• ×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

      Only 75 emoticons maximum are allowed.

    ×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

    ×   Your previous content has been restored.   Clear editor

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 квітня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 січня 2016 року,
      в с т а н о в и л а :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування рішення третейського суду у вищезазначеній справі, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без її участі, про існування спору вона не була повідомлена, жодних вимог банку не отримувала. 
      Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви відмовлено.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року, якою заяву ОСОБА_1 задоволено, а рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» від 25 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна скасовано.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Мегабанк» порушує питання про скасування постановлених судами апеляційної та касаційної інстанцій ухвал та залишення без змін ухвали суду першої інстанції з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права.
      На обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та на ухвалу Верховного Суду України від 19 січня 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації «Слобожанська перспектива» у справі за позовом ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна від 25 травня 2015 року вимоги банку задоволені в повному обсязі.
      Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що третейський суд діяв в межах своєї компетенції.
      Апеляційний суду Харківської області ухвалою від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року скасував ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року з тих підстав, що в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» справа не підвідомча третейським судам, оскільки ОСОБА_1 є споживачем банківських послуг.
      Разом з тим в іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин та за аналогічних обставин, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 листопада 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на те, що поручитель не є споживачем, з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся банк, а отже, вказаний спір не може вважатися спором про захист прав споживачів і справа підлягає розгляду в третейських судах.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди», статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Під час розгляду справи суди установили, що 01 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_1, за умовами якого остання поручається перед банком за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі усіх його зобов’язань, що виникли з кредитного договору НОМЕР_2 від 01 серпня 2008 року.
      Пунктом 6.1 договору поруки передбачено, що всі спори, які виникають за цим договором між сторонами, розглядаються в Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Слобожанська перспектива» згідно з його Регламентом.
      Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейському суду, крім випадків, встановлених законом.
      Згідно зі статтею 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (пункт 14 цієї статті доповнено згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Згідно з пунктом 22 цього Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.
      Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. 
      Системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що третейські суди можуть розглядати будь-які спори, за винятком зокрема тих, які випливають з договору споживчого кредиту і за своїм змістом пов’язані із захистом прав споживачів банківських послуг.
      Віднесення правовідносин до того чи іншого виду в теорії цивільного права відбувається за ознаками суб’єктів цих правовідносин та змісту цих правовідносин.
      Суб’єктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.
      Разом з тим порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
      Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
      Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або як договір про намір здійснити такі дії.
      Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
      Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд судових рішень задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2015 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року залишити в силі.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
       
      Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-1153цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5EB7FD8BB3375ADDC225812C004696FC
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      Справа № 752/13272/16-ц
      Головуючий у 1-й інстанції - Чередніченко Н.П.
      № апеляційного провадження 22-ц/796/2511/2017
      Доповідач - Рубан С.М.
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
      головуючого судді Рубан С.М.
      суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
      при секретарі Перетятько А.К.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
      В С Т А Н О В И Л А :
      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» суму заборгованості за договором № ФО(UAH)/3563 від 12.01.2015 року про відкриття та обслуговування кредитного рахунку/рахунків фізичної особи з використанням банківської платіжної картки/карток у розмірі 24 794,65 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» судовий збір в сумі 1378,00 грн.
      Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. 
      В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.
      Представники позивача проти апеляційної скарги заперечили.
      Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
      Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
      Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк «Контракт» Шкурко В.М., який діє на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 220 від 10 грудня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк «Контракт» та делегування повноважень ліквідатора банку» в серпні 2016 року звернувся з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» суму заборгованості за договором № ФО(UAH)/3563 від 12.01.2015 року про відкриття та обслуговування кредитного рахунку/рахунків фізичної особи з використанням банківської платіжної картки/карток у розмірі 24 794,65 грн., а також судові витрати на суму 1378,00 грн.
      Посилається на те, що 12.01.2015 року між сторонами було укладено договір № ФО(UAH)/3563 від 12.01.2015 про відкриття та обслуговування кредитного рахунку/рахунків фізичної особи з використанням банківської платіжної картки/карток, згідно умов якого Банком відповідачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 в гривні, емітована та надана в користування Відповідачу платіжна картка типу MasterCardWorldwide. Обслуговування картки та рахунку здійснювалося на умовах передбачених договором, Правилами та Тарифами на обслуговування операцій з міжнародними пластиковими картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб. Договір від імені Відповідача підписаний ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності, посвідченої 09.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фатхутдіновою І.В. за реєстровим №2.
      Умовами договору були передбачені певні операції, в тому числі внесення або зняття готівки, здійснення безготівкових операцій в межах витратного ліміту та встановлення добових обмежень по зняттю/розрахункам за допомогою банківської платіжної картки. Поповнення рахунку проводиться у валюті, в якій відкрито рахунок, у готівковій або безготівковій формі, але не менше суми витратного ліміту та відповідної суми за обслуговування рахунку, які передбачені Тарифами на обслуговування операцій з міжнародними платіжними картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб. Нарахування процентів за використання кредитного ліміту/Овердрафту за рахунком здійснюється відповідно до вимог Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», затверджених наказом ОД-164 від 22.12.2011 року, Договору та/або договору укладеного при наданні кредитного ліміту/Овердрафту та Тарифів Банку. При цьому використовується метод факт/факт, тобто визначається фактична кількість днів місяця у році.
