Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Универсалбанку в выселеннии из квартиры на которую банк получил право собственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 березня 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про виселення за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі – ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 листопада 2010 року Подільський районний суд 

 

м. Києва ухвалив рішення про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Вебстиль» (далі – ТОВ «Вебстиль»), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 98 тис. 443 долари США 41 цент. Зазначене судове рішення не було виконано й у ході виконавчого провадження було арештовано та реалізовано АДРЕСА_1, яку ОСОБА_1 передав банку в іпотеку згідно з договором від 19 червня 2008 року. 

 

Позивач просив виселити відповідача із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення.

 

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, позов задоволено, постановлено виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанови Верховного Суду України від 21 березня (№ 6-1484цс15) та 25 листопада (№ 6-1061цс15) 2015 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

 

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що згідно з договором дарування від 19 листопада 2004 року ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

 

19 червня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» і ТОВ «Вебстиль» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав товариству кошти в розмірі 104 тис. доларів США зі сплатою 14,95 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 1 червня 2010 року.

 

Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

 

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року постановлено стягнути солідарно з ТОВ «Вебстиль», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 98 тис. 443 долари США 41 цент.

 

Зазначене рішення в добровільному порядку не виконувалось. У ході виконавчого провадження спірну квартиру було арештовано та реалізовано на прилюдних торгах, право власності на спірну квартиру набуло ПАТ «Універсал Банк».

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що банк є власником спірної квартири, проживання відповідача в квартирі порушує право позивача на користування та розпорядження своєю власністю.

 

Проте в наданих для порівняння постановах Верховний Суд України керувався тим, що при розгляді справ про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки надається інше постійне житло у випадку, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. 

 

Наведене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК УРСР.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

 

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

 

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. 

 

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

 

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

 

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що при ухваленні судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

 

Суди встановили, що ПАТ «Універсал Банк» було передано в іпотеку квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру набуто самим іпотекодержателем внаслідок реалізації квартири з прилюдних торгів, а тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

 

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статті 40 Закону України «Про іпотеку».

 

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку».

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2015 року скасувати.

 

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення відмовити.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2C43FD049B724C67C2257F720040F234

[ANTIRAID]

ВСУ пресек ноу-хау банков по выселению из ипотечного жилья через признания за кредитором права собственности на жилье и выселение под видом защиты своей собственности.

 

В очередной раз было указано на невозможность выселения из жилья приобретенного не за кредитные средства без предоставление другого жилья.

 

Непосредственно в решении ВСУ указал:

 

Суди встановили, що ПАТ «Універсал Банк» було передано в іпотеку квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру набуто самим іпотекодержателем внаслідок реалізації квартири з прилюдних торгів, а тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

[logoped]

 

ВСУ пресек ноу-хау банков по выселению из ипотечного жилья через признания  за кредитором права собственности на жилье и выселение под видом защиты своей собственности.

 

В очередной раз было указано на невозможность выселения из жилья приобретенного не за кредитные средства без предоставление другого жилья.

 

Непосредственно в решении ВСУ указал:

 

Суди встановили, що ПАТ «Універсал Банк» було передано в іпотеку квартиру, яка не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, право власності на цю квартиру набуто самим іпотекодержателем внаслідок реалізації квартири з прилюдних торгів, а тому висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців із цієї квартири без надання їм іншого постійного житла є помилковим.

 

Еще бы пресечь ноу-хау банков по выселению из ипотечного жилья через продажу третьему лицу по застереженню в Дог ипотеки и последующим обращением этого лица как нового собственника о выселении.  Сейчас такое в работе...