Поиск в системе

Постанова Іменем України 22 вересня 2022 року м. Київ Справа № 462/5368/16-ц Провадження № 14-143цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, поручитель) до ОСОБА_2 (далі - позичальник), Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк», банк) про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою банку на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2017 року, ухвалене суддею Бориславським Ю. Л., і постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М. і Копняк С. М. ІСТОРІЯ СПРАВИ (1) Вступ 1. Позичальник отримав у банку кредит. Виконання його зобов`язань забезпечив порукою позивач. Надалі сторони кредитного договору змінили процентну ставку за кредитом у бік її збільшення. Позичальник не виконував належно обов`язки за договором. Тому банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя. Останній у свою чергу звернувся до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим. Мотивував тим, що сторони кредитного договору не могли збільшити обсяг відповідальності поручителя без його згоди. 2. Суд першої інстанції задовольнив позов поручителя. Апеляційний суд це рішення підтримав. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, мала вирішити питання про те, чи є вимога про визнання припиненим договору поруки ефективним способом захисту інтересу поручителя у спірних правовідносинах. Виснувала, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За таких умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом не про визнання договору поруки припиненим, а про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою. У разі задоволення цього позову суд визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку. 3. Банк задовго до подання позову поручителя ініціював у суді вирішення спору про стягнення заборгованості як із позичальника, так і з поручителя. Наявність або відсутність в останнього відповідного боргу, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування саме у зазначеному спорі. У тому провадженні поручитель може ефективно захистити своє право, заперечуючи проти позову банку, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою). (2) Короткий зміст позовних вимог 4. У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 23 листопада 2006 року (далі - договір поруки), укладений із Акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» (далі - АТ «Індустріально-експортний банк»). Мотивував позов такими обставинами: 4.1. 23 листопада 2006 року позичальник уклав із АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», кредитний договір № 1264/06-ф (далі - кредитний договір). Згідно з пунктом 1.1 цього договору позичальник отримав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання 45 000,00 дол. США кредиту зі сплатою 11,2 % річних з 23 листопада 2006 року до 22 листопада 2026 року. 4.2. Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувала порука. Згідно з договором поруки позивач зобов`язався відповідати перед банком за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або відсотками, а також за штрафи та пені. 4.3. 25 серпня 2011 року банк уклав із позичальником договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору (далі - договір про внесення змін і доповнень). Сторони виклали пункт 1.4 кредитного договору у новій редакції. Згідно з нею за користування кредитом позичальник мав сплачувати щомісячну процентну винагороду: з 25 серпня 2011 року до 24 серпня 2012 року включно - за ставкою 10 % річних; з 25 серпня 2012 року - за ставкою 11,69 % річних. Договір про внесення змін і доповнень банк уклав із позичальником без повідомлення позивача як поручителя, без погодження з останнім і зі збільшенням обсягу його відповідальності. 4.4. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тому договір поруки треба визнати припиненим. (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 1 червня 2017 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив. Мотивував рішення так: 5.1. За змістом частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука припиняється за наявності зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Для застосування цього правила достатньо встановити факт такої зміни в основному зобов`язанні. Після збільшення розміру останнього, що є правоприпиняльним фактом для поруки, подальше фактичне виконання цього зобов`язання та відмова кредитора від вимоги виконати зобов`язання у зміненому обсязі не означають збереження поруки. 5.2. Обов`язковою умовою припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК Україниє відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов`язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Надання поручителем згоди на внесення до основного зобов`язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення поручителя. Згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15). 5.3. За частиною першою статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Тому у цьому випадку необов`язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим. Але таку вимогу суд має розглянути за наявності спору. Поруку слід вважати припиненою незалежно від реального настання чи ненастання зміни кредитного договору у бік збільшення обсягу відповідальності поручителя (аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постановах від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11 і № 6-69цс11). 5.4. Кредитор не визнає права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов`язання за договором поруки. Однак таке право суд має захистити за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. 5.5. Припинення поруки означає настання такого стану сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право та кореспондуючий йому обов`язок перестають існувати. Термін «порука» у частині першій статті 559 ЦК Українимає значення зобов`язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність відповідний договір. 5.6. Порука позивача є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України, бо банк уклав із позичальником договір про внесення змін і доповнень, про який поручителя належно не повідомили, але збільшили обсяг його відповідальності. (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 20 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував постанову так: 6.1. Припинення поруки зумовлюють такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Таке збільшення виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошима; встановлення (збільшення розміру) неустойки; погодження нового порядку зміни процентної ставки у бік її збільшення. Отже, зміна процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором. 6.2. У зобов`язаннях за участі поручителів збільшення процентної ставки навіть за згодою кредитора та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови у договорі поруки, не дозволяє покласти на поручителя відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником обов`язків перед кредитором (постанови Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13 і від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15). Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу його відповідальності. 6.3. Якщо у договорі поруки сторони передбачили, зокрема, можливість зміни розміру процентів за кредитним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя й укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості банку з поручителем, згодою на зміну основного зобов`язання. Однак у договорі поруки такої домовленості сторони не досягнули. 6.4. Суд першої інстанції правильно виснував, що у спірних правовідносинах відбулася зміна зобов`язань позичальника за кредитним договором. Вона призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Вказане з урахуванням відсутності на це його згоди є підставою для припинення поруки згідно з частиною першою статті 559 ЦК України. (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У вересні 2019 року банк подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. (6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 8. 17 вересня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. 9. 2 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц: 9.1. Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11 вказав на помилковість висновків судів першої й апеляційної інстанцій про те, що право поручителів слід захистити шляхом припинення договору поруки, тобто за пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, бо такий спосіб захисту суперечить частині першій статті 559 ЦК України. Верховний Суд України виснував, що право поручителя суд може захистити за позовом про визнання поруки припиненою. 9.2. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц вважала законними й обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором (бо право кредитора на задоволення вимог за рахунок поручителів припинилося), а також про задоволення позову поручителя про визнання припиненою поруки за договором поруки від 23 березня 2011 року. 9.3. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц підтримала висновки судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову поручителя про визнання договору поруки припиненим, проте не відступила від раніше сформульованих нею висновків, викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц, і від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 21 травня 2012 року у справі № 6-69цс11. 9.4. Ефективним способом захисту прав поручителя є вимога саме про визнання поруки припиненою, а не про визнання договору поруки припиненим. Тому слід відступити від викладеного у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц висновку Великої Палати Верховного Суду, згідно з яким вона залишила без змін оскаржені рішення судів попередніх інстанцій, які вважали вимогу про припинення договору поруки обґрунтованою. 10. 29 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу про прийняття справи для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Банк мотивував касаційну скаргу так: 11.1. Сторони кредитного договору погодили розмір комісії за обслуговування кредиту - 0,15 % від фактичного залишку заборгованості (пункті 1.1 кредитного договору). Про це поручитель знав. 11.2. Позивач із позичальником несуть солідарну відповідальність перед банком за всю заборгованість, нараховану на момент подання позовної заяви (пункти 2.1 і 3.1 договору поруки). 11.3. Порука припиняється внаслідок внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя та збільшення у зв`язку з цим обсягу відповідальності поручителя. На зміну умов основного договору, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя не збільшується, згода останнього не потрібна. Такі зміни не є підставою для застосування наслідку, визначеного у частині першій статті 559 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17). 11.4. Позивач не довів, що внаслідок укладення договору про внесення змін і доповнень обсяг його відповідальності як поручителя за кредитним договором збільшився. Суди першої й апеляційної інстанцій це питання не досліджували. Внесення таких змін зумовило звільнення позичальника від обов`язку сплачувати щомісячну комісію. Він мав платити лише проценти за кредитом. Тому обсяг зобов`язань і відповідальності позивача як поручителя зменшився: з 25 серпня 2011 року до 25 серпня 2012 року позичальник мав сплачувати 10 % річних, а з 25 серпня 2012 року - 11,69 %, а не 13 % річних, які передбачав кредитний договір до внесення до нього змін і доповнень (11,2 % (процентна ставка) + 1,8 % (щомісячна комісія у розрахунку на один календарний рік)). (2) Позиції інших учасників справи 12. 14 листопада 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Мотивував так: 12.1. Якщо договір поруки не передбачає можливості змінити розмір процентів за основним зобов`язанням, строки їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, а поручитель таке повідомлення не отримав і не погодився на збільшення розміру його відповідальності, то згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється. У такій ситуації поручитель має право на позов про визнання договору поруки припиненим. 12.2. У зобов`язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення процентної ставки за кредитом навіть за згодою банку та позичальника, але без згоди поручителя (зокрема без відповідної умови у договорі поруки), не дозволяє покласти на останнього відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником зобов`язань перед банком (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). 12.3. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що внаслідок укладення договору про внесення змін і доповнень збільшився обсяг відповідальності поручителя є обґрунтованими, бо кредитний договір передбачав процентну ставку за кредитом у розмірі 11,2 %, а згідно зі змінами - 11,69 %. 12.4. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачеві коштів на придбання продукції для особистих потреб. Тому встановлення кредитором будь-яких зборів, процентів, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови - нікчемними та не потребують визнання недійсними (див. висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульовані у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 562/592/16-ц, і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 711/2804/16-ц). 13. Позичальник відзив на касаційну скаргу не подав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо належного й ефективного способу захисту інтересу поручителя в юридичній визначеності 14. Позивач просив визнати припиненим договір поруки, оскільки банк і позичальник без повідомлення та погодження з поручителем уклали договір про внесення змін і доповнень, збільшивши обсяг відповідальності останнього. Суди обох інстанцій погодилися з позивачем і визнали припиненим договір поруки, вважаючи, що порука припинилася згідно з частиною першою статті 559 ЦК України у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин. 15. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що ефективним способом захисту прав поручителя може бути вимога про визнання припиненою поруки, а не про визнання припиненим договору поруки. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується. 16. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу). 17. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)). 18. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України). 19. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 20. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). 21. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). 22. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України). 23. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). 24. Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору». 25. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). 26. З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки. 27. Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати. 28. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). 29. Приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав кредитора на одержання плати від боржника. Проте у такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 59)). 30. Надалі, обґрунтовуючи відсутність підстав для відступу від наведеного висновку, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на тісний зв`язок договору із правовідносинами, які саме з нього виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин, наприклад, припинення прав та обов`язків за договором, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов`язку за договором не завжди пов`язане з припиненням самого договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.16)). Тобто за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності. 31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності. 32. Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)). 33. Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)). 34. Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)): 34.1. Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку. 34.2. Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). 35. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14). 36. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 490/5224/14-ц). (1.2) Щодо відступу від висновку про ефективність захисту інтересу поручителя шляхом задоволення позову про визнання договору поруки припиненим 37. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що є потреба відступити від її висновку про можливість задоволення вимоги про визнання договору поруки припиненим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, хоч і не формулювала самостійного висновку щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах, проте залишила без змін оскаржені судові рішення у частині задоволення зустрічного позову одного з поручителів до банку про визнання припиненим договору поруки з огляду на зміну кредитором і позичальником основного зобов`язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності. 38. Крім того, Верховний Суд України у постановах від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11 і № 6-69цс11 зазначив, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки, а тому, хоча звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. У постанові в справі № 6-18цс11 Верховний Суд України виснував про те, що мотивована неналежністю способу захисту відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову про визнання припиненим договору поруки є необґрунтованою. Натомість у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 Верховний Суд України зауважив, що звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, не є необхідним, проте такі вимоги суд може розглядати за наявності відповідного спору. 39. Консультативна рада європейських суддів у пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 40. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45)). 41. З огляду на наведені у цій постанові висновки про способи ефективного захисту інтересу поручителя, а також про те, що за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14. 42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц). 43. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67)). (1.3) Щодо дотримання принципу процесуальної економії 44. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)). 45. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 1 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 462/5579/15-ц (номер в реєстрі 53421277) за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договором, а 4 листопада 2016 року - ухвалу про зупинення провадження у тій справі до вирішення справи № 462/5368/16-ц (номер у реєстрі 62475894), ініційованої у жовтні 2016 року, тобто після того, як банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя. 46. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц. 47. Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 48. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень цього Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності. 49. Оскільки банк подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглянула судові рішення у касаційному порядку на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року. 50. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). 51. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року). 52. За змістом частини третьої статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону. 53. Ураховуючи наведені вище висновки щодо неналежності такого способу захисту інтересу поручителя як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу банку слід задовольнити: рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору поруки припиненим. (2.2) Щодо судових витрат 54. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 55. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). 56. Компенсація судового збору у цивільних, адміністративних та господарських справах у розмірі, пропорційному задоволеним вимогам сторони, здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (абзац другий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року № 590). 57. Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для компенсації судового збору за рахунок держави у разі звільнення від його сплати у визначених законом випадках (підпункт 1-1 пункту 16 Порядку). Компенсація судового збору відповідно до підпункту 1-1 пункту 16 цього Порядку здійснюється органами Казначейства на підставі виконавчих документів з відповідного рахунка спеціального фонду державного бюджету, на який такий судовий збір зарахований(абзац шостий пункту 18 Порядку). 58. Позивач був звільнений від сплати судового збору через те, що його позов пов`язаний із порушенням прав споживача. Тому з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позову сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 1 708,72 грн (606,32 грн (т. 1, а. с. 85) + 1 102,40 грн (т. 2, а. с. 5) відповідно)слід компенсувати за рахунок держави. (3) Висновки щодо застосування норм матеріального права 59. Стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності. 60. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). 61. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку. Керуючись частинами першою та сьомою статті 141, частиною четвертою статті 258, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду п о с т а н о в и л а : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» задовольнити. 2. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення: у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про визнання договору поруки припиненим відмовити. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (01024, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4; код ЄДР: 14361575) у порядку компенсації за рахунок держави 1 708,72 грн (одну тисячу сімсот вісім грн 72 коп.)судового збору, з яких: 606,32 грн - за подання апеляційної скарги, 1 102,40 грн - за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді: Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко І. В. Григор`єва Л. І. Рогач М. І. Гриців В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. М. Лобойко С. П. Штелик К. М. Пільков Джерело: ЄДРСР 106558740

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Київ Справа № 910/13109/18 Провадження № 12-7гс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представника позивача - Куценка О. В. відповідача ОСОБА_2 особисто, представника ОСОБА_2 - Головкова Є. І., розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року (судді Пономаренко Є. Ю., Кропивна Л. В., Руденко М. А.) у справі № 910/13109/18 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стил Форт» (далі - ТОВ «Стил Форт») та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У жовтні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 1 295 191, 59 грн. 1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що внаслідок неналежного виконання ТОВ «Стил Форт» умов договору банківського обслуговування в останнього виникла заборгованість у розмірі 1 295 191,59 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя позичальника за договором поруки від 29 травня 2015 року № РOR1432898962983. 2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції 2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 січня 2019 року у справі № 910/13109/18 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн, вирішено питання про розподіл судового збору. 2.2.Північний апеляційний господарський суд постановою від 4 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов Банку до ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 про стягнення 1 295 191, 59 грн задовольнив повністю. Стягнув солідарно з ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 970 836, 07 грн, заборгованість за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пеню в розмірі 153 326, 55 грн та судовий збір у розмірі 19 427,87 грн. 2.3. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало порушення ним норм процесуального права щодо належного повідомлення учасників справи. Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що неналежне виконання боржником своїх обов`язків щодо повернення кредиту підтверджено матеріалами справи, а враховуючи, що зобов`язання боржника були забезпечені порукою, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя. 3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 3.1. У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року у справі № 910/13109/18 скасувати в частині стягнення заборгованості, відсотків, пені та судового збору з поручителя, позовну заяву в цій частині залишити без задоволення. 3.2. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається, зокрема, на припинення поруки за договором поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не врахував того, що ОСОБА_2 як поручитель не надавав письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000, 00 грн до 1 000 000, 00 грн та про таку зміну не повідомлявся, що є підставою для припинення його поруки. 3.3. Також за доводами касаційної скарги апеляційний суд не взяв до уваги те, що умови договору поруки щодо строку його дії не відповідають умовам договору банківського обслуговування, якими строк дії основного зобов`язання не визначено; не встановив належним чином дійсні обставини справи щодо підстав зарахування коштів на рахунок ТОВ «Стил Форт», не надав оцінки доводам та доказам скаржника про порушення порядку проведення фінансових операцій керівником товариства, які також мають істотне значення для вирішення спору. 3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , призначив справу до розгляду в судовому засіданні, а ухвалою від 28 січня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 3.5. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, викладеного в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц, у якій суд виходячи із системного аналізу положень пунктів 1.1 та 4.2 договору поруки (які є ідентичними з договором поруки в цій справі) прийшов до висновку про припинення поруки, оскільки збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями мало відбуватись за письмовим погодженням з поручителем. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у вказаній постанові зазначила, що, встановивши факт збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов`язаннями боржника без погодження з поручителем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на підставі частини першої статті 559 ЦК Українипорука є припиненою. 3.6. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суд послався на протилежні правові позиції, викладені в постановах від 15 травня 2019 року у справі № 922/699/17, 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18, від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, відповідно до яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення поруки в аналогічних правовідносинах. 3.7. Ухвалою від 12 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 910/13109/18 та призначила її розгляд в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. 4. Позиція учасників справи 4.1. АТ КБ «Приватбанк» у відзиві на касаційну скаргу та в додаткових поясненнях заперечив її доводи та просив залишити скаргу без задоволення, зазначивши, що заперечення скаржника щодо його звільнення від відповідальності за порушення умов основного зобов`язання позичальником та щодо припинення договору поруки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України не відповідають нормам чинного законодавства та умовам договору, а відтак і не заслуговують на увагу. 4.2. У судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, підтримав у повному обсязі. 4.3. У письмових поясненнях та особисто в судовому засіданні ОСОБА_2 наголошував, що своєї згоди на продовження поруки після продажу ним корпоративних прав ТОВ «Стил Форт» не надавав, як і не надавав згоди на підвищення кредитного ліміту та не погоджував приєднання ТОВ «Стил Форт» до послуги «КУБ», за якою підприємству було відкрито кредитний ліміт на 1 млн грн. 5. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Встановлено, що 23 грудня 2014 року ТОВ «Стил форт» (клієнт) та ПАТ КБ «Приватбанк» уклали договір банківського обслуговування (поточного рахунку) зі встановленням кредитного ліміту на поточний рахунок шляхом приєднання позичальника до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 22 грудня 2014 року. 5.2. Відповідно до заяви ТОВ «Стил форт» відкрито поточний рахунок та встановлено кредитний ліміт. 5.3. У заяві зазначено, що клієнт, підписавши цю заяву, приєднується і погоджується з умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі - Умови) (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифах Банку. 5.4. Відповідно до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір: або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. 5.5. Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов). 5.6. Положеннями пункту 3.2.1.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, в разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт - банк, інтернет - клієнт - банк, sms - повідомлення або інших). 5.7. Відповідно до пункту 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов (або у формі «заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки», або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт - банк/інтернет - клієнт - банк, або у формі обміну інформацією в паперовому або електронному вигляді, або в будь-якій іншій формі). 5.8. За пунктом 3.2.1.2.2.3 Умов клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах установленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, установленого пунктом 3.2.1.1.11. 5.9. Пунктом 3.2.1.1.11 Умов, зокрема, передбачено, що період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 30 днів. 5.10. За пунктом 3.2.1.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 30 днів з дати закінчення періоду, у який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення цього періоду, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. 5.11. Під «непогашенням кредиту» мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня (пункт 3.2.1.4.1.4 Умов). 5.12. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов). 5.13. Згідно з пунктом 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом. 5.14. Також установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за угодами приєднання до: розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 1)зі сплати: а) процентної ставки за користування кредитом: - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 у розмірі 33 % (тридцять три) річних; - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.1.4.1.3 Угоди 1 у розмірі 66 % річних; б) комісійної винагороди згідно з пунктом 3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3 % від суми перерахувань; в) винагороди за використання ліміту відповідно до пункту 3.2.1.4.4 Угоди 1 першого числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; г) кредиту в розмірі 200 000,00 грн якщо під час виконання Угоди 1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні; розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг (далі - Угода 2) зі сплати: а) процентної ставки за користування кредитом: - за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 36 % річних; - за період користування кредитом у разі прострочки згідно з пунктом 3.2.2.2 Угоди 2 у розмірі 56 % річних; б) винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2; в) кредиту в розмірі 200 000,00 грн. якщо під час виконання Угоди 2 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Угодою 2 в розмірі таких збільшень; додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібно. 5.15. Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно із цим пунктом поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручитель з умовами Угоди 1 та Угоди 2 ознайомлений. 5.16. За пунктом 1.5 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. 5.17. Суд установив, що Банк надав ТОВ «Стил Форт» кредитний ліміт у загальному розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, зокрема випискою з рахунку. 5.18. ТОВ «Стил Форт» зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконало, у зв`язку із чим станом на 24 вересня 2018 року в останнього наявна заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн. 5.19. Враховуючи наведені обставини, Банк звернувся із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитом та процентами солідарно з боржника - ТОВ «Стил Форт» та ОСОБА_2 як поручителя. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.3. Оскільки ОСОБА_2 оскаржує висновки апеляційного господарського суду в частині солідарного стягнення суми заборгованості з поручителя,враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, постанова в цій справі переглядається в межах вимог та доводів касаційної скарги щодо заявлених позовних вимог до поручителя. 6.4. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання ТОВ «Стил Форт» зобов`язань за договором банківського обслуговування та заборгованість перед Банком по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 27 квітня по 24 вересня 2018 року в розмірі 171 028,97 грн. Ці висновки апеляційного суду сторони під сумнів не ставлять. 6.5. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). 6.6. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 6.7. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). 6.8. За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). 6.9. За змістом статті1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. 6.10. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою, як одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (частина перша статті 546 ЦК України). 6.11. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України). 6.12. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). 6.13. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). 6.14. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. 6.15. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). 6.16. За змістом статті 559 ЦК України зміна обсягу зобов`язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї статті (у редакції, чинній на момент укладання договору поруки) було передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 6.17. За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину. 6.18. Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов`язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства. 6.19. Так, за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. 6.20. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. 6.21. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. 6.22. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. 6.23. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. 6.24. Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_2 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ «Стил Форт» з 200 000 грн до 1 000 000 грн, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був. 6.25. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов`язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року № POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України(у відповідній редакції). 6.26. Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції. 6.27. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання з поручителем у належній формі. 7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.2. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 7.3. Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції в цій справі в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 8. Щодо судового збору 8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 4 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості по кредиту в розмірі 970 836, 07 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 171 028, 97 грн, пені в розмірі 153 326, 55 грн та судового збору в розмірі 19 427,87 грн скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у позові до ОСОБА_2 відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 48 569 (сорок вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн 67 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 90111804

