Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'незаключенность договора'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд та Антирейд
    • Рейдерське захоплення
    • Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
    • Банки та кредитні спілки, які не виплачують депозити
    • Депозитні та кредитні договори
    • Юридична консультація - чати з юристом
    • Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
    • Загальні питання та новини з сайту
    • Відеоконсультації та юридичні новини
  • IT - Розділ
    • Нововведення форуму
    • Біткоїни, блокчейн, майнінг, електронні платіжні системи

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

  1. Здравствуйте коллеги. Недавно обратил внимание на очень существенную вещь, способную подорвать многие посягательства банков Украины на должников. Разговор пойдет о типах платежных инструментов (платежных карт). Общеизвестной мировой практикой является существования двух видов платежных карт: КРЕДИТНЫЕ КАРТЫ (CREDIT) ДЕБЕТОВЫЕ КАРТЫ (DEBIT) Каждый из этих видов делится на подвиды. И так. В чем разница между картами DEBIT и CREDIT?! Согласно общим правилам делового оборота в мире, упрощенно можно сказать, что кредитные карты - карты, на которых доступен кредитный лимит. Дебетовые - на которых находятся ваши личные средства (зарплата, пенсия, стипендия, депозит или проценты с него). А вот что говорит официальный сайт НБУ по этому поводу: "Дебетова картка (debit card) – різновид банківської платіжної картки. Д.к. призначена для оплати купівлі товарів та послуг, у т.ч. з використанням електрон­них терміналів, отримання готівки, виконання інших операцій, доступ­них у меню банкомата або установи банку. Д.к. дозволяє використовувати кошти доступного залишку на депозитному рахунку, на основі якого вона емітована. Різновидами Д.к. є зарплатна, студентська та пенсійна картки." Джерело: Арбузов С.Г. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. – 504с. – (Інституційні засади розвитку банківської системи). http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123276 ПЛАТІЖНА КАРТКА (payment card) – електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням платіжної картки, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Дебетова схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку. Під час застосування дебетово-кредитної схеми користувач здійснює платіжні операції з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку, а в разі їх недостатності або відсутності - за рахунок наданого банком кредиту. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні // Закон України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ; Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням // постанова Правління Національного банку України від 30.04.2010 №223. http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123521&cat_id=123512 ________________________________________________________________________________________________ Вроде бы все доступно и понятно, но есть в Украине одно НО. У знакомых карточка "Банк Русский Стандарт" с кредитным лимитом до 10 тысяч гривен. Но, почему-то на ней чёрным по белому написано - MasterCard Debit. Такая же надпись на голограмме карты. Удивился. Ну думаю, это же БРСы, чему удивляться то. Но потому увидел у подруги карту ПриватБанк Универсальная "Gold"... у нее лимит до 16 тысяч гривен. Так вот, на этой карте точно такая же надпись MasterCard Debit. ВОПРОС СООБЩЕСТВУ! Что это происходит с украинскими банками и эмитируемыми ими же платежными картами и являются ли такие надписи на кредитных картах основанием для доказательства факта мошенничества со стороны банка или же введения клиентов в заблуждение? Насколько я понимаю, это неплохое подспорье для признания договоров по карточкам недействительными. Статьи ГКУ и других нормативных актов сознательно не пишу. Думаю их можно будет указать в последствии дискуссии. Опять же, согласно Постановлению Правления НБУ от 30.04.2010 г. № 223 (Порядок эмиссии) - может существовать какая-то кредитно-дебетная схема... Как это координируется с общемировыми нормами и платежными стандартами... Все-таки наши банки эмитируют не свои карты, а карты международных платежных систем Маstercard. VISA. Если кредитные карты с надписью DEBIT на самом деле используют двойную схему, то почему на них не пишут CREDIT&DEBIT или CREDIT-DEBIT? Всем спасибо. [email protected]
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2020 року м. Київ Справа № 145/2047/16-ц Провадження № 14-499цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О. С., суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства «Терра» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, ухвалене суддею Ратушняком І. О., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, прийняту у складі суддів Матківської М. В., Берегового О. Ю., Сопруна В. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1.1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства «Терра» (далі - СФГ «Терра») про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. 1.2. Позов мотивовано тим, що відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки від 19 березня 2008 року ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок площею 5,2240 га та 5,0764 га, що розташовані на території Рахнополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. 1.3. Посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки перебували в тимчасовому користуванні СФГ «Терра», ОСОБА_1 звернувся до останнього з клопотанням про їх повернення, однак отримав відмову з тих підстав, що між ним та СФГ «Терра» було укладено договори оренди земельних ділянок. 1.4. На його вимогу про ознайомлення із зазначеними документами йому було пред`явлено два договори оренди земельних ділянок від 30 вересня 2009 року. Строк оренди земельних ділянок відповідно до вказаних договорів становив 15 років. 1.5. Позивач стверджував, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення та наміру на їх укладення він не мав, а підписи в зазначених договорах та актах приймання передачі земельних ділянок вчинені іншою особою. 1.6. З огляду на те, що договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок він не підписував, між ним та СФГ «Терра» жодних зобов`язань не виникло. Відсутність його підпису в договорах оренди свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків. 1.7. У зв`язку із цим ОСОБА_1 просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 5,2240 га та 5,0764 га, що розташовані на території Рахнополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, від 30 вересня 2009 року. 2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 2.2. Рішення судів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, про застосування якої відповідач заявив клопотання в суді першої інстанції. Позивачу було відомо про укладення із СФГ «Терра» договорів оренди земельних ділянок у 2009 році, оскільки саме з такою метою він, ставши власником земельних ділянок у порядку спадкування та отримавши державні акти на земельні ділянки, надав копії цих державних актів, виданих на його ім`я, свої паспортні дані і свій ідентифікаційний код, без чого неможливо укласти договір оренди, і ці дані внесені в оспорювані договори оренди від 30 вересня 2009 року. Також у період з 2010 по 2016 роки від СФГ «Терра» він отримував орендну плату, передбачену в пункті 9 вказаних договорів оренди, та матеріальну допомогу. При цьому, ставлячи свій підпис у відомостях, він не міг не розуміти такої назви відомості, як «відомість виплати орендної плати за земельні паї», що такі грошові кошти він отримує саме за здані ним в оренду земельні ділянки. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише в грудні 2016 року, клопотання про поновлення пропущеного строку не заявив. 3. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 3.1. У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову. 3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що факт отримання орендної плати за користування земельними ділянками не свідчить про обізнаність позивача зі спірними договорами оренди земельних ділянок, умовами таких договорів та погодження всіх істотних умов. Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Про існування спірних договорів, про їх умови ОСОБА_1 стало відомо лише з моменту вручення йому відповідачем примірників цих договорів у 2016 році. Позивач спірних договорів не підписував. До цього часу він не знав і не міг знати про те, що вони існують. При цьому заявник звертає увагу на те, що отримував кошти від відповідача за фактичне користування земельними ділянками, а не на підставі договорів оренди. 4. Позиція інших учасників справи 4.1. У грудні 2018 року СФГ «Терра» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки висновок судів про пропущення позивачем трирічного строку звернення до суду із цим позовом є обґрунтованим. 5. Рух справи в суді касаційної інстанції 5.1. 25 жовтня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 5.2. 27 червня2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду. 5.3. 7 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 5.4. Підставою для передачі справи визначено наявність підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. 5.5. Мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого правочину, тобто коли особа виявляє волю на укладення певного договору, втім така воля має певні вади. Якщо ж відповідна фізична особа, яка вказана як сторона договору, його не підписувала, то її волевиявлення на укладення договору відсутнє і він є неукладеним. Відповідно такий договір не може кваліфікуватися як недійсний (нікчемний чи оспорюваний). 5.6. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що для тих ситуацій, коли судами встановлено, що орендодавець не підписував оспорюваний договір, його слід кваліфікувати як неукладений та відмовляти у визнанні недійсним у тому разі, коли наймодавець (орендодавець) отримує орендну плату, визначену в договорі, а наймач (орендар) користується земельною ділянкою, з посиланням на пункт 6 частини першої статті 6 ЦК України і доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та не застосовувати в таких випадках частину третю статті 203 і частину першу статті 215 ЦК України. 5.7. 9 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. 6. Короткий виклад обставин справи та висновки судів попередніх інстанцій 6.1. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки від 19 березня 2008 року ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок площею 5,2240 га та 5,0764 га, що розташовані на території Рахнополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 6.2. Указані земельні ділянки він отримав у порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_2 , якій за життя належало право на земельні частки (паї) на території Рахнополівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. 6.3. Згідно з договорами оренди земельних ділянок від 30 вересня 2009 року, про визнання недійсними яких пред`явлено позов у цій справі, земельні ділянки площею 5,0764 га та 5,2240 га, що належать позивачу, строком на 15 років були передані в оренду СФГ «Терра». У пункті 6 договорів установлено розмір орендної плати - 1672,58 грн, яка вноситься орендарем у натуральній сільськогосподарській продукції або грошовій формі. 6.4. Указані договори були зареєстровані в Тиврівському секторі реєстрації Вінницької регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 9 грудня 2010 року. 6.5. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджував, що оспорювані договори він не підписував, підпис у них вчинено іншою особою. 6.6. Для з`ясування цих обставин у справі призначались судово-технічна та почеркознавча експертизи, проведення яких було доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - ВВ КНДІСЕ). 6.7. Згідно з висновком судово-технічної та почеркознавчої експертиз ВВ КНДІСЕ від 1 червня 2016 року підписи у двох примірниках договорів оренди земельних ділянок від 30 вересня 2009 року, укладених ОСОБА_1 та СФГ «Терра», у графі «Орендодавець» виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою із ретельним наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Так само підписи у двох примірниках актів визначення меж земельних ділянок на місцевості, які складені до договорів земельних ділянок від 30 вересня 2009 року, у графах «Орендодавець» - виконані не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (особами) з ретельним наслідуванням підпису останнього. 6.8. Відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертиз ВВ КНДІСЕ від 15 травня 2017 року у двох екземплярах, належних орендарю, договорів оренди вказаних земельних ділянок, підпис у графі «Орендодавець» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису ОСОБА_1 . 6.9. Питання щодо виконання підпису ОСОБА_1 у договорах оренди земельних ділянок, які належать орендодавцю, не вирішувалось у зв`язку з тим, що підписи нанесені електрофотографічним способом із застосуванням копіювально-множинної техніки. 6.10. Водночас суд з`ясував, що позивач щороку з 2010 по 2016 роки отримував від СФГ «Терра» орендну плату згідно з пунктом 9 спірних договорів оренди та матеріальну допомогу, що підтверджується відповідними відомостями про видачу орендної плати за оренду земельної ділянки (паю), про отримання матеріальної грошової допомоги, накладними, а також формами 1 ДФ від 9 серпня 2010 року про податковий розрахунок сум доходу, нарахований на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, відомостями про наявність земельних ділянок від 31 січня 2011 року, податковою декларацією із фіксованого сільськогосподарського податку від 13 жовтня 2011 року, відомостями про наявність земельних ділянок від 27 січня 2012 року, податковою декларацією з фіксованого сільськогосподарського податку від 30 січня 2012 року, формою 1 ДФ від 3 лютого 2012 року про податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь платників податку, сум утриманого з них податку та копіями платіжних доручень. Також 26 листопада 2015 року з каси підприємства позивач отримав 6 487,37 грн як орендну плату за користування земельними ділянками за 2015 рік, що підтверджується видатковим касовим ордером від 26 листопада 2015 року, а також за 2016 рік оренди - по 7505,15 грн за кожним договором. 6.11. У свою чергу СФГ «Терра» сплачує податок за використання земельних ділянок позивача з 2010 року. 6.12. Суд апеляційної інстанції, крім вказаних вище обставин справи, установлених судом першої інстанції, також зазначив, що згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи в матеріалах цивільної справи № 145/2047/16-ц від 15 травня 2017 року № 1581/1582/1583/17-21 встановити, чи виконані підпис у розписках ОСОБА_1 про отримання свого примірника договору оренди від 2 лютого 2016 року саме ним, - не вбачалось можливим, а пропис у його розписках про отримання свого примірника договору оренди від 2 лютого 2016 року виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. 6.13. Також за змістом постанови апеляційний суд врахував пояснення, надані в судовому засіданні представником позивача в тому, що позивач, набувши у власність земельні ділянки, дозволив фермерському господарству «Терра», яке за життя його матері орендувало ці земельні ділянки, продовжувати використовувати їх на правах оренди, оскільки за передані в користування земельні ділянки він отримував орендну плату. 6.14. Разом з тим відповідно до встановлених обставин справи висновки судів попередніх інстанцій узагальнено зводяться до того, що: - ОСОБА_1 спірні договори не підписував, отже, у цьому випадку відсутнє волевиявлення позивача на встановлення його цивільних прав та обов`язків щодо укладання договорів оренди землі, яка перебуває у його власності. Оскільки оспорювані договори укладені без волевиявленняорендодавця, це є підставою для визнання спірних договорів недійсними за приписами статей 202, 203, 215 ЦК України; - ОСОБА_1 з 2010 року було відомо про укладення з відповідачем спірних договорів оренди земельної ділянки у 2009 році, адже він надавав необхідні для укладення договорів оренди копії державних актів на земельні ділянки, виданих на його ім`я, паспортні дані і свій ідентифікаційний код, без чого неможливо укласти договори оренди; також позивач повинен розуміти наслідки укладення договорів оренди, знати про стан своїх майнових прав, зокрема, враховуючи щорічне отримання ним орендної плати протягом всього часу дії договорів оренди. 6.15. Тож суди попередніх інстанцій врахували заяву відповідача про застосування позовної давності та відмовили в захисті порушеного права позивача на земельну ділянку, використовувану СФГ «Терра», пославшись на пропущену позивачем позовну давність для захисту порушеного права шляхом визнання недійсними спірних договорів оренди землі. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду 7.1. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. 7.2. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). 7.3. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. 7.4. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 7.5. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. 7.6. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. 7.7. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. 7.8. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. 7.9. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. 7.10. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 7.11. Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. 7.12. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 7.13. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). 7.14. За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. 7.15. За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. 7.16. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). 7.17. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. 7.18. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. 7.19. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.20. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 7.21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. 7.22. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. 7.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. 7.24. У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. 7.25. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. 7.26. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. 7.27. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)). 7.28. Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. 7.29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо відступу 7.30. Стосовно відступу від правової позиції Верховного Суду України, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 7.31. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 встановлено подібні фактичні обставини, застосовано той самий матеріальний закон та зазначено, що початком перебігу строку давності слід вважати дату, коли позивач довідався про порушення свого права, а саме коли дізнався про існування спірного договору оренди землі; посилання відповідача на те, що початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору суперечить нормам статті 261 ЦК України, оскільки позивач отримував плату за користування землею. 7.32. Зі змісту постанови Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 вбачається, що правовідносини в ній виникли у зв`язку з тим, що позивач у лютому 2014 року звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди землі, додаткового договору та акта приймання-передачі земельної ділянки недійсними, витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що хоч він у 2001 році і передав відповідачу свою земельну ділянку в користування без укладення письмового договору, домовившись про те, що в будь-який час зможе повернути земельну ділянку, однак у вересні 2013 року він дізнався про наявність укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Вісла» (далі - ТОВ «Агрофірма «Вісла») письмового договору оренди належної йому на праві власності земельної ділянки і додаткового договору до нього, яких він не підписував. 7.33. Верховний Суд України вказав таке: «Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України». 7.34. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. 7.35. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. 7.36. Крім того, мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень. 7.37. У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14). 7.38. Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. 7.39. Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. 7.40. Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. 8.2. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. 8.3. Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядає касаційну скаргу позивача, яку він подав і розгляд якої не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності цим Законом. 8.4. З огляду на припис частини третьої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-ІХ, Велика Палата Верховного Суду не обмежена доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 8.5. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 8.6. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу). 8.7. З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 9.2. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша цієї ж статті). 9.3. Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Ткачук Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Постанова оформлена суддею Рогач Л. І. відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України. Джерело: ЄДРСР 90933484
  3. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., ШтеликС.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити. Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів.При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала. Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311
  4. Для тех, кто утверждает, что кредитные долги нужно возвращать. Свежий сюжет из "Фактов недели" от 02.09.2018 на ICTV. Похоже, проблема займов в МФО, особенно онлайн, приобретает национальный масштаб. Считаете, что без вашего ведома невозможно оформить на вас кредит? Смотрите сюжет. Об онлайн займах, договорах с МФО, простоте получения по чужим данным, бездеятельности полиции и другом.
