НЕЗАКЛЮЧЕННОСТЬ ДОГОВОРА


Recommended Posts

Уважаемые ФОРУМЧАНЕ! Готовлюсь к решающей схватке на 29 мая. У меня иск - признание дополнительного соглашения недействительным по причине , что оно подписано на изменение кредитного догоовгра, который незаключен. И по полной программе обосновываю незаключенность договора.

Так вот в рамках подготовки, перешерстила решения Верховного ссуда по теме незаключенности. Нашла очень хорошее решение. Оно правда по договору аренды земельного участка, но в чистую может быть использовано для обоснования позиции по нашим кредитным договорам. Договора аренды земельных участков имеют такую же специфику , как и наши потребительские по кредиту. Т.е. есть общее законодательство и специальное. И Верховный суд четко применил специальное законодательство. Кроме того, есть важное обоснование: если стороны преждевременно совершили действие по передаче иммущества, до юридического оформления договора в соответствии с законом, то имеют право востребовать назад иммущество, и ссылка на ст.83 ГК Украины. Это нужно использовать, для разбивания позиции судов, что раз выполняли, платили, значит договор сосотоялся ( моя судья вижу так и мыслит). И приводить правовую позицию Верховного суда на заседаниях, т.к. это официальная государственная позиция, которая на территории Украины должна признаватся всеми.

Обращаю внимание, что договор был заключен в 2007 году, а иск подан в 2010 , т.е три года.

Даю вам РЕшения по эторму делу всех трех иснтанций:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/12964915

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного сільськогосподарського підприємства «Сокиринське» про повернення безпідставно набутої земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Срібнянського районного суду від 15 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Сокиринське» про розірвання договору оренди. Позичав зазначав, що в березні 2007 року уклав з відповідачем договір, за яким передав останньому в оренду належну йому земельну ділянку площею 2,16 га. Посилаючись на порушення відповідачем умов договору оренди, позивач просив про його розірвання.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив витребувати від відповідача належну йому земельну ділянку як таку, якою відповідач користується без достатньої правової підстави, адже земельна ділянка використовується відповідачем на підставі договору, який через недосягнення його сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди землі не є укладеним і права користування землею для відповідача не породжує.

Рішенням Срібнянського районного суду від 15 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в позові про повернення безпідставно набутої земельної ділянки суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі укладеного з позивачем договору її оренди і позивачем не доведено факту використання її відповідачем без достатньої правової підстави.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Невідємною частиною договору оренди землі на підставі ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

На порушення цієї норми Закону до підписаного сторонами документу не долучено плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастрового плану та акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що унеможливлює її ідентифікацію, особливо з врахуванням того, що позивачу належить земельна ділянка площею 3,76 га (а.с. 21), а предметом договору є земельна ділянка площею 2,16 га (а.с. 7 10).

Разом з тим інформація про обєкт оренди (місце розташування земельної ділянки), як зазначено вище, є однією з істотних умов договору оренди земельної ділянки.

Отже, підписаний сторонами документ не містить необхідної інформації про обєкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, тобто договір не є укладеним. Не укладений договір не породжує для його сторін прав та обовязків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення при його документальному оформленні.

У разі передчасної передачі на виконання юридично ще не укладеного договору майна право на це майно у набувача не виникає і власник може витребувати його в порядку, встановленому главою 83 ЦК України. На зазначене звернув увагу Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року.

Положення ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якого недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання його недійсним, застосуванню не підлягає, оскільки суперечить змісту ч. 1 ст. 215 прийнятого пізніше ЦК України, згідно з якою недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Отже, договір оренди земельної ділянки не є укладеними, відтак, відповідач користується нею без достатньої правової підстави, а позивач вимагає повернення від відповідача безпідставно набутого майна.

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України, відповідно до яких набувач зобовязаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування й ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ч. 1 ст. 368, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Срібнянського районного суду від 15 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року скасувати.

