Постанова ВСУ від 2 грудня 2015 року № 6-1341цс15. По ПриватБанку и потребителям. К сожалению минусовое, но я думаю его надо обсудить.

[Bolt]

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BC3BD14F2C8E9692C2257F160054EE78

 

 

                                                                                                                                                                      

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

2 грудня 2015 року

 

                           м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

 

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

 

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від  5 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

 

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. 

ОСОБА_1 зазначала, що 25 січня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір споживчого кредиту, за яким банк надав позичальнику 39 тис. доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі та умовах, визначених цим договором.

Посилаючись на те, що відповідач неправильно нараховував проценти та інші платежі, оскільки цей договір споживчого кредиту був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства – справедливості, добросовісності й розумності, зокрема, при його укладенні банк не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, позивачка просила визнати недійсним указаний договір споживчого кредиту в частині пунктів: 3.3 щодо річної бази нарахування процентів 360 календарних днів у році; 2.2.5 щодо права банку в односторонньому порядку списувати кошти з будь-яких рахунків позичальника; 2.2.9 щодо накладення на позичальника додаткових грошових зобов’язань; 2.3.14 щодо самостійного вибору банком способу інформування позичальника; 3.2 щодо визначення порядку направлення грошових коштів, сплачених на погашення кредиту; 2.3.1 щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом з 10 січня 2009 року; 2.3.9 щодо права банку доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов’язань; 6.4, 8.4 щодо додаткових штрафних санкцій, оскільки ці умови договору є несправедливими в розумінні частин першої, другої, п’ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати цей договір споживчого кредиту недійсним у цілому та визнати недійсним договір іпотеки, укладений між сторонами на забезпечення виконання зобов’язань за договором споживчого кредиту.   

 

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України  (далі – ЦПК України).

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно із частиною першою статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту, за яким банк надав позичальнику 39 тис. доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі та умовах, визначених цим договором.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню договору споживчого кредиту, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. При цьому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивачка не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.         

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, наданій заявницею для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що всупереч нормам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав позивачу в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах; ураховуючи додаткові нарахування, процент за користування кредитом збільшився, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту; графік погашення кредиту позичальнику не видавався, що є підставою для визнання спірного кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними.     

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

 

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. 

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

 

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від  8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року немає.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360³, статтею 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                  Н.П. Лященко

 

                                                                                             Я.М. Романюк

 

                                                                                             Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко

  

                                                                                                   А.Г. Ярема

 

                                                                                                   

 

                                                                                                  

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1341цс15

 

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до кредитного договору «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. 

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

 

                                        

[КомпаньонЪ]

Это уже 2-е решение ВСУ с такой позицией. Видимо намечается тенденция к полному игнорированию решения КСУ по потребителям. Печально...

[КомпаньонЪ]

Зато делается адвокатская монополия и увеличиваются ставки судебного сбора. "Обеспечение доступа к правоскудию".

[пароплав]

Жесть. Вони хоч читали рішення КСУ?

[Vladimir AB]

Повний ігнор рішення КСУ... Читала, підписала, виконуй - ось і весь висновок, як і 90% рішень 1,2, 3 інстанцій. 

[Bolt]

Зато делается адвокатская монополия и увеличиваются ставки судебного сбора. "Обеспечение доступа к правоскудию".

 

А что там по поводу монополии... Это Вы имеете виду КП или ЦП...

[west11]

Это уже 2-е решение ВСУ с такой позицией. Видимо намечается тенденция к полному игнорированию решения КСУ по потребителям. Печально...

Мда-а-а грустно єто все, просипается человек, и не понимает в правовом ли государстве он живет ? Зато

ВСУ сразу снимает такой вопрос. А КСУ будет молчать, потому что сидит под компроматом за Конституцию под Януковича

[west11]

Повний ігнор рішення КСУ... Читала, підписала, виконуй - ось і весь висновок, як і 90% рішень 1,2, 3 інстанцій.

Так ці рішення 1-3 інстанцій скопійовано з позовних вимог та правовоі позиціі банків...

[Bolt]

Так ці рішення 1-3 інстанцій скопійовано з позовних вимог та правовоі позиціі банків...

 

Вот первая инстанция...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/42731706

 

А вот вторая...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43542710

[Bolt]

А вот и третья инстанция...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44159376

 

 

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

12 травня 2015 рокум. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

Журавель В.І.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,    

в с т а н о в и в:                            

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, зазначаючи, що 25 січня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір за № DN10GA00000163 на суму 39 тис. доларів США.

