Поиск в системе

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ справа № 203/3364/17 провадження № 61-7376св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»), розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П., ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА». Відзив/заперечення на касаційну скаргу У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення. Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії. 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили. 13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 . Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084. У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору. У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо. Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум». Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону). Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України). Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа. Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення. Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС». Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум». Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення. Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат. При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору. Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн. Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити. Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. М. Русинчук Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков Джерело: ЄДРСР 87984982

Державний герб України Постанова Іменем України 17 квітня 2018 року м. Київ Справа № 522/407/15-ц Провадження № 14-53 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д. А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянуласправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі також - позивач) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року, ухвалене суддею Домусчі Л. В., та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С. Учасники справи: - позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», - відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, - третя особа без самостійних вимог: Перша одеська державна нотаріальна контора. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі разом - спадкоємці), третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності. 2. Позовна заява мотивована такими обставинами: 2.1. 24 грудня 2007 року ОСОБА_9 (далі - позичальник) та Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - кредитодавець), уклали кредитний договір № 1501/1207/71-263 (далі - кредитний договір). За його умовами позичальник отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних протягом усього строку користування кредитом і з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року. 2.2. 24 грудня 2007 року для забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 1501/1207/71-263-Z-1 (далі - договір іпотеки). Предметом іпотеки є належна на праві власності позичальникові квартира АДРЕСА_12 (далі - предмет іпотеки). 2.3. 28 листопада 2012 року кредитодавець і позивач уклали договір факторингу № 15, відповідно до умов якого на користь позивача було відступлено право вимоги за кредитним договором. 2.4. У листопаді 2014 року позивач дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Станом на 22 листопада 2010 року заборгованість за кредитним договором становила 99 743,14 доларів США, що було еквівалентно 1 572 973,36 грн, і складалася вона з: основного боргу у сумі 97 538 доларів США, еквівалентних 1 538 197,77 грн; заборгованості з відсотків у сумі 1 941,43 доларів США, еквівалентних 30 616,82 грн; пені - 263,71 доларів США, еквівалентних 4 158,77 грн. 2.5. 17 листопада 2014 року позивач звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори з претензією кредитора. З листа Першої одеської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2014 року вих. № 2522/02-14 стало відомо, що 6 березня 2012 року на предмет іпотеки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 (1/5 частки спадкового майна), ОСОБА_4 (2/5 частки спадкового майна), ОСОБА_5 (2/5 частки спадкового майна). ОСОБА_3 було роз'яснено, що він успадковує майно, обтяжене боргом, і що обтяження майна іпотекою залишається чинним після отримання свідоцтва про право на спадщину та до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. 2.6. Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість предмета іпотеки, переданого позивачу, станом на 30 січня 2015 року становила 1 401 254,00 грн, що не перевищувало заборгованість відповідачів перед позивачем. 2.7. У зв'язку з тим, що заборгованість за кредитним договором не була погашена, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. 3. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості спадкоємців за кредитним договором шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки. 4. У березні 2015 року спадкоємці звернулися до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання останнього таким, що втратив право вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки. 5. Позовні вимоги вони мотивували такими обставинами: 5.1. ОСОБА_3 та його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - є спадкоємцями позичальника, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 5.2. Після смерті позичальника ОСОБА_3 письмово повідомив кредитодавця про смерть його дружини та надав до кредитної справи копію відповідного свідоцтва про смерть із заявою щодо переоформлення кредитного договору на нього. 5.3. 6 березня 2012 року Перша одеська державна нотаріальна контора письмово повідомила кредитодавця про видачу спадкоємцям свідоцтв про право власності на спадщину на предмет іпотеки після смерті позичальника. 5.4. Позивач пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли у спадщину предмет іпотеки, з порушенням строків, визначених статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 16 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову; зустрічний позов задовольнив: визнав позивача таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємців померлого позичальника. 7. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові мотивоване тим, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли обтяжену іпотекою спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, і згідно з частиною четвертою цієї статті він втратив право вимоги. 8. Задовольняючи зустрічний позов, суд вказав, що позивач за первісним позовом не спростував належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_3 у березні 2010 року повідомив кредитодавця про смерть позичальника, а набувши право вимоги кредитодавця до спадкоємців позичальника у 2012 році, позивач скористався цим правом лише у 2014 році з пропуском строків, передбачених статтею 1281 ЦК України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 27 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення первісних позовних вимог і про відмову у задоволенні зустрічного позову. У рахунок погашення заборгованості спадкоємців позичальника перед позивачем за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 10. 14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд справи) 11. 29 травня 2017 року Апеляційний суд Одеської області рішенням скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 12. Рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив факт пропуску кредитором преклюзивного строку та відмовив у первісному позові саме з підстав, з яких заявлений зустрічний позов. А тому немає необхідності у задоволенні зустрічних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 13. 23 червня 2017 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 14. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у повному обсязі та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову, а також задовольнити первісний позов у повному обсязі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 15. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. У цій ухвалі суд вказав на те, що є обґрунтовані правові підстави для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16 висновку щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме від висновку про те, що строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до спадкоємців, встановлюється загальними положеннями про позовну давність, а не статтею 1281 ЦК України. 17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у разі коли спадкодавець є одночасно боржником за основним зобов'язанням та іпотекодавцем, недотримання строків звернення кредитора з вимогами до спадкоємців відповідно до статті 1281 ЦК України має наслідком припинення основного зобов'язання та припинення іпотеки спадкового майна як похідного зобов'язання. 18. В ухвалі від 1 лютого 2018 року звертається увага на те, що суд першої інстанції у справі № 522/407/15-ц врахував інший правовий висновок Верховного Суду України, встановивши факт відсутності у кредитора (позивача) права вимоги до спадкоємців за іпотечними зобов'язаннями з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1281 ЦК України. Апеляційний суд з такими висновками районного суду погодився. 19. Мова йде про висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15. У цій справі Верховний Суд України зазначив, що «оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців». 20. Натомість, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16, на який посилається позивач у касаційній скарзі, полягає у тому, що «правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України)». Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-31цс16 вказав, що стаття 17 Закону України «Про іпотеку» передбачає підстави припинення іпотеки, однак такої підстави як смерть іпотекодавця, положення цієї статті не містять. 21. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що викладений у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15 висновок Верховного Суду України про застосування положень статті 1281 ЦК України при вирішенні питання щодо звернення стягнення на спадкове іпотечне майно є протилежним до викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16 висновку Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах. 22. Крім того, в ухвалі від 1 лютого 2018 року вказано, що «різна судова практика при вирішені питання щодо строку, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою до спадкоємця про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може забезпечити розумну передбачуваність судових рішень». 23. З огляду на це Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 24. Позивач вказує на те, що вимога до спадкоємців була направлена ще кредитодавцем у межах встановленого законом строку. Вважає, що про це свідчить заява ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року, в якій він у зв'язку з набуттям спадщини та обтяженням на неї за договором іпотеки просив, зокрема, врегулювати відносини щодо погашення кредиту у добровільному порядку шляхом встановлення графіку погашення із розстроченням. Заява ОСОБА_3 про прийняття зобов'язань за кредитним договором, на думку позивача, є підтвердженням отримання вимоги кредитора до спадкоємців згідно з положеннями статті 1281 ЦК України. Крім того, ОСОБА_3 був також обізнаний із обтяженнями щодо спадкового майна при отриманні свідоцтва про право на спадщину. 25. Суди попередніх інстанцій, на думку позивача, дійшли помилкових висновків про пропуск кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16). (2) Позиція інших учасників справи (2.1) Позиція відповідачів 26. 29 вересня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, якими у позові до спадкоємців відмовлено. 27. Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_3 вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права вимоги до спадкоємців позичальника через пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України. 28. Інші відповідачі позицію щодо касаційної скарги не висловили. (2.2) Позиція третьої особи без самостійних вимог 29. Третя особа без самостійних вимог позицію щодо касаційної скарги не висловила. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій 30. Спір виник між сторонами з приводу погашення заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Натомість, за зустрічним позовом вимоги стосувалися визнання позивача таким, який втратив право вимоги до спадкоємців. 31. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальникпомерла. Після її смерті відкрилась спадщина на предмет іпотеки. 32. 6 березня 2012 року державний нотаріус Першої одеської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом, про що листом того ж дня повідомив кредитодавця. 33. 8 травня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до кредитодавця із листом, в якому повідомив, що успадкував від позичальника предмет іпотеки. Крім того, у зв'язку з набуттям спадщини, обтяженої іпотекою, просив кредитодавця укласти договір про добровільне погашення боргу із розстроченням. 34. 28 листопада 2012 року позивач набув право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу № 15, укладеного з кредитодавцем. Натомість, спадкоємці стали правонаступниками прав та обов'язків померлого позичальника щодо спадкового майна - предмета іпотеки, обтяженого для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. 35. Оскільки спадкоємці зобов'язання за кредитним договором не виконували, 23 грудня 2014 року позивач згідно з приписами статей 37 і 40 Закону України «Про іпотеку» й умовами кредитного договору надіслав на адресу спадкоємців повідомлення про необхідність погашення боргу та звільнення предмета іпотеки. 36. Позивач вважає, що 14 січня 2015 року звернувся до суду з позовом до спадкоємців у межах загальної позовної давності, а тому не прострочив звернення до боржника із вимогою про повернення кредиту. Аргументує свою позицію висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. 37. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 38. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 39. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 40. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 41. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 42. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 43. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 44. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. 45. З огляду на вказане, а також враховуючи невідповідність між висновком Верховного Суду України щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15, і висновком Верховного Суду України щодо застосування вказаної статті, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16, Велика Палата Верховного Суду відступає у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) від останнього. 46. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 47. У справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) позивач 28 листопада 2012 року набув у кредитодавця право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу. На той час згідно з листом ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року кредитодавець знав про набуття спадкоємцями предмета іпотеки. Проте позивач вимогу про погашення боргу та звільнення предмета іпотеки надіслав спадкоємцям лише 23 грудня 2014 року, тобто пропустивши строки, визначені статтею 1281 ЦК України. Вказане позбавляє позивача права відповідної вимоги до спадкоємців. 48. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, а позивач не довів факт пред'явлення вимоги кредитодавцем до спадкоємців у межах строків, визначених статтею 1281 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті ОСОБА_3 листом від 8 травня 2012 року, скерованим на адресу кредитодавця, повідомив останнього про набуття предмета іпотеки у спадщину. Будь-яка інформація про пред'явлення кредитодавцем вимоги до спадкоємців у вказаному листі відсутня. 49. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення, висловлені позивачем у касаційній скарзі, щодо своєчасного пред'явлення вимоги до спадкоємців і погоджується з аргументами судів першої й апеляційної інстанцій щодо втрати позивачем права вимоги до спадкоємців. 50. З огляду на вказане рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року необхідно залишити без змін. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 51. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 52. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року є правильним по суті рішенням і залишає його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 438,40 грн, понесені ОСОБА_3 за подання касаційної скарги, за результатами розгляду якої 14 грудня 2016 року була постановлена ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід покласти на позивача. (3) Висновки про правильне застосування норм права 55. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 55.1. У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 55.2. Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 55.3. Спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 55.4. Спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 55.5. Кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 55.6. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 56. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 57. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 58. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців»не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 59. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 60. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 61. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 62. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовити. 2. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року залишити без змін. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (адреса: вулиця Щорса, будинок 31, місто Київ, 01133; ідентифікаційний код: 38004195) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_12; індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1) 438,40 грн. відшкодування витрат за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений і підписаний 17 квітня 2018 року. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська Л. М. Лобойко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73469649

