ANTIRAID

Решение Деснянского райсуда Киева об отказе во взыскании Альфа банку с заемщика и поручителей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?   3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь для участия в этом опросе.

7 сообщений в этой теме

Державний герб України
Номер провадження 2/754/2633/16

Справа №754/2832/16-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

13 жовтня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Чернишової А.М., Величко Л.П., Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою, -

 В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», що є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №800003143 від 12.02.2008 року у розмірі 32312,86 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, зі сплатою 14,50% річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 року. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір Поруки №800003143-П, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, також 12.02.2008 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір Поруки №800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_3. зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання,

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та видав позичальнику ОСОБА_1 кредит в обумовленій договором сумі, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07.12.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США, що є предметом позовних вимог.

На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, яка занесена до журналу судового засідання судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою (а.с.81).

Відповідно до предмету позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явлені вимоги до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (а.с.78-80).

Представник позивача по первісному позову - відповідача по зустрічному позову ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правову позицію щодо вимог позивача по зустрічному позову не висловила.

Представник відповідача - позивача по зустрічному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив в позові відмовити та задовольнити зустрічний позов, пояснив, що дійсно 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, на умовах передбачених укладеним договором. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П. Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1. Вказував на те, що суму заборгованості у розмірі 32312,86 доларів США позивач підтверджує доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.12.2015 року. Однак, матеріали справи не містять детального та документально підтвердженого розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. У наданому представником позивача розрахунку заборгованості не зазначено усіх дат погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування. Позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості котра вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач в свою чергу мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Зокрема така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Також з розрахунку заборгованості вбачається, що Банком з 12.09.2008 року нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, в той час як згідно укладеного Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник повинен був сплачувати відсотки у розмірі 14,5 % річних. Жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки Позичальнику не було надіслано. Отже є незрозумілим з яких причин і на яких підставах були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5% річних. Вважає, що зобов'язання відповідачів за вищевказаними договорами поруки повинно бути припинено з тих підстав, що Позивачем було змінено умови основного зобов'язання без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх.

Заслухавши пояснення представника відповідачів - позивачів по зустрічному позову ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №800003143, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 75000,00 доларів США, які вона зобов'язалася повертати частинами та остаточно повернути суму кредиту до 12.02.2033 року і сплатити проценти за користування коштами виходячи з 14,50% річних (а.с.4-7).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 ЦК України).

Відповідно до частини першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» по Кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87608,00 доларів США. При цьому відсоткова ставка була встановлена на рівні 14,50 % річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом №800003143 від 12.02.2008 року, який надано позивачем та відповідно до якого з 12.09.2008 року змінено відсоткову ставку та контр розрахунку наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94000,00 доларів США, у зв'язку з чим докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором, та зокрема саме на день звернення до суду у такому розмірі мають суперечливий характер та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для її стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та такими що не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано позивачем доказів про винекнення заборгованості по сплаті кредитних коштів станом на 12.11.2015 року, відповідно до наданих копій кредитного договору з додатками до нього.

Звертаючи з зустрічною позовною заявою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять визнати припиненою з 12.09.2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», визнати припиненою з 12.09.2008 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк». Вказані вимоги обґрунтовують тим, що поручителями не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ними згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідок збільшення обсягу відповідальності позичальника. Отже, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинились поруки, що виникли на підставі Договору поруки №800003143-П та Договору поруки №800003143-П-1, укладеними між Банком та поручителями. Оскільки Банк збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 Договору поруки, то підстав для покладення відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком немає, оскільки порука припинилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 800003143 від 12.02.2008 року, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П (а.с.11). Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1(а.с.27).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другої сторони.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ч.1 ст. 553, ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір складається з двох частин - частини №1 «Базові умови кредитування» та частини №2 «Загальні умови кредитування».

Частиною №1 «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних.

