Постановление ВСУ по пересмотру о признании завещания недействительным

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 7 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5. Вона є єдиною дочкою померлої та спадкоємцем за законом першої черги.

24 березня 2015 року вона подала приватному нотаріусу Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 заяву про прийняття спадщини та дізналась, що існує заповіт від 5 серпня 2014 року, складений на користь відповідачів, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, ОСОБА_5 заповіла відповідачам.

Посилаючись на те, що заповіт від імені матері підписаний не ОСОБА_5, а іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій, на підставі статей 203, 215 та 225 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позивачка просила визнати заповіт недійсним.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статті 225 ЦК України, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме статті 145 ЦПК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Верховного Суду України від 16 січня та 10 грудня 2008 року, 11 лютого та 25 березня 2009 року, 24 лютого, 2 червня та 7 липня 2010 року, 26 січня та 26 жовтня 2011 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2015 року та 6 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 64 роки померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області 17 березня 2015 року.

5 серпня 2014 року ОСОБА_5. склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим НОМЕР_2, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе її майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2, 1972 року народження, та ОСОБА_3, 1972 року народження. Позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є дочкою ОСОБА_5.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_5, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі вчинила заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті вчинений нею особисто, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 6 травня 2016 року. Надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності у спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого ОСОБА_5 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди виходили з того, що для визначення наявності стану, коли громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, призначення якої є обов’язковим.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 225 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з вимогами пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Проте зазначені вимоги залишилися поза увагою судів.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статті 225 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень у частині визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Наведені в заяві доводи щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року в частині позовних вимог про визнання заповіту недійсним на підставі статті 225 Цивільного кодексу України скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк 
Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі
№ 6-2833цс16

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Призначення експертизи у разі заявлення клопотання про її призначення хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи згідно з вимогами п. 2 ч. 1 статті 145 ЦПК України є обов'язковим.

Постанова від 13 березня 2017 року № 6-2833цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB67A1970AF46243C22580E9004204E2

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что для признания недействительным завещания на основании того, что лицо его подписывающее не могло отдавать себе отчет о своих действиях и не понимало их, необходимо проводить судебно-психиатрическую экспертизу. При этом о проведении такой экспертизы должна заявить любая их сторон спора.

[у.zaporozhskiy]

В 25.03.2017 в 14:34, ANTIRAID сказал:

ВСУ указал, что для признания недействительным завещания на основании того, что лицо его подписывающее не могло отдавать себе отчет о своих действиях и не понимало их, необходимо проводить судебно-психиатрическую экспертизу. При этом о проведении такой экспертизы должна заявить любая их сторон спора.

Здесь: http://reyestr.court.gov.ua/Review/64920155 похожее дело, где помогаю человеку.

Но в нем проблема другая, есть два вывода экспертизы, которые один противоречит другому.

И проблема в том, что человек не тянул назначение дополнительной/повторной экспертизы за свой счет.

В кассационной жалобе, как раз ссылались на то, что бы отменили решения предыдущих инстанций из-за того, что необходима третья экспертиза.