      Крім того, умовами договору встановлено, що сторони домовились, що перелік операцій, які вчиняються Банком за рахунком, права та обов'язки Сторін, їх відповідальність, порядок нарахування та сплати процентів, визначаються Правилами відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», Договором та Тарифами, правилами відповідної платіжної системи та нормами чинного законодавства України.
      Відповідачем було зараховано на картковий рахунок НОМЕР_1 відкритий у Банку загальну суму в розмірі 71 885,04 гривні.
      В період з 16.01.2015 року по 23.01.2015 року відповідачем здійснювались платіжні операції з використанням банківської платіжної картки Банку, а саме на території Республіки Білорусь та Литовської Республіки здійснювалися операції з придбання готівкової іноземної валюти - доларів США та Євро, про що свідчить надана виписка за договором по рахунку, відкритому відповідачу.
      Згідно Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», якщо валюта проведення операції з використанням платіжної картки є долар США, Євро або Гривня та така валюта відрізняється від валюти ведення рахунку, Банк списує з рахунку кошти у валюті ведення рахунку у сумі, що є еквівалентом сумі операції. Сума операції в свою чергу перераховується у валюту ведення рахунку за курсом, встановленим Банком на день списання.
      При здійсненні відповідачем операцій зі зняття готівки за межами України з використанням банківської платіжної картки за рахунком, якій відкрито в валюті гривня України, відповідачем допущена перевитрата витратного ліміту, тобто відповідач скористався належними банку грошовими коштами понад залишок коштів на своїй банківській картці, чим допустив несанкціонований овердрафт.
      11.02.2016 року Банк направив на адресу відповідача повідомлення - вимогу про термінове погашення у повному обсязі суми заборгованості по несанкціонованій перевитраті доступного залишку, що виникла через різницю у курсі валют під час проведення розрахункових операцій за платіжними картками та списання цих операцій з карткових рахунків у валюті ведення цих рахунків.
      Через невиконання відповідачем зобов'язань за договором позивач просить суд застосувати положення ч.2 ст.625 ЦК України. Станом на 22.08.2016 року, загальна сума заборгованості, яку просить стягнути позивач, становить 24 794,65 гривень, з яких: 9 359,88 гривень - заборгованість за простроченим кредитом; 10 345,09 гривень - заборгованості за простроченими процентами; 4 427,66 гривень - інфляційні нарахування на суму простроченого кредиту та прострочених процентів; 662,02 гривень - 3% річних від суми заборгованості за простроченим кредитом та прострочених відсотків. 
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступного.
      12.01.2015 року представником відповідача подана заява-анкета про відкриття рахунку/рахунків, початкову емісію БПК та встановлення кредитного ліміту, з якої вбачається, що на ім'я відповідача відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 та видано банківську платіжну картку без встановлення кредитного ліміту.
      12.01.2015 року між ПАТ Банк «Контракт» та ОСОБА_1 укладено договір № ФО(UAH)/3563 від 12.01.2015 року про відкриття та обслуговування кредитного рахунку/рахунків фізичної особи з використанням банківської платіжної картки/карток, емітована та надана в користування Відповідачу платіжна картка типу MasterCardWorldwide. Обслуговування здійснювалося на умовах, визначених договором, Правилами відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт» та Тарифами на обслуговування операцій з міжнародними пластиковими картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб.
      Відповідно до п. 1.2. Договору Держатель (відповідач) при користуванні платіжною карткою може здійснювати такі види операцій, як внесення або зняття готівки, здійснення безготівкових розрахунків в межах витратного ліміту та встановлених добових обмежень по зняттю готівки/розрахункам за допомогою банківської платіжної картки.
      За умовами п.2.1. Договору поповнення рахунку проводиться у валюті, в якій відкрито рахунок, у готівковій або безготівковій формі, але не менше суми витратного ліміту та відповідної суми за обслуговування рахунку, які передбачені Тарифами на обслуговування операцій з міжнародними платіжними картками, емітованими ПАТ Банк «Контракт» для фізичних осіб.
      Нарахування процентів за використання кредитного ліміту/Овердрафту за рахунком здійснюється відповідно до вимог Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», затверджених наказом ОД-164 від 22.12.2011 року, Договору та/або договору укладеного при наданні кредитного ліміту/Овердрафту, Тарифів банку.
      Пунктом 2.4. Договору передбачено, що сторони домовились, що перелік операцій, які вчиняються Банком за рахунком, права та обов'язки Сторін, їх відповідальність, порядок нарахування та сплати процентів, визначаються Правилами, Договором та Тарифами, правилами відповідної платіжної системи та нормами чинного законодавства України.