Розділом 5 (5.2) Частини №2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору передбачено право банку змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін в додаток №1 до цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині №1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку №1 до цього договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього Договору, позичальник отримує в банку самостійно. Банк не має права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку зі зміною кредитної політики Банку.

Установлено також, що відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.30,31), починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена (порівняно з 14,5%).

Відповідно до пункту 6.4 Договору поруки №8000030143-П, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 та договору поруки №80000343-П-1, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 сторони домовились, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором передбачена цим Договором порука дійсна тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

За таких обставин, 12.09.2008 року відбулось збільшення процентної ставки за кредитним договором без своєчасного погодження з поручителями, внаслідок чого, починаючи з цієї дати збільшився обсяг відповідальності поручителів і станом на дату таких змін згоди поручителів не існувало.

Зазначений висновок випливає зі змісту ч.1 ст. 559 ЦК України, яка вказує на те, що у разі збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, порука припиняється автоматично.

Окрім того, Верховним Судом України в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, висловлена аналогічна правова позиція щодо застосування цієї норми права.

За змістом положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК, поручитель пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

У зв'язку з тим, що банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителів у порушення договору поруки, підстав для покладання відповідальності на останніх за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11).

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12).

Відтак, з 12.09.2008 року поруки припинені в силу закону.

З урахуванням наведеного, підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та кеуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 546, 553, 554, 559, 615, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати поруку ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Визнати поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_8 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі та не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2016 року. 

Суддя: Н.Г. Таран

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62116088

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд отказал во взыскании с заемщика в связи с отсутствием надлежащего расчета задолженности. Поручительство прекращено на основании ч.1 ст.559 ГК Украины в связи с увеличением процентной ставки без согласия поручителей о чем прямо предусмотрено в договорах поручительства.

4 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Судья на своем месте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, logoped сказал:

Судья на своем месте.

Адвокаты на своем месте ;)

3 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ANTIRAID сказал:

Адвокаты на своем месте ;)

Это само собой :)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Надеюсь ваш расчет задолжености , также как расчет банка, был составлен от балды и без копий платежек)

В таком случае победа блестящая ))

Если же чел реально сплатил 94 куе, то победа заслуженная ))

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну, что мне остаётся только добавить, что ждём апелляцию...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 квітня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 січня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування рішення третейського суду у вищезазначеній справі, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без її участі, про існування спору вона не була повідомлена, жодних вимог банку не отримувала. 
      Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви відмовлено.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року, якою заяву ОСОБА_1 задоволено, а рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна скасовано.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Мегабанк» порушує питання про скасування постановлених судами апеляційної та касаційної інстанцій ухвал та залишення без змін ухвали суду першої інстанції з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.
      На обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та на ухвалу Верховного Суду України від 19 січня 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» у справі за позовом ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна від 25 травня 2015 року вимоги банку задоволені в повному обсязі.
      Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що третейський суд діяв в межах своєї компетенції.
      Апеляційний суду Харківської області ухвалою від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасував ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року з тих підстав, що в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа не підвідомча третейським судам, оскільки ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг.
      Разом з тим в іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин та за аналогічних обставин, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 листопада 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на те, що поручитель не є споживачем, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся банк, а отже, вказаний спір не може вважатися спором про захист прав споживачів і справа підлягає розгляду в третейських судах.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Під час розгляду справи суди установили, що 01 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_1, за умовами якого остання поручається перед банком за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його зобов’язань, що виникли з кредитного договору НОМЕР_2 від 01 серпня 2008 року.
      Пунктом 6.1 договору поруки передбачено, що всі спори, які виникають за цим договором між сторонами, розглядаються в Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Слобожанська перспектива» згідно з його Регламентом.
      Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду, крім випадків, встановлених законом.
      Згідно зі статтею 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (пункт 14 цієї статті доповнено згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Згідно з пунктом 22 цього Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
      Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 
      Системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що третейські суди можуть розглядати будь-які спори, за винятком зокрема тих, які випливають з договору споживчого кредиту і за своїм змістом пов’язані із захистом прав споживачів банківських послуг.
      Віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теорії цивільного права відбувається за ознаками суб’єктів цих правовідносин та змісту цих правовідносин.
      Суб’єктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.
      Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
      Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
      Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або як договір про намір здійснити такі дії.
      Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
      Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд судових рішень задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року залишити в силі.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
       
      Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-1153цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5EB7FD8BB3375ADDC225812C004696FC
    • Автор: у.zaporozhskiy
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66438047
       
       
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  МІСТА  КИЄВА
      03110  м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
      факс 284-15-77   e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
                                                                                                                                                  
      Справа №  761/20259/16-ц                                                  Головуючий у І інстанції - Піхур О.В.
      Провадження № 22-ц/796/2872/2017                                                 Доповідач - Андрієнко А.М.        
       
       
       
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
                    11 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
       
                  Головуючого судді   Андрієнко А.М.
                  Суддів:                       Заришняк Г.М.
                                                     МараєвоїН.Є.
                  При секретарі           Гарматюк О.Д.
       
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
       
      В С Т А Н О В И Л А :
       
      У червні 2016 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи тим, що 29 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики № 904771591 на суму 3300,00 грн. зі сплатою відсотків та комісії строком на 16 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач зобов'язався повернути позику, сплатити проценти за користування позикою у розмірі 1,95% в день від суми позики за кожний день користування позикою. Проте, вказані зобов'язання за договором позики відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 26 травня 2016 року заборгованість відповідача склала: сума позики - 3300,00 грн., проценти за користування позикою - 10 826,60 грн. У зв'язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 14 126,60 грн. та витрати по сплаті судового збору.
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за кредитним договором в розмірі 14 126 грн. 60 коп. та судовий збір в сумі 1378 грн.
      Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, порушено правила підсудності справи. Оскаржуваний договір є нікчемним, оскільки не дотримано письмової форми його укладення та сторонами не підписувався. Крім того, відповідач не отримувала від позивача коштів за спірним договором, доказів зворотнього суду надано не було, договірних відносин з відповідачем не мала. Платіжне доручення не мітить підпису і печатки установи банку, одержувачем платежу зазначено відповідача, однак, картковий рахунок, на який нібито переказані кошти, відповідачу не належить. Невідома особа, заволодівши персональними даними відповідача, через мережу інтернет оформила на ім'я відповідача без її відома позику.
      В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
      Позивач в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся.
      Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено, що 29 листопада 2015 року між позивачем та особою, яка діяла від імені відповідача було укладено договір позики № 904771591 на суму 3300,00 грн. зі сплатою відсотків та комісії строком на 16 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок особи, що діяла від імені  відповідача. Згідно умов Договору повернення позики та сплата процентів за користування позикою мало здійснюватись відповідно до графіка розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору.
      У відповідності до умов розділу 3 Правил особа, що діяла від імені відповідача, акцептував оферту, здійснивши дії спрямовані на укладання договору позики і настання юридичних прав та обов'язків, у тому числі: запропонувати заявку на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», зазначив інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати позику.
      Встановлено, що позивач свої обов'язки за договором виконав в повному обсязі. Факт надання грошових коштів   за Договором підтверджується копією платіжного доручення № 880 від 29 листопада 2015 року (а.с.9, оскільки позика повернута не була, звернувся із позовом про стягнення заборгованості.
      Згідно з розрахунком заборгованості за Договором станом на 26 травня 2016 року заборгованість   становить 14126,60 грн. та складається із: суми позики - 3300,00 грн., процентів - 1029,60 грн., прострочених процентів - 9603,00 грн., 297,00 грн. - штрафу (а.с.5).
      Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути  позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
      Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення, пришов до висновку , що між сторонами укладено договір позики та стягнув заборгованість за договором з відповідача.
      Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, так як суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам та порушив норми матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
      Судом встановлено, що договір позики з позивачем було укладено через інтернет шляхом акцептування оферти, здійснивши дії спрямовані на укладання договору позики і настання юридичних наслідків, заповнюючи заявку на сайті, зазначаючи інформацію щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої бажав отримати позику.
      Кошти були перераховані на рахунок позичальника - картка № НОМЕР_1.
      Апелянт зазначила, що вона ніколи не укладала договорів з позивачем, картковий рахунок, на який було перераховано позику, їй не належить, а тому вона договору позики не укладала.
      Судом встановлено, що в Хортицькому відділенні поліції Національної поліції в Запорізькій області зареєстровано  заяву про те, що невстановлена особа, скориставшись анкетними даними та паспортними даними ОСОБА_2, оформила договір позики з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на суму 3300 грн .( а.с.84)
      Постановою Хортицького відділення поліції Національної поліції в Запорізькій області від 16 вересня 2016 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні ( а.с.87)
      Із довідки ТОВ «Твой НЕТ» вбачається, що ІР-адреса НОМЕР_2 в період часу з 28.11.2015 року по 01.12.2015 року використовував абонент ОСОБА_4 ( а.с.91).
      За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не надав суду достатніх та достовірних доказів укладання договору позики саме з відповідачем ОСОБА_2, що їй були перераховані кошти за цим договором, а тому в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено, оскільки позовні вимоги позивачем не доведені.
       
