Поиск в системе

ООО "Кредитные инициативы" на основании собственного заявления аннулированы все имеющиеся лицензии и исключен из Государственного реестра финансовых учреждений. Я правильно понимаю, что их уже нет? А что теперь с кредитами и/или судами, которые с ними оспаривались? Или как, например, теперь снять обременение с ипотеки без их согласия, если их нет?

Не часто удается получить истинное удовольствие от судебной практики Верховного Суда, но вот нашлось такое решение : http://reyestr.court.gov.ua/Review/85805018 Обстоятельства дела таковы: ТОВ «Кей-Колект» выкупил у ПАТ «УкрСиббанк» право требования долга физлица по кредитному и ипотечному договорам, заключенным в 2006 году. "Хитрый" ТОВ «Кей-Колект» принял предмет ипотеки в собственность по цене, указанной в ипотечном договоре в гривнах (сумма оказалась небольшая), а остальную сумму задолженности, рассчитанную им самостоятельно в долларах США, аннулировал - простил. Уведомление о аннулировании - прощении долга ТОВ «Кей-Колект» направил заемщику-должнику и в налоговую службу по месту регистрации заемщика - с целью начисления такому заемщику налога на "дополнительное благо". Т.е., не желая платить налог на доход самостоятельно, кредитор решил переложить это бремя на заемщика. Заемщик оспорил порядок перехода прав собственности на предмет ипотеки в суде. Суд удовлетворил требования заемщика и признал регистрацию права собственности на недвижимое имущество (предмет ипотеки) за ТОВ «Кей-Колект» незаконной. Затем, заемщик обратился с иском в суд о прекращении ипотеки, в связи с прощением кредитором его долга по кредитному договору - предоставив письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении должнику значительной суммы долга в долларах США. Суды первой и апелляционной инстанций исследовали письмо-уведомление ТОВ «Кей-Колект» о аннулировании - прощении долга заемщику по кредитному договору и согласились с истцом-заемщиком, что его обязательства по основному обязательству прекращены полностью путем прощения, а как следствие - признали прекращенным договор ипотеки. ТОВ «Кей-Колект» обжаловал такие судебные решения, настаивая, что долг был прощен по ошибке, не уполномоченным сотрудником компании и в связи с принятием в собственность кредитором предмета ипотеки. Верховный суд отказал в удовлетворении кассационной жалобы ТОВ «Кей-Колект» полностью. ВС констатировал, что "прощение долга" - односторонний договор, составлен кредитором письменно, четко выражает волю кредитора, соответствует нормам ЦКУ и ни как не связывается с действиями кредитора по взысканию предмета ипотеки во внесудебном порядке. Наслаждайтесь : ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2019 року м. Київ справа № 686/5252/17 провадження № 61-27666 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року в складі судді Карплюка О. І. та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, в якому просила припинити обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року. В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що вказане обтяження накладене на належне їй нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 07 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 11089485000 від 05 грудня 2006 року. У грудні 2015 року на адресу позивача від ТОВ «Кей-Колект», яке згідно договору факторингу від 12 грудня 2011 року набуло від ПАТ «УкрСиббанк» право вимоги до ОСОБА_1 , надійшло повідомлення про анулювання боргу позивача за кредитним договором № 11089485000. У зв'язку з прощенням кредитором боргу позивач вважала припиненим основне кредитне зобов`язання та зобов`язання за договором іпотеки, з огляду на що просила припинити обтяження належної їй квартири. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» задоволено, припинено обтяження нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить позивачеві, номер запису про обтяження 10584580 від 07 грудня 2006 року. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зняття обтяження з належної позивачеві квартири у зв`язку з припиненням іпотеки внаслідок прощення (анулювання) кредитором боргу ОСОБА_1 за основним зобов`язанням. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року апеляційна скарга відповідача відхилена, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року залишене без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У серпні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року, в якій відповідач просив скасувати зазначені судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень. На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України дана справа передана до Верховного Суду. Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Відповідач в касаційній скарзі послався на те, що суди не з`ясували чи дійсно мало місце припинення кредитного та іпотечного зобов`язань позивача перед ТОВ «Кей-Колект», враховуючи, що прощення боргу було здійснене у зв`язку з позасудовим зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», однак указане рішення державного реєстратора в подальшому було скасоване судом. Крім того зазначав, що суди не перевірили повноважень осіб, якими було прийняте рішення про анулювання боргу ОСОБА_1 . Заперечення/відзив на касаційну скаргу Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 05 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11089485000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 43 970 доларів США зі сплатою 12,3 % річних з кінцевим терміном поверненням кредиту 05 грудня 2017 року. 07 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 . На підставі указаного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07 грудня 2006 року зареєстроване обтяження на предмет іпотеки у вигляді заборони відчуження нерухомого майна. 12 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладений договір факторингу та договір відступлення права вимоги, за умовами яких банк відступив фактору своє право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредиту № 11089485000 від 05 грудня 2006 та договором іпотеки від 07 грудня 2006 року. 14 серпня 2015 року ТОВ «Кей-Колект» прийняло рішення про анулювання (прощення) заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11089485000, яка станом на 28 липня 2015 року складала 52 720 доларів США, що підтверджується повідомленням про анулювання боргу, яке ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_1 25 листопада 2015 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення судів попередніх інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. За положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням наведених норм та на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення обтяження нерухомого майна, враховуючи припинення зобов`язання, на підставі якого воно було накладене. Погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, колегія суддів керується тим, що прощення(анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, слід вважати вчиненим в момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу. Отже, суди правильно встановили, що кредитне та іпотечне зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» є припиненими з моменту отримання позичальником повідомлення ТОВ «Кей-Колект» про анулювання боргу. Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам ТОВ «Кей-Колект» відносно того, що кредитор анулював борг з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності, однак рішенням суду реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором була скасована, зазначивши, що вказані доводи не спростовують рішення кредитора про прощення боргу ОСОБА_1 , яке в позасудовому чи судовому порядку скасовано не було й залишається чинним. Суди обґрунтовано виходили з того, що рішення про анулювання боргу прийнято кредитором добровільно, а при прийнятті такого рішення він мав враховувати всі ризики, пов`язані з його прийняттям. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що рішення про прощення (анулювання) боргу ОСОБА_1 було прийняте саме у зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили повноваження осіб, якими прийняте рішення про анулювання боргу, підлягають відхиленню, оскільки повідомлення про анулювання боргу підписане генеральним директором ТОВ «Кей-Колект» Шалай А. В., яка згідно статуту відповідача є його керівником і підписантом. Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 11 липня 2017 року. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель М. М. Русинчук

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2022 року м. Київ Справа № 910/12525/20 Провадження № 12-61гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючої судді Рогач Л. І., судді-доповідача Ткача І. В., суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Штелик С. П., за участю секретаря судового засідання Співака С. В., представників учасників: позивача - Шульга А. В., відповідача-1 - Кустова Т. В., Жегуліна А. С., відповідача-2 - Корнієнко Л. В., третьої особи-1 на стороні відповідача-1 - Кустова Т. В., Жегуліна А. С., третьої особи-2 на стороні відповідача-1 - не з`явилися, третьої особи на стороні відповідача-2 - Чорний О. В., розглянула у судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 (суддя Полякова К. В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейф Інвест» до: 1. Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Держзакупівлі.Онлайн», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто», про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу, ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позовних вимог 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сейф Інвест» (далі - ТОВ «Сейф Інвест», ТОВ відповідно) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста») про: - визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 (ідентифікатор аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b у частині іпотечного договору від 28.08.2014, за реєстровим № 2286, та іпотечного договору від 18.11.2014 за реєстровим № 3181; - визнання недійсним протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, складеного за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 у частині іпотечного договору від 28.08.2014 за реєстровим № 2286, та іпотечного договору від 18.11.2014 за реєстровим № 3181; - визнання недійсним з моменту укладення договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, зареєстрованого у реєстрі за № 619, у частині іпотечного договору від 28.08.2014 за реєстровим № 2286, та іпотечного договору від 18.11.2014 за реєстровим № 3181. 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент проведення аукціону та укладення оспорюваного договору № 81/1 ПАТ «Український професійний банк» не мало прав вимоги за іпотечними договорами, оскільки іпотечні обтяження земельних ділянок за іпотечними договорами були припинені ще у 2015 році, а тому ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» не може бути іпотекодержателем даних земельних ділянок. Фактичні обставини справи, встановлені судами Кредитний договір від 26.12.2006 № 729 3. 26.12.2006 між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Київський гуртовий ринок» (позичальник) укладений кредитний договір від 26.12.2006 № 729, за умовами якого (у редакції додаткового договору від 30.04.2015 до договору) банк надає позичальнику кредит у сумі 4 343 088 дол США терміном до 15.10.2015 на поповнення обігових коштів з правом конвертації іноземної валюти у гривню з подальшою сплатою господарських та виробничих потреб позичальника. 4. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 між ПАТ «Український професійний банк», ТОВ «Київський гуртовий ринок» (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки від 27.05.2015 № 729-9. 5. Відповідно до додаткового договору від 27.05.2015 до договору про надання кредиту № 729 від 26.12.2006 сторони дійшли згоди викласти пункт 2.1 кредитного договору в новій редакції: «2.1 Забезпеченням виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком за цим договором є: порука та іпотека майна ТОВ «Київоблбуд 1» (договір поруки від 23.07.2008 № 729-3, іпотечний договір від 23.07.2008, іпотечний договір від 18.11.2014); порука та іпотека майна ТОВ «Лендінвест 3000» (договір поруки від 14.11.2011 № 729-5 та іпотечний договір від 14.11.2011); порука та іпотека майна ТОВ «Сітістейтсервіс» (договір поруки від 15.11.2011 № 729-6 та іпотечний договір від 15.11.2011); порука ОСОБА_1 (договір поруки від 27.05.2015 № 729-9)». 6. 27.05.2015 поручитель ОСОБА_1 перерахував на рахунок ПАТ «Український професійний банк» грошові кошти в сумі 4 338 538 дол США та 36 850,16 дол США в рахунок погашення кредиту за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 відповідно до платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах від 27.05.2015 № 7 та № 8. 7.28.05.2015 ПАТ «Український професійний банк» видав ТОВ «Київський гуртовий ринок» довідку № 11/5-02/501, згідно з якою кредитна заборгованість по кредитному договору від 26.12.2006 № 729 за основним боргом та процентами повністю погашена 27.05.2015, у зв`язку із чим дія кредитного договору припинена. 8. Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 17.11.2015 у справі № 911/3878/15, яким відмовлено ПАТ «Український професійний банк» у задоволенні позову до ТОВ «Київський гуртовий ринок», ТОВ «Київоблбуд-1», ТОВ «Сітістейтсервіс», ТОВ «Лендінвест 3000» про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 729 від 26.12.2006 у сумі 4495414,32 дол США. 9. У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Київський гуртовий ринок» за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 укладено іпотечний договір між ПАТ «Український професійний банк» (іпотекодержатель), ТОВ «Київський гуртовий ринок» (позичальник) та ТОВ «Київоблбуд-1» (іпотекодавець), що посвідчений 18.11.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрований за № 3181. 10. Відповідно до пункту 6 іпотечного договору від 18.11.2014 у забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавець передав в іпотеку таке майно: земельна ділянка площею 1,7881 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0113; земельна ділянка площею 9,8913 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0108; земельна ділянка площею 0,2711 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:06:001:0004; земельна ділянка площею 0,2710 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:06:001:0006; земельна ділянка площею 0,1791 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:06:001:0012; земельна ділянка площею 0,2712 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:06:001:0008. 11.На зазначені вище земельні ділянки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. було накладено заборону відчуження. 12.Відповідно до листа від 27.05.2015 № 01-10/1536 ПАТ «Український професійний банк» у зв`язку з повним погашенням кредиту за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 просив приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургу С. Г. припинити обтяження нерухомого майна, а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами 3220888000:03:006:0113, 3220888000:03:006:0108, 3220888000:06:001:0004, 3220888000:06:001:0006, 3220888000:06:001:0012, 3220888000:06:001:0008, за іпотечним договором від 18.11.2014, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрованим за № 3181. 13.Припинення обтяжень та іпотеки щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220888000:03:006:0113, 3220888000:06:001:0004, 3220888000:06:001:0006, 3220888000:06:001:0012, 3220888000:06:001:0008 підтверджується відповідними витягами від 28.05.2015 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки. 14. У подальшому протоколом від 11.07.2017 № 1/11/17 загальних зборів учасників ТОВ «Сейф Інвест» затверджено, що у зв`язку з продажем учасником товариства своєї частки ТОВ «Київоблбуд-1» розмір частки останнього в статутному капіталі ТОВ «Сейф Інвест» становить 75 %. Вирішено збільшити розмір статутного капіталу товариства до 7 289 777 грн шляхом внесення учасником - ТОВ «Київоблбуд-1» додаткового вкладу вартістю 2 609 777 грн, зокрема, таким майном: земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:06:001:0004 площею 0,2711 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:06:001:0006 площею 0,2710 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:06:001:0012 площею 0,1791 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3220888000:06:001:0008 площею 0,2712 га. 15.На виконання прийнятого рішення 17.07.2017 між ТОВ «Сейф Інвест» та ТОВ «Київоблбуд-1» підписано акт приймання-передачі земельних ділянок до статутного капіталу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук В. О. та зареєстрований у реєстрі за № 568, № 569. 16.Також 20.02.2019 між ТОВ «Сейф Інвест» (покупець) та ТОВ «Інвестиційна компанія «Лендліз» (продавець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 534. 17.Пунктами 1.1, 1.2 договору визначено, що продавець передає земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, загальною площею 1,7881 га, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:03:006:0113, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, у власність покупця, який приймає майно та сплачує за нього зазначену в договорі грошову суму. 18.Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19.08.2020 та 20.08.2020 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220888000:06:001:0004, 3220888000:06:001:0006, 3220888000:06:001:0012, 3220888000:03:006:0113, 3220888000:06:001:0008 зареєстровано за ТОВ «Сейф Інвест». Кредитний договір від 30.12.2013 № 779 19.30.12.2013 між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Віслабудінвест» (позичальник) укладено кредитний договір від 30.12.2013 № 779, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику відкличну відновлювальну кредитну лінію в межах суми 60 400 000 грн терміном до 16.12.2016. 20.28.08.2014 у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30.12.2013 № 779 між ПАТ «Український професійний банк», ТОВ «Віслабудінвест» (позичальник) та ТОВ «Регіональна енергетична компанія 1» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2286. 21.Відповідно до пункту 6 іпотечного договору від 28.08.2014 у забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавець передав в іпотеку таке майно: земельна ділянка площею 9,2371 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:04:002:0312; земельна ділянка площею 5,0002 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:04:002:0029; земельна ділянка площею 1,3623 га, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Щасливська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3220888000:04:001:0222. 22.На зазначені земельні ділянки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. накладено заборону відчуження, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження. 23.Разом із цим 26.05.2015 у забезпечення виконання зобов`язань ПАТ «Український професійний банк» за договорами міжбанківських кредитних договорів між останнім як заставодавцем та ПАТ «Авант-банк», як заставодержателем укладено договір застави майнових прав, предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А. за реєстровим № 219. 24.Відповідно до додатків № 1, 2 до договору застави від 26.05.2015 в заставу передано, зокрема, майнові права за кредитним договором № 779, укладеним з ТОВ «Віслабудінвест». 25.28.05.2015 ПАТ «Авант-банк» надіслано лист № 649 на адресу ПАТ «Український професійний банк» про наявність заборгованості за міжбанківським кредитним договором № ММ72201LG та повідомлення про набуття всіх прав і обов`язків кредитора по відношенню до боржників за кредитними договорами, який був отриманий останнім 28.05.2015 за вхідним № 01-09/1958. 26.Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі № 910/22730/15 за позовом ПАТ «Український професійний банк» до ТОВ «Віслабудінвест», ТОВ «Регіональна енергетична компанія 1» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.12.2013 № 779 у розмірі 65 687 425,93 грн. 27. 06.07.2015 між ПАТ «Авант-банк» та ТОВ «Вестер плюс» укладено договір відступлення прав вимоги. Згідно з вказаним правочином ПАТ «Авант-банк» передало ТОВ «Вестер плюс» права вимоги за кредитним договором від 30.12.2013 № 779, укладеним з ТОВ «Віслабудінвест». 28.17.07.2015 між ПАТ «Авант-банк» та ТОВ «Вестер плюс» укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А., реєстровий № 2260. Згідно з вказаним правочином ПАТ «Авант-банк» передало ТОВ «Вестер плюс» права вимоги до іпотекодавців в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги, зокрема, за іпотечним договором від 28.08.2014 № 2286. 29.28.07.2015 ТОВ «Вестер плюс» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О. Я. з листом № 826 щодо припинення внаслідок повного виконання сторонами своїх зобов`язань обтяжень речового права на нерухоме майно, зокрема на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220888000:04:002:0312 та 3220888000:04:002:0029, розташованими в Київській обл. Бориспільського р-н Щасливської сільської ради. 30.Припинення обтяжень та іпотеки щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220888000:04:002:0029, 3220888000:04:002:0312 підтверджується відповідними витягами від 06.08.2015 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки. 31.Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Сейф Інвест» від 05.12.2019 збільшено розмір статутного капіталу товариства на 15 661 030 грн шляхом прийняття нового учасника - ТОВ «Промбудсервіс 2012», що вносить до статутного капіталу нерухоме майно загальною вартістю 15 661 030 грн, а саме: земельну ділянку площею 5,0002 га, кадастровий номер 3220888000:04:002:0029, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського р-ну Київської обл.; земельну ділянку площею 9,2371 га, кадастровий номер 3220888000:04:002:0312, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського р-ну Київської обл. 32.На виконання прийнятого рішення 05.12.2019 між ТОВ «Сейф Інвест» та ТОВ «Промбудсервіс 2012» підписано акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук В. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1315, 1316. 33.Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20.08.2020 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220888000:04:002:0029, 3220888000:04:002:0312 зареєстровано за ТОВ «Сейф Інвест». Неплатоспроможність ПАТ «Український професійний банк» 34.Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 ПАТ «Український професійний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 35.28.05.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 про запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 29.05.2014 по 28.08.2015 та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Український професійний банк». 36. Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 у ПАТ «Український професійний банк» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації. 37.Протоколом від 07.08.2015 № 14 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу від 29.05.2015 № 29/ТА, затвердженим уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український професійний банк», вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини, що є нікчемними згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: договір поруки від 27.05.2015 № 729-9, додатковий договір до договору про надання кредиту № 729 від 26.12.2006 від 27.05.2015, всі документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов`язані з укладанням договору поруки від 27.05.2015 № 729-9 та погашенням ОСОБА_1 заборгованості ТОВ «Київський гуртовий ринок» по договору про надання кредиту № 729 від 26.12.2006, з огляду на наявність підстав, визначених підпунктами 5, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 38.Відповідно до протоколу від 25.08.2015 № 31 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів), на виконання наказу від 29.05.2015 № 29/ТА, затвердженого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український професійний банк», вирішено: 1) затвердити результати перевірки, якою виявлено наступний правочин (договір), що є нікчемними згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О. А. за № 219, відповідно до якого ПАТ «Український професійний банк» відступило (передало) кредитору належні ПАТ «Український професійний банк» майнові права за кредитними договорами, що укладені між ПАТ «Український професійний банк» та, зокрема, ТОВ «Віслабудінвест» (кредитний договір № 779 від 30.12.2013), укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ПАТ «Авант-банк», надати на затвердження уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб даний протокол засідання комісії з перевірки частини правочинів (інших договорів) за кредитними операціями; доручити відділу обліку та звітності кредитних та депозитних операцій управління бухгалтерського обліку та звітності банку здійснити дії щодо списання в системах банку бухгалтерського обліку за рахунками з обліку наданих застав згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків Українидоговору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219; доручити юридичному департаменту та департаменту корпоративного бізнесу банку здійснити дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочинів, згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ПАТ «Авант-банк» всім позичальникам, поручителям, заставодавцям та іпотекодавцям; у разі необхідності розпочати претензійно-позовну роботу щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (договорів), в разі необхідності розпочати роботу щодо поновлення / накладання нового обтяження та заборони відчуження всього забезпечення за вищевказаними кредитними договорами, майнові права за якими були відступлені на умовах нікчемних правочинів. 39.30.03.2020 відбулись електронні торги з продажу пулу активів ПАТ «Український професійний банк» за лотом № GL16N717120, що оформлено протоколом від 30.03.2020 № UA-EA-2020-03-19-000019-b. 40.Переможцем зазначених торгів стало ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», за наслідками чого між ним та ПАТ «Український професійний банк» укладено 27.04.2020 договір № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання та договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, посвідчені Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровані в реєстрі за № 618, 619. 41.Відповідно до укладених договорів до ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» перейшли права вимоги та інші майнові права, зокрема, за кредитним договором від 26.12.2006 № 729, кредитним договором від 30.12.2013 № 779, а також договорами, що забезпечували виконання зобов`язань за такими кредитними договорами, зокрема за іпотечними договорами від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181. 42.24.06.2020 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулося до ТОВ «Сейф Інвест» з вимогою-повідомленням про усунення порушення зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 30.12.2013 № 779 у 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги, у забезпечення якого укладені іпотечні договори від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181. 43.Зі змісту цієї вимоги вбачається, що у разі її невиконання ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» має намір задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмети іпотеки або укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з будь-якою особою-покупцем, що виявить бажання придбати предмет іпотеки, відповідно до умов іпотечних договорів. 44. У подальшому 17.03.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто») було укладено договір № 06/17/03/2021/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором та договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. та зареєстрований за № 541. 45.Згідно з додатком № 1 до договору ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» продало ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» майнові права за: кредитним договором на відкриття кредитної лінії № 729 від 26.12.2006 з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін тощо, укладеним між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Київський гуртовий ринок» у частині суми основної заборгованості ТОВ «Київський гуртовий ринок» за кредитним договором на відкриття кредитної лінії № 729 від 26.12.2006, що складає 3 000 000 грн; іпотечним договором, що посвідчений 18.11.2014 № 3181, з усіма додатковими договорами, що укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Київоблбуд-1», з предметами іпотеки в частині, якими є такі земельні ділянки: кадастровий номер 3220888000:06:001:0004, площею 0,2711 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд; кадастровий номер 3220888000:06:001:0006, площею 0,2710 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд; кадастровий номер 3220888000:06:001:0012, площею 0,1791 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд; кадастровий номер 3220888000:06:001:0008, площею 0,2712 га, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Щасливська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, зведення необхідних будівель, господарських споруд. 46.Позивач вважає, що на час проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом від 30.03.2020 № UA-EA-2020-03-19-000019-b, ПАТ «Український професійний банк» не було іпотекодержателем земельних ділянок і не мало жодних прав вимоги за іпотечними договорами, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом. Стислий виклад рішення суду першої інстанції 47.Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано недійсними відкриті торги (аукціон) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 30.03.2020, з реалізації лоту № GL16N717120 (ідентифікатор аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b) у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181; визнано недійсним протокол електронного аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, складений за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) з використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону від 30.03.2020 з реалізації лоту № GL16N717120 у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181; визнано недійсним з моменту укладення договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання № 619 у частині іпотечних договорів від 28.08.2014, № 2286 та від 18.11.2014 № 3181. 48.Зазначене рішення мотивовано так. 49. Суд у справі № 911/3878/15 встановив, що договір поруки є дійсним, оскільки відсутні підстави, передбачені пунктами 5 та 7 частини третьої статті 38Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для його нікчемності. Тому правильним є твердження про припинення основного зобов`язання позичальника перед ПАТ «Український професійний банк» за кредитним договором № 729 у зв`язку з належним погашенням його заборгованості поручителем за договором поруки від 27.05.2015 № 729-9, а також припинення акцесорного зобов`язання за іпотечним договором від 18.11.2014 № 3181. 50.Суд у справі № 910/22730/15 встановив, що ПАТ «Український професійний банк» передав ПАТ «Авант-банк» за договором застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 своє право вимоги за кредитним договором № 779. При укладенні договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України, жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена статтею 38Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за цим договором не настала. ТОВ «Вестер плюс» як новий кредитор, який набув від ПАТ «Авант-банк» право вимоги за кредитним договором № 779 та іпотечним договором від 28.08.2014 № 2286, повідомив нотаріуса про повне виконання сторонами своїх зобов`язань та просив припинити обтяження на предмет іпотеки. 51.Отже, 28.05.2015 відбулося припинення іпотечних обтяжень земельних ділянок з кадастровими номерами 3220888000:03:006:0113, 3220888000:06:001:0004, 3220888000:06:001:0006, 3220888000:06:001:0012, 3220888000:06:001:0008 та 06.08.2015 - земельних ділянок з кадастровими номерами 3220888000:04:002:0029, 3220888000:04:002:0312. 52.Під час проведення торгів, що оспорюються, не було дотримано положень частини першої статті 203, частини першої статті 215, статті 655, частини першої статті 656 ЦК України та неправомірно включено в пул активу банку заборгованість за кредитними договорами № 729, 779, у забезпечення яких укладено іпотечні договори № 3181, 2286 відповідно. 53. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може самостійно застосувати наслідки нікчемності правочинів. У разі виявлення нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів. Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16. 54.Натомість докази звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з позовом до суду щодо застосування наслідків нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 та договору поруки від 27.05.2015 № 729-9 відсутні. 55.Звіт аудиторської фірми про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ «Український професійний банк»оцінюється судом на підставі статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не може підміняти собою встановлені судовими рішеннями обставини. 56. Позовні вимоги про визнання недійсними протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу майнових прав № 81/1 у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181 є похідними позовними вимогами, тому суд дійшов висновку про задоволення відповідних вимог. Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції 57. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 залишено без змін. Вказана постанова мотивована так. 58. ПАТ «Український професійний банк» не мав підстав для поновлення на балансі кредитної заборгованості за кредитними договорами № 729, 779 та включення їх та забезпечувальних правочинів у пул активу банку при проведенні спірного електронного аукціону з огляду на відсутність судового рішення щодо застосування наслідків нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 та договору поруки від 27.05.2015 № 729-9. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2019 у справі № 910/8024/18. 59.Вважав обґрунтованими доводи позивача про захист його права та інтересу через можливість фінансової компанії звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181, про що вона попередила позивача, надіславши йому 24.06.2020 вимогу про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором № 779. 60. Доводи скаржників щодо неврахування судом першої інстанції звіту аудиторської фірми про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ «Український професійний банк» та висновку експертів від 31.10.2017 суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на те, що до предмета доказування в цій справі не входять обставини щодо нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 та договору поруки від 27.05.2015 № 729-9, оскільки наведене підлягає з`ясуванню в рамках вирішення спору про застосування наслідків нікчемного правочину у зв`язку з наявністю фактичного спору та заперечень позивача в добровільному порядку здійснити повернення цього майна. 61. Подібні за своїм змістом висновки щодо застосування процедури правових наслідків нікчемності правочину викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, згідно з якими за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 62.Твердження апелянта про те, що визнання недійсним протоколу електронного аукціону є неналежним способом захисту прав є необґрунтованим, оскільки складання за результатами проведення відкритих торгів протоколу є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на відкритих торгах (аукціоні), тобто є правочином в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому позовні вимоги про визнання його недійсним підлягають розгляду в господарському суді. Стислий виклад вимог касаційних скарг 63. Не погоджуючись із наведеними вище рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» звернулись із касаційними скаргами до Верховного Суду. Перші двоє з указаних скаржників просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, а останній скаржник - скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб які подали касаційну скаргу 64. Судами попередніх інстанцій помилково застосовані приписи частини четвертої статті 75 ГПК України. Суди ототожнили поняття «обставини, встановлені рішенням суду» та «правова оцінка, надана судом певному факту», внаслідок чого складено помилковий висновок про преюдиційне значення судових рішень у справах № 911/3878/15 та № 910/22730/15. 65. Скаржники стверджують, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості Фондом гарантування вкладів фізичних осіб самостійно застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів та його обов`язку у разі виявлення нікчемних правочинів вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутись до суду з відповідним позовом є необґрунтованими. На думку скаржників, такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 04.07.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15. Суди не врахували, що обов`язок звернення до суду з відповідним позовом виникає внаслідок необхідності витребування майна у примусовому порядку. 66.Позивач належним чином не довів та нормативно не обґрунтував в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів. В оскаржуваних рішеннях не встановлено, які саме права та законні інтереси позивача було порушено. 67.Скаржники стверджують, що суди неповно та невірно дослідили надані докази, а окремим доказам взагалі не надали оцінки. Позиція інших учасників процесу 68.ТОВ «Сейф Інвест» у відзиві на касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 69. Ухвалами від 13.09.2021 та 30.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі № 910/12525/20 за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021. 70. Ухвалою від 05.10.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 910/12525/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про таке. 71.Перед касаційним судом у цій справі постало питання застосування норм матеріального права, а саме частини першої статті 203, частини першої статті 215, статті 655, частини першої статті 656 ЦК України у спорі про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу у зв`язку з неправомірним включенням у пул активу ПАТ «Український професійний банк» заборгованості за кредитними договорами, у забезпечення яких укладено іпотечні договори щодо земельних ділянок, власником яких є позивач. 72.Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в розумінні положень наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. 73.Оскільки за наслідками проведеного 30.03.2020 електронного аукціону з продажу пулу активів ПАТ «Український професійний банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на підставі договорів про відступлення прав вимоги перейшли права вимоги, зокрема, за іпотечними договорами від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181, предметом яких виступали належні позивачеві на праві власності земельні ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем наявності в нього як заінтересованої особи правових підстав щодо оспорювання правочинів з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки укладення договору, зміст якого ставить під сумнів припинення зобов`язань позивача за договором поруки, вчиненого для забезпечення виконання кредитного договору, ставить його в положення правової невизначеності, при цьому відступлення прав за цим договором передбачає звернення нового кредитора з вимогами до боржника та поручителів щодо кредитних зобов`язань. 74.Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в подібних правовідносинах у постановах від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19, № 904/6248/19, від 26.07.2021 у справі № 904/43/20. 75.Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17 у подібних правовідносинах дійшов протилежного висновку і зазначив: «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору». 76.Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 28.01.2020 у справі № 924/1208/18, від 10.04.2020 у справі № 346/2447/17, від 07.06.2021 у справі № 648/3596/19. 77.Також 28.07.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову у справі № 761/33403/17 у подібних правовідносинах, у якій зазначив: «позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором. Проте наведені обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги». 78.Отже, суди різних юрисдикцій сформували в подібних правовідносинах протилежну практику щодо наявності правових підстав оспорювання правочинів заінтересованою особою, яка не є їх стороною, з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. 79. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною. 80. Окрім цього, питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною, має характер виключної правової проблеми з урахуванням тієї обставини, що в господарських судах перебувають на розгляді інші схожі справи, у яких вирішується спір з ПАТ «Український професійний банк», ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» щодо визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу (справи № 910/2705/20, № 910/8680/20, № 910/3031/20, № 910/8852/20, № 910/11177/20). Передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини першої статті 203, частини першої статті 215, статті 655, частини першої статті 656 ЦК України з метою забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, ураховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом. 81. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною, має характер виключної правової проблеми з урахуванням існування кількісного критерію та зважаючи на розходження в судовій практиці судів різних юрисдикцій. 82. Частинами третьою та п`ятою статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 83.Ухвалою від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/12525/20 на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства Щодо обов`язковості судових рішень, ухвалених в інших справах 84. Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення, зокрема, тим, що факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. Відтак установлені в справах № 911/3878/15 та № 910/22730/15 обставини щодо припинення боргу за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 унаслідок його погашення та втрати права ПАТ «Український професійний банк» на стягнення заборгованості за кредитним договором від 30.12.2013 № 779 у зв`язку з його передачею, що слугували підставами для відмови в цих справах у задоволенні відповідних позовних вимог, є, на думку судів, для цієї справи преюдиційними. 85. При цьому суди попередніх інстанцій наголосили, що оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло прав вимоги за вказаними кредитними договорами, тобто є правонаступником у відповідних зобов`язаннях, положення статті 75 ГПК України щодо преюдиційності встановлених у справах № 911/3878/15 та № 910/22730/15 обставин розповсюджуються також і на ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». 86. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цими висновками лише частково з огляду на таке. 87. Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. 88. Так, у рішенні Господарського суду Київської області від 17.11.2015 у справі № 911/3878/15 було встановлено такі обставини: 27.05.2015 поручителем ОСОБА_1 перераховано на рахунок ПАТ «Український професійний банк» грошові кошти у сумі 4 338 538,00 дол США та 36 850,16 дол США в рахунок погашення кредиту за договором про відкриття кредитної лінії № 729 від 26.12.2006 відповідно до платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах від 27.05.2015 № 7 та № 8. 28.05.2015 ПАТ «Український професійний банк» видано ТОВ «Київський гуртовий ринок» довідку № 11/5-02/501, згідно з якою кредитна заборгованість за договором про надання кредиту від 26.12.2006 № 729 за основним боргом та процентами повністю погашена 27.05.2015, у зв`язку із чим дія кредитного договору припинена. 89. Господарським судом Київської області було здійснено правову оцінку вищевказаних фактів, відповідно до якої 27.05.2015 поручителем ОСОБА_1 у повному обсязі повернуто суму кредиту за кредитним договором та сплачено нараховані проценти за користування кредитом - тобто борг за кредитним договором від 26.12.2006 № 729 було припинено у зв`язку з погашенням. 90. У рішенні Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 у справі № 910/22730/15 було встановлено такі обставини: між ПАТ «Український професійний банк» та ПАТ «Авант-банк» було укладено договір застави майнових прав від 26.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Могильницькою О.А. за реєстровим № 219. 91. За правовою оцінкою Господарського суду міста Києва, ПАТ «Український професійний банк» шляхом укладання з ПАТ «Авант-банк» договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 передало свої права за кредитним договором № 779. 92. З наведеного слідує, що у рішеннях судів у справах № 911/3878/15 та № 910/22730/15, наявні як фактичні обставини, встановлені судами, які мають преюдиційний характер, так і правова оцінка, надана судом таким обставинам. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили зазначені категорії та визначили їх як фактичні обставини, встановлені судом. 93. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що висновки судів, зроблені за результатами розгляду справ № 911/3878/15 та № 910/22730/15, щодо припинення боргу та втрати права ПАТ «Український професійний банк» на стягнення заборгованості є обставинами справи. Такі висновки є правовою оцінкою цих обставин. 94. Водночас укладення договорів відступлення прав вимоги та відступлення прав іпотеки спершу між ПАТ «Український професійний банк» з ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а потім останньою - з ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» свідчить про намір замінити кредитора у зобов`язаннях за кредитними договорами з ПАТ «Український професійний банк» спершу на ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а потім на ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» на підставі пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України. 95. Незалежно від того, чи є дійсною вимога (права), передана (передані) за цими договорами, зазначене свідчить про наявність підстав послідовного процесуального правонаступництва цих товариств у спірних правовідносинах. 96. Відповідно до частини другої статті 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. 97. Це правило застосовується і в разі, якщо суд вирішив спір з правопопередником сторони у справі. Оскільки спір про стягнення ПАТ «Український професійний банк» як позивачем заборгованості за кредитними договорами вже вирішений судовими рішеннями у справах № 911/3878/15 та № 910/22730/15, у задоволенні позовів відмовлено, то ці рішення є обов`язковими і для правонаступників ПАТ «Український професійний банк» у спірних правовідносинах. 98. При цьому відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 цього Кодексу. 99. З огляду на зазначене в разі звернення до суду правонаступника ПАТ «Український професійний банк» у спірних правовідносинах з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами суд має відмовити у відкритті провадження у справі, а якщо провадження було відкрите - закрити провадження. 100. Велика Палата Верховного Суду вважає неприпустимим повторний розгляд справи, вже вирішеної судом, на тій підставі, що позивач відступив право вимоги, про примусове задоволення якої він просив суд, за позовом особи, якій право вимоги відступлене чи то самим позивачем, чи то шляхом вчинення ланцюгу відступлень прав вимоги. 101. При цьому відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 102. Отже, право іпотеки є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує. Тому в разі неможливості задоволення вимоги (зокрема, у зв`язку з відмовою судом у стягненні суми боргу) є неможливим і звернення стягнення на предмет іпотеки. Щодо вимог про визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону 103.Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 45-47). 104. Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту. 105. Виходячи з викладеного, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у частині вимог щодо визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020 необхідно скасувати, а в позові в зазначеній частині відмовити. Щодо неможливості вчинення державним реєстратором дій, спрямованих на позбавлення позивача права власності на майно 106. Позивач обґрунтував свій інтерес у позові про визнання договору недійсним, зокрема, тим, що він одержав від ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов`язань щодо сплати у 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги заборгованості за кредитним договором від 30.12.2013 № 779, на забезпечення якого укладені іпотечні договори від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181. 107. Зі змісту цієї вимоги слідує, що в разі її невиконання ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» має намір звернути стягнення на майно позивача шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку». 108. Щодо фактичної можливості вчинити дії, спрямовані на позбавлення позивача права власності на його майно, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. 109. Вчинення державної реєстрації права власності на майно позивача шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону «Про іпотеку») або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону «Про іпотеку») можливе лише за заявою іпотекодержателя, тобто особи, за якою зареєстроване право іпотеки на це майно. 110. Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) зареєстроване припинення права іпотеки на майно, право власності на яке зареєстроване за позивачем. Позивач підтверджує, що право іпотеки на це майно зараз не зареєстроване. Зазначене унеможливлює звернення стягнення на майно позивача. 111. При цьому в разі якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною. За загальним правилом частини першої статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання майном належать саме власнику. Укладаючи договір іпотеки, власник фактично надає згоду і на державну реєстрацію права іпотеки на підставі договору іпотеки, але така згода стосується саме первісної реєстрації, а не наступної реєстрації після реєстрації припинення іпотеки. 112. Отже, за відсутності згоди власника майна на повторну державну реєстрацію права іпотеки її можна здійснити тільки на підставі судового рішення. 113. У разі якщо на момент подання заяви про державну реєстрацію права іпотеки згідно з відомостями Державного реєстру право власності на предмет іпотеки зареєстроване за іншою особою, ніж та, яка є стороною договору іпотеки як іпотекодавець, то така обставина є підставою для відмови в державній реєстрації в силу положень пункту 7 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем. 114. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, у тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих / отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі, відомостям, що містяться у поданих / отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 цього Закону однією з підстав для відмови в державній реєстрації прав є наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 115. Якщо в Державному реєстрі є відомості про первинну державну реєстрацію права іпотеки на підставі відповідного договору та про припинення такого права, то повторна державна реєстрація права іпотеки на підставі такого договору суперечить зазначеним відомостям. Така суперечність наявна і тоді, коли кредитор (іпотекодержатель) уклав договір про відступлення права вимоги та прав за іпотечним договором. 116. Отже, державний реєстратор за таких умов повинен відмовити у повторній державній реєстрації права іпотеки. 117. З викладеного слідує, що державний реєстратор (у тому числі нотаріус) не може вчинити дії щодо повторної державної реєстрації права іпотеки без згоди власника предмета іпотеки. 118. Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним. З огляду на викладене задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним не призведе до захисту його права власності. Таке право є належно захищеним згідно з ЦК України, а вимога-повідомлення ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про усунення порушення зобов`язань щодо сплати у 30-денний строк з дня отримання цієї вимоги заборгованості за кредитним договором від 30.12.2013 № 779, у забезпечення якого укладені іпотечні договори від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181, як і невиконання цієї вимоги, не може зумовлювати для позивача та його права власності негативних юридичних наслідків. Щодо відсутності у ПАТ «Український професійний банк» прав кредитора за кредитними договорами від 26.12.2006 № 729 та від 30.12.2013 № 779 119. Позивач також посилається на те, що оскаржувані правочини ставлять під сумнів відсутність заборгованості за кредитними договорами та припинення іпотеки за іпотечними договорами, що порушує права позивача як власника майна, оскільки ставить його у положення правової невизначеності. 120. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. 121. У пунктах 34-36 цієї постанови зазначалось, що 28.05.2015 ПАТ «Український професійний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. 28.08.2015 у ПАТ «Український професійний банк» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації. 122. До повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб належить, зокрема, перевірка правочинів, вчинених (укладених) банком, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такі перевірки було проведено стосовно правочинів, вчинених ПАТ «Український професійний банк». 123. 07.08.2015 та 25.08.2015 комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було затверджено результати перевірок, якими виявлено правочини, що є нікчемними: зокрема, договір поруки від 27.05.2015 № 729-9 та договір застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 (пункти 37, 38 цієї постанови). 124. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16 (пункти 68, 71, 72) дійшла таких висновків про правову природу наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його правових наслідків для третіх сторін. 125.Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані в банку, ані в іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи. 126.Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. 127.Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів унаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів. 128.Вищевказані висновки є усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, аналогічна за змістом позиція відображена у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16 та інших. 129. Правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають: учасники або суб`єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах); об`єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв`язок між суб`єктами правовідносин); зміст правовідносин (суб`єктивні цивільні права та суб`єктивні цивільні обов`язки їх учасників). Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури. 130. Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків. 131. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 132. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. 133. Разом з тим Фонд гарантування вкладів фізичних осібне може самостійно застосувати наслідки нікчемності договору застави майнових прав від 26.05.2015 та договору поруки від 27.05.2015 № 729-9. 134. Як зазначили суди попередніх інстанцій, у матеріалах справи також відсутні докази звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на момент проведення оспорюваного аукціону з позовом до суду щодо застосування наслідків нікчемного договору застави майнових прав від 26.05.2015 № 219 та договору поруки від 27.05.2015 № 729-9. 135. З огляду на зазначене договір застави майнових прав від 26.05.2015 та договір поруки від 27.05.2015 № 729-9 були чинними як на момент проведення оспорюваного аукціону, так і на момент укладення договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав. 136. З викладеного вище слідує, що на момент укладення між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав у ПАТ «Український професійний банк» не було прав кредитора у зобов`язаннях за кредитними договорами від 26.12.2006 № 729 та від 30.12.2013 № 779. 137. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали договір недійсним на підставі положень частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 138. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. 139. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. 140. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою. 141. Суди попередніх інстанцій також установили, що ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» продало відповідні майнові права ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» (пункти 44, 45 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду наголошує, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.02.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Отже, задоволення заявленої позовної вимоги про визнання недійсним договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав у частині іпотечних договорів від 28.08.2014 № 2286 та від 18.11.2014 № 3181 не призведе до поновлення прав позивача. 142.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права. 143. Так, у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема, статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. 144.Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56). 145. У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). 146.Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). 147.Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним. 148.Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155). 149. З огляду на наведене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у частині вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав необхідно скасувати, а в позові в зазначеній частині - відмовити. Щодо виключної правової проблеми та відступу від висновків касаційних судів 150. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що питання можливості оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною, має характер виключної правової проблеми. 151. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17, від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17, щодо відсутності правових підстав для оспорювання правочинів з реалізації майна заінтересованою особою, яка не є їх стороною. 152. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначив, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням, чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. 153. З огляду на мотиви, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду. 154. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19, № 904/6248/19, від 26.07.2021 у справі № 904/43/20 дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем наявності в нього як заінтересованої особи правових підстав щодо оспорювання правочинів з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки укладення договору, зміст якого ставить під сумнів припинення забезпечення виконання кредитного договору, ставить його у положення правової невизначеності. При цьому в зазначених постановах Верховний Суд вважав належними та ефективними способи захисту інтересу у правовій визначеності, які опосередковуються позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону та договору, спрямованого на передання майнових прав (прав вимоги). 155. Оскільки ці висновки не відповідають висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 156. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України). 157 Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 158. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» слід задовольнити в повному обсязі, а касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» слід задовольнити частково: постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Судові витрати 159.Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 160.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 були задоволені, отже судові витрати, понесені ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто»у зв`язку з переглядом справи № 910/12525/20 у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача. 161. З огляду на висновки за результатами розгляду касаційної скарги слід розподілити судові витрати, які понесли Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто». 162.При поданні позову у серпні 2020 року позивач мав сплатити судовий збір за три вимоги немайнового характеру за ставкою один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за одну вимогу немайнового характеру (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»). 163.Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб на 1 січня 2020 року становить 2 102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). 164.Отже, позивач при поданні позову мав сплатити 6 306,00 грн (2 102,00 грн * 3). 165.За подання апеляційної скарги ставка судового збору станом на час її подання до суду становила 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»). 166. З викладеного слідує, що за подання апеляційних скарг Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» мали сплатити по 9 459,00 грн кожен. 167. За подання касаційної скарги ставка судового збору станом на час її подання до суду становила 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»). 168.Таким чином, за подання касаційних скарг Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» мали сплатити по 12 612,00 грн кожен. 169.З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог позивач повинен компенсувати: 12 612,00 грн судового збору, сплаченого ТОВ «Фінансова компанія «Ассісто» за подання касаційної скарги; 22 071,00 грн судового збору, сплаченого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за подання апеляційної та касаційної скарг; 22 071,00 грн судового збору, сплаченого ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» за подання апеляційної та касаційної скарг. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» задовольнити, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 у справі № 910/12525/20 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейф Інвест» (адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 36412180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (адреса: 03035, місто Київ, вулиця Сурикова, будинок 3, корпус 8Б, офіс 103; ідентифікаційний код: 41264766) 22 071,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейф Інвест» (адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 36412180) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код: 21708016) 22 071,00грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг. 5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейф Інвест» (адреса: 04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код: 36412180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» (адреса: 03035, місто Київ, вулиця Сурикова, будинок 3, корпус 8Б; ідентифікаційний код: 43426003) 12 612,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач І. В. Ткач Судді: В. В. Британчук В. С. Князєв Ю. Л. Власов Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 106558719

