Syndicate

Приватбанк не возвращает депозиты Крымским вкладчикам - новые схемы Приватбанка

86 сообщений в этой теме

Приватбанк принципиально не возвращает вклады Крымчанам. По практике рассмотрения дел в Жовтневом районном суде г. Днепропетровска правовая позиция банка основывается на следующем:

 

- Крым временно оккупированная территория, а у Приватабанка конфисковали активы в Крыму;

- согласно Постановления НБУ Приват прекратил деятельность Крымского регионального управления (филиала);

- надлежащий ответчик, по мнению банка, - АНО "Фонд захисту вкладників" (http://www.fzvklad.ru/news/27/) - российский фонд гарантирования вкладов и якобы он должен проводить выплаты за счет конфискованного имущества;

- отрицание факта заключение договора и наличия средств на депозитном либо текущем счету.

 

Если с первыми пунктом можно бороться, то по последнему пункту начали возникать опасные решения апелляционного суда Днепропетровской области (предположительно Приват договорился с тройкой судей Повєткіна В.В., Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.) http://reyestr.court.gov.ua/Review/42692484

 

Опасность момента заключается в том, что у некоторых вкладчиков отсутствуют квитанции о внесении средств на счет либо платежных поручений о перечислении средств если это безналичная операция.

Возможность выдачи выписок по счетам Привата для подтверждения остатка заблокирована на всех отделениях.

При письменном обращении банк выдает ответ "О природе-погоде и временной оккупации Крыма" без указания суммы остатка средств.

Обращаясь в кол-центр, приват-24 или непосредственно ранее клиентам высылались ссылки на документы в электронном виде созданные с помощь сервисов https://docs.google.com/document/ либо https://bitly.com/.

Они доказательство в суде не могут выступить. К тому же Банк в суде утверждает, что 

в Приватбанке ОТСУТСТВУЕТ человек выдавший справку - Начальник департамента по координации работы с клиентами Крымского РУ Черный А.В. и подразделение оформившее выписку - "Операционный центр NPS". Также в суд предоставляется справка о том, что на дату выдачи такой выписки Крымское региональное управление прекратило свою деятельность.

 

Таким образом, все доказательства существования договорных отношений и остатков на счете у Приватбанка, который, естественно, ничего не выдаст даже по запросу суда. Например, ссылаясь на отсутвтиее оригиналов документов либо отсутствием информации в програмном комплексе (технический сбой и т.п.).

 

Какие у кого будут мысли по поводу подтверждения остатка по вкладу в подобных ситуациях?

 

Предпосылки, что на этом основании будут отказывать вкладчикам четко просматривается из мотивировки последнего решения апелляционного суда Днепропетровской области:

 

"При зверненні в квітні 2014 року до суду з позовом на підтвердження позовних вимог щодо наявності залишків грошових коштів на вкладному та картковому рахунках позивачем ніяких доказів не надано.

 

В жовтні 2014 року позивач звернулась до суду з уточненою позовною заявою (а.с.47-48), до якої додала довідку Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" від 12.05.2014 року № 38729823, яка виготовлена Операційним центром NPS, та підписана начальником департаменту з координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3, підпис якого завірений малою печаткою банку, крім цього напис на довідці: "справку подготовил: Операционный центр NPS" завірений печаткою Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.50).

 

В подальшому при розгляді справи позивач в жовтні 2014 року до своєї заяви про прийняття додаткових доказів надала суду першої інстанції дві ксерокопії такої самої довідки № 38729823, датованих від 04.10.2014 року, які від ксерокопії першої довідки різняться відсутністю печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" на них та іншою датою видачі (а.с.62,64).

 

Надані позивачем ксерокопії довідки № 38729823 від 12.05.2014 року та від 04.10.2014 року містять відомості про залишки грошових коштів, які зазначені позивачем в уточненій позовній заяві.

 

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо довідки, що міститься в матеріалах справи, на підтвердження залишку коштів на рахунках позивача, не можуть бути прийняті до уваги.

 

Відмовляючи у позові суд першої інстанції визнав, що дана довідка є неналежним доказом, оскільки вона видана неповноважною особою, копія довідки належним чином не завірена, факт видачі такої довідки відповідачем не визнаний, тобто суд надав оцінку цим довідкам.

 

До апеляційної скарги позивачем додано ксерокопію довідки від 04.10.2014 року № 38729823, яка ідентична ксерокопії такої довідки від 12.05.2014 року (а.с.50), з тією різницею, що на місці розташування печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" наявний підпис невідомої особи (а.с.125).

 

В апеляційному суді позивачем надано ксерокопію довідки № 38729823 від 04.10.2014 року, яка містить кольорові елементи, а саме: напис "ПриватБанк" зеленого кольору та малу печатку та підпис ОСОБА_3 голубого кольору (а.с.156), але за іншими ознаками є ідентичною ксерокопіям довідки від 04.10.2014 року, наданим позивачем суду першої інстанції в жовтні 2014 року (а.с.62,64).

 

Як вбачається з аналізу усіх наданих позивачем та наявних у справі ксерокопій довідки № 38729823 (а.с.50,62,64,125,156), незалежно від дати та інших наявних в них розбіжностей, зазначених вище, в усіх довідках "мала печатка банку" та підпис на ній "ОСОБА_3" однаково розташовані як відносно друг друга та і інших елементів довідки - написів "Начальник департамента по координации работы з клиентами Крымского РУ", "ОСОБА_3", "Крымское региональное управление ПАО КБ Приватбанк"", так і відносно таблиці рахунків, що свідчить про їх виготовлення шляхом копіювання із зміною датування довідки: 12.05.2014 року та 04.10.2014 року.

 

А зважаючи на відсутність у позивача такої "довідки" при її зверненні до суду з позовною заявою та надання її суду в жовтні 2014 року, слід визнати, що така довідка, датована 12.05.2014 року, була виготовлена саме в жовтні 2014 року, в той час як згідно нормативних актів Центрального банку Російської Федерації з 21.04.2014 року і Національного банку України з 06.05.2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" була припинена.

 

Згідно довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.12.2015 року в організаційній структурі банку такої структури як "Департамент по координации работы з клиентами Крымского РУ" не існувало і не існує (а.с.225).

 

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надана позивачем довідка про наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача є неналежним доказом.

 

Надані позивачем в суді апеляційної інстанції докази щодо зарахування грошових коштів та їх часткового зняття не можуть бути прийняті у якості доказів, що підтверджують наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача, вказаних в позовній заяві, оскільки в наданих позивачем квитанціях про отримання коштів, про внесення коштів, про поповнення карти та фотографіях "SMS" на телефоні позивача про зняття та отримання коштів відсутні відомості про здійснення відповідних операцій за рахунками, на які позивач посилається в уточненій позовній заяві, а також про наявність залишків грошових коштів на вказаних позивачем рахунках (а.с.165-170,175-179).

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Нужно судиться не в Днепропетровске,время покажет.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вариант с подсудностью - судится в Киеве тоже не подходит.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42861229

 

rada.gif

 

 

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА

 

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1713/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Трусова Т.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.                                                                            Р І Ш Е Н Н Я

                                                      ІМЕНЕМ                              УКРАЇНИ

 

19 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  в складі:

Головуючого судді:                                             Білич І.М.

Суддів:                                                                             Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі:                                                                 Прохоровій В.С.

за участю представника позивача                                  ОСОБА_3

представника відповідача                                               Кахраманова Р.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу.    

