ANTIRAID

Решение Деснянского райсуда Киева об отказе во взыскании Альфа банку с заемщика и поручителей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?   3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь для участия в этом опросе.

7 сообщений в этой теме

Державний герб України
Номер провадження 2/754/2633/16

Справа №754/2832/16-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

13 жовтня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Чернишової А.М., Величко Л.П., Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою, -

 В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», що є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №800003143 від 12.02.2008 року у розмірі 32312,86 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, зі сплатою 14,50% річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 року. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір Поруки №800003143-П, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, також 12.02.2008 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір Поруки №800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_3. зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання,

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та видав позичальнику ОСОБА_1 кредит в обумовленій договором сумі, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07.12.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США, що є предметом позовних вимог.

На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, яка занесена до журналу судового засідання судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою (а.с.81).

Відповідно до предмету позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явлені вимоги до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (а.с.78-80).

Представник позивача по первісному позову - відповідача по зустрічному позову ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правову позицію щодо вимог позивача по зустрічному позову не висловила.

Представник відповідача - позивача по зустрічному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив в позові відмовити та задовольнити зустрічний позов, пояснив, що дійсно 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, на умовах передбачених укладеним договором. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П. Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1. Вказував на те, що суму заборгованості у розмірі 32312,86 доларів США позивач підтверджує доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.12.2015 року. Однак, матеріали справи не містять детального та документально підтвердженого розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. У наданому представником позивача розрахунку заборгованості не зазначено усіх дат погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування. Позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості котра вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач в свою чергу мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Зокрема така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Також з розрахунку заборгованості вбачається, що Банком з 12.09.2008 року нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, в той час як згідно укладеного Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник повинен був сплачувати відсотки у розмірі 14,5 % річних. Жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки Позичальнику не було надіслано. Отже є незрозумілим з яких причин і на яких підставах були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5% річних. Вважає, що зобов'язання відповідачів за вищевказаними договорами поруки повинно бути припинено з тих підстав, що Позивачем було змінено умови основного зобов'язання без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх.

Заслухавши пояснення представника відповідачів - позивачів по зустрічному позову ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №800003143, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 75000,00 доларів США, які вона зобов'язалася повертати частинами та остаточно повернути суму кредиту до 12.02.2033 року і сплатити проценти за користування коштами виходячи з 14,50% річних (а.с.4-7).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 ЦК України).

Відповідно до частини першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» по Кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87608,00 доларів США. При цьому відсоткова ставка була встановлена на рівні 14,50 % річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом №800003143 від 12.02.2008 року, який надано позивачем та відповідно до якого з 12.09.2008 року змінено відсоткову ставку та контр розрахунку наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94000,00 доларів США, у зв'язку з чим докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором, та зокрема саме на день звернення до суду у такому розмірі мають суперечливий характер та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для її стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та такими що не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано позивачем доказів про винекнення заборгованості по сплаті кредитних коштів станом на 12.11.2015 року, відповідно до наданих копій кредитного договору з додатками до нього.

Звертаючи з зустрічною позовною заявою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять визнати припиненою з 12.09.2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», визнати припиненою з 12.09.2008 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк». Вказані вимоги обґрунтовують тим, що поручителями не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ними згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідок збільшення обсягу відповідальності позичальника. Отже, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинились поруки, що виникли на підставі Договору поруки №800003143-П та Договору поруки №800003143-П-1, укладеними між Банком та поручителями. Оскільки Банк збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 Договору поруки, то підстав для покладення відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком немає, оскільки порука припинилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 800003143 від 12.02.2008 року, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П (а.с.11). Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1(а.с.27).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другої сторони.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ч.1 ст. 553, ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір складається з двох частин - частини №1 «Базові умови кредитування» та частини №2 «Загальні умови кредитування».

Частиною №1 «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних.

Розділом 5 (5.2) Частини №2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору передбачено право банку змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін в додаток №1 до цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині №1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку №1 до цього договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього Договору, позичальник отримує в банку самостійно. Банк не має права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку зі зміною кредитної політики Банку.

Установлено також, що відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.30,31), починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена (порівняно з 14,5%).

Відповідно до пункту 6.4 Договору поруки №8000030143-П, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 та договору поруки №80000343-П-1, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 сторони домовились, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором передбачена цим Договором порука дійсна тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

За таких обставин, 12.09.2008 року відбулось збільшення процентної ставки за кредитним договором без своєчасного погодження з поручителями, внаслідок чого, починаючи з цієї дати збільшився обсяг відповідальності поручителів і станом на дату таких змін згоди поручителів не існувало.

Зазначений висновок випливає зі змісту ч.1 ст. 559 ЦК України, яка вказує на те, що у разі збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, порука припиняється автоматично.

Окрім того, Верховним Судом України в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, висловлена аналогічна правова позиція щодо застосування цієї норми права.

За змістом положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК, поручитель пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

У зв'язку з тим, що банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителів у порушення договору поруки, підстав для покладання відповідальності на останніх за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11).

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12).

Відтак, з 12.09.2008 року поруки припинені в силу закону.

З урахуванням наведеного, підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та кеуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 546, 553, 554, 559, 615, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати поруку ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Визнати поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_8 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі та не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2016 року. 

Суддя: Н.Г. Таран

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62116088

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд отказал во взыскании с заемщика в связи с отсутствием надлежащего расчета задолженности. Поручительство прекращено на основании ч.1 ст.559 ГК Украины в связи с увеличением процентной ставки без согласия поручителей о чем прямо предусмотрено в договорах поручительства.

4 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Судья на своем месте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, logoped сказал:

Судья на своем месте.

Адвокаты на своем месте ;)

3 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ANTIRAID сказал:

Адвокаты на своем месте ;)

Это само собой :)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Надеюсь ваш расчет задолжености , также как расчет банка, был составлен от балды и без копий платежек)

В таком случае победа блестящая ))

Если же чел реально сплатил 94 куе, то победа заслуженная ))

