Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности взыскания 3% годовых и инфляции при неисполнении решения суда по валютной задолженности зафиксированной в гривне

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
22 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. 

Позивачка зазначала, що 23 липня 2009 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона надала в борг відповідачці грошові кошти в розмірі 270 тис. євро з терміном повернення – 30 грудня 2009 року. 

Апеляційний суд Київської області рішенням від 15 січня 2014 року стягнув з ОСОБА_2 на користь позивачки 2 млн 950 тис. 700 грн заборгованості за вказаним договором. 

Посилаючись на те, що зазначене судове рішення відповідачка не виконала, позивачка просила на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з відповідачки 2 млн 188 тис. 222 грн 93 коп. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 135 тис. 980 грн 6 коп.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 23 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд Київської області 20 січня 2016 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2015 року скасував у частині відмови в стягненні інфляційних втрат та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог: стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 млн 183 тис. 222 грн 93 коп. інфляційних втрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін. 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року залишила без змін. 

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаної норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії: рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 і 29 червня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 270 тис. євро з терміном повернення – 30 грудня 2009 року.

Згідно з пунктом 2 зазначеного договору позика є безпроцентною.

Апеляційний суд Київської області рішенням від 15 січня 2014 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 млн 950 тис. 700 грн заборгованості за договором позики від 23 липня 2009 року.

Згідно з наданим позивачкою розрахунком інфляційні втрати внаслідок невиконання вказаного рішення суду за період з 15 січня 2014 року до 1 серпня 2015 року становлять 2 млн 183 тис. 222 грн 93 коп., 3 % річних – 135 тис. 980 грн 6 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні норм статті 625 ЦК України підставою для застосування цієї норми є визначення грошового зобов’язання саме в договорі, а не в рішенні суду; нарахування індексу інфляції на суму боргу поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, а не на випадки невиконання судового рішення, отже, оскільки предметом спірного договору позики є іноземна валюта (євро), то інфляційні втрати нарахуванню та стягненню не підлягають. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки спірний договір позики є безпроцентним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання згідно із частиною другою статті 625 ЦК України; виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, позивачка має право на отримання інфляційних втрат за період користування відповідачкою коштами з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду (15 січня 2014 року), який визначив грошове зобов’язання у національній валюті – гривні, до часу пред’явлення позову (1 серпня 2015 року), оскільки внаслідок інфляційних процесів відбулося знецінення національної валюти України, що завдало шкоди позивачці.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу. 

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивачку права на стягнення з відповідачки інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Разом з тим у наданому заявницею для порівняння рішенні від 13 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила, що передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, регулюються Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України). 

Аналогічний правовий висновок міститься й у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року.

У наданих заявницею ухвалах від 8 і 29 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала судові рішення апеляційного суду з направленням справ на новий розгляд з тієї підстави, що порушення апеляційним судом вимог статей 10, 60, 179 ЦПК України унеможливили встановлення фактичних обставин справ, що мали значення для правильного їх вирішення. 

Таким чином, наведені судові рішення суду касаційної інстанції не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. 

Зазначена постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатами перегляду якої вона ухвалена, та у справі, яка переглядається, суди встановили різні фактичні обставини.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк 

Постанова від 22 березня 2017 року № 6-2311цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E433C00D8B7E5B09C22580F1002AB766

[ANTIRAID]

В этом решении ВСУ согласился с позицией судов низших инстанций о возможности взыскания по ст. 625 ГК Украины 3% годовых и инфляционных потерь за неисполнение решения суда закрепленного в гривне, но по валютному займу.

[0720]

как-то хитро они обошли собственную же кривую позицию №6-2759цc15, в которой незаконно и необоснованно отказались применять 625 к задолженности, подтвержденной решением суда

просто сделали вид что она тут ни при чём