ANTIRAID

Решение Деснянского райсуда Киева об отказе во взыскании Альфа банку с заемщика и поручителей

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?   3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь для участия в этом опросе.

7 сообщений в этой теме

Державний герб України
Номер провадження 2/754/2633/16

Справа №754/2832/16-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

13 жовтня 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Чернишової А.М., Величко Л.П., Моторенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою, -

 В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», що є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №800003143 від 12.02.2008 року у розмірі 32312,86 грн. Вказані вимоги вмотивовані тим, що 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, зі сплатою 14,50% річних, з визначеним строком дії договору - 12.02.2033 року. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір Поруки №800003143-П, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувалась перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, також 12.02.2008 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір Поруки №800003143-П-1, за умовами якого ОСОБА_3. зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання,

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та видав позичальнику ОСОБА_1 кредит в обумовленій договором сумі, однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07.12.2015 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31229,70 доларів США та заборгованість за відсотками у розмірі 1083,16 доларів США, що є предметом позовних вимог.

На підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року, яка занесена до журналу судового засідання судом прийнято зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою (а.с.81).

Відповідно до предмету позовних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явлені вимоги до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання припиненими договорів поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (а.с.78-80).

Представник позивача по первісному позову - відповідача по зустрічному позову ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правову позицію щодо вимог позивача по зустрічному позову не висловила.

Представник відповідача - позивача по зустрічному позову ОСОБА_7 в судовому засіданні проти первісного позову заперечував, просив в позові відмовити та задовольнити зустрічний позов, пояснив, що дійсно 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800003143, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти на загальну суму 75000,00 доларів США, на умовах передбачених укладеним договором. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П. Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1. Вказував на те, що суму заборгованості у розмірі 32312,86 доларів США позивач підтверджує доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.12.2015 року. Однак, матеріали справи не містять детального та документально підтвердженого розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем. З наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. У наданому представником позивача розрахунку заборгованості не зазначено усіх дат погашення позичальником тіла кредиту та відсотків за його користування. Позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості котра вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач в свою чергу мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Зокрема така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Також з розрахунку заборгованості вбачається, що Банком з 12.09.2008 року нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5 % річних, в той час як згідно укладеного Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник повинен був сплачувати відсотки у розмірі 14,5 % річних. Жодного повідомлення про підвищення відсоткової ставки Позичальнику не було надіслано. Отже є незрозумілим з яких причин і на яких підставах були нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 16,5% річних. Вважає, що зобов'язання відповідачів за вищевказаними договорами поруки повинно бути припинено з тих підстав, що Позивачем було змінено умови основного зобов'язання без згоди поручителів, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останніх.

Заслухавши пояснення представника відповідачів - позивачів по зустрічному позову ОСОБА_7, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №800003143, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 75000,00 доларів США, які вона зобов'язалася повертати частинами та остаточно повернути суму кредиту до 12.02.2033 року і сплатити проценти за користування коштами виходячи з 14,50% річних (а.с.4-7).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитор надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 

Згідно п. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та\або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст.615 ЦК України).

Відповідно до частини першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до графіку платежів та розрахунку скупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який надано Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» по Кредитному договору за №800003143 від 12.02.2008 року, за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальник повинна була сплатити Банку в погашення заборгованості за кредитним договором суму грошових коштів у розмірі 87608,00 доларів США. При цьому відсоткова ставка була встановлена на рівні 14,50 % річних. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом №800003143 від 12.02.2008 року, який надано позивачем та відповідно до якого з 12.09.2008 року змінено відсоткову ставку та контр розрахунку наданого представником відповідачів за період з 12.02.2008 року по 12.11.2015 року позичальником на погашення заборгованості по кредитному договору було сплачено грошові кошти у розмірі 94000,00 доларів США, у зв'язку з чим докази надані позивачем в якості доказів наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором, та зокрема саме на день звернення до суду у такому розмірі мають суперечливий характер та не підтверджені належними доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для її стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та такими що не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано позивачем доказів про винекнення заборгованості по сплаті кредитних коштів станом на 12.11.2015 року, відповідно до наданих копій кредитного договору з додатками до нього.