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну, что мне остаётся только добавить, что ждём апелляцию...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      5 липня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2015 року,
      в с т а н о в и л и:
      У серпні 2015 року Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (далі – ВАТ «Запоріжжяобленерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
      Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як співвідповідача.
      ВАТ «Запоріжжяобленерго» зазначало, що на підставі відкритого особового рахунку постачає електричну енергію у житловий будинок за АДРЕСА_1, власником якого до червня 2009 року була ОСОБА_2, а з червня 2009 року – ОСОБА_1.
      14 серпня 2009 року при здійсненні перевірки дотримання споживачами Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року (далі – Правила), було виявлено самовільне підключення електропроводки до електромережі поза приладом обліку підключення електророзетки із ввідних дротів, розташованих у туалетній кімнаті на стелі.
      За фактом порушення контролери ВАТ «Запоріжжяобленерго» склали акт від 14 серпня 2009 року, а після обчислення кількості неврахованої електричної енергії виписали рахунок на суму 11 тис. 373 грн 22 коп.
      Посилаючись на те, що ОСОБА_1 сплатив тільки 1 тис. 245 грн 32 коп., а від сплати решти заборгованості ухиляється, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь всю суму збитків.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2015 року позов ВАТ «Запоріжжяобленерго» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» 10 тис. 127 грн 90 коп. заборгованості, яка утворилася унаслідок необлікованого споживання електричної енергії У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 січня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1 відмовлено. Провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 закрито.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу ВАТ «Запоріжжяобленерго» задоволено частково: рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог ВАТ «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 скасовано та в цій частині направлено справу на новий апеляційний розгляд, а в частині вимог до ОСОБА_2 – залишено без змін.
      Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2015 року залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові ВАТ «Запоріжжяобленерго» з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 562 від 4 травня 2006 року (далі – Методика).
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, 13 та 27 травня, 26 серпня 2015 року, 15 червня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2009 року, 31 липня 2013 року та 9 липня 2014 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 29 червня 2009 року є власником житлового будинку за АДРЕСА_1.
      14 серпня 2009 року під час перевірки дотримання споживачем Правил контролерами енергопостачальника було виявлено факт підключення електропроводки до електромережі поза приладом обліку, а саме підключення електророзетки із ввідних дротів, розташованих у туалетній кімнаті на стелі. За фактом порушення контролери склали акт НОМЕР_1 від 14 серпня 2009 року відносно попереднього власника будинку ОСОБА_2.
      Згідно з Методикою визначено обсяг та вартість електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил за три роки, які передували виявленню порушення, на суму 11 тис. 373 грн 22 коп.
      Комісія з розгляду актів про виявлення порушення Правил на засіданні від 20 серпня 2009 року прийняла рішення про причетність ОСОБА_2 до виявлених порушень та затвердила розрахунок згідно з підпунктом 5 пункту 3.1 Методики на суму 11 тис. 373 грн 22 коп., про що було складено протокол НОМЕР_2.
      У липні 2010 року ВАТ «Запоріжжяобленерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості необлікованої електроенергії. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 3 лютого 2011 року позов ВАТ «Запоріжжяобленерго» було задоволено, проте рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2015 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з підстави пред’явлення позову до неналежного відповідача
      У листопаді 2014 року ОСОБА_1 у добровільному порядку сплатив 1 тис. 125 грн 32 коп. вартості необлікованої електричної енергії, нарахованої за актом НОМЕР_1 та подав енергопостачальнику заяву про визнання причетності до порушення Правил, згоду із сумою збитків та зобов’язався сплатити всю суму заборгованості протягом 24 місяців.
      Задовольняючи частково позов ВАТ «Запоріжжяобленерго», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що власник будинку ОСОБА_1 порушив Правила, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачеві вартість необлікованої електроенергії, розраховану за Методикою, за 36 календарних місяців, що передували виявленню такого порушення.
      Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях, зокрема постановах Вищого господарського суду України від 29 вересня 2009 року, 31 липня 2013 року та 9 липня 2014 року, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, міститься висновок про те, що порушене право може бути захищене лише в межах строку позовної давності, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
      В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи за позовом про стягнення заборгованості за надані послуги з енергопостачання дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання свого боргу або іншого обов’язку. Разом з тим у кожному випадку суд повинен установити, коли конкретно дії вчинено боржником, адже перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку позовної давності.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 серпня 2015 року та 15 червня 2016 року дійшов висновку про те, що суди на підставі пункту 2.7 Методики, яка містить відповідну формулу для розрахунку загального обсягу самовільно спожитої електричної енергії, мають брати сумарну кількість днів за дванадцять календарних місяців, що передували дню виявлення порушення до дня усунення самовільного підключення.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24–27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами та Методикою.
      За положеннями статті 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.
      Відповідно до пункту 48 Правил споживач несе відповідальність згідно із законодавством за порушення правил користування електричною енергією; розкрадання електричної енергії у разі самовільного підключення до електромереж і споживання електричної енергії без приладів обліку.
      Згідно з пунктом 53 Правил у разі виявлення представником енергопостачальника порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі фактів розкрадання електричної енергії, складається акт, який підписується представником енергопостачальника та споживачем. Один примірник акта вручається споживачу, другий залишається у енергопостачальника. Споживач має право внести до акта свої зауваження. У разі відмови споживача від підпису в акті робиться позначка про відмову. Акт вважається дійсним, якщо його підписали три представники енергопостачальника. Акт про порушення цих Правил розглядається комісією з розгляду актів, що утворюється енергопостачальником і складається не менш як з трьох уповноважених представників енергопостачальника. Споживач має право бути присутнім на засіданні комісії з розгляду актів.
