Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора финансового лизинга в связи с недобросовестностью и несправедливыми условиями договора и привязкой к валюте

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
11 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М., 
Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :
 
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі – ТОВ «ЛК «Еталон») про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу.

Позивач зазначав, що 27 жовтня 2014 року між ним (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов’язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (трактор марки ДТЗ вартістю 74 тис. 800 грн), а лізингоодержувач – прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору. 

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач здійснив платіж у розмірі 37 тис. 480 грн на рахунки ТОВ «ЛК «Еталон», а 7 листопада 2014 року – оплату комісії в розмірі 8 тис. грн, проте предмет лізингу йому передано не було, що спричинило порушення його прав та законних інтересів як споживача. 

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача, на підставі статей 15, 16, 203, 215, 216, 524, 533, 632, 762, 808 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII), Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі – Закон № 723/97-ВР), позивач просив визнати зазначений договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача 45 тис. 480 грн сплачених ним коштів.

Косівський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 10 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: визнав недійсним зазначений договір фінансового лізингу та стягнув з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_1 45 тис. 480 грн.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року ТОВ «ЛК «Еталон» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ТОВ «ЛК «Еталон» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня та 11 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2015 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ЛК «Еталон» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
 
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов’язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (трактор марки ДТЗ вартістю 74 тис. 800 грн), а лізингоодержувач – прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору. 

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач здійснив платіж у розмірі 37 тис. 480 грн на рахунки ТОВ «ЛК «Еталон», а 7 листопада 2014 року – оплату комісії в розмірі 8 тис. грн, проте предмет лізингу йому передано не було, що спричинило порушення його прав та законних інтересів як споживача. 

Суди встановили, що положення спірного договору, зокрема пункти 5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.15, свідчать про несправедливість умов, указаних у Законі № 1023-XII, а виконання зобов’язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, оскільки в пунктах 8.14, 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 цього договору передбачена сплата штрафу лізингоодержувачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що договір фінансового лізингу, укладений між ТОВ «ЛК «Еталон» та позивачем, має умови, які вказують на несправедливість відносно споживача, тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 15, 16, 203, 215, 216, 524, 533, 632, 762, 808 ЦК України та Закону № 1023-XII.
 
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня та 11 листопада 2015 року, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що договори фінансового лізингу укладено між ТОВ «ЛК «Еталон» та фізичними особами добровільно, в належній формі, з погодженням усіх істотних умов, у тому числі щодо прав та відповідальності сторін; суди попередніх інстанцій не вказали, у чому саме полягає порушення принципу добросовісності сторін спірних договорів та яким чином умови цих договорів завдають шкоди позивачам; лізингоодержувачі були ознайомлені з усіма умовами цих договорів та погодилися з ними, тому правових підстав для визнання цих правочинів недійсними немає. 

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів договору фінансового лізингу, укладеного між ТОВ «ЛК «Еталон» та фізичною особою, зазначивши, що суди правильно керувались положеннями статті 806 ЦК України та Закону № 723/97-ВР, який є спеціальним у спірних правовідносинах.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону № 1023-XII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
 
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

У справі, яка переглядається, положеннями спірного договору передбачено, що лізингодавець зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.1 договору).

У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору).

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору).

Коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів – комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу (пункт 8.8 договору).

За змістом пунктів 8.3, 8.8, 8.13 договору розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачено.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Зокрема, у пункті 8.3 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (пункт 8.4 договору).

Крім того, у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються (пункт 8.15 договору).

Згідно з пунктом 8.14 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

За змістом частини п’ятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. 

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
 
З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв’язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону № 1023-XII.
 
Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року немає.
 
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :
 
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко 
А.Г. Ярема 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-65цс16

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, зокрема умови договору, якими встановлено, що: у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу; у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються; дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

Отже, висновок судів про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1B52CE5BA04E9009C2257FB9003B8F06

[ANTIRAID]

Очередное постановление ВСУ о недействительности договора финансового лизинга в связи с нарушением им добросовестности и несправедливыми условиями договора, в частности привязкой оплаты к курсу валюты.

Теперь на аналогичных основаниях возможно признать недействительными и договора с Порше мобилити.

Еще одно решение можно прочитать здесь: