Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Дельта банку по кредиту Укрсиббанка получившему право собственности на дом в выселении


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

3 лютого 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Гуменюка В.І., 

суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

 

за участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року,

 

встановила:

 

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 21 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір зі змінами, внесеними додатковими угодами від 22 березня 2007 року НОМЕР_1, 29 грудня 2008 року НОМЕР_2, 20 березня 2009 року НОМЕР_3 та двома угодами від 30 січня 2009 року НОМЕР_4, НОМЕР_5, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 21 листопада 2021 року. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1. 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі й за кредитним договором від 21 листопада 2006 року з подальшими змінами до нього. 1 червня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Про консалтинг» (далі – ТОВ «Про консалтинг») укладено договір доручення, за умовами якого товариство за дорученням банку прийняло на себе зобов’язання за винагороду здійснювати від імені банку допустимі законодавством України та цим договором юридичні та/або фактичні дії, спрямовані на повернення простроченої або загальної заборгованості боржників за кредитними договорами. 

 

Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 216 тис. 799 доларів США 97 центів, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) становила 1 млн 732 тис. 882 грн 16 коп., а також на право банку на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Дельта Банк» просило: звернути стягнення на предмет іпотеки ‒ будинок АДРЕСА_1 шляхом передачі і визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк», припинення права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на цей будинок та виселення їх з будинку разом з усіма мешканцями, які в ньому проживають; витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 правовстановлюючі документи на будинок. 

 

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2014 року позов задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 листопада 2006 року з подальшими змінами до нього, в розмірі 1 млн 732 тис. 882 грн 16 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки – будинок АДРЕСА_1 шляхом передачі права власності на цей будинок ПАТ «Дельта Банк»; визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказаний будинок; припинено право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на зазначений будинок, в тому числі право володіння, користування та розпорядження нерухомим майном; виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з вказаного будинку; вирішено питання розподілу судових витрат; у решті позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

 

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2014 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2014 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк». 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2014 року скасовано, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2014 року залишено без змін.

 

22 липня 2015 року до Верховного Суду України звернулися ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

 

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявники надали ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року, 22 квітня, 22 травня, 2 червня та 8 липня 2015 року. 

 

У своїй заяві ОСОБА_1 і ОСОБА_3 просять скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2014 року. 

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

За змістом частини першої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що 21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір зі змінами, внесеними додатковими угодами від 22 березня 2007 року НОМЕР_1, 29 грудня 2008 року НОМЕР_2, 20 березня 2009 року НОМЕР_3 та двома угодами від 30 січня 2009 року НОМЕР_4, НОМЕР_5, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних та кінцевим терміном повернення до 21 листопада 2021 року. 

 

З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого останні передали в іпотеку будинок АДРЕСА_1, що належить їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 лютого 2004 року. 

 

ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість з погашення кредиту, яка станом на 28 січня 2014 року складала 1 млн 732 тис. 882 грн 16 коп. 

 

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» придбало права вимоги за кредитами, в тому числі й за кредитним договором від 21 листопада 2006 року з подальшими змінами до нього.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що згідно із частиною другою статті 39 та частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку», а також статтею 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. 

 

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначають, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставою позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року, 22 квітня, 22 травня, 2 червня та 8 липня 2015 року зазначено, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 109 ЖК УРСР, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення відсутні. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

 

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. 

 

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».

 

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

 

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення. 

 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

 

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і положення статті 109 ЖК УРСР.

 

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

 

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

 

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР). 

 

У справі, яка переглядається, будинок, що є предметом договору іпотеки, придбано ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не за рахунок отриманого кредиту (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 лютого 2004 року), тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

 

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18 вересня 2014 року скасовано судом касаційної інстанції, тому не підлягає скасуванню Верховним Судом України. 

 

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення судів першої та касаційної інстанції в частині виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з будинку підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові на підставі статті 109 ЖК УРСР та статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».

 

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року та рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2014 року в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 з будинку НОМЕР_1 АДРЕСА_1 скасувати.

 

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 з будинку НОМЕР_1 АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-1449цс15

 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

 

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

 

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР). 

 

Суддя

Верховного Суду України В.І. Гуменюк

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8DB4535E4B58106BC2257F56003952CC

 
Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А само решение о: Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2014 року позов задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 листопада 2006 року з подальшими змінами до нього, в розмірі 1 млн 732 тис. 882 грн 16 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки – будинок АДРЕСА_1 шляхом передачі права власності на цей будинок ПАТ «Дельта Банк»; визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказаний будинок; припинено право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на зазначений будинок, в тому числі право володіння, користування та розпорядження нерухомим майном; виселено ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з вказаного будинку; вирішено питання розподілу судових витрат; у решті позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

 

Законно?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

"Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло.". Що за інше постійне житло?  В рішені пропишуть адресу іншого житла яке є у власності позичальника?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

"Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло.". Що за інше постійне житло?  В рішені пропишуть адресу іншого житла яке є у власності позичальника?

Это говорит о том, что выселение человека без предоставления иного жилья невозможно.

Пока не понятно.

Через 2 года (возможно быстрее, но врядли) появиться постановление ВСУ, которое разъяснит, что такое иное жилье.

Если у Вас, как заемщика есть другое жилье, то вполне возможно в решении могут указать его адрес.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Это говорит о том, что выселение человека без предоставления иного жилья невозможно.

Пока не понятно.

Через 2 года (возможно быстрее, но врядли) появиться постановление ВСУ, которое разъяснит, что такое иное жилье.

Если у Вас, как заемщика есть другое жилье, то вполне возможно в решении могут указать его адрес.

Питання відкрите, т.я. закон не визначає, що це за житло. Можливо, це гуртожиток чи комуналка, але ж постійне житло має бути... а останні такими не являються

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

...відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Думаю, поки суди будуть відмовляти у виселенні (де ж набереш стільки житла)), або поки ВСУ не сформує нову правову позицію, що наразі явище дуже часте. 

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР) - навіщо це зазначати, якщо - ...відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Питання відкрите, т.я. закон не визначає, що це за житло. Можливо, це гуртожиток чи комуналка, але ж постійне житло має бути... а останні такими не являються

Для перестраховки другое жилье, которое может быть у выселяемых, лучше переоформить на доверенных лиц.

Думаю, что форумчане давно это сделали и поняли.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 3 weeks later...

Якщо у позичальнка є інше житло і дані про нього містяться в матеріалах справи. чи може суд прописати адресу іншого майна позичалика в рішені та виселити з житла що в іпотеці?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...