      Надана до суду виписка за Договором по Рахунку свідчить, що Відповідач зарахував на свій картковий рахунок українську гривню, а операції зі зняття готівкових коштів з використанням банківської платіжної картки, наданої Відповідачу ПАТ Банк «Контракт», проводились в банкоматах розташованих за межами України, а саме в Республіці Білорусь та у Литовській Республіці. При цьому, зняття грошових коштів з рахунку Відповідача, проводилося у доларах США та Євро. Таким чином, Відповідач проводив банківські операції у валюті відмінної від валюти ведення рахунку. Представником відповідача не заперечується факт проведення операцій за банківською платіжною карткою в той час, коли відповідач перебував за кордоном.
      Списання коштів з рахунку відповідача проводилось позивачем в межах п.1.18 Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», затверджених наказом ПАТ Банк «Контракт» № ОД-164 від 22.12.2011року, за яким, кошти з рахунку Держателя картки використовуються для розрахунків за операціями з використання банківських платіжних карток, а також для здійснення інших операцій не заборонених чинним законодавством України. Строк списання коштів з рахунку при використанні банківської платіжної картки, встановлюється згідно правил відповідної платіжної системи і обчислюється як період часу між датою здійснення операції з використання платіжної картки і датою фактичного списання коштів з рахунку.
      Суд вважав доведеним, що відповідач в ході судового розгляду не спростував належними доказами неправомірність застосування позивачем зазначеного порядку і, отже, він був ознайомленим з порядком списання коштів з карткового рахунку і погоджувався із таким Порядком.
      З виписки по картковому рахунку вбачається, що в період з 16.01.2015 року по 23.01.2015 року відповідачем здійснювались платіжні операції з використанням банківської платіжної картки Банку у валюті долари США та Євро, що відрізняється від валюти поточного рахунку.
      Відповідно до пункту 1 розділу І постанови НБУ «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 № 705 вимоги цього Положення поширюються на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб'єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та їх користувачів.
      Згідно пункту 8 розділу I Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою НБУ від 05.11.2014 року № 705 внутрішньобанківські правила залежно від особливостей діяльності банку повинні містити, зокрема, порядок установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.
      Відповідно до умов п.1.38.1 Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», у разі, якщо валюта проведення Операції з використанням БПК є Долар США, Євро або Гривня та така валюта відрізняється від валюти ведення Рахунку, Банк списує з Рахунку кошти у валюті ведення Рахунку у сумі, що еквівалентна сумі Операції. Сума Операції перераховується у валюту ведення Рахунку за курсом, встановленим Банком на день списання.
      Відповідно до п.9 Розділу ІІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління НБУ від 05.11.2014 № 705, передбачено що Банк зобов'язаний на вимогу користувача надати інформацію про курс купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, який застосовувався під час здійснення операції з використанням електронного платіжного засобу. Тобто, відповідно до вимог НБУ надання клієнтам інформації про курси купівлі-продажу валют, що були застосовані Банком при здійсненні операцій з використанням БПК, є обов'язковим тільки за запитом клієнтів, та взагалі НБУ не встановлює вимог щодо звітування комерційних банків стосовно курсів купівлі-продажу валют при здійсненні операцій з використанням банківських платіжних карток.
      Крім цього, п. 7 Розділу І Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого Постановою Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, Банк має право здійснювати емісію електронних платіжних засобів та/або еквайринг на підставі внутрішньобанківських правил, розроблених відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку і правил платіжних систем. Внутрішньобанківські правила затверджує орган управління банку, уповноважений на це згідно зі статутом. Таким документом є Правила відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банк «Контракт», затверджених наказом ПАТ Банк «Контракт» № ОД-164 від 22.12.2011, яким також і передбачено право банку користуватися курсом купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, який застосовується тільки під час здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу, та який встановлюється банківською установою окремо від курсів купівлі-продажу готівкової іноземної валюти. Застосування Банком такого порядку курсоутворення для проведення операцій з використанням БПК передбачений також Правилами Банку (пп.пп. 1.38.1, 1.39.2).
      Відповідно до умов п.2 розділу III вказаного вище положення залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням електронних платіжних засобів, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Для обслуговування клієнтів позивачем використовувалась дебетово-кредитна платіжна схема, яка передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням електронного платіжного засобу в межах залишку коштів, що обліковуються на його рахунку, а якщо їх недостатньо або немає, то за рахунок наданого банком кредиту
      Відповідно до п. 14.14. ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що Банк зобов'язаний на вимогу користувача надати інформацію про курс купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, який застосовувався під час здійснення операції з використанням електронного платіжного засобу.
      Також суд виходив з того, що відповідач не звертався до банку із запереченнями з приводу неправильності проведення розрахунків або застосованого відповідачем курсу купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, який застосовувався під час здійснення операції з використанням електронного платіжного засобу.
      Згідно виписки за Договором 16, 17, 18, 19, 22 та 23 січня 2015 року відбувалися операції по обміну гривні, яка перебувала на рахунку Відповідача, на долар США та Євро з використанням банківської платіжної картки. Загальна сума цих операцій за розрахунком банку склала 86 278,17 гривень. Списання грошових коштів в гривні з рахунку відповідача проводилось позивачем 21 та 27 січня 2015 року.