Звертаючи з зустрічною позовною заявою позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять визнати припиненою з 12.09.2009 року поруку, яка виникає на підставі Договору поруки №800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», визнати припиненою з 12.09.2008 року поруку, яка виникає на підставі договору поруки №800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк». Вказані вимоги обґрунтовують тим, що поручителями не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про надання ними згоди на зміну зобов'язання, передбаченого Кредитним договором, яка мала наслідок збільшення обсягу відповідальності позичальника. Отже, можна дійти висновку про те, що в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України припинились поруки, що виникли на підставі Договору поруки №800003143-П та Договору поруки №800003143-П-1, укладеними між Банком та поручителями. Оскільки Банк збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителя у порушення пункту 2.1 Договору поруки, то підстав для покладення відповідальності на останнього за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед Банком немає, оскільки порука припинилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором № 800003143 від 12.02.2008 року, 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80000343-П (а.с.11). Крім цього 12.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки №80000343-П-1(а.с.27).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другої сторони.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ч.1 ст. 553, ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір складається з двох частин - частини №1 «Базові умови кредитування» та частини №2 «Загальні умови кредитування».

Частиною №1 «Базові умови кредитування» кредитного договору погоджена, зокрема, номінальна процентна ставка на рівні 14,5% річних.

Розділом 5 (5.2) Частини №2 «Загальні умови кредитування» кредитного договору передбачено право банку змінити розмір процентів за користування кредитом в разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін в додаток №1 до цього договору банк повідомляє позичальника за 7 днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині №1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки в разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку №1 до цього договору та викладення додатку №1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток №1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього Договору, позичальник отримує в банку самостійно. Банк не має права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку зі зміною кредитної політики Банку.

Установлено також, що відповідно до даних розрахунку заборгованості за кредитом (а.с.30,31), починаючи з 12.09.2008 року використовується процентна ставка 16,50%, тобто підвищена (порівняно з 14,5%).

Відповідно до пункту 6.4 Договору поруки №8000030143-П, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 та договору поруки №80000343-П-1, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 сторони домовились, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за основним договором передбачена цим Договором порука дійсна тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

За таких обставин, 12.09.2008 року відбулось збільшення процентної ставки за кредитним договором без своєчасного погодження з поручителями, внаслідок чого, починаючи з цієї дати збільшився обсяг відповідальності поручителів і станом на дату таких змін згоди поручителів не існувало.

Зазначений висновок випливає зі змісту ч.1 ст. 559 ЦК України, яка вказує на те, що у разі збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителя, порука припиняється автоматично.

Окрім того, Верховним Судом України в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з подібних правовідносин, висловлена аналогічна правова позиція щодо застосування цієї норми права.

За змістом положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК, поручитель пов'язаний із боржником зобов'язальними правовідносинами, проте він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором; має право висувати заперечення проти вимог кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК).

У зв'язку з тим, що банк відповідно до умов кредитного договору збільшив процентну ставку за кредитом, у тому числі у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни, але без згоди поручителів у порушення договору поруки, підстав для покладання відповідальності на останніх за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком немає, оскільки порука припинилася (постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-49цс11, від 19 грудня 2011 року у справі №6-67цс11).

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки, здійснене за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав для покладення на поручителя відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Верховного Суду України від 18 червня 2012 року у справі №6-73цс12).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-172цс12).

Відтак, з 12.09.2008 року поруки припинені в силу закону.

З урахуванням наведеного, підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та кеуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, ст. ст. 526, 543, 546, 553, 554, 559, 615, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати поруку ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_8 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Визнати поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 800003143-П-1 від 12.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа Банк» - припиненою з 12.09.2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_8 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі та не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2016 року. 

Суддя: Н.Г. Таран

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62116088

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это наше решение. Суд отказал во взыскании с заемщика в связи с отсутствием надлежащего расчета задолженности. Поручительство прекращено на основании ч.1 ст.559 ГК Украины в связи с увеличением процентной ставки без согласия поручителей о чем прямо предусмотрено в договорах поручительства.

4 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Судья на своем месте.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 минут назад, logoped сказал:

Судья на своем месте.

Адвокаты на своем месте ;)

3 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 минут назад, ANTIRAID сказал:

Адвокаты на своем месте ;)

Это само собой :)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Надеюсь ваш расчет задолжености , также как расчет банка, был составлен от балды и без копий платежек)

В таком случае победа блестящая ))

Если же чел реально сплатил 94 куе, то победа заслуженная ))

