0720

Постановление ВСУ по пересмотру о подсудности споров с ФГВФЛ проистекающих и гражданско-правовых отношений в судах гражданской юрисдикции

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?   2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь для участия в этом опросе.

14 сообщений в этой теме

 

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року,
 
в с т а н о в и л а:
 
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 3 липня 2014 року він видав публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Актив-банк» (далі – ПАТ «КБ «Актив-банк») письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі – ПАТ «КБ «Хрещатик») (НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 

4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_1–3 від 4 липня 2014 року). 

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з Фонду: суму коштів, що надійшли на його рахунок під час здійснення тимчасової адміністрації, у розмірі 1 тис. 200 доларів США; упущену вигоду в розмірі 10,5 % річних з 9 вересня 2014 року на суму невиконаних розпоряджень про здійснення перерахувань грошових коштів відповідно до наданого розрахунку; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; суму грошових коштів, яку позивач перерахував на свій рахунок з іншого банку, а саме: у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_ 1 від 3 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_2 від 4 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 100 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_3 від 4 липня 2014 року, а всього 3 тис. 500 доларів США.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 17 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. 

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року скасував; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди закрив.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення в частині закриття провадження у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 15 цього Кодексу, статей 17, 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). 

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 14 вересня 2016 року та постанов Верховного Суду України від 18 червня 2013 року, 7 жовтня 2015 року, 16 лютого та 9 листопада 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суд установив, що 3 липня 2014 року ОСОБА_1 видав ПАТ КБ «Актив-банк» письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжне доручення НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 

4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_ 1–3 від 4 липня 2014 року). 

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-Банк» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у цій справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку; Фонд є особою публічного права. При цьому суд вважав, що оскільки спір виник з приводу стягнення коштів з Фонду, тобто зі звернення до суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, то він підлягає розгляду за правилами КАС України. 

Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року зазначено, що спір за позовом банку в особі уповноваженої особи Фонду щодо стягнення з фізичної особи – боржника заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб’єктом господарювання та фізичною особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року зауважено, що оскільки спір у справі виник з правовідносин між фізичною особою – вкладником та банком і Фондом щодо стягнення сум за поточним вкладом на підставі цивільно-правової угоди, а в силу вимог закону саме на Фонд покладено обов’язок відшкодувати ці кошти від імені сторони договору (банку), не здійснюючи при цьому владних повноважень, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 

- у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2013 року зазначено, що у спорі між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівської області та Чернігівським обласним військовим комісаріатом щодо визнання протиправною бездіяльності та відшкодування суми зайво сплаченої пенсії відповідач не виконував функцій суб’єкта владних повноважень, а виступав організацією, установою, яка мала надати документи, необхідні для перерахунку пенсії органами, що призначають пенсії, отже, спір не належить до компетенції адміністративних судів; 

- у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року та 16 лютого 2016 року висловлено правовий висновок про те, що спір, який виник між фізичною особою та Фондом із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди (зокрема, кредитного або депозитного договору), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 

- у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року зазначено, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 15 ЦПК України, статей 17, 21 КАС України. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закон установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. 

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року, 16 лютого та 9 листопада 2016 року.

Саме такий висновок міститься і в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 14 вересня 2016 року, наданих заявником для порівняння. 

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково вважав, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, які виникли із цивільних відносин, належать до юрисдикції адміністративних, а не цивільних судів, та закрив провадження у справі, неправильно застосувавши норми статті 15 ЦПК України, статей 17, 21 КАС України, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2735цс16

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. 

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-2735цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FF9629CF0AB77796C225809200398E73

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

этим постановлением ВСУ в очередной раз (после № 6-1521цс15 от 07.10.2015, № 6-2309цс16 от 09.11.2016) указал, что споры клиентов неплатежеспособного банка (вкладчиков, заемщиков) с Фондом гарантирования, возникшие из гражданско-правовых соглашений — подлежат рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства

таким образом, к правовым заключениям ВСУ о гражданско-правовом характере правоотношений клиентов неплатежеспособных банков с Фондом гарантирования — добавилось ещё одно: № 6-2735цс16 от 14.12.2016

стоит заметить, что это правовое заключение Судебной палаты в гражданских делах ВСУ полностью согласуется с правовыми заключениями Судебной палаты в административных делах ВСУ по подобным спорам (№ 21-204а13 от 18.06.2013, № 21-4846а15 от 16.02.2016, № 21-286а16 от 15.06.2016) 

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

некоторые замечания к этому постановлению  № 6-2735цс16 от 14.12.2016

1. В мотивировочной части судом допущены описки в части указания дат постановлений ВСУ, приведенных заявителем как пример неодинакового применения.

2. В этом кейсе есть ещё одна хитрая юридическая задачка на процессуальную диспозитивность. Обратите внимание, заявитель просил вернуть дело в первую инстанцию на новое рассмотрение, исходил при этом из того, что решение первой инстанции уже отменено апелляционным судом, и определение апелляционного суда в этой части — заявителем не обжалуется.

   То есть ВСУ здесь немножко перепрыгнул диспозицию, и отменил определение апелляционного суда полностью, — а не в части, как просил заявитель.

   Интересно мнение процессуалистов, правильно ли поступил ВСУ в этой части? Должен ли был ВСУ выходить за диспозитивные рамки заявления о пересмотре?

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 23.12.2016 в 21:03, 0720 сказал:

некоторые замечания к этому постановлению  № 6-2735цс16 от 14.12.2016

1. В мотивировочной части судом допущены описки в части указания дат постановлений ВСУ, приведенных заявителем как пример неодинакового применения.

2. В этом кейсе есть ещё одна хитрая юридическая задачка на процессуальную диспозитивность. Обратите внимание, заявитель просил вернуть дело в первую инстанцию на новое рассмотрение, исходил при этом из того, что решение первой инстанции уже отменено апелляционным судом, и определение апелляционного суда в этой части — заявителем не обжалуется.

   То есть ВСУ здесь немножко перепрыгнул диспозицию, и отменил определение апелляционного суда полностью, — а не в части, как просил заявитель.

   Интересно мнение процессуалистов, правильно ли поступил ВСУ в этой части? Должен ли был ВСУ выходить за диспозитивные рамки заявления о пересмотре?

ВСУ поступил правильно, это его право и он может выйти за пределы заявления, что он и делает постоянно.

И поздравляю с победой ;)

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВСУ надеюсь поставил теперь точку в спорах с ФГВФЛ и указал, что подсудность дел по спорам с Фондом проистекающим из гражданско-правовых отношений подведомственна исключительно гражданской юрисдикции. Таким образом, если речь идет о взыскании средств с Фонда, то спор подведомствен гражданской или хозяйственной юрисдикции. Если же речь идет о признании неправомерными действий и обязательстве совершить действия, то спор подведомствен административной юрисдикции. 

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 hours ago, ANTIRAID said:

ВСУ надеюсь поставил теперь точку в спорах с ФГВФЛ и указал, что подсудность дел по спорам с Фондом проистекающим из гражданско-правовых отношений подведомственна исключительно гражданской юрисдикции. Таким образом, если речь идет о взыскании средств с Фонда, то спор подведомствен гражданской или хозяйственной юрисдикции. Если же речь идет о признании неправомерными действий и обязательстве совершить действия, то спор подведомствен административной юрисдикции. 

Не могу согласиться.

Я думаю что теперь и споры о признании неправомерными действий и обязательстве совершить действия тоже подсудны гражданской юрисдикции —  поскольку всё равно возникают из гражданско-правовых соглашений.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, 0720 сказал:

Не могу согласиться.

Я думаю что теперь и споры о признании неправомерными действий и обязательстве совершить действия тоже подсудны гражданской юрисдикции —  поскольку всё равно возникают из гражданско-правовых соглашений.

Тут дело будет немного в другом. Здесь как раз оспаривается не действия банка или действительность депозитного договора, а бездействие ликвидатора Фонда. Хотя как по мне, так лучше бы были гражданские. Тогда бы уже давно порвали Фонд.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, ANTIRAID said:

Тут дело будет немного в другом. Здесь как раз оспаривается не действия банка или действительность депозитного договора, а бездействие ликвидатора Фонда. Хотя как по мне, так лучше бы были гражданские. Тогда бы уже давно порвали Фонд.

так ведь нету никакого ликвидатора банка, кроме самого Фонда. 

временным администратором и ликвидатором банка — является Фонд

с момента введения временной администрации банк утрачивает деликтоспособность, и с этого момента ответственность за все действия банка — несёт только и именно Фонд

поэтому, действительно, Фонд не является полным правопреемником неплатёжеспособного банка и не отвечает по его договорным обязательствам, возникшим до введения временной администрации — но Фонд отвечает по всем обязательствам банка, возникшим с момента введения временной администрации, а главное, Фонд отвечает по своим собственным обязательствам, в том числе и по обязательствам о гарантированной выплате вкладов

все эти обязательства (и обязательства банка до ВА, и обязательства банка после ВА, и обязательства Фонда в связи с вводом ВА) — возникли из гражданско-правовых соглашений (договоров вклада, договоров счёта) и споры по ним подлежат рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, как собственно и указал ВСУ в постановах № 6-1521цс15, № 6-2309цс16, и вот теперь ещё № 6-2735цс16

в этом контексте, в контексте юрисдикционной подсудности — не усматривается никаких отличий между исковыми требованиями о взыскании гарантированного возмещения с Фонда, и исковыми требованиями о принуждении Фонда к совершению определенных действий, это всего лишь разные способы защиты и восстановления нарушенных Фондом прав вкладчиков, и могут применяться на выбор истца, в том числе одновременно, в одном и том же иске

но на мой взгляд, более правильным выбором способа защиты нарушенного права является всё же взыскание вклада с Фонда, поскольку вкладчик не обязан разбираться во внутренних регламентах Фонда, распределении функций между работниками и структурами Фонда и в прочей связанной с этим правовой казуистике — закон гарантирует вкладчику именно выплату вклада Фондом (в пределах гарантированной суммы), а не включение его в какие-то там невнятные реестры какими-то там невнятными уполномоченными лицами (которые вообще не имеют самостоятельной правосубъектности и которые не могут быть надлежащими ответчиками ни в административном, ни в гражданском споре)

кроме того, иск о взыскании позволяет взыскать не только саму сумму вклада (изрядно похудевшую от инфляции за время судебного разбирательства), но также и суммы, предусмотренные ч.2 ст.625 ЦК, а также возмещение ущерба, нанесенного действиями (бездействием) Фонда, в том числе и морального

важно подчеркнуть, что гарантийное обязательство по выплате вклада — это обязательство Фонда, а не банка, хоть оно и возникло из договора клиента с банком, а не с Фондом, поскольку во всех банковских договорах вклада и договорах счета Фонд всегда участвует как гарант вклада в пределах гарантированной суммы

отличие такой (законной) гарантии от гарантии договорной только в её источнике, — законная возникает из закона (в данном случае ст.ст. 26-28 ЗУ о СГВ), а договорная из договора, в остальном же гарантийные правоотношения регулируются одинаково (ст.ст. 560-569 ЦК)

таким образом, установленная законом обязанность Фонда выплатить вкладчику его вклад — это обязательство в понимании ст.ст. 11, 509, 560-569 ЦК, возникшее из договора вклада (счета) и норм ЗУ о СГВ, — а значит и нарушение Фондом этого обязательства в силу ст.ст. 22, 611 ЦК порождает новое обязательство (уже деликтное) о возмещении нанесенного правонарушением ущерба

все такие правоотношения являются частно-правовыми, чисто гражданскими по своей сути, — и поэтому должны рассматриваться по правилам ЦПК

поэтому Фонд давно уже надо рвать, — и рвать именно в гражданке, а не в админке, где его внаглую хамски отмазывают на всех уровнях, вплоть до ВАСУ

прошу комментариев

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У нас следующая ситуация.

Физик подал иск в хоз. суд с требованием обязать Уполномоченное лицо Фонда и сам Фонд включить его в реестр  вкладчиков для возмещения вкладов за счет Фонда. Хоз.суд отфутболил, отправил в общий суд,  Общий суд тоже отфутболил и отправил в админ.суд. Сейчас думаем, что делать дальше: обжаловать определение общего суда, подавать иск в админ.суд или сформулировать требования по-другому (не обязать выполнить действия, а сразу взыскать с Фонда) и подать снова в общий суд... Этот ВСУ со своими правовыми позициями просто сводит с ума.

Прошу поделиться своими соображениями по данной ситуации.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

У кого-то уже есть позитивная практика по взысканию средств именно с Фонда?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

обжалуйте определение общего гражданского суда, ссылайтесь на постановы ВСУ 6-1521цс15, 6-2309цс16, 6-2735цс16
просите в случае отказа в удовлетворении жалобы указать мотивы отступления от позиций ВСУ

важно что спор возник из гражданского договора (договора вклада, договора счета) и потому является частно-правовым (гарантирование тоже гражданские правоотношения, см. ст.ст. 560-569 ЦК),

а вот формулировка исковых требований не очень-то и важна, можно заявить и принуждение к внесени в реестры, и взыскание тоже, всё сразу и одновременно, это не взаимоисключающие требования

в админке делать нечего, там вкладчиков кидают тока фпуть

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 hours ago, 0720 said:

обжалуйте определение общего гражданского суда, ссылайтесь на постановы ВСУ 6-1521цс15, 6-2309цс16, 6-2735цс16
просите в случае отказа в удовлетворении жалобы указать мотивы отступления от позиций ВСУ

важно что спор возник из гражданского договора (договора вклада, договора счета) и потому является частно-правовым (гарантирование тоже гражданские правоотношения, см. ст.ст. 560-569 ЦК),

а вот формулировка исковых требований не очень-то и важна, можно заявить и принуждение к внесени в реестры, и взыскание тоже, всё сразу и одновременно, это не взаимоисключающие требования

в админке делать нечего, там вкладчиков кидают тока фпуть

 

Спасибо, что отозвались! Буду думать.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 04.01.2017 at 8:14 PM, 0720 said:

обжалуйте определение общего гражданского суда, ссылайтесь на постановы ВСУ 6-1521цс15, 6-2309цс16, 6-2735цс16
просите в случае отказа в удовлетворении жалобы указать мотивы отступления от позиций ВСУ

важно что спор возник из гражданского договора (договора вклада, договора счета) и потому является частно-правовым (гарантирование тоже гражданские правоотношения, см. ст.ст. 560-569 ЦК),

а вот формулировка исковых требований не очень-то и важна, можно заявить и принуждение к внесени в реестры, и взыскание тоже, всё сразу и одновременно, это не взаимоисключающие требования

в админке делать нечего, там вкладчиков кидают тока фпуть

 

Все же остался вопрос по формулировке требований: на стадии ликвидации банка правильным будет просить внести в перечень вкладчиков для возмещения гарантированной суммы за счет Фонда, или внести в реестр акцептированных требований кредиторов, или просить взыскать деньги с Фонда?  Если просить все и сразу, то это повлияет на размер судебного сбора? Если просить включить в перечень (или реестр), то даже в случае включения в перечень (реестр) нет гарантии, что сумма будет выплачена. Если просить взыскать деньги с Фонда, то это уже имущественное требования и, соответственно судебный сбор больше, а вот положительных решений именно по взысканию с Фонда, которые выстояли бы кас. инстанцию, мне не попадалось. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
40 minutes ago, pravo_ua said:

Все же остался вопрос по формулировке требований: на стадии ликвидации банка правильным будет просить внести в перечень вкладчиков для возмещения гарантированной суммы за счет Фонда, или внести в реестр акцептированных требований кредиторов, или просить взыскать деньги с Фонда?  Если просить все и сразу, то это повлияет на размер судебного сбора? Если просить включить в перечень (или реестр), то даже в случае включения в перечень (реестр) нет гарантии, что сумма будет выплачена. Если просить взыскать деньги с Фонда, то это уже имущественное требования и, соответственно судебный сбор больше, а вот положительных решений именно по взысканию с Фонда, которые выстояли бы кас. инстанцию, мне не попадалось. 

закон устанавливает гарантии Фонда не на внесение информации о вкладчике в какие-то там перечни и реестры, а закон устанавливает гарантии Фонда именно на выплату вкладов в пределах гарантированной суммы 

это денежное обязательство, возникшее из гражданских правоотношений — в понимании ст.ст. 2, 11, 14, 509, 560 ЦК

поэтому просить надо именно взыскать вклады с Фонда (хотя конечно можете добавить и требования о внесении в реестры, если очень хочется, но толку от этого ноль, всё равно принудить Фонд к исполнению решения в этой части исполнительная служба не сможет)

причём взыскание надо требовать сразу же с учетом инфляционных издержек и 3% годовых за время просрочки должника — обязательство, возникающее из статьи 625 ЦК входит в состав основного денежного обязательства и подлежит взысканию вместе с основным обязательством (правовые позиции ВСУ №6-40цс11, №6-49цс12, №6-113цс14 и др.)

что же касается судебного сбора, то он в данном споре вообще не подлежит уплате на основании ч.3 ст.22 ЗУ о ЗПП (и пунктов 1, 3, 6, 7 ПП ВССУ от 17.12.2014 №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", в действующей редакции от 25.09.2015)

отсутствие таких решений в реестре объясняется тем, что ВСУ только недавно определил подсудность таких споров (постановами от 09.11.2016 №6-2309цс16, от 14.12.2016 №6-2735цс16), и за такое короткое время этим решениям ещё попросту неоткуда взяться

за практикой не надо следовать, практику нужно формировать

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      13 грудня 2016 року № 826/7697/16
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Погрібніченка І.М., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України за участю третьої особи - публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання протиправною бездіяльності, -
      В С Т А Н О В И В:
      ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (надалі також Позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовами до Національного банку України (надалі також Відповідач), третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в яких просять суд:
      - визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
      - визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття негайних адекватних дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
      В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідач допустив бездіяльність внаслідок не виконання покладених на нього чинним законодавством завдань та обов'язків.
      Окружним адміністративним судом міста Києва за вищевказаними позовними заявами були відкриті провадження в адміністративних справах №826/7697/16, №826/6737/16 та №826/7691/16.
      Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2016 року у справі №826/7691/16 вищевказані адміністративні справи були об'єднані в одне провадження з присвоєнням об'єднаним справам №826/7697/16.
      В ході судового розгляду об'єднаних позовів представник позивачів підтримав позовні вимоги.
      Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що Національний банк України у межах спірних правовідносин діяв у межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства. Поряд із цим представник відповідача вважає, що позов заявлений із порушенням вимог матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим має бути залишений без розгляду.
      Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» явку свого представника в призначене судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
      Натомість від представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надійшли письмові заперечення проти позову, в тексті яких, посилаючись на правомірність дій Національного банку України, позовні вимоги вважав такими, що не підлягають задоволенню.
      На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України у судовому засіданні 12.09.2016 року судом ухвалено рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
      Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
      Між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу:
      - договір-заява №300937/78653/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 15.12.2014 р., згідно з умовами якого ОСОБА_1 вніс на вкладний рахунок НОМЕР_4 грошові кошти в сумі 310 000.00 (триста десять тисяч) євро на строк з 15.12.2014 р. по 20.12.2015 р. з процентною ставкою 14% річних;
      - договір-заява №300937/8511/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 28.01.2015 р. та додаткова угода до нього від 29.01.2015 р., згідно з умовами яких ОСОБА_1 вніс на вкладний рахунок НОМЕР_5 грошові кошти в сумі 10 000.00 (десять тисяч) доларів США на строк з 28.01.2015 р. по 28.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних.
      Між ОСОБА_5 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу:
      - договір-заява №300937/19489/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» в іноземній валюті від 08.07.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_6 грошові кошти в сумі 410 000.00 (чотириста десять тисяч) доларів США на строк з 08.07.2015 р. по 12.07.2016 р. з процентною ставкою 10.0% річних;
      - договір-заява №300937/1364/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_7 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1410/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_8 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1419/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_9 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1416/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_10 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1615/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_11 грошові кошти в сумі 50 000.00 (п'ятдесят тисяч) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1746/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_12 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/2693/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 12.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_13 грошові кошти в сумі 10 000.00 (десять тисяч) доларів США на строк з 12.01.2015 р. по 12.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1713/00-15 про банківський вклад (депозит) на вимогу «Вільні гроші» в національній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 розмістила на вкладному рахуноку НОМЕР_14 грошові кошти в сумі 10 (десять) гривень з процентною ставкою 10% річних;
      - договір №300937/12233/370-15 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» від 13.02.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок НОМЕР_15 банківський метал загальною вагою 9565.00 грам (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грам або 307.52 (триста сім цілих п'ятдесят дві сотих) тройських унцій на строк з 13.02.2015 р. по 18.02.2016 р. з процентною ставкою 3.75% річних у банківському металі.
      Між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договори банківського вкладу:
      - договір-заява №300937/1494/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_16 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1393/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_17 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1509/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_18 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1390/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_19 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1388/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 06.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_20 грошові кошти в сумі 9 485.00 (дев'ять тисяч чотириста вісімдесят п'ять) доларів США на строк з 06.01.2015 р. по 06.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/2017/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_21 грошові кошти в сумі 10 125.00 (десять тисяч сто двадцять п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1757/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_22 грошові кошти в сумі 28 455.00 (двадцять вісім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних;
      - договір-заява №300937/1675/5-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 08.01.2015 р., згідно з умовами якого ОСОБА_3 внесла на вкладний рахунок НОМЕР_23 грошові кошти в сумі 18 970.00 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят) доларів США на строк з 08.01.2015 р. по 08.06.2015 р. з процентною ставкою 12.5% річних.
      Позивачі посилаються на те, що укладаючи договори банківського вкладу саме з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і розміщаючи на них власні грошові кошти, виходили з того, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є однією з найбільш потужних банківських установ в Україні за класифікацією Національного банку України і мав на той час високий рівень ділової репутації. Разом із цим, позивачі розраховували на те, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» контролюється відповідачем і у випадку порушення банком норм чинного законодавства будуть вжиті належні заходи реагування з боку держави в особі Національного банку України.
      17.09.2015 р. Правлінням Національного банку України прийнято Постанову №612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних».
      На підставі вищевказаної постанови Правління Національного банку України 17.09.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
      Згідно з даним рішенням в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 р. до 17.12.2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. строком на 3 місяці з 18.09.2015 р. до 17.12.2015 р. включно.
      17.12.2015 р. за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Національний банк України прийняв постанову №898 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а 18.12.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявську О.С. призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та делеговано всі повноваження ліквідатора банку на два роки з 18.12.2015 р. до 17.12.2017р.
      Як вбачається зі змісту довідок ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» №№1010, 1011, 1012 від 20.04.2016 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 07.04.2016 р. прийнято рішення №488 щодо затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», відповідно до якого грошові вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» акцептовані у загальній сумі 8 523 725,95грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу, ОСОБА_2 акцептовані у загальній сумі 20 303 573, 20 грн., з якої 12 408 568, 44 грн. будуть задовольнятися в 4 чергу, а 7 895 004, 76 грн. у 7 чергу, ОСОБА_3 акцептовані у загальній сумі 2 341 998,23 грн. та будуть задовольнятися в 4 чергу.
      Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі вважають, що їх кредиторські вимоги задоволені не будуть, оскільки сума зобов'язань ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» значно перевищує суму вартості активів, за рахунок яких будуть задоволені вимоги кредиторів. При цьому, позивачі стверджують, що така ситуація склалась, в тому числі, внаслідок бездіяльності Національного банку України, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про Національний банк України», що і призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та унеможливило повернення банківських вкладів.
      Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
      Згідно з абз. 5 ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
      Національний банк, у світлі положень ст. 2 Закону України "Про Національний банк України", є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
      Частиною другою статті 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк у межах своїх повноважень сприяє дотриманню стабільності банківської системи, і відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України вказаного закону здійснює банківське регулювання та нагляд.
      Статтею 55 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
      Відповідно до змісту ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
      За змістом ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.
      Відповідно до пункту 1.1 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2001 року за №703/5894 (далі - Положення) регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України (далі - Національний банк) особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.
      Пунктом 1.11 вказаного Положення встановлено, що планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки.
      З викладених норм чітко видно, що інспекційна планова перевірка Національним банком України банку/філії іноземного банку здійснюється не частіше одного разу на рік та не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки.
      Водночас, згідно з п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, датою, з якої починається відлік річного строку для визначення початку наступної планової інспекційної перевірки, є дата закінчення попередньої планової інспекційної перевірки, що зазначена в посвідченні на право проведення цієї перевірки. Період інспектування, який вже підлягав перевірці, не включається до періоду наступної перевірки з питань, що були охоплені попередньою перевіркою.
      Як вбачається з наявних в матеріалах справи звітів інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит» планове інспектування уповноваженими особами Національного банку України за період з 2008 по 2015 роки в ФтК проводилося двічі:
      - перевірка у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки.
      - перевірка у період з 08.12.2014 по 13.03.2015 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 по 01.12.2014 роки.
      Тобто протягом 4 років (у період з 01.01.2008 по 01.01.2012) ПАТ «Фінанси та Кредит» інспектувався 1 раз.
      Зважаючи на те, що інспекційна планова перевірка ПАТ «Фінанси та Кредит» проведена уповноваженими особами відповідача більше ніж за 3 роки (48 місяців), тобто, в контексті вимог п. 1.6 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, фактично проведена вперше за такий (48 місяців) період, колегія суддів приходить до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо порушення строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» не рідше одного разу на 36 місяців.
      Поряд із цим, відповідно до змісту ч. 7 ст. 19 ГК України суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом.
      Як вбачається з матеріалів справи, інспектування ПАТ «Фінанси та Кредит» за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 проведено фахівцями Департаменту інспектування Національного банку України у період з 13.02.2012 по 06.04.2012, а за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 проведено у період з 08.12.2014 по 13.03.2015.
      При цьому Національний банк України долучив до матеріалів справи 2 листа:
      - від 27.07.2012 р. №42-108/11443-7513-бт, адресатом в якому значиться ПАТ «Фінанси та Кредит», яким цей банк мав повідомлятися про результати інспекційної перевірки за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012;
      - від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт, адресатом в якому значиться ПАТ «Фінанси та Кредит», яким цей банк мав повідомлятися про результати інспекційної перевірки за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 по 01.12.2014.
      Проте, доказів на підтвердження спрямування таких листів на адресу ПАТ «Фінанси та Кредит» або їх отримання ПАТ «Фінанси та Кредит», відповідачем не надано, з огляду на що, твердження відповідача про належне повідомлення ПАТ «Фінанси та Кредит» про результати проведених інспектувань не можуть прийматися до уваги.
      При цьому, суд зазначає, що у будь якому разі, зважаючи на те, що з моменту закінчення перевірки, проведеної у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 до моменту складання листа від 27.07.2012, яким ПАТ «Фінанси та Кредит» мав бути проінформований про результати інспектування і перевірки його діяльності пройшло майже 3 місяці, а також з моменту закінчення перевірки, проведеної у період з 08.12.2014 по 13.03.2015 до моменту складання листа від 07.05.2015, яким ПАТ «Фінанси та Кредит» мав бути проінформований про результати інспектування і перевірки його діяльності, пройшло майже 2 місяці, що є порушенням вимог ч. 7 ст. 19 ГК України.
      За таких обставин, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення строків надання ПАТ «Фінанси та Кредит» результатів перевірки, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України.
      Разом із тим, Постановою правління Національного банку України №312 від 31.08.2007 р. схвалено Методичні вказівки щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку.
      Відповідно до пункту 5.4. глави 5 розділу ІІ Методичних вказівок, разом із складанням звіту про інспектування визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи CAMELS (далі - рейтингова система), а також комплексна рейтингова оцінка (далі - рейтингова оцінка) банку в порядку, визначеному в розділі ІІІ цих Методичних вказівок.
      Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Методичних вказівок, рейтингова оцінка банку доводиться Національним банком до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його погодження (затвердження) в установленому порядку.
      Вимогами підпункту «е» пункту 5.6. глави 5 розділу ІІ Методичних вказівок визначено, що звіт про інспектування і затверджена рейтингова оцінка банку та оцінки окремих компонентів рейтингової системи подаються банку протягом трьох робочих днів після його погодження заступником Голови.
      Таким чином, відповідач порушив встановлені положеннями Методичних вказівок щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку, затверджених Постановою правління Національного банку України № 312 від 31.08.2007 р. строки повідомлення ПАТ «Фінанси та Кредит» про встановлену за результатами інспекційної перевірки рейтингову оцінку банку та оцінку окремих компонентів рейтингової системи, у зв'язку з чим суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо порушення строків повідомлення банку про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок.
      Статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.
      За змістом ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
      Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакції на момент існування спірних правовідносин, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів на: керівника банку у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 відсотків придбаної (збільшеної) частки; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
      Зміст наявного у матеріалах справи звіту інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит», проведеного відповідачем у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки, доповідної записки на ім'я заступника Голови Національного банку України № 42-104/11438 від 26.07.2012 року та листа відповідача від 27.07.2012 р. № 42-108/11443-7513-бт свідчать, що за наслідками комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Фінанси та Кредит», у тому числі, встановлено:
      - незадовільний фінансовий стан банку;
      - ризикову діяльність банку, яка становить загрозу для кредиторів та вкладників;
      - менеджментом банку не забезпечено якісне управління ризиками, допущено суттєві порушення вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національно банку України;
      - керівництвом банку не забезпечено виконання рекомендацій, наданих минулими інспектуваннями (не виконано 26 рекомендацій із 59 наданих);
      - обсяг регулятивного капіталу має від'ємне значення (становить «-» 933 мільйонів грн.) є недостатнім для виконання економічних нормативів капіталу, кредитного ризику (H7 H8), інвестування, лімітів валютної позиції (мають від'ємні значення);
      - незадовільну якість актів банку, частка негативно класифікованих активів становить 19,6% (з них 93% - кредити) від класифікованих активів, з урахуванням сформованих резервів - 16%;
      - банком не забезпечено дотримання встановлених нормативно правовими актами Національного банку України обмежено щодо кредитних концентрацій;
      - якість кредитного портфеля низька: частка негативно класифікованих кредитів становить 23% кредитного портфеля;
      - рівень внутрішнього контролю низький;
      - внутрішня нормативна база банку є недосконалою;
      - діючий склад Спостережної Ради банку не погоджений Національним банком України;
      - діяльність внутрішнього аудиту низька, аудитом практично не охоплюються найбільш ризикові напрями діяльності банку;
      - стан ліквідності на дату інспектування незадовільний;
      - заходи, передбачені діючою в банку Програмою фінансового оздоровлення не виконуються в повному обсязі;
      - якість та ефективність системи запобігання легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму банку є незадовільною, допускаються численні порушення банком вимог щодо запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.
      Доповідною запискою на ім'я заступника Голови Національного банку України №42-104/11438 від 26.07.2012 року запропоновано:
      - укласти з банком письмову угоду щодо поліпшення фінансового стану банку, усунення порушень та виконання рекомендацій інспектування;
      - зобов'язати банк станом на 01.09.2012 сформувати резерви за активними операціями у обсязі, визначеному інспектуванням та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України, а також усунути концентрації за активними операціями, встановлені під час інспекційної перевірки;
      - у разі невиконання вищезазначених вимог, розглянути питання щодо застосування більш жорстких заходів впливу відповідно до вимог Положення № 369.
      Відповідно до змісту адресованого відповідачем ПАТ «Фінанси та Кредит» листа від 27.07.2012 р. № 42-108/11443-7513-бт, керуючись статтями 67, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пунктами 1.1., 1.2, 1.3. глави 1 розділу I, главою 2 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, відповідач зобов'язав ПАТ «Фінанси та Кредит»:
      - розробити проект письмової угоди щодо вжиття заходів для поліпшення фінансового стану, усунення порушень та виконання рекомендацій інспектування та подати його до Національного банку України в строк до 10.08.2012 року;
      - сформувати станом на 01.08.2012 року резерви за активними операціями у обсязі, визначеному інспектуванням та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України, а також усунути концентрації за активними операціями, встановлені під час інспекційної перевірки, про що повідомити Національний банк України у строк до 10.08.2012 року.
      Цим же листом відповідач вказав, що у разі невиконання керівництвом банку вимог цього листа, Національний банк України, керуючись статтями 67,73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» застосує до ПАТ «Фінанси та Кредит» більш жорсткі заходи впливу.
      Відомостей щодо результатів виконання ПАТ «Фінанси та Кредит» вищевказаних вимог, відповідачем не надано.
      За результатами інспектування, проведеного відповідачем у період з 13.02.2012 по 06.04.2012 за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.01.2008 по 01.01.2012 роки також встановлена загальна рейтингова оцінка за системою CAMELS - « 4», та наступні рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS:
      достатність капіталу - « 4»;
      якість активів - « 4»;
      менеджмент - « 3»;
      надходження - « 4»;
      ліквідність - « 4»;
      чутливість до ринкових ризиків - « 4».
      Пунктами 5, 10, 11 Методичних вказівок щодо організації, проведення інспекційних перевірок та встановлення рейтингової оцінки банку, схвалених Постановою Правління Національного банку України №312 від 31.08.2007 року визначено наступне.
      За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифрову рейтингову оцінку за шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка "1" є найвищою оцінкою, а оцінка "5" - найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.
      Комплексна рейтингова оцінка "3", свідчить про те, що банки мають суттєві недоліки в роботі, і якщо ці недоліки не будуть усунені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання наявних проблем.
      Комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.
      Відповідно до пункту 1.5. глави 1 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що рівень капіталу недостатній для покриття ризиків банку, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання. Банк має високий рівень негативно класифікованих активів (до 30 відсотків регулятивного капіталу з урахуванням сформованих резервів під ці активи), може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не в змозі вжити невідкладних заходів для усунення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для поліпшення якості активів і підвищення рівня достатності капіталу.
      Відповідно до пункту 2.5. глави 2 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не усунути. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик:
      обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, спричинює зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити невідкладних заходів щодо поліпшення ситуації;
      обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків);
      обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу;
      інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку.
      Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для вжиття його керівництвом негайних заходів щодо усунення недоліків.
      Відповідно до пункту 3.4. глави 3 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка менеджменту "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з кількома факторами, наведеними в пункті 1 цієї глави. Дії служби банківського нагляду потрібні для того, щоб керівництво банку вжило заходів для усунення недоліків. Рейтингова оцінка менеджменту "3" може свідчити про негативну практику кредитування інсайдерів на більш сприятливих умовах; проведення операцій з порушенням вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, внутрішньобанківських положень; незадовільне управління ризиками та планування діяльності банку; неналежне виконання банком правил проведення внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, а також неадекватне реагування на негативні тенденції в економіці та/або незадовільні фінансові результати діяльності та невиконання вимог служби банківського нагляду.
      Відповідно до пункту 4.5. глави 4 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка надходжень "4" свідчить про те, що банк має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак, недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без вжиття відповідних заходів, спрямованих на усунення недоліків, витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов служба банківського нагляду має вжити дієвих заходів для того, щоб керівництво банку підвищило та оптимізувало рівень доходів, посилило контроль за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень і запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунення керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу).
      Відповідно до пункту 5.5. глави 5 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка ліквідності "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми з ліквідністю, що вимагає негайних відповідних дій служби банківського нагляду. Службі банківського нагляду потрібно вжити заходів щодо посилення контролю за станом ліквідності для забезпечення виконання своїх грошових, короткострокових зобов'язань, збалансованості строків і сум активів та зобов'язань банку. Крім того, необхідно встановити контроль за плануванням ліквідності з метою вирішення проблем, що пов'язані з короткостроковими та непередбаченими потребами в ліквідності.
      Відповідно до пункту 6.5. глави 6 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів, наведених у пункті 6.1 цієї глави, здійснює діяльність з високим рівнем ринкового ризику, разом з тим управління ним - недостатнє. Така ситуація вимагає вжиття термінових заходів щодо зниження обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, та зміцнення здатності керівництва визначати, вимірювати, здійснювати моніторинг і контроль за ринковим ризиком.
      За змістом пункту 1.5. розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №369 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 року за №845/6036, (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 13.02.2012 по 06.04.2012), заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.
      У відповідності до пунктів 2.1., 2.2., 2.7. розділу І вищезазначеного Положення, для введення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку щодо усунення допущених порушень може встановлюватися особливий режим контролю за їх діяльністю (далі - особливий режим контролю).
      Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, що встановлені статтею 73 Закону про банки, у разі наявності хоча б однієї з таких ознак: невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади; виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів проведення банком операцій з високим рівнем ризику, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням вимог законодавства України, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку; виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами; потреби в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами до часу прийняття Національним банком рішення про призначення тимчасової адміністрації або про відкликання ліцензії та ініціювання процедури ліквідації.
      Національний банк має право встановити такі особливі вимоги до розрахунків банку, у якому призначено куратора: заборонити використання для розрахунків прямі кореспондентські рахунки; перевести банк на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка надає банку можливість здійснювати початкові платежі від імені філій або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; установити порядок виконання банком та його філіями початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку банку та змісту платежів.
      За приписами пункту 1.1. розділу ІІ вищезазначеного Положення, у разі потреби висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку та/або вжиття заходів щодо недопущення таких порушень у подальшій діяльності Національний банк застосовує до банку письмове застереження.
      Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. розділу ІІ вищезазначеного Положення, письмова угода як захід впливу може укладатися з банком, що допустив порушення, які впливають на його фінансовий стан, або здійснює операції з високим рівнем ризику, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або допустив порушення значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) п'ять та більше разів поспіль, за умови подання ним прийнятного плану заходів для усунення виявлених проблем.
      У письмовій угоді банк письмово визнає свої недоліки в роботі та допущені порушення і подає перелік обґрунтованих заходів, яких банк зобов'язується вжити для усунення порушень, їх запобігання в подальшому, поліпшення фінансового стану тощо із зазначенням строків їх виконання. Якщо банк (крім філії іноземного банку) хоч раз порушив один із нормативів капіталу, установлених Національним банком [а саме: норматив мінімального рівня регулятивного капіталу банку (Н1) або норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), або норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3)], то він зобов'язаний протягом місяця подати Національному банку план заходів щодо порядку та строків відновлення рівня регулятивного капіталу банку (далі - програма капіталізації) для укладення письмової угоди про його виконання. Якщо банк допустив порушення значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) п'ять та більше разів поспіль, то він зобов'язаний протягом тижня подати Національному банку план заходів щодо порядку та строків усунення допущеного порушення для укладання письмової угоди про його виконання.
      Як вбачається з приписів пунктів 3.1., 3.2. розділу ІІ вищезазначеного Положення, комісія Національного банку з метою оздоровлення банку має право прийняти рішення про потребу скликання спостережної ради та/або правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення для банку, в якому відбувається суттєве погіршення його фінансового стану (зокрема зростання активів з негативною класифікацією, обсяг яких становить 20 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися страховий резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку, або наявність збитків за результатами фінансового року).
      Комісія Національного банку має право прийняти рішення про скликання загальних зборів учасників банку, якщо фінансове оздоровлення банку потребує залучення додаткових коштів акціонерів (учасників, інвесторів) для реструктуризації капіталу банку та/або зобов'язань банку, або в разі потреби розроблення плану реорганізації банку шляхом злиття або приєднання - якщо банк хоч раз порушив один із нормативів капіталу, установлених Національним банком, та/або не надав у встановленому порядку програму капіталізації банку.
      Положеннями пункту 2.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення врегульовано, Національний банк має право видати банку розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі. Розпорядження щодо зупинення розподілу капіталу в будь-якій іншій формі стосується розподілу прибутку банку, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та обов'язкових платежів. Цей захід впливу Національний банк має застосовувати в таких випадках: а) до банків, що порушили норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) чи норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3), або якщо Національний банк визнає, що виплата дивідендів і розподіл капіталу в будь-якій формі призведе до порушення нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) чи нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3); б) до банків, у яких викуп власних акцій призвів/призведе до падіння регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого Національним банком рівня; в) одночасно з надсиланням листа з вимогою до банку щодо розроблення програми фінансового оздоровлення до часу виконання ним цієї програми.
      Змістом пунктів 3.1., 3.2 розділу ІІІ вищезазначеного Положення визначено, що Національний банк має право видати розпорядження щодо встановлення для банків підвищених економічних нормативів. Таке розпорядження видається Національним банком у формі постанови Правління Національного банку шляхом установлення підвищених вимог щодо мінімальних значень нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) та/або нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3), а також нормативів кредитного ризику для банків, що здійснюють операції з високим рівнем ризику.
      Високий рівень ризику здійснюваних банком операцій у разі видання Національним банком розпорядження щодо встановлення для банків підвищених значень економічних нормативів визначається (з урахуванням результатів безвиїзного нагляду та інспекційної перевірки) за таких умов: а) рівень активів з негативною класифікацією (2) становить 20 і більше відсотків від загальної суми активів за якими має оцінюватися ризик та формуватися страховий резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; б) загальна сума недосформованих резервів на покриття можливих збитків за активними операціями банків (за кредитними операціями, за операціями з цінними паперами, за дебіторською заборгованістю, за простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями, за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах) з часу введення Національним банком вимоги щодо формування відповідного резерву в повному обсязі становить понад 40 відсотків від загальної розрахункової суми резерву за активними операціями; в) надмірна величина ризику концентрації (сукупна величина заборгованості банку, що розрахована за алгоритмом нормативу максимального сукупного розміру кредитів гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) щодо підприємств однієї галузі (або одного виду економічної діяльності) становить понад 200 відсотків регулятивного капіталу банку); г) підстави для надання кредитів та здійснення активних операцій, а також рівень контролю за ними є недостатніми; ґ) здійснення операцій з інсайдерами (пов'язаними особами банку) на умовах, що сприятливіші за звичайні (3); д) надання кредиту (або здійснення вкладень у боргові цінні папери) у розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), без наявності забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям.
      Пунктами 4.2., 4.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення встановлено, у разі здійснення банком окремих операцій з підвищеним рівнем ризику, що можуть загрожувати інтересам кредиторів і вкладників, що підтверджується результатами планової або позапланової інспекційної перевірки, Національний банк може видати розпорядження банку щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами, яке полягає в установленні підвищеного розміру відрахувань до резервів (коефіцієнта резервування) під ці активні операції або при розрахунку суми резервів ураховується лише першокласне забезпечення за кредитними операціями банку.
      Цей захід впливу застосовується до банків, що не дотримуються вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку класифікації активних операцій, у тому числі: неподання на вимогу уповноважених працівників Національного банку документів або інформації для перевірки достовірності оцінки фінансового стану (кредитоспроможності) позичальників/контрагентів банку, правильності їх класифікації та достатності резервів під активні операції; надання недостовірної інформації та звітності, ненадання або несвоєчасне їх надання; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; недотримання нормативів кредитного ризику; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень.
      Вимогами пунктів 5.1., 5.2. розділу ІІІ вищезазначеного Положення приписано, що Національний банк може видати розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій (визначені в статті 47 Закону про банки з високим рівнем ризику. Комісія при територіальному управлінні Національного банку має право обмежувати, зупиняти чи припиняти здійснення окремих видів операцій банків у межах повноважень, визначених відповідним рішенням Комісії Національного банку.
      Рішення щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій приймається в разі здійснення банком операцій з високим рівнем ризику або операцій, подальше здійснення яких є ризиковим і створюватиме загрозу інтересам кредиторів і вкладників, у тому числі в таких випадках: установлення процентних ставок та комісійних винагород на рівні, що є нижчим від собівартості банківських послуг у цьому банку; надходжень банку недостатньо для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, забезпечення формування резервів під активні операції та покриття збитків банку; проведення операцій за незареєстрованими Національним банком кореспондентськими рахунками банків; порушення економічних нормативів, установлених Національним банком; щоденного порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) десять та більше разів поспіль; недотримання ліцензійних вимог та спеціальних вимог щодо отримання банками письмового дозволу Національного банку на виконання окремих операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку щодо окремих операцій (у тому числі недотримання банком ліцензійних вимог стосовно розміру регулятивного капіталу банку, потрібного для здійснення відповідних операцій); порушення умов, на підставі яких була надана банківська ліцензія/письмовий дозвіл; недоформування резервів під активні операції банків у необхідному розмірі (відповідно до нормативно-правових актів Національного банку); здійснення без письмового дозволу Національного банку операцій, які вимагають отримання такого письмового дозволу; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо складання та надання звітності; надання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, ненадання або несвоєчасне їх надання, у тому числі інформації щодо підстав виключення сум кредитів, забезпечених безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям під час розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), що встановлений у главі 2 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 за N 841/6032, із змінами; неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку, приховування рахунків, документів, активів тощо; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень у діяльності банку; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; допущення банком недобросовісної конкуренції щодо здійснення тих чи інших операцій; порушення вимог Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди резервування поспіль протягом календарного року; недотримання банком більше ніж 30 разів (уключаючи вихідні або святкові дні) визначеного Національним банком щоденного на початок операційного дня залишку коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку протягом трьох звітних періодів резервування поспіль; неперерахування банком коштів обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку протягом трьох робочих днів після набрання чинності рішенням Національного банку щодо формування і зберігання коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку; неперерахування банком протягом трьох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування на окремий рахунок, відкритий у Національному банку, суми коштів обов'язкового резервування відповідно до встановлених нормативів у разі зростання обсягів залучених банком коштів порівняно із попереднім звітним періодом резервування; здійснення філією (іншим відокремленим підрозділом банку) операцій з порушенням вимог нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі здійснення операцій без правових підстав. У разі порушення банком вимог частин першої та другої статті 2 Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" щодо обов'язкової участі банку в Фонді або несплати, або несвоєчасної сплати зборів до Фонду (якщо Фонд звернувся до Національного банку про застосування заходів впливу у зв'язку з допущенням банком цього порушення) Комісія Національного банку (Комісія Національного банку при територіальному управлінні) може прийняти рішення про обмеження або зупинення операцій з приймання вкладів (депозитів) фізичних осіб. У разі здійснення банком операцій з високим рівнем ризику, які призвели до погіршення якості активів (у тому числі негативно класифіковані активи становлять 10 відсотків і більше від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів та коштів, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках), збитків за результатами фінансового року, систематичного (більше двох разів протягом місяця) порушення нормативу миттєвої ліквідності (Н4), Національний банк має право прийняти рішення про обмеження операцій у вигляді встановлення вимоги щодо: вкладання банком коштів у розмірі, передбаченому абзацами чотирнадцятим, п'ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2.3 глави 2 розділу II цього Положення, у безризикові активи (депозитні сертифікати Національного банку за умови їх розміщення Національним банком та державні цінні папери). У день придбання банком державних цінних паперів Національний банк на час дії рішення про обмеження активних операцій здійснює їх блокування на рахунках у цінних паперах банку за безумовною операцією в депозитарії державних цінних паперів Національного банку; або заборони на здійснення банком активних з пов'язаними особами (інсайдерами) банку. У разі порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2), яке передбачено абзацом шостим цього пункту, Національний банк має право прийняти рішення щодо зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у вигляді встановлення однієї з таких вимог: встановлення для банку зменшеного до 5 процентних пунктів значення відповідного ліміту на строк до шести місяців; зупинення/обмеження здійснення окремих операцій з валютними цінностями; припинення здійснення окремих операцій з валютними цінностями та припинення дії письмового дозволу Національного банку на здійснення таких операцій. Після прийняття Комісією Національного банку рішення про зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у випадку порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1) Національний банк окремим розпорядженням призупиняє проведення відповідних операцій з банком на міжбанківському валютному ринку України на строк до закінчення строку дії відповідного рішення про зупинення/обмеження операцій.
      За змістом пункту 6.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення, розпорядження Національного банку щодо заборони надавання бланкових (незабезпечених) кредитів може видаватися: банкам, у яких обсяг негативно класифікованих активів перевищує 10 відсотків суми активів, за якими мають оцінюватися ризики та формуватися страхові резерви; банкам, що не сформували резерви під кредитні ризики та інші активні операції в достатньому обсязі; банкам, що порушують норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) або норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів (Н3).
      Виходячи зі змісту пункту 10.1. розділу ІІІ вищезазначеного Положення, Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, відстороняти посадову особу банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі: а) невиконання банком у встановлений строк зобов'язань за його письмовою угодою з Національним банком (програмою капіталізації/фінансового оздоровлення або планом реорганізації); б) невиконання банком у встановлений строк вимог, визначених Національним банком у письмовому застереженні, щодо усунення порушень банківського законодавства; в) невиконання банком (крім філій іноземних банків) у встановлений строк вимоги Національного банку щодо скликання загальних зборів банку з визначених питань (щодо прийняття програми капіталізації/фінансового оздоровлення або плану реорганізації тощо); г) невиконання банком у встановлений строк розпоряджень Національного банку щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій формі (крім філій іноземних банків) або обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, або заборони видавати бланкові кредити, або підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; ґ) проведення банком ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, якщо це є наслідком особистих дій чи бездіяльності цих посадових осіб; д) подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, неподання або несвоєчасне їх подання; е) невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; є) неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку, приховування рахунків, документів, активів тощо; ж) невиконання вимог Національного банку України щодо звільнення з посади керівників банку відповідно до статті 60 Закону України "Про Національний банк України" або частини третьої статті 73 Закону про банки; з) невиконання (неналежне виконання) вимог Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
      Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. розділу V вищезазначеного положення, процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою збереження капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.
      Національний банк має право призначити тимчасову адміністрацію банку в разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 75 Закону про банки.
      Національний банк зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію банку в разі недотримання банком нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності, установленого Національним банком, і зниження його до значення нижче ніж 7 відсотків.
      Відповідно до положень ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 13.02.2012 року по 06.04.2012 року), Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі загрози платоспроможності банку. Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку у разі: 1) двох або більше порушень банком законних вимог Національного банку України; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців; 3) якщо банк протягом 5 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань; 4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку; 5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів; 6) необґрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Національного банку України; 7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку; 8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації; 9) здійснення банком ризикової діяльності, що призвела або може призвести до втрати активів або доходів; 10) порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів; 11) невиконання вимог цього Закону щодо розкриття відомостей про власників істотної участі у банку в обсязі, визначеному Національним банком України.
      Поряд із цим, 01.10.2012 року набрало чинності Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 року за № 1590/21902, яке врегулювало порядок та підстави віднесення банку до категорії проблемних.
      Так, пунктом 12.1. цього Положення встановлено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з критеріїв, передбачених частиною першою статті 75 Закону про банки.
      Таким чином, зважаючи на:
      по-перше, встановлені у звіті інспектування за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 численні порушення ПАТ «Фінанси та кредит»;
      по-друге, необхідність в контексті комплексної рейтингової оцінки ПАТ «Фінанси та кредит» за системою CAMELS та рейтингових оцінок за компонентами системи CAMELS ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів, негайних конкретних дій служби банківського нагляду щодо поліпшення якості активів і підвищення рівня достатності капіталу, вжиття дієвих заходів для того, щоб керівництво банку підвищило та оптимізувало рівень доходів, посилило контроль за витратами, рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень і запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунення керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів, вжиття заходів щодо посилення контролю за станом ліквідності для забезпечення виконання своїх грошових, короткострокових зобов'язань, збалансованості строків і сум активів та зобов'язань банку, встановлення контролю за плануванням ліквідності з метою вирішення проблем, що пов'язані з короткостроковими та непередбаченими потребами в ліквідності, вжиття термінових заходів щодо зниження обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, та зміцнення здатності керівництва визначати, вимірювати, здійснювати моніторинг і контроль за ринковим ризиком;
      по-третє, широкий спектр інструментів (заходів) впливу (реагування), який був наявний у Відповідача згідно з законодавством України, що діяло на той час, для реагування у подібних ситуаціях;
      по-четверте, той факт, що з моменту закінчення інспекційної перевірки (06.04.2012) до моменту складення Відповідачем листа (27.07.2012), адресованого ПАТ «Фінанси та кредит», яким банк мав повідомлятися про результати інспектування, а також згідно з яким банк було зобов'язано вжити певних дій - пройшло майже 3 місяці, -
      суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Національного банку України в період з квітня 2012 року по липень 2012 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Фінанси та кредит» на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за період з 01.01.2008 по 01.01.2012 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
      Разом з тим, зміст наявного у матеріалах справи звіту інспектування банку-юридичної особи ПАТ «Фінанси та Кредит», проведеного відповідачем у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, доповідної записки на ім'я першого заступника Голови Національного банку України № 21-00011/29051 від 07.05.2015 року, листа Відповідача від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт свідчать, що за наслідками комплексної інспекційної перевірки ПАТ «Фінанси та Кредит», у тому числі, встановлено:
      - незадовільний фінансовий стан банку;
      - якість менеджменту є незадовільною, здійснюються операції з високим рівнем кредитного ризику;
      - регулятивний капітал набув від'ємного значення і дорівнює «-» 5 596 мільйонів грн., коригування розміру регулятивного капіталу за результатами інспектування призвело до порушення економічних нормативів та лімітів, базою для розрахунку яких є регулятивний капітал (нормативи H2, H3, H3-1, H7, H8, Л13-1, Л13-2 мають від'ємне значення);
      - якість активів банку є низькою, сукупний кредитний ризик - високим: керівництвом банку проводиться ризикова політика щодо розміщення залучених коштів, частку негативно класифікованих активів збільшено до 30% від класифікованих активів, високий рівень ризику за операціями з розміщення коштів на рахунках НОСТРО, недостатність сформованих резервів за активними операціями, значні кредитні концентрації та відсутність контролю за ними, високий ризик операцій з інсайдерами, значний обсяг не сплачених нарахованих понад 30 днів відсотків, здійснення штучного покращення якості кредитних операцій, використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, не забезпечення керівництвом банку належного контролю за складанням статистичної звітності та здійсненням бухгалтерського обліку;
      - банком не в повному обсязі виконано рекомендації, які були надані за результатами попередніх перевірок;
      - сукупний ризик ліквідності - значний, напрямок зміни ризику - такий, що зростає;
      - аналіз виконання діючої на дату інспектування Програми фінансового оздоровлення, погодженої рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 15.02.2013 №91, свідчать про не виконання окремих її пунктів;
      - не дотримання банком обмежень у діяльності, передбачених кредитними договорами, укладеними з Національним банком України;
      - чутливість надходжень банку та економічної вартості його капіталу до коливань валютних курсів та цін на цінні папери є високою.
      Доповідною запискою на ім'я заступника Голови Національного банку України № 21-00011/29051 від 07.05.2015 року запропоновано:
      - сформувати резерви за активними операціями з урахуванням результатів інспектування у загальній сумі 5 555 944 тис.грн;
      - вдобразити у файлі #С5 нараховані доходи, що не отримані Банком понад 30 днів, у відповідності до результатів інспектування на загальну суму 1 626 304 тис.грн.;
      - віднести на витрати суму 254 470 тис.грн. - результат переуступки кредитної заборгованості, яка Банком неправомірно обліковувалась на рахунку № 2065 «неамортизована премія за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання»;
      - забезпечити дотримання вимог Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 28.08.2001 № 368 для правильного розрахунку регулятивного капіталу з урахуванням пунктів 1, 2, 3;
      - припинити практику використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, зокрема депозитів, які залучаються щомісяця на декілька днів на звітну дату формування резерву та цінних паперів, які не віднесені до біржового реєстру, як таких, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями;
      - внести зміни до Програми фінансового оздоровлення Банку, зокрема щодо: розроблення заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану Банку, здійснення до капіталізації на суму не менше ніж 7 086 695 тис.грн. (зазначена сума не враховує коригування регулятивного капіталу на суму перевищення нормативів Н7, Н9), усунення виявлених порушень та виконання наданих інспектуванням рекомендацій, зменшення обсягу кредитних концентрацій, обсягу негативно класифікованих активів;
      - у відповідності до вимог глави 9 розділу II Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 накласти на Банк штраф у загальній сумі 288 500 грн. за порушення: Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 19.03.2003 №124 в частині подання до Національного банку України з помилками (перекрученням даних) статистичної звітності за 5 формами (№ 613 «Звіт про концентрацію ризиків за активними операціями банку з контрагентами та інсайдерами», № 614 «Звіт про найбільших (Прямих та опосередкованих) учасників контрагентів банку», № 631 «Звіт про структуру активів та пасивів за строками», № 643 «Звіт про афілійованих осіб банку», № 670 «Звіт про двадцять найбільших учасників банку») - загальна сума штрафу 8 500 грн. (по 1 700 грн. за порушення кожної форми статистичної звітності»; Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, в частині не зменшення результату поточного року на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їх нарахування за мінусом сформованих за ними резервів (станом на 01.12.2014) - сума штрафу 280 000 грн. (0,1% від суми зареєстрованого статутного капіталу Банку 2 800 000 000 грн.).
      Відповідно до змісту адресованого відповідачем ПАТ «Фінанси та Кредит» листа від 07.05.2015 р. № 21-00011/31250/бт відповідач зобов'язав ПАТ «Фінанси та Кредит»:
      - сформувати резерви за активними операціями з урахуванням результатів інспектування у загальній сумі 5 555 944 тис.грн.
      - відобразити у файлі #С5 нараховані доходи, що не отримані Банком понад 30 днів, у відповідності до результатів інспектування на загальну суму 1 626 304 тис.грн.
      - віднести на витрати суму 254 470 тис.грн. - результат переуступки кредитної заборгованості, яка Банком неправомірно обліковувалась на рахунку № 2065 «неамортизована премія за кредитами в поточну діяльність, що надані суб'єктам господарювання».
      - забезпечити дотримання вимог Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 28.08.2001 № 368 для правильного розрахунку регулятивного капіталу з урахуванням п. 1, 2, 3.
      - припинити практику використання при розрахунку резерву за кредитними операціями неприйнятного забезпечення, зокрема депозитів, які залучаються щомісяця на декілька днів на звітну дату формування резерву та цінних паперів, які не віднесені до біржового реєстру, як таких, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями.
      - внести зміни до Програми фінансового оздоровлення Банку, зокрема щодо: розроблення заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану Банку, здійснення до капіталізації на суму не менше ніж 7 086 695 тис. грн. (зазначена сума не враховує коригування регулятивного капіталу на суму перевищення нормативів Н7, Н9), усунення виявлених порушень та виконання наданих інспектуванням рекомендацій, зменшення обсягу кредитних концентрацій, обсягу негативно класифікованих активів.
      Оновлену Програму фінансового оздоровлення надати до Департаменту банківського нагляду Національного банку України протягом 10 робочих днів з моменту отримання цього листа. У разі невиконання банком у встановлені строки хоча б одного з прийнятих в програмі фінансового оздоровлення заходів, Національний банк України вимушений буде застосувати до банку інші, жорсткіші заходи впливу.
      Цим же листом відповідач зазначив, що наразі розглядаються питання щодо застосування до банку адекватних заходів впливу.
      Відомостей щодо виконання ПАТ «Фінанси та Кредит» вищевказаних вимог Відповідачем не надано.
      За результатами інспектування, проведеного відповідачем у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року за період діяльності ПАТ «Фінанси та Кредит» з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року встановлена загальна рейтингова оцінка за системою CAMELS - « 5», та наступні рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS:
      достатність капіталу - « 5»;
      якість активів - « 5»;
      менеджмент - « 5»;
      надходження - « 5»;
      ліквідність - « 5»;
      чутливість до ринкових ризиків - « 5».
      Відповідно до пункту 1.6. глави 1 розділу IV Методичних вказівок, Рейтингова оцінка достатності капіталу "5" свідчить про те, що банк є неплатоспроможним, а в його діяльності наявні значні порушення і недоліки, які спричиняють недотримання майже всіх факторів, зазначених у пункті 1.1 цієї глави. Збитки від операцій з цінними паперами, кредитних, валютних та інших операцій такого банку становлять значний обсяг, мають тенденцію до зростання і можуть призвести до втрати регулятивного капіталу або зменшення показника адекватності регулятивного капіталу до однієї третини встановленого нормативного значення; обсяг негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активи) становить 60 і більше відсотків регулятивного капіталу банку. Ймовірність того, що дії керівництва та/або акціонерів зможуть запобігти банкрутству банку, дуже мала. Такий банк потребує особливої уваги служби банківського нагляду та негайного вжиття відповідних заходів (у тому числі скликання загальних зборів акціонерів для вирішення питання щодо санації або реорганізації, або ліквідації банку тощо) з метою зведення до мінімуму збитків вкладників і кредиторів..
      Відповідно до пункту 2.6. глави 2 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка якості активів "5" свідчить про те, що обсяг негативно класифікованих активів з урахуванням сформованих резервів під ці активи становить 60 і більше відсотків сукупних активів і призводить до зниження показника адекватності регулятивного капіталу до 2 відсотків. У діяльності банку є значні порушення та недоліки, пов'язані з факторами, зазначеними в пункті 2.1 цієї глави. Ймовірність того, що заходи, здійснені керівництвом банку, для покращання якості активів будуть успішними, дуже мала.
      Для того, щоб запобігти подальшому зменшенню регулятивного капіталу банку та захистити інтереси вкладників і кредиторів, служба банківського нагляду повинна встановити суворий контроль за таким банком та вжити адекватних заходів впливу (скликати загальні збори учасників банку, призначити тимчасову адміністрацію тощо).
      Відповідно до пункту 3.6. глави 3 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка менеджменту "5" свідчить про те, що банк має абсолютно неефективне та некомпетентне керівництво і більшість із характеристик, наведених у пункті 3.1 цієї глави, та фінансові результати діяльності банку є незадовільними. Така рейтингова оцінка менеджменту свідчить про те, що служба банківського нагляду має вжити негайних і рішучих заходів. Національний банк має розглянути питання щодо негайного повного/часткового відсторонення службових осіб банку від обійманих посад або щодо призначення тимчасової адміністрації, або щодо застосування інших заходів впливу.
      Відповідно до пункту 4.6. глави 4 розділу IV Методичних вказівок, Рейтингова оцінка надходжень "5" свідчить про те, що банк має збитки, що становлять пряму загрозу його платоспроможності, за значного недоформування резервів під активні операції, немає реальних джерел їх збільшення, фактичний обсяг доходів у такого банку не здатен покривати небанківські операційні витрати (на утримання персоналу, основних засобів і нематеріальних активів тощо). Потрібні негайні та рішучі дії служби банківського нагляду для забезпечення спостережною (наглядовою) радою (зборами акціонерів) вжиття заходів щодо санації або реорганізації банку, оскільки збитки неминуче призведуть до його неплатоспроможності.
      Відповідно до пункту 5.6. глави 5 розділу IV Методичних вказівок, 5.6. рейтингова оцінка ліквідності "5" свідчить про те, що банк має проблеми, пов'язані з факторами, визначеними в пункті 1 цієї глави, потребує фінансової допомоги із зовнішніх джерел (шляхом додаткових внесків акціонерів або залучення нових акціонерів з метою формування дешевої ресурсної бази) для задоволення потреб у ліквідності. Така негайна фінансова допомога потрібна для того, щоб запобігти банкрутству банку через нездатність задовольнити вимоги кредиторів і вкладників..
      Відповідно до пункту 6.6. глави 6 розділу IV Методичних вказівок, рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "5" свідчить про те, що банк наражається на такий рівень ринкового ризику, який загрожує його платоспроможності. Потрібне негайне втручання Національного банку для запобігання банкрутству банку та прийняття керівництвом банку відповідних дій, спрямованих на зниження ринкового ризику та запровадження ефективних систем визначення, вимірювання, моніторингу і контролю за ринковим ризиком.
      За змістом пункту 3.2. розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 року за № 1590/21902, (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року), заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до Закону про банки та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон про систему гарантування), результатів перевірки банків Фондом гарантування.
      Згідно зі змістом пункту 1.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, Національний банк у разі потреби висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку та/або вжиття заходів щодо недопущення таких порушень у подальшій діяльності застосовує до банку такий захід впливу, як письмове застереження.
      Відповідно до приписів пункту 2.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, комісія Національного банку з метою вжиття заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства (залежно від проблем, що є в діяльності банку) має право прийняти рішення про потребу скликання загальних зборів учасників банку, засідання ради/правління банку з огляду на повноваження, визначені в статуті банку.
      Змістом пункту 2.3. розділу ІІ вищевказаного Положення встановлено, Національний банк має право прийняти рішення про скликання загальних зборів учасників банку в разі погіршення фінансового стану банку, зокрема якщо: обсяг негативно класифікованих активів становить 20 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку. Негативно класифіковані активи складаються з наданих кредитів/фінансових зобов'язань, операцій з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, цінних паперів, що обліковуються в портфелях банку на продаж та до погашення, дебіторської заборгованості, що класифіковані за IV та V категоріями якості, цінних паперів, що обліковуються в торговому портфелі банку, за якими сума накопиченої уцінки перевищує 50 відсотків від вартості їх придбання (тобто балансової вартості цінних паперів без уключення накопиченої уцінки та нарахованих доходів за ними), уключаючи нараховані доходи за всіма цими операціями (далі - негативно класифіковані активи);банк має збитки за результатами фінансового року; фінансове оздоровлення банку потребує залучення додаткових коштів акціонерів (учасників, інвесторів) для збільшення капіталу банку.
      Приписами пункту 3.1. розділу ІІ вищевказаного Положення визначено, що письмова угода як захід впливу може укладатися з банком, що допустив порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку (у тому числі значень економічних нормативів, лімітів валютної позиції, зниження розміру регулятивного капіталу менше статутного капіталу (крім новоствореного банку протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії) або здійснює ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, за умови подання ним прийнятного плану заходів для усунення виявлених порушень.
      У відповідності до пунктів 4.1., 4.2. розділу ІІ вищевказаного Положення, рішення про зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі приймає Комісія Національного банку.
      Національний банк має право застосовувати такий захід впливу до банку: а) який порушив хоча б один з нормативів капіталу або якщо Національний банк визнає, що виплата дивідендів і розподіл капіталу в будь-якій формі призведе до порушення нормативів капіталу; б) у якого викуп власних акцій призвів/призведе до зниження рівня регулятивного капіталу до мінімально встановленого Національним банком рівня; в) якому надсилається лист з вимогою щодо розроблення плану фінансового оздоровлення на період виконання цього плану; г) у якого розмір регулятивного капіталу менший, ніж статутний капітал (крім новостворених банків протягом одного року з дня отримання банківської ліцензії).
      Як вбачається з пункту 5.1. розділу ІІ вищевказаного Положення, Національний банк має право встановити підвищені економічні нормативи шляхом підвищення вимог щодо мінімальних значень нормативів капіталу, та/або нормативів кредитного ризику для банку, що здійснює ризикову діяльність, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, у тому числі: а) рівень негативно класифікованих активів становить 40 і більше відсотків від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; б) загальна сума недосформованих резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями становить понад 40 відсотків від загальної розрахункової суми резервів; в) надмірна величина ризику концентрації [сукупна величина заборгованості банку, що розрахована за алгоритмом нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), щодо підприємств однієї галузі (або одного виду економічної діяльності) становить понад 200 відсотків статутного капіталу банку); г) здійснення операцій з інсайдерами/пов'язаними особами на умовах, що сприятливіші за звичайні. Визначення переліку інсайдерів здійснюється відповідно до нормативно-правового акта Національного банку щодо регулювання діяльності банків; ґ) надання кредиту (або здійснення вкладень у боргові цінні папери) у розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), без наявності забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям.
      Положеннями пунктів 6.1., 6.2 розділу ІІ вищевказаного Положення визначено, що Національний банк може прийняти рішення про збільшення обсягу резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, зокрема шляхом пониження категорії якості активу та відповідно підвищення значення показника ризику цього активу або заборони врахування під час розрахунку суми резервів забезпечення (крім високоліквідного) у разі здійснення банком окремих операцій з підвищеним рівнем ризику, що можуть загрожувати інтересам кредиторів і вкладників, підтверджених результатами інспекційної перевірки.
      Національний банк застосовує цей захід впливу до банків, що не дотримуються вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку формування та використання банками резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та регулювання діяльності банків, у тому числі: неподання на вимогу уповноважених Національним банком осіб документів або інформації для перевірки достовірності оцінки фінансового стану (кредитоспроможності) позичальників/контрагентів банку, правильності їх класифікації та достатності резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; недотримання нормативів кредитного ризику; невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень.
      Змістом пункту 7.4. розділу ІІ вищевказаного Положення регламентовано, що Національний банк має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій, зокрема в разі: установлення процентних ставок та комісійних винагород на рівні, що є нижчим від собівартості банківських послуг у цьому банку; недостатності надходжень банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, забезпечення формування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку в частині відкриття та/або ведення клієнтських рахунків; порушення економічних нормативів, установлених Національним банком; щоденного порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) десять та більше разів поспіль; недотримання ліцензійних вимог та спеціальних вимог, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку щодо окремих операцій (у тому числі недотримання банком ліцензійних вимог стосовно розміру регулятивного капіталу банку, потрібного для здійснення відповідних операцій); порушення умов, на підставі яких була надана банківська ліцензія/генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій/письмовий дозвіл на здійснення інвестиції; недоформування резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями в необхідному розмірі (відповідно до нормативно-правових актів Національного банку); здійснення інвестиції без письмового дозволу Національного банку; недотримання вимог нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі щодо складання та надання звітності; надання недостовірної інформації (у тому числі про структуру власності) та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, ненадання або несвоєчасне їх надання, у тому числі інформації щодо підстав для виключення сум кредитів, забезпечених безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям, під час розрахунку нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); невиконання в установлений строк вимог Національного банку щодо усунення порушень у діяльності банку; невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; допущення банком недобросовісної конкуренції щодо надання банківських та інших фінансових послуг, а також здійснення іншої діяльності; порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу; порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди поспіль; недотримання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо нагляду на консолідованій основі; недотримання відокремленим підрозділом вимог банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, внутрішніх документів банку, у тому числі виявлення фактів здійснення операцій без правових підстав та тих, які призвели до здійснення операцій з підвищеним ризиком; подання банком неправдивих відомостей під час відкриття відокремленого підрозділу; здійснення ризикової діяльності.
      Пунктом 7.5. розділу ІІ вищевказаного Положення передбачено, що Національний банк у разі порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1)/ліміту загальної короткої валютної позиції банку (Л13-2) має право прийняти рішення щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів операцій банку у вигляді встановлення однієї з таких вимог: установлення для банку зменшеного до 5 процентних пунктів значення відповідного ліміту на строк до шести місяців; зупинення/обмеження здійснення окремих валютних операцій; припинення здійснення окремих валютних операцій та відкликання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
      Після прийняття Комісією Національного банку рішення про зупинення/обмеження окремих видів операцій банку у випадку порушення банком значення ліміту загальної довгої валютної позиції банку (Л13-1) Національний банк окремим розпорядженням зупиняє проведення відповідних операцій з банком на міжбанківському валютному ринку України на строк до закінчення строку дії відповідного рішення про зупинення/обмеження операцій.
      Вимогами пункту 7.6. розділу ІІ вищевказаного Положення приписано, що Національний банк у разі здійснення банком операцій, які призвели до погіршення якості активів (у тому числі негативно класифіковані активи становлять 10 відсотків і більше від загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку) та/або збитків за результатами фінансового року, та/або більше двох разів протягом місяця порушення нормативу миттєвої ліквідності (Н4), має право прийняти рішення про обмеження операцій у вигляді встановлення вимог щодо: укладання банком коштів у безризикові активи в розмірах та на умовах, передбачених пунктом 3.6 глави 3 цього розділу, та/або заборони на здійснення банком активних операцій з інсайдерами/пов'язаними особами банку, та/або заборони здійснення банком пасивних операцій з фізичними особами (заборони залучення вкладів), та/або заборони банку надавати своїм клієнтам фінансові послуги через юридичну особу - комерційного агента банку на підставі укладеного агентського договору.
      За змістом пункту 8.1. розділу ІІ вищевказаного Положення передбачено, що Національний банк має право прийняти рішення про заборону надавати бланкові кредити банку: обсяг негативно класифікованих активів якого перевищує 10 відсотків суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку; що не сформував у достатньому обсязі резерви для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями.
      Виходячи зі змісту пункту 10.1. розділу ІІ вищевказаного Положення Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, заборонити власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку, зокрема таких: а) наявність прямого чи опосередкованого впливу власника істотної участі на прийняття банком рішень, що призводять до порушення банківського законодавства або до здійснення ризикової діяльності банку, яка загрожує інтересам вкладників і кредиторів; б) втрата бездоганної ділової репутації власника істотної участі. Якщо власником істотної участі є юридична особа, то ця заборона поширюється на членів виконавчого органу і ради цієї юридичної особи; в) порушення порядку набуття/збільшення істотної участі в банку або за результатами перевірки виявлено, що внесок до статутного капіталу банку сформований не за рахунок власних коштів власника істотної участі; г) надання недостовірної інформації (у тому числі про структуру власності) або звітності, а також неподання або несвоєчасне їх подання.
      Відповідно до пункту 11.1. розділу ІІ вищевказаного Положення Національний банк має право тимчасово, до усунення порушення, відстороняти посадову особу банку від посади за наявності фактів, які свідчать про дії та/або бездіяльність цієї посадової особи, що призвели до здійснення ризикової діяльності та/або порушення вимог банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку, у тому числі: а) невиконання банком у встановлений строк зобов'язань за його письмовою угодою з Національним банком (програми капіталізації/плану фінансового оздоровлення або плану реорганізації) або плану реструктуризації; б) невиконання банком у встановлений строк вимог, визначених Національним банком у письмовому застереженні, письмовій вимозі, щодо усунення порушень банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу; в) невиконання банком (крім філії іноземного банку) у встановлений строк вимоги Національного банку щодо скликання загальних зборів учасників банку, засідання ради/правління банку; г) невиконання банком у встановлений строк рішень Національного банку щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі (крім філії іноземного банку) або обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, або заборони видавати бланкові кредити, або підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; ґ) подання недостовірної інформації або звітності, установлених нормативно-правовими актами Національного банку, неподання або несвоєчасне їх подання; д) невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком; е) подання недостовірної інформації, неподання інформації, документів (копій документів) та письмових пояснень з питань діяльності банку на письмову вимогу уповноваженої посадової особи Національного банку або уповноважених Національним банком осіб на проведення перевірки; є) порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу; ж) невідповідності керівника банку вимогам статті 42 Закону про банки і нормативно-правових актів Національного банку.
      Згідно з приписами пунктів 13.1., 13.2. вищевказаного Положення, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.
      Відповідно до змісту ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин з інспектування проведеного у період з 08.12.2014 року по 13.03.2015 року), Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      Таким чином, приймаючи до уваги:
      по-перше, встановлені у звіті інспектування за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 численні порушення ПАТ «Фінанси та кредит»;
      по-друге, висновок в контексті комплексної рейтингової оцінки ПАТ «Фінанси та кредит» за системою CAMELS та рейтингових оцінок за компонентами системи CAMELS про те, що банк є неплатоспроможним, і в його діяльності наявні значні порушення і недоліки, які спричиняють недотримання майже всіх основних факторів його фінансового стану, що обумовлювало необхідність ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів, особливої уваги служби банківського нагляду та негайного вжиття відповідних заходів (у тому числі скликання загальних зборів акціонерів для вирішення питання щодо санації або реорганізації, або ліквідації банку тощо) з метою зведення до мінімуму збитків вкладників і кредиторів, для того, щоб запобігти подальшому зменшенню регулятивного капіталу банку та захистити інтереси вкладників і кредиторів, служба банківського нагляду повинна встановити суворий контроль за таким банком та вжити адекватних заходів впливу (скликати загальні збори учасників банку, призначити тимчасову адміністрацію тощо), необхідність дії Національного банку України з розгляду питання щодо негайного повного/часткового відсторонення службових осіб банку від обійманих посад або щодо призначення тимчасової адміністрації, негайних та рішучих дій служби банківського нагляду для забезпечення спостережною (наглядовою) радою (зборами акціонерів) вжиття заходів щодо санації або реорганізації банку, оскільки збитки неминуче призведуть до його неплатоспроможності, необхідність потреби негайної фінансової допомоги із зовнішніх джерел (шляхом додаткових внесків акціонерів або залучення нових акціонерів з метою формування дешевої ресурсної бази) для задоволення потреб у ліквідності, негайного втручання Національного банку України для запобігання банкрутству банку та прийняття керівництвом банку відповідних дій, спрямованих на зниження ринкового ризику та запровадження ефективних систем визначення, вимірювання, моніторингу і контролю за ринковим ризиком;
      по-третє, широкий спектр інструментів (заходів) впливу (реагування), який був наявний у Відповідача згідно з законодавством України, що діяло на той час, для реагування у подібних ситуаціях;
      по-четверте, той факт, що з моменту закінчення інспекційної перевірки (13.03.2015) до моменту складення Відповідачем листа (07.05.2015), адресованого ПАТ «Фінанси та кредит», яким банк мав повідомлятися про результати інспектування, а також згідно з яким банк було зобов'язано вжити певних дій, - пройшло майже 2 місяці, -
      суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Національного банку України в період з березня 2015 року по травень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ «Фінанси та кредит» на підставі проведеної перевірки та складеного звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за період з 01.02.2012 по 01.12.2014 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
      Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій у повному обсязі.
      Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги Позивачів є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
      Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
      Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивачів шляхом визнання протиправною бездіяльності Національного банку України у період з 01.01.2011 року по 17.09.2015 року щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит», яка виразилась у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» не рідше одного разу на 36 місяців; надання публічному акціонерному товариству «Фінанси та кредит» результатів інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року; визнання протиправною бездіяльності Національного банку України в періоди з квітня 2012 року по липень 2012 року та з березня 2015 року по травень 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» на підставі проведених перевірок та складених звіту про інспектування публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року і встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
      З огляду на вищевикладене, судові витрати, здійснені позивачами, присуджуються на користь позивачів з Державного бюджету України.
      Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
      ПОСТАНОВИВ:
      Адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.
      Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України у період з 01.01.2011 року по 17.09.2015 року щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит», яка виразилась у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» не рідше одного разу на 36 місяців; надання Публічному акціонерному товариству «Фінанси та кредит» результатів інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційних перевірок за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року.
      Визнати протиправною бездіяльність Національного банку України в періоди квітня 2012 року - липня 2012 року та березня 2015 року - травня 2015 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства «Фінанси та кредит» на підставі проведених перевірок та складених звіту про інспектування ПАТ «Фінанси та кредит» за періоди з 01.01.2008 року по 01.01.2012 року та з 01.02.2012 року по 01.12.2014 року і встановленої рейтингової оцінки САМЕLS.
      Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3) понесені ними судові витрати у розмірі по 1102 грн. 50 коп. кожному за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106).
      Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
      Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
      Головуючий суддя Аблов Є.В.
      Суддя Погрібніченко І.М.
      Суддя Шулежко В.П.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/63467956
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 грудня 2016 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів:
      Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., 
      Сімоненко В.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», третя особа – ОСОБА_2, про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а:
       