ПОСТАНОВА Іменем України 20 листопада 2019 року м. Київ Справа № 910/9362/19 Провадження № 12-180гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Бакуліної С. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року (головуючий Козир Т. П., судді Яковлєв М. Л., Коробенко Г. П.) у справі № 910/9362/19 за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Медично-лікувальний центр Хелсі», про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах. 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У липні 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах. 1.2. На обґрунтування заявлених позовних вимог Банк зазначив, що 5 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником щодо всіх прав та обов`язків якого є Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медично-лікувальний центр Хелсі» (далі - Товариство) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 24-12/202 (далі - кредитний договір). З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір від 5 вересня 2007 року № 02-10/2982 (далі - іпотечний договір), за умовами якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 2 та належала іпотекодавцю на праві приватної власності. Новим власником предмета іпотеки, який набув статусу іпотекодавця, є відповідач на підставі договору купівлі-продажу від 1 грудня 2015 року, до якого пред`явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням позичальником основного зобов`язання. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22 липня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відмовив у відкритті провадження у цій справі, зазначивши, що цей спір не підлягає розгляду в господарських судах, оскільки відповідачем у цій справі є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, а також те, що відповідач не є ані стороною правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, ані стороною основного зобов`язання, а тому розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції загальних судів. 2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17 вересня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2019 року скасував; справу передав на розгляд до Господарського суду міста Києва, зазначивши, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів. Відповідачка, ОСОБА_1 , яка набула право власності на спірну квартиру, є фізичною особою та не є підприємцем, проте відповідно до положень Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) вона набула статусу іпотекодавця у вказаних правовідносинах. 3. Вимоги касаційних скарг та короткий зміст наведених у них доводів 3.1. Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з касаційними скаргами до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в яких просили скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 липня 2019 року про відмову у відкритті провадження у цій справі залишити в силі. 3.2. На обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, зокрема, про те, що відповідачка ( ОСОБА_1 ) у цій справі не є фізичною особою - підприємцем та не є стороною ані основного кредитного договору, ані іпотечного договору, ані інших пов`язаних договорів із ними, а тому спір у цій справі відноситься до юрисдикції загальних судів. 4. Доводи інших учасників справи 4.1. У наданому до суду відзиві Банк заперечує проти наведених у касаційних скаргах доводів та зазначає, що оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи - Банк і Товариство, то з урахуванням пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, незважаючи на те, що його стороною є фізична особа, яка набула право власності на предмет іпотеки та відповідно статус сторони іпотечного договору. 4.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 5.1. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржують судове рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції, справа разом із касаційними скаргами була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду. 5.2. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 5.3. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 5.4. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 5.5. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 5.6. З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 5.7. За змістом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 5.8. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). 5.9. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 цього Кодексу види забезпечення зобов`язань, так й інші види, встановлені договором або законом. 5.10. Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання. 5.11. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Тобто іпотека - це різновид такого виду забезпечення зобов`язання, як застава. Іпотека регулюється, зокрема, ЦК України та Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу». 5.12. Для цілей застосування Закону № 898-IV основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. 5.13. Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону № 898-IV). 5.14. Законодавство України не передбачає солідарного обов`язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 Закону № 898-IV). Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника 5.15. Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. 5.16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (пункт 3 частини першої статті 512 ЦК України). У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (частина друга статті 11 Закону № 898-IV). 5.17. Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив іпотекою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням. 5.18. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. 5.19. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України. 5.20. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. 5.21. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18). 5.22. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 5.23. Водночас посилання суду першої інстанції на те, що відповідачка ОСОБА_1 як власниця спірного майна, яка не є фізичною особою - підприємцем та не є стороною ані основного кредитного договору, ані іпотечного договору, що за позицією суду унеможливлює розгляд спору за правилами господарського судочинства, визнається Великою Палатою Верховного Суду помилковим з огляду на таке. 5.24. За змістом статті 11 Закону № 898-IV майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. 5.25. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону № 898-IV, до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. 5.26. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону № 898-IV, якою передбачено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 5.27. Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається відсутність підстав для припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодавцем предмета іпотеки, оскільки іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. 5.28. Як убачається з матеріалів справи, спір у цій справі стосується звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів. 5.29. Відповідачка ОСОБА_1 не є стороною іпотечного договору, разом з тим вчинила правочин з набуття права власності на майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором. 5.30. Такими чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка ОСОБА_1 хоча і є фізичною особою та не є підприємцем, проте відповідно до вказаних положень Закону № 898-IV вона набула статусу іпотекодавця у вказаних правовідносинах. 5.31. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у частинідругій статті 4 ГПК України йдеться про спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, зокрема тих, на підставі яких у набувача майна виникає статус іпотекодавця, незважаючи на те, що останній не є стороною договору іпотеки. 5.32. Отже, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України. 5.33. З огляду на що, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України є необґрунтованими та не відповідають наведеним вище нормам матеріального та процесуального права. 6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційних скарг 6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 6.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.3. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість наведених у касаційних скаргах доводів та відсутність підстав для скасування судового рішення. 6.4. Таким чином, касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін. Щодо судових витрат 6.5. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у справі № 910/9362/19 - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86071598

Доброй ночи дорогие форумчане! Обращаюсь к вам за помощью. 07.04.2008 году был оформлен кредит в ПАТ "Укрсоцбанк" на сумму 130 000,00 грн на приобретение квартиры. Были заключены договор ипотеки, договор кредита ,договор залога, договор поручительства. В 2009 году перестала платить кредит. Банк в апреле 2009 года пересмотрел процентную ставку и увеличил ее, в связи с чем между мной и банком было подписано допсоглашение. Поручитель данное соглашение не подписывал. В апреле 2009 я дала доверенность на имя юриста банка, что он имеет право реализовать квартиру как предмет залога. И на основании этой доверенности 10.02.2010 года банк продал эту квартиру, без торгов, за 115 000,00. Поручитель и я не знали о продаже. Позже я только узнала о продаже. Затребовала у банка мемориальные ордера, на что пошла оплата от продажи залога. . Продав залог банк посчитал что денег вырученных от продажи залога не хватает и подал иск 05.08.2010 года на меня и поручителя в Третейский суд о взыскании задолженности в размере 37 000,00. Иск был удовлетворен полностью. С решением Третейского суда банк отправился в Днепровский районный суд г.Киева за исполнительным листом. Благополучно получил его и направил в исполнительную службу. Исполнительный лист нашел поручителя в июне 2014 года, у меня имущества нет. У поручителя же есть квартира. И на эту квартиру исполнительная наложила арест. Поручитель естественно пришел ко мне требуя оплаты. И в Августе 2014 года я полностью заплатила по исполнительному листу. Есть справка из исполнительной что исполнительный лист выполнен в полном объеме, исполнительный лист отправлен в Днепровский районный суд г.Киева, истцу и ответчику. И вот сейчас как кошмар, банк в июне 2018 года подал иск на меня и поручителя опять о взыскании этих 37 000,00!!! В этом деле что есть сейчас на рассмотрении в суде, нигде не фигурирует что банк реализовал залог, что было исполнительное производство которое также выполнено в полном объеме. Есть только договор кредита, договор поручительства, допсоглашение об увеличении % ставки, расчет задолженности, и то какой то корявый Я написала заперечення проти позову, заяву про надання доказів (договір купівлі продажу квартири на сумму 115 000,00, меморіальні ордери, квитанцій про сплату за виконавчим провадженням). Поручитель в свою очередь написал и подал встречный иск о признании поручительства прекращенным. Приложил Решение Днепровского районного суда, мемореальные ордера о продаже залога, квитанции об оплате исполнительного производства, справка из исполнительной о том что поручитель в полном объеме выполнил все по исполнительному листу Прошу Вас уважаемые форумчане, специалисты и просто не равнодушные люди помочь. На чем строить свою линию защиты и защиты поручителя.? Прошу дать совет, ткнуть на форуме моськой, так как перелопатила большой объем информации и просто уже запуталась. Физически присутствовать на заседаниях не могу, проживаю в другой стране. На руках маленький ребенок муж не дает разрешения на выезд. Дала доверенность на маму. Была моими ушами, глазами. Не оставляйте меня сам на сам с этими редисками.