2 пользователям пользователям нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ну, что мне остаётся только добавить, что ждём апелляцию...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 лютого 2017 року
      м. Чернівці
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
      головуючого Яремка В. В. 
      суддів: Міцнея В.Ф., Перепелюк І.Б.
      секретар Тодоряк Г.Д.
      за участю представників позивача Колючка О.І., представника відповідача ОСОБА_2,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» (далі - ПАТ Банк «Контракт») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ПАТ Банк «Контракт» на рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року,
      встановила:
      У серпні 2016 року ПАТ Банк «Контракт» звернулося до суду з названим позовом.
      Зазначало, що 13 січня 2015 року між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_3 укладено договір №ФО/(UAH)/3641 про відкриття та обслуговування рахунку/рахунків (далі - договір банківського рахунка) з використанням банківської платіжної картки/карток, згідно якого банком було відкрито рахунок НОМЕР_1 в гривнях, емітована та надана відповідачу платіжна картка типу MasterCard Worldwide, а також здійснювалося обслуговування рахунку.
      Станом на 20 липня 2016 року у ОСОБА_3 утворилась заборгованість за договором на загальну суму 22357 грн 78 коп., з яких 8650 грн 60 коп. - заборгованість за простроченим кредитом, 9025 грн 22 коп. - заборгованість за простроченими процентами, 3652 грн 10 коп. - інфляційні нарахування на суму простроченого кредиту, 455 грн 42 коп. - інфляційні нарахування на суму прострочених процентів, 400 грн 56 коп. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 173 грн 88 коп. - 3% річних від суми прострочених відсотків.
      Посилаючись на відмову сплатити указану заборгованість, банк просив стягнути її з відповідача.
      Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року в позові відмовлено.
      В апеляційній скарзі ПАТ Банк «Контракт» просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
      Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
      Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.
      Колегія суддів погоджується з таким висновком.
      У справі встановлено, що на підставі заяви-анкети про відкриття рахунку/рахунків, початкову емісію БПК та встановлення кредитного ліміту 13 січня 2015 року між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_4 укладено договір банківського рахунка з використанням банківської платіжної картки/карток (а.с. 11, 12), відповідно до п. 1.2. якого банком відкрито рахунок № НОМЕР_2 в гривнях без встановлення кредитного ліміту, емітовано та надано платіжну картку типу MasterCard Worldwide, а також здійснювалося обслуговування рахунку.
      Держатель за умовами п. 1.2. договору банківського рахунка при користуванні платіжною карткою може здійснювати такі види операцій, як внесення та зняття готівки, здійснення безготівкових розрахунків в межах витратного ліміту та встановлених добових обмежень по зняттю готівки/розрахункам за допомогою банківської платіжної картки.
      Поповнення рахунку проводиться у валюті, в якій відкрито рахунок, у готівковій або безготівковій формі, але не менше суми Витратного ліміту, встановленого Тарифами, та відповідної суми за обслуговування рахунку згідно Тарифів (п. 2.1).
      Сторони дійшли згоди, що перелік операцій, що вчиняються банком за рахунок права та обов'язки сторін, їх відповідальність, порядок нарахування та сплати процентів, визначаються Правилами, Договором та Тарифами, правилами відповідної платіжної системи та нормами чинного законодавства України ( п. 2.4).
      Встановлено, що 22 січня 2015 року ОСОБА_3 внесено на рахунок 30000 грн.
      Також встановлено, що 22 січня 2015 року о 21 год. 40 хв. - 21 год. 41 хв. відповідач зняв з картки у терміналі, який знаходиться в м. Бобруйськ Республіки Білорусь, п'ятьма операціями сукупно 900 доларів США, а 23 січня 2015 року о 07 год. 14 хв. - 07 год. 18 хв. зняв з картки у терміналі, який знаходиться в м. Бобруйськ Республіки Білорусь, ще сукупно 900 доларів США. Банком здійснено списання коштів з рахунку 27 січня 2015 року за курсом 21 грн за один долар США (а.с. 17-18).
      Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
      Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      Згідно зі ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
      Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
      Згідно з Правилами міжнародної платіжної системи (МПС), під час проведення операції розрахунку або зняття готівки за кордоном списання коштів з карткового рахунку проходить в два етапи. Перший - це блокування в момент проведення операції на рахунку клієнта необхідної суми, яка розрахована по курсу валюти на день здійснення операції. Другий - протягом 2-10 днів після проведення операції - списання коштів з карткового рахунку, яке здійснюється за правилами МПС за курсом банку для операцій за платіжними картками, діючому на день списання. Якщо на першому етапі (в момент проведення операції) курс був меншим, ніж на день списання, на рахунку може виникнути від'ємний залишок.