Витребувати від приватного сільськогосподарського підприємства “Сокиринське” земельну ділянку площею 2,16 га, яка знаходиться на території Сокиринської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області, та повернути її ОСОБА_6.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: М.І. Балюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10925890

Справа №22ц-3724/2010 Головуючий у першій інстанції Ходіч В.М.

Категорія - цивільна Доповідач Зінченко С.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2010 року м. Чернігів АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого-судді Квача М.О. суддів: Зінченко С.П., Литвиненко І.В. при секретарі Марченко О.О. з участю: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Срібнянського районного суду від 15 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Приватного сільськогосподарського підприємства „Сокиринське” про розірвання договору оренди,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Срібнянського районного суду від 15 червня 2010 року, яким у задоволенні його позову відмовлено.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при ухваленні рішення судом було неповно досліджено всі обставини справи, зокрема не враховано зміну позивачем предмету позову та крім того, не надано належної правової оцінки невідповідності форми та змісту договору оренди землі нормам цивільного та земельного законодавства.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без зміни, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів істотного порушення умов договору оренди землі з боку ПСП „Сокиринське”, а тому відсутні підстави для дострокового розірвання договору оренди. Крім того, враховуючи уточнені позовні вимоги ОСОБА_7, суд вказав на відсутність підстав для розірвання оспорюваного договору за ст. 1212 ЦК України та повернення земельної ділянки, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження набуття, збереження відповідачем майна без достатньої правової підстави.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду, як таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЧН № 172318 належить земельна ділянка, площею 2,16 га, що розташована на території Сокиринської сільської ради Срібнянського району Чернігівської області (а.с. 63, зворот).

16 березня 2007 року між ОСОБА_7 та ПСП „Сокиринське” був укладений строковий договір оренди вказаної земельної ділянки, за умовами якого позивач строком на 5 років передав дану земельну ділянку сільськогосподарського призначення в оренду відповідачеві, а останній зобовязувався її цільово використовувати та вчасно вносити орендну плату (а.с. 7-9).

При цьому, пункт 39 даного договору містить положення, згідно якого розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається лише в разі пошкодження обєкта оренди.

Як вбачається із матеріалів справи, 22 квітня 2010 року ОСОБА_7 звернувся до керівництва ПСП „Сокиринське” із заявою про розірвання договору оренди землі, мотивуючи дане звернення наявністю наміру самостійно обробляти земельну ділянку.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначено підстави для зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, зокрема передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним порушенням є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Положеннями частини 1 ст. 32 Закону України „Про оренду землі”, який є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Виходячи з наведених приписів закону, положень ст. 60 ЦПК України, якою встановлено обовязок сторони доводити обставини, на які вона посилається як на підставу власних вимог або заперечень, та враховуючи непредставлення позивачем суду доказів на підтвердження порушення відповідачем умов договору оренди землі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_7 в задоволенні заявлених позовних вимог. Посилання апелянта на те, що намір орендодавця (власника земельної ділянки) самостійно обробляти земельну ділянку є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки укладений між сторонами договір та закон не передбачають такої умови розірвання договору в односторонньому порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо залишення поза увагою суду заяви позивача про уточнення позовних вимог не можуть бути взятими до уваги з огляду на врахування судом вказаних вимог при вирішенні спору та надання правової оцінки викладеним у вказаній заяві обставинам.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Срібнянського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Го ловуючий:

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/9956801

Справа № 2-57

2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 червня 2010 року Срібнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої судді Ходіч В.М.,