      Суд дійшов висновку, що списання проводилось за комерційним курсом купівлі-продажу іноземної валюти з операцій по платіжним карткам встановленими позивачем на день списання, тобто станом на 21.01.2015 року відповідно до розпорядження № 12 від 21.01.2015 року курс було встановлено в розмірі 16,53 гривні за 1 долар США та в розмірі 19,16 гривні за 1 Євро. Станом на 27.01.2015 року відповідно до розпорядження № 18 від 27.01.2015 року комерційний курс купівлі-продажу іноземної валюти з операцій по платіжним карткам було встановлено в розмірі 23,70 гривні за 1 Євро.
      На думку суду діями спрямованими на отримання (придбання) готівкових коштів в доларах США та Євро, відповідач і допустив перевитрату витратного ліміту в гривнях.
      При цьому, суд дійшов висновку, що операція з конвертації валют по банківській платіжній картці не є операцією з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти.
      Представником відповідача не заперечується той факт, що загальна сума зарахованих на картковий рахунок відповідача грошових коштів становить 76 855,04 гривень.
      Суд першої інстанції вважав встановленим, що загальна сума операцій за розрахунком банку склала 86 278,17 гривень. Різниця між зарахованими на рахунок відповідача грошовими коштами та загальною сумою операцій, здійснених по картковому рахунку відповідача 16, 17, 18, 19, 22 та 23 січня 2015 року становить 9 359,88 гривень. Відтак, при проведенні за межами України операцій з банківською платіжною карткою відповідачем допущено перевитрату витратного ліміту і, отже, відповідач скористався належними позивачу коштами, понад залишок коштів на своєму картковому рахунку.
      Згідно п.2.3. Договору нарахування процентів за використання Кредитного ліміту/Овердрафту за рахунком здійснюється у відповідності до Правил, цього Договору та /або договору укладеного при наданні Кредитного ліміту/Овердрафту. Підписанням Договору Держатель (Боржник), згідно п.2.5. Договору, погоджується з тим, що перелік видів послуг, що надаються Банком та їх вартість визначені Тарифами, а також розмір процентної ставки, що нараховується на залишки коштів, що знаходяться на рахунку/рахунках, розмір процентної ставки, що нараховується на суму заборгованості за Кредитним лімітом/Овердрафту можуть бути змінені протягом строку дії договорів у випадку зміни Тарифів. Розмір процентної ставки за користування несанкціонованим овердрафтом (несанкціонованої перевитрати доступного залишку/кредиту за рахунком) встановлений Тарифами у розмірі 0,2% за кожний день користування несанкціонованим овердрафтом, тобто 73 % річних.
      11.02.2016 року ПАТ Банк «Контракт» направив на адресу відповідача повідомлення - вимогу №62/11-459 про погашення суми заборгованості по несанкціонованій перевитраті доступного залишку, що виникла через різницю у курсі валют під час проведення розрахункових операцій за платіжними картками та списання цих операцій з карткових рахунків у валюті ведення цих рахунків, за Договорами у повному обсязі.
      Вказана вимога відповідачем не була виконана.
      За таких обставин справи,суд дійшов висновку про задоволення позову.
      Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
      Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
      1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
      2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;
      4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
      5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;
      6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;
      7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
      8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).
      Як встановлено з виписки за договором за період з 12.01.2015 року по 22.08.2016 року, після активації картки відповідач вніс на рахунок особисті грошові кошти (депозит). 16.01.2015 року відповідачем було внесено 45 000 грн. 22.01.2015 року відповідач вніс на рахунок кошти в сумі 31 855 грн. Тобто, станом на 22.01.2016 року на рахунку відповідача знаходились не кредитні, а належні йому грошові кошти в сумі 76 855 грн. (45 000 + 31 855).
      Суд помилково погодився з твердженнями позивача про утворення у відповідача заборгованості в сумі 9 359,88 грн. внаслідок здійснення відповідачем наступних операцій в період з 16.01.2015 року по 28.01.2015 року.
      Суд першої інстанції виходив з того, що 16,17,18,19,22,23 січня 2015 року відповідач здійснював операції по зняттю готівкових коштів зі свого рахунку. Разом з тим, судом не враховано, що відповідач знімав готівкові кошти, які йому належали та були ним попередньо внесені на рахунок.
      Зняття готівки зі свого рахунку відповідач здійснював у валюті - доларах США (USD) та Євро. В свою чергу, списання грошових коштів з рахунку відповідача позивач здійснював у гривнях.
      З наданої позивачем виписки встановлено, що при списанні грошових коштів позивач ніби - то застосовував той курс долара США до гривні, який діяв станом на 21,26,27 січня 2015 року. Тобто той курс, який ніби - то діяв у Банку на день списання банком грошових коштів з рахунку відповідача.
      Зокрема, з виписки встановлено, що при списанні грошових коштів, позивач застосував курс долара США та Євро до гривні у такому співвідношенні долара США та Євро до гривні:
      21.01.2015 року 100 дол. США = 1 653 грн.
      100 Євро = 1 909,71 грн.
      27.01.2016 року 100 Євро = 2 395,26 грн.
      Згідно п.14.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний на вимогу користувача надати інформацію про курс купівлі/продажу/конвертації іноземної валюти, який застосовувався під час здійснення операції з використанням електронного платіжного засобу. Аналогічні вимоги передбачені п.9 Розділу III «Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», яке затверджене Постановою Національного банку України від 05.11.2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів».