У забезпечення виконання зобов'язань того ж дня між вони уклали договір іпотеки № DN10GA00000163, згідно із умовами якого вона передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Посилалася на те, що вона належним чином виконувала умови кредитного договору.

Проте ПАТ «КБ «Приватбанк» порушувало свої зобов'язання та неправильно нараховувало відсоткові ставки та інші платежі.

Крім того, укладений кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: принципу рівності сторін, загальним засадам - справедливості, добросовісності та розумності.

Також, відповідно до висновку експертного дослідження № 27/36 від 20 березня 2014 року було виявлено чисельні порушення з боку відповідача, а саме: при укладенні кредитного договору від 25 січня 2008 року № DN10GA00000163 ним не були проведені розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати кредитний договір № DN10GA00000163 від 25 січня 2008 року недійсним у частині п.3.3. щодо річної бази нарахування процентів 360 календарних днів у році; у частині п.2.2.5. щодо права банку в односторонньому порядку списувати кошти з будь-яких рахунків позичальника; в частині п.2.2.9. щодо накладання на позичальника додаткових грошових зобов'язань; в частині п.2.3.14. щодо самостійного вибору банком способу інформування позичальника; в частині п.3.2. щодо визначення порядку направлення грошових коштів, сплачених на погашення кредиту; в частині п.2.3.1. щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом з 10 січня 2009 року; в частині п.2.3.9. щодо права банка доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань; в частині п.6.4. щодо додаткових штрафних санкцій; в частині п.8.4 щодо додаткових штрафних санкцій; визнати кредитний договір № DN10GA00000163 недійсним у цілому; визнати недійсним договір іпотеки від 25 січня 2008 року.  

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, яка діє через ОСОБА_2, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження по вищевказаній справі слід відмовити, виходячи з наступного.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішень судів попередніх інстанцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись загальними засадами та положеннями цивільного законодавства, зокрема ст. 6, 203, 215 ЦК України, а також ст.ст. 626-629, 1054, 1055 ЦК України, на підставі належних та допустимих доказів, правильно виходив із того, що сторони досягли згоди зі всіх істотних умов договору.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суди правильно застосували правові норми та ухвалили правильні по суті рішення, підстав для скасування яких не вбачається.

Доводи заявника зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості, проте в силу ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику.

                              Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ                                                                  В.І. Журавель

[Астрея]

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BC3BD14F2C8E9692C2257F160054EE78

 

 

                                                                                                                                                                      

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

2 грудня 2015 року

 

                           м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Романюка Я.М.,

 

 

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,

 

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від  5 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

 

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. 

ОСОБА_1 зазначала, що 25 січня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір споживчого кредиту, за яким банк надав позичальнику 39 тис. доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі та умовах, визначених цим договором.

Посилаючись на те, що відповідач неправильно нараховував проценти та інші платежі, оскільки цей договір споживчого кредиту був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства – справедливості, добросовісності й розумності, зокрема, при його укладенні банк не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, позивачка просила визнати недійсним указаний договір споживчого кредиту в частині пунктів: 3.3 щодо річної бази нарахування процентів 360 календарних днів у році; 2.2.5 щодо права банку в односторонньому порядку списувати кошти з будь-яких рахунків позичальника; 2.2.9 щодо накладення на позичальника додаткових грошових зобов’язань; 2.3.14 щодо самостійного вибору банком способу інформування позичальника; 3.2 щодо визначення порядку направлення грошових коштів, сплачених на погашення кредиту; 2.3.1 щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом з 10 січня 2009 року; 2.3.9 щодо права банку доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов’язань; 6.4, 8.4 щодо додаткових штрафних санкцій, оскільки ці умови договору є несправедливими в розумінні частин першої, другої, п’ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати цей договір споживчого кредиту недійсним у цілому та визнати недійсним договір іпотеки, укладений між сторонами на забезпечення виконання зобов’язань за договором споживчого кредиту.   

 

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України  (далі – ЦПК України).

 

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення її позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Згідно із частиною першою статті 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту, за яким банк надав позичальнику 39 тис. доларів США, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти в розмірі та умовах, визначених цим договором.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню договору споживчого кредиту, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. При цьому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивачка не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.         

 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, наданій заявницею для порівняння, касаційний суд дійшов висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що всупереч нормам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав позивачу в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах; ураховуючи додаткові нарахування, процент за користування кредитом збільшився, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту; графік погашення кредиту позичальнику не видавався, що є підставою для визнання спірного кредитного договору, договорів іпотеки та поруки недійсними.     