      З цього випливає, що між проведенням операції за допомогою картки та списанням коштів з рахунку існує проміжок часу, протягом якого курс валют може коливатися, як в бік зменшення, так і в бік збільшення. Тому сума, яка фактично списується з рахунку, через курсову різницю може відрізнятися від суми, яку клієнт бачить при оплаті карткою або при знятті готівки через банкомат.
      Позивач вважає, що у зв'язку з тим, що в дні здійснення відповідачем розрахункових операцій за допомогою платіжної картки у Республіці Білорусь (тобто в момент зняття іноземної валюти) та в день списання коштів за наведеною вище схемою для розрахунку з банком-еквайром у Республіці Білорусь (в два етапи) курс валют істотно відрізнявся (в день списання коштів курс валют був вищий, ніж у день проведення позивачами розрахункових операцій), тому виник від'ємний залишок (овердрафт).
      Відповідно, банк вважає, що у відповідача виникла заборгованість в сумі 8650 грн, як різниця між грошовою сумою, внесеною відповідачем на рахунок та сумою операцій зі зняття готівки у період з 22 по 27 січня 2015 року.
      Для списання коштів з рахунку 27 січня 2015 року банк виходив з курсу валюти 21 грн за один долар США.
      Проте застосування банком такого курсу валюти для списання коштів з рахунку і як наслідок нарахування відповідачеві боргу є помилковим.
      Згідно з п. 28.5 ст. 28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III) якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою, списаною з рахунка клієнта, емітент може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним банком України, або провести внутрішньобанківський кліринг.
      Відповідно до підпункту 3 пункту 8 розділу I Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 № 7058 (далі - Положення) внутрішньобанківські правила залежно від особливостей діяльності банку повинні містити, крім іншого, порядок установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.
      У порушення указаних норм права банк не визначив прозорого, зрозумілого та прогнозованого порядку установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.
      Під час проведення операцій з безготівкової оплати товарів чи послуг та операцій по видачі готівкових грошових коштів у банківських установах та банкоматах за межами України за допомогою платіжної картки, рахунок до якої відкрито в національній валюті України, в залежності від країни, в якій проводилася операція, валюти карткового рахунку та правил платіжної системи, до якої належить картка, конвертація та списання коштів здійснюється в два етапи. На першому етапі сума блокується на картковому рахунку у валюті цього рахунку (від 2-х до 30 робочих днів), а на другому етапі (2-10 днів після проведення операції) проходить фактичне списання грошових коштів з карткового рахунку за комерційним курсом банку, що діє на день списання.
      За умовами п.1.18 Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банку «Контракт» (надалі - Правила відкриття рахунків) (а.с. 22-28) кошти з рахунку держателя картки використовуються для розрахунків за операціями з використання БПК, а також для здійснення інших операцій не заборонених чинним законодавством України, включаючи нормативно-правові акти НБУ. Строк списання коштів з рахунку за операціями з використання БПК встановлюється згідно правил відповідної ПС і обчислюється як період часу між датою здійснення операції з використанням платіжної картки і датою фактичного списання коштів з рахунку.
      При цьому, у разі, якщо валюта проведення операції з використанням БПК є долар США, Євро або Гривня та така валюта відрізняється від валюти ведення рахунку згідно п. 1.38.1. Правил відкриття рахунків банк списує з Рахунку кошти у валюті ведення рахунку у сумі, що еквівалентна сумі операції. Сума операції в свою чергу перераховується у валюту ведення рахунку за курсом, встановленим банком на день списання.
      Встановлений банком курс валюти 21 грн за долар США станом на 27 січня 2015 року суперечить нормі п. 28.5 ст. 28 Закону № 2346-III, оскільки значно перевищує наявний на той час курс валют на міжбанківському валютному ринку України.
      Так, відповідно до довідки Департаменту відкритих ринків НБУ від 08 лютого 2017 року за №0005/10109 середньозважений курс, що склався за операціями з купівлі-продажу банками України безготівкового долара США у період з 15 січня по 30 січня 2015 року складав станом на 27 січня 2015 року 15,976448 грн за 1 долар США.
      Згідно з п.14 ст. 14 Закону № 2346-III банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу.
      У разі невиконання банком обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Позивач не посилався на належні та допустимі докази виконання банком обов'язку повідомлення відповідача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу, а отже ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
      Такі докази відсутні і в матеріалах справи.
      Натомість відповідач та його представник подали дані з інтернет сторінок сайтів банку, Мінфіну, з яких слідує, що станом на 27 січня 2015 року банк не оприлюднював даних про установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням банківської платіжної картки.
