Постановление ВСУ по пересмотру о возможности истребования из незаконного владения имущества проданного администрацией с нарушением законодательства и игнорировании решений ЕСПЧ


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,
суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року у справі № 916/2130/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» про витребування майна із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі – Одеська міськради) до товариства з обмеженою відповідальністю «Ів-Іммобільє» (далі – ТОВ «Ів-Іммобільє») про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв. м, розташованих АДРЕСА _1.

Позов обґрунтовано відсутністю законних підстав для перебування спірного майна у володінні відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міськради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об’єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» (далі – рішення Одеської міськради № 5649-V), а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» (далі – ТОВ «АРТ») шляхом підписання 12 серпня 2010 року удаваних правочинів: договору дарування об'єкта власності ТОВ «АРТ» загальною площею 6 756,7 кв. м і договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у тому числі спірного об'єкта нерухомого майна, а тому це майно вибуло із володіння власника не з його волі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався приписами статей 256, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та виходив зі спливу позовної давності, перебіг якої необхідно починати із 5 грудня 2011 року (початок розгляду справи № 916/2545/13), та недоведеності прокурором поважності причин пропущення цього строку.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня 2015 року залишено без змін.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності прокурором у зазначеній справі не було пропущено, оскільки цей строк слід обраховувати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади міста Одеси рішенням у справі № 916/2545/13, тобто з 16 жовтня 2014 року.

Разом із тим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та витребування спірного майна у відповідача, оcкільки відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а неправомірність рішення органу місцевого самоврядування і визнання недійсними первісних договорів, укладених на підставі цього рішення, не свідчать про відсутність волі власника, виключно з відсутністю якої закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, а також зважаючи на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).

Вищий господарський суд України постановою від 22 червня 2016 року залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року. 

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сам факт визнання недійсними рішення ради та первісних договорів, на підставі яких майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження, а тому немає підстав для витребування із володіння відповідача спірного нерухомого майна.

У заяві (з урахуванням усунутих недоліків) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, поданої з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), заступник Генерального прокурора України, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах одних і тих самих норм матеріального права (статті 388 ЦК), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року і рішення Господарського суду Одеської області від 22 липня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора Одеської області.

На обґрунтування своїх доводів заступник Генерального прокурора України посилається на постанову Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16).

У справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) за аналогічним позовом Верховний Суд України погодився з висновком Вищого господарського суду України про задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК і зазначив, що незаконність дій міської ради при прийнятті рішення цієї ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу, не є вираженням волі територіальної громади міста як власника спірного об’єкта нерухомості на вибуття майна із його володіння.

Таким чином, має місце невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 388 ЦК.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві (з урахуванням усунутих недоліків) доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 14 квітня 2010 року Одеською міськрадою було прийнято рішення № 5649-V, згідно з пунктом 13 якого Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міськради доручено здійснити певні дії, а саме:

– укласти договір дарування з метою прийняття у дар об’єкта права приватної власності ТОВ «АРТ» – адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6 756,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА _2; 

– укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у тому числі нежитлових приміщень першого поверху № 503, загальною площею 246,3 кв. м, розташованих по АДРЕСА _3.

На виконання зазначеного рішення Одеської міськради № 5649-V, 12 серпня 2010 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міськради і TOB «АРТ» було укладено відповідні договори – договір дарування, за яким дарувальник (ТОВ «АРТ») передав у власність обдарованого (Одеської міськради) об’єкт права приватної власності, і договір купівлі-продажу, за яким продавець (територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міськради) передав у власність (продав), а покупець (ТОВ «АРТ») прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності, про яке йдеться у зазначеному рішенні Одеської міськради (23 об'єкти), зокрема нежитлові приміщення першого поверху № 810 загальною площею 145,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА _1.

У подальшому TOB «АРТ» на підставі договорів купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року № 1589, № 2875 здійснено відчуження цього майна на користь приватного підприємства «ЕЛАС-КОМБІ», яке 20 травня 2011 року уклало договір купівлі-продажу цього майна з ТОВ «ІВ-Іммобільє».

ТОВ «ІВ-Іммобільє» залишалося власником зазначеного майна і на час розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними: пункт 13 рішення Одеської міськради № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міськрадою і ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування об'єкта власності ТОВ «АРТ» – адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6 756,7 кв. м по АДРЕСА _2, і договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси (у тому числі договору купівлі-продажу спірного приміщення) від 12 серпня 2010 року.

При цьому Вищий господарський суд України врахував вартість подарованого майна, факт укладення договору купівлі-продажу без перерахування Одеській міськраді повної вартості об’єктів нерухомого майна, а лише перерахування ТОВ «АРТ» різниці у вартостях майна, і дійшов висновку, що укладені договори (дарування і купівлі-продажу) є недійсними як такі, що вчинені з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме договору міни з доплатою, який також є недійсним, оскільки суперечить вимогам частини четвертої статті 293 Господарського кодексу України. 

Вищий господарський суд України зазначив, що Одеська міськрада, укладаючи 12 серпня 2010 року договір міни шляхом підписання з TOB «АРТ» удаваних правочинів: договору дарування та договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності, вийшла за межі визначених законом повноважень. 

Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). 

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у справі, що розглядається, є договір купівлі-продажу від 20 травня 2011 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна –відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. 

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 

Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міськрада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Одеси як власник спірного об’єкта нерухомості делегує Одеській міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У постанові Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 колегія визнала укладені між сторонами договір дарування і купівлі-продажу удаваним договором і визнала його недійсним. Водночас суд встановив вихід Одеської міськради за межі визначених законом повноважень, з огляду на що скасував пункт 13 рішення Одеської міськради від 14 квітня 2010 року № 5649-V. 

Таким чином, здійснення Одеською міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.

Таку правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Висновок Вищого господарського суду України і висновок Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/2130/15, яка розглядається, про те, що сам по собі факт визнання недійсними рішення Одеської міськради та договору, на підставі якого нерухоме майно вийшло із володіння ради, не свідчить про відсутність волі останьої на його відчуження не відповідає наведеній правовій позиції Верховного Суду України, тому постанова Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року і постанова Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року підлягають скасуванню.

Одночасно обґрунтовуючи такий свій висновок, суд апеляційної інстанції послався на ряд висновків Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії», «Федоренко проти України», «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії».

Разом із тим висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов’язковими без урахування конкретних обставин справи. 

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 99, 103, 105 ГПК не встановив і не навів обставин, які є підставою для застосування наведеної ним у судовому рішенні практики Європейського суду з прав людини.

Ураховуючи, що Верховний Суд України відповідно до вимог статті 11123 ГПК не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, надавати оцінку доказам, збирати або перевіряти нові докази, справа підлягає передачі на новий апеляційний розгляд. 

Керуючись пунктом 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 червня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2015 року у справі № 916/2130/15 скасувати.

Справу № 916/2130/15 передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Берднік
Судді:
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 15 березня 2017 року № 3-1515гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/AB75A5C9F0FDE255C2258109004A4BF4

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ в очередной раз пришел к довольно спорному выводу о возможности истребования имущества у добросовестного приобретателя в связи нарушение горсоветом порядка отчуждения. При этом суд согласился с вводом суда низшей инстанции о том, что сроки исковой давности в данном случае необходимо исчислять не с момента отчуждения имущества, а с момента признания такого отчуждения недействительным.

Кроме того, ВСУ указал на возможность игнорирования выводов ЕСПЧ принимая во внимание конкретные обстоятельства дела. Хотя сам ВСУ этим обстоятельствам оценки и не дал, что делает возможным повсеместное игнорирование судами решений ЕСПЧ.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...