Поиск в системе

ПОСТАНОВА Іменем України 04 червня 2019 року м. Київ Справа N 916/3156/17 Провадження N 12-304гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" (представник - адвокат Іванов А.О.), відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (представник - адвокат Новікова Т.О.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Щербина О.Ю.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (представник - не з'явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд", про визнання договору недійсним за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року (головуючий суддя Д'яченко Т. Г., судді Малярчук І.А., Погребна К.Ф.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (далі - ТОВ "Авенсіс"), у якій просило суд застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року, сторонами якого були ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Авенсіс", повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав за договором від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південінвестсервіс" (далі - ТОВ "Південінвестсервіс"), які (майнові права) належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс". Також ПАТ "Імексбанк" просило суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (далі - ТОВ "Фріз Буд"). 2. Позовні вимоги обґрунтовано встановленням під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави, зокрема спірного договору від 23 грудня 2014 року. Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним у силу пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 3. У подальшому ПАТ "Імексбанк" подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. 15 серпня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Фріз Буд" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії N 30/14 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. 5. Відповідно до підпункту 1.1.1 цього кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 грн (надалі - транш), зі сплатою 18,1 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором. 6. У пункті 1.3 кредитного договору сторони погодили, що на забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 29 серпня 2014 року укладає відповідні правочини із майновими поручителями: - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестсервіскомпані" (далі - ТОВ "Інвестсервіскомпані") - договір застави майнових прав на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та Акціонерним товариством "Чорноморська транспортна компанія" (далі - АТ "Чорноморська ТК"), заставна вартість об'єкта застави за оцінкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайзер" (далі - ТОВ "Апрайзер") складає 171 700 000,00 грн. - ТОВ "Авенсіс" - договір застави майнових прав на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", заставна вартість якого згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 99 280 000,00 грн; - Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Cі Ріелті Груп" (далі - ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп") - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, заставна вартість яких згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 90 000 000,00 грн. 7. Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами (пункт 1.3 кредитного договору). 8. Відповідно до пункту 7.3 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. 9. Додатковою угодою від 29 вересня 2014 року N 1 ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Фріз Буд" дійшли згоди викласти пункт 1.3 кредитного договору в такій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає із майновим поручителем ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп" - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, приміщення N 202, заставною вартістю, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" 90 000 000,00 грн. який діє до моменту передачі в іпотеку наступного майна майновим поручителем: Акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - АТ "ФК "Чорноморець") іпотечний договір наступної черги, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 4 000 000 000,00 грн. згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами". 10. Додатковою угодою від 10 жовтня 2014 року N 2 до кредитного договору сторони змінили порядок нарахування процентів. 11. 23 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду N 3 до кредитного договору, якою викладено підпункт 1.1.1 договору в такій редакції: "Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 (двісті дев'яносто шість мільйонів п'ятсот дев'яносто тисяч) гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18 % (вісімнадцять) процентів річних (далі - процентна ставка) та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором". 12. Також цією додатковою угодою викладено пункт 1.3. кредитного договору у новій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 31 грудня 2014 року укладає із майновим поручителем АТ "ФК "Чорноморець" іпотечний договір, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 (сім мільярдів вісімсот мільйонів) гривень згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами". 13. На підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором станом на 01 лютого 2018 року позивач до матеріалів справи надав розрахунок заборгованості та виписки з рахунку боржника. 14. Із витягу з протоколу засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк" від 27 листопада 2014 року N 92/5 вбачається, що кредитний комітет прийняв рішення внести зміни в частині забезпечення в умови кредитування ТОВ "Фріз Буд" згідно з кредитним договором: - вивести з-під застави майнові права на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та АТ "Чорноморська ТК". Заставна вартість об'єкта застави згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 171 700 000,00 грн; - вивести з-під застави майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс". Заставна вартість об'єкта застави, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер", складає 99 280 000,00 грн; - узгодити вартість іпотеки згідно актуалізованого висновку ТОВ "Апрайзер" від 20 листопада 2014 року, яка належить майновому поручителю - АТ "ФК "Чорноморець" та предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20, у сумі 7 800 000 000,00 грн. 15. Згідно із цим протоколом членами кредитного комітету вирішено ці зміни здійснити без стягнення комісії банку, не пізніше 31 грудня 2014 року; внести зміни в предмет забезпечення після підписання додаткової угоди до кредитного договору. 16. ПАТ "Імексбанк" зазначив, що цей протокол відображає результат рішення керівного органу банку, за яким банк відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також свідчить про намір банку припинити дію відповідного договору застави. 17. 25 грудня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та АТ "ФК "Чорноморець" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець виступив майновим поручителем за зобов'язаннями 41 юридичної особи - боржників, серед яких ТОВ "Фріз Буд", яке забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором та додатковими угодами N 1 від 29 вересня 2014 року, N 2 від 10 жовтня 2014 року, N 3 від 23 грудня 2014 року, який укладено між іпотекодержателем та ТОВ "Фріз Буд", стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається боржнику іпотекодержателем (кредитором) на таких умовах: сума кредиту складає 296 590 000,00 грн. строк повернення кредиту - 11 серпня 2017 року, відсоткова ставка визначається кредитним договором у розмірі 18 % річних (пункт 1.1 іпотечного договору). 18. Пунктами 1.3 - 1.5 іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", які складаються з будівель загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037,5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/ 20 та розташовані на земельній ділянці, площею 62 403 кв. м, яка перебуває в оренді АТ "ФК "Чорноморець" згідно з договором оренди землі, посвідченим 20 вересня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N 3088, зареєстрованого в Одеському міському відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30 вересня 2010 року за N 041050500068. Оціночна вартість предмета іпотеки згідно з висновком від 20 листопада 2014 року N 112014/7-1 експерта-оцінювача - ТОВ "Апрайзер" становить 7 800 000 000,00 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 7 800 000 000,00 грн. 19. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року N 100287849 вбачається, що право власності на об'єкт іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" зареєстроване 16 травня 2017 року за ПАТ "Імексбанк". 20. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 27 травня 2015 року N 105 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" з відшкодуванням цього ж дня з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду було неодноразово продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Імексбанк". 21. З акта перевірки правочинів на предмет нікчемності (який підписаний не всіма членами комісії та не має дати його складання) вбачається, що укладений банком правочин (договір про розірвання договору застави від 23 грудня 2014 року), що став підставою для припинення договору застави майнових прав від 15 серпня 2014 року, предметом якого є майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", які належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс", та виступав як забезпечення зобов'язань ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором, тому з огляду на приписи частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин є нікчемним та до нього застосовуватися наслідки його недійсності, що зумовлює проведення відповідних дій, спрямованих на відновлення порушеного права банку. 22. 30 листопада 2017 року позивач надіслав ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" повідомлення N 4025 про нікчемність правочину, в якому було зазначено, що уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Імексбанк" під час здійснення тимчасової адміністрації при здійсненні перевірки правочинів було виявлено договір про розірвання договору застави майнових прав, укладений 23 грудня 2014 року, на підставі якого було розірвано договір застави майнових прав, укладений 15 серпня 2014 року. 23. У силу положень статті 202 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач повідомив ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" про нікчемність договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року та зазначив, що застава за договором застави майнових прав, укладеним 15 серпня 2014 року, не є припиненою, заставодержателем є ПАТ "Імексбанк". Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 24. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів. 25. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 26. У жовтні 2018 року ПАТ "Імексбанк" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та прийняв до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк", надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 28. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2018 року цю справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Імексбанк" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 29. Згідно із частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. 30. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ") в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, де зазначено, що наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу вимог закону, Фонд самостійно не може застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі їх виявлення зобов'язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними. 31. Мотивуючи свою незгоду з висновками, викладеними Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 та обґрунтовуючи необхідність відступити від цих висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц, згідно з якими законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. 32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Однак у випадку невизнання іншою особою такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 33. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), тому такий спосіб захисту не призведе до реального відновлення порушених прав позивача. 34. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, Велика Палата Верховного Суду справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 35. Скаржник, не погодившись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі наголошує, зокрема, на обґрунтованості звернення до суду з позовом до ТОВ "Авенсіс" про визнання недійсним нікчемного договору, наявності між позивачем і відповідачем відносин на підставі договору застави та укладенні нікчемного договору про розірвання договору застави, що підтверджено витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, випискою з особового рахунка ТОВ "Фріз Буд" і протоколом засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк" від 27 листопада 2014 року N 92/5. 36. Скаржник наголошує, що оскаржувані судові рішення не відповідають критеріям, визначеним статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими та ухваленими не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, без надання оцінки усім аргументам учасників справи. 37. У своїх письмових поясненнях ПАТ "Імексбанк" також звертає увагу на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах N 911/954/16, N 910/20827/16, N 914/1316/16, у яких зазначено, що сторона договору не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним нікчемного правочину. 38. У судовому засіданні представник ПАТ "Імексбанк" на обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не заборонений Цивільним кодексом України, є ефективним та дозволить банку відновити свої порушені права. Також наголошував на відсутності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі N 577/5321/17. Позиція Фонду 39. Фонд у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, винесені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Імексбанк". 40. Щодо акта перевірки правочинів на предмет нікчемності Фонд наголошує, що сама собою нікчемність правочинів, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не залежить від наявності чи відсутності рішення уповноваженої особи Фонду чи форми документа, в якій складено результати виявлення нікчемних правочинів. 41. У судовому засіданні представник Фонду просив задовольнити касаційну скаргу, зазначивши, що, розірвавши договір застави майнових прав, банк відмовився від власних майнових вимог, від можливості задовольнити кредиторські вимоги за рахунок договору застави майнових прав, отже, він є нікчемним відповідно до положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказував, що такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, передбачений цивільним законодавством, оскільки тільки суд може встановити факт нікчемності шляхом визнання недійсним нікчемного правочину. Просив суд задовольнити касаційну скаргу. Позиція ТОВ "Авенсіс" 42. Відповідач письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ПАТ "Імексбанк" не виклав. 43. Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що позивач не довів суду, що нікчемний правочин було виявлено під час тимчасової адміністрації банку. Зауважив, що такий правочин було виявлено на стадії ліквідації банку, що є порушенням положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також зазначив, що безоплатної відмови банку від власних майнових вимог не відбулося, оскільки після укладення правочину про розірвання договору застави майнових прав між ПАТ "Імексбанк" та АТ "ФК "Чорноморець" було укладено договір іпотеки, який забезпечував вимоги іпотекодержателя за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки - об'єктів нерухомого майна. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Судова практика (1) Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 44. Виходячи зі змісту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 ПАТ "УПБ" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності. 45. У справі N 577/5321/17 суди встановили, що 30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було установлено низку обмежень у здійсненні діяльності ПАТ "УПБ", зокрема, банк було зобов'язано не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд ПАТ "УПБ", крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за ціною, не нижчою ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності. 46. 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстровано у реєстрі за номером 1613. 47. Згідно з наказом від 29 травня 2015 року N 26/ТА уповноваженою особою Фонду було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ". 48. У результаті перевірки комісією виявлено, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року було допущено низку порушень законодавства України та обмежень, установлених Національним банком України. Приймаючи рішення про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, комісія посилалась на наявність підстав, визначених у пунктах 1-3, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 49. Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 50. Суд касаційної інстанції дійшов таких висновків. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними. 51. При виявленні нікчемних правочинів Фонд не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (щодо перевірки договорів, інших правочинів), підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. 52. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. (2) Постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16 53. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16 дійшов таких висновків. 54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 55. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 56. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. (3) Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц. 57. У цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків, які хоч дещо й відрізняються від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, але є досить близькими. 58. Зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 59. Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 60. Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону). 61. Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивач до суду не пред'являв, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачав, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним способом та не матиме реальне відновлення порушених прав позивача. 62. Верховний Суд також звертає увагу, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель", від імені якого діє Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації Ожго Є.В., не позбавлений права подачі позову до суду про застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України). 63. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові. 64. Таким чином, у цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розрізняє позовні вимоги про визнання нікчемного договору недійсним, з одного боку, та про встановлення нікчемності договору - з іншого. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 65. Щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав - про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 66. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 67. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України. 68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. 69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 71. При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. 72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18). 73. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині. 74. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. 75. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 76. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 463/5896/14-ц (провадження N 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 77. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 78. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. 79. За статтею 38 ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 80. Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 81. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. 82. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 83. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16 (провадження N 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 (провадження N 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15 (провадження N 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі N 826/8273/16 (провадження N 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 84. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. 85. У цій справі банк (як сторона правочину) стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ "Імексбанк". За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред'являв. 86. Отже, позовна вимога ПАТ "Імексбанк" про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту. 87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 88. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 89. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 90. З огляду на викладене касаційна скарга ПАТ "Імексбанк" підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 91. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 92. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 93. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 94. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. 95. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задовольнити частково. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Державний герб України Справа № 405/11765/13-ц 2/405/2244/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.07.2014 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі головуючого судді Плохотніченко Л.І. при секретарі Іванову А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з даним позовом в Ленінський районний суд м. Кіровограда до відповідача, обґрунтувавши його тим, що 17.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 120300,00 грн. для придбання автомобіля та зобов'язався повернути кредит у строк до 16.12.2014 року зі сплатою 12.50% річних за користування кредитом. На виконання договірних зобов'язань позивачем було передано в заставу автомобіль: Тип: ТЗ: легковий комбі-В; марка: Кіа; Модель: Ceed 2.0; номер кузова НОМЕР_1; Рік випуску:2007; Держ. реєстр.номер: НОМЕР_3., який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №09/124 від 14.12.2007 року. За домовленістю сторін вартість заставленого автомобіля склала 120300,00 грн. 27.10.2009 року, відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів АКІБ «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. 20.04.2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12 КВ, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» відступив на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. Таким чином, ТОВ «Вердикт Фінанс» вважає, що до ТОВ «Вердикт Фінанс» перейшло право вимоги, що виникло з договорів про надання кредиту і застави та вказуючи на порушення відповідачем договірних зобов`язань просить в рахунок погашення заборгованості звернути на свою користь стягнення на предмет застави, а саме на вищевказаний належний відповідачеві автомобіль. Відповідачем до початку розгляду справи по суті до суду надано зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним. Представник позивача за первісним позовом у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав та просив задовольнити. Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника задоволенню не підлягає, зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем за первісним позовом укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 120300,00 грн. для придбання автомобіля та зобов'язався повернути кредит у строк до 16.12.2014 року зі сплатою 12.50% річних за користування кредитом. На виконання договірних зобов'язань позивачем було передано в заставу автомобіль: Тип: ТЗ: легковий комбі-В; марка: Кіа; Модель: Ceed 2.0; номер кузова НОМЕР_1; Рік випуску:2007; Держ.реєстр.номер: НОМЕР_3., який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 09/124 від 14.12.2007 року. За домовленістю сторін вартість заставленого автомобіля склала 120300,00 грн. 27.10.2009 року, відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів АКІБ «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. 20.04.2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12 КВ, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» відступив на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. Згідно з ч. 1 ст.590, ч. 1 та 4 ст. 591 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Відповідно до п. п. 8.1.- 8.2. розділу 8 договору про надання споживчого кредиту звернення стягнення на предмет застави здійснюється Банком у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором, на підставі рішення суду; шляхом застосування позасудових засобів звернення стягнення. При цьому сторони дійшли згоди, що банк самостійно, на власний розсуд встановлює черговість звернення стягнення або на предмет застави, та/або на будь-яке інше майно і кошти Позичальника, на які може бути звернено стягнення в порядку встановленому законодавством України, або стягнути суму заборгованості на загальних підставах, незалежно від предмета застави. Крім того, у судовому засіданні факту переходу прав кредитора до позивача встановлено не було. Згідно ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відповідно до ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Тобто, позивачем належних та допустимих в розумінні ст.57-59 ЦПК України доказів, на підтвердження того, що відбувся перехід до Позивача прав кредитора та на яку суму, суду не надано. Крім того в обґрунтування позовних вимог та з метою доказування прав кредитора позивачем не доведено повноту і достовірність договорів факторингу, тобто на підтвердження зазначених в позові обставин позивачем не надано оригіналів кредитного договору та первинних бухгалтерських документів. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позичальник був повідомлений про зміну кредитора. Також не надано доказів, які б свідчили проте, що на виконання договору факторингу та ч.1 ст. 1077 ЦК України клієнт передав у власність Фактору, а фактор - прийняв права вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. В обґрунтування позовних вимог позивачем за первинним позовом не було надано суду оригіналів договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000 від 17.12.2007 року, додаткової угоди №1 до вищевказаного договору, виписки по кредитному договору, вимоги на адресу відповідача від 30.05.2013 року, Договору Факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, Договору Факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 року, Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, Статуту ТОВ «Вердикт Фінанс» тощо. Частина наданих позивачем матеріалів є неповною. Згідно зі ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Відсутність у договорі вказаних умов є наслідком визнання судом такого договору неукладеним. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з п. 2.3 Договору факторингу №05/12-КВ від 20 квітня 2012 року, укладеного між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс», перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Надані Позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору, оскільки Позивач не надав суду будь-які докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги у ТОВ «Вердикт Фінанс». Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, переведення ним своїх прав іншій особі за правочином, а згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходить права первісного кредитора в зобов'язанні і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відповідно до ч. 1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частиною ч. 2 ст. 207 ЦКУ встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. П.п. 3.4.5. п.3.4 Договору не пізніше дати укладання Договору, за яким у заставу передано майно з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Договором, Позичальник зобов'язаний застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії на строк не менше одного року. Тобто, Позичальника позбавлено права вільно вибирати страхову компанію. Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. У відповідності до п.5 ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. Крім того, згідно з п.п. 3.4.2. п.3.4. розділу 3 Договору, протягом строку дії цього Договору Позичальник зобов'язаний за вимогою Банку надати матеріали щодо видачі кредитних коштів, перевірки забезпечення кредиту, контролю за його цільовим використанням. В даному випадку, Банк розширив свої права на перевірку та оцінку цих документів в односторонньому порядку, не надавши жодних прав Позичальнику, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», за п.2 ст. 18 якого умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Також, наслідком укладання кредитного Договору стало обмеження можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: вільно укладати цивільні угоди про страхування майна придбаного за споживчим кредитом (п.п. 3.4.5 п.3.4. розділу 3 договору); мати, передбачений Законом України «Про банки та банківську діяльність» захист персональної інформації, що складає банківську таємницю (п.п.3.4.2. п.3.4. розділу 3 Договору). Згідно зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Відповідно до умов кредитного договору, банк обмежив конкуренцію страховика, вказавши, де Позичальнику треба страхувати своє майно (п.п.3.4.5.п.3.4. розділу 3 Договору), що є порушенням прав і свобод, що охороняються Конституцією України, відповідно до якої, не допускається неправомірне обмеження конкуренції (ст. 42 Конституції України). Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ч. 2 цієї статті, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Таким чином суд вважає, що позивачем за первісним позовом у судовому засіданні не було обґрунтовано позовні вимоги та не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.138 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову, разом з тим зустрічний позов вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 10,11,57-60, 212,215 ЦПК України В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника, - відмовити. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним, - задовольнити повністю. Визнати Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000 від 17 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», новим кредитором за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (Код ЄДРПОУ 36698193) та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - недійсним. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда. Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Л. І. Плохотніченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/39973536

Здравствуйте. Помогите вот в каком вопросе, пожалуйста Банк подал в суд. Но.. как выяснилось, жена не давала согласия ни при подписании самого кредитного договора (автомобиль), ни в договоре о залоге нет письменного согласия. Банк к иску таковых документов не приложил, но и договор залога тоже чего-то не приложил.. И в требованиях о взысканиях на автомобиль ни слова.. Только о деньгах речь идет.. так вот встал такой вопрос.. что делать?? к кому не обращусь - везде разные мнения.. мне подавать встречный иск или жене подавать отдельный иск.. Или как вообще поступить..

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Ємця А.А., Потильчака О.І., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (далі – ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року в справі № 39/5005/4527/2012 за позовом ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» до публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро») про визнання недійсним договору застави, в с т а н о в и л а : У травні 2012 року ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» (перейменовано на ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД») як заставодавцем і закритим акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (перейменовано на ПАТ «Банк Кредит Дніпро») як заставодержателем укладено і нотаріально посвідчено договір застави № 181207-З/1 (далі – договір застави). Цей договір укладено з метою забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Кредит» (далі – ТОВ «Транс-Кредит», боржник) зобов’язань за кредитним договором, укладеним 18 грудня 2007 року між боржником і ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (далі – кредитний договір). Вартість майна, переданого у заставу, становить 2 220 381,99 грн. Посилаючись на те, що спірний договір підписано головою правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» із перевищенням повноважень, наданих йому та спостережній раді товариства, позивач просив визнати недійсним договір застави повністю та зокрема в частині останнього 10 абзацу п. 1.2 та п. 6.8 цього договору. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2012 року позов задоволено: визнано недійсним договір застави від 18 грудня 2007 року № 181207-З/1, укладений між ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», повністю та зокрема в частині останнього 10 абзацу п. 1.2 та п. 6.8 цього договору; вирішено питання про судові витрати. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2012 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року за клопотанням ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» поновлено пропущений строк, встановлений ч. 1 ст. 11117 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), допущено до провадження Верховного Суду України господарську справу № 39/5005/4527/2012 для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року. У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. ст. 92, 97–99, 161, 207, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 4 грудня 2013 року у справі № 925/893/13, від 13 листопада 2013 року у справі № 5011-37/16335-2012, від 30 жовтня 2013 року у справі № 27/25Б, від 27 листопада 2013 року у справі № 33/5005/10798/2012 та від 27 листопада 2013 року у справі № 9/5005/10681/2012, від 3 грудня 2008 року у справі № 7/7-08, від 3 грудня 2008 року у справі № 7/6-08, від 18 травня 2010 року у справі № 38/8-09, від 10 квітня 2013 року у справі № 20/051-12, від 1 липня 2013 року у справі № 905/136/13-г, від 15 липня 2013 року у справі № 5006/14/223пд/2012, від 31 березня 2014 року у справі № 5002-22/1557-2011 та від 16 грудня 2008 року у справі № 2/303-08, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, що переглядається, судами встановлено, що 12 грудня 2007 року на засіданні спостережної ради ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ухвалено надати в заставу банку «Кредит-Дніпро» для забезпечення виконання кредитних зобов’язань ТОВ «Транс-Кредит» майно вартістю 2 220 381,99 грн. Підписання усіх документів, пов’язаних з оформленням застави, доручено голові правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ОСОБА_1. 18 грудня 2007 року між ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» як заставодавцем (або майновим поручителем) і ПАТ «Банк Кредит Дніпро» як заставодержателем укладено і нотаріально посвідчено договір застави № 181207-З/1. Зазначений договір укладено з метою забезпечення виконання ТОВ «Транс-Кредит» зобов’язань за кредитним договором, укладеним 18 грудня 2007 року між боржником та ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Відповідно до кредитного договору та додатків до нього банк надав ТОВ «Транс-Кредит» траншеву мультивалютну кредитну лінію для ведення статутної діяльності з лімітом кредитування у сумі, еквівалентній 40 млн грн, зі строком погашення відповідно до цього договору та зі строком дії кредитного договору до 14 грудня 2010 року. Вартість майна, переданого у заставу, становить 2 220 381,99 грн. Договір застави підписано від імені позивача головою правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» ОСОБА_1. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що за змістом договору про передачу майна у заставу відбулося відчуження майна, а спірний договір укладено головою правління з перевищенням повноважень; обмеження повноважень щодо представництва у спірних правовідносинах встановлено законом, зокрема голова правління згідно зі статутом позивача не є самостійним органом управління, а тому відповідно до ч. 2 ст. 99, ст. 161 ЦК України для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління товариства. Судом першої інстанції визнано поважною причину пропуску позивачем позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що передача майна у заставу не є відчуженням, оскільки це лише один із видів забезпечення виконання зобов’язання. Вартість предмета застави становить менше п’ятидесяти відсотків майна товариства, що виключає застосування до спірних правовідносин ст. 98 ЦК України щодо виключної компетенції загальних зборів товариства. Укладаючи спірний договір застави, голова правління, який не є самостійним органом управління, діяв у межах своїх повноважень. Не відповідає обставинам справи також висновок суду про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності. Суд касаційної інстанції з такими висновками апеляційного суду погодився. Разом із тим у постановах Вищого господарського суду України, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків: – за правовою природою іпотечний договір є таким що, може призвести до відчуження майна іпотекодавця, оскільки містить умови, які у разі порушення основного зобов'язання чи положень самого іпотечного договору передбачають можливість відчуження нерухомого майна на користь кредитора; за приписами ч. 2 п. 2 ст. 98 ЦК України питання щодо укладення іпотечного договору має розглядатися загальними зборами акціонерів (справа № 5011-37/16335-2012); – правочини про заставу (іпотеку) не відповідають вимогам законодавства, оскільки зазначені договори було укладено виконуючим обов'язки голови правління самостійно, а загальні збори акціонерів для вирішення питання щодо відчуження всіх балансових фондів товариства не скликалися і відповідного рішення не приймалося, що суперечить ч. 2 ст. 98 ЦК України. Якщо установчими документами товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, то голова правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він на підставі ч. 2 ст. 99, ст. 161 ЦК України повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання правління чи загальних зборів (справи № 7/7-08, № 7/6-08); – постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року задоволено позов ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна у зв’язку з тим, що договір укладено головою правління з перевищенням повноважень, оскільки голова правління не є самостійним органом і в силу вимог ч. 2 ст. 99 та ст. 161 ЦК України був зобов'язаний передати питання відчуження майна на розгляд правління товариства, проте правління товариства (позивача) для вирішення цього питання не скликалося і відповідне рішення не приймалося (справа № 38/8-09). Отже, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – ст. ст. 92, 97–99, 161 ЦК України. Усуваючи зазначені розбіжності, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Аналіз ст. ст. 546, 572, 576–578 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 6 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає у тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави – це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. Отже, застава – це один зі способів забезпечення виконання зобов’язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель – власник певного майна, який має право на його відчуження. Таким чином, майновий поручитель зобов’язується відповідати за боржника за основним зобов’язанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобов’язання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави. Усупереч дійсному змісту наведених норм матеріального права суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, дійшов помилкового висновку, що передача майна у заставу не є відчуженням, яке потребує наявності відповідних повноважень в особи, яка від імені майнового поручителя вчиняє цей правочин. Крім того, за змістом ст. ст. 92, 97–99 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу. Статтею 161 ЦК України передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Згідно зі Статутом ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» у редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів від 16 березня 2007 року, органами управління товариства є загальні збори акціонерів (вищий орган товариства), спостережна рада та правління акціонерного товариства (виконавчий орган товариства) (п. 8.1). До виключної компетенції спостережної ради належить, зокрема, погодження проведення операцій відчуження майна товариства на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства (п. 8.3.4). Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління акціонерного товариства (п. 8.4.1). Правління товариства складається з 5 членів – голова правління, перший заступник голови правління, заступники голови правління у кількості 2 осіб, головний бухгалтер (за посадою) (п. 8.4.4). До компетенції правління відносяться усі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що згідно із законодавством, статутом або рішенням вищого органу товариства віднесені до виключної компетенції іншого органу товариства (п. 8.4.2). На підставі рішень, прийнятих на засіданнях правління, голова правління в межах своїх повноважень видає накази та інші розпорядчі документи щодо діяльності товариства (п. 8.4.7). Голова правління, а за його відсутності – перший заступник голови правління, має право без доручення вчиняти дії від імені акціонерного товариства. Вони уповноважені керувати поточними справами акціонерного товариства і виконувати рішення вищого органу товариства та спостережної ради, представляти товариство в його відносинах з іншими фізичними та юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства (п. 8.4.5). Зазначені норми матеріального права та зміст Статуту свідчать про те, голова правління ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» не є самостійним виконавчим органом управління товариством, а тому зобов’язаний діяти на підставі рішень, прийнятих правлінням товариства. Відтак, навіть з урахуванням виключної компетенції спостережної ради щодо погодження проведення операцій відчуження майна на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, рішення спостережної ради щодо передачі спірного майна (на суму, меншу за п’ятдесят відсотків) у заставу та уповноваження ОСОБА_1 на вчинення такого правочину не замінює компетенції виконавчого органу товариства – його правління – щодо прийняття рішення із цього питання. Таким чином, при укладенні спірного договору застави ОСОБА_1, діючи від імені майнового поручителя – ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД», у порушення вимог ст. ст. 97, 99, 161 ЦК України вийшов за межі своїх повноважень. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції у справі, що переглядається, неправильно застосував наведені норми матеріального права, тому заява ПАТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року – скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 17 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4FB43E2565868DF2C2257DA100244CA2

Державний герб України УХВАЛА іменем україни 23 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору застави недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 8 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 червня 2008 року між її чоловіком - ОСОБА_6 - та ВАТ КБ «Надра» укладено договір застави транспортного засобу для забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором від 10 червня 2008 року. Предметом договору застави є автомобіль Урал 4320 лісовоз-Е, номерний знак НОМЕР_1, який придбаний під час її знаходження у шлюбі з ОСОБА_6, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і вона не надавала згоди на укладення договору застави. У зв'язку із цим позивачка просила визнати договір застави транспортного засобу, укладений 10 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6, недійсним. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 8 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір застави укладений з дотриманням письмової форми, підписаний чоловіком позивачки - ОСОБА_6 - і при його укладенні не потребується письмової згоди подружжя, оскільки згідно з ч. 2 ст. 65 СК України встановлено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 10 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано 250 тис. грн. на споживчі потреби. Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 цього ж дня між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави транспортного засобу майнового поручителя. Пунктом 1.2 сторони погодили, що предметом застави є автомобіль Урал 4320 лісовоз-Е, номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6 Судом також встановлено, що з 1985 року позивачка знаходиться в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6, заставлений автомобіль придбаний під час їхнього шлюбу. Відмовляючи в позові суди, пославшись на положення ст. 65 СК України, якою передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою, а при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, не звернули уваги на те, що згідно з положенням ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Ця норма матеріального права є імперативною і спеціальною для забезпечення виконання зобов'язання. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників (ч. 1 ст. 578 ЦК України). Згідно зі ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути лише власник. Суди у порушення вимог ст. ст. 214-215, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули; не дали оцінки тому, що придбання майна в період шлюбу і реєстрація цього майна лише на одного з подружжя, не позбавляє права власності на це майно іншого з подружжя, оскільки у сімейному праві діє презумпція спільності майна подружжя, набутого під час шлюбу; дійшли передчасного висновку про те, що при укладенні договору застави згідно з ч. 2 ст. 65 СК України не потребується письмової згоди подружжя. Крім того, при розгляді вимоги про визнання правочину недійсним, належними сторонами у справі є сторони цього правочину. Проте заставодавець - сторона договору застави ОСОБА_6 - до участі у справі залучений не був, чим порушені його права. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 8 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 жовтня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/24943384

http://reyestr.court.gov.ua/Review/29418692 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Матвєєвої О.А.,суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Писаної Т.О.,Юровської Г.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 червня 2012 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсними договір застави майнових прав № 489п/99/2008-840 від 17 вересня 2008 року, що укладений між відповідачем ОСОБА_7 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра»; договір уступки права вимоги № 489п/99/2008-840 від 17 вересня 2008 року, що укладений між ОСОБА_7 та публічним акціонерним товариством «комерційний банк «Надра»; визнати незаконними дії публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» щодо звернення стягнення на предмет застави 22,24 тройських унцій банківського золота. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 червня 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсними договори застави майнових прав та договору уступки права вимоги. В решті вимог відмовлено. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство «комерційний банк «Надра» звернулося із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 338-341 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він дії за згодою другого з подружжя. Дружина, чолові має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК України). Оскільки письмової згоди на розпорядження майном одного з подружжя не було, суди вірно дійшли до висновку про те, що спірні договори мають бути визнані в судовому порядку недійсними. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2012 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 13 червня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.А. МатвєєваСудді:А.О. Леванчук А.В. Маляренко Т.О. Писана Г.В. Юровська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254464 У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Закропивного О.В., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Соцком Банк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору застави та зобов'язання видати грошові кошти за депозитним вкладом за касаційною скаргою ліквідатора публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Соцком Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 22 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 18 вересня 2010 року настав строк видачі ПАТ «КБ «Соцкомбанк» депозитного внеску від 14 вересня 2009 року, за яким ії чоловік ОСОБА_8 поклав на депозитний рахунок сімейні кошти у розмірі 36 719 грн 30 коп., які є їх спільною сумісною власністю. 2 вересня 2010 року вона звернулася до відповідача з вимогою про видачу депозитного внеску та нарахованих процентів на підставі свідоцтва про право на спадщину, однак відповідач відмовив, оскільки раніше ії чоловіком був підписаний договір застави вказаних коштів у забезпечення кредитного договору від 7 березня 2008 року, укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 Грошові кошти у сумі 36 719 грн 30 коп., належні їй та ії покійному чоловіку, є значними для їх сімейного бюджету та без ії згоди чоловік не мав права розпоряджатися ними. Укладений ним договір застави виходить за межі дрібного побутового. Покласти гроші на депозит було їх спільним рішенням, однак вона ніколи не давала згоди на забезпечення належними їм грошовими коштами зобов'язань за кредитним договором іншої особи. Про існування договору застави вона дізналася у серпні 2010 року. Просила визнати договір застави майнових прав на депозит від 14 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_8, ТОВ «КБ «Соцкомбанк» та ОСОБА_5 недійсним, зобов'язати відповідача видати їй з депозитного рахунку грошові кошти за депозитним внеском від 14 вересня 2009 року у сумі 36 719 грн 30 коп., відсотки за 16 місяців у сумі 10 770 грн 99 коп., у загальному розмірі 47 490 грн 29 коп. Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір застави майнових прав на депозит від 14 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_8, ТОВ «КБ «Соцком Банк» та ОСОБА_5 недійсним. Зобов'язано ПАТ «КБ «Соцком Банк» видати ОСОБА_4 з депозитного рахунку грошові кошти за депозитним вкладом від 14 вересня 2009 року у сумі 36 719 грн 30 коп. та нараховану суму відсотків у розмірі 8 122 грн 52 коп. відповідно до умов договору банківського вкладу фізичної особи в національній валюті «Пенсійний» від 14 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ТОВ «КБ «Соцком Банк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ліквідатор ПАТ «КБ «Соцком Банк» просить судові рішення скасувати та закрити провадження у справі, мотивуючи свої вимоги тим, що судами неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема правильним є посилання на норми ст. ст. 215, 578 ЦК України. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, таким чином, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ліквідатора публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Соцком Банк» відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеса від 22 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько М.Є. Червинська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18396502 У х в а л а іменем україни 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Нагорняка В.А., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дійсним та звернення стягнення на предмет застави, за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2010 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 червня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно з яким відповідач позичив у нього 20000,00 дол. США, що відповідно до курсу долара США відносно гривні України становить 158600,00 грн. Строк виконання грошового зобовязання за договором позики, оформленим розпискою від 3 червня 2009 року, визначено 1 серпня 2009 року. Договір позики був забезпечений заставою належного ОСОБА_4 легкового автомобіля марки Тoyota Avalon, 2007 року випуску (державний номер НОМЕР_1), переданого позивачу у користування 4 серпня 2009 року разом з оформленою довіреністю на право володіння та розпорядження вказаним автомобілем, яка 13 серпня 2010 року була скасована ОСОБА_4 До цього часу вказаний автомобіль перебуває у позивача. Оскільки борг за договором позики відповідач не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору застави дійсним, звернення стягнення на предмет застави та визнання права власності на легковий автомобіль. Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 3 листопада 2010 року до участі у справі залучено дружину відповідача - ОСОБА_5 як співвідповідача. Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом про стягнення 10000,00 дол. США. Ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду на підставі ст. 207 ЦПК України. Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року, позовні вимоги задоволено. У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 порушують питання про скасування рішення місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права та просять ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні справи судами встановлено, що 3 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, оформлений письмовою розпискою, відповідно до умов якого, позивач передав у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20000,00 дол. США. Із кінцевим строком виконання грошового зобовязання 1 серпня 2009 року. З метою забезпечення грошового зобовязання між сторонами усно укладено договір застави легкового автомобіля Тoyota Avalon, 2007 року випуску (державний номер НОМЕР_1), про що зазначено в тексті розписки від 3 червня 2009 року. Вказаний автомобіль був переданий позивачу у користування 4 серпня 2009 року разом з оформленою довіреністю на право володіння та розпорядження цим автомобілем, яка 13 серпня 2010 року була скасована ОСОБА_4 У визначений договором позики строк ОСОБА_4 грошове зобовязання не виконав. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з метою забезпечення грошового зобовязання за договором позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір застави легкового автомобіля в усній формі, який на підставі ч. 2 ст. 218 ЦК України є дійсним. Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки дружина відповідача - ОСОБА_5 не зверталась до суду із позовом про визнання недійсним договору застави, останній укладено відповідачем за згодою другого з подружжя, а тому відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України на предмет застави може бути звернене стягнення. Однак з такими висновками суду повністю погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. За приписами ст. 578 цього кодексу, майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Аналогічна норма передбачена ст. 6 Закону України «Про заставу». Згідно ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Частиною 2 ст. 65 СК України передбачено, що п ри укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Місцевий суд, встановивши, що предмет застави (легковий автомобіль) відповідно до ст. 60 СК України є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, всупереч вимог ст. 59 ЦПК України та лише на підставі припущень дійшов помилкового висновку про те, що спірний автомобіль передано у заставу ОСОБА_4 за згодою його дружини. Таким чином, суд першої інстанції належним чином не дослідив підстави для визнання договору застави дійсним. Крім того, не підтверджений також належними та допустимими доказами й висновок суду першої інстанції про те, що договір застави укладено відповідачем в інтересах сімї. При цьому місцевий суд помилково застосував положення ч. 2 ст. 73 СК України, які передбачають можливість накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Також при вирішенні справи, судом першої інстанції не враховано, що звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, регулюється нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом. Судами не перевірялось виконання позивачем визначеного Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» порядку звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, докази реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження в матеріалах справи відсутні. Також місцевим судом не наведено відповідних правових норм, що надають право позивачу вимагати визнання права власності на спірний автомобіль, а отже, задоволення вказаної позовної вимоги є передчасним. Крім того, такий порядок реалізації майна, що є предметом застави як визнання права власності на нього за кредитором не передбачений ні Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ні Законом України «Про заставу». Апеляційний суд на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, вимог ст. 303 ЦПК України щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, належним чином не виконав, та помилко залишив рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи те, що фактичні обставини справи для правильного її вирішення не встановлені, судові рішення у справі не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 21 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 лютого 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.А. Нагорняк В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська

Итак ситуация. В 2008 году продана квартира .Продавец не получил полностью всей суммы ( уже и не помню почему)... Покупатель взял под залог квартиры ипотеку Укрсибе...но право собственности на себя в БТИ не переоформил. Продавец до сих пор прописан и живет в квартире, ГИС не могла арестовать и продать квартиру по причине незарегистрированного права собственности...далее долг продан Кейтколекту...в реестре обременений ипотека уже на Кейтколект.... Есть мысль подать иск о признании ипотечного запрета (ареста) недействительным, так как арест наложен на имущество, которое не принадлежит ипотекодателю.... Причем если признавать- то признавать нужно и первичный, и последующий ипотечный арест ( запрет).... Также один товарищ высказал мысль что можно признать сам договор купли-продажи недействительным ( или может мнимым?)-поскольку реальный правовые послендствия не наступили- имущество не передано, деньги не получены....ну типа был заключен под влиянием обмана со стороны покупателя, который хотел получить кредит в банке ... Кто что думает?

Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.