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2019 року м. Черкаси провадження № 22-ц/821/22/19справа 712/7536/16ц категорія 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого: Єльцова В. О. суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 представник відповідачів - адвокат Шимановський А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року (прийняте суддею Романенко В. А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свою позовну заяву обґрунтовують тим, що 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року. Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року. В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту. Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту. Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором. ОСОБА_1 не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів. Відповідно до п. 4.2 договору кредиту у разі прострочення ОСОБА_1 строків погашення кредиту та сплати процентів, вона сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у цей період, від несвоєчасної суми за кожен день прострочення. Неналежне виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за договором кредиту призвели до виникнення заборгованості, яка станом на 30.05.2016 року згідно з розрахунками заборгованості складає: 160 278,77 доларів США, що еквівалентно 4 029 601,92 грн., яка складається: сума заборгованості за кредитом - 61 527 доларів США, що еквівалентно 1 546 544,21 грн.; сума заборгованості за відсотками - 64 886,81 доларів США, що еквівалентно 1 630 996,48 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 12 489,58 доларів США, що еквівалентно 313 938,40 грн.; суми пені за несвоєчасне повернення відсотків - 21 375,38 доларів США, що еквівалентно 537 292,09 грн.; сума заборгованості за комісіями 830,75 грн. Просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-563 від 23.08.2005 року за тілом кредиту та відсотками в розмірі 126 413,81 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 3 177 540,69 грн., пеню та за комісіями в розмірі 852 061,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 60 444, 03 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 71 253, 09 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на день винесення рішення суду, еквівалентно 1 901 054, 05 грн., пеню в розмірі 10 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» сплачений судовий збір в розмірі 15 111 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2019 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабенко С. С. оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів. Апелянт вказує, що перша прострочка по сплаті за кредитним договором виникла у відповідача ОСОБА_1 22.05.2008, а тому за визначення пункту 4.5. Кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів після прострочення чергового платежу. Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому вважає що в позові необхідно взагалі відмовити. Крім того апелянт зазначає, що після того як були внесені зміни до кредитного договору, яким збільшено обсяг відповідальності поручителя без його узгодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилася у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України. Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив. Надходження апеляційної скарги Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 червня 2019 року справу призначено до розгляду на 2 липня 2019 року. Указом Президента України від 29 грудня 2017 № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» апеляційний суд Черкаської області ліквідовано, утворено Черкаський апеляційний суд. Відповідно до ч. 5 ст 31 ЦПК України у разі ліквідації суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом. 26 липня 2019 року розпочав свою роботу Черкаський апеляційний суд, у зв`язку з чим було передано дана цивільна справа для розгляду. Ухвалою Черкаського апеляційного суду в особі судді Єльцова В. О. від 06.08.2019 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 23.08.2005 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 895/06-034-563, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 73500 доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22.08.2025 року. Додатковою угодою № 1 сторони встановили нову відсоткову ставку за кредитом на рівні 14% річних починаючи з 20.10.2008 року. В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за договором кредиту № 895/06-034-563, 23 серпня 2005 року було укладено між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір поруки № 895/06-034-563, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту Позивачем виконано свої зобов`язання, визначені в п.п. 3.1.1 договорів кредиту, ОСОБА_1 відкрито позичковий рахунок в Черкаській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту. Згідно з п.п. 3.3.9, 3.3.10 договору кредиту ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати проценти за використання кредиту та своєчасно і в повному обсязі погашати кредит та можливі штрафні санкції в порядку та в розмірі, визначених цим договором. ОСОБА_1 не виконала умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів. 28 лютого 2017 року ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси призначено по даній справі судово-економічну експертизу, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 Відповідно до висновку експерта Жукової О. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи № СЕ2017/081 від 30 січня 2019 року, враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: - по тілу кредиту 11052,00 доларів США; - по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США. Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США. Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн. Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 року по 29.05.2016 року становила 80731,63 грн., зокрема: - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень. 2. Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справа підлягає розгляду Черкаському апеляційному суді у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін для розгляду справи. Згідно до вимог ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. При цьому, за загальним правилом встановленим вказаною нормою права, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Розгляд апеляційної скарги проводився за участі представника відповідачів адвоката Шимановського А. В. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги частково та стягуючи солідарно суму боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції посилався на висновок експерта № СЕ2017/081 від 30.01.2019, згідно якого зроблено висновок, що з урахуванням трирічного строку позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 17.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13 заборгованість ОСОБА_1 по договору кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковій угоді № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 року, станом на 30.05.2016 року становила 37 356,90 доларів США, зокрема: по тілу кредиту 11052,00 доларів США; по процентах за користування кредитом 26304,90 доларів США. Строкова заборгованість позичальника по тілу кредиту (термін погашення якої настане 22 серпня 2025 року) за період з 30.05.2016 року по 22.08.2025 року становить 33897,00 доларів США. Копія виписки по руху коштів на рахунку обліку нарахованих та сплачених комісій № НОМЕР_1 за період з 31.08.2006 року по 30.01.2009 року та копія виписки по руху коштів на рахунку обліку прострочених комісій за цей же період банком для проведення дослідження не надана, що унеможливлює дослідити суму нарахованих і сплачених комісій та наявність заборгованості у сумі 830,75 грн. Враховуючи трирічний строк позовної давності, дату звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з позовом до суду 24.06.2016 року та Постанову ВСУ від 06.11.2013 року № 6-116цс13, пеня за несвоєчасність погашення ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту та по процентах за користування кредитом за договором кредиту від 23.08.2005 року № 895/06-034-563 та додатковою угодою № 1 без дати, якою збільшено процентну ставку з 20.10.2008 за період з 30.05.2015 по 29.05.2016 становила 80731,63 грн., зокрема: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту 23644,45 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом 57087,18 гривень. Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що пунктом 4.4. Кредитного договору № 895/06-034-563 від 23.08.2005, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.2.-3.3.8., 3.3.12.-3.3.14., та 3.3.19. цього договору, порушення позичальником умов договору, визначених п. 1.3. більше, ніж п`ять днів, строк користування Кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.9. та 3.3.10 (сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Аналогічні положення містить пункт 7.4. Кредитного договору. (а.с. 12-13 том 1). Таким чином сторони у такий спосіб урегулювали питання дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Як вбачається з розрахунку заборгованості, останній платіж на погашення кредиту у розмірі 596 дол. США ОСОБА_1 здійснила 07 квітня 2009 року, (а.с. 20 звор. сторона т. 1), і після цього жодних платежів на виконання умов договору відповідачем не здійснювалося. Отже, ураховуючи положення пункту 4.5. кредитного договору, строк кредитування вважається таким, що сплив через шістдесят днів після внесення останнього платежу, тобто 7 червня 2009 року, відтак саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права. Проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише 24 червня 2016 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності, що з урахуванням заяви відповідача про його застосування та відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, нарахованої до 7 червня 2013 року. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 6-719цс16 та неодноразово був підтриманий у постановах Верховного Суду в схожих справах за участю ПАТ «Укрсоцбанк». Разом з тим, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і відсотків, нарахованої за період з 2008 року по 30 травня 2016 року, колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування строку позовної давності, адже нарахування зазначеної заборгованості є неправомірним з огляду на таке. В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 серпня 2005 року між ПАТ «Укрсоцбанк»» та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 73500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 22 серпня 2025 року. Пунктом 1.2 укладеного договору встановлено, що кредит надається на придбання нерухомого майна - двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.2 днем надання кредиту, вважається день видачі Позичальнику готівкових коштів в сумі Кредиту (73 500 доларів США). З договору Кредиту випливає, що в день укладення цього Договору з Позичальником, Кредитор (банк) уклав іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку заставне нерухоме майно у вигляді двохкімнатної квартири у АДРЕСА_1 . Додатковою угодою № 1 про внесення змін до договору кредиту № 895/06-034-563 від 22.08.2005 збільшена процентна ставка за користування кредитом до 14 процентів річних з 20.10.2008 року (а.с. 14 т. 1) Крім того, 23 серпня 2005 року між позивачем, ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки від № 895/06-034-563 (а.с. 15-17 т. 1). Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Позивач виконав взяті за договором зобов`язання та надав кредитні кошти, що підтверджується видатковим касовим ордером № 14-01 від 23 серпня 2005 року на суму 73 500 доларів США, що в еквіваленті складає 371 175 грн. (т. 1, а.с. 18). ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань не виконувала внаслідок чого утворилась заборгованість. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання. Виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколовим Ю. Є. від 29 грудня 2010 року, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту і сплаті відсотків, що передбачені п.п. 3.3.9, 3.3.10, та на підставі ст. 4 Договору кредиту та ст. 4 Іпотечного договору, задоволено вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» та звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 95 487 доларів США 28 центів, що згідно курсу НБУ станом на 24.11.2010 року становить 757 949, 38 грн., в тому числі 61 527, 00 доларів США сума заборгованості за кредитом, 16 075, 40 дол. США сума заборгованості за відсотками, 1001, 77 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2183,11 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 14 700 дол. США - штрафи, передбачені кредитним договором, тому у зв`язку з стягненням заборгованості на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані вимоги про повне погашення кредитної заборгованості, які не були виконані (т.1 а.с. 70, 72-73). Виданий виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова Ю. Є. від 29 грудня 2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , вказує на те, що банк змінив умови договору з цієї дати, а відтак право вимагати повернення кредитних коштів та процентів у нього припиняється. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Виконавчий напис нотаріуса від 29.12.2010 року щодо звернення стягнення на заставне майно засвідчує такі зміни. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену у договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач. Аналогічний правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц. Враховуючи, що право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то починаючи з 8 червня 2009 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а тому до вимоги позивача про стягнення відсотків позовна давність не може бути застосована, оскільки така вимога є необґрунтованою. З огляду на положення частин другої та третьої статті 549 ЦК України, відповідно до яких штраф та пеня є неустойкою, яка обчислюється у процентах від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, за відсутності правових підстав для нарахування процентів після 7 червня 2009 року, відсутні й правові підстави для нарахування пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків за указаний період. Крім того, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами щодо вимог апеляційної скарги, які стосуються стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 . Суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги банку щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 з наступних підстав. Укладеними договорами про внесення змін до кредитного договору № 1 та 2 між банком та ОСОБА_1 , сторони збільшили процентну ставку за користування кредитними коштами, що відповідно збільшило обсяг зобов`язання боржника, а також обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке остання не надавала. Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 559 ЦК України). Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, провадження № 6-53цс14, та у постанові Верховного суду № 61-29692ск18 від 26.09.2019 року. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором строк пред`явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов`язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов`язання або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. За умови пред`явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов`язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-106цс14. Крім того, правильне застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), яка у постанові від 13 червня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором, повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді платежів до дати, встановленої у графіку, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Враховуючи наведене, банк не пред`явив до поручителя ні вимоги, ні позову у строк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. При цьому, такий строк відповідно до п. 4.4. кредитного договору настав на п`ятий день після виникнення прострочки позичальника у 2009 році. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову повністю. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича задовольнити частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно-процесуальним законом. Повний текст постанови виготовлений 02 грудня 2019 року. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/86032550