    

в с т а н о в и л а :

 

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті в сумі 26291,83 доларів США та у національній валюті України в сумі 104284,93 гривень. Так як, вважала дії відповідача про відмову у поверненні суми депозитів такими, що суперечать вимогам ч. 2 ст. 1060 ЦК України.

 

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року у задоволенні позову було відмовлено.

 

Не погоджуючись із рішенням суду представник позивача подав апеляційну скаргу, де ставив питання про скасування рішення суду, постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

 

Вказуючи, що суд першої інстанції не належним чином дослідив докази по справі, зокрема довідку від 13 травня 2014 року про відкриття у ПАТ КБ «Приватбанк» рахунків та наявність на них грошових коштів, яка видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», яку суд вважав недопустимим доказом, оскільки вона видана неповноважною особою. Проте такі висновки не узгоджується з положеннями ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституції та законів України. Довідка про відкриті у ПАТ КБ «Приватбанк» рахунки та наявність на них грошових коштів, яка видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», датована 13 травня 2014 року, а відтак, станом на 13 травня 2014 року Кримське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» свою діяльність не припиняло. Більше того, в розумінні постанови НБУ Постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» № 260 від 06 травня 2014 року воно мало право здійснювати свою діяльність до 06 червня 2014 року.

А відтак, незастосування судом положень ст. 526 ч. 2 ст. 1060, ст. 1074 ЦК України призвело до постановлення рішення, яке підлягає скасуванню.

 

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та доводи  апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи  позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності у ході розгляду справи.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

   Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

  Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції  зазначеним вимогам не відповідає

 

Вказуючи на безпідставність заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з загальновідомого  факту окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та прийняття нею рішення щодо припинення діяльності відокремлених підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території Республіки Крим, серед яких також була і філія Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк». Подальші рішення судових органів окупаційної влади свідчать про створення Російською Федерацією на цій території  некомерційної організації «Фонд захисту вкладників», якому  фактично були надані права власника майнового комплексу ПАТ КБ «Приватбанк» в Автономній Республіці Крим. І це на думку суду  не позбавляє  права позивача звернутися за захистом своїх порушених прав саме до новоствореного фонду, так як до припинення окупації ПАТ «Приватбанк» не може відповідати за цим позовом.

 

Колегія суддів вважає, що при постановленні даного рішення, судом першої інстанції не було взято до уваги  те, що позивач  є громадянкою України, проживає та зареєстрована в м. Києві, і згідно дост. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, та відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Обмеження ПАТ КБ «Приватбанк» прав позивача щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на відкритих  в банку поточних рахунках є порушенням  договорів  банківських рахунків.

Як вбачається із матеріалів справи договори, які були надані позивачем свідчать  про укладення їх між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк»  як юридичною особою, місцезнаходження якої розташоване у м. Дніпропетровську (не є окупаційною територією за Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території»)  та фізичною особою позивачем.

А відтак, покладення на філію банку відповідальності щодо неповернення грошових коштів за договорами банківського вкладу не ґрунтується на нормах діючого законодавства, а саме ст. 95 ЦК України.

 

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно п. 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя», банки, в тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані були припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

Враховуючи, що відповідачем  до теперішнього часу офіційно не оголошено про прийняття рішення щодо вкладників, вклади яких рахуються як такі що залишилися на окупованій території з урахуванням прийнятих державою законодавчих актів,  колегія суддів вважає, що позивач вправі з урахуванням положень ст. 1075 ЦК України звернутися саме до банку з вимогою про повернення  грошових коштів які перебувають на його рахунках. З урахуванням того, що законодавчо недопустима одностороння відмова від зобов'язання (ст. 525 ЦК).

Відмова у видачі позивачу грошових коштів свідчить про незаконність дій відповідача, які полягають в обмеженні прав позивача щодо розпорядження належними їй грошовими коштами.

 

Як на підставу відмови у задоволенні  позову судом  також вказувалось і на його недоведеність, виходячи з того, що довідка про існування рахунків позивача в іноземній валюті, на яких знаходяться грошові кошти в загальній сумі 26291,83 доларів США, є недопустимим доказом, оскільки  видана неповноважною особою.

 

Звертаючись до суду з позовом , позивач  зазначала, що протягом 2009-2012 років на території Автономної Республіки Крим в м. Євпаторії між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею було укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:

14 травня 2009 року  договір № SAMDN6000705864247 (вклад «Стандарт»), за умовами якого ОСОБА_5 розмістила на депозитному рахунку вклад в сумі 5000 доларів США на 1 місяць під 11% річних.

28 лютого 2011 року  договір № SAMDN О1000714423551 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою) про розміщення на депозитному рахунку вкладу 5000 доларів США на 3 місяці під 7.75 % річних.

28 квітня 2011 року договір банківського вкладу «Стандарт» № 8АМІЖ01000716090149 про розміщення на депозитному рахунку вкладу 5 000 доларів США на 3 місяці під 7.25 % річних.

6 серпня 2012 року договір «Стандарт» № SAMDN 0000727670106, про розміщення на депозитному рахунку вкладу 11000 доларів США на 366 днів під 8.5% річних.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надана довідка від 13 травня 2004 року № 50774254, що була видана Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк» 13 травня 2014 року, і вказує, що ОСОБА_5 має 5 рахунків в іноземній валюті, на яких знаходяться грошові кошти в загальній сумі 26291.83 доларів США.

 

Однак, дана довідка не може слугувати належним та допустимим доказом у розумінні ст. 60 ЦПК України, на підтвердження існування на час розгляду справи невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, так як номери рахунків позивача та дати їх оформлення, зазначені у вищевказаній довідці, не співпадають з номерами рахунків та датами їх відкриття, зафіксованими у наданих позивачем депозитних договорах. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог, позивачем надано не було.

Крім того, позивач вказувала, щодо свого права звернення до суду  згідно до умов договору від 25 жовтня 2012 року банківського вкладу «Депозит +, 6 міс.» № SAMDN О1000729999009, який було укладено між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк» на суму 100 000 гривень під 17% річних враховуючи договір відступлення права вимоги, за яким позивачу було передано право вимоги за договором депозиту (банківського вкладу).

 

Однак, при цьому позивачем не надано доказів на підтвердження того, що даний договір було укладено сторонами з дотриманням норм  діючого законодавства.

 

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового  за правилами  ст. 309 ЦПК України з зазначених вище підстав.

 

               Керуючись ст. ст. 303304307309315317 ЦПК України,   колегія суддів, -

 

в и р і ш и л а :

 

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 жовтня 2014 року скасувати та постановити нове, за яким:

ОСОБА_5 відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення боргу за договорами банківського вкладу.

 

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

  Головуючий:          

  Судді:    

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Однак, дана довідка не може слугувати належним та допустимим доказом у розумінні ст. 60 ЦПК України, на підтвердження існування на час розгляду справи невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, так як номери рахунків позивача та дати їх оформлення, зазначені у вищевказаній довідці, не співпадають з номерами рахунків та датами їх відкриття, зафіксованими у наданих позивачем депозитних договорах. Інших доказів на підтвердження заявлених вимог, позивачем надано не було.

 

Беда в том, что Приват обезопасил себя своим беспределом в бухгалтерии.

Либо же здесь была ошибка человека, которые не разделил деньги на депозите и деньги на текущем счете.

Позже внимательней прочитаю решение и отпишусь.

 

Вы автор этого решения?

Кассацию подавать обязательно.

Все в Ваших руках.

Боритесь до конца.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Кассацию подали.