  5. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі: головуючого судді Мельник І.О. за участю секретаря - Хоменко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Банк «ОСОБА_1 та кредит", третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії, в с т а н о в и в: Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивує тим, що 10 липня 2007 року між «Банк «ОСОБА_1 та кредит» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 907-ЧД, згідно з п. 2.1 якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості , поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 30000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 11 процентів річних. Відповідно до п. 3.1. кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника за погодженням із банком. АТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» виконав свої зобовязання за кредитним договором у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти. Згідно з п. 3.2. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути кредитні ресурси отримані за договором до 09 липня 2020 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобовязується в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 192,31 дол. США, згідно Графіка зниження розміру заборгованості. Позичальником було допущено прострочення сплати чергових платежів, в звязку з чим виникла прострочена заборгованість. Станом на 04.04.2016 заборгованість позичальника за кредитним договором складає 789838,89 гривень, з яких 9999,76 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 261078,73 гривень сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту; 4267,09 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 111407,32 гривні сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту; 152,57 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 3983,37 гривні сума заборгованості по відсоткам; 1780,19 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 46478,09 гривні сума простроченої заборгованості по відсоткам; 303,00 гривні сума строкової заборгованості по щомісячній комісії; 3711,95 гривні - сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 362876,42 гривні пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам. Виконання кредитних і супровідних зобовязань позичальника перед АТ «ОСОБА_1 та кредит» забезпечується порукою ОСОБА_3, відповідно до укладеного з банком договору поруки від 03 липня 2007 року. Виходячи з п. 1.1. договору поруки поручитель зобовязується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р. Підставою договору поруки є дійсна вимога кредитора, встановлена кредитним договором (п. 1.2. договору поруки). Відповідно до п. 2.1 договору поруки у випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У звязку з вищевикладеним просить суд стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» заборгованість за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 в сумі 789838,89 гривень та судові витрати в розмірі 11847,58 гривень. В свою чергу відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із заявленим позовом, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_2, договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007, між товариством з обмеженою відповідальністю банк "ОСОБА_1 та кредит" та ОСОБА_3, та зобов'язати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, 18000, зняти заборону відчуження цього майна та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження. В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Банк «ОСОБА_1 та кредит» ОСОБА_5 позов підтримав та просив його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував та вважав вимоги ОСОБА_2 безпідставними. Суду пояснив, що з точки зору закону усі товариства належать до однієї організаційно-правової форми юридичної особи. Тому навіть зміна виду товариства, наприклад, з товариства з обмеженою відповідальністю на публічне акціонерне товариство не є перетворенням. Надати суду оригінал документу, яким підтверджується факт отримання кредитних коштів банк не може, через його знищення. Проте, вважає, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_2 опосередковано підтверджується документами, наявними в кредитній справі, зокрема: нотаріально посвідченою заявою продавця квартири (предмету іпотеки), відповідно до якої вона отримала у покупця 30000 доларів США (саме 30000 доларів США отримав позичальник за спірним кредитним договором) та заявами ОСОБА_2 на купівлю валюти на погашення кредитної заборгованості. Вважає, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Відповідач ОСОБА_2 та його представник за довіреністю в судовому засіданні проти позову заперечували, просили у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у зустрічному позові, оскільки сторони кредитного договору № 907-ЧД від 10.07.2007 при його укладенні не дотримались ч. 1-3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, пояснили, що банком не надано жодного доказу на підтвердження факту отримання позичальником грошових коштів. Відповідач ОСОБА_3, тертя особа ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, про причини неявки суду не повідомили, належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи. Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, обєктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступне. 10 липня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» було укладено кредитний договір № 907-ЧД, за умовами якого банк надає, а позичальник отримує кредит у сумі 30000,00 доларів США терміном до 09 липня 2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % річних. Повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом належало здійснювати до 10 числа кожного місяця шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом зарахування суми на позичковий рахунок згідно графіка. 03 липня 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007 р., укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. 10 липня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки в забезпечення вимог банку за кредитним договором 907-ЧД від 10 липня 2007 року. За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 передав, а товариство з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» прийняло в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. За змістомкредитного договору за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, кредитодавцем є юридична особатовариство з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Фізичною особою, яка діє від імені ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит у преамбулі договору зазначена начальник відділення № 5 Обласної полтавської філії Банку ОСОБА_1 та Кредит ТОВ ОСОБА_6, яка діє на підставі довіреності від ОСОБА_7, який в свою чергу діє від імені товариства з обмеженою відповідальністю Банк ОСОБА_1 та Кредит. Разом з тим, в п. 8 кредитного договору реквізити та підписи сторін від імені банку договір підписано від імені ОСОБА_8, начальника відділення № 4, із вказанням реквізитів відділення № 4, проте з прикладенням печатки відділення № 5. Представник позивача не зміг пояснити вказаних розбіжностей. За змістом договору поруки № 907-ЧД, він укладений поручителем ОСОБА_3 та банком 03 липня 2007 року, тобто до виникнення обовязку у позичальника згідно кредитного договору № 907-ЧД від 10 липня 2007 року, що суперечить частині 1 статті 553 Цивільного кодексу України. Відповідно до п. 1.1. договору поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 поручитель зобовязався відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобовязань за кредитним договором № 907-ЧД від 10.07.2007, укладеним між кредитором та боржником, відповідно до якого боржникові наданий кредит у розмірі 30000,00 гривень зі сплатою 11 % річних. Таким чином, заява банку про наявність солідарного обовязку у поручителя і боржника не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно з умовами договору поруки ОСОБА_3 поручилась за кредит частково, у розмірі 30000,00 гривень. Суд констатує, що на вимогу суду позивачем не надано оригіналів первинних документів, які б підтверджували факт надання ОСОБА_2 кредитних коштів шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування коштів на рахунок, зазначений в п. 2.2. кредитного договору. Крім цього, позивачем не надано до суду оригіналів документів, які б підтверджували факт сплати ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору (касових або інших розрахункових первинних документів), які б вказували на виконання позичальником своїх зобовязань по кредитному договору. В судовому засіданні судом було оглянуто кредитну справу та встановлено, що в ній відсутній оригінал документу про видачу 30000,00 доларів США. Пояснення представника позивача про знищення відповідних документів через сплив строків їх зберігання суд оцінює критично зважаючи на наступне. Порядок видачі коштів в готівковій та безготівковій формі регламентовано Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України». Так, відповідно до пункту 1 глави 1 розділу 3 Інструкції НБУ № 337 зазначено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі. Відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ №337 зазначено, що з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо). Відповідно до п. 3.10 глави 3 розділу IV Інструкції НБУ № 337 зазначено, що видача банком (філією, відділенням) готівки іноземної валюти за кредитом в іноземній валюті здійснюється із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між ними договорів. Згідно з статтею 220 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженого постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 документи (статут, кредитний договір, заяви-зобовязання, гарантійні листи, обґрунтування, розрахунки ефективності та окупності витрат, висновки, розпорядження, дозволи, фінансові звіти, статистичні відомості) про видачу й оформлення позик, кредитів, що видані банками юридичним і фізичним особам у національній та іноземних валютах зберігаються у банках України протягом 5 років після погашення позики. Таким чином, зважаючи, що термін кредиту до 09 липня 2020 року, строк знищення документів про видачу кредиту станом на день розгляду справи згідно з постановою Національного банку України N 601 від 08.12.2004 ще не настав. Згідно з договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 від 09.07.2007 та заяви ОСОБА_9 про отримання коштів вбачається, що грошове зобовязання виражене в гривні, тому посилання представника банку на ці докази як на підтвердження факту отримання кредиту у доларах США суд оцінює критично. Відповідно до ч. 1ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. На підставі частини другоїстатті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Згідно зст.1046 Цивільного кодексу Українидоговір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 3ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки не надано доказів передачі грошових коштів ОСОБА_2 Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову. Пунктом 1.3. Статуту банку передбачено, що відкрите акціонерне товариство "Банк "ОСОБА_1 та Кредит" створено шляхом перетворення Банку "'ОСОБА_1 та Кредит", товариство з обмеженою відповідальністюувідкрите акціонерне товариство згідно із рішенням Загальних зборів учасників Банку (протокол №3 від 15.12.2006) і рішенням Установчих зборів Банку (протокол .N'1 від 12 квітня 2007 року). Відповідно до абз. 6 п. 1.3 статуту банку ОСОБА_1 є правонаступником щодо всіх прав та зобовязань відкритого акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», Банку «ОСОБА_1 та кредит» товариства з обмеженою відповідальністю, комерційного банку «ОСОБА_1 та кредит», комерційного банку «ОСОБА_1 і кредит» та комерційного банку «ОСОБА_1 ділового співробітництва». За інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.07.2007 р. до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - товариства з обмеженою відповідальністю банк «ОСОБА_1 та кредит» за № 10741120016009118. Згідноз ст. 1 ч. 1 ЦК України що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майновівідносини(цивільнівідносини),засновані на юридичній рівності,вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно до ст. 2 ч. 1ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи таюридичні особи. Згідно зст.80 ч. 1ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Відповідно до ст. 87 ч. 4ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації і що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Частини 1, 2 статті 104 ЦК Українивизначають, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особамправонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою,що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Ст.108 ЦК Українипередбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Частини 1, 2, 7 ст. 26 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) визначають, що реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його власників або примусово за рішенням Національного банку України. Перетворення передбачаєзмінуорганізаційно-правовоїформи товариства. Реорганізація може здійснюватися шляхомзлиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. Частина 2 статті 27 Закону України Про банки і банківську діяльністьвизначила, що реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України. Відповідно до ст. 28 Закону України Про банки і банківську діяльність банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків. Згідно з ч. 1 ст. 3Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців дія цьогоЗаконупоширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. В пункті 3 Прикінцевих положень Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців зазначено, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набраннячинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч. 15 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців перетворення вважається завершеним з моментудержавноїреєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення. Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бутиодносторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Враховуючи час та порядок припинення ТОВ Банк ОСОБА_1 та Кредит та державну реєстрацію ВАТ Банк ОСОБА_1 та Кредит, суд вважає, що кредитний договір за № 907-ЧД від 10 липня 2007 року є недійсним, з підстав участі у його укладенні, як сторони по договору, юридичної особи, яка на дату підписання цього договору була вже припинена, а підписання цього договору від імені припиненої юридичної особи її представником за довіреністю, повноваження котрої вважаються припиненими з часу припинення юридичної особи, яка надала цю довіреність, є незаконним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Підстав для застосування позовної давності щодо зустрічних позовних вимог суд не вбачає, оскільки лише з винкненням спору про заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 дізнався про порушення своїх прав та інтересів. Таким чином, вимоги позивача за зустріним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 15-16, 80, 92, 95, 108, 203, 215, 237, 242, 244, 548, 626 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 5, 10, 11, 57-60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В: В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_1 та кредит», третя особа приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання договорів недійсними та зобовязання вчинити певні дії задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2. Визнати недійсним договір іпотеки № 907-ЧД від 10.07.2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянином України ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за № 4393. Визнати недійсним договір поруки № 907-ЧД від 03.07.2007 року, між товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 «ОСОБА_1 та кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_1 та кредит», та громадянкою України ОСОБА_3. Виключити з державного реєстру іпотек запис про обтяження належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 та виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження квартири АДРЕСА_2. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Головуючий І.О. Мельник http://reyestr.court.gov.ua/Review/65203741
  6. В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления. Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать. Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан. Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем. Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?" Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.