ПОСТАНОВА Іменем України 05 червня 2019 року м. Київ справа N 523/3082/14-ц провадження N 14-243цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", треті особи: Закрите акціонерне товариство "Сканінтертранс", ОСОБА_1, про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я., та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року, ухвалене суддею Сувертак І.В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2011 року заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс" (далі - ЗАТ "Сканінтертранс"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі ПАТ "Родовід Банк" кредитну заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01 жовтня 2014 року становить 2 966 346,69 грн. 1.1. Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс", останнє для ведення господарської діяльності в межах ліміту кредитної лінії 120 тис. євро отримало кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро на строк до 20 грудня 2011 року. У подальшому, до вказаного договору було укладено ряд додаткових угод. 1.2. Виконання умов кредитного договору забезпечено договорами поруки від 21 грудня 2007 року, укладеними між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з кожним окремо. 1.3. Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ "Сканінтертранс" та ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ "Сканінтертранс" передало в заставу сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_1, напівпричіп марки "Kogel" SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2, та вантажний сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_3. 1.4. Ураховуючи те, що ЗАТ "Сканінтертранс" допустило утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була, прокурор просив задовольнити позов. 2. У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ "Родовід Банк", в якому просила на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати укладений між нею та банком договір поруки від 21 грудня 2007 року припиненим. Позов обґрунтовано тим, що банк в односторонньому порядку та без її як поручителя згоди підвищив відсоткову ставку за кредитним договором, у результаті чого збільшив обсяг її відповідальності. Короткий зміст судових рішень 3. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 квітня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість у розмірі 1 187 656,38 грн. 4. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року змінено, стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість у розмірі 1 098 242,77 грн. 5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. 6. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року позов заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, діючого в інтересах держави в особі ПАТ "Родовід Банк", задоволено частково. Стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс" та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн. стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат. 7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" виникли кредитні зобов'язання. Позичальник належним чином не виконав кредитні зобов'язання, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з нього та його поручителів. При цьому місцевий суд зменшив розмір пені в порядку частини третьої статті 551 ЦК України. 8. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності нею факту непідписання додаткової угоди N 1 до договору поруки від 27 лютого 2009 року, яким було збільшено процентну ставку за кредитним договором. 9. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат та в частині стягнення з ЗАТ "Сканінтертранс" на користь держави судового збору в сумі 1 218 грн скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито. 9.1. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року в частині позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат; зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ "Родовід Банк", за участю третіх осіб: ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 про визнання договору поруки таким, що припинив дію, - скасовано. 9.2. У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат, - відмовлено. 9.3. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання договору поруки таким, що припинив дію, задоволено частково. Визнано припиненою з моменту підвищення процентної ставки поруку ОСОБА_2 за договором поруки N 40.3/05.1-П-07 від 21 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2 10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" є спором між юридичними особами, вирішення якого можливе незалежно від інших позовних вимог, зокрема до поручителів, якими є фізичні особи. Відтак, вимоги до ЗАТ "Сканінтертранс" про стягнення кредитної заборгованості не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарських судів. 11. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки вимогу про погашення кредитної заборгованості було пред'явлено 16 березня 2009 року, а позов до суду подано лише 18 серпня 2011 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для пред'явлення вимог до поручителів. 12. Також суд послався на те, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи встановлено факт непідписання ОСОБА_2 додаткової угоди до договору поруки, зокрема щодо згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором. Враховуючи зазначені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення договорів поруки, укладених банком з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України через ненадання згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором. Короткий зміст вимог касаційної скарги 13. У травні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора. 14. Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом невірно здійснено розрахунок заборгованості, а апеляційний суд безпідставно застосував норму ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки позов пред'явлено до закінчення строку дії кредитного договору. Крім того, суд апеляційної інстанції не визначив конкретний строк, із якого порука вважається припиненою, не встановив строк прострочення чергового платежу, з якого можливо розпочати обчислення шестимісячного строку для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості з поручителів. 15. Аргументом касаційної скарги також указано те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" та віднесення цих вимог до господарської юрисдикції, оскільки співвідповідачами є фізичні особи, вимоги є взаємопов'язаними між собою і окремий їх розгляд є неможливим, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також зауважено, що зміна юрисдикції після спливу майже 7 років розгляду справи у судах різної інстанції буде порушувати принцип юридичної визначеності. 16. У червні 2018 року прокурор Суворовського району м. Одеси, який діє в інтересах держави в особі ПАТ "Родовід Банк", також звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд. 17. Касаційна скарга заступника прокурора Суворовського району м. Одеси мотивована тим, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс", апеляційний суд не врахував суб'єктний критерій, оскільки позов пред'явлено як до позичальника - юридичної особи, так і до поручителів - фізичних осіб, які не мають між собою солідарного обов'язку, а також тим, що позовні вимоги є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. При цьому прокурор зазначив, що апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц. Позиція інших учасників справи 18. У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк". При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поручителі не надали згоди на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, у результаті чого збільшилися їхні обов'язки, а також про те, що банк пропустив шестимісячний строк звернення із позовом до поручителів і обидві ці підстави відповідно до положень ч. 1 та 4 ст. 559 ЦК України мають наслідком припинення поруки. Рух справи в суді касаційної інстанції 19. Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року. 20. У тексті касаційної скарги прокурор просив касаційний розгляд справи провести у судовому засіданні за участю Генеральної прокуратури України. 21. Крім того, 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про розгляд справи за його участі. 22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року у задоволенні зазначених вище клопотань прокурора та ОСОБА_1 відмовлено. 23. 17 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 24. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 25. 06 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Короткий опис обставин справи 26. 21 грудня 2007 року між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" було укладено кредитний договір (далі - Договір), відповідно до умов якого для ведення поточної господарської діяльності надано кредит (траншами) у межах загальної суми 120000 євро під 15 % річних на основі додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього Договору, які є його невід'ємною частиною, який підлягав погашенню у строки, вказані в додатку N 1 до цього Договору, але не пізніше 20 грудня 2011 року. 27. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року уклало із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 окремі договори поруки. 28. Відповідно до додаткових угод від 24 грудня 2007 року та від 17 січня 2008 року ЗАТ "Сканінтертранс" видано кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро. 29. Згідно додаткової угоди N 4 від 07 жовтня 2008 року п. 2.6 кредитного договору викладено у новій редакції та встановлено процентну ставку за користування кредитами у розмірі 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку. 30. 07 жовтня 2008 року ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" уклали додаткову угоду N 4 до кредитного договору, якою п. 2.6. виклали в новій редакції та встановили відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку банком при збільшенні офіційного курсу Національного банку України на 5 грн 10 коп. за 1 долар США на користь збільшення (т. 1 а. с. 15). 31. Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ "Сканінтертранс" та ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ "Сканінтертранс" передало в заставу сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_1, напівпричіп марки "Kogel" SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2, та вантажний сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_3. 32. 16 березня 2009 року та 21 грудня 2009 року ПАТ "Родовід Банк" надіслало ЗАТ "Сканінтертранс" вимоги про погашення простроченої заборгованості у розмірі 3 903,58 євро та 28 401,09 євро відповідно. 33. У подальшому, 23 квітня 2010 року, банк надіслав ЗАТ "Сканінтертранс" вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені (т. 1 а. с. 29). Позиція Верховного Суду 34. Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. 35. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" з огляду на наступне. 36. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 37. При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не виключно, фізична особа. 38. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є як суб'єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин. 39. У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 40. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства. 41. ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання. 42. Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі. 43. Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука. 44. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб. 45. Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 46. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. 47. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника. 48. При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники. 49. Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. 50. З аналізу вимог ч. 1 ст. 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими ч. 1 ст. 542 та ст. 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором. 51. У п. 1 ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 52. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 53. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. 54. Суди установили, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах юридичної особи - ПАТ "Родовід банк" про стягнення заборгованості з іншої юридичної особи - ЗАТ "Сканінтертранс", яке уклало з банком кредитний договір, а також до поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вказані особи є відповідачами у зв'язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід банк" уклав із ними договори поруки. 55. Закриваючи провадження у справі в частині вимог до юридичної особи, суд апеляційної інстанції керувався вимогами ст. 15 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції від 15 грудня 2017 року). 56. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. 57. Разом з тим позов був пред'явлений до боржника за кредитним договором та поручителів, які зобов'язались солідарно відповідати із ним за наслідки невиконання зобов'язання за кредитним договором. 58. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є юридичними, а частина - фізичними особами. 59. ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу. 60. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. 61. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. 62. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту ч. 4 ст. 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 63. Отже, позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. 64. Відповідна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40цс18), від 21 березня 2018 року у справі N 2-1390/11 (провадження N 14-41цс18), від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18), від 25 квітня 2018 року у справі N 1522/18417/12-ц (провадження N 14-74цс18), від 20 червня 2018 року у справі N 758/6863/14-ц (провадження N 14-224цс18), від 12 вересня 2018 року у справі N 759/10401/15 (провадження N 14-269цс18), від 23 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-468цс18), від 27 березня 2019 року у справі N 200/15135/14 (провадження N 14-23цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. 65. Щодо відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відзначити наступне. 66. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. 67. Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб'єктивне право кредитора. 68. Відповідно до умов кредитного договору боржник ЗАТ "Сканінтертранс" (а відтак і поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2) узяли на себе зобов'язання сплачувати обумовлені платежі за кредитним договором рівними частинами щомісяця згідно з графіком платежів. 69. Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. 70. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. 71. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. 72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя. 73. Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. 74. У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. 75. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. 76. Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі N 758/6863/14-ц (провадження N 14-224цс18), від 13 червня 2018 року у справі N 408/8040/12 (провадження N 14-145цс18), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. 77. Ураховуючи те, що 16 березня 2009 року банк пред'явив вимогу до боржника про погашення поточної заборгованості, а не дострокового повернення суми кредиту, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок апеляційного суду про початок обчислення шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки в цілому саме з цього строку. 78. Разом з тим банк 23 жовтня 2010 року все ж надіслав ЗАТ "Сканінтертранс" вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені, і саме з цієї дати слід починати відлік шестимісячного строку пред'явлення позову до поручителів (т. 1 а. с. 29). 79. Ураховуючи те, що позов до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено 18 серпня 2011 року, прокурор пропустив шестимісячний строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, відтак у задоволенні позову до них слід відмовити. 80. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте виходив при цьому із неправильних мотивів. 81. Пунктом 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 1, 2 та 4 ст. 412 ЦПК України). 83. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 84. Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). 85. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту. 86. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 522/9232/14-ц (провадження N 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі N 161/11866/15-ц (провадження N 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі N 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18). 87. За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що додаткова угода від 27 лютого 2009 року до договору поруки, укладена між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2, останньою не підписана, дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України з огляду на те, що вона не надала згоду на збільшення обсягу її відповідальності. 88. Інші доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що апеляційний суд не розглядав справу в частині позову до ЗАТ "Сканінтертранс" по суті, тому суд касаційної інстанції відповідно до ст. 400 ЦПК України також позбавлений цієї можливості. 89. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині закриття провадження за вимогами до ЗАТ "Сканінтертранс", а в іншій частині залишити без змін у резолютивній частині, змінивши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду. Щодо судових витрат 90. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 91. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині закриття провадження щодо вимог до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс" скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Одеського апеляційного суду. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року стосовно позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Державний герб України Постанова Іменем України 28 березня 2018 року м. Київ справа № 756/4514/16-ц провадження № 61-11924св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Лесько А. О.(суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у складі головуючого судді Камбулова Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ«Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений договір про надання кредиту № 01ЗАІ20121026001 (далі - Договір), згідно з яким відповідачу було надано у користування грошові кошти на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до пункту 1.1. Договору надання кредиту здійснювалось одним траншем у сумі 83 700,00 грн зі сплатою 19,6 відсотків річних на перший річний період, а на наступні - відсоткова ставка плаваюча. Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5», 2012 року випуску, чорного кольору. 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбаченим кредитним договором № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року. Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 грошові кошти. В порушення умов договору кредиту, відповідач протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків, визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення. Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.19 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок. Відповідно до пункту З.2.З. Договору кредитор має право вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на 1 календарний місяць (пункт 3.2.3.1 Договору), у зв'язку з чим ОСОБА_4 відповідно до пункту 3.3.8 Договору зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора згідно з пунктом 3.2.3. Договору про невиконання вимог пунктів 3.2.3.1.-3.2.3.6. Договору повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти з можливою неустойкою. Станом на 21 січня 2016 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у сумі 120 783,04 грн та судові витрати. Заочним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у розмірі 120 783,04 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. Вирішено питання судового збору. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань за Договором, забезпечених договором поруки з ОСОБА_5, не виконував, тому на підставі статей 526, 530, 554, 611 ЦК України з боржника і поручителя необхідно солідарно стягнути заборгованість у сумі 120 783,04 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року залишено без змін. Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати вищевказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника є необґрунтованим та недоведеним. Повідомлень щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту відповідачі від позивача не отримували. У порушення вимог абзацу 2 пункту 2.4.2 Договору кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У той же час, внаслідок збільшення процентної ставки з 01 жовтня 2014 року обсяг відповідальності ОСОБА_5, як поручителя за Договором збільшився без її згоди, тому відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука є припиненою. Крім того, у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється у частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не було враховано, що існують беззаперечні підстави для припинення поруки відповідно до частин четвертої статті 559 ЦК України. У червні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ «Укрсоцбанк» надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому банк посилався на те, відповідно до змісту статей 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України відсутність попереднього повідомлення боржника чи поручителя про порушення кредитного договору, не позбавляє позивача на звернення до суду за захистом своїх прав. Пунктом 2.4. Договору визначено, що розмір процентної ставки є змінним та визначається як сума базової процентної ставки кредитування та маржі. ОСОБА_5 поручилась за виконання кредитного договору саме на таких умовах, жодних змін після його укладення сторонами не вносилось. Отже, підстави для застосування статті 559 ЦК України відсутні. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вище вимогам закону судові рішення не відповідають. Суди установили, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений Договір, згідно з яким ОСОБА_4 надано у користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 83 700,00 грн з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 жовтня 2017 року включно. Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5 Ambition», 2012 року випуску, чорного кольору. У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі. Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України, як це зазначено у пункті 2.4. цього Договору. На перший річний період (з «26» жовтня 2012 по «30» вересня 2013) встановлюється Процентна ставка за користування кредитом у розмірі 19,6 % (Базова процентна ставка кредитування 18,50 % плюс Маржа 1,10 %) (пункт 2.4.1.1.). 26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, передбаченими кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 013АІ20121026001. Відповідно до меморіального ордера від 26 жовтня 2012 року № 47 позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 кредит у сумі 83 700,00 грн. Разом з цим у порушення умов Договору ОСОБА_4 протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення. Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.4, 3.3.6, 3.3.7, 3.3.9-3.3.19 цього Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_4 за Договором, наданим ПАТ «Укрсоцбанк», станом на 21 січня 2016 року загальний її розмір складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника (пункт 6.2.) не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору. Як убачається з Договору, боржник ОСОБА_4 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26 жовтня 2017 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком погашення платежів (пункт 1.1.1 Договору). Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У пункті 1.1.1. Договору погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитів здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, Позичальник щомісячно, 26 числа сплачує Кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування Кредитом, згідно з графіком погашення Кредиту. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки Поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року. Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Суди попередніх інстанцій, стягуючи солідарно з боржника поручителя заборгованість у сумі 120 783,04 грн, не врахували вищенаведених норм матеріального права, та що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), не з'ясували, коли боржником був здійснений останній платіж за Договором по кожному із складових заборгованості, не встановили, з якого моменту необхідно рахувати строки позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредиту і відповідно до цього, яка сума підлягає стягненню, та не встановили, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє. Доводи касаційної скарги про припинення поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки без повідомлення та згоди поручителя є помилковими з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2.1.1.2. договору поруки ОСОБА_5 погодилася солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника, передбачених Договором, зокрема сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором, додатковими угодами/договорами про внесення змін (доповнень) до Договору, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені Договором. У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі. Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України. Крім того, суди не звернули уваги, що зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає повернення кредиту в сумі 167 400 грн з порядком погашення, що визначений умовами Договору та кінцевим терміном повернення усієї суми кредиту до 26 жовтня 2017 року (включно). Разом з цим предметом Договору є кредит у розмірі 83 700 грн, а не 167 400 грн. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, оскільки судами не з'ясовано належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам, в силу статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої судам належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304583

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № справи 754/2832/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/408 /2018 Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Лапчевська О.Ф. 29 січня 2018 року суд апеляційної інстанції у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі: Головуючого - судді Лапчевської О.Ф.Суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. при секретарі Потапьонок К.В. за участю представника позивача Костюк Ю.В., представника відповідача ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» Костюк Юлії Володимирівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа ОСОБА_7 про визнання поруки припиненою, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у розмірі 31 229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1 083,16 доларів США /а.с. 3/ ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулись з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, та укладеного між ОСОБА_9 та ЗАТ «Альфа-Банк» /а.с.78-80/. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення, зустрічні позовні вимоги задоволено. Визнано поруку ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яка виникла на підставі договорів поруки від 12.02.2008 року, укладених з ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року. /а.с. 141-146/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ПАТ «Альфа-Банк» Костюк Ю.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення первісного позову, та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на незаконність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що матеріали справи містять належний розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що остання проплата здійснена 12.08.2015 року (строка 90), наступна - 12.09.2015 року не надійшла (строка 91), заборгованість за відсотками виникла 12.03.2015 року ( строка 85, графа 13). Зазначала, що в розрахунку вказані дати та суми погашення тіла кредиту та відсотків ( графа 8, 9 та 11,12), сума несплачених відсотків розрахована в графі 13 і становить 1083,16 доларів США 16 центів, зміна процентної ставки врахована - з 12.02.2008 р. становить 14,50 відсотків, з 12.09.2008 року становить 16,50 відсотків. Зазначала, що зміна процентної ставки передбачена п. 5.2 кредитного договору, позичальнику було направлено повідомлення 18.08.2008 року, що підтверджено матеріалами справи. Крім того, вказувала, що за умовами кредитного договору і договору поруки не передбачено обов'язку банку повідомляти поручителя про зміну умов договору, зокрема і процентної ставки. Відповідачі були ознайомлені з можливим підвищенням відсоткової ставки і умовами договорів, ніяких заперечень не мали, а тому висновок суду першої інстанції про припинення договорів поруки не відповідає обставинам справи. З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення первісного позову, та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. Представник ОСОБА_7, ОСОБА_9 - ОСОБА_6 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, зазначаючи про те, що рішення судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Зазначав про те, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено невірно, він є необґрунтованим та недоведеним, не надано доказів виникнення заборгованості на момент звернення до суду з позовними вимогами, позивач не мав достатніх підстав нараховувати відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі, а договори поруки є припиненими. Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 12.02.2008 р., між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_7, було укладено кредитний договір № 800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75 000, 00 доларів США, зі сплатою 14,50 % річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 р. /а.с. 4-10/ В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 р., між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки № 800003143-П, за умовами якого ОСОБА_8 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. /а.с. 11/ В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 р., між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_9 також було укладено договір поруки № 800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_9 зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. /а.с. 27/ Відповідно до розрахунку позивача, в матеріалах справи міститься розрахунок станом на 07.12.2015 р., що містить вказівку на те, що ОСОБА_7, має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31 229, 70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США. / 30-31/ Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства; ч.1 ст.612 ЦК України про те, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; ч. 2 ст. 57 ЦПК України /в ред. від 03.08.2017 р./, про те, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи та ст. 60 ЦПК України /в ред. від 03.08.2017 р./ про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано ПАТ «Альфа-Банк» по кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87 608, 00 доларів США, відсоткова ставка була встановлена на рівні 14, 50 % річних. Відповідно до розрахунку, наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94 000,00 доларів США. Таким чином, докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором мають суперечливий характер та не підтверджені належним чином, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у стягненні заборгованості. Доводи апеляційної скарги щодо правильності розрахунку та вірного визначення наявності заборгованості по кредитному договору, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки представником позивача, зокрема, і на вимогу апеляційного суду, не було надано детального і документально підтвердженого розрахунку, з вказівкою на дати погашення тіла кредиту, періоди заборгованості, ставки. Жодних доводів в частині наданого представником відповідачів контрозрахунку /а.с. 108-110/, представником банку не наведено, розрахунок не спростовано, а лише вказівка на правильність визначення заборгованості банком не може слугувати належним доказом наявності заборгованості. Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги, про визнання договорів поруки припиненими, суд першої інстанції також вірно керувався нормами ч. 1 ст. 559 ЦК України про те, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Встановивши, що частиною №1 кредитного договору «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних, розділом 5 (5.2) частини №2 кредитного договору «Загальні умови кредитування» передбачено право банку змінити розмір процентів про що банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом /а.с.30,31/, починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена /порівняно з 14,5%/, що не було погоджено з поручителями, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про припинення договорів поруки. Аналогічні позиції, висловлені у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11, від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12, 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12. Доводи апеляційної скарги, щодо того, що зміна процентної ставки передбачена п. 5.2 кредитного договору, позичальнику було направлено повідомлення 18.08.2008 року, а за умовами кредитного договору і договору поруки не передбачено обов'язку банку повідомляти поручителя про зміну умов договору, зокрема і процентної ставки, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки суперечать п. 5.2 кредитного договору про те, що про зміну розміру процентної ставки по кредиту банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа. Жодних належних доказів такого повідомлення, при розгляді справи в суді першої інстанції представникам банку не було надано. Нові докази, долучені до апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Жодних доводів щодо поважності не подання долучених до апеляційної скарги доказів, апелянтом не зазначено. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» Костюк Юлії Володимирівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71919288

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, третя особа – приватне підприємство «Спецзовнішкомплект», про стягнення грошових коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, в с т а н о в и л и : У січні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 07 жовтня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та приватним підприємством «Спецзовнішкомплект» (далі - ПП «Спецзовнішкомплект») укладено договір кредитної лінії НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000 грн. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 07 жовтня 2011 року ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. 04 та 25 липня 2012 року між банком та позичальником укладено додаткові договори НОМЕР_3 та НОМЕР_4 щодо умов надання кредитних коштів в рамках першого траншу (його частини) кредиту - укладення договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно (комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1 та договору поруки з ОСОБА_1. Додатковим договором НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з графіком: з 1 по 39 місяць - 37 500 000 грн.; на кінець 40 місяця - 33 500 000 грн.; на кінець 41 місяця - 29 500 000 грн.; на кінець 42 місяця - 25 500 000 грн.; на кінець 43 місяця - 21 500 000 грн.; на кінець 44 місяця - 17 500 000 грн.; на кінець 45 місяця - 13 500 000 грн.; на кінець 46 місяця - 9 500 000 грн.; на кінець 47 місяця - 5 500 00 грн.; на кінець 48 місяця - 0 грн. Згідно з додатковим договором НОМЕР_6 від 22 травня 2013 року сторони погодили умови надання кредитних коштів в рамках першого траншу (його частини) кредиту - укладення договору іпотеки майнових прав на нерухоме майно (комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1 та договору поруки з ОСОБА_1. 28 серпня 2013 року між банком та позичальником укладено додатковий договір НОМЕР_7, за умовами якого забезпечення надання кредитних коштів в рамках другого траншу (його частини) кредиту в розмірі, що з попередніми траншами не перевищуватиме діючого ліміту кредитування, здійснено шляхом укладення між банком та ТОВ «Сідвелс» договору іпотеки нерухомості - комплекс будівель по АДРЕСА_2 та земельної ділянки за вказаною адресою, а також між банком та ТОВ СУПП «Ай.Ті.Джі-Інвест» та між банком і ПП «Спецзовнішкомплект» - договорів застави рухомого майна (обладнання), за цією ж адресою. 05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» укладено договір кредитної лінії НОМЕР_8, до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором НОМЕР_9 від 22 жовтня 2013 року, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000 грн. з кінцевим терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 18 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_10, за умовами якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії НОМЕР_1 станом на 16 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 1675728 грн. 27 коп., за договором кредитної лінії НОМЕР_8 - 27 075 977 грн. 75 коп. Звернувшись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору кредитної лінії НОМЕР_1 станом на 27 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 78 133 339 грн. 71 коп., з яких: 37 500 000 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 11 066 272 грн. 74 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 11 229 945 грн. 21 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2 183 102 грн. 28 коп. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 1 354 602 грн. 74 коп. - 3 % річних за непогашення кредиту, 270 535 грн. - 3% річних за непогашення процентів, 12 750 000 грн. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту, 1 778 881 грн. 74 коп. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів. Неналежне виконання позичальником умов договору кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року призвело до утворення заборгованості станом на 27 травня 2016 року у розмірі 23 410 712 грн. 59 копійок, з яких 1 315 466 грн. 32 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 2 315 199 грн. 41 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 2 897 123 грн. 29 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 1 309 831 грн. 80 коп. - пеня за несвоєчасне повернення процентів, 1 007 923 грн. 59 коп. - 3% річних за непогашення кредиту, 113 025 грн. 41 коп. - 3 % річних за непогашення процентів, 13 415 154 грн. 66 коп. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту, 1 036 988 грн. 11 коп. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів. Суму заборгованості за договорами кредитної лінії НОМЕР_1 та НОМЕР_8 банк просив суд стягнути з відповідача на свою користь. У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки від 07 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що ним не надавалась згода на укладення додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року щодо ліміту кредитування у періодах, що стало наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя. Крім того, у лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки від 05 вересня 2013 року у зв'язку з відмовою банку прийняти належне виконання зобов'язань позичальником за договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 91 917 821,84 грн. та 3 654 грн. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 9 626 230,50 грн. - 3 % та інфляційні втрати. В решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, представників ПАТ «Державний ощадний банк України» - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що рішення, яке переглядається, є незаконним. У справі, рішення в якій переглядається, суд установив такі факти та обставини. 07 жовтня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 37 500 000,00 грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 06 жовтня 2015 року (т.1, а.с.9-17). Відповідно до пункту 2.7.1. проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі наступних процентних ставок: за частиною заборгованості в євро - 12% річних; за частиною заборгованості в гривнях - 17% річних. Також, п. 7.1.1 кредитного договору встановлено, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення. В подальшому до цього кредитного договору між сторонами було укладено додатковий договір НОМЕР_3 від 04 липня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_4 від 25 липня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року, додатковий договір НОМЕР_6 від 22 травня 2013 року та додатковий договір НОМЕР_7 від 28 серпня 2013 року (т.1, а.с.19-24). У пункті 2.3.5 додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком: з 1 по 39 місяць - 37 500 000,00 грн.; на кінець 40 місяця - 33 500 000,00 грн.; на кінець 41 місяця - 29 500 000,00 грн.; на кінець 42 місяця - 25 500 000,00 грн.; на кінець 43 місяця - 21 500 000,00 грн.; на кінець 44 місяця - 17 500 000,00 грн.; на кінець 45 місяця - 13 500 000,00 грн.; на кінець 46 місяця - 9 500 000,00 грн.; на кінець 47 місяця - 5 500 000,00 грн.; на кінець 48 місяця - 0 грн. (т.1, а.с.21). Також 07 жовтня 2011 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т.1, а.с.25-26). 05 вересня 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» було укладено договір кредитної лінії НОМЕР_8, до якого були внесені зміни та доповнення додатковим договором НОМЕР_9 від 22 жовтня 2013 року, згідно якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування 22 000 000,00 грн., кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 04 вересня 2014 року. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 18% річних (т.1, а.с.27-34). Пунктом 7.2.1 цього кредитного договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, банк має право застосовувати до позичальника наступні штрафні санкції зокрема пеню на користь банку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу з повернення суми кредиту та/або від суми несвоєчасно сплачених комісійних винагород та\або процентів за користування кредитом за кожен день прострочення. Також 05 вересня 2013 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Державний ощадний банк України», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_10, за умовами якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому (т.1, а.с.35-36). Умовами додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом. ПП «Спецзовнішкомплект» не виконало взяті на себе зобов'язання за договором кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 27 травня 2016 року становить 78 133 339,71 грн. (т.2, а.с.139-143). Також, ПП «Спецзовнішкомплект» не виконало взяті на себе зобов'язання за договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка відповідно до наданих позивачем розрахунків станом на 27 травня 2016 року становить 23 410 712,59 грн. (т.2, а.с.144-148). Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 року та рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 29 червня 2016 року вже було стягнуто заборгованість за договором кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року та договором кредитної лінії НОМЕР_8 від 05 вересня 2013 року (т. 2, а. с. 174-191). Так, згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. В п. 4.3. договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється. ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» змін щодо збільшення розміру діючого ліміту кредитування чи процентів до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року не вносили. Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості з відповідача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що боржником належним чином не виконувались умови договорів кредитної лінії, забезпечених порукою, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача як поручителя на користь банку заборгованості. Окрім того, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року було збільшено ліміт кредитування без згоди поручителя, що в силу частини першої статті 559 ЦК України свідчить про припинення поруки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що умовами зазначеного додаткового договору НОМЕР_5 банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом, а згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов'язався перед кредитором відповідати, зокрема, також за додатковими договорами, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. В п. 4.3. договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється. ПАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Спецзовнішкомплект» змін щодо збільшення розміру діючого ліміту кредитування чи процентів до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року не вносили, відтак відсутні підстави для припинення поруки. Постановляючи ухвалу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що зазначення у договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором (п.1.1) не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, 12 квітня 2017 року, 10 вересня 2014 року, 21 вересня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що зміна умов кредитного договору (можливість зміни розміру процентів та строків) за основним зобов’язанням передбачена умовами договору, а тому відсутні підстави для визнання договору поруки припиненою. У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 20 липня 2016 суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач надав згоду на будь-яку зміну кредитного договору, в тому числі розміру процентної ставки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що таке збільшення процентної ставки не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, суд виходив з того, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року, суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 559 України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, невідповідності їх застосування викладеному у постанові Верховного Суду України висновку, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Судами встановлено, що умовами додаткового договору НОМЕР_5 від 05 жовтня 2012 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом. Згідно умов договору поруки від 07 жовтня 2011 року до договору кредитної лінії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. В п. 4.3. договору поруки банк та поручитель домовились, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється. Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості з поручителя, оскільки будь-яких змін, про внесення яких кредитор був зобов’язаний повідомити та отримати згоду від поручителя, до кредитного договору не вносились, а згідно договору поруки зобов’язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов’язань, умовами якого, зокрема, передбачено що у випадку продовження строків повернення кредиту та/або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється. З огляду на зазначене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Відтак, рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду апеляційної інстанції, як помилково скасованого. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року скасувати, рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок В.І. Гуменюк Н.П. Лященко А.А. Ємець Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1539цс17 Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1539цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ADBDC7C3A4837BE9C22581A0002CD0C9

