Поиск в системе

Державний герб України Постанова Іменем України 31 жовтня 2018 року м. Київ справа № 303/1565/14-ц провадження № 61-13857св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року у складі судді Куцкір Ю. Ю. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Леска В. В., Бондар О. В. і касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, ВСТАНОВИВ: У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 15 липня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № MKHVGK00000066 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 76 700 євро під 10,56 % річних на строк до 15 липня 2025 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 15 липня 2005 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 161,10 кв. м, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. 13 березня 2005 року за реєстровим № 7273. Позичальник не виконувала взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 03 березня 2014 року в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 152 125,30 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 61 791,29 євро; заборгованість за відсотками - 34 202,77 євро; заборгованість за комісією - 6 547,01 євро; заборгованість за пенею - 49 584,23 євро. Враховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором звернути стягнення на вищевказаний житловий будинок шляхом його продажу банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, і виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вищевказаному житловому будинку. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2014 року залучено чоловіка відповідача ОСОБА_2 до участі в справі як третю особу, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї із сторін. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, є постійним місцем проживання відповідача, його загальна площа становить 161,10 кв. м, тому відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на це житло не може бути звернено стягнення в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Апеляційним судом справа розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором у розмірі 152 125,30 євро, що еквівалентно 2 038 479 грн 02 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 61 791,29 євро, заборгованості за відсотками - 34 202,77 євро, заборгованості за комісією - 6547,01 євро, заборгованості за пенею - 49 584,23 євро, звернено стягнення на належний ОСОБА_1 будинок загальною площею 161,10 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу цього предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 15 липня 2005 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 8 160 грн 60 коп. судового збору. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави 292 грн 32 коп. судового збору. Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не припиняє зобов'язальних правовідносин, дію договору іпотеки та сам по собі не є перешкодою для задоволення відповідного позову. Проте у період дії цього Закону не застосовується примусове стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки, якщо мають місце умови, що визначені законом. Місцевий суд не з'ясовував обставин, необхідних для застосування мораторію, і виходив лише з площі житлового будинку. Наявність чи відсутність відповідних умов, з якими пов'язується можливість реального виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, може встановлюватися і на стадії виконання рішення суду, боржник не позбавлений права і можливості діяти у виконавчому провадженні, за наявності для того підстав, у спосіб, передбачений, зокрема статтею 373 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права і необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відмовляючи банку в задоволенні позову про виселення ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що передане в іпотеку майно було придбано не за рахунок одержаних у кредит коштів. 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у мотивувальній частині рішення послався на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та зазначив, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню під час дії цього Закону, однак у резолютивній частині рішення не застосував вказані норми права. Обраний позивачем спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не містить передбаченого законодавством конкретного способу реалізації предмета іпотеки, оскільки укладення договору купівлі-продажу є лише наслідком застосування певного способу (проведення прилюдних торгів або продаж третім особам), а зазначення у рішення суду про укладення договору купівлі-продажу в будь-який спосіб взагалі позбавляє відповідача можливості контролю за дотриманням усіх передбачених законодавством процедур щодо реалізації іпотечного майна. Такий спосіб реалізації предмета іпотеки не відповідає конкретним способам звернення стягнення на нього, передбачених Законом України «Про іпотеку». Визначаючи розмір заборгованості за Кредитним договором, апеляційний суд не взяв до уваги рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська 07 лютого 2012 року, яким вже було стягнуто з неї на користь банку заборгованість за Кредитним договором. 18 квітня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» також подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання про витребування довідки про склад сім'ї та реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, не надали відповідачу інше постійне житло і саме на цій підставі відмовили банку в задоволенні позовних вимог про її виселення, не врахували, що невиконання вимог щодо надання іншого житла покладено саме на суд. Невиконання судами таких вимог не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду. Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 15 березня 2018 року справу № 303/1565/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду. Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційні скарги. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають. Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановлено, що 15 липня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за яким позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 76 700 євро під 10,56 % річних на строк до 15 липня 2025 року. Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 15 липня 2005 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким відповідач передала в іпотеку банку житловий будинок по АДРЕСА_1, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Герцускі-Торжаш В. Л. 13 березня 2005 року за реєстровим № 7273. ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 03 березня 2014 року склала 152 125,30 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 61 791,29 євро, заборгованість за відсотками - 34 202,77 євро, заборгованість за комісією - 6 547,01 євро, заборгованість за пенею - 49 584,23 євро. ПАТ КБ «ПриватБанк» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його банком з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем і виселити ОСОБА_1 із спірного житлового будинку. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про їх задоволення, апеляційний суд виходив з того, що право кредитора-іпотекодержателя отримати задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки та його продажу від імені іпотекодавця випливає із закону та умов, обов'язкових для сторін договорів (пункт 2.3 Кредитного договору та пункти 15.7-15.10, 21, 22, 26 договору іпотеки) і ніким не заперечується як таке. Однак із вказаними висновком апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з такого. За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частинами першою, п'ятою, дев'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку»визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У розділі другому глави другої цього Порядку передбачено процедуру нотаріального посвідчення угоди про відчуження предмета іпотеки іпотекодержателем. Положення наведених вище нормативних документів дають підстави для висновку, що всі необхідні дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу іпотечного майна іпотекодержатель здійснює від свого імені, а не від імені іпотекодавця. Закон не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця (іпотекодавців). Правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, є відношенням представництва, та врегульовано положеннями глави 17 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 643/12106/13-ц. Враховуючи наведене, вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання йому права на укладення від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будинку будь-яким способом з іншою особою - покупцем, суперечать закону та умовам укладеного між сторонами іпотечного договору, а тому не підлягають задоволенню. Позовні вимоги про виселення є похідними від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому у зв'язку з відмовою в задоволенні основної вимоги вони також не можуть бути задоволені. Рішення місцевого суду про відмову в позові з наведених у ньому підстав не може бути залишене в силі, оскільки позов не підлягає задоволенню з інших правових підстав, викладених у цій постанові. Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. За правилами статті 141 ЦПК України з позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені нею судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 219 грн 24 коп. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 219 грн (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень 24 копійки судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В.О.Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик http://reyestr.court.gov.ua/Review/77653796

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування Звенигородської міської ради, приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 8 лютого 2016 року та рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року, в с т а н о в и л а : У липні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 13 березня 2006 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 156 тис. грн зі строком повернення до 14 березня 2026 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1. Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та, посилаючись на зазначені обставини й неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 18 вересня 2012 року утворилася заборгованість у сумі 172 тис. 707 грн 79 коп., просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити із зазначено будинку відповідачів, які зареєстровані та проживають у ньому, а також вирішити питання розподілу судових витрат. Суди розглядали справу неодноразово. Звенигородський районний суд Черкаської області рішенням від 11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 8 лютого 2016 року, позов ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 172 тис. 707 грн 79 коп. звернув стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок загальною площею 172,4 кв.м, який розташований за АДРЕСА_1, шляхом його продажу з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселив ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які зареєстровані і проживають у житловому будинку АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м. Звенигородці; вирішив питання про розподіл судових витрат. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 лютого 2016 року залишила без змін. У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР), статей 38–40 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку»), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. Обґрунтовуючи свої доводи заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня, 16 жовтня, 10 грудня 2014 року, 5 червня 2015 року, 10 жовтня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, 2 листопада 2016 року. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. Суди під час розгляду справи встановили, що 13 березня 2006 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір НОМЕР_1, на підставі якого позичальник отримав кредит у розмірі 156 тис. грн зі строком повернення до 14 березня 2026 року (т.1, а.с. 6–9). З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметами якого є будинок АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, що розташований на земельній ділянці площею S_1 (т.1, а.с. 10–14). Станом на час укладення іпотечного договору зазначений предмет іпотеки належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 2006 року, зареєстрованому в реєстрі прав власності 3 березня 2006 року (т.1, а.с. 122–123). ОСОБА_1 узятих на себе зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконував, у зв’язку із чим виникла заборгованість зі сплати кредиту, яка станом на 18 вересня 2012 року складала 172 тис. 707 грн 79 коп. 30 травня 2012 року ПАТ «КБ «Приватбанк» направило ОСОБА_1 вимогу щодо погашення кредитної заборгованості за кредитним договором із застереженням про звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (т.1, а.с. 36). Апеляційний суд Черкаської області рішенням від 8 травня 2014 року відмовив у задоволенні позовних вимог Звенигородської міжрайонної прокуратури в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки на час укладення оспорюваного договору останні не мали права користування чи проживання у спірному будинку, тому укладеним договором не були порушені їхні права (т.1, а.с. 247–249) У пункті 17.8.2 іпотечного договору сторони передбачили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов’язань за кредитним договором у випадках: порушення позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору; порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов’язань, передбачених цим договором, тощо. Умовами договору іпотеки сторони також узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що містяться в договорі (пункт 23 договору іпотеки). Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, послався на вимоги частини другої статті 9, статті 109 ЖК УРСР, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» та дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом укладення будь-яким способом з іншою особою – покупцем договору купівлі–продажу та виселення відповідачів із житлового будинку, оскільки позичальник не виконував узятих на себе зобов’язань. Надані для порівняння ухвали від 16 липня, 10 грудня 2014 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справи на новий розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ. Разом з тим в інших, наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, з підстав того, що: - позивач не дотримався всіх передбачених умов, за яких можливе примусове виселення за рішенням суду, зокрема умови про добровільне звільнення приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги (16 жовтня 2014 року); - громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (5 червня 2015 року); - житло, що є предметом договору іпотеки, придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту (10 жовтня 2016 року). Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки: - у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню (від 27 травня 2015 року № 6-332 цс15); - згідно з положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду. Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину такого рішення, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд на порушення вимог статті 39 цього Закону не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, та початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої цієї статті (від 2 листопада 2016 року № 6-1923цс15). Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян. Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема текст статті 109 викладено в новій редакції. За змістом частини другої статті 40 цього Закону та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виселяючи відповідачів зі спірного будинку без надання їм іншого постійного житла, не з’ясували джерела коштів, за які було придбано переданий в іпотеку будинок, зокрема чи це майно було придбано за рахунок отриманого ОСОБА_1 кредиту. Звертаючись до суду з позовними вимогами, ПАТ «КБ «Приватбанк» обрало судовий спосіб захисту порушених прав кредитора щодо виконання позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою, та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку». За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 цього Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Однак у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, не врахував вимог частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку»; посилаючись на загальний розмір заборгованості, суд не зазначив усіх складових цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не вказав початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону . Згідно із частиною п’ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. У справі, рішення в якій переглядаються, суд першої інстанції, зазначив про право іпотекодержателя укладати договори і здійснювати всі необхідні дії від імені іпотекодавця, що не узгоджується з вимогами частини п’ятої статті 38 цього Закону. Суди апеляційної і касаційної інстанцій, погодившись із такими висновками суду першої інстанції, на вказані недоліки застосування судом статті 38 Закону України «Про іпотеку» уваги не звернули й не виправили їх шляхом правильного застосування відповідних цих норм. Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 лютого 2016 року та рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-3057цс16 За змістом частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР), частин першої, другої статті 39, частин першої, другої статті 40 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку») вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 цього Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-3057цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/90D95629802D5F21C22581160030F169

Державний герб України Справа № 369/5314/16-ц Провадження № 2/369/893/17 РІШЕННЯ Іменем України 02.06.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Пінкевич Н.С., при секретарі Пилипець А.Б., Ярмак О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, виселення, - в с т а н о в и в : У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивував тим, що 25 жовтня 2006 року між ним ОСОБА_1 був укладений договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2021 року. Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. У порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв'язку з чим ОСОБА_1 станом на 31 травня 2016 року має заборгованість 425 888,47 дол.США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 79 457,07 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредиту 104 804,82 дол. США, заборгованості по комісії 14 295 дол. США, а також пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 227 331,58 дол. США. Вказали, що у якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку передано будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м по АДРЕСА_2. Вартість предмету іпотеки сторони визначили в розмірі 19 067,97 дол. США (що за курсом НБУ становить 479 750 грн.). Оскільки кредитні кошти не повернуті, тому вони набули право на звернення стягнення на іпотечне майно. Одночасно при вирішенні питання про звернення стягнення на майно, суд має право вирішити питання про виселення мешканців, які там проживають. Тому просили суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року в розмірі 19 067,97 дол. США, що на дату розрахунку становить 479 750 грн., звернути стягнення на будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 ПАТ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановлення початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в Договорі іпотеки, а саме 479 750 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; судові витрати покласти на відповідачів. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов в повному обсязі. У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 проти позову заперечували як з підстав необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності. Просили суду відмовити в задоволенні позову. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При розгляді справи судом встановлено, що за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв'язку з чим змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «ПриватБанк». 25 жовтня 2006 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KIA0GK00830019, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла в розмірі 80 000 доларів США строком до 25 жовтня 2021 року із сплатою відсотків за користування коштами. Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів в розмірі 1128.73 дол. США для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачем ОСОБА_1 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку належне йому майно: житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м., житловою пощею 41,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Умови договору іпотеки містять застереження про права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу від імені банку будь-якому покупцю за договором купівлі-продажу, в порядку ст.. 38 Закону України «Про іпотеку». П.1.3 кредитного договору №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року передбачено, що забезпечення виконання позивачальником зобов'язань за договором виступає іпотека квартири, іпотека житлового будинку в АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором. Оскільки кредитним договором сторони погодили не вичерпний перелік забезпечень, тому заперечення відповідача, що кредит був забезпечений будинком в АДРЕСА_1 і банк не має право звертати стягнення лише на будинок в м.Боярка, суд вважає необґрунтованими. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Іщук Людмила Анатоліївна, про визнання договору іпотеки недійсним. При цьому судом встановлено, що за рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, на якій будинок розташований то вона набула статус іпотекодавця. Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору та станом на 31 травня 2016 року становить 425 888,47 дол. США року і включає тіло кредиту - 79 457,07 дол. США, проценти - 104 804,82 дол. США, комісія - 14 295,00 дол. США, що стверджується розрахунком боргу. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Щодо пені слід вказати, що поданий банком розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений в іноземній валюті без врахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивачем не подано суду іншого розрахунку пені, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» вказав, що позичальник ОСОБА_1 не виконав передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню отриманого кредиту, кошти не повернув, має заборгованість, чим у свою чергу порушує права банку як кредитора, які підлягають до захисту через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у обраний позивачем спосіб, а саме: шляхом продажу предмету іпотеки ПриватБанком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. Так, відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, за змістом даних норм власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором. Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку». Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно вимог ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку». Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, так позасудове врегулювання, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками. Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між сторонами, п.30 якого містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до приписів ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При розгляді справи позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підвтердження дотриманням банком процедури продажу предмета іпотеки, визначеної ст.38 Закону України, зокрема чи письмово повідомляв банк за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як іпотекодавців про свій намір укласти цей договір, чи скористалися вони переважним правом на придбання предмета іпотеки, та те, що підставами позову банку обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку. Наявний в матеріалах справи повідомлення банку від 22 квітня 2016 року (а.с.12), адресованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджує неможливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Даний лист містить лише повідомлення про майбутній продаж предмету іпотеки без зазначення переваженого права на придбання іпотечного майна. Також банком не надано підтвердження коли саме відповідачі отримали даний лист. Також суд не погоджується з доводами позовами про встановлення вартості предмету іпотеки на підставі п.13 договору іпотеки в розмірі 479 750 грн. або 19 067,97 дол. США на дату розрахунку боргу. П. 13 договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмету іпотеки складає 479 750 грн., що еквівалентно 95 000 дол. США за офіційним курсом НБК на день укладення договору. Так, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду в тому числі має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Аналіз змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та аналіз норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума. При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону. Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6ст.38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу. Крім того, банком у позовній заяві не вказано всі складові заборгованості, в рахунок погашення якого банк заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення процентів в період у встановлений строк кожного місяця. Повернення тіла кредиту позичальник здійснює в кінці строку користування кредитом. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути проценти частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу на погашення процентів, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (правова позиція Верховного Суду України у справах: № 6-154 цс15 від 30вересня 2015 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року). Банком надано розрахунок боргу за весь період заборгованості. Але в суму заборгованості включено лише 479 750 грн., що унеможливлює перевірку сум заборгованості, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності. Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, та наведені вище доводи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно шляхом надання банку право на укладення договору. Ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення. За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. Враховуючи, що частина житлового будинку належить відповідачці ОСОБА_2, яка набула право власності на дане майно не за рахунок кредитних коштів, та при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правова позиція Верховного Суду України у справах № 6-447цс15 від 24.06.15, № 6-1484цс15від 21.10.2015 р., № 6-2947цс15 від 03.02.16 , № 6-1449цс15 від 03.02.16). Таким чином, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 доларів США, а також встановлено, що ОСОБА_1 кошти не повернув, має заборгованість, що відповідно до приписів ст.33 Закону України «Про іпотеку» дає банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачам. Однак, вимоги банку задоволенню не підлягають, поскільки як вище вказувалося відповідно до ст.ст.36,37,38 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки обраний банком спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем відноситься до позасудових і згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачає необхідність дотримання певної процедури, яка полягає у обов'язку банку письмово повідомити за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, з метою забезпечення переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки. При цьому суд виходить з того, що з урахуванням вищевказаних норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб за рішенням суду, однак за умови надання банком доказів дотримання процедури позасудового врегулювання, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а також надання доказів неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку. З огляду на те, що банком не надано суду доказів про вжиття передбачених ст.38 Закону України «Про іпотеку» заходів для зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову, суд відмовляє у позові. Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 590, 652 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, - в и р і ш и в : У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Н.С. Пінкевич http://reyestr.court.gov.ua/Review/67487102

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2011 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року ПАТ «ОТП Банк», звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що відповідно до кредитного договору від 25 травня 2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 останньому надано кредит в сумі 42750 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобовязань за даним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено два договори поруки від 25 травня 2007 року. Згідно із кредитним договором від 5 вересня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 останньому надано кредит в сумі 18 250 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобовязань за даним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено два договори поруки від 5 вересня 2008 року. Оскільки умови кредитних договорів і договори поруки відповідачами належним чином не виконуються, позивач просив стягнути з відповідачів суму заборгованості; звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0779 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визначити спосіб реалізації майна шляхом продажу в порядку, передбаченому ст. ст. 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», відповідно до вимог ч. 3 ст. 109 ЖК України виселити відповідачів із жилого приміщення, що є предметом іпотеки. ОСОБА_3 заявив зустрічний позов, в якому просив визнати кредитні договори від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року недійсними, договір застави таким, що припинив дію та застосувати правові наслідки недійсності правочинів, посилаючись на те, що в договорах відсутнє визначення грошових зобовязань у гривневому еквіваленті до іноземної валюти, що є порушенням положень ч. 2 ст. 533 ЦК України. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 44183,25 доларів США, з яких: 40327,82 доларів США заборгованість за кредитним договором, 3855,43 доларів США заборгованість за несплаченими відсотками за період з 24 листопада 2008 року до 31 липня 2009 року, що становить 341465 грн. 83 коп.; 19363 грн. 72 коп., з яких: 19288 грн. 72 коп. пеня, 75 грн. штрафні санкції, всього 360904 грн. 55 коп. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 5 вересня 2008 року в розмірі 19291,53 доларів США, з яких: 17827,81 доларів США заборгованість за кредитним договором, 1463,72 доларів США заборгованість за несплаченими відсотками за період з 6 листопада 2008 року до 28 липня 2009 року, що становить 149092 грн. 66 коп. та 7767 грн. 07 коп., з яких: 7717 грн. 07 коп. пеня, 50 грн. штрафні санкції, всього 156 909 грн. 73 коп. У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 та на земельну ділянку площею 0,0779 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 Кошти від отриманої реалізації предметів іпотеки направлено на погашення загальної заборгованості ОСОБА_4 за кредитними договорами. Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу ПАТ «ОТП Банк» із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме з правом укладання ПАТ «ОТП Банк» від свого імені договору купівлі-продажу та його нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією з іншою будь-якою особою покупцем та з наданням ПАТ «ОТП Банк» всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру та земельну ділянку, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах БТІ, Держкомрезерву, нотаріату тощо), необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною, визначеною згідно з п. 6.4.1 іпотечного договору. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року зазначене судове рішення в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано та в позові в цій частині відмовлено. У решті рішення залишено без змін. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд, вирішуючи позов ПАТ «ОТП Банк», виходив із положень ст. ст. 526, 527, 543, 554, 624, 625, 1048, 1050 ЦК України та вважав, що, оскільки ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання за кредитними договорами від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 є солідарними поручителями, то вимоги ПАТ «ОТП Банк» є законними і обґрунтованими. Застосовуючи положення ч. 3 ст. 109 ЖК України, ст. ст. 12, 15, 33, 38-40 Закону України «Про іпотеку» суд визнав відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселив їх. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, відповідно до якої у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Із положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон). Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував положень цієї норми, виконання позивачем наведених вимог не перевірив. Відповідно до ст. 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, та спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Разом з тим, початкова ціна предмета іпотеки судом в рішенні не визначена. Зазначивши в рішенні про надання позивачу права укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» всіх повноважень продавця , суд не врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору. Таким чином, суд фактично видав банку доручення від імені позичальника на реалізацію майна, що до повноваження суду не входить. Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, вирішуючи спір у даній справі суд мав надати правову оцінку співмірності визначеної банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, та зясувати чи завдають допущені відповідачами порушення основного зобов'язання та (чи) іпотечного договору збитків позивачу, чи змінюється обсяг його прав. Стягуючи з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, апеляційний суд правильно виходив із положень ст. ст. ЖК Української РСР, ст. 405 ЦК України. Разом з тим, слід зауважити, що вимоги про одночасне виселення та визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням є окремими самостійними вимогами, які регулюють різні способи захисту й застосовуються відповідно до ЖК Української РСР. Що стосується відмови у зустрічному позові ОСОБА_3, то рішення в цій частині є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Оскільки в порушення вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України суд не перевірив обставин дотримання позивачем порядку звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки , звертаючи стягення на майно, не визначив початкову ціну його продажу, не надав правової оцінки співмірності визначеної банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, а апеляційний суд порушень норм матеріального та процесуального права не усунув, ухвалені у справі судові рішення в частині позову ПАТ «ОТП Банк» підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року в частині задоволення позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель Є.П. Євграфова Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/18987603

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Наумчука М.І., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Євтушенко О.І., Мазур Л.М., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитних договорів частково недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року, в с т а н о в и л а: В поданих в 2009 році закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», яке згодом змінило свою назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», позовах до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивач вказував, що між ним та ОСОБА_3 були укладені кредитні договори № 989-мк від 13 лютого 2006 року, № 1212-мк від 28 листопада 2006 року, №228428-CRED від 21 травня 2008 року. Посилаючись на те, що зобовязання за кредитними договорами позичальником порушуються, а ОСОБА_4 виступив поручителем по кредитних договорах № 989-мк, №1212-мк, банк, з врахуванням змін та уточнень до позовів, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №989-мк, з ОСОБА_3 заборгованість за договором № 228428-CRED, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1212-мк звернути стягнення на предмет іпотеки, - нежитлову будівлю. В 2009 році ОСОБА_3 подала позови про визнання недійсними укладених між нею та відповідачем кредитних договорів. Зазначала, що 28листопада 2006 року вона уклала із ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» кредитний договір № 1212-мк про надання їй споживчого кредиту в сумі 30000 доларів США по відкритій кредитній лінії на загальну суму 35000доларів США. 21 травня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 228428-CRED про надання споживчого кредиту в розмірі 4000доларів США під 24% річних, 13 лютого 2006 року № 989-мк про надання кредиту в розмірі 4000 доларів США із сплатою 19% річних за користування грошима. Згідно додаткової угоди до цього договору від 18червня 2008 року їй надано новий транш кредиту в сумі 3000 доларів США за умови погашення решти суми боргу по попередньому траншу кредиту. На час укладення договорів вона не була попереджена про валютні ризики, банк безпідставно вимагає повернення кредитів, сплати процентів за користування ними в іноземній валюті. Позивач вважає, що при укладенні кредитних договорів було порушене чинне законодавство, що дає підстави для визнання їх недійсними. В процесі розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсними п. 4.5 розділу 4 кредитних договорів № 1212-мк, № 989-мк та п. 5.5 розділу 5 кредитного договору № 228428-CRED, якими встановлена пеня у випадку порушення зобовязань в частині порядку і строків погашення кредиту. Вказує, що пеня встановлена у значних розмірах, які не залежать від поведінки кредитора. Ця умова договору є несправедливою, вона порушує принцип рівності сторін угоди. Вказані позови об'єднані судом в одне провадження. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 11 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 6 840,03 дол. США по кредитним договорам № 989-мк від 13 лютого 2006 року та № 228428-CRED від 21 травня 2008 року, що в гривневому еквіваленті дорівнює 54 148 грн., виходячи із офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010 року. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1212-мк від 28 листопада 2006 року в сумі 44080,19долара США, що в гривневому еквіваленті складає 348 586 грн. 14коп., виходячи із офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010 року, звернуто стягнення на належну ОСОБА_3 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: бульвар Леніна, 1-а смт Жовтневе, Білопільського району, загальною площею 192,20 кв. м., згідно іпотечного договору від 30 листопада 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» предмету іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 1 175 грн. 79 коп. судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 224 грн. 40коп. судових витрат. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року, рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2006 року № 989-мк та від 21 травня 2008 року № 228428-CRED. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № 989-мк від 13 лютого 2006 року в розмірі 3208,46доларів США, що виходячи з офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010року, дорівнює 25372 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № 228428-CRED від 21 травня 2008 року в розмірі 3631,57 дол. США, що виходячи з офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010року дорівнює, 28755 грн. 50коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», яке згодом змінило свою назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_3 були укладені кредитні договори № 989-мк від 13 лютого 2006 року, № 1212-мк від 28 листопада 2006 року, № 228428-CRED від 21 травня 2008 року. Зобовязання за вказаними кредитними договорами позичальником порушувались, що призвело до утворення заборгованості. Посилання в касаційній скарзі на те, що заборгованість виникла з вини банку в звязку із не перерахуванням ним на підставі поданої заяви коштів з рахунку ОСОБА_3 в цьому банку на погашення отриманого кредиту безпідставні і підлягають відхиленню. За умовами кредитних договорів списання коштів з рахунків позичальника на погашення кредиту є правом, а не обовязком банку. Що ж стосується невиконання ним доручення позичальника по здійсненню платежів, то таке може свідчити про порушення умов ведення рахунків, а не умов кредитного договору, оскільки це різні зобовязання. У випадку заподіяння такою бездіяльністю збитків особі, якою відкрито рахунок, це може бути підставою для покладення відповідальності по їх відшкодуванню останній. Судові рішення в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання кредитних договорів частково недійсними ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими в звязку з чим підстави для їх скасування і задоволення касаційної скарги в цій частині відсутні. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вимог зазначеної норми Закону ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Натомість судом банку надані повноваження, необхідні для здійснення продажу з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, хоча надання таких повноважень до компетенції суду не входить. Повноваження іпотекодержателя за обраним судом способом реалізації предмета іпотеки, права і обовязки останнього та процедура продажу визначені ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Обставини, повязані із визначенням ціни предмета іпотеки, судом першої інстанції не зясовані, особам, які беруть участь у справі, не пропонувалось подати докази з приводу цих обставин (ч. 4 ст. 10 ЦПК України) , а апеляційним судом вказана помилка не виправлена. Такі порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Наумчук Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева О.І. Євтушенко Л.М. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/16772878

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Пшонки М.П., суддів: Гончара В.П., Журавель В.І., Євграфової Є.П., Леванчука А.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - Шевченкiвський РВ ЗМУ УМВС України в Зaпорiзькiй областi в особi сектору у справах громадянства, iммiграцiї та реєстрації фiзичних осiб, про звернення стягнення на предмет iпотеки, виселення, зняття з реєстрації, за касаційною скаргою публічного акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 3 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 на строк до 3 грудня 2017 року був наданий кредит у сумі 20 000 доларів США, а відповідач зобов'язувався повертати кредит та сплачувати 11,4 % річних, комісію та інші витрати щомісячно. У забезпечення виконання вказаних зобов'язань 3 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності відповідно до свідоцтва № 12634 про право власності на житло, виданого Шевченківською районною адміністрацією 27 липня 2001 року. Станом на 6 березня 2009 року заборгованість вказаного відповідача за кредитним договором становила 19315,96 доларів основного боргу, 833,85 доларів США по відсоткам, 160 доларів США комісії, 52,79 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту, а всього 20362,60 доларів США, що у грошовому еквіваленті складало 156 792 грн. 02 коп. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2010 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості у розмірі 20362,60 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 19 315,96 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 833,85 доларів США, заборгованості з комісії у розмірі 160 доларів США, 52,79 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту, за укладеним ЗАТ КБ ПриватБанк" (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») із ОСОБА_3 кредитним договором від 03 грудня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 63,89 кв.м, житловою площею 42,40 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, вартістю 505 000 грн., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання щодо судових витрат. В решті вимог відмовлено. У касаційній скарзі публічне акцiонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимоги про виселення, ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з гідно п. 16.7.1 договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо на момент настання термінів виконання яких-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Умови кредитного договору ОСОБА_3 не виконуються, тому заставлене майно передається Банку для безпосереднього продажу конкретному покупцю з наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. З такими висновками суду безспірно погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України “Про заставу” встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. З положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про заставу». В порушення зазначених вимог закону апеляційний суд не з`ясував, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним. Звертаючи стягнення на майно, що було предметом договору іпотеки, суд визначив, що майно підлягає продажу з укладанням від імені від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Разом з тим, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Відповідно до процедури продажу, визначеної ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Отже, призначивши, окрім способу реалізації майна (продажу), особу (відповідача), від імені якої має укладатися договір купівлі продажу, суд фактично видав доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду. Наведене свідчить, що рішення апеляційним судом постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Разом з тим, рішення суду першої інстанції також не можна визнати таким, що грунтується на законі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розмір заборгованості є значно меншим від вартості квартири, яка є предметом іпотеки, але позов про розірвання договору не пред`явлено. Крім того, у сторін є можливість розглянути питання конструктивним шляхом. Cт. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, причому рішення може бути постановлене судом, незважаючи на можливість позасудового врегулювання спору. Зазначене положення підтверджується ч. 2 ст. 35 закону про іпотеку, якою встановлено право іпотекодержателя у будь-який час звернутися до суду, оминаючи передбачений ч. 1 ст. 35 цього Закону позасудовий порядок добровільного задоволення його вимог, а також і ч. 3 ст. 33 цього Закону, яка рішення суду, поряд з іншими, відносить до підстав звернення стягнення на предмет іпотеки. Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції також постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому не може залишатися в силі. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Пшонка М.П. Судді: Гончар В.П. Євграфова Є.П. Журавель В.І. Леванчук А.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14698420

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Мартинюка В.І., суддів: Гончара В.П., Журавель В.І., Євграфової Є.П., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публiчного акцiонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостi та звернення стягнення на предмет iпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № МL- В00/093/2008 від 16 травня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 45 900 доларів США зі сплатою плаваючої відсоткової ставки. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення зазначених умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 15 березня 2010 року має заборгованість в розмір 50 258 доларів США 58 центів. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач 16 травня 2008 року уклали договір іпотеки № РМL-В00/093/2008. Згідно з договором іпотеки, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 Рішенням Замостянського районного суду м. Вiнницi вiд 6 вересня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року у сумі 50 258 доларів США 58 центів, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 400 962 грн. 95 коп. та штрафні санкції в сумі 14 584 грн. 27 коп., а саме: залишок заборгованості за кредитом в сумі 47 939 доларів США 86 центів, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 382 464 грн. 20 коп., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками станом на 15 березня 2010 року, у сумі 2 318 доларів США 72 цента, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 18 498 грн. 75 коп., пеню у розмірі 14 584 грн. 27 коп. В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки на користь ПАТ «ОТП Банк», а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належать на праві власності ОСОБА_3, а кошти отриманні від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення загальної заборгованості перед ПАТ «ОТП Банк». Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу ПАТ «ОТП Банк» предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням ПАТ «ОТП Банк» всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій; підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на Предмет іпотеки, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав на нерухоме майно в органів БТІ, ЖЕУ, нотаріату, ДЗК, а також вільного доступу уповноважених представників банку до Предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, за ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки. Вирішено питання щодо судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з гідно ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової суми кредиту є право заявника вимагати повернення всієї суми кредиту. А відповідно до ст. 33 ч. 1 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Умови кредитного договору ОСОБА_3 не виконуються, тому заставлене майно передається в заклад Банку для його безпосереднього продажу ним конкретному покупцю. З такими висновками судів погодитися не можна. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. У порушення зазначеної норми права суди надали право продажу предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» всіх повноважень продавця , тим самим фактично видали доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду. Також суди, звертаючи стягнення на заставлене майно, не дали правової оцінки співмірності визначеної Банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, не зазначили початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення справи. За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Замостянського районного суду м. Вiнницi вiд 6 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Мартинюк В.І. Судді: Гончар В.П. Євграфова Є.П. Журавель В.І. Юровська Г.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14402334

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, який мотивований тим, що 21 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ODMLGA00000014, відповідно до умов якого останній був виданий кредит у розмірі 113100 доларів США, зі строком погашення до 21 лютого 2028 року, зі сплатою 12 % річних з погашенням кредиту та відсотків. На забезпечення виконання зобовязань того ж дня був укладений договір іпотеки нерухомого майна, а саме: житлового будинку площею 138,40 кв.м., і земельної ділянки, які розташовані АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва № 991 про право власності на житловий будинок. Позивач зазначав, що відповідачка не виконує взяті на себе зобовязання за кредитним договором, договором іпотеки, внаслідок чого у неї виник борг у сумі 127395 доларів США, та просив звернути стягнення на вказаний житловий будинок шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ODMLGA00000014 від 21 лютого 2008 року у розмірі 127395 доларів США звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 138,40 кв.м. та земельну ділянку площею 0,042 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2011 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Судами вірно встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору № ODMLGA00000014 від 21 серпня 2008 року та договору іпотеки нерухомого майна від 21 серпня 2008 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з умов п.2.3.7., п.п. 8.1., 8.1.1., 8.1.2. кредитного договору та дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_4 умови кредитного договору щодо оплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитом не виконуються, тому на підставі договору іпотеки іпотекодержатель (банк) вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Однак, судом першої інстанції не враховані ч.1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що у разі не виконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (ч.5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку»). Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, не встановив фактичних обставин справи, а саме те, що договір іпотеки нерухомого майна від 21 серпня 2008 року не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вірно не погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем не входить до повноваження суду, однак, допустив описку та помилково не зазначив в мотивувальній частині рішення про те, що такий висновок зроблений у звязку з відсутністю в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись п.1.1. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/20204777