Постоянно анализируем практику.

Вот еще интересные основания для отказа.

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

Вот это решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/42970983

 

Посилання в апеляційній скарзі, на те, що поточний рахунок НОМЕР_1 є чинним, і на ньому знаходяться кошти у сумі 50 5000 доларів США, не можуть бути, в даному випадку, підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки у довідці Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15 травня 2014 року, на яку позивач посилається (а.с.8), зазначено, що рахунків ОСОБА_2 має наступні рахунки НОМЕР_1, сума коштів на якому 50 500 доларів США та НОМЕР_2, сума коштів на якому 7 475, 47 доларів США. Тобто, у даній довідці не зазначений повний номер рахунку, на якому знаходяться вказані кошти, а, крім того, довідка видана на окупованій території, після відкликання ліцензії банку, і не являється належним і допустимим доказом згідно із ст. 57-59 ЦПК України.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

 

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Есть хотя бы один результат по возврату крымских депозитов?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

По имеющейся информации у Привата нет карточных счетов под карточками.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По имеющейся информации у Привата нет карточных счетов под карточками.

 

Я знаю... Просто я человеку написал как должен выглядеть карточный счёт вообще... Ведь практически никто не знает из обывателей, что все счета имеют свои индексы... согласно плана...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Есть хотя бы один результат по возврату крымских депозитов?

В процессе.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Кассацию подали.

Постоянно анализируем практику.

Вот еще интересные основания для отказа.

Приватбанк в справка указывает не полные реквизиты карточного счета. В справках это выглядит, например,  так 4405*******8716

Вот это решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/42970983

 

Посилання в апеляційній скарзі, на те, що поточний рахунок НОМЕР_1 є чинним, і на ньому знаходяться кошти у сумі 50 5000 доларів США, не можуть бути, в даному випадку, підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки у довідці Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15 травня 2014 року, на яку позивач посилається (а.с.8), зазначено, що рахунків ОСОБА_2 має наступні рахунки НОМЕР_1, сума коштів на якому 50 500 доларів США та НОМЕР_2, сума коштів на якому 7 475, 47 доларів США. Тобто, у даній довідці не зазначений повний номер рахунку, на якому знаходяться вказані кошти, а, крім того, довідка видана на окупованій території, після відкликання ліцензії банку, і не являється належним і допустимим доказом згідно із ст. 57-59 ЦПК України.

Дело в том,что эти справки выдавались не Крымским региональным управлением,а шли с Днепропетровска,Справку можно было заказать по номеру 3700,по каналу "горячая линия",их отправляли на электронные адреса крымским вкладчикам,пока была мобильная связь,Я ЗАКАЗЫВАЛА в Одессе в главном отделении справку,они делали запрос в ДНЕПР.., мне распечатали В ОТДЕЛЕНИИ ,там тоже написано выдана Крымским РУ.Это было в июле 2014г. а в Крыму все было закрыто 15 марта,и не каких справок не выдавали. Я думаю у привата игра такая,sovet9_1.jpgsovet9_11.jpgsovet9_12.jpgcb_rf_p1.jpgcb_rf_p2.jpg

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Да Вы правы, это очередная игра Привата...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В процессе.

 

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это не реквизиты карточного счёта... Это номер карточки... 4405 это первые цифры номера кредиток... Карточный счёт начинается с цифр 2625...

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я знаком с планов счетов банка :-)

 

Ну я же это и не Вам разъяснял... а Пегассо...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

Я с 26.02.2014г. по 25.04.2014г. была в Крыму,сын инвалид проходил лечение в санатории,Начиная с февраля на многих АЗС В Крыму не брали к оплате карты Привата,а других банков принимали,Объясняли что хозяин запретил,С 01,03, перестали работать кредитные карты, 13.03.  банкоматы не выдавали даже пенсии,мне пришлось ехать в Чаплинку ,15.03. все отделения были закрыты навсегда,Зав. Сакским отделением привата сказала мне, что вся документация и служебная переписка  шла через Днепропетровск,  Хотя остальные банки работали до последнего,принимали также платежи по кредитам,и т.д. выполняли свои обязательства,Есть знакомые которым, банки вернули "крымские депозиты" и% , А приват даже ничего не предпринял,чтоб сохранить свое имущество в Крыму. Почему люди должны своими деньгами должны возместить потери привата ,пусть банк судится,защищает свое имущество но ,не за счет вкладчиков,Это проблемы банка, Кстати кредитки "крымские" разблокировали,и я по месту жительства  в Одессе оплатила,МНЕ в конце года звонили из Днепропетровска предлагали заключить дополнительный договор на 5 лет,значит есть в офисе сведения о "крымских" договорах, 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

 

Мы бы с интересом посмотрели тоже...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

На сегодняшний день есть положительные решения апелляционных инстанций разных областей: Днепропетровск, Киев, Харьков, Суммы, Запорожье, Чернигов.

Более всего Днепр и Киев.

 

Если у Вас есть ссылки на реестр судебных решений, то можете разместить их.

если нет, то выложите хотя бы один-два скана решений апелляционных судов, для очень многих вкладчиков Привата с Крыма они будут очень полезны.

На момент декабря решений по взысканию крымских депозитов Привата в реестре не было.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я знаком с планов счетов банка :-)

В справках Приват указывает не полные реквизиты - начало и конец номера карты. А склонные к Привату судьи за это хватаются.

Поборемся еще в том, что юристы банка в заседаниях валяют дурака - мол у нас все украли в Крыму, сотрудник, выдавший справку в банке никогда не работал, справка поддельная и пр.

 

Возможно Вы знаете, уже не первый раз задаю вопрос: каким нпа предусмотрено, что выписку по текущему счету (данные по нему) должны хранится в центральном офисе, а например, не в филии или региональном управлении?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я с 26.02.2014г. по 25.04.2014г. была в Крыму,сын инвалид проходил лечение в санатории,Начиная с февраля на многих АЗС В Крыму не брали к оплате карты Привата,а других банков принимали,Объясняли что хозяин запретил,С 01,03, перестали работать кредитные карты, 13.03.  банкоматы не выдавали даже пенсии,мне пришлось ехать в Чаплинку ,15.03. все отделения были закрыты навсегда,Зав. Сакским отделением привата сказала мне, что вся документация и служебная переписка  шла через Днепропетровск,  Хотя остальные банки работали до последнего,принимали также платежи по кредитам,и т.д. выполняли свои обязательства,Есть знакомые которым, банки вернули "крымские депозиты" и% , А приват даже ничего не предпринял,чтоб сохранить свое имущество в Крыму. Почему люди должны своими деньгами должны возместить потери привата ,пусть банк судится,защищает свое имущество но ,не за счет вкладчиков,Это проблемы банка, Кстати кредитки "крымские" разблокировали,и я по месту жительства  в Одессе оплатила,МНЕ в конце года звонили из Днепропетровска предлагали заключить дополнительный договор на 5 лет,значит есть в офисе сведения о "крымских" договорах, 

Наверное придется готовить запрос в НБУ, что бы было подтверждение того, что первичка и данные по текущим и депозитным счетам должны находится в главном офисе банка, а не в филиях или в региональных управлениях.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Возможно Вы знаете, уже не первый раз задаю вопрос: каким нпа предусмотрено, что выписку по текущему счету (данные по нему) должны хранится в центральном офисе, а например, не в филии или региональном управлении?

 

А эти данные разве вообще где-то хранятся кроме как в компьютере, то есть виртуально в сети...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А эти данные разве вообще где-то хранятся кроме как в компьютере, то есть виртуально в сети...

Тогда вопрос: что доступ к данным по текущему, карточному и депозитному счету есть и у центрального офиса?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Тогда вопрос: что доступ к данным по текущему, карточному и депозитному счету есть и у центрального офиса?

 

На сколько я знаю, то доступ для просмотра есть вроде как у всех, а вот доступ для выполнения какого то действия с этими данными есть только у ГО... то есть центрального офиса в Днепре...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

На сколько я знаю, то доступ для просмотра есть вроде как у всех, а вот доступ для выполнения какого то действия с этими данными есть только у ГО... то есть центрального офиса в Днепре...

Нужна конкретная норма нпа.

Для подготовки ходатайства об истребовании и в случае его невыполнения подача заявление в суд о привлечении должностных лиц Привата к уголовной ответственности.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Нужна конкретная норма нпа.

Для подготовки ходатайства об истребовании и в случае его невыполнения подача заявление в суд о привлечении должностных лиц Привата к уголовной ответственности.

 

Да откуда у них нормы... Это их внутреннее приватовское видение ведения учёта счетов...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 405/2286/15-ц
      2/405/528/15
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14.04.2016 року
      Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:
      головуючої судді: Шевченко І.М.
      при секретарі: Фришко А.Ю.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору,-
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору в частині, повернення авансових та адміністративних платежів, повернення автомобіля. Позов обґрунтовує тим, що 22 травня 2012 року між відповідачем та нею, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становило 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.
      Згідно умов лізингу, викладених у преамбулі договору фінансового лізингу авансовий платіж за придбання обєкту становив еквівалент 6 341,28 дол. США, обсяг фінансування еквівалент 12 874,72 дол. США. Крім того, умовами договору було встановлено фіксований лізинговий платіж в сумі 364,77 дол. США на місяць (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288,24 дол. США.
      Актом прийому-передачі до договору від 29.05.2012 року вартість обєкту лізингу становила 154 880,96 грн., обсяг фінансування 103 770,24 грн., щомісячний платіж 2 940,05 грн., адміністративні витрати 2 323,21 грн. На момент звернення із позовом нею було сплачено 186 259,70 грн., що значно перевищує вартість обєкту лізингу, а місячний платіж за березень 2015 р. склав 9119,25 грн.
      Договором та графіком платежів до договору передбачено, що платежі здійснюються в еквіваленті доларів США у відповідності до п.п. 6.3 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу», згідно положень якого лізингові платежі відображають справедливу вартість обєкта лізингу на основі діючого курсу обміну Євро\долару США, встановленого Національним банком України або Українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком) з купівлі та продажу Євро\долару США до української гривні, яким буде обрано за рішенням відповідача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро\долару США на змінній основі та підлягають оплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставленого рахунку.
      Підставою заявленого позову споживача зазначає той факт, що на протязі грудня 2014-серпня 2015 року відповідач всупереч приниципу добросовісності договору і рівноправья сторін, довільно трактуючі умови п.п. 6.3. Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу виставляв рахунки на сплату лізингових платежів по курсу долару США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти.
      Зважаючи на курс долару до національної валюти в період з 09.01.2015 по 04.08.2015 року лізінгодавцем їй виставлялись рахунки на сплату за курсом, що суттєво відрізнився у бік збільшення від того, про якій проінформував ПАТ «КІБ Креді Агріколь» у листі № 12407/4073 від 27.10.2015 року. Крім того, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» пояснив, що «для клієнтів-юридичних осіб , яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна» валюто-обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс на якому варіюється в залежності від конюнктури, а для фізичних осіб встановлюється банком». Відповідно до п. 3 листа № 12407/5731 від 07.12.2015 року для фізичних і юридичних осіб курс є різним, що, можливо, і стало підставою для виставлення їй лізінгодавцем рахунку за курсом валют як для юридичної особи.
      В подальшому, скориставшись п.п.8.2.1. та п.п 8.2.2. лізингового договору, відповідач виставив штрафні санкції за надання вимог щодо сплати неправомірно обрахованих ним платежів у рахунках виставлених в період з 04.02.2015 по 04.08.2015 року, штрафних платежів від 04.11.2015 року «Перше нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00304159 від 04.11.2015 року на суму 364,53 грн, від 16.11.2015 року «Друге нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00307448 від 16.11.2015 року на суму 472,49 грн., та від 01.05.2015 року «Перше нагадування про несплату» на суму 387,41 грн., які у заяві про збільшення позовних вимог від 22.01.2016 року позивач просить визнати незаконними.
      Вона звернувся із претензією на адресу відповідача, як поживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізінг № 00005040 від 22.05.2012 року у 2014 році і пояснення за яким точно курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) буде визначатися курс при виконанні договору на майбутне і в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Відповіддю відповідача № 715 від 02.11.2015 року, фактично, відмовлено у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки п. 12.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. Навіть при зверненні споживача про таке припинення лізінгодавцем не було визначено непогашену вартість обєкта лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору».
      Посилаючись на вимоги статей 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо прость суд: визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та нею, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.; визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн. згідно реєстру, що додається до позову; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на її користь суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США., зобовязати її повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_2 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року, стягнути із відповідача на її користь суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги, віднести за рахунок із відповідача суму судового збору на користь держави.
      В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, неодноразово уточнювали свої вимоги та просили задовольнити позов згідно останніх уточнень від 25.01.2016 року.
      Представники відповідача за довіреністю виданою ТОВ Юридична фірма Вернер ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6, що брали участь на протязі судового розгляду, проти позову заперечили в повному обсязі, надали письмові заперечення та заяву про стягнення із позивача витрат на правову допомогу ТОВ Юридична фірма Вернер на суму 10 000 грн., просили відмовити в задоволенні позову.
      Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
      Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становила 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.
      На момент розгляду срави заборгованість за лізінговими платежами у ОСОБА_1 відсутня, що підтверджується ОСОБА_6 звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та Зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 09.06.2015 року, доданою представником відповідача до пояснення від 04.07.2015 року. Проте, із останнього документа та поданих позивачем документів «Перше нагадування про несплату» та «Друге нагадування про несплату» вбачається, що відповідачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. в якості штрафних санкцій.
      Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Така ж вимога визначена і у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»
      Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.
      Так, лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозвязку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку.
      Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача.
      Положеннями ст. 8 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
      Виходячи із зазначеного, за аналогією до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011), у якому Конституційний Суд України зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.
      Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).
      Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України).
      Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
      Отже, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
      Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.
      Підпунктом 6.3 Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу, якими визначенго, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.
      У разі часткової зміни вищевикладених положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача.
      Зазначена формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь.
      Посилання представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» на те, що з такими даними можна ознайомитись як на його сайті, так і на сайті цього банку не відповідає дійсності, оскільки дані саме про «обмінний курс безготівкових операцій» цього банку там відсутні.
      Коли та при яких обставинах визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля в доларах США мало відбуватися відповідно до пункту 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі не визначено.
      Положеннями ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавця зобовязано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими. Як зазначено у п.п.3,4 ч. 3 цієї норми Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про:
      встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3);
      надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв»язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.5.6.)
      надання можливості продавцю збільшувати або зменшувати лізингові платежі або інші платежі в одностороньому порядку (п.6.13.)
      Натомість як договором так і Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу не перебдачено повернення платежів, сплачених на викуп автомобіля. У договорі про це зазначено при викладі п 6, 12. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», яякий дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов.
      Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця, вважається договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями. позивач уклала спірний договір м. Кіровоград, де у якості продавця та постачальника заначено ТОВ «Атлантик» а відтак він є договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями.
      Положеннями ч.3 ст.12 цього Закону визначено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом 14 днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісним приміщенням чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
      Натомість, згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, цей договір може бути розірваний Лізінгоотримувачем лише за згодою лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна», і то не раніше ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу.
      Відтак, і ці умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнання недійсними, адже відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд(п.п. 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається.