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» – Мажари О.Є., товариства з обмеженою відповідальністю «Кома-Рент» – Попова А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» (далі – ТОВ «Землогістика») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 911/1106/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» (далі – ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна») до товариства з обмеженою відповідальністю «Кома-Рент» (далі – ТОВ «Кома-Рент»), ТОВ «Землогістика» про стягнення 1 230 621,55 грн і зобов’язання повернути майно; за зустрічним позовом ТОВ «Землогістика» до ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна», ТОВ «Кома-Рент» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Кома-Рент», ТОВ «Землогістика» про стягнення солідарно з відповідачів 1 230 621,55 грн, з яких: 929 302,60 грн – заборгованість за лізинговими платежами, 283 913,72 – пеня, 17 405,23 грн – 3 % річних, та зобов’язання ТОВ «Кома-Рент» передати позивачеві екскаватор-навантажувач Caterpilar 434F, серійний номер САТ0434FVLDH00285. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань зі сплати лізингових платежів у строки, передбачені умовами договору фінансового лізингу від 07 травня 2013 року № UA06L, укладеного між ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» і ТОВ «Кома-Рент». Оскільки ТОВ «Землогістика» відповідно до умов договору поруки від 07 травня 2013 року поручилося за виконання ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань за договором фінансового лізингу, ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» просило стягнути суму заборгованості з відповідачів солідарно. Крім того, ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» послалося на те, що у зв’язку з неналежним виконанням ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань позивач в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу, про що повідомив відповідача, однак останній на вимогу позивача предмет лізингу не повернув. У травні 2016 року ТОВ «Землогістика» звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати припиненою поруку, що виникла на підставі договору поруки № UA06L-13-15S, укладеного 07 травня 2013 року з ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна», посилаючись на те, що між ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» і ТОВ «Кома-Рент» без згоди ТОВ «Землогістика» як поручителя до договору фінансового лізингу було укладено додаткові угоди щодо збільшення розміру лізингових платежів, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що згідно з частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України є підставою для припинення поруки. Рішенням Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року позов ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Кома-Рент» і ТОВ «Землогістика» на користь ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» 263 709,07 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 35 628,43 грн пені, 2 431,30 грн – 3 % річних, 4 526,53 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ «Кома-Рент» на користь ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» 438 915,19 грн лізингових платежів, 93 436,72 грн пені, 14 973,93 грн – 3 % річних, 19 947,90 грн судового збору. Зобов’язано ТОВ «Кома-Рент» повернути ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» екскаватор-навантажувач Caterpilar 434F, серійний номер САТ0434FVLDH00285. У решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Землогістика» відмовлено. У серпні 2016 року ТОВ «Землогістика» подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року, в якій просило поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Землогістика» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. До апеляційної скарги додано докази направлення копій апеляційної скарги сторонам у справі, а також доказ сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн (платіжне доручення від 05 серпня 2016 року № 4777). Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року із доданими до неї матеріалами повернуто без розгляду. Постановою Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Землогістика» залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року – без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Землогістика», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про судовий збір», просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду. В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 911/1482/16, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Землогістика» і ТОВ «Кома-Рент», перевіривши наведені ТОВ «Землогістика» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Суд апеляційної інстанції, повертаючи без розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року, послався на положення статті 94 ГПК, статті 4 Закону України «Про судовий збір» і зазначив, що ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі становить 34 732,86 грн (33 217,06 грн – 110 % ставки, що підлягає сплаті за подання первісного позову майнового характеру + 1 515,80 грн – 110 % ставки, що підлягає сплаті за подання зустрічної позовної заяви немайнового характеру), проте ТОВ «Землогістика» сплачено судовий збір у сумі 1 515,80 грн, тобто не в повному обсязі. Вищий господарський суд України залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення без розгляду апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» з тих підстав, що Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується рішення (постанова) суду в цілому, чи його частина. Оскільки предметом розгляду у суді першої інстанції було два позови (первісний позов майнового характеру та зустрічний позов немайнового характеру), то передбачений статтею 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору станом на час звернення ТОВ «Землогістика» з апеляційною скаргою у цій справі становить 34 732,86 грн, розрахунок якого наведено в ухвалі апеляційного суду. У зв’язку зі сплатою судового збору у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції правомірно повернув апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» без розгляду. Разом із тим у справі № 911/1482/16, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України скасував ухвалу Київського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» на рішення суду першої інстанції без розгляду, а справу передав до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження з тих підстав, що ТОВ «Землогістика» в апеляційному порядку оскаржувало рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення зустрічного позову, який є позовом немайнового характеру, а вимога закону про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується рішення суду в цілому чи його частина, стосується кожного окремого позову, у цьому випадку – зустрічного, тому ТОВ «Землогістика» відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» правомірно сплатило судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі, виходячи зі ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви немайнового характеру. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 44 ГПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Згідно зі статтею 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. За змістом статті 3 Закону України «Про судовий збір» об’єктами справляння судового збору є, зокрема, позовна заява та інша заява, передбачена процесуальним законодавством; апеляційна і касаційна скарги на судові рішення, заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заява про скасування рішення третейського суду, заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (тут і далі – у редакції, чинній на час подання зустрічної позовної заяви ТОВ «Землогістика» у справі, яка розглядається) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Так, за змістом підпункту 4 пункту 2 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку у відсотковому співвідношенні (110 %) до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до цієї ж статті за подання до господарського суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано зокрема за характером спору (майновий/немайновий). При цьому за змістом підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах (частина п’ята статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви», має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову. Об’єктом, з якого розраховується розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги, є саме позовна заява (зустрічна позовна заява), а базою для такого розрахунку – ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви (у разі об’єднання в одній заяві вимог майнового та/або немайнового характеру, декількох вимог немайнового характеру – загальна сума усіх вимог у відсотковому співвідношенні до ціни позову та/або у фіксованому розмірі). Оскільки кожна позовна заява є самостійним, окремим об’єктом справляння судового збору, то за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у відсотковому співвідношенні до розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні кожної окремої відповідної позовної заяви, незалежно від оспорюваної суми, зменшення розміру судового збору судом на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» і розподілу судом при ухваленні рішення судових витрат пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Так, зокрема, у разі оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, якщо сторона не згодна з таким рішенням у цілому, судовий збір має сплачуватися з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, а у разі оскарження судового рішення лише в частині вирішення одного із позовів судовий збір має сплачуватися, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідного позову. У справі, яка розглядається, ТОВ «Землогістика» (позивач за зустрічним позовом), не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, подало до апеляційного суду апеляційну скаргу і сплатило судовий збір у розмірі 1 515,80 грн, обчислений зі ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви немайнового характеру. Оскільки ТОВ «Землогістика» в апеляційному порядку оскаржувало рішення місцевого господарського суду лише в частині вирішення зустрічного позову, а вимога закону про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду за ставкою у відсотковому співвідношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, стосується кожного окремого позову, в цьому випадку – зустрічного, то заявник правомірно сплатив судовий збір, виходячи із розміру позовних вимог за зустрічним позовом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Ураховуючи наведене, висновок судів апеляційної і касаційної інстанцій про відсутність доказів сплати ТОВ «Землогістика» судового збору у встановленому законом розмірі, а відтак і про наявність підстав для повернення апеляційної скарги без розгляду, суперечить фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року у справі № 911/1106/16 підлягають скасуванню, а справа – передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» на рішення суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року у справі № 911/1106/16 скасувати, а справу передати до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111-16 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 31 травня 2017 року № 3-164гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/97819D203110C1D9C2258147002C4631

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позову ПАТ «УкрСиббанк» посилалося на те, що 30 травня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1, відповідно до умов якого відповідач отримав грошовий кредит у розмірі 45 900,00 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 25 травня 2033 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки НОМЕР_2 від 30 травня 2008 року. З огляду на неналежне виконання відповідачами своїх зобов’язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_3 від 30 травня 2008 року у розмірі 48 819,76 доларів США та пеню у розмірі 25 418 грн. 96 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 509, 559, 631, 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсиббанк» - ОСОБА_4 на підтримання заяви, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 30 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 45 900,00 доларів США зі сплатою 14% річних, з кінцевим строком погашення 25 травня 2033 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 30 травня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов’язань за договором кредиту. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості останній платіж на погашення кредиту боржник сплатив у травні 2014 року, проте банк звернувся до суду із цим позовом лише у червні 2015 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому наявні правові підстави для відмови в позові до ОСОБА_2 у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України: - від 29 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань; - від 17 лютого 2016 року суд виходив з того, що позивач, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, змінив строк виконання основного зобов’язання і відповідно з цієї дати підлягає обрахуванню шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України; - від 24 вересня 2014 року та 22 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні норм матеріального права, у справі, рішення в якій переглядаються, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків. З умов спірного кредитного договору та додаткової угоди № 1 вбачається, що боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів 06 числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (а.с. 38, т.1). Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Як убачається з пункту 2 додаткової угоди № 1 позичальник з дати підписання цієї угоди (30 травня 2008 року) зобов’язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в розмірі 539,00 доларів США 06 числа кожного календарного місяця строку кредитування (а.с. 38, т. 1). Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором (а.с. 42, т.1). Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 06 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя. Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання. Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення ануїтетних платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, та не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє. Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 3.1) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором (а.с. 42, т.1). При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов’язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Положеннями кредитного договору (пункт 6.2) передбачено, що терміни дострокового повернення кредиту та погашення за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит – обов’язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку: - з 32 (тридцять другого) календарного дня, від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що, зокрема, позичальник не усунув зазначених банком порушень своїх зобов’язань за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку; - з 41 календарного дня, від дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни ним адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку. Отже, виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання основного зобов’язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 31 календарного дня (або 40 календарних днів) з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов’язань. Однак суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не звернули уваги на зазначені обставини та не надали оцінки доводам позивача про направлення ним до відповідачів вимог про зміну терміну виконання основного зобов’язання від 05 лютого 2015 року (а.с. 45, 47, т.1). З наведених підстав ухвалені в справі судові рішення в частині відмови у позові до ОСОБА_2 не можна визнати законними й обґрунтованими. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палата у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині відмови у позові до ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року в частині відмови в позові Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті позовних вимог судові рішення залишити без змін. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1009цс17 Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 14 червня 2017 року № 6-1009цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BBCF7CD483595FEAC2258144004B78A8

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ НАКАЗ 22.02.2012 м. Київ N 296/5 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за N 282/20595 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України 5. Зняття заборони відчуження майна 5.1. Нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом. Якщо заборону знімає нотаріус, який її не накладав, він направляє за місцем зберігання справи, що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2015 року м. Київ Юридичним наслідком належного виконання зобов’язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов’язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення. Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави. За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов’язання, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Справа № 6-243цс14 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЛИСТ від 02.06.2009 р. N 31-32/189 Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головним управлінням юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі Роз'яснення щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації Нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою: • установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту); • заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов'язання; • заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним; До заяви додаються примірники правочинів, свідоцтв, що містять запис про накладені заборони щодо відчуження. На примірниках документів, що містять запис про накладання заборони щодо відчуження, нотаріусом вчиняється напис про зняття заборони відповідно до форми, передбаченої додатком 7 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року N 2368/5, після чого про вчинення нотаріальної дії вноситься запис до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Якщо нотаріус, яким було накладено заборону щодо відчуження, позбавлений можливості вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони, така нотаріальна дія може бути вчинена іншим нотаріусом. У такому разі цей нотаріус залишає у своїх справах копію документа, на якому вчинено напис про зняття заборони щодо відчуження, а також направляє повідомлення про зняття заборони щодо відчуження за місцем зберігання примірника документа, на підставі якого була накладена заборона. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0002323-09 Пропоную обговорити питання можливості зняття заборони відчуження рухомого майна нотаріусом у разі відмови в позові про стягнення заборгованості за кредитним договором в звязку з відсутністю заборгованості (рішенням встановлена відсутність заборгованості, переплата).

Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2017 року Справа № 910/17839/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванової Л.Б. (доповідач) суддів: Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/17839/16 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Росава" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут" про визнання припиненою поруки за договором № 86 від 10.08.2009 за участю представників сторін: позивача: Салій М.В., Поліщук А.А. відповідача: Семенчук В.Ю. третьої особи: не з'явилися ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Росава" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 21.11.2016) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання такою, що припинена поруки за договором № 86 від 10.08.2009. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/17839/16 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Яковлєва М.Л., Отрюха Б.В.), позов задоволено повністю; визнано такою, що припинена поруку за договором поруки № 86 від 10.08.2009, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" та Приватним акціонерним товариством "Росава"; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Приватного акціонерного товариства "Росава" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн. 00 коп. Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/17839/16, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що судами належним чином не досліджено умови договору поруки, які визначають обсяг відповідальності поручителя, невірно застосовано норми ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок внесення змін до кредитного договору після 06.08.2014. 27.04.2017 до Вищого господарського суду України надійшли письмові пояснення Приватного акціонерного товариства "Росава" на касаційну скаргу, в яких позивач просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, у задоволенні касаційної скарги відмовити. Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 12.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит") та Закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут") було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1762м-08 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності і цільового використання. Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 225 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту, зі сплатою за користування кредитними коштами відсотків згідно з пунктом 3.1 цього договору, а за користування кредитними коштами з моменту, визначеного в підпункті "б", "в" п. 3.1 даного договору, сплатити відсотки у підвищеному розмірі (п. 1.1 та п. 1.1.1 кредитного договору). Пунктом 2.5 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується повернути всі кредитні кошти банку в валюті кредитування по кожному окремому траншу відповідно до графіку зниження ліміту з кінцевим строком погашення 11.08.2009 включно, шляхом перерахування коштів на позичкові рахунки. Як визначено судами попередніх інстанцій, 06.08.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони вирішили: - викласти п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 470 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультівалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами процентів в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору. - викласти пункт 2.5 кредитного договору у редакції згідно із якою: "Позичальник зобов'язуєтеся повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (додаток № 26 до договору) з остаточним терміном погашення 05.08.2015, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти". Пунктом 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 06.08.2014 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Сплата процентів за користування кредитними коштами відбувається щоквартально. Позичальник сплачує проценти в строк з 1 до 10 числа першого місяця кожного кварталу (січень, квітень, липень, жовтень). У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з першого по останній календарний день попереднього кварталу. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 5 серпня 2014 року включно, в строк до 10 жовтня 2014 року включно. Судами також встановлено, що 13.08.2015 сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої викладено п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 175 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультивалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами процентів в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору. Відповідно до п. 2.5 кредитного договору в новій редакції позичальник зобов'язався повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (Додаток № 30 до Договору) з остаточним терміном погашення 31.08.2015, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти. Згідно із п. 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 13.08.2015 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Позичальник сплачує відсотки в строк з 26 по 30 (31) числа кожного місяця. У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяці по 25 число поточного місяця. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 5 серпня 2015 року включно, в строк до 31 серпня 2015 року включно, при умові погашення в строк до 18.08.2015 частини процентів в розмірі 46769 євро 33 євроцента. Крім цього, 01.09.2015 сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно із якою викладено п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 2050,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультивалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору". Також відповідно до нової редакції п. 2.5 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (додаток № 31 до договору) з остаточним терміном погашення 01.03.2016, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти. Пунктом 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 01.09.2015 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Позичальник сплачує відсотки в строк з 26 по 30 (31) числа кожного місяця. У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяці по 25 число поточного місяця. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 31 серпня 2015 року включно, в строк до 01 березня 2016 року включно. Як з'ясовано місцевим та апеляційним господарськими судами, 10.08.2009 в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" та Приватним акціонерним товариством "Росава" (поручитель) було укладено договір поруки № 86 (далі - договір поруки). Відповідно до п. 1.1. договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань в розмірі 36 271 060,00 грн., також сплаті процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки про відсотках, нарахованим на вказану суму, а також по відшкодуванню всіх збитків, пов'язаних з несвоєчасними та/або неповним виконанням вказаної суми по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1262м-08 від 12.08.2008, укладеному між кредитором та боржником про надання боржнику кредиту в розмірі 527 500 000,0 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами окремо по кожному траншу, виходячи з процентного розміру, вказаного в п. 3.1 кредитного договору. Поручитель свідчить, що він ознайомлений з кредитним договором і згоден з його умовами (п. 1.3 договору поруки). Відповідно до пункту 2.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі, вказаному в п. 1.1 даного договору.. Відповідно до п. 3.1 договору поруки, у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором в зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансміссіонного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити необхідну кредитором грошову суму, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором. Внесення змін і доповнень до кредитного договору, внаслідкок якого збільшується об'єм відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем (п. 4.2. договору поруки). У розділі 5 договору поруки сторони погодили, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання терміну виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України. В подальшому, як визначено судами, сторони 06.08.2014 уклали додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої, виклали п. 1.1 в новій редакції, яким передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань в розмірі 1776500,00 грн., а також сплаті процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки про відсотках, нарахованим на вказану суму, а також по відшкодуванню всіх збитків, пов'язаних з несвоєчасними та/або неповним виконанням вказаної суми по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1262м-08 від 12.08.2008, укладеному між кредитором та боржником про надання боржнику кредиту в розмірі 470000000,0 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами окремо по кожному траншу, виходячи з процентного розміру, вказаного в п. 3.1 кредитного договору. Посилаючись на те, що в порушення умов договору поруки та норм чинного законодавства України сторони кредитного договору без згоди поручителя уклали додаткові договори щодо продовження строку повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання припиненою поруки за договором поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом ст.ст. 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, а тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (вказаний висновоквикладений, зокрема у постанові Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11). Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно із ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Статтею 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності: Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11, від 10.10.2012 № 6-112цс12). Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни. Врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що внесені додатковими угодами від 13.08.2015 і 01.09.2015 зміни строку повернення кредиту до 01.03.2016 призвели до збільшення періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами та, як наслідок, до збільшення загальної суми таких процентів і збільшення обсягу відповідальності поручителя, виходячи з відсутності доказів, які б свідчили, що поручитель був обізнаний із умовами додаткових угод від 13.08.2015 та від 01.09.2015 і надавав згоду на їх укладення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що порука Приватного акціонерного товариства "Росава" за договором поруки № 86 від 10.08.2009 припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України України. Вказаний висновок господарських судів попередніх інстанцій відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції. Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що позивач поручився за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором частково у сумі 1776500,00 грн. і на недоведеність збільшення обсягу відповідальності у вказаному розмірі порівняно з тим, що існував станом на 05.08.2015, оскільки такі твердження спростовуються змістом п. 1.1 договору поруки, згідно із яким поручитель взяв на себе зобов'язання частково відповідати за виконання боржником зобов'язань у розмірі 1776500,00 грн., а також у розмірі нарахованих на вказану суму процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки по відсотках, а тому продовження строку користування кредитом, як правильно визначили суди попередніх інстанцій, призводить і до збільшення строку нарахування процентів та збільшення їх загальної суми. З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/17839/16 залишити без змін. Головуючий суддя: Л. Іванова судді: Л. Гольцова Т. Козир http://reyestr.court.gov.ua/Review/66296490