з участю секретаря Роєнко А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в селищі Срібне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Сокиринське» про розірвання договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Сокиринське» про розірвання договору оренди землі, вказуючи на те, що між ним та відповідачем 16.03.2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки. Позивач звернувся до керівництва ПСП «Сокиринське» з заявою про розірвання договору оренди землі, як підставу для розірвання договору він зазначив реалізацію свого права на самостійне господарювання на землі для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає, що відповідач порушує його право на самостійний обробіток земельної ділянки, що належить йому на праві приватної власності, як члену особистого селянського господарства, через небажання розірвати договір оренди землі, а тому позивач позбавлений можливості самостійно обробляти земельну ділянку і як наслідок, своїми діями відповідач повністю припиняє ведення позивачем особистого селянського господарства. Тому позивач змушений звертатись до суду для вирішення питання про дострокове розірвання договору оренди землі №512 від 16 березня 2007 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 дещо уточнив позовні вимоги та вказав, що на час підписання договору оренди у 2004 році, позивача було запевнено, що договір укладено на 5 років, так як на момент підписання договір представляв собою лише незаповнений бланк типового договору оренди землі. Про порушення своїх прав позивач дізнався недавно. Крім того, зазначений договір оренди землі за формою не відповідає Типовому договору оренди землі, за якою при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Тому просить визнати строк пропущений позивачем з поважних причин, розірвати договір оренди землі №512 від 16.03.2007р. та зобов»язати відповідача повернути земельну ділянку.

Представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав повністю та виклав мотиви зазначені в позовній заяві та в заявах про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача ПСП «Сокиринське» Беребенець В.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив, що підстав для розірвання договору оренди між позивачем та ПСП «Сокиринське» не вбачається, оскільки обставини, на які посилається позивач, не відповідають дійсності та не мають юридичного підгрунтя. Позивач, як власник земельної ділянки, має право здійснювати своє право шляхом володіння, користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Відповідно він уклав договір оренди належної йому земельної ділянки, розпорядився нею передавши її орендареві у володіння і користування на певний строк, що обумовлений сторонами в Договорі. А тому відповідач, як орендар, має право на обробіток земельної ділянки належної позивачу й зобов»язаний обробляти її, відповідно до умов Договору, протягом усього строку його дії, а позивач має виконувати взяті на себе зобов»язання належним чином відповідно до умов Договору. Позивач не наводить жодного доказу неналежного виконання умов Договору відповідачем, всі заявлені ним вимоги не мають підтвердження і є необгрунтованими. Просить відмовити повністю в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав:

Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з 16.03.2007 року площею 2,16 га у межах згідно з планом, яка розташована в с.Сокиринці, Сокиринської сільської ради д.№175. Між позивачем та відповідачем у 2007 році укладено договір оренди земельної ділянки терміном на п»ять років. Даний договір зареєстрований у Срібнянському райвідділі Чернігівської регіональної філії центру ДЗК.

Відповідно до п.15 даного Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п.39 Договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається в разі пошкодження об»єкта оренди.

22.04.2010 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва ПСП «Сокиринське» з заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки, де попередив ПСП «Сокиринське» про те, що власник земельної ділянки має намір самостійно обробляти землю для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст.ст.18, 19 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною 1 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов»язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об»єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Суд вважає, що представниками позивача в ході судового засідання доказів істотного порушення умов договору, передбачених самим договором чи законодавством зі сторони відповідача ПСП «Сокиринське» надано не було, а тому відсутні і підстави для дострокового розірвання договору оренди згідно ст.651 ЦК України та ст.32 Закону України «Про оренду землі».

Суд також вважає, що безпідставними є і посилання позивача на вимоги ст.ст.1212 ЦК України, як на підставу для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки позивачу, так як у судовому засіданні представники позивача не надали доказів, які б вказували на набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст.651 ЦК України, ст.ст. 18, 19, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», суд,

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Сокиринське» про розірвання договору оренди землі відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 5 years later...
1 час назад, ВАСИЛЬ сказал:

Оце КЛАС те що шукав !!!!

Поздравляю с окончанием долгого пути...))) Долго пришлось искать, больше пяти лет... 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

54 минуты назад, west11 сказал:

наверное есть повод порадоваться, но я бы хотел увидеть применения ст.ст. 210 и 640 ЦКУ...