      Пунктами 4, 5 Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 року № 122, встановлено, що обсяг електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, визначається за величиною розрахункового споживання електричної енергії протягом періоду порушення на підставі акта виявлених порушень, складеного відповідно до Методики.
      Розрахунок завданих енергопостачальнику збитків здійснюється: за добовою величиною розрахункового споживання електричної енергії; за кількістю днів з дня останнього контрольного зняття представником енергопостачальника показів приладу обліку чи його технічної перевірки до дня усунення порушення (зокрема у разі виявлення представником енергопостачальника прихованої електропроводки, пристрою, що занижує покази приладу обліку, кількість днів обчислюється з дня останньої технічної перевірки і до дня усунення порушення, але не більше терміну позовної давності); за тарифами (цінами) для населення, що діяли у період, за який нараховується розмір збитків.
      Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
      Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253–255 цього Кодексу.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      Тобто, у кожному випадку необхідно встановлювати, коли конкретно боржник вчинив відповідні дії, адже перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.
      Проте всупереч вищезазначеним вимогам закону у справі яка переглядається, суди не встановили, чи дотримано позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з позовом, про застосування яких заявлено відповідачем.
      Жодних висновків з цього приводу судові рішення не містять.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2017 року у справі
      № 6-3030цс16
      Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24–27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року та Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 562 від 4 травня 2006 року.
      Частинами 1, 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
      Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      У кожному випадку необхідно встановлювати, коли конкретно боржник вчинив відповідні дії, адже перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.
      Проте всупереч вищезазначеним вимогам закону у справі яка переглядається, суди не встановили, чи дотримано позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з позовом, про застосування яких заявлено відповідачем.
      Постанова від 5 липня 2017 року № 6-3030цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/84AFAABC782D38A5C225815C004DC6A0
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Ухвала
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 лютого 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Мазур Л.М., Писаної Т.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» - Дивисенко Тетяни Олексіївни на рішення апеляційного суду Запорізької області 14 липня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 27 січня 2012 року між акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 4/1145001, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 108 720 грн зі строком повернення до 26 січня 2019 року та сплатою 19,8 % річних, а також взяла на себе обов'язок повернути кредит згідно з графіком погашення кредиту.
      Крім того, 27 січня 2012 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір застави № Z2/1145001, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором № 4/1145001 від 27 січня 2012 року, ОСОБА_5 передала в заставу належне їй рухоме майно, а саме: автомобіль марки Fiat, модель Punto, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
      Позивач зазначав, що внаслідок невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 09 вересня 2014 року складав 89 043 грн 22 коп., та яку ПАТ «Креді Агріколь Банк» просило стягнути в порядку дострокового повернення кредиту.
      Справа розглядалась судами неодноразово.
      Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 89 043 грн 22 коп.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Останнім рішенням апеляційного суду Запорізької області 14 липня 2016 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Креді Агріколь Банк».
      У касаційній скарзі представник ПАТ «Креді Агріколь Банк» - Дивисенко Т.О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
      Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 було порушено умови кредитного договору щодо повернення кредиту,сплати відсотків, пені та комісії у встановлені строки, а тому на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України банк має право на дострокове повернення кредиту.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що про вимогу банку щодо дострокового повернення кредиту ОСОБА_5 стало відомо 14 квітня 2015 року, яку остання на дев'ятий день погасила, а тому на підставі п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дійшов висновку про відсутність підстав для дострокового повернення кредиту.
      Даний висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.
      Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
      Відповідно до п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а саме те, що про вимогу банку щодо дострокового повернення кредиту ОСОБА_5 стало відомо 14 квітня 2015 року, яку остання погасила на дев'ятий день, при цьому згідно довідки банку від 23 квітня 2015 року за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_5, наявна лише строкова заборгованість, правильним є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» про дострокове повернення кредиту.
      Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, надав оцінку доказам у справі, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
      Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
      Докази та обставини, на які посилається представник ПАТ «Креді Агріколь Банк» - Дивисенко Т.О. у касаційній скарзі, були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та при їх дослідженні і встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.
      Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.
      Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
      у х в а л и л а :
      Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» - Дивисенко Тетяни Олексіївни відхилити.
      Рішення апеляційного суду Запорізької області 14 липня 2016 року залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Колегія суддів: О.В. Попович
      Л.М.Мазур
      Т.О.Писана
      Справа №331/8467/14-ц
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/64981413
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 червня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Романюка Я.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд судових рішень,
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 
      На обґрунтування позову ПАТ «УкрСиббанк» посилалося на те, що 30 травня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1, відповідно до умов якого відповідач отримав грошовий кредит у розмірі 45 900,00 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 25 травня 2033 року. 
