ANTIRAID

Решение Деснянского райсуда Киева об отказе во взыскании Альфа банку с заемщика и поручителей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?   3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь для участия в этом опросе.

7 сообщений в этой теме

Державний герб України
Номер провадження 2/754/2633/16

Справа №754/2832/16-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

13 жовтня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Чернишової А.М., Величко Л.П., Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою, -

 В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», що є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №800003143 від 12.02.2008 року у розмірі 32312,86 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, зі сплатою 14,50% річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 року. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір Поруки №800003143-П, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, також 12.02.2008 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір Поруки №800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_3. зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання,

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та видав позичальнику ОСОБА_1 кредит в обумовленій договором сумі, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07.12.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США, що є предметом позовних вимог.

На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, яка занесена до журналу судового засідання судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою (а.с.81).

Відповідно до предмету позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явлені вимоги до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (а.с.78-80).

Представник позивача по первісному позову - відповідача по зустрічному позову ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правову позицію щодо вимог позивача по зустрічному позову не висловила.

Представник відповідача - позивача по зустрічному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив в позові відмовити та задовольнити зустрічний позов, пояснив, що дійсно 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, на умовах передбачених укладеним договором. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П. Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1. Вказував на те, що суму заборгованості у розмірі 32312,86 доларів США позивач підтверджує доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.12.2015 року. Однак, матеріали справи не містять детального та документально підтвердженого розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. У наданому представником позивача розрахунку заборгованості не зазначено усіх дат погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування. Позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості котра вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач в свою чергу мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Зокрема така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Також з розрахунку заборгованості вбачається, що Банком з 12.09.2008 року нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, в той час як згідно укладеного Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник повинен був сплачувати відсотки у розмірі 14,5 % річних. Жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки Позичальнику не було надіслано. Отже є незрозумілим з яких причин і на яких підставах були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5% річних. Вважає, що зобов'язання відповідачів за вищевказаними договорами поруки повинно бути припинено з тих підстав, що Позивачем було змінено умови основного зобов'язання без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх.

Заслухавши пояснення представника відповідачів - позивачів по зустрічному позову ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №800003143, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 75000,00 доларів США, які вона зобов'язалася повертати частинами та остаточно повернути суму кредиту до 12.02.2033 року і сплатити проценти за користування коштами виходячи з 14,50% річних (а.с.4-7).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 ЦК України).

Відповідно до частини першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» по Кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87608,00 доларів США. При цьому відсоткова ставка була встановлена на рівні 14,50 % річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом №800003143 від 12.02.2008 року, який надано позивачем та відповідно до якого з 12.09.2008 року змінено відсоткову ставку та контр розрахунку наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94000,00 доларів США, у зв'язку з чим докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором, та зокрема саме на день звернення до суду у такому розмірі мають суперечливий характер та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для її стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та такими що не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано позивачем доказів про винекнення заборгованості по сплаті кредитних коштів станом на 12.11.2015 року, відповідно до наданих копій кредитного договору з додатками до нього.

Звертаючи з зустрічною позовною заявою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять визнати припиненою з 12.09.2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», визнати припиненою з 12.09.2008 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк». Вказані вимоги обґрунтовують тим, що поручителями не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ними згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідок збільшення обсягу відповідальності позичальника. Отже, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинились поруки, що виникли на підставі Договору поруки №800003143-П та Договору поруки №800003143-П-1, укладеними між Банком та поручителями. Оскільки Банк збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 Договору поруки, то підстав для покладення відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком немає, оскільки порука припинилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 800003143 від 12.02.2008 року, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П (а.с.11). Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1(а.с.27).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другої сторони.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ч.1 ст. 553, ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір складається з двох частин - частини №1 «Базові умови кредитування» та частини №2 «Загальні умови кредитування».

Частиною №1 «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних.

Розділом 5 (5.2) Частини №2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору передбачено право банку змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін в додаток №1 до цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині №1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку №1 до цього договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього Договору, позичальник отримує в банку самостійно. Банк не має права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку зі зміною кредитної політики Банку.

Установлено також, що відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.30,31), починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена (порівняно з 14,5%).

Відповідно до пункту 6.4 Договору поруки №8000030143-П, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 та договору поруки №80000343-П-1, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 сторони домовились, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором передбачена цим Договором порука дійсна тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

За таких обставин, 12.09.2008 року відбулось збільшення процентної ставки за кредитним договором без своєчасного погодження з поручителями, внаслідок чого, починаючи з цієї дати збільшився обсяг відповідальності поручителів і станом на дату таких змін згоди поручителів не існувало.

Зазначений висновок випливає зі змісту ч.1 ст. 559 ЦК України, яка вказує на те, що у разі збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, порука припиняється автоматично.

Окрім того, Верховним Судом України в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, висловлена аналогічна правова позиція щодо застосування цієї норми права.

За змістом положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК, поручитель пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

У зв'язку з тим, що банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителів у порушення договору поруки, підстав для покладання відповідальності на останніх за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11).

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12).

Відтак, з 12.09.2008 року поруки припинені в силу закону.

З урахуванням наведеного, підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та кеуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 546, 553, 554, 559, 615, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати поруку ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Визнати поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_8 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі та не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2016 року. 

Суддя: Н.Г. Таран

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62116088

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд отказал во взыскании с заемщика в связи с отсутствием надлежащего расчета задолженности. Поручительство прекращено на основании ч.1 ст.559 ГК Украины в связи с увеличением процентной ставки без согласия поручителей о чем прямо предусмотрено в договорах поручительства.

4 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Судья на своем месте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, logoped сказал:

Судья на своем месте.

Адвокаты на своем месте ;)

3 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ANTIRAID сказал:

Адвокаты на своем месте ;)

Это само собой :)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Надеюсь ваш расчет задолжености , также как расчет банка, был составлен от балды и без копий платежек)

В таком случае победа блестящая ))

Если же чел реально сплатил 94 куе, то победа заслуженная ))