      У додаткових поясненнях в суді апеляційної інстанції представник апелянта посилався на нормативні акти, які регулюють питання порядку встановлення курсу валют під час здійснення операцій з використанням банківської платіжної картки проте ці пояснення є загальними без конкретизації щодо спірного випадку.
      Що ж до посилань представника банку на те, що встановлення курсу валют вплинули результати клірингових операцій, то вони також є неконкретними та не ґрунтуються на наявних у справі доказах.
      На такі докази не міг послатися представник банку і в суді апеляційної інстанції.
      Отже, надане представниками банку письмове розпорядження № 18 від 27 січня 2015 року про встановлення курсів купівлі-продажу іноземної валюти з операції по ПК, згідно якого курс продажу за один долар США складає 21 грн, в силу його невідповідності закону, неоприлюднення та неповідомлення відповідача як споживача банківських послуг, не підлягає застосуванню до спірних відносин.
      Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦПК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
      Пред'явлений банком позов не ґрунтується на указаних засадах.
      У зв'язку з цим доводи апелянта про доведеність його позовний вимог, відповідність їх нормам матеріального права є необґрунтованими.
      Як вбачається з матеріалів справи і це визнається сторонами на 27 січня 2015 року банком було встановлено курс продажу, що був оприлюднений, за яким за один долар США пропонувалося 16, 59 грн.
      Тому, за відсутності встановлення іншого курсу валют, відповідно до п. 1.38.1 Правил відкриття рахунків це значення є курсом, встановленим банком на день списання.
      За умови застосування цього курсу на момент списання коштів з рахунку відповідача станом на 27 січня 2015 року від'ємний залишок (овердрафт) відсутній.
      Відповідно до підпункту 9 п. 6 постанови Національного Банку України №758 від 01 грудня 2014 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та згідно Тарифів на обслуговування операцій з міжнародними платіжними картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб, на час проведення відповідачем операції за банківськими платіжними картками ПАТ Банк «Контракт» було встановлено ліміт отримання готівкових коштів або розрахунку за товари/послуги (за добу), який рівний 15000 грн.
      Виходячи з оприлюдненого банком курсом валют (1 долар США - 16, 59 грн) відповідачем встановленого ліміту не перевищено.
      Тому відповідні доводи апеляційної скарги про наявність станом на 27 січня 2015 року у відповідача від'ємного залишку (овердрафту) не ґрунтуються на наявних у справі доказах.
      Отже, оскільки банк у спірному випадку не вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму, то подальше нарахування банком заборгованості є безпідставним.
      У справі також встановлено, що суму боргу банком нараховано за тарифами на обслуговування операцій з міжнародними платіжними картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб, які затверджено 22 січня 2015 року (а.с.21).
      Проте указані тарифи не були чинним на час укладення договору банківського рахунка, з ними відповідач не ознайомлювався та не погоджується.
      На тарифи, які були чинними на час укладення договору банківського рахунку, позивач не посилався; в суді апеляційної інстанції представник банку не міг послатися на докази їх наявності.
      Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
      На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів
      ухвалила:
      Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» відхилити.
      Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 31 жовтня 2016 року залишити без змін.
      Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
      Головуючий В.В. Яремко
      Судді: В.Ф. Міцней
      І.Б. Перепелюк
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64824803
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 січня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., 
      Романюка Я.М., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року,
      в с т а н о в и л а :
      У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на наявність заборгованості внаслідок неналежного виконання зобов‘язання за кредитним договором, укладеним 14 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1. У рахунок погашення заборгованості ПАТ «Ощадбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 455 тис. 079 грн 64 коп та звернути стягнення на предмет іпотеки – АДРЕСА_1, яку на забезпечення кредитного договору ОСОБА_3 передав в іпотеку банку на підставі договору поруки від 14 серпня 2008 року.
      Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 листопада 2014 року, залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Ощадбанк» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, ухвалу суду апеляційної та рішення суду першої інстанцій і задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 526, 599, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статей 7, 33 Закону України «Про іпотеку».
