Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности зачета встречных однородных требований по уступке средств на расчетном счете

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Колесника П.І., 

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Шицького І.Б.,

за участю представників:

прокуратури України –

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб –

публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” –

приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” –

приватного виробничого підприємства “Сіріус” – 

Маковецького Валерія Семеновича – Гнатюка М.М.,

Цуканової С.Г.,

Коновала Р.О.,

Кобець І.В.,

Макидона М.М., 

Волянської О.Ю.,

Беляневич О.А.,

Атаманової Ю.Є.,

Дворського М.В.,

Ляшка М.О., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” (далі – ПАТ “Дельта Банк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г за позовом приватного виробничого підприємтва “Сіріус” (далі – ПрВП “Сіріус”), приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” (далі – ПрАТ “Сіріус-Буд”) до ПАТ “Дельта Банк”, треті особи: ОСОБА_1, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання зобов’язань припиненими,

встановила:

ПАТ “Дельта Банк” у заяві від 12 лютого 2016 року порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), та просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року, рішення господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

 

У заяві про перегляд постанови ПАТ “Дельта Банк” посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ “Дельта Банк” надано копії постанов Вищого господарського суду України від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є припинення правовідносин, які виникли між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” на підставі кредитного договору від 14 грудня 2010 року № К-2004187 (далі – Кредитний договір), договору кредитної лінії від 14 грудня 2010 року № ВКЛ-2004187-1 (далі – Договір кредитної лінії), а також на підставі договорів іпотеки та поруки, укладених між ПАТ “Дельта Банк”, ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” у забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ “Дельта Банк” заперечує погашення кредитної заборгованості ПрВП “Сіріус”, проведене відповідно до його заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок відступлених права вимоги за договором, укладеним 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1.

 

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року позов задоволено. Визнано припиненими правовідносини за Кредитним договором і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненими правовідносини за Договором кредитної лінії і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненою іпотеку комплексу згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-1, укладеним 14 грудня 2010 року між ПрВП “Сіріус” і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою іпотеку нежилого будинку, згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-2, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою поруку ПрАТ “Сіріус-Буд” за договором поруки № П-2004187-1, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання.

 

Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року.

 

Обґрунтовуючи оскаржувану постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією зі сторін у зобов’язанні, було здійснено в силу положень статті 601 ЦК України та не пов’язано з прийняттям такого зарахування іншою стороною, а випадки, коли таке зарахування не допускається, передбачено положенням статті 602 ЦК України. При цьому, як зазначає Вищий господарський суд України, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому заяву слід вважати зробленою, а зобов’язання – припиненими внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог у момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов’язанні.

 

Крім того, Вищий господарський суд України відхилив посилання ПАТ “Дельта Банк” на існування заборони на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов’язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, тимчасову адміністрацію у ПАТ “Дельта Банк” було запроваджено 03 березня 2015 року відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “Дельта Банк”, а ПрВП “Сіріус” звернулося з вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог 26 лютого 2015 року, що, на думку суду касаційної інстанції, свідчить про відсутність будь-яких обмежень на час звернення з такою вимогою.

 

У постановах від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування норм чинного законодавства України при розгляді аналогічного спору.

 

Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

 

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 грудня 2010 року між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” укладено Кредитний договір, за умовами якого ПрВП “Сіріус” надано кредит в сумі 240 000 000,00 грн, і договір Кредитної лінії, за умовами якого надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами з максимальним лімітом заборгованості 15 000 000,00 грн. У забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань позичальника 14 грудня 2010 року між ним і ПАТ “Дельта Банк” укладено іпотечний договір № К-20044187S-1, за яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – комплекс загальною площею 8 940,6 кв. м, розташований за адресою: Черкаська обл., Звенигородський район, с. Водяники, вул. Богдана Хмельницького (Леніна), 2А; іпотечний договір № К-2004187/S-2, укладений між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – нежилий будинок загальною площею 16 175,3 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21А; а також договір поруки № П-2004187-1, укладений між ПАТ “Дельта Банк” і закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”).

 

Станом на 25 лютого 2015 року сума заборгованості ПрВП “Сіріус” за договором кредитної лінії № ВКЛ-2004187-1 становила 58 628 816,86 грн, а за кредитним договором № К-2004187 – 419 855 471,08 грн, що підтверджується довідкою ПАТ “Дельта Банк” від 25 лютого 2015 року № 2/01-17/2347.

 

25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договорами банківського рахунка № 9 та № 10, укладеними 11 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ “Дельта Банк”. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 відступив ПрВП “Сіріус” право вимоги частини коштів на рахунках, відкритих у ПАТ “Дельта Банк”.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 лютого 2015 року ПрВП “Сіріус” звернулося до ПАТ “Дельта Банк” із повідомленням про відступлення права вимоги та із заявою про перерахування грошових коштів із рахунків ОСОБА_1 у межах суми відступлення права вимоги в рахунок погашення заборгованості ПрВП “Сіріус” за кредитними договорами. Проте ПАТ “Дельта Банк” на таке звернення не відреагувало.

 

Частиною першою статті 601 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

 

Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора.

 

Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

 

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

 

Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов’язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму.

 

Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги від 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 не призвело до виникнення грошового зобов’язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку.

 

За умовами договорів банківського рахунка від 11 грудня 2012 року № 9 та № 10 банк відкрив на користь фізичної особи ОСОБА_1 поточні рахунки в національній та іноземній валюті.

 

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі – Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

 

Виходячи із викладеного, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено.

 

Отже, банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів та видачу готівки.

 

Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України зазначені положення законодавства не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі частини першої статті 601 ЦК України.

 

Беручи до уваги наведені обставини, можна дійти висновку, що заява ПАТ “Дельта Банк” підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року слід скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” відмовити.

 

Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивачів.

 

Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” задовольнити.

 

Постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі № 910/8058/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові приватного виробничого підприємтва “Сіріус” і приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” відмовити.

Стягнути з приватного виробничого підприємства “Сіріус” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом.

Стягнути з приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий П.І. Колесник

Судді: В.П. Барбара

І.С. Берднік

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький

Постанова від 6 квітня 2016 року № 3-174гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6083F19AB90E1EC2C2257F990048CC94

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что зачет встречных однородных требований по переуступленным средствам физическим лицом находящимся на его счету с кредитом возможен только в случае самостоятельного направления таким физическим лицом средств на погашение кредита юридического или физического лица.

 

Таким образом возможно провести зачет встречных однородных требований, если это произошло до введения временной администрации.