Постанова Іменем України 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 548/981/15-ц Провадження N 14-182 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєв В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Панченка О.О., Обідіної О.І., Прядкіної О.В. Учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", відповідач: ОСОБА_3. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Короткий зміст позовних вимог 1. 25 червня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є відповідач, а саме на магазин загальною площею 64,4 кв. м і земельну ділянку площею 0,0192 га за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). Позивач також просив суд надати йому право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження. 2. Мотивував тим, що 27 березня 2007 року позивач і ОСОБА_7 (далі - позичальник) уклали кредитний договір N МКЛМ-40-07 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 000 доларів США до 26 березня 2022 року. 3. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач уклали договір поруки N МПМ-40/1-07, а також договір іпотеки N МЗМ-40-07 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого відповідач передала позивачеві в іпотеку предмет іпотеки. 4. Позичальник зобов'язання належно не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 338 817,15 грн. 5. 25 серпня 2009 року Хорольськийрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі N 2-421/09, яким розірвав кредитний договір і стягнув солідарно з позичальника та поручителів - відповідача, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - заборгованість у розмірі 338 817,15 грн. 6. Вказане судове рішення не виконувалося, з огляду на що станом на 26 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 4 533 852,80 грн. для погашення якої позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. (2) Результати розгляду справи (2.1) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. 20 жовтня 2015 року Хорольський районний суд Харківської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 8. Мотивував тим, що на відповідача не можна покласти відповідальність за договором іпотеки від 27 березня 2007 року, оскільки вона понесла відповідальність за невиконання кредитного договору як поручитель згідно з рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року. (2.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 20 липня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: 9.1. Звернув стягнення на предмет іпотеки; 9.2. Вирішив задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 4 035 487,54 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів; 9.3. Визнав за позивачем право від власного імені продати предмет іпотеки будь-якій особі шляхом продажу на прилюдних торгах зі встановленням такої початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації: для магазину - 474 620 грн. для земельної ділянки - 10 800 грн; 9.4. Надав позивачеві права підпису договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені продавця; одержати дублікати правовстановлюючих документів; отримати довідки і документи, що будуть необхідні для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; отримати в органах Державного реєстру прав на нерухоме майно, нотаріуса витягу з Державного реєстру прав на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в органи Державної реєстрації прав, нотаріусу документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідно до отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні; подавати відповідні заяви, документи й отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності; здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки; отримати у КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" дублікат технічного паспорта магазину; отримати в органах земельного кадастру, Виконавчому комітеті Хорольської міської ради Полтавської області дублікат державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Виконавчим комітетом Хорольської міської ради Полтавської області 17 вересня 2004 року (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; цільове призначення земельної ділянки - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг); 9.5. Надав нотаріусу за місцем посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, що складає предмет іпотеки, право вилучити записи про це майно з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек за заявою та повідомленням іпотекодержателя одноособово у момент посвідчення договору купівлі-продажу. 9.6. Передав предмет іпотеки з метою його збереження в управління позивачеві до моменту реалізації. 10. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що розірвання кредитного договору, зобов'язання за яким невиконане, не є підставою для припинення іпотеки, а тому відповідач як майновий поручитель відповідає своїм майном за неналежне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. (2.3) Короткий зміст касаційної скарги та рішення суду касаційної інстанції 11. 9 серпня 2016 року відповідач звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Вказала, що позивач у 2016 році мав право звернення на предмет іпотеки лише у межах суми боргу, визначеного рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09. Крім того, стверджувала, що зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а тому, на думку відповідача, справа мала розглядатися за правилами господарського судочинства. Просила скасувати рішення апеляційного суду та закрити провадження у справі. 12. 22 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою касаційну скаргу відповідача з мотивів її необґрунтованості залишив без задоволення. (3) Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (3.1) Короткий зміст заяви про перегляд рішення суду апеляційної інстанції 13. 17 жовтня 2017 року відповідач подала до Апеляційного суду Полтавської області заяву про перегляд його рішення від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами. 14. Мотивувала тим, що Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц визнав недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних. Оскільки наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, який був узятий до уваги апеляційним судом, базувався на відсотковій ставці 16 % річних за кредитом, то вказане судове рішення, на думку відповідача, мало бути переглянуте за нововиявленими обставинами. (3.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 15. 21 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив заяву відповідача: 15.1. Скасував рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог за заборгованістю за кредитом на загальну суму 4 035 487,54 грн; 15.2. Ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів. 16. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором. 17. Частково задовольняючи заяву відповідача та скасовуючи рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважав, що на час розгляду справи не було відомо про незаконність нарахування позивачем підвищеної відсоткової ставки у розмірі 16 % річних, що суттєво для вирішення спору. (3.3) Короткий зміст вимог касаційної скарги 18. 18 січня 2018 року відповідач подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року та закрити провадження у справі з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (3.4) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 19. 23 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження. 20. 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду. 21. 18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що апеляційний суд, беручи до уваги оновлений банком розрахунок кредитної заборгованості за період з 2007 по 2017 роки, не врахував, що вказаний розрахунок включає період, який не був предметом дослідження ні судом першої інстанції у 2015 році, ні апеляційним судом у 2016 році, та включає періоди нарахування заборгованості поза межами позовної давності. 23. Крім того, апеляційний суд не врахував, що Хорольський районний суд Полтавської області від 25 серпня 2009 року у рішенні в справі N 2-421/09 вже стягнув з відповідача як поручителя за період 2007-2009 років заборгованість за кредитним договором, а тому повторне її стягнення за цей період є протиправним. 24. Також відповідач вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, хоча відповідач як на момент укладання договору іпотеки, так і на момент розгляду справи в суді, є фізичною особою-підприємцем, а тому спір, на думку відповідача, має розглядатися за правилами господарського судочинства. (2) Позиція позивача 25. 13 березня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Вказує на те, що надав розрахунок загальної заборгованості за кредитним договором, що підлягає до сплати боржником за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року. 26. Рішенням апеляційного суду від 20 липня 2016 року, залишеним без змін касаційним судом 22 березня 2017 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів; задоволено вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 4 035 487,54 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року, 3 709 617,07 грн - проценти за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року та пеня (34 874 доларів США - проценти і 2 934 308,63 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом). 27. Розглянувши заяву про перегляд рішення апеляційного суду від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року; 460 644,80 грн - заборгованість за процентами за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року; 2 223 046,09 грн - заборгованість за пенею за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом. 28. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором у зв'язку з визнанням недійсною рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц додаткової угоди від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами була встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних. 29. Позивач вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що суд мав право звернути стягнення на предмет іпотеки лише в межах суми, вказаної у рішенні Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року. 30. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 31. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 32. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 33. Предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не виконувалось рішення Хорольського районного суду Полтавської областівід 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09, яким розірвано кредитний договір і стягнуто заборгованість за ним у розмірі 338 817,15 грн солідарноз позичальника та поручителів. 34. Позовні вимоги спрямовані на захист цивільних прав позивача, що виникають із кредитних правовідносин і не залежать від наявності у відповідача як поручителя, який уклав договір поруки та договір іпотеки як фізична особа, статусу підприємця. 35. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. 36. Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). 37. Згідно з частиною першою статті 58 і частиною першою статті 128 Господарського кодексу (далі - ГК) України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи у порядку, визначеному законом. 38. Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і за договорами поруки й іпотеки. 39. Відповідач саме як фізична особа уклала договори поруки й іпотеки, забезпечивши виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. А тому набула цивільні права й обов'язки у спірних правовідносинах не як суб'єкт господарювання. 40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства лише тому, що відповідач зареєстрована фізичною особою-підприємцем. (1.2) Щодо законності й обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції 41. При перегляді судового рішення, зокрема, за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п'ята статті 423 ЦПК України). 42. Предметом розгляду в суді апеляційної інстанції приухваленні рішення від 20 липня 2016 року, яке переглядається за нововиявленими обставинами, були вимоги позивача звернути стягнення на предмет іпотеки та надати позивачеві право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження. 43. Відтак, частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановлював, зокрема, суму заборгованостіза кредитним договором, в межах якої позивач може звернути стягнення на предмет іпотеки. 44. Розглянувши заяву відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року перерахував розмір кредитної заборгованості з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц, яким було визнано недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, що встановлювала за користування кредитними коштами збільшену відсоткову ставку у розмірі 16 % річних. 45. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 46. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). 47. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. 48. Поняття "суд, встановлений законом", стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24). 49. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України). 50. Консультативна рада європейських суддів у Висновку N 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34-35). 51. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). 52. Перевіряючи застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, переглядаючи судове рішення за нововиявленими обставинами, у межах заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції, досліджуючи рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року, не надав оцінки цьому рішенню щодо розірвання кредитного договору, включенню позивачем до заборгованості за цим договором передбачених ним процентів і пені після його розірвання, а також не надав оцінки правовому статусу відповідача як майнового поручителя за кредитним договором у правовідносинах з позивачем. 53. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 54. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання. 55. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті). 56. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12). 57. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору. 58. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України). 59. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). 60. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). 61. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання. 62. З огляду на вказане з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду, враховуючи її висновки, сформульовані у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15, конкретизувавши його відповідно до пунктів 55-61 цієї постанови. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року - таким, що не ґрунтується на принципі верховенства права, не є законним і обґрунтованим. 64. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю, або для продовження розгляду. 65. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 66. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п'ята вказаної статті). 67. Отже, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (2.2) Щодо судових витрат 68. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат необхідно здійснити за результатами розгляду справи. (3) Висновки про правильне застосування норм права 69. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 70. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання. 71. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті). 72. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12). 73. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору. 74. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України). 75. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). 76. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). 77. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Апеляційного суду Полтавської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 4 липня 2018 року.

Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected] РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 21.02.2018 Справа № 910/17686/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" До Національного банку України третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання іпотечних договорів Представники учасників справи: від позивача: Осикіна Л.І., довіреність № 171220/2 від 20.12.17 від відповідача: Кузьменко Ю.С., довіреність № 18-0009/60158 від 19.07.16 від третьої особи: Терещук М.М., довіреність № 20.1.0.0.0/7-113123 від 21.09.17 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про розірвання іпотечних договорів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено іпотечні договори: Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511; Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504; Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745; Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755; Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532; Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771; на підставі якого позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ) взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008, однак станом на сьогоднішній день обставини, якими позивач керувався при укладені зазначеного іпотечного договору істотно змінилися, що зумовлено націоналізацією ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та зміною після цього спільної поведінки останнього і Національного банку України щодо виконання Кредитного договору №19 від 24.10.2008, а тому, на думку позивача, існують правові підстави для розірвання такого іпотечного договору відповідно до приписів ст. 652 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказував на допущення Національним банком України істотних порушень умов зазначеного іпотечного договору, що є підставою для розірвання його відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17686/17, залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та призначено розгляд справи на 15.11.2017 року. В судове засідання призначене 15.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі. В судове засідання призначене 15.11.2017 представник третьої особи не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача заявив клопотання про витребування документів, яке було задоволено судом частково. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 розгляд справи було відкладено на 29.11.2017. В судове засідання призначене 29.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі. В судове засідання, призначене 29.11.2017 представник третьої особи не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином. В судовому засіданні 29.11.2017 представник позивача заявив усне клопотання про витребування додаткових документів. Суд частково задовольнив вказане клопотання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 розгляд справи було відкладено на 13.12.2017. 11.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача надав витребувані документи. 12.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. В судове засідання призначене 13.12.2017 з'явились представники відповідача та третьої особи, надали пояснення по справі. В судове засідання 13.12.2017 представник позивача не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 13.12.2017 розгляд справи відкладено на 17.01.2018. 17.01.2018 в судове засідання з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 17.01.18 постановлено розгляд справи № 910/17686/17 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 07.02.2018. В судове засідання з'явилися представники сторін, надали пояснення щодо всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №910/17686/17 до судового розгляду по суті на 21.02.2018. В судове засідання, призначене на 21.02.2018, з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті позовних вимог, представник позивача надав суду усні пояснення у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, представник третьої особи у задоволенні позову просив відмовити. Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 24.10.2008 між Національним банком України (кредитор, НБУ) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник, Банк, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") було укладено Кредитний договір №19 (далі - Кредитний договір). Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №19, Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено наступні іпотечні договори (надалі - Договори іпотеки): 1. Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511; 2. Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504; 3. Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745; 4. Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755; 5. Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532; 6. Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771. Предметом іпотеки за вказаними Договорами іпотеки є належне Позивачеві нерухоме майно (земельні ділянки). Пункти 1 перелічених вище Договорів іпотеки містять однакові умови, згідно з якими «цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між Іпотекодержателем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". В пункті 3 названих Договорів іпотеки вказано, що іпотекою за цим Договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за Кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмету іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені Іпотекодержателем; збитків, завданих порушенням умов цього договору та Кредитного договору. Пунктом 25 Іпотечного договору №109, №110, №112, №113, №115, №116, погоджено, що термін дії договору - до повного виконання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього. Судом встановлено, що Листами від 18.08.2017 р. №41-0009/57443, №41-0009/57447, №41- 0009 57450, №41-0009/57453, №41-0009/57456 і №41-0009/57463 Національний банк України звернувся до позивача з вимогою щодо усунення порушень за Кредитним договором від 24.10.2014 №19, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість за вказаним Кредитним договором в загальній сумі 2 660 095 431,22 грн. у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку майном за Іпотечним договорами №№109, №110, №112, №113, №115, №116. Як визначено у Вимогах, станом на 01.08.2017 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» взяті зобов'язання за Кредитним договором №19 не виконало, у зв'язку із чим виникла прострочка за основним зов'язанням у розмірі 2 603 952 426,02 грн. та не сплачено відсотків на суму 56 143 005,20 грн., що є порушенням умов договору та діючого законодавства. Проте, позивач стверджує, що до Вимог не додано жодних документів щодо стану виконання Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, підтвердження розміру заборгованості, щодо заходів стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за Кредитним договором №19 від 24 жовтня 2008 року, обставин порушення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року. Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. При укладенні Договорів іпотеки сторони, в тому числі, керувалися такими обставинами, як наявна на момент укладення Договорів іпотеки ділова репутація, добросовісність, фінансова стійкість ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", стабільність, своєчасність виконання зобов'язань ПАТ КБ ' ПРИВАТБАНК" за своїми кредитними зобов'язаннями, склад органів управління та акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" тощо. 18.12.2016 Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016 №560/2016, відповідно до якого запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", згідно якої, відповідно до статті 41 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 р.) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановлено: прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установлено, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню. 14.09.2017 листом №14/09-2 позивач звернувся до Національного банку України з пропозицією розірвати Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 з огляду на істотну зміну обставин, які пов'язані з переходом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у державну власність, та істотним порушенням умов такого договору з боку відповідача, при цьому матеріали справи містять фіскальні чеки та описи вкладень у цінні листи, які підтверджують направлення вказаної пропозиції як Національному банку України, так і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповіді від Національного банку України на зазначену пропозицію позивач не отримав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (позивач) звернулось з позовом про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 в судовому порядку. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до част. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.. Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визначено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Причиною виникнення спору, який є предметом розгляду у даній справі, стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Приписами частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Отже, при настанні таких обставин сторони за взаємною згодою можуть змінити умови договору або розірвати його. Водночас, частина друга наведеної статті Цивільного кодексу України передбачає випадки, коли договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін. Так, відповідно частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, за змістом вказаної норми (ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) законодавець пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин. (Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 №3-9гс12, від 11.12.2012 №3-63гс12). В даному випадку, як на істотну зміну обставин позивач вказує на перехід ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в державну власність, що зумовило об'єднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, та набуття останньою права повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Суд відзначає, що участь держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом придбання акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" державою в особі Міністерства фінансів України у повному обсязі за одну гривню є загальновідомою обставиною та підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Крім того, той факт, що єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які розміщені для загального доступу на офіційній веб-сторінці Міністерства юстиції України за адресою - https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch. За змістом ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"). З огляду на викладене, належним чином підтверджується факт набуття державою повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за наслідками націоналізації останнього, що, в свою чергу, зумовило поєднання власників Національного банку України (особливого центрального органу державного управління) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі. Однак, слід зазначити, що сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни таких обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (заставодавцем), а тому встановлюючи істотність відповідних змін слід виходити з їх наслідків. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Суд відзначає, що у матеріалах справи наявне клопотання представника Національного банку України від 11.12.2017 про долучення до матеріалів справи меморіальних ордерів як доказів надання кредитних коштів за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, довідки про суму заборгованості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, оборотно-сальдової відомості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014 та виписки за Кредитним договором №54 від 02.10.2014. Проте, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є розірвання Іпотечних договорів, на підставі яких позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008. З огляду на викладене, судом встановлено, що додані докази не стосуються предмету доказування у даній справі, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами у справі і тому не приймаються судом до уваги. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Окрім того, матеріали справи не містять доказів погашення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідної заборгованості за Кредитним договором у визначених обсязі та строки, а представниками учасників судового процесу не заперечується факт порушення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" визначених строків повернення кредиту, що підтверджується в т.ч. наданою представником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" довідкою про суму заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008, відповідно до якої станом на 01.01.2018 заборгованість ПАТ КБ "Приватбанк" з повернення кредитних коштів за Кредитним договором становить 34351467.76 грн. Таким чином, має місце прострочення виконання взятого ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на себе грошового зобов'язання, що зумовлює настання визначених законодавством наслідків цього. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, а з огляду на встановлені судом обставин вбачається настання обумовлених ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" підстав для покладення обов'язку з виконання зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором на позивача, як іпотекодавця згідно Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. При цьому, із наявного в матеріалах справи листа заступника Голови Національного банку України №41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді на наміри ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", оформлені листом №20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, відповідно до яких ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість, в т.ч. за Кредитним договором, та просив НБУ підтвердити розрахунок і погодити погашення кредитів згідно з графіком, вбачається, що НБУ висловив застереження щодо зменшення внаслідок погашення утвореного боргу обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед НБУ, що, на думку останнього, може мати негативний вплив на спроможність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" досягти прийнятних умов реструктуризації корпоративного кредитного портфелю та структури забезпечення. Таким чином, НБУ як кредитор за Кредитним договором, застеріг боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), що належне виконання ним своїх грошових зобов'язань може призвести до зменшення обсягу відповідальності майнових поручителів, що прямо свідчить про небажання кредитора прийняти належне виконання зобов'язання від боржника. Наведене, в свою чергу, дає підстави для висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо небажання кредитора (НБУ) за спірними правовідносинами прийняти належне виконання зобов'язання від боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") з метою отримання виконання такого зобов'язання за рахунок майна заставодавця (позивача у справі). Крім того, судом враховано, що згідно із ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади. Відповідно до п. 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010, Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів. За змістом п.п. 1 п. 42 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №220 від 31.03.2016, у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів. Положеннями п. 43 вказаного Технічного порядку передбачено, що департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги. Згідно із п. 44 наведеного Технічного порядку у разі невиконання банком вимоги Національного банку щодо сплати простроченої заборгованості у строки, визначені в пункті 43 розділу V цього Технічного порядку, сума простроченої заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України". Наведені приписи "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 2010 року № 540/17835, свідчать про можливість звернення стягнення на майно, яке було передано в заставу (іпотеку) в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором № 19 від 02.10.2014 виключно у випадку неможливості стягнення коштів з банківських рахунків боржника (третьої особи). Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за дев'ять місяців, що закінчились 30 вересня 2017 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яка опублікована на офіційній сторінці ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files, а її роздруківка додана до матеріалів справи згідно клопотання про долучення доказів, поданого 29.11.2017 через відділ діловодства суду, залишок коштів на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 31.12.2016 - 5 644 000 000,00 грн. З огляду на викладене вбачається, що за наявності грошових коштів у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, на рахунках в Національному банку України, у останнього були наявні всі правові підстави для списання у безспірному порядку таких коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості за Кредитним договором. Більш того, в силу приписів ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" на Національний банк України покладено обов'язок з прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадку виявлення факту невиконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами. В той же час, доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на стягнення (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" грошових коштів за Кредитним договором №19, чи прийняття рішення щодо визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" неплатоспроможним матеріали справи не містять. Відтак, із наявних в матеріалах справи документів, загальновідомого факту про націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто набуття державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", що зумовило фактичне поєднання власника кредитора і боржника в одній особі, та встановленої поведінки сторін Кредитного договору у своїй сукупності суд дійшов висновку, що мають місце обставини, за яких НБУ, як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"), втратив фактичний інтерес у виконанні саме ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (єдиним власником якого є держава в особі Міністерства фінансів України) взятих на себе за Кредитним договором зобов'язань, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в іпотеку незалежно від можливості/неможливості ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" погасити такий кредит. Тобто, мають місце обставини, за яких спільна поведінка боржника і кредитора створює загрозу втрати позивачем як майновим поручителем належного йому на праві власності майна, в той час, як існує реальна можливість виконання боржником взятих на себе згідно Кредитного договору зобов'язань. Отже, з набуттям державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та поєднанням власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, виникла обґрунтована загроза втрати позивачем як майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України належного йому на праві власності майна, зумовлена виключною поведінкою таких осіб, що, в свою чергу, в повній мірі підтверджує виникнення істотної зміни обставин у розумінні положень ст. 652 Цивільного кодексу України. Наведене, в свою чергу, підтверджує порушення Національним банком України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача. Так, відповідно до приписів частин 1-3 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Щодо ж до умов такої зміни обставин, з існуванням яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання відповідного договору в судовому порядку, суд відзначає наступне. Судом встановлено, що будь-яких обґрунтованих доказів того, що на момент укладення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. його сторони (зокрема, позивач) могли передбачити націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в майбутньому, що зумовить поєднання власників ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та НБУ в одній особі - державі, а більш того, що наслідком цього стане виникнення загрози безпідставної втрати позивачем,як майновим поручителем за спірним Іпотечним договором, належного йому на праві власності майна, у зв'язку із недобросовісною поведінкою кредитора і боржника, матеріали справи не містять. До того ж, обґрунтованим є посилання представників позивача на те, що за наявності інформації щодо настання відповідних обставин в майбутньому на момент укладення спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 останній, з метою захисту позивачем своїх майнових прав, не було б вчинено. Судом враховано, що націоналізація ПАТ КБ "Приватбанк" шляхом визнання його неплатоспроможним та в послідуючому викупом державою здійснювалося уповноваженими на вчинення відповідних дій державними органами (Кабінетом міністрів України, Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб) на підставі положень Закону (зокрема, ст.ст. 39, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") та без участі позивача, а тому цілком обґрунтованим є твердження останнього, що така зміна обставин зумовлена причинами, які він не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності. Крім того, суд взяв до уваги, що в період часу з моменту укладення між позивачем та відповідачем Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. і до дати виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави до положень законодавства, якими було врегульовано порядок виведення банку з ринку за участю держави були внесені зміни, відповідно до яких, зокрема, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку залишається від'ємним чи нульовим, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду (ч. 6 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" із змінами, внесеними згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 78-VIII, у редакції Закону України від 16.07.2015 р. N 629-VIII, який набрав чинності 12.08.2015). Відтак, істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, була зміна акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави з переходом Банку у 100% власність держави за 1 гривню, що сталося за безпосередньою участю органів державної влади у формі прийняття нормативно-правового акту та рішень і дій, прийнятих/вчинених на виконання положень такого нормативно-правового акту, якими, на розсуд Національного банку України, як особливого центрального органу державного управління, який одночасно був кредитором у зобов'язанні (Кредитний договір № 19 від 24.10.2008, виконання якого забезпечувалося Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.), в порушення статті 6 Господарського кодексу України, було здійснено безпосереднє втручання Національного банку України в господарські відносини за Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. В той же час, положеннями статті 6 Господарського кодексу України встановлені загальні принципи господарювання, відповідно до яких загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Аналогічні положення викладено у п.п. 1, 2 Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Тобто, майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права). В даному випадку, прострочення боржника призводить до зростання обсягу його зобов'язань перед Національним банком України, за виконання якого поручився позивач своїм майном, та таке зростання є обернено пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки. Суд відзначає, що оскільки майновий поручитель не є солідарним боржником, порядок пред'явлення вимоги кредитором відрізняється від того, що встановлений законом для відносин поруки. Так, кредитор не може заявити вимогу до іпотекодавця як до солідарного боржника за правилами ст. 555 Цивільного кодексу України. Виходячи із загальних положень про зобов'язання загалом та іпотеку зокрема, принципів добросовісності виконання договору кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання від боржника з тим, щоб звернути стягнення на предмет іпотеки. Водночас, у разі звернення кредитора до боржника із вимогою про виконання основного зобов'язання, боржник зобов'язаний його виконати, оскільки конструкція застави не передбачає не тільки солідарності боржників, але й заміни іпотекодавцем боржника у основному зобов'язанні. Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Тобто, виходячи із змісту норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку" та призначення застави (іпотеки) як правового інституту, кредитор вправі надіслати письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання майновому поручителю, але при цьому обов'язок виконання основного зобов'язання до майнового поручителя не переходить і місце боржника він не заступає. Наведене цілком обґрунтовано дає підстави для висновку, що з укладенням договору іпотеки у майнового поручителя виникає інтерес щодо належного виконання боржником свого обов'язку перед кредитором, який за своєю суттю є майновим, адже стосується права власності майнового поручителя на власне майно (предмет іпотеки), і ґрунтується на легітимному очікуванні добросовісної та розумної поведінки сторін основного зобов'язання (кредитора і боржника), що у випадку виконання майновим поручителем обов'язку боржника перед кредитором гарантувало б останньому можливість відновлення своїх прав за рахунок набутих вимог до боржника. Тобто, укладаючи спірний Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 і передаючи належне йому на праві власності майно в заставу Національному банку України для забезпечення виконання зобов'язань приватного банку, фінансова звітність якого за 2013-2016 роки не давала жодних підстав для висновку про неможливість виконання ним забезпеченого зобов'язання, позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання. В той же час, судом встановлено, що з моменту набуття державою права власності на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто, фактичного поєднання кредитора і боржника в одній особі - державі, спільна поведінка останніх (боржника - невиконання зобов'язань за Кредитним договором; кредитора - небажання прийняти виконання зобов'язання за Кредитним договором, ігнорування наданих останньому прав щодо списання коштів та невиконання обов'язків щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних) цілком обґрунтовано свідчить про намір звернути стягнення на майно позивача в рахунок погашення таких зобов'язань, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права. Отже, як звернув увагу Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини" (далі - Інформаційний лист), у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом. Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга" (п. 8 Інформаційного листа). Так, згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Невід'ємною метою статті 1 Першого протоколу є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном. Проте, з огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності (п. 43 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі"). Згідно із практики Суду перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути "законним": у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення "законів". Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (див.: п. 31 рішення від 06.11.2008 у справі "Ісмаїлов проти Росії", п. 39 рішення від 09.06.2005 №68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24.03.2005 №58254/00 у справі "Фрізен проти Росії"). За змістом п.п. 147-148 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" Європейським судом з прав людини вказується на те, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої уповноважує позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а в частині другій визнається, що держава має право здійснювати, шляхом ухвалення необхідних "законів", контроль за використанням майна. Будь-яке втручання в реалізацію проголошеного Конвенцією права чи свободи має передбачати легітимну мету. Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника. За змістом п. 151 рішення Суду від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що Конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава. У цьому контексті слід наголосити, що, оцінюючи поведінку держави, слід враховувати такий чинник, як існування невизначеності - чи то внаслідок законодавчих або адміністративних заходів, чи то внаслідок підходів, які органи влади застосовують на практиці. Насправді, коли під загрозою опиняються загальні інтереси, саме органи державної влади зобов'язані вжити своєчасних, відповідних і послідовних заходів. Відтак, цілком правомірним є посилання позивача на те, що за обізнаності при укладенні спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 про настання даних обставин, які можуть створювати загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами держави та відповідними правами приватної особи, останній з метою захисту своїх майнових прав не укладав би його, адже навіть у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна та набуття позивачем права вимоги до боржника недобросовісність останніх викликає сумніви у можливості задоволення в подальшому таких вимог. Суд також відзначає, що ані положення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, ані звичаї ділового обороту, не дають підстав для висновку про те, що ризик набуття в майбутньому державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк" та наслідки цього має нести саме позивач як іпотекодавець. Таким чином, позивачем доведено наявність всіх умов істотної зміни обставин, за яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку. При цьому судом враховано приписи частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якими визначено, що у разі, зокрема, розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, якими б спростовувалися умови істотної зміни обставин, за яких положення чинного законодавства передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку. За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задовольнити повністю. 2. Розірвати іпотечний договір №109, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №511. 3. Розірвати іпотечний договір №110, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №504. 4. Розірвати іпотечний договір №112, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4744, 4745. 5. Розірвати іпотечний договір №113, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4754, 4755. 6. Розірвати іпотечний договір №115, укладений 25.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №532. 7. Розірвати іпотечний договір №116, укладений 27.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4771. 8. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ. вул. Інститутська. 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (78593, Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця; ідентифікаційний код 31067573) судовий збір у розмірі 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. 9. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.03.2018 року. Суддя М.О. Лиськов http://reyestr.court.gov.ua/Review/72521769