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року м. Київ Справа № 910/17048/17 Провадження № 12-85гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Рогач Л. І., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В.С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В. за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: позивача - адвоката Разумова М. А., адвоката Вабіщевич Т. В., адвоката Василишина С. А., відповідача Дочірнього підприємства «Край Проперті» - адвоката Козаченко Т. А., адвоката Крохмальової Я. Е., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» на рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року (суддя Босий В. П.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року (судді Скрипка І. М., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до Дочірнього підприємства «Край Проперті», Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Прометей», про стягнення 44 371 014,76 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 159 188 722,84 грн, а також 445 927 447,65 грн пені, що разом становить 1 605 116 170,49 грн. Історія справИ Короткий зміст та підстави заявлених вимог 1. У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - ПАТ «Сбербанк», Банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «Міжнародний резервний банк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Дочірнього підприємства «Край Проперті» (далі - ДП «Край Проперті») та Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» (далі - ПрАТ «Універсам № 16») заборгованості за кредитними договорами від 22 вересня 2011 року № 119-В/11/55/КЛ (далі - договір № 119) та № 120-В/11/55/КЛ (далі - договір № 120) у загальному розмірі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 1 605 116 170,49 грн. 2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням ДП «Край Проперті» договірних зобов`язань за кредитними договорами, а вимоги щодо солідарного стягнення кредитної заборгованості з обох відповідачів - тим, що на забезпечення виконання вказаних кредитних договорів між ПАТ «Сбербанк» і ПрАТ «Універсам № 16» укладено договір поруки від 22 вересня 2015 року. 3. У відзиві на позов ДП «Край Проперті» зазначило про незаконність заявлених позовних вимог та безпідставність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості. ДП «Край Проперті» вказувало, що частина заборгованості за договором від 22 вересня 2011 року № 120 вже стягнута з нього на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17. Також у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/2535/18 за позовом ПАТ «Сбербанк» до ДП «Край Проперті» про звернення стягнення на предмет застави, у якій позивачем заявлені інші суми заборгованості ДП «Край Проперті» за кредитними договорами. 4. Крім того, позивач реалізував своє право на звернення стягнення в позасудовому порядку на предмети іпотеки, передані на забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаними кредитними договорами. За рахунок вартості цих об`єктів нерухомого майна, які є високоліквідними, ДП «Край Проперті» повністю погасив свою заборгованість перед позивачем. Також у силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку виключає будь-які наступні вимоги іпотекодержателя (кредитора) щодо виконання боржником основного зобов`язання. Отже, правові підстави для звернення з позовом у цій справі відсутні. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 5. 18 жовтня 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17048/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року, позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» задоволено повністю. 6. Стягнуто солідарно з ДП «Край Проперті» та ПрАТ «Універсам № 16» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року та за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн, з яких: ? за договором про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року заборгованість за кредитною лінією в розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості в розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн, пеня за прострочення сплати комісії в розмірі 1 865 588,72 грн; ? за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року заборгованість за кредитною лінією в розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в розмірі 35 952 477,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 6 345 326,39 грн. 7. Посилаючись на вимоги статей 3, 12, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вимоги щодо виконання основного зобов`язання за спірними кредитними договорами є недійсними у зв`язку зі зверненням стягнення на предмети іпотеки. 8. Посилаючись на статтю 575, частину п`яту статті 590, статтю 599, частину третю статті 1049 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України), пункт 2 частини першої статті 1, частину першу, другу статті 7, статтю 12, частину першу, третю, п`яту статті 33 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції відхилив твердження ДП «Край Проперті» про те, що після реалізації позивачем позасудового способу звернення стягнення на предмети іпотеки всі наступні вимоги є припиненими на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII. Апеляційний господарський суд зазначив, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, тобто саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки в цій справі не припинило заставу рухомого майна, переданого боржником з метою забезпечення виконання основного зобов`язання. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції 9. Не погодившись із судовими рішеннями, ДП «Край Проперті» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 910/17048/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 10. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин. На підтвердження цих доводів скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/355/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 873/26/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справах № 643/18466/15-ц та № 263/3809/17, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 725/3690/17. 11. Також скаржник зазначає, що позивач неправомірно нарахував проценти поза межами строків кредитування, посилаючись при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах у справах № 444/9519/12 та № 912/1120/16. 12. Крім того, скаржник стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем ДП «Край Проперті» про зміну розміру процентної ставки; виписки за особовими рахунками останнього є неналежними доказами існування заборгованості; висновки суб`єктів оціночної діяльності є неналежними доказами вартості предметів іпотеки; частина заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року вже була стягнута на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 13. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, ПАТ «Сбербанк» посилається на постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 918/99/19 та зазначає, що з огляду на вимоги статей 33, 36 Закону України «Про іпотеку», статті 590 ЦК України законодавець не обмежує кредитора у праві забезпечити виконання боржником основного зобов`язання виключно одним видом та/або одним предметом забезпечення. Отже, припинення зобов`язань внаслідок звернення стягнення виключно на один з обраних кредитором предметів забезпечення не відповідає принципу розумності та справедливості. Стверджує, що звернення стягнення на предмети іпотеки не призвело до припинення кредитних зобов`язань, оскільки вони не були виконані належним чином та в повному обсязі. Зауважує, що крім іпотеки, виконання кредитних зобов`язань забезпечено й іншими видами забезпечення, стосовно яких тривають судові процеси. 14. Крім того, позивач наголошує, що відповідачі не надали суду обґрунтованих розрахунків заборгованості за кредитними договорами, не вказали на наявність невідповідностей у розрахунках Банку первинним бухгалтерським документам, наявним у матеріалах справи; не виконали своїх зобов`язань щодо оплати судових експертиз, що призвело до необґрунтованого затягування вирішення судового спору; умови кредитних договорів, погоджені кредитором та боржником, передбачають право Банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування та автоматично застосовувати змінювану процентну ставку. 15. Зазначає, що у зв`язку з прийняттям Господарським судом міста Києва рішення від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17 позовні вимоги у справі № 910/17048/17 було зменшено. Рух справи в суді касаційної інстанції 16. 13 жовтня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі ? Касаційний господарський суд) ухвалою відкрив провадження за вказаною касаційною скаргоюна підставі пункту 1 та пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України). 17. 26 листопада 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 910/17048/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, встановлених частинами третьою, п`ятою статті 302 ГПК України. 18. Зокрема, розглядаючи в касаційному провадженні матеріали справи № 910/17048/17, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) допускають неоднозначне тлумачення. В одних випадках суди розуміють буквально наведене положення цього Закону та відмовляють у задоволенні будь-яких вимог кредитора, висунутих після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, незалежно від того, чи задоволені вимоги кредитора (іпотекодержателя) за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі, чи ні. 19. Такі правові висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 757/31271/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 646/7699/13-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19. 20. В інших випадках суди застосовують наведені положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в системному тлумаченні з положеннями статей 591, 598, 599 ЦК України та, встановивши, що за рахунок предмета іпотеки не в повному обсязі задоволені вимоги кредитора, відповідно зобов`язання не припинилось, задовольняють їх у судовому порядку. 21. Такі правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/2535/18, від 19 червня 2019 року у справі № 904/9795/16, від 14 серпня 2019 року у справі № 904/4356/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/9508/17, від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17. 22. 15 грудня 2020 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/17048/17. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 23. 22 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «ДБСР»), правонаступником якого є позивач, та ДП «Край Проперті» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 119, відповідно до пункту 1.1 якого позивач (Банк) відкриває ДП «Край Проперті» (позичальнику) невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у статті 8 цього договору, і виконувати інші умови цього договору. 24. Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13 ліміт кредитної лінії складає 51 167 000,00 дол. США; останній день повернення кредитної лінії - 31 березня 2017 року. 25. Належне виконання позичальником зобов`язань по договору № 119 забезпечується: ? заставою обладнання Торгово-розважального центру «Магелан» (далі ? ТРЦ «Магелан»), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б та належить ДП «Край Проперті»; ? іпотекою нежитлової будівлі, нежилого будинку - громадського центру з об`єктами (літ. «А»), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б та належить ДП «Край Проперті»; ? заставою майнових прав на поставку товарів по контракту від 25 липня 2011 року № 27-с, укладеному між ДП «Край Проперті» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (далі - ТОВ «Край»); ? майновими правами на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, які укладені або будуть укладені в майбутньому, причому обсяг переданих в заставу майнових прав на орендні платежі повинен становити не менше 70 % від загального об`єму щомісячних орендних платежів, що здійснюються на користь ДП «Край Проперті»; ? іпотекою нерухомості, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., с. Крупень, вул. Б. Хмельницького, 45 та належить Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей» (далі - ПП «КФ «Прометей»); ? заставою обладнання, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., с. Крупень, вул. Б. Хмельницького, 45 та належить ПП «КФ «Прометей»; ? іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, м. Волочиськ, вул. Копачевська (Примакова), 3, та належить ПП «КФ «Прометей»; ? іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт» (далі - ТОВ «Сіті-Стейт»); ? іпотекою нерухомості, офісних приміщень та підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Л. Українки, 14 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс»); ? порукою ПрАТ «Універсам № 16» на повний розмір зобов`язань позичальника по кредитному договору (пункт 2.1 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13). 26. Пунктом 1.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування визначається як сума погодженого сторонами індексу («базової процентної ставки») та маржі банку і розраховується за такою формулою: R = базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором. 27. Пунктом 9.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 визначено, що всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюються шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. 28. У розділі 10 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12 визначено умови відповідальності сторін договору. 29. Договір № 119 набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (пункт 11.3 цього договору). 30. Також 22 вересня 2011 року між ПАТ «ДБСР» та ДП «Край Проперті» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 120, відповідно до пункту 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11) позивач (Банк) відкриває ДП «Край Проперті» (позичальнику) кредитну лінію в іноземній валюті - доларах США та надає позичальнику кредитні кошти у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором, та виконати інші умови цього договору. 31. Пунктом 1.2 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено, що ліміт кредитної лінії складає 5 000 000,00 дол. США. З 22 грудня 2015 року ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно, кожного 22-го числа календарного місяця на 500 000,00 дол. США. Останній платіж здійснюється не пізніше 21 вересня 2016 року в розмірі 500 000,00 дол. США. 32. Згідно з пунктом 1.3 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11, починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки розраховується за формулою, аналогічною тій, що зазначена у пункті 1.3 договору № 119 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 12. 33. За змістом пункту 2.1 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 12 належне виконання позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується тими ж засобами забезпечення, що і за договором № 119 в редакції договору про внесення змін від 23 грудня 2016 року № 13. 34 Пунктом 9.3 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено, що всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюються шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. 35 У розділі 10 договору № 120 в редакції договору про внесення змін від 22 вересня 2015 року № 11 визначено умови відповідальності сторін договору. 36 Договір № 120 набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (пункт 11.3 цього договору). 37 На виконання умов вказаних договорів позивачем надавалися ДП «Край Проперті» кредитні кошти шляхом перерахування їх на рахунок останнього, що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками з рахунку позичальника. У свою чергу ДП «Край Проперті» неналежним чином виконало грошове зобов`язання з повернення кредитних коштів та своєчасної сплати процентів. 38 Позовні вимоги до ПрАТ «Універсам № 16» обґрунтовані укладеним 22 вересня 2015 року між ПАТ «ДБСР» (кредитор) та ПрАТ «Універсам № 16» (поручитель) договором поруки, відповідно до пункту 2.4 якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання договорів № 119 та № 120 за боржника (ДП «Край Проперті»), а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника. 39 У зв`язку з невиконанням ДП «Край Проперті» обов`язку з повернення суми кредиту за договорами № 119 та № 120 позивач звернувся до поручителя за договором поруки з повідомленням-вимогою від 15 вересня 2017 року № 9447/5/29-3 про погашення повної суми заборгованості за вказаними кредитними договорами. 40 28 листопада 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/16205/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2018 року, стягнуто з ДП «Край Проперті» на користь ПАТ «Сбербанк» 100 000,00 доларів США заборгованості за договором № 120. 41 19?20 грудня 2017 року ПАТ «Сбербанк» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмети іпотеки, передані як забезпечення виконання ДП «Край Проперті» грошового зобов`язання за договорами № 119 та № 120, шляхом реєстрації права власності. 42 Зокрема, позивачем було зареєстровано право власності на: - нерухоме майно, передане в іпотеку ДП «Край Проперті» за іпотечним договором від 27 вересня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 11270, а саме нежилий будинок ТРЦ «Магелан» (літ. «А»), загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б; - нерухоме майно, передане в іпотеку ПП «КФ «Прометей» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18716, а саме майновий комплекс загальною площею 13 041,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45; комплекс нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18684, а саме 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 24 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 2259, а саме 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м та 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сітістейтсервіс» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18699, а саме 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14. 43 Вартість предметів іпотечних договорів на момент набуття ПАТ «Сбербанк» права власності на них була визначена на підставі висновків про вартість об`єктів оцінки. 44 З урахуванням часткового стягнення заборгованості за рішенням суду та прийняття банком у власність іпотечного майна позивач зменшив позовні вимоги та заявив до стягнення з відповідачів солідарно заборгованість в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн, що утворилася: - за договором № 119: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості в розмірі 353 215 395,44 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 48 547 659,94 грн, пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн; - за договором № 120: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією в розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією в розмірі 35 952 477,16 грн, пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією в розмірі 6 345 326,39 грн. 45 Позовні вимоги до ПрАТ «Універсам № 16» обґрунтовані укладеним 22 вересня 2015 року між ПАТ «ДБСР» (кредитор) та ПрАТ «Універсам № 16» (поручитель) договором поруки, відповідно до пункту 2.4 якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання договорів № 119 та № 120 за боржника (ДП «Край Проперті»), а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Мотиви та джерела права, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови 46 Питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. 47 Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, виконуваність судових рішень, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. 48 Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. 49 Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. 50 При цьому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) не наполягає на незмінності судової практики, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. 51 Відтак ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів («BRUMARESCU v. ROMANIA», № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ, від 28.10.99). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи («LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA», № 76943/11, пункт 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними («S.W. v. THE UNITED KINGDOM», № 20166/92, пункт 36, ЄСПЛ, від 22.11.95). 52 Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція). 53 У силу вимог частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 54 Згідно із частиною другою статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. 55 Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 56 Отже, суд касаційної інстанції під час перегляду справи, як правило, вирішує суперечності у судовій практиці, забезпечує єдність судової практики та досліджує лише питання права, а не факту, оскільки справа у касаційному порядку розглядається, як правило, після розгляду судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію для встановлення та перевірки фактів. 57 З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правильне вирішення судового спору у справі № 910/17048/17 передбачає необхідність у наданні висновку про те, як правильно застосовувати положення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції ,чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII у спорі між юридичними особами. 58 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржених рішень норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» 59 Судами встановлено, що спір у справі № 910/17048/17 виник у зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань за кредитними договорами від 22 вересня 2011 року № 119 та № 120. 60 При цьому виконання ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань за кредитними договорами було забезпечено іпотекою, заставою рухомого майна та порукою шляхом укладення відповідних правочинів. 61 У зв`язку з неналежним виконанням ДП «Край Проперті» кредитних зобов`язань, 19-20 грудня 2017 року позивач звернув стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність. 62 Зокрема, судами встановлено, що позивачем було зареєстровано право власності на: ? нерухоме майно, передане в іпотеку ПАТ «Край Проперті» за іпотечним договором від 27 вересня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 11270, а саме нежилий будинок ТРЦ «Магелан» (літ. «А»), загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б; ? нерухоме майно, передане в іпотеку ПП «КФ «Прометей» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18716, а саме майновий комплекс загальною площею 13 041,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45; комплекс нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3; ? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18684, а саме 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; ? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 24 лютого 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 2259, а саме 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м та 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; ? нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сітістейтсервіс» за іпотечним договором від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим № 18699, а саме 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14. 63 За рахунок іпотечного майна погашено: ? по кредитному договору № 119 від 22 вересня 2011 року: 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 серпня 2014 року по 21 листопада 2017 року (транш в розмірі 40 167 000, 00 дол. США) в розмірі 8 859 712,60 дол. США; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року (транш в розмірі 40 167 000,00 дол. США) в розмірі 429 601,84 дол. США; 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 вересня 2014 року по 21 листопада 2017 року (транш в розмірі 10 000 000,00 дол. США) в розмірі 3 223 738,65 дол. США.; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року (транш у розмірі 10 000 000,00 дол. США) в розмірі 111 166,67 дол. США; 22 грудня 2017 року ? заборгованість за кредитною лінією (транш у розмірі 40 167 000, 00 дол. США) в розмірі 11 547 806,64 дол. США; 20 грудня 2017 року ? заборгованість за комісією в розмірі 124 826,35 дол. США. Разом по кредитному договору № 119-В/11/55/КЛ погашено 24 296 852,75 дол. США. ? по кредитному договору № 120-В/11/55/КЛ від 22 вересня 2011 року: 20 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 вересня 2014 року по 21 листопада 2017 року в розмірі 1 510 264,22 дол. США; 22 грудня 2017 року ? проценти річних, які нараховані з 22 листопада по 21 грудня 2017 року в розмірі 53 882,50 дол. США; 22 грудня 2017 року ? заборгованість за договором кредитної лінії у розмірі 870 419,13 дол. США. Разом по кредитному договору № 120 погашено 2 434 565,85 дол. США. 64 Разом по обох кредитних договорах погашено 26 731 418,60 дол. США (745 315 111,40 грн по курсу гривні до долара США станом на дати погашення: 20 та 22 грудня 2017 року). 65 Вартість предметів іпотеки на момент набуття позивачем права власності була визначена на підставі звітів суб`єктів оціночної діяльності про вартість об`єктів оцінки: ? № АЕ2017/274-1 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість ТРЦ «Магелан» загальною площею 28 539,50 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б, становить 675 995 629,20 грн з ПДВ; ? № АЕ2017/274-2 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість комплексу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3, становить 3 613 455,60 грн; ? № АЕ2017/274-3 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45, становить 19 443 300,00 грн з ПДВ; ? № АЕ2017/274-4 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 25 673 753,00 грн без ПДВ; ? № АЕ2017/274-5 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 29 324 294,40 грн з ПДВ; ? № АЕ2017/274-6 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв. м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 9 256 264,80 грн з ПДВ; ? № АЕ2017/274-7 від 18 грудня 2017 року, відповідно до якого оціночна вартість 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 15 808 196,40 грн з ПДВ. 66 Відповідно до пункту 4.2.13 іпотечних договорів, одним з яких, наприклад, є договір від 27 вересня 2011 року, реєстровий номер 11270, у разі якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя, останній має право отримати повне задоволення вимог за рахунок іншого майна іпотекодавця відповідно до чинного законодавства України. 67 Згідно з пунктом 6.5 кожного іпотечного договору сторони узгодили, що стягнення може бути звернене на всі речі - складові, що входять до предмета іпотеки, або на будь-яку одну чи декілька з них за вибором іпотекодержателя, якщо вони виділені в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна. Якщо іпотекодержатель зверне стягнення на одну річ - складову предмета іпотеки, але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави/іпотеки на інші речі - складові частини, які є предметом іпотеки. 68 Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК України (у редакції від 19 жовтня 2016 року) якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави. 69 З розрахунків заборгованості, які були додані позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, вбачається, що позивачем було враховано часткове погашення заборгованості в розмірі 26 731 418,60 дол. США за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку шляхом прийняття його у власність. 70 Однак відповідачі вважають, що в силу вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, внаслідок звернення стягнення позивачем на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття їх у власність зобов`язання ДП «Край Проперті» за кредитними договорами припинилися в повному обсязі. 71 Оскільки позивач звернув стягнення на предмети іпотеки 19?20 грудня 2017 року, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону України «Про іпотеку» в редакції від 19 жовтня 2016 року. 72 Так, відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. 73 Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. 74 За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. 75 Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. 76 Разом з тим, відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України. 77 В Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважав, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК України (далі - Кодекс) не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу. 78 З урахуванням викладеного, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 зроблено такий правовий висновок: якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України. 79 Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 80 Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 81 Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). 82 За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 83 З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі. 84 ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. 85 Відповідно до статті 546 ЦК України у редакції ,чинної на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. 86 Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно. 87 З урахуванням вимог статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України щодо свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитних договорів у цьому випадку є передача в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна, застава предметів рухомого майна та майнових прав на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, а також порука. 88 Кредитор не позбавляється права реалізувати звернення стягнення за забезпечувальними акцесорними договорами, у разі якщо строк на таку реалізацію не сплив. 89 Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). 90 Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). 91 Відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави. 92 Зазначене положення узгоджується з приписами частини п`ятої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), згідно з якою, якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. 93 Слід констатувати, що норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку», які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об`єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. 94 Тобто законодавець пов`язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі. 95 Законом № 2478-VIII від 03 липня 2018 року частину четверту статті 36 Закону України «Про іпотеку» було доповнено. Зокрема, передбачено, що у разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки. 96 Чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту. 97 Системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов`язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана. 98 Тобто буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення. 99 У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. 100 Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог. 101 Разом з тим у матеріалах справи відсутні дані про звернення позивачем стягнення на заставлене майно та майнові права, якими забезпечувалося належне боржником виконання зобов`язань за основними кредитними договорами. 102 На обґрунтування касаційної скарги скаржник також посилається на неналежність висновків суб`єктів оціночної діяльності про вартість предметів іпотеки як доказів. 103 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в силу імперативних приписів частини другої статті 300 ГПК України, як суд касаційної інстанції, позбавлена права вирішувати питання про допустимість та достовірність того чи іншого доказу, а судами попередніх інстанцій надана оцінка вказаним доказам. Щодо розміру заборгованості 104 На обґрунтування касаційної скарги скаржник також зазначає, що позивач неправомірно нарахував проценти поза межами строків кредитування, посилаючись при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16. 105 Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 106 Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549?552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. 107 Відповідно до частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. 108 За змістом частин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 109 Як неодноразово зауважувалося, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. 110 Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. пункти 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та пункти 6.20?6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17). 111 Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). 112 Підстав для відступу від вказаних правових висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає. 113 Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 114 Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін ? календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). 115 Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). 116 Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. 117 Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 118 Отже, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12. 119 Суди дослідили умови кредитних договорів та встановили, що згідно з пунктом 1.4 кредитних договорів 31 березня 2017 року - це «останній день дії кредитної лінії». 120 При цьому термін «останній день дії кредитної лінії» позначає термін, з настанням якого припиняються зобов`язання Банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору. 121 У кредитних договорах сторони унормували питання сплати процентів за користування кредитом. 122 Відповідно до пункту 6.2 договору про відкриття кредитної лінії № 119 та аналогічного пункту у договорі № 120 нарахування процентів здійснюється щоденно протягом дії цих договорів із розрахунку 360 днів у році, їх нарахування починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. 123 Тобто нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. 124 Підстав для неврахування зазначеного, що стало наслідком узгодження сторонами договірних умов, не вбачається, про що судами зроблено правомірний висновок. 125 За таких обставин посилання скаржника на правові висновки у справах № 444/9519/12, № 912/1120/16 не можуть бути застосовані як нерелевантні спірним правовідносинам у справі № 910/17048/17. 126 Скаржник також стверджує, що позивачем не наведено формул, за якими здійснювалися розрахунки, суму заборгованості не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, неправомірно застосовано змінювану процентну ставку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем відповідача ПАТ «Край Проперті» про зміну розміру процентної ставки тощо. 127 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що такі аргументи скаржника зводяться до оцінки доказів та встановлення обставин справи, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту». 128 Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню. 129 Крім того, при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачам була надана можливість спростувати докази як наявності, так і розміру заборгованості, виконані позивачем, але вони такою можливістю не скористалися та не надали власних розрахунків. 130 У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (заява № 3236/03, пункт 40). 131 Велика Палата Верховного Суду враховує, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини справи, досліджено відповідні докази та надано їм правової оцінки і з вимоги щодо зміни процентної ставки та констатує таке. 132 Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 133 Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. 134 Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 135 За умовами частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. 136 Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. 137 Судами встановлено, що на виконання договорів № 119-В та № 120 від 22 вересня 2011 року позивач видав ДП «Край Проперті» грошові кошти в розмірі 50 167 000,00 дол. США та 5 000 000,00 дол. США відповідно. 138 Факт видачі кредитних коштів в розмірі 50 167 000,00 дол. США та 5 000 000,00 дол. США відповідачами не заперечується та не спростовується. 139 Свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів ДП «Край Проперті» виконав не в повному обсязі, у зв`язку із чим виник судовий спір у справі № 910/17048/17. 140 Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 910/16205/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 березня 2018 року та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15 травня 2018 року, з ДП «Край Проперті» стягнуто на користь ПАТ «Сбербанк» 100 000 (сто тисяч) дол. США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року. 141 У зв`язку із цим заборгованість за кредитною лінією станом на 10 квітня 2018 року зменшено до 38 619 193,36 дол. США за договором № 119 від 22 вересня 2011 року та до 4 029 580,87 дол. США за договором №120 від 22 вересня 2011 року. 142 На підтвердження існування заборгованості позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки по особових рахунках ДП «Край Проперті», відкритих в установі ПАТ «Сбербанк», з яких судами було досліджено факти перерахування ДП «Край Проперті» грошових коштів за кредитними договорами, нарахування відсотків за користування такими коштами, а також часткова сплата відсотків, нарахованих на транші. 143 ДП «Край Проперті» не доведено існування у нього іншого розміру заборгованості, ніж того, що встановлений судами, та не реалізовано право на подання до суду власного контррозрахунку простроченої заборгованості. 144 ПАТ «Край Проперті» знехтував своїм правом на судову економічну експертизу, призначену ухвалою Господарського суду міста Києва від 05 липня 2018 року. 145 Враховуючи умови кредитних договорів та додаткових угод до них, суди зробили обґрунтовані висновки, про те, що Банк правомірно скористався своїм правом на зміну розміру процентної ставки. 146 Так, пунктом 1.3 договору № 119 від 22 вересня 2011 року в редакції договору про внесення змін № 12 від 22 вересня 2015 року передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування, визначається як сума погодженого сторонами індексу ? «базова процентна ставка» та маржі банку і розраховується за такою формулою: R = Базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором. 147 Аналогічні положення викладені в пункті 1.3 договору № 120 від 22 вересня 2011 року в редакції договору про внесення змін № 11 від 22 вересня 2015 року. 148 Відповідно до частини четвертої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору про внесення змін № 12 від 22 вересня 2015 року до договору № 119 від 22 вересня 2011 року та договору про внесення змін № 11 від 22 вересня 2015 року до договору № 120 від 22 вересня 2011 року, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. 149 У підпунктах 1.3.4 вказаних договорів сторони підтвердили, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначених в пункті 1.3 договорів, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору. Про зміну змінюваної процентної ставки банк письмово повідомляє позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Сторони погодили, що належним чином зробленим письмовим повідомленням банком позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за цим договором сторони вважають повідомлення (з інформацією про новий розмір процентної ставки), зроблене шляхом використання будь-якого способу повідомлення, передбаченого пунктом 11.9 цього договору. 150 Підписанням договорів про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 119 від 22 вересня 2011 року та до договору про відкриття кредитної лінії № 120 від 22 вересня 2011 року, ДП «Край Проперті» погодилося з автоматичною зміною розміру змінюваної процентної ставки без укладення між сторонами будь-яких додаткових угод, що відповідає принципу свободи договору з урахуванням рівності статусу сторін такого договору. 151 Крім того, судами встановлено, що після укладення додаткових угод до кредитних договорів щодо порядку застосування змінюваної процентної ставки за користування кредитом ДП «Край Проперті» неодноразово сплачувало кошти в рахунок погашення процентів за договорами, що свідчить про обізнаність та погодження позичальником таких змін. 152 Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази висловлення позичальником своєї незгоди з такими змінами та/чи неправомірністю дій банку щодо застосування нової процентної ставки за кредитними договорами. 153 Крім того, при розгляді справи суд сприяв відповідачу у наданні доказів щодо розміру заборгованості, однак ухвала про призначення експертизи не була реалізована у зв`язку з несплатою відповідачем її вартості. 154 Поручитель ПрАТ «Універсам № 16» жодних заперечень щодо обсягу відповідальності, визначеної судами не подав. 155 Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів про те, що відповідачами не спростовано розмір стягуваної заборгованості у спосіб, передбачений статтями 13, 41, 42, 45, 46, 73-81 ГПК України. 156 ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. 157 Водночас у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. 158 У контексті вказаної практики ЄСПЛ Велика Палата Верховного Суду вважає наведене обґрунтування висновків достатнім для правильного розуміння застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, та надано відповідь на усі доводи касаційної скарги. Висновки щодо застосування норм права 159 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами. 160 Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку. 161 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах. 162 У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання. 163 Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 164 Оскільки рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, перерозподіл судових витрат не проводиться, що передбачено статтею 129 ГПК України. Керуючись статтями 129, 286, 287, 294, 300-302, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1 Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» залишити без задоволення. 2 Рішення Господарського суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 червня 2020 року у справі № 910/17048/17 залишити без змін. 3 Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Г. Р. Крет О. Б. Прокопенко В. В. Британчук І. В. Григор`єва М. І. Гриців Л. Й. Катеринчук В. С. Князєв О. М. Ситнік Л. М. Лобойко І. В. Ткач Ж. М. Єленіна К. М. Пільков І. В. Желєзний Джерело: ЄДРСР 103133042