       
      Керуючись ст..ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів
       
      ВИРІШИЛА:
       
          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
          Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  10 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
                 Рішення набирає законної сили з моменту його  проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ   протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
       
       
      Головуючий:
       
       
      Судді :
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      Справа № 759/9722/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц-796/295/2017
      Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
      в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
      суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
      при секретарі: Синявському Д.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и л а :
      у червні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро», в якому просило стягнути солідарно з останніх на користь банка заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн., посилаючись на невиконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн.. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
      Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що грошові кошти за кредитним договором видавалися на підставі довіреності, якої він ніколи не видавав і не підписував, оригінал якої не було надано суду, що позбавило можливості провести судову почеркознавчу експертизу. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 грошових коштів, а меморіальний ордер не є належним та допустимим доказом. Суд не врахував, що позивачем пропущений строк позовної давності як загальний, так і до вимог про стягнення пені. Докази внесення платежу на погашення кредиту 26.10.2009 року відсутні, а тому посилання на переривання позовної давності безпідставні.
      У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
      Представник позивача Шумейко П.М. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
      Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
      Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_7, на підставі довіреності від 28.09.2007 року, було укладено кредитний договір № 15/04/1055к-07, за умовами якого банк надав останньому кредит в розмірі 252 500 грн., зі сплатою 17, 45 % річних строком до 27.09.2018 року.
      Цього ж дня у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Банк Універсальний» та ПП «БНВ-Електро» було укладено договір поруки № 15/04/1055П-07, за умовами якого останнє зобов'язалося перед банком відповідати за належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
      Станом на 28.01.2014 року у відповідачів перед банком утворилася заборгованість у розмірі 283 921, 94 грн., яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 239 094, 54 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 34 329, 79 грн. та суми заборгованості за підвищеними відсотками в розмірі 10 497, 61 грн..
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав взяті на себе зобов'язання, а відповідачі порушили умови договору та договору поруки.
      Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
      Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
      За матеріалами справи встановлено, що кредитний договір від імені ОСОБА_1 укладено ОСОБА_7. ОСОБА_1 заперечував факт видачі довіреності на ім`я ОСОБА_7, разом з тим з позовом про визнання довіреності недійсною не звертався та така довіреність у встановленому порядку недійсною не визнана. При розгляді справи в апеляційному порядку за клопотанням апелянта було призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання про належність підпису на довіреності ОСОБА_1, проте за повідомленням експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.02.2017 року неможливо надати висновок через недостатню кількість документів із зразками підпису ОСОБА_1 за 2007 - 2008 роки.
      За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору на підставі довіреності, яку, з його слів, він не видавав. Відповідно ж до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не провів належний аналіз умов договору та не надав будь - якої оцінки заяві ОСОБА_1 про застосування позовної давності.
      Відповідно до ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
      Відповідно до ст. 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Відповідно до п. 10.3 кредитного договору якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені даним договором банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку суму заборгованості по кредиту, що залишилася, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку (підпункт 10.3.1).
      Відповідно до п. 10.4 шляхом підписання даного договору сторони прийшли до згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або сплаті процентів за користування ним чи інших платежів строком більше 10-календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана в п. 1.1 договору, вважається такою, що настала у наступний день після дати зазначеної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі, передбачені даним договором.