  7. Постанова Іменем України 5 червня 2018 року м. Київ Справа N 338/180/17 Провадження N 14-144 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду за касаційною скаргою позивача на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року, ухваленого суддею Битківським Л.М., і ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Горейко М.Д., Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В. Учасники справи: - позивач (відповідач за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані", - відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 9 лютого 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, вякому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 104 699 грн. з яких 100 000 грн - безпідставно одержані кошти, 750 грн - три проценти річних і 3 949 грн - інфляційні втрати. 2. Позовна заява мотивована такими обставинами: 2.1. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 100 000 грн. які, за твердженнями позивача, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні. 2.2. 16 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою повернути вказані кошти протягом п'яти банківських днів. Вказаний лист вручений відповідачу особисто 22 грудня 2016 року, однак добровільно він кошти не повернув. 2.3. Позивач вважав, що, окрім цієї суми, має право стягнути з відповідача три відсотки річних - 750 грн та інфляційні втрати - 3 949 грн. 2.4. Також вказував, що 26 грудня 2016 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця. 3. 3 травня 2017 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом і просив, зокрема, визнати укладеним 3 серпня 2016 року договір підряду між ним і позивачем та стягнути з останнього на свою користь 51 000 грн боргу за поставлені будівельні матеріали. 4. Зустрічний позов мотивований такими обставинами: 4.1. На початку лютого 2016 року до відповідача звернувся уповноважений представник позивача (Стеців І.І.) та запропонував укласти договір підряду, за яким відповідач мав виготовити зі свого матеріалу та поставити дерев'яні бруси за адресою: АДРЕСА_1, для подальшого будівництва каркасу дерев'яної колиби. Відповідач узгодив із представником позивача креслення каркасу колиби, перелік робіт і ціну будівельних матеріалів. 4.2. За результатами домовленостей зі Стецівим І.І. відповідач підписав зі свого боку примірник договору підряду та неодноразово надсилав його для підписання позивачу. 4.3. 3 серпня 2016 року та 17 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 100 000 грн (по 50 000 грн. з призначенням платежів "оплата за будівельні матеріали". Відповідач вважав вказані кошти частиною авансу, з перерахуванням якого договір пов'язував початок виконання робіт. Вказував, що саме з 3 серпня 2016 року договір підряду є укладеним. 4.4. 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев'яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Представник позивача СтецівІ. І відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки. 4.5. Оскільки відповідач виконав обов'язки за договором, виготовив і поставив бруси, то просив стягнути з позивача на свою користь різницю у сумі 51 000 грн між перерахованими позивачем авансовими коштами та вартістю виготовлених і поставлених брусів. Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції 5. 8 вересня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою первісний позов залишив без розгляду, й ухвалив рішення, яким задовольнив зустрічний позов повністю: визнав укладеним ФОП ОСОБА_3 з позивачем договір підряду від 3 серпня 2016 року і стягнув з позивача на користь відповідача 51 000 грн недоплачених коштів за виконану роботу та поставлені будівельні матеріали. 6. Рішення мотивоване тим, що позивач, перерахувавши 3 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_3 кошти як частину авансу за будівельні матеріали, підтвердив укладення з ним договору підряду. Оскільки представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх недоліки, позивач не був звільнений від обов'язку оплатити роботи. 7. Щодо суб'єктної юрисдикції, то суд першої інстанції вказав, що у разі припинення діяльності фізичної особи-підприємця її права й обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою. Відтак, суд першої інстанції вирішив, що справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 5 грудня 2017 року Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду, оскільки сторони узгодили перелік робіт і вартість 1 куб. м. виготовленого брусу в кресленні, а позивач підтвердив укладення договору, перерахувавши частину авансу в розмірі 50 000 грн. 10. Стосовно суб'єктної юрисдикції апеляційний суд вказав, що правовідносини між позивачем і відповідачем пов'язані зі здійсненням останнім підприємницької діяльності, проте державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 припинено. А тому відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 3 пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", такий спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 23 грудня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі. 12. Обґрунтовує скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. Позивач вказує, що про наявність проекту договору підряду йому стало відомо лише з матеріалів зустрічної позовної заяви. Обґрунтовує, що суди неправильно застосували статтю 640 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, оскільки позивач та відповідач не укладали договору підряду. Зазначає, що суди не встановили наявності всіх істотних умов договору підряду та їх відповідність чинному законодавству. 16. Мотивує, що зустрічний позов поданий щодо визнання укладеним договору підряду між позивачем і відповідачем як фізичною особою. Натомість, долучена до зустрічного позову копія цього договору стосується врегулювання правових відносин між позивачем і ФОП ОСОБА_3 як суб'єктом господарювання, якого на час подання зустрічного позову, розгляду справи у суді й ухвалення рішення у такому правовому статусі не існувало. Позивач вважає, що цей спір мав розглядатися за правилами господарського судочинства. 17. В обґрунтування касаційної скарги наводить правовий висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13. Згідно з цим висновком у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. А тому після припинення такої діяльності, на думку позивача, відповідач позбавив себе права звертатися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов'язки за невиконаними зобов'язаннями. 18. На переконання позивача, апеляційний суд неправильно витлумачив пункт 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3. Позивач стверджує, що у разі виникнення спору між господарським товариством і фізичною особою, яка є підприємцем, суд має з урахуванням змісту договору й інших документів з'ясувати, з використанням якого правового статусу при укладенні такого договору діяла фізична особа (як фізична особа чи як фізична особа-підприємець), а також врахувати, які саме правовідносини виникли між сторонами. (2) Позиція відповідача 19. 3 лютого 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Вважає, що оскаржені судові рішення є законними, обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. 20. Вказує, що суди правильно застосували норми матеріального права, визнавши укладеним договір підряду з 3 серпня 2016 року. 21. Стосовно правил суб'єктної юрисдикції зазначає, що відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 4 підпункту 4.7 пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді. На момент подання зустрічного позову відповідач припинив підприємницьку діяльність, а тому звернувся до суду за правилами цивільного судочинства. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 22. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 23. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 24. За змістом статті 30 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, сторонами у цивільному процесі (позивачем і відповідачем) можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. 25. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів (пункт 1 частини першої статті 12). 26. Визначальною для розмежування юрисдикції за пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у вказаній редакції була участь у відносинах, з приводу яких виник спір, суб'єкта господарської діяльності. 27. Згідно зі статтею 21 ГПК України у зазначеній редакції сторонами в судовому процесі (позивачами та відповідачами) могли бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. 28. За змістом статті 1 ГПК України у вказаній редакції право звертатися до господарського суду мали підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. 29. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі. 30. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). 31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. 32. Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 593/793/14-ц. 33. Відповідач втратив статус підприємця 26 грудня 2016 року. Позивач звернувся до суду 9 лютого 2017 року, а зустрічна позовна заява подана відповідачем 3 травня 2017 року. 34. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, що ця справа мала розглядатися за правилами цивільного судочинства. 35. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивача щодо неврахування судами правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13. 36. Згідно з висновком Верховного Суду України у вказаній справі у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. 37. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів (стаття 11 ЦК України). Зобов'язанням є правовідношення (частина перша статті 509 ЦК України), а змістом правовідношення - права й обов'язки його сторін. 38. Відтак, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. 39. Отже, доводи позивача про те, що після припинення підприємницької діяльності відповідач позбавив себе права звертися до суду з будь-якою вимогою господарсько-правового характеру та мав лише обов'язки за невиконаними зобов'язаннями, не відповідають наведеним вище приписам ЦК України та висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 4 грудня 2013 року у справі N 6-125цс13. (1.2) Щодо визнання договору укладеним 40. Позивач вважає, що договір підряду з відповідачем не був укладений, оскільки позивач не підписав проект договору, а суди не встановили, чи були погоджені між сторонами істотні умови договору. 41. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України). 42. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України). 43. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини перша та друга статті 843 ЦК України). 44. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України). 45. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 46. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України). 47. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. 48. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). 49. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. 50. Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2016 році позивач і відповідач провели переговори щодо виконання останнім робіт з виготовлення стінових дерев'яних брусів для будівництва колиби. Сторони досягли домовленості щодо вартості виготовленого брусу, а також переліку робіт, що підтверджується планом, підписаним відповідачем та повноважним представником позивача.Відповідно до умов проекту договору оплата мала бути проведена у безготівковій формі. До початку виконання відповідачем робіт позивач мав сплатити йому аванс у розмірі 500 000 грн. Саме з оплатою авансу спірний договір пов'язував початок виконання робіт у строк, не пізніше ніж 120 календарних днів після його отримання. І 3 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача 50 000 грн з призначенням платежу "оплата за будівельні матеріали". 51. Суди також встановили, що 29 листопада 2016 року відповідач відпустив позивачу дерев'яні бруси, які були доставлені та відвантажені 30 листопада 2016 року за узгодженою сторонами адресою. Проте представник позивача відмовився від підписання акта виконаних робіт, не заявивши про їх можливі недоліки. 52. Зважаючи на встановлені обставини, а саме: погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали. 53. Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольнив вимогу відповідача за зустрічним позовом про визнання договору підряду укладеним з 3 серпня 2016 року. 54. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. 55. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). 56. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 58. Відповідач заявив у зустрічному позові дві окремі вимоги: про визнання договору підряду укладеним та про стягнення 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю фактично поставлених брусів. 59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю поставлених йому відповідачем брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача. 60. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду. 61. Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача про стягнення з позивача 51 000 грн як різниці між перерахованим позивачем авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним 3 серпня 2016 року договору підряду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 62. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд. 63. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 64. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на встановлені судами обставини справи підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору підряду укладеним у суду першої інстанції не було. Вказану помилку суд апеляційної інстанції не виправив. 65. Відтак, Велика Палата Верховного Суду частково задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року в частині задоволення вимоги відповідача про визнання договору укладеним. 66. В іншій частині рішення судів першої й апеляційної інстанцій є правильними по суті. Велика Палата Верховного Суду залишає їх без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення. (3) Висновки про правильне застосування норм права 67. Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). 68. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі. 69. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. 70. У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. 71. Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов'язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства. 72. З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі. 73. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. 74. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). 75. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. 76. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту. З огляду на наведене, керуючись частинами першою, десятою, тринадцятою статті 141, частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" задовольнити частково. 2. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року скасувати в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані". 3. Прийняти в цій частині нове рішення: зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 в частині визнання укладеним з 3 серпня 2016 року договору підряду на виготовлення стінових брусів між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" залишити без задоволення. 4. В іншій частині рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 8 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.
  8. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2017 року Справа № 910/361/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Гольцової Л.А.(доповідач), суддів: Картере В.І., Козир Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі№ 910/361/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 101 839, 99 грн, за участю представників: позивача - не з'явився відповідача - ОСОБА_5, довір. від 06.06.2017 В С Т А Н О В И В : Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач). Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (відповідач) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 50 000,00 грн заборгованості за кредитом, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, 7 200,00 грн - комісії, 12 421,61 грн -пені, 2 036,80 грн - судового збору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у даній справі (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Жук Г.А.) задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4. Скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14. Прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2 240,48 грн - судового збору за подання апеляційної скарги. Не погоджуючись із вказаною постановою, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/361/14. В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 611, 625, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, статей 218, 229, 230, 231 Господарського кодексу України. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості по кредиту в розмірі 50 000,00 грн, 32 218,38 грн - процентів за користування кредитом, комісії 7 200,00 грн, та 12 421,61 грн - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.06.2011 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (клієнт), шляхом подачі відповідачем заяви про відкриття поточного банківського рахунку та приєднання до розміщених в мережі Інтернет "Умов та правил надання банківських послуг" (далі - Умови), укладено договір банківського обслуговування, відповідно до умов якого клієнту встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок в електронному вигляді через засоби електронного зв'язку. Пунктом 3.18.6.1 Умов зазначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою чи електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) і/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язання сторонами. Банком, на виконання умов договору від 16.06.2011, надано відповідачеві кредит в межах кредитної лінії в розмірі 50 000,00 грн, який відповідачем не повернуто позивачу. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, вказав на те, що підписавши заяву про відкриття банківського рахунку, було укладено договір банківського обслуговування та відповідач приєднався зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які містять усі істотні умови змішаного договору - кредитного договору та договору банківського рахунку, а саме, порядок надання коштів, строки користування кредитною лінією, відповідальність за непогашення кредиту, порядок нарахування відсотків за користування кредитом та їх розмір тощо, відповідач порушив свої грошові зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в останнього утворився борг. Рішення мотивовано нормами статей 526, 610, 612, 1054, 1066, 1067 Цивільного кодексу України та Умовами та Правилами надання банківських послуг. Апеляційний господарський суд, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, скасував рішення місцевого господарського суду та прийняв нове рішення, яким відмовив позивачеві в позові. Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 вказаної норми визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до частин 1 - 3 статті 207 вказаного Кодексу (в редакції на дату підписання заяви від 16.06.2011) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно -числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно з частиною 1 статті 1066 вказаного Кодексу за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частинами 1, 2 статті 1067 Цивільного кодексу України передбачено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" Сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідачем підписано електронним цифровим підписом заяву від 16.06.2011 про приєднання до Умов, Тарифів ПАТ КБ "Приватбанк". Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім'я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії. Відсутні докази отримання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у ПАТ "ПриватБанк". Тобто позивачем не доведено підписання заяви від 16.06.2011 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та використання електронного цифрового підпису. Крім того, заява не містить зразків підписів та/або відбитки печатки відповідача, відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк. Матеріали справи не містять доказів належного доведення до відповідача кредитних лімітів. Довідка щодо встановлення кредитних лімітів відповідачеві від 16.12.2013, надана банком, не є достатнім доказом щодо зазначених обставин, оскільки не містить відомостей інформування клієнта про встановлення розміру кредитного ліміту. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги довідку складену 16.12.2013, оскільки остання не може бути доказом погодження, доведення до відповідача кредитних лімітів в період з 29.05.2012 - 09.12.2013. Крім того, позивачем не доведено, які саме Умови та Тарифи були розміщені на сайті позивача на час відкриття банківського рахунку, тобто, на час укладення договору приєднання, зокрема до яких саме Умов та Тарифів приєднався та зобов'язався виконувати відповідач. З наданих позивачем Умов та Тарифів неможливо встановити їх чинність та дію на час заяви від 16.06.2011, і що саме до цих Умов та Тарифів приєднався відповідач, прийняв їх і зобов'язався виконувати, а також що саме ці Умови та Тарифи разом з заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування. Оскільки ні позивачем, ні матеріалами справи не підтверджено отримання відповідачем цифрового підпису та підписання останнім цифровим підписом заяви від 16.06.2011 про приєднання і погодження з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, відсутні докази відкриття Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 рахунку № НОМЕР_1, користування ним та отримання кредиту. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості по кредиту. Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, з урахуванням того, що суд у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідив подані сторонами докази, усім доводам надав обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізував відносини сторін та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку суду, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 910/361/14 залишити без змін. Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА Судді В.І. КАРТЕРЕ Т.П. КОЗИР http://reyestr.court.gov.ua/Review/70163955