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2021 року м . Київ Справа № 922/2416/17 Провадження № 12-44гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л. суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Сороки Л. П., представників учасників справи: представника позивача - Кураксіної О. І., представника відповідача - Іванченка С. М., представника третьої особи - Караченцева Ю. Л. розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року (суддя Чистякова І. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року (судді: Пелипенко Н. М., Істоміна О. А., Стойка О. В.) у справі № 922/2416/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Шпак Марини Олександрівни , ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Історія справИ 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд» (далі - ТОВ «Бонус-трейд», відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19 квітня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № HAG7GA00000006 (далі - кредитний договір) у сумі 2 176 801,21 долара США шляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання позивачу всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання Шпак М. О. зобов`язань за кредитним договором у неї існує заборгованість у розмірі 2 176 801,21 долара США. Виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором забезпечено шляхом укладення 19 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і Шпак М. О. договору іпотеки спірного майна. Надалі спірне майно неодноразово відчужувалось на користь інших осіб, внаслідок чого 15 грудня 2014 року зареєстровано право приватної власності відповідача на це майно, яке передано останнім в іпотеку ОСОБА_2 . Позивач не надавав згоди на передачу спірного майна в наступну іпотеку, тому попередня іпотека від 19 квітня 2007 року має вищий пріоритет над наступними, тобто позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 2.1. 18 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та Шпак М. О. був укладений кредитний договір № HAG7GA00000006, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору. 2.2. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» та Шпак М. О. був укладений договір іпотеки від 19 квітня 2007 року (далі - договір іпотеки), згідно з яким остання передала банку в іпотеку спірне нерухоме майно. 2.3. Згідно з пунктом 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса чи згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. 2.4. За умовами пункту 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця. 2.5. Відповідно до пункту 28 договору іпотеки строк дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. 2.6. 19 липня 2011 року Господарський суд Харківської області прийняв ухвалу у справі № 5023/5991/11 про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. 2.7. Господарський суд Харківської області постановою від 17 серпня 2011 року у справі № 5023/5991/11, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, визнав фізичну особу - підприємця Шпак М. О. банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тоцьку К. М. та скасував арешти, накладені на майно боржника, й інші обмеження щодо розпорядження майном боржника. 2.8. Господарський суд Харківської області ухвалою від 01 вересня 2011 року у справі № 5023/5991/11 заяву ліквідатора задовольнив, зобов`язав приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І. О. зняти заборону на належне Шпак М. О. спірне нерухоме майно. 2.9. 12 вересня 2011 року позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання вимог кредитора у справі про банкрутство № 5023/5991/11. 2.10. 13 жовтня 2011 року між арбітражним керуючим Тоцькою К. М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бабаївськ-інвест» (далі - ТОВ «Бабаївськ-інвест») був укладений договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна за результатами проведеного аукціону. 2.11. У подальшому ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило вказане нерухоме майно на користь ТОВ «Бонус-трейд» за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. 02 грудня 2011 року за реєстровим номером 1667. 2.12. 10 квітня 2012 року Вищий господарський суд України постановою у справі № 5023/5991/11 скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постанову Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, а провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. припинив, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними. Також Вищий господарський суд України постановив державному реєстратору за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця Шпак М. О. відмінити державну реєстрацію її припинення. 2.13. 08 червня 2012 року Київський районний суд м. Харкова прийняв заочне рішення у справі № 2018/2-4154/11, яким стягнув зі Шпак М. О. на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 18 серпня 2011 року в сумі 4 992 276 81 грн. 2.14. 15 грудня 2014 року між ТОВ «Бонус-трейд» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки спірного нерухомого майна, який забезпечує зобов`язання ТОВ «Бонус-трейд» за догоровом № 12 про поворотну фінансову допомогу від 10 грудня 2014 року. 2.15. 27 квітня 2015 року Київський районний суд м. Харкова прийняв рішення у справі № 640/17746/14-ц, яким стягнув зі Шпак М. О. на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» загальну заборгованість (за період з 19 серпня 2011 року по 19 вересня 2014 року) за кредитним договором у сумі 332 846,13 долара США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) (13,43 грн) станом на 19 вересня 2014 року становить 4 470 123,53 грн. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовив. Судові рішення мотивовано тим, що спосіб захисту, обраний позивачем, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будь-якій особі з правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу є позасудовим способом захисту права позивача. 3.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 22 травня 2018 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що ПАТ «КБ «Приватбанк» обрало саме судовий спосіб захисту - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону № 898-IV, що відповідає приписам статті 39 цього Закону. 3.3. Господарський суд Харківської області рішенням від 18 жовтня 2018 року позов задовольнив, звернув стягнення на спірне нерухоме майно шляхом його продажу позивачем будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом. 3.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року зазначене рішення Господарського суду Харківської області було змінено, резолютивна частина рішення була викладена в редакції постанови, звернено стягнення на спірне нерухоме майно шляхом його продажу позивачем будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 6 138 864,00 грн. 3.5. 21 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв постанову, якою зазначені судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. 3.6. Касаційний суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що обтяження майна за договором іпотеки зберігається та є першочерговим, і що до відповідача відповідно до статті 23 Закону № 898-IV перейшли обов`язки іпотекодавця за договором іпотеки є передчасними, оскільки суди не з`ясували наявності у позивача права заставодержателя на час вирішення спору та не дослідили всіх зібраних доказів у справі. 3.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що для правильного застосування статті 23 цього Закону має значення першочергове встановлення обставин та відповідних правових наслідків, пов`язаних з дослідженням та наданням належної оцінки документам, що стосуються реалізації позивачем права заставодержателя (кредитора) у справі про банкрутство і проведення аукціону про відчуження цього майна в межах справи про банкрутство. 3.8. За результатами нового розгляду Господарський суд Харківської області прийняв рішенням від 05 листопада 2019 року, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року, яким у позові відмовив повністю. 3.9. Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з вимогами кредитора у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О., його вимоги були включені до реєстру кредиторів, таким чином позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство. Іпотека спірного нерухомого майна припинилась у зв`язку з його реалізацією в межах процедури банкрутства. Результати публічних торгів (аукціону), оформлені протоколом № 1 від 10 жовтня 2011 року та договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року, позивачем не оскаржувались та є дійсними. Отже, у позивача на момент вирішення спору у цій справі немає права заставодержателя, за відсутності якого унеможливлюється кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна, а отже, у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки. 3.10. Також суди попередніх інстанцій з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, дійшли висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту його прав іпотекодержателя, оскільки відсутні докази реалізації позивачем права позасудового врегулювання, передбаченого пунктом 27 договору іпотеки. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 922/2416/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. 4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2020 року відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду, а ухвалою від 10 червня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми. 4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою питання про наявність чи відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться у власності відповідача, на підставі рішення суду, яке згодом скасоване, із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону № 898-IV, за наслідками неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, що зумовлює обов`язок національних судів забезпечити єдиний підхід до вирішення питання щодо дійсності/недійсності договорів, укладених за результатами проведення аукціону у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі, що впливає на встановлення наявності у позивача на момент вирішення спору у цій справі прав іпотекодержателя, і, як наслідок, впливає на встановлення належного способу захисту у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки за рахунок іпотечного майна. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 липня 2020 року прийняла до розгляду справу № 922/2416/197 разом з касаційною скаргою ПАТ «КБ «Приватбанк» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 15 вересня 2020 року о 10 годині 30 хвилин. ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи учасників справи 5.1. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначає, що: - суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 390/669/17 (провадження № 6-31554св18) та від 11 вересня 2019 року при перегляді постанови Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в справі №642/2506/17 (ті самі сторони), і помилково дійшли висновку, що позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство, а застава нерухомого майна була припинена у зв`язку з реалізацією предмета застави в межах процедури банкрутства боржника - фізичною особою Шпак М. О.; - суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16, згідно з яким у правовідносинах щодо реалізації іпотечного майна Закон № 898-IV є спеціальним і положення Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) застосовуються до цих правовідносин з урахуванням його вимог; - помилковим є висновок суду про те, що результати публічних торгів (аукціону) недійсними судом не визнані, отже, існує презумпція правомірності вказаних правочинів у силу статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже не здійснювався аналіз правочинів з відчуження предмета іпотеки на предмет відповідності їх закону. На думку скаржника, ці правочини є нечинними відповідно до статті 203 ЦК України; - суди помилково дійшли висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, адже обрання певного способу правового захисту, у тому числі й позасудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує (правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16). 5.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Бонус-трейд» зазначило, що оскаржувані рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права й відповідають висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в цій справі та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 5.3. У письмових поясненнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 5.4. У судовому засіданні присутні представники сторін і третіх осіб підтримали раніше заявлені вимоги і заперечення. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 6. Щодо реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства 6.1. Статтею 4 Закону № 2343-ХІІ, чинною на час введення 17 серпня 2011 року ліквідаційної процедури фізичної особи - підприємця Шпак М. О. у справі № 5023/5991/11, було передбачено чотири судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності), ліквідаційна процедура. Кожна з цих процедур вводилася окремим судовим рішенням, а зокрема, ліквідаційна процедура - постановою про визнання боржника банкрутом. Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 48 Закону №2343-ХІІ у зазначеній редакції з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: строки виконання зобов`язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями громадянина-підприємця; припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян. Постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом. 6.2. Отже, постанова суду про визнання боржника банкрутом є за своєю правовою природою судовим рішенням, якою вводиться одна із судових процедур у справі про банкрутство (ліквідаційна), призначається ліквідатор боржника, до якого переходять повноваження органу управління майном боржника, за необхідності визначаються інші організаційно-розпорядчі процедури щодо майна боржника. 6.3. Відповідно до частини першої статті 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. 6.4. Частинами першою та третьою статті 30 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, чинній на час введення ліквідаційної процедури підприємця Шпак М. О.) було передбачено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». 6.5. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2343-ХІІ до складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. 6.6. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2343-ХІІ майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. 6.7. Отже, в межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, встановленими законом), включаючи майно, яке є предметом застави. 6.8. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є різновидом застави. 6.9. За частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою, реалізації предмета застави. 6.10. Згідно із частиною першою статті 17 Закону № 898-IV (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) іпотека припиняється у разі, зокрема, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону. 6.11. Водночас Законом № 898-IV, зокрема його розділом V «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки», регулюється лише звернення стягнення на предмет іпотеки за ініціативою іпотекодержателя. Так, статтею 39 указаного Закону регулюється реалізація предмета іпотеки у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. 6.12. При цьому постанова суду про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури не є судовим рішенням про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Така постанова не визначає порядку та особливостей продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі. Вони визначаються положеннями Закону № 2343-ХІІ. 6.13. Отже, Законом № 2343-ХІІ передбачена реалізація предмета іпотеки незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому в межах ліквідаційної процедури застосовуються правила, передбачені зазначеним законом, а не Законом № 898-IV. 6.14. За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України. Законом № 2343-ХІІ не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України. 7. Щодо скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом 7.1. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, виходили, зокрема, з того, що результати публічних торгів (аукціону) позивачем не оскаржувались та є дійсними. На думку скаржника, дійсність чи недійсність правочину з відчуження предмета іпотеки не спростовує право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким доводом скаржника. Якщо предмет іпотеки перейшов у власність іншої особи (набувача) на виконання дійсного договору, то це не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотека є дійсною для набувача. 7.2. Скаржник також звертає увагу на те, що він не одержав задоволення своїх вимог у процедурі банкрутства фізичної особи - підприємця Шпак М. О., та вважає, що відсутні встановлені законом підстави припинення іпотеки. На думку скаржника, якщо відсутні докази погашення вимог кредиторів у межах вартості предмета іпотеки та зарахування коштів від реалізації предмету іпотеки на рахунок позивача, реалізація предмета іпотеки є незавершеною та іпотека не припиняється, оскільки основна мета забезпечення не досягнута, а відтак і не настають правові наслідки, визначені статтею 17 Закону № 898-IV, а саме припинення іпотеки та припинення прав заставодержателя. 7.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України застава (іпотека) припиняється у разі реалізації предмета застави (іпотеки), а не у зв`язку зі скасуванням обтяження, зокрема обмеження щодо розпорядження майном боржника. При цьому виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така підстава не передбачена законом. 7.4. Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Близькі за змістом висновки сформульовані у пунктах 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). 7.5. Отже, реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України іпотека проданого майна припиняється. Розрахунки з кредиторами, заставодержателями, іпотекодержателями, які здійснюються з виручки за продане на прилюдних торгах майно, проводяться після завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах. Тому момент одержання чи факт неодержання кредитором (заставодержателем), іпотекодержателем задоволення своїх вимог не впливає ані на момент завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах, ані на момент припинення іпотеки цього майна. 7.6. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою реалізації майна, зокрема предмета іпотеки, на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців. Саме з цією метою законом передбачене припинення іпотеки в разі реалізації предмета іпотеки, бо за відсутності такого правила одержати дійсну вартість майна на прилюдних торгах неможливо через непривабливість обтяженого майна для покупців. Для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені у тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб. Тому подальша доля виручки, отриманої на прилюдних торгах за продане майно, не може впливати на момент припинення іпотеки, бо покупці не впливають на такі розрахунки. 7.7. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем. 7.8. Водночас неприпустимими є випадки, коли предмет іпотеки реалізований, але виручка перерахована боржнику, а не іпотекодержателю, який уже втратив іпотеку у зв`язку з продажем майна. Така ситуація є явно несправедливою, адже кредитор втратив іпотеку, а задоволення своїх вимог не отримав, що не відповідає статті 572 ЦК України, згідно з якою в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), та частині другій статті 589 ЦК України, відповідно до якої за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. 7.9. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом; виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника). Застосовуючи аналогію закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скасування постанови про визнання боржника банкрутом не є перешкодою для розподілу коштів, отриманих від реалізації предмета застави (іпотеки), в порядку, встановленому законодавством про банкрутство. 7.10. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи про те, що в разі скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису до Державного реєстру іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. 7.11. Як зазначено вище, виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. 7.12. Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення. 7.13. Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 7.14. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). 7.15. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). 7.16. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). 7.17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц. 7.18. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 7.19. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та/або Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43,44) і № 818/1688/16 (пункти 44,45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44,45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58,59)). 7.20. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). 7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц. 7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому: - скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; - запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; - за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не ммала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; - при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження. 8. Щодо неналежного способу захисту права 8.1. Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 8.2. Відповідно до частини третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 8.3. Також продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі за договором купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, може відбуватись на підставі рішення суду (частина перша статті 38 Закону № 898-IV). 8.4. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону № 898-IV, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту. 8.5. Як установили суди попередніх інстанцій, у пункті 27 договору іпотеки від 19 квітня 2007 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця. 8.6. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову позивачеві в позові з цієї підстави. 9. Щодо належного способу захисту права 9.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). 9.2. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 9.3. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону № 898-IV). 9.4. Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. 9.5. У касаційній скарзі позивач стверджує, що в разі скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису у Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Проте з такими аргументами погодитися не можна. 9.6. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек. 9.7. Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 квітня 2012 року Вищий господарський суд України постановою у справі № 5023/5991/11 скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постанову Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, а провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. припинив, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними. 9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. 9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. 9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. 9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки. 10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 10.1. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 10.2. Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року у справі № 922/2416/17 слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 11. Щодо розподілу судових витрат 11.1. За висновком Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень і залишення без змін резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 922/2416/17 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 3. У решті рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року залишити без змін. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков І. В. Григор`єва В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 98146719

Постанова Іменем України 03 березня 2021 року м. Київ справа № 522/1792/19 провадження № 61-9155св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненою іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я., Ващенко Л.Г., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненою з 14 вересня 2018 року іпотеку за договором іпотеки від 25 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») та ОСОБА_1 на забезпечення майнових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Юг» (далі - ТОВ «Альянс-Юг»), визначених умовами кредитного договору від 20 грудня 2007 року № 44/07ю, укладеного між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Альянс-Юг». Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2018 року у справі № 2/125-09-5564 про визнання ТОВ «Альянс-Юг» банкрутом, припинено юридичну особу ТОВ «Альянс-Юг», а вимоги, які залишились не задоволеними за недостатністю майна ТОВ «Альянс-Юг», суд вирішив вважати погашеними. Після цього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561170014008068 про припинення юридичної особи ТОВ «Альянс-Юг». Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 червня 2017 року у справі № 522/13822/15-ц, яке набрало законної сили 02 липня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. На його думку, відмова у задоволенні зазначеного позову свідчить про те, що іпотекодержатель не звернув стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно. У зв`язку з цим вважає, що іпотека за договором іпотеки від 25 грудня 2007 року в забезпечення боргових зобов`язань ТОВ «Альянс-Юг» має бути припиненою з 14 вересня 2018 року (з дня припинення юридичної особи ТОВ «Альянс-Юг»). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 02 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовити. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги не обґрунтовані та не доведені, оскільки сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Одеський апеляційний суд постановою від 14 травня 2020 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2019 року залишив без змін. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про помилковість доводів позивача про те, що відмова в задоволенні позову ПАТ ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про те, що іпотекодержатель своєчасно не звернув стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підставою касаційного оскарження вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що припинення юридичної особи (боржника) ТОВ «Альянс-Юг» є підставою для припинення договору іпотеки від 25 грудня 2007 року, укладеного між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 на забезпечення виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Крім того, суди попередніх інстанцій неналежним чином повідомили позивача про місце, день та час призначених судових засідань, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року № 3086/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено колегію суддів. 19 січня 2021 року справа № 522/1792/19 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди попередніх інстанцій встановили, що 20 грудня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» і ТОВ «Альянс-Юг» був укладений кредитний договір № 44/07ю, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 250 000,00 дол. США під 13,2 % річних зі строком повернення до 19 грудня 2009 року. 25 грудня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за умовами якого банку, на забезпечення виконання умов кредитного договору, передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 17 жовтня 2017 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінмарк» (далі - ТОВ «ФК «Фінмарк») був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 44/07ю. 13 лютого 2018 року між ТОВ «ФК «Фінмарк» та ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 44/07ю. Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 06 липня 2010 року у справі № 2-1911/10 задоволено позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» та стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 406 118,34 грн. Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 06 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Альянс-Юг» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 44/07ю. Відмовляючи в задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо виникнення у ПАТ «ВіЕйБі Банк» права задоволення своїх вимог до боржника за кредитним договором шляхом стягнення з особи заборгованості, якою забезпечено виконання зобов`язання за кредитним договором, не відповідають нормам матеріального права. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 червня 2017 року у справі № 522/13822/15-ц у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2018 року у справі № 2/125-09-5564 затверджено звіти ліквідатора ТОВ «Альянс-Юг». 01 листопада 2018 року ТОВ «Альянс-Юг» припинено, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 18 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку з набуттям права вимоги до ОСОБА_1 . 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так згідно з пунктом пункту 1 частини першої зазначеної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Результат аналізу зазначеної норми права дає підстави для висновку, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. У пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18). Сторонами основного зобов`язання (кредитного договору від 20 грудня 2007 року № 44/07ю) були юридичні особи ВАТ «ВіЕйБі Банк» і ТОВ «Альянс-Юг». У справі, що переглядається Верховним Судом, спір стосується припинення іпотеки, наданої на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тобто, стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів. Згідно зі частиною першою статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. ОСОБА_2 не є стороною договору іпотеки, однак він вчинив правочин з набуття права вимоги, зокрема, за договором іпотеки, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, Таким чином, хоч ОСОБА_2 є фізичною особою, однак відповідно до Закону України «Про іпотеку» набув статусу іпотекодержателя у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок наведений Верховним Судом у постанові від 10 червня 2020 року у справі 635/1964/14-ц (провадження № 61-35274св18). Виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищенаведеними нормами ГПК України. За наведених обставин, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачці, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови вона може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 02 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненою іпотеки закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів. Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко Джерело: ЄДРСР 95439358

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2021 року м . Київ Справа № 916/1415/19 Провадження № 12-80гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представникаПартнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнакс» - адвоката Мастістого І. А., представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» - адвоката Грекової Л.В., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року (у складі колегії: головуючий суддя Колоколов С. І., судді Разюк Г. П., Принцевська Н. М.) у справі № 916/1415/19 за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Люнакс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал джірінг», про визнання договорів припиненими. Історія справИ 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У травні 2019 року Партнерство з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» (далі - ПОВ «Серфінг системс ЛП», позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна», Банк, відповідач 1) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ капітал», відповідач 2) про визнання припиненими з 22 серпня 2016 року: укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Свікон» (далі - ТОВ «Свікон») договорів: - іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/1; - іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/2; - іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/4; - іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/6, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року №005-006-03-14/6; - іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/5; укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Товариством з обмеженою відповідальністю «МСП «АЗС-Нива-1» (далі - ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1») договорів: - іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/7; - іпотеки від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/8; укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» і Приватним підприємством «Косвас» (далі - ПП «Косвас») договорів: - іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9, наступної іпотеки від 01 серпня 2014 року № 005-006-03-14/9 (далі - спірні договори іпотеки). 1.2. Позов обґрунтовано тим, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна, яке було предметом вказаних вище спірних договорів іпотеки. Зазначене нерухоме майно було передано позивачу в іпотеку на підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнакс» (далі - ТОВ «Люнакс», третя особа 1), яке у свою чергу набуло право власності на нього на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ТОВ «Свікон», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» та ПП «Косвас». 1.3. Позивачу стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником цього нерухомого майна зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест» (далі - ТОВ «Запоріжжя інвест», третя особа 2), яке набуло право власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «ФК «Централ капітал» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю. 27 лютого 2019 року. 1.4. Проте ТОВ «ФК «Централ капітал» набуло право власності на зазначене нерухоме майно, задовольнивши вимоги за кредитними договорами від 25 січня 2013 року № 003?01-13 та від 27 березня 2014 року № 005-03-14, забезпеченими спірними договорами іпотеки, внаслідок чого іпотека за вказаними договорами припинилась у силу частини першої статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 898-IV). 1.5. На момент укладення ПОВ «Серфінг системс ЛП» договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс» указане нерухоме майно не було обтяжено іпотекою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які записи щодо його реєстрації іпотекодержателем - ТОВ «ФК «Централ капітал», тому продаж останнім цього майна порушує права позивача. 1.6. Позивач вважає належним способом захисту свого права визнання припиненими спірних договорів іпотеки, на підставі яких ТОВ «ФК «Централ капітал» здійснило відчуження спірного майна. 1.7. Зазначає, що рішенням Господарського суду Одеської області від 11 липня 2018 року у справі №916/113/18 встановлено факт припинення іпотеки за спірними договорами, що на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) має преюдиційне значення під час розгляді цієї справи. 1.8. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 898-IV спірні договори іпотеки є припиненими, оскільки 27 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернуло стягнення на нерухоме майно шляхом його продажу від свого імені третій особі 2. 1.9. ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» у надісланому відзиві на позовну заяву, зазначило, що, зважаючи на чинність наказів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» (далі - Фонд, уповноважена особа відповідно) від 15 квітня 2016 року № 60, від 14 листопада 2016 року № 182, враховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 37, частини п`ятої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), ТОВ «ФК «Централ капітал» не набуло права вимоги за кредитними договорами та спірними договорами іпотеки. 1.10. ТОВ «ФК «Централ капітал» звернуло стягнення на іпотечне майно, яке пізніше продало Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ «Сфера бізнесу» (далі - ТОВ «Сфера бізнесу»), отримавши за це грошові кошти, однак зазначене не свідчить про припинення спірних іпотечних договорів, як і про припинення кредитного договору № 003-01-13, укладеного 25 січня 2013 року між Банком та Приватною фірмою «Мустанг» (далі - ПФ «Мустанг»). 09 березня 2017 року постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/4652/16, залишеною без змін ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 серпня 2016 року № 31044749, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності іпотечного нерухомого майна за ТОВ «ФК «Централ капітал». 1.11. Після цього 27 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал», удруге звернувши стягнення на іпотечне нерухоме майно за спірними договорами іпотеки, продало його ТОВ «Запоріжжя інвест». На переконання ПАТ «Банк «Пертокоммерц-Україна», звернення стягнення на предмети іпотеки ТОВ «ФК «Централ капітал» відбулося за нікчемними договорами, які в силу приписів статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю. 1.12. У відзиві на позовну заяву відповідач 2 зазначає, що став іпотекодержателем нерухомого майна за спірними договорами іпотеки на підставі договору відступлення прав вимоги, укладеного з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна». 04 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. зареєстровано відступлення прав іпотеки та зміну іпотекодержателя з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» на ТОВ «ФК «Централ капітал» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішень № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081. 1.13. 10 червня 2016 року ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон» звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., яка, керуючись наказом уповноваженої особи від 15 квітня 2016 року № 60, скасувала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081 про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержателя, а також записи про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як заставодержателя за відступленими договорами іпотеки і застави майна ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон», а саме записи № 002-003-01-13/1 , 002-003-01-13/2 , 002-003-01-13/3 , 002-003-01-13/4 , 002-003-01-13/5 , 002-003-01-13/6 , 002-003-01-13/7 , 002-003-01-13/8 , 002-003-01-13/9 . 1.14. Зазначені дії відповідач вважає такими, що направлені на уникнення відповідальності перед новим кредитором - ТОВ «ФК Централ капітал» за невиконання боржником - ПФ «Мустанг» зобов`язань за кредитним договором від 25 січня 2013 року. 1.15. ТОВ «ФК Централ капітал» вважає, що наказ уповноваженої особи не є підставою для застосування наслідків нікчемності договору про відступлення права вимоги від 28 серпня 2015 року, які настають для сторін відповідно до закону, а тому цей наказ не міг бути підставою для скасування 10 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів № 28608350, 28608290, 28608298, 28608312, 28609640, 28608274, 28608268, 28610081 про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержателя за відступленими договорами іпотеки і застави майна компаній ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон». 1.16. 16 червня 2016 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернулось до ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», ТОВ «Свікон» з вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2013 року та повідомленням про наслідки невиконання такої вимоги. Проте вищевказаними особами така вимога виконана не була, у зв`язку із чим у ТОВ «ФК «Централ капітал» виникло право звернення стягнення на предмет переданого в іпотеку нерухомого майна. 1.17. 18 серпня 2016 року ТОВ «ФК «Централ капітал» звернулося із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., якою було прийнято рішення від 19 серпня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: право іпотеки було знову зареєстроване за ТОВ «ФК «Централ капітал», відповідно зроблені записи № 31027666, 31020387, 31028016, 31018652, 31021693, 31026878, 31027451, а також було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно. 1.18. 15 вересня 2016 року ПФ «Мустанг», ПП «Косвас», ТОВ «МСП АЗС Нива-1» та ТОВ «Свікон» звернулися до Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України з колективною скаргою на дії нотаріуса Тверської І. В. За результатами розгляду скарги скасовано реєстраційні дії нотаріуса та відповідні записи про право власності ТОВ «ФК «Централ капітал» на спірне нерухоме майно, що були затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, винесеною за результатами розгляду справи № 826/16628/16, зазначений наказ Міністерства юстиції України визнано протиправним та скасовано. 1.19. Також відповідач 2 зазначає, що після скасування рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ «ФК «Централ капітал» до останнього повернулося право іпотекодержателя такого майна за спірними договорами іпотеки,оскільки скасований у судовому порядку акт (рішення державного реєстратора) не породжує жодних правових наслідків, відповідно відсутня підстава для застосування приписів частини першої статті 17 Закону № 898?IV). 1.20. Отже, ТОВ «ФК «Централ капітал» не отримало задоволення своїх майнових вимог за кредитним договором за рахунок предметів іпотеки, спірні договори іпотеки є дійсними та мають виконуватись, зобов`язання ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року не виконані та не припинені у будь-який іншій спосіб на законних підставах. 1.21. Відповідач 2 указує, що він є іпотекодержателем нерухомого майна на підставі спірних договорів іпотеки, навіть якщо таке нерухоме майно було відчужено на користь ТОВ «Люнакс», оскільки виключення з Державного реєстру іпотек відбулось на підставі незаконного заочного рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року (справа № 501/213/17), ТОВ «ФК «Централ капітал» як іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, незважаючи на те, що право власності набуто іншою особою. Враховуючи наявність заборгованості у ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року, у лютому 2019 року ТОВ «ФК «Централ капітал» продало майно ТОВ «Запоріжжя інвест». 1.22. За твердженням відповідача 2, іпотека на спірне нерухоме майно не була припиненою ні в судовому, ні в позасудовому порядку, оскільки рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року скасовано в апеляційному порядку, а звернення позасудового врегулювання не відбулось, тому що відповідні рішення приватного нотаріуса Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сфера бізнесу» на іпотечне нерухоме майно, скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі № К/800/20185/17. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 2.1. 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг» укладено кредитний договір № 003-01-13, за умовами якого Банк надав позичальнику мультивалютну кредитну лінію у розмірі 980 000 доларів США зі сплатою фіксованих процентів у розмірі: за кредитом, наданим у російських рублях, на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року - 14,0 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 25 % річних; за кредитом, наданим у доларах США, на період з дати укладання договору до 24 січня 2014 року - 11,5 % річних; за період з 25 січня 2014 року по дату повного виконання позичальником боргових зобов`язань за цим договором - 18 % річних з терміном повернення кредиту по 24 січня 2017 року. Обставини щодо укладення відповідного кредитного договору встановлені у рішеннях судів у справах № 916/113/18 та 815/4652/16. 2.2. У подальшому на забезпечення виконання зобов`язань ПФ «Мустанг» за вказаним кредитним договором передано в іпотеку нерухоме майно та укладено з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» договори іпотеки (зі змінами та доповненнями) а саме: - договір іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/1, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 596. Предметом іпотеки є АЗС, що складається з: адміністративної будівлі загальною площею 46,2 кв.м (літ. «А»), навісу (літ. «Б»), господарчих споруд № 1 та знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, смт Олександрівка, вул. Перемоги, 2-С; - договір іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/2, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 579. Предметом іпотеки є будівля АЗС № 14, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, вул. Сонячна, 1-Б; - договір іпотеки від 29 січня 2013 року № 002-003-01-13/4, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 577. Предметом іпотеки є АЗС № 13, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Піонерська, 7; - договір іпотеки від 30 січня 2013 року № 002-003-01-13/5, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований в реєстрі за № 598. Предметом іпотеки є об`єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 36; - договір іпотеки від 30 січня 2013 № 002-003-01-13/6, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 600. Предметом іпотеки є виробничі та невиробничі будівлі автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Гейсмана, 6; - договір іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/7, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 625. Предметом іпотеки є земельна ділянка (кадастровий номер 5124755100:02:002:0010) загальною площею 0,3358 га ірозташовані на ній будівлі та споруди автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Красна, 7-А; - договір іпотеки від 01 лютого 2013 року № 002-003-01-13/8, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 681. Предметом іпотеки є земельна ділянка (кадастровий номер 5124755300:02:001:0003) загальною площею 0,2400 га та розташовані на ній будівлі та споруди автозаправного комплексу, що знаходяться за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, Березинська сільська рада, 6-й кілометр автошляху Тарутине - Березине; - договір іпотеки від 31 січня 2013 року № 002-003-01-13/9, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПП «Косвас», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 628. Предметом іпотеки є нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дальницька, 48-А. 2.3. 27 березня 2014 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Ніагара» укладено кредитний договір № 005-03-14, на забезпечення виконання зобов`язання за яким передано в іпотеку нерухоме майно на підставі договорів іпотеки від 01 серпня 2014 року, а саме: - укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Свікон» договорів № 005-006-03-14/1, 005-006-03-14/2, 005-006-03-14/4, 005-006-03-14/5, 005-006-03-14/6, предметом яких є: АЗС, що розташована на вул. Перемоги, 2-С у м. Іллічівську, смт Олександрівка Одеської області; АЗС № 14, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Шабо, вул. Сонячна, 1-Б; АЗС № 13, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, с. Затока, вул. Піонерська, 7; об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. 1 Травня, 36; виробничі та невиробничі будівлі АЗС, що розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Гейсмана, 6; - укладених між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «МСП «АЗС-Нива-1» договорів № 005-006-03-14/7, 005-006-03-14/8, предметом іпотеки яких є: будівлі та споруди автозаправного комплексу, що розташовані за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, вул. Красна, 7-А; будівлі та споруди автозаправного комплексу, що розташовані за адресою: Одеська обл., Тарутинський р-н, Березинська сільська рада, 6-й кілометр автошляху Тарутине - Березине; - укладеного між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПП «Косвас» договору № 005-006-03-14/9, предметом іпотеки за яким є нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дальницька, 48 -А. 2.4. 28 серпня 2015 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, за яким ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» передало (відступило) ТОВ «ФК «Централ капітал» свої права вимоги, у тому числі до ПФ «Мустанг» за кредитним договором від 25 січня 2013 року № 003-01-13 та до ТОВ «Ніагара» за кредитним договором від 27 березня 2014 року № 005-03-14. 2.5. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 березня 2016 року № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 17 березня 2016 року № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», у зв`язку із чим було розпочато процедуру ліквідації банку, якою запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Гулей О. І. 2.6. Відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону № 4452-VI здійснено перевірку правочинів (договорів) на предмет їх нікчемності, за результатами якої на підставі пунктів 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI уповноваженою особою Фонду видано наказ від 15 квітня 2016 року № 60, яким визнано нікчемними договори про внесення змін до договору відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року, укладеного між ПАТ «Банк Петрокоммерц-України» та ТОВ «ФК «Централ капітал». 2.7. 10 червня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. здійснено запис щодо заміни іпотекодержателя нерухомого майна з ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» на ТОВ «ФК «Централ капітал». 2.8. 22 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийнято рішення, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Централ капітал» на іпотечне нерухоме майно внаслідок позасудового звернення останнім стягнення на це майно. Внаслідок цього здійснено державну реєстрацію припинення іпотек та заборон відчуження. 2.9. 02 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Сфера бізнесу» укладено договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна. 2.10. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5 скасовано перехід права власності на спірне нерухоме майно до ТОВ «Сфера бізнесу» (від 02 серпня 2016 року за договорами купівлі-продажу); скасовано перехід права власності до ТОВ «ФК «Централ капітал» від 19 серпня 2016 року на підставі спірних договорів іпотеки (позасудове врегулювання); скасовано реєстраційну дію іпотеки (внаслідок скасування рішень Тверської І. В. від 19 серпня 2016 року про реєстрацію ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотекодержателем спірного майна). 2.11. Наказом уповноваженої особи Фонду від 14 листопада 2016 року № 182 договір відступлення прав вимоги від 28 серпня 2015 року, укладений між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «ФК «Централ капітал», визнано нікчемним. 2.12. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 09 лютого 2017 року (яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року) кредитний договір № 003-01-13, укладений 25 січня 2013 року між ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна» та ПФ «Мустанг», було розірвано та визнано припиненими зобов`язання за цим договором. 2.13. 22 лютого 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «Люнакс» та ТОВ «Свікон», ПП «Косвас», ТОВ «АЗС -«Нива-1» зареєстровано права власності на іпотечне нерухоме майно за ТОВ «Люнакс». На підставі договорів іпотеки від 25 лютого 2017 року № 491, 492, 493, 494 та від 27 лютого 2017 року № 509, 510, 511, 512, укладених з ТОВ «Люнакс», позивач став іпотекодержателем нерухомого майна. 2.14. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, залишеною в силі ухвалами апеляційної та касаційної інстанцій (справа № 815/4652/16), адміністративний позов ТОВ «Свікон» задоволено, визнано протиправними рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з якими здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «ФК «Централ капітал» та в подальшому - за ТОВ «Сфера бізнесу». 2.15. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі №826/16628/16, залишеною без змін постановоюКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року, частково задоволено позовні вимоги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В., визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2016 року № 2954/5. 2.16. 25 лютого 2019 року рішеннями державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. про державну реєстрацію прав № 45688271, 45688350, 45688511, 45688596, 45688020, 45687543, 45687812, 45686799 одночасно скасовано реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Люнакс», реєстрацію іпотеки ПОВ «Серфінг системс ЛП» та реєстрацію права оренди спірного нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг плюс». 2.17. За договорами купівлі-продажу від 27 лютого 2019 року № 328, 329, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М. Ю., ТОВ «Запоріжжя інвест» придбало у ТОВ «ФК «Централ капітал» іпотечне майно. Того ж дня між ТОВ «ФК «Централ капітал» та ТОВ «Запоріжжя інвест» укладено договір іпотеки № 330, предметом якого стало зазначене нерухоме майно. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року позовну заяву ПОВ «Серфінг системс ЛП» задоволено повністю. Рішення суду обґрунтоване тим, що ТОВ «ФК «Централ капітал» шляхом реєстрації за собою набуло право власності на майно, яке складало предмет спірних іпотечних договорів, а отже, відповідно до статті 17 Закону № 898-IV такі договори припинилися, і подальше скасування державної реєстрації права власності на це майно не має наслідком поновлення спірних договорів іпотеки. 3.2. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Централ капітал» задовольнив, рішення місцевого суду скасував, у задоволенні позову відмовив. Постанова суду мотивована тим, що ПОВ «Серфінг системс ЛП» намагається в судовому порядку вирішити питання про припинення спірних іпотечних договорів і тим самим підтвердити чинність власних договорів, тобто по суті позовні вимоги про визнання припиненими спірних договорів є вимогами про встановлення факту, не направлені на захист прав позивача та не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, отже, ПОВ «Серфінг системс ЛП» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту. Також апеляційний господарський суд зазначив про недоведення позивачем належними доказами наявності прав іпотеки на нерухоме майно через нікчемність договорів іпотеки з ТОВ «Люнакс». 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції, ПОВ «Серфінг системс ЛП» звернулось із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення місцевого суду залишити в силі. 4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду. 4.3. Ухвалою від 16 жовтня 2020 року об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною четвертою статті 302 ГПК України, а саме у зв`язку з необхідністю відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 ЦК України та 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладеного у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 листопада 2020 року прийняла до розгляду справу № 916/1415/19 за касаційною скаргою ПОВ «Серфінг системс ЛП» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 5. Доводи учасників справи 5.1. На обґрунтування касаційної скарги ПОВ «Серфінг системс ЛП» зазначило, що відповідно до частини першої статі 17 Закону № 898-IV спірні договори іпотеки припинились з моменту звернення стягнення на предмет іпотеки - 22 серпня 2016 року. Звернувши стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації за собою права власності, ТОВ «ФК «Централ капітал» продало спірне нерухоме майно ТОВ «Сфера бізнесу». Після скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Сфера бізнесу» та ТОВ «ФК «Централ капітал» договір купівлі-продажу між останніми не був розірваний, недійсним у судовому порядку не визнавався, наслідки недійсності правочину не застосовувалися, а грошові кошти, отримані ТОВ «ФК «Централ капітал» від ТОВ «Сфера бізнесу», повернуті не були, отже, ТОВ «ФК «Централ капітал» задовольнило свої грошові вимоги до боржників. У вересні 2016 року відповідач 2, використовуючи ті ж самі спірні іпотечні договори, повторно звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна знову ж таки за відплатним договором, отримавши таким чином подвійне задоволення грошових вимог, що є неприпустимим та протиправним, не заявляючи при цьому до дійсного власника майна жодних вимог. 5.2. Скаржник указує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що після отримання задоволення грошових вимог кредитора, який є іпотекодержателем, договори іпотеки припинились, а факт скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності не призводить до автоматичного поновлення іпотечних правовідносин та не надає відповідачу 2 права вдруге звернути стягнення на предмет іпотеки. 5.3. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та порушив частину першу статті 2 ГПК України. На думку позивача, оскаржувана постанова прийнята без урахування висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 913/89/19. 5.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Централ капітал» зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що перехід права власності на спірне майно до ТОВ «Люнакс» відбувся за нікчемним правочином, оскільки згода Банку чи ТОВ «ФК «Централ капітал» на продаж іпотечного майна була відсутня. З посиланням на положення статей 216, 236 ЦК України відповідач зазначив, що недійсний правочин купівлі-продажу не створив юридичних наслідків, у тому числі за якими позивач набув права іпотеки на спірне нерухоме майно, за захистом якого звернувся до суду. 5.5. Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили. У судовому засіданні присутні представники позивача, ТОВ «Люнакс» та ТОВ «ФК «Централ капітал» підтримали раніше заявлені вимоги і заперечення. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 6.1. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 6.2. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. 6.3. Згідно із частинами першою, другою статті 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. 6.4. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 6.5. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. 6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. 6.8. У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання судом припиненими з 22 серпня 2016 року спірних договорів іпотеки, укладених ПАТ «Банк «Петрокоммерц-Україна»з ТОВ «Свікон», ТОВ «АЗС-Нива-1» та ПП «Косвас» у 2013 році. 6.9. При цьому позивач не є стороною спірних договорів іпотеки, а в такий спосіб бажає захистити своє право іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс» у 2017 році. Підставою позову позивач зазначає, що право власності на іпотечне майно зареєстроване за ТОВ «Запоріжжя інвест», яке придбало його за договорами купівлі-продажу в ТОВ «ФК «Централ капітал», яке у свою чергу звернуло стягнення на це майно на підставі припинених спірних договорів іпотеки. 6.10. Отже, між учасниками цієї справи фактично існує спір щодо відсутності або наявності права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки, укладених ним з ТОВ «Люнакс» у 2017 році. У цьому спорі позивач через обраний ним спосіб захисту намагається підтвердити правомірність отримання ним нерухомого майна в іпотеку. 6.11. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ «Люнакс». 6.12. Натомість відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. 6.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19). Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа. У разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 Закону № 898-IV. Отже, заінтересованою особою, яка може звертатися з позовом про визнання відсутності права іпотеки, є перш за все власник предмета іпотеки, оскільки саме за рахунок його майна іпотекодержатель може одержати задоволення своїх вимог. Позивач у цій справі не стверджує, що він є власником спірних предметів іпотеки. Позивачем за вимогою про визнання відсутності права іпотеки може бути також інша особа, чиє право чи інтерес порушується. Зокрема, позивачем може бути особа, якій належить право іпотеки, яке виникло за іншим договором. Позивач у цій справі вважає себе такою особою. Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18). Водночас, як встановлено судами, 25 лютого 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортовим І. О. були прийняті рішення про скасування державної реєстрації іпотеки ПОВ «Серфінг Системс ЛП». Отже, на час вирішення спору право іпотеки не було зареєстроване за позивачем. Таким чином, задоволення позовної вимоги про визнання відсутності права іпотеки у цій справі не призведе до повного захисту прав позивача, який буде змушений ініціювати новий судовий процес з метою одержати судове рішення, яке буде підставою для внесення до реєстру запису про право іпотеки позивача на це майно. Зазначений підхід не відповідає принципу процесуальної економії. Крім того, звернення позивача з позовом у цій справі має на меті, зокрема, у разі задоволення позову використання судового рішення в іншому судовому процесі за позовом до актуального власника спірного майна, який не є відповідачем у цій справі. Велика Палата Верховного Суду вважає неприпустимим таке штучне подвоєння судового процесу. 6.14. Отже, виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача. 6.15. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, якими врегульовуються певні правовідносини між сторонами таких правочинів. Тобто договірні правовідносини виникають саме з договорів, умовами яких сторони передбачили права та обов`язки. Пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідносин. Законодавством встановлено нерозривний зв`язок між договорами та правовідносинами, які виникають з таких договорів, оскільки у такому випадку саме договорами врегульовано права та обов`язки сторін. Тобто припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору, з урахуванням його умов. Також, на думку об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, не узгоджується з нормами ЦК України, зокрема статей 997, 1008, 1044, якими прямо передбачено право припинення відповідних договорів. Тому об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду вважала за доцільне відступити від висновку щодо застосування статей 15, 16 ЦК України та 20 ГК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17. 6.16. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), від висновків якої пропонувала відступити об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду, розглянутий спір, пов`язаний з поверненням нежитлового приміщення після закінчення (на думку позивача) строку, на який його було надано в оренду. Водночас зі спливом строку оренди може пов`язуватися припинення права орендаря користуватися орендованим майном та припинення права орендодавця вимагати сплати орендної плати, але припинення договору оренди може не пов`язуватися з закінченням цього строку. Зокрема, орендодавець може вимагати повернення орендованого майна саме як виконання зобов`язання орендаря з договору, а не в порядку усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на підставі статті 391 ЦК України. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. 6.17. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управненою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. 6.18. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (частина друга статті 20 ГК України, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений. 6.19. У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку. 6.20. Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав. 6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 7.2. Оскільки Великою Палатою Верховного Суду змінено та доповнено мотивувальну частину постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року у справі № 916/1415/19, Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначену постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 8. Щодо розподілу судових витрат 8.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» задовольнити частково. 2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року у справі № 916/1415/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 3. У решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05 березня 2020 року залишити без змін. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко В. В. Британчук К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач Г. Р. Крет С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 94803669