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

За положеннями статей 626–628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

 

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. 

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

 

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від  8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року немає.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 360³, статтею 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 5 лютого 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                        Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                  Н.П. Лященко

 

                                                                                             Я.М. Романюк

 

                                                                                             Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко

  

                                                                                                   А.Г. Ярема

 

                                                                                                   

 

                                                                                                  

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-1341цс15

 

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до кредитного договору «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. 

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

 

И, что никто из уважаемых адвокатов в КСУ не подаст?

[пароплав]

И, что никто из уважаемых адвокатов в КСУ не подаст?

не подасть на що саме? які підстави?

[КомпаньонЪ]

А что там по поводу монополии... Это Вы имеете виду КП или ЦП...

Я имею ввиду изменения в Конституцию в части правосудия, где представление интересов в судах будут осуществлять исключительно адвокаты по всем видам судопроизводств.

[у.zaporozhskiy]

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

 

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту та договору іпотеки, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Я вообще удивляюсь, как они открыли производство.

[Bolt]

Наверное специально для того, чтобы для кого то выписать правовую позицию... И это печально... Обычно если идёт отказ, то не всегда вообще выписываются правовые позиции... а тут выписали... Наверное, чтоб другим неповадно было...

[пароплав]

Хтось зміг побороти цю незаконну постанову ВСУ?  Є позитивна практика з обгрунтуванням у рішеннях? 

В мене суддя застосувала  цей прекрасний правовий висновок, хоч була нікчемна умова по комісії за обслуговування кр.заборгованості і пеня 1% (договір 11 року).

[Bolt]

Есть какие то новости по борьбе с этой постановой и по её применению судами...

[пароплав]

В 02.09.2016 в 23:02, Bolt сказал:

Есть какие то новости по борьбе с этой постановой и по её применению судами...

1. В нас в Рівному апеляція застосувала цю позицію ВСУ, хоч спірний договір був укладений в грудні 2011, коли  додано до ст. 627, частину другу (де чітко пише що розповсюджується законодавство про споживачі), а в постанові ВСУ правовідносини виникли в 2008 році.

 

2. Сьогодні розглядалася наша справа у ВСУ. Охрімчук "усомнилася" в тому, що  кредит на придбання квартири  - це споживчий кредит (у мене шок). Перенесли справу на наступну середу.

Почав шукати декларацію Охрімчук, виявляється вона має (мала) гроші на рахунку в приватбанку http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/7864c99c46598282c2257b4c0037c014/fbd11036574d1f32c2257da5004de18b/$FILE/Декларація Охрімчук Л.І..pdf , далі замальовано http://unshred.it/static/declarations/chosen_ones/mega_batch/okhrimchuk_liudmyla_ivanivna.pdf . Виникає питання, хто представляв позичальника в справі 6-1341цс15 ? Чому не було заявлено відвід на тій підставі, що є сумніви у неупередженості судді, яка приймає рішення щодо сторони у якої вона тримає свої гроші? Чому вона не заявила самовідвід як добросовісний суддя (приклад добросовісності http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46971209 )

 

[Bolt]

4 часа назад, пароплав сказал:

Виникає питання, хто представляв позичальника в справі 6-1341цс15 ? Чому не було заявлено відвід на тій підставі, що є сумніви у неупередженості судді, яка приймає рішення щодо сторони у якої вона тримає свої гроші? Чому вона не заявила самовідвід як добросовісний суддя

Я так понимаю, что вопросы риторические...))

[АНДРЕ]

У змісті Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»,(надалі Постанова Пленуму ВССУ №5), судам роз’яснено зокрема:

В п.1: Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII "Про заставу"; від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року № 1023-XII"Про захист прав споживачів"; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"; від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України".

В пункті 16 цієї Постанови зазначено: При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Разом з тим, Верховний Суд України, у правових висновках, висловлених при розгляді справи № 6-2712цс15 від 27.01.2016 року, у справі щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки)зокрема зазначив, :№ 6-2630цс15 від 03.02.2016 року, та у справі за № 6-29цс16 від 13.04.2016 року, про вирішення третейським судом спору

         Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

          Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

           Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року  № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.  

           За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.,

          Аналіз зазначених норм матеріального права надає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

          Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

        Незалежно від предмета й підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

         А отже, виходячи з вище наведеної правової позицї ВСУ слідує, що права споживача за договором про надання споживчого кредиту, підлягають захисту на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», норми якого, застосовуються при вирішенні спорів як під час укладення, так і виконання цього договору.