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну, что мне остаётся только добавить, что ждём апелляцию...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 жовтня 2016 року
      Справа № 916/16/16
      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
      головуючого Губенко Н.М.
      суддів Барицької Т.Л. Кролевець О.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
      на рішення Господарського суду Одеської області 04.03.2016
      та на постанову Одеського апеляційного господарського суду 23.05.2016
      у справі Господарського суду № 916/16/16 Одеської області
      за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" д оФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
      про стягнення заборгованості
      у судовому засіданні взяли участь представники:
      - позивача повідомлений, але не з'явився;
      - відповідача повідомлений, але не з'явився;
      Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/4898 від 10.10.2016 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 916/16/16 у зв`язку із звільненням ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України.
      Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.10.2016 у справі № 916/16/16 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Кролевець О.А.
      ВСТАНОВИВ:
      04.01.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 21 243, 77 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 16 206, 64 грн., пені у розмірі 17 770, 86 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3 445, 95 грн.
      Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 у справі № 916/16/16 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 (колегія суддів у складі: Гладишева Т.Я. - головуючий суддя, судді Головей В.М., Савицький Я.Ф.), у позові відмовлено.
      Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 916/16/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
      Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
      Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
      Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Предметом даного позову є вимога про стягнення з відповідача визначених позивачем заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та заборгованості по комісії за користування кредитом на підставі договору банківського обслуговування № б/н від 14.06.2011.
      Обгрунтовуючи підстави даного позову позивач послався на те, що 14.06.2011 ФОП ОСОБА_4 подала до банку заяву, згідно із якою приєдналась до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування № б/н від 14.06.2011. Так, відповідно до вказаного договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено та врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг". Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 21 900, 00 грн., однак, відповідач його не повернув, проценти за його користування та комісію не сплатив.
      Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 26.01.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір про відкриття поточного рахунку у формі відповідної підписаної відповідачем заяви, згідно з яким їй було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2.
      Також, 26.01.2010 між ПАТ КБ Приватбанк та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір банківського рахунку на комплексне обслуговування, де сторони обумовили наступні банківській послуги, які банк надає клієнту: відкриття рахунку, розрахунково-касове обслуговування, дистанційне керування рахунком, користування рахунком за допомогою мобільного зв'язку, корпоративні платіжні картки, розміщення грошових коштів на депозитному рахунку.
      Відповідно до пункту 3.2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) кредитний ліміт встановлюється на поточний рахунок клієнта та надається на фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку (система клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, смс-повідомлення тощо.) Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку.
      Наведені положення Умов та правил надання банківських послуг визначають можливість та порядок встановлення кредитного ліміту саме на поточний рахунок особи, яка є клієнтом ПАТ КБ "Приватбанк". При цьому відкриттю поточного рахунку передує укладення відповідного договору шляхом його підписання або у формі заяви-приєднання до Умов.
      У ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
      Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
      Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
      Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 ст. 640 ЦК України).
      За приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
      Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      Пунктом 3.2.1.1.1.16. "Умов та правил надання банківських послуг" передбачено, що при укладанні договорів та угод, або вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
      За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України). Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 ЦК України). Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1069 ЦК України).
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження укладення між сторонами змішаного договору (ст. 628 ЦК України), який містить елементи як кредитного договору, так і договору банківського рахунку позивачем надано роздруківку електронної заяви ФОП ОСОБА_4 від 14.06.2011, відповідно до якої: "Банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку № НОМЕР_1, про розмір ліміту Банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua і разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Підписавши цю заяву, Клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua".
      Водночас, судами встановлено, що дана заява не містить підпису відповідача, натомість у заяві наявна відмітка про накладення клієнтом 14.06.2011 електронно-цифрового підпису у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24.
      Відповідно до ст. 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
      Згідно із ст. 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
      Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме ФОП ОСОБА_4 підписано електронним цифровим підписом заяву від 14.06.2011 про приєднання до умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку, оскільки позивачем не надано ані відомості про сертифікацію ключа ЕЦП відповідача, ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. При цьому, відповідач заперечує факт підписання даної заяви.
      Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" не доведено факту укладення між сторонами договору банківського обслуговування, який є підставою позову від 14.06.2011, що в свою чергу свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань. Водночас, правовою підставою позову є саме надання відповідачу кредиту на умовах договору, укладеного відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг", в той час як позивачем не доведено підставність користування відповідачем кредитними коштами банку.
      Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та заборгованості по комісії за користування кредитом.
      Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
      Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
      Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що статтею 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
      Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
      Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
      Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 916/16/16 залишити без змін.
      Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
      Судді
      Т.Л. БАРИЦЬКА
      О.А. КРОЛЕВЕЦЬ
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/62024404
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 березня 2017 року м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів:
      Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П.,
      Сімоненко В.М.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
      Позивач зазначав, що 13 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзен банк Аваль» (далі – АКБ «Райффайзен банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 12 жовтня 2016 року. 
      На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 13 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилась солідарно відповідати за виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором.
      Також 18 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 16 тис. 138 доларів США 50 центів строком до 13 березня 2023 року.
      На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 18 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилась солідарно відповідати за виконання позичальником своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором.
      Позичальник порушив умови виконання кредитних договорів, у зв’язку із чим утворилась заборгованість: за договором від 13 жовтня 2006 року – у розмірі 16 тис. 801 долар США 49 центів та пеня в розмірі 827 тис. 710 грн 20 коп.; за договором від 18 березня 2008 року – у розмірі 17 тис. 270 доларів США 30 центів та пеня в розмірі 850 тис. 805 грн 75 коп.
      10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір відступлення права вимоги, відповідно до яких останній отримав право вимоги, в тому числі й за вказаними кредитними договорами.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитними договорами.
       