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року у розмірі 893 334 грн.80 коп. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ АК «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача, який зареєстрований та проживає у будинку розташованому за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України смт. Рокитне. Свої вимоги мотивував тим, що між банком та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено кредитний договір. ЗАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 кредит у розмірі 582575,00 грн., проте відповідач порушив зобов'язання за вказаним договором у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 893 334,80 грн. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки. У травня 2011 року ОСОБА_6 подала до суду зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що спірний кредитний договір порушує її майнові права, оскільки під час укладання відповідачем кредитного договору вона спільно проживала однією сім'єю з ОСОБА_5, згоди на укладання кредитного договору від 13 лютого 2008 року не давала, не підписувала договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, який належить їй та відповідачу ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, оскільки побудований під час спільного проживання з ОСОБА_5 Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № RORWGA00001291 від 13 лютого2008 року у розмірі 893 334 грн. 80 коп. звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 271 кв.м., які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаних предметів іпотеки (на підставі договору іпотеки № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року ) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача - ОСОБА_5 - договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовити за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляджу справи у розмірі 120 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд. До суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року, за яким банк надав кредит на суму 582 575 грн., а ОСОБА_5 зобов'язався погасити цей кредит не пізніше 13 лютого 2018 року та сплатити 1,34% в місяць за користування кредитом шляхом внесення платежів до 15 числа щомісячно у розмірі 893 334 грн.80 коп. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності та земельну ділянку, на якій розташований будинок. Порушення грошового зобов'язання за кредитним договором підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1050 визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Колегія суддів вважає, що судові рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування у цій частині відсутні. Законним і обґрунтованим є рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним, оскільки оспорюваний договір укладений відповідно до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень у цій частині. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задовлення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішення суду зазначаються : загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленою статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вимог зазначеної норми Закону та ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Натомість банку судом надані повноваження, необхідні для здійснення продажу з отримання витягу з Державного реєстру прав власності, хоча надання таких повноважень до компетенції суду не входить. Повноваження іпотекодержателя за обраним судом способом реалізації предмета іпотеки, права і обов'язки останнього та процедура продажу визначені ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Обставини, пов'язані із визначенням ціни предмета іпотеки, судом першої інстанції не з'ясовані, особам, які беруть участь у справі, не пропонувалось подати докази з приводу цих обставин (ч. 4 ст.10 ЦПК України), а апеляційним судом вказана помилка не виправлена. Допущені порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатись законними та обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року в частині вирішення вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині вищезазначені судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981740

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 листопада 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Балюка М.І., Луспеника Д.Д., Данчука В.Г., Мазурка В.А.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 1 квітня 2010 року , в с т а н о в и л а: У травні 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, у якому просило передати в заклад Банку шляхом вилучення у ОСОБА_6 належне йому заставлене майно, автомобіль марки «Рено Магнум», у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року в сумі 33 476 грн. 19 коп. Звернути стягнення на предмет застави - зазначений автомобіль, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення з заставодержателем (Банком) договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця (відповідача), зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для вчинення договору купівлі-продажу. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2010 року , залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 1 квітня 2010 року, позов задоволено. Передано в заклад Банку шляхом вилучення у ОСОБА_6 належне йому заставлене майно - автомобіль марки «Рено Магнум», 1998 року випуску, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року у сумі 33 476 грн. 19 коп, укладеного між Банком і ОСОБА_6 Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Рено Магнум», шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця із зняттям зазначеного автомобіля з обліку в органах ДАІ України з наданням Банку всіх повноважень необхідних для укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з гідно п. 2.3.6 Кредитного договору від 16 жовтня 2006 року Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п. 1.3 цього договору, також шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов передбачених п. 2.3.1 договору (порушення будь-якого із зобов'язань за договором). Умови кредитного договору ОСОБА_6 щодо оплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитом не виконуються, тому заставлене майно передається в заклад Банку для його безпосереднього продажу ним конкретному покупцю. З такими висновками судів погодитися не можна. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. У порушення зазначеної норми права суди надали право Банку продати автомобіль від імені ОСОБА_6 , тим самим фактично видали доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду. Також суди, звертаючи стягнення на заставлене майно, не дали правової оцінки співмірності визначеної Банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого автомобіля, не зазначили початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення справи. За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 1 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: М.І. Балюк В.Г. Данчук Д.Д. Луспеник В.А. Мазурок http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12252712