      На підтвердження своїх доводів ПАТ «Ощадбанк» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року (справа № 6-47362св14), 3 лютого 2016 року (справа № 6-25880св15).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Відповідно до змісту статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 14 серпні 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 348 тис. грн зі сплатою 20,5 % річних строком на 120 місяців і терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 13 серпня 2018 року. Додатковим договором НОМЕР_1 від 19 жовтня 2011 року сторони змінили термін остаточного погашення кредиту до 30 жовтня 2011 року.
      З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором банк, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 того ж дня уклали договір поруки, згідно з яким поручителі зобов'язалися перед банком відповідати солідарно та в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором.
      Крім того, 14 серпня 2008 року банк та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку банкові передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
      Судовим наказом Луцького міськрайонного суду від 13 травня 2010 року достроково стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 тис. 796 грн 51 коп.
      Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 23 грудня 2011 року розстрочено виконання судового наказу від 13 травня 2010 року до серпня 2018 року відповідно до графіку, який визначає щомісячний платіж у розмірі 2 тис. 935 грн 71 коп. 
      З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду в частині розстрочення платежів за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснював і продовжує здійснювати оплату заборгованості, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Сукупний розмір внесених ним коштів свідчить не лише про належне погашення кредитної заборгованості відповідно до встановленого графіку, а й про внесення коштів у більшому розмірі, ніж це необхідно, за рахунок чого утворилась переплата. 
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості, стягнутої судовим наказом Луцького міськрайонного суду від 13 травня 2010 року та розстроченої ухвалою цього ж суду від 23 грудня 2011 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, виходив з того, що боржник належним чином виконує ухвалу суду, якою було розстрочено виконання судового наказу про стягнення кредитної заборгованості, отже, свої зобов‘язання виконує, у зв’язку із чим правові підстави для стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.
      Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року (справа № 6-47362св14), 3 лютого 2016 року (справа № 6-25880св15) суд касаційної інстанції, дійшовши висновків про скасування рішень судів попередніх інстанцій та передавши справи на новий розгляд, виходив з установленого судами факту невиконання зобов‘язань боржником перед кредитором і після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості.
      Отже, у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення в яких посилається заявниця, обґрунтовуючи свою заяву про перегляд судового рішення, наявні різні фактичні обставини, встановлені судами при розгляді справ, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 526, 599, 625 ЦК України та статей 7, 33 Закону України «Про іпотеку». 
      За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року немає.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
      У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року відмовити. 
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Я.М. Романюк
      Постанова від 16 січня 2017 року № 6-492цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67698C0394DA29E7C22580CE0033CF52
    • Автор: елена ktdbyf
      Заранее прошу меня простить за то что будет длинно. В 13 году открывала карточку в Привате. Менеджеру, который открывал сказала что мне кредит на этой карте не нужен, как и в их банке в принципе. Он так скользко поинтересовался сколько там мне должно прийти. Я по простоте душевной и сказала что 8000. Как только карта стала активной мне пришли 8000. Я их сняла и потратила ни о чем не подозревая. Озадачилась когда пришел второй транш. Оказалось кредит. Он, естественно погасился за счет суммы, которая пришла. Настал такой момент, что деньгами пришлось воспользоваться. И по счетам я честно платила. После родился второй ребенок, я осталась одна с двумя детьми, в декрете и без помощи, так бывает. Платить не смогла. Что я только не слышала от сотрудников Привата!!! Фальшивые судебные решения, угрозы и все в таком-же духе. Ну, умеет это делать Приват. Летом 15 года позвонили со службы безопасности. Я как честный человек выплатила им за два месяца больше 8000 тысяч гривен, плюс Приват забирал практически все с другой платежной карты, которая была у меня в их банке. На остальную сумму около 13 000 я очень просила у них реструктуризацию, но Приват хотел все. Все что у меня есть и даже то, чего у меня нет. Я просто перестала платить. Периодически приходили письма счастья, сегодня пришло и я просто прозрела - 70000 гривен. Зная все приколы Привата я понимаю, что может сумма и не так велика а просто надо заставить меня уплатить. Поскольку есть и сроки исковой давности.Или  они просто хотят вывести меня на контакт и дальше психологически давить  с помощью коллекторов.
      Подскажите как себя вести? Что можно предпринять? Ждать или просто напасть первой через суд? Требеовать ли реструктуризацию?
    • Автор: 0720
       