      Калинівський районний суд Вінницької області рішенням від 26 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовив.
      Апеляційний суд Вінницької області 14 грудня 2015 року рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнив частково: стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 16 тис. 801 долар США 49 центів заборгованості за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року, що еквівалентно 226 тис. 769 грн 71 коп., з яких: 13 тис. 662 долари США 66 центів, що еквівалентно 184 тис. 404 грн 92 коп., заборгованості за кредитом; 3 тис. 138 доларів США 83 центи, що еквівалентно 42 тис. 364 грн 78 коп., заборгованості за процентами; 226 тис. 769 грн 71 коп. пені; стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 17 тис. 270 доларів США 30 центів заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року, що еквівалентно 233 тис. 97 грн 23 коп., з яких: 14 тис. 614 доларів США 28 центів, що еквівалентно 197 тис. 248 грн 93 коп., заборгованості за кредитом; 2 тис. 656 доларів США 2 центи, що еквівалентно 35 тис. 848 грн 30 коп., заборгованості за процентами та 233 тис. 97 грн 23 коп. пені. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року залишила без змін.
       
      У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 203, статті 264 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
       
      На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, 10 грудня 2014 року, 11 листопада 2015 року та постанов Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 3 вересня 2014 року та 3 червня 2015 року. 
       
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
       
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
       
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 16 тис. доларів США строком до 12 жовтня 2016 року. 
      За пунктом 1.5.1 цього кредитного договору повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитом визначені періодичними щомісячними платежами. 
      Останній платіж за цим кредитним договором боржник здійснив 12 серпня 2009 року.
      18 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 16 тис. 138 доларів США 50 центів строком до 13 березня 2023 року.
      За пунктом 1.5.1 цього кредитного договору повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитом визначені періодичними щомісячними платежами. 
      Останній платіж за цим кредитним договором боржник здійснив 12 серпня 2009 року.
      10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля та договір про відступлення права вимоги, відповідно до яких останнє отримало право вимоги, в тому числі і за вказаними кредитними договорами.
       
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції вважав, що порука за договорами поруки припинилась на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки боржник припинив виконання зобов’язань за кредитними договорами 12 серпня 2009 року, отже, банк набув право пред’явити вимогу до поручителя з 13 серпня 2009 року протягом наступних шести місяців, однак звернувся до суду з позовом до поручителя про стягнення заборгованості лише 20 листопада 2014 року. Суд також дійшов висновку, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитами, процентів та пені. Крім того, суд зазначив, що кредитними договорами передбачено нарахування пені в розмірі 1 % на день (365 % річних), що є несправедливою умовою цих договорів відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки така умова встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації в разі невиконання споживачем зобов’язань за договором. 
       
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки ОСОБА_1 визнав свій борг перед позивачем шляхом звернення 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року з письмовими заявами до позивача про надання дозволу на продаж заставного майна для погашення кредиту. Крім того, позивач не пропустив передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимоги до поручителя, оскільки вимога про погашення заборгованості направлялась йому 2 вересня 2014 року. 
       
      Разом з тим у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року міститься висновок про те, що відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами за статтею 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності за кожним із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
      У наданій для порівняння постанові від 3 вересня 2014 року Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. 
      У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року викладено висновок про те, що в разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
      Отже, існує невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування статті 264 ЦК України у подібних правовідносинах. 
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Згідно із частиною четвертою статті 267 цього Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України).
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Такі ж по суті правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 3 вересня 2014 року та 3 червня 2015 року, наданих заявником для порівняння.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник узяв на себе зобов'язання повернути суму кредитів з відповідними процентами, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами). 
      Таким чином, умовами кредитних договорів установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами. Отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      Суди також установили, що боржник припинив оплату чергових платежів з 12 серпня 2009 року, а позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитними договорами 20 листопада 2014 року.
      Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитними договорами, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. 
      За положеннями статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовна давність до пред’явлених вимог перервалась у зв’язку з направленням боржником 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року до позивача заяв про надання дозволу на продаж заставного майна для погашення кредиту.
      Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, проте з указаними заявами боржник звернувся 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року, тобто після спливу позовної давності до пред’явлених позивачем вимог. 
      Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 264 ЦК України в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
       
      Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом України, неправильно застосували норми статті 264 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
      Крім того, на обґрунтування передбачених статтею 355 ЦПК України підстав для подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
      - від 19 червня 2013 року, у якій суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання кредитного договору частково недійсним, зокрема пункту кредитного договору про встановлення пені, який є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності;
      - від 10 грудня 2014 року, у якій суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави порушення ними статей 213, 214 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи;
      - від 11 листопада 2015 року, якою суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до апеляційного суду з тієї підстави, що на порушення статті 10 ЦПК України суд не сприяв усебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
      Отже, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 203, статті 264 ЦК України, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
       