Здравствуйте, хочу немного разобраться в теме как правильно "снести" ипотеку. Ситуация следующая: в 2007 г. отец взял кредит в "Факториал-банке", мать выступила поручителем и ипотекодателем (ипотека на дом, земля не в ипотеке). Позже право требования перешо к "себ банк". в 2009м году была нотариальная надпись на взыскание ипотеки, потом эта надпись по иску матери признана такой, что не подлежит исполнению. Пол года назад отец умер. Наследства по сути никакого не было. В наследство мать не вступала. Они были в разводе. В наследство всупил один из сыновей... Ипотека так и висит. выписка из реестра содержит следующую информацию: право собственности 1\1 на матери, из реестра запретов стоит запрет на недвижимое имущество (договор ипотеки с "факториал-банком"), из реестра ипотек стоит запись о ипотеке (по договору отступления прав требования "себ банк", размер основного обязательства 26000 грн., срок исполнения 28.04.2017) Каким образом можно снять ипотеку и изъять запись из реестра для последующей продажи дома? Можно ли обратиться к регистратору или это делается исключительно через суд?

После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.

Здравствуйте порекомендуйте юриста толкового в ипотечном деле.Идет суд по Ипотеке с финансовой позикой ,насчитали непомерную пеню.штрафы за 9 мес ,практически больше чем стоимость самой квартиры

Ситуація наступна: 1. В 2008 році особа взяла кредит на придбання авто, та передала авто в заставу банку (Родовід-Банк) 2. В 2013 році прийшли в банк для дострокового погашення кредиту - отримали квитанції про сплату кредиту + %, та сплатили кредит достроково (тіло та проценти). 3. В 2016 році захотіли продати авто, але виявилося, що застава не знята. Отримали довідку в банку, що заборгованість за кредитом становить - за тілом - 0 грн., за процентами - 0 грн., пеня - 180 тис. грн., нарахована з 2008 р. по 2013 р. Банк про наявність пені не повідомляв, про її стягнення до суду не звертався, та не планує звертатися через пропуск строків позовної давності. Подали до суду позов про 1) припинення зобов'язань за кредитним договором у зв'язку з виконанням належним чином 2) припинення зобов'язань за договором застави у зв'язку з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання 3) зобов'язання банку подати заяву про зянття обтяження..... У задоволенні позову відмовлено, просто з підстав - "є пеня - є зобов'язання за кредитним договором". Апеляція не допомогла. Питання до форумчан - які ще можливі варіанти подачі позову про зняття обтяження з майна??? (можливо, про захист прав споживача, про застосування положень про позовну давність для банку по пені, про ..."ваш варіант") ....(нагадаю - кредит погашений....пеня нарахована до 2013 р...позовну давність за заявою позивача (до вимог банку) cудді застосовувати не хочуть, так як нема позову від банку... Родовід на поступки не йде...).....

Хочу подать встречный иск к банку о прекращении ипотеки согласно ч1 ст523 ГК Украины .Суть в том, что должник умер, есть наследник вступивший в права. Я ИПОТЕКОДАТЕЛЬ. В ипотечном договоре нет записи, что в случае замены должника обеспечиваю обязательства за любым другим должником.На мое обращение в банк с этим вопросом мне возразили, что положения ГК Украины (ч 1 ст 523 в частности), имеют общий характер по отношению к специальному закону (ЗУ Про ипотеку), потому применяется международный принцип юридической техники (закон специальный отменяет (заменяет) общий. в ст 17 ЗУ Про ипотеку включен исключительный перечень условий прекращения ипотеки. Что может ожидать в суде?

Державний герб України Справа №442/6109/15-ц Провадження №2/442/176/2016 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2016 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі: головуючого судді Коваль Р.Г. при секретарі Бучок М.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1, поручитель), третя особа: ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. В процесі розгляду справи Національний Банк України було залучено в якості третьої особи на стороні позивача. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі по тексту - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі по тексту - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №1303/0808/71-057 (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. Виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором забезпечується порукою відповідно до Договору поруки №1303/0808/71-057-Р-1 від 12 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (далі по тексту - Договір поруки). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набули право вимоги за Кредитним договором. Посилаючись на порушення умов Кредитного договору з боку позичальника, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 979 329,08 грн. Представник позивача Шубак Н.І. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. При цьому на адресу суду була подана ним заява у якій він просив проводити розгляд справи у його відсутності. Представник відповідача та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечила з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що порука, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою; також, вказала, що поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань позичальника у сумі 59 000,00 грн.; у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_2, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у зв'язку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості. Представник Національного Банку України в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність представника Національного Банку України. Вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 59 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк з 12.08.2008 по 11.02.2034. В обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договір поруки, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом береться до уваги те, що відповідно до п. 1 Договору поруки, поручитель зобов'язався перед Банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих Банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з Кредитним договором у сумі 59 000.00 (п'ятдесят дев'ять тисяч) гривень, а не у розмірі 59 000,00 доларів США, як зазначає позивач. Таким чином, зважаючи на узгоджену між сторонами грошову суму, за повернення якої зобов'язався відповідати ОСОБА_1, неправомірним є заявления вимог до останнього у розмірі 979 329,08 грн., оскільки, заявлена позивачем сума заборгованості розрахована на тіло кредиту у розмірі 59 000,00 доларів США. Крім того, суд погоджується з тим, що порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пунктом п. 10 Договору поруки передбачено, що Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання. Сторони, керуючись умовами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим Договором, є повне виконання Позичальником або Поручителем своїх обов'язків, передбачених Основним зобов'язанням. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом із тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Із Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених п. 10 цього Договору, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки, суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до п. 3.10. Кредитного договору, у випадках порушення умов п.п. 3.8. та/або п. 3.9. та/або п. 6.1.2. цього договору та/або умов іпотечного договору, що укладається між Банком та Позичальником у відповідності до п. 2.1. цього договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання направляється Банком Позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання Банком за адресою Позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище 30- денного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомленні, яке отримане Позичальником особисто у Банку. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з квитанції про направлення досудової вимоги від 01.12.2014, позивач змінив строк виконання зобов'язання, звернувшись до позичальника з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості ще у грудні 2014 року, а тому строк виконання зобов'язання є таким, що настав 02.01.2015 (з урахуванням 30- денного строку, який відраховується від дати, зазначеної на квитанції, а саме від 01.12.2014). З огляду на викладене, та з урахуванням ч. 4 ст. 559 ЦК України, позивач повинен був пред'явити вимоги до поручителя протягом шести місяців, а саме з 02.01.2015 по 02.07.2015, однак, звернувся до суду у вересні 2015 року, у зв'язку з чим пропустив шестимісячний термін звернення з вимогою до поручителя. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-190цс14. яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для судів. Таким чином, враховуючи те, що ПАТ «Дельта Банк» не пред'явило вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме протягом шести місяців від дати 02 січня 2015 року, оскільки, як встановлено, позивач відповідно до п. 3.10. Кредитного договору змінив термін виконання зобов'язання шляхом направлення вимоги про дострокове повернення коштів, то порука ОСОБА_1, яка виникла на підставі Договору поруки, є припиненою з 03.07.2015, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ПК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, Національний Банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63948099

Доброго дня! Хочу спробувати наступну схему: зарахування однорідних вимог з банком який на стадії ліквідації (не тимчасова адміністрація)... є боржник і відповідно кредитор банку (депозитний, або поточний рахунок).... ну а далі все зрозуміло.... припинення зобовязання та забезпечувальних правочинів.... на даний момент є лише рішення 1 інстанйції позитивне.... в кого які думки на цю тему.

Прошу помощи у практиков. Ипотекодатель - имущественный поручитель, банк обратился в суд о взыскании на предмет ипотеки. После многолетней тяжбы суд вынес решение "звернути стягнення на предмет іпотеки..., визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною 206... гривень, що за офіційним курсом НБУ є єквівалентом 25... доларів США" (апелляция и кассация решение оставили в силе). Решение май 2013 года, курс НБУ 7,99 В ГИС открыто исп. производство, на данный час торги еще не назначены, но стоит вопрос о выселении (есть решение суда). Теперь ломаю голову как спасти дом. Согласно ст. 11 ЗУ "Про ипотеку" Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Согласно ст. 42 ЗУ "Про ипотеку" Боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. В связи с этим вопрос: если имущественный поручитель до торгов заплатит сумму указанную в решении суда как начальная цена торгов (в гривне), будет ли это основанием для прекращения торгов и прекращении обязательств имущественного поручителя перед кредитором? На сегодняшний день мысль актуальная, т.к. курс вырос, а цена в решении в гривне.

