Постановление ВСУ по пересмотру о возможности обращения взыскания на ипотеку без отдельного решения при соблюдении условий


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, 

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області (далі – ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області), товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» (далі ТОВ «Укрспецторг групп») та ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

ОСОБА_1 зазначав, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, його визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп.

На виконання вироку в частині конфіскації та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп.

В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартира за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн.

З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, повинна була провести Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп».

Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися у зв’язку з відсутністю покупців.

При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2, який був єдиним учасником торгів, за 113 776 грн 50 коп.

Позивач зазначав, що законних підстав для проведення торгів не було, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року було скасовано вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, а справу направлено на новий розгляд суду першої інстанції.

Прилюдні торги було проведено із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про проведення торгів, прилюдні торги організовано з порушенням вимог закону щодо належного повідомлення про продаж арештованого майна у засобах масової інформації, оцінка виставленого на продаж майна проведена неналежним чином, а проведення торгів відбулось за наявності лише одного покупця.

У серпні 2014 року позивач остаточно просив: визнати недійсними результати прилюдних торгів з продажу належної йому квартири за АДРЕСА_1, проведені 13 травня 2013 року Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», які затверджені протоколом НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року та актом про проведення прилюдних торгів Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки – спірної квартири, затверджений 23 травня 2013 року начальником ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів на зазначену квартиру, видане ОСОБА_2.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним протокол НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року, затверджений директором Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» про проведення прилюдних торгів із реалізації майна, яке належить ОСОБА_1, а саме трикімнатної квартири за АДРЕСА_1; визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 23 травня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 червня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області та ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27 жовтня 1999 року (далі - Тимчасове положення).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2013 року та 3 вересня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов ПАТ «Промінвестбанк» та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп.

На виконання вироку в частині конфіскації майна та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп.

В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартиру за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн.

З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, проводила Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп».

Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися, у зв’язку з відсутністю покупців. При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2 за 113 776 грн 50 коп., який був єдиним учасником торгів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові щодо визнання недійсними прилюдних торгів та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, на виконання якого проводилися оскаржувані торги, та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, якою вирок було залишено без змін, було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд суду першої інстанції, а тому правових підстав для проведення торгів 13 травня 2013 року не було. 

Крім того, спірну квартиру було реалізовано з третіх торгів за наявності тільки одного покупця, в той час, як за умовами Тимчасового положення організація мала право на проведення лише двох торгів та за наявності не менше двох учасників (підпункти 4.2, 4.7 Тимчасового положення). Боржника належним чином не повідомили про час, місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна.

Разом з тим в двох ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. 

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Разом з тим зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів.

Крім того, суди не врахували, що на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження по виконанню шести виконавчих документів та дійшли передчасного висновку про те, що арештоване майно було реалізоване на виконання вироку Южноукраїнського міського суду, який на час проведення торгів був скасований.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення цього ж суду від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення Апеляційного суду Миколаївської області від від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк 
Л.І. Охрімчук 
В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 14 грудня 2016 року у справі
№ 6-890цс16

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». 

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-890цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B45BD8E6F560CE06C225809900394FB5

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ в очередной раз указал о возможности обращения взыскания на предмет ипотеки без отдельного решения. при этом взыскание происходит на основании Закона Украины "Об исполнительном производстве" и возможно только при наличии задолженности только перед ипотекодержателем.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...