Особенно если учесть, что с 2012 года много воды утекло, а судебная практика и позиции ВСУ так вообще менялись каждый квартал...)))

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65759138 - всем по х... на ст.638, 640, 1046, 1051, 1054 ЦК

а апелляции тем более http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67492030, печаль...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Если согласиться с : "У пункті 8постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"розяснено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою", то другого результата и ожидать не следовало.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

9 часов назад, west11 сказал:

Если согласиться с : "У пункті 8постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"розяснено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою", то другого результата и ожидать не следовало.

соглашаться не стоит, исходя из:  "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом", такої правової позиції дотримується і ВСУ (Постанова ВСУ №6-32цс13 от 12.06.2013).     

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

4 часа назад, maggain сказал:

соглашаться не стоит, исходя из:  "суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом", такої правової позиції дотримується і ВСУ (Постанова ВСУ №6-32цс13 от 12.06.2013).     

Можно конечно и не соглашаться, но:

1. при чем здесь позиция ВСУ, если это и так вытекает из п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦКУ

2. Можете привести пример судебного решения, когда суды 1- й, 2-й инстанций ( устоявшее в касации) защитили нарушенное право путем признания договора незаключенным ?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

1 час назад, west11 сказал:

Можно конечно и не соглашаться, но:

1. при чем здесь позиция ВСУ, если это и так вытекает из п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦКУ

2. Можете привести пример судебного решения, когда суды 1- й, 2-й инстанций ( устоявшее в касации) защитили нарушенное право путем признания договора незаключенным ?

1. при том, что она обязательна к применению судами, а пункті 8постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", не является обязательным к применению судом; при  том, что вимога про визнання правочину (договору) неукладеним відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом -  п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦКУ.

2. в этом и проблема, что такие решения наверняка есть, но их единицы, так как судам не интересно вникать в суть и п.8 Пленума им в руки

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

2 часа назад, maggain сказал:

в этом и проблема, что такие решения наверняка есть, но их единицы

Я предлагал вам привести такие решения, а вы ограничились предположением о их существовании... Стоит ли вспоминать о ч. 4 ст. 60 ЦПКУ ?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

2 часа назад, maggain сказал:

вимога про визнання правочину (договору) неукладеним відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом -  п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦКУ.

ссылка на п. 10 не дает оснований считать именно такой способ защиты (визнання договору неукладенним) предусмотренным Законом, а лишь предусматривает иные способы, НО те, которые предусмотрены Законом.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

Правова позиція 

( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11)          

У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобовязання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі  п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обовязків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України).

  Вимога про визнання договору неукладеним ґрунтується на Конституції України та на законі. Так, ст. 124 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод є підставою для пред’явлення та задоволення позовів про визнання договорів неукладеними, а відповідних правовідносин – такими, що не виникли.

 

ВССУ: АНАЛІЗ судової практики внаслідок застосування судами роз’яснень, викладених у пост.

Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"

 

 

АНАЛІЗ

окремих питань судової практики, що виникають

при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених

у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

 

План

1. Загальні питання застосування в судовій практиці постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» далі – ППВСУ № 9).

2. Спірні питання тлумачення змісту правочину (п. 3 ППВСУ № 9).

3. Розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів (п. 4 ППВСУ № 9).

4. Нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину (п. 5 ППВСУ № 9).

5. Визнання правочину укладеним / неукладеним. Момент вчинення правочину (п. 8 ППВСУ № 9).

6. Розмежування реституції і віндикації (п. 10 ППВСУ № 9).

7. Визначення заінтересованості в разі пред’явлення позову про недійсність правочину в контексті ч. 3 ст. 215 ЦК (пункти 5, 15, 26 ППВСУ № 9).

8. Порушення вимог закону щодо форми укладення договору (п. 12 ППВСУ № 9).

9. Визнання правочину дійсним (п. 13 ППВСУ № 9). Щодо змін у законодавстві.