Державний герб України Номер провадження 2/754/2633/16 Справа №754/2832/16-ц РІШЕННЯ Іменем України 13 жовтня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Таран Н.Г. за участю секретаря судового засідання Чернишової А.М., Величко Л.П., Моторенко К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою, - В С Т А Н О В И В : Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», що є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №800003143 від 12.02.2008 року у розмірі 32312,86 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, зі сплатою 14,50% річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 року. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір Поруки №800003143-П, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, також 12.02.2008 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір Поруки №800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_3. зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та видав позичальнику ОСОБА_1 кредит в обумовленій договором сумі, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07.12.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США, що є предметом позовних вимог. На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, яка занесена до журналу судового засідання судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою (а.с.81). Відповідно до предмету позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явлені вимоги до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (а.с.78-80). Представник позивача по первісному позову - відповідача по зустрічному позову ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правову позицію щодо вимог позивача по зустрічному позову не висловила. Представник відповідача - позивача по зустрічному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив в позові відмовити та задовольнити зустрічний позов, пояснив, що дійсно 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, на умовах передбачених укладеним договором. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П. Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1. Вказував на те, що суму заборгованості у розмірі 32312,86 доларів США позивач підтверджує доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.12.2015 року. Однак, матеріали справи не містять детального та документально підтвердженого розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. У наданому представником позивача розрахунку заборгованості не зазначено усіх дат погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування. Позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості котра вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач в свою чергу мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Зокрема така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Також з розрахунку заборгованості вбачається, що Банком з 12.09.2008 року нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, в той час як згідно укладеного Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник повинен був сплачувати відсотки у розмірі 14,5 % річних. Жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки Позичальнику не було надіслано. Отже є незрозумілим з яких причин і на яких підставах були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5% річних. Вважає, що зобов'язання відповідачів за вищевказаними договорами поруки повинно бути припинено з тих підстав, що Позивачем було змінено умови основного зобов'язання без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх. Заслухавши пояснення представника відповідачів - позивачів по зустрічному позову ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №800003143, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 75000,00 доларів США, які вона зобов'язалася повертати частинами та остаточно повернути суму кредиту до 12.02.2033 року і сплатити проценти за користування коштами виходячи з 14,50% річних (а.с.4-7). Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 ЦК України). Відповідно до частини першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» по Кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87608,00 доларів США. При цьому відсоткова ставка була встановлена на рівні 14,50 % річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом №800003143 від 12.02.2008 року, який надано позивачем та відповідно до якого з 12.09.2008 року змінено відсоткову ставку та контр розрахунку наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94000,00 доларів США, у зв'язку з чим докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором, та зокрема саме на день звернення до суду у такому розмірі мають суперечливий характер та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для її стягнення. Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та такими що не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано позивачем доказів про винекнення заборгованості по сплаті кредитних коштів станом на 12.11.2015 року, відповідно до наданих копій кредитного договору з додатками до нього. Звертаючи з зустрічною позовною заявою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять визнати припиненою з 12.09.2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», визнати припиненою з 12.09.2008 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк». Вказані вимоги обґрунтовують тим, що поручителями не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ними згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідок збільшення обсягу відповідальності позичальника. Отже, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинились поруки, що виникли на підставі Договору поруки №800003143-П та Договору поруки №800003143-П-1, укладеними між Банком та поручителями. Оскільки Банк збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 Договору поруки, то підстав для покладення відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком немає, оскільки порука припинилась. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 800003143 від 12.02.2008 року, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П (а.с.11). Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1(а.с.27). Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другої сторони. Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Згідно з ч.1 ст. 553, ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. З матеріалів справи убачається, що кредитний договір складається з двох частин - частини №1 «Базові умови кредитування» та частини №2 «Загальні умови кредитування». Частиною №1 «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних. Розділом 5 (5.2) Частини №2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору передбачено право банку змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін в додаток №1 до цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині №1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку №1 до цього договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього Договору, позичальник отримує в банку самостійно. Банк не має права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку зі зміною кредитної політики Банку. Установлено також, що відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.30,31), починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена (порівняно з 14,5%). Відповідно до пункту 6.4 Договору поруки №8000030143-П, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 та договору поруки №80000343-П-1, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 сторони домовились, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором передбачена цим Договором порука дійсна тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення. За таких обставин, 12.09.2008 року відбулось збільшення процентної ставки за кредитним договором без своєчасного погодження з поручителями, внаслідок чого, починаючи з цієї дати збільшився обсяг відповідальності поручителів і станом на дату таких змін згоди поручителів не існувало. Зазначений висновок випливає зі змісту ч.1 ст. 559 ЦК України, яка вказує на те, що у разі збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, порука припиняється автоматично. Окрім того, Верховним Судом України в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, висловлена аналогічна правова позиція щодо застосування цієї норми права. За змістом положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК, поручитель пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК). У зв'язку з тим, що банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителів у порушення договору поруки, підстав для покладання відповідальності на останніх за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11). За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12). Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12). Відтак, з 12.09.2008 року поруки припинені в силу закону. З урахуванням наведеного, підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підставі викладеного та кеуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 546, 553, 554, 559, 615, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати поруку ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року. Визнати поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_8 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі та не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення. Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2016 року. Суддя: Н.Г. Таран http://reyestr.court.gov.ua/Review/62116088

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявами публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, встановили : У вересні 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними. Позивач зазначав, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т»), товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто»), товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») та товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «КрАСЗ») було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаних кредитних договорів кредитування здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, передбаченій цими договорами, на строк не більше ніж шість (у договорі з ТОВ «Автосервіс-Т» – три) місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року. У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 млн 331 тис. 486 доларів США 95 центів та 87 млн 120 тис. 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 млн 235 тис. 811 грн 44 коп. пені, 2 млн 442 тис. 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 млн 803 тис. 263 грн 4 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду. У вересні та жовтні 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними, посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договори поруки, укладені 29 травня 2007 року між позивачами і банком, не відповідають вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України. Суди розглядали справу неодноразово. Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишив без розгляду. Ухвалою від 7 жовтня 2013 року Печерський районний суд м. Києва позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині визнання договорів поруки недійсними залишив без розгляду. У вересні 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання поруки за договорами поруки, укладеними 29 травня 2007 року між ними та ПАТ «УкрСиббанк», припиненою на підставі: 1) частини першої статті 559 ЦК України: – у зв’язку з установленням додатковими угодами до кредитних договорів, укладеними без їхньої згоди як поручителів, нових платежів – комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів; – у зв’язку з установленням без їхньої згоди як поручителів нових термінів повернення кредитів, що призвело до збільшення їх відповідальності унаслідок збільшення періоду, упродовж якого можна застосувати збільшений розмір процентної ставки за користування кредитами понад установлений термін та застосовувати штрафні санкції; 2) частини четвертої статті 559 ЦК України – у зв’язку з пропуском банком передбаченого цією нормою шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договорами поруки не встановлено строку її припинення. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовив; позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частини першої статті 559 ЦК України за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частин першої, четвертої статті 559 цього Кодексу за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. Верховний Суд України постановою від 10 вересня 2014 року у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року з передбаченої частиною першою статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України; зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, відмовив. У заявах про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяв ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня, 5 листопада, 12 листопада (справи № 6-33557св14, № 6-32218св14), 3 грудня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 17 та 26 листопада 2014 року, 21 січня 2015 року та 21 січня 2015 року (справа № 910/9381/14). Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допустила до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року). За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ураховуючи викладене, заяви ПАТ «УкрСиббанк», які надійшли до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягають розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ПАТ «УкрСиббанк» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заяви не підлягають задоволенню з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» та ТОВ «КрАСЗ» було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів). За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що в разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, передбачених указаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цих договорів. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит і плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення. У подальшому сторони укладали додаткові угоди до кредитних договорів, якими передбачали збільшення процентних ставок за кредитами, у тому числі й за користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін; збільшення ліміту кредитних ліній; встановлення оплати додаткових комісій, зокрема комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до них. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 банк заявив 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше, ніж у терміни, передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов’язань збільшену процентну ставку за користування кредитами понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не вважається встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного цією нормою строку, тобто 5 березня 2012 року. В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-32218св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою, оскільки додатковою угодою до кредитного договору фактично здійснено реструктуризацію заборгованості за кредитним договором без збільшення її розміру; при цьому обсяг відповідальності поручителів не збільшився; - в ухвалі від 5 листопада 2014 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що немає правових підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України, оскільки не збільшився обсяг відповідальності поручителя. При цьому поручитель зазначав, що банк без його згоди змінив умови основного зобов’язання, підвищивши з 15 липня 2008 року базову процентну ставку з 12,45 % до 13,45 %, а підвищену процентну ставку визначив як 40,35 % річних, чим збільшив обсяг відповідальності поручителя; - в ухвалі від 23 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порука не припинилася, оскільки внесення змін та доповнень до зобов’язання, забезпеченого порукою, було здійснено після пред’явлення банком позову. Позивач своїх позовних вимог не змінив, а розмір заборгованості нарахований без урахування змін до основного договору та в межах домовленості сторін за договором поруки; - в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-33557св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що порука не припинилася, оскільки додатковими угодами до кредитного договору, предметом яких є відстрочення частини платежу щодо погашення кредиту та/або процентів, сторони погоджували лише відстрочення сплати чергових ануїтетних платежів, а не збільшення строку погашення кредитної заборгованості чи збільшення розміру таких платежів; при цьому за договорами поруки поручителі відповідали за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором і додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У постанові Вищого господарського суду України від 21 січня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що можливість збільшення відповідальності на майбутнє в разі невиконання позичальником певних умов не є підставою для застосування частини першої статті 559 ЦК України до договору поруки, оскільки фактичного збільшення відповідальності не відбулося. Наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції вважав, що додатковими угодами до кредитного договору не було збільшено обсягу відповідальності поручителя, оскільки однією з указаних угод зменшено розмір процентних ставок за кредитним договором у гривні та змінено метод нарахування процентів, тоді як боржнику кредитні кошти в національній валюті не видавалися; другою угодою було встановлено комісію за внесення змін до кредитного договору, яка нараховується в день підписання додаткової угоди в національній валюті та оплачується боржником у день нарахування, тобто в день її підписання. У постановах Вищого господарського суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - згода поручителя на зміни до кредитного договору, зокрема щодо строку користування кредитом, строку повернення кредиту, збільшення ліміту кредитування, висловлена шляхом підписання додаткових угод до договору поруки, не потребує додаткового погодження на збільшення відповідальності та не суперечить частині першій статті 559 ЦК України; при цьому умова договору поруки щодо поручительства перед банком за виконання позичальником зобов’язань, які виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, свідчить про те, що поручитель поручився як за існуючі на момент укладення договору зобов’язання позичальника перед банком, так і за ті, що можуть виникнути в майбутньому (постанова від 26 листопада 2014 року); - у поручителя існує обов’язок погашення заборгованості позичальника за кредитом, оскільки кредитним договором установлено строк повернення кредиту до 22 січня 2010 року, додатковими угодами до цього договору змінено умови сплати процентів, переоформлено кредитну лінію у кредит, збільшено ліміт кредиту та змінено строк повернення кредиту до 10 грудня 2010 року, а 5 січня 2011 року банк направив вимогу поручителю про погашення ним цієї заборгованості до 31 січня 2011 року (постанова від 17 листопада 2014 року); - банк дотримався приписів частини четвертої статті 559 ЦК України щодо шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя, який помилково ототожнює поняття «звернення з вимогою» та «звернення з позовом», які в цивільному законодавстві мають різне значення та правові наслідки з огляду на те, що положеннями цієї норми передбачено припинення поруки, якщо кредитор не пред’явив протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання саме вимоги до поручителя, а не позову, як помилково вважає позивач (постанова від 21 січня 2015 року у справі № 910/9381/14). Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки. Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов’язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов’язання). Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов’язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. Крім того, обов’язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов’язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов’язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку – поручителя). Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов’язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни. Таким чином, у справі, яка переглядається, порука припинилася, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя. Отже, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, передбачених кредитними договорами, що надало право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни та нарахувати пеню, внаслідок чого збільшилась відповідальність поручителів за основним зобов’язанням, зробили правильний висновок щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом з тим суди вважали, що порука за спірними договорами поруки також припинилась на підставі цієї норми у зв’язку з установленням укладеними без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів обов’язку позичальників сплатити додаткові платежі – комісії за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів. Однак такий висновок судів є помилковим, адже комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому установлення додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати таких комісій не призводить до збільшення відповідальності поручителів. Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння. Отже, висновок суду у справі, яка переглядається, щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України у зв’язку з укладенням додаткових угод про сплату комісійних винагород є помилковим, проте він не зумовлює скасування цього судового рішення в частині припинення вказаної поруки з огляду на те, що вона припинилася на підставі зазначеної норми у зв’язку з установленням додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, конкретних строків надання та повернення кредитних коштів, відмінних від строків, передбачених кредитними договорами, а також на підставі частини четвертої цієї статті. Крім того, суди дійшли висновку про припинення поруки ОСОБА_2 у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 559 ЦК України, та про відсутність підстав для припинення поруки на основі цієї норми за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив позов до поручителя ОСОБА_1 у межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов’язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). У справі, яка переглядається, з урахуванням зазначених норм матеріального права суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для припинення поруки в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 в межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, оскільки вимогу до поручителя ОСОБА_2 про повернення боргових сум кредитор пред’явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов’язання, а саме 5 березня 2012 року. Аналогічний правовий висновок щодо припинення поруки ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України висловлений в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справи № 6-28цс14). З огляду на зазначене підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року немає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII). Головуючий А.Г. Ярема Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк І.Б. Шицький ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-2662цс15 Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, у справі, яка переглядається, є підстави вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя. Разом з тим установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/17F3EF732796E11EC2257FA400315ACA