прирывал исковую давность УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної H.A., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.M., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Ос.1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, встановила: У травні 2014 року позивач звернулася до суду даним позовом, зазначивши на його обгрунтування, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» (далі - ТОВ «Полісьбуд) укладено договір кредиту про надання кредитної лінії в розмірі 2 500 000 гривень з відсотковою ставкою за користування кредитом на рівні 18,9 % річних терміном до 11 листопада 2008 року. Того ж дня між нею, товариством поруки, за яким вона зобов'язалась відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 01 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Полісьбуд» укладено додаткову угоду до договору кредиту, відповідно до якої відсоткову ставку було збільшено до 19,9 % річних. Вважає, що внаслідок укладання додаткової угоди збільшився обсяг її відповідальності як поручителя перед кредитором, а тому просила суд визнати припиненим договір поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі Ос.1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що додаткову угоду від імені ТОВ «Полісьбуд» укладено та підписано його директором, яка і є поручителем. Крім того, зазначив, що оскільки позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв'язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки право поручителя підлягає судовому захисту шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки чи шляхом припинення зобов'язань за договором. висновками судів погодитись не можна. За вимогами статей 213, 214 ЦПК України, Обгрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Указаних вимог судами не дотримано. Дійшовши висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв’язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав. Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається у разі: вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників; пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Як роз’яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», наводити дані про встановлені судом справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати грунтуватися на припущеннях Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2011 року стягнуто в солідарному порядку з Ос.1, Ос.2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 497 373 гривні 73 копійки 12 грудня 2013 року банком на адресу позивача направлено вимогу про виконання умов договору поруки та погашення заборгованості у розмірі 339 826 гривень 47 копійок (а. с. 10). 26 грудня 2013 року банк звернувся до суду з позовом до Ос.1 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками, інфляційних втрат та 3 % річних (а. с. 42-44). Без урахування вказаних обставин висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є передчасним. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов’язання, суди повинні надавати належну оцінку діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року (справа № 6-101 цс 14). Пославшись на те, що позивач як директор ТОВ «Полісьбуд» могла знати про зміну відсоткової ставки, суд першої інстанції не з'ясував чи укладався з поручителем додатковий договір до договору поруки, у зв’язку з укладенням угоди про збільшенням розміру процентів. Оцінка цих обставин справи має значення для правильного вирішення питання про те, чи надавала позивач як поручитель свою згоду на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності. Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, який не з’ясував, які саме дії позивача свідчать про надання нею згоди на збільшення обсягу своєї особистої відповідальності як поручителя, а обґрунтував свій висновок лише встановленням факту, що вона є директором ТОВ «ПолісьбуД». Крім того, вважаючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, апеляційний суд не звернув уваги на таке. Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зі змісту ч. З ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін “порука” використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який наоаховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки ТОЩО. Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спор. Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. З, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. З - 5, 11, 15, 31 ЦГІК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки за позовом поручителя шляхом визнання й права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року (справа № 6-20цс11). За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу Ос.1 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає.

Добрый день. Погасил долг, связался с отделением банка (в другом городе, где брал кредит), попросил отменить запрет на отчуждение залогового имущества, т.к. договор ипотеки прекращён. Они согласны, спросили в каком порядке, я указал - согласно зак-ва, в регистрационную службу подайте заявление и прекращайте отягощение. На что мне работник ответила, что с этим возникают трудности, что мне прежде всего необходимо обратится в регистрационную службу и зарегистрировать право на имущество. Мотивировала это своей практикой и изменениями зак-ва 2013 года. На мои слова о том, что регистрация уже давно осуществлена, в договорах указаны регистрационные номера, она ответила, что она всё понимает, но практика такова, и если я не верю то могу обратится на горячую линию рег.службы. Дозвонится же туда нереально. Пока пишу требование в банк, прошу по возможности, если кто сталкивался с таким, объяснить мне ситуацию, может действительно работник банка прав? А то в законах подобной процедуры найти не могу. Спасибо.

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа – ОСОБА_2, про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання за заявою публічного акціонерного публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л и: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договорів про відкриття кредитної лінії, припинення поруки та іпотеки. Змінивши підставу позову й уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, посилаючись на висновки судової економічної експертизи, зазначив, що він виконав всі покладені на нього кредитними договорами зобов’язання та просив визнати правовідносини, що виникли з кредитних договорів, припиненими, визнати поруку та іпотеку припиненими, у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Треті особи ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" звернулися до суду із самостійними вимогами із позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" (далі – ПАТ КБ "Правекс-Банк"), треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" (далі - ТОВ "Санні Холдинг") про припинення правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, припинення поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання - задоволено частково. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 від 27 травня 2011 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ТОВ "Санні Холдинг" про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Позов ТОВ "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ОСОБА_2, про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання - задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_5 від 27 березня 2012 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_5 від 30 травня 2011 року в редакції договору від 27 березня 2012 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 30 травня 2011 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. В решті позовних вимог позивача та третіх осіб - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року заявник порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. В обґрунтування заяви заявник додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року, від 28 вересня 2011 року та постанови Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, від 28 вересня 2011 року, 30 листопада 2010 року, 20 листопада 2013 року, від 15 травня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 23 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 (далі - Кредитний договір НОМЕР_1) з додатком № 1 "Тарифи, комісії, інші платежі, що належать до сплати позичальником по договору" та зі змінами від 31 серпня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року та договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_1, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі і з врахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування. Відповідно до цього пункту Кредитного договору НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" надає ОСОБА_1 23 квітня 2007 року в користування кредитні кошти у розмірі 573 680 доларів США зі сплатою 14 % річних та зменшення обсягу кредитних коштів, наданих банком у користування позичальнику, протягом перших 719 днів, тобто за період з 23 квітня 2007 року до 10 квітня 2009 року, у розмірі 13 680 доларів США. Протягом наступних 35 періодів, тобто з 10 квітня 2009 року до 10 березня 2012 року узгоджено щомісячне зменшення ліміту кредитування на суму 15 000 доларів США та за останній період (45 днів), тобто з 10 березня 2012 року до 23 квітня 2012 року узгоджено, що обсяг кредитних коштів, наданих банком у користування, зменшується до 35 000 доларів США. Судом також встановлено, що погашення зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року по тілу кредиту відслідковується за наданими на експертне дослідження квитанціями оформленими банком за типовою формою платником ОСОБА_1 протягом часу з 28 листопада 2007 року до 31 серпня 2009 року включно, відповідно до яких погашено (оплачено) основну суму кредитного зобов'язання в розмірі 623 680 доларів США. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року позивачем належно виконане зобов’язання з погашення основної суми кредиту в розмірі 623 680 доларів США, що підтверджується висновком судової економічної експертизи. Крім того, пунктом 4.2 Кредитного договору НОМЕР_1 передбачено, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. Якщо останній день встановленого строку платежу є вихідним, святковим або іншим неробочим днем, позичальник зобов'язується здійснити відповідний платіж заздалегідь, тобто не пізніше останнього робочого дня, що передує неробочому. ПАТ КБ "Правекс-Банк" за даним договором за користування кредитом нараховані проценти в сумі 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 970 689 грн 94 коп. Судом встановлено, що позивачем виконано зобов'язання по сплаті процентів на суму 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 975 092 грн 26 коп. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_1, за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування, або внесення процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної пунктом 1.2 цього договору, від суми заборгованості за весь період прострочення. За висновком судово-економічної експертизи НОМЕР_7 від 8 листопада 2013 року станом на 13 липня 2012 року існує переплата по основній сумі кредиту (тілу кредиту) на суму 2 013,47 доларів США, яка спрямовується на погашення заборгованості по сплаті процентів на суму 2 559,87 доларів США. В той же час, цією ж експертизою встановлено, що пеня за несвоєчасне погашення процентних зобов'язань по Кредитному договору НОМЕР_1 становить 262, 33 долари США, що за курсом НБУ становить 2 096, 81 грн які позивачем сплачені. Також, судом першої інстанції встановлено, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року, яким цей договір викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер – НОМЕР_2 (далі - Кредитний договір НОМЕР_2). До цього договору вносились зміни, а саме: 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_2 від 31 серпня 2009 року банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 зазначеного договору. Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору НОМЕР_2 видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівкових грошових коштів з каси банку після укладання договору застави та надання позичальником банку документу, який підтверджує страхування заставного майна на користь банку. Судом встановлено, що зобов'язання щодо видачі позичальникові кредиту в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей банк виконав лише частково, а саме в сумі 815 332 грн. 50 коп., які і були повернуті позивачем станом на 7 травня 2012 року. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 кредит надається позичальникові строком з 23 квітня 2007 року до 23 квітня 2012 року, з 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20% річних. Пунктом 1.3 Кредитного договору НОМЕР_2 передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов'язань за цим договором (щодо строків сплати відсотків і повернення кредиту та/або сплати відсотків та/або повернення кредиту не повному обсязі та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту) розмір ставки збільшується на 3 відсотки річних, залежно від розміру, встановленого в пункті 1.2 даного договору. У випадку наступного невиконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором розмір відсоткової ставки збільшується з урахуванням збільшення відсоткових ставок, зроблених раніше, відповідно до умов даного пункту договору. Новий розмір відсоткової ставки встановлюється від дня, наступного за днем, в який позичальник повинен був виконати свої зобов'язання, однак не виконав їх або виконав не в повному обсязі. Пункт 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 змінювався згідно із договорами про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2, від 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року, але розмір ставки річних, а саме 20%, залишався незмінним. Відповідно до договору від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року процентна ставка встановлена в розмірі 18% річних. Судом також встановлено, що проценти за користування кредитними коштами на суму 2 708 059,95 грн. сплачені ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_2 за порушення строків неповернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту або внесення відсотків за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 цього Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно наданих квитанцій, ОСОБА_1 11 вересня 2009 року сплатив пеню за несвоєчасне погашення процентів за Кредитним договором НОМЕР_2 в сумі 2,79 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 2 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 (далі – Договір НОМЕР_3), до якого вносились зміни, а саме: від 19 листопада 2007 року, від 20 червня 2008 року, 11 серпня 2008 року. На виконання вимог розділу 3 Договору НОМЕР_3 року 3 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки зі змінами від 3 серпня 2007 року, 11 серпня 2008 року, 31 серпня 2009 року, 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 20 вересня 2011 року, 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_3 банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування та поступового його зменшення з 2 195 200 доларів США станом на 2 серпня 2007 року до 59 320 доларів США станом на 2 серпня 2012 року. ОСОБА_1 отримав за цим договором кредитні кошти з 3 серпня 2007 року до 3 вересня 2009 року в сумі 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 18 748 486 грн. 55 коп. Судом встановлено, що заборгованість за Договором НОМЕР_3 за період з 13 серпня 2007 року по 31 серпня 2009 року включно в сумі 3 765 250 доларів США позивачем погашена та станом на 31 серпня 2009 року зобов'язання по сплаті основної суми кредиту позивачем виконано у повному обсязі на суму 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 24 327 086 грн. 93 грн. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 кредит надається за ставкою 13 % річних. Договором про внесення змін та доповнень до договору НОМЕР_3 про відкриття кредитної лінії від 2 серпня 2007 року, банком збільшено відсоткову ставку та встановлено її з 20 червня 2008 року в розмірі 14, 5 % річних. Процентні зобов'язання по договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 оплачені позичальником ОСОБА_1 у розмірах, нарахованих банком протягом періоду з 30 серпня 2007 року по 1 вересня 2009 року за користування кредитними коштами на суму 414 592 доларів США у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування або внесення відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 даного Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно первинних документів, позивачем сплачувалась пеня за несвоєчасну оплату процентних зобов'язань у розмірі 16 доларів США. Крім того, проведеним експертним розрахунком встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року підтверджується переплата по основній сумі кредиту в розмірі 14 237,76 доларів США. Тобто, суд дійшов висновку про те, що станом на 31 серпня 2009 року документально підтверджується належне виконання позивачем кредитних зобов'язань по Договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року. 31 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_3, яким цей договір було викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер - Кредитний договір НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року (далі – Кредитний договір НОМЕР_4). До цього договору внесено зміни, 15 листопада 2009 року, 29 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_4 банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 16 025 240 грн. для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР-4 кредит надається позичальникові строком з 2 серпня 2007 року до 2 серпня 2012 року. З 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20 % річних. Договором від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_4 з 11 листопада 2011 року відсоткова ставка була встановлена в розмірі 18% річних. На виконання умов Кредитного договору НОМЕР_4 банк надав позичальникові кредит в національній валюті всього на суму 2 850 365,68 грн. Зазначені кредитні кошти були повернуті позичальником банку станом на 7 травня 2012 року. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 готівкою через касу відділення банку сплачував процентні зобов'язання за Кредитним договором НОМЕР_4, з призначенням платежу: "погашення відсотків по договору НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року". Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплачував відсотки за користування коштами відповідно до сум, нарахованими банком. За Кредитним договором НОМЕР_4 з дати укладання та до 23 серпня 2012 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" нараховані проценти за користування кредитом на суму 9 259 090 грн. 51 коп., які сплачені позичальником у повному обсязі. Судом встановлено, що 27 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 (далі – Договір НОМЕР_5). Згідно з пунктом 1.1 Договору НОМЕР_5, ПАТ КБ "Правекс-Банк" має право надати позичальникові кредитну лінію на споживчі цілі в національній валюті на суму 5 800 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. 27 березня 2012 року сторонами підписано договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_5, згідно з яким викладено в новій редакції пункт 1.1, а саме: банк має право надати позичальникові кредитну лінію в національній валюті на загальну суму 55 864 351 грн. 59 коп. з наступним цільовим призначенням: 8 222 358 грн 59 коп. - на споживчі цілі; 47 641 993 грн - на погашення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладеним між позичальником і банком. Судом встановлено, що починаючи з 2 червня 2008 року кредитні зобов'язання між ОСОБА_1 і банком за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року та за договором про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_8 від 2 червня 2008 року й від 7 липня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк", не перевищують 10 (десять) грн., а станом на 7 липня 2008 року припинені. 11 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" і ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року, яким узгоджено, що Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладається в новій редакції, зі зміною його номеру, а саме: Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_9 (далі – Договір НОМЕР_9). Відповідно до умов Договору НОМЕР_9, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою сплати страхових платежів, відповідно до договорів страхування заставного майна. Пунктом 1.2 цього договору визначено, що кредит надається позичальникові строком з 30 травня 2008 року до 30 травня 2013 року. Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2013 року та Договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_3 3 серпня 2007 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки НОМЕР_6 та договір поруки НОМЕР_3. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_9, Кредитним договором НОМЕР_10, Кредитним договором НОМЕР_4, Кредитним договором НОМЕР_11, Кредитним договором НОМЕР_2, Договором НОМЕР_5 30 травня 2011 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір іпотеки НОМЕР_5. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_5, 27 березня 2012 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ "КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки НОМЕР_5. Задовольняючи частково позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, на підставі норм статей 509, 526, 559, 593, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що зобов’язання за кредитними договорами припинилися їх належним виконанням, а відтак порука й іпотека також вважаються припиненими. Разом з тим, у резолютивній частині рішення зазначено про припинення правовідношення за кредитним договором та припинення іпотеки і поруки за відповідними договорами, а не про визнання їх припиненими. У той же самий час у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року суд на підставі статей 16, 559, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що такого способу захисту як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим законодавством України не передбачено, а припинення зобов’язань (правовідносин) здійснюється у спосіб, визначений договором або законом; - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року суд, посилаючись на статті 599, 600, 601, 604-609 ЦК України зазначав, що законом не передбачено такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості та відмовлено у визнанні поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України; - в постанові Вищого господарського суду України від 15 травня 2014 року, на підставі статей 598, 599 ЦК України зроблено висновок про припинення зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з належним виконанням боржником своїх зобов’язань за цим договором; - в постанові Вищого господарського суду України від 20 листопада 2013 року суд дійшов висновку про неналежне виконання боржником умов договору поставки, відтак із передбачених статтею 599 ЦК України підстав зобов’язання за договором не припинялися. Таким чином, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. Що стосується постанов Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, то вони не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки в них йдеться про різні фактичні обставини та має місце різне правове регулювання правовідносин. Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки вона ухвалена в порядку глави 3 розділу V ЦПК України Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України). Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов’язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться. У справі, яка переглядається, суд на підставі з платіжних документів та висновків судово-бухгалтерської експертизи дійшов висновку про належне виконання боржником зобов’язань із погашення кредитних коштів та сплати пов’язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитними договорами, яке прийняте кредитором. Юридичним наслідком належного виконання зобов’язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов’язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення. Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави. Встановивши факт належного виконання боржником основних зобов’язань за кредитними договорами та дійшовши правильного висновку про настання у зв’язку з цим таких юридичних наслідків як припинення правовідносин поруки й іпотеки, суд разом з тим, в резолютивній частині рішення помилково зазначив не про визнання поруки та іпотеки (як правовідносин) припиненими (про що і були заявлені вимоги), а про припинення поруки. У зв’язку із цим слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України, у зв’язку з належним виконанням основного зобов’язання, позивачі посилалися на невизнання банком зазначеного факту. Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов’язання, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов’язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України. Таким чином права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов’язання за договором. Враховуючи те, що суд відповідно до норм статей 10, 11 ЦПК України розглядав справу в межах заявлених вимог – про визнання основного зобов’язання та договору поруки і застави припиненими, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, допущена судом помилка в резолютивній частині рішення не призвела до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з одних лише формальних міркувань. Враховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України в задоволенні заяви ПАТ КБ "Правекс-Банк" слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили: В задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-243 цс14) Встановивши факт припинення основного зобов’язання належним його виконанням, суд на підставі статті 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України обґрунтовано визнав припиненими й додаткові (акцесорні) зобов’язання за договорами іпотеки і поруки. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/706CC2B98C364947C2257DE9004F0AE8

Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099

История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669480 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 липня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір іпотечного кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн. зі сплатою 18,5 % річних строком на 144 місяці, а з ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Оскільки свої зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виконують належним чином, утворилась заборгованість у розмірі 194 749 грн 33 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «Державний ощадний бак України» заборгованість за кредитним договором від 6 липня 2011 року у розмірі 194 749 грн 33 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього солідарно заборгованості та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до нього відмовити. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому згідно зі ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник та поручитель допустили заборгованість за кредитним договором, а тому заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Проте погодитись із таким висновком судів в частині вирішення позову ПАТ «Державний ощадний банк України»» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 6 липня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн зі сплатою 18,5 % річних на 144 місяці з 6 липня 2011 року по 5 липня 2023 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 6 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Згідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З матеріалів справи вбачається, що в договорі іпотечного кредиту від 6 липня 2011 року строк основного зобов'язання визначений - не пізніше 5 липня 2023 року (а.с.4). Пунктом 3.4 цього договору передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань у випадку невиконання позичальником або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_3 вчасно здійснив щомісячні платежі по кредитному договору лише двічі, а саме у вересні та жовтні 2011 року. У зв'язку з несплатою подальших платежів, з 1 листопада 2011 року у позичальника виникла заборгованість. 15 серпня 2012 року, 11 жовтня 2012 року та 23 травня 2013 року позичальнику та поручителю були надіслані вимоги про дострокове погашення заборгованості у повному обсязі та процентів за користування кредитом, яке залишилось без реагування. Отже, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до поручителя у червні 2013 року, при тому, що вимоги про дострокове погашення заборгованості, тобто про зміну дати виконання основного зобов'язання, надіслав 15 серпня 2012 року. Разом з тим договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Також суди виходили з того, що договором про надання споживчого кредиту встановлено, що він діє до 5 липня 2023 року. ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом у червні 2013 року, тобто до закінчення строку дії основного боргу. Проте такі висновки судів є передчасними. Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. ОСОБА_6 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором у листопаді 2011 року, оскільки не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремо частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди у порушення ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. ОСОБА_3 порушив зобов'язання у листопаді 2011 року, а позов до поручителя пред'явлено у червні 2013 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами щомісячно не пізніше останнього робочого місяця, наступного за звітним, початок позовної даності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині позову до ОСОБА_4 відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко

Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" червня 2013 р. справа № 910/318/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Андрієнка В.В., Шапрана В.В. при секретарі: Ковальчуку Р.Ю. за участю представників: позивача - Федоренко Л.Б., Бєлкін М.Л., Любович Є.Л.; відповідача - не з`явилися; третьої особи - не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 (суддя - Стасюк С.В.) за позовом Фермерського господарства "Ланагропрод" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі обласного відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк м. Чернігів третя особа Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про припинення правовідносин за договором іпотеки ВСТАНОВИВ: У січні 2013 року Фермерське господарство "Ланагропрод" (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі обласного відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк м. Чернігів (далі - відповідач) про припинення правовідносин за договором іпотеки нерухомого майна від 18.11.2008 р. Ухвалою господарського м. Києва від 04.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/403/13 та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області. Рішенням господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 позовні вимоги Фермерського господарства "Ланагропрод" задоволено повністю. Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи змінив підстави позову під час розгляду справи по суті. Також апелянт зазначає про те, що такого способу захисту права, як визнання договору припиненим, не існує. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/318/13, а розгляд справи призначено на 06.06.2013 р. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду м. Києва 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. В засідання суду, призначене на 06.06.2013 р., представники відповідача та третьої особи не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано. Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне. 28.11.2005 р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк), та Фермерським господарством "Агроленд" (позичальник) було укладено кредитний договір № 307 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 800000,00 грн. на умовах, передбачених цим договором, з кінцевим терміном повернення кредиту - не пізніше 27 листопада 2008 року. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. В забезпечення виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (іпотекодержатель) та Фермерським господарством "Ланагропрод" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір від 18.11.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4311 (далі - Іпотечний договір). Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору предметом іпотеки є наступна нерухомість: 1. Продбаза, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - Г, загальною площею 463,0 кв. м., позначена в плані літерою "Б-1", заставна вартість - 200000,00 грн. 2. Промбаза, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - Б, загальною площею 663,9 кв. м., позначена в плані літерою "В-1", заставна вартість - 320000,00 грн. 3. Госпсклад, цегляний, розташований за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23-Е, загальною площею 464,9 кв. м., позначений в плані літерою "Д-1", заставна вартість - 220000,00 грн. 4. Майстерня, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - В, загальною площею 158,8 кв. м., позначена в плані літерою "Б-1", заставна вартість 60000,00 грн. (далі - предмет іпотеки). Згідно з п. 5.1 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію у наступних випадках: - якщо у момент настання строку виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповернені у встановлені відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій сплаті у передбачені Кредитним договором строки сум відсотків, відсотків за правомірне користування кредитом; та/або при несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором; - незалежно від настання строку виконання боржником будь-яких зобов'язань за Кредитним договором - при ліквідації чи реорганізації у будь-який спосіб іпотекодавця та/або боржника, порушенні відносно будь - кого з них справи про банкрутство; - незалежно від настання строку виконання боржником будь-яких зобов'язань за Кредитним договором - при виникненні підстав, вказаних у пункті 3.1.5 цього Договору, при невиконанні пункту 4.1.11 цього Договору. Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 5.2.2 Іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель може безпосередньо звернутись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У зв'язку з невиконанням боржником свого зобов'язання за Кредитним договором, 06.01.2009 р. приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу вчинено виконавчий напис за № 44 (Виконавчий напис № 44) про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Акціонерного комерційного промислово - інвестиційного банку у розмірі 800000,00 грн. заборгованості по кредиту, 26900,97 грн. заборгованості по простроченим відсоткам , 20466,21 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 765,69 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків. Виконавчий напис № 44 було пред'явлено до виконання у Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області в лютому 2009 року. В процесі здійснення виконавчих дій за Виконавчим написом № 44, у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", були проведені торги з реалізації предмета іпотеки, які в перший та другий раз не відбулись, тобто предмет іпотеки не було реалізовано за початковою ціною 790193,25 грн. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області від 09.04.2010 р. виконавчий документ повернуто стягувачеві. 08.02.2012 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 31050276 з виконання Виконавчого напису № 44. Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області від 28.02.2012 р. накладено арешт на предмет іпотеки у межах суми звернення стягнення у розмірі 848132,87 грн. За результатами третіх торгів, майно, що є предметом іпотеки, залишилось нереалізованим, у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Листами за вих. № 730 від 30.07.2012 р., за вих. № 1184 від 14.11.2012 р. та за вих. № 894 від 10.09.2012 р. організатор торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Еліт Сервіс" повідомило начальника Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про те, що торги не відбулись, у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому ст. 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. Частиною 7 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У відповідності до ст. 49 Закону України "Про іпотеку" та ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", 22.11.2012 р. старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області направив на адресу відповідача лист, в якому запропонував Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити останньому непродане майно, що є предметом іпотеки, в рахунок погашення боргу. У відповідь на вказаний лист відповідач листом за вих. № 125/39-07/102 від 28.11.2012 р. повідомив Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про відмову Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишати за собою нереалізоване майно, що є предметом іпотеки, за ціною, запропонованою в рахунок погашення боргу. На думку позивача подальше існування іпотеки порушить права останнього як власника предмета іпотеки на вільне розпорядження належним йому майном. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду (ч. 3 ст. 49 Закону України "Про іпотеку"). У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Така «інша» підстава міститься у ч. 3 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішення суду. Таким чином, приписи статті 49 Закону України "Про іпотеку" передбачають можливість припинення іпотеки за рішенням суду у разі не використання іпотекодержателем права на придбання предмету іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Як зазначалось вище, предмет іпотеки пройшов процедуру перших, других та третіх торгів, на яких відповідач мав можливість задовольнити свої вимоги до позивача, тобто відбулась процедура реалізації іпотечного майна, прилюдні торги визнано такими, що не відбулись, результати торгів сторони не оспорювали, відповідач, у встановлений законом строк, не скористався своїм правом придбати предмет іпотеки, а отже, право іпотеки вичерпано та подальше утримання майна під забороною безпідставне. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі № 5016/2015\2011(16/160). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Чернігівської області від 15.11.2011 р. у справі № 9/149б/79б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Фермерського господарства "Агроленд", ліквідовано Фермерське господарство "Агроленд" у якості суб'єкта підприємницької діяльності. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 29.03.2013 р., юридична особа боржника, тобто, Фермерське господарство "Агроленд", є припиненою. Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншім ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що порука припиняється в разі припинення основного зобов'язання, а отже припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припинилося. Враховуючи те, що зобов'язання Фермерського господарства "Агроленд" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором № 307 від 28.11.2005 р. припинились, у зв'язку з ліквідацією боржника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання Фермерського господарства "Ланагропрод" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за іпотечним договором від 18.11.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі № 4311, є припиненими. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-129цс12 від 07.11.2012 р. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що такого способу захисту права, як визнання договору припиненим, не існує, колегією суддів визнаються необґрунтованими, оскільки частиною 3 статті 49 Закону України «Про іпотеку» передбачено право припинення іпотеки за рішенням суду, а тому спосіб захисту порушеного права обраний вірно. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи змінив підстави позову під час розгляду справи по суті, колегією суддів також визнаються необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи позивач не змінював підстав позову, а лише навів додаткові підстави, які не суперечать пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 р. № 48 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Тому доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 - без змін. 2. Матеріали справи № 910/318/13 повернути до господарського суду м. Києва. 3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі. Головуючий суддя Буравльов С.І. Судді Андрієнко В.В. Шапран В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31747448

Слышал в новостях по каналу Украина, что государство будет типа компенсировать должникам по ипотеке задолженности банкам.может что пропустил.это в планах или уже принят закон,касается гривневых кредитов.Подскажите что за мулька?

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції (далі – Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року у справі № 25/5005/6641/2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Ростбуд” (далі – ТОВ “БК “Ростбуд”) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1) про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 на суму 1 606 061,11 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Банк зазначив, що ОСОБА_1. на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2007 року виступає перед ним майновим поручителем в забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 28 квітня 2007 року, укладеного між Банком і ОСОБА_2 Оскільки постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2012 року ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 1 рік, а у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 606 061,11 грн, то з урахуванням викладених обставин Банк звернувся до суду із заявою про визнання та включення грошових вимог Банку до ОСОБА_1 на суму 1 606 061,11 грн до реєстру вимог кредиторів. У грудні 2012 року ліквідатор боржника повідомив господарський суд Дніпропетровської області про невизнання боржником вимог Банку в розмірі 1 606 061,11 грн. У січні 2013 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії арбітражного керуючого зокрема невизнання майнових вимог Банку на суму 1 606 061,11 грн і невключення їх до реєстру вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скаргу Банку залишено без задоволення, відхилено вимоги у розмірі 1 606 061,11 грн у повному обсязі. Крім того, абзацом 3 резолютивної частини ухвали встановлено, що грошові кошти, отримані від реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі (іпотеці) у Банку, в разі його відчуження під час процедури банкрутства, мають бути спрямовані виключно на погашення вимог Банку. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року апеляційну скаргу ліквідатора ОСОБА_3 задоволено та виключено абзац 3 резолютивної частини ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року, в іншій частині ухвалу залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Банк не є кредитором у справі про банкрутство з вимогами до майнового поручителя, оскільки вимоги Банку не є грошовими, а боржник як майновий поручитель несе відповідальність перед Банком тільки власним майном, переданим в іпотеку. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що до громадянина-підприємця застосовується скорочена процедура банкрутства, передбачена статтями 47–49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а вимоги кредиторів за зобов’язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця задовольняються у третю чергу вимог кредиторів. Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України у справі № 25/5005/6641/2012, Банк звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 та від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б. Допускаючи справу № 25/5005/6641/2012 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у постановах від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 за аналогічних підстав та предмета позову, змісту позовних вимог і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, на його думку, викладено правову позицію про те, що заявлені у справі вимоги банку до боржника у справі про банкрутство є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту “а” пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Разом із тим Вищий господарський суд України відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче. Господарськими судами встановлено, що 28 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено генеральну кредитну угоду № К-Д 014/02-40/643, а на її основі – кредитний договір № К-Д 014/02-40/643/1, на підставі якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 180 000,00 доларів США строком на 84 місяці, а ОСОБА_2 зобов’язався сплачувати 14 % річних за користування кредитом і здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіка погашення кредиту. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком і ОСОБА_2, котрий діяв від імені громадянки ОСОБА_1, було укладено договір іпотеки від 28 квітня 2007 року № 014/02-40/1446, відповідно до якого ОСОБА_1 виступає майновим поручителем і передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення вимог Банку. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 зазначеного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за АДРЕСА_1. Відповідно до підпункту 1.5 пункту 1 заставна вартість цього майна у грошовому еквіваленті становить 265 148,52 доларів США або 1 339 000,02 грн за офіційним курсом НБУ на момент укладення договору. Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника. Частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, майновий поручитель та основний боржник, зобов’язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно. За таких обставин іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем. При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право Банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. Право кредитора на звернення з грошовими вимогами, а відповідно, – і грошовий обов’язок майнового поручителя – боржника перед Банком, передбачені також умовами кредитного договору та договору іпотеки, укладених між Банком, основним боржником і майновим поручителем, на підставі яких Банк і заявив свої кредиторські вимоги у цій справі. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що забезпечені іпотекою вимоги Банку є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника. Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Банку про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 у розмірі 1 606 061,11 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які виникли внаслідок заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Крім того, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що вимоги кредиторів за зобов’язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця, задовольняються у третю чергу вимог кредиторів. Проте з такими висновками касаційного суду не можна погодитися, оскільки відповідно до частини 7 статті 47 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, тому положення частини 1 статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про черговість задоволення вимог кредиторів не стосується вимог кредиторів, які забезпечені іпотекою. Зокрема, у справі, що розглядається, вимоги Банку забезпечені договором іпотеки. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов’язання, грошові вимоги Банку, забезпечені заставою майна боржника відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу. Згідно з частиною 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. Керуючись статтями 11123–11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а но в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року у справі № 25/5005/6641/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак Л.І. Фесенко І.Б. Шицький Постанова від 3 червня 2014 року № 3-24гс14 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A4C02E7BE279F773C2257CEF002B7766

Условиями договора ипотеки и поручительства не предусмотрено обязательств поручителей и ипотекодателя отвечать за нового должника. reyestr.court.gov.ua/Review/24981729 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Штелик С.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору припиненим, зобов'язання зняти заборону на відчуження майна та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання припиненим договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 4301; зобов'язання приватного нотаріуса Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону відчуження адміністративного приміщення загальною площею 388,9 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки; визнання виконавчого напису №1543 від 04 серпня 2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 05 листопада 2007 року він уклав договір іпотеки з ЗАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого він, як майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою №334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Проте 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Законодавство передбачає можливість правонаступництва сторони у зобов'язанні шляхом спадкування. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті. 14 серпня 2009 року на підставі зазначеного виконавчого напису старшим державним виконавцем відділу ДВС Долииського районного управління юстиції ОСОБА_7 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_3 вважав, що вищезазначений напис було вчинено тоді, коли договір іпотеки і всі зобов'язання, що з нього випливають, вже були припинені. Відповідач, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, не проінформував останнього про факт припинення договору іпотеки, що призвело до вчинення нотаріальної дії, яка не могла бути вчинена у даному випадку. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4301; визнано виконавчий напис № 1543 від 04 серпня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388, 9 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ІІАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 05 листопада 2007 року, та про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 1543, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 серпня 2009 року, про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог суд апеляційної інстанції вказував на те, що у ПАТ КБ «Приват Банк» право вимоги на звернення стягнення на майно, що передано ОСОБА_3 в іпотеку, виникло ще до смерті ОСОБА_6, а тому посилання позивача на відсутність погодження зміни боржника в зобов'язанні правового значення не має. За наявності правових підстав відповідальності поручителя за кредитну заборгованість позичальника твердження ОСОБА_3 про припинення дії договору іпотеки у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 не ґрунтуються на нормах закону. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Частиною 3 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Установлено, що 07 липня 2009 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про видачу траншу № 334 К/3 за яким банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 70 тис. дол. США. За кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів, що є його невід'ємною частиною боржник отримав всього кредитних коштів у сумі 220 тис. дол. США. У забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, що посвідчений ОСОБА_4 - приватним нотаріусом Долинського МНО та зареєстрований в реєстрі за № 4301. Відповідно до умов даного договору майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв. м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою № 334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки визначено до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки. Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 Умовами договору іпотеки, який є предметом спору не передбачено умови про згоду іпотекодавця (позивача) відповідати за нового боржника. Отже, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку зі смертю боржника - ОСОБА_6, припинилося зобов'язання ОСОБА_3 за договором іпотеки, заміни боржника в цьому зобов'язанні не відбулося, а тому й виконавчий напис вчинено передчасно. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року скасувати, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Суддя: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова С.П. Штелик