17.06.2013 Суддя: Тарасенко С. Б. Справа № 2-4246/11 РІШЕННЯ Іменем України 17 червня 2013 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівка Донецької області в складі: Головуючого - судді Тарасенко С.Б., при секретарі - Гаврилюк К.К., Піднибесної В.А. за участі представника позивача - Груцинової І.О. представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору і договору застави та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору застави ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до укладеного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 81192,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03.08.2011 року, свої зобов'язання належним чином не виконала, має заборгованість 29627,63 доларів США, яка складається з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 5697,91 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1003,32 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1874,47 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ „ ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави автотранспорту № б/н, а саме: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 г. в сумі 29627,63 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/382 від 05.10.2011 року складає 236212,21 грн., звернути стягнення на предмет застави шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути судові витрати. Відповідач за первинним позовом ОСОБА_3 надала зустрічний позов до ПАТ КБ „ПриватБанк", мотивуючи тим, що спірний договір був підписаний нею під впливом обману з боку банка, сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені в договорі розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного здорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам, заборгованість у первісному позові не відповідає умовам кредитування, кредитні кошти у сумі 59590,00 доларів США їй не надавались готівкою через касу банку, а були перераховані для оплати вартості спірного автомобілю у сумі 29 9265,00 грн., для отримання кредитних коштів у сумі 21 602,88 доларів США у банк не зверталась і не отримувала їх , про все це та про обов'язок погашення начебто виданих 21 602,88 доларів США їй стало відомо тільки 24.04.2012 року після ознайомлення її представника з матеріалами справи. Просить визнати недійсними з моменту укладання кредитний договір і договір застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 подав позов до ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3, мотивуючи тим, що договір застави рухомого майна від 03.08.2006 року був укладений між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 без його згоди, він перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 1994 року, спірний автомобіль був придбаний за час знаходження у шлюбі на ім'я ОСОБА_3 і належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Просить визнати недійсним договір застави нерухомого майна від 03.08.2006 року з моменту його укладання та виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження спірного автомобіля. Представник позивача за первинним позовом Груцинова І.О., яка діє на підставі довіреності, подавала заяви від 20.07.2012 року та від 19.04.2013 рроку про зміну позовних вимог та просила витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати в заклад ПАТ КБ „ ПриватБанк" предмет застави: автомобіль AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 і комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також звернути стягнення на предмет застави, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 шляхом його продажу позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ „ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № GOHЗАК10000530 от 03.08.2006 року в сумі 48076,31 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.04.2013 року складає 384129,72 грн., яка склалась з наступного: 21051,93 доларів США - заборгованість за кредитом; 16163,99 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10860,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та надала суду пояснення аналогічні в заяві про зміну позовних вимог від 19.04.2013 року і наполягала на їх задоволенні. Зустрічний позов не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що своєчасне погашення процентів і кредиту з 03.08.2006 року по 08.10.2009 року слід вважати згодою сторони з усіма умовами чим здійснено правочин, який відповідає вимогам законодавства. Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 не визнала, надавши письмову заяву про застосування позовної давності та письмові заперечення, в яких послалась, що на момент оформлення договору застави від 03.08.2006 року діяла норма ст..13 закону України „Про заставу" у редакції від 04.10.2005 р., якою не було передбачено обов'язкове нотаріальне оформлення рухомого майна, а при укладанні кредитного договору ОСОБА_4 надав банку просту письмову форму своєї згоди на передачу в заставу автомобіля AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1 (4-а сторінка кредитного договору), тому вважає відсутніми підстави недійсності. Представник відповідача за первинним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, первинний позов не визнав, на вимогах зустрічного позову наполягав, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 - визнав. При цьому додатково пояснив, що вважає необґрунтованими вимоги банку про звернення стягнення на автомобіль, який належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони по договору, тому звернення стягнення можливе тільки на його особисте майно і частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі, а у даному випадку частки не визначені і позов до другого співвласника банк не заявив, крім того банк не надав доказів щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, сама позовна заява і заяви про зміну позовних вимог не містять таких даних, а лише констатують факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і це свідчить, що позивач за первинним позовом не довів наявність заборгованості за кредитним договором, що також виключає можливість звернення стягнення на спірне майно. Щодо зустрічного позова пояснив, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію про кінцеву сукупність вартості кредиту та вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів в оману позичальника щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного здорожчання кредиту та загальної суми кредиту, яку він сплатив би банку, проводячи оплату встановленими у договорі розмірами щомісячних платежів у визначеній у договорі кількості таких платежів, що вказує на обман і недійсність кредитного договору та договору застави рухомого майна, як забезпечення недійсного договору, крім того дописка на 4-й сторінці кредитного договору не може вважатися належним доказом письмової згоди ОСОБА_4 на укладення договору застави нерухомого майна з огляду на його твердження про її відсутність і відсутність взагалі на той час автомобіля у спільній сумісній власності. Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином і подав заяву провести судове засідання без його участі. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного. 03.08.2006 року ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали кредитний договір № GOHЗАК10000530, у відповідності до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 59590,00 доларів США для купівлі автомобіля, а також у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,96% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,25% від суми виданого кредиту, позичальник у свою чергу повинен надавати щомісячний платіж у сумі 1464,91 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Забезпеченням виконання зобов'язань виступає застава автомобіля AUDI A6, у зв'язку з чим ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 уклали договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, на підставі якого до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відповідний запис про обтяження спірного автомобіля. На 4-й сторінці кредитного договору після підпису сторін договору міститься текстова інформація з якої вбачається, що ОСОБА_4 начебто дає згоду на укладання позичальником кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.20006 р., одержання кредитних коштів та їх використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1) з метою забезпечення виконання забов'язань по зазначеному договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним (повністю або частково), зобов'язуеться передати ПриватБанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором, а також зазначена фамілія, ім'я та по батькові і міститься підпис. Зі змісту ст..65 СК України вбачається, що презумпція за якою при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя не поширюється на укладання одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, у випадку оформлення яких, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Частиною 2 цієї ж статті СК України передбачено можливість дружини, чоловіка на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладеній другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Із п.1 ч.1 ст.31 ЦК України вбачається, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Крім того, за ч.1 ст.6 закону України „Про заставу" та положеннями ст..578 ЦК України, майно яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, засада змагальності в цивільному судочинстві є засадою особистої автономії сторін у цивільному процесі. Від волевиявлення сторін повинні залежати дії суду в доказовій діяльності. Активне втручання суду в доказову діяльність сторін , без їх волі на те, суперечить суті і природі цивільних прав, які особа здійснює вільно, на власний розсуд. Суд не вважає належним доказом дописку на 4-й сторінці кредитного договору, яка на думку позивача, за первинним позовом свідчить про письмову згоду ОСОБА_4 на укладання саме договору застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року, оскільки дописка цього не містить, крім того мова йде про майно, що належить йому на праві спільної власності із позичальником (у тому числі автомобіль AUDI, номер кузова: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1), який на момент укладення кредитного договору від 03.08.2006 р. не міг знаходитись за вказаною адресою і взагалі ще не знаходився у власності подружжя, що викликає сумніви щодо належності підпису саме ОСОБА_4 який тим більше у позовній заяві стверджує про відсутність його письмової згоди, а банк не надав переконливих доказів і не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи. Суд не може розглядати дописку і як зобов'язання ОСОБА_4, оскільки він не є стороною кредитного договору, який є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч.1 ст.1054 ЦК України) і за відсутності обов'язкових для цього реквізитів у ній (підпису уповноваженої особи та печатки установи кредитодавця). Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.3 ст.203 ЦК України є підставою недійсності правочину. Таким чином, відсутність письмової згоди другого з подружжя ОСОБА_4 на укладання його дружиною ОСОБА_3 договору застави рухомого майна є наслідком його недійсності. З огляду на зазначене, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 про визнання недійсним договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 підлягають задоволенню. Недійсність договору застави рухомого майна від 03.08.2006 р., укладеного між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_3 виключає можливість звернення стягнення на це рухоме майно, у зв'язку з цим слід відмовити у повному обсязі в задоволені первинного позову ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави. Разом із тим, суд вважає за необхідне навести і інші для цього підстави. Згідно ч.1 ст.73 СК України, за зобов'язаннями одного із подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі. У даному випадку предмет застави не є особистим майном ОСОБА_3, а має режим спільної сумісної власності подружжя, частка ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності подружжя на спірне рухоме майно не виділена в натурі, тому звернення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач за первинним позовом не надав доказів того, що договір було укладено в інтересах сім'ї і отримане за договором було використане на її потреби (ч.2 ст.73 СК України), крім того ПАТ КБ „ПриватБанк" не заявляв позовні вимоги до другого співвласника. Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. З огляду на це, суд має право звернути стягнення на предмет застави лише за умови доведення позивачем за первинним позовом ПАТ КБ „ПриватБанк" факту невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Втім ПАТ КБ „ПриватБанк" у позовній заяві лише констатує факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту і не надав належних доказів, підтверджуючих видачу і отримання кредиту, у тому числі, видачу і отримання кредитних коштів у розмірі 21602,88 доларів США на сплату страхових платежів, не надав взагалі платіжних документів, підтверджуючих погашення кредиту, що також виключає можливість задоволення первинного позову. Стосовно зустрічного позову суд дійшов до висновку, що кредитний договір від 03.08.2006 р. укладений позивачем за зустрічним позовом під впливом обману з боку банку. Частина 3 ст.203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі. Проте волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідало їх реальній волі. Зокрема, волі позичальника відповідало отримання кредиту, загальна вартість якого складає 87894,60 доларів США, це вбачається із підписаного спірного договору з урахуванням щомісячного платежу 1464,91 доларів США за період з 03.08.2006 р. по 03.08.2011 р. Умови кредитування, які реально встановлені, не відповідають зазначеним вимогам, так як загальна ціна договору значно більше, ніж встановлено у договорі про що свідчить виписка банка, згідно якої ОСОБА_3 в рахунок погашення кредиту внесла кошти на загальну суму 75998,24 доларів США з 29.09.2006 р. по 25.11.2010 р., в позовній заяві станом на 06.10.2011 р. на кінець періоду кредитування банк вказує заборгованість 29627,63 доларів США, що у сумі значно перевищує загальну вартість ніж встановлено у договорі. Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме банком, відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача. Оскільки вказані розбіжності у розрахунках здійснені виключно на користь банку, то суд вважае підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено ОСОБА_3 під впливом обману з боку банку. Мотивом обману , в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях банку. Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Суд не приймає до уваги посилання представника банку на те, що позивачем протягом певного періоду виконувалися умови кредитного договору, оскільки згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, а тому суд визнає недійсність договору застави рухомого майна і з цих підстав. Суд вважає безпідставними посилання банку на пропуск ОСОБА_4 і ОСОБА_3 строку позовної давності. У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_4 про договір застави, а ОСОБА_3 про наявність обману з боку банку стало відомо після ознайомлення представника з матеріалами справи 24.04.2012 р., і вказане твердження банком не спростовано. Керуючись ст..ст.8, 209, 213, 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 г. та договору застави рухомого майна- задовольнити. Позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" і до ОСОБА_3 про визнання недійним договору застави рухомого майна - задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Визнати недійсним з моменту укладення договір застави рухомого майна № GOHЗАК10000530 від 03.08.2006 року. Виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстраційний запис 3550961 від 03.08.2006 р. відносно об'єкта обтяження: автомобіля AUDI A6, рік випуска 2006, номер кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя С. Б. Тарасенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/31896172

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" січня 2012 р. Справа № 4/82/2011/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дунаєвської Н.Г. –головуючого, Мележик Н.І., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2011 року у справі № 4/82/2011/5003 Господарського суду Вінницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард-5", м. Вінниця, до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", в особі відділення № 404 ПАТ "УкрСиббанк", м. Вінниця, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ЛЛД", м. Вінниця ; 2) Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 м. Вінниця ; 3 ) Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, в особі Вінницької філії ДП "Інформаційний центр", м. Вінниця, про визнання недійсним договору іпотеки від 26.06.2007р. та договору застави рухомого майна № 77802 від 28.06.2007р., за участю представників сторін: позивача ОСОБА_1 . (дов. від 04.01.12); відповідача – ОСОБА_2 (дов. від 29.12.11); третіх осіб – не з’явились, в с т а н о в и в: У червні 2011 року позивач ТОВ "Авангард-5" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "УкрСиббанк", в особі відділення № 404 ПАТ "УкрСиббанк", про визнання недійсними договору іпотеки та договору застави. Вказував, що 26.06.07 між АКІБ "УкрСиббанк" (кредитором) та ТОВ "ВКФ "ЛЛД" (позичальником) був укладений кредитний договір № 11175179000, згідно якого кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в сумі 270 000 грн., з терміном користування кредитом до 25.06.18, а позичальник –повернути кредит та проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором. Зазначав, що 26.06.07, в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ВКФ "ЛЛД" за кредитним договором № 11175179000 від 26.06.07, між ним (іпотекодавцем) та АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержателем) був укладений договір іпотеки, згідно якого він передав іпотекодержателю в іпотеку будівлі та споруди цегельного заводу, що розташовані під № 43 по вул. Ю.Лісового в с. Іванівка Вінницького району Вінницької області, на земельній ділянці площею 1,94 га. Вартість об’єкту іпотеки становить 940 881 грн. Також зазначав, що 26.06.07, в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ВКФ "ЛЛД" за кредитним договором № 11175179000 від 26.06.07, між ним (заставодавцем) та АКІБ "УкрСиббанк" (заставодержателем) був укладений договір застави рухомого майна № 77802, згідно якого він передав банку в заставу обладнання ТОВ "Авангард-5" на загальну вартість 426 283 грн. Посилаючись на ту обставину, що зазначені договори зі сторони ТОВ "Авангард-5" підписані особою, яка не мала на це відповідних повноважень, що є порушенням вимог ст.ст. 92, 203 ЦК України, позивач просив: визнати спірні договори іпотеки та застави від 26.06.07 недійсними з підстав, що визначені ст. 215 ЦК України; зобов’язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лавренову Г.І. зняти заборону на відчуження та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за реєстровим № 5214071, контрольна сума БАБВ493004 та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна за реєстровим № 5214096, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 26.06.07 за № 2769, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" в особі відділення № 404 АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Авангард-5"; зобов’язати Державне підприємство "Інформаційний центр" виключити записи з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстровим № 6119134, контрольна сума ЗЕ9Е00А008, що є предметом застави на підставі договору застави рухомого майна № 77802 від 26.06.07, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" в особі відділення № 404 АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Авангард-5". Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 липня 2011 року (суддя Білоус В.В.), в позові відмовлено. Рішення мотивоване посиланнями на ту обставину, що на час укладення спірних договорів, директор ТОВ "Авангард-5" мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для їх укладення від імені товариства. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2011 року (колегія суддів у складі: Грязнова В.В. –головуючого, Савченко Г.І., Тимошенко О.М.), рішення скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позову. Постановлено: визнати недійсним договір іпотеки від 26.06.07, укладений між ТОВ "Авангард-5" та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лавреновою Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2769; визнати недійсним договір застави № 77802 від 26.06.07, укладений між ТОВ "Авангард-5" та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк". Зобов’язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лавренову Г.