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57533681 Державний герб України Номер провадження: 22-ц/785/3569/16 Головуючий у першій інстанції Васильків О. В. Доповідач Артеменко І. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2016 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Артеменка І.А., суддів Черевка П.М., Сватаненка В.І., при секретарі Фабіжевській Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 про визнання припиненим договору поруки,- встановила: У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив визнати припиненим договір поруки від 07.09.2007 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3. Свої вимоги позивач мотивує тим, що внаслідок одностороннього підвищення Банком 01.11.2008 року відсоткової ставки за кредитом з 12,96 % до 15 %, про що позивач не повідомлявся, та на що не надав свою згоду, значно збільшився обсяг його відповідальності як поручителя за кредитним договором № OD42AN121500676 від 07.09.2007 року, тому просив визнати припиненим договір поруки. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано поруку ОСОБА_3 за договором поруки, укладеним 07.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_3 такою, що припинена з 01.11.2008 року. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи поруку припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що Банком в односторонньому порядку 01.11.2008 року збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором без належного повідомлення позичальника та поручителя, внаслідок чого збільшився розмір відповідальності поручителя. Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 07.09.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 14835,12 доларів США строком до 05.09.2014 року на придбання автомобіля (а.с.8-12). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 07.09.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с.13). З розрахунку заборгованості за кредитним договором, що був укладений між Банком та ОСОБА_4, вбачається, що з 01.11.2008 року змінилася відсоткова ставка за кредитним договором з 12,96 % до 15,00% (а.с.14). З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2015 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з заявою щодо надання йому інформації про підвищення відсоткової ставки (а.с.64). Згідно відповіді на зазначений лист від 02.11.2015 року Банк повідомив, що відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена 01.11.2008 року (а.с.66-67). Тобто, Банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за кредитним договором, внаслідок чого збільшилася відповідальність поручителя. Посилання Банку на те, що відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно з цим же п. 2.3.1. кредитного договору зазначено, що Банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки. Крім того, у п. 13 договору поруки зазначено, що зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмову вигляді, шляхом укладання відповідної додаткової угоди (а.с.13). Банком не було надано до суду докази укладання додаткової угоди та докази належного повідомлення поручителя та позичальника про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, підставою для припинення поруки є сукупність двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін. У п. 22 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим. Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та визнав договір поруки припиненим, оскільки Банком не надано жодних доказів на підтвердження виконання п. 2.3.1. кредитного договору щодо направлення позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки, та не надано жодних доказів направлення такого повідомлення і ОСОБА_3 як поручителю, не надано доказів отримання таких письмових повідомлень ні позичальником, ні поручителем. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_3, оскільки Банком в односторонньому порядку 01.11.2008 року було збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором без належного повідомлення позичальника та поручителя, внаслідок чого збільшився розмір відповідальності поручителя, що є підставою для визнання договору поруки припиненим. Висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює. Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, - ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року залишити без змін. Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції. Судді апеляційного суду Одеської області І.А. Артеменко П.М. Черевко В.І. Сватаненко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55447828 Державний герб України 233 № 271/6316/13-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2016 року Костянтинівським міськрайонний суд Донецької області у складі:головуючого - судді Наумик О.О., при секретареві Сухоставець Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівціцивільну справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про відновлення втраченого судового провадження, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» звернулося до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі №271/6316/13-цза позовом ПАТ «КБ «Південкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців та за зустрічним позовом ОСОБА_2до ПАТ «КБ «Південкомбанк», третя особа - ОСОБА_1, про припинення договору поруки №27/К/44 від 11.04.2008 р., закінченій ухваленням рішення, пославшись на таке: 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області постановлено рішення по зазначеній цивільній справі по суті заявлених первісних і зустрічних позовних вимог. Не погодившись з цим рішенням ПАТ «КБ «Південкомбанк» звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, ухвалою якого від 17.06.2014 р. цивільну справу повернуто до Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області для належного оформлення, а саме для виправлення описки як у вступній та резолютивній частинах, так і в повному тексті рішення, а також для ухвалення додаткового рішення, - в строк до 17.07.2014 р. Через проведення в м. Макіївці місті розташування Червоногвардійського районного суду м. Макіївки антитерористичної операції відсутня будь-яка інформація про місцезнаходження вищезгадуваної цивільної справи, що дає підстави вважати про втрату її матеріалів при направленні до суду першої інстанції. Метою відновлення втраченого судового провадження заявник зазначає «відновлення процесуальних прав ПАТ «КБ «Південкомбанк», повязаних із втратою судового провадження та виконанням вимог, зазначених в Ухвалі апеляційного суду Донецької області від 17.06.2014 року». Підставами для відновлення втраченого судового провадження заявник зазначає таку підставу, як «повна втрата судового провадження у цивільній справі, яке закінчилося ухваленням рішення». Предметом відновлення є зміст окремих процесуальних документів чи їх частин, що містились у втраченій цивільній справі. Учасники цивільного процесу з утраченого провадження, належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви, зокрема ОСОБА_1, ОСОБА_2 - шляхом оголошення у пресі, а також на офіційному сайті суду, - до судового засідання не зявилися: представник заявника - ПАТ «КБ «Південкомбанк» надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність з посиланням на підтримання заяви про відновлення втраченого ОСОБА_3, ОСОБА_2 заперечень проти заявлених вимог суду не надали. Відповідно до ст.404 ЦПК України заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи. Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, рішення в цивільній справі №271/6316/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Південкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців та за зустрічним позовом ОСОБА_2до ПАТ «КБ «Південкомбанк», третя особа - ОСОБА_1, про припинення договору поруки №27/К/44 від 11.04.2008 р., ухвалене 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області. Згідно зі ст.1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 р. була визначена зміна територіальної підсудності судових справ,підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам. Зокрема, для справ, підсудних Червоногвардійському районному суду м. Макіївки, визначена підсудність Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд вбачає підстави для часткового відновлення втраченого судового провадження, виходячи з такого. Відповідно до ст.402 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому ЦПК України. Згідно зі ст.403 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду. Стаття 408 ЦПК України передбачає, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. Судом встановлено, що 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області було ухвалено рішення в цивільній справі № 271/6316/13-ц (2/271/153/14) по суті заявлених позовних вимог як за первісним позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради, так і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1. Факт ухвалення відповідного рішення, зміст цього рішення, склад учасників процесу підтверджуєтьсяДовідкою з автоматизованої системи документообігу суду про рух цивільної справи №271/6316/13-ц Червоногвардійського районного суду м. Макіївки, а також наданими заявником доказами, такими як: -копія позовної заяви ПАТ КБ Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців з копіями доданих до позовної заяви письмових доказів (а.с.18-53): - копія заяви про збільшення суми позовних вимог за первісним позовом з копіями доданих до заяви письмових доказів (а.с.54-57); - копія заперечень відповідачів проти позовних вимог за первісним позовом (а.с.58); - копія зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 доПАТ КБ Південкомбанк, третя особа - ОСОБА_1, - про припинення договору поруки № 27/К/44 від 11.04.2008 р. (а.с.59-60); - копія заперечень позивача за первісним позовом на зустрічну позовну заяву (а.с.61-64); - копія ухвали Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 07.04.2014 р., постановлена у звязку з розвязанням клопотання сторони відповідача за первісним позовом при розгляді справи по суті (а.с.65); - копія ухвали судді Апеляційного суду Донецької області від 17.06.2014 р. про повернення цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, - для виправлення описки та ухвалення додаткового рішення. Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (зі змінами) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі м. Донецьк Донецької області. Відповідно до ст.14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу. Цивільні справи, що перебували в провадженні Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області, у зв'язку із дією розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 р. щодо зміни територіальної підсудності справ, до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області не надходили. Виходячи із зазначених обставин,суд вважає доведеним факт втрати судового провадження, про відновлення якого просить заявник. Для відновлення тексту процесуальних судових рішеньза зазначеним судовим провадженням використано електронні копії процесуальних документів, постановлених Червоногвардійським районним судом Донецької області. Електронна копія рішення суду першої інстанції, як і копія ухвали суду апеляційної інстанції за вище згадуваним судовим провадженням підписана електронним цифровим підписом судді відповідно та внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до положень ч.ч.1-2 ст.3 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень». Стаття 408 ЦПК України передбачає, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. З урахуванням викладеного, суд вважає занеобхідневідновити втрачене судове провадження в частині точного і повного змісту рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті заявлених позовних вимог, а також точного і повного змісту ухвали суду апеляційної інстанції про повернення цивільної справи до суду першої інстанції для виправлення описки та ухвалення додаткового рішення. Тож заява про відновлення втраченого судового провадження підлягає частковому задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.402-409 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Заяву про відновлення втраченого судового провадження задовольнити частково. Відновити частково втрачене судове провадження в цивільній справі № 271/6316/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, в частині рішення суду першої інстанції: «Справа № 271/6316/13-ц ОСОБА_3 № 2/271/153/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2014 року Червоногвардійський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі: головуючої судді Заставенко М.О., при секретарі Гужвій В.В., Бановій О.М., Воронкова І.В.,за участюпредставника позивачаЯроцької Л.О.,відповідачівЛукяненко О.В., ОСОБА_2,представника відповідачівАнікєєнко Є.О.,представника третьої особиШакірової О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Макіївці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, - ВСТАНОВИВ: 06 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк (далі ПАТ КБ Південкомбанк) звернулося до суду з позовною заявою уточненою (т.1 а.с.156, т.2 а.с.40-42) в ході розгляду справи до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Південкомбанк, правонаступником якого є ПАТ КБ Південкомбанк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 44, відповідно до умов якого, позивач надав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., а останній відповідно до п. 1.1, 2.6 кредитного договору зобовязався повернути кредит на умовах визначених договором та графіком погашення заборгованості. У забезпечення виконання зобовязання ОСОБА_1, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р. та між банком та ОСОБА_1 договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 14/К/44 11.04.2008р, згідно якого в іпотеку банку передана однокімнатна квартира, загальною площею 32,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка придбана за кредитні кошти ОСОБА_1В та є його власністю. Позивач належним чином виконав свої зобовязання по кредитному договору, видавши відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34130,00 доларів США, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві на видачу готівки № 1122_27 від 11.04.2008р. Повернення кредиту, сплату відсотків та комісії за його користування відповідач ОСОБА_1 повинен був здійснювати на умовах і в порядку, визначених п.п. 1.1, 2.6, 3.3.4 кредитного договору. У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед позивачем. Оскільки кредитним договором встановлений обовязок відповідача ОСОБА_1 повернути кредит частинами (з розстроченням) та він допустив прострочення повернення чергової частини, позивач має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплатити проценти. Не зважаючи на неодноразові звернення позивача до ОСОБА_1 погасити кредитну заборгованість, останнім проігноровані вимоги позивача, що грубо порушує умови кредитного договору та норми чинного законодавства. Станом на 30.04.2014р. заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить: 33790,97 доларів США заборгованість по кредиту; 24857,41 доларів США заборгованість по процентам; 181751,66 гривень пеня. (т.2 а.с. 40-42). Відповідно до умов договору поруки, у звязку з порушенням ОСОБА_1 кредитного зобовязання, забезпеченого порукою, ОСОБА_2 відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що й ОСОБА_1, включаючи сплату основного боргу, процентів та штрафних санкцій, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають перед позивачем, як солідарні боржники. Відповідно до п. 2.4 Договору іпотеки, у випадку невиконання іпотекодавцем ОСОБА_1 зобовязань за цим або кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 4 договору іпотеки та за рахунок вилученої від реалізації Предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу. Відповідно до довідки від 31.01.2013р. позивачем встановлено, що в порушення п.4.2.6 договору іпотеки, ОСОБА_1 без письмової згоди та повідомлення позивача зареєстрував в квартирі, яка є предметом іпотеки свого малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дружину ОСОБА_2 07.08.2013р. на адресу відповідачів позивачем була направлена вимога № 0708-1-1397-1, щодо погашення заборгованості з проханням мешканців квартири добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки, яку згідно повідомлення про отримання поштового відправлення отримав батько ОСОБА_2 за місцем її колишньої реєстрації. Також вимога була направлена на всі відомі банку адреси, де відповідачі фактично мешкали або були зареєстровані, однак відповідачі навмисно не отримували рекомендовані листи, які поверталися до банку за закінченням терміну зберігання. На теперішній час кредит відповідачами не погашено, житлове приміщення не звільнено, вимогу банку від 07.08.2013р. не виконано, у звязку з чим позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 58648,38 доларів США. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача пеню за прострочення сплати кредиту та процентів за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 181751, 66 гривен. Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р., що складає 58648,38 доларів США та 181751,66 гривен шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (26.01.2008р.н.) та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5?яненко ОСОБА_6 на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривна 00 копійок. 17.01.2014р. відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ Південкомбанк, третя особа: ОСОБА_1, про припинення договору поруки, яка вмотивована тим, що 11.04.2008р., вона з позивачем уклала договір поруки № 27/К/44, відповідно до умов якого вона зобовязалася солідарно і в повному обсязі відповідати перед банком за виконання зобовязань ОСОБА_1 на умовах укладеного ним кредитного договору № 44 від 11.04.2008р. Посилаючись на ст.ст. 559, 526 ЦК України, вважає, що банк пропустив строк звернення до поручителя з вимогою погашення боргу за кредитним договором, оскільки 07.10.2009р. на користь банка був зроблений виконавчий напис, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок сплати безспірної заборгованості за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. що станом на 07.10.2009р. виникла в розмірі 270719,09 грн. - суми кредиту, 28778,73 грн. процентів за користування кредитом, 27202,68 грн. пені за прострочення сплати процентів, 2079,40 грн. пені за прострочення повернення кредиту. Так відповідно до ухвали Апеляційного суду Донецької області від 15.07.2013 року встановлено, що банк проінформував поручителя про загальний розмір заборгованості, про що свідчить повідомлення банку від 07.07.2009р. та вимагав дострокового повернення коштів за кредитом. Цією ж ухвалою встановлено, що банк самостійно змінив процентну ставку з 14,5% до 17%, про що ОСОБА_2 не повідомлялася та не підписувала додаткової угоди, щодо збільшення зобовязань за кредитним договором. Вважає, що договір поруки необхідно визнати припиненим на підставі ст. 559 ЦК України, оскільки збільшення процентної ставки, яке призвело до збільшення зобовязання поручителя, було проведено без її згоди. Крім того, у звязку з невиконанням вимоги банку від 07.07.2009р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис, а 23.10.2009р. Червоногвардійським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження, щодо звернення стягнення на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості станом на 07.10.2009р. Таким чином, дії банку, щодо звернення стягнення свідчать про застосування права на повернення кредиту достроково ще 07.10.2009р., а у звязку з тим, що банк з позовом звернувся 05.11.2013р., тобто через 4 роки, вважає, що договір поруки має бути припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Просить суд припинити дію договору поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк. Ухвалою Червоногвардійського районного суду від 17.01.2014р у якості третьої особи до участі у розгляді вимог за первісним позовом залучено Службу у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5, позовні вимоги позивача підтримала в повному об?ємі пославшись на обставини та факти викладені у позовній заяві та просила суд позов задовольнити. У задоволенні вимог зустрічної позовної заяви просила відмовити. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що він дійсно 11.04.2008р. з позивачем уклав кредитний договір № 44, відповідно до умов якого, позивач надав йому грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., за які він придбав однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, в якій він мешкає разом із дружиною та неповнолітнім сином. Надав суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Просив суд задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви. Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення вимог первісного позову та підтримала зустрічну позовну заяву, вимоги якої просила задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_8, не оспорювала розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором та просила суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Не заперечувала проти виселення ОСОБА_2 Щодо вимог стосовно виселення неповнолітнього ОСОБА_4 заперечувала, та просила закрити провадження за вимогами про зняття з реєстраційного обліку. Зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_2 просила задовольнити. Представника третьої особи ОСОБА_9, в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 просила відмовити в задоволенні вимог, щодо виселення дитини. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті у їх сукупності, суд встановив наступне. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Ст. 10 ч. 3 і ст. 60 ч. 1, ч. 4 ЦПК України, передбачено, що кожна із сторін зобовязання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог ст. 58 ч. 1, ч. 3 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з копії кредитного договору № 44 від 11.04.2008р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Південкомбанк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк та ОСОБА_10, позивач надав відповідачу ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., а останній зобовязався повернути кредит на умовах визначених договором та графіком погашення заборгованості. (а.с. 72-75 т. 1). За правилами ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільнюється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ст. 629 ЦК України чітко встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ст.1049, 1054 ЦК України передбачено, що Позичальник зобовязується повернути Кредитору надані грошові кошти та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Відповідно до заяви про видачу готівки № 1122_27 від 11.04.2008р., ВАТ КБ Південкомбанк видав, а ОСОБА_10 отримав відповідно до кредитного договору №44 від 11.04.2008р. кредитні кошти у розмірі 34130,00 доларів США (а.с.100 т. 1). Таким чином, позивач виконав умови кредитного договору, видавши відповідачу ОСОБА_10 кредитну суму. Як убачається з розрахунку заборгованості за договором № 44 від 11.04.2008р., ОСОБА_10 порушив умови укладеного договору по своєчасному поверненню суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, внаслідок чого утворився борг перед позивачем, який станом на 30.04.2014р. становить: 33790,97 доларів США заборгованість по кредиту; 24857,41 доларів США заборгованість по процентам (т.2 а.с. 43-44), тому суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_10 в односторонньому порядку відмовився від належного виконання взятих на себе зобовязань за кредитним договором та доповнень до нього. Відповідно до п. 3.2.6 Кредитного договору № 44 від 11.04.2008р кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, процентів та неустойки у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов?язань за цим договором. Невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обовязків тягне правові наслідки, передбачені статтею 611 ЦК України, зокрема: сплати неустойки (штраф, пеня) і відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно розрахунку наданого позивачем відповідно до п. 4.1 Кредитного договору пеня за прострочення кредитного зобов?язання боржником становить -181751,66 гривень (а.с. 45-46 т.2) Відповідно до статті 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, суд визнає правильним представлений позивачем розрахунок періоду і суми заборгованості та суми штрафу, пені, що утворились у відповідача ОСОБА_10 за кредитним договором станом на 30.04.2014р. Також, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_11 було укладено договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_11 відповідає перед позивачем за виконання позичальником усіх його зобов?язань в повному обсязі, тобто у тому ж обсязі, що й боржник ОСОБА_10 (а.с. 85-86 т. 1). Виходячи з положень ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржника. У разі порушення боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Таким чином поручитель ОСОБА_11, з якою було укладено договір поруки в забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_10, несе солідарну відповідальність із позичальником, щодо повернення банку кредитних коштів. Згідно із вимогами ПАТ КБ Південкомбанк № 09/08-1-594 від 29.03.2013р., №09/08-1-534 від 21.03.2013р., № 09/08-1-729 від 15.09.2012р., № 09/08-1-234 від 22.02.2010р. щодо погашення заборгованості за кредитним договором №44 від 11.04.2008р. (а.с. 102; 104; 106; 107 т. 1), відповідачам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було повідомлено про необхідність сплатити заборгованість за кредитом, про що свідчать поштові повідомлення про отримання поштового відправлення (а.с. 103; 105 т. 1). До теперішнього часу заборгованість не сплачена. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов?язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов?язань за цим договором строк пред?явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов?язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов?язання у повному обсязі або у зв?язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Предявлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору) так і пред?явлення до нього позову. При цьому в разі пред?явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов?язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк його припинення не встановлено. 07.10.2009р. на користь банку був зроблений виконавчий напис, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про застосування права позивача на повернення кредиту достроково, ще у 2009р. У шестимісячний строк від дня настання строку пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_11, позивач до суду не звернувся а звернувся лише у 2013р. Таким чином суд приходить до висновку, що шестимісячний строк для пред?явлення вимоги до відповідача ОСОБА_11, як поручителя сплив 07.04.2010 року. Також кредитним договором встановлено періодичність сплати платежів, а тому право на пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців позивач також отримав з моменту несплати позичальником чергового платежу, тобто з грудня 2008 року. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється також у разі зміни зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується розмір його відповідальності. У зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладання на останню відповідальності за невиконання або неналежне виконання позивальником своїх зобов?язань перед банком. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15.07.2013р. встановлено, що банк самостійно змінив процентну ставку з 14,5% до 17%, про що ОСОБА_11 не повідомлялася та не підписувала додаткової угоди, щодо збільшення зобов?язань за кредитним договором (а.с.130-133 т. 1). Таким чином, суд дійшов висновку, що є усі підстави для задоволення вимог зустрічної позовної заяви, а тому договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., укладений між ОСОБА_11 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк підлягає припинею, підстав для покладення відповідальності на останню за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов?язань перед банком немає, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині солідарного стягнення заборгованості задоволенню не підлягають, а заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_10 У судовому засіданні відповідач ОСОБА_10 заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин встановленого законом трирічного строку позовної давності. Позовна давність, як визначено ст. 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За правилами ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Приписами частин 4, 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позивач звернувся до суду з даним позовом 06.11.2013р., тобто захисту підлягає право стягнення заборгованості сум за період з 06.11.2010р. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №44 від 11.04.2008р. наданого позивачем за період з 06.11.2010р. по 06.11.2013р. за процентною ставкою 14,5 % з терміном сплати до 11.04.2028р. заборгованість становить: 47080,66 доларів США в тому числі за кредитом 33105, 93 долари США, проценти 13974,73 долари США (т.2 а.с. 48, 49). З урахуванням розрахунку заборгованості доданого до збільшених під час розгляду справи позовних вимог заборгованість за договором за період з 06.11.2013р. по 30.01.2014р. за процентною ставкою 14,5 % з терміном сплати до 11.04.2028р. по процентам становить 1528,14 доларів США (т.2 а.с. 62), а за період 01.02.2014р. по 29.04.2014р. по процентам становить 1181,30 доларів США ( в тому числі лютий 2014р. 375,87 доларів США, березень 2014р. - 416,14 доларів США, квітень 2014р. - 389, 29 доларів США) (т.2 а.с. 44). Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності по спірних правовідносинах за період по 06.11.2010р. позивачем пропущено та підстав для його відновлення немає, тому стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором за період з 06.11.2010р. по 30.04.2014р. по кредитному договору №44 від 11.04.2008р. в розмірі 49790,10 доларів США, в тому числі за кредитом 33105, 93 долари США, проценти 16684,17 (13 974,73 + 1528, 14+ 1181,30) долари США. Що стосується стягнення з відповідача ОСОБА_10 пені за прострочення сплати кредиту то вони також підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, що визначений п.6.2 кредитного договору, в якому сторони погодили, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність терміном у три роки, а також відповідно до п.4.1 кредитного договору, яким визначений розмір пені не більше ніж 50 % від загальної суми виданого кредиту (34130 доларів США : 2 = 17065 доларів США). Таким чином, враховуючи, що за період з 23.11.2010р. по 11.03.2012р. розмір пені становить 17065 долари США, (тобто станом на 30.04.2014р. він буде перевищувати передбачений кредитним договором граничний розмір), що курсу НБУ станом на 30.04.2014р. (11,4081 гривень за 1 долар США) становить 181571,66 гривень, суд вважає, що стягненню підлягає пеня в розмірі 181571, 66 гривень (а.с.46, 50-61). У забезпечення виконання зобовязання, між ПАТ КБ Південкомбанк та ОСОБА_10 було укладено іпотечний договір № 14/К/44 від 11.04.2008р. та договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 14/К/44 від 11.04.2008р., згідно яких в іпотеку банку передана однокімнатна квартина квартира № 60 на шостому поверсі в будинку № 9а по вулиці Черняхівського міста Макіївки Донецької області, загальною площею 32,4 кв.м., яка належить ОСОБА_10 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири (а.с.99 т. 1). Заставна вартість предмета іпотеки обумовлена сторонами договору іпотеки становить 228471,81 грн. Відповідно до умов Договору іпотеки, у випадку невиконання ОСОБА_12 зобов?язань за цим або кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 4 договору іпотеки та за рахунок вилученої від реалізації Предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу (а.с. 87-93 т. 1). Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ч. 1-2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV Про іпотеку іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, за правилами ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Відповідно до ч. 1ст. 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Як встановлено у судовому засіданні 07.10.2009р. на користь банку приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 був зроблений виконавчий напис № 1143, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок сплати безспірної заборгованості на підставі якого відкрито виконавче провадження (постанова № ВП 42226239 від 24.02.2014р. (а.с. 8 т.2.) Таким чином, має місце повторне звернення стягнення на предмет іпотеки, на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_10 на користь позивача в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р., шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, що не відповідає закону, тому позовні вимоги в цієї частині задоволенню не підлягають. Вирішуючи позовні вимоги, в частині виселення ОСОБА_13, ОСОБА_11 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2 суд виходить з наступного. Відповідно до довідки від 31.01.2013р., позивачем встановлено, що в порушення п.4.2.6 договору іпотеки, ОСОБА_10 без письмової згоди та повідомлення позивача зареєстрував в квартирі, яка є предметом іпотеки свого малолітнього сина ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дружину ОСОБА_11 (а.с.101 т. 1). Факт реєстрації ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 також підтверджено довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області (а.с.1 т.1). Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області ОСОБА_13, зареєстрованим по Донецькій області не значиться (а.с. 34 т. 2). В квартирі за адресою: АДРЕСА_3, фактично мешкають мати, батько та дитина, і ця обставина Відповідачем ОСОБА_10 та представником відповідачів визнана у судовому засіданні, та не оспорювалась позивачем, тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України. Згідно довідок 07.08.2013р. (а.с.109-110 т. 1) на адресу відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 позивачем була направлена вимога № 0708-1-1397-1, щодо погашення заборгованості з проханням мешканців квартири добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки, яку згідно повідомлення про отримання поштового відправлення (а.с.111 т. 1) отримав батько ОСОБА_11 Філоненко, за місцем її колишньої реєстрації. Також вимога була направлена на всі відомі банку адреси, де відповідачі фактично мешкали або були зареєстровані. Відповідно до ст. 39 Закону України Про іпотеку одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дні отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов, а саме: у разі якщо мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Таким чином, при вирішенні позову в частині виселення з урахуванням того, що вже звернуто стягнення на предмет іпотеки про що мешканцям відомо, суд враховує що вимога про звільнення приміщення була отримана родичем відповідача, що не заперечувалось відповідачами, а до теперішнього часу в квартирі проживають ОСОБА_13, ОСОБА_11 та їх дитина ОСОБА_13. Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині та виселення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх дитини ОСОБА_13, які проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2 Що стосується позовних вимог, в частині зняття з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, суд враховує положення Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, відповідно до ст.3 якого реєстрацією є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Згідно ч.1 ст.7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Згідно з ч.1 ст.11 Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Таким чином, за наявності судового рішення про виселення, яке набрало законної сили, та відповідно до ст.14 ЦПК України є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, зняття з реєстраційного обліку такої особи у судовому порядку не потребується, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, кошти затрачені позивачем на сплату судового збору у розмірі 3441 гривня 00 копійок підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_10 на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 261, 267, 525, 526, 541, 543, 553, 553, 559, 589, 590, 610, 625, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 33, 35, 39, 40 ЗУ Про іпотеку, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212 - 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_11 задовольнити. Визнати припиненим договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р. укладений між ОСОБА_11 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк з 07.04.2010 року. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк заборгованість за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. за період з 06.11.2010р. по 30.04.2014р. в розмірі 49790 (сорок дев?ять тисяч сімсот девяносто) доларів США 10 центів, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 33105,93 долари США та заборгованості по процентам у розмірі 16684,17 долари США. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк пеню за прострочення сплати за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 181751 (сто вісімдесят одна тисяча сімсот п?ятдесят одна) гривня 66 копійок. Виселити ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5 з квартири № 60, яка розташована у будинку № 9а, по вулиці Черняхівського у м.Макіївка. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк суму сплаченого судового збору в розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривня 00 копійок. В решті вимог позивача відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Червоногвардійський районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: М.О. Заставенко», а також в частині ухвали суду апеляційної інстанції: « Єдиний унікальний 271/6316/13-ц Номер провадження 22ц/775/5481/14 Головуючий у 1 інстанції Заставенко М.О. Суддя доповідач Груіцька Л.О. УХВАЛА про повернення цивільної справи 17 червня 2014 року м. Донецьк Суддя апеляційного суду Донецької області Груіцька Л.О., розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21.05.2014 р. за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, В С Т А Н О В И В: Рішенням Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» задоволено частково. Не погодившись з вказаним рішенням суду Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Південкомбанк» подало апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 7 ст. 297 ЦПК України при надходженні до апеляційного суду неналежно оформленої справи суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки. Відповідно до ст. 219 ЦПК України виправити допущені у судовому рішенні описки може суд, який постановив рішення, з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. В п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України про судове рішення у цивільній справі від 18.12.2009 № 14 зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових суми суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого провадиться виконання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати. Суддя дослідивши надані матеріали справи вважає, що неможливо відкрити провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року, оскільки: 1. по тексту у вступній та резолютивній частині та повному тексті рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року допущені грамматичні помилки, а саме в адресі відповідачів: замість вул.Черняховського у м.Макіївки вказано вул.Черняхівського у м.Макіївки. З витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек вбачається, що об'єктом обтяження є квартира іпотекодавцяЛукяненко ОСОБА_14, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 /т.1 а.с.94/ Також з договору купівлі-продажу видно, що ОСОБА_1 купив квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 /т.1 а/с 99/. Окрім того позивач в позові 06.11.2013 року вказував саме АДРЕСА_6 /т.1 а/с 5/. 2. оскаржуванимрішенням суду першої інстанції стягнуто зЛукяненко ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» заборгованість за кредитним договором №44 від 11.04.2008 року за період з 06.11.2010 року по 30.04.2014 року в розмірі 49790 доларів США 10 центів, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 33105,93 долари США та заборгованості по процентам у розмірі 16684,17 долари США. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення нанести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Наявність вищезазначених недоліків перешкоджає відкриттю провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року. Враховуючи викладене, справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для: 1 належного оформлення, а саме для виправлення описки у вступній та резолютивній частині та в повному тексті рішенні Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року. 2 для ухвалення додаткового рішення. Керуючись ч. 7 ст. 297 ЦПК , ч.2 ст.220 ЦПК України, суддя, - У Х В А Л И В: Цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1 Васильовичповернути до суду першої інстанції для виправлення описки та для ухвалення додаткового рішення. Надати строк Червоногвардійському районному суду м.Макіївки Донецької області для усунення недоліків по справі до 17 липня 2014 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя апеляційного суду Донецької області ОСОБА_15О.». Рішення про відновлення втраченого судового провадження може бути оскаржено лише в частині дій суду щодо відновлення втраченого провадження в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя G M T Определить языкАзербайджанскийАлбанскийАнглийскийАрабскийАрмянскийАфрикаансБаскскийБелорусскийБенгальскийБирманскийБолгарскийБоснийскийВаллийскийВенгерскийВьетнамскийГалисийскийГреческийГрузинскийГуджаратиДатскийЗулуИвритИгбоИдишИндонезийскийИрландскийИсландскийИспанскийИтальянскийЙорубаКазахскийКаннадаКаталанскийКитайский (Трад)Китайский (Упр)КорейскийКреольский (Гаити)КхмерскийЛаосскийЛатинскийЛатышскийЛитовскийМакедонскийМалагасийскийМалайскийМалайяламМальтийскийМаориМаратхиМонгольскийНемецкийНепалиНидерландскийНорвежскийПанджабиПерсидскийПольскийПортугальскийРумынскийРусскийСебуанскийСербскийСесотоСингальскийСловацкийСловенскийСомалиСуахилиСуданскийТагальскийТаджикскийТайскийТамильскийТелугуТурецкийУзбекскийУкраинскийУрдуФинскийФранцузскийХаусаХиндиХмонгХорватскийЧеваЧешскийШведскийЭсперантоЭстонскийЯванскийЯпонский АзербайджанскийАлбанскийАнглийскийАрабскийАрмянскийАфрикаансБаскскийБелорусскийБенгальскийБирманскийБолгарскийБоснийскийВаллийскийВенгерскийВьетнамскийГалисийскийГреческийГрузинскийГуджаратиДатскийЗулуИвритИгбоИдишИндонезийскийИрландскийИсландскийИспанскийИтальянскийЙорубаКазахскийКаннадаКаталанскийКитайский (Трад)Китайский (Упр)КорейскийКреольский (Гаити)КхмерскийЛаосскийЛатинскийЛатышскийЛитовскийМакедонскийМалагасийскийМалайскийМалайяламМальтийскийМаориМаратхиМонгольскийНемецкийНепалиНидерландскийНорвежскийПанджабиПерсидскийПольскийПортугальскийРумынскийРусскийСебуанскийСербскийСесотоСингальскийСловацкийСловенскийСомалиСуахилиСуданскийТагальскийТаджикскийТайскийТамильскийТелугуТурецкийУзбекскийУкраинскийУрдуФинскийФранцузскийХаусаХиндиХмонгХорватскийЧеваЧешскийШведскийЭсперантоЭстонскийЯванскийЯпонский Звуковая функция ограничена 100 символами. Настройки : История : Справка : Обратная связьЗакрыть

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30302264 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Диби В.Г., Закропивного О.В., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, публічне акціонерне товариства «ДельтаБанк», про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року та на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - Банк), та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу, за умовами якого останній отримав у відповідача кредит у сумі 20 тис. доларів США зі сплатою за користування коштами 13,5 % річних з кінцевим терміном його повернення до 20 квітня 2014 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за даним кредитним договором, укладено договір застави транспортного засобу марки «Шкода Октавіа Тур», 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1. Також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 20 квітня 2007 року між ним та банком укладено договір поруки відповідно до умов якого він поручився перед Банком за належне виконання ОСОБА_2 свого обов'язку. 14 березня 2008 року та 18 липня 2008 року банком без його згоди та без повідомлення, Банком було підвищено розмір процентної ставки за кредитним договором, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, у зв'язку з цим просив суд визнати договір поруки, укладений 20 квітня 2007 року між ним та банком, припиненим. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року, позовні вимоги задоволено. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на невизнання банком права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, і просив припинити договір поруки, тобто припинити правовідношення. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, а за п. 7 ч. 2 цієї статті - припинення правовідношення. За положеннями ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Таким чином, за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Таким чином, суди обгрунтовано виходили із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним. Висновки суду першої та апеляційної інстанції про те, що відповідач у порушення вимог законодавства та умов договору поруки в односторонньому порядку з 13,5 % до 15,5 % річних збільшив обсяг відповідальності поручителя і тому договір поруки є припиненим касаційною скаргою не спростовуються. Обставини справи встановлено повно та їм дана правильна правова оцінка. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних рішень без змін. Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 01 листопада 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В.Г. Диба О.В. Закропивний В.А. Черненко

Здраствуйте! Подскажите, пожалуйста, может кто-то сталкивался с такой проблемой: Банк подал в суд на заемщика и поручителей в декабре 2015 года, при том, что срок действия кредитного договора с июля 2006 года по июль 2011 года, соответственно истец пропустил срок исковой давности, так как 3 года прошло в июле 2014 года... но в договорах пору обозначен интересный пункт: "...порука по этому договору прекращается после окончания 5 лет со дня наступления срока возвращения кредита по кредитному договору.." Получается: если заявить в суде о применении срока исковой давности по основному обязательству, то на поручителей это не подействует так как только в июле 2016 года закончится 5-ти годичный срок... Но вопрос состоит в том, что поручители не являются основными заемщиками и порука - это обеспечение основного обязательства... ВОПРОС: может кто-то знает о наличии практики по таким делам, как суды относятся к тому, что с заемщика (лица, который взял деньги в долг) обязательства сняты, а поручители должны отвечать по его просроченым обязательствам....???

в суд к поручителю в течении 6 месяцев с момента получения ним требования о досрочном возврате кредита http://reyestr.court.gov.ua/Review/53885632 Державний герб України Справа № 463/360/15 Головуючий у 1 інстанції: Лакомська Ж.І. Провадження № 22-ц/783/6997/15 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія:27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Зверхановської Л.Д. і Шеремети Н.О., при секретарі Ясиновській Я.М., за участю позивача ОСОБА_3 і його представника - адвоката Посікіри Р.Р.; Презляти С.З. - представника ПАТ „Брокбізнесбанк", розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 10 вересня 2015 року, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" (в подальшому - „Банк") та ОСОБА_6 про визнання поруки такою, що припинена. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що 19 лютого 2008 року між акціонерним банком «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №20/Ц/08/Ф, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за яким між Банком та позивачем було укладено договір поруки №20/Ц/08/Ф від 19 лютого 2008 року. Згідно п.3.1.3 кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення заборгованості за кредитним договором у випадках прострочення сплати чергового платежу по кредиту або процентів за користування кредитом строком на 2 місяці. Для реалізації цього права Банк надсилає письмове повідомлення позичальнику із відповідною вимогою після спливу 30 календарних днів та за умови, що порушення не усунуте, на 31 календарний день після отримання позичальником такої вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав і позичальник зобов'язаний сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі. Якщо дане погашення не здійснене протягом 5 банківських днів, Банк має право вжити заходипо погашенню повної заборгованості за цим договором. Вважав, що крім настання строку виконання основного збов'язання встановленого договором кредиту, згідно якого строк виконання зобов'язання встановлено до 18 лютого 2018 року, строк виконання основного зобов'язання настає ще і на 31 день з дня направлення вимоги позичальнику про дострокове повернення кредиту. Згідно з претензійним листом (вимогою) Банку № 438 від 13 березня 2012 року «…ОСОБА_6 не виконуються умови кредитного договору ..., і якщо до 13 квітня 2012 року нею не буде погашено прострочену заборгованість по кредиту, відсотках, пені та штрафу, то ... дія договору 20/Ц/08/Ф від 19 лютого 2008 року буде достроково припинена і Банк звернеться з позовом до суду про стягнення заборгованості по кредиту за рахунок заставного майна…». Однак до суду Банк звернувся лише 23 травня 2013 року. Також зазначав, що в договорі поруки не встановлено строку після якого порука припиняється, а умова договору про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, а тому посилався на те, що згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відтак вважав, що банком пропущено строк звернення з позовною вимогою до поручителя, так як порука припинилася через 6 місяців після настання дня встановленого кредитором у досудовій вимозі для дострокового погашення кредиту, тобто - 13 жовтня 2012 року. Крім того, зазначав, що внаслідок зміни графіку повернення кредиту збільшилась сума плати за користуванням кредитом, відповідно було в односторонньому порядку, без згоди позивача збільшено обсяг його відповідальності, як поручителя, що є порушенням його прав, так як згідно п. 6.3 оспорюваного договору поруки зміни в договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою. З урахуванням наведених мотивів вважав, що наявні підстави для припинення поруки внаслідок пропуску Банком строку звернення з позовною вимогою до поручителя, так як порука припинена через 6 місяців після настання дня встановленого кредитором у досудовій вимозі для дострокового погашення кредиту (а.с. 2-5, 80-88, 109). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 128-130). Дане рішення оскаржив позивач. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом було проігноровано доводи позивача про те, що порука припинилася з підстав, визначених, як частиною 1, так і частиною 4 ст. 559 ЦК України, а також не були враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені у його постановах у справах з аналогічних правовідносин. Вважає таким, що не відповідає обставинам справи, твердження суду про те, що позивачем не було представлено доказів того, що внаслідок зміни графіку повернення кредиту відбулося збільшення відповідальності позивача, як поручителя, оскільки останнім шляхом порівняння первинного графіку № 1 погашення кредиту від 19.02.2008 року і зміненого графіку № 2 від 09.12.2008 року доведено, що обсяг відповідальності поручителя було збільшено в частині процентів, які підлягають до сплати, на 4 427, 07 доларів США (а.с. 133-135, 140-141). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і його представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника Банку, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував тим, що Банком неодноразово надсилались претензійні листи позичальнику і поручителю, в тому числі - і вимога №2192сл/050 від 31.03.2013 року, проте зобов'язання згідно договору поруки позивачем виконано не було і в подальшому (через чотири місяці після направлення даної вимоги) Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а відтак шестимісячний строк, на який посилається позивач, Банком не пропущено, а також тим, що позивачем не представлено доказів того, що внаслідок зміни графіку повернення кредиту відбулось збільшення відповідальності позивача, як поручителя. Проте, вище наведені висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного. У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" містяться роз'яснення про те, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим. Судами встановлено та стверджується матеріалами справи, що 19 лютого 2008 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір № 22/Ц/08/Ф, за умовами якого останній надано кредит у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 79 200 доларів США на строк до 18.02.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних (а.с. 6-7). Згідно Графіку розрахунків платежів за Кредитним договором (додаток № 1 до договору) сукупна вартість цього кредиту становить 137 043, 84 доларів США (а.с. 83). В цей же день, 19 лютого 2008 року, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором міжОСОБА_3 (позивачем), Банком та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 20/Ц/08/Ф, згідно якого ОСОБА_3 (як поручитель) зобов'язувався перед Банком (як кредитором) відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_6 (як боржником за вище згаданим Кредитним договором; а.с. 8). Як стверджується матеріалами справи, 09 грудня 2008 року між Банком і позичальником ОСОБА_6 було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору № 22/Ц/08/Ф від 19.02.2008 року, згідно якого між згаданими сторонами було погоджено новий Графік розрахунків платежів за Кредитним договором (додаток № 2 до договору), згідно якого сукупна вартість цього кредиту стала становити 141 470, 91 доларів США (а.с. 86), тобто - збільшилася на 4 427, 07 доларів США. Вище згаданим Договором поруки № 20/Ц/08/Ф встановлено, зміни в цей Договір можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору (п. 6.3), і що Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін (п. 6.4). В той же час, Договір поруки не містить положень про можливість зміни умов Кредитного договору № 22/Ц/08/Ф без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди. Незважаючи на те, що вище наведені доводи позивачем були викладеними у його Доповненнях до позовної заяви від 11.06.2015 року (а.с. 80-88), в письмових Запереченнях Банку на позовну заяву від 22.07.2015 року жодних аргументів на спростування цих доводів позивача не наведено (а.с. 105), так само, як не долучено будь-яких доказів про погодження з позивачем ОСОБА_3 збільшення обсягу його відповідальності, як поручителя, на 4 427, 07 доларів США. За вище наведених обставин колегія суддів доводи позовної заяви про визнання договору поруки припиненим відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України колегія суддів визнає обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення. Кредитним договором від 19 лютого 2008 року строк основного зобов'язання визначений - 18 лютого 2018 року (а.с. 6). Пунктом 3.1.3 Кредитного договору встановлено, що Банк у випадку (зокрема) прострочення сплати чергового платежу по Кредиту або процентів за користування Кредитом строком понад 2 (два) місяці має право вимагати від Позичальника дострокового повернення заборгованості за цим Договором. Як стверджується матеріалами справи та визнається сторонами спору, у зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_6 умов Кредитного договору 13 березня 2012 року Банком ОСОБА_6 та поручителю (позивачу) були надіслані вимоги (претензійні листи) про дострокове погашення до 13 квітня 2012 року заборгованості у повному обсязі та процентів за користування кредитом, які залишились без реагування (а.с. 9). Отже, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, Банк змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя (позивача) протягом шести місяців з цієї дати, а саме - з 13 квітня 2012 року. Згідно роз'яснень, які наведені у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення / вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому у разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Банк звернувся до суду з позовом до поручителя в травні 2013 року (а.с. 10-11), при тому, що вимогу про дострокове погашення заборгованості, тобто - про зміну дати виконання основного зобов'язання, надіслав поручителю 13 березня 2012 року (а.с. 9). Відтак, у відповідності до норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (позивача) протягом шести місяців. Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.п. 3, 4, 314 ч. 2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 10 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати такою, що припинилася, поруку встановлену Договором поруки №20/Ц/08/Ф, який було укладено 19 лютого 2008 року між ОСОБА_3, Акціонерним банком „Брокбізнесбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Брокбізнесбанк") та ОСОБА_6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" на користь ОСОБА_3 267 грн. 96 коп. сплаченого судового збору. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили. Головуючий: Судді:

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк», ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року, в с т а н о в и л а : У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ВАТ «Родовід Банк»), ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою. ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до умов кредитного договору від 9 жовтня 2007 року, укладеного між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2, останньому для придбання автомобіля надано кредит у poзмipi 18 тис. 633 долари США з виплатою 12,5 % річних строком до 9 жовтня 2014 року. На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вказаним вище кредитним договором 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання позичальником за основним договором. Листом державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області позивачку було повідомлено про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення з неї на користь ВАТ «Родовід Банк» заборгованості за вищевказаним кредитним договором. Посилаючись на те, що 28 липня 2008 року ОСОБА_2 уклав з банком додаткову угоду до зазначеного вище кредитного договору, відповідно до умов якої процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 %, що збільшило відповідальність ОСОБА_1 як поручителя без її згоди, вона просила на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визнати поруку припиненою. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано поруку припиненою. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справа № 6-70цс14) та 25 вересня 2013 року (справа № 6-97цс13) висновкам щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії постанов Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику для придбання автомобіля кредит у розмірі 18 тис. 633 долари США з виплатою 12,5 % річних строком до 9 жовтня 2014 року. На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вказаним вище кредитним договором 9 жовтня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання відповідає перед кредитором за виконання зобов’язання позичальником за основним договором. Згідно з пунктом 1.1 цього договору поруки поручитель зобов’язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між банком і позичальником до закінчення строку його дії. 28 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до зазначеного вище кредитного договору, відповідно до умов якої процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 % річних. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка як поручитель не давала згоди на зміну умов кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки за кредитом та дізналася про збільшення обсягу своєї відповідальності як поручителя лише при виконанні судового рішення про стягнення з неї заборгованості позичальника за кредитним договором, та дійшов висновку про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулася за згодою поручителя, оскільки за умовами договору поруки поручитель зобов’язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені між банком і позичальником до закінчення строку його дії. З урахуванням цієї умови договору поруки суди дійшли висновку про те, що укладення додаткової угоди від 28 липня 2008 року не повинно було погоджуватися з поручителем, який узяв на себе зобов’язання відповідати за зобов’язаннями боржника як за кредитним договором, так і за додатковими угодами до нього. Разом з тим у постановах Верховного Суду України, які надані заявником для порівняння, містяться такі висновки: у постанові від 10 вересня 2014 року йдеться про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. При цьому, як було встановлено судами у справі, за результатами перегляду якої прийнято зазначену постанову, за договором поруки поручитель відповідав перед банком за порушення зобов’язань боржником лише за основним договором; відповідальність поручителя за зобов’язаннями боржника за додатковими угодами до основного договору умовами договору поруки не передбачалася; у постанові від 25 вересня 2013 року зазначено про те, що у зобов’язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком і зумовлює припинення поруки. При цьому в постанові зазначено, що висновок судів про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підпункти 1.1 та 1.3 пункту 1, підпункт 2.2 пункту 2 договору поруки) є безпідставним, оскільки підпунктом 4.4 пункту 4 спірного договору чітко визначено необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України зумовлює припинення поруки. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні однієї й тієї самої норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковою угодою, укладеною між кредитором і боржником 28 липня 2008 року, було внесено зміни до кредитного договору, зокрема процента ставка за кредитом підвищена до 14,5 % річних. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. У зобов’язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком. Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що внесення змін додатковою угодою до кредитного договору щодо збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено збільшений розмір процентної ставки, тобто змінено зобов’язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, та що останній не давав згоди на таку зміну забезпеченого порукою зобов’язання, оскільки пункт 1.1 кредитного договору не конкретизував, на які саме зміни кредитного договору погодився поручитель, суд першої інстанції правильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Суди апеляційної й касаційної інстанцій не звернули уваги на те, що поручитель не давав згоди на внесення змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки, та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, для припинення поруки. Таким чином, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року не відповідає викладеним у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року та 25 вересня 2013 року висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах частини першої статті 559 ЦК України, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається, та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Харківського районного суду Харківської області від 5 листопада 2014 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1161цс15 Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які зумовили збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов’язання про дострокове повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. Унесення додатковою угодою змін до кредитного договору в частині збільшення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього і зумовлює припинення поруки. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9BA438DEEC8344A6C2257EF1004C6846

у кредитора было полгода для того, что бы обратится с иском к поручителю http://reyestr.court.gov.ua/Review/44484078 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «ОТП Факторинг Україна» (далі - ПАТ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», а правонаступником останнього - ПАТ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 60 900 доларів США на строк до 3 червня 2023 року включно зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, як вона, так і поручитель на вимоги не реагували, у зв'язку з чим станом на 10 січня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 082 433 грн 16 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 082 433 грн 16 коп. та 3 654 грн на відшкодування сплаченого судового збору. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року, позов ПАТ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 1 липня 2008 року в розмірі 1 141 059 грн 26 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий судовий розгляд. Касаційна скарга за доводами ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а за доводами ОСОБА_3 - відхиленню, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ПАТ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив із того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню, разом з тим суд застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір неустойки. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону, умовам договору та враховано сплачені позичальником суми. Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду щодо позовних вимог до поручителя ОСОБА_4 не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», а правонаступником останнього - ПАТ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 6 900 доларів США на строк до 3 червня 2023 року включно зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-172цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Судом установлено, що 26 грудня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 1 липня 2008 року без погодження з поручителем. Відповідно до п. 2.1.5 указаного додаткового договору передбачено додаткову відповідальність боржника, де зазначено, що процентна ставка боржника підвищується на 4 % за умови порушення позичальником будь-яких зобов'язань за кредитним договором. При цьому п. 1.4.1.5.1 кредитного договору від 1 липня 2008 року передбачав збільшення процентної ставки на 4 % тільки у випадку порушення пп. 2.3.6, 2.3.7 договору, а не будь-яких порушень. Таким чином, апеляційний суд не врахував, що укладенням додаткового договору від 26 грудня 2008 року без погодження з поручителем, ОСОБА_4, та нарахуванням цих сум, було змінено основне зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4 Також апеляційний суд не врахував, що прострочення заборгованості за кредитним договором відбулось з грудня 2008 року, тобто з цього часу у ПАТ «ОТП Факторинг Україна» виникло право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_4 протягом наступних шести місяців. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 8 жовтня 2014 року № 6-128цс14, від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не врахував, що основне зобов'язання було змінено без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4 (ч. 1 ст. 559 ЦК України), не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог банку до ОСОБА_4 без змін. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, ухвала апеляційного суду в частині вимог ПАТ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга за доводами ОСОБА_3 підлягає відхиленню з таких підстав. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині вимог ПАТ «ОТП Факторинг Україна» до позичальника, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, суд правильно визначив заборгованість за кредитним договором згідно з умовами договору, вимогами закону та з урахуванням сплачених сум, застосувавши положення ч. 3 ст. 551 ЦК України. Крім того, доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі щодо незастосування судами строку позовної давності є безпідставними, оскільки нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-25цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Проте у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності як до позовних вимог про стягнення тіла кредиту, так і до вимог про стягнення неустойки. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу за доводами ОСОБА_4 задовольнити частково, за доводами - ОСОБА_3 відхилити. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: В.І. Журавель С.Ф. Хопта В.А. Черненко С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43976507 Державний герб України Справа № 369/1344/15-ц Провадження №2/369/1148/15 РІШЕННЯ Іменем України 16.04.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Медвідь Н.О. при секретарі Ткаченко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «РОДОВІД БАНК», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 14.12.2007 між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 було підписано кредитний договір. 14.12.2007 в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ПАТ «Родовід Банк» було укладено договір поруки. Згідно з п. 1.5. кредитного договору, процентна ставка за кредитами за цим договором встановлюється в розмірі 12,5 процентів річних.08.11.2008 між відповідачами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою, процентна ставка за кредитами встановлюється у розмірі 16 % річних. Таким чином, обсяг відповідальності ОСОБА_2 перед банком суттєво збільшився, на що, поручитель згоди не давала. За основним зобов'язанням відбулося збільшення відсоткової ставки, поручитель не погоджувався на такі дії банку внаслідок чого обсяг відповідальності поручителя збільшився без його згоди. Згідно з п. 5.5. договору поруки, зміни цього договору відбуваються у порядку укладення додаткових угод. Для того, щоб отримати згоду поручителя на збільшення відсоткової ставки, відповідачем та поручителем мала бути укладена додаткова угода до договору поруки, в якій було б передбачено збільшення відсоткової ставки за кредитним договором до 16 % річних. Про укладення додаткової угоди між позичальником та банком, якою було збільшено відсоткову ставку до 16 % річних, поручитель дізнався лише у момент отримання позовної заяви банку від 10.12.2014 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказує, що оскільки обсяг відповідальності поручителя збільшився, внаслідок підвищення відсоткової ставки за кредитним договором до 16% річних відповідно до додаткової угоди від 08.11.2008, то, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України, договір поруки має бути визнаним припиненим з 08.11.2008. Тому просила визнати припиненим договір поруки 14.12.2007, укладений між ВАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є ПАТ «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1. Судові витрати покласти на відповідача. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала. Представник ПАТ «Родовід Банк» позов не визнав, оскільки позивач, підписавши договір поруки взяла на себе зобов»язання солідарно відповідати з ОСОБА_2 в тому числі по всіх додаткових угодах, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася, про день слухання справи повідомлена належним чином. Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, позов задовольняє з наступних підстав: Судом встановлено, що 14.12.2007 між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №33/АА-030.07.2. 14.12.2007 в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 (поручитель), та відповідачем ПАТ «Родовід Банк» було укладено договір поруки. Згідно з п. 1.5. кредитного договору, процентна ставка за кредитами за цим договором встановлюється в розмірі 12,5 процентів річних. 08.11.2008 між відповідачами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № ЗЗ/АА-030.07.2 від 14.12.2007, згідно з якою, процентна ставка за кредитами встановлюється у розмірі 16 % річних. Тобто, обсяг відповідальності відповідача ОСОБА_2 перед банком суттєво збільшився, на що, поручитель, згідно пояснень представника, згоди не давала. Внаслідок укладення додаткової угоди збільшено щомісячні платежі за кредитним договором. За основним зобов'язанням відбулося збільшення відсоткової ставки, поручитель не погоджувався на такі дії банку внаслідок чого обсяг відповідальності поручителя збільшився без його згоди. Згідно з п. 5.5. договору поруки, зміни цього договору відбуваються у порядку укладення додаткових угод. Про укладення додаткової угоди між позичальником та банком, якою було збільшено відсоткову ставку до 16 % річних, поручитель дізнався лише у момент отримання позовної заяви банку від 10.12.2014 про стягнення заборгованості за кредитним договором №33/АА-030.07.2, оскільки в порушення вимог договору, банком не було повідомлено поручителя про укладення додаткової угоди, що також підтверджується матеріалами справи. Зокрема, представник відповідача в судовому засіданні не надав суду доказів про направлення позивачу повідомлення про укладення між ОСОБА_2 та банком додаткової угоди. Тобто, внаслідок підписання додаткової угоди між позичальником та банком та, як наслідок, збільшення відсоткової ставки за кредитним договором обсяг відповідальності поручителя: загальний обсяг подорожчання кредиту збільшився без його згоди, тому, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України, договір поруки припиняється. Згідно зч.1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до положень ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки повязується зі зміною забезпеченого зобовязання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобовязання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобовязанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобовязання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої ст..559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на предявлення позову про визнання договору поруки припиненим.. Згідно листа ВССУ №10-1393/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Отже, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, що є підставою для визнання договору поруки припиненим. У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, - але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає, підстав покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, оскільки вони відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України. Згідно ст.. 88 ЦПК України, суд судові витрати покладає на відповідача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 559, 654, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати припиненим договір поруки 14.12.2007 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1. Стягнути з публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» на користь ОСОБА_1 243 грн. 60 коп. судового збору. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя:

прирывал исковую давность УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної H.A., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.M., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Ос.1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, встановила: У травні 2014 року позивач звернулася до суду даним позовом, зазначивши на його обгрунтування, що 12 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісьбуд» (далі - ТОВ «Полісьбуд) укладено договір кредиту про надання кредитної лінії в розмірі 2 500 000 гривень з відсотковою ставкою за користування кредитом на рівні 18,9 % річних терміном до 11 листопада 2008 року. Того ж дня між нею, товариством поруки, за яким вона зобов'язалась відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 01 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Полісьбуд» укладено додаткову угоду до договору кредиту, відповідно до якої відсоткову ставку було збільшено до 19,9 % річних. Вважає, що внаслідок укладання додаткової угоди збільшився обсяг її відповідальності як поручителя перед кредитором, а тому просила суд визнати припиненим договір поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі Ос.1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що додаткову угоду від імені ТОВ «Полісьбуд» укладено та підписано його директором, яка і є поручителем. Крім того, зазначив, що оскільки позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв'язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Разом з тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки право поручителя підлягає судовому захисту шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки чи шляхом припинення зобов'язань за договором. висновками судів погодитись не можна. За вимогами статей 213, 214 ЦПК України, Обгрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо наявності обставин (фактів), якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Указаних вимог судами не дотримано. Дійшовши висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що позивач могла дізнатися про збільшення відсоткової ставки 22 березня 2010 року - у день вручення ухвали про відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому переривання строку позовної давності у зв’язку з пред’явленням позову можливе лише стосовно вимог самої особи, яка вбачає порушення власних прав. Згідно зі ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається у разі: вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників; пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Як роз’яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», наводити дані про встановлені судом справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати грунтуватися на припущеннях Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 листопада 2011 року стягнуто в солідарному порядку з Ос.1, Ос.2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 497 373 гривні 73 копійки 12 грудня 2013 року банком на адресу позивача направлено вимогу про виконання умов договору поруки та погашення заборгованості у розмірі 339 826 гривень 47 копійок (а. с. 10). 26 грудня 2013 року банк звернувся до суду з позовом до Ос.1 про стягнення заборгованості за донарахованими відсотками, інфляційних втрат та 3 % річних (а. с. 42-44). Без урахування вказаних обставин висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності є передчасним. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов’язання, суди повинні надавати належну оцінку діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року (справа № 6-101 цс 14). Пославшись на те, що позивач як директор ТОВ «Полісьбуд» могла знати про зміну відсоткової ставки, суд першої інстанції не з'ясував чи укладався з поручителем додатковий договір до договору поруки, у зв’язку з укладенням угоди про збільшенням розміру процентів. Оцінка цих обставин справи має значення для правильного вирішення питання про те, чи надавала позивач як поручитель свою згоду на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності. Вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, який не з’ясував, які саме дії позивача свідчать про надання нею згоди на збільшення обсягу своєї особистої відповідальності як поручителя, а обґрунтував свій висновок лише встановленням факту, що вона є директором ТОВ «ПолісьбуД». Крім того, вважаючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, апеляційний суд не звернув уваги на таке. Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зі змісту ч. З ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін “порука” використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який наоаховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки ТОЩО. Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спор. Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. З, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. З - 5, 11, 15, 31 ЦГІК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки за позовом поручителя шляхом визнання й права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року (справа № 6-20цс11). За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу Ос.1 задовольнити частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 20 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43358034 Державний герб України У х в а л а ІМенем УКраїни 18 березня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року, в с т а н о в и л а: У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 5 жовтня 2006 pоку між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11051529000, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 35000 швейцарських франків, що еквівалентно 141050 грн з відсотковою ставкою 8,49 % річних з кінцевим терміном повернення 4 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між нею, позичальником та банком укладено договір поруки № 47440. Посилаючись на те, що внаслідок підписання 13 квітня 2009 року позичальником додаткової угоди основне зобов'язання було змінено без її згоди, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, просила задовольнити позов. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 1 жовтня 2014 pоку позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір поруки № 47440 від 5 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «Укрсиббанк». Вирішено питання по стягнення судових витрат. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року рішення першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. ОСОБА_3 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів про збільшення обсягу його відповідальності за кредитним договором. Проте повністю з таким висновком погодитись не можна. Судами встановлено, що 5 жовтня 2006 pоку між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11051529000, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 35000 швейцарських франків, що еквівалентно 141050 грн з відсотковою ставкою 8,49 % річних з кінцевим терміном повернення 4 жовтня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та банком укладено договір поруки № 47440. Згідно із ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором своїм особистим майном за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до п. 1.2.2 договору про надання споживчого кредиту позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному розмірі в терміни, встановлені графіком погашення кредит, який є невід'ємною частиною договору. Згідно з графіком, який є додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту, станом на 10 квітня 2009 року, залишок кредиту, який позичальник мав повернути, складав 27045,50 швейцарських франків. Такий графік розрахунку погоджено сторонами на час укладення кредитного договору та договору поруки. Відповідно до графіку, який є додатком № 1 до додаткової угоди № 1 від 13 квітня 2009 року станом на цю дату позичальник зобов'язувався повернути кредит у розмірі 27839,73 швейцарський франків. З укладеної додаткової угоди вбачається, що графік погашення заборгованості за користування кредитом було погоджено лише банком та ОСОБА_4 Відомості про те, що поручитель надавала згоду на укладення додаткової угоди до кредитного договору в матеріалах справи відсутні. Вирішуючи спір апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього, не з'ясував, що стало причиною зміни розміру кредиту, який підлягав поверненню станом квітень 2009 року, і чи не призвела така зміна до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Крім того, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення про розірвання договору поруки, хоча позивачем були заявлені вимоги про її припинення. З матеріалів справи не вбачається, що позивач змінювала заявлені вимоги у встановленому законом порядку. Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41374761 Державний герб України Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 06 листопада 2014 року м. Ужгород Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого - Собослой Г.Г., суддів: Бондаренка Ю.О., Куцин М.М., при секретарі - Маринець Д.М., з участю - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» - Сиротенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду від 06 травня 2014 року по справі за позовом ТзОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : У січні 2014 року ТзОВ «Кредитні ініціативи» звернулося в суд із даним позовом, мотивуючи тим, що 17 грудня 2012 року між ними та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення права вимоги відповідно до якого останній відступило позивачу права вимоги за кредитним договором № 190/7-05 від 29.11.2005 року, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_4, згідно якого він отримав кредитні кошти в сумі 125000 грн. і зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. Відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання і станом на 01.01.2014 року має прострочену заборгованість в сумі 248341,99 грн., з яких за кредитом 116674,70, по відсотках 86872,17 грн., пеня 44795,12 грн. 29.11.2005 року ПАТ АК «Промінвестбанк» та відповідач ОСОБА_1 уклали договір поруки № 281/12-05, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1, як поручитель, поручається за виконання ОСОБА_4 обов'язків, які виникають на підставі договору. Відповідно до договору поруки відповідачі відповідають перед позивачем за порушення обов'язків за договором, як солідарні боржники. На виконання умов договору ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були направлені вимоги від 16.01.2014 року про дострокове повернення кредиту, але така вимога залишена без реагування, в зв'язку з чим просили стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором в сумі 248341,99 грн. та 2483,42 грн. судового збору. Рішенням Іршавського районного суду від 06 травня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 190/7-05 від 29.11.2005 року в сумі 248341,99 грн., з яких: за кредитом - 116674,70 грн., по відсоткам 86872,17 грн., пеня 44795,12 грн. та судовий збір у розмірі 2483,12 грн. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, представника ТзОВ «Кредитні ініціативи» - Сиротенко Д.О., який просить рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Встановлено, що 29.11.2005 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 190/7-05, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 125000 грн. і зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. 29.11.2005 року між ПАТ АК «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки, відповідно до якого відповідачка, як поручитель, поручається за виконання ОСОБА_4, обов'язків, які виникають на підставі договору. Відповідно до договору поруки відповідачі відповідають перед кредитором за порушення обов'язків за договором, як солідарні боржники. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого банк відступило позивачу право вимоги за вищезазначеним кредитним договором. Згідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором. Внаслідок укладення договору відступлення відбулася заміна кредитора і ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло статус нового кредитора по вищезазначеному договору. Рішенням Іршавського районного суду від 12 жовтня 2007 року позов АК «Промінвестбанку» задоволено і звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору № 180/23-05 укладеного між банком та ОСОБА_4 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу банком предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з метою погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором в розмірі 218652,32 грн. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 09 жовтня 2008 року вищезазначене рішення суду 12 жовтня 2007 року в частині встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки в сумі 145100 грн. скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про встановлення ціни продажу предмета іпотеки - житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 на підставі оцінки майна у сумі 291177 грн., а в решті рішення суду залишено без змін. Рішенням Іршавського районного суду від 06 березня 2014 року визнано недійсним Іпотечний договір № 180/23-2005 р. укладений 30.11.2005 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору № 190/7-05 від 29.11.2005 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12 червня 2014 року. Згідно кредитного договору № 190/7-05 від 29.11.2005 року укладеного між АК «Промінвестбанк» та ОСОБА_4 про надання кредиту у сумі 125000 грн. сторонами в п.2.3. договору обумовлено кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 28 листопада 2025 року і на думку судової колегії позивач протягом цього строку має право звернутися до суду по реалізації своїх прав за цим договором. У відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Станом на 09 жовтня 2008 року кредитор скористався своїм правом дострокового погашення всієї суми несплаченого кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і у відповідності до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припинилась після припинення забезпеченого зобов'язання, а тому ОСОБА_1 не може нести солідарну відповідальність станом на 31.01.2014 року по кредитному договору. Разом з тим, наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не було виконано, а в подальшому рішення суду про визнання недійсним іпотечного договору не є перешкодою для нового кредитора, реалізувати свої права за кредитним договором в межах строку дії кредитного договору - 28.11.2025 року. Із розрахунку наданого позивачем вбачається, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_4 за кредитом становить 116674,70 грн. по відсоткам 86872,17 грн. та пені в розмірі 44795,12 грн. в межах однорічного строку позовної давності, яка нарахована позивачем (а.с. 82) і ці суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до ст.ст. 610, 611, 623, 625, 1049, 1050 ЦК України. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню у відповідності до п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення в цій частині, яким у позові ТзОВ «Кредитні інціативи» до ОСОБА_1 слід відмовити із вищезазначених підстав, а в решті рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія, - р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Іршавського районного суду від 06 травня 2014 року скасувати в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором і в цій частині позовних вимог відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий (підпис) Судді: (підписи) Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду Закарпатської області Собослой Г.Г.

Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178