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 
      Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 лютого 2015 року. 
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко 
      В.М. Сімоненко
       
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-1996цс16
      Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що боржник узяв на себе зобов'язання повернути суму кредитів з відповідними процентами, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами). 
      Таким чином, умовами кредитних договорів установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами. Отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
      Суди також установили, що боржник припинив оплату чергових платежів з 12 серпня 2009 року, а позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитними договорами 20 листопада 2014 року.
      Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитними договорами, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. 
      За положеннями статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовна давність до пред’явлених вимог перервалась у зв’язку з направленням боржником 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року до позивача заяв про надання дозволу на продаж заставного майна для погашення кредиту.
      Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності, проте з указаними заявами боржник звернувся 10 грудня 2013 року та 30 травня 2014 року, тобто після спливу позовної давності до пред’явлених позивачем вимог. 
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
      Постанова від 29 березня 2017 року № 6-1996цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A9DF97EFFED64C68C2258107003D63AC
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 березня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: 
      головуючого Гуменюка В.І.,
      суддів:
      Лященко Н.П., 
      Охрімчук Л.І., 
      Романюка Я.М.,
      за участю представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» ОСОБА_1,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Союз» (далі – ПАТ «КБ «Союз») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку кредитну заборгованість, посилаючись на те, що 24 грудня 2013 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтком «Бетон-строй» (далі – ТОВ «Альтком «Бетон-строй») було укладено кредитний договір НОМЕР_1 та додатковий договір НОМЕР_2, відповідно до умов яких останнє отримало кредит (транш) у розмірі 2 млн 520 тис. доларів США та зобов’язалося сплачувати за користування кредитом 12 % річних у порядку та строки, визначені у кредитному договорі. У зазначених кредитному договорі та додатковому договорі було встановлено строк повернення кредиту не пізніше 2 жовтня 2014 року. Указані кредитні зобов’язання були забезпечені договором поруки НОМЕР_3, укладеним між банком та ОСОБА_2 24 грудня 2013 року. Оскільки ТОВ «Альтком «Бетон-строй» своїх кредитних зобов’язань перед банком належним чином не виконало, то станом на 25 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 2 млн 668 тис. 547 доларів США 94 центи.
      Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 11 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2016 року, задовольнив позов ПАТ «КБ «Союз»: стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Альтком «Бетон-строй» на користь ПАТ «КБ «Союз» кредитну заборгованість у розмірі 2 млн 668 тис. 547 доларів США 94 центи, яка складається із суми неповернутого кредиту в розмірі 2 млн 520 тис. доларів США та суми нарахованих процентів за користування кредитом за період з 1 березня по 25 грудня 2014 року в розмірі 148 тис. 547 доларів США 94 центи; вирішив питання про розподіл судових витрат.
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ПАТ «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості скасувала, провадження у справі в цій частині закрила; ухвалу суду апеляційної інстанцій у частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ОСОБА_2 про стягнення суми нарахованих процентів за користування кредитом скасувала, справу в цій частині передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі статті 338 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України); судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ОСОБА_2 про стягнення суми кредиту в розмірі 2 млн 520 тис. доларів США залишила без змін. 
      У заяві ПАТ «КБ «Союз» про перегляд судового рішення порушується питання про часткове скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року та передачу справи в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ТОВ «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості на розгляд до суду касаційної інстанції та залишення в силі ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ОСОБА_2 про стягнення суми нарахованих процентів за користування кредитом з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України:
      неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 541, частини першої статті 543, статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України);
      неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статей 15, 16, 30, 32, 118, 205 ЦПК України;
      невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 261, частини третьої статті 267, частини четвертої статті 559 ЦК України.
      На підтвердження наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «КБ «Союз» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2011 року, 13 травня, 3 та 18 червня, 22 липня 2015 року, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року. 
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «Союз» ОСОБА_1, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      Суди у справі встановили, що 24 грудня 2013 року між ПАТ «КБ «Союз» та ТОВ «Альтком «Бетон-строй» було укладено кредитний договір НОМЕР_1 та додатковий договір НОМЕР_2, відповідно до умов яких останній отримав кредит (транш) у розмірі 2 млн 520 тис. доларів США на поповнення обігових коштів та інші господарські потреби, пов’язані з веденням статутної діяльності, на строк до 2 жовтня 2014 року, процентна ставка за цим договором становила 12 % річних. 