І. зняти заборону на відчуження та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за реєстровим № 5214071, контрольна сума БАБВ493004 та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна за реєстровим № 5214096, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 26.06.07 за № 2769, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" в особі відділення № 404 АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Авангард-5"; зобов’язати Державне підприємство "Інформаційний центр" виключити записи з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за реєстровим № 6119134, контрольна сума ЗЕ9Е00А008, що є предметом застави на підставі договору застави рухомого майна № 77802 від 26.06.07, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" в особі відділення № 404 АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Авангард-5". Постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_4, який підписав оспорювані договори зі сторони ТОВ "Авангард-5", повноважень від товариства, на прийняття майнової поруки перед банком, не отримував, на посаду директора ТОВ "Авангард-5" загальними зборами засновників від 26.06.07 не призначався, а уклавши оспорювані договори –фактично розпорядився майном товариства, що суперечить цілям діяльності товариства. У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 26.06.07 між АКІБ "УкрСиббанк" (кредитором) та ТОВ "ВКФ "ЛЛД" (позичальником) був укладений кредитний договір № 11175179000, згідно якого кредитор зобов’язався надати позичальнику кредит в сумі 270 000 грн., з терміном користування кредитом до 25.06.18, а позичальник –повернути кредит та проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором. 26.06.07, в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ВКФ "ЛЛД" за кредитним договором № 11175179000 від 26.06.07, між ТОВ "Авангард-5" (іпотекодавцем) та АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержателем) був укладений договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку будівлі та споруди цегельного заводу, що розташовані під № 43 по вул. Ю.Лісового в с. Іванівка Вінницького району Вінницької області, на земельній ділянці площею 1,94 га. Вартість об’єкту іпотеки становить 940 881 грн. Водночас, 26.06.07, в забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ВКФ "ЛЛД" за кредитним договором № 11175179000 від 26.06.07, між ТОВ "Авангард-5" (заставодавцем) та АКІБ "УкрСиббанк" (заставодержателем) був укладений договір застави рухомого майна № 77802, згідно якого заставодавець передав банку в заставу обладнання ТОВ "Авангард-5" на загальну вартість 426 283 грн. Судами встановлено, що зазначені договори іпотеки та застави зі сторони ТОВ "Авангард-5" підписані директором товариства ОСОБА_4 на підставі рішення загальних зборів засновників від 26.06.07, оформленого протоколом № 3. Згідно рішення загальних зборів засновників від 26.06.07, оформленого протоколом № 3, учасниками товариства було вирішено звільнити ОСОБА_6. з посади директора ТОВ "Авангард-5" та призначити на посаду директора товариства ОСОБА_4 Рішенням загальних зборів ТОВ "Авангард-5" від 18.06.07, оформленим протоколом № 7, вирішено виступити майновим поручителем перед АКІБ "УкрСиббанк" за ТОВ "ВКФ "ЛЛД", за кредитним договором, та передати в іпотеку цілісний майновий комплекс цегельного заводу, що розташований під АДРЕСА_1 Уповноважити ОСОБА_4 на підписання договору іпотеки та інших документів, пов’язаних з кредитним договором. Зазначені протоколи, якими оформлені рішення загальних зборів, підписані Головою зборів –ОСОБА_5 та Секретарем –ОСОБА_4 Відповідно до вимог ч. 2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Приписами ст. 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Пунктом 5.1 статуту ТОВ "Авангард-5" передбачено, що одним із джерел формування майна підприємства є доходи, отримані від реалізації товарів, робіт, послуг і інших цінностей. Передача рухомого та нерухомого майна товариства, на підставі спірних договорів, в заставу та в іпотеку не спрямована на отримання прибутку підприємства для досягнення його цілей, визначених статутом. Таким чином, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, уклавши 26.06.07 договір іпотеки (нежитлових приміщень) та договір застави, ОСОБА_4 фактично розпорядився майном товариства, що суперечить цілям діяльності товариства, визначеним статутом ТОВ "Авангард-5". В силу вимог ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Разом з тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів наступного схвалення ТОВ "Авангард-5" укладених від його імені ОСОБА_4 оспорюваних договорів. Крім того, як встановлено апеляційним господарським судом, рішення про зміну директора, проведення державної реєстрації змін, внесення зазначених змін до Єдиного державного реєстру та укладення спірних договорів відбулося в один день –26.06.07. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України). Враховуючи, що всі зазначені дії відбулися в один день, банк зобов’язаний був скористатись наданим йому приписами ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правом щодо ідентифікації клієнта. Як зазначалось вище, протоколи № 7 та № 3, якими оформлені рішення загальних зборів від 18.06.07 та від 26.06.07, підписані Головою зборів –ОСОБА_5 та Секретарем –ОСОБА_4 Водночас судами встановлено, що згідно Висновку № 465/799 судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 15.03.11, підпис на протоколі зборів № 3 від 26.06.07 від імені учасника товариства ОСОБА_5 - голови зборів засновників ТОВ "Авангард-5" виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5 - голови зборів засновників ТОВ "Авангард-5", електрофотографічне зображення якого міститься на електрофотокопії протоколу зборів № 7 від 18.06.07 виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою (т. 2, а.с. 14-15). Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.04.11 у справі №12/151-10 за позовом ОСОБА_6 ОСОБА_7. до ТОВ "Авангард-5", ОСОБА_4, Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання недійсними рішень загальних зборів, постановлено: визнати недійсними рішення зборів засновників ТОВ "Авангард-5", оформлені протоколом № 3 від 26.06.07 про звільнення з посади директора ТОВ "Авангард-5" ОСОБА_6. та обрання директором товариства ОСОБА_4; визнати недійсними рішення зборів засновників ТОВ "Авангард-5", оформлені протоколом № 7 від 18.06.07 про виступлення ТОВ "Авангард-5" поручителем перед АКІБ "УкрСиббанк" за ТОВ "ВКФ "ЛЛД" за кредитним договором та щодо уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору іпотеки та інших документів, пов’язаних з кредитним договором. Рішення набрало законної сили, на його виконання видано наказ (т. 1, а.с. 18-23). Положення ст. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначені завдання суду, якими передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Враховуючи ту обставину, що передача майна ТОВ "Авангард-5" в заставу та в іпотеку фактично однією особою порушувала визначені статутом цілі діяльності товариства та позбавляла його учасників на отримання прибутку від діяльності товариства, а також те, що захистити порушене право товариства у будь-який інший встановлений законом спосіб неможливо, суд апеляційної інстанції, надавши юридичну оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, дійшов правильних висновків про те, що оспорювані договори суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та цілям діяльності товариства, що відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, є підставою до визнання їх недійсними. Зазначеним обставинам, місцевим господарським судом, відповідна правова оцінка не надавалась, що вплинуло на правильність встановлення дійсних правовідносин сторін та на застосування норм матеріального права до спірних правовідносин. З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав до визнання спірних договорів недійсними, не знайшли свого підтвердження при здійсненні судом касаційної інстанції перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, тому їх слід залишити поза увагою суду. Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення. 2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2011 року у справі № 4/82/2011/5003 залишити без змін. Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська Судді: Н.І. Мележик О.А. Подоляк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20828461

Справа № 9/2/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" лютого 2010 р. Господарський суд Миколаївської області в складі судді Філінюка І.Г . , при секретарі судового засідання Войтовській Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора Центрального району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Украгролізинг», 01023, м. Київ, вул. Мечнікова, 16-а, в особі Миколаївської філії Національної акціонерної компанії «Украгролізинг», 54025, м. Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 91-б до 1-го відповідача: Закритого акціонерного товариства «Росток», 56100, Миколаївська область, м. Баштанка, вул. Заводська, 2 до 2-го відповідача: Закритого акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 2-а про: визнання недійсним договору застави. За участю представників : від позивача: Джуржій С.А., дов. №14/20-58-10, від 15.01.10 р. від 1-го відповідача: не з`явився. від 2-го відповідача: Дядюренко М.П., дов.№1916 від 01.09.09 р. В судовому засіданні приймає участь прокурор Волкожа С.В. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ВАТ НАК «Украгролізинг»до ЗАТ «Росток»та ПАТ ПУМБ про визнання недійсним договору застави. Представник 1-го відповідача у судове засідання не з’явився, відзиву на позовні вимоги не надав. Від другого відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду по суті Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ЗАТ «Росток»на рішення господарського суду Миколаївської області по справі №16/220/09, яким було розірвано договір фінансового лізингу та стягнуто з останнього заборгованість. Представник 1-го відповідача у судове засідання не з’явився, відзиву на позовні вимоги не надав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №11006330. В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. На підставі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників позивача, 2-го відповідача та прокурора, господарський суд, - Встановив: 11 травня 2004 року між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" та Закритим акціонерним товариством «Росток»укладено договір фінансового лізингу від № 14-04-720 фл. Згідно умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався у встановлені строки передати в користування майно, закупівля якого фінансується за рахунок коштів Державного лізингового фонду (коштів державного бюджету), а лізингоотримувач - прийняти майно і сплатити його вартість. На підставі договору та актів приймання-передачі №1 від 20.09.04 р. та №2 від 31.12.04 р. ЗАТ «Росток»отримало у фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку - комплект обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць. Вартість техніки склала 1894183 грн. 20 коп. 10.01.08 р. між ЗАТ "Росток" та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк»було укладено договір застави рухомого майна № 7.4-87/30, за яким в заставу було передано комплект обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць. Проте позивач вважає, що укладення договору від 10.01.08 р. суперечить діючому законодавству виходячи з того, що у відповідності до п. 5.1 договору лізингу, предмет лізингу протягом всього строку дії договору фінансового лізингу є власністю позивача, тому відповідно до п. 5.4. договору лізингу відповідач 1 не має права передавати предмет лізингу в суборенду, сублізинг, заставляти чи відчужувати, або в будь-який іншій спосіб розпоряджатися чи відчужувати предмет лізингу без письмового дозволу позивача. Прокурор у позові зазначив, що відповідач 1 не звертався до ВАТ НАК «Украгролізинг»з проханням надати дозвіл на заставу предмету лізингу, в свою чергу ВАТ НАК «Украгролізинг»такого дозволу відповідачу 1 не надавав. При укладені договору застави від 10.01.2008р. відповідач 1 не повідомив заставодержателю - відповідачу 2 обставин, які мають істотне значення при укладанні договору застави, а саме обставину, що відповідач 1 не є власником заставленого майна, що право власності на заставлене майно належить ВАТ НАК «Украгролізинг». Про укладення договору застави між відповідачем 1 та відповідачем 2 ВАТ НАК «Украгролізинг» дізнався на підставі витягу з реєстру обтяжень рухомого майна. Позивач вважає, що при укладанні договору застави від 10.01.2008р. укладеним між відповідачем 1 та відповідачем 2 - відповідач 1 порушив вимоги ч. 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (в даному випадку ЗАТ «Росток» не мало відповідних повноважень стосовно майна, що було передано на умовах лізингу підприємству ВАТ НАК «Украгролізинг»), а також ч. 1 ст. 215 ЦК України, яка встановлює підстави для недійсності правочину. Крім того, при укладенні договору застави рухомого майна від 10.01.2008р. відповідачами порушені вимоги ст. 4 Закону України «Про заставу», відповідно до якої предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Таким чином майно, передане ЗАТ «Росток»в заставу ЗАТ «ПУМБ»придбано за бюджетні кошти, та підлягає поверненню ВАТ НАК «Украгролізинг» внаслідок недотримання відповідача - 1 умов договору лізингу, що стало підставою для звернення прокурора з вказаною позовною заявою до суду. Від відповідача 2 надійшло до суду клопотання про зупинення провадження у справі №9/2/10 за позовом ВАТ НАК «Украгролізинг» до ЗАТ «Росток»та ПАТ «ПУМБ»про визнання недійсним договору застави № 7.4-87/30 від 10.01.2008р. у частині передачі в заставу комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць до вирішення спору по справі № 16/220/09 про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення заборгованості та зобов'язання виконати певні дії, оскільки рішення по цій справі може безпосередньо вплинути як на розгляд, так і на прийняття рішення по справі №9/2/10. Як повідомив в судовому засіданні відповідач 2, господарським судом Миколаївської області 01.02.2010 р. було прийнято рішення по справі № 16/220/09, яким задоволено вимоги ВАТ НАК «Украгролізинг» до ЗАТ «Росток»в повному обсязі, а саме: розірвано договір фінансового лізингу; стягнуто з відповідача 1 заборгованість за договором фінансового лізингу, та зобов’язано повернути комплект обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць ВАТ НАК «Украгролізинг». Відповідач 1 не погоджуючись з таким рішенням, 10.02.2010 р. звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою про скасування вказаного рішення та прийняття нового рішення, яким клопоче задовольнити лише одну вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованості за договором фінансового лізингу. Відповідач 2 у своєму клопотанні зазначає, що у разі задоволення Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача 1 зникає підстава звернення із позовом до суду ВАТ НАК «Украгролізинг»до ЗАТ «Росток»та ПАТ «ПУМБ»про визнання недійсним договору застави № 7.4-87/30 від 10.01.2008 р. у частині передачі в заставу комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць взагалі, а відмова в поверненні комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4 до позивача означатиме залишення цього обладнання у власності ЗАТ «Росток». Оскільки обладнання буде власністю відповідача 1, то відповідно не буде жодних законних підстав щодо визнання недійсним договору застави № 7.4-87/30 від 10.01.2008р. у частині передачі в заставу комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4. Ухвалою суду від 25.02.2010р. відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Прокурор та позивач в судовому засіданні повністю підтримали позовні вимоги. Розглянувши всі матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного: Відповідно до ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Статтею 217 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до договору застави рухомого майна №7.4-87/ЗО від 10.01.2008 р. ЗАТ «Росток»передало ПАТ «ПУМБ»в заставу майно, яке було отримано ним за договором лізингу №14-04-720 фл від 11.05.2004 р. Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п. 3.8 договору №14-04-720 фл від 11.05.2004 р. лізингоодержувач –ЗАТ «Росток»у всіх реєстраційних, бухгалтерських документах тощо зобов’язаний здійснити запис «Власність ВАТ «НАК «Украгролізинг». Відповідно до п. 5.1 предмет лізингу протягом всього строку дії договору є власністю лізингодавця, тобто ВАТ «НАК «Украгролізинг». Пунктом 5.4 договору №14-04-720 фл від 11.05.2004 р. передбачено, що лізингоодержувач не має права передавати предмет лізингу в суборенду, сублізинг, заставляти чи відчужувати , або в будь-який спосіб розпоряджатися чи відчужувати предмет лізингу без письмового дозволу лізингодавцю. Пунктом 5.6 договору лізингу вказано, що предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувач після закінчення строку дії договору і/ібо виконання зобов’язань щодо сплати всіх лізингових платежів і повної вартості предмета лізингу на підставі двостороннього акту приймання-передачі. Таким чином, відповідно до вищезазначених умов договору лізингу, до ЗАТ «Росток» на весь час дії договору переходило право користування майном, а не право власності на нього. Відповідачем 1 було порушено умови п.5.4 договору лізингу щодо заборони передачі предмету лізингу в заставу. Станом на час укладення договору застави предмет лізингу був власністю ВАТ «НАК «Украгролізинг». Докази щодо переходу права власності на предмет лізингу до ЗАТ «Росток» у матеріалах справи відсутні. Оскільки предмет лізингу не належить лізингоодержувачу, він не мав права на його відчуження чи передачу у заставу, договір застави №7.4-87/30 від 10.01.2008 р., укладений між Закритим акціонерним товариством «Росток»і Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк»в частині передачі в заставу комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць (заводський №5 та №7 включених в п. 64 та п. 65 додатку №1 до договору застави рухомого майна №7.4-87/30 від 10.01.08 р.) не відповідає вимогам закону та його слід визнати недійсним. Судові витрати слід покласти на відповідача 1, оскільки з його вини позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права. Керуючись ст. 203, 215, 227, 576, 806 ЦК України, ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд – В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати договір застави №7.4-87/30 від 10.01.2008 р., укладений між Закритим акціонерним товариством «Росток»та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк»в частині передачі в заставу комплекту обладнання для курей-несучок ОКН-4 у кількості двох одиниць, заводський №5 та №7, (визначеними пунктом 64 «Обладнання ОКН-4 Пташник №2»та пунктом 65 «Обладнання ОКН-4 Пташник №1 додатку №1 до договору застави рухомого майна №7.4-87/30 від 10.01.08 р.) –недійсним з моменту укладення. 3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Росток», (56100, Миколаївська область, м. Баштанка, вул. Заводська, 2, Код ЕДРПОУ 25992238) в доход держбюджету України (Код платежу 22090200; р/р 31118095700006, Банк: ГУДКУ у Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096) - 85 грн. держмита. 4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Росток», (56100, Миколаївська область, м. Баштанка, вул. Заводська, 2, Код ЕДРПОУ 25992238) на користь Державного бюджету Центрального району м. Миколаєва (Код платежу 22050000; р/р 31211259700006, Банк: ГУДКУ у Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096) - 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10673815

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642 Справа №9/70пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Марченко О.А., Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С. при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.); від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.). З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України. СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив: 16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007. Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором. Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо: - повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: - сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); - валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; - строк користування кредитом - до 17.06.2013р. - сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007. Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня. При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер. Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р. Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.). Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були. Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”. Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України. Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні. Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами. При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп. Видати наказ після набуття рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення. Головуючий суддя Суддя Іванченкова О.М. Суддя Нестеренко Ю.С.