      У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі – ПрАТ «СК «УСГ») про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди. 
      Позивачка зазначала, що 22 вересня 2013 року на автошляху Бориспіль–Дніпропетровськ у напрямку м. Києва, а саме АДРЕСА_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки ВАЗ-21011 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Fiat Qubo, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2.
      Між позивачкою та ПрАТ «СК «Українська страхова група» укладено: договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, за яким застраховано транспортний засіб – автомобіль марки Fiat Qubo, та договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 19 квітня 2013 року.
      ДТП сталося з вини ОСОБА_2, внаслідок чого водій ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження. 
      Після настання ДТП позивачка повідомила ПрАТ «СК «УСГ» про настання страхового випадку та надала всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування, проте страхова компанія відмовилася провести виплату страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, визнавши такий ремонт недоцільним, а автомобіль конструктивно загиблим. 
      Посилаючись на те, що вартість відновлювального ремонту не перевищує дійсної вартості застрахованого транспортного засобу, а також що несвоєчасна виплата страхового відшкодування спричинила душевні страждання у зв'язку з неможливістю використання автомобіля за призначенням, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивачка просила стягнути з ПрАТ «СК «УСГ» 93 тис. 783 грн 25 коп. страхового відшкодування, 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, 28 тис. 50 грн 6 коп. штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та витрати на правову допомогу.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області рішенням від 22 січня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 93 тис. 783 грн 25 коп. страхового відшкодування; 28 тис. 50 грн 6 коп. штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування; 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
      Цей же суд додатковим рішенням від 19 лютого 2015 року стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 8 тис. грн витрат на правову допомогу та 175 грн 80 коп. витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи.
       