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представника відповідача – ОСОБА_1, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства «Укрстартранс» (далі – ПП «Укрстартранс») про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15 за позовом ПП «Укрстартранс» до дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» (далі – ДП «КК «Рошен») про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и л а: У жовтні 2015 року ПП «Укрстартранс» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ним здійснено перевезення вантажу від ДП «КК «Рошен» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Афзаліят Групп» (далі – ТОВ «Афзаліят Групп») за маршрутом м. Яготин (Україна) – м. Душанбе (Республіка Таджикистан). Замовлення послуги між позивачем і відповідачем було здійснено в телефонному режимі, вартість перевезення вантажу між сторонами узгоджено не було. Відповідач надання послуги не визнає. Здійснення перевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (далі – CMR). Розумна ціна за спірне перевезення становить 7 050 доларів США, що за курсом Національного банку України дорівнює 151 504,50 грн. Позивач направив до ДП «КК «Рошен» повідомлення з вимогою оплатити надані послуги перевезення, проте відповіді не отримав. Після уточнення позовних вимог ПП «Укрстартранс» просило стягнути з ДП «КК «Рошен» на свою користь заборгованість за послуги з перевезення вантажу згідно з CMR № 491140 у розмірі 151 504,50 грн. Заперечуючи проти позову, ДП «КК «Рошен» посилалось на те, що воно не замовляло послуги з перевезення вантажу в позивача. Будь-які договори між ними не укладались. Згідно з контрактом, укладеним між відповідачем як продавцем і ТОВ «Афзаліят Групп» як покупцем, поставка товару здійснюється на умовах FCA Яготин за правилами Інкотермс, які покладають обов’язок з укладення і оплати перевезення на покупця. Оплата послуг перевезення здійснювалась отримувачем вантажу (ТОВ «Афзаліят Групп») на підставі договору про надання міжнародних автотранспортних та експедиційних послуг, укладеного між ТОВ «Афзаліят Групп» та експедитором – товариством з обмеженою відповідальністю «Карголайн» (далі – ТОВ «Карголайн»). CMR не свідчить про наявність договірних правовідносин між позивачем і відповідачем. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПП «Укрстартранс» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 січня 2011 року у справі № 9/115, від 24 березня 2011 року у справі № 31/321, від 15 листопада 2012 року у справі № 5019/700/12, від 28 лютого 2013 року у справі № 3/5005/6040/2012, від 8 квітня 2015 року у справі № 907/939/14, від 30 вересня 2015 року у справі № 910/21997/14, від 7 жовтня 2015 року у справі № 916/1321/15-г, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені у заяві обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 7 жовтня 2014 року між ДП «КК «Рошен» (продавець) і ТОВ «Афзаліят Групп» (покупець) укладено контракт № REP/AFZ-01 (далі – Контракт), предметом якого є поставка кондитерських виробів в узгодженому асортименті (товар). Згідно з умовами Контракту та додатку до нього від 8 червня 2015 року № 51, поставка товару вартістю 37 405,59 доларів США (5244 місць) здійснювалась на умовах FCA Яготин автомобільним транспортом (т. 1, а.с. 28–30). 13 травня 2015 року між ТОВ «Афзаліят Групп» як замовником і ТОВ «Карголайн» як експедитором укладено договір міжнародного автомобільного перевезення та експедиторських послуг № 02052015, за умовами якого замовник замовляє, а експедитор зобов’язується в інтересах замовника за винагороду надати експедиторські послуги та послуги перевезення вантажів замовника. ТОВ «Афзаліят Групп» і ТОВ «Карголайн» складена заявка на перевезення від 6 червня 2015 року № 27, яка є додатком № 1 до зазначеного договору, в якій міститься інформація про перевезення вантажу походженням з України (кондитерські вироби) з погрузкою 8 червня 2015 року в м. Яготин, на умовах FCA автомобільним транспортом, номер машини НОМЕР_1/НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 51–57). Вказані умови поставки (FCA) також зазначені у вантажно-митній декларації (форма МД-2) МД № 125110009/2015/281417, згідно з якою: відправником є ДП «КК «Рошен», одержувачем – ТОВ «Афзаліят Групп», принципалом – ПП «Укрстартранс», номери транспортний засобів – НОМЕР_1/НОМЕР_2. (т. 1, а.с. 31). Відповідачем суду надано лист ТОВ «Афзаліят Групп» від 20 листопада 2015 року № 48, в якому повідомляється, що ТОВ «Карголайн» забезпечило подачу транспортного засобу, автомобіля DAF НОМЕР_1/НОМЕР_2, ТОВ «Афзаліят Групп» для відвантаження та доставки товару, зазначеного у додатку № 51 до Контракту, за накладною від 8 червня 2015 року; свої зобов’язання перед ТОВ «Карголайн» ТОВ «Афзаліят Групп» виконало у повному обсязі, заборгованості немає (т. 1, а.с. 50). У період з 8 по 19 червня 2015 року за CMR № 491140 ПП «Укрстартранс» здійснено перевезення вантажу (кондитерських виробів) за маршрутом м. Яготин, Україна – м. Душанбе, Республіка Таджикистан. Відправником зазначено ДП «КК «Рошен», одержувачем – ТОВ «Афзаліят Групп», перевізником – ПП «Укрстартранс» (НОМЕР_1/НОМЕР_2), кількість місць – 5244. В CMR № 491140 міститься посилання на вантажно-митну декларацію (форма МД-2) МД№ 125110009/2015/ (т. 1, а.с.41). При цьому CMR № 491140 не містить жодних відомостей щодо умов і розміру оплати послуг перевезення вантажу та щодо їх замовника. З метою встановлення вартості послуг вказаного перевезення позивач звертався до транспортних підприємств із запитами щодо надання відповідної інформації, згідно з якою вартість послуг з перевезення за таким маршрутом і на таких умовах складає 7 000 доларів США – 7 600 доларів США (т. 1, а.с. 14–15). Позивач звертався до відповідача із листом від 8 липня 2015 року № 07-05, в якому просив оплатити вартість перевезення вантажу за CMR № 481140 в розмірі 7 050 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день здійснення платежу, втім така вимога була відповідачем залишена без задоволення (т. 1, а.с. 13). Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог з огляду на те, що позивачем в обґрунтування позову надано CMR № 491140, яка не містить: відомостей про особу, яка є замовником перевезення; умов і розміру оплати такого перевезення. Між позивачем і відповідачем договір перевезення вантажу не укладався. З наявних у справі матеріалів вбачається, що перевезення в міжнародному сполученні здійснювалось автомобільним транспортом на умовах FCA Яготин, які за правилами Інкотермс передбачають покладення обов’язку з оплати послуг перевезення на покупця, яким відповідно до Контракту є ТОВ «Афзаліят Групп». Позивачем не доведено, що спірні послуги з перевезення замовлялись саме відповідачем та, відповідно, надавалися на його замовлення, що унеможливлює покладення обов’язку з оплати таких послуг на відповідача. За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У наданій для порівняння копії постанови у справі № 9/115 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу за послуги перевезення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що судами достеменно не встановлено, хто був вантажоодержувачем товару, за чиєю заявкою доставлявся товар перевізником та чи були заперечення вантажоодержувача при отриманні вантажу. Господарські суди дійшли суперечливих висновків, що оскільки між сторонами договору на перевезення вантажу та договору транспортного експедирування у міжнародному сполученні в письмовій формі не укладено, а перевезення здійснювалося на підставі накладної СМR і заявки, то позивачем не доведено обґрунтованості своїх вимог. У справі № 31/321 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення коштів за перевезення вантажу з огляду на таке. Між позивачем (перевізником) і відповідачем (замовником) укладено договір на транспортне обслуговування. До набрання чинності цим договором автомобілем позивача було доставлено на адресу відповідача вантаж на підставі СМR. Оскільки: складання СМR є укладенням договору міжнародного перевезення вантажу відповідно до Конвенції; про виконання позивачем перевезень сторонами складені, підписані та скріплені печатками акти виконаних робіт із зазначенням вартості перевезення, яка підлягає сплаті, та яку відповідач оплатив лише частково – позов підлягає частковому задоволенню. У справі № 5019/700/12 суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову про стягнення коштів за послуги перевезення з огляду на таке. Між позивачем як перевізником і відповідачем як замовником укладено договір-заявку на перевезення вантажу в міжнародному сполученні на адресу нерезидента. Встановлено розмір винагороди перевізника, яка сплачується замовником після одержання копії рахунка, актів прийому виконаних робіт, СМR та інших документів. Договір-заявка підписані та скріплені печатками сторін. Перевізник свої зобов’язання виконав, замовник від виконання своїх ухиляється. Наявність посилань на поставку за правилами Інкотермс на умовах FCA, що містяться на рахунках і вантажно-митних деклараціях, які є додатками до СМR, не свідчать про покладення витрат з перевезення на покупця, оскільки правила Інкотермс не регулюють відносини перевезення і поширюються виключно на відносини між продавцем та покупцем в рамках договору купівлі-продажу. Посилання відповідача на обов’язок покупця оплатити перевезення спростовується матеріалами справи. У справі № 3/5005/6040/2012 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення коштів за договором перевезення вантажу з огляду на таке. Сторонами договір перевезення не було укладено, оскільки судам не надано оригінал цього договору, підписаний та скріплений печатками сторін. Натомість перевезення підтверджується заявкою на перевезення, яка містить усі істотні умови договору перевезення, зокрема вартість перевезення, та яка підписана обома сторонами, а також СМR. На вимогу позивача оплатити перевезення відповідач відповіді не надав. Відповідно до ст. 4 та ст. 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. В силу наведених положень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у замовника перевезення (відповідача) виник обов'язок сплатити позивачу обумовлену в заявці на перевезення плату. Оскільки в заявці сторони не обумовили строк оплати, такий обов'язок замовник повинен виконати відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК, тобто у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. У справі № 916/1321/15-г суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову експедитора до покупця (вантажоотримувача) товару про стягнення заборгованості за договором про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення між ним і вантажоодержувачем договору, як це передбачено для договорів транспортного експедирування. Існування договірних правовідносин між експедитором та заявником транспортних послуг за нормами транспортного законодавства у міжнародних автомобільних перевезеннях підтверджується наявністю договору, оформленого в письмовому вигляді, а вантажна накладна є підтвердженням взаємовідносин між вантажовласником, вантажоодержувачем і перевізником, а не експедитором. У справі № 907/939/14 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову покупця товару до перевізника про стягнення вартості втраченого вантажу з огляду на таке. Між покупцем і перевізником було укладено разовий договір перевезення автомобільним транспортом, що підтверджується СМR та супровідною вантажно-митною декларацією. З СМR вбачається, що відправником вантажу в іншій країні є нерезидент, одержувачем вантажу є позивач. Перевізник належним чином не виконав своїх обов’язків з перевезення вантажу, доказів доставки до місця призначення одержувачу не надав. З постанови вбачається, що сторони не заперечують наявності між ними договірних правовідносин з перевезення вантажу. Аналогічних висновків про наявність підстав для задоволення позову про стягнення вартості втраченого вантажу дійшов суд касаційної інстанції у справі № 910/21997/14, яка є ідентичною справі № 907/939/14. Разом із тим у справі, яка розглядається, судами відмовлено в задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позовних вимог на підставі встановлених у цій справі фактичних обставин, зокрема відсутності документів, які б свідчили про замовлення перевезення саме відправником вантажу (договору на транспортне обслуговування або перевезення, заявки на перевезення тощо), відсутності відомостей про особу, яка є замовником перевезення, в CMR, інформації щодо умов і розміру оплати перевезення між позивачем та відповідачем. Натомість судами встановлено наявність договірних правовідносин між отримувачем вантажу та експедитором, якому доручено забезпечити перевезення цього вантажу та документів, які свідчать про покладання обов’язку з оплати перевезення на отримувача вантажу (покупця за Контрактом). Таким чином, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року і копій постанов суду касаційної інстанції, наданих для порівняння, вбачається, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. Суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред’явлених позовних вимог залежно від встановлених фактичних обставин, заперечень відповідачів і предмета правового регулювання; в іншому випадку направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції виходив із суперечливості висновків судів попередніх інстанцій та неналежно встановлених обставин. Зазначене не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися. З огляду на викладене у задоволенні заяви ПП «Укрстартранс» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15 слід відмовити. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяви приватного підприємства «Укрстартранс» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 25 жовтня 2017 року № 3-707гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/920E6B9A03875346C22581D0003ABF2F
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Ємця А.А., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, в с т а н о в и л и: У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США зі сплатою 10 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків не пізніше 11 вересня 2027 року. 17 грудня 2012 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулося відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло прав нового кредитора. Позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого станом на 6 лютого 2015 року у нього виникла заборгованість в сумі 352 тис. 211 грн 63 коп, яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути із ОСОБА_1. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в сумі 248 тис. 300 грн, за відсотками в сумі 76 тис. 813 грн 85 коп. та пені в сумі 27 тис. 97 грн 78 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме 11, 16, 203, 205-210, 213-215, 303, 315, 512, 513, 548, 575, 626, 628 та 640 ЦК України. На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року, 18 березня 2015 року, дві ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвали цього ж суду від 3, 8 та 15 лютого 2017 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США. За користування кредитом була встановлена процентна ставка в розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 11 вересня 2027 року 12 лютого 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір НОМЕР_2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року. У пункті 2.1. цього договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі еквівалентній 535 тис 648 грн (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 тис. 240 доларів США, 264 тис 300 грн. При цьому з 12 лютого 2009 року ліміт кредитної лінії складає 264 тис. 300 грн. та встановлюється тільки у національній валюті. Згідно з пунктом 2.2 за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних за користування кредитом, наданим в доларах США та 10 % річних за кредитом, наданим у гривні. Погашення кредиту здійснюється позичальником відповідно до графіку (додаток № 1), який є невід’ємною частиною договору про внесення змін і доповнень (пункт 2.3 договору). У пункті 2.4 зазначено, що кредит надається позичальнику для ремонту житлового будинку та для придбання іноземної валюти для погашення існуючої заборгованості за кредитом. Відповідно до договору НОМЕР_3 від 1 березня 2011 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору у зв'язку із припиненням діяльності філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Рахів Закарпатської області», шляхом реорганізації у Рахівське безбалансове відділення «Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ужгород», до преамбули кредитного договору внесено відповідні зміни щодо здійснення погашення кредиту через банки, зазначені у договорі. 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (який є правонаступником ЗАТ «АКПІБ») та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за кредитним договором НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ АКПІБ та ОСОБА_1. Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв’язку з чим у нього станом на 6 лютого 2015 року виникла заборгованість в розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком є неукладеним, а тому у сторін не виникли взаємні права та обов’язки за договором. Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що з рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року вбачається, що сторонами у справі є позивач ОСОБА_2, а відповідачами - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_1, а у даній справі сторонами є позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» та відповідач ОСОБА_1, а тому посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 61 ЦПК України є помилковим, оскільки в даній справі беруть участь не ті самі особи, щодо яких встановлено відповідні обставини. Разом з тим в справах з подібних правовідносин, судові рішення в яких надано заявником, зокрема в постановах Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що у разі визнання кредитного договору неукладеним, тобто таким, що не створює для його сторін жодних правових наслідків, у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за таким кредитним договором, яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих за таким договором зобов’язань. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 є неукладеним. Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь ОСОБА_1 – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути. Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді Верховного Суду України: І.С. Берднік Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-490цс17 Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між банком та позичальником є неукладеним. Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь позичальник – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути. Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача. Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-490цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8DE8E6628F1335D2C22581A800419577
  11. В трьох ісудових інстанціях кредитний договір визнано не укладеним, тобто таким, що не відбувся. Але немає рішення стосовно Договорів іпотеки й Договору Застави. Начебто вони автоматично визнаються також не укладеними. Але банк не визнає цього й на цій підставі пише листи з вимогами повернути нерухоме майно, твердячи, що судовим рішенням не вказано, що Договір іпотеки та Договір Застави є не укладеними. Подала в суд. Як правильно написати вимогу в суд щодо цієї проблеми, оскільки відсутні моменти виникнення, зміни чи припинення правочину в такій ситуації?
  12. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.09.2010 № 34/121 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Моторного О.А. суддів: при секретарі за участю представників: від позивача Вергун І.В., Грицай М.А., від відповідача Саєнко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010 у справі № 34/121 ( .....) за позовом Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 5949899,45 грн. ВСТАНОВИВ : Публічне акціонерне товариство «Каліон Банк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення боргу у розмірі основної суми кредиту 5 949 899,45 грн. Згідно з заявою про уточнення позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг в сумі 5 949 861,61 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 34/121 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» 5 949 861,61 грн. боргу, а також 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Підставами для скасування рішення відповідач вважає неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та порушення норм матеріального права. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та її розгляд призначено на 10.08.2010. У судовому засіданні 10.08.2010 у розгляді справи відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 12.08.2010. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.09.2010 та зобов’язано Публічне акціонерне товариство «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» надати суду довідку про рух коштів по гривневому та валютному рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» за 31.07.2009 та надати оригінали документів, на підставі яких списувались кошти із вказаних рахунків. Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне. 07.08.2008 між АТ «Каліон Банк Україна», правонаступником якого є ПАТ «Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь» (Банк) та Фірмою «Т.М.М.»- ТОВ було підписано договір про надання кредитної лінії для фінансування капітальних витрат, включаючи купівлю обладнання в межах, дозволених українським законодавством, в тому числі нормативними актами Національного банку України (п. 3 договору). Відповідно до п. 1, п. 2 договору загальний розмір кредитної лінії становить 3 517 950 Євро або еквівалент у гривнях чи доларах США з терміном дії до 1 серпня 2009 року. 24.07.2009 між сторонами по справі підписано Доповнення № 1 до договору про надання кредитної лінії, причому у примірнику доповнення № 1, наданого банком, вказано договір від 07.08.2008, а в примірнику доповнення № 1, наданого товариством, зазначено договір від 31.07.2008. Вказаним Доповнення № 1 було змінено пункт 1 та пункт 2 договору, згідно яких загальний розмір кредитної лінії становить 550 000 Євро або еквівалент у гривнях; кредитна лінія чинна до 01.09.2009, або до її скасування банком, залежно від того, що настане раніше. 31.08.2009 між сторонами по справі підписано Доповнення № 2 до договору від 07.08.2008, яким змінено пункт 1 та пункт 2 договору, згідно яких загальний розмір кредитної лінії становить 5 949 899,45 грн.; кредитна лінія чинна до 21.12.2009, або до її скасування банком, залежно від того, що настане раніше. Позивач звернувся до суду з даним позовом у зв’язку з тим, що відповідач не погасив 21.12.2009 кредит за останнім повідомленням № 11 від 09.12.2009 у розмірі 5 949 899,45 грн. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що Фірми «Т.М.М.» - ТОВ не списувала зі свого гривневого рахунку, відкритому у банку, суму у розмірі 5 949 899,45 грн. Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю до Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» про визнання недійним договору та доповнень до нього встановлено, що кредитний договір від 07.08.2008 та доповнення до нього не містять усіх істотних умов для даного виду договору, і в силу ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України є неукладеним (таким, що не відбувся). Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зі змісту ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України слідує, що договір, в якому відсутні всі узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним, а сторони такого договору не можуть мати права та вважатись зобов’язаними відповідно до умов такого договору. Отже, правовий наслідок неузгодження сторонами істотних умов договору полягає у відсутності такого договору. З урахуванням викладеного, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» про стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю 5 949 861,61 грн. на підставі договору про надання кредитної лінії від 07.08.2008 та доповнень № 1 від 24.07.2009 та № 2 від 31.08.2009 до нього, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. За таких обставин, апеляційна Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 34/121 - скасуванню. У відповідності до статті 49 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача. Тому, витрати відповідача зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 12 750,00 грн., сплачені платіжним дорученням № 525132 від 02.07.2010, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача. Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Головуючий суддя Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12326702 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2011 р. № 34/121 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Мирошниченка С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" на постанову від Київського апеляційного господарського суду 23.09.2010 у справі № 34/121 за позовом Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 5 949 899, 45 грн. у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Грицай М.А.; Колесник В.В.; - відповідача Саєнко Ю.М.; ВСТАНОВИВ: 29.01.2010 Публічне акціонерне товариство "Каліон Банк Україна", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь", звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення боргу у розмірі 5 949 861, 61 (з урахуванням заяви про уточнення суми позову – т.1 а.с. 85). Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2010 у справі № 34/121 (суддя Сташків Р.Б.) позовні вимоги задоволено. За рішенням стягнуто з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" 5 949 861, 61 грн. боргу, 25 500, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 (колегія суддів у складі: Моторний О.А. –головуючий суддя, судді Кошіль В.В., Шапран В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2010 у справі № 34/121 скасовано; в позові відмовлено повністю. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/121, та залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" не підлягає задоволенню з наступних підстав. Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредитної лінії від 07.08.2008 в частині повернення основної суми кредиту. Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 ЦК України). Абзацом 2 частини 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, то такий договір згідно із ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України вважається укладеним, натомість, у випадку недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, останній вважається неукладеним; відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом . Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Здійснивши перегляд справи, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" про визнання недійним договору та доповнень до нього встановлено, що договір про надання кредитної лінії від 07.08.2008 та доповнення до нього не містять усіх істотних умов для даного виду договору, і в силу ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України є неукладеним (таким, що не відбувся). Отже, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір про надання кредитної лінії постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 34/213 визнано неукладеним, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, вказана постанова є преюдиціальною в силу приписів ст. 35 ГПК України, то суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки у позивача відсутні правові підстави для стягнення 5 949 861, 61 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредитної лінії від 07.08.2008 в частині повернення основної суми кредиту. Доводи Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь", викладені в касаційній скарзі, стосовно неправомірного посилання судом апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213) на неузгодженість сторонами за спірним кредитним договором від 07.08.2008 істотних умов, які передбачені законом і є обов’язковими для даного виду договору та на ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України, не можуть бути прийняті колегією суддів касаційної інстанції до уваги, оскільки постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 набрала законної сили та відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою до виконання на всій території України, а її оцінка не може здійснюватись в межах даного позовного провадження. Не погоджується Вищий господарський суд України також із твердженням скаржника про порушення судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови положень ч. 2 ст. 35 ГПК України, з огляду на таке. Відповідно до частини 2 ст. 35 ГПК України , факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони . Отже, зі змісту частини 2 статті 35 ГПК України слідує, що преюдиціальне значення мають факти встановлені рішенням господарського суду зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто обов'язковою умовою преюдиціальності є повна тотожність суб'єктного складу сторін спору, а відтак посилання скаржника на різні предмети спорів у справі № 34/213 та у даній справі є безпідставними. Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, встановлені ч. 2 ст. 1117 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/121 залишити без змін. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Т.Л. БАРИЦЬКА С.В. МИРОШНИЧЕНКО http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13650068
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, державна реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року, в с т а н о в и л и: У січні 2015 року ОСОБА_1 в інтересах свого чоловіка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, державна реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції (далі – державна реєстраційна служба Полтавського МУЮ), про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно. Позивачка зазначала, що в березні 2014 року вона подала позов до Октябрського районного суду м. Полтави про стягнення коштів за договором позики з ОСОБА_3. З метою забезпечення позову 20 травня 2014 року суд постановив ухвалу про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 – квартиру за АДРЕСА_1 та квартиру за АДРЕСА_2. Рішенням Октярського районного суду м. Полтави від 24 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми боргу задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на її користь борг за договором позики в сумі 508 тис. 958 грн 70 коп. Проте під час проведення виконавчих дій відділом ДВС Октябрського МУЮ, зокрема опису та арешту майна боржника, стало відомо, що незважаючи на наявність ухвали про накладення арешту, ОСОБА_3, від імені якого за дорученням діяв його тесть ОСОБА_5, 16 липня 2014 року уклав договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) за АДРЕСА_1 з ОСОБА_4, яка є донькою останнього та сестрою дружини ОСОБА_3. Посилаючись на те, що зазначений договір порушує її права, оскільки унеможливлює виконання судового рішення, його укладено з метою уникнути цивільно-правової відповідальності, цей договір порушує публічний порядок, - позивачка просила на підставі статей 203, 215-216, 228 ЦК України визнати його недійсним. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) за АДРЕСА_1, укладений 16 липня 2014 року між ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 16 липня 2014 року за НОМЕР_1. Зобов’язано державну реєстраційну службу Полтавського МУЮ поновити реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) за АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня, 18 та 25 грудня 2013 року, постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2012 року та постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1, 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 5 січня 2009 року Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Октябрського районної у м. Полтаві ради від 28 березня 2006 року ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет), розташоване за АДРЕСА_1. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 травня 2014 року з метою забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики накладено арешт на майно ОСОБА_3, в тому числі на квартиру за АДРЕСА_1. Рішенням цього ж суду від 24 липня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто на її користь із ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 508 тис. 958 грн 70 коп. 16 липня 2014 року між ОСОБА_3, від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) загальною площею 48,3 кв. м, що знаходиться за АДРЕСА_1. При цьому суди встановили, що ОСОБА_5 є тестем ОСОБА_3, а ОСОБА_4 – сестрою дружини ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_5. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки за ним проведено відчуження майна обіг якого був обмежений у зв’язку з накладенням арешту на нього, про що продавцю було відомо. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оспорюваним договором купівлі-продажу права позивача не порушено, оскільки на час його укладення заборони відчуження спірних приміщень шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не було. Крім того, відповідачі не були обізнані про наявність ухвали суду про накладення арешту на спірне майно. Разом з тим в інших справах, постанова Вищого господарського суду України від 10 лютого 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня, 18 та 25 грудня 2013 року в яких надані заявником як приклади неоднакового застосування норм матеріального права, суди виходили з того, що укладений правочин щодо відчудження майна, яке перебуває під арештом, є нікчемним, незалежно від того чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі – ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв’язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елемент конкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов’язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. З урахуванням особливостей мети забезпечення позову заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи (стаття 153 ЦПК України). Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України). Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо. З огляду на зазначене та встановлені судами в справі, яка переглядається, обставини і факти, помилковим є висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що нежитлове приміщення (стоматологічний кабінет) загальною площею 48,3 кв. м, що знаходиться за АДРЕСА_1, станом на час укладення оспорюваного договору під забороною на відчуження фактично не перебувало, а права ОСОБА_1 укладенням цього договору не порушені. Суд апеляційної інстанції, переоцінивши докази, наведені судом першої інстанції на підтвердження обізнаності продавця в накладенні арешту, переконливих мотивів для таких своїх висновків не навів. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі. Наведені в заяві доводи щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Допущені судом порушення закону не дозволяють залишити в силі і рішення суду першої інстанції. Задовольняючи позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, суд не з’ясував і в рішенні не зазначив, які права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 порушено оспорюваним договором купівлі-продажу нежитлового приміщення. За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1,2 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 січня 2016 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок В.І. Гуменюк Я.М. Романюк А.А. Ємець В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України). Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв’язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним. Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо. Постанова від 18 січня 2017 року № 6-2552цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/48B5280F4E1282B6C22580B5002B11EC
  14. Вчера узнал что договор о передачи прав между Сведбанком и Вектором существует. Но как проверить зарегестрирован ли он?
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/56063455 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2190/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В. У Х В А Л А Іменем України 24 лютого 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов задоволено. Третя особа в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим в умовах неповного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2706/1008/71-605 про надання кредиту для придбання житла. Одночасно з укладенням останнього, був укладений іпотечний договір №2706/1008/71-605-Z-1 (далі - іпотечний договір). В подальшому 28.11.2012 на підставі договорів факторингу ВАТ «Сведбанк» відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в свою чергу 28.11.2012 відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи». Одночасно з укладенням договорів факторингу, 28.11.2012, на підставі договорів про передачу прав за іпотечним договором, ВАТ «Сведбанк», як первісний іпотекодержатель, відступило свої права вимоги за укладеними з позичальниками іпотечними договорами новому іпотекодержателю - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в той самий день відступило свої права вимоги за укладеними між ВАТ «Сведбанк» з його позичальниками іпотечними договорами наступному іпотекодержателю - ТОВ «Кредитні ініціативи». 05.12.2012 на підставі договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О. В., державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною було зареєстровано обтяження (іпотеку) за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 на квартиру АДРЕСА_1, яка належить Позивачу на праві приватної власності (далі - оскаржуване рішення). Відомості про державну реєстрацію іпотеки на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором відповідачем внесено до Державного реєстру іпотек, де іпотекодержателем вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», а іпотекодавцем - ОСОБА_2 Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: - визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №8015132 від 05 грудня 2012 року; - скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Руслани Тарасівни за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2; - вилучити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером №8015132 від 05 грудня 2012 року про державну реєстрацію іпотеки, внесений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Русланою Тарасівною щодо обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на бланках, на яких виготовлено договір про відступлення права вимоги від 28.11.2015 так і додаток до нього викладені на бланках, серії яких мітяться з обох сторін. При цьому, цифри на бланку на якому викладена перша частина договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2015 є значно більшими ніж цифри на зворотньому боці бланку. У той же час, на інших документах що долучені до них цифри бланків продовжуються в процесі зростання (а.с. 207-209). Суд першої інстанції також зазначив, що нотаріальна дія щодо реєстрації обтяжень згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 мала вичинятися нотаріусом, яким було посвідчено зазначений договір. У відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення були відсутні повноваженні для вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації обтяження згідно договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 в контексті ч. 6 ст. 15 Закону N 1952-IV. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 4 ч. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 (у редакції, дійсній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1952-IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Частиною 1 ст. 9 Закону № 1952-IV передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Таким чином, нотаріуси, як спеціальні суб'єкти, уповноважені приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про відмову в такій державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Крім того, абз. 3 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Тобто, з урахуванням особливостей даної справи, посвідчуючи договір про передачу прав за іпотечним договором, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., повинна була одночасно внести зміни до відповідного запису у Державному реєстрі іпотек. Разом з цим, зміни до запису у Державному реєстрі іпотек на підставі наведеного договору було внесено не одночасно, а лише 05.12.2012, при цьому іншим нотаріусом - Гречаною Р.Т. Однак, враховуючи, що відповідач не вчиняв жодної з перелічених у статті 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 нотаріальних дій з об'єктом нерухомості, зокрема, не посвідчував договір про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012, то відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна. З вище викладеного вбачається, що норми абз. 3 ч. 5 ст. З, ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV мають імперативний характер і підлягають обов'язковому виконанню, а тому колегія суддів відхиляє доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що в чинному законодавстві України відсутні імперативні норми, які б зобов'язували проводити державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень лише тим нотаріусом, яким вчинено нотаріальну дію одночасно з її вчиненням. Варто також врахувати те, що відповідно до п. 17 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек № 410 від 31.03.2004 (далі - Тимчасовий порядок), внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи. Тобто, новий іпотекодержатель - ТОВ «Кредитні ініціативи» з урахуванням вимоги Закону № 1952-IV про одночасність посвідчення договору та реєстрації обтяження, повинен був відразу після засвідчення договору про передачу прав за іпотечним договором звернутися до Мироник О.В. з відповідним повідомленням про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою, однак цього не зробив. Пункт 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV містить таку підставу для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень як «заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію». При цьому, ч. 2 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачає, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Тобто наведена частина статті передбачає обов'язок відповідача приймати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за наявності на це підстав, зокрема передбачених наведеною вище ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV. Нотаріус, при здійсненні ним функцій державного реєстратора прав, позбавлений можливості на власний розсуд обирати інший спосіб поведінки, при наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV. Проведення нотаріусом, як державним реєстратором, державної реєстрації прав та їх обтяжень, за наявності передбачених Законом № 1952-IV підстав для відмови у її проведенні є протиправною. Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02 лютого 2016 року по справі №821/2070/15-а. Апеляційний суд відхиляє твердження третьої особи в апеляційній скарзі про те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек» № 410 від 31.03.2004 втратила чинність 05.09.2012, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Варто зауважити, що вказана постанова втратила чинність лише 01.01.2013 у зв'язку з набранням законної сили постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 824. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у п. 21 Тимчасового порядку такої підстави для відмови як подання заяви не тому нотаріусу, який вчинив нотаріальну дію не може свідчити про відсутність у відповідача підстав для відмови у державній реєстрації, оскільки положення вказаного порядку застосовуються виключно у тій частині, яка не суперечить, зокрема, Закону № 1952-IV, який має вищу юридичну силу. Апеляційний суд відхиляє доводи представника апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваній постанові послався на договір про відступлення права вимоги від 28.11.2012, який, як наголошує представник третьої особи, TOB «Кредитні ініціативи» ніколи ні з ким не укладало. Так, дійсно, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови послався на договір відступлення права вимоги від 28.11.2012, який відсутній в матеріалах справи, допустивши при цьому орфографічну помилку в назві самого договору: замість договору про передачу прав за іпотечним договором від 28.11.2012 судом помилково зазначено договір відступлення права вимоги від 28.11.2012. Однак, допущена судом першої інстанції помилка в назві договору жодним чином не впливає на повноту досліджених ним доказів, які містяться в матеріалах справи, та їх правову оцінку. Не заслуговують на увагу також і посилання в апеляційній скарзі на дійсність договорів факторингу, що встановлена, зокрема рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.05.2014 по справі 757/20544/13-ц та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31.07.2014 по справі № 6-24736св14, оскільки ці договори не мають значення для вирішення даної справи, так як не слугували підставою для проведення відповідачем спірної державної реєстрації. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що відповідач на підставі абз. 3 ч. 5 ст. 3, п. 55 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV мав відмовити ТОВ «Кредитні ініціативи» у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що останній звернувся не до нотаріуса, який вчинив дію з посвідчення договору про відступлення прав за іпотечним договором. З огляду на це, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1. При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями третьої особи в апеляційній скарзі про те, що неналежне чи невчасне повідомлення боржника про зміну кредитора впливає лише на обов'язок першого продовжувати виконувати зобов'язання старому кредитору та не впливає на відносини, що стосуються дій суб'єктів владних повноважень щодо внесення змін до запису про державну реєстрацію іпотеки, яка у свою чергу здійснюється без необхідності подання відповідного підтвердження повідомлення боржника про заміну кредитора. Крім того, обґрунтованим є постанова суду першої інстанції і в частині відмови у задоволенні позову, оскільки з підстав, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вимоги про вилучення відповідного запису з Державного реєстру іпотек є такими, що заявлені позивачем передчасно. Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року - без змін. Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. Головуючий суддя М.В. Межевич Суддя Г.В. Земляна Суддя Є.О. Сорочко Головуючий суддя Межевич М.В. Судді Земляна Г.В. Сорочко Є.О.