Справа № 2 – 327 / 2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2010 року Чемеровецький районний суд Хмельницької області В складі: головуючого-судді - Назарчука Р.В. при секретарі - Ніколаєвій Л.М. представників - Кисіль Ю.В., ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Чемерівці цивільну справу за позовами Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про визнання недійсними кредитних договорів та договорів застави, зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа без заявлення самостійних вимог – приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І.В. про захист прав споживача,- в с т а н о в и в : Позивач ПАТ "Універсал Банк" 21.05.2010р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008р. в сумі 324112,21грн. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 25.02.2010р. звернувся до суду з позовом до ПАТ "Універсал Банк" про визнання недійсним укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору № CL21427 від 29.02.2008р. Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 09.06.2010р. позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до ПАТ "Універсал Банк" про визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження. 25.06.2010р. ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з уточненим позовом до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008р., укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_4 118504,57грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975,08грн. До початку розгляду справи по суті 04.08.2010р. ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ПАТ "Універсал Банк", третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк", зобов’язання ПАТ "Універсал Банк" повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008р. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню. В судовому засіданні 06.10.2010р. представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 зменшив розмір позовних вимог зустрічного позову і просить суд визнати недійсними кредитні договори №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL52689 від 20.06.2008р., договори застави №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., зобов’язати ПАТ "Універсал Банк" прийняти від ОСОБА_5 24379,53грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 406,33грн. Третя особа приватний нотаріус Новченков І.В. в судове засідання не з'явився, однак до початку розгляду справи по суті подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги не визнає, оскільки договори застави посвідчено правомірно. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у позовній заяві ПАТ "Універсал Банк", наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 заперечив та пояснив, що зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 не підлягає прийняттю до спільного розгляду з первісним позовом, оскільки поданий в порушення ч.1 ст. 123 ЦПК України після початку судового розгляду справи, в силу ст.ст. 73, 202-214, 371, 509-545, 626-637, 1046-1057 ЦК України, ст.ст. 65, 73 СК України, ч.8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" допускається укладання кредитних договорів одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, зобов’язання по таким договорам не створюють жодних правових наслідків для того з подружжя з ким кредитний договір не укладався оскільки валютні цінності одержанні за ними є особистою приватною власністю того з подружжя хто підписував кредитний договір, кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 містять усі істотні умови передбаченні ст.ст. 207, 628, 638 ЦК України, ч.4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", в силу ст.ст. 6, 13, 625, 627, 629, 1046, 1054 ЦК України ВАТ "Універсал Банк" не мав жодних переваг перед споживачами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за підписаними з ними кредитними договорами, положення ст.ст. 1, 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не мають жодного відношення до підстав недійсності кредитних договорів, згідно положень п."г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533, ст. 1049 ЦК України, ст. 2, п.3 ч.1, п.1 ч.2 ст. 47, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пп. 2.1, 2.3, 5.3 "Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" затвердженого Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001р., п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., п.3 "Інструкції про касові операції в банках України" затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., пп. 7, 13 "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затвердженої Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. ВАТ "Універсал банк" правомірно укладав кредитні договори з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в іноземній валюті та видавав у ній кредити, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 повертати кредити зобов’язані у тій смій валюті, іноземна валюта є законним засобом платежу на території України. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй позовній заяві в інтересах ОСОБА_4, наполягає на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив та пояснив, що виходячи з ч.1 ст.215 ЦК України кредитні договори укладені ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є недійсними, оскільки їх зміст суперечить Конституції України, Цивільному, Господарському та Сімейному кодексам України, Законам України "Про захист прав споживачів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", особи, які вчиняли правочини від імені ВАТ не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, просить суд застосувати вимоги ч.1 ст. 216 ЦК України з наданням розстрочки виконання на 60 місяців. Представник ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги викладені у своїй зустрічній позовній заяві в інтересах ОСОБА_5, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 визнав з підстав зазначених у ньому, проти позову ПАТ "Універсал Банк" заперечив, надав пояснення аналогічні поясненням ОСОБА_2, а також зазначив, що в даний час жодних договірних відносин ОСОБА_5 і ОСОБА_4 не мають з ПАТ "Універсал банк", оскільки юридична особа ВАТ "Універсал Банк" припинилася і не відбулося її заміни на ПАТ "Універсал Банк" в договірних відносинах з ОСОБА_5, ОСОБА_4 Заслухавши пояснення представників ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку що в задоволені позову ПАТ "Універсал Банк" слід відмовити, позов ОСОБА_4 і позов ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено, що ВАТ "Універсал Банк" було резидентом України, з 20.01.1994р. по 06.07.2009р. (20.01.1994-08.10.1997рр. АБ "Оазис" (м. Тернопіль), 09.10.1997-29.04.2001рр. АБ "Євроцентр" (м. Львів), 30.04.2001-26.08.2007рр. ВАТ "Банк Універсальний" (м. Львів), 27.08.2007-06.03.2008рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Львів), 07.03.2008-06.07.2009рр. ВАТ "Універсал Банк" (м. Київ). З 08.07.2009р. розпочало свою діяльність ПАТ "Універсал Банк" (м. Київ). ПАТ "Універсал Банк" є резидентом України. Також це доведено: свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №479981 від 08.07.2009р., Статутом ПАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 07.07.2009р., Статутом ВАТ "Універсал Банк" (нова редакція) від 21.11.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Універсал Банк" від 07.03.2008р., Змінами до Статуту ВАТ "Банк Універсальний" від 09.11.2007р. ОСОБА_4, ОСОБА_5 є резидентами України, що стверджується довідкою про присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_1 від 20.10.2000р. і карткою фізичної особи – платника податків НОМЕР_2 від 24.02.2003р. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є подружжя – чоловіком і дружиною, щостверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 від 02.12.1979р., паспортом серії НОМЕР_4 від 18.12.1999р., паспортом серії НОМЕР_5 від 27.11.1996р. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL21427 про надання ОСОБА_4 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 37413,59 доларів США на придбання автомобіля TOYOTA Camry за договором купівлі-продажу автомобіля №GM-1-05.02.2008 від 05.02.2008р., укладеного з ТОВ "Грант Мотор", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Комплексним договором добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО), водія та пасажирів від нещасних випадків (НВ) №06/02-029295 від 29.02.2008р. укладеного між ОСОБА_4 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_4 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 12,75% річних на день укладання і 38,25% річних в разі прострочення платежу. 29.02.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 укладено договір застави транспортного засобу №CL21427 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_4 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 виданого 26.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 198300 грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором №CL21427. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" дружина ОСОБА_4 ОСОБА_5 надала письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_5 від 29.02.2008р. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено у письмовій формі кредитний договір №CL52689 про надання ОСОБА_5 кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 13188,52 доларів США на придбання автомобіля CHEVROLET AVEO SF69Y за договором купівлі-продажу автомобіля №18356 від 17.06.2008р., укладеного з ТзОВ "УКРАВТОЗАЗСЕРВІС", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед страховою компанією по сплаті страхової премії за Договором добровільного страхування транспортного засобу №06/02-032235 від 21.06.2008р. укладеного між ОСОБА_5 і ЗАТ УСК "Княжа", погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ВАТ "Універсал Банк" щодо сплати винагороди за ініціювання кредиту за цим договором, повернення ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" на протязі 96 місяців цього кредиту та процентів в розмірі 15% річних на день укладання і 45% річних в разі прострочення платежу. Також це доведено цим договором. 20.06.2008р. між ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 укладено договір застави транспортного засобу №CL25689 посвідчений приватним нотаріусом Новчинковим І.В. про заставу ОСОБА_5 транспортного засобу належного на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 виданого 18.06.2008р. 2-м МРВ ДАІ м. Городок УМВС України в Хмельницькій області вартістю 65000грн. з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором № CL52689. За наполяганням ВАТ "Універсал Банк" чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_4 надав письмову згоду на цю заставу їх спільної сумісної власності подружжя. Також це доведено цими договором, заявою ОСОБА_4 від 18.07.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомляли ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про зміну кредитора по кредитних договорах №№CL21427 і CL52689. ОСОБА_5 не давала згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL21427. ОСОБА_4 не надавав згоди (усної чи письмової) на укладання кредитного договору №CL52689. У ОСОБА_4 і ОСОБА_5 крім їх заробітних плат інших джерел доходів немає. Укладаючи кредитний договір №CL21427 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борг перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн., також укладаючи кредитний договір №CL52689 ВАТ "Універсал Банк" знав, що сім’я ОСОБА_5 має борги перед ЗАТ КБ "Надра" в розмірі 148000грн. і перед ВАТ "Універсал Банк" в розмірі 37413,59 доларів США. Кошти надані ВАТ "Універсал Банк" сім’ї ОСОБА_5 на виконання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 є споживчими кредитами. Також це доведено цими договорами, анкетою-заявою на отримання кредиту від 06.02.2008р., про що в судовому засіданні не заперечував представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. Перед укладання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" не повідомляв (усно чи письмово) ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно про наявні форми кредитування які банк проводить з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що визнав в судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Кисіль Ю.В. ВАТ "Універсал Банк" вказав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 страхову компанію, в якій вони зобов’язані застрахувати предмети застави та визначив як обов’язкову умову договорів страхування предметів застави, щоб вигодонабувачем був лише ВАТ "Універсал Банк". ВАТ "Універсал Банк", ОСОБА_4, ОСОБА_5 на момент укладання оспорюваних кредитних договорів не мали індивідуальних ліцензій на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі і на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч.5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що ВАТ "Універсал Банк" перед наданням кредитів крім анкет-заяв на отримання кредитів інших відомостей про кредитоспроможність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від них не вимагав. Надати пояснення за рахунок яких доходів чи майна ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ВАТ "Універсал Банк" розраховував одержати надані їм позики та процентів від суми позик представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. не зміг. Пояснення представника ПАТ "Універсал Банк" Кисіля Ю.В. про те, що такої заяви достатньо для з’ясування кредитоспроможності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 суд оцінює критично і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" надаючи кредити за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 не додержався основних принципів кредитування – не перевірив кредитоспроможність позичальників. Згідно ч.3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Представник ПАТ "Універсал Банк" Кисіль Ю.В. пояснив, що зміст, умови кредитних договорів підписаних ВАТ "Універсал Банк" з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є типовим. Як видно з пп. 3.1.2 і 7.2.6 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно на всю суму отриманих кредитів в іноземній валюті здійснити купівлю у ВАТ "Універсал Банк" гривні та зарахувати їх в повному обсязі на свої поточні рахунки відповідно відкриті у ВАТ "Універсал Банк". Як видно з п. 3.3 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно застрахувати за їх відповідно рахунок належні їм автомобілі на користь ВАТ "Універсал Банк" в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії, при настанні дати закінчення цих договорів страхування здійснювати подальше щорічне страхування (повне КАСКО) в акредитованій ВАТ "Універсал Банк" страховій компанії на користь ВАТ "Універсал Банк". Згідно п. 4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 ВАТ "Універсал Банк" зобов’язав ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно сплатити йому винагороду за ініціювання ним надання кредитів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно розміром 561,2 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL21427) і 395,66 доларів США (рядок 2 додатку 1 до кредитного договору №CL52689). Суд вважає, що ВАТ "Універсал Банк" як умову надання кредитів вимагав від ОСОБА_4 і ОСОБА_5 придбати в нього товар (гривні), послуги (пропозиція надати кредит) і пов’язаної з ВАТ "Універсал банк" особи (страхової компанії) послугу (страхування). Згідно п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладання договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2) в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; 3) и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування,може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" 1. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. 2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. ВАТ "Універсал Банк" підпункти 2в, 2д, 2и, 2і п.1 ч.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не виконав при наданні кредитів за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689. З урахуванням цього і п.4.1 кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 суд погоджується з доводами представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про те, що кредитні договори №№CL21427 і CL52689 на умовах зазначених в них були нав’язані ВАТ "Універсал Банк" ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно і останні не могли здійснити свідомий вибір і вважає, що ВАТ "Універсал Банк" займався нечесною підприємницькою практикою ввівши споживачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в оману. Згідно п.1 ч.6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з цієї норми закону гроші одержані ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за кредитними договорами №№CL21427 і CL52689 від ВАТ "Універсал Банк" є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відхиляє твердження представника ПАТ "Універсал Банк" про те, що ці гроші є особистою приватною власністю кожного з подружжя ОСОБА_5, як необґрунтовані, такі, що спростовуються його-ж доводами про те, що надані ОСОБА_5 кредити повинні повертатися за рахунок заробітної плати кожного з них, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя, спростовуються позицією ВАТ "Універсал Банк" при укладанні договорів застави транспортних засобів №№ CL21427 і CL25689, нотаріально засвідченими заявами кожного з подружжя ОСОБА_5 про згоду на надання в заставу спільної сумісної власності подружжя (автомобілів) і суперечать ст.ст. 57, 60, 61 СК України. Згідно ст. 65 СК України 1. Дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Згідно до ч.1 ст.31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Суд вважає, що грошові кошти в сумі 37413,59 доларів США і 13188,52 доларів США виходять за межі дрібних побутових, є цінним майном та відповідно ч. 4 ст. 65 СК України їх отримання кожним із подружжя створює обов’язки для другого із подружжя. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 не виконали ч.3 ст. 65 СК України, оскільки не одержали письмової згоди на укладання цих договорів від другого з подружжя. Згідно ч.1 ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Згідно ч.3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Згідно ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Згідно ст. 192 ЦК України 1. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Згідно ст. 524 ЦК України 1. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. 2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ст. 533 ЦК України 1. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. 2. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених кошів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Згідно ст. 14 ГК України ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Аналогічні положення містяться в ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Згідно ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно ст. 19 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Згідно чч.1, 2, пп. в, г ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" 1. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 2. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Оскільки на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, суд вважає, що отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 при укладанні кредитного договору №CL21427, ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 при укладанні кредитного договору №CL52689 проігнорували ці норми Основного та інших законів. Наданий ПАТ "Універсал Банк" до матеріалів справи дозвіл №92-1 від 07.12.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у ВАТ "Універсал Банк" права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до п.5.3 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Посилання ПАТ "Універсал Банк" на п.1.5 "Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004р., як на підставу законності укладання кредитних договорів в іноземній валюті з резидентами і здійснення оплати в ній на території України, суд відхиляє виходячи з припису ч.5 ст. 8 ЦПК України, як такий, що не відповідає ч.3 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ч.2 ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Оскільки "Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" затверджена Постановою Правління НБУ №492 від 12.07.2003р. регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій суд не вважає її належним доказом. Суд вважає за необхідне вказати про те, що оспорювання в ході судового слідства представником ПАТ "Універсал банк" Кисільом Ю.В. розміру суми, яка підлягає поверненню сторонам після визнання кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 недійсними свідчить про фактичне визнання ПАТ "Універсал Банк" недійсності цих кредитних договорів. Таким чином при вчиненні правочинів: укладанні 29.02.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 і 20.06.2008р. ВАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 не додержано сторонами вимог встановлених чч. 1-3 ст.203 ЦК України і ці правочини керуючись ч.3 ст. 215 ЦК України слід визнати недійсними, а в задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовити, як такому, що ґрунтується на недійсному правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 останні є такими з моменту їх вчинення. Позови в частині визнання недійсними договорів застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Параграфом 6 глави 49 ЦК України не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави, як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитних договорів №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені договори застави транспортних засобів №CL21427 від 29.02.2008р. і №CL25689 від 20.06.2008р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Аналогічну норму містять ч. 1 ст. 104 ЦК України, ч.1 ст. 59 ГК України, ч.1 ст. 79 Закону України "Про акціонерні товариства", ч.2 ст. 26 Закон України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 108 ЦК України 1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. 2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Аналогічну норм містять ч.3 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства", ч.1 ст. 87 Закону України "Про акціонерні товариства" і ч.5 ст. 59 ГК України. Згідно п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Згідно ч.2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні. Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги. Як видно з свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ "Універсал Банк" серії А01 №479981, п.1.1 Статуту ПАТ "Універсал Банк" 08.07.2009р. воно було перетворено з ВАТ "Універсал Банк" і до нього перейшли усі права та обов’язки ВАТ "Універсал Банк". Судом з’ясовано, що на момент закінчення судового слідства ПАТ "Універсал Банк" письмово не повідомило ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони в кредитних договорах №№CL21427 і CL52689 від 29.02.2008р. і 20.06.2008р. відповідно, не надав їм доказів того що до нього перейшли права у зобов’язаннях і договірні відносини виявилися не врегульованими, а тому суд не може до врегулювання сторонами питань заміни сторони (ВАТ "Універсал Банк" на ПАТ "Універсал Банк") виконати приписи ч.2 ст. 216 ЦК України. За таких обставин в задоволені позовних вимог представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008р., представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про повернення всього одержаного на виконання кредитного договору CL52689 від 20.06.2008р. слід відмовити. Керуючись ст.ст. 192, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 19, 49, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 65 СК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України суд,- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за укладеним Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитним договором №CL21427 від 29.02.2008 року в сумі – 324 112 грн. 21 коп. - відмовити. Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про визнання недійсними укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 кредитного договору №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4 договору застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 договору застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року, зобов’язання Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» прийняти від ОСОБА_4 – 118 504 грн. 57 коп. з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1975 грн. 08 коп. - задовольнити частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Новченкова І.В. про захист прав споживача шляхом задоволення позову ОСОБА_4, відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», зобов’язання Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» повернути ОСОБА_5 все одержане на виконання укладеного Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5 кредитного договору №CL52689 від 20.06.2008 року з розстрочкою платежів на 60 місяців, з місячним платежем 1/60 суми, яка підлягає поверненню - задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним кредитний договір №CL52689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL21427 від 29.02.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_4. Визнати недійсним договір застави транспортного засобу №CL25689 від 20.06.2008 року укладений Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» і ОСОБА_5. В решті позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Р.В. Назарчук ПАТ «Універсал Банк» м. Хмельницький вул.. Гагаріна, 5/1 КОПІЯ: ОСОБА_2 жит. АДРЕСА_2 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_3 жит. АДРЕСА_1 Хмельницької області КОПІЯ: ОСОБА_4 ОСОБА_5 жит. АДРЕСА_3 Хмельницької області КОПІЯ: Новченкову І.В. м. Хмельницький вул.. Зарічанська, 26 Чемеровецький районний суд Хмельницької області надсилає копію рішення від 30.11.2010 року для відома. ДОДАТОК: копія рішення на 5 арк. Заступник голови Чемеровецького районного суду Р.В. Назарчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12827116

Справа № 19/109-10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 _________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" липня 2010 р. Колегія суддів господарського суду в складі: Головуючий суддя суддя суддя при секретарі судового засідання за участю представників сторін: Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод»в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р. 1-й відповідача –в особі представника Зінченко О.М., заступника керівника відділення № 23 ПАТ «Піреус банк МКБ», м. Київ Департаменту філійної мережі дор. № 760/1/03-ІІІ від 24.03.2010р. 2-й відповідач - не з’явився. розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків до: 1-й відповідач ПАТ «Піреус банк МКБ», м. Київ 2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод» про визнання недійсними договорів ВСТАНОВИЛА: 18.05.2010 позивач звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (1-й відповідач ) та концерну «Харківський канатний завод» ( 2-й відповідач ) про визнання недійсними договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007р. та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007р., укладених між позивачем та 1 відповідачем . Також позивач просить суд стягнути з відповідачів 425,00 гривень державного мита та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю умов договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та договору застави приписам законодавства України та положенням статуту позивача. У судовому засіданні 14.07.2010р. оголошувалася перерва до 14-00 годин 14.07.2010р. з метою розгляду керівництвом господарського суду клопотання 1-го відповідача про відвід колегії суду у складі головуючий суддя Міньковський С.В., судді Суярко Т.Д. та судді Хотенець П.В. Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області Бровченко І.О. від 14.07.2010р. у задоволенні клопотання 1-відповідача про відвід колегії суддів по справіи № 19/109-10 головуючий суддя Міньковський С.В., судді Суярко Т.Д. та судді Хотенець П.В. було відмовлено. У судове засідання 14.07.2010р. представник 2-го відповідача не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Незважаючи на це, суд вважає можливим розгляд справи без участі представника 2-го відповідача , оскільки він був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи та його нез’явлення ен перешкоджає розгляду справи. У наданому суду відзиві на позовну заяву 1-й відповідач зазначив, що з позовом не згоден, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Заперечення проти позову відповідач обґрунтовує відповідністю оспорюваних договорів приписам законодавства України та безпідставністю доводів позивача. Також представник 1-го відповідача через канцелярію господарського суду 14.07.2010 надав письмове клопотання про витребування у позивача доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010р.. 14.07.2010р. представник позивача надав через канцелярію господарського суду письмові пояснення, в яких викладено заперечення проти доводів 1-го відповідача, вказаних у його відзиві на позовну заяві. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити. Представник 1-го відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву від 14.07.2010р. та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. У судовому засіданні 14.07.2010р. судом було оголошено перерву до 10-30 годин 16.07.2010р. з метою оголошення повного тексу рішення суду. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила, що 12.12.2007р. між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (1-й відповідач) було укладено договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67, а також договір застави № З/07-68. Згідно п. 1.1. вказаних договорів, вони забезпечують всі вимоги іпотекодержателя (1-го відповідача ), як кредитора за умовами кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, укладеного між відповідачами: повернення 2 відповідачем кредитних коштів, наданих йому у формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом в розмірі 900000 доларів США, відповідно до умов кредитного договору в строк до 09.12.2010; повернення процентів за користування кредитними коштами за ставкою 12% річних; сплату комісій, пень та штрафів в розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Дослідивши аргументацію поданого позову та матеріали, додані до нього, колегія суддів доходить висновку про безпідставність клопотання 1-го відповідача та обґрунтованість вимог позивача і вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наведених нижче підстав. Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-64 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (прохідна-34), літ. «О-1», загальною площею 84,1 кв.м. Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-65 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (цех №34, а саме – заводоуправління - головна контора), літ. «И-2», загальною площею 1691,9 кв.м. Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договору про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-66 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (канатно-прядильний цех), літ. «З-1», загальною площею 7844,4 кв.м. Пунктом 2.1.1. договору іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя №І/07-67 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, а саме: нежитлова будівля (канатно-звивальний цех), літ. «К-1-2», загальною площею 8986,7 кв.м. Пунктом 1.2. договору застави №З/07-68 передбачено, що з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором позивач передає в заставу 1 відповідачу рухоме майно, а саме: виробниче технологічне обладнання, яке знаходиться у позивача за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, будинок 1 (один) згідно з додатком 1, який є невід’ємною частиною договору. Згідно названого додатку до договору у заставу було передано 74 одиниці обладнання вартістю за згодою сторін 3863342,00 грн. Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою, в числу ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. При цьому ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України передбачено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Частина 2 статті 11 Закону України «Про заставу» також встановлює, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека визначається як вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Системне тлумачення наведених положень законодавства України дозволяє колегії суддів погодитися із доводами позивача про те, що відносини майнової поруки за своєю природою є комплексними, поєднують у собі елементи як застави нерухомого майна (іпотеки), так і поруки. Звідси, відносини майнової поруки регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку. Згідно ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що п. 1.1. укладеного між відповідачами кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 передбачено відкриття 1-м відповідачем 2-му відповідачу невідновлювальної кредитної лінії з лімітом в сумі 900000 (дев’ятсот тисяч) доларів США строком з 12 грудня 2007 року по 09 грудня 2010 року. Надалі відповідачами до вказаного кредитного договору було укладено низку додаткових угод, серед яких: № 1 від 12.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 100000,00 доларів США строком з 12.12.2007 по 09.12.2010; № 2 від 14.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 37100,00 доларів США строком з 14.12.2007 по 09.12.2010; № 3 від 18.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 61900,00 доларів США строком з 18.12.2007 по 09.12.2010; № 4 від 19.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 35000,00 доларів США строком з 19.12.2007 по 09.12.2010; № 5 від 20.12.2007 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 17800,00 доларів США строком з 20.12.2007 по 09.12.2010; № 10 від 07.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 40000,00 доларів США строком з 07.03.2008 по 09.12.2010; № 11 від 26.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 79000,00 доларів США строком з 26.03.2008 по 09.12.2010; № 12 від 27.03.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 28000,00 доларів США строком з 27.03.2008 по 09.12.2010 та № 13 від 02.04.2008 – про надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 13000,00 доларів США строком з 02.04.2008 по 09.12.2010. Названі додаткові угоди, хоча й є додатками до кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, однак виступають як самостійні правочини, укладені між відповідачами, в яких визначено конкретний обсяг зобов’язань 2-го відповідача перед 1-м відповідачем щодо отриманих кредитних коштів (траншу), зважаючи на що суд не погоджується з висловленими у судовому засіданні 14.07.2010 доводами представника 1-го відповідача про відсутність самостійного значення додаткових угод до кредитного договору. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про припинення поруки за оспорюваними правочинами зважаючи на багаторазову зміну 1- м відповідачем та 2-м відповідачем умов кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, зокрема, збільшення названими вище додатковими угодами розміру отриманих кредитних коштів, зобов’язання 2-го відповідача, за яким гарантовані переданим в іпотеку та заставу 1-му відповідачу майном позивача згідно оспорюваних договорів, що без згоди майнового поручителя (позивача) збільшило обсяг його відповідальності за названими договорами іпотеки та договором застави. Звідси, на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука позивача за договорами іпотеки – договорами про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договором застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 припинилася, зважаючи на що вказані договори підлягають визнанню недійсними. Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що при укладенні кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 сторони договору не встановили розмір зобов’язань 2 – го відповідача перед 1-м відповідачем, а визначили лише загальний ліміт (розмір) кредиту в сумі 900000 доларів США. Надалі, зазначеними вище додатковими угодами до кредитного договору відповідачі встановили конкретний розмір зобов’язань 2-го відповідача з повернення отриманих від 1-го відповідача кредитних коштів. За таких обставин суд доходить до висновку, що дійсне зобов’язання виникло між відповідачами лише з укладенням додаткових угод до кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007, оскільки названий договір передбачав тільки можливість укладення додаткових угод до нього в майбутньому, які б встановлювали права та обов’язки відповідачів. Зазначене свідчить про те, що кредитний договір №К/07-30 від 12.12.2007 не створював конкретних прав та обов’язків сторін цієї угоди стосовно кредитних відносин між ними. Звідси, оскільки оспорюванні договори іпотеки та застави забезпечували виконання зобов’язань за кредитним договором №К/07-30 від 12.12.2007, який не передбачав для сторін прав та обов’язків щодо регулювання кредитних відносин, оспорюванні договори не відповідають вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» та підлягають визнанню недійсними. Колегія суддів також погоджується з доводами позивача про те, що підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними є укладення їх в порушення ст. 79 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» і з перевищенням обсягу статутної дієздатності позивача, оскільки вони не відповідає його статутним цілям діяльності. Згідно ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України «Про господарські товариства» встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Оскільки позивач діє в організаційно-правовій формі господарського товариства, то згідно ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» названі товариства, у тому числі й позивач, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 статуту позивача, метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів позивача, а також його працівників. Сторонами не надано жодних доказів того, що укладення оспорюваних договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 спрямовувалося на отримання прибутку позивачем. Укладення названого правочину було позбавлене для позивача будь-якого економічного сенсу і підприємницької доцільності. Кредитні кошти за кредитним договором №К/07-30 від 12.12.2007, укладеним між відповідачами, отримувалися 2-м відповідачем - концерном «Харківський канатний завод» і спрямовувалися виключно на фінансування підприємницьких проектів 2-го відповідача, який же одноосібно отримував вигоду від їх реалізації. Колегіальні органи управління позивача не залучалися до участі в організації господарської діяльності 2-го відповідача і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди. У відзиві на позовну заяву 1-й відповідач зазначає і з матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти, надані 1-м відповідачем , були використані 2-м відповідачем належним чином не порушуючи цільове призначення отриманого кредиту, що підтверджується виписками з позичкових рахунків та трьохсторонніми актами часткової перевірки цільового використання наданого кредиту. З наданих 1-м відповідачем документів вбачається, що кредитні кошти дійсно використовувалися 2-м відповідачем відповідно до п. 1.2. кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 на поповнення оборотних коштів (придбання сировини, матеріалів, оплати послуг, у тому числі й для проведення ремонтно-будівельних робіт, обслуговування технологічного устаткування, виробництва та реалізації кручених виробів, пропіленових мішків, ін.. на території України та за зовнішньоекономічними контрактами). Частина коштів надходила позивачу в рахунок оплати наданих послуг по виробництву продукції. Проте, оспорювані договори іпотеки та застави не передбачають ані прямо, ані опосередковано будь-яких правових механізмів перерозподілу економічної вигоди від отримання та використання 2-м відповідачем кредитних коштів від 1-го відповідача, існування б яких дозволяло зробити висновок про наявність обґрунтованої економічної зацікавленості позивача у даних угодах і відповідність дій по їх укладенню статутним цілям діяльності господарюючого суб’єкта. Судом також встановлено, що між позивачем та 2-м відповідачем не було укладено жодних угод, спрямованих на компенсацію невигод, що випливають і нерозривно пов’язані з обмеженнями у розпорядженні заставленим майном. Як вбачається з копій балансів та звітів про фінансові результати (форми № 2) за 2007, 2008, 2009 роки та 1 квартал 2010 р. позивача, що перебувають у матеріалах справи, господарська діяльність позивача є збитковою. Крім того відносно позивача ухвалами господарського суду Харківської області від 11.09.2008 по справі №Б-39/118-08 та від 17.05.2010 по справі №Б-19/81-10, копії яких надані до матеріалах справи, порушувалося провадження у справі про його банкрутство. Доводи представника 1-го відповідача про зацікавленість позивача в укладенні оспорюваних угод вже хоча б через те, що він є засновником (учасником)2-го відповідача, який й отримував кредитні кошти, матеріалами справи не підтверджено, зважаючи на що суд вважає їх необґрунтованими. Звідси укладення договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 розцінюється судом як дія, що суперечить статутним цілям діяльності позивача, а самі угоди підлягають визнанню недійсними, як такі, що укладена з перевищенням обсягу статутної дієздатності позивача та не відповідає його статутним цілям діяльності. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а ч.ч. 1 та 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007 підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечить наведеним вище положенням законодавства України та статуту позивача. З матеріалів справи вбачається, що у п. 2.1.1. вказаних договорів іпотеки та застави сторони помістили посилання на документ, яким на момент укладення договорів підтверджувалося право власності позивача на майно, заставою якого забезпечувалися зобов’язання 2-го відповідача перед 1-м відповідачем, - Свідоцтво про право власності за № П-14, видане 23.05.1993 Фондом державного майна України позивачу. Як було встановлено судом, наказом Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» від 16 лютого 2010 р., № 219 зазначене Свідоцтво про власність було скасовано. Проте колегія суддів не може погодитися із доводами позивача про відсутність у нього права власності на об’єкти нерухомості, передані у заставу (іпотеку) згідно договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007, оскільки само по собі скасування наказом Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» від 16 лютого 2010 р., № 219 Свідоцтва про власність, виданого позивачу Фондом державного майна України за реєстраційним №П-14 24.05.1993 р., не свідчить про припинення права власності позивача на відповідні об’єкти. Суд вважає обґрунтованими доводи 1-го відповідача про наявність права власності на передане в іпотеку та заставу майно, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Харкова від 02.06.1998 № 55-4, а також витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4324078 від 02.08.2004, №5061929 від 14.10.2004, №5197553 від 26.10.2004 та №8109049 від 19.08.2005, виданими комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», копії яких перебувають у матеріалах справи. Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача про наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною під час укладення кредитного договору №К/07-30 від 12.12.2007 та договорів іпотеки – договорів про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні №№І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договору застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.2007, колегія суддів виходить з того, що факт наявності вказаної домовленості між заступником генеральним директором відповідача 2 Щупаком О.М. та заступником голови правління позивача Ярошевською Г.М. не є доведеним, доказів існування родинного зв’язку між названими особами позивачем не надано. Звідси вказана позивачем підстава визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним не підлягає задоволенню судом . Клопотання 1-го відповідача про витребування у позивача доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010 задоволенню не підлягає, оскільки відповідні доводи позивача, для підтвердження обґрунтованості чи спростування яких суду слід було б оцінити зазначені докази, підтвердження при розгляді справи не знайшли. Оскільки відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, у даному разі господарські витрати суд вважає необхідним покласти на 1-го відповідача та 2-го відповідача у рівних частках. Виходячи з наведеного вище, на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, ст. 79 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», керуючись статтями 1, 4, 12, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ВИРІШИЛА: У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» про витребування у АТВТ «Харківський канатний завод» доказів, які б підтверджували наявність близьких родинних стосунків між Ярошевською Г.М. та Щупаком М.Ю. та витребування від Фонду державного майна України належним чином засвідченої копії наказу Фонду державного майна України «Про скасування свідоцтв про власність» № 219 від 16.02.2010 відмовити. Позов задовольнити. Визнати недійсними договори іпотеки – договори про задоволення вимог іпотекодержателя реєстраційні № № І/07-64, І/07-65, І/07-66 та І/07-67 від 12.12.2007 та договір застави реєстраційний №З/07-68 від 12.12.200р., укладені між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (місцезнаходження: 04070, місто Київ, Контрактова площа, 4, код ЄДРПОУ 20034231). Стягнути з публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» (місцезнаходження: 04070, місто Київ, Контрактова площа, 4, код ЄДРПОУ 20034231) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 212,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 212,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Головуючий суддя суддя суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10676670

Справа № 2 - 2502/ 2010 Р І Ш Е Н Н Я ІМ'ЯМ УКРАЇНИ 18 червня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого - судді Чигриної Л.Г. при секретарі Рашиній І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Банку "Київська Русь" про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АБ " Київська Русь" про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними. В обгрунтування позовних вимог позивачка послалась на те, що на підставі банківського вкладу за № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року « Літній подарунок» АБ " Київська Русь» прийняв від неї грошові кошти в сумі 200 000 гр. на термін з 16.07.2008 року по 17.08.2009 року включно та зобов’язався виплатити їй таку суму і відсотки на неї в порядку і на умовах, визначених договором. За вказаним договором по вкладу була встановлена відсоткова ставка у розмірі 20,5% річних За умовами п.3.3.2 договору Банк зобов ’ язався повернути вклад, прийнятий від вкладника, по закінченню строку його зберігання. Згідно п. 4.1 договору № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року « Літній подарунок» у випадку несвоєчасного повернення вкладу і нарахованих на нього відсотків Банк зобов’язався сплатити вкладнику пеню в розмірі 0,01 % заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем виникнення зобов’язання по поверненню вкладу чи сплаті відсотків, але не більше 1% вкладу. Однак відповідач не виконав зобов’язання по вказаному договору. Після спливу строку договору вона звернулась до відповідача за отриманням свого депозитного вкладу, однак їй було відмовлено у з ’язку з тим, що у відношенні службових осіб АБ " Київська Русь» була порушена кримінальна справа, по якій під час досудового слідства було встановлено, що 6.11.2008 року від її імені та АБ " Київська Русь» був укладений кредитний договір за № 1636-21-08-2 на термін з 6.11.2008 року по 17.08.2009 року включно, згідно якого нібито вона отримала кредит у розмірі 180 000 гр. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних. Також у ході досудового слідства було встановлено, що у забезпечення вказаного кредитного договору вона нібито передала в заставу майнові права на свій депозитний вклад, згідно договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року до остаточного погашення кредитного договору. Від співробітників АБ " Київська Русь» вона дізналась, що кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року від її ім’я, зловживаючи службовим становищем підписав та отримав кошти у касі банку колишній начальник Антрацитівського відділення ОСОБА_2. Послалась на те, що з кредитного договору № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року підписи від імені ОСОБА_2 відсутні, а від її імені виконані не нею, а іншою особою, що свідчить про недійсність договорів. У вироку Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 30.04.2010 року відносно ОСОБА_3 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.1, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_4, визнаного винним у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_5 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, зазначено, що ОСОБА_2, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, працюючи на посаді начальника Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь», діючи умисно та протиправно, із корисних мотивів, вступив у злочинний зговір зі співробітниками Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь» - економістом ОСОБА_5 та касиром ОСОБА_3, підробили підписи від її імені у кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року та заволоділи грошовими коштами, належними АБ " Київська Русь» в сумі 180 000 гр., звернувши зазначені кошти на свою користь. У вказаному вироку на підтвердження вини засуджених осіб по епізоду з оформленням кредиту від її імені, є посилання на такі докази, як висновок почеркознавської експертизи № 1949/143 від 24.03.2009 року, згідно якого підписи від її імені в кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року дійсно виконані не нею, а іншою особою. Просить визнати кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року укладені між нею, ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь" - недійсними. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 вимоги підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі. В судовому засіданні представник відповідача - Акціонерного Банку " Київська Русь" – ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_1 визнав повністю і не заперечував проти їх задоволення у повному обсязі. Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивачку ОСОБА_1, представника позивача - Акціонерного Банку " Київська Русь"- ОСОБА_6 , оцінивши, відповідно до ст.ст. 212,213 ЦПК України докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає, що позов заявлено обгрунтовано, його було підтверджено протягом судового засідання, тому він підлягає повному задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 16.07.2008 року між Акціонерним Банком "Київська Русь" та позивачкою ОСОБА_1 був укладений договір № 102-21/16/07/08 банківського вкладу в національній валюті « Літній подарунок».( а.с.6) Відповідно до вказаного договору позивачка ОСОБА_1 надала Банку, а останній прийняв на зберігання грошові кошти в формі депозитного вкладу в сумі 200 000 гр. на термін по 17.08.2009 року включно та зобов’язався виплатити ОСОБА_1 таку суму і відсотки на неї в порядку і на умовах, визначених договором. Згідно п.1.2 вказаного договору була встановлена відсоткова ставка у розмірі 20,5 % річних. За умовами п.3.3.2 договору Банк зобов’язався повернути вклад, прийнятий від вкладника, по закінченню строку його зберігання. Відповідно до п. 4.1 договору № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року у випадку несвоєчасного повернення вкладу і нарахованих на нього відсотків Банк зобов’язався сплатити вкладнику пеню в розмірі 0,01 % заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем виникнення зобов’язання по поверненню вкладу чи сплаті відсотків, але не більше 1% вкладу.( а.с.6) Відповідач АБ " Київська Русь" не виконав зобов’язання по вказаному договору, оскільки після спливу строку договору на вимогу позивачки ОСОБА_1 не видав банківський вклад. Також в судовому засіданні встановлено, що після спливу строку договору ОСОБА_1 звернулась до відповідача за отриманням свого депозитного вкладу, однак їй було відмовлено з посиланням на те, що відносно службових осіб АБ " Київська Русь» порушена кримінальна справа, під час розслідування якої було встановлено, що 6.11.2008 року між ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь» був укладений кредитний договір за № 1636-21-08-2 на термін з 6.11.2008 року по 17.08.2009 року включно, згідно якого позивачка отримала кредит у розмірі 180 000 гр. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 25,5 % річних, а у забезпечення цього кредитного договору ОСОБА_1 передала в заставу майнові права на свій депозитний вклад, згідно договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 16.07.2008 року до остаточного погашення кредитного договору. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 наполягала на тому, що не укладала з відповідачем АБ " Київська Русь" кредитного договору за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року. Таке посилання позивачки ОСОБА_1 підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією вироку Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 30.04.2010 року відносно ОСОБА_3 визнаної винною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.1, 366 ч.2 КК України, відносно ОСОБА_4, визнаного винним у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України та відносно ОСОБА_5 визнаної виною у скоєні злочинів, передбачених ст.ст. 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, який набрав законної чинності. ( а.с.8-46) Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, матеріали відносно якого досудовим слідством виділені в окреме провадження, працюючи на посаді начальника Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь», діючи умисно та протиправно, із корисних мотивів, вступив у злочинний зговір зі співробітниками Антрацитівського відділення Ліганської філії АБ " Київська Русь» - економістом ОСОБА_5 та касиром ОСОБА_3, підробили підписи від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та в договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, шляхом зловживання своїм службовим становищем, заволоділи грошовими коштами, належними АБ " Київська Русь" в сумі 180 000 гр., яка більш ніж в 600 раз перевищує неоподаткований аналогом мінімум доходів громадян, звернувши грошові кошти на свою користь. ( а.с. 8-46) На підтвердження такого висновку щодо вини засуджених осіб по епізоду з оформленням кредиту від імені ОСОБА_1, Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в своєму вироку від 30.04.2010 року послався, як на доказ, на висновок почеркознавської експертизи № 1949/143 від 24.03.2009 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 в кредитному договорі за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договорі застави майнових прав на вклад № 102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року дійсно виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Згідно ст. 215 ЦК України недійсними правочинами є правочини, вчинені з недодержанням у момент вчинення стороною ( сторонами) вимог закону, які є необхідними для чинності правочину. За вказаною нормою недійсним правочином є дії осіб, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, які однак не створюють бажаних правових наслідків через порушення цими особами вимог закону під час вчинення правочину. Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь- якому елементі правочину. Суд вважає, що є всі підстави для визнання недійсними кредитного договору за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договору застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, укладеними від імені позивачки ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь", оскільки у вказаних договорах відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, а саме, відсутня згода за всіма істотними умовами договору, не передані грошові кошти, передача яких передбачена договором, тобто зазначені договори є нікчемними. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, підтверджений належними доказами, а відтак вважає на необхідне на вимогу позивачки ОСОБА_1 визнання недійсними кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року, укладені від імені позивачки ОСОБА_1 та АБ " Київська Русь" На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,79, 84,88, 209,212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203,215 ЦК України, суд ВИРІШИВ : Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного Банку " Київська Русь" " Про визнання кредитного договору та договору застави майнових прав на вклад недійсними "- задовольнити повністю. 1 . Визнати кредитний договір за № 1636-21-08-2 від 6.11.2008 року та договір застави майнових прав на вклад №102-21/16/07/08 від 6.11.2008 року укладені між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком " Київська Русь" - недійсними. Рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Луганської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення через Антрацитівський міськрайонний суд. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Суддя Антрацитівського міськрайонного суду Чигрина Л.Г. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10063637