17 сообщений в этой теме

В Украине, по объективным причинам, в последние годы ребром стал вопрос безнадежных кредитов.

Ситуация накачивалась годами и нет смысла спорить кто виноват больше или меньше, кредитор или должник. Виноваты все, в первую очередь государство, которое все годы вместо функций регулятора и независимого судьи занималась финансовыми и политическими играми, спекуляцией. 

Недавно мой коллега столкнулся с классической ситуацией для современной Украины.

В 2012 году к зарплатной карте, которую оформляли по месту работы - ему навязали кредитную карту с лимитом 20 тысяч (Банк Руский Стандарт).

В 2014 году в связи с социально-экономической ситуацией коллега потерял работу. Несколько месяцев пока искал работу жил с кредитных средств. В виду чего у него образовалась задолженность перед банком по карте около 5 тысяч грн.

Пока нашел работу, банк начал начислять на просроченные очередные платежи сумасшедшие штрафные санкции (это же "руский стандарт") и списывать долг с кредитного лимита пока сумма на карте не обнулилась и не пошла в минуса.

Как следствие он не смог выплачивать долг по карте, т.к. после новой работы ему пришлось бы отдавать большую часть зарплаты чтобы рассчитаться. На реструктуризацию банк не согласился. Должник решил не платить и начал отбиваться от звонков