  16. Написал письмо в министерство юстиции про надання правової оцінки діям TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», TOB «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Сведбанк». Пришел ответ от министерства юстиции, где указанно: "Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.". Как можно это использовать в суде?(Сейчас в производстве находится мой иск о защите прав потребителей и признании договоров недействительными) МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001 Тел.: +380 44 278-37-23, факс: +380 44 271-17-83 E-mail: [email protected] http://www.minjust.gov.ua Код ЄДРПОУ 00015622 У Міністерстві юстиції розглянуто Ваше звернення від ЗО червня 2016 року щодо можливості визнання судом нікчемними договорів факторингу та договорів про передачу прав за іпотечним договором, а також надання правової оцінки діям TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», TOB «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Сведбанк» і в межах компетенції повідомляється. Міністерство юстиції, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, відповідно до покладених на нього завдань організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються (підпункт 33 пункту 4 цього Положення). Водночас зазначаємо, що оцінка правомірності та законності дій будь-яких осіб не належить до компетенції Мін'юсту. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (стаття 124 Конституції України). При цьому згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас стосовно порушених у Вашому зверненні питань зазначаємо, що частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Водночас зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 626 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. со г- PO о CD in Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК). Водночас частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому частиною першою статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Водночас слід зазначити, що параграфом 2 глави 16 ЦК визначено загальні підстави визнання правочинів недійсними. Так, частиною першою статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Кодексу. З аналізу положень статті 215 ЦК та пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК. Статтею 203 ЦК встановлено вичерпний перелік вимог у разі недодержання яких правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, відповідно до статті 230 ЦК правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення та можуть перешкодити вчиненню правочину. Так, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК є умови про мету, суму та строк кредиту, умови та порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив у пункті 14, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056і ЦК). Стосовно передачі Вашого боргу за кредитом зазначаємо, що згідно з положеннями статей 512, 513 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 514-516 ЦК). Водночас главою 73 ЦК врегульовано правовідносини щодо відступлення права грошової вимоги за договором факторингу. Так, згідно з частиною першою статті 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором молсе бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК). Разом з тим згідно з пунктом 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) факторинг є фінансовою послугою. Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. У свою чергу режим здійснення валютних операцій на території України, повноваження фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до частин першої та другої статті 5 вказаного Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються, зокрема, фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. При цьому умови, за яких небанківська фінансова установа має право отримати генеральну ліцензію, урегульовані пунктом 2.1 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2002 року за № 712/7000. Водночас повідомляємо, що державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством, здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яка є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України та основними завданнями якої є, зокрема: здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг; узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків (пункт 1, підпункти 4, 5, 6 пункту 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070). Враховуючи наведене, пропонуємо додатково звернутись до Нацкомфінпослуг як державного регулятора ринків фінансових послуг. Також стосовно передачі прав за іпотекою повідомляємо, що частиною першою статті 575 ЦК встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно з частинами першою - третьою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, мають право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відповідно до пункту 1.1 частини першої глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні (частина третя статті 46 Закону України «Про нотаріат»). Одночасно повідомляємо, що нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно надає правову оцінку поданим для вчинення нотаріальної дії документам та приймає рішення щодо вчинення нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 вищевказаного Закону). При цьому повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони лише мають інформаційний характер і не встановлюють правових норм. Перший заступник Міністра ОСОБА 2
  17. Вкратце: взял ипотеку в "Сведе", далее "Вектор" - "КИ". Было два заочных решений в пользу "КИ". После эти решения были отмененны и производство по этим делам приостановлено до вступлению в законную силу решения по моему иску "о защите прав потребителей и признании договоров недействительными". Я написал письмо в "КИ" о предоставлении нотариально заверенных договоров факторинга между "Сведом" и "Вектором" и между "Вектором" и "КИ". В ответ получил вытяг с договора факторинга (просто ксерокопия 1, 2 и последней страницы) между "Сведом" и "Вектором" - при этом текст в нем отличался от того что "КИ" предоставили в суд с иском против меня. Хочу подать заявление в полицию (или прокуратуру) на "КИ" за мошеннические действия - вопрос кому можно написать это заявление (в прокуратуру или полицию) и за чьим местом регистрации - моим или "КИ"? PS Заяву в Нацкомфинпослуг по этому поводу я уже написал и готовлю Президенту.
  18. Есть долларовый кредитный договор с Приватбанком от 30.06.2006г. Текст договора составлен на 4 страницах, распечатанных на 2-х листах, но подписаны сторонами лищь страницы 2 и 4. В конце договора не указано, на скольких страницах он изложен, нет упоминания об прошитие договора и т.п. Хотелось бы узнать мнением бывалых борцом с банковским беспределом, на какие нормы законодательства посылаться, чтобы дотолковать судье, что стороны не согласовали в надлежащей письменной формы все существенные условия договорам потребительского кредитования и поэтому он фактически является незаключенным. К тому же, в заявке на получение кредитных средств указано, что деньги выдаються согласно договора номер которого совпадает с подписанным, но дата от 29.06.2006г. Буду рад любым предложениям
  19. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Наумчука М.І., суддів: Ізмайлової Т.Л., Нагорняка В.А., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів. Позивачка посилалась на те, що 28 березня 2008 року вона уклала з відповідачем договір про іпотечний кредит, згідно з умовами якого вона отримала грошові кошти у сумі 126 250 грн зі сплатою 15 % річних строком до 28 березня 2016 року з цільовим призначенням - на поліпшення якості окремої квартири АДРЕСА_1. 04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався надати позивачці кошти у розмірі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості. Незважаючи на умови додаткової угоди про надання позивачці кредитних коштів, відповідач здійснив продаж іноземної валюти у сумі 26 744,94 дол. США, на підставі заяви від 04 серпня 2008 року № 49 на продаж іноземної валюти, яку ОСОБА_3 не підписувала, а отримані від продажу іноземної валюти кошти у гривні направив на погашення залишку кредиту у гривневому еквіваленті. Позивачка просила визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та поновити строк для звернення до суду із позовом; визнати недійсною додаткову угоду від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року, укладену між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» скасувати нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань, відповідно до умов договору про іпотечний кредит. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, укладену між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Скасовано нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань, виконаних ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до умов додаткової угоди від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, укладеної між ОСОБА_3 та ПАБ КБ «ПриватБанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАБ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий судовий розгляд. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судові рішення не відповідають вказаним вимогам. Судами встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір про іпотечний кредит № НЕНLGI000004846, згідно з умовами якого позивачка отримала кредитні кошти в сумі 126 250 грн зі сплатою 15 % річних терміном до 28 березня 2016 року з цільовим призначенням - на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (п. п. 1.1, 1.3 договору про іпотечний кредит). 04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, відповідно до п. 8.1 якої відповідач зобов'язався надати позивачці на рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості зі сплатою 1,17 % на місяць за користування кредитними коштами та 3 % річних за резервування ресурсів. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що на підставі укладеної додаткової угоди від 04 серпня 2008 року (в якій прямо і недвозначно зазначено зобов'язання банку надати їй на рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти у сумі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості), банк самостійно, без її згоди, підробивши від її імені первинний платіжний документ - заяву від 04 серпня 2008 року № 49 на продаж іноземної валюти, здійснив продаж іноземної валюти у сумі 26 744,94 дол. США, а отриманий від продажу валюти еквівалент у гривні направив на погашення залишку строкового кредиту у гривні, отриманого нею за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи від 14 серпня 2013 року № 813 підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис клієнта. П.І.Б.» заяви № 49 про продаж іноземної валюти від 04 серпня 2008 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. Крім того, у заяві не йдеться про надання банку повноважень, які він вчинив, оскільки у заяві про перерахування коштів зазначено зовсім інший рахунок, ніж той, який зазначений у додатковій угоді, що вказує на умисне порушення банком умов договору між сторонами та настання наслідків, передбачених ст. 230 ЦК України. Зазначені дії банку вказують на те, що при підписанні угоди банк мав на меті змінити валюту кредиту та збільшити відсоткову ставку, та не мав наміру надавати кредитні кошти позичальнику, але при цьому не повідомив позичальника про свої дійсні наміри. Відповідач ввів ОСОБА_3 в оману щодо природи правочину, а саме, додаткової угоди від 04 серпня 2008 року, шляхом використання двозначних положень договору про видачу кредиту на придбання нерухомості та спонукав її до укладання правочину - додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Договір є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) і є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Обставиною, яка має істотне значення у цьому випадку, вважається помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про конвертацію кредитного договору від 28 березня 2008 року № HEHLGІ0000004846 із гривні в долари США шляхом укладення додаткової угоди. 04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846. Згідно з п. 1.1 додаткової угоди банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або шляхом перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього договору. Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості за даним кредитним договором в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розмішених на рахунку позичальника, номер якого зазначений п. 8.2 договору. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред'явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом. Згідно з п. 8.1 додаткової угоди банк зобов'язується надані позичальникові кредиті кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 на строк з 04 серпня 2008 року по 28 березня 2016 року включно у вигляді строкового кредиту у сумі 26 744,94 дол. США, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Станом на 04 серпня 2008 року заборгованість за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № HEHLGІ0000004846 становить 124 096 грн 65 коп., що еквівалентно 26 744,94 дол. США. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили, чи виконувала позивачка грошові зобов'язання за додатковою угодою та не надали вказаним обставинам належної оцінки. Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Суди попередніх інстанції виходити з того, що ОСОБА_3 кредитні кошти за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року не отримувала. З огляду на це, вказаний договір відповідно до положень ст. ст. 1051, 1046 ЦК України є неукладеним. Договір який є неукладеним не може визнаватись недійсним. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами в повному обсязі не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Наумчук Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова В.А. Нагорняк Д.О. Остапчук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38760325
  20. Державний герб України Справа № 569/651/15-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2016 року м.Рівне Рівненський міський суд Рівненської області в особі головуючого судді - Кучиної Н.Г. з участю секретаря судового засідання - Собчука А.Ю. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк», про захист порушеного права споживача фінансова, послуг, визнання Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що «04» грудня 2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк», було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 11262595000. Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларів США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором. Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.4). Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650 та Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року. В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.) Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.). Відповідачем викладено графік погашення заборгованості. Позивач зазначає, що ОСОБА_4 не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику обєктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те. ОСОБА_4 в умовах кредитного договору, неналежно визначив та приховав фактично, значення реальної процентної та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та, того у подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його . За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що банком при укладенні договору № 11262595000 від 04 грудня 2007 року не було виконано імперативних вимог закону « Про захист прав споживачів», а саме, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Зазначає, що сторонами спірного кредитного договору про іпотечний борг, забезпеченого іпотекою - не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банк не виконав всіх імперативних норм і вимог закону. Крім того, зауважує, що банк, всупереч вимогам закону не отримав письмового підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про всі існуючі кредитні умови для споживача. Пояснив, що укладений кредитний договір між сторонами містить умови про ціну договору, якою є детальний розпис як реальної процентної ставки так і сукупної вартості кредиту для споживача за кожним платіжним періодом та суми величини абсолютного значення подорожчання кредиту, що за змістом є відповідними вимогам закону, а за формою - вимогам постанов НБУ та є істотною умовою договору про надання споживчого кредиту. За таких умов, зловживання Банком правами, мають бути припинені, а укладені з використанням такої практики правочини мають бути визнані судом недійсними, із застосуванням встановлених цивільним законодавством України наслідків недійсності. Представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування подала письмові пояснення, які підтримала у судовому засіданні та пояснила, що позивач за вчасною ініціативою звернувся до банку з проханням про надання кредиту ( заява від 03.12.2007 року) договір було підписано позивачем добровільно, без жодного примусу і без зауважень. Перед укладенням кредитного договору позичальнику було доведено інформацію про особу кредитора, всі основні умови укладення кредитного договору та кредитування, забезпечення, процентні ставки по різним програмам кредитування та валюти кредити, витрати позичальника на оформлення договору застави, переваги та недоліки програм кредитування, зокрема дострокове стягнення банком кредиту у разі порушення строків його повернення, обмеження правом розпорядження заставним майном, звернення стягнення на заставне у разі неналежного виконання позичальником кредитного договору, попередження позичальника про існування валютних ризиків, які покладаються на позичальника під час виконання зобовязань за кредитним договором, якщо позичальником обрано кредитування в іноземній валюті. Зазначила, що жодних умисних дій щодо обману позивача з боку банку при укладенні договору вчинено не було та таких доказів в ході судового розгляду не здобуто. Просить суд, у задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку відмовити в задоволенні позову про визнання договору недійсним з таких підстав. Судом встановлено, що «04» грудня 2007 року, між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «УкрСиббанк»), було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 11262595000. Відповідно до п. 1.1.-1.3. кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобовязання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 38 390,00 (тридцять вісім тисяч триста дев'яносто доларі США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 12,4 (дванадцять цілих чотири десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «03» вересня 2028 року, на умовах визначених цим Договором. Кредит надається Позичальнику на купівлю нерухомості, а саме: для купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.4). Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Того ж дня, «04» грудня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 71650; Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11262595000 і заставу нерухомого майна №71650 від 04.12.2007 року. В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком,коштів на поточний рахунок Позичальника. № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.) Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі згідо умов Договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.). Відповідачем було викладено в додатку до кредитного договору графік погашення заборгованості Позичальника. В пункті 10.13 кредитного договору зазначено: підписанням даного договору позичальник свідчить, що всі умови даного договору, йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту. Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо казано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. А, цим законодавчим актом у даному випадку є: норма ЗУ " Про захист прав споживачів", Разом з тим, зважаючи на те, що договір споживчого кредитування, забезпечений іпотекою є договором приєднання, за таких умов та сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов, повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину у даному випадку, - є спеціальним законом. Отже, з урахуванням наведеного в цій частині слідує, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (ОСОБА_2 такий правовий висновок зробив Верховний Суд України, який викладено в Постанові ВСУ в цивільній справі №6-52цс13 від 11 вересня 2013 року). Як вже вище зазначалось, що оспорюваний Кредитний договір за своєю правовою природою, - є договором приєднання в розумінні ст.634 ЦК України. А звідси, є логічним висновок, що його зміст та умови кредитного договору розробляє сам кредитодавець. За таких обставин, в Позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше їх змінити. Відповідно до умови п. 2.1. Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки N° 71650. Того ж дня, тобто «04» лютого 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки (надалі - Іпотечний договір чи Договір іпотеки) на умовах, визначених в п.2.1. - 2.3. кредитного договору. Таким чином, з вище наведеного змісту умов кредитного договору слідує, що зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного кредитного договору забезпеченого іпотекою, - є іпотечним боргом, що урегульовується Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Представник відповідача, заперечила проти застосування зазначеного Закону до спірних правовідносин. В обґрунтування наведеного заперечення посилається на те, що цей Закон має вузьку сферу застосування та регулює певні відносини у системі іпотечного кредитування, зокрема перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Його положення підлягають застосуванню тоді, коли іпотечне кредитування повязується з перетворенням, про які йдеться у преамбулі, та використанням механізмів управління майном. Тому, на думку представника Відповідача, не застосовується до відносин щодо надання кредиту, забезпеченого іпотекою, якщо ці відносини не передбачають перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами та застосування механізму управління майном. В обґрунтування своєї позиції, представник Відповідача посилається на правовий висновок Верховного Суду України від 17.04.2013 року (постанова № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року), в якому зазначено, що предметом правового регулювання Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредиту. Представник позивача заперечуючи проти наведених доводів відповідача зауважив, що наведена представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, не може бути обовязковою до виконання в звязку із тим, що предметом спору в наведеній справі є іпотека майнових прав за договором іпотеки які не існували на дату її укладення, а не майно (як у даному випадку). Верховний Суд України, вирішуючи спір у вказаній справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, виходив із того, що на дату укладення спірного договору про іпотеку майнових прав, діючою редакцією Закону України «Про іпотеку», на дату укладення спірного договору не було передбачено такого виду іпотеки як майнові права. А відтак, виходячи із цього, Верховний Суд України прийшов до висновку, що Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. З огляду на наведене Верховний Суд України, погодився з тим, що суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 01.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. На підставі ознайомлення та аналізу наведеної представником відповідача постанова ВСУ в справі № 6-8 цс13 від 17 .04.2013 року, судом встановлено, що предметом судового спору у даній справі іпотека майнових прав. Вирішуючи даний спір, Верховний Суд України, у коментованій постанові зробив правовий висновок, що у статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік обєктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Майнові права на обєкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. Разом з тим, відповідно до змісту преамбули Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»,цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Наведене словосполучення зазначеного Закону прямо вказує, що дія цього закону поширюється як на правовідносини за основним зобовязанням, виконання якого забезпечене іпотекою, так і на правовідносини у системі перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. В статті 1 цього Закону визначено, що договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотечним кредитуванням є правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами. Вимогою ст.2 коментованого Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» встановлено: Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець. Таким чином, виходячи з аналізу наведеного змісту преамбули а також припису ст.ст. 1 та 2, в яких прямо зазначено, що: договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у саме у кредитодавця (а не іпотеко держателя) та боржника (а не іпотекодавця) з приводу іпотечного боргу;Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; та те, що умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє саме кредитодавець а не (іпотекодержатель), суд приходить до висновку, що даний Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», підлягає застосуванню до даних правовідносин. В абзаці 2 ч.1 ст. 360-7 ЦПК України встановлено: Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Отже, суд відступає від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України, в постанові ВСУ у справі № 6-8 цс13 від 17.04.2013 року, та бере за основу наведені представником позивача в цій частині доводи як відповідний мотив такого відступлення. А відтак, прийшов до висновку, що спірні правовідносини за цим договором врегульовуються окрім загальних правил діючого законодавства також, спеціальними правовими нормами Законів України «Про захист прав споживачів», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та спеціальними нормами Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Правилом ч. 1 ст. 628 ЦК України, визначено: змістом договору є умови, визначені не тільки на розсуд сторін і погоджені ними, але і умови, які є обов'язковими для даного виду договорів, відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 631 ЦК України, встановлено: договір набирає сили і породжує субєктивні права й обов'язки з моменту його укладання. Відповідно доправила ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до припису ст.640 ЦК України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам розяснено: При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.ХІ.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано,зокрема, главами 52. 53. 71 Цивільного кодексу України далі - ЦК), законами України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 5 червня 2003 року ,№ 898-1V "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року У 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів"; від I9 червня 2003 року У 979-ІV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-Х1V "Про Національний банк України". З дослідженого у судовому засіданні Договору про надання споживчого Кредиту № 11262595000 від «04» грудня 2007 року вбачаються, що всупереч вимоги п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів та вимоги п.З «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, ОСОБА_4 не здійснив належно детальний, достовірний та обєктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), повязаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; в порушення вимоги п.3.4 Правил, не зазначив належно та обєктивно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; в порушення вимоги п.3.3 Правил, не зазначено належно та обєктивно реальну процентну ставку; не визначив та не вказав належно і об'єктивно, про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми п.9 ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»;всупереч вимоги ст. 2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», банк не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановив положення про інфляційне застереження; не встановив узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки. З дослідженого судом висновку судового експерта № 1246 від 22.06.2015 року ( а.с. 202-209), встановлено, що за даними п. 1.3.1. договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. процентна ставка за використання кредитних коштів становить 12,4% річних. Реальна процентна ставка за користування кредитом, зазначена в додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладання в розмірі 13,74%, є нижчою від реальної процентної ставки встановленої експертним дослідженням 14,46% (докладно див. Додаток 1 та 2 експертизи). Абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., встановлене під час дослідження, фактично складає 370799.14 грн. (370799,14/5,05= 73425,57 дол.США), що є більшим від розміру передбаченого сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 361452,99 грн. (361452,99/5,05=71574,85 дол.США) (Додаток 1 та 2 експертизи). При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.Об.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., реальна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. фактично становить 30,07%, та є вищою від реальної процентної ставки за користування кредитом, передбаченої сторонами на момент укладення кредитного договору в розмірі 13,74% (Додаток 3 експертизи). При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за договором про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р., становить 941875,73 грн., та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, передбаченого сторонами кредитного договору на момент його укладення в розмірі 361452,99 грн. (Додаток 3 експертизи). Щомісячні платежі, що передбачені умовами договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. на момент його укладення, становили: від 1826.21 грн. (361,63 дол.США) до 2825,86 грн. (559,58 дол.США) (колонка 2 Додатку 1, 2 експертизи). При здійсненні Позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню до долара США, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., в період з 04.12.2007р. по 27.02.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 27.02.2015р., щомісячні платежі по договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. складають від 2081,24 грн. до 12188,42 грн. (колонка 2 Додатку 3 експертизи). Також, висновком експерта встановлено, що документальне оформлення додатку №2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. виконано з недотриманням пунктів 3.1., 3.2., 3.3. вимог щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (Постанова НБУ N168 від 10.05.2007р.). Також, найменування колонки 2 («Сума платежу за розрахунковий період») додатку №2 до договору про надання споживчого кредиту №11262595000 від 04.12.2007р. за своїм змістом не відповідає цифровим показникам, зазначеним у колонці Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, у суду немає підстав для сумніву в обєктивності, всебічності та обгрунтованості виконаної експертизи, висновок якої, суд оцінює як належний та допустимий доказ, наведених позивачем обставин. На думку суду розбіжності являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний договір та додатки до нього. З дослідженого судом висновку експертизи убачається, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. А відтак, між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у тому числі й щодо ціни договору. При цьому суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист справ споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія ти поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. У змісті коментованого рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп2011. Конституційний Суд України наголосив: «Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч. 1ст.634 ЦК). Держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг». В пункті 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (із змінами та доповненнями), судам наголошено: Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягай згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ІДК). При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ),не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. У звязку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Оскільки вище вказані обовязкові відомості не зазначені в кредитному договорі забезпеченого іпотекою, суд прийшов до висновку, що оспорюваний кредитний договір є неукладений. А відтак, не може бути визнаний недійсним цей кредитний договір, який не вчинено. Зокрема, в якому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення. За таких умов, суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного-банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10,11,57-60,61,88,208,212-215,218,223,292- 294 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ : В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Рівненського відділення АКІБ «УкрСиббанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання Договору про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 04 грудня 2007 року недійсним, укладеним під приводом обману - відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом Суддя Рівненського міського суду Н.Г.Кучина http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56134732
  21. Державний герб України Справа № 305/1180/15-ц Провадження по справі 2/305/693/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.10.2015 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Тулик І.І. з участю секретаря - Шемота М.І. позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", державного нотаріуса Рахівського нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області треті особи ОСОБА_3, Пономаренко Володимир Юрійович, про про визнання недійсним договору та зобов"язання вчинити певну дію В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономаренко Володимира Юрійовича, про визнання недійсним іпотечного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що 12 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) укладено кредитний договір № 1515. Згідно договору, банк зобов'язався надати відповідеві кредит у розмірі 38 000 доларів США на термін до 11.09.2027 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки та порядку, встановлених кредитним договором та графіком погашення кредиту, викладеного у додатку № 1 до кредитного договору. 17.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (виступає правонаступником ЗАТ "АКПІБ") та ТОВ «Кредитні ініціативи було укладено договір відступлення прав вимог, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» зобов'язане передати грошові кошти в розпорядження ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», а ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» зобов'язується відступити ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до договору відступлення. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 14.09.2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений ОСОБА_2, державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним № 1-3032, у відповідності до якого ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 передали ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» в іпотеку чотирикімнатну квартиру на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 14 вересня 2007 року державним нотаріусом Рахівського державної нотаріальної контори ОСОБА_2 згідно Іпотечного договору р. № 1-3032 була накладена заборона на відчуження вищевказаного майна, 10 грудня 2013 року за № 2093, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. було вчинено виконавчий напис за р. № 2093, у відповідності до якого було звернуто стягнення на квартиру, що являються предметом іпотеки за Іпотечним договором р. № 1-3032. На виконання виконавчого напису державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рахівського районного упавління юстиції відкрито виконавче провадження. Рішенням Рахівського районного суду закарпатської області від 27.11.2012 р. у справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору їй у задоволенні позову відмовлено. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 р. дійшов висновку про те, що кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", є неукладений, оскільки такий договір не містить всіх істотних умов, а неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. У зв'язку із встановленням факту, що Кредитний договір № 1515 між сторонами є неукладеним, вважає недійсним іпотечний договір, та таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко О.В., за № 2093 а також підлягає закінченню виконавче провадження, відкрите відділом виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала повністю, посилаючись на обставини викладені в позові та просить задовільнити позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з"явилвся, однак надали заяву про розгляд справи у їх відсутності, а також надали заперечення на позов, в якому позовні вимоги не визнають, вважають їх безпідставними, просять відмовити в задоволенні. Державний нотаріус Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причина неявки суду невідома. Представник відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області в судове засідання не з»явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у відсутності представника, позовні вимоги не визнають лише в частині зобов»язання закінчити виконаче провадження. Треті особи: ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причина неявки суду невідома. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономаренко о.В. в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав. В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що 12 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» було укладено Кредитний договір № 1515, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в розмірі 38 000,00 доларів США зі сплатою 10% річних з кінцевим терміном погашення 11.09.2027 року. У відповідності до договору № 1 про внесення змін до кредитного договору від 12.02.2009 рокуп. 2.1. Кредитного договору викладено у новій редакції, встановлено, що Банк надає ОСОБА_3 кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі, еквівалентній 535 648 гривень, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 240 Доларів США та 264 300 гривень. При цьому з 12.02.2009 р. ліміт кредитної лінії складає 264 300 гривень. У відповідності до п. 2.2. Кредитного договору встановлено, що процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 10% річних за кредитом, наданим у Доларах США, та у розмірі 10% річних за користування кредитом, наданим у гривні. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було укладено Іпотечний договір р. № 1-3032 від 14.09. 2007 року . 10 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю., вчинено виконавчий напис за р. № 2093 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 16.05. 2013 року постановою головного державного виконавця державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису від 10.12. 2013 року за р. № 2093. Судом встановлено, що у 2012 році ОСОБА_6 звернулася до Рахівського районного суду Закарпатської області із позовом до ПАТ «ПРОМІНВЕСТБАНК» про визнання недійсним Кредитного договору № 1515 від 12.09.2007 року. Рішенням Рахівського районного суду Закрпатської області від 27.11.2012 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням Рахівського районного суду закарпатської області від 27.11.2012 р. у справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору їй у задоволенні позову відмовлено. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 р. дійшов висновку про те, що кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", є неукладений, оскільки такий договір не містить всіх істотних умов, а неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. При цьому, вирішуючи зазначений спір, Рахівський районний суд Закарпатської області у своєму рішенні від 27.11.2012 року дійшов висновку про те, що Кредитний договір № 1515 від 12.09.2007 року, підписаний між ОСОБА_3 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» є неукладений, оскільки такий договір не містив всіх істотних умов, передбачених законодавством, а тому неукладений договір не може бути визнаний судом недійсним. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2012 року по справі № 709/2714/12 за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» набрало законної сили. Таким чином, Рахівський районний суд Закарпатської області в своєму рішенні встановив обставину, за якою Кредитний договір між сторонами не був укладений у зв'язку з відсутністю в ньому відповідних істотних умов. Дана обставина не потребує доведення на підставі ч. 3 ст. 61 ЦПК України, де зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так як кредитний договір не є укладений, він не може породжувати будь - яких прав і обов'язків для сторін та не може бути підставою для породження будь - яких інших правовідносин щодо забезпечення його виконання, в тому числі іпотеки. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, поскільки судом встановлено, що відповідно до положень ст.ст. 546, 575 ЦК України, іпотека являється одним із видів забезпечення виконання збов'язання. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 574 ЦК України «застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду». Згідно із ст. 3 Закону України „Про іпотеку" - іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Поскільки Іпотечним договором № 1-3032 від 14.09. 2007 року забезпечено зобов'язання за Кредитним договором, який не є укладеним, суд вважає, що даний договір є недійсним. Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, що його забезпечує, якщо інше не встановлено цим Кодексом. У зв'язку із недійсністю іпотечного договору не підлягає виконанню і виконавчий напис нотаріуса, що вчинений на підставі неукладеного Кредитного договору та недійсного у зв'язку з цим Іпотечного договору. Згідно ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» - для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» - нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Пунктом 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 встановлено, що виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Суд погоджується із твердженнями позивача, що вчинення виконавчого напису нотаріуса за відсутності основного зобов'язання (кредитного договору) є неможливим. Виконавчий напис нотаріуса на іпотечному договорі, на підставі якого було звернуто стягнення на предмет іпотеки є таким, що не підлягає виконанню, так як суми, які запропоновано стягнути за рахунок предмету іпотеки: сума кредиту, процентів за користування ним, штраф, пеня не підтверджуються основним зобов'язанням та не є безспірними, так як рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27.11.2012 року , кредитний договір визнаний неукладеним. Згідно ч. 1 ст 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин «правила ст. 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Враховуючи наведене, позивачем при подачі позову було дотримано правило виключної підсудності, і так як нерухоме майно знаходиться в м. Рахові Закарпатської області, даний спір підсудний Рахівському районному суду. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а згідно з вимогами ст. 215 Цивільного Кодексу України недодержавння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 Цивільного Кодексу України є підставою визнання цього правочину недійсним. Відповідно до п. 23 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", При вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду. Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Щодо позовної вимоги про закінчення виконавче провадження щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса від 10.12.2013 року, так як у відповідності до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити як у недоведеному. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Так позивачем понесено та документально підтверджено слідуючі витрати: 974,40 грн. судового збору. Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 58, 60, 88, 131, 209, 212- 215, 223, 294 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції, треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. про визнання недійсним іпотечного договору, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 14.09. 2007 року, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2, державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори за р.№ 1-3032. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений Пономаренко В.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за р. № 2093. Зобов'язати державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна у відповідності до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 14 вересня 2007 року, зареєстрованого за р. № 1-2032, внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого за р. № 1-3032 у відповідності до іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 14 вересня 2007 року. Стягнути солідарно з ТОВ «Кредитні ініціативи», місце знаходження: 07400, м. Бровари Київської обл., Бульвар незалежності, буд. 14, код ЄДРПОУ - 35326253, п/р № 26507010332001 Державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори м. Рахів, вул.. Миру № 1, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області м. Рахів, вул.. Шевченка № 43, на користь ОСОБА_1 зареєстрованої за адресою: 90600 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 понесені нею судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 974,40 грн. В задоволенні інших позовних вимог слід відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Тулик І.І. З оригіналом вірно, Суддя Рахівського районного суду: Тулик І.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/53143900
  22. Державний герб України УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 214/4359/13-Ц 22-ц/774/380/К/14 Справа № 214/4359/13-ц Головуючий в суді першої Провадження № 22-ц/774/380/К/14 інстанції - Ан О.В. Категорія 27 (4) Доповідач - Савіна Г.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2014 року м. Кривий Ріг Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - судді Савіної Г.О., суддів - Митрофанової Л.В., Остапенко В.О., при секретарі - Кузьміній Н.В., за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И Л А : У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0301/0706/88-506 (з подальшим внесенням змін та доповнень), відповідно до умов якого відповідач отримав 12000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитним договором . В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором між ними укладено договір іпотеки №0301/0706/88-506-Z-1, згідно умов якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку 2-кімнаткнну квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Внаслідок укладених 28 листопада 2012 року між правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ПАТ «Сведбанк» та ТОВ Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), а також ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» договорів факторингу, останнє набуло статусу нового кредитора/стягувача за вищезазначеним кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань утворилась прострочена заборгованість розмір якої станом на 01 квітня 2013 року становить 203788 грн. 41 коп., з яких заборгованість за кредитом - 92087 грн. 35 коп., заборгованість по відсоткам 54995 грн. 20 коп. та пеня 56705 грн. 86 коп. Оскільки у разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права дострокового виконання зобов'язання, а у разі його невиконання - звернення стягнення на предмет іпотеки, просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - 2-х кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0301/0706/88-506 від 28 липня 2006 року, яка станом на 01 квітня 2013 року складає 203788 грн. 41 коп., виселити відповідача з вказаної квартири без надання іншого житла із зняттям з реєстраційного обліку, а також стягнути з ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2152 грн. 58 коп. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволені частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки - 2-х кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0301/0706/88-506 від 28 липня 2006 року, яка станом на 01 квітня 2013 року складає 203788 грн. 41 коп., а саме за кредитом 92087 грн. 35 коп., по відсотках 54995 грн. 20 коп., пеня - 56705 грн. 86 коп.; - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта чи суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 2037 грн. 88 коп. в рахунок відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно задовольнив позовні вимоги, не перевірив розрахунок заборгованості та дійшов помилкового висновку щодо виникнення у нього простроченої заборгованості, наявність якої давала б позивачу право дострокового її стягнення. Суд не звернув увагу на недоведеність позивачем його права на звернення до суду з позовом та того, що він є належним кредитором, а також не врахував, що він не отримував жодного письмового повідомлення про зміну кредитора, тому в даному випадку має місце прострочення кредитора. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0301/0706/88-506 (з подальшим вселенням змін та доповнень), відповідно до умов якого відповідач отримав 12000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитним договором . В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №0301/0706/88-506-Z-1, згідно умов якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку 2-кімнаткнну квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість розмір якої станом на 01 квітня 2013 року становить 203788 грн. 41 коп., з яких заборгованість за кредитом - 92087 грн. 35 коп., заборгованість по відсоткам 54995 грн. 20 коп. та пеня 56705 грн. 86 коп. 28 листопада 2012 року між правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зокрема з відповідачем, право на вимогу якої належить банку на підставі доданої до договору документації. В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами укладених з боржниками, право на вимогу за якими належить ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі документації, зокрема, за вищезазначеним кредитним договором укладеним з ОСОБА_2 Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з порушення прав позивача неналежним виконанням зобов`язання ОСОБА_2 та наявності в зв`язку з цим підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На думку колегії суддів оскаржуване рішення вимогам вищезазначеної статті не відповідає з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Сутність договору факторингу полягає у тому, що суб'єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, все ж таки ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої особи, шляхом укладання з нею договору факторингу. Факторинг - це спосіб кредитування однієї особи іншою з умовою платежу у формі правонаступництва («покупки», або передачі прав вимоги до третьої особи). ТОВ «Кредитні ініціативи», звертаючись до суду з позовом як новий кредитор, внаслідок укладених договорів факторингу, за договором № 0301/0706/88-506, укладеним 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 ставив питання про звернення стягнення на належну відповідачу квартиру АДРЕСА_1, яку відповідач передав в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Предметом договору фінансування під відступлення грошової вимоги може бути: передача грошової вимоги фактору в обмін на надання клієнту грошових коштів; відступлення клієнтом фактору своєї грошової вимоги, як способу забезпечення виконання зобов'язання, що є у клієнта перед фактором (наприклад кредитний договір). Грошова вимога - це вимога клієнта до боржника на підставі будь-якого договору, за яким боржник повинен виплатити клієнту певну грошову суму. Відповідно ж до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05 червня 2003 року (зі змінами) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом Таким чином, вимоги клієнта до боржника, пов'язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ в натуральній формі, не можуть бути предметом відступлення за договором факторингу. Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом посилався, як на підставу законності своїх позовних вимог, крім вищевказаного договору факторингу, на договір про передачу йому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав вимоги за іпотечними договорами, які визначені договором факторингу, укладеним 28.11.2012 року між ними, який нотаріально посвідчений 28.11.2012 року. Однак позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на момент укладення цього договору іпотекодержателем було ТОВ «ФК Вектор Плюс». Крім того, цей договір суперечить положенням ст. 1078 ЦК України та відповідно до ст. 228 ЦК України він є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок. Так, відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При цьому в цій частині стосовно майна фізичних або юридичних осіб, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: йдеться про анти соціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним. Згідно із частиною 2 цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним внаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Рішення суду в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації в належній йому квартирі не оскаржено. Проте відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Судом першої інстанції при вирішенні справи та ухваленні рішення були застосовані правові норми, які застосуванню не підлягали та не застосовані правові норми, які підлягають застосуванню, у зв'язку з чим рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Так, відмовляючи у позові про виселення відповідача з належної йому квартири без надання іншого житла із зняттям з реєстраційного обліку, суд, посилаючись на ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, дійшов висновку, що на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не виконано імперативно-диспозитивних приписів, встановлених вказаними правовими нормами та відсутності порушення невизнання або оспорювання прав та свобод іпотеко держателя в розумінні вимог ст. 3 ЦПК України. В той час як ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду необхідно скасувати з ухваленням, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України нового рішення про відмову ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та виселення відповідача із вказаної квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1020 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314 - 316 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та виселення відповідача із квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1020 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38179717
  23. Здравствуйте. Помогите вот в каком вопросе, пожалуйста Банк подал в суд. Но.. как выяснилось, жена не давала согласия ни при подписании самого кредитного договора (автомобиль), ни в договоре о залоге нет письменного согласия. Банк к иску таковых документов не приложил, но и договор залога тоже чего-то не приложил.. И в требованиях о взысканиях на автомобиль ни слова.. Только о деньгах речь идет.. так вот встал такой вопрос.. что делать?? к кому не обращусь - везде разные мнения.. мне подавать встречный иск или жене подавать отдельный иск.. Или как вообще поступить..
  24. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: [email protected] Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  25. Шановна громада! Пропоную до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування». Насамперед витяги з законів: ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 628. Зміст договору 1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 638. Укладення договору 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Стаття 1055. Форма кредитного договору 1. Кредитний договір укладається у письмовій формі. 2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Стаття 631. Строк договору 1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. 2. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Стаття 251. Поняття строку та терміну 1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Стаття 252. Визначення строку та терміну 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Приписами ч.1 ст.638 встановлено, що істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( в нашому випадку договору споживчого кредиту) ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист прав споживачів Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів 1. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит 1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Закони: п.7 ч.4 ст.11 ЗУ ПЗПС та ч.1 ст. 628 ЦКУ розширюють визначення істотних умов не тільки законами, а й актами цивільного законодавства (підзаконними актами), що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 ЗУ ПЗПС). В нашому випадку це в першу чергу «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Також про обов’язковість застосування НПА НБУ вказує закон: ЗАКОН УКРАЇНИ Про Національний банк України Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Істотні умови договорів споживчого кредитування визначені наступними законами: ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 1. Предмет регулювання 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Стаття 345. Кредитні операції банків 1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. 2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ЗАКОН УКРАЇНИ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг витяг Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; 2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик; 3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; 4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; 2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг 1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Стаття 4. Фінансові послуги 1. Фінансовими вважаються такі послуги: 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Уповноважений орган, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність ВИТЯГ Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ВИТЯГ Цей Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу; іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами; Стаття 2. Договір про іпотечний борг Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець. ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808 Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору 3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули: , де d - реальна процента ставка; ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту; S - знак суми; t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день); n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку; Потікt - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. 3.5. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). 3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 3.7. Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. 3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Спробую систематизувати істотні умови договору споживчого кредиту. Ретельно проаналізуйте Ваші договори і встановіть відсутність хоча б однієї істотної умови: 1. детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативним вимогам п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. 2. ГРАФІК ПЛАТЕЖІВ, згідно зі строковістю, зазначеною у договорі (щомісяця), у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов’язань споживача з розписаною сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом передбаченого пп.3.2 Правил по формі визначеною у додатку до Правил. 3. Не визначена реальна процентна ставка згідно вимогам пп.3.3 Правил 4. Не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді відповідно вимогам пп.3.3 Правил шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 5. Не зазначено про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням згідно вимогам пп.3.4 Правил. 6. Не зазначена дата видачі кредиту згідно імперативній вимозі п.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» . 7. Не визначений строк дії кредитного договору відповідно імперативним вимогам п.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 8. Не визначений порядок припинення дії кредитного договору згідно імперативним вимогам п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 9. Не визначений порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит як того вимагають приписи ч.2 ст.345 Господарського кодексу України та п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». Такий порядок має відповідати вимогам НПА НБУ, а саме Інструкції про касові операції №337 НБУ. 10. Відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у відповідності імперативним вимогам ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 11. Відповідачем не надано і не оприлюднено інформацію про кредитування згідно вимог ст..2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» 12. Відсутнє попередження позичальника про валютні ризики як цього вимагають норми пп.3.8 Правил. 13. Не зазначені вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимог пп.3.4 Правил. 14. Не зазначені види забезпечення зобов’язань позичальника відповідно вимогам ч.2 ст.345 ГКУ ( подивіться чи зазначені в договорі договори поруки та іпотеки або застави) 15. Не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору щодо умов видачі кредиту (наприклад дати видачі, суми наданого кредиту), щодо умов повернення кредиту (наприклад зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 16. Відсутні умови дострокового розірвання договору (не плутати з достроковим поверненням кредиту), як того вимагають норми п.6 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» 17. Відсутнє правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом згідно пп.3.4. Правил. 18. Відсутній порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; ( методи факт/факт, факт/360, 30/360) відповідно до п.3.1. Правил Добавте інші істотні умови договору, про які Ви знаєте. П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 14. При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048–1052, 1054–1055), статті 18–19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК). 16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ВИТЯГ З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення: 8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. 28. До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору. Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування. Дивись статтю: http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora ЦПК України: Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору. Питання до громади ( випереджуючи питання суддів): 1. Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ? 2. Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору? 3. Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.