Syndicate

Приватбанк не возвращает депозиты Крымским вкладчикам - новые схемы Приватбанка

86 сообщений в этой теме

1 час назад, babaika сказал:

Как так нет? Так не бывает. 

Почему...))

Да так не бывает, так есть и только так есть... А иногда бывает счёт имеется на распечатке... крайне редко...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Bolt сказал:

Почему...))

Да так не бывает, так есть и только так есть... А иногда бывает счёт имеется на распечатке... крайне редко...

Ну, у привата свои «приколы». Хотя номер счета можно узнать разными способами (посмотреть в договор, обратиться в банк с заявлением, посмотреть в Приват 24 зайдя в настройки и др.). В любом случае счет существует.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, babaika сказал:

Ну вы батенька загнули...:blink: 

Да я уже привык, я постоянно это загибаю... и это постоянно вносит сумбур... люди к такому не привыкли... Но неужели даже сейчас, когда многие поняли, что это не просто так...))) Так уж получилось, что я хорошо изучил этот так называемый банк...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
27 минут назад, babaika сказал:

Ну, у привата свои «приколы». Хотя номер счета можно узнать разными способами (посмотреть в договор, обратиться в банк с заявлением, посмотреть в Приват 24 зайдя в настройки и др.). В любом случае счет существует.

Это чисто Ваша уверенность... ))) Если бы он существовал, то не существовало бы всего этого сыр-бора вокруг этих счетов Привата... ))) Жаль только что сотрудники Привата это не читают, а то узнали бы где есть этот счёт... Нет его ни в договоре, ни в заявлении, ни в Привате24, ни в настройках... Нет его нигде... Искали уже переискали все на свете и пожарные и милиция...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Bolt сказал:

Да я уже привык, я постоянно это загибаю... и это постоянно вносит сумбур... люди к такому не привыкли... Но неужели даже сейчас, когда многие поняли, что это не просто так...))) Так уж получилось, что я хорошо изучил этот так называемый банк...

Никто ваших заслуг и успехов на этом поприще – изучении приватбанка не оспаривает. Но считать, что приватбанк это вовсе не банк на тех основаниях, что так считает болт, потому, что он изучил этот вопрос, это как-то не верно. Не так ли?

Если не сложно, то поясните по каким признакам необходимо различать банк от небанка? (если вас не затруднит, а нам для общего понимания, плиииз..).

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Bolt сказал:

Это чисто Ваша уверенность... ))) Если бы он существовал, то не существовало бы всего этого сыр-бора вокруг этих счетов Привата... ))) Жаль только что сотрудники Привата это не читают, а то узнали бы где есть этот счёт... Нет его ни в договоре, ни в заявлении, ни в Привате24, ни в настройках... Нет его нигде... Искали уже переискали все на свете и пожарные и милиция...)))

Видимо плохо искали. 

Может вы знаете каким «хитрым способом» можно оплатить на любой необходимый счет, например за услуги ЖКХ не имея при этом  р/с за которым закреплена банковская платежная карта? Или НБУ специально для привата придумало отдельную систему и порядок платежей без р/счета?

С чего деньги будут списываться?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

К сожалению, все верно.Приват не открывает карточный счет и никому не выдает договор , хотя это положено и по ГКУ и по инструкциям НБУ. У меня Приват нагло украл деньги с карточек ,а в суде говорит- покажите договор. Потенциально у всех клиентов 100% риск не возврата денег при спорной ситуации, если банк  украл деньги с Вашей карты.На мои жалобы о нарушении законодательства НБУ не реагирует- способствует беззаконию и обману клиентов. Как изменится ситуация -посмотрим.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Если Вы откроете платежку даже на оплату комуналки, то плательщик- Приватбанк через транзитный счет 29...

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 часов назад, babaika сказал:

Видимо плохо искали. 

Может вы знаете каким «хитрым способом» можно оплатить на любой необходимый счет, например за услуги ЖКХ не имея при этом  р/с за которым закреплена банковская платежная карта? Или НБУ специально для привата придумало отдельную систему и порядок платежей без р/счета?

С чего деньги будут списываться?

Ну раз Вы хорошо искали, то может покажете... 

Эти хитрые отдельные способы Приват сам придумал для себя... 