      Відповідно до вказаних вимог, відповідач звернувся до позивача із вимогою надати інформацію про встановлені у ПАТ Банк «Контракт» курси купівлі продажу іноземної валюти у січні 2015 року, тобто в період, коли відповідачем здійснено операції по зняттю готівки.
      Листом від 22.09.2016 року ПАТ Банк «Контракт» повідомив відповідача, що у вказаний період у Банку було встановлено такі комерційні курси валюти ( євро, долар):
      21.01.2015 року: (гривень за одиницю) долар США: купівля - 16,52; продаж 16,53; Євро: купівля - 19,14; продаж 19,16
      27.01.2015 року: (гривень за одиницю) долар США купівля - 16,58; продаж 16,59; Євро: купівля - 18,61; продаж 18,63
      Згідно наявної в мережі Інтернет публічної інформації про «Курси валют в банках на 27 января 2015»,в ПАТ Банк «Контракт» було встановлено наступний курс купівлі/продажу долару США за гривні: 18.610/18,630
      Крім того, Національний банк України листом від 09.09.2016 року № 40-0004/74378 повідомив, що на готівковому валютному ринку України у період з 15.01.2015 року до 28.01.2015 року було зареєстровано таку інформацію щодо середніх курсів за операціями з купівлі та продажу ПАТ Банк «Контракт» 
      21.01.2015 року: долар США ( гривень за 1 долар США): купівля - 16,52; продаж 16,53;
      Євро ( гривень за 1 Євро): купівля - 19,14; продаж - 19,16;
      27.01.2015 року: Євро ( гривень за 1 Євро) купівля - 18,61; продаж 18,63
      Таким чином, судом не враховано, що вказана позивачем сума боргу, нібито наявна у відповідача внаслідок перевитрат по рахунку, в дійсності відсутня. Така заборгованість утворилась внаслідок того, що позивач при здійсненні розрахунку використав неіснуючий курс Євро до гривні станом на 27.01.2015 року. Замість курсу 18,63 грн. за один Євро, позивач використовує курс 23,95 грн. за один Євро.
      Виходячи з курсу долара та Євро повідомленим Національним банком України, сума здійснених відповідачем по картковому рахунку операцій за період 16.01.2015 року по 28.01.2015 року дорівнювала 75 602,12 грн., а не 84 218,28, як розраховано позивачем та з чим помилково погодився суд.
      Між тим, з урахуванням того, що 16.01.2016 року відповідачем на рахунок (депозит) було внесено 45 000 грн., а 22.01.2016 року додатково ще 31 855 грн. особистих коштів (разом 76 855 грн.) будь - яких перевитрат по рахунку з боку відповідача допущено не було. Всі операції по рахунку були відповідачем здійснені в межах особистих коштів та без перевищення їх суми. Загальна сума здійснених відповідачем операцій по зняттю готівки дорівнює 76 602,12 грн., а сума коштів, внесених ним на рахунок дорівнює 76 855 грн. Тобто, є навіть більшою, ніж сума знятої готівки.
      Таким чином, судом не враховано, що в період з 16.01.2015 року по 28.01.2015 року включно на рахунку відповідача знаходились не кредитні, а належні відповідачу грошові кошти. Кредитні кошти банку відповідачем не використовувались та не замовлялись. Всі витрати по картковому рахунку були здійснені в межах належних відповідачу особистих грошових коштів.
      Отже, застосування банком такого курсу валюти для списання коштів з рахунку і як наслідок нарахування відповідачеві боргу є помилковим.
      Згідно п. 28.5 ст. 28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року № 2346-III (далі - Закон № 2346-III) якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою, списаною з рахунка клієнта, емітент може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним банком України, або провести внутрішньобанківський кліринг.
      Відповідно до підпункту 3 пункту 8 розділу I Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 № 7058 внутрішньобанківські правила залежно від особливостей діяльності банку повинні містити, крім іншого, порядок установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.
      У порушення указаних норм права банк не визначив прозорого, зрозумілого та прогнозованого порядку установлення курсу купівлі-продажу, обміну іноземної валюти під час здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.
      Під час проведення операцій з безготівкової оплати товарів чи послуг та операцій по видачі готівкових грошових коштів у банківських установах та банкоматах за межами України за допомогою платіжної картки, рахунок до якої відкрито в національній валюті України, в залежності від країни, в якій проводилася операція, валюти карткового рахунку та правил платіжної системи, до якої належить картка, конвертація та списання коштів здійснюється в два етапи. На першому етапі сума блокується на картковому рахунку у валюті цього рахунку (від 2-х до 30 робочих днів), а на другому етапі (2-10 днів після проведення операції) проходить фактичне списання грошових коштів з карткового рахунку за комерційним курсом банку, що діє на день списання.
      За умовами п.1.18 Правил відкриття та обслуговування рахунків фізичних осіб з використанням банківських платіжних карток ПАТ Банку «Контракт» кошти з рахунку держателя картки використовуються для розрахунків за операціями з використання БПК, а також для здійснення інших операцій не заборонених чинним законодавством України, включаючи нормативно-правові акти НБУ. Строк списання коштів з рахунку за операціями з використання БПК встановлюється згідно правил відповідної ПС і обчислюється як період часу між датою здійснення операції з використанням платіжної картки і датою фактичного списання коштів з рахунку.
      При цьому, у разі, якщо валюта проведення операції з використанням БПК є долар США, Євро або Гривня та така валюта відрізняється від валюти ведення рахунку згідно п. 1.38.1. Правил відкриття рахунків банк списує з Рахунку кошти у валюті ведення рахунку у сумі, що еквівалентна сумі операції. Сума операції в свою чергу перераховується у валюту ведення рахунку за курсом, встановленим банком на день списання.
      Згідно п.14 ст. 14 Закону № 2346-III банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу.
      У разі невиконання банком обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Позивач не посилався на належні та допустимі докази виконання банком обов'язку повідомлення відповідача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу, а отже ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк.
      Щодо посилань представника банку на те, що на встановлення курсу валют вплинули результати клірингових операцій, то вони також є неконкретними та не ґрунтуються на наявних у справі доказах.
      Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦПК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
      Таким чином, тарифи не були чинними на час укладення договору банківського рахунка, з ними відповідач банком не ознайомлювався та не погоджується.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у відповідача відсутня заборгованість по кредиту, оскільки банком необґрунтовано завищено розмір сум проведених відповідачем трансакцій із валюти операції у валюту рахунку.
      Доказів правильності нарахування заборгованості відповідно до приписів статей 58-59 ЦПК України позивачем суду не надано.
      На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, як постановлене за неповно з'ясованих обстави справи, з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову ПАТ Банк «Контракт» відмовити.
      Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
      В И Р І Ш И Л А:
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
      Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ Банк «Контракт» - відмовити.
      Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
      Головуючий Судді
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66320779
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 491/1114/15-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 лютого 2017 року.
      Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
      головуючого судді Кочко В.К.,
      при секретарі Савченко М.В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
      В С Т А Н О В И В :
      У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1, позичальник), ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі по тексту ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого, як зазначає Банк, відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30.06.2010, є позивач, було укладено Кредитний договір №232/ФКВІП (далі по тексту Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032. Крім того, Банк посилається на укладений з ОСОБА_2 Договір поруки №232/ZФПОР-07, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязалася солідарно відповідати за майнові зобовязання ОСОБА_1 Посилаючись на порушення умов Кредитного договору, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 683151,05 грн.
      Представник позивача у судове засідання, яке відбулося 21.02.2017, не зявився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність сторони позивача.
      Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечувала з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, та в позові просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_1, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості та неправомірне стягнення комісії за користування кредитом, що суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.
      Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032 р..
      З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 30.07.2015 у позичальника наявна заборгованість, яка складає 30128,23 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 674 094,14 грн., з яких:
      - тіло кредиту 25 549,72 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 563 973,23 грн.;
      - відсотки 4 578,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 101 064,01 грн.;
      - комісія за ведення кредиту 9 056,91 грн.
      З них прострочена заборгованість:
      - тіло кредиту 1 866,71 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 41 204,93 грн.;
      - відсотки 4 332,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 95 640,53 грн.
      Загальна заборгованість станом на 30.07.2015 складає 683 151,05 грн.
      Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договів про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р.
      Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р..
      Суд вважає за необхідне зазначити, що надана копія Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. не є належним доказом, підтверджуючим правонаступництво і наявність права вимоги, оскільки, вона не дає можливість встановити, що відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк».
      Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача в частині відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Акту прийому-передачі документів, а тому не виявляється можливим встановити, чи відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
      Відповідно до п. 4.5. Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. зазначено, що факт передачі документів та інформації, визначеної цим пунктом, підтверджується шляхом підписання ОСОБА_4 та Укрпромбанком відповідного Акту прийому-передачі документів.
      Також, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
      Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги.
      Водночас, в обґрунтування нарахованої суми у розмірі 683 151,05 грн. за Кредитним договором, до матеріалів позовної заяви не долучено належного, розгорнутого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості.
      Довідка, долучена в обґрунтування наявної у відповідача заборгованості, не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості у ОСОБА_1А, оскільки, така не містить усіх зазначених дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів по Кредитному договору позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобовязання.
      Крім того, в різних частинах довідки вказані різні суми, що позначають один і той самий борг, зокрема, в абз. 3 довідки вказана сума боргу по тілу кредиту в розмірі 25 549,72 доларів США, що в еквіваленті складає 101 064,01 грн., а в абз. 7 цієї ж довідки вказано суму боргу по тілу кредиту 1 866,71 доларів США, що в еквіваленті складає 41 204,93 грн. Така сама ситуація із сумами заборгованості по відсотках.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано жодного доказу правильності наданої до суду довідки заборгованості.
      Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «…у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог…».
      Довідка, надана позивачем, в якості доказів розміру заборгованості, має суперечливий характер та не підтверджена жодними доказами.
      Також, суд вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, серед іншого є порушений позивачем порядок звернення до суду з вимогами дострокового повернення всієї суми кредиту, передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит було надано на споживчі цілі, а зобовязання позичальника за кредитним договором забезпечені іпотекою.