      Згідно з меморіальним ордером від 24 грудня 2013 року НОМЕР_4 ТОВ «Альтком «Бетон-строй» отримало кредит у розмірі 2 млн 520 тис. доларів США від ПАТ «КБ «Союз». 
      Відповідно до посвідченого нотаріально договору поруки від 24 грудня 2013 року НОМЕР_3, який було укладено між ПАТ «КБ «Союз» та ОСОБА_2, останній зобов’язався солідарно з ТОВ «Альтком «Бетон-строй» відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором від 24 грудня 2013 року, укладеним між банком та позичальником, а також за всіма додатковими угодами (додатковими договорами) до кредитного договору, що укладені та/або будуть укладені в майбутньому. 
      Згідно з пунктом 2.10.3 указаного кредитного договору в разі несвоєчасного повернення кредитів позичальник зобов’язується протягом усього терміну до повного повернення кредитів сплачувати банку проценти в розмірі та порядку, встановлених цим договором, якщо інше не передбачено умовами цього договору.
      Відповідно до пункту 2.1 наведеного договору поруки в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань за платежами, передбаченими кредитним договором, поручитель на підставі письмового повідомлення позичальника або банку не пізніше п’яти робочих днів після отримання такого письмового повідомлення погашає за рахунок власних коштів на рахунок банку в повному обсязі заборгованість позичальника за кредитним договором. 
      Останнє погашення заборгованості за кредитом позичальник здійснив 24 лютого 2015 року, що підтверджується випискою з особового рахунку з 3 жовтня 2014 року по 25 березня 2015 року.
      У зв’язку з невиконанням позичальником кредитних зобов’язань станом на 25 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 2 млн 668 тис. 547 доларів США 94 центи, з яких: 2 млн 520 тис. доларів США – сума неповернутого кредиту, 148 тис. 547 доларів США 94 центи – сума нарахованих процентів за користування кредитом за період з 1 березня по 25 грудня 2014 року. 
      Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення солідарно з ТОВ «Альтком «Бетон-строй» та ОСОБА_2 кредитної заборгованості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Альтком «Бетон-строй», отримавши від банку грошові кошти в кредит, своїх кредитних зобов’язань належним чином не виконувало, при цьому боржник і поручитель повинні солідарно відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов’язань.
      Однак суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ОСОБА_2 про стягнення суми нарахованих процентів за користування кредитом та передав справу в цій частині на новий розгляд з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, оскільки в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року відсутній правовий висновок щодо застосування норм матеріального права, то підстав для перегляду судового рішення, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, немає.
      З огляду на зазначене ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2011 року, 13 травня, 3 та 18 червня, 22 липня 2015 року та постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 червня 2016 року не можуть братися до уваги як приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
      Крім того, суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ТОВ «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості та закрив провадження в цій частині з підстави, визначеної у пункті 1 частини першої статті 205 ЦПК України, а ПАТ «КБ «Союз» відповідно до вимог частини другої статті 206 цього Кодексу, повідомив, що розгляд його позовних вимог до ТОВ «Альтком «Бетон-строй» (позичальника) віднесено до юрисдикції господарських судів. При цьому суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ОСОБА_2 (поручителя) про стягнення суми кредиту.
      Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2011 року, 13 травня, 3 та 18 червня, 22 липня 2015 року, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги до фізичної особи та юридичної особи (господарського товариства) у випадку виникнення в них солідарного обов’язку можуть бути об’єднані в одне провадження та розглянуті в порядку цивільного судочинства. 
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 
      Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.
      Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці першому пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. 
      Абзацом третім пункту 15 цієї постанови роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. 
      Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 
      Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. 
      Отже, у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ПАТ «КБ «Союз» до ТОВ «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості в порядку цивільного судочинства.
      Натомість суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Союз» до ТОВ «Альтком «Бетон-строй» про стягнення кредитної заборгованості.
      Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суди правильно застосували норми матеріального права. 
      За таких обставин підстави для задоволення заяви ПАТ «КБ «Союз» і скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року відсутні.
      Керуючись статтями 355, 3603 та 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
      355 ЦПК України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді:
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      Постанова від 22 березня 2017 року № 6-2852цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F75E5CECE6AC283AC2258107003D77D9
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Ухвала
      іменем україни
      29 березня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання правочинів недійсними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБіБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.
      Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.
      Крім того, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.
      Внаслідок невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 06 липня 2015 року становила 730 417 грн 47 коп. та якуПАТ «ВіЕйБіБанк» просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4