С общего котла деньги будут списываться... Я не понимаю зачем Вы это пишите, типа не знаете...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 часов назад, babaika сказал:

Никто ваших заслуг и успехов на этом поприще – изучении приватбанка не оспаривает. Но считать, что приватбанк это вовсе не банк на тех основаниях, что так считает болт, потому, что он изучил этот вопрос, это как-то не верно. Не так ли?

Если не сложно, то поясните по каким признакам необходимо различать банк от небанка? (если вас не затруднит, а нам для общего понимания, плиииз..).

Но я ведь могу изучив досконально этот вопрос иметь своё субъективное мнение... Не так ли? А Ваше дело уже прислушиваться к нему или нет..

Если честно, то не то чтобы сложно, просто не до этого сейчас... не хочется пояснять... Но основания на то есть... Приват не оказывает и половины банковских услуг, реальных банковских услуг, таких как они должны быть и существуют в банковской сфере... Это просто система электронных денег по типу Вебмани построена и усовершенствованная... Это они передрали с одного эстонского электронного банка, не помню название, по типу Тинькофф...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 часов назад, 2640111349 сказал:

Приват не открывает карточный счет и никому не выдает договор , хотя это положено и по ГКУ и по инструкциям НБУ.

7 часов назад, 2640111349 сказал:

Если Вы откроете платежку даже на оплату комуналки, то плательщик- Приватбанк через транзитный счет 29...

Абсолютно верно...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 квітня 2017 року
      м. Київ
       
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Лященко Н.П., Сімоненко В.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      18 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 11 листопада 2012 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач в січні та у лютому 2015 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. на рахунок у іншому банку, про що відповідачу було подано відповідні заяви разом із платіжними дорученнями, проте ПАТ «Дельта Банк» зазначені розпорядження не виконав. 
      Окрім того ОСОБА_1 посилався на те, що 23 травня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач 30 грудня 2014 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 137 392 доларів США на рахунок у іншому банку, проте банк зазначене розпорядження не виконав. 
      Враховуючи зазначене, позивач просив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь грошові кошти у розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. за договором банківського рахунку від 1 листопада 2012 року; пеню у розмірі 11 264 грн. за порушення термінів перерахування грошових коштів; 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; 137 392 доларів США, що в еквіваленті становить 3 410 069 грн. 44 коп., за договором банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року. 
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 614 107 грн. 64 коп. за договором банківського рахунку від 11 листопада 2012 року та 138 807, 44 доларів США, що еквівалентно 2 951 046 грн. 17 коп., за договором банківського рахунку від 23 травня 2013 року. У решті позову відмовлено. 
      Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. 
      У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
      Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      Суд встановив, що на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 1 листопада 2012 року ОСОБА_1 23 січня та 13 лютого 2015 року подав до ПАТ «Дельта Банк» заяви про здійснення перерахунку грошових коштів в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. з його поточного рахунку НОМЕР_1 на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритих на підставі зазначеного договору, а у подальшому просив перерахувати грошові кошти на поточний рахунок у публічному акціонерному товаристві «Радикал Банк» (далі – ПАТ «Радикал Банк»), про що банком прийняті відповідні заяви та платіжні доручення, а позивачем сплачено банку винагороду за проведення вказаних транзакцій. 
      30 грудня 2014 року позивачем, на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року, було подано заяву до ПАТ «Дельта Банк» про перерахунок грошових коштів у розмірі 138 807, 44 доларів США на поточний рахунок в іншому банку. 
      Розпорядження позивача про перерахунок коштів до інших банків виконано не було. 
      3 березня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.
      Згідно виписки від 27 серпня 2015 року на поточному рахунку ОСОБА_1, відкритого на підставі укладеного договору від 1 листопада 2012 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 1 613 111, 8 грн. та 996, 56 грн., а на поточному рахунку, відкритого на підставі укладеного договору від 23 травня 2013 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 138 807, 44 доларів США. 
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеними між сторонами договорами зобов’язань, оскільки з листопада 2014 року і до цього часу порушує право на вільне користування належних позивачу грошових коштів, що полягає у відмові перерахунку та видачі готівкою грошових коштів з поточного рахунку, належного позивачу. 
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, а тому захист інтересів позивача повинен відбуватися виходячи з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору. 
      Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч умовам та порядку укладеного з ОСОБА_4 депозитного договору, не виконав свого обов’язку по виплаті прийнятих від вкладника грошових сум (вкладів) на першу його вимогу, чим порушено майнові права позивача на належні йому кошти та передані банку за договором банківського вкладу, тому неповернуті суми коштів за договором банківського вкладу підлягають стягненню з ПАТ «Дельта Банк» у судовому порядку. 
      У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня та 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист. 
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      3 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку.
      Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
      З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. 
      Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
      у справі за № 6-350цс17 
      Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
      З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B6504493282327A3C225810900316DA6
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 березня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