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 року м . Київ Справа № 916/3146/17 Провадження № 12-15гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» - адвоката Возіяна А. А., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Новікової Т. О., від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» - адвоката Новікової Т. О., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року (суддя Гут С. Ф.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року (у складі колегії: головуючий суддя Разюк Г. П., судді Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі № 916/3146/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (процесуальний правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіот», 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 , 4) ОСОБА_3 , 5) ОСОБА_4 , 6) ОСОБА_5 , 7) ОСОБА_6 , 8) ОСОБА_7 , 9) ОСОБА_8 , 10) ОСОБА_9 , 11) Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс», 12) ОСОБА_10 , 13) ОСОБА_11 , 14) ОСОБА_12 , 15) ОСОБА_13 , про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Історія справИ 1. Короткий зміст та підстави заявлених вимог 1.1. 18 грудня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк», АТ «Імексбанк», позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - ТОВ «Україна», відповідач) про: - застосування наслідків недійсності договору про зміни № 3, укладеного 24 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» (далі - договір про зміни), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна»; - застосування наслідків недійсності договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Україна» (далі - договір про розірвання), повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ «Україна». 1.2. Позов обґрунтовано тим, що зазначені правочини виявлено за наслідками перевірки правочинів на предмет нікчемності, яка проведена відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02 березня 2015 року № 66-в. Підставою їх нікчемності визначено пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема вказано, що протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк безпідставно відмовився від власних майнових вимог до іпотекодавця за дійсним договором іпотеки, у той час як загальна заборгованість позичальника за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, складала 145 017 751, 43 грн. З огляду на те, що недійсність (нікчемність) подібних правочинів встановлена законом, позивач вважає, що сторони мають бути повернуті у стан, який існував до укладання договору про зміни та договору про розірвання. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 23 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіот» (далі - ТОВ «Галіот») (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 76/13 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до цього договору) кредитор зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання; надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами або в повній сумі в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 140 580 000, 00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18, 3 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 16 липня 2015 року (включно). 2.2. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Україна» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 1), предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором стосовно повернення отриманої позичальником суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нерухоме майно, визначене у пункті 1.3 цього договору (предмет іпотеки 1), заставна вартість якого (з урахуванням внесених до договору змін) була визначена сторонами у сумі 53 718 000, 00 грн. 2.3. Рішенням кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, оформленим протоколом № 92/3, крім іншого, вирішено вивести з-під застави банку іпотеку ТОВ «Україна» та прийняти в забезпечення іпотеку, предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець» (далі - ЦС «Чорноморець»). 2.4. 24 грудня 2014 року було укладено договір про зміни, за умовами якого сторони дійшли згоди про припинення іпотеки за іпотечним договором 1 стосовно частини предмета іпотеки 1. У пункті 3 договору про зміни зазначено, що він є підставою для зняття заборони відчуження відповідного нерухомого майна. 2.5. 25 грудня 2014 року укладено договір про розірвання, відповідно до пункту 1 якого ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Україна» за взаємною згодою та керуючись статтями 651-654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вирішили розірвати іпотечний договір 1 з наступними змінами до нього. Відповідно до пункту 2 цей договір є підставою для зняття заборони відчуження іншої частини предмета іпотеки 1. 2.6. Також 25 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір 2), який забезпечував, у тому числі, вимоги ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором стосовно повернення отриманої ТОВ «Галіот» суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037, 5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), 1/20 (далі - предмет іпотеки 2). Оціночна та заставна вартість зазначених будівель визначена в сумі 7 800 000 000, 00 грн. 2.7. 26 січня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» (зокрема, з 27 січня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Імексбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» Северина Ю. П.). 2.8. Наказом уповноваженої особи Фонду від 02 березня 2015 року № 66-в створено комісію для здійснення у строк до 20 березня 2015 року детальної перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених або розірваних АТ «Імексбанк» в період з 27 січня 2014 року по 27 січня 2015 року, які підпадають під критерії, зазначені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 2.9. На підставі постанови Правління НБУ від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» (розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк»; призначено уповноваженою особою Фонду на його ліквідацію Северина Ю. П. строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно). 2.10. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 19 жовтня 2015 року № 189 відкликано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» у Северина Ю. П.; призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Гаджиєву С. О. з 20 жовтня 2015 року. 2.11. 15 січня 2016 року уповноваженою особою Фонду Гаджиєвим С. О. на виконання приписів частини другої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направлено на адресу ТОВ «Україна» повідомлення про нікчемність правочинів, а саме договору про зміни та договору про розірвання. 2.12. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 квітня 2016 року № 638 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Імексбанк» на два роки по 26 травня 2018 року включно; рішенням від 01 вересня 2016 року № 1697 відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк» Гаджиєва С. О., призначено уповноваженою особою Фонду і делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Імексбанк» Матвієнку А. А. з 05 вересня 2016 року. 2.13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г задоволено позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ТОВ «Галіот» на користь банку заборгованість за кредитом у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотки за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пеню у сумі 3 118 206, 43 грн. На виконання зазначеного рішення суду 06 листопада 2015 року видано наказ. 2.14. 16 травня 2017 року ПАТ «Імексбанк» здійснило позасудове задоволення своїх кредиторських вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. З урахуванням цього ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Суди дійшли висновку, що оскільки ПАТ «Імексбанк» у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки 2, який за умовами іпотечного договору 2 забезпечував низку зобов`язань, у тому числі й зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором є припиненими. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Судове рішення мотивовано тим, що: 1) позивачем не було виконано вимоги частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо перевірки правочинів, про нікчемність яких він стверджує; 2) позивачем не доведено факту здійснення державної реєстрації обтяжень майнових прав на підставі іпотечного договору 1, а тому суд не вважає цей договір вчиненим і не може застосувати наслідки недійсності правочину, який не набув чинності для його сторін; 3) зобов`язання ТОВ «Галіот» за кредитним договором не втратили свого забезпечення, оскільки первісне зобов`язання, що виникло на підставі іпотечного договору 1 та було припинено договором про зміни та договором про розірвання, замінено новим забезпеченням - іпотекою відповідно до іпотечного договору 2; 4) позивач здійснив позасудове задоволення своїх вимог шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки 2. 3.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині. Суд апеляційної інстанції виходив з такого: 1) існують підстави для розгляду питання щодо нікчемності договору про зміни та договору про розірвання в силу закону, проте недоліки в оформленні позивачем порядку визнання правочинів нікчемними мають своїм наслідком необхідність встановлення факту недійсності спірних правочинів у судовому порядку; 2) матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з позовними вимогами про недійсність спірних правочинів, тому вимоги про застосування наслідків недійсності спірних правочинів є передчасними; 3) предмет іпотеки 1 було відчужено на користь третіх осіб, при цьому в матеріалах справи відсутні докази реєстрації обтяжень цього нерухомого майна на момент укладення відповідних договорів купівлі-продажу та докази обізнаності третіх осіб про існування іпотечного договору 1; за таких обставин права та інтереси ПАТ «Імексбанк» можуть бути захищені не шляхом заявлення вимог про застосування наслідків недійсності правочину на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. 3.3. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зазначив про необхідність перевірити та надати належну правову оцінку обставинам справи щодо наявності підстав вважати нікчемними договір про зміни та договір про розірвання в силу положення пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також ретельно перевірити обставини справи щодо державної реєстрації іпотеки відповідно до іпотечного договору 1, внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на спірне нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права. 3.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено. 3.5. Суд першої інстанції виходив з того, що: 1) відбулась заміна забезпечення з предмета іпотеки 1 на предмет іпотеки 2, а не відмова позивача від майнової вимоги; 2) позивач 16 травня 2017 року звернув стягнення на замінений предмет забезпечення у позасудовому порядку, визнавши за собою право власності на нього; 3) за результатом звернення стягнення на предмет іпотеки 2 зобов`язання за кредитним договором припинились в силу частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а тому ПАТ «Імексбанк» звернулося до господарського суду за фактом відсутності його порушених прав, адже на момент звернення з позовними вимогами статусом кредитора останній вже не володів. 3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що незважаючи на нікчемність договору про зміни та договору про розірвання, наслідки їх нікчемності не можуть бути застосовані через відсутність зобов`язань, які забезпечувалися зазначеними договорами. Враховуючи, що у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся із цим позовом, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у його задоволенні. 4. Короткий зміст касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції 4.1. 17 грудня 2019 року ПАТ «Імексбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 4.3. Ухвалою від 25 лютого 2020 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.4. Ухвала обґрунтована необхідністю відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 643/18466/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16?ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, щодо припинення зобов`язання боржника за кредитним договором у разі звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в силу приписів частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). 4.5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 28 квітня 2020 року. 4.6. 24 та 27 квітня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання ТОВ «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ренталс» (далі - ТОВ «Бізнес Ренталс»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про розгляд справи за їх участю та відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання у зв`язку із запровадженням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». 4.7. Керуючись пунктом 2 частини другої статі 202 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважала можливим задовольнити зазначені клопотання та відклала розгляд справи на 26 травня 2020 року. 4.8. 22 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від адвоката Кобелєва Олексія Олександровича, який діє від імені ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки він не має можливості прибути з міста Одеси до міста Києва у зв`язку з продовженням на усій території України строків введеного карантину до 22 червня 2020 року включно. 4.9. Згідно із частинами першою - третьою статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. 4.10. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 4.11. Враховуючи, що: явка зазначених третіх осіб визнана необов`язковою; третіми особами надані письмові пояснення по суті позовних вимог, які взяті до уваги судом; згідно з поясненнями позивача, 26 травня 2020 року є граничним днем ліквідації ПАТ «Імексбанк», - Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання адвоката Кобелєва О. О. про відкладення розгляду справи. 4.12. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року здійснено заміну позивача ПАТ «Імексбанк» на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісагіс» (далі - ТОВ «Ісагіс»). ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, не застосували до спірних правовідносин пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у сукупності із частиною другою статті 215, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 236 ЦК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що здійснивши у 2017 році позасудове звернення стягнення на будівлі ЦС «Чорноморець», ПАТ «Імексбанк» втратив право на звернення до суду із цим позовом, хоча підстави цих позовних вимог виникли раніше - ще у 2014 році. 5.2. Скаржник наполягає на тому, що у спірних правовідносинах мала місце саме відмова ПАТ «Імексбанк» від своїх майнових вимог, а не заміна предмета забезпечення. Заміна предмета іпотеки має оформлюватися відповідним договором про внесення змін до іпотечного договору, натомість відбулося розірвання одного іпотечного договору та укладення іншого, з іншим іпотекодавцем та іншим предметом іпотеки, який був окремим забезпеченням грошових вимог ТОВ «Галіот». 5.3. Також судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року). На переконання скаржника, задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку на підставі вказаної норми не передбачає автоматичного припинення основного зобов`язання, а лише вказує на недійсність вимог щодо його виконання в тій частині, яку погашено за рахунок предмета іпотеки. Тобто метою такого правового регулювання є захист інтересів іпотекодавця шляхом унеможливлення подвійного стягнення з нього заборгованості після позасудового врегулювання. 5.4. ПАТ «Імексбанк» звертає увагу на те, що іпотечний договір 2 забезпечував виконання 41 кредитного договору, які були укладені з різними боржниками. Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки 2 у позасудовому порядку погашено заборгованість лише 4 позичальників, до числа яких ТОВ «Галіот» не входить. Ці обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 і повторному доказуванню не підлягають. Крім того, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Однак апеляційним судом безпідставно залишено поза увагою звіт про оцінку майна, виготовлений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, з якого вбачається, що вартість предмета іпотеки 2 складає лише 1 139 895 000, 00 грн. 5.5. Натомість ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, якою задоволено заяву ТОВ «Галіот» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з припиненням його зобов`язань за кредитним договором, та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у цій справі, якою вказану ухвалу залишено без змін, не є рішеннями суду, ухваленими за результатом розгляду справи по суті, а тому не можуть встановлювати преюдиційних фактів, які би звільняли сторони від доказування в інших судових справах. 5.6. Докази, надані відповідачем під час нового розгляду справи (а саме витяг з протоколу № 98.3 засідання наглядової ради AT «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та заява свідка від 12 квітня 2019 року) і враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не є допустимими і достатніми відповідно до вимог статей 77, 79 ГПК України. Крім того, відповідачем було порушено процесуальний строк для їх подання. 5.7. У судовому засіданні процесуальний правонаступник скаржника - ТОВ «Ісагіс» підтримав касаційну скаргу в повному обсязі. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. 14 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Україна» на касаційну скаргу ПАТ «Імексбанк», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.1.1. На переконання відповідача, звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на предмет іпотеки 2 та звернення до суду з позовом після настання цієї події є тими обставинами, які впливають на факт набуття/ненабуття договором про зміни та договором про розірвання статусу нікчемних та, відповідно, - наявності чи відсутності у ПАТ «Імексбанк» права звертатися до суду з позовом про застосування наслідків їх нікчемності. Отже, вказані обставини спростовують висновок про відмову банку від власної майнової вимоги у вигляді звернення стягнення на предмет забезпечення, оскільки внаслідок зміни предмета іпотеки банк таку майнову вимогу не втратив. 6.1.2. Відповідно до статті 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідач стверджує, що згода іпотекодержателя на заміну предмета забезпечення, яка виражена у протоколі № 92/3 засідання кредитного комітету ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року та протоколі № 98.3 засідання наглядової ради ПАТ «Імексбанк» від 27 листопада 2014 року, є належною формою згоди ПАТ «Імексбанк» щодо заміни предмета забезпечення. 6.1.3. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цієї статті (у редакції від 19 жовтня 2016 року) усі наступні вимоги є недійсними. В оскаржуваних судових рішеннях встановлено звернення ПАТ «Імексбанк» стягнення на єдиний замінений предмет іпотеки (нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець»), внаслідок чого припинилися зобов`язання за кредитним договором, тобто відсутня непогашена частина порушеного основного зобов`язання. 6.1.4. Вказані позивачем постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23 січня 2018 року у справі № 907/600/17 не можуть встановлювати преюдиційні для розгляду цієї справи факти, оскільки відповідач не був учасником тих справ. Зазначені судові рішення встановлюють обставини щодо задоволення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань окремих боржників; вони прийняті на підставі наданих позивачем доказів, без врахування аргументів ТОВ «Україна», та не містять висновків стосовно неможливості погашення за рахунок предмета іпотеки 2 грошових зобов`язань інших боржників. 6.2. 20 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі ТОВ «Бізнес Ренталс» з проханням відступити від правової позиції Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 918/539/17. 6.2.1. Заявник вважає, що поняття «відмова від власних майнових вимог» не може застосовуватися у разі, якщо банком-кредитором взамін певного предмета застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов`язань основного боржника за кредитним договором, прийнято в заставу (іпотеку) інше майно від іншого заставодавця (іпотекодавця) за заставною (іпотечною) вартістю не нижчою, ніж вартість попереднього предмета забезпечення. 6.2.2. Зобов`язання ТОВ «Галіот» перед ПАТ «Імексбанк» за кредитним договором були безперервно забезпечені іпотекою нерухомого майна третіх осіб. Тому спірний правочин про розірвання іпотечного договору 1 не відповідає ознакам нікчемності, визначеним пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 6.3. 20 та 21 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли письмові пояснення третіх осіб у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 з проханням залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. 6.3.1. Зазначені треті особи пояснюють, що є добросовісними набувачами апартаментів за адресою: 67800, Одеська область, Овідіопольський район, Дальницька сільська рада, «Золотий Бугаз», масив 18, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу. Водночас у разі задоволення позову ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Україна» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину належне їм на праві власності майно буде обтяжено іпотекою за нібито існуючими боргами ТОВ «Галіот», до яких заявники не мають жодного відношення. Зазначене призведе до порушення їх права власності, що гарантовано статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. 6.3.2. Також треті особи зауважують, що в матеріалах справи наявне остаточне судове рішення (ухвала Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г), яким встановлено, що заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Отже, іпотека, що забезпечувала такий кредитний договір (навіть якщо б вона існувала) припинилась внаслідок погашення основного зобов`язання. У свою чергу суд касаційної інстанції не може здійснювати переоцінку судових рішень, які набрали законної сили, та встановлених у них преюдиційних фактів. 6.4. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу та пояснень по суті справи не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо наявності порушених прав позивача 7.1. Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались, у тому числі, на відсутність порушених прав позивача, який на момент звернення з позовними вимогами вже не мав статусу кредитора за кредитним договором. 7.2. Зокрема, суди зазначили, що вважають преюдиційними обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г стосовно погашення основного зобов`язання за кредитним договором внаслідок звернення стягнення позивачем на нежитлові будівлі ЦС «Чорноморець» у позасудовому порядку, оскільки наведені обставини встановлені у спорі між тими ж сторонами та з того ж предмету, що розглядається у межах цієї справи. 7.3. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 7.4. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що на момент звернення до суду з позовом права позивача порушені не були. Водночас є помилковим наведене вище мотивування цього висновку, зокрема, надання обставинам, встановленим ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, значення преюдиційних під час розгляду цієї справи. 7.5. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 916/1387/15-г, яке набрало законної сили 06 листопада 2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» до ТОВ «Галіот» про стягнення заборгованості у сумі 140 580 000, 00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 15 064 403, 66 грн, пені у сумі 3 118 206, 43 грн за кредитним договором, для забезпечення виконання якого, на момент ухвалення рішення суду та набрання ним чинності, був укладений договір іпотеки 2. 7.6. На виконання зазначеного рішення суду було видано наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г. 7.7. У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року, наказ Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2015 року у справі № 916/1387/15-г визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ПАТ «Імексбанк» застосував позасудове врегулювання за договором іпотеки 2 шляхом звернення у свою власність предмета іпотеки 2, внаслідок чого зобов`язання ТОВ «Галіот» за вказаним кредитним договором припинились. 7.8. Зазначені ухвала і постанова про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, є судовими рішеннями, якими вирішено по суті спір між банком і позичальником. 7.9. Тобто спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов`язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість. Потім суди у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення спірне зобов`язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня, отже стягненню не підлягає. 7.10. Таким чином, заявлені ПАТ «Імексбанк» у цій справі № 916/3146/17 вимоги про відновлення реєстрації іпотеки, яка забезпечувала основне зобов`язання, фактично є спробою ревізії судових рішень в іншій справі № 916/1387/15-г. 7.11. Проте слід враховувати, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20 липня 2018 року у справі № 916/1387/15-г, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2018 року остаточно вирішений спір між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Галіот» щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Ці судові рішення не можуть бути переглянуті в даній справі. 7.12. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. 7.13. Оскільки спір щодо припинення основного зобов`язання вирішений в іншій справі № 916/1387/15-г, то і всі іпотеки, які забезпечували виконання цього основного зобов`язання, теж є припиненими. Отже, у позивача відсутнє право, на захист якого він звернувся до суду із цим позовом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову. 7.14. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не може розглядати питання про відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо припинення основного зобов`язання на підставі частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки такий розгляд буде виходити за межі даної справи. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 8.2. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 8.3. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Імексбанк» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації припинення іпотеки майна ТОВ «Україна», однак вважає необхідним змінити мотивувальні частини цих рішень. 9. Щодо судових витрат 9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 9.2. Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 9.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 04 липня 2019 року і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ці судові рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна В. В. Пророк В. В. Британчук Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 93217971

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року м. Київ справа № 761/3465/17 провадження № 22-ц/824/11111/2020 Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Іванової І.В. суддів - Сушко Л.П., Сліпченка О.І. при секретарі - Ярмак О.В. сторони : позивач - ОСОБА_1 відповідачі -Публічне акціонерне товариство «БТА Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у складі судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БТА Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку із його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, встановив: У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», було укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав їй кредитні кошти в розмірі 126 000 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ. В): з приміщення АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з неї на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками. В подальшому, ПАТ «БТА «Банк», за договором факторингу від 03 квітня 2014 року відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідно до витягу з реєстру сума боргу, яка була відступлена, становила 4 153, 74 дол. США. У виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення суду стягувачеві ПАТ «БТА Банк» передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860 грн. та особисто нею перераховано грошові кошти в сумі 427 004, 63 грн., які державним виконавцем були скеровані стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи». Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва. Отже, позивач, посилаючись на те, що нею було виконано грошове зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, просила суд припинити правовідносини за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року № 020/06к у зв`язку з виконанням зобов`язань за ним; визнати припиненими договір поруки від 30 жовтня 2006 року № 020/06к, договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 4214, у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення в частині визнання припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з виконанням зобов`язань за цим договором. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначила, що 25 квітня 2016 року грошове зобов`язання за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, укладеним між нею та ВАТ «Український кредитно-торговий банк» (правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк») виконано в повному обсязі на суму 1 032 129, 62 грн. Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року в справі за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що строк виконання за кредитним договором настав до моменту укладання Договору факторингу, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду від 30 травня 2011 року, яким стягнуто всю заборгованість за достроково розірваним кредитним договором, то ТОВ «Кредитні ініціативи» не має повноважень щодо нарахування пені. ОСОБА_1 вказує, що оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року без змін. Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За обставин, коли сторони, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, ПАТ «БТА «Банк» просив провести розгляд справи за відсутності свого представника, колегія суддів вважає за можливе, відповідно до ст. 371, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Так, судом встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банком, правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», укладено кредитний договір № 020/06к, за умовами якого банк надав позивачу кредитні кошти в розмірі 126 000,00 дол. США строком до 30 жовтня 2021 року зі сплатою 13 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є нежилі приміщення (в літ.В): з приміщення АДРЕСА_1 . 30 жовтня 2006 року між ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА БАНК», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 020/06к. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто з позивача на користь банку 1 032 129,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: 932 147,00 грн. - заборгованість за кредитом, 99 982,29 грн. - заборгованість за відсотками. 23 липня 2012 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Диких О.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, виданого 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в сумі 1 033 949,62 грн. Постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області в с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн. За договором факторингу від 03 квітня 2014 року ПАТ «БТА БАНК» відступило право вимоги за кредитним договором ТОВ «Кредитні ініціативи». 03 квітня 2014 року між ПАТ «БТА Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечними договорами. Відповідно до витягу з реєстру сума боргу позивача, яка була відступлена, становила 4 153,74 дол. США. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у справі № 761/5191/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ «БТА Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Бучко В. В., державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Чорний В.В. про визнання частково недійсними договору факторингу та договорів про передачу прав вимоги. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ «БТА Банк» на ТОВ «Кредитні ініціативи». 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. та 21 квітня 2016 року державний виконавець відповідно до розпорядження № 33449027/16 грошові кошти в розмірі 322 089,62 грн. скерував стягувачу. 25 квітня 2016 року старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-70, який виданий 18 листопада 2011 року Оболонським районним судом міста Києва у зв`язку із виконанням рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року. Відмовивши в позові, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Зокрема, суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. ОСОБА_1 не спростувала факт несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 18 листопада 2011 року, яке було виконано боржником лише 20 квітня 2016 року, що надає право стягувачу порушувати питання про застосування до боржника положень статті 625 ЦК України. Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з наступних підстав. Предметом позову є припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції встановив, що заборгованість за кредитним договором, яка стягнена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року, була визначена банком станом на 26 квітня 2010 року та фактично погашена позивачем 20 квітня 2016 року. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Верховний Суд зазначає, що виконання зобов`язання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526-545 ЦК України), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до припинення зобов`язання. Належне виконання зобов`язання має підтверджуватися належними і достовірними доказами. Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України ,інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Для учасників зобов?язальних правовідносин важливим є реалізація основної мети зобов?язання. Досягнення цієї мети пов?язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим якісним показникам, які загалом можна об?єднати поняттям належного виконання. Стаття 625 ЦК України визначає особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. У цій справі позивач просила визнати припиненими правовідносини за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнати припиненими поруку та іпотеку у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, а в апеляційній скарзі оскаржила рішення лише в частині відмови у вимогах про припинення правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням. З урахуванням підстав позову, змісту позовних вимог та змісту апеляційної скарги, стаття 625 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, які виникли між сторонами. Так, сторонами не заперечується та підтверджено матеріалами справи, що постановою державного виконавця від 22 квітня 2013 року передано земельні ділянки у Васильківському районі Київської області у с. Липовий Скиток на загальну суму 711 860,00 грн. стягувачеві в рахунок погашення боргу на загальну суму 711 860,00 грн. (т. 1, а. с. 62). 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Відділу державної виконавчої служби сплатила кошти в сумі 427 004,63 грн. (т.1, а с. 89). 25 квітня 2016 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості на підставі виконавчого листа, виданого Оболонським районним судом міста Києва (т.1, а.с. 80). За таких обставин, перевіривши доводи скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач виконала свої зобов`язання за кредитним договором, відповідно до вимог статтей 526-545 ЦК України, тому її зобов`язання за вказаним договором слід визнати припиненими. Таким чином, встановивши обставини справи, правовідносини сторін та норми закону, які регулюють ці правовідносини, суд неправильно витлумачив зміст цих правових норм, що призвело до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог. В решті рішення суду сторонами не оскаржується, тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року в частині позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором задовольнити. Визнати припиненими правовідносини за кредитним договором № 020/06к від 30 жовтня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ВАТ «Український кредитно-торговий банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк». В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ПАТ «БТА Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 880 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: Джерело: ЄДРСР 91552905

Постанова Іменем України 01 липня 2020 року м. Київ справа № 127/14182/17 провадження № 61-15405св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко Валентина Василівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» або Банк) про визнання договору іпотеки припиненим, в обґрунтування якого зазначив, що 19 січня 2005 року між ним та Банком укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 9 800,00 дол. США на придбання нерухомості. 19 січня 2005 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 80, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, належне йому на праві власності - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м. Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. у зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження зазначеної квартири за реєстровим № 80. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто суму заборгованості в розмірі 94 691,95 грн та судовий збір у розмірі 946,92 грн. Рішення суду виконано фактично і 16 червня 2017 року державним виконавцем виконавче провадження закінчено. Ураховуючи те, що рішення суду про стягнення боргу виконано у повному обсязі, а іпотека має похідний характер від основного зобов`язання, позивач, посилаючись на статтю 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважав, що зобов`язання за кредитним договором є припиненим, а тому просив його позовні вимоги задовольнити. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, тому підстав для припинення іпотеки немає. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, погодився із судом першої інстанції, що основне зобов`язання не припинене і строк дії іпотечного договору не закінчився, підстави для застосування частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» відсутні. При цьому апеляційний суд звернув увагу, що ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції позивач не спростував і не надав доказів щодо відсутності у нього кредитного боргу перед Банком. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи У березні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Касаційна скарга обґрунтована тим, що: ? заочне рішення суду від 02 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором виконано в повному обсязі, про що винесена постанова державного виконавця, відповідно зобов`язання за кредитним договором є припиненими, як і за договором іпотеки, який має похідний характер від нього; ? виписка Банку з рахунку боржника станом на 07 липня 2017 року, яку надано в суді першої інстанції, на підтвердження того, що існує заборгованість за кредитним договором, ніким не підписана та на ній відсутні печатки Банку, що не може бути доказом у справі; ? згідно з поясненнями представника відповідача погашена через Староміський відділ державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області сума була розподілена наступним чином: 1 825,17 дол. США - списано на заборгованість за кредитом та 1 825,17 дол. США - погашення пені, з чим категорично не погоджується позивач, оскільки це нічим не мотивовано. У червні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін. Інших відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду не надходило. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2018 року, якою надано строк для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року; витребувано матеріали справи № 127/14182/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. У червні 2018 року матеріали справи № 127/14182/17 надійшли до Верховного Суду. Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року касаційну скаргу та матеріали справи № 127/14182/17 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року справупризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 січня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIH0GK02020460, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 10 378,00 дол. США (9 800,00 дол. США - на придбання житла, 307,00 дол. США - на оплату страхових платежів за нерухомість та 271,00 дол. США - на особисте страхування). Позичальник повинен був сплачувати грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 254,10 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісії, а також інших витрат Банку згідно з пунктами 2.2.9, 4.3 кредитного договору. Позичальник також зобов`язувався сплачувати проценти за кредитом згідно з пунктами 1.1, 3.1, 3.2 кредитного договору. Сплату процентів у повному обсязі позичальник зобов`язався здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту (підпункт 2.2.2), сплатити комісію відповідно до пунктів 1.1 та 3.11 кредитного договору (підпункт 2.2.3) та здійснити погашення кредиту в порядку, сумах та у строки, передбачені пунктами 1.1, 2.3.3 кредитного договору (підпункт 2.2.4). За користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунка до дати погашення кредиту позичальник щомісячно в період сплати сплачує проценти в розмірі, зазначеному в пункті 1.1 кредитного договору (пункт 3.1). При порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом в подвійному розмірі, від зазначеного в пункті 1.1, на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом (пункт 3.2). Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в розмірі 7 162,78 дол. США, що станом на 20 серпня 2014 року складає 94 691,95 грн, та судовий збір - 946,92 грн. Сума боргу визначена станом на 20 серпня 2014 року і складається з: 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості за комісієюза користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року. Матеріали справи містять наданий Банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, згідно з яким станом на 07 липня 2017 року загальна заборгованість за тілом кредиту складала 1 304,02 дол. США, загальний залишок заборгованості за процентами - 6 084,84 дол. США, сума пені - 6 459,48 дол. США, сума комісії - 604,47 дол. США, загальна сума заборгованості - 14 452,81 дол. США. 28 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. виданий виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банка загальної суми заборгованості в розмірі 14 402,81 дол. США, що складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 1 304,02 дол. США, залишку заборгованості за процентами у розмірі 6 084,84 дол. США, комісії у розмірі 604,47 дол. США та пені у розмірі 6 409,48 дол. США. Окрім цього, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2018 року у справі № 127/22484/17 (ухвала про відкриття провадження у зазначеній справі: а. с. 93) позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І. М., головний державний виконавець Староміського відділу державної виконавчої служби м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Дзюбенко С. М., задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений у місті Дніпро приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 28 липня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 7069, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 в загальній сумі 14 402,81 дол. США, що за курсом НБУ станом на 07 липня 2017 року становить 375 341,66 грн. Нормативно-правове обґрунтування Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться. За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості, припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. За відсутності заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив у позові ОСОБА_1 , оскільки вважав, що зобов`язання за кредитним договором від 19 січня 2005 року не припинене, так як кредит у повному обсязі не погашений, що підтверджується наданою відповідачем випискою, заочне рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором, виконано позивачем у червні 2017 року, борг стягнутий станом на 20 серпня 2014 року, договір не був розірваний і дія його не зупинена. Із зазначеним колегія суддів не може погодитися в повній мірі, враховуючи нижче викладене. У випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням. Відсутність такої вимоги не покладає на позичальника будь-яких зобов`язань щодо дострокового повернення будь-яких сум, які, на думку кредитора, підлягають сплаті, крім тих, які підлягають сплаті на час пред`явлення вимоги. Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця. При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою. Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору він діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, а згідно з пунктом 27 договору іпотеки його термін дії - до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року у справі № 127/27367/14-ц, що згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для справи, яка розглядається, обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» викладено наступним чином: «між сторонами 19.05.2005 року було укладено кредитний договір №VIН0GK02020460, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав у банку кредит у розмірі 9 800,00 доларів США на придбання нерухомості, з процентною ставкою 1,00% річних. Термін повернення кредиту 17.01.2010 року. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 доларів США». У мотивувальній частині цього заочного рішення зазначено, що за відповідачем за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 станом на 20 серпня 2014 року рахується заборгованість в сумі 7 162,78 дол. США, що складається з 3 352,78 дол. США - заборгованості за кредитом, 2 312,43 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 604,47 дол. США - заборгованості по комісії за користування кредитом, 893,10 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Згідно з резолютивною частиною заочного рішення від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 січня 2005 року № VIH0GK02020460 у розмірі 7 162,78 дол. США, що за курсом 13,22 грн за один долар США, встановленим розпорядженням Національним банком України від 20 серпня 2014 року, становить 94 691,95 грн. Отже, при прийнятті заочного рішення судом установлено, що ОСОБА_1 не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим вже після закінчення строку кредитування станом на 20 серпня 2014 року у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 7 162,78 дол. США, що включає в себе 3 352,78 дол. США безпосередньо заборгованості за кредитом. Заочне рішення суду набрало законної сили, виконавчий лист пред`явлений до виконання і в зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 боргу в сумі 94 691,95 грн виконавче провадження закінчене, про що прийнято постанову від 16 червня 2017 року. Водночас у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) (пункти 55, 56). Також відповідач згідно із випискою відповідача, що міститься в матеріалах справи, продовжував нараховувати проценти (на залишок простроченої заборгованості за кредитом) і після 17 січня 2010 року (закінчення строку кредитування), і після винесення судом заочного рішення на користь Банка, про що свідчать суми у відповідних колонках «Нараховано процентів на залишок поточної заборгованості за кредитом», «Нараховано процентів на залишок простроченої заборгованості за кредитом» і «Загальний залишок заборгованості за процентами». Водночас припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи наведені суперечності, без з`ясування питання, чи дійсно за заочним рішенням суду від 02 лютого 2015 року з ОСОБА_1 стягувалась вся сума заборгованості за кредитним договором чи лише її частина, чи мало місце пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів шляхом подання Банком позову про стягнення заборгованості із позичальника станом на 20 серпня 2014 року у взаємозв`язку з умовами кредитного договору, чи є повністю погашеною заборгованість позичальника згідно з умовами наданого йому Банком кредиту саме в доларах США та частини третьої статті 1049 ЦК України (позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок) не можна дійти беззаперечного висновку про те, що основне зобов`язання ОСОБА_1 не припинене, про що передчасно зазначають суди першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене вище, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення. Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик Джерело: ЄДРСР 90563008