      03.12.2008 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості у зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за кредитним договором (а.с. 92 т. 1), а у січні 2009 року звернувся до Шосткинського місьрайсуду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 та ПП «БНВ_Електро» про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Ухвалою цього суду від 27.10.2009 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання (а.с. 92, 101 т. 1).
      Таким чином банк змінив строк виконання зобов`язань, встановлений п. 1.1 кредитного договору з 27.09.2018 року на 03.12.2008 року. Із зазначеним позовом банк звернувся 16.06.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      Заперечуючи проти застосування позовної давності позивач вказував на те, що перебіг позовної давності перервано внесенням ОСОБА_1 26.10.2009 року платежу в рахунок погашення заборгованості за відсотками у розмірі 19 097, 55 грн. та даний факт підтверджується розрахунком заборгованості, який долучено до позовної заяви.
      Проте, у виписці з особового рахунку такий платіж не відображено (а.с. 8-11 т. 1) та будь - яких інших доказів про те, що зазначений платіж було здійснено ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
      Крім того, після переривання перебіг позовної давності починається заново. З часу платежу, на який посилається позивач і який не підтверджено доказами (26.10.2009 року) та до часу подачі даного позову також пройшло більше трьох років.
      Не врахувавши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
      Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України № 6-1457 цс16 від 09.11.2016 року, № 6-2251 цс 16 від 09.11.2016 року, № 6-1174 цс 16 від 02.11.2016 року, № 6-900 цс 16 від 16.11.2016 року, № 60719 цс16 від 07.12.2016 року.
      Вирішуючи питання в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ст. 16 та ст. 118 ЦПК України, а також правові позиції, які викладені у викладеним у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 року № 6-1593 цс16, від 17.02.2016 року № 6-1965 цс15, від 30.09.2015 року № 6-1323 цс15, від 27.04.2016 року № 6-2974 цс15, від 13.06.2016 року № 6-942 цс16.
      Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
      Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
      Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
      За вказаних обставин рішення суду в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» підлягає скасуванню із закриття провадження у справі в цій частині.
      Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 310, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
      в и р і ш и л а :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
      Провадження у справі в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості скасувати та закрити провадження в цій частині.
      Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
      Головуючий 
      Судді 
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66437923
      Справа № 759/9722/15-ц
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 квітня 2017 року
      Справа № 910/17839/16
      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
      головуючого судді: Іванової Л.Б. (доповідач)
      суддів: Гольцової Л.А., Козир Т.П.,
      розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
      на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017
      у справі № 910/17839/16 Господарського суду міста Києва
      за позовом Приватного акціонерного товариства "Росава" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут"
      про визнання припиненою поруки за договором № 86 від 10.08.2009
      за участю представників сторін:
      позивача: Салій М.В., Поліщук А.А.
      відповідача: Семенчук В.Ю.
      третьої особи: не з'явилися
      ВСТАНОВИВ:
      Приватне акціонерне товариство "Росава" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 21.11.2016) до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання такою, що припинена поруки за договором № 86 від 10.08.2009.
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/17839/16 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Яковлєва М.Л., Отрюха Б.В.), позов задоволено повністю; визнано такою, що припинена поруку за договором поруки № 86 від 10.08.2009, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" та Приватним акціонерним товариством "Росава"; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Приватного акціонерного товариства "Росава" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 грн. 00 коп.
      Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/17839/16, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
      Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що судами належним чином не досліджено умови договору поруки, які визначають обсяг відповідальності поручителя, невірно застосовано норми ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок внесення змін до кредитного договору після 06.08.2014.
      27.04.2017 до Вищого господарського суду України надійшли письмові пояснення Приватного акціонерного товариства "Росава" на касаційну скаргу, в яких позивач просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, у задоволенні касаційної скарги відмовити.
      Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
      Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 12.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит") та Закритим акціонерним товариством "Укренергозбут" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Укренергозбут") було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1762м-08 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності і цільового використання. Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 225 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту, зі сплатою за користування кредитними коштами відсотків згідно з пунктом 3.1 цього договору, а за користування кредитними коштами з моменту, визначеного в підпункті "б", "в" п. 3.1 даного договору, сплатити відсотки у підвищеному розмірі (п. 1.1 та п. 1.1.1 кредитного договору).
      Пунктом 2.5 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується повернути всі кредитні кошти банку в валюті кредитування по кожному окремому траншу відповідно до графіку зниження ліміту з кінцевим строком погашення 11.08.2009 включно, шляхом перерахування коштів на позичкові рахунки.
      Як визначено судами попередніх інстанцій, 06.08.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони вирішили:
      - викласти п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 470 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультівалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами процентів в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору.
      - викласти пункт 2.5 кредитного договору у редакції згідно із якою: "Позичальник зобов'язуєтеся повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (додаток № 26 до договору) з остаточним терміном погашення 05.08.2015, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти".
      Пунктом 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 06.08.2014 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Сплата процентів за користування кредитними коштами відбувається щоквартально. Позичальник сплачує проценти в строк з 1 до 10 числа першого місяця кожного кварталу (січень, квітень, липень, жовтень). У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з першого по останній календарний день попереднього кварталу.
      Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 5 серпня 2014 року включно, в строк до 10 жовтня 2014 року включно.
      Судами також встановлено, що 13.08.2015 сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої викладено п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 175 000 000,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультивалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами процентів в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору.
      Відповідно до п. 2.5 кредитного договору в новій редакції позичальник зобов'язався повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (Додаток № 30 до Договору) з остаточним терміном погашення 31.08.2015, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти.
      Згідно із п. 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 13.08.2015 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Позичальник сплачує відсотки в строк з 26 по 30 (31) числа кожного місяця. У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяці по 25 число поточного місяця.
      Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 5 серпня 2015 року включно, в строк до 31 серпня 2015 року включно, при умові погашення в строк до 18.08.2015 частини процентів в розмірі 46769 євро 33 євроцента.
      Крім цього, 01.09.2015 сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно із якою викладено п. 1.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Надання кредитних коштів буде здійснюватися окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 2050,00 грн. і з урахуванням його зменшення згідно з графіком зниження ліміту по мультивалютній кредитній лінії, зазначеного в п. 2.5 цього договору і сплатити за користування кредитними коштами проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.1 цього договору".
      Також відповідно до нової редакції п. 2.5 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути всі отримані кредитні кошти банку в валютах заборгованості по кожному траншу згідно графіку зниження ліміту (додаток № 31 до договору) з остаточним терміном погашення 01.03.2016, шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки. Погашення заборгованості по кожному траншу відбувається в тій же валюті, в якій були надано грошові кошти.
      Пунктом 3.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 01.09.2015 сторони погодили, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувається щомісячно. Позичальник сплачує відсотки в строк з 26 по 30 (31) числа кожного місяця. У вказаний строк сплачуються проценти за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяці по 25 число поточного місяця.
      Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нараховані по 31 серпня 2015 року включно, в строк до 01 березня 2016 року включно.
      Як з'ясовано місцевим та апеляційним господарськими судами, 10.08.2009 в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", Приватним акціонерним товариством "Укренергозбут" та Приватним акціонерним товариством "Росава" (поручитель) було укладено договір поруки № 86 (далі - договір поруки).
      Відповідно до п. 1.1. договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань в розмірі 36 271 060,00 грн., також сплаті процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки про відсотках, нарахованим на вказану суму, а також по відшкодуванню всіх збитків, пов'язаних з несвоєчасними та/або неповним виконанням вказаної суми по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1262м-08 від 12.08.2008, укладеному між кредитором та боржником про надання боржнику кредиту в розмірі 527 500 000,0 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами окремо по кожному траншу, виходячи з процентного розміру, вказаного в п. 3.1 кредитного договору.