      Апеляційний суд Київської області рішенням від 19 травня 2015 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2015 року скасував у частині стягнення з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, моральної шкоди та витрат на правову допомогу та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог; у решті рішення залишив без змін. 
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу скасувала, справу в цій частині направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення апеляційного суду залишила без змін.
      Апеляційний суд Київської області 25 січня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції у частині стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу, ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 65 тис. 568 грн 47 коп. страхового відшкодування та 3 тис. 680 грн витрат на правову допомогу; в іншій частині рішення суду залишив без змін.
       
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року залишила без змін. 
       
      У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 529, частини першої статті 537, статей 621, 623–625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого, 24 грудня 2015 року, 3 лютого 2016 року; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
       
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 вересня 2013 року на автошляху Бориспіль–Дніпропетровськ у напрямку м. Києва, а саме АДРЕСА_1, сталася ДТП за участю автомобіля марки ВАЗ-21011 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Fiat Qubo, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2.
      Згідно з договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року транспортний засіб Fiat Qubo застраховано в ПрАТ «СК «УСГ». 
      Відразу після настання ДТП позивачка повідомила ПрАТ «СК «УСГ» про настання страхового випадку та надала всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування.
      Відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року страховик повинен був прийняти рішення про виплату страхового відшкодування протягом 5 робочих днів з моменту отримання ним усіх необхідних документів згідно з розділом 11 частини 2 цього договору та виплатити страхове відшкодування протягом 14 робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
      Проте страховик відмовився провести виплату страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту автомобіля, визнавши такий ремонт недоцільним, а автомобіль конструктивно загиблим, і лише 2 березня 2016 року виплатив позивачці страхове відшкодування в розмірі 69 тис. 248 грн 47 коп. 
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність проведення ремонту належного їй автомобіля та про наявність підстав для стягнення страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту зазначеного автомобіля, моральної шкоди, витрат на правову допомогу, а також відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат за період із грудня 2013 року до жовтня 2014 року, 3 % річних за період з 12 грудня 2013 року до 4 грудня 2014 року та пені за період з 12 грудня 2013 року до 15 квітня 2014 року.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення страхового відшкодування та витрат на правову допомогу та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми страхового відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту відповідно до цін на час настання страхового випадку, як це передбачено умовами договору страхування, а не на момент проведення судової автотоварознавчої експертизи. 
      При цьому суд не перевірив законності рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «УСГ» на користь ОСОБА_1 штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування та моральної шкоди, оскільки Апеляційний суд Київської області 19 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в цій частині скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог, а колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 листопада 2015 року зазначене рішення апеляційного суду в цій частині залишила без змін.
       
      Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого, 24 грудня 2015 року та ухвалі цього ж суду від 12 травня 2015 року, наданих заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов’язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов’язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що нормами Закону України «Про захист прав споживачів» регулюються, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування. Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України). А згідно із частиною четвертою статті 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору. На підставі викладеного можна зробити висновок, що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» – загальними. У договорі страхування має бути визначено розмір неустойки як відповідальність страховика за таким договором. Якщо ж сторони не визначили розмір неустойки в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п’ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи. Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (за відсутності визначеного розміру в договорі – у розмірі, встановленому в Законі України «Про захист прав споживачів»). 
      Страховик також несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі). 
      В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що за положеннями частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, визначаючи розмір страхового відшкодування, суд повинен виходити з вартості відновлювальних робіт на час розгляду справи або виконання цих робіт, а не на момент настання страхового випадку. 
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.
       
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права в подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
       
      Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання.
      За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 
      За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
      Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. 
      Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
      За пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. 
      Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
      За статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
       
      Проаналізувавши норми статей 524, 533–535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. 
      Таким чином, грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. 
      Отже, грошовим слід вважати зобов’язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
      Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов’язанням.
      Саме до таких грошових зобов’язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.
      Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, є грошовим зобов’язанням. 
      Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.
      Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння. 
      Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, наданій заявницею на підтвердження своїх вимог. 
      Отже, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій та компенсації за порушення грошового зобов’язання за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, неправильно застосував норми статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для часткового скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи (щодо строку, в межах якого страхова компанія мала виплатити позивачці страхове відшкодування, і залежно від цього – періоду, за який підлягають стягненню штрафні санкції за несвоєчасну виплату страхового відшкодування) перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
       
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
       
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування, а також ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та компенсації за несвоєчасну виплату страхового відшкодування скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді:
      В.І. Гуменюк 
      Н.П. Лященко
      В.М. Сімоненко
       
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-1003цс16
      Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов’язання.
      За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
      Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.
      Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті від 19 квітня 2013 року, є грошовим зобов'язанням. 
      Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
       
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
       
      Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-1003цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B4D29620F0BC8FA3C22580AC00524BF8
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 травня 2016 р.
      Справа № 816/140/16
      Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
      Головуючого судді: Бенедик А.П.
      Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М.
      за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16
      за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними,
      ВСТАНОВИЛА:
      Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк Форум", в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між позивачем та АКБ "Форум" від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року.
      В обґрунтування позовних вимог вказує, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.
      Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року адміністративний позов задоволено.
      Визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року.
      Стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. на користь позивача судові витрати у розмірі 701,4 грн.
      Не погодившись із судовим рішенням, ПАТ "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
      Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
      Вказує, що право позикодавця на отримання відсотків за користування кредитними коштами передбачено чинним законодавством, що регулює загальні питання позики та не вимагає для цього наявності відповідної ліцензії. Так, діючим законодавством встановлений обов'язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти) та, відповідно, зобов'язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти. В свою чергу, припинення зобов'язання та відміну процентів за користування грошовими коштами у зв'язку з відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора, чинним законодавством не передбачено. Таким чином, нарахування позивачу процентів за кредитним договором було здійснено правомірно.
      Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
      Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
      Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.06.2008 року між ОСОБА_2 та АБ "Форум" було укладено кредитний договір №0007/07/25-N (далі по тексту - Кредитний договір), за яким позивачу надано кредит в розмірі 58900,00 доларів США, зі сплатою 12,0 % річних. Кредитні кошти надані в строк до 16.05.2026 року (а.с.14-15).
      До червня 2014 року ОСОБА_2 сплачував за графіком тіло кредиту та відсотки, що нараховувалися банком.
      На підставі постанови Правлінням Національного банку України № 355 від 13.06.2014 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Форум", виконавчою дирекцією Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 року № 49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк "Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію".
      Пунктом 2 вказаного Рішення, призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Соловйову Н.А. строком на 1 рік з 16.06.2014 року по 16.06.2015 року.
      У відповідності до Рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 10 від 19.01.2015 року, призначено з 19.01.2015 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М.
      Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 106 від 28.05.2015 року продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Форум" на один рік до 16.06.2016 року включно; продовжено строк повноважень провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ларченко І.М. на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" до 16.06.2016 року включно.
      Позивач вказує, що відповідач звернувся з позовом до Київського районного суду м.Полтави про стягнення відсотків за користування коштами за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.08.2015 року.
      Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором за період з 16.06.2014 року по 09.11.2015 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
      Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення із даним позовом, слугувала незгода позивача із діями Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко І.М. щодо нарахування відсотків за користування кредитом по кредитному договору № 0007/07/25-N від 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року. Вказаний кредитний договір укладений між АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_2
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації, ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.
      Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
      Відповідно до частини 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
      Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність".
      Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк, це - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
      Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії (ст. 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
      Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія, це - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
      Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
      До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
      Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
      Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до ч.1 ст. 3 вказаного Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону України "Про систаму гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку.
      Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла на момент призначення уповноваженої особи Фонду), з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
      У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
      Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк Форум" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим, втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що дії відповідача щодо нарахування процентів за кредитним договором №0007/07/25-N, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ "Форум" 17.05.2007 року за період з 16.06.2014 року є протиправними.
      Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
      Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.
      Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції по справі.
      На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.
      Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
      Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року по справі №816/140/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
      Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
      Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
      Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
      У Х В А Л И Л А:
      Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни залишити без задоволення.
      Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.03.2016р. по справі №816/140/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни, третя особа Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" про визнання дій протиправними залишити без змін.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
      Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Філатов Ю.М. Повний текст ухвали виготовлений 18.05.2016 р.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 405/2286/15-ц
      2/405/528/15
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14.04.2016 року
      Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:
      головуючої судді: Шевченко І.М.
      при секретарі: Фришко А.Ю.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору,-
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача ТОВ «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору в частині, повернення авансових та адміністративних платежів, повернення автомобіля. Позов обґрунтовує тим, що 22 травня 2012 року між відповідачем та нею, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становило 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.
      Згідно умов лізингу, викладених у преамбулі договору фінансового лізингу авансовий платіж за придбання обєкту становив еквівалент 6 341,28 дол. США, обсяг фінансування еквівалент 12 874,72 дол. США. Крім того, умовами договору було встановлено фіксований лізинговий платіж в сумі 364,77 дол. США на місяць (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж у сумі 288,24 дол. США.
      Актом прийому-передачі до договору від 29.05.2012 року вартість обєкту лізингу становила 154 880,96 грн., обсяг фінансування 103 770,24 грн., щомісячний платіж 2 940,05 грн., адміністративні витрати 2 323,21 грн. На момент звернення із позовом нею було сплачено 186 259,70 грн., що значно перевищує вартість обєкту лізингу, а місячний платіж за березень 2015 р. склав 9119,25 грн.
      Договором та графіком платежів до договору передбачено, що платежі здійснюються в еквіваленті доларів США у відповідності до п.п. 6.3 «Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу», згідно положень якого лізингові платежі відображають справедливу вартість обєкта лізингу на основі діючого курсу обміну Євро\долару США, встановленого Національним банком України або Українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агліколь» або іншим банком) з купівлі та продажу Євро\долару США до української гривні, яким буде обрано за рішенням відповідача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро\долару США на змінній основі та підлягають оплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставленого рахунку.
      Підставою заявленого позову споживача зазначає той факт, що на протязі грудня 2014-серпня 2015 року відповідач всупереч приниципу добросовісності договору і рівноправья сторін, довільно трактуючі умови п.п. 6.3. Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу виставляв рахунки на сплату лізингових платежів по курсу долару США, який не є відповідним жодному загальновідомому курсу національної валюти.
      Зважаючи на курс долару до національної валюти в період з 09.01.2015 по 04.08.2015 року лізінгодавцем їй виставлялись рахунки на сплату за курсом, що суттєво відрізнився у бік збільшення від того, про якій проінформував ПАТ «КІБ Креді Агріколь» у листі № 12407/4073 від 27.10.2015 року. Крім того, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» пояснив, що «для клієнтів-юридичних осіб , яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна» валюто-обмінні операції банк здійснює через міжбанківський валютний ринок України, курс на якому варіюється в залежності від конюнктури, а для фізичних осіб встановлюється банком». Відповідно до п. 3 листа № 12407/5731 від 07.12.2015 року для фізичних і юридичних осіб курс є різним, що, можливо, і стало підставою для виставлення їй лізінгодавцем рахунку за курсом валют як для юридичної особи.
      В подальшому, скориставшись п.п.8.2.1. та п.п 8.2.2. лізингового договору, відповідач виставив штрафні санкції за надання вимог щодо сплати неправомірно обрахованих ним платежів у рахунках виставлених в період з 04.02.2015 по 04.08.2015 року, штрафних платежів від 04.11.2015 року «Перше нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00304159 від 04.11.2015 року на суму 364,53 грн, від 16.11.2015 року «Друге нагадування про несплату» та рахунок-фактуру № 00307448 від 16.11.2015 року на суму 472,49 грн., та від 01.05.2015 року «Перше нагадування про несплату» на суму 387,41 грн., які у заяві про збільшення позовних вимог від 22.01.2016 року позивач просить визнати незаконними.
      Вона звернувся із претензією на адресу відповідача, як поживач фінансових послуг, із вимогою надати у письмовому вигляді інформацію із розшифруванням помісячно за яким курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізінг № 00005040 від 22.05.2012 року у 2014 році і пояснення за яким точно курсом (НБУ, ПАТ «КІБ «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою якого саме) буде визначатися курс при виконанні договору на майбутне і в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Дана вимога відповідачем виконана не була. Відповіддю відповідача № 715 від 02.11.2015 року, фактично, відмовлено у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки п. 12.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», який дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов. Навіть при зверненні споживача про таке припинення лізінгодавцем не було визначено непогашену вартість обєкта лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано «проханням про дострокове розірвання договору».
      Посилаючись на вимоги статей 4, 10, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» за якими споживач має право: на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); на розірвання договору та повернення коштів, якщо стане очевидним що послуга буде не виконана; на отримання необхідної інформації, достатньої для придбання цієї продукції, виробника та гарантії її придбання, тощо прость суд: визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та нею, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.; визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн. згідно реєстру, що додається до позову; стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на її користь суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяця х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США., зобовязати її повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_2 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року, стягнути із відповідача на її користь суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги, віднести за рахунок із відповідача суму судового збору на користь держави.
      В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, неодноразово уточнювали свої вимоги та просили задовольнити позов згідно останніх уточнень від 25.01.2016 року.
      Представники відповідача за довіреністю виданою ТОВ Юридична фірма Вернер ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 ОСОБА_6, що брали участь на протязі судового розгляду, проти позову заперечили в повному обсязі, надали письмові заперечення та заяву про стягнення із позивача витрат на правову допомогу ТОВ Юридична фірма Вернер на суму 10 000 грн., просили відмовити в задоволенні позову.
      Суд, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
      Судом встановлено, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, було укладено Договір про фінансовий лізинг № 00005040 щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля становила 154 880,96 грн. Строк дії договору визначено 60 місяців.
      На момент розгляду срави заборгованість за лізінговими платежами у ОСОБА_1 відсутня, що підтверджується ОСОБА_6 звіряння взаємних розрахунків складених між сторонами та Зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 09.06.2015 року, доданою представником відповідача до пояснення від 04.07.2015 року. Проте, із останнього документа та поданих позивачем документів «Перше нагадування про несплату» та «Друге нагадування про несплату» вбачається, що відповідачу додатково виставлені рахунки 03.06.2015 року на суму 1 633,96 грн., 03.07.2015 року на суму 2 396,83 грн., 04.08.2015 року на суму 2 728,40 грн., 08.09.2015 року на суму 3 076,37 грн., 05.10.2015 року на суму 3 070,63 грн., 04.11.2015 року на 3 786,00 грн., 16.11.2015 року на суму 3 893,96 грн. в якості штрафних санкцій.
      Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Така ж вимога визначена і у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»
      Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає і механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Відповідно до ч. 5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.
      Так, лізинговий кредит - це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозвязку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. З точки зору змісту кредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку.
      Отже, лізинг є комерційною угодою, що заснована на оренді товарів тривалого користування виробничого призначення. Це одна з форм інвестицій в основний капітал за посередництвом лізингової компанії (лізингодавця), який купує для товаровиробника (лізингоодержувача) майно і надає йому в оренду з метою виробничого використання. Таким чином, лізингодавець фактично кредитує лізингоодержувача.
      Положеннями ст. 8 ЦК України визначено, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
      Виходячи із зазначеного, за аналогією до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011), у якому Конституційний Суд України зазначає, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.
      Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (п. 3.2. Рішення).
      Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України).
      Згідно з п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
      Отже, відповідач проігнорував дані вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
      Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.
      Підпунктом 6.3 Загальних комерційних умов внутришнього фінансового лізингу, якими визначенго, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України, (надалі «обмінний курс»), як буде обрано за рішенням «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.
      У разі часткової зміни вищевикладених положень цього пункту, «Порше Лізинг Україна» матиме право вимагати, щоб лізингові платежі та усі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути висунена на власний розсуд «Порше Лізинг Україна» та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагається згода лізингоодержувача.
      Зазначена формула визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля та лізингових платежів в доларах США є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб позбавляє споживача можливості знати, через комерційну таємницю, «обмінний курс безготівкових операцій» комерційного банку ПАТ «КІБ Креді Агріколь.
      Посилання представника ТОВ «Порше Лізинг Україна» на те, що з такими даними можна ознайомитись як на його сайті, так і на сайті цього банку не відповідає дійсності, оскільки дані саме про «обмінний курс безготівкових операцій» цього банку там відсутні.
      Коли та при яких обставинах визначення грошового еквіваленту ціни автомобіля в доларах США мало відбуватися відповідно до пункту 6.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у договорі та в додатках до нього взагалі не визначено.
      Положеннями ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавця зобовязано не включати у договори із споживачами умов, які є несправедливими. Як зазначено у п.п.3,4 ч. 3 цієї норми Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про:
      встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.3);
      надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв»язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.5.6.)
      надання можливості продавцю збільшувати або зменшувати лізингові платежі або інші платежі в одностороньому порядку (п.6.13.)
      Натомість як договором так і Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу не перебдачено повернення платежів, сплачених на викуп автомобіля. У договорі про це зазначено при викладі п 6, 12. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, де дострокове розірвання договору за ініціативою споживача розглядається виключно у ракурсі «дострокового викупу», яякий дозволяється відповідачем лише після виконання низки платежів та умов.
      Відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця, вважається договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями. позивач уклала спірний договір м. Кіровоград, де у якості продавця та постачальника заначено ТОВ «Атлантик» а відтак він є договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями.
      Положеннями ч.3 ст.12 цього Закону визначено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом 14 днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісним приміщенням чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
      Натомість, згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, цей договір може бути розірваний Лізінгоотримувачем лише за згодою лізингодавця ТОВ «Порше Лізинг Україна», і то не раніше ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу.
      Відтак, і ці умови договору суперечать вимогам закону й підлягають визнання недійсними, адже відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд(п.п. 12.6 Загальних комерційних умов), якщо споживачеві таке право не надається.
      Розглядуваним договором покупця - споживача фінансових послуг фактично позбавлено права дострокового розірвання Договору навідь у випадку порушення його права шляхом виставлення необгрутованого рахунку, оскільки у випадку не оплати одого платежу навідь частково протягом 30-ти днів лізингодавець може розірвати договір і витребувати об»єкт лізингу (п.п. 8.3.2., 12.6 Загальних комерційних умов).
      Фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.
      У такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.
      Юридична природа договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, дає підстави для висновку, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.
      Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору.
      Вартість предмета лізингу вказана в ОСОБА_6 прийому-передачі і складає 154 880,96 грн., що на той момент відповідало 19 216,00 дол. США, проте лізингові платежі та адміністративній платежі виражені виключно у доларовому еквіваленті, що не дає можливості споживачу адекватно оцінити необхідний щомісячний платіж у національній валюті і дає можливість відповідачу згідно п. 6.3 Договору лише за власним вибором визначати курс валюти станом на дату, коли підлягає оплаті кожен платіж. Данне твердження не знайшло підтвердження у листі № 715 від 02.11.2015 року, в якому стверджується, що компанія повідомляла лізингоодержувача про ризики отримання фінансування із застосуванням еквіваленту доларів США по відношенню до національної валюти, наслідком чого є неминуче настане збільшення щомісячного лізингового платежу в гривнях. Доказів такого повідомлення представники відповідача в судових засіданнях не надали.
      Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні судом досліджено докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, які відповідають вимогам належності та допустимості. Представниками відповідача проігноровано вимоги суду про надання інформації щодо способу визначення курсу валюти, жоден із них не зміг надати пояснень чому курс у виставлених ним рахунках суттєво відрізняється від встановленого банком, яка могла б спростувати надані позивачем докази, або ж підтвердити їх.
      За приписами ч. 1 ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
      При вирішенні спорів про захист прав споживачів суд враховує, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).
      У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).
      Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача судові витрати та витрати на правову допомогу, понесені позивачем та підтверджені Договором про адвокатську допомогу та суду квитанцією в сумі 3 000 грн., а також на користь держави щожо двох позовних вимог немйнового характеру в сумі 1 102,40 грн. та майнового характеру в сумі 3 450,72 грн. (із розрахунку ціна вимог 16 049,88 доларів США х 21,5 = 345 072,42 грн.), а всього 4 553,12 грн.
      На підставі вищевикладеонго і ст.ст. 6, 203, 253, 256, 257, 261, 266, 525, 526, 530, 625, 629, 632, 638, 651, 654, 806, 807, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про захист прав споживачів», рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа № 1-26/2011 та керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В:
      Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» відокремлений територіальний підрозділ Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантик» про захист прав споживача та визнання недійсним договору задовольнти.
      Визнати недійсним Договір про фінансовий лізинг № 00005040 укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу VW Polo Sedan 1.6. на суму 19 216 дол. США.
      Визнати незаконними вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про сплату чотирнадцяти штрафних платежів виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 04.02.2015 по 05.01.2016 на загальну суму 5 021,89 грн.
      Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму авансового платежу за Договором про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 341,28 дол. США та частини викупної вартості обєкту лізингу (сплаченої за 44 місяці х 364,77 дол. США) в еквіваленті 16 049,88 дол. США.
      Зобовязати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) повернути в натурі транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6., колір чорний 2012 р.в., р\н АА 6062 МС номер кузова НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» зі складанням ОСОБА_6 передання-приймання майна за підписами уповноважених представників сторін Договору про фінансовий лізинг № 00005040 від 22 травня 2012 року.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) суму 3 000 грн. судових витрат на надання правової допомоги.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 4 553,12 грн.
      Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня проголошення рішення. 
      Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Шевченко
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57211781
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
              