      Розглядуваним договором покупця - споживача фінансових послуг фактично позбавлено права дострокового розірвання Договору навідь у випадку порушення його права шляхом виставлення необгрутованого рахунку, оскільки у випадку не оплати одого платежу навідь частково протягом 30-ти днів лізингодавець може розірвати договір і витребувати об»єкт лізингу (п.п. 8.3.2., 12.6 Загальних комерційних умов).
      Фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.
      У такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.
      Юридична природа договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, дає підстави для висновку, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.
      Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.
      Вартість предмета лізингу вказана в ОСОБА_6 прийому-передачі і складає 154 880,96 грн., що на той момент відповідало 19 216,00 дол. США, проте лізингові платежі та адміністративній платежі виражені виключно у доларовому еквіваленті, що не дає можливості споживачу адекватно оцінити необхідний щомісячний платіж у національній валюті і дає можливість відповідачу згідно п. 6.3 Договору лише за власним вибором визначати курс валюти станом на дату, коли підлягає оплаті кожен платіж. Данне твердження не знайшло підтвердження у листі № 715 від 02.11.2015 року, в якому стверджується, що компанія повідомляла лізингоодержувача про ризики отримання фінансування із застосуванням еквіваленту доларів США по відношенню до національної валюти, наслідком чого є неминуче настане збільшення щомісячного лізингового платежу в гривнях. Доказів такого повідомлення представники відповідача в судових засіданнях не надали.
      Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, які відповідають вимогам належності та допустимості. Представниками відповідача проігноровано вимоги суду про надання інформації щодо способу визначення курсу валюти, жоден із них не зміг надати пояснень чому курс у виставлених ним рахунках суттєво відрізняється від встановленого банком, яка могла б спростувати надані позивачем докази, або ж підтвердити їх.
      За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
      При вирішенні спорів про захист прав споживачів суд враховує, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).
      У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).
      Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу, понесені позивачем та підтверджені Договором про адвокатську допомогу та суду квитанцією в сумі 3 000 грн., а також на користь держави щожо двох позовних вимог немйнового характеру в сумі 1 102,40 грн. та майнового характеру в сумі 3 450,72 грн. (із розрахунку ціна вимог 16 049,88 доларів США х 21,5 = 345 072,42 грн.), а всього 4 553,12 грн.
      На підставі вищевикладеонго і ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 525, 526, 530, 625, 629, 632, 638, 651, 654, 806, 807, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011 та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В:
      Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору задовольнти.
      Визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.
      Визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн.
      Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США.
      Зобовязати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_6 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 4 553,12 грн.
      Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня проголошення рішення. 
      Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57211781
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 грудня 2016 року м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      Кузнєцова В.О., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 09 липня 2015 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») укладено договір № 000282 фінансового лізингу з додатками на придбання автотранспортного засобу Renault Logan (Asses), об'ємом двигуна 1,2, з механічною коробкою передач, передньопривідний. Зазначав, що умови оспорюваного правочину порушують положення Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), оскільки є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдають йому шкоди як споживачеві, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
      Із урахуванням викладеного, позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 000282 від 09 липня 2015 року недійсним та стягнути з відповідача на свою користь 153 590 грн, сплачені на виконання вказаного договору.
      Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
      Визнано недійсним договір № 000282 фінансового лізингу від 09 липня 2015 року, укладений між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та ОСОБА_4
      Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 153 590 грн, сплачені на виконання договору фінансового лізингу № 000282 від 09 липня 2015 року.
      У касаційній скарзі ТОВ «ЛК «Ваш Авто» проситьухвалені у справі судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
      Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Судами встановлено, що 09 липня 2015 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» та ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу № 000282, відповідно до умов якого товариство бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль RenaultLogan (Asses), об'ємом двигуна 1,2, з механічною коробкою передач, передньопривідний у власність та передати його в користування ОСОБА_4 на строк та на умовах, передбачених договором.
      Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 10 752,10 доларів США; авансовий платіж - 5 376,05 доларів США (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний платіж - 448 доларів США; адміністративний платіж - 1075,21 доларів США (10 % вартості предмета лізингу); комісія за передачу - 322,56 доларів США (3 % вартості предмета лізингу).
      На виконання договору 09 липня 2015 року ОСОБА_4 сплатив ТОВ «ЛК «Ваш Авто» адміністративний платіж у сумі 25 590 грн, а 15 липня 2015 року - авансовий платіж у сумі 128 тис. грн.
      Згідно з умовами договору адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.
      Відповідно до додатку 1 до договору розмір адміністративного платежу становить 10 % від вартості предмета лізингу, що становить 1075,21 доларів США.
      Відповідно до п. 3.2.7 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти за мінусом адміністративного платежу.
      При цьому згідно з п. 12.1 договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60 % авансового платежу, а 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.
      За умовами договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.
      Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
      Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
      Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.
      Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
      Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
      У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону № 1023-ХІІ).
      Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
      Проаналізувавши норму ст. 18 Закону № 1023-ХІІ, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
      Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п. 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п. 13).
      Згідно з укладеним між сторонами договору фінансового лізингу лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (п. п. 1.1, 3.3.1 договору).
      Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 10752,10 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні на момент укладення цього договору складало 255 900 грн з ПДВ (п. 8.2).
      Гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу в продавця (п. 8.3).
      Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (п. 8.5).
      За змістом указаних пунктів договору розмір лізингової плати може змінюватися залежно від зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.
      Проаналізувавши зміст договору, суд установив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 40 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (пункти 3.2.7, 12.1 договору).
      Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст. ст. 638, 655, 691 ЦК України.
      Відповідно до п. 10.4 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі та передачі транспортного засобу.
      Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.
      При цьому згідно з п. 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу.
      Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.
      Відповідно до п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобов'язаннями відповідає продавець.
      Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (ст. 808 ЦК України).
      Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України.
      Крім того, статтею 16 Закону № 723/97-ВР передбачено, що лізингові платежі можуть включати:
      а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
      б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
      в) компенсацію відсотків за кредитом;
      г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
      За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета іпотеки) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону № 723/97-ВР не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.
      Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення (п. 10.14).
      За змістом ч. 5 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
      Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.
      Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, які вказані у п. п. 4, 5, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону № 1023-ХІІ, а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки у п. п. 8.14, 12.1-12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу, що порушує принцип добросовісності призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдає шкоди споживачеві.
      Отже, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливими, а договір недійсним та стягуючи з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачену суму, попередні суди ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, правильно застосувавши положення Закону № 1023-XII та статей 203, 215 ЦК України.
      Такі висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень в порядку глави 3 розділу V ЦПК України у справі № 6-330цс16 від 08 червня 2016 року.
      Доводи касаційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
      Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
      Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.
      Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2016 рокузалишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/63955735
    • Автор: Алексей11
      Добрый всем всем! Меня зовут Алексей Николавевич Бобров. 
      Как многим из вас мне также в своё время нужна была помощь в получение кредита на большую сумму денег, я не знал куда можно обратится кроме банков , где-то с месяц назад я отыскал человека это Алексей  Сияница- он профессиональный юрист ,работает в ОО Всеукраинской правозащитной организации "Юридическая Сотня" который может как проконсультировать так и помочь в решение вашего вопроса, я не долго думая , позвонил ему и в ближайшее время он смог мне помочь! Я безумно ему благодарный , поэтому всем кто сомневается или не знает куда можно обратится , я с чистой совестью рекомендую Алексея Сияницу! 
       Каждому из нас в наше время,приходилось брать кредит в банке. И у многих возникали проблемы при его погашении. Если возникли проблемы при оформлении кредита,или его погашении,обращайтесь к Алексею Сиянице. От него вы получите качественную,юридическую помощь,не только по кредиту,а и другим банковским услугам. Если нуждаетесь в юридической помощи,звоните-0982773367, 0665170474.Участникам АТО,консультация бесплатно.
      Предоставляю сайт : http://xn-----6kcbbmsawagcidjoioi9a8bj1hl8b3m.pp.ua/