      Поручитель свідчить, що він ознайомлений з кредитним договором і згоден з його умовами (п. 1.3 договору поруки).
      Відповідно до пункту 2.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі, вказаному в п. 1.1 даного договору..
      Відповідно до п. 3.1 договору поруки, у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором в зазначені у договорі строки, поручитель зобов'язується не пізніше 2-х банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансміссіонного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов'язань сплатити необхідну кредитором грошову суму, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.
      Внесення змін і доповнень до кредитного договору, внаслідкок якого збільшується об'єм відповідальності поручителя, не допускається без погодження з поручителем (п. 4.2. договору поруки).
      У розділі 5 договору поруки сторони погодили, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання терміну виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.
      В подальшому, як визначено судами, сторони 06.08.2014 уклали додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої, виклали п. 1.1 в новій редакції, яким передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань в розмірі 1776500,00 грн., а також сплаті процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки про відсотках, нарахованим на вказану суму, а також по відшкодуванню всіх збитків, пов'язаних з несвоєчасними та/або неповним виконанням вказаної суми по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1262м-08 від 12.08.2008, укладеному між кредитором та боржником про надання боржнику кредиту в розмірі 470000000,0 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами окремо по кожному траншу, виходячи з процентного розміру, вказаного в п. 3.1 кредитного договору.
      Посилаючись на те, що в порушення умов договору поруки та норм чинного законодавства України сторони кредитного договору без згоди поручителя уклали додаткові договори щодо продовження строку повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання припиненою поруки за договором поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      За змістом ст.ст. 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.
      Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, а тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (вказаний висновоквикладений, зокрема у постанові Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11).
      Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
      Згідно із ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
      Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
      Статтею 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності:
      Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (відповідна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15, від 23.12.2014 № 3-196гс14, від 20.02.2013 № 6-172цс12, від 21.05.2012 № 6-18цс11, від 10.10.2012 № 6-112цс12).
      Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
      Врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що внесені додатковими угодами від 13.08.2015 і 01.09.2015 зміни строку повернення кредиту до 01.03.2016 призвели до збільшення періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами та, як наслідок, до збільшення загальної суми таких процентів і збільшення обсягу відповідальності поручителя, виходячи з відсутності доказів, які б свідчили, що поручитель був обізнаний із умовами додаткових угод від 13.08.2015 та від 01.09.2015 і надавав згоду на їх укладення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що порука Приватного акціонерного товариства "Росава" за договором поруки № 86 від 10.08.2009 припинилась на підставі ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України України.
      Вказаний висновок господарських судів попередніх інстанцій відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.
      Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.
      Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
      Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
      Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на те, що позивач поручився за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором частково у сумі 1776500,00 грн. і на недоведеність збільшення обсягу відповідальності у вказаному розмірі порівняно з тим, що існував станом на 05.08.2015, оскільки такі твердження спростовуються змістом п. 1.1 договору поруки, згідно із яким поручитель взяв на себе зобов'язання частково відповідати за виконання боржником зобов'язань у розмірі 1776500,00 грн., а також у розмірі нарахованих на вказану суму процентів, підвищених процентів, комісійної винагороди, неустойки по відсотках, а тому продовження строку користування кредитом, як правильно визначили суди попередніх інстанцій, призводить і до збільшення строку нарахування процентів та збільшення їх загальної суми.
      З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 910/17839/16 залишити без змін.
      Головуючий суддя: Л. Іванова
      судді: Л. Гольцова
      Т. Козир
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/66296490