      У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВіЕйБіБанк» про визнання правочинів недійсними, обґрунтовуючи його тим, що додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував, а тому на підставі ст. 215 ЦК України просив визнати їх недійсними.
      Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк» відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
      Визнано недійсними: додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків», додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      У касаційній скарзі ПАТ «ВіЕйБіБанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіної М.А., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБіБанк» в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» ВССУ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із поданими запереченнями, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕйБіБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Договір поруки суд вважав припиненим з 30 вересня 2012 року на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходи із того, що підписи від імені позичальника в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 рокудо кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення зазначених правочинів.
      Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Судами встановлено, що 29 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», яке змінило своє найменування на ПАТ «ВіЕйБіБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 19/37, за умовами якого останній отримав кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 65 000 дол. США зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом та з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року.
      Крім того, між банком та ОСОБА_3 були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, а саме: додаткова угода № 1 від 29 березня 2007 року та додаткова угода № 2 від 17 липня 2007 року, за умовами яких ОСОБА_3 отримав транш кредиту в сумі 50 000 дол. США та 15 000 дол. США з кінцевим терміном повернення до 29 березня 2012 року, а також додаткові угоди № 3 від 07 листопада 2008 року та № 4 від 22 листопада 2008 року, за умовами яких плата за користування кредитними коштами встановлювалася в розмірі 16% та 18% річних відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 січня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язувалась нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за кредитним договором № 19/37.
      Крім того, позивач зазначав, що 26 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 6 до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, за умовами якого сторони погодили розмір мінімальної процентної ставки за користування кредитними коштами 16 % річних та строк користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року, при цьому додатково встановлена щорічна комісія в розмірі 0,5 % річних. 26 серпня 2009 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір № 1 до договору поруки від 28 січня 2009 року, за умовами якого ОСОБА_4 погодилася з новим графіком погашення заборгованості та збільшенням строку користування кредитними коштами до 29 березня 2022 року.
      Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «ВіЕйБіБанк» зазначало, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 06 липня 2015 року заборгованість за договором становила 730 417 грн 47 коп.
      ОСОБА_3 зазначав, що з серпня 2009 року він не здійснював жодних платежів за кредитним договором, а тому банк пропустив строк позовної давності, при цьому додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було збільшено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року він не підписував.
      Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року підписи від імені ОСОБА_3 в додатковому договорі № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додатку № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковому договорі № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, виконані не ОСОБА_3.
      Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
      Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленіч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
      Враховуючи, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2015 року ОСОБА_3 не підписував додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року до кредитного договору № 19/37 від 29 березня 2007 року, додаток № 1 до кредитного договору «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків» та додатковий договір № 1 від 26 серпня 2009 року до договору поруки від 28 січня 2009 року, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення зазначених правочинів, що є підставою для визнання їх недійсними.
      Доводи касаційної скарги щодо прийняття ОСОБА_3 умов, встановлених додатковим договором № 6 від 26 серпня 2009 року, зокрема шляхом їх виконання, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного.
      Безпідставними є також доводи щодо сплати ОСОБА_3 платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 19/37 до жовтня 2014 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.
      За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
      Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
      До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
      При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
      Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
      Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.
      Враховуючи, що кредитний договір № 19/37 від 29 березня 2007 року укладений зі строком його дії до 29 березня 2012 року, графік погашення платежів, закріплений у додатку № 1 до кредитного договору, а також додатковий договір № 6 від 26 серпня 2009 року, умовами якого було змінено строк повернення кредиту до 29 березня 2022 року, ОСОБА_3 не підписував, при цьому в матеріалах справи відсутні докази сплати грошових коштів за кредитним договором з серпня 2009 року, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ПАТ «ВіЕйБіБанк» строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом у липні 2015 року.
      Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.