      21 грудня 2016 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого    Гуменюка В.І.,        
      суддів:    Берднік І.С.,    Жайворонок Т.Є.,    Охрімчук Л.І.,
      Ємця А.А.,    Лященко Н.П.,    Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
      за участю представників ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників ОСОБА_4 – ОСОБА_5, ОСОБА_6,     
                           
      розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_8, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, за позовом ОСОБА_7 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа – ОСОБА_8, про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця, 
      в с т а н о в и л и: 
      У жовтні 2012 року ОСОБА_7, ОСОБА_1 звернулися з позовом про витребування від добросовісного набувача ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частин від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частин від S_2 кв. м; визнання за ОСОБА_7 право власності на P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб»; визнання недійсними прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2; скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затвердженого начальником Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі – Друге Приморське ВДВС Одеського міського управління юстиції) 25 червня 2012 року; визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів НОМЕР_1 від 3 липня 2012 року; визнання недійсним протоколу НОМЕР_2 проведення прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2, складеного Одеською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – Одеська філія ПП «СП «Юстиція») 8 червня 2012 року; витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2; визнання за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру. 
      У серпні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця та просив: визнати недійсними прилюдні торги щодо продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частини від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частини від S_2 кв. м.; визнати недійсним протокол НОМЕР_3 проведення прилюдних торгів щодо продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», складений Одеською філією ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року; скасувати акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів з продажу P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», затверджений начальником Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції 25 червня 2012 року.
      Вимоги позивачів обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2010 року ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб», а на підставі договору купівлі-продажу від 8 липня 2011 року – квартиру АДРЕСА_2.
      16 грудня 2011 року на підставі договору дарування ОСОБА_7 подарував квартиру ОСОБА_1.
      Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2011 року та заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2012 року за ОСОБА_13 визнано право власності на P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб», а також квартиру АДРЕСА_2, які згодом вона відчужила на користь третіх осіб.
      У подальшому вказані судові рішення скасовані.
      Таким чином позивачі зазначають, що ОСОБА_13 не була уповноважена розпоряджатися спірною нерухомістю.
      На виконання виконавчих написів приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14, виданих 26 березня і 13 квітня 2012 року, проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб» і квартири АДРЕСА_2.
      Переможцем торгів з реалізації P_1 частин будівель та споруд «Яхт-клуб» стала ОСОБА_8, з реалізації квартири АДРЕСА_2 – ОСОБА_4 (протоколи проведення прилюдних торгів НОМЕР_2, НОМЕР_3, затверджені заступником директора Одеської філії ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року).
      Позивачі вважають, що прилюдні торги з реалізації спірного нерухомого майна проведено з порушенням норм чинного законодавства.
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року відмовлено в задоволенні позовів ОСОБА_7 і ОСОБА_1.
      Апеляційний суд Одеської області 23 грудня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 і ОСОБА_1 задовольнив, витребував у ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 P_1 частини будівель та споруд «Яхт-клуб» (об’єкт незавершеного будівництва), що розташовані за АДРЕСА_1, загальною площею P_1 частини від S_1 кв. м, у тому числі житловою площею P_1 частини від S_2 кв. м., і визнав за ОСОБА_7 право власності на вказаний об’єкт нерухомості; визнав прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись; скасував акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів, затверджений начальником Другого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції 25 червня 2012 року; визнав недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 3 липня 2012 року НОМЕР_1, засвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_15; визнав недійсним протокол НОМЕР_2 проведення прилюдних торгів щодо продажу квартири АДРЕСА_2, складений Одеською філією ПП «СП «Юстиція» 8 червня 2012 року; витребував у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2, яка складається в цілому з восьми житлових кімнат житловою площею 135,1 кв. м., загальною площею 176,2 кв. м. і визнав за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відхилив, а рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року залишив без змін.
      У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 215, 292, 388 ЦК України, пунктів 3.6, 3.9, 3.12, 4.14, 4.15 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), глави 12 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі – Інструкція), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
      У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів з реалізації квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення щодо квартири АДРЕСА_2, витребування квартири та визнання права власності на неї за ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині рішення про відмову в задоволенні таких вимог.
      Оскільки ОСОБА_4 просить Верховний Суд України переглянути судові рішення лише в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї за ОСОБА_1, то в іншій частині зазначені судові рішення Верховним Судом України не переглядаються. 
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 
      Суди встановили, що 8 липня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_2.
      На підставі договору дарування від 16 грудня 2011 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2.
      Малиновський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 13 лютого 2012 року задовольнив позов ОСОБА_13 та визнав недійсним договір дарування квартири від 16 грудня 2011 року й визнав за ОСОБА_13 право власності на квартиру АДРЕСА_2.
      15 березня 2012 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_11 укладено договір дарування зазначеної квартири.
      На підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2012 року ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_10 придбав спірну квартиру.
      26 березня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14 видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_16 заборгованість за договором позики в сумі 10 тис. грн.
      8 червня 2012 року Одеською філією ПП «СП «Юстиція» проведено прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_2, переможцем яких стала ОСОБА_4.
      Малиновський районний суд м. Одеси ухвалою від 7 червня 2012 року заочне рішення цього ж суду від 13 лютого 2012 року скасував.
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_1 та визнаючи прилюдні торги щодо продажу квартири АДРЕСА_2 такими, що не відбулись, скасовуючи акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнаючи недійсними свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протокол їх проведення, витребовуючи у ОСОБА_4 зазначену квартиру та визнаючи право власності на неї за ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що прилюдні торги з реалізації вказаного нерухомого майна проведено з порушенням порядку їх проведення. З огляду на те, що ОСОБА_1 був власником спірної квартири та позбавлений такого права на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, то він має право витребувати це майно у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. 
      Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
      На підтвердження підстав подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень заявниця надала рішення Верховного Суду України від 19 січня 2011 року, ухвалене ним як судом касаційної інстанції, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 8 квітня 2010 року, постанови Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (справа № 3-98гс11), 13 лютого 2013 (справа № 6-174цс12), 17 грудня 2014 року (справа № 6-143цс14), 24 червня 2015 року (справа № 6-251цс15), 16 вересня 2015 (справа № 6-1203цс15), 18 листопада 2015 року (справа № 6-1884цс15) та 2 березня 2016 року (справ № 6-3090цс16). 
      У наданому для порівняння рішенні від 19 січня 2011 року Верховний Суд України, як суд касаційної інстанції, відмовив в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння. При цьому суд зазначив, що оскільки позивач не був стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу, то його порушені права не підлягають захисту шляхом застосування правового механізму, передбаченого статтями 203, 215 ЦК України. У такому разі майно може бути витребувано на підставі статті 388 ЦК України шляхом подання віндикаційного позову. Проте, суд апеляційної інстанції не встановив факт добросовісного чи недобросовісного набуття спірного майна, наслідком якого є витребування або відмова у витребуванні набутого ним майна відповідно до статті 388 ЦК України.
      Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 13 липня 2016 року зазначив про те, що у разі наявності підстав для визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору – організатор та їх переможець, а майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення. У разі ухвалення рішення про витребування майна, таке рішення перешкоджатиме належному виконанню судового рішення про стягнення заборгованості з позивача.
      Вищий господарський суд України постановою від 8 квітня 2010 року скасував судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на спірне майно та відмовив в задоволенні позову в цій частині. Суд зазначив, що особі, яка вважає себе законним власником майна, і не є стороною правочинів з перепродажу цього майна, належить право захищати порушені права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 ЦК України. Встановивши недійсність договору купівлі-продажу у зв’язку з відсутністю у продавця права на відчуження спірного майна, тим самим встановивши факт незаконного вибуття майна, яке належить позивачу на праві власності, з його володіння, суди попередніх інстанцій не врахували, що сукупність наведених обставин свідчить про наявність правових підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння, які не можуть бути задоволено одночасно з визнанням недійсними договорів, в яких позивач не є стороною.
      У постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011 року (справа № 3-98гс11) викладено правовий висновок, що частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна у добросовісного набувача, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.
      Верховний Суд України у постанові від 13 лютого 2013 року (справа № 6-174цс12) виклав правовий висновок та зазначив про те, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу). При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованим в указаному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4038.
      У постановах від 17 грудня 2014 року (справа № 6-143цс14) і 18 листопада 2015 року (справа № 6-1884цс15) Верховний Суд України зазначив про те, що при розгляді питання про дотримання при проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу – продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов’язальних відносин. 
      Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 24 червня 2015 року (справа № 6-251цс15), одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
      Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 6-1203цс15) зазначив, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
      У постанові від 2 березня 2016 року (справа № 6-3090цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок, згідно з яким за загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, cудові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. 
      Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
      Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
      Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
      Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
      За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
      Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
      Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
      У справі, яка переглядається, суд встановив, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2012 року, яке в подальшому було скасовано.
      Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
      Оскільки спірна квартира вибула без волі її власника ОСОБА_1, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. 
      Судове рішення, яке заявниця просить переглянути, є обґрунтованим, суд правильно застосував положення статті 388 ЦК України.
      Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_4 і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ПП «СП «Юстиція», про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї.
      Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 
       
      постановили:
      У задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_2, скасування акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та протоколу їх проведення, витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї відмовити. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, яка встановлена пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. 
       
      Головуючий: В.І. Гуменюк
      Судді:
      І.С. Берднік
      А.А. Ємець
      Т.Є. Жайворонок
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі за № 6-2233цс16
      Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
      Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
      Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
      Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
      За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
      Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
      Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
      Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
      Суддя Верховного Суду України    В.І. Гуменюк
      Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2233цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/51AE1EBFC566E5F3C22580A700417CD5