Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в истребовании из незаконного владения земельных участков водного фонда


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
за участю представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та прокурора Халанчук О.С.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції сільського господарства України до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання розпорядження незаконним, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, повернення земельної ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року Дніпровський екологічний прокурор в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України (далі – Держземагенство), Державної інспекції сільського господарства України (далі – Держсільгоспінспекція) звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Бориспільська районна державна адміністрація (далі – Бориспільська РДА) розпорядженням від 22 січня 2010 року НОМЕР_1 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_1 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області. На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано два державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Земельну ділянку площею S_2 га (державний акт НОМЕР_3) поділено на три окремі земельні ділянки і видано ОСОБА_1 три державні акти на право власності на земельні ділянки: НОМЕР_4 на ділянку площею S_3 га, НОМЕР_5 на ділянку площею S_4 га та НОМЕР_6 на ділянку площею S_5 га. На підставі договору купівлі-продажу від 2 червня 2011 року ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею S_6 га (державний акт НОМЕР_2), яку згодом поділено на три окремі земельні ділянки та видано три державні акти на право власності на земельні ділянки: НОМЕР_7 на ділянку площею S_7 га, НОМЕР_8 на ділянку площею S_8 га та НОМЕР_9 на ділянку площею S_9 га. На підставі договорів купівлі-продажу від 5 жовтня 2011 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею S_7 га (державний акт НОМЕР_7) ОСОБА_3, а земельну ділянку площею S_9 га (державний акт НОМЕР_9) – ОСОБА_4.

Посилаючись на те, що передані у власність ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, у зв’язку із чим не можуть передаватись у власність громадян, прокурор просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Бориспільської РДА від 22 січня 2010 року НОМЕР_1 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_1 га та передачі її у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, видані на ім’я ОСОБА_1; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, видані на ім’я ОСОБА_2; повернути земельні ділянки загальною площею S_1 га у власність держави в особі Бориспільської РДА.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 19 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 6 серпня 2015 року, відмовив у задоволенні позову Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Держземагенства, Держсільгоспінспекції. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 березня 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 6 серпня 2015 року залишив без змін.

У червні 2016 року до Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 19 – 21, 58, 60, 61, 84, 85 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та статей 3, 4, 87 – 89 Водного кодексу України (далі – ВК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 6 серпня 2015 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Держземагенства, Держсільгоспінспекції. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 

Суди встановили, що розпорядженням Бориспільської РДА від 22 січня 2010 року НОМЕР_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_1 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження 9 березня 2010 року ОСОБА_1 видано два державні акти на право власності на земельні ділянки площами S_6 га і S_2 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Земельну ділянку загальною площею S_2 га розділено на три окремі земельні ділянки та видано ОСОБА_1 три державні акти на право власності на земельні ділянки площею S_3, S_4 та S_5 га. 

2 червня 2011 року на підставі договору-купівлі продажу ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею S_6 га (державний акт НОМЕР_2). 

У подальшому зазначену земельну ділянку розділено на три окремі земельні ділянки та 15 серпня 2011 року ОСОБА_2 видано три державні акти на право власності на земельні ділянки площею S_7, S_8 та S_9 га.

5 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею S_7 га.

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею S_9 га.

Відхиляючи касаційну скаргу заступника прокурора Київської області й залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем заявлених вимог, а саме, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водоохоронних зон і прибережних захисних смуг.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах, та що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування своїх вимог заступник Генерального прокурора України надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого, 16 березня й 30 травня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 21 травня 2014 року.

У наданих для порівняння ухвалах від 10 лютого, 16 березня та 30 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. При цьому суд установив, що на час передачі у власність відповідачів спірні земельні ділянки відносились до земель водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність. 

Крім того, у справі, за результатами розгляду якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу від 16 березня 2016 року, установлено, що у порушення норм чинного земельного законодавства не проводилось обов’язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. 

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року (справа № 6-16цс14) викладено правовий висновок про те, що відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року, розмір та межі прибережних захисних смуг установлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50 – 54 Закону України «Про землеустрій»), а населених пунктів – відповідно до існуючих на час установлення конкретних умов забудови. При наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об’єктів мали враховуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а в разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об’єктів збереження водних об’єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486 з огляду на конкретну ситуацію.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Подібний порядок установлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. 

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд. 

Частина друга статті 3 ВК України визначала, що до водного фонду України належать 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об’єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море. 

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об’єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. 

Так, положеннями статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Частиною четвертою статті 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду в приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об’єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об’єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, – не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60 – 62 ЗК України та статтями 1, 88 – 90 ВК України. 

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об’єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га – 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50 – 54 Закону України «Про землеустрій». 

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об’єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено особливий режим.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, та орієнтовними розмірами і межами водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон. 

Суди встановили, що згідно з висновком спеціаліста Дніпровської екологічної прокуратури від 22 березня 2012 року НОМЕР_10 спірні земельні ділянки знаходяться в прибережній захисній смузі Канівського водосховища та належать до земель водного фонду (т. 1, а.с. 78 – 79).

Зазначений висновок зроблено на підставі матеріалів, наданих для дослідження Дніпровською екологічною прокуратурою, без виходу спеціаліста на місцевість для встановлення дійсного розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірних земельних ділянок.

Крім того, рішенням Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 березня 2014 року затверджено проект «Упорядкування та облаштування прибережно-захисної смуги вздовж ділянок громадян ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області. Споруди інженерного захисту територій», за змістом якого спірні земельні ділянки не розташовані на землях прибережної захисної смуги (водного фонду), а пролягають уздовж прибережної захисної смуги (т. 2, а.с. 39-45).

Таким чином, залишаючи в силі судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави в особі Держземагенства та Держсільгоспінспекції.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року відмовити. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко 

Постанова від 29 березня 2017 року № 6-1590цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C5AA85E8DE3DBC5CC225810600319130

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ отказывая в истребовании из незаконного владения земельных участков водного фонда согласился с судами предыдущих инстанций в отсутствии у прокуратуры доказательств отнесения этих участков к водному фонду и не принял во внимание заключение специалиста Днепровской экологической прокуратуры о том, что спорные земельные участки находятся в прибрежной защитной полосе Каневского водохранилища и относятся к землям водного фонда.

При этом ВСУ согласился с решением сельрады в котором указано, что спорные земельные участки не расположены на землях прибрежной защитной полосы (водного фонда), а пролегают вдоль прибрежной защитной полосы.

Очень интересное трактование и оценка доказательств.

 

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...