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 грудня 2016 року м. Київ
      Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Жайворонок Т.Є., 
      суддів: Берднік І.С., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., –
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      за участю представників:
      позивача – Головка О.С.,
      відповідачів – Гричаненка О.М., Поліщука В.В., 
      третіх осіб – Поліщука В.В.,–
      розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 925/2011/14 за позовом ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» до товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Альфа» (далі – ТОВ «Капрі-Альфа»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Бетта» (далі – ТОВ «Капрі-Бетта»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Косметик» (далі – ТОВ «Капрі-Косметик»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-Трейд» (далі – ТОВ «Капрі-Трейд»), товариства з обмеженою відповідальністю «Капрі-2000» (далі – ТОВ «Капрі-2000), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, – ОСОБА_1, ОСОБА_2, про стягнення солідарно коштів,
      в с т а н о в и л и:
      У листопаді 2014 року ПАТ «Банк Форум» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитором і ТОВ «Капрі-Альфа», ТОВ «Капрі-Бетта», ТОВ «Капрі-Косметик», ТОВ «Капрі-Трейд», ТОВ «Капрі-2000» як позичальниками укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії. Кредитор умови договору виконав та перерахував позичальникам передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальники порушили умови цього договору: не сплачували проценти за користування кредитом із березня 2014 року та не здійснили погашення заборгованості за кредитом до 21 серпня 2014 року. ПАТ «Банк Форум» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 14 335 388, 22 грн, яка складається із:
      – заборгованості ТОВ «Капрі-Альфа» у сумі 2 344 059,94 грн, зокрема 2 093 000 грн простроченої заборгованості за кредитом, 213 543,34 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 37 516,60 грн пені за простроченим кредитом і процентами; 
      – заборгованості ТОВ «Капрі-Бетта» в розмірі 3 963 398,87 грн, зокрема 3 538 900 грн простроченої заборгованості за кредитом, 361 064,77 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 63 434,10 грн пені за простроченим кредитом і процентами; 
      – заборгованості ТОВ «Капрі-Косметик» у розмірі 1 867 520,31 грн, зокрема 1 667 500 грн простроченої заборгованості за кредитом, 170 130,70 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 29 889,61 грн пені за простроченим кредитом і процентами; 
      – заборгованості ТОВ «Капрі-Трейд» у розмірі 4 816 466,42 грн, зокрема 4 300 600 грн простроченої заборгованості за кредитом, 438 779,01 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 77 087,41 грн пені за простроченим кредитом і процентами; 
      – заборгованості ТОВ «Капрі-2000» у розмірі 1 343 942,68 грн, зокрема 1 200 000 грн простроченої заборгованості за кредитом, 122 432,90 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 21 509,78 грн пені за простроченим кредитом і процентами. 
      Відповідачі проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на вжиття всіх залежних від них заходів для своєчасного погашення кредиту. Кредитний договір передбачає списання кредитором із будь-яких рахунків позичальників коштів на погашення кредиту; на момент введення тимчасової адміністрації в банку на рахунках відповідачів було достатньо коштів для погашення процентів за користування кредитом, проте кредитор передбаченого договором списання не здійснив, унаслідок чого утворилася заборгованість за процентами. З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором між кредитором та третьою особою укладено договір застави майнових прав за договорами банківського вкладу; оскільки позивач письмово від отримання права вимоги не відмовився, до нього перейшло право вимоги на грошові кошти за договором банківського вкладу, тому зобов’язання відповідачів за кредитним договором припинено.
      Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
      У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк Форум» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16.
      На обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 915/1500/14, від 28 квітня 2015 року у справі № 924/1757/14, від 18 травня 2015 року у справі № 915/1499/14, від 23 липня 2015 року у справі № 910/23126/14, від 30 березня 2016 року у справі № 915/1079/15 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року у справі №160/597/15-ц, у яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню.
      У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 18 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» як Кредитором та відповідачами як Позичальниками укладено кредитний договір № 1-0013/13/40-КL (далі – Кредитний договір), за умовами якого кредитор на умовах, визначених цим Договором, відкриває відновлювальну кредитну лінію, у рамках якої надає Позичальникам кредитні кошти (далі – Кредит) окремими частинами (далі – Вибірки), на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у межах визначеної цим Договором (п. 1.2) граничної суми коштів, а Позичальники зобов’язуються вчасно погашати Кредитору заборгованість за Кредитом, а також сплачувати на користь Кредитора проценти та комісії в розмірі, у строки (терміни) та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1).
      Згідно з п. 1.4 Кредитного договору кінцевий термін, до настання якого (включно) здійснюється надання Кредиту та має бути повністю погашено заборгованість за Кредитом, установлюється 21 серпня 2014 року.
      Пунктом 1.5.2 Кредитного договору сторони погодили, що в якості забезпечення виконання зобов’язань Позичальників за цим Договором Кредитор укладає договори застави із ОСОБА_1 щодо майнових прав (коштів), а саме: грошових коштів у доларах США в загальній сумі не менше 1 700 000,00 доларів США, що розміщені на рахунках, відкритих у Кредитора. 
      Порядок надання Кредиту визначено п. 2.3 Кредитного договору, відповідно до якого Кредит надається шляхом перерахування Кредитором коштів із відповідного (-их) внутрішньобанківського (-их) позичкового (-их) рахунку (-ів) на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Кредитора, у сумі, яку буде зазначено в Заявці на отримання Вибірки, зразок якої наведено в додатку 1 до Кредитного Договору.
      Пунктом 7.2 Кредитного договору передбачено, що при настанні випадку порушення зобов’язань Кредитор, на свій розсуд, має право вчинити певні дії, зокрема звернути стягнення на передане йому в заставу майно згідно з п. 1.5 цього Договору та задовольнити за його рахунок свої вимоги за цим Договором. 
      Пунктом 8.7 Кредитного договору передбачено, що Позичальники за цим Договором є солідарними боржниками. 
      30 вересня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_1 – сума депозиту 200 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 30 вересня 2013 року по 5 жовтня 2014 року (включно). 
      18 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_2 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 200 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за Договором банківського вкладу НОМЕР_1 від 30 вересня 2013 року. 
      21 жовтня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_3 – сума депозиту 1 100 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 21 жовтня 2013 року по 26 жовтня 2014 року (включно). 
      21 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_4 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 1 100 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за договором банківського вкладу НОМЕР_3 від 21 жовтня 2013 року. 
      22 жовтня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу НОМЕР_5 – сума депозиту 400 000,00 доларів США, строк розміщення депозиту з 22 жовтня 2013 року по 27 жовтня 2014 року (включно). 
      22 жовтня 2013 року між позивачем як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем укладено Договір застави НОМЕР_6 (майнових прав вимоги за договором банківського вкладу), предметом застави за яким є право вимоги отримання грошових коштів у сумі 400 000,00 доларів США, розміщених на рахунку в ПАТ «Банк Форум» за договором банківського вкладу НОМЕР_5 від 22 жовтня 2013 року.
      Вказані договори застави укладено як засіб забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальників перед кредитором згідно з Кредитним договором. 
      Пунктами 5.1, 5.2 договорів застави сторони погодили, що заставодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у випадку порушення заставодавцем умов цього договору та/або порушення заставодавцем умов Кредитного договору, та/або у разі настання відповідних обставин, що передбачені цим договором та/або Кредитним договором, у тому числі якщо сума наданого кредиту, процентів за користування ним, комісії та можливі неустойки і витрати не будуть погашені у встановлені Кредитним договором строки, а також в інших випадках, передбачених Кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України. Порядок звернення стягнення на предмет застави для погашення боргу за Кредитним договором визначається заставодержателем та може здійснюватися на підставі рішення суду в порядку, установленому чинним законодавством України, або в позасудовому порядку, згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».