      З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки НОМЕР_2 від 30 травня 2008 року. 
      З огляду на неналежне виконання відповідачами своїх зобов’язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги. 
      Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року позов задоволено частково. 
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_3 від 30 травня 2008 року у розмірі 48 819,76 доларів США та пеню у розмірі 25 418 грн. 96 коп. 
      В іншій частині позовних вимог відмовлено. 
      Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року залишено без змін. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року залишено без змін. 
      У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 509, 559, 631, 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсиббанк» - ОСОБА_4 на підтримання заяви, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
      На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суд установив, що 30 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 45 900,00 доларів США зі сплатою 14% річних, з кінцевим строком погашення 25 травня 2033 року.
      З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 30 травня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов’язань за договором кредиту. 
      Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості останній платіж на погашення кредиту боржник сплатив у травні 2014 року, проте банк звернувся до суду із цим позовом лише у червні 2015 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому наявні правові підстави для відмови в позові до ОСОБА_2 у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. 
      У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:
      - від 29 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань; 
      - від 17 лютого 2016 року суд виходив з того, що позивач, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, змінив строк виконання основного зобов’язання і відповідно з цієї дати підлягає обрахуванню шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України;
      - від 24 вересня 2014 року та 22 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
      Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні норм матеріального права, у справі, рішення в якій переглядаються, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. 
      За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 
      Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
      Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
      За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
      Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
      Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
      Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.
      З умов спірного кредитного договору та додаткової угоди № 1 вбачається, що боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів 06 числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (а.с. 38, т.1).
      Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
      Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
      Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Як убачається з пункту 2 додаткової угоди № 1 позичальник з дати підписання цієї угоди (30 травня 2008 року) зобов’язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в розмірі 539,00 доларів США 06 числа кожного календарного місяця строку кредитування (а.с. 38, т. 1).
      Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором (а.с. 42, т.1). 
      Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 06 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.
      Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
      Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання.
      Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя.
      У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення ануїтетних платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, та не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє. 
      Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
      Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
      Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 3.1) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором (а.с. 42, т.1).
      При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов’язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
      Положеннями кредитного договору (пункт 6.2) передбачено, що терміни дострокового повернення кредиту та погашення за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит – обов’язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку:
      - з 32 (тридцять другого) календарного дня, від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що, зокрема, позичальник не усунув зазначених банком порушень своїх зобов’язань за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку; 
      - з 41 календарного дня, від дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни ним адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку. 
      Отже, виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання основного зобов’язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 31 календарного дня (або 40 календарних днів) з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов’язань.
      Однак суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не звернули уваги на зазначені обставини та не надали оцінки доводам позивача про направлення ним до відповідачів вимог про зміну терміну виконання основного зобов’язання від 05 лютого 2015 року (а.с. 45, 47, т.1). 
      З наведених підстав ухвалені в справі судові рішення в частині відмови у позові до ОСОБА_2 не можна визнати законними й обґрунтованими.
      До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палата у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі. 
      За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині відмови у позові до ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. 
      Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
      Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року в частині відмови в позові Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті позовних вимог судові рішення залишити без змін. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий Я.М. Романюк
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
      у справі за № 6-1009цс17
      Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
      За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
      За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 
      Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
      За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
      Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
      Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
      Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.
      Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
      Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
      Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання.
       
      Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк
      Постанова від 14 червня 2017 року № 6-1009цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BBCF7CD483595FEAC2258144004B78A8