10. Спірні питання застосування ст. 225 ЦК та доказування (п. 16 ППВСУ № 9).

11. Обставини, які мають істотне значення для застосування ст. 229 ЦК (п. 19 ППВСУ № 9).

12. Розв’язання конфлікту п. 20 ППВСУ № 9 і п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» щодо застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів (далі – ППВСУ № 7).

13. Поняття «тяжкі обставини» і «вкрай невигідні умови» для застосування ст. 233 ЦК (п. 23 ППВСУ № 9).

14. Удаваність правочину (п. 25 ППВСУ № 9).

15. Спірні питання визначення підсудності справ про визнання правочинів недійсними (п. 27 ППВСУ № 9).

16. Застосування судами положення про позовну давність (п. 28 ППВСУ № 9).

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Правова позиція 

( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11)          

У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобовязання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі  п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обовязків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України).

  Вимога про визнання договору неукладеним ґрунтується на Конституції України та на законі. Так, ст. 124 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод є підставою для пред’явлення та задоволення позовів про визнання договорів неукладеними, а відповідних правовідносин – такими, що не виникли.

 

ВССУ: АНАЛІЗ судової практики внаслідок застосування судами роз’яснень, викладених у пост.

Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"

 

 

АНАЛІЗ

окремих питань судової практики, що виникають

при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених

у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

 

План

1. Загальні питання застосування в судовій практиці постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» далі – ППВСУ № 9).

2. Спірні питання тлумачення змісту правочину (п. 3 ППВСУ № 9).

3. Розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів (п. 4 ППВСУ № 9).

4. Нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину (п. 5 ППВСУ № 9).

5. Визнання правочину укладеним / неукладеним. Момент вчинення правочину (п. 8 ППВСУ № 9).

6. Розмежування реституції і віндикації (п. 10 ППВСУ № 9).

7. Визначення заінтересованості в разі пред’явлення позову про недійсність правочину в контексті ч. 3 ст. 215 ЦК (пункти 5, 15, 26 ППВСУ № 9).

8. Порушення вимог закону щодо форми укладення договору (п. 12 ППВСУ № 9).

9. Визнання правочину дійсним (п. 13 ППВСУ № 9). Щодо змін у законодавстві.

10. Спірні питання застосування ст. 225 ЦК та доказування (п. 16 ППВСУ № 9).

11. Обставини, які мають істотне значення для застосування ст. 229 ЦК (п. 19 ППВСУ № 9).

12. Розв’язання конфлікту п. 20 ППВСУ № 9 і п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» щодо застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів (далі – ППВСУ № 7).

13. Поняття «тяжкі обставини» і «вкрай невигідні умови» для застосування ст. 233 ЦК (п. 23 ППВСУ № 9).

14. Удаваність правочину (п. 25 ППВСУ № 9).

15. Спірні питання визначення підсудності справ про визнання правочинів недійсними (п. 27 ППВСУ № 9).

16. Застосування судами положення про позовну давність (п. 28 ППВСУ № 9).

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VRR00220.html

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

7 часов назад, ШВЕЙК сказал:

Заслухавши доповідь судді-доповідача,  представників  сторін, дослідивши  доводи касаційних скарг,  матеріали справи,  Верховний Суд  України  приходить  до   висновку,   що   скарги   підлягають
задоволенню,  а  прийняті  у  справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
...

     Заявлена позивачем    вимога    про     визнання     договору купівлі-продажу   спірного   об'єкта   неукладеним  не  відповідає способам захисту  цивільних  прав,  передбаченим  статтею   6   ЦК ( 1540-06 ) та іншими законами України.