ПОСТАНОВА Іменем України 7 квітня 2020 року м. Київ Справа № 743/534/16-ц Провадження № 14-689цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О. С., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 . 1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки. 1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження. 2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат. 2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою. 2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів». 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства. 3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати. 4. Рух справи в суді касаційної інстанції 4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції. 4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду. 4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України. 4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства. 4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження. 5. Фактичні обставини справи 5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. 5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 . 5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1 5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій. 6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності. 6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції. 6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами. 6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. 6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції. 6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). 6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України). 6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України. 6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими. 6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції. 6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг. 6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». 6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. 6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими. 6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). 6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України). 6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»). 6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором. 6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів. 6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання. 6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. 6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. 6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. 6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. 6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно. 6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності. 6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). 7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити. 8. Щодо розподілу судових витрат 8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати. Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Ткачук Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. Гриців Н. П. Лященко Д.А. Гудима О. Б. Прокопенко В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О.М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 89180559

Постанова Іменем України 26 лютого 2020 року м. Київ справа № 203/3364/17 провадження № 61-7376св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (після заміни ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року правонаступником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА»), розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року в складі судді Єдаменка С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П., ВСТАНОВИВ : Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Банк Форум», в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та ПАТ «Банк Форум» було укладено генеральний договір про надання кредитної лінії. В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним та ПАТ «Банк Форум» було укладено договір іпотеки від 13 грудня 2013 року, за яким квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, була передана в іпотеку у забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІК ТАЙС». В ході провадження в господарській справі №904/7520/15 про банкрутство ТОВ «ЗОДІК ТАЙС» вказане підприємство було визнано банкрутом та ліквідоване. Зобов`язання за іпотечним договором також є погашеним, оскільки в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» після ліквідації боржника-банкрута його зобов`язання вважаються погашеними, а іпотека є похідним зобов`язанням від основного. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають, оскільки визначити правову природу зобов`язань позивача перед відповідачем (за договором іпотеки чи за договором іпотеки та судовим рішенням) неможливо. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Кіровського районного суду місті Дніпропетровська від 25 січня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення юридичної особи - боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку. Крім того, рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і стягнуто з останнього на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року у розмірі 3 171 846,08 грн, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим відмовлено. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, задовольнити позов у повному обсязі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не повно з`ясували фактичні обставини справи, не надали оцінки всім його доводам та не дослідили надані ним докази. Судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме частини першої статті 592, частини першої статті 609 ЦК України, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 263 ЦПК України. Суди не прийняли до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-129цс12. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕСТА» (далі - ТОВ «ФК «ВЕСТА») про заміну сторони правонаступником, залучено до участі у цій справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ТОВ «ФК «ВЕСТА». Відзив/заперечення на касаційну скаргу У липні 2019 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «ВЕСТА» надійшов відзив,в якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, а тому відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону вона розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення. Судами встановлено, що 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» укладений генеральний договір про надання кредитної лінії. 13 листопада 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» був укладений договір № 6-00801/13/14-LL до генерального договору від 13 листопада 2013 року, вказана обставина була встановлена рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 203/3035/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» про визнання договорів недійсними. Вказане рішення суду набрало законної сили. 13 грудня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №3-0443/13/14-ІР, за умовами якого ОСОБА_1 у рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» перед ПАТ «Банк Форум» за генеральним договором від 13 листопада 2013 року та всіх договорів щодо проведення кредитних операцій в рамках генерального договору передав в іпотеку власну квартиру АДРЕСА_1 . Відомості про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 13 грудня 2013 року запис про іпотеку №3835946, що підтверджується копією витягу № 14573084. У забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за генеральним договором, між ПАТ «Банк Форум» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки №3-0400/13/14-Р від 13 листопада 2013 року, згідно якого ОСОБА_1 поручається перед кредитором за виконання ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» зобов`язань за генеральним договором від 13 листопада 2013 року, включаючи всі договори щодо проведення кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору з урахуванням дійсних та/або можливих змін та/або доповнень, внесених та/або таких, що можуть бути внесені в майбутньому до генерального договору та/або договорів щодо кредитних операцій, укладених в рамках генерального договору. У разі порушення ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» забезпечених порукою згідно з договором поруки зобов`язань за генеральним договором ОСОБА_1 та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» відповідають перед ПАТ «Банк Форум» як солідарні боржники, а ПАТ «Банк Форум» відповідно має право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання до будь-кого з них окремо. Відповідно пункту 3.1.4. договору поруки ОСОБА_1 зобов`язаний протягом трьох робочих днів від дати отримання письмової вимоги Позивача щодо необхідності виконання забезпечених порукою зобов`язань (відповідної частини) виконати відповідні зобов`язання (його частину) за ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» шляхом сплати коштів, в рахунок повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) в сумі та за реквізитами, вказаними у вимозі ПАТ «Банк Форум». Рішенням Амур-Нижньодніпровським районного суду міста Дніпропетровська 03 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року, позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за генеральним договором від 13 листопада 2013 року в розмірі 3 171 846,08 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 500 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 474 829,29 грн, пеня - 197 016,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 800,00 грн. У зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про визнання договору поруки припиненим, відмовлено. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки (стаття 1054 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до статті 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» (далі -Закон) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону). Згідно із абзацом другим частини першої статті 17 Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (частина перша статті 609 ЦК України). Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у справі № 904/7520/15 ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року у справі № 904/7520/15 було затверджено ліквідаційний баланс ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» та вказане підприємство ліквідоване як юридична особа. Відповідно до вимог статті 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про її припинення. Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» значиться припиненим як юридична особа з 31 січня 2017 року. З цього часу відповідно до статті 609 ЦК України припинилось і основне зобов`язання цієї юридичної особи як боржника за кредитним договором від 13 листопада 2013 року, укладеним між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС». Одночасно з припиненням основного зобов`язання за кредитним договором відповідно до припису частини першої статті 17 Закону припинилось і додаткове (похідне) зобов`язання ОСОБА_1 за договором іпотеки від 13 грудня 2013 року, укладеним між ним і ПАТ «Банк Форум». Оскільки на час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання іпотеки припиненою (15 вересня 2017 року) основне зобовязання за кредитним договором і додаткове зобовязання за іпотечним договором, надане позивачем в забезпечення виконання основного зобовязання, припинились, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав належать до задоволення. Висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для припинення іпотеки з посиланням на те, що ПАТ «Банк Форум» реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_1 , як до солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС», ще до припинення цієї юридичної особи, а тому припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - солідарного боржника ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС» за цим зобов`язанням за вказаних обставин не припиняє іпотеку, є помилковими, оскільки правовідношення, що виникло із договору іпотеки є самостійним і відмінним від договору поруки. Кредитор (ПАТ «Банк Форум») до дня ліквідації (припинення) юридичної особи-боржника (ТОВ «ЗОДІАК ТОЙС»), тобто в період дії основного зобов`язання, не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що зумовлює припинення іпотеки внаслідок припинення забезпеченого нею основного зобов`язання. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що припинення юридичної особи - боржника за основним зобов`язанням і його виключення з Реєстру припиняє іпотеку, оскільки кредитор до виключення боржника з цього Реєстру (під час існування основного зобовязання) не реалізував своє право щодо іпотекодавця, не пред`явивши до нього позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове він відповідно змінює розподіл судових витрат. При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 280,00 грн судового збору. Таким чином, з ПАТ «Банк Форум» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 280,00 грн. Керуючись статтями 400(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання іпотеки припиненою та припинення обтяження майнових прав задовольнити. Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 3-0443/13/14-ІР від 13 грудня 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум»; припинити обтяження майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 шляхом вилучення відповідним записів з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та з державного реєстру іпотек. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. М. Русинчук Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков Джерело: ЄДРСР 87984982

Державний герб України Постанова Іменем України 17 квітня 2018 року м. Київ Справа № 522/407/15-ц Провадження № 14-53 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д. А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянуласправу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі також - позивач) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року, ухвалене суддею Домусчі Л. В., та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Журавльова О. Г., Ісаєвої Н. В., Комлевої О. С. Учасники справи: - позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», - відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, - третя особа без самостійних вимог: Перша одеська державна нотаріальна контора. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі разом - спадкоємці), третя особа - Перша одеська державна нотаріальна контора, про звернення стягнення на предмет іпотеки (спадкове майно) та визнання на нього права власності. 2. Позовна заява мотивована такими обставинами: 2.1. 24 грудня 2007 року ОСОБА_9 (далі - позичальник) та Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - кредитодавець), уклали кредитний договір № 1501/1207/71-263 (далі - кредитний договір). За його умовами позичальник отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних протягом усього строку користування кредитом і з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року. 2.2. 24 грудня 2007 року для забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 1501/1207/71-263-Z-1 (далі - договір іпотеки). Предметом іпотеки є належна на праві власності позичальникові квартира АДРЕСА_12 (далі - предмет іпотеки). 2.3. 28 листопада 2012 року кредитодавець і позивач уклали договір факторингу № 15, відповідно до умов якого на користь позивача було відступлено право вимоги за кредитним договором. 2.4. У листопаді 2014 року позивач дізнався про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник померла. Станом на 22 листопада 2010 року заборгованість за кредитним договором становила 99 743,14 доларів США, що було еквівалентно 1 572 973,36 грн, і складалася вона з: основного боргу у сумі 97 538 доларів США, еквівалентних 1 538 197,77 грн; заборгованості з відсотків у сумі 1 941,43 доларів США, еквівалентних 30 616,82 грн; пені - 263,71 доларів США, еквівалентних 4 158,77 грн. 2.5. 17 листопада 2014 року позивач звернувся до Першої одеської державної нотаріальної контори з претензією кредитора. З листа Першої одеської державної нотаріальної контори від 18 листопада 2014 року вих. № 2522/02-14 стало відомо, що 6 березня 2012 року на предмет іпотеки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 (1/5 частки спадкового майна), ОСОБА_4 (2/5 частки спадкового майна), ОСОБА_5 (2/5 частки спадкового майна). ОСОБА_3 було роз'яснено, що він успадковує майно, обтяжене боргом, і що обтяження майна іпотекою залишається чинним після отримання свідоцтва про право на спадщину та до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. 2.6. Відповідно до звіту про оцінку майна ринкова вартість предмета іпотеки, переданого позивачу, станом на 30 січня 2015 року становила 1 401 254,00 грн, що не перевищувало заборгованість відповідачів перед позивачем. 2.7. У зв'язку з тим, що заборгованість за кредитним договором не була погашена, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. 3. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості спадкоємців за кредитним договором шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки. 4. У березні 2015 року спадкоємці звернулися до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання останнього таким, що втратив право вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки. 5. Позовні вимоги вони мотивували такими обставинами: 5.1. ОСОБА_3 та його сини - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - є спадкоємцями позичальника, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 5.2. Після смерті позичальника ОСОБА_3 письмово повідомив кредитодавця про смерть його дружини та надав до кредитної справи копію відповідного свідоцтва про смерть із заявою щодо переоформлення кредитного договору на нього. 5.3. 6 березня 2012 року Перша одеська державна нотаріальна контора письмово повідомила кредитодавця про видачу спадкоємцям свідоцтв про право власності на спадщину на предмет іпотеки після смерті позичальника. 5.4. Позивач пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли у спадщину предмет іпотеки, з порушенням строків, визначених статтею 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 16 грудня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову; зустрічний позов задовольнив: визнав позивача таким, що позбавлений права вимоги до спадкоємців померлого позичальника. 7. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові мотивоване тим, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли обтяжену іпотекою спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, і згідно з частиною четвертою цієї статті він втратив право вимоги. 8. Задовольняючи зустрічний позов, суд вказав, що позивач за первісним позовом не спростував належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_3 у березні 2010 року повідомив кредитодавця про смерть позичальника, а набувши право вимоги кредитодавця до спадкоємців позичальника у 2012 році, позивач скористався цим правом лише у 2014 році з пропуском строків, передбачених статтею 1281 ЦК України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 27 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про задоволення первісних позовних вимог і про відмову у задоволенні зустрічного позову. У рахунок погашення заборгованості спадкоємців позичальника перед позивачем за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 10. 14 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд справи) 11. 29 травня 2017 року Апеляційний суд Одеської області рішенням скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року в частині задоволення зустрічного позову й ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 12. Рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив факт пропуску кредитором преклюзивного строку та відмовив у первісному позові саме з підстав, з яких заявлений зустрічний позов. А тому немає необхідності у задоволенні зустрічних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 13. 23 червня 2017 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 14. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у повному обсязі та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову, а також задовольнити первісний позов у повному обсязі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 15. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. У цій ухвалі суд вказав на те, що є обґрунтовані правові підстави для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16 висновку щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме від висновку про те, що строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який перейшло до спадкоємців, встановлюється загальними положеннями про позовну давність, а не статтею 1281 ЦК України. 17. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що у разі коли спадкодавець є одночасно боржником за основним зобов'язанням та іпотекодавцем, недотримання строків звернення кредитора з вимогами до спадкоємців відповідно до статті 1281 ЦК України має наслідком припинення основного зобов'язання та припинення іпотеки спадкового майна як похідного зобов'язання. 18. В ухвалі від 1 лютого 2018 року звертається увага на те, що суд першої інстанції у справі № 522/407/15-ц врахував інший правовий висновок Верховного Суду України, встановивши факт відсутності у кредитора (позивача) права вимоги до спадкоємців за іпотечними зобов'язаннями з підстав, передбачених частиною четвертою статті 1281 ЦК України. Апеляційний суд з такими висновками районного суду погодився. 19. Мова йде про висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15. У цій справі Верховний Суд України зазначив, що «оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців». 20. Натомість, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16, на який посилається позивач у касаційній скарзі, полягає у тому, що «правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України)». Крім того, Верховний Суд України у справі № 6-31цс16 вказав, що стаття 17 Закону України «Про іпотеку» передбачає підстави припинення іпотеки, однак такої підстави як смерть іпотекодавця, положення цієї статті не містять. 21. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що викладений у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15 висновок Верховного Суду України про застосування положень статті 1281 ЦК України при вирішенні питання щодо звернення стягнення на спадкове іпотечне майно є протилежним до викладеного у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16 висновку Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах. 22. Крім того, в ухвалі від 1 лютого 2018 року вказано, що «різна судова практика при вирішені питання щодо строку, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою до спадкоємця про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може забезпечити розумну передбачуваність судових рішень». 23. З огляду на це Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду констатував, що необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 24. Позивач вказує на те, що вимога до спадкоємців була направлена ще кредитодавцем у межах встановленого законом строку. Вважає, що про це свідчить заява ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року, в якій він у зв'язку з набуттям спадщини та обтяженням на неї за договором іпотеки просив, зокрема, врегулювати відносини щодо погашення кредиту у добровільному порядку шляхом встановлення графіку погашення із розстроченням. Заява ОСОБА_3 про прийняття зобов'язань за кредитним договором, на думку позивача, є підтвердженням отримання вимоги кредитора до спадкоємців згідно з положеннями статті 1281 ЦК України. Крім того, ОСОБА_3 був також обізнаний із обтяженнями щодо спадкового майна при отриманні свідоцтва про право на спадщину. 25. Суди попередніх інстанцій, на думку позивача, дійшли помилкових висновків про пропуск кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-31цс16). (2) Позиція інших учасників справи (2.1) Позиція відповідачів 26. 29 вересня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, якими у позові до спадкоємців відмовлено. 27. Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_3 вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права вимоги до спадкоємців позичальника через пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України. 28. Інші відповідачі позицію щодо касаційної скарги не висловили. (2.2) Позиція третьої особи без самостійних вимог 29. Третя особа без самостійних вимог позицію щодо касаційної скарги не висловила. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій 30. Спір виник між сторонами з приводу погашення заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за позивачем. Натомість, за зустрічним позовом вимоги стосувалися визнання позивача таким, який втратив право вимоги до спадкоємців. 31. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальникпомерла. Після її смерті відкрилась спадщина на предмет іпотеки. 32. 6 березня 2012 року державний нотаріус Першої одеської державної нотаріальної контори видав свідоцтво про право на спадщину за законом, про що листом того ж дня повідомив кредитодавця. 33. 8 травня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до кредитодавця із листом, в якому повідомив, що успадкував від позичальника предмет іпотеки. Крім того, у зв'язку з набуттям спадщини, обтяженої іпотекою, просив кредитодавця укласти договір про добровільне погашення боргу із розстроченням. 34. 28 листопада 2012 року позивач набув право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу № 15, укладеного з кредитодавцем. Натомість, спадкоємці стали правонаступниками прав та обов'язків померлого позичальника щодо спадкового майна - предмета іпотеки, обтяженого для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. 35. Оскільки спадкоємці зобов'язання за кредитним договором не виконували, 23 грудня 2014 року позивач згідно з приписами статей 37 і 40 Закону України «Про іпотеку» й умовами кредитного договору надіслав на адресу спадкоємців повідомлення про необхідність погашення боргу та звільнення предмета іпотеки. 36. Позивач вважає, що 14 січня 2015 року звернувся до суду з позовом до спадкоємців у межах загальної позовної давності, а тому не прострочив звернення до боржника із вимогою про повернення кредиту. Аргументує свою позицію висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16. 37. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 38. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 39. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 40. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 41. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 42. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 43. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 44. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. 45. З огляду на вказане, а також враховуючи невідповідність між висновком Верховного Суду України щодо застосування статті 1281 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15, і висновком Верховного Суду України щодо застосування вказаної статті, викладеним у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-31цс16, Велика Палата Верховного Суду відступає у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) від останнього. 46. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 47. У справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53 цс 18) позивач 28 листопада 2012 року набув у кредитодавця право вимоги щодо предмета іпотеки на підставі договору факторингу. На той час згідно з листом ОСОБА_3 від 8 травня 2012 року кредитодавець знав про набуття спадкоємцями предмета іпотеки. Проте позивач вимогу про погашення боргу та звільнення предмета іпотеки надіслав спадкоємцям лише 23 грудня 2014 року, тобто пропустивши строки, визначені статтею 1281 ЦК України. Вказане позбавляє позивача права відповідної вимоги до спадкоємців. 48. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, а позивач не довів факт пред'явлення вимоги кредитодавцем до спадкоємців у межах строків, визначених статтею 1281 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті ОСОБА_3 листом від 8 травня 2012 року, скерованим на адресу кредитодавця, повідомив останнього про набуття предмета іпотеки у спадщину. Будь-яка інформація про пред'явлення кредитодавцем вимоги до спадкоємців у вказаному листі відсутня. 49. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення, висловлені позивачем у касаційній скарзі, щодо своєчасного пред'явлення вимоги до спадкоємців і погоджується з аргументами судів першої й апеляційної інстанцій щодо втрати позивачем права вимоги до спадкоємців. 50. З огляду на вказане рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року необхідно залишити без змін. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 51. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 52. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року є правильним по суті рішенням і залишає його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати у сумі 438,40 грн, понесені ОСОБА_3 за подання касаційної скарги, за результатами розгляду якої 14 грудня 2016 року була постановлена ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід покласти на позивача. (3) Висновки про правильне застосування норм права 55. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 55.1. У разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 55.2. Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 55.3. Спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 55.4. Спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 55.5. Кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 55.6. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. 56. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. 57. Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. 58. Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців»не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 59. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. 60. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 61. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 62. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відмовити. 2. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2017 року залишити без змін. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (адреса: вулиця Щорса, будинок 31, місто Київ, 01133; ідентифікаційний код: 38004195) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_12; індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1) 438,40 грн. відшкодування витрат за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений і підписаний 17 квітня 2018 року. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвО. Г. Яновська Л. М. Лобойко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73469649

Постанова Іменем України 04 вересня 2019 року м. Київ справа № 372/3223/16-ц провадження № 61-1432св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», відповідач - ОСОБА_2 третя особа - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов мотивовано тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати останньому грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 09 червня 2023 року. Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 В зв`язку з порушення умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 676 013,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 квітня 2016 року еквівалентно 17 442 017,21 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути судовий збір у розмірі 261 630,26 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову. Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які б підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та суму нарахованої ним заборгованості. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, з урахуванням постанови апеляційного суду Київської області про виправлення описки від 22 грудня 2017 року про виправлення описки, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 10 червня 2008 року № 10-29/7325 в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 дол. США та має заборгованість у розмірі 17 442 017,21 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом їх продажу ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною предметів іпотеки: житловий будинок - на рівні не нижче за 4 698 219,67 грн, а земельної ділянки - на рівні не нижче за 249 962,13 грн від 10 червня 2008 року відповідно до іпотечного договору № 02-10/2233, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 549 423,55 грн судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Короткий зміст вимог касаційної скарги У січня 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, натомість суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Крім того, суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості позичальника, а тому позовні вимоги є необґрунтованими. Апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, зважаючи на те, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 23 січня 2009 року, а тому звернувшись до суду з вказаним позовом лише в листопаді 2016 року, позивач пропустив строк позовної давності. У березні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказав на те, що доводи касаційної скарги є безпідставним та надуманими, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7325, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, строком до 09 червня 2023 року. 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 02-10/2233. В іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з розрахунком заборгованості відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, допустив утворення заборгованості, яка становить 676 013,40 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 341 104,62 дол. США. 15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з листом № 19.301-86/10924 в якому повідомив останньому, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам. Аналогічна вимога 15 жовтня 2013 року була направлена ОСОБА_2 яка згідно із зворотним повідомленням отримала її 26 жовтня 2013 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14. 15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінило строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листом № 19.301-86/10924 в якому запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам. Згідно копією зворотного повідомлення ОСОБА_1 отримав вказаний лист 26 жовтня 2013 року (а. с. 62). Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ., в поданих до суду запереченнях на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на зазначене вище уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам у справі, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності. Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та виклав резолютивну частину рішення, визначивши спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив. У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19 зазначено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону). За таких обставин, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів, однак апеляційний суд визначив спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив, а саме шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (стаття 367 ЦПК України), обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, постанова апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 рокувідповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково. Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило http://reyestr.court.gov.ua/Review/84343934

Постанова Іменем України 27 березня 2019 року м. Київ Справа № 711/4556/16-ц Провадження № 14-88 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до ОСОБА_2 (далі також - позичальник), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірина Петрівна (далі також - нотаріус), про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Колодою Л. Д., й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Карпенко О. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 16 травня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом,в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просив : 1.1. Визнати припиненими зобов`язання за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Кредитпромбанк» із позивачем і посвідченим та зареєстрованим нотаріусом у реєстрі за № 9016 (далі - іпотечний договір). 1.2. Застосувати наслідки припинення іпотечного договору та зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження (далі - заборона відчуження) земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка), шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису № 6295098 та виключення з Державного реєстру іпотек запису № 5943254. 1.3. Зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачеві оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року (далі - державний акт). 1.4. Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» 700 000 грн як відшкодування заподіяної моральної шкоди. 2. Мотивував позов такими обставинами : 2.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 49.36/77/07-Сз (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 700 000 грн терміном до 23 грудня 2019 року включно. 2.2. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «Кредитпромбанк» цього ж дня уклало з позивачем іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку земельну ділянку, а нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Крім того, згідно з іпотечним договором позивач передав банку оригінал державного акта. 2.3. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всі права й обов`язки кредитора за кредитним та іпотечним договорами. 2.4. 23 березня 2016 року позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» про повернення йому оригіналу державного акта та про виключення записів про обтяження земельної ділянки у зв`язку з повним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором. 2.5. ПАТ «Дельта Банк» відмовилося виконати вимоги позивача. 2.6. Відмовою повернути оригінал державного акта ПАТ «Дельта Банк» заподіяло позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності, а тому ПАТ «Дельта Банк» має відшкодувати завдану моральну шкоду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 18 жовтня 2016 року Придніпровський районний суд м. Черкас ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково : 3.1. Визнав припиненими зобов`язання за іпотечним договором. 3.2. Зобов`язав нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек. 3.3. Зобов`язав ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта. 3.4. Відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди. 4. Мотивував рішення так : 4.1. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник повністю виконав його зобов`язання; сума заборгованості за кредитом і відсотками повністю погашена. 4.2. Вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором, застосування наслідків припинення останнього та про повернення державного акта є обґрунтованими, оскільки відпала необхідність забезпечувати основне зобов`язання. 4.3. Вимога про стягнення відшкодування моральної шкоди є безпідставною, оскільки спірні правовідносини пов`язані з іпотечним договором, а відшкодування моральної шкоди у такому випадку закон не передбачає. Окрім того, ні здоров`ю, ні майну позивача шкода завдана не була. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 10 лютого 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 6. Мотивував ухвалу так : 6.1. Суд першої інстанції дійшов аргументованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. 6.2. Спір не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства. За суб`єктним складом сторін і характером їх правовідносин спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У березні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. 8. Просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року, а провадження у справі закрити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Обґрунтував ухвалу тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. ПАТ «Дельта Банк» мотивує касаційну скаргу порушеннями судами норм процесуального права, а саме : 11.1. ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процесі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В. В. (далі - уповноважена особа Фонду) на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року № 328. Фонд є юридичною особою публічного права, а уповноважена особа - його працівником. Тому позов до неї є позовом до Фонду, який треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, тоді як позивач заявив вимоги виключно до ПАТ «Дельта Банк» і нотаріуса. 11.2. Суди зобов`язали нотаріуса виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, хоча нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду. (2) Позиції інших учасників справи 12. Позивач, ОСОБА_2 і нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин. 16. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 17. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 18. Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 19. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції). 20. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакціївизначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 21. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 22. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 23. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. 24. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час постановлення судових рішень судами першої й апеляційної інстанцій. 25. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17). 26. У суді першої інстанції (а. с. 121-124), в апеляційній скарзі (а. с. 149-153) та у касаційній скарзі (а. с. 205-209) ПАТ «Дельта Банк» вказувало, що воно перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду. 27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а правовідносини між Фондом і вкладником в межах гарантованої державою граничної суми відшкодування за вкладом, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 20 червня 2018 року у справах № 805/2090/17-а і № 820/3664/16, від 27 червня 2018 року у справі № 813/2943/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 818/53/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 761/15111/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18). 28. Однак, позивач у цій справі не є вкладником банку і звернувся до суду з вимогами про визнання зобов`язань припиненими, зобов`язання зняти заборону відчуження земельної ділянки, повернути оригінал правовстановлюючого документа та про відшкодування моральної шкоди. У цих правовідносинах, як і у правовідносинах з включення вимог вкладника до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують гарантовану державою граничну суму відшкодування (див., зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 642/6117/17), Фонд (його уповноважена особа) виконує не владні управлінські функції, а представляє інтереси банку-відповідача як сторони відповідного договору. Такі спори є приватноправовими та залежно від суб`єктного складу мають розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. 29. Окрім того, уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 84-93 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц та у пунктах 16-25 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17). 30. З огляду на вказане довід касаційної скарги про публічно-правовий характер спірних правовідносин через те, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процедурі ліквідації, а управління банком здійснює уповноважена особа Фонду, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. Оскільки спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, пов`язаний із захистом його речового права, належністю виконання кредитного й іпотечного договорів, цей спір виник з цивільних правовідносин і не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері відносин публічно-правових. Тому з огляду на суб`єктний склад учасників спору Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій правильно розглянули справу за правилами цивільного судочинства. 31. Стосовно доводу ПАТ «Дельта Банк» про те, що нотаріус є суб`єктом делегованих владних повноважень, з огляду на що його дії слід оскаржувати до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що нотаріус не є стороною спору стосовно заборони відчуження земельної ділянки. У цій справі вирішується спір про цивільне право на земельну ділянку між позивачем, який вимагає, зокрема, виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів щодо її обтяження, та ПАТ «Дельта Банк» як правонаступника ПАТ «Кредитпромбанк», в інтересах якого зареєстроване це обтяження. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування запису щодо державної реєстрації обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстроване (див. пункти 51 і 58 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16). (1.2) Щодо суті позовних вимог 32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини друга та третя статті 400 ЦПК України). (1.2.1) Щодо визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором 33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили : 33.1. 24 грудня 2007 року ВАТ «Кредитпромбанк» уклало із ОСОБА_2 кредитний договір, а з позивачем - іпотечний договір. 33.2. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк» уклало із ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всіх прав і обов`язків кредитора за кредитним та іпотечним договорами. 33.3. Основне зобов`язання (зобов`язання за кредитним договором) припинилося з 23 березня 2016 року у зв`язку з повним виконанням позичальником його обов`язків за цим договором перед ПАТ «Дельта Банк». Отже, внаслідок повного виконання основного зобов`язання припиняється забезпечення його іпотекою, також припиняється обтяження земельної ділянки забороною її відчуження. 34. Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 35. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). 36. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). 37. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. 38. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). 39. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). 40. Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 41. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). 42. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). 43. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц). 44. Суди встановили факт припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з його повним і належним виконанням позичальником. Цю обставину, як і відсутність у ПАТ «Дельта Банк» фінансових та майнових претензій до позичальника (відображену у довідці ПАТ «Дельта Банк» від 30 березня 2016 року за вих. № 05-3261366) учасники справи не оспорювали. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає по суті правильними висновки судів про задоволення вимоги позивача про визнання зобов`язань за іпотечним договором припиненими. (1.2.2) Щодо зняття заборони відчуження земельної ділянки та виключення відповідних записів з державних реєстрів 45. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору). 46. Суди встановили, що, посвідчивши іпотечний договір, нотаріус наклав заборону відчуження земельної ділянки. Це відповідає пункту 2.4 іпотечного договору, згідно з яким при його посвідченні нотаріус накладає таку заборону до моменту повного виконання зобов`язань позичальником перед іпотекодержателем за кредитним договором. 47. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»). 48. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 49. Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном. 50. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив вимогу позивача зобов`язати нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і з Державного реєстру іпотек. 51. Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем, а не третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору. 52. Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Аналогічний припис закріплений у частині другій статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 53. Позивач визначив відповідачами ПАТ «Дельта Банк» і позичальника, а нотаріус має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача та не є стороною спору (див. пункт 31 цієї постанови). Тому суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зобов`язавши нотаріуса до вчинення вказаних у рішенні дій. Це порушення суд апеляційної інстанції не виправив. 54. З огляду на це, враховуючи процесуальний статус учасників справи, а також наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки (пункт 44 цієї постанови), суди мали ухвалити рішення, яким зняти заборону відчуження земельної ділянкита виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. (1.2.3) Щодо вимог про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про стягнення відшкодування моральної шкоди 55. Позивач зазначав, що ПАТ «Дельта Банк» відмовилося повернути йому оригінал державного акта, і така відмова заподіяла позивачеві фізичні та душевні страждання, тяжкі переживання щодо долі його приватної власності. Тому він просив суд зобов`язати ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал акта та стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь відшкодування моральної шкоди у сумі 700 000 грн. 56. Суди встановили такі обставини : 56.1. Згідно з пунктом 2.6 іпотечного договору на період його дії іпотекодавець передає за актом прийому-передачі іпотекодержателю оригінал державного акта, а після повного виконання боржником умов кредитного договору іпотекодержатель зобов`язаний протягом двох робочих днів повернути за актом прийому-передачі іпотекодавцеві державний акт; 56.2. Відповідно до акта прийому-передачі від 24 грудня 2007 року й акта прийому-передачі від 7 лютого 2008 року позивач передав ВАТ «Кредитпромбанк» оригінал державного акта. 57. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив вимогу позивача про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта. Проте суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи є як акт прийому-передачі від 24 грудня 2007 року, складений і підписаний ВАТ «Кредитпромбанк» з позивачем про передання останнім і прийняття першим оригіналу державного акта (а. с. 25), так і акт прийому-передачі від 7 лютого 2008 року, відповідно до якого ВАТ «Кредитпромбанк» передав, а позивач прийняв оригінал державного акта (а. с. 26). 58. Окрім того, суди вважали доведеною обставину звернення позивача до ПАТ «Дельта Банк» 23 березня 2016 року, зокрема, про повернення оригіналу державного акта. Однак у відповіді ПАТ «Дельта Банк» від 24 березня 2016 року за вих. № 2705 (а. с. 29), яка була адресована позичальникові і яку позивач долучив до позовної заяви на підтвердження наведеної вище обставини, відсутня інформація щодо оригіналу державного акта. 59. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути оригінал державного акта зроблений з порушенням норм процесуального права: суди не дослідили належним чином вищевказані докази. Отже, рішення судів попередніх інстанцій у цій частині необхідно скасувати з направленням справи у відповідній частині на новий розгляд. 60. Оскільки позивач обґрунтував вимогу про стягнення з ПАТ «Дельта Банк» відшкодування моральної шкоди саме його відмовою повернути державний акт, а цю обставину суди встановили з порушенням норм процесуального права, то рішення судів у частині зазначеної вимоги також слід скасувати із направленням справи у цій частині на новий розгляд. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 61. Згідно з пунктами 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу повністю на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 62. Відповідно до пунктів 1 і 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази чи необґрунтовано відхилив заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 63. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. 64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 65. Оскільки суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства, однак, з огляду на наведені вище мотиви, допустили порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення (не дослідили всі зібрані у справі докази) та неправильно застосували норм матеріального права, касаційна скарга є частково обґрунтованою. 66. Тому рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року необхідно скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання нотаріуса зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек і ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання ПАТ «Дельта Банк» повернути позивачу оригінал державного акта та про відмову у стягнення відшкодування моральної шкоди і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором залишити без змін. (2.2) Щодо судових витрат 67. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору. (3) Висновки щодо застосування норм права 68. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). 69. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). 70. Належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Керуючись статтею 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, статтями 411, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. 2. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 18 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 10 лютого 2017 року : 2.1. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Міняйло Ірини Петрівни зняти заборону відчуження земельної ділянки та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису та Державного реєстру іпотек; ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити частково: зняти заборону відчуження земельної ділянки площею 720 кв. м з кадастровим номером 7110136700:03:021:0065, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6295098 і виключити з Державного реєстру іпотек запис № 5943254. 2.2. Скасувати у частині задоволення вимоги про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» повернути ОСОБА_1 оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 620757 , виданого 10 жовтня 2007 року, та у частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди; у цих частинах справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 2.3. Залишити без змін у частині задоволення вимоги про визнання припиненими зобов`язань за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року № 49.12/77/1717/07, укладеним Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» із ОСОБА_1 . Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко О. С. Золотніков Л. І. Рогач О. Р. Кібенко І. В. Саприкіна В. С. Князєв О. М. Ситнік Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2019 року м. Київ Справа N 668/9978/15-ц Провадження N 14-124цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Гаврилова Д.В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Орловської Н.В., Кутурланової О.В., Майданіка В.В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - кафе швидкого харчування, що розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. Позивач посилався на те, що 19 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (далі - АКБ "Імексбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) був укладений договір відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 250 тис. доларів США терміном до 18 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії між АТ "Імексбанк" та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року, зареєстрований приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стаднік І.В., реєстровий N 3404. Предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору є магазин продовольчих товарів з кулінарією та баром загальною площею 696,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний об'єкт без дозволу АТ "Імексбанк" був самовільно реконструйований боржником ФОП " ОСОБА_5 " та перебудований у кафе швидкого харчування. Рішенням господарського суду Херсонської області у справі N 11/216-08 від 26 червня 2008 року за ФОП " ОСОБА_5 " визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе швидкого харчування за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 683,5 кв. м з урахуванням перетворення, переобладнання об'єкта, до якого належить в тому числі новостворені підвал площею 11,4 кв. м (приміщення N 1), кабінет площею 8,1 кв. м (приміщення N 17), сходи площею 3,8 кв. м (приміщення N 18). Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11 травня 2011 року порушено провадження у справі N 5024/831/2011 про банкрутство ФОП " ОСОБА_5 ". Ухвалою цього ж суду від 30 січня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до третьої черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Предмет іпотеки АТ "Імексбанк" був включений до складу ліквідаційної маси банкрута. В ході процедури банкрутства ФОП "ОСОБА_5 " 12 грудня 2012 року було призначено перші торги з продажу спірного майна боржника за ціною 3 млн 301 тис. 401 грн 67 коп. Торги не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. 25 грудня 2012 року призначені повторні торги за ціною 2 млн 476 тис. 51 грн 25 коп. Торги відбулися, проте покупцем не було виконано умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного за підсумками торгів, вартість майна у встановлені строки сплачена не була. У порушення Порядку продажу майна банкрута, затвердженого комітетом кредиторів, порядку продажу майна, встановленого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" 10 жовтня 2013 року торговою біржею було складено протокол повторних біржових торгів N Б-111/28-13, переможцем яких визнано ОСОБА_7 за ціною 500 тис. грн (ці кошти також не було сплачено на рахунок банкрута). АТ "Імексбанк" спільно з арбітражним керуючим Марченко С.О. оскаржили правомірність складання протоколу в судовому порядку в господарському суді Херсонської області. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, визнано недійсним протокол N Б-111/28-13 від 10 жовтня 2013 року біржових торгів, організованих товарною біржею "Херсонська обласна товарна біржа" про визначення переможця торгів учасника під N 2 ОСОБА_7 по купівлі спірного нежитлового приміщення. Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_4 як дружина ОСОБА_5 не заперечувала щодо передачі майна в іпотеку. Майно не перебувало у спільній власності подружжя, що підтверджується пунктом 2.1.4 іпотечного договору. Разом з тим, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в який було включено й іпотечне майно. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2014 року за нею було визнано право власності на це майно. За договором купівлі-продажу від 9 січня 2015 року ОСОБА_4 відчужила майно ОСОБА_3. Зважаючи на те, що зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, ПАТ "Імексбанк" вважало, що у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилаючись на те, що відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку", особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, позивач просив позов задовольнити. Суди розглядали справу неодноразово. В подальшому позивач доповнив свої вимоги, залучив до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_1, посилаючись на те, що набувши право власності на предмет іпотеки ОСОБА_3 31 серпня 2016 року передав спірне майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя набула право власності на нього. Останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Заборгованість за кредитним договором стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду 14 вересня 2010 року. Доказів на підтвердження того, що до звернення до суду з позовом 18 серпня 2015 року позивач вживав заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не надано, а тому суд застосував наслідки пропуску позовної давності, про що заявила відповідачка ОСОБА_1 Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Імексбанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ "Імексбанк" задоволено частково. У рахунок погашення кредитної заборгованості ФОП ОСОБА_5 у розмірі 221 тис. 079 доларів США, з яких: 202 тис. 777 доларів США 76 центів - заборгованість за кредитом, 18 тис. 301 долар США 24 центи - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме кафе швидкого харчування по АДРЕСА_2, загальною площею 682,1 кв. м, у межах вартості предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності на час продажу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Імексбанк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, кредитор не мав можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд поза межами ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5, оскільки така можливість виникла з часу набуття чинності постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, якою визнані недійсними біржові торги від 10 жовтня 2013 року. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі, або скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України спори щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, вирішуються господарськими судами. Оскільки ОСОБА_5 було укладено договір із ПАТ "Імексбанк" саме як фізичною особою-підприємцем, то і спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року було стягнуто з ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за простроченим кредитом, а отже на підставі частини першої статті 261 ЦК України для АТ "Імексбанк" 15 вересня 2010 року почався перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 вказувала на необґрунтований висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з часу ухвалення судового рішення про недійсність біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, що суперечить частині другій статті 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до умов якої в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Імексбанк" до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу). Посилання в касаційній скарзі на статтю 20 ГПК України є безпідставним, оскільки зазначена норма набула чинності вже після відкриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - останнього власника предмета іпотеки з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою. Оскільки на час звернення до суду з позовом спірне нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки, вибуло з власності ФОП " ОСОБА_4 " та перейшло у власність ОСОБА_3, а у подальшому було відчужено ОСОБА_1, які є фізичними особами, то і позовні вимоги до відповідачів фізичних осіб щодо звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є помилковими. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Щодо решти доводів касаційної скарги слід зазначити таке. Судами встановлено, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року АКБ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", надало ФОП " ОСОБА_5 " кредит у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 18 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами. У рахунок забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007. У зв'язку з порушенням боржником умов кредитного договору, банк змушений був звертатись до суду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року стягнуто із ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за кредитом. Постановою господарського суду Херсонської області від 09 червня 2011 року у справі N 5024/831/2011 ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_5, заборонено накладання нових арештів чи інших обмежень по розпорядженню майном боржника. У зв'язку з цим виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області про стягнення з ФОП " ОСОБА_5 " на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованості в сумі 1 млн 796 тис. 291 грн 25 коп. було закінчено, а постановою від 16 листопада 2011 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Копії постанови направлені стягувачу та боржнику, а судове рішення не виконано. Ухвалою господарського суду Херсонської області від 30 січня 2012 року в справі N 5024/831/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до III черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника ФОП " ОСОБА_5 " (кафе швидкого харчування, розташованого в АДРЕСА_1). Вказаний предмет іпотеки включений до складу ліквідаційної маси банкрута. В ході процедури банкрутства ФОП ОСОБА_5 двічі було проведено торги з реалізації майна боржника. Згідно протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року переможцем торгів було визнано ОСОБА_7 за ціновою пропозицією у 500 тис. грн. На підставі проведених торгів рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_7 та знято заборону - обтяження N 802590 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відчуження та проведено державну реєстрацію припинення обтяження речових прав на спірне нерухоме майно. Здійснено державну реєстрацію припинення обтяження іпотекою - обтяження N 802567 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі зазначених судових рішень приватним нотаріусом знято заборону та припинено обтяження іпотекою нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року вищезазначені рішення суду першої інстанції від 26 березня 2014 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 18 липня 2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В ході нового розгляду справи в суді першої інстанції позов ОСОБА_7 про зняття обтяження та здійснення державної реєстрації залишено без розгляду. Правомірність складання протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, за якими переможцем було визнано ОСОБА_7, була оскаржена АТ "Імексбанк" та арбітражним керуючим до Господарського суду Херсонської області, проте ухвалою цього суду від 06 серпня 2014 року відмовлено у визнанні недійсним цього протоколу. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 06 серпня 2014 року скасовано та визнано недійсним протокол біржових торгів від 10 жовтня 2013 року про визначення переможцем торгів ОСОБА_7 щодо купівлі кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1. У період з 26 березня 2014 року, тобто з ухвалення Суворовським районним судом м. Херсона рішення про зняття заборони - обтяження речових прав на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, по 20 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про обтяження предмету іпотеки. У цей період ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна, в тому числі спірного нерухомого майна - приміщення кафе швидкого харчування, яке є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2014 року в порядку поділу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1 вартістю 505 тис. грн. 09 січня 2015 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу та продала зазначене нерухоме майно - кафе швидкого харчування ОСОБА_3. У свою чергу ОСОБА_3 31 серпня 2016 року уклав договір іпотеки, за умовами якого передав спірне нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року набула право власності на спірне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 серпня 2016 року. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Викладене свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правових підстав для задоволення позову банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни власника іпотечного майна. В частині доводів касаційної скарги щодо строків позовної давності слід зазначити таке. За визначенням статті 1, частин четвертої-сьомої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (з 01 січня 2000 року до 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредитора - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно із порушенням справи про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 та частини другої статті 26 наведеного Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Судом встановлено, що станом на час відкриття ліквідаційної процедури, боржник за кредитним зобов'язанням ФОП ОСОБА_5 був водночас власником спірного нерухомого майна, що було передано в забезпечення кредитного зобов'язання іпотекодержателю АТ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк". Відповідно до частини третьої статті 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, на період дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності. Отже, зняття обтяження за наведеними нормами законодавства про банкрутство не припиняє іпотеку, а обмежує право іпотекодержателя самостійно, поза межами ліквідаційної процедури, здійснювати дії із реалізації предмета іпотеки. Відтак, лише з моменту, коли право власності, разом з правами та обов'язками іпотекодателя перейшло до особи, відмінної від боржника - банкрута, припинились і обставини, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а у банка виникло право і можливість для звернення стягнення на предмет іпотеки. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків апеляційного суду не спростовують. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська

Постанова Іменем України 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 297/674/17 Провадження N 14-394 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю. розглянуласправу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (далі також - ПАТ КБ) "ПриватБанк", Берегівської державної нотаріальної контори Закарпатської області (далі також - нотаріальна контора) про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року, ухвалене суддею Ільтьо І.І., й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Бисаги Т.Ю., Собослого Г.Г., Готри Т.Ю. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3, відповідачі: ПАТ КБ "ПриватБанк", Берегівська державна нотаріальна контора Закарпатської області. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 20 березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати нотаріальну контору скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1.1. Запис, внесений до Державного реєстру іпотек за N 4506057, про обтяження нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), внесений 25 квітня 2008 року державним нотаріусом нотаріальної контори Кирияк К.М. на підставі договору іпотеки, укладеного 25 квітня 2008 року Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" з ОСОБА_8, посвідченого державним нотаріусом нотаріальної контори Кирияк К.М. і зареєстрованого за N 1-1700 (далі - договір іпотеки); 1.2. Запис, внесений 25 квітня 2008 року державним нотаріусом нотаріальної контори Кирияк К.М. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за N 4507324 про заборону відчуження квартири на підставі договору іпотеки. 2. Позов мотивував тим, що у 2014 році випадково дізнався, що належна йому на праві приватної власності квартира знаходиться під забороною відчуження, накладеною під час посвідчення договору іпотеки. 3. Вказував, що цей договір визнаний недійсним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 8 вересня 2010 року у справі N 2-77/10, яке набрало законної сили, однак державна реєстрація обтяження квартири іпотекою не скасована. 4. Стверджував, що 3 червня 2016 року нотаріальна контора незаконно відмовила у скасуванні запису про обтяження квартири. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 27 червня 2017 року Берегівський районний суд Закарпатської області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. 6. Мотивував тим, що, незважаючи на рішення суду про визнання недійсним договору іпотеки, у Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна залишаються чинними записи про обтяження квартири, яку позивач набув у власність на підставі свідоцтва про передачу майна стягувачу від 24 лютого 2012 року. Зазначені записи, на думку суду першої інстанції, порушують права позивача як власника квартири. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 7. 17 жовтня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою залишив рішення суду першої інстанції без змін. 8. Мотивував тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і вирішив спір відповідно до чинного законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. 1 листопада 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 10. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 11. 21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 12. Обґрунтував тим, що ПАТ КБ "ПриватБанк" оскаржує рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13. Стверджує, що у сторін виник спір з приводу вчинення дій нотаріусом як спеціальним суб'єктом - державним реєстратором, - оцінка законності яких належить до компетенції адміністративного суду, що розглядає справи за правилами адміністративного судочинства. 14. Звертає увагу, що Апеляційний суд Закарпатської області у рішенні від 15 липня 2015 року у справі N 297/234/15-ц відмовив у задоволенні аналогічних вимог позивача, оскільки той не надав доказів того, що звертався з відповідною заявою до нотаріальної контори, яка йому відмовила у вчиненні нотаріальної дії. (2) Позиції інших учасників справи 15. Інший відповідач і позивач відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції спору 16. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 17. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19). 18. Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію адміністративних судів у вирішенні, зокрема, спорів фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17). Аналогічний припис встановлений у КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (пункт 1 частини першої статті 19). 19. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Обов'язковою ознакою такого спору є участь у ньому суб'єкта владних повноважень. Однак це не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим і відносити до справ адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень, зокрема і спір щодо скасування відповідних записів державного реєстратора: у Державному реєстрі іпотек - про обтяження квартири і в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - про заборону відчуження квартири. 20. Однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу їх учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового), що має бути захищений у спосіб, який передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин або йому не суперечить, навіть тоді, якщо до таких порушення чи загрози порушення призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень. 21. Частина перша статті 15 ЦПК України та пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакціях, що діяли до 15 грудня 2017 року, а також частина перша статті 19 ЦПК України і пункт 1 частини першої статті 19 КАС України у редакціях, що діють з 15 грудня 2017 року, дозволяють дійти висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду цивільних і адміністративних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду висловлена у постанові від 25 квітня 2018 року у справі N 760/287/16-ц. 22. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що, незважаючи на судове рішення про визнання недійсним договору іпотеки, у Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна залишаються чинними накладені державним нотаріусом нотаріальної контори записи про обтяження квартири, яку позивач набув у власність на підставі свідоцтва про передачу майна стягувачу від 24 лютого 2012 року. А 3 червня 2016 року державний нотаріус нотаріальної контори відмовив позивачеві у скасуванні записів про вказане обтяження. 23. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач, пов'язаний, зокрема, з правовими наслідками недійсності договору іпотеки та захистом позивачем його речового права. Отже, цей спір виник з цивільних правовідносин і не стосується захисту прав, свобод чи інтересів позивача у сфері відносин публічно-правових. 24. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" і вважає обґрунтованими рішення судів першої й апеляційної інстанцій щодо необхідності розгляду цього спору за правилами цивільного судочинства. (1.2) Щодо суті спору 25. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. 26. Суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили, що позивач є власником квартири, а записи про обтяження щодо неї були внесені на підставі договору іпотеки, який суд визнав недійсним. З огляду на вказане суди визнали порушення права власності позивача та задовольнили позовні вимоги. Велика Палата Верховного Суду з цими висновками судів погоджується. 27. Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду вважає необґрунтованими заперечення ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі щодо вирішення аналогічного спору рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 15 липня 2015 року. Обставини справи N 297/234/15-ц та справи N 297/674/17 є різними: в останній суд має у розпорядженні відмову нотаріуса нотаріальної контори за N 270/01-16 від 3 червня 2016 року у скасуванні запису про обтяження квартири, тоді як рішення судів у справі N 297/234/15-ц ґрунтувались на тому, що позивач не надав доказів звернення із заявою до нотаріуса, а тому висновок про порушення його прав був визнаний передчасним. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 28. Згідно із частиною пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 29. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 30. Враховуючи те, що позовні вимоги мають розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства, а також те, що суди ухвалили обґрунтовані рішення, спрямовані на відновлення порушеного права власності позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Отже, рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 31. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ПАТ КБ "ПриватБанк". Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. 2. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. УркевичПовний текст постанови підписаний 26 листопада 2018 року.

Постанова Іменем України 03 жовтня 2018 року м. Київ справа N 127/20962/15-ц провадження N 61-21092св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д.Д., суддів: Білоконь О.В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Хопти С.Ф., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "БМ Банк", відповідач - ОСОБА_4, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" на рішення Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Медвецького С.К., Нікушина В.П., Оніщука В.В., від 24 лютого 2017 року, ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "БМ Банк" (далі - ПАТ "БМ Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" (далі - ТОВ "БМ "Банк"), правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року. На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. 27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої. ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становила 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня. З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5, для погашення заборгованості перед ПАТ "БМ Банк" за кредитним договором в сумі 64 104,81 дол. США; визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; визначити початкову ціну предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Бойко В.М. від 05 жовтня 2016 року позов ПАТ "БМ Банк" задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 59 061,66 дол. США, що еквівалентно 1 301 678, 34 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 7 529,13 дол. США, що еквівалентно 165 716,15 грн - пеня, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, за ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". У решті позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання боржником не виконано, а тому банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на який до відповідача перейшло від іпотекодавця у порядку спадкування, в рахунок погашення заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентам та пені за 12 місяців. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ "БМ Банк" відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "БМ Банк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, оскільки позивачу стало відомо про смерть спадкодавця 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом звернувся до суду 04 вересня 2015 року, що згідно з частиною четвертою 1281 ЦК України позбавляє його права вимоги до спадкоємця. У березні 2017 року ПАТ "БМ Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 1281, 1282 ЦК України, оскільки ці норми застосовуються у разі смерті боржника, у якого є борг перед кредитором, а не іпотекодавця, яким була ОСОБА_5 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. У справі, що переглядається, установлено, що 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк", правонаступником якого є ПАТ "БМ Банк", та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_4 надано кредит у сумі 74 000 дол. США на споживчі потреби, зі сплатою відсотків та кінцевим терміном повернення до 02 лютого 2018 року. На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_5, яка є майновим поручителем ОСОБА_4, укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, спадкоємцем якої за законом є її дочка - ОСОБА_4 15 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 27 січня 2014 року ОСОБА_4 повідомила банк про смерть ОСОБА_5, вказавши, що вона є єдиним спадкоємцем померлої. Згідно з розрахунком, наданим банком, ОСОБА_4 належним чином не виконувала зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 64 104,81 дол. США, що еквівалентно 1 412 278,26 грн. з яких: 38 567,66 дол. США, що еквівалентно 849 675,21 грн - заборгованість за кредитом, 12 994,87 дол. США, що еквівалентно 286 286,98 грн - проценти за користування кредитом, 12 994,28 дол. США, що еквівалентно 276 316,07 грн - пеня. Також установлено, що у грудні 2013 року ПАТ "БМ Банк" зверталось до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року з боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 стягнуто солідарно суму заборгованості за кредитом у розмірі 42 692,05 дол. США, що еквівалентно 341 237,56 грн. Постановою державного виконавця від 21 червня 2016 року виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року повернуто стягувачу без виконання у зв'язку із відсутністю майна, на яке можна звернути стягнення. Звертаючись до суду з цим позовом до ОСОБА_4 як спадкоємиці ОСОБА_5, яка набула статус іпотекодавця за договором іпотеки, ПАТ "БМ Банк" просило звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Відповідно до статей 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Отже, праву застави ПАТ "БМ Банк" кореспондує успадкований ОСОБА_4 обов'язок ОСОБА_5 задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов'язання за кредитним договором від 04 лютого 2008 року. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов'язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов'язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред'явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги. Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Поняття "строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність". Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі N 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі N 14-53цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, оскільки у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавця - ОСОБА_5, зобов'язання за договором іпотеки включаються до складу спадщини, яку прийняла ОСОБА_4, строк пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця, а також порядок задоволення цих вимог регламентується статтями 1281 і 1282 ЦК України. Установивши, що банку було відомо про смерть спадкодавця з 27 січня 2014 року, проте вимогу до спадкоємця позивач надіслав 24 липня 2015 року, а з позовом до суду звернувся 04 вересня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив строк пред'явлення вимоги до спадкоємця, що прийняла спадщину, передбачений статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї статті позбавляє його права вимоги до спадкоємця. З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 1281, 1282 ЦК України. Також слід зазначити, що відмова у задоволенні позовних вимог до спадкоємця, не позбавляє ПАТ "БМ Банк" права пред'явити до виконання виконавчий лист з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, з урахуванням наявності у ОСОБА_4 майна, на яке можна звернути стягнення. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "БМ Банк" залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Білоконь Б.І. Гулько Є.В. Синельников С.Ф. Хопта

ПОСТАНОВА Іменем України 04 вересня 2018 року м. Київ Справа N 907/574/16 Провадження N 12-87гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач за первісним позовом - фізична особа-підприємець Минда Василь Юрійович, відповідачі за первісним позовом - Приватне підприємство "Інтеграл Інвестиції", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Львів", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минда Юрій Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М", Приватне підприємство "Ужгород-М", відповідач за зустрічним позовом - виконавчий комітет Мукачівської міської ради Закарпатської області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 907/574/16 Господарського суду Львівської області за позовом фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича до Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Львів", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минда Юрій Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М", Приватне підприємство "Ужгород-М", про зобов'язання зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції" до фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича, виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року (суддя Щигельська О.І.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У вересні 2016 року фізична особа-підприємець Минда В.Ю. (далі - ФОП Минда В.Ю.) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції" (далі - ПП "Інтеграл Інвестиції") та до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Львів" (далі - ПАТ "АКБ "Львів"), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минди Юрія Васильовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М" (далі - ТОВ "Екостандарт-М"), Приватного підприємства "Ужгород-М" (далі - ПП "Ужгород-М"), про: 1.1 зобов'язання ПАТ "АКБ "Львів" зняти обтяження та заборони відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю., що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А; 1.2 зобов'язання ПП "Інтеграл Інвестиції" зняти обтяження та заборони відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю., що знаходяться за вказаною адресою. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлення обтяжень на речові права та їх державну реєстрацією пов'язано з укладенням між сторонами договорів поруки та іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Позивач стверджує, що відповідно до положень статті 17 Закону України "Про іпотеку" внаслідок припинення основного зобов'язання іпотека є припиненою, тому у відповідачів виник обов'язок зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки відповідно до забезпечувального договору. 3. Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 14 вересня 2016 року (суддя Кривка В.П.) матеріали справи надіслав за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області відповідно до положень частини другої статті 15 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). 4. Господарський суд Львівської області ухвалою від 26 вересня 2016 року (суддя Кидисюк Р.А.) порушив провадження у справі та призначив до розгляду в судовому засіданні, до участі у справі залучив як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Минду Юрія Васильовича, ТОВ "Екостандарт-М" та ПП "Ужгород-М". 5. У жовтні 2016 року ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулося із зустрічним позовом до ФОП Минди В.Ю., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Мангура Роберта Васильовича та державного реєстратора Смужаниці Асена Олександровича, про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Матросова, 40А, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, а саме: 5.1. Запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангура Р.В. про припинення іпотеки від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10455959; 5.2. Запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Смужаниці А.О. про припинення обтяження від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10461075. 6. На обґрунтування своїх позовних вимог ПП "Інтеграл Інвестиції" зазначило, що обтяження, накладені відповідно до договору іпотеки від 26 червня 2007 року, були припинені на підставі заяв про державну реєстрацію іншого речового права (припинення іпотеки), акта державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції Хрипти О.О. від 30 січня 2014 року, а також листів іпотекодержателя - ПП "Інтеграл Інвестиції" N 029/14/01 від 23 січня 2014 року та попереднього іпотекодержателя - ПАТ "АКБ "Львів" N 645-01.14 від 23 січня 2014 року про погодження самостійної реалізації іпотечного майна за ціною 1130314,05 грн. Вважаючи цей акт державного виконавця Хрипти О.О. незаконним, ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулось з адміністративним позовом до Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції про скасування рішення суб'єкта владних повноважень. Районний відділ державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції при проведеній перевірці зведеного виконавчого провадження N 41370619 від 13 листопада 2013 року своєю постановою від 30 січня 2014 року скасував оскаржуваний акт державного виконавця Хрипти О.О. про добровільну реалізацію предмета іпотеки, наслідком чого стало припинення провадження в адміністративній справі. 7. Незважаючи на те, що вищезазначений акт був скасований постановою Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції, відомості про припинення іпотеки були внесені державними реєстраторами Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангуром Р.В. та Смужаницею А.О. до державного реєстру та не скасовані державними реєстраторами. 8. Господарський суд Львівської області ухвалою від 13 жовтня 2016 року порушив провадження у справі за зустрічним позовом ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю. про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотек, до участі у справі як третіх осіб залучив державного реєстратора Мангура Р.В. та державного реєстратора Смужаницю А.О. Справу призначив до розгляду спільно з первісним позовом. Фактичні обставини справи, встановлені судами 9. 26 червня 2007 року між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. укладено кредитний договір N 36 (з додатками). Згідно пункту 1.1 цього договору банк відкриває позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 050 000 дол. США. Згідно пункту 1.2 договору кредит надається для придбання обладнання для автосервісів, фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом автосервісів у м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А, та в с. Баранинці, Ужгородського району, на дорозі Чоп-Київ тощо. Згідно з пунктом 1.8 договору (зі змінами) термін погашення кредиту - не пізніше 24 червня 2019 року. 10. 26 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 36 між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. було укладено договір поруки (з наступними змінами), а між ПАТ "АКБ "Львів" (іпотекодержатель), ФОП Миндою В.Ю. (іпотекодавець-позичальник) та Миндою Ю.В. (іпотекодавець-майновий поручитель) - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 6505 (з наступними змінами і доповненнями). 11. Відповідно до договору іпотеки від 26 червня 2007 року в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме від позичальника (ФОП Минди В.Ю.): магазин-автосервіс-їдальня загальною площею 854,2 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А, разом із земельними ділянками, на яких він розташований: земельною ділянкою площею 0,0480 га, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, та земельною ділянкою площею 0,1900 га, кадастровий номер 2110400000:01:005:0088, а також від майнового поручителя (Минди Ю.В.) в іпотеку передано 7 (сім) земельних ділянок у Мукачівському районі Закарпатської області. Всього за цим договором в іпотеку було передано 10 (десять) предметів іпотеки. 12. Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки при частковому виконанні забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотека зберігається в початковому обсязі. Відповідно до пункту 6.3 договору іпотеки у разі реорганізації іпотекодержателя права та обов'язки за цим договором поширюються на його правонаступників. 13. За договором від 23 лютого 2012 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 червня 2007 року, посвідченого 26 червня 2007 року за реєстровим номером 6505, в іпотеку входило 4 (чотири) предмети іпотеки, зокрема, три предмети іпотеки, передані позичальником (магазин-автосервіс-їдальня, та дві земельні ділянки під ним), а також одна земельна ділянка, передана майновим поручителем - Миндою Ю.В. 14. Також суди установили, що 23 лютого 2012 року укладено договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 908, за яким ПАТ "АКБ "Львів" передало, а ПП "Інтеграл Інвестиції" прийняло право вимоги до ФОП Минди В.Ю. за договором іпотеки від 26 червня 2007 року N 6505. 15. 18 червня 2008 року між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. укладено кредитний договір N 87. Згідно з пунктом 1.1 цього договору банк відкриває позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 250 000 дол. США. За пунктом 1.8 договору (зі змінами) термін погашення кредиту - не пізніше 16 червня 2011 року. 16. 18 червня 2008 року укладено договір іпотеки (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 6428; з наступними змінами і доповненнями) між ПАТ "АКБ "Львів" (іпотекодержатель) та ФОП Миндою В.Ю. (іпотекодавець) на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 87. 17. Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору в іпотеку передано майно, належне іпотекодавцю на праві власності, а саме: магазин автозапчастин-автосервіс-їдальня загальною площею 854,2 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Матросова, 40-40А. 18. Також суди встановили, що 03 жовтня 2011 року між ПАТ "АКБ "Львів" (кредитор) та ФОП Миндою В.Ю. (позичальник) і ТОВ "Екостандарт-М" (поручитель) було укладено договір поруки, згідно з пунктом 1.1 якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитними договорами N 87 та N 36, які укладені між позичальником та кредитором, а також за усіма додатковими договорами до них. 19. У зв'язку з невиконанням ФОП Миндою В.Ю. узятих на себе кредитних зобов'язань, ПАТ "АКБ "Львів" у 2011 році звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 26 червня 2007 року N 36 та від 18 червня 2008 року N 87. У процесі розгляду господарським судом цього позову в іншій господарській справі N 5008/1512/2011 відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) відбулася заміна ПАТ "АКБ "Львів" його правонаступником - ПП "Інтеграл Інвестиції", у зв'язку з укладенням між ними договору про відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року. 20. За вказаним договором про відступлення права вимоги первісний кредитор ПАТ АКБ "Львів" передає, а новий кредитор - ПП "Інтеграл Інвестиції" приймає право вимоги до ФОП Минди В.Ю. щодо виконання боржником узятих на себе зобов'язань за кредитними договорами N 36 та N 87. Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора в повному обсязі переходять усі права, що забезпечують виконання зобов'язань за основними договорами, зокрема, права іпотекодержателя, що виникають з договору іпотеки, укладеного первісним кредитором та Миндою Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за номером 6505, та договору іпотеки, укладеного між первісним кредитором та ФОП Миндою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 6428. 21. Також до участі у справі N 5008/1512/2011 за позовом ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю., ПП "Ужгород-М", ТОВ "Екостандарт-М", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ "АКБ "Львів", про стягнення 2564812,29 грн та 9786361,36 грн. було залучено інших відповідачів - ПП "Ужгород-М" та ТОВ "Екостандарт-М" - поручителів за виконання кредитних договорів відповідно до договорів поруки від 03 жовтня 2011 року. ПП "Інтеграл Інвестиції" просило суд стягнути заборгованість за кредитними договорами солідарно з боржника - ФОП Минди В.Ю. та поручителів - ПП "Ужгород-М" та ТОВ "Екостандарт-М". 22. У справі N 5008/1512/2011 предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором N 87 від 26 червня 2011 року в сумі 2564812,29 грн. з яких 2021184,43 грн заборгованості з основної суми кредиту, 380550,72 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 163077,14 грн пені, та стягнення заборгованості за кредитним договором N 36 від 26 червня 2007 року в сумі 9786361,36 грн. з яких 8161211,59 грн. заборгованості з основної суми кредиту, 1497855,60 грн заборгованості зі сплати процентів та 127294,16 грн пені. 23. У процесі розгляду справи N 5008/1512/2011 між сторонами було досягнуто згоди щодо врегулювання боргових зобов'язань за кредитними договорами та врегулювання спору у справі в позасудовому порядку на основі взаємних поступок та укладено відповідну мирову угоду. 24. Зокрема, у тексті мирової угоди сторони погодили пункт 3.3, згідно з яким після виконання сторонами усіх зобов'язань, указаних у пунктах 1, 2 цієї мирової угоди, усі зобов'язання ФОП Минди В.Ю. перед позивачем (ПП "Інтеграл Інвестиції") за кредитними договорами припиняються. 25. Ухвалою від 29 лютого 2012 року Господарський суд Закарпатської області у справі N 5008/1512/2011 затвердив мирову угоду між ПП "Інтеграл Інвестиції", ФОП Миндою В.Ю., ПП "Ужгород-М", ТОВ "Екостандарт-М" та з відома й за погодженням ПАТ "АКБ "Львів" (далі - мирова угода). 26. Відповідно до умов затвердженої судом мирової угоди загальна сума заборгованості за кредитними договорами на день укладення мирової угоди становила 1 481 855,02 дол. США. 27. Сторони досягли згоди щодо врегулювання боргових зобов'язань за кредитними договорами та врегулювання спору у справі N 5008/1512/2011 на основі взаємних поступок у позасудовому порядку відповідно до таких умов. 28. ПП "Ужгород-М" у рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ФОП Минди В.Ю. за кредитними договорами сплачує ПП "Інтеграл Інвестиції" за узгодженим сторонами курсом (8,05 грн за 1 дол. США) гривневий еквівалент 475 000 дол. США, який становить 3 823 750 грн. шляхом перерахування на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції" наступних платежів у встановлені строки: суму 201 250,00 грн - до 12 березня 2012 року, суму 724 500,00 грн - до 31 березня 2012 року, суму 2 898 000,00 грн - до 01 листопада 2012 року. 29. Судові витратив сумі 51 472,00 грн та залишок заборгованості за кредитними договорами в сумі 1 006 855,02 дол. США сплачує ФОП Минда В.Ю. в термін до 01 липня 2012 року шляхом оплати на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції" еквівалента зазначеної суми в гривнях, що за узгодженим сторонами курсом (8,05 грн за 1 дол. США) становить 8 105 182,91 грн. 30. Отже, затвердженою судом мировою угодою передбачено спосіб виконання зобов'язання - сплату грошових коштів на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції". 31. Ухвала Господарського суду Закарпатської області від 29 лютого 2012 року у справі N 5008/1512/2011 не оскаржувалась та набрала законної сили. Суди також установили, що ця ухвала до виконання не пред'являлася. 32. 29 лютого 2012 року укладено договір про відступлення права вимоги між ПП "Інтеграл Інвестиції" (первісний кредитор) та Миндою Ю.В. (новий кредитор), згідно з пунктом 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги до ФОП Минди В.Ю. щодо виконання боржником узятих на себе зобов'язань за кредитними договорами від 26 червня 2007 року N 36 та від 18 червня 2008 року N 87 у частині вимоги щодо сплати боржником залишку заборгованості за основними договорами в сумі 1 006 855,02 дол. США, визначеній та обумовленій умовами мирової угоди. 33. Згідно з пунктом 4.1.1 цього договору, керуючись статтею 212 Цивільного кодексу України, сторони погодили відкладальну обставину щодо переходу до нового кредитора права, що відступається. Такою вікладальною обставиною сторони визначили факт настання двох подій, а саме набрання законної сили ухвали Господарського суду Закарпатської області від 29 лютого 2012 року, а також відчуження новим кредитором на користь первісного кредитора земельної ділянки площею 0,2752 га, що належить новому кредиторові на праві власності. 34. Предмет первісного позову - вимога про зобов'язання ПАТ "АКБ "Львів" зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю. за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А; ПП "Інтеграл Інвестиції" зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю. за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А. 35. Позивач за первісним позовом стверджує, що його грошові зобов'язання за умовами мирової угоди в розмірі 475 000 доларів США були повністю погашені ПП "Ужгород-М", а в іншій частині в розмірі 1 006 855,02 доларів США були відступлені ПП "Інтеграл Інвестиції" на користь Минди Ю.В. відповідно до договору від 29 лютого 2012 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 36. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, у задоволенні позову ФОП Минди В.Ю. відмовлено. Зустрічний позов задоволено, відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки земельної ділянки за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-А, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема: запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангура Р.В. про припинення іпотеки від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10455959; запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Смужаниці А.О. про припинення обтяження від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10461075. 37. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав як власника майна, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають. Стосовно вимог позивача за зустрічним позовом суд зазначив, що в цьому випадку спір виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, а тому такий зустрічний позов є взаємозв'язаним з первісним позовом, яким установлюється правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого позивачем в іпотеку, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов господарського договору, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Також суд указав, що записи про припинення іпотеки (обтяження), внесені державними реєстраторами Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангуром Р.В., Смужаницею А.О., підставою для яких був незаконний акт про добровільну реалізацію предмета іпотеки від 30 січня 2014 року, підлягають скасуванню, а право ПП "Інтеграл Інвестиції" на предмет іпотеки - поновленню. Короткий зміст вимог касаційної скарги 38. У листопаді 2017 року ФОП Минда В.Ю. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень. У своїй касаційній скарзі просив зазначені судові рішення скасувати, а справу за первісним позовом передати до суду першої інстанції (з огляду на підсудність) на новий розгляд для вирішення по суті заявлених позовних вимог, провадження за зустрічною позовною заявою закрити. 39. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 8, 24, 32, 41, 55, 58, 64, 68, 129 Конституції України, статей 42, 43, 22, 32-39, 43, 82, 90 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), статей 6, 11, 16, 256, 257, 261, 263, 264, 267, 509, 526, 593, 598, 599, 653 Цивільного кодексу України, статей 17, 18 Закону України "Про виконавче провадження", частини п'ятої статті 3, частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки договори іпотеки є договорами похідного характеру від основного зобов'язання, а дія кредитних договорів припинилася укладенням мирової угоди, то припинилася й дія іпотечних договорів, тому у відповідачів виник обов'язок зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, відповідно до забезпечувального договору. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 40. Позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року разом із клопотаннями про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень у порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). 41. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 42. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 43. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року поновив ФОП Минді В.Ю. строк на подання касаційної скарги на зазначені судові рішення, відкрив касаційне провадження, призначив скаргу до розгляду та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 44. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 45. 28 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою ФОП Минди В.Ю. на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 46. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що, звертаючись із касаційною скаргою, ФОП Минда В.Ю. зазначив, що господарські суди не взяли до уваги те, що справа в частині вирішення зустрічного позову ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю., виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки - не підвідомча господарському суду відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). За твердженням скаржника, цей спір у частині зустрічних позовних вимог стосується владних, управлінських функцій державного реєстратора, який діяв як суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах. На думку ФОП Минди В.Ю., такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв'язку з правомірністю здійснення державним реєстратором як суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. 47. Оскільки ФОП Минда В.Ю. оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судом правил суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 16 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 48. ФОП Минда В.Ю. зазначає, що рішення першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки існують докази повного виконання мирової угоди від 29 лютого 2012 року та договору про відступлення права вимоги за цією ж датою, а також зауважує, що сплила позовна давність для звернення до суду ПП "Інтергал Інвестиції" з будь-якими позовними вимогами відповідно до статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України. 49. Крім того, скаржник наголошує на порушенні принципів рівності сторін у справі, неупередженого розгляду справи та змагальності сторін, на порушенні правил підсудності, оскільки зустрічний позов має розглядатися в межах адміністративного судочинства, адже оскаржується бездіяльність державних реєстраторів. На підтвердження своїх доводів посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 21-3187а16, та зазначає, що зустрічні позовні вимоги до державних реєстраторів про вчинення ними дій у справі, що переглядається, пов'язані зі здійсненням їх повноважень, делегованих державою, розглядаються за правилами адміністративного судочинства. 50. Також позивач за первісним позовом зазначає, що Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 19 вересня 2016 року порушив провадження у справі про банкрутство ФОП Минди В.Ю., отже, відповідно до частини третьої статті 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) справа підлягає розгляду у цьому ж господарському суді за правилами виключної підсудності. (2) Позиція відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом - ПП "Інтергал Інвестиції" 51. ПП "Інтергал Інвестиції" у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесені з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що суди правильно надали оцінку доказам позивача за первісним позовом щодо виконання умов мирової угоди не в повному обсязі. Також зазначає, що спір за зустрічним позовом не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних господарських правовідносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Щодо позовної давності наголошує, що ПП "Інтергал Інвестиції" довідалося про порушення свого права на обтяження предмета іпотеки з відповіді Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на заяву від 28 травня 2016 року, в якій ПП "Інтеграл Інвестиції" просило повідомити, які заходи вживалися з метою поновлення відомостей про державну реєстрацію іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з якої вбачається, що ним було надіслано лист до Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області про відновлення записів щодо обтяження нерухомого майна. Проте Мукачівське міськрайонне управління юстиції у Закарпатській області незаконно відмовило у відновленні вказаних записів. (3) Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом - ТОВ "Екостандарт-М" 52. ТОВ "Екостандарт-М" у своїх письмових поясненнях по суті вимог касаційної скарги зазначило, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки долученій до матеріалів справи податковій звітності ПП "Інтергал Інвестиції", з якої вбачається, що за період 2012-2016 роки це підприємство не мало жодних претензій до будь-кого зі сторін мирової угоди, оскільки у фінансових звітах немає інформації щодо зобов'язань чи дебіторської заборгованості. ТОВ "Екостандарт-М" підтримує вимоги касаційної скарги ФОП Минди В.Ю., просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу за первісним позовом на новий розгляд до суду першої інстанції (з огляду на підсудність) для вирішення по суті заявлених позовних вимог, а провадження у справі за зустрічною позовною вимогою закрити, оскільки в цьому випадку справа підлягає розгляду в межах адміністративної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції господарського суду та підсудності 53. За матеріалами справи ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулося із зустрічним позовом з вимогами до ФОП Минди В.Ю., виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом скасування записів про припинення іпотеки. 54. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ФОП Минда В.Ю. зазначив, що вимоги про протиправність дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду первісного та зустрічного позовів у цій справі, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 55. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). 56. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. 57. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору на охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень); спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу та її право чи інтерес не підлягають судовому захисту в господарському суді. 58. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 59. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 60. Відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України і застосовується в тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших передбачених законом заходів. 61. Так, суди вважали, що в цьому випадку спір виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, укладеного між суб'єктами господарювання, а тому, враховуючи те, що такий зустрічний позов є взаємопов'язаним з первісним позовом, у якому саме встановлюється правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого позивачем в іпотеку, суди дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов господарського договору, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. 62. Оскільки предметом спору як за первинним, так і зустрічним позовом є одне й те саме майно, спір виник між тими ж суб'єктами та стосується записів про іпотеку (обтяження) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто зустрічний позов взаємопов'язаний з первісним, то відповідно до приписів статей 22, 60 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) такі позови підлягають спільному розгляду. 63. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що цей спір за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах. 64. Позивач за первісним позовом також зазначив про потребу направлення справи до Господарського суду Закарпатської області за належною підсудністю, оскільки цим судом розглядається справа N 907/553/16, у якій ухвалою від 19 вересня 2016 року порушено справу про банкрутство ФОП Минди В.Ю. 65. Постановляючи ухвалу від 14 вересня 2016 року у цій справі про надіслання справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області Господарський суд Закарпатської області врахував положення частини другої статті 15 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), якою визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо, що і стало підставою для направлення справи до Господарського суду Львівської області. 66. Згідно з пунктом 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Відповідно до частини дев'ятої статті 16 цього Кодексу, справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. 67. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 68. Однак позивач за первісним позовом зауважує про направлення справи до Господарського суду Закарпатської області за належною підсудністю, оскільки цим судом розглядається справа N 907/553/16, у якій ухвалою від 19 вересня 2016 року порушено справу про банкрутство ФОП Минди В.Ю. 69. Свою позицію позивач за первісним позовом обґрунтовує посиланням на частину четверту статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. 70. Проте наведеною нормою права не передбачено можливості звернення боржника в межах провадження у справі про його банкрутство з вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки. 71. Частина четверта статті 10 наведеного вище Закону підлягає застосуванню лише в разі, якщо вимога пред'являється до боржника під час провадження у справі про його банкрутство; вимога має бути майновою або про недійсність правочину з боржником у цій справі про банкрутство. 72. Звідси метою об'єднання в одне провадження процедури банкрутства боржника та майнових вимог до нього є забезпечення майнових прав конкурсних кредиторів, правильність розгляду окремих майнових вимог. 73. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога ПП "Інтеграл Інвестиції" про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки, не є майновою та повинна розглядатися в позовному провадженні. 74. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в цій справі й за предметом спору, і за суб'єктним складом (як за первісним, так і зустрічним позовом) справа підсудна Господарському суду Львівської області і підстав для її передачі до Господарського суду Закарпатської області немає. (1.2) Щодо суті позовних вимог 75. За частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 76. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 77. Згідно із частиною другою статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 78. ФОП Минда В.Ю. стверджує, що суд не взяв до уваги та в оскаржуваних рішеннях не надав правової оцінки доказам, наведеним у позовній заяві. 79. Здійснюючи правову оцінку доказів, які надані сторонами, та враховуючи фактичні та правові підстави позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення заявлених зустрічних позовних вимог. Отже, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. 80. Доводи представників сторін були предметом дослідження суду, але не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. 81. Так, суди встановили, що основне зобов'язання ФОП Минди В.Ю. щодо повернення коштів не припинено, доказів протилежного не надано, строк дії іпотечного договору не закінчився, інші підстави припинення іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", відсутні. 82. Ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи, викладені ФОП Миндою В.Ю. у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення вимог за первісним позовом та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку із чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. (1.3) Щодо застосування позовної давності 83. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 84. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України). 85. Початок перебігу позовної давності визначено у статті 261 Цивільного кодексу України, згідно із частиною першою якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 86. ФОП Минда В.Ю. у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд не надав належної оцінки його доводам про те, що в разі неповного виконання зобов'язань за умовами мирової угоди від 29 лютого 2012 року та договору відступлення права вимоги від 29 лютого 2012 року ПП "Інтеграл Інвестиції" могло звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, чого не зробило в передбачений законом строк, а отже, пропустило позовну давність. 87. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 88. Оскільки ФОП Минда В.Ю. не заявляв клопотання про сплив строку позовної давності до винесення рішення судом першої інстанцій у цій справі, такі доводи суд не може взяти до уваги. 89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що предметом розгляду в цій справі за первісним позовом є зобов'язання зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, а за зустрічним позовом - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки, а не звернення стягнення на предмет іпотеки. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 90. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 91. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 92. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ФОП Минди В.Ю. - без задоволення. Щодо судових витрат 93. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 94. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Висновок щодо застосування норм права 95. За змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень), з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку", спір за участю суб'єктів господарювання, що виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, та взаємопов'язаний з ним спір за зустрічним позовом про правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого в іпотеку, пов'язані з невиконанням умов господарського договору й мають вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі N 907/574/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