      Для задоволення вимог заставодержателя сторони домовилися про відступлення заставодавцем права вимоги, що витікає із заставленого права, на користь заставодержателя, зокрема в разі невиконання Позичальником хоча б одного із зобов’язань, передбачених Кредитним договором (у тому числі хоча б одноразового порушення порядку повернення кредиту, хоча б одноразового прострочення сплати процентів), якщо тільки заставодержатель не направить заставодавцю письмову відмову від отримання права вимоги; заставлене за договором застави право вимоги (в розмірі фактичної суми вимог заставодержателя) вважається відступленим заставодержателю без необхідності укладання будь-яких додаткових договорів між сторонами щодо такого відступлення. З моменту відступлення права вимоги на користь заставодержателя останній самостійно здійснює списання сум грошових коштів з вкладного рахунку з метою задоволення своїх вимог (п. 5.3 договорів застави). 
      18 та 21 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Форум» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договори про внесення змін № 1 до всіх трьох Договорів банківського вкладу, у п. 2.2.1 яких сторони обумовили, що з метою погашення вимог Банку за Договором кредиту Клієнт доручає Банку здійснювати договірне списання коштів з вкладного (депозитного) рахунку. Договірне списання здійснюється з оформленням Банком відповідного розрахункового документа (меморіальний ордер тощо) без будь-яких додаткових погоджень Клієнта. При договірному списанні за Договором Банк одночасно виступатиме і отримувачем коштів, і банком отримувача. 
      Згідно з довідкою ПАТ «Банк Форум» від 1 грудня 2014 року на ім’я ОСОБА_1 відкрито: 
      – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу від 21 жовтня 2013 року НОМЕР_3, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 1 100 000 доларів США; 
      – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу НОМЕР_5 від 22 жовтня 2013 року, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 400 000 доларів США; 
      – депозитний рахунок в іноземній валюті, згідно з договором банківського вкладу НОМЕР_1 від 30 вересня 2013 року, залишок коштів на рахунку станом на 14 березня 2014 року та 16 травня 2014 року становив 200 000 доларів США. 
      Постановою Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 ПАТ «Банк Форум» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14 березня 2014 року № 14 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Форум» із ринку та запроваджено тимчасову адміністрацію з 14 березня 2014 року по 13 червня 2014 року.
      Прострочена заборгованість відповідачів перед позивачем за Кредитним договором виникла 1 квітня 2014 року – це прострочені проценти за користування кредитом за березень 2014 року і в подальшому простроченими ставали проценти за кожний місяць користування кредитом та суми кредиту із 22 серпня 2014 року, тобто із наступного дня після дати, установленої в Кредитному договорі. До 1 квітня 2014 року прострочена заборгованість відповідачів була відсутня. 
      31 березня 2014 року відповідачі звернулися до ПАТ «Банк Форум» із заявами про перерахування коштів з їх поточних рахунків у цьому банку на погашення процентів за користування кредитом, посилаючись на встановлене в Кредитному договорі доручення клієнта здійснювати Банком договірне списання коштів із поточного рахунку на погашення боргу за Кредитним договором. Станом на 14 березня 2014 року (тобто на день введення тимчасової адміністрації) на рахунках у відповідачів знаходилися кошти в загальній сумі 2 134 457,96 грн.
      16 червня 2014 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 49 про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум» із 16 червня 2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Форум». 
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 травня 2015 року № 106 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на 1 рік до 16 червня 2016 року включно.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 травня 2016 року № 840 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» на два роки до 15 червня 2018 року включно.
      Уповноваженою особою Фонду ОСОБА_1 включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредиторські вимоги на суму 20 499 274,08 грн включено до четвертої черги.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачем фактично реалізовано право застави шляхом переходу права вимоги грошових коштів на користь позивача за договорами банківського вкладу, укладеними із ОСОБА_1, що призвело до задоволення вимог позивача за Кредитним договором. Право вимоги коштів за банківськими вкладами перейшло до банку відповідно до договорів застави автоматично після порушення Позичальниками зобов’язань за Кредитним договором. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що набуття банком права на депозитні вклади ОСОБА_1 призвело до поєднання боржника і кредитора в одній особі.
      Разом із тим, як вбачається із наданої для порівняння копії ухвали у справі № 160/597/15-ц, суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до товариства та банку про визнання виконаним зобов’язання за кредитним договором і визнання за ОСОБА_6 права кредитора. Рішення мотивовано тим, що умови договорів застави майнових прав на грошові кошти, розміщені на вкладному рахунку (з дорученням здійснювати договірне списання на погашення заборгованості за кредитним договором), та відступлення права вимоги на грошові кошти за договором банківського вкладу надають банку право одержати кошти для погашення кредиторської заборгованості за рахунок заставного майна, але не зобов’язують їх одержувати саме за рахунок цього майна; позивачем не надано доказів погашення кредиту за рахунок заставного майна; судових рішень про звернення стягнення на заставне майно судами не ухвалювалося.
      У справі № 915/1079/15 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення первісного позову банку до товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором та про відмову в задоволенні зустрічного позову товариства до банку про визнання зобов’язання з повернення кредитних коштів припиненим. Задовольняючи первісний позов, суди виходили із неналежного виконання товариством зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили із того, що між банком та ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору укладено договір застави майнових прав за договором банківського вкладу, проте передбачення в договорі застави порядку звернення стягнення на предмет застави за договором про відступлення права вимоги не свідчить про припинення зобов’язання щодо погашення кредитної заборгованості, оскільки звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору; предметом договору застави не були питання припинення зобов’язань боржника; положення ст. 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) щодо поєднання кредитора та боржника в одній особі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
      У справі № 915/1500/14 суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про задоволення позову банку до товариства про стягнення заборгованості за договором банківського рахунку (послуг із розрахунково-касових операцій) з огляду на те, що із введенням тимчасової адміністрації в банку останній не має права самостійно списати кошти з рахунку відповідача на підставі положень договору. Щодо посилань відповідача на неналежне виконання банком умов банківського рахунку, яке полягало у відмові у виконанні розпоряджень щодо перерахування сум із цього рахунку, суд зазначив, що після запровадження тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема за майновими зобов’язаннями, які здійснюються виключно в межах процедури ліквідації банку.
      У справі № 924/1757/14 за позовом банку до приватного підприємства про стягнення заборгованості за договором банківського рахунку суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке рішення суд мотивував тим, що судами не враховано положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та договору банківського рахунку, якими передбачено право банку, а не обов’язок на договірне списання коштів із рахунку клієнта. Разом із тим, здійснення банком операцій з коштами на рахунку клієнта обмежено у зв’язку із введенням тимчасової адміністрації та під час ліквідації банку.
      У справі № 915/1499/14 за позовом банку до товариства про стягнення заборгованості за обслуговування рахунку суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, дійшов висновків, аналогічних висновкам у справах № 915/1500/14, № 924/1757/14.
      У справі № 910/23126/14 за позовом банку до товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову. Такого висновку суди дійшли з огляду на те, що зобов’язання за кредитним договором із повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування не були виконані ні відповідачем як позичальником, ні третьою особою як поручителем відповідача. Договірне списання грошових коштів з поточного рахунку поручителя в рахунок погашення заборгованості позичальника, передбачене договором поруки, є правом банку, а не обов’язком, яке банк не міг реалізувати ні під час тимчасової адміністрації з огляду на встановлену законом заборону здійснювати списання грошових коштів кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, ні під час процедури ліквідації банку, під час якої задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку черговості, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.
      Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. 
      Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 
      Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). 
      За змістом положень ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
      У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини та підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності цієї заборгованості підлягають з’ясуванню при вирішенні такого спору. 