      Так, абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
      Варто зазначити, що Кредитний договір укладений на строк з 18.06.2007 до 17.06.2032. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом про стягнення заборгованості, позивач скористався своїм правом дострокового повернення заборгованості, передбаченим ч. 2 ст.1050 ЦК України.
      Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.
      Таким чином, звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач мав звернутися до відповідача з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості за 60 днів до звернення до суду. Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію вимоги від 05.08.2015, нібито направлену відповідачу за день направлення позовної заяви до суду. Більше того, до матеріалів справи не додано документів, що підтверджують факт отримання цієї вимоги позичальником, а тому залишається незрозумілим, чи отримав ОСОБА_5 останню та чи знав на момент звернення позивача до суду про його намір достроково повернути заборгованість.
      Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість нарахування комісії за ведення кредиту.
      Як вбачається з довідки про розмір заборгованості, серед іншого позивач просить стягнути комісію за ведення кредиту у розмірі 9056,91 грн.
      Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом становить 0,1% від суми кредиту (стягується перші 10 років).
      Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що вищевказана умова Кредитного договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною, з огляду на наступне.
      Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
      Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
      Таким чином, комісія - це не проценти в розумінні ст. 1054 ЦК України, і не вид забезпечення зобов'язання в розумінні ст. 546 ЦК України, а як вбачається з Кредитного договору плата за управління кредитом. При цьому, Кредитний договір не містить істотних умов, які саме послуги по управлінню кредитом повинен здійснювати Банк за цю плату.
      Встановивши в договорі комісію за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказану комісію були надані позичальникові.
      Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.
      Суддя: ОСОБА_6
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64960263
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      10 квітня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      Євтушенко О.І., ІзмайловоїТ.Л., Карпенко С.О.,
      розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу,
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, на заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «ЛК «Ваш Авто») про захист прав споживача за договором фінансового лізингу.
      На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 листопада 2015 року між ним і ТОВ «ЛК «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «Foton FT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та передати цей трактор у користування ОСОБА_4, що у свою чергу зобовязало його сплачувати ТОВ «ЛК «Ваш Авто» за користування трактором періодичні (лізингові) платежі.
      Договір фінансового лізингу передбачав за ОСОБА_4 право отримати у власність трактор за умовами повної сплати його вартості та інших витрат. Згідно із п. 1.7. ст. 1 договору трактор передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізинодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 договору, тобто мав сплатити 50 % вартості трактора у вигляді авансових платежів (6 600 дол. США) з щомісячним авансовим платежем 550 дол. США, 1 320 дол. США адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу), 396 дол. США комісії за передачу предмета лізингу (3 % вартості предмета лізингу), що також установлено додатком № 1 до договору «Графік сплати авансових платежу».
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_6 сплатив ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн. Відповідач усупереч домовленості не придбав і не надав у користування позивача предмет лізингу.
      ОСОБА_4 вважав, що договір фінансового лізингу не відповідає вимогам діючого законодавства, відповідач уклавши даний договір та вчинивши дії на його виконання шляхом отримання від позивача коштів авансового платежу порушив законні права та інтереси як споживача. У звʼязку із тим, що відповідач за недійсним договором, без належних правових підстав, набув грошові кошти позивача у розмірі 33 000 грн, повернути їх в добровільному порядку відмовився, чим порушив законні права позивача та інтереси як споживача,
      Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 посилаючись на укладання спірного договору відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг, недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, просив визнати недійсним вказаний договір та стягнути з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на його користь 33 000 грн авансового платежу за договором.
      Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано договір від 20 листопада 2015 року № 002506, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «ЛК «Ваш Авто» недійсним. Стягнуто з ТОВ «ЛК «Ваш Авто» на користь ОСОБА_4 сплачені за договором кошти в розмірі 33 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.
      У касаційній скарзі представник ТОВ «ЛК «Ваш Авто» - Полякова Т.Т. просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, у ТОВ «ЛК «Ваш Авто» відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 листопада 2015 року між ТОВ «ЛК «Ваш Авто» (лізингодавець) та ОСОБА_4 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 002506 з додатками, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді трактора марки «FotonFT 454» вартістю 330 000 грн (13 200 дол. США) та лізінгоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізінгу та сплачувати лізінгові платежі згідно умов договору.
      Згідно умов договору відповідно до п. 1.7. ст. 1 визначено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6. ст. 9 даного Договору.
      Згідно п. 1.7 договору трактор передається у користування ОСОБА_4 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за організацію і оформлення даного договору в розмірі 10 % вартості предмета лізингу та комісії за передачу трактора в розмірі 3 % від вартості предмета лізингу. 
      20 листопада 2015 року на виконання договору фінансового лізингу ОСОБА_4 сплачено ТОВ «ЛК «Ваш Авто» авансовий платіж в розмірі 33 000 грн, після чого між сторонами було підписано Договір фінансового лізингу № 002506 від 20 листопада 2015 року.
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 ЦК України).
      Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
      Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
      За змістом ч. 1 ст. 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
      За приписами ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
      Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено права та обов'язки лізингоодержувача.
      Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
      Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
      За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
      Відповідно до частини 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
      Судами не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу(ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
      Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов'язковими для всіх субʼєктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
      Таким чином, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановили, відсутність наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. При цьому судами також встановлено, що договір фінансового лізингу від 20 листопада 2015 року № 002506 укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.
      Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
      Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін заочного рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
      Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», подану представником Поляковою Тетяною Тарасівною, відхилити.
      Заочне рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача за договором фінансового лізингу залишити без змін.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Судді: О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова С.О. Карпенко
      Справа № 613/432/16-ц
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65895417
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Ухвала
      іменем україни
      22 березня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      головуючого Дем'яносова М.В.,
      суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
      Ситнік О.М., Ступак О.В., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про захист прав споживача та визнання окремого положення кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним п. 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року № 77.1/АА-00298.07.2, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк»).
      Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 грудня 2007 року між ним та ПАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00298.07.2, а 26 листопада 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою змінено відсоткову ставку за кредитом та розділ 7 «Особливі умови». Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач відкрив позивачеві кредитну лінію на загальну суму 15 877,78 доларів США з процентною ставкою 12,5 % річних, яка була змінена додатковою угодою до 16 % річних. Проте відповідно до п. 3.9 кредитного договору за порушення строків повернення чи сплати процентів позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки, що становить 584 % річних та суперечить передбаченому законодавством розміру, який не може перевищувати 50 % вартості продукції, що в даному випадку становить 8 %. Позивач вважає, що п. 3.9 договору грубо порушує чинне законодавство, зокрема Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки містить несправедливі по відношенню до споживача умови, що є підставою для визнання його недійсним.
      Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено.
      Визнано недійсним п. 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року № 77.1/АА-00298.07.2, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Родовід Банк».
      Рішенням апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні указаного позову відмовлено.
      У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
      Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
      Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.
      Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
      Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.
      Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
      За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
      Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
      Судом установлено, що 21 грудня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» (на момент укладання договору - Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 77.1/АА-00298.07.2, відповідного до якого банк відкрив останньому відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 877,78 доларів США з процентною ставкою 12,5 % річних.
      26 листопада 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, відповідно до якої змінено відсоткову ставку за кредитним договором на 16 % річних.
      За прострочення позичальником строку виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів п. 3.9 договору передбачено відповідальність у вигляді пені у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.
      Визначаючи наявність або відсутність ознак «несправедливих умов» в оскаржуваному п. 3.9 кредитного договору, суд першої інстанції обґрунтовано керувався наступним.
      Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
      Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.
      Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
      У п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст. ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), ст. ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
      За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
      Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Відповідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
      За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
      Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору.
      За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що визначений у п. 3.9 кредитного договору розмір підвищеної процентної ставки - 584 % річних (1,6 % х 365 днів = 584 %) перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
      Із посиланням на правові позиції, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
      Разом із тим суд правильно послався на положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
      Таким чином, оскільки умови п. 3.9 кредитного договору № 77.1/АА-00298.07.2 є явно несправедливими по відношенню до боржника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання зазначеного пункту кредитного договору недійсним.
      Відхиляючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності з тих підстав, що кредитний договір був укладений 21 грудня 2007 року, а позивач звернувся до суду з цим позовом лише у 2016 році, тобто поза встановленим ст. 257 ЦК трирічним строком позовної давності, суд першої інстанції правильно виходив із того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний із моментом укладення правочину, оскільки за правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      При цьому суд правильно врахував, що кредитним договором № 77.1/АА-00298.07.2 строк виконання зобов'язань визначений не пізніше 21 грудня 2014 року та обґрунтовано вважав, що в зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
      У зв'язку з викладеним суд дійшов обґрунтованого висновку про непропущення позивачем строку позовної давності для вказаних позовних вимог.
      Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
      Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
      Зокрема, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні указаного позову у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності та відмову у зв'язку з цим в судовому захисті порушеного права позивача, оскільки, на думку апеляційного суду, позивач дізнався і міг дізнатись про порушення своїх прав з дати укладення договору, а саме з 21 грудня 2007 року, проте позов подав лише у березні 2016 року, залишивши поза увагою положення ч. 4 ст. 60 ЦПК України, згідно з якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Крім того, апеляційний суд не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, а саме: що в даному випадку оспорюється п. 3.9 кредитного договору, яким передбачено відповідальність за прострочення позичальником строку виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів у вигляді пені у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, таким чином зазначені наслідки настануть під час дії договору та в результаті невиконання умов договору.
      Таким чином, вважати, що позивач дізнався і міг дізнатись про порушення своїх прав з дати укладення договору, а саме з 21 грудня 2007 року в апеляційного суду не було підстав, тому рішення апеляційного суду не є законним та обґрунтованим.
      Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
      Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
      у х в а л и л а:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Рішення апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року скасувати, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року залишити в силі.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Головуючий М.В. Дем'яносов
      Судді: А.О. Леванчук
      А.В.Маляренко
      О.М.Ситнік
      О.В.Ступак
      Справа № 381/1114/16-ц
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/65505673