Добрый день! Прошу совета. Можно ли считать, что согласно п. 2.6.3 кредитного договора (фото прилагается), если заемщик повышение процентной ставки не одобрил, новый договор не подписал, то срок выполнения основного обязательства был изменен. А это значит, что "після зміни сторонами строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 2.6.3 та 2.6.1 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі протягом 10 робочих днів, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після цього не підлягають виконанню."

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 569/1221/16-ц Провадження N 14-241цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд" (далі - асоціація "Рівнеагробуд"), відповідач - ОСОБА_3, розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Журавель В.І., Хопти С.Ф. у цивільній справі за позовом асоціації "Рівнеагробуд" до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року асоціація "Рівнеагробуд" звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що до вересня 2004 року власником нежитлової будівлі - адміністративного будинку по АДРЕСА_1 була Рівненська обласна виробнича кооперативно-державна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд", правонаступником якої є асоціація "Рівнеагробуд". 15 липня 2004 року радою асоціації "Рівнеагробуд" прийнято постанову про вступ асоціації до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробуд-Рівне" (далі - ТОВ "Агробуд-Рівне"), якому передано зазначене вище нежитлове приміщення як внесок до статутного фонду. Рішенням вищого органу управління асоціації "Рівнеагробуд"? конференції учасників від 10 березня 2005 року затверджено вказану постанову. 03 червня 2014 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, укладеним 18 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, між ТОВ "Агробуд-Рівне" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого було вказане нежитлове приміщення. ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на нерухоме майно. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року, яке набрало законної сили, рішення вищого органу управління асоціації "Рівнеагробуд"? конференції учасників від 10 березня 2005 року про передачу приміщення ТОВ "Агробуд-Рівне" визнано недійсним. Позивач вважав, що ОСОБА_3 набув права власності на нерухоме майно незаконно, тому просив витребувати з його володіння спірне нежитлове приміщення та передати це приміщення асоціації "Рівнеагробуд". Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року позов асоціації "Рівнеагробуд" задоволено. Витребувано з володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю адміністративного будинку (літ. "А-4") площею 1512 кв. м по АДРЕСА_1 на користь асоціації "Рівнеагробуд". Зобов'язано ОСОБА_3 передати асоціації "Рівнеагробуд" вказану нежитлову будівлю адміністративного будинку без вчинення з його боку, а також з боку третіх осіб будь-яких перешкод асоціації "Рівнеагробуд" щодо володіння, користування і розпорядження цією нежитловою будівлею. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року залишено без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що спірне майно вибуло з володіння позивача - власника майна, не з його волі, з порушенням законодавства та у подальшому відчужено третіми особами за договорами, у яких власник майна не був учасником. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 червня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності асоціації "Рівнеагробуд" без відповідного на те рішення (волевиявлення) вищого органу управління - конференції, тобто з порушенням визначеного законом і статутом порядку. Отже, волевиявлення асоціації та її учасників на відчуження майна не було. При цьому суд касаційної інстанції посилався на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16. Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16, зводиться до того, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Суд касаційної інстанції вказав, що чинність договору іпотеки від 03 червня 2014 року, який був укладений з метою забезпечення договору позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між позичальником ОСОБА_4 і кредитором-позикодавцем ОСОБА_6 не є перешкодою для витребування спірного нерухомого майна від останнього за правилами статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки зазначена норма передбачає право власника, яким є асоціація "Рівнеагробуд", витребувати майно у набувача, який його придбав за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати - ТОВ "Агробуд-Рівне", про що набувач не знав і не міг знати у разі вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі N 6-17595св12, постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16, постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі N 5023/1791/12, у яких, на його думку, по-іншому застосовано норми матеріального права, а саме статті 387, 388 ЦК України. Ухвалою Верховного Суду України від 23 березня 2017 року відкрито провадження та витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області вказану справу. 06 червня 2017 року асоціація "Рівнеагробуд" подала до суду заперечення на заяву ОСОБА_3 про перегляд судового рішення, у яких просила у задоволенні зазначеної заяви відмовити. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. У лютому 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до розгляду. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Доводи, наведені в заяві про перегляд судового рішення Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі N 6-17595св12; - постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі N 5023/1791/12. Також заявник указує на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16щодо застосування в подібних правовідносинах статей 387, 388 ЦК України. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У справі, яка переглядається, суди встановили, що нежитлова будівля - адміністративний будинок по АДРЕСА_2 до вересня 2004 року належала Рівненській обласній виробничій кооперативно-державній асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд", правонаступником якої є асоціація "Рівнеагробуд". 15 липня 2004 року рада асоціації "Рівнеагробуд" прийняла постанову N 6 "Про вступ асоціації "Рівнеагробуд" учасником ТОВ "Агробуд-Рівне", відповідно до якої асоціація "Рівнеагробуд" виступила учасником ТОВ "Агробуд-Рівне" і як внесок до статутного фонду ТОВ "Агробуд-Рівне" передала спірне нежитлове приміщення. Згідно з протоколом N 1 від 28 липня 2004 року ТОВ "Агробуд-Рівне" створено рішенням установчих зборів його учасників. Засновниками товариства виступили: Рівненська обласна виробнича кооперативно-державна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд" та фізичні особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Розмір статутного фонду товариства визначено у сумі 251 549 грн і сформовано за рахунок майнових внесків учасників товариства, а саме: асоціація "Рівнеагробуд" внесла нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 вартістю 248 549 грн. що належало асоціації "Рівнеагробуд" на праві колективної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 21 квітня 2003 року, що становило 98,8 % статутного фонду; ОСОБА_7 вніс факс "Панасонік" вартістю 1 000 грн. що становило 0,4 % статутного фонду; ОСОБА_8 - радіотелефон вартістю 1 000 грн. що становило 0,4 % статутного фонду; ОСОБА_9 - офісні меблі (письмовий стіл, крісло) вартістю 1 000 грн. що становило 0,4 % статутного фонду. 06 серпня 2004 року ТОВ "Агробуд-Рівне" зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Рівненської міської ради. 06 вересня 2004 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради видано ТОВ "Агробуд-Рівне" свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно. 30 серпня 2010 року до статуту ТОВ "Агробуд-Рівне" були внесені зміни, згідно з якими пункт 4.6. статуту викладено в такій редакції: "4.6. Для забезпечення діяльності Товариства створюється статутний капітал у розмірі 851 549,00 (вісімсот п'ятдесят одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять) грн. який сформований за рахунок внесків Учасників майном та коштами; 4.6.1. Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд" в сумі 848 549 грн. що становить 99,46 % статутного капіталу; 4.6.2. ОСОБА_7 в сумі 1 000 грн. що становить 0,12 % статутного капіталу; 4.6.3. ОСОБА_8 в сумі 1 000 грн. що становить 0,12 % статутного капіталу; 4.6.4. ОСОБА_9 в сумі 1 000 грн. що становить 0,12 % статутного капіталу". 07 липня 2011 року державним реєстратором зареєстровано наступні зміни та доповнення до статуту ТОВ "Агробуд-Рівне": "4.6. Для забезпечення діяльності Товариства створюється Статутний капітал у розмірі 851 549 грн. який сформований за рахунок внесків Учасників майном та коштами; 4.6.1. Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву "Рівнеагробуд" в сумі 848 549 грн. що становить 99, 64 % статутного капіталу". Відповідно до статей 122 і 123 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року і підлягає застосуванню щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності його положеннями, господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання. Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням. На час створення ТОВ "Агробуд-Рівне" господарське об'єднання (до числа яких відноситься позивач) мало право бути учасником (засновником) господарського товариства лише за рішенням його вищого органу управління. Відповідно до статуту Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" (в редакції, яка була чинною з 28 березня 2003 року) ця асоціація є правонаступником колишнього обласного об'єднання "Облміжколгоспбуд" й інших організацій та була створена відповідно до законів України "Про підприємства в Україні", "Про пріоритетність соціального розвитку та агропромислового комплексу в народному господарстві України" на добровільних засадах за рішення обласної установчої конференції організацій-засновників на базі будівельних організацій, промислових і інших підприємств обласного міжгосподарського кооперативно-державного промислово-будівельного об'єднання "Рівнеагробуд". Пунктами 5.1 та 5.2 розділу 5 статуту асоціації "Рівнеагробуд" передбачено, що вищим органом управління асоціацією є конференція її учасників, а в період між конференціями керівництво асоціацією здійснює рада асоціації. Відповідно до пункту 6 розділу 2 статуту асоціація може вступати до складу або брати участь у створенні інших асоціацій, спільних підприємств, об'єднань лише за рішенням конференції і ради. Постанова ради асоціації Рівнеагробуд" N 6 від 15 липня 2004 року "Про вступ асоціації "Рівнеагробуд" учасником ТОВ "Агробуд-Рівне" (яка була прийнята після набрання чинності ГК України) затверджена чотирнадцятою обласною конференцією Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" 10 березня 2005 року. 03 червня 2014 року між ТОВ "Агробуд-Рівне" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки на забезпечення виконання ОСОБА_10 зобов'язань за договором позики, укладеним 18 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Оскільки останній не виконав взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на спірне нежитлове приміщення. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом члена асоціації - спільного підприємства "Степанський агробуд" до асоціації "Рівнеагробуд" встановлено, що чотирнадцята обласна конференція Рівненської обласної виробничої кооперативно-державної асоціації по сільському будівництву "Рівнеагробуд" проведена з порушенням вимог пунктів 3, 4, 5 розділу 5.1 асоціації "Рівнеагробуд", а тому рішення цієї конференції, які прийняті 10 березня 2005 року по першому питанню порядку денного "Про затвердження постанов Ради Асоціації "Рівнеагробуд", включаючи затвердження постанови Ради асоціації N 6 від 15 липня 2004 року "Про вступ асоціації "Рівнеагробуд", та по четвертому питанню порядку денного "Організаційне питання", оформлені протоколом XIV обласної конференції асоціації "Рівнеагробуд" від 10 березня 2005 року, визнано недійсними з моменту прийняття. В ухвалі від 07 грудня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався положеннями статей 387, 388 ЦК України. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності асоціації "Рівнеагробуд" без відповідного на те рішення (волевиявлення) вищого органу управління асоціації - конференції її учасників, тобто з порушенням визначеного законом і статутом порядку. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, про перегляд якого подана заява) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Зі скасуванням рішенням господарського суду рішення конференції втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають. Отже, волевиявлення асоціації "Рівнеагробуд" та її учасників на відчуження майна не було. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, зазначив, що наявність договорів: позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між позичальником ОСОБА_4 і позикодавцем ОСОБА_6 та іпотеки від 03 червня 2014 року, який був укладений на забезпечення зазначеного договору позики, не є перешкодою для витребування спірного нерухомого майна від останнього набувача за правилами статті 388 ЦК України, оскільки зазначена норма передбачає право власника, яким є асоціація "Рівнеагробуд", витребувати майно у набувача, який його придбав за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати (ТОВ "Агробуд-Рівне"), про що набувач не знав і не міг знати у разі вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Оскільки у власність ТОВ "Агробуд-Рівне" спірне нерухоме майно перейшло незаконно, відтак і в подальшому товариство не набуло права розпоряджатися цим майном. У мотивувальних частинах рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій зазначено, що при вирішенні вказаного спору необхідно застосувати правила, передбачені статтями 387, 388 ЦК України. Згідно із загальним правилом статті 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив позов з тієї підстави, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника не з його волі. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) у даному випадку застосовуватися не може, оскільки між власником та набувачем майна відсутні договірні відносини. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі N 6-17595св12, яка надана заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справі були позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Кача" (далі - ВАТ "Кача") в особі ліквідатора - Бикової Світлани Вікторівни до фізичної особи про витребування від добросовісного набувача будівлі магазину, в задоволенні яких відмовлено. У зазначеній ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на частину першу статті 388 ЦК України зробив висновок, що спірне приміщення магазину вибуло з володіння ВАТ "Кача" з його волі на підставі рішення загальних зборів акціонерів товариства від 24 травня 2000 року. У вказаній справі рішення загальних зборів акціонерів не визнано недійсним, не скасоване і є чинним. З аналізу зазначеного судового рішення не слідує, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 24 січня 2013 року у справі N 5023/1791/12 вбачається, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Научно-производственный центр Даника-Плюс" відмовлено з тих підстав, що позивач передав спірне майно в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква-Сервіс" за рішенням учасників зборів товариства у складі, який існував на момент його прийняття згідно з вимогами Закону України "Про господарські товариства", тобто спірна нерухомість не вибувала від власника поза його волею. Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що волевиявлення асоціації "Рівнеагробуд" та її учасників на відчуження майна не було, цей висновок не суперечить висновкам, викладеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та в постанові Вищого господарського суду України, адже обставини у вказаних справах різні. У постанові встановлено, що передача спірного майна асоціації "Рівнеагробуд" до статутного капіталу ТОВ "Агробуд-Рівне" відбулася без відповідного рішення вищого органу управління позивача - загальних зборів учасників (конференції учасників). Крім того, зі скасуванням рішенням суду рішення конференції втрачаються ті правові наслідки, які випливають із рішення конференції. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16 вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майназа своїм змістом не є подібним зі спором про витребування майна з чужого незаконного володіння. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: У задоволенні заяви ОСОБА_3про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 755/7957/16-ц Провадження N 14-209цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О. Г учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ"), третя особа - ОСОБА_4, заявник - виконуючий обов'язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко Олександр Володимирович, розглянула в порядку письмового провадження заяву ПАТ "УПБ" в особі виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року у складі судді Катющенко В.П., ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Шахової О.В., Поливач Л.Д., Вербової І.М., ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Коротуна В.М., Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "УПБ", третя особа - ОСОБА_4, про визнання зобов'язань за договором припиненими, УСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому зазначала, що 12 листопада 2007 року між нею та ПАТ "УПБ" укладено кредитний договір N 830, за умовами якого з урахуванням змін та доповнень банк надав їй кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн строком до 10 листопада 2022 року та сплатою 22 % річних за користування кредитом. Згідно з додатковим договором про внесення змін до кредитного договору від 18 травня 2015 року повернення кредиту забезпечувалося порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (далі - ТОВ "Сіті-Стейт") відповідно до договору поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 згідно з договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 та заставою нерухомого майна ОСОБА_6 відповідно до договору іпотеки від 09 квітня 2009 року, порукою згідно з договором поруки від 16 листопада 2011 року N 830-4, заставою нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонінвест 3000" (далі - ТОВ "Регіонінвест-3000") відповідно до договору іпотеки від 16 листопада 2011 року та порукою ОСОБА_4 згідно з договором поруки від 18 травня 2015 року N 830-5. 26 травня 2015 року поручителем ОСОБА_4. здійснено повне погашення кредиту та процентів за його використання згідно з кредитним договором, що підтверджується випискою з поточного рахунку останньої, відкритого в ПАТ "УПБ". 28 травня 2015 року банк надав позивачці довідку N 650 про повне погашення кредиту за кредитним договором від 13 вересня 2007 року, в якій вказав про відсутність заборгованості за кредитним договором перед банком, у зв'язку з його достроковим остаточним погашенням за рахунок коштів поручителя ОСОБА_4 Проте, 31 серпня 2015 року ОСОБА_3 отримала лист ПАТ "УПБ" від 20 серпня 2015 року, в якому повідомлено про введення в банку тимчасової адміністрації, призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в банку та про нікчемність: договору поруки N 830-5, укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4; претензій від 19 травня 2015 року: N 11/5-02/428 ОСОБА_3 та N 11/5-02/427 ОСОБА_4; усіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5 та погашенням ОСОБА_4 заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором. Посилаючись на те, що такі дії банку є неправомірними, порушують її права, зазначені договори відповідають усім вимогам закону і в установленому законом порядку не визнані недійсними, вона виконала свої зобов'язання за кредитним договором достроково, що не заборонено законом, відповідач прийняв виконання, кредит повністю погашений, що безпідставно невизнається уповноваженою особою Фонду, просила визнати її зобов'язання за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного виконання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано зобов'язання ОСОБА_3 перед ПАТ "УПБ" за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 припиненими шляхом їх повного належного виконання. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року залишено без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що дострокове погашення кредиту поручителем ОСОБА_8 здійснено у межах вимог чинного законодавства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ "УПБ" відхилено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що договір поруки між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено 18 травня 2015 року, погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, тобто до віднесення 28 травня 2015 року ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо визнання нікчемними правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо його нікчемності в судовому порядку. 14 грудня 2017 року виконуючий обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленко О.В. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у яких, на його думку, по-іншому застосовано норму матеріального права, а саме статтю 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 06 лютого 2018 року Верховний Суд України передав заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2018 року відкрито провадження у справі. 13 квітня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_9 подала до суду відзив на заяву виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка О.В. про перегляд судових рішень, у якому просила у задоволенні зазначеної заяви відмовити. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана виконуючим обов'язки Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленком О.В. з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної і господарської), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону N 4452-VI, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - постанову Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16; - постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року N 910/10365/16; - постанову Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16; - постанову Вищого господарського суду України від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16; - постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16; - постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16; Заявник указує на невідповідність оскаржуваних рішень судів першої, апеляційної й касаційної інстанцій висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах статті 38 Закону N 4452-VI, викладеним у постановах: - Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16; - Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц; - Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16; - Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16; - Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15. Також заявник звертає увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Український професійний банк" (далі - ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 830 (т. 1, а. с. 6, 7). Відповідно до п. п. 1.2-1.4. Розділу 1 кредитного договору позичальнику надавався кредит з лімітом заборгованості 3 311 456 грн. з яких: 3 200 000 грн - на споживчі цілі та 111 456 грн - на оплату страхових платежів. Строк кредиту з 12 листопада 2007 року по 10 листопада 2022 року (включно) із процентною ставкою 18,5 % річних. 01 жовтня 2008 року та 09 квітня 2009 року між ВАТ "УПБ", правонаступником якого є ПАТ "УПБ", та позивачем укладені відповідні додаткові договори про внесення змін до кредитного договору, за якими змінено проценту ставку за кредитом на 22 % річних та визначено, що повернення кредиту забезпечується порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський гуртовий ринок" (далі - ТОВ "Київський гуртовий ринок") за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-1, заставою нерухомого майна ТОВ "Київський гуртовий ринок" за договором іпотеки від 12 листопада 2007 року, порукою ТОВ "Сіті-Стейг" за договором поруки від 12 листопада 2007 року N 830-2, порукою ОСОБА_6 за договором поруки від 09 квітня 2009 року N 830-3 і заставою нерухомого майна ОСОБА_6 за договором іпотеки від 09 квітня 2009 року. Також 16 листопада 2011 року між ТОВ "Регіонінвест 3000", ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-4 та між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 - додатковий договір про внесення змін до кредитного договору N 830 від 12 листопада 2007 року. 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_3 укладено додатковий договір про внесення змін до кредитного договору від 12 листопада 2007 року N 830 (т. 1, а. с. 10). 18 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено договір поруки N 830-5, за яким поручитель ОСОБА_4 взяла на себе зобов'язання у повному обсязі відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків (т. 1, а. с. 11, 12). 19 травня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ПАТ "УПБ" укладено додатковий договір до договору поруки від 18 травня 2015 року N 830-5, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором у межах сум депозитів та нарахованих процентів за депозитним договором, що розміщений у банку (т. 1, а. с. 12). 26 травня 2015 року ОСОБА_4 здійснила погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, перерахувавши на рахунок ПАТ "УПБ" кошти у розмірі 1 691 164 грн 61 коп., що підтверджується платіжним дорученням N 23017592 та виписками банку від 28 травня 2015 року (а. с. 13, 65, 66). Відповідно до довідки ПАТ "УПБ" від 28 травня 2015 року N 11/5-02/511 заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 12 листопада 2007 року N 830 у розмірі 1 691 164 грн 61 коп. достроково та остаточно погашена за рахунок грошових коштів поручителя ОСОБА_4 Заборгованість перед банком відсутня (т. 1, а. с. 14). 30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України (далі - НБУ) прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", у зв'язку з чим у ПАТ "УПБ" запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку, призначено куратора НБУ, а також установлено ряд обмежень у здійсненні операцій (т. 1, а. с. 46?49). Зазначена постанова не доводилася до відома вкладників та позичальників. 28 травня 2015 року Правлінням НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О. 20 серпня 2015 року на адресу позивача ПАТ "УПБ" направило лист, у якому повідомило про необхідність виконати умови кредитного договору у зв'язку з нікчемністю на підставі статті 38 Закону N 4452-VI договору поруки N 830-5 (зі змінами та доповненнями), укладеного 18 травня 2015 року між ПАТ "УПБ", ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вказавши, що його укладення було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог НБУ та внутрішніх процедур банку (т. 1, а. с. 57?59). Згідно з вимогами частини першої статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини четвертої статті 543 ЦК України виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. В ухвалі від 04 жовтня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався вимогами частини другої статті 38 Закону N 4452-VI, яка передбачає, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Суд касаційної інстанції зазначив, що законодавець закріпив право уповноваженої особи Фонду на віднесення правочинів неплатоспроможного банку до нікчемних у випадках, визначених у статті 38 Закону N 4452-VI. Відповідно до пунктів 5, 7 частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Зважаючи на викладене та враховуючи, що договір поруки було укладено 18 травня 2015 року, а погашення кредиту поручителем ОСОБА_4 здійснене 26 травня 2015 року, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вказані дії здійснено до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації. Позивач після отримання листа банка про нікчемність договору повідомила про свою незгоду щодо віднесення договору до нікчемних правочинів, в той час як відповідач не здійснив будь-яких дій щодо нікчемності правочину в судовому порядку. Колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочинами в розумінні статей 202, 204, 626 ЦК України та Закону N 4452-VI, а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними, оскільки проведені на виконання цивільно-правових договорів. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що переглядається, зробили висновок, що укладений між сторонами 18 травня 2015 року договір поруки та здійснене ОСОБА_4 26 травня 2015 року погашення кредиту вчинені до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, а дії щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами, а є банківськими операціями, а тому доводи відповідача про їх нікчемність в силу пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є безпідставними. Відповідно до постанов Вищого господарського суду України від 03 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 14 березня 2017 року N 910/10365/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 05 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, які надані заявником для порівняння, предметом судового розгляду у справах були позовні вимоги уповноваженої особи Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" про застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, які посвідчені приватним нотаріусом та зареєстровані у реєстрі за номерами 6253, 6263, 6259, 6256, 6252 відповідно, та зобов'язання вчинити дії - повернути на користь ПАТ "УПБ" права майнової вимоги та повернути оригінали документів за зобов'язаннями боржників. У зазначених постановах Вищий господарський суд України, з посиланням на статті 203, 215, 1058 ЦК України, частини третю та четверту статті 38 Закону N 4452-VI, умови укладених угод, та надані докази у справі, зробив висновок, що ПАТ "УПБ", уклавши договори про відступлення права вимоги від 26 травня 2015 року, якими передбачався обов'язок відповідача здійснити перерахування на його користь грошових коштів за набуте право вимоги, фактично здійснив відступлення такого права безоплатно, оскільки на момент розгляду та вирішення справ у судах кошти за відступлене право вимоги банком отримано не було, а уклавши такий правочин з відповідачем, який водночас є його кредитором за укладеними депозитними договорами, і який отримав від нього майнові вимоги до третьої особи, враховуючи віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних, цим самим надав, а відповідач - отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку, не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. З аналізу зазначених постанов не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається, оскільки вони стосуються застосування наслідків нікчемних правочинів - договорів про відступлення права вимоги, а не визнання зобов'язань за договорами припиненими, що було підставою позову у справі, що переглядається. З наданої для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів про розірвання договору застави майнових прав та про уступку прав вимоги до договору застави майнових прав, застосування наслідків недійсності договорів. З посиланням на частину третю статті 38 Закону N 4452-VI суд касаційної інстанції зробив висновок, що недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно із якими банк відмовився від власних майнових вимог встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом. У наданій для порівняння постанові постанови Вищого господарського суду України 16 березня 2017 року вбачаються інші підстави для звернення з позовом до суду, оскільки питання визнання недійсними договорів за своїм змістом не є подібним зі спором про визнання зобов'язання за договором припиненим у зв'язку з повним виконанням такого зобов'язання. Порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції із судовими рішенням, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 09 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц, від 09 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15. У зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок, що чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку. Так, відповідно до частини другої статті 38 Закону N 4452-VІпротягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI). Оскільки у справі, що переглядається, висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися на тому, що поручитель ОСОБА_4 здійснила дострокове погашення кредиту до віднесення ПАТ "УПБ" до неплатоспроможних банків та введення тимчасової адміністрації, то цей висновок не суперечить висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України, адже обставини у вказаних справах різні. У даному випадку банк отримав кошти на погашення виданого кредиту, тобто не поніс майнових збитків, його майнові інтереси не були порушені. Разом з тим Фонд, який повинен діяти правомірно і добросовісно, свої дії не обґрунтував нормами законодавства, допустив правову невизначеність у правовідносинах, віднісши банкові операції та угоди поруки і застави до нікчемних, не поставив питання про застосування наслідків їх нікчемності. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, адже правовідносини у справах не є подібними. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: У задоволенні заяви виконуючого обов'язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Коваленка Олександра Володимировича про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Повну постанову складено і підписано 25 червня 2018 року. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.

Постанова Іменем України 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 548/981/15-ц Провадження N 14-182 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєв В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі: Панченка О.О., Обідіної О.І., Прядкіної О.В. Учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", відповідач: ОСОБА_3. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Короткий зміст позовних вимог 1. 25 червня 2015 року позивач звернувся до суду з вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки, власником якого є відповідач, а саме на магазин загальною площею 64,4 кв. м і земельну ділянку площею 0,0192 га за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки). Позивач також просив суд надати йому право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження. 2. Мотивував тим, що 27 березня 2007 року позивач і ОСОБА_7 (далі - позичальник) уклали кредитний договір N МКЛМ-40-07 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 40 000 доларів США до 26 березня 2022 року. 3. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач уклали договір поруки N МПМ-40/1-07, а також договір іпотеки N МЗМ-40-07 (далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого відповідач передала позивачеві в іпотеку предмет іпотеки. 4. Позичальник зобов'язання належно не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 338 817,15 грн. 5. 25 серпня 2009 року Хорольськийрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі N 2-421/09, яким розірвав кредитний договір і стягнув солідарно з позичальника та поручителів - відповідача, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - заборгованість у розмірі 338 817,15 грн. 6. Вказане судове рішення не виконувалося, з огляду на що станом на 26 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 4 533 852,80 грн. для погашення якої позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. (2) Результати розгляду справи (2.1) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 7. 20 жовтня 2015 року Хорольський районний суд Харківської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 8. Мотивував тим, що на відповідача не можна покласти відповідальність за договором іпотеки від 27 березня 2007 року, оскільки вона понесла відповідальність за невиконання кредитного договору як поручитель згідно з рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року. (2.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 9. 20 липня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: 9.1. Звернув стягнення на предмет іпотеки; 9.2. Вирішив задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 4 035 487,54 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів; 9.3. Визнав за позивачем право від власного імені продати предмет іпотеки будь-якій особі шляхом продажу на прилюдних торгах зі встановленням такої початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації: для магазину - 474 620 грн. для земельної ділянки - 10 800 грн; 9.4. Надав позивачеві права підпису договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені продавця; одержати дублікати правовстановлюючих документів; отримати довідки і документи, що будуть необхідні для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; отримати в органах Державного реєстру прав на нерухоме майно, нотаріуса витягу з Державного реєстру прав на предмет іпотеки; подавати від імені іпотекодавця в органи Державної реєстрації прав, нотаріусу документи, необхідні для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки відповідно до отриманих дублікатів правовстановлюючих документів та отримувати останні; подавати відповідні заяви, документи й отримувати інші документи від імені іпотекодавця, які пов'язані з оформленням права власності; здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмета іпотеки; отримати у КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" дублікат технічного паспорта магазину; отримати в органах земельного кадастру, Виконавчому комітеті Хорольської міської ради Полтавської області дублікат державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Виконавчим комітетом Хорольської міської ради Полтавської області 17 вересня 2004 року (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; цільове призначення земельної ділянки - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг); 9.5. Надав нотаріусу за місцем посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, що складає предмет іпотеки, право вилучити записи про це майно з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек за заявою та повідомленням іпотекодержателя одноособово у момент посвідчення договору купівлі-продажу. 9.6. Передав предмет іпотеки з метою його збереження в управління позивачеві до моменту реалізації. 10. Апеляційний суд мотивував рішення тим, що розірвання кредитного договору, зобов'язання за яким невиконане, не є підставою для припинення іпотеки, а тому відповідач як майновий поручитель відповідає своїм майном за неналежне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором. (2.3) Короткий зміст касаційної скарги та рішення суду касаційної інстанції 11. 9 серпня 2016 року відповідач звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Вказала, що позивач у 2016 році мав право звернення на предмет іпотеки лише у межах суми боргу, визначеного рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09. Крім того, стверджувала, що зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а тому, на думку відповідача, справа мала розглядатися за правилами господарського судочинства. Просила скасувати рішення апеляційного суду та закрити провадження у справі. 12. 22 березня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою касаційну скаргу відповідача з мотивів її необґрунтованості залишив без задоволення. (3) Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (3.1) Короткий зміст заяви про перегляд рішення суду апеляційної інстанції 13. 17 жовтня 2017 року відповідач подала до Апеляційного суду Полтавської області заяву про перегляд його рішення від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами. 14. Мотивувала тим, що Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц визнав недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних. Оскільки наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, який був узятий до уваги апеляційним судом, базувався на відсотковій ставці 16 % річних за кредитом, то вказане судове рішення, на думку відповідача, мало бути переглянуте за нововиявленими обставинами. (3.2) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 15. 21 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення, яким частково задовольнив заяву відповідача: 15.1. Скасував рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог за заборгованістю за кредитом на загальну суму 4 035 487,54 грн; 15.2. Ухвалив в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: задовольнити вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів. 16. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором. 17. Частково задовольняючи заяву відповідача та скасовуючи рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд вважав, що на час розгляду справи не було відомо про незаконність нарахування позивачем підвищеної відсоткової ставки у розмірі 16 % річних, що суттєво для вирішення спору. (3.3) Короткий зміст вимог касаційної скарги 18. 18 січня 2018 року відповідач подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року та закрити провадження у справі з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. (3.4) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 19. 23 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження. 20. 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду. 21. 18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідач оскаржує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що апеляційний суд, беручи до уваги оновлений банком розрахунок кредитної заборгованості за період з 2007 по 2017 роки, не врахував, що вказаний розрахунок включає період, який не був предметом дослідження ні судом першої інстанції у 2015 році, ні апеляційним судом у 2016 році, та включає періоди нарахування заборгованості поза межами позовної давності. 23. Крім того, апеляційний суд не врахував, що Хорольський районний суд Полтавської області від 25 серпня 2009 року у рішенні в справі N 2-421/09 вже стягнув з відповідача як поручителя за період 2007-2009 років заборгованість за кредитним договором, а тому повторне її стягнення за цей період є протиправним. 24. Також відповідач вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, хоча відповідач як на момент укладання договору іпотеки, так і на момент розгляду справи в суді, є фізичною особою-підприємцем, а тому спір, на думку відповідача, має розглядатися за правилами господарського судочинства. (2) Позиція позивача 25. 13 березня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Вказує на те, що надав розрахунок загальної заборгованості за кредитним договором, що підлягає до сплати боржником за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року. 26. Рішенням апеляційного суду від 20 липня 2016 року, залишеним без змін касаційним судом 22 березня 2017 року, було звернуто стягнення на предмет іпотеки за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів; задоволено вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 4 035 487,54 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року, 3 709 617,07 грн - проценти за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року та пеня (34 874 доларів США - проценти і 2 934 308,63 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом). 27. Розглянувши заяву про перегляд рішення апеляційного суду від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року за рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 3 009 561,36 грн. з них: 325 870,47 грн - заборгованість за кредитним договором за рішенням суду від 25 серпня 2009 року; 460 644,80 грн - заборгованість за процентами за період з 23 серпня 2009 року по 26 травня 2015 року; 2 223 046,09 грн - заборгованість за пенею за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту та процентів за кредитом. 28. Вказану суму суд визначив, провівши перерахунок кредитної заборгованості за відсотковою ставкою 10 %, яка була встановлена кредитним договором у зв'язку з визнанням недійсною рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц додаткової угоди від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, умовами якої за користування кредитними коштами була встановлена збільшена відсоткова ставка у розмірі 16 % річних. 29. Позивач вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що суд мав право звернути стягнення на предмет іпотеки лише в межах суми, вказаної у рішенні Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року. 30. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 31. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 32. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 33. Предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не виконувалось рішення Хорольського районного суду Полтавської областівід 25 серпня 2009 року у справі N 2-421/09, яким розірвано кредитний договір і стягнуто заборгованість за ним у розмірі 338 817,15 грн солідарноз позичальника та поручителів. 34. Позовні вимоги спрямовані на захист цивільних прав позивача, що виникають із кредитних правовідносин і не залежать від наявності у відповідача як поручителя, який уклав договір поруки та договір іпотеки як фізична особа, статусу підприємця. 35. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. 36. Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). 37. Згідно з частиною першою статті 58 і частиною першою статті 128 Господарського кодексу (далі - ГК) України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи у порядку, визначеному законом. 38. Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і за договорами поруки й іпотеки. 39. Відповідач саме як фізична особа уклала договори поруки й іпотеки, забезпечивши виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. А тому набула цивільні права й обов'язки у спірних правовідносинах не як суб'єкт господарювання. 40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства лише тому, що відповідач зареєстрована фізичною особою-підприємцем. (1.2) Щодо законності й обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції 41. При перегляді судового рішення, зокрема, за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п'ята статті 423 ЦПК України). 42. Предметом розгляду в суді апеляційної інстанції приухваленні рішення від 20 липня 2016 року, яке переглядається за нововиявленими обставинами, були вимоги позивача звернути стягнення на предмет іпотеки та надати позивачеві право реалізації предмета іпотеки й інші повноваження для забезпечення його продажу та збереження. 43. Відтак, частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановлював, зокрема, суму заборгованостіза кредитним договором, в межах якої позивач може звернути стягнення на предмет іпотеки. 44. Розглянувши заяву відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 року за нововиявленими обставинами, Апеляційний суд Полтавської області у рішенні від 21 грудня 2017 року перерахував розмір кредитної заборгованості з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у справі N 761/10884/16-ц, яким було визнано недійсною додаткову угоду від 29 травня 2008 року N 1 до кредитного договору, що встановлювала за користування кредитними коштами збільшену відсоткову ставку у розмірі 16 % річних. 45. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 46. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). 47. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. 48. Поняття "суд, встановлений законом", стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatismutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24). 49. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України). 50. Консультативна рада європейських суддів у Висновку N 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система" (пункти 34-35). 51. Європейський суд з прав людини вказує на те, що "пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). 52. Перевіряючи застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, переглядаючи судове рішення за нововиявленими обставинами, у межах заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції, досліджуючи рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 серпня 2009 року, не надав оцінки цьому рішенню щодо розірвання кредитного договору, включенню позивачем до заборгованості за цим договором передбачених ним процентів і пені після його розірвання, а також не надав оцінки правовому статусу відповідача як майнового поручителя за кредитним договором у правовідносинах з позивачем. 53. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 54. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання. 55. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті). 56. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12). 57. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору. 58. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України). 59. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). 60. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). 61. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання. 62. З огляду на вказане з метою забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду, враховуючи її висновки, сформульовані у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15, конкретизувавши його відповідно до пунктів 55-61 цієї постанови. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою, а рішення Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року - таким, що не ґрунтується на принципі верховенства права, не є законним і обґрунтованим. 64. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю, або для продовження розгляду. 65. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 66. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п'ята вказаної статті). 67. Отже, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (2.2) Щодо судових витрат 68. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат необхідно здійснити за результатами розгляду справи. (3) Висновки про правильне застосування норм права 69. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). 70. Якщо кредитний договір розірвано у судовому порядку, суд, який розглядає справу, пов'язану з невиконанням зобов'язання за цим договором, зокрема про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку поручителем, зобов'язаний надати оцінку встановленим рішенням суду обставинам щодо розірвання кредитного договору та наслідкам такого розірвання. 71. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті). 72. Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12). 73. Після розірвання кредитного договору з огляду на те, що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання, не припиняються окремі зобов'язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 9 вересня 2015 року у справі N 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору. 74. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання (частина перша статті 559 ЦК України). 75. Право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). 76. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). 77. Відтак, розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов'язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов'язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов'язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов'язання, що виникло до моменту такого розірвання. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Апеляційного суду Полтавської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 4 липня 2018 року.

Постанова Іменем України 27 червня 2018 року м. Київ справа N 347/1561/15 провадження N 61-5403св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Хопти С.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Черняк Ю.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, представник позивач - ОСОБА_2, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", представники відповідача: Матієвський Сергій Вікторович, Харинська Дар'я Сергіївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Турянського І.Є. від 21 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В., Соколовського В.М. від 19 травня 2016 року, ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 10 листопада 2006 року вона та акціонерний комерційний банк "ТАС - Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС - Комерцбанк"), правонаступником якого було публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), уклали кредитний договір, згідно з яким їй надано кредит у сумі 26 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 06 листопада 2016 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2012 року з неї стягнуто заборгованість у розмірі 185 тис. 398 грн 72 коп. та 1 тис. 820 грн судових витрат. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки. 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" уклали договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив компанії право вимоги заборгованості за цим кредитним договором. Посилаючись на повне виконання судового рішення, просила визнати припиненими кредитний договір та договір іпотеки. У грудні 2015 року ТОВ "ФК "Вектор Плюс" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання. Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2012 року розстрочено до 19 жовтня 2014 року виконання заочного рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2012 року на 24 місяці зі сплатою щомісячно по 7 тис. 724 грн 95 коп. кредитної заборгованості та 75 грн 83 коп. судових витрат. Враховуючи, що фактичне виконання рішення відбулось 08 травня 2015 року позивач просив стягнути з ОСОБА_1 3 % річних за період з 20 жовтня 2014 року до 08 травня 2015 року у розмірі 3 тис. 77 грн 57 коп. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2015 року справи об'єднано в одне провадження. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано кредитний договір, укладений 10 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ "ТАС - Комерцбанк", і договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Ромовською О.В. 13 листопада 2006 року. У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов ОСОБА_1 та розриваючи кредитний договір і договір іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 надала докази погашення заборгованості в більшому ніж необхідно розмірі, то кредитне зобов'язання є припиненим, тому і зобов'язання за договором іпотеки припиняється. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено частково. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненими кредитний договір від 10 листопада 2006 року та договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Ромовською О.В. 13 листопада 2006 року, укладені між ОСОБА_1 та АКБ "ТАС - Комерцбанк". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Задовольняючи позов ОСОБА_1 та припиняючи кредитний договір і договір іпотеки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту в обраний нею спосіб. Оскільки з неї стягнуто борг у повному обсязі, то кредитне зобов'язання припинилося, що зумовлює припинення іпотеки з огляду на її похідний характер. У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "ФК "Вектор Плюс" посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні її позову. Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки зобов'язання між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ОСОБА_1 є грошовим та визначено в іноземній валюті (долар США), а сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом валюти саме на день платежу, то припинення кредитного зобов'язання не пов'язане з набранням рішення про стягнення боргу в гривні за офіційним курсом на день ухвалення рішення законної сили та (або) закінченням виконавчого провадження, та (або) наданням позивачем квитанцій про часткове погашення грошових зобов'язань. З огляду на викладене ТОВ "ФК "Вектор Плюс" не може вважатися припиненим у розумінні статті 599 ЦК України. У вересні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що на виконання рішення суду вона сплатила 189 тис. 555 грн 50 коп. заборгованості за кредитним договором - на 2 тис. 336 грн 78 коп. більше ніж з неї було стягнуто за цим рішенням суду, тому на підставі статті 599 ЦК України зобов'язання за цим договором припинилося, що зумовлює і припинення іпотеки. У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 21 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду. Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суди встановили, що 10 листопада 2006 року АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого був ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, згідно з умовами якого вона отримала кредит у розмірі 26 тис. доларів США терміном до 9 листопада 2016 року зі сплатою процентів у розмірі 14 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором на підставі договору іпотеки від 13 листопада 2006 року ОСОБА_1 передала в іпотеку майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що знаходяться в с. Химчин Косівського району Івано-Франківської області. Позичальник свої зобов'язання належним чином не виконувала та допустила заборгованість, у зв'язку із цим ПАТ "Сведбанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 8 лютого 2012 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 185 тис. 398 грн 72 коп. і 1 тис. 820 грн судових витрат. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 2 тис. 497 кв. м, що знаходяться в с. Химчин Косівського району Івано-Франківської області. Установлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів, початкову ціну предмета іпотеки встановлено шляхом проведення незалежної експертної оцінки в процесі виконавчого провадження. Рішення сторонами не оскаржувалося та вступило в законну силу. Ухвалою цього ж суду від 19 жовтня 2012 року розстрочено виконання вказаного судового рішення в частині стягнення заборгованості на 24 місяці з моменту набрання ухвалою законної сили (24 жовтня 2012 року) із щомісячною сплатою заборгованості рівними частинами: 7 тис. 724 грн. 95 коп. кредитної заборгованості та 75 грн 83 коп. судових витрат. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2014 року роз'яснено щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки до 24 жовтня 2014 року. 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" уклали договір факторингу, згідно з яким банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі заборгованості боржників, право вимоги якої належить банку на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги банку набув права вимоги такої заборгованості від боржників та передав банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором. Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, він має право нараховувати, в якості нового кредитора, проценти, комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі стосовно боржників з дня невиконання ними вимог кредитних договорів зі сплати обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання цього договору, але настане у майбутньому. 18 грудня 2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області за заявоюстягувача відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Косівським районним судом Івано-Франківської області 31 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 185 тис. 398 грн 72 коп. та судових витрат у розмірі 1 тис. 820 грн. а також звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що знаходяться в с. Химчин Косівського району Івано-Франківської області. Відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 18 січня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа закінчено у зв'язку із стягненням боргу в повному обсязі. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року N 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності. Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу. Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів. До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті. Виходячи з поняття "курсова різниця", можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між: - датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків; - датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період; - датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку; - датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період. Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі N 14-79цс18. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Заявляючи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач за зустрічним позовом просив стягнути її на підставі статті 625 ЦК України. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, звернення до суду з позовом про стягнення з боржника курсової різниці на підставі статті 625 ЦК України є тим способом захисту, який відповідає вимогам статті 16 ЦК України. Разом з цим, у цій справі позивач, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 листопада 2006 року, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 185 тис. 398 грн 72 коп. є повним розміром заборгованості, включаючи заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками та пеню. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2012 року позов задоволено у повному обсязі. Рішення набрало чинності і виконавче провадження з виконання цього рішення закінчене 18 січня 2016 року у зв'язку із стягненням боргу в повному обсязі. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. При цьому за змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглядаючи та вирішуючи позов ОСОБА_1, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення, оскільки з неї стягнуто борг у повному обсязі, тому кредитне зобов'язання припинилося, що зумовлює припинення іпотеки з огляду на її похідний характер, а підстави для стягнення з неї курсової різниці за кредитним зобов'язанням відсутні. Отже, доводи касаційної скарги вказаного висновку суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позову ОСОБА_1 не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в незміненій рішенням суду апеляційної інстанції частині та рішення суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, рішення суду першої інстанції в незміненій рішенням суду апеляційної інстанції частині та рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1, які просить скасувати ТОВ "ФК "Вектор Плюс", ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" без задоволення. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2016 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2016 рокув частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Хопта С.Ф. Судді: Білоконь О.В. Гулько Б.І. Синельников Є.В. Черняк Ю.В.

Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected] РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 21.02.2018 Справа № 910/17686/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" До Національного банку України третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання іпотечних договорів Представники учасників справи: від позивача: Осикіна Л.І., довіреність № 171220/2 від 20.12.17 від відповідача: Кузьменко Ю.С., довіреність № 18-0009/60158 від 19.07.16 від третьої особи: Терещук М.М., довіреність № 20.1.0.0.0/7-113123 від 21.09.17 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач) про розірвання іпотечних договорів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено іпотечні договори: Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511; Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504; Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745; Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755; Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532; Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771; на підставі якого позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" ) взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008, однак станом на сьогоднішній день обставини, якими позивач керувався при укладені зазначеного іпотечного договору істотно змінилися, що зумовлено націоналізацією ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та зміною після цього спільної поведінки останнього і Національного банку України щодо виконання Кредитного договору №19 від 24.10.2008, а тому, на думку позивача, існують правові підстави для розірвання такого іпотечного договору відповідно до приписів ст. 652 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказував на допущення Національним банком України істотних порушень умов зазначеного іпотечного договору, що є підставою для розірвання його відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17686/17, залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та призначено розгляд справи на 15.11.2017 року. В судове засідання призначене 15.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі. В судове засідання призначене 15.11.2017 представник третьої особи не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. Представник позивача заявив клопотання про витребування документів, яке було задоволено судом частково. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 розгляд справи було відкладено на 29.11.2017. В судове засідання призначене 29.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі. В судове засідання, призначене 29.11.2017 представник третьої особи не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином. В судовому засіданні 29.11.2017 представник позивача заявив усне клопотання про витребування додаткових документів. Суд частково задовольнив вказане клопотання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 розгляд справи було відкладено на 13.12.2017. 11.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача надав витребувані документи. 12.12.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. В судове засідання призначене 13.12.2017 з'явились представники відповідача та третьої особи, надали пояснення по справі. В судове засідання 13.12.2017 представник позивача не з'явився, однак через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою суду від 13.12.2017 розгляд справи відкладено на 17.01.2018. 17.01.2018 в судове засідання з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 17.01.18 постановлено розгляд справи № 910/17686/17 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 07.02.2018. В судове засідання з'явилися представники сторін, надали пояснення щодо всіх необхідних дій, передбачених ст. 182 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №910/17686/17 до судового розгляду по суті на 21.02.2018. В судове засідання, призначене на 21.02.2018, з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті позовних вимог, представник позивача надав суду усні пояснення у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, представник третьої особи у задоволенні позову просив відмовити. Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 24.10.2008 між Національним банком України (кредитор, НБУ) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (позичальник, Банк, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") було укладено Кредитний договір №19 (далі - Кредитний договір). Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №19, Товариством з обмеженою відповідальністю «СКОРЗОНЕРА» та Національним банком України було укладено наступні іпотечні договори (надалі - Договори іпотеки): 1. Іпотечний договір №109 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 511; 2. Іпотечний договір №110 від 17.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 17.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 504; 3. Іпотечний договір №112 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4744, 4745; 4. Іпотечний договір №113 від 23.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 23.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4754, 4755; 5. Іпотечний договір №115 від 25.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. 25.10.2014 p.. зареєстровано в реєстрі № 532; 6. Іпотечний договір №116 від 27.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 27.10.2014 p., зареєстровано в реєстрі № 4771. Предметом іпотеки за вказаними Договорами іпотеки є належне Позивачеві нерухоме майно (земельні ділянки). Пункти 1 перелічених вище Договорів іпотеки містять однакові умови, згідно з якими «цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між Іпотекодержателем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". В пункті 3 названих Договорів іпотеки вказано, що іпотекою за цим Договором також забезпечуються вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за Кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмету іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки, якщо витрати на страхування предмету іпотеки зроблені Іпотекодержателем; збитків, завданих порушенням умов цього договору та Кредитного договору. Пунктом 25 Іпотечного договору №109, №110, №112, №113, №115, №116, погоджено, що термін дії договору - до повного виконання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього. Судом встановлено, що Листами від 18.08.2017 р. №41-0009/57443, №41-0009/57447, №41- 0009 57450, №41-0009/57453, №41-0009/57456 і №41-0009/57463 Національний банк України звернувся до позивача з вимогою щодо усунення порушень за Кредитним договором від 24.10.2014 №19, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість за вказаним Кредитним договором в загальній сумі 2 660 095 431,22 грн. у тридцятиденний строк та повідомляв, що у випадку невиконання цієї вимоги останній буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку майном за Іпотечним договорами №№109, №110, №112, №113, №115, №116. Як визначено у Вимогах, станом на 01.08.2017 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» взяті зобов'язання за Кредитним договором №19 не виконало, у зв'язку із чим виникла прострочка за основним зов'язанням у розмірі 2 603 952 426,02 грн. та не сплачено відсотків на суму 56 143 005,20 грн., що є порушенням умов договору та діючого законодавства. Проте, позивач стверджує, що до Вимог не додано жодних документів щодо стану виконання Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року, підтвердження розміру заборгованості, щодо заходів стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за Кредитним договором №19 від 24 жовтня 2008 року, обставин порушення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Кредитного договору №19 від 24 жовтня 2008 року. Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. При укладенні Договорів іпотеки сторони, в тому числі, керувалися такими обставинами, як наявна на момент укладення Договорів іпотеки ділова репутація, добросовісність, фінансова стійкість ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", стабільність, своєчасність виконання зобов'язань ПАТ КБ ' ПРИВАТБАНК" за своїми кредитними зобов'язаннями, склад органів управління та акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" тощо. 18.12.2016 Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016 №560/2016, відповідно до якого запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути на підставі пропозицій Національного банку України питання щодо капіталізації за участю держави в установленому законодавством порядку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". 18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", згідно якої, відповідно до статті 41 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі пропозиції Національного банку щодо капіталізації за участю держави, рішення Ради з фінансової стабільності, враховуючи зобов'язання власників істотної участі банку (лист від 16 грудня 2016 р.) та виходячи з необхідності забезпечення стабільності фінансової системи і захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановлено: прийняти пропозицію Національного банку щодо участі держави в особі Міністерства фінансів у виведенні з ринку ПАТ КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений пунктом 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; установлено, що держава в особі Міністерства фінансів придбає акції ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у повному обсязі за одну гривню. 14.09.2017 листом №14/09-2 позивач звернувся до Національного банку України з пропозицією розірвати Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 з огляду на істотну зміну обставин, які пов'язані з переходом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у державну власність, та істотним порушенням умов такого договору з боку відповідача, при цьому матеріали справи містять фіскальні чеки та описи вкладень у цінні листи, які підтверджують направлення вказаної пропозиції як Національному банку України, так і ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Відповіді від Національного банку України на зазначену пропозицію позивач не отримав, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (позивач) звернулось з позовом про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 в судовому порядку. Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до част. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.. Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визначено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Причиною виникнення спору, який є предметом розгляду у даній справі, стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Приписами частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Отже, при настанні таких обставин сторони за взаємною згодою можуть змінити умови договору або розірвати його. Водночас, частина друга наведеної статті Цивільного кодексу України передбачає випадки, коли договір може бути змінений або розірваний на вимогу однієї із сторін. Так, відповідно частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, за змістом вказаної норми (ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України) законодавець пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, під час істотної зміни обставин. (Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 27.02.2012 №3-9гс12, від 11.12.2012 №3-63гс12). В даному випадку, як на істотну зміну обставин позивач вказує на перехід ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в державну власність, що зумовило об'єднання власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, та набуття останньою права повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Суд відзначає, що участь держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у спосіб, визначений пунктом 5 частини 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом придбання акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" державою в особі Міністерства фінансів України у повному обсязі за одну гривню є загальновідомою обставиною та підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Крім того, той факт, що єдиним акціонером банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України, підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які розміщені для загального доступу на офіційній веб-сторінці Міністерства юстиції України за адресою - https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch. За змістом ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"). З огляду на викладене, належним чином підтверджується факт набуття державою повного контролю за діяльністю ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за наслідками націоналізації останнього, що, в свою чергу, зумовило поєднання власників Національного банку України (особливого центрального органу державного управління) та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі. Однак, слід зазначити, що сам по собі факт зміни корпоративних прав боржника, наслідком чого стало об'єднання в одній особі власників боржника і кредитора, не може бути підставою для висновку про істотність зміни таких обставин у правовідносинах між кредитором і майновим поручителем (заставодавцем), а тому встановлюючи істотність відповідних змін слід виходити з їх наслідків. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Суд відзначає, що у матеріалах справи наявне клопотання представника Національного банку України від 11.12.2017 про долучення до матеріалів справи меморіальних ордерів як доказів надання кредитних коштів за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, довідки про суму заборгованості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014, оборотно-сальдової відомості за Кредитним договором №54 від 02.10.2014 та виписки за Кредитним договором №54 від 02.10.2014. Проте, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є розірвання Іпотечних договорів, на підставі яких позивач виступив майновим поручителем за належне виконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" взятих себе зобов'язань перед Національним банком України за Кредитним договором №19 від 24.10.2008. З огляду на викладене, судом встановлено, що додані докази не стосуються предмету доказування у даній справі, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами у справі і тому не приймаються судом до уваги. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Окрім того, матеріали справи не містять доказів погашення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відповідної заборгованості за Кредитним договором у визначених обсязі та строки, а представниками учасників судового процесу не заперечується факт порушення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" визначених строків повернення кредиту, що підтверджується в т.ч. наданою представником ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" довідкою про суму заборгованості за Кредитним договором № 19 від 24.10.2008, відповідно до якої станом на 01.01.2018 заборгованість ПАТ КБ "Приватбанк" з повернення кредитних коштів за Кредитним договором становить 34351467.76 грн. Таким чином, має місце прострочення виконання взятого ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на себе грошового зобов'язання, що зумовлює настання визначених законодавством наслідків цього. Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Відтак, обов'язок іпотекодавця (майнового поручителя) виконати за боржника обов'язок перед кредитором з'являється у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, а з огляду на встановлені судом обставин вбачається настання обумовлених ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" підстав для покладення обов'язку з виконання зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" за Кредитним договором на позивача, як іпотекодавця згідно Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. При цьому, із наявного в матеріалах справи листа заступника Голови Національного банку України №41-00009/14703 від 24.02.2017, надісланого в якості відповіді на наміри ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", оформлені листом №20.1.0.0.0/7-20535 від 17.02.2017, відповідно до яких ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" повідомляв НБУ про свій намір частково погасити 28.02.2017 заборгованість, в т.ч. за Кредитним договором, та просив НБУ підтвердити розрахунок і погодити погашення кредитів згідно з графіком, вбачається, що НБУ висловив застереження щодо зменшення внаслідок погашення утвореного боргу обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед НБУ, що, на думку останнього, може мати негативний вплив на спроможність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" досягти прийнятних умов реструктуризації корпоративного кредитного портфелю та структури забезпечення. Таким чином, НБУ як кредитор за Кредитним договором, застеріг боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"), що належне виконання ним своїх грошових зобов'язань може призвести до зменшення обсягу відповідальності майнових поручителів, що прямо свідчить про небажання кредитора прийняти належне виконання зобов'язання від боржника. Наведене, в свою чергу, дає підстави для висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо небажання кредитора (НБУ) за спірними правовідносинами прийняти належне виконання зобов'язання від боржника (ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК") з метою отримання виконання такого зобов'язання за рахунок майна заставодавця (позивача у справі). Крім того, судом враховано, що згідно із ст. 73 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження. Національний банк здійснює відчуження майна, набутого у власність, у рахунок погашення боргу за наданими банкам кредитами для підтримки ліквідності у визначеному ним порядку, без погодження з іншими органами державної влади. Відповідно до п. 5.3 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010, Національний банк має право реалізувати своє переважне і безумовне право відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України" шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з рахунків банку і відчуження майна, що перебуває в заставі/іпотеці як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх відчуження, та/або вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором за наявності викладених у цьому пункті фактів. За змістом п.п. 1 п. 42 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №220 від 31.03.2016, у разі невиконання або неналежного виконання банком зобов'язань, передбачених кредитним договором, щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним: заборгованість відображається в перший робочий день, що настає за днем закінчення строку виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору/вимоги Національного банку щодо дострокового виконання банком зобов'язань за кредитним договором, за рахунками з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів. Положеннями п. 43 вказаного Технічного порядку передбачено, що департамент супроводження кредитів не пізніше наступного робочого дня після віднесення заборгованості банку на рахунки з обліку простроченої заборгованості та/або прострочених нарахованих доходів, надсилає вимогу банку про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором не пізніше наступного робочого дня після отримання вимоги. Згідно із п. 44 наведеного Технічного порядку у разі невиконання банком вимоги Національного банку щодо сплати простроченої заборгованості у строки, визначені в пункті 43 розділу V цього Технічного порядку, сума простроченої заборгованості підлягає списанню у безспірному порядку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України". Наведені приписи "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 2010 року № 540/17835, свідчать про можливість звернення стягнення на майно, яке було передано в заставу (іпотеку) в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором № 19 від 02.10.2014 виключно у випадку неможливості стягнення коштів з банківських рахунків боржника (третьої особи). Відповідно до інформації, що міститься в "Окремій проміжній скороченій фінансовій звітності за дев'ять місяців, що закінчились 30 вересня 2017 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яка опублікована на офіційній сторінці ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в мережі Інтернет за посиланням https://static.privatbank.ua/files, а її роздруківка додана до матеріалів справи згідно клопотання про долучення доказів, поданого 29.11.2017 через відділ діловодства суду, залишок коштів на рахунку ПАТ КБ "Приватбанк" в НБУ станом на 31.12.2016 - 5 644 000 000,00 грн. З огляду на викладене вбачається, що за наявності грошових коштів у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", зокрема, на рахунках в Національному банку України, у останнього були наявні всі правові підстави для списання у безспірному порядку таких коштів в рахунок погашення відповідної заборгованості за Кредитним договором. Більш того, в силу приписів ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 15 Закону України "Про Національний банк України" на Національний банк України покладено обов'язок з прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у випадку виявлення факту невиконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами. В той же час, доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на стягнення (в тому числі, шляхом списання у безспірному порядку) з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" грошових коштів за Кредитним договором №19, чи прийняття рішення щодо визнання ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" неплатоспроможним матеріали справи не містять. Відтак, із наявних в матеріалах справи документів, загальновідомого факту про націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто набуття державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", що зумовило фактичне поєднання власника кредитора і боржника в одній особі, та встановленої поведінки сторін Кредитного договору у своїй сукупності суд дійшов висновку, що мають місце обставини, за яких НБУ, як центральний банк України, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України (ст. 2 Закону України "Про Національний банк України"), втратив фактичний інтерес у виконанні саме ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (єдиним власником якого є держава в особі Міністерства фінансів України) взятих на себе за Кредитним договором зобов'язань, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в іпотеку незалежно від можливості/неможливості ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" погасити такий кредит. Тобто, мають місце обставини, за яких спільна поведінка боржника і кредитора створює загрозу втрати позивачем як майновим поручителем належного йому на праві власності майна, в той час, як існує реальна можливість виконання боржником взятих на себе згідно Кредитного договору зобов'язань. Отже, з набуттям державою у власність ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та поєднанням власників Національного банку України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в одній особі - державі, виникла обґрунтована загроза втрати позивачем як майновим поручителем за зобов'язаннями ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" перед Національним банком України належного йому на праві власності майна, зумовлена виключною поведінкою таких осіб, що, в свою чергу, в повній мірі підтверджує виникнення істотної зміни обставин у розумінні положень ст. 652 Цивільного кодексу України. Наведене, в свою чергу, підтверджує порушення Національним банком України та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" закріплених в положеннях ст.ст. 13, 14 Цивільного кодексу України принципів реалізації особою наданих їй прав та набутих обов'язків по відношенню до позивача. Так, відповідно до приписів частин 1-3 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Щодо ж до умов такої зміни обставин, з існуванням яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання відповідного договору в судовому порядку, суд відзначає наступне. Судом встановлено, що будь-яких обґрунтованих доказів того, що на момент укладення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. його сторони (зокрема, позивач) могли передбачити націоналізацію ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в майбутньому, що зумовить поєднання власників ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та НБУ в одній особі - державі, а більш того, що наслідком цього стане виникнення загрози безпідставної втрати позивачем,як майновим поручителем за спірним Іпотечним договором, належного йому на праві власності майна, у зв'язку із недобросовісною поведінкою кредитора і боржника, матеріали справи не містять. До того ж, обґрунтованим є посилання представників позивача на те, що за наявності інформації щодо настання відповідних обставин в майбутньому на момент укладення спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 останній, з метою захисту позивачем своїх майнових прав, не було б вчинено. Судом враховано, що націоналізація ПАТ КБ "Приватбанк" шляхом визнання його неплатоспроможним та в послідуючому викупом державою здійснювалося уповноваженими на вчинення відповідних дій державними органами (Кабінетом міністрів України, Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб) на підставі положень Закону (зокрема, ст.ст. 39, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") та без участі позивача, а тому цілком обґрунтованим є твердження останнього, що така зміна обставин зумовлена причинами, які він не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності. Крім того, суд взяв до уваги, що в період часу з моменту укладення між позивачем та відповідачем Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. і до дати виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави до положень законодавства, якими було врегульовано порядок виведення банку з ринку за участю держави були внесені зміни, відповідно до яких, зокрема, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов'язань на акції додаткової емісії банку залишається від'ємним чи нульовим, Фонд продає акції неплатоспроможного банку Міністерству фінансів України у повному обсязі за одну гривню. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду (ч. 6 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" із змінами, внесеними згідно із Законом України від 28.12.2014 р. N 78-VIII, у редакції Закону України від 16.07.2015 р. N 629-VIII, який набрав чинності 12.08.2015). Відтак, істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, була зміна акціонерів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та виведення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" з ринку за участю держави з переходом Банку у 100% власність держави за 1 гривню, що сталося за безпосередньою участю органів державної влади у формі прийняття нормативно-правового акту та рішень і дій, прийнятих/вчинених на виконання положень такого нормативно-правового акту, якими, на розсуд Національного банку України, як особливого центрального органу державного управління, який одночасно був кредитором у зобов'язанні (Кредитний договір № 19 від 24.10.2008, виконання якого забезпечувалося Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014.), в порушення статті 6 Господарського кодексу України, було здійснено безпосереднє втручання Національного банку України в господарські відносини за Іпотечним договором №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. В той же час, положеннями статті 6 Господарського кодексу України встановлені загальні принципи господарювання, відповідно до яких загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Аналогічні положення викладено у п.п. 1, 2 Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Тобто, майновий поручитель відповідає перед кредитором не лише в розмірі основного зобов'язання, а й зобов'язаний відшкодувати суми процентів, неустойки, відшкодування збитків, які можуть виникнути на підставі відповідного договору у разі невиконання (неналежного виконання) боржником його умов. Отже, майновий поручитель відповідає перед кредитором певним матеріальним благом, яке може бути виражене в будь-якому активі (грошові кошти, рухоме/нерухоме майно, майнові права). В даному випадку, прострочення боржника призводить до зростання обсягу його зобов'язань перед Національним банком України, за виконання якого поручився позивач своїм майном, та таке зростання є обернено пропорційним можливості позивача виконати перед кредитором зобов'язання боржника з метою припинення зобов'язань іпотеки та збереження права власності на майно, а в подальшому взагалі може призвести до унеможливлення виконання позивачем зобов'язань боржника у зв'язку з його надмірним збільшенням та відповідно до унеможливлення зберегти позивачем своє право власності на предмет іпотеки. Суд відзначає, що оскільки майновий поручитель не є солідарним боржником, порядок пред'явлення вимоги кредитором відрізняється від того, що встановлений законом для відносин поруки. Так, кредитор не може заявити вимогу до іпотекодавця як до солідарного боржника за правилами ст. 555 Цивільного кодексу України. Виходячи із загальних положень про зобов'язання загалом та іпотеку зокрема, принципів добросовісності виконання договору кредитор не має права відмовитися від прийняття виконання від боржника з тим, щоб звернути стягнення на предмет іпотеки. Водночас, у разі звернення кредитора до боржника із вимогою про виконання основного зобов'язання, боржник зобов'язаний його виконати, оскільки конструкція застави не передбачає не тільки солідарності боржників, але й заміни іпотекодавцем боржника у основному зобов'язанні. Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Тобто, виходячи із змісту норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про іпотеку" та призначення застави (іпотеки) як правового інституту, кредитор вправі надіслати письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання майновому поручителю, але при цьому обов'язок виконання основного зобов'язання до майнового поручителя не переходить і місце боржника він не заступає. Наведене цілком обґрунтовано дає підстави для висновку, що з укладенням договору іпотеки у майнового поручителя виникає інтерес щодо належного виконання боржником свого обов'язку перед кредитором, який за своєю суттю є майновим, адже стосується права власності майнового поручителя на власне майно (предмет іпотеки), і ґрунтується на легітимному очікуванні добросовісної та розумної поведінки сторін основного зобов'язання (кредитора і боржника), що у випадку виконання майновим поручителем обов'язку боржника перед кредитором гарантувало б останньому можливість відновлення своїх прав за рахунок набутих вимог до боржника. Тобто, укладаючи спірний Іпотечний договір №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 і передаючи належне йому на праві власності майно в заставу Національному банку України для забезпечення виконання зобов'язань приватного банку, фінансова звітність якого за 2013-2016 роки не давала жодних підстав для висновку про неможливість виконання ним забезпеченого зобов'язання, позивач цілком правомірно очікував добросовісної поведінки сторін основного зобов'язання. В той же час, судом встановлено, що з моменту набуття державою права власності на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", тобто, фактичного поєднання кредитора і боржника в одній особі - державі, спільна поведінка останніх (боржника - невиконання зобов'язань за Кредитним договором; кредитора - небажання прийняти виконання зобов'язання за Кредитним договором, ігнорування наданих останньому прав щодо списання коштів та невиконання обов'язків щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних) цілком обґрунтовано свідчить про намір звернути стягнення на майно позивача в рахунок погашення таких зобов'язань, що за наведених обставин недобросовісності може бути розцінено як безпідставне втручання у його право мирного володіння своїм майном. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права. Отже, як звернув увагу Вищий господарський суд України у п. 2 Інформаційного листа від 22.04.2016 № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини" (далі - Інформаційний лист), у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом. Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга" (п. 8 Інформаційного листа). Так, згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Невід'ємною метою статті 1 Першого протоколу є забезпечення захисту особи від невиправданого втручання держави в мирне володіння цією особою своїм майном. Проте, з огляду на статтю 1 Конвенції, кожна Договірна держава має "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Виконання цього загального обов'язку може означати виконання позитивних обов'язків, що випливають з необхідності забезпечення ефективної реалізації гарантованих Конвенцією прав. З контексту статті 1 Першого протоколу випливає, що ці позитивні обов'язки можуть вимагати від держави вжиття необхідних заходів для захисту права власності (п. 43 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі"). Згідно із практики Суду перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути "законним": у п. 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення "законів". Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним (див.: п. 31 рішення від 06.11.2008 у справі "Ісмаїлов проти Росії", п. 39 рішення від 09.06.2005 №68443/01 у справі "Бакланов проти Росії"; п. 33 рішення від 24.03.2005 №58254/00 у справі "Фрізен проти Росії"). За змістом п.п. 147-148 рішення від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" Європейським судом з прав людини вказується на те, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої уповноважує позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а в частині другій визнається, що держава має право здійснювати, шляхом ухвалення необхідних "законів", контроль за використанням майна. Будь-яке втручання в реалізацію проголошеного Конвенцією права чи свободи має передбачати легітимну мету. Суд повинен проаналізувати, чи дотримали органи влади розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника. За змістом п. 151 рішення Суду від 22.06.2004 у справі "Броньовський проти Польщі" оцінюючи, чи було дотримано вимоги статті 1 Першого протоколу, суд повинен провести всебічний аналіз різних інтересів, яких торкається ця справа, виходячи при цьому з того, що Конвенція покликана охороняти права, які є "практичними та ефективними". Суд повинен перевірити, що приховується за видимістю, та проаналізувати реальні чинники ситуації, яка оскаржується. Така оцінка може потребувати не лише розгляду відповідних умов компенсації - якщо ситуація схожа з тією, коли особу позбавляють майна, - а й аналізу дій сторін та механізмів, до яких вдалася і які впровадила держава. У цьому контексті слід наголосити, що, оцінюючи поведінку держави, слід враховувати такий чинник, як існування невизначеності - чи то внаслідок законодавчих або адміністративних заходів, чи то внаслідок підходів, які органи влади застосовують на практиці. Насправді, коли під загрозою опиняються загальні інтереси, саме органи державної влади зобов'язані вжити своєчасних, відповідних і послідовних заходів. Відтак, цілком правомірним є посилання позивача на те, що за обізнаності при укладенні спірного Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014 про настання даних обставин, які можуть створювати загрозу порушення закріпленого в ст. 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу Конвенції права кожного на мирне володіння своїм майном та зумовлювати відсутність розумного балансу між інтересами держави та відповідними правами приватної особи, останній з метою захисту своїх майнових прав не укладав би його, адже навіть у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок переданого в іпотеку майна та набуття позивачем права вимоги до боржника недобросовісність останніх викликає сумніви у можливості задоволення в подальшому таких вимог. Суд також відзначає, що ані положення Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014, ані звичаї ділового обороту, не дають підстав для висновку про те, що ризик набуття в майбутньому державою у власність ПАТ КБ "Приватбанк" та наслідки цього має нести саме позивач як іпотекодавець. Таким чином, позивачем доведено наявність всіх умов істотної зміни обставин, за яких положення ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку. При цьому судом враховано приписи частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якими визначено, що у разі, зокрема, розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, якими б спростовувалися умови істотної зміни обставин, за яких положення чинного законодавства передбачають можливість розірвання спірних іпотечних договорів в судовому порядку. За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" про розірвання Іпотечного договору №109 від 17.10.2014, №110 від 17.10.2014, №112 від 23.10.2014, №113 від 23.10.2014, №115 від 25.10.2014, №116. від 27.10.2014. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задовольнити повністю. 2. Розірвати іпотечний договір №109, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №511. 3. Розірвати іпотечний договір №110, укладений 17.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №504. 4. Розірвати іпотечний договір №112, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4744, 4745. 5. Розірвати іпотечний договір №113, укладений 23.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4754, 4755. 6. Розірвати іпотечний договір №115, укладений 25.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Фріс П.Л. та зареєстрований в реєстрі за №532. 7. Розірвати іпотечний договір №116, укладений 27.10.2014 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за №4771. 8. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ. вул. Інститутська. 9; ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (78593, Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця; ідентифікаційний код 31067573) судовий збір у розмірі 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. 9. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.03.2018 року. Суддя М.О. Лиськов http://reyestr.court.gov.ua/Review/72521769