      головуючого Жайворонок Т.Є., 
      суддів: Берднік І.С., 
      Ємця А.А., 
      за участю представників: 
      Державної іпотечної установи – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
      публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, 
      товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» – ОСОБА_8, ОСОБА_9, 
      Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_10,
      Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., –
      розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») і Державної іпотечної установи (далі – ДІУ) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 за позовом ДІУ до ПАТ «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (далі – ТОВ «Яблуневий Дар»), третя особа – Кабінет Міністрів України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), за участю прокуратури м. Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним,
      в с т а н о в и л а:
      У вересні 2015 року ДІУ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Яблуневий Дар» про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» від 2 грудня 2014 року № 1142 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року № НКЛ-2005469/2 (далі – Кредитний договір) і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях від 4 серпня 2014 року НОМЕР_1 (далі – Депозитний договір). В обґрунтування позову ДІУ послалася на те, що між нею і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав і договір відступлення права вимоги (з відкладальною умовою) щодо майнових прав за Кредитним договором, тому односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснений ТОВ «Яблуневий Дар» порушує її інтереси як нового кредитора; зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і ст. 203 Господарського кодексу України.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено: визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 2 грудня 2014 року № 1142, а саме вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором.
      Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
      У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16).
      В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15.
      У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України, ДІУ просить скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16).
      В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню.
      У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» як кредитором і ТОВ «Яблуневий Дар» як позичальником укладено Кредитний договір. 
      Згідно з п. 1.1 цього договору (з урахуванням наступних змін і доповнень) кредитор надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах невідновлювальної кредитної лінії в сумі 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2015 року.
      У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором між банком і товариством укладено шість договорів застави.
      27 лютого 2013 року між ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського рахунка № 26/995-070 (далі – Договір банківського рахунка), згідно з яким ДІУ розмістила кошти на своєму рахунку в ПАТ «Дельта Банк». 
      4 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 (вкладник) укладено Депозитний договір. Сума вкладу становить 88 570 939,47 грн. Строк залучення вкладу – до 9 серпня 2015 року включно.
      Вклад виплачується вкладнику або уповноваженому представнику вкладника по закінченні строку залучення вкладу шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, в якому вклад було оформлено, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.10 Депозитного договору).
      Згідно з п. 1.11 Депозитного договору у редакції додаткового договору від 4 серпня 2014 року № 1 протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку відповідно до вимог чинного законодавства України або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. Вкладник зобов’язується повідомляти про часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в п. 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково.
      5 серпня 2014 року між ТОВ «Яблуневий Дар» як новим кредитором і ОСОБА_1 як первісним кредитором укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 відступає товариству частину прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором, а саме – право вимагати виплати частини вкладу у розмірі 86 450 912,53 грн.
      У забезпечення виконання зобов'язань банку перед ДІУ за Договором банківського рахунка 4 вересня 2014 року між ДІУ (заставодержатель) і ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі – Договір застави), предметом якого є, зокрема, майнові права заставодавця за Кредитним договором, детальну інформацію щодо яких та структуру їх забезпечення наведено у додатку № 1 до цього договору. 
      У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору застави, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.1.1, 3.1.2, 3.1.4. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям Національним банком України (далі – НБУ) рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає.
      4 вересня 2014 року між ДІУ (новий кредитор) і ПАТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 (далі – Договір відступлення).
      Пунктом 1.2 Договору відступлення встановлено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, зазначеними у додатках до цього договору (далі – права вимоги).
      Згідно з додатком № 1 до Договору відступлення первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема за Кредитним договором.
      У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору відступлення, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.2, 3.1.2. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає.
      У додатку № 1 до Договору застави та додатку № 1 до Договору відступлення наведено перелік майнових прав та структуру забезпечення за Кредитним договором із зазначенням договорів забезпечення (договорів застави, укладених між банком і товариством у забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором).
      У матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «Яблуневий Дар» банку від 12 листопада 2014 року про заміну кредитора у зобов’язанні та заява товариства до ПАТ «Дельта Банк» від 26 листопада 2014 року про дострокове відкликання частини вкладу за Депозитним договором у сумі 86 450 912,53 грн із проханням перерахувати зазначену суму коштів на рахунок ТОВ «Яблуневий Дар».
      2 грудня 2014 року ТОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою № 1142 про припинення зобов’язань товариства перед банком щодо сплати частини заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 599 700,59 євро (загальна сума прострочених зобов’язань – 11 072 500,55 євро) та банку перед товариством щодо сплати частини заборгованості за Депозитним договором у розмірі 86 450 912,53 грн (що станом на 1 грудня 2014 року становить еквівалент 4 599 700,59 євро) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. 
      ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТОВ «Яблуневий Дар» із претензією від 6 лютого 2015 року, посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором, у зв’язку із чим утворилася загальна заборгованість товариства перед банком за Кредитним договором у сумі 11 203 550,41 євро, яку банк просив погасити.
      На підставі постанови правління НБУ від 2 березня 2015 року № 150 про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 про запровадження в банку тимчасової адміністрації із 3 березня до 2 червня 2015 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. Відповідно до постанови правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
       Рішенням уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» від 24 вересня 2015 року № 8951 повідомлено ДІУ про нікчемність правочинів, зокрема Договору застави та Договору відступлення.
      Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, у справі № 826/23041/15 задоволено позов ДІУ до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним і скасовано рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про нікчемність правочинів від 24 вересня 2015 року № 8951, прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54.
      Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 826/23041/15 (№ К/800/5993/16).
      Задовольняючи позов ДІУ, суд першої інстанції виходив із того, що п. 2.2 Договору відступлення встановлено, що незалежно від випадків, передбачених п. 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (у день винесення рішення). Отже, у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації ДІУ правомірно заявляє про набуття з 2 березня 2015 року усіх прав вимоги за Кредитним договором і договорами забезпечення до нього. 
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оригінали договорів відступлення, надані представниками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк», містять розбіжності у текстах. Проте сторони не надали суду апеляційної інстанції переконливих аргументів і доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін екземпляр такого договору, п. 2.2 якого містив застереження про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи екземпляром договору з таким самим номером та датою укладення, який цього застереження не містить. Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, що оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин, зокрема ст. 215 ЦК, якою визначено можливість оспорювання правочину заінтересованою особою. Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Учасники судового процесу не скористалися своїм правом щодо доведення належними засобами доказування автентичності Договору відступлення в частині наявності/відсутності у ньому застереження щодо умов набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (п. 2.2). Клопотань про проведення експертизи цього договору щодо встановлення його автентичності сторони не заявляли. Відтак, ДІУ не довела наявності у неї правосуб'єктності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та/або інтересів у спірних правовідносинах на підставі застереження, наведеного у п. 2.2 зазначеного договору. Разом із тим з огляду на долучені до матеріалів справи два відмінних один від одного варіанти зазначених договорів суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження позивача в частині настання обставин, які свідчать про виникнення у нього права вимоги за цим правочином, а відтак і наявність факту порушення його прав та/або інтересів.
      За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
      З наданих заявниками копій постанов суду касаційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК.
      У постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 викладено висновок про те, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 ГПК, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними.
      Ураховуючи викладене, обставини, на які посилаються заявники в обґрунтування заяв про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, не знайшли свого підтвердження. 
      Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.
      З огляду на викладене заяви ПАТ «Дельта Банк» і ДІУ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 задоволенню не підлягають.
      Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      Відмовити у задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 
      Головуючий Т.Є. Жайворонок
      Судді:
      І.С. Берднік
      А.А. Ємець
      Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1308гс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5D1BD3CB6472584BC225810700408398
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 березня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Ємця А.А., 
      суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., 
      за участю представників: публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Мединського М.М., Державної іпотечної установи – Боднар О.О. та Євченко В.Є., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – Костюкова Д.І., товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» – Дудяка Р.А. та Кулака І.О., Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., Кабінету Міністрів України – Мельник А.В., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») та Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ «Дельта Банк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (далі – ТОВ «Танк Транс»), треті особи – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінет Міністрів України, за участю прокуратури м. Києва, – про визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог,
      в с т а н о в и л а:
      У вересні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Танк Транс» про визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що заява ТОВ «Танк Транс» про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року суперечить приписам статей 215, 512, 513, 517, 601 ЦК України і статті 203 ГК України, а тому є недійсною.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 4 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року залишено без змін.
      В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що станом на момент укладення спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року позивач не довів реального порушення цим договором своїх прав як заставодержателя. Крім того, відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки зобов’язання ТОВ «Танк Транс» за кредитним договором та зобов’язання ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними, а позивач не довів, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України. 
      До Верховного Суду України звернулися ПАТ «Дельта Банк» і Державна іпотечна установа із заявами про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 215, 512-514, 516-517, 601, 1066, 1068, 1071 ЦК України, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявниками надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15 та від 24 травня 2016 року у справі № 902/1538/15.