      Державний герб України
      Справа № 761/26293/16-ц
      № апеляційного провадження: 22-ц/796/514/2017
      Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І. 
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      25 січня 2017 року
      Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
      в складі головуючого судді: Шкоріної О.І.,
      суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,
      при секретарі: Юрченко А.С.,
      за участю: представника позивача - ОСОБА_3 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення коштів, -
      В С Т А Н О В И Л А:
      У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення коштів.
      Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 грудня 2015 року позивачем в приміщенні Роздрібного безбалансового відділення № 1 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на підставі договору-анкети б/н від 16 грудня 2015 року було розміщено банківський вклад «Стабільний» в іноземній валюті у розмірі 4358,13 євро строком 180 днів за відсотковою ставкою 9% річних. В той же день на виконання умов Договору-Анкети, платіжним дорученням № 022ОЕВК153500005 від 16 грудня 2015 позивач вніс до банку на відкритий Договором вкладний рахунок № НОМЕР_1 відповідну суму коштів в іноземній валюті. Відповідно до умов договору, банк зобов'язаний повернути вклад разом і включно з нарахованими відсотками зі спливом строку розміщення, а саме - 13 червня 2016 року. Проте, 13 червня 2016 року відповідачем було відмовлено позивачеві в поверненні вкладу та нарахованих за вкладом відсотків. Таким чином, передбачене Договором зобов'язання з повернення вкладу було порушено відповідачем, відтак виникло прострочення боржника. В день повернення вкладу 13 червня 2016 року відповідач перерахував на поточний рахунок Позивача № НОМЕР_2 кошти вкладу у розмірі 4358,13 євро, та нараховані за вкладом відсотки у розмірі 154,13 євро, а загалом 4512,26 євро. Вважаючи переказ коштів вкладу та нарахованих за ним відсотків на поточний рахунок позивача № НОМЕР_2 належним виконанням зобов'язань за договором банківського вкладу, - відповідач відмовив позивачеві в подальшій виплаті цих коштів готівкою на виконання передбаченого договором зобов'язання з повернення вкладу. За таких обставин, зважаючи на вимоги чинного законодавства України позивач просив суд : зобов'язати відповідача розірвати договір банківського рахунка № НОМЕР_2 від 14 квітня 2011 року; зобов'язати відповідача закритипоточний рахунок Позивача № НОМЕР_2; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 суму вкладу за договором від 16 грудня 2015 року, разом і включно з нарахованими за ним відсотками, -в розмірі 4512,26 євро, в валюті вкладу; стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами за ставкою договору 9% річних на суму вкладу та нарахованих за ним відсотків з дня витребування вкладу 13 червня 2016 року до дня ухвалення рішення.
      В подальшому позивач уточнив вимоги у зв'язку із виплатою банком коштів по вкладу 26 серпня 2016 року та остаточно просив:
      - стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 відсотки за користування вкладом за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року у розмірі 85,67 євро;
      - стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 суму майнової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року у розмірі 28,56 євро;
      - стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення виконання зобов'язання з повернення вкладу за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року у розмірі 10423,32 євро;
      - стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної (немайнової) шкоди 5000,00 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_4 відсотки за користування вкладом у розмірі 85,67 Євро, 3% річних за прострочення грошового зобов»язання у розмірі 28,56 Євро, пеню за прострочення виконання зобов»язань у розмірі 10 423,32 Євро.
      Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 986 грн. 97 коп.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
      Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове, яким задовольнити вказану вимогу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
      Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - Мальована Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
      В судове засідання представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не з»явився, будичи повідомленим про день та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с.152), причини своєї неявки суду не повідомив, у зв»язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
      Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 свою апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, апеляційну скаргу ПАТ «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банк» просив відхилити.
      Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      Судом установлено, що 16 грудня 2015 року ОСОБА_4 на підставі договору-анкети б/н було розміщено у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» банківський вклад «Стабільний» в іноземній валюті у розмірі 4358,13 євро за відсотковою ставкою 9% річних, строком 180 днів, тобто до 13 червня 2016 року.
      13 червня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до банку з вимогою про повернення суми вкладу, а також закриття поточного рахунку. Проте, вимоги вкладника банком виконані не були.
      Грошові кошти за вкладом разом із нарахованими процентами в сумі 4512, 74 Євро було повернуті позивачу 29 - 30 серпня 2016 року.
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зобов»язання сторін за договором припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені позивачем гроші на її вимогу у визначені договором строки не повернуті, то це дає право позивачеві на отримання процентів за користування депозитними коштами та нарахованими процентами, за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року, а також на отримання трьох процентів річних за невиконання грошового зобов»язання на підставі ст..625 ЦК України та пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за цей же період в сумі, визначеної у валюті договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення цих вимог.
      Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
      Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору.
      Згідно із ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором.
      Відповідно до ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Згідно із ч.1 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу ( вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку ( строковий вклад).
      Відповідно до ч.5 ст.1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      За умовами укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «АКПІБ» договору банківського вкладу, строк дії вкладу складав 180 днів з визначенням дати його повернення 13 червня 2016 року. Крім того, умовами договору передбачено, що повернення суми депозиту та нарахованих процентів здійснюється зі спливом строку депозиту в дату повернення депозиту та на умовах визначених законодавством України.
      Судом установлено, що позивач в день закінчення строку дії договору - 13 червня 2016 року звернулася до банку із заявою про повернення суми вкладу та нарахованих процентів, а також про закриття поточного рахунку, чим засвідчила свої наміри припинити дію договору.