      Отже, з’ясувавши, що на день введення тимчасової адміністрації, тобто на час виникнення спірних правовідносин, у відповідачів (боржників за спірним кредитним договором) заборгованості перед банком не було, суд дійшов передчасного висновку про фактичне припинення зобов’язань за Кредитним договором у зв’язку із реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договорами банківського вкладу. 
      Неправильне застосування судом норм матеріального права полягає в наступному.
      За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі – Закон у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. 
      Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону на період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій Фонду і діють у визначених нею межах та порядку. 
      Указаним Законом установлено певні особливості та обмеження в діяльності банку з дня запровадження в ньому тимчасової адміністрації та ліквідаційної процедури. Зокрема, ч. 5 ст. 36 Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (ч. 5 ст. 34 зазначеного Закону).
      Отже, з огляду на викладене суду необхідно було дати належну правовому оцінку тому факту, що уповноваженою особою Фонду заставодавця ОСОБА_1 включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредиторські вимоги на суму 20 499 274,08 грн включено до четвертої черги відповідно до положень Закону щодо погашення кредиторської та дебіторської заборгованості банку під час здійснення ліквідаційної процедури.
      Крім того, згідно зі ст. 572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Аналогічні положення містяться у ст.ст. 1, 19 Закону України «Про заставу».
      З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням п. 7.2 Кредитного договору, п.п. 5.1, 5.2 Договорів застави щодо права, а не обов’язку банку звернути стягнення на предмет застави в разі порушення позичальниками умов Кредитного договору та щодо можливості задоволення Кредитором своїх вимог одним зі способів на його вибір.
      Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
      Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16.
      Отже, у справі, що розглядається, суд зазначених положень не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість реалізації банком права на заставлене майно шляхом списання грошових коштів із депозитних рахунків заставодавця, відкритих у цьому банку, із зарахуванням таких коштів у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором під час здійснення тимчасової адміністрації та процедури ліквідації в банку. 
      Посилання суду першої та апеляційної інстанцій на поєднання боржника та кредитора в одній особі та припинення зобов’язань за Кредитним договором у межах вартості предмета застави не відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 3-107гс16 та від 13 липня 2016 року у справі № 3-519гс16.
      Ураховуючи зазначене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, постановлені у справі, що розглядається, підлягають скасуванню.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32– 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
      Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає йому ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.
      Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и:
      Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 925/2011/14 задовольнити частково.
      Рішення господарського суду Черкаської області від 16 червня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 року скасувати.
      Справу № 925/2011/14 передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 
      Головуючий Т.Є. Жайворонок
      Судді:
      І.С. Берднік
      В.І. Гуменюк
      А.А. Ємець 
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      Постанова від 14 грудня 2016 року № 3-1286гс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/312EE2D795E633D8C2258097002CFC2D
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 грудня 2016 року м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії.
      Зазначав, що 20 грудня 2013 року він уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума становила 1 146 910 грн.
      3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 000 грн. Після закінчення строку дії цього договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп.
      9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати 1 312 164 грн 65 коп. готівкою з поточного рахунку НОМЕР_2, але йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів.
      28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора зі сплатою 1,01 % річних строком на 37 місяців.
      У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку НОМЕР_2.
      24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк» на погашення всієї заборгованості за кредитом згідно з договором НОМЕР_4 у повному обсязі в розмірі 17 216 грн 69 коп., проте йому було відмовлено через дію в банку тимчасової адміністрації.
      Позивач просив визнати відмову ПАТ «Дельта Банк» в зарахуванні зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення заборгованості за кредитом коштами з його поточного рахунку – такою, що не відповідає вимогам закону, та зобов’язати відповідача здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитом і виплатити з належних йому коштів, що перебувають на його рахунку в ПАТ «Дельта Банк», суму 17 216 грн 69 коп. Також просив вважати датою погашення заборгованості за кредитом 24 березня 2015 року та визнати незаконними нараховані після 27 березня 2015 року відсотки за кредит і штрафні санкції за його непогашення.
      Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов’язано ПАТ «Дельта Банк» зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку НОМЕР_2, відкритому в ПАТ «Дельта Банк» на ім’я ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, судові рішення залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 601, 602 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон).
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня та 20 липня 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір строкового банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума коштів на рахунку становила 1 146 910 грн.
      3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп.
      9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати готівкою всі кошти з його поточного рахунку, проте йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів.
      28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора під 1,01 % річних строком на 37 місяців.
      У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку.
      24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 в ПАТ «Дельта Банк» у погашення всієї заборгованості за отриманим кредитом згідно з договором НОМЕР_4 станом на 24 березня 2015 року в повному обсязі – у розмірі 17 216 грн 69 коп., йому було відмовлено через уведення в банк тимчасової адміністрації.
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 одночасно є як кредитором на суму 1 312 164 грн 65 коп., так і боржником ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2013 року (загальна сума отриманого кредиту 27 713 грн 90 коп.), на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку кошти позивача в сумі 1 312 164 грн 65 коп. перебували в банку на поточному рахунку НОМЕР_2, договірне списання з цього рахунку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором передбачено умовами договору кредиту та до лютого 2015 року списання здійснювалося банком, а тому на відповідача слід покласти обов’язок зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок поточного рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2.
      Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передав справу на новий розгляд у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити й перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог клієнта банку з банком, у якому на час такого звернення введено тимчасову адміністрацію, є неможливим відповідно до вимог статті 36 Закону, у зв’язку із чим відмова банку задовольнити таку заяву позивача є правомірною.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким із 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 2 жовтня 2015 року включно.
      Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.
      Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
      Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини.
      Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
      Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.
      Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Так, відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами.
      Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.
      Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
      Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.
      Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.
      З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.
      Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої й другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
      Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року скасувати.
      У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      Л.І. Охрімчук 
      В.М. Сімоненко
      Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі
      № 6-2047цс16
      Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов’язанням банку перед кредиторами.
      Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.
      Відповідно до частини 3 статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
      Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.
      Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.
      Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DCDDE28193A27D22C2258096004C6F26