      Також заявниками додано копії постанов Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 922/3131/14, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г, від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, від 16 лютого 2016 року в справі № 826/2043/15, в яких, на їх думку, викладені висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, яким не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції.
      Ухвалою Верховного Суду України від 16 січня 2017 року справу № 910/25485/15 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявами ПАТ «Дельта Банк» та Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у цій справі.
      У заяві ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Державна іпотечна установа в заяві просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року і рішення Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. 
      Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. 
      Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, Вищий господарський суд України виходив із того, що станом на момент укладення спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року позивач не довів реального порушення цим договором своїх прав як заставодержателя. Крім того, відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки зобов’язання ТОВ «Танк Транс» за кредитним договором та зобов’язання ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними, а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України. 
      Водночас із постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15 та від 24 травня 2016 року у справі № 902/1538/15, на які посилаються заявники як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, вбачається, що вони є прийнятими внаслідок інших фактичних обставин справи, встановлених судом, та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, аніж у справі, що переглядається. 
      Враховуючи те, що факт подібності правовідносин у наведених заявниками випадках не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні. 
      Аналіз змісту постанов Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 922/3131/14, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г, від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, від 16 лютого 2016 року в справі № 826/2043/15 та оскарженої постанови суду касаційної інстанції, яка є предметом перегляду в цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах не є подібними. Відтак, не знайшло підтвердження обгрунтованість посилань ПАТ «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи як на підставу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15, передбачену пунктом 3 частини першої статті 111-16 ГПК України.
      Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
      У зв’язку з викладеним Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяв ПАТ «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15.
      Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 липня 2016 року у справі № 910/25485/15 відмовити. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
      Головуючий А.А. Ємець
      Судді:
      І.С. Берднік
      Т.Є. Жайворонок
      Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1309гс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/21C2333FB2DE76EDC225810200491251
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Ухвала
      іменем україни
      29 березня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБіБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.
      Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.
      Крім того, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.
      Внаслідок невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 06 липня 2015 року становила 730 417 грн 47 коп. та якуПАТ «ВіЕйБіБанк» просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4
      У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВіЕйБіБанк» про визнання правочинів недійсними, обґрунтовуючи його тим, що додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував, а тому на підставі ст. 215 ЦК України просив визнати їх недійсними.
      Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк» відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
      Визнано недійсними: додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків», додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБіБанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіної М.А., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБіБанк» в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із поданими запереченнями, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Договір поруки суд вважав припиненим з 30 вересня 2012 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходи із того, що підписи від імені позичальника в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення зазначених правочинів.
      Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Судами встановлено, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.
      Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.
      Крім того, позивач зазначав, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.
      Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 06 липня 2015 року заборгованість за договором становила 730 417 грн 47 коп.
      ОСОБА_3 зазначав, що з серпня 2009 року він не здійснював жодних платежів за кредитним договором, а тому банк пропустив строк позовної давності, при цьому додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було збільшено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував.
      Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року підписи від імені ОСОБА_3 в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3.
      Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
      Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленіч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
      Враховуючи, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року ОСОБА_3 не підписував додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення зазначених правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними.
      Доводи касаційної скарги щодо прийняття ОСОБА_3 умов, встановлених додатковим договором № 6 від 26 серпня 2009 року, зокрема шляхом їх виконання, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного.
      Безпідставними є також доводи щодо сплати ОСОБА_3 платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 19/37 до жовтня 2014 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.
      За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
      Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
      До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
      При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
      Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
      Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.
      Враховуючи, що кредитний договір № 19/37 від 29 березня 2007 року укладений зі строком його дії до 29 березня 2012 року, графік погашення платежів, закріплений у додатку № 1 до кредитного договору, а також додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було змінено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, ОСОБА_3 не підписував, при цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати грошових коштів за кредитним договором з серпня 2009 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ПАТ «ВіЕйБіБанк» строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом у липні 2015 року.
      Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.
      Докази та обставини, на які посилається уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіна М.А. у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
      З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.
      Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни відхилити.
      Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Головуючий М.Є. Червинська
      Судді: В.М. Коротун
      Л.М.Мазур
      Т.О.Писана
      О.В. Попович
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895256
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      10 квітня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      Євтушенко О.І., ІзмайловоїТ.Л., Карпенко С.О.,
      розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу,
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, на заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») про захист прав споживача за договором фінансового лізингу.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 листопада 2015 року між ним і ТОВ «ЛК «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «Foton FT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та передати цей трактор у користування ОСОБА_4, що у свою чергу зобовязало його сплачувати ТОВ «ЛК «Ваш Авто» за користування трактором періодичні (лізингові) платежі.
      Договір фінансового лізингу передбачав за ОСОБА_4 право отримати у власність трактор за умовами повної сплати його вартості та інших витрат. Згідно із п. 1.7. ст. 1 договору трактор передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізинодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 договору, тобто мав сплатити 50 % вартості трактора у вигляді авансових платежів (6 600 дол. США) з щомісячним авансовим платежем 550 дол. США, 1 320 дол. США адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу), 396 дол. США комісії за передачу предмета лізингу (3 % вартості предмета лізингу), що також установлено додатком № 1 до договору «Графік сплати авансових платежу».
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_6 сплатив ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн. Відповідач усупереч домовленості не придбав і не надав у користування позивача предмет лізингу.
      ОСОБА_4 вважав, що договір фінансового лізингу не відповідає вимогам діючого законодавства, відповідач уклавши даний договір та вчинивши дії на його виконання шляхом отримання від позивача коштів авансового платежу порушив законні права та інтереси як споживача. У звʼязку із тим, що відповідач за недійсним договором, без належних правових підстав, набув грошові кошти позивача у розмірі 33 000 грн, повернути їх в добровільному порядку відмовився, чим порушив законні права позивача та інтереси як споживача,
      Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 посилаючись на укладання спірного договору відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг, недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, просив визнати недійсним вказаний договір та стягнути з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на його користь 33 000 грн авансового платежу за договором.
      Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір від 20 листопада 2015 року № 002506, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» недійсним. Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 сплачені за договором кошти в розмірі 33 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.
      У касаційній скарзі представник ТОВ «ЛК «Ваш Авто» - Полякова Т.Т. просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, у ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 листопада 2015 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» (лізингодавець) та ОСОБА_4 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «FotonFT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та лізінгоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізінгу та сплачувати лізінгові платежі згідно умов договору.
      Згідно умов договору відповідно до п. 1.7. ст. 1 визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 даного Договору.
      Згідно п. 1.7 договору трактор передається у користування ОСОБА_4 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу трактора в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу. 
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_4 сплачено ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн, після чого між сторонами було підписано Договір фінансового лізингу № 002506 від 20 листопада 2015 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).
      Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
      За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
      За приписами ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
      Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено права та обов'язки лізингоодержувача.
      Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
      Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
      За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
      Відповідно до частини 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      Судами не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу(ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
      Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов'язковими для всіх субʼєктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, відсутність наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. При цьому судами також встановлено, що договір фінансового лізингу від 20 листопада 2015 року № 002506 укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.
      Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
      Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін заочного рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
      Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, відхилити.
      Заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Судді: О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова С.О. Карпенко
      Справа № 613/432/16-ц
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895417