грн, за кредитним договором 4 - 20 164 080,37 грн, за кредитним договором 5 - 304 906 855,63 грн, за кредитним договором 6 - 613 563 733,53 грн. 30. Листом № 12-00020/66650 від 17 вересня 2015 року НБУ повідомив ПАТ «ВіЕйБі Банк» про свій намір звернути стягнення на предмет застави за договорами застави та просив Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» організувати проведення оцінки заставлених цінних паперів. З огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів. 31. Електронним повідомленням від 25 березня 2016 року вих. № 13/1-42 ПАТ «ВіЕйБі Банк» повідомило НБУ про те, що його кредиторські вимоги на загальну суму 5 245 065 575,10 грн включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема, заборгованість у розмірі 32 020 045,40 грн за кредитним договором 1, заборгованість у розмірі 511 363 111,27 грн за кредитним договором 2, заборгованість у розмірі 613 623 733,53 грн за кредитним договором 3, заборгованість у розмірі 621 571 568,96 грн за кредитним договором 4, заборгованість у розмірі 20 284 080,37 грн за кредитним договором 5 та заборгованість у розмірі 304 966 855,63 грн за кредитним договором 6. Розмір вказаної заборгованості складається із заборгованості за кредитом, заборгованості за відсотками, заборгованості за пенею, заборгованості за штрафом. 32. Отже, вимоги НБУ на суму 5 245 065 575,10 грн за вказаними вище кредитними договорами були визнані Уповноваженою особою Фонду та внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів та затверджені Фондом. 33. 31 березня 2016 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України», якою погоджено звернення стягнення НБУ на цінні папери, передані позивачем у заставу відповідачу відповідно до таких договорів застави: договору застави державних облігацій України № 33/02-14/ДОУ від 26 лютого 2014 року, договору застави державних облігацій України № 155/05-14/ДОУ від 27 травня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 159/06-14/ДОУ від 11 червня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 169/06-14/ДОУ від 20 червня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 194/08-14/ДОУ від 13 серпня 2014 року, договору застави державних облігацій України № 214/09-14/ДОУ від 19 вересня 2014 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами шляхом набуття НБУ права власності на цінні папери. 34. У зв`язку з невиконанням зобов`язань, 01 квітня 2016 року з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах НБУ було проведено безумовну операцію щодо переведення у власність таких цінних паперів: UA4000186159 у кількості 153 047 шт. загальною номінальною вартістю 107 132 900,00 грн, UA4000173371 у кількості 92 038 шт. загальною номінальною вартістю 92 038 000,00 грн, UA4000185557 у кількості 23 082 шт. загальною номінальною вартістю 16 157 400,00 грн, UA4000180582 кількістю 1 060 113 шт. загальною номінальною вартістю 1 060 113 000,00 грн, UA4000181275 кількістю 743 412 шт. загальною номінальною вартістю 743 412 000,00 грн, номінальна вартість яких разом становить 2 018 853 300,00 грн, що підтверджується довідкою про рух цінних паперів та довідкою про стан рахунку в цінних паперах, копії яких долучені позивачем до позовної заяви. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 35. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, у позові відмовлено повністю. 36. Мотивуючи свої судові рішення щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України», суди попередніх інстанцій, проаналізувавши рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02), дійшли висновку, що ефективним способом захисту у цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Такий спосіб захисту є ефективним, бо спрямований на реальне відновлення порушеного права. Водночас такий спосіб захисту як визнання дій НБУ протиправними у цьому випадку не може поновити порушені права позивача, оскільки такі дії були реалізовані у формі оскаржуваної постанови Правління НБУ, а тому саме остання підлягає оскарженню. 37. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем в оскаржуваній постанові Правління НБУ не було порушено порядок (черговість) задоволення вимог кредиторів, встановлений у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки вказаною постановою Правління НБУ встановлено внутрішній порядок спрямування коштів, отриманих НБУ від реалізації права на набуття права власності на цінні папери. 38. Також суди вказали на необґрунтованість тверджень позивача про порушення відповідачем норм законодавства при реалізації свого права на звернення стягнення на заставлене майно (цінні папери), так як звернення стягнення на цінні папери відбулось у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не згідно із частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 39. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною). Однак позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставою для скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219. 40. Що стосується позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери, а саме: державні облігації UA4000172271 у кількості 92038 шт., державні облігації UA4000185557 у кількості 23082 шт., державні облігації UA4000186159 у кількості 153047 шт., то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки ці вимоги є похідними від позовних вимог про скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Короткий зміст касаційної скарги 41. У липні 2019 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2019 року, у якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 42. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу, надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 43. Ухвалою від 21 листопада 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом із касаційною скаргою ПАТ «ВіЕйБі Банк» на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 44. Згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 45. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ця справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до правильності застосування статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо наявності чи відсутності обов`язку НБУ як заставодержателя затвердження/погодження з Фондом способу, порядку, складу та умов звернення стягнення на заставлене майно. 46. Також суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 73 Закону України «Про Національний банк України» встановлено переважне і безумовне право НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; переважне і безумовне право реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади; частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 47. Виходячи зі змісту статті 73 Закону України «Про Національний банк України», з огляду на віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач обмежений у реалізації прав, вказаних у частинах першій, другій статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 48. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи частину третю статті 51 та частину третю статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважає, що застосування статті 52 вказаного Закону є виключною правовою проблемою, оскільки законодавцем у частині третій статті 52 цього Закону зазначено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставне майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом, тобто заставодержателю надано альтернативу у якому порядку звертати стягнення на заставне майно у встановленому законодавством або договором застави. У цій справі НБУ звернув стягнення у порядку, встановленому договором застави. 49. Проте ПАТ «ВіЕйБі Банк» вказує на відсутність такого права у заставодержателя згідно з положеннями частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення необхідно затвердження/погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси. 50. Суд касаційної інстанції зазначає, що якщо виходити із такого правозастосування положень частини третьої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то право заставодержателя на звернення стягнення буде ілюзорним та таким, що суперечитиме інституту забезпечення в цілому, адже фактично для реалізації свого права на задоволення заставодержателем вимог за рахунок предмета застави потрібна буде згода на це заставодавця. 51. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 52. У своїй касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає, що дії НБУ щодо списання з рахунку ПАТ «ВіЕйБі Банк» державних облігацій України є неправомірними, такими, що вчинені з порушенням вимог діючого законодавства та умов укладених договорів, а постанова Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 є незаконною, та такою, що підлягає скасуванню. 53. Указує, що НБУ порушив умови підпунктів 2.2.2. договорів застави, не мав права на безспірне списання та безспірне відчуження майна, що перебувало в заставі (цінні папери), бо відповідно до частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» вказане право відповідача не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних. Відповідач повинен був вжити заходів щодо списання коштів, а лише у випадку відсутності такої можливості - переводити облігації у свою власність. 54. Крім того, ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначає, що НБУ всупереч нормам статей 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не повідомив позивача про намір звернути стягнення, не надіслав повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. 55. Також зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті всупереч статті 238 та частини третьої статті 282 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами попередніх інстанцій не було надано мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Позиція НБУ 56. У своєму відзиві на касаційну скаргу НБУ зазначає, що позивач не наводить жодної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин та підстави звернення до суду з такими позовними вимогами. 57. Також вказує, що оскаржувана постанова, яка прийнята Правлінням НБУ на реалізацію своїх повноважень, є розпорядчим актом з питань організаційно-розпорядчого характеру, який не є нормативно-правовим актом, або актом індивідуальної дії, адже таке рішення у формі постанови врегульовано Регламентом Правління НБУ (у редакції від 24 грудня 2015 року). Невиконання чи неналежне виконання зобов`язання не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним (скасування постанови). 58. НБУ, звертаючи стягнення на цінні папери, керувався положеннями статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як спеціального, оскільки ПАТ «ВіЕйБі Банк» перебувало в процесі ліквідації, а звідси НБУ правомірно звернув стягнення на державні облігації. 59. Просить залишити касаційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін. 60. У судовому засіданні представник НБУ заперечував проти задоволення касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк» та наголосив на обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв`язку з чим просив залишити їх без змін. 61. Фонд письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк» не виклав. 62. У судовому засіданні представник Фонду підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБі Банк», просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо вимоги про визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття постанови від 31 березня 2016 року № 219 63. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій НБУ щодо прийняття постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національному банку України» суди попередніх інстанцій з посиланням на практику ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) дійшли висновку, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). 64. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким розумінням належного способу захисту. Звідси висновки судів попередніх інстанцій про те, що визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття оскаржуваної постанови не є ефективним способом захисту, є правильними. Адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту. 65. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Щодо вимоги про скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219 66. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 219, суди попередніх інстанцій зазначили, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування вказаної постанови (визнання її недійсною).Однак суди вказали, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, що є підставою для скасування цієї постанови Правління НБУ. 67. Натомість Велика Палата Верховного Суду з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ефективним способом захисту в цьому випадку є скасування оскаржуваної постанови Правління НБУ (визнання її недійсною), не погоджується. Задоволення цієї вимоги також не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому і ця вимога не відповідає ефективному способу захисту. 68. Адже правова оцінка судом постанови Правління НБУ як неправомірної може бути однією з підстав обґрунтування судового рішення про задоволення позовної вимоги, яка відповідає належному способу захисту (зокрема, про стягнення цінних паперів), але не може відображатися в резолютивній частині судового рішення як висновок про задоволення вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту. 69. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню також не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів. Щодо вимоги про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у цінних паперах непогашені цінні папери 70. Підставою для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є питання застосування частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного й безумовного права НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення; застосування приписів статей 51 і 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку звернення НБУ як заставодержателем стягнення на заставлене майно. 71. Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку. 72. Згідно із частиною першою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» НБУ має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. 73. Частиною другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України» передбачене переважне і безумовне право, яке реалізується НБУ шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог НБУ, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. НБУ здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади. 74. У частині четвертій статті 73 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що частини перша і друга цієї статті не поширюються на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 75. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до яких частини перша та друга цієї статті не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних, які виводяться Фондом з ринку відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 76. При цьому за змістом частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку є одним із способів виведення неплатоспроможного банку з ринку. 77. З наведеного випливає, що відносно банку, який ліквідується в порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», НБУ взагалі не має переважного й безумовного права, передбаченого частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 78. Натомість продаж активів (майна) банків, що ліквідуються, здійснюється згідно зі статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 79. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 51 цього Закону Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. Фонду заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодження, а також у випадках, передбачених цим Законом. 80. Відтак приписи частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» і частини третьої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розраховані на зовсім різні, причому взаємовиключні правові ситуації. 81. Так, якщо банк не перебуває в процедурі ліквідації, то правові передумови для застосування положень статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні, а НБУ володіє стосовно такого банку правом, визначеним частинами першою та другою статті 73 Закону України «Про Національний банк України». 82. У разі ж якщо банк є таким, що ліквідується відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то застосуються норми цього Закону, у тому числі правила продажу активів такого банку визначаються статтею 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а положення частин першої та другої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» до відповідних відносин застосуванню не підлягають. 83. Частина третя статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд повноваженням затверджувати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовувати консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації. 84. Частиною третьою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. 85. Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 17 вересня 2015 року № 12-00020/66650 НБУ повідомив позивача про свій намір звернути стягнення на предмет застави та просив Уповноважену особу Фонду організувати проведення оцінки цінних паперів. 86. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що з наданих відповідачем електронних повідомлень від 13 листопада 2015 року № 23-381 та від 14 грудня 2015 року № 23-396 вбачається, що з огляду на отримання позивачем відповідного повідомлення відповідача, на замовлення позивача була проведена оцінка цінних паперів. 87. Зазначені узгоджені дії відповідача і позивача свідчать про погодження позивачем звернення стягнення на заставлені цінні папери в порядку, встановленому договором застави. Тому питання про обов`язковість погодження Фондом способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, для реалізації заставодержателем права на звернення стягнення Великою Палатою Верховного Суду не розглядається. 88. Велика Палата Верховного Суду вчергове нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18). 89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). 90. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно із частиною 2 статті 1213 Цивільного кодексу України у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість. Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. 91. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів, які обліковувалися на рахунку позивача, на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача. 92. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на цінні папери, вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні. Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, накладати арешт на рахунки в цінних паперах. 93. Відповідно до пункту 8 глави 2 «Умови та порядок унесення змін до системи депозитарного обліку при обслуговуванні операцій щодо цінних паперів» розділу V «Умови та порядок внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів» Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 23 квітня 2013 року № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2013 року за № 1084/23616 (у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом), безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, постанови державного виконавця або інших документів виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій, зокрема, судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження. 94. Отже, виконавчий документ, виданий на виконання судового рішення про стягнення з відповідача (боржника) на користь позивача (стягувача) цінних паперів, є підставою для відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»), у межах якого виконавець накладає арешт на цінні папери (частина сьома статті 26, частини перша, четверта, п`ята статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»). 95. Якщо боржник не передав стягувачу цінні папери відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець передає їх стягувачу (частина перша статті 60 цього Закону) без згоди боржника. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, зокрема, шляхом винесення постанов. 96. Оскільки бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац другий частини третьої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), а набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку цінних паперів (абзац перший частини другої статті 4 Закону України «Про депозитарну систему України»), то передача виконавцем стягувачу цінних паперів боржника здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про переказ цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача. Така постанова відповідно до пункту 7 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) є підставою для здійснення безумовної операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери, тобто щодо списання цінних паперів з рахунку боржника та їх зарахування на рахунок у цінних паперах стягувача. 97. Якщо ж цінні папери у відповідача відсутні (були відчужені іншій особі, погашені тощо), то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення вартості цінних паперів. Позивач може також вимагати стягнення коштів на відшкодування доходів, які відповідач одержав або міг одержати від цінних паперів з часу, коли відповідач дізнався або мав дізнатися про володіння без достатньої правової підстави (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Якщо незаконне заволодіння майном відбулося внаслідок порушення вимог закону, то відповідач вважається таким, що знав або мав знати про володіння ним майном без достатньої правової підстави з моменту заволодіння майном. 98. Натомість вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена. Велика Палата Верховного Суду в пункті 144 постанови від 04 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) зазначила, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Такий висновок є вірним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна. 99. З огляду на зазначене позовна вимога про зобов`язання НБУ повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі Банк» у цінних паперах непогашені цінні папери задоволенню не підлягає. Суди попередній інстанцій щодо цієї вимоги хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте з інших мотивів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 100. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 101. Частиною четвертою статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 102. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін. Щодо судових витрат 103. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 104. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ПАТ «ВіЕйБі Банк»без задоволення по суті позовних вимог судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від З0 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/3009/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від З0 січня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/3009/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач В . Ю. Уркевич Судді : Н . О. Антонюк О . С. Золотніков Т . О. Анцупова О . Р. Кібенко С . В. Бакуліна Л. М. Лобойко В . В. Британчук Н. П. Лященко Ю . Л. Власов О. Б. Прокопенко М . І. Гриців Л. І. Рогач Д . А. Гудима О. М. Ситнік В . І. Данішевська О. С. Ткачук Ж . М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 91901363