      Докази та обставини, на які посилається уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» - Славкіна М.А. у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
      З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.
      Керуючись ст. ст. 336, 337, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - Славкіної Марини Анатоліївни відхилити.
      Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Головуючий М.Є. Червинська
      Судді: В.М. Коротун
      Л.М.Мазур
      Т.О.Писана
      О.В. Попович
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895256
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      10 квітня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      Євтушенко О.І., ІзмайловоїТ.Л., Карпенко С.О.,
      розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу,
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, на заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») про захист прав споживача за договором фінансового лізингу.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 листопада 2015 року між ним і ТОВ «ЛК «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «Foton FT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та передати цей трактор у користування ОСОБА_4, що у свою чергу зобовязало його сплачувати ТОВ «ЛК «Ваш Авто» за користування трактором періодичні (лізингові) платежі.
      Договір фінансового лізингу передбачав за ОСОБА_4 право отримати у власність трактор за умовами повної сплати його вартості та інших витрат. Згідно із п. 1.7. ст. 1 договору трактор передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізинодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 договору, тобто мав сплатити 50 % вартості трактора у вигляді авансових платежів (6 600 дол. США) з щомісячним авансовим платежем 550 дол. США, 1 320 дол. США адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу), 396 дол. США комісії за передачу предмета лізингу (3 % вартості предмета лізингу), що також установлено додатком № 1 до договору «Графік сплати авансових платежу».
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_6 сплатив ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн. Відповідач усупереч домовленості не придбав і не надав у користування позивача предмет лізингу.
      ОСОБА_4 вважав, що договір фінансового лізингу не відповідає вимогам діючого законодавства, відповідач уклавши даний договір та вчинивши дії на його виконання шляхом отримання від позивача коштів авансового платежу порушив законні права та інтереси як споживача. У звʼязку із тим, що відповідач за недійсним договором, без належних правових підстав, набув грошові кошти позивача у розмірі 33 000 грн, повернути їх в добровільному порядку відмовився, чим порушив законні права позивача та інтереси як споживача,
      Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 посилаючись на укладання спірного договору відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг, недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, просив визнати недійсним вказаний договір та стягнути з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на його користь 33 000 грн авансового платежу за договором.
      Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір від 20 листопада 2015 року № 002506, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» недійсним. Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 сплачені за договором кошти в розмірі 33 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.
      У касаційній скарзі представник ТОВ «ЛК «Ваш Авто» - Полякова Т.Т. просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, у ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 листопада 2015 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» (лізингодавець) та ОСОБА_4 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «FotonFT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та лізінгоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізінгу та сплачувати лізінгові платежі згідно умов договору.
      Згідно умов договору відповідно до п. 1.7. ст. 1 визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 даного Договору.
      Згідно п. 1.7 договору трактор передається у користування ОСОБА_4 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу трактора в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу. 
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_4 сплачено ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн, після чого між сторонами було підписано Договір фінансового лізингу № 002506 від 20 листопада 2015 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).
      Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
      За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
      За приписами ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
      Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено права та обов'язки лізингоодержувача.
      Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
      Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
      За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
      Відповідно до частини 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      Судами не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу(ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
      Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов'язковими для всіх субʼєктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, відсутність наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. При цьому судами також встановлено, що договір фінансового лізингу від 20 листопада 2015 року № 002506 укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.
      Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
      Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін заочного рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
      Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, відхилити.
      Заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Судді: О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова С.О. Карпенко
      Справа № 613/432/16-ц
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895417