      У зв»язку з цим банк був зобов»язаний повернути позивачеві депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору - 13 червня 2016 року. Проте, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повернув кошти позивачці ОСОБА_4 лише 29 серпня 2016 року, чим порушив свої грошові зобов»язання.
      За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути проценти по банківському вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
      Доводи апеляційної скарги в тій частині, що з моменту перерахування коштів з банківського рахунку на поточний рахунок ОСОБА_4 ( 13 червня 2016 року), яким встановлено розмір процентів - 0,1% річних, у суду першої інстанції були відсутні підстави для нарахування за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року процентів у розмірі 9 % річних, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
      Відповідно до змісту ст..ст.526 та 1058 ЦК України зобов»язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу ( депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд ( наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов»язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов»язання, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України ( правова позиція, висловлені Верховним Судом України у справі № 6-140цс13 від 25 грудня 2013 року).
      Судом установлено, що банк, незважаючи на вимогу ОСОБА_4 від 13 червня 2016 року про невідкладну виплату коштів з рахунку у максимальному розмірі, що не перевищує еквівалент 100000 грн. розпорядження позивача щодо виплати ( перерахування готівкою через касу банку) належних йому коштів вкладу не виконав, кошти не повернув.
      Саме по собі перерахування коштів з депозитного рахунку на поточний рахунок вкладника за відсутності можливості користуватися картковим рахунком не дає підстав для висновку, що зобов»язання банку про повернення суми вкладу з нарахованими відсотками є виконаним.
      За таких обставин висновок суду першої інстанції про нарахування процентів в розмірі, встановленому договором банківського вкладу за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року є правильним.
      Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зменшити суму нарахованих відсотків за користування вкладом за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року з 87,65 Євро до 82,74 Євро, виходячи з того, що проценти у цей період мають бути нараховані лише на суму вкладу - 4358, 13 Євро.
      Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати ( прострочує виконання) роботу ( надання послуги) згідно з договором, за кожний день ( кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи ( послуги), прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи ( послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи ( послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Верховний Суд України у справі № 6-2558цс15 від 1 червня 2016 року висловив правовий висновок, відповідно до якого положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини, які випливають із договору банківського вкладу, а тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з банку пені у розмірі, встановленому цим законом.
      Разом з тим, не можна погодитись з висновком суду першої інстанції щодо визначення суми пені в іноземній валюті, оскільки пеня, можливість нарахування якої передбачено законом, має бути нарахована та стягнута у національній валюті України.
      Відтак, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня в сумі в сумі 295459 грн.43 коп. замість зазначеної в рішенні суду першої інстанції суми 10423,32 Євро.
      Доводи апеляційної скарги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в тій частині, що прострочення виконання грошового зобов»язання відбулось внаслідок обмежень щодо видачі готівкових коштів в іноземній валюті, встановлених Постановою Правління НБУ від 7 червня 2016 року № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», яка діяла з 9 червня 2016 року по 14 вересня 2016 року не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.
      Обмеження, встановлені Постановою Правління НБУ від 7 червня 2016 року № 342 не перешкоджали банку виконати грошове зобов»язання з повернення коштів вклади, оскільки встановлене цією Постановою добове обмеження на видачу ( отримання) готівкової валюти становить 100000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ (п.п.9 п.6 цієї Постанови).
      Враховуючи, що позивачка ОСОБА_4, звертаючись до банку 13 червня 2016 року з вимогою просила невідкладно видати готівкою через касу банку кошти з урахуванням обмежень, встановлених Постановою Правління НБУ від 7 червня 2016 року № 342, - відсутні підстави вважати, що банк не міг виконати розпорядження клієнта.
      До того ж, виплата відповідачем в період чинності зазначеної Постанови коштів вкладнику в сумі 4512, 74 Євро ( 29-30 серпня 2016 року) дає підстави для висновку, що обмеження, встановлені Постановою НБУ від 7 червня 2016 року, не були перешкодою для виконання банком своїх зобов»язань перед вкладником 13 червня 2016 року.
      Доводи апеляційної скарги банку в тій частині, що розмір пені підлягає зменшенню на підставі положень ч.3 ст.551 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного судочинства, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
      Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у банку обставин, які мають істотне значення та давали б підстави суду зменшити розмір неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, відповідачем у передбаченому ст..ст.10,60 ЦПК України порядку суду не надано.
      Наявність Постанови Правління НБУ від 7 червня 2016 року , на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів щодо можливого застосування положень ч.3 ст.551 ЦК України, не може бути визнана істотною обставиною, що перешкоджала виконанню зобов»язань банку, з підстав викладених раніше.
      Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо безпідставності висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то в цій рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в цій частині відсутні.
      Судом установлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, ні договором, ні законом, що регулює спірні правовідносини, не передбачено відшкодування моральної шкоди за невиконання зобов»язання, які і не передбачено у такому випадку відшкодування моральної шкоди нормами Закону України «Про захист прав споживачів».
      З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. . 303, 309, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
      В И Р І Ш И Л А:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
      Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - задовольнити частково.
      Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2016 року - змінити, зменшивши розмір відсотків за користування вкладом з 87,65 Євро до 82,74 Євро та визначивши розмір пені за прострочення виконання зобов»язань в сумі 295459 грн.43 коп. замість 10423,32 Євро.
      В іншій частині рішення залишити без змін.
      Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
      Головуючий: 
      Судді:
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64593987