Решения 3-ох инстанций об отказе Государственному Укрэксимбанку в признании неправомерными действий исполнительного комитета Винницкого горсовета об


Recommended Posts

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53161563

 

Державний герб України

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року                                                   м. Київ                    К/800/14794/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Виконавчого комітету Вінницької міської ради  про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року,    

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2107 від 26 вересня 2013 року в частині відмови Староміському відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції у наданні дозволу на реалізацію в примусовому порядку квартири АДРЕСА_1, право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати виконавчий комітет Вінницької міської ради повторно розглянути по суті звернення державного виконавця Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Заплетнюка Б.І., викладене в листі від 25 лютого 2013 року за вих. № 3624/10-33.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року залишено без змін постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2014 року.

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Вінниці не погодилось з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2014 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року і звернулось до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових  рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

26 лютого 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 7407с7, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 29 700, 00 доларів США з терміном повернення до 18 лютого 2017 року.

27 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_6 з метою забезпечення виконання позичальником умов, прийнятих на себе вищевказаних зобов'язань, укладено договір іпотеки № 7407217, відповідно до якого в іпотеку банку була надана квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 14 жовтня 2010 року мирову угоду між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано укладеною, відповідно до якої у разі порушення строків погашення кредиту, вказаних у графіках погашення кредиту більш як на 40 днів банк має право звернутись до органів державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження про стягнення боргу шляхом реалізації предмета іпотеки згідно іпотечного договору № 7407717 від 27 лютого 2007 року, а саме: трьохкімнатної квартири житловою площею 37, 3 кв. м., загальною площею 62, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

24 листопада 2011 року Староміський районний суд Вінницької області видав виконавчий лист у цивільній справі № 2-79/10 за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У вищевказаному виконавчому листі зазначається, що у зв'язку з невиконанням умов мирової угоди: звернути стягнення на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» на предмет іпотеки, а саме:

- трьохкімнатної квартири житловою площею 37, 3 кв. м., загальною площею 62, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за зобов'язання повернення кредиту;

- виселення усіх мешканців з квартири та скасування реєстрації усіх осіб, які зареєстровані та будуть зареєстровані та проживають у цій квартирі.

З листа старшого державного виконавця Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Заплетнюка Б.І. від 25 лютого 2013 року № 3624/10-33, адресованого Вінницькому міському голові, вбачається, що у Староміському ВДВС ВМУЮ на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 2-79/10 від 24 листопада 2011 року та під час проведення виконавчих дій у боржника виявлено квартиру в АДРЕСА_1, в якій зареєстровані неповнолітні діти, а саме: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Державним виконавцем було здійснено опис і арешт зазначеної вище трьохкімнатної квартири.

Однак, керуючись Інструкцією з організації примусового виконання рішення від 17 квітня 2012 року, державний виконавець просив надати дозвіл на реалізацію трьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 26 вересня 2013 року № 2107 Староміському відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції було відмовлено у наданні дозволу на реалізацію в примусовому порядку квартири АДРЕСА_1, право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Підставою для винесення оскаржуваного рішення стало те, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 17 вересня 2013 року ОСОБА_6, батько малолітньої дитини ОСОБА_4, повідомив комісії про відсутність в їхньої сім'ї іншого житла, окрім квартири АДРЕСА_1.

Позивач вважає наведене рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №2107 від 26 вересня 2013 року в частині відмови Староміському відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції у наданні дозволу на реалізацію в примусовому порядку квартири АДРЕСА_1, звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності винесення оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, з посиланням на те, що виконавчий комітет Вінницької міської ради керувався чинними нормативно-правовими актами виключно в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, з метою недопущення втрати права дитини на користування житлом, яке гарантоване їй законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини 8 статті 54 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, положення зазначеної статті Закону України "Про іпотеку" передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м. м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.89 N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 N 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, та встановлених по справі обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки при винесенні рішення виконавчий комітет Вінницької міської ради керувався чинними нормативно-правовими актами виключно в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, з метою недопущення втрати права дитини на користування житлом, яке гарантоване їй законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 січня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                  О.Ф. Ситников

                                                            В.В. Малинін

                                                            В.В. Швець
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...