несмотря на то, что тут применялся еще старый ЦК вывод тот же...
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

7 часов назад, ШВЕЙК сказал:

постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11

да, эта позиция открывает определенные перспективы в более широком применении способов защиты права чем ст. 16 ЦКУ. Спасибо.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

На практике, как правило, приходится констатировать неуверенность судей в возможности неприменения норм закона, противоречащих Конституции. Судьи и суды боятся брать на себя ответственность утверждать, что те или иные нормы закона не подлежат применению к спорной ситуации по причине их несоответствия Конституции. Наиболее ярким подтверждением такой нерешительности являются многочисленные споры относительно социальных выплат, в которых суды, включая ВАСУ, не осмеливаются утверждать о неконституционности положений законов о госбюджете, ограничивающих размеры таких выплат, несмотря на прямую норму ч. 3 ст. 22 Конституции, запрещающую при принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы сужать содержание и объем существующих прав и свобод.

Как результат, случаи когда суды, особенно высших инстанций, не применяют нормы законов, противоречащие Конституции, являются единичными. Такое положение выглядит трагикомичным хотя бы потому, что нормы подзаконных нормативных актов, противоречащих Конституции или законам, суды, в том числе ВАСУ, отказываются применять к спорным правоотношениям достаточно регулярно (см., например, определения ВАСУ от 08.12.2011 года № К/9991/71431/11, от 11.01.2011 года № К-13582/09 и ВСУ от 20.06.2011 года № 21-46а11). Между тем для других нормативно-правовых актов ч. 4 и ч. 5 ст. 9 КАС установлены те же правила применения, что и для законов. Впрочем, случаи признания судами общей юрисдикции несоответствия законов Конституции все же иногда случаются, свидетельством чему является постановление ВСУ от 21.05.2012 года № 6-20цс11. В нем суд пришел к выводу, что поскольку положения Конституции имеют высшую юридическую силу, а ограничение материального права способами защиты, перечисленными в ст. 16 ГК, противоречат ст. ст. 55, 124 Конституции, то нарушения гражданского права либо интереса подлежат судебной защите в способ, не предусмотренный законом, в частности, ст. 16 ГК.

Следовательно, шансы на то, что суд признает нормы закона противоречащими Конституции и без обращения с просьбой о толковании к КСУ, все же есть. 
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 
 

В рассмотренном постановлении ВСУ фактически установил обязательную для всех судов практику правоприменения по двум вопросам.

Во-первых, он окончательно решил вопрос допустимости такого способа защиты прав и интересов, как иск о прекращении договора поручительства.

Во-вторых, ВСУ отметил недопустимость узкого толкования ст. 16 ГК, указав, что нарушения гражданского права или интереса подлежат судебной защите также способами, не предусмотренным законом, в частности ст. 16 ГК, но которые являются эффективным средством защиты, то есть соответствуют содержанию нарушенного права, характеру его нарушения и последствиям, вызванным этим нарушением.
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

17 часов назад, ШВЕЙК сказал:

Следовательно, шансы на то, что суд признает нормы закона противоречащими Конституции и без обращения с просьбой о толковании к КСУ, все же есть. 

Согласен.... поддерживаю также вывод о том, что "случаи когда суды, особенно высших инстанций, не применяют нормы законов, противоречащие Конституции, являются единичными". О-о-о-очень трудно проходится добиваться применения Конституции, содержащей нормы прямого действия :(

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

1 час назад, west11 сказал:

О-о-о-очень трудно проходится добиваться применения Конституции, содержащей нормы прямого действия :(

Абсолютно верно!!! Это какая-то сложившаяся традиция, что ли от мала до велика... От самого простого человека до судов... Это какая то национальная гордость, спорт если хотите, кто больше и красивее обойдёт Конституцию...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

1 час назад, Bolt сказал:

Это какая то национальная гордость, спорт если хотите, кто больше и красивее обойдёт Конституцию...

Именно ! Обычный человек (не юрист) услышав ссылку на норму Конституции, в лучшем случе, криво улыбнется, в худшем - вспомнит всех: от гаранта, премьера, министров, депутатов и до местных властей, о том, как ОНИ "соблюдают" Конституцию. Может МВФ заставит эту компашку чтить Конституцию и законы, как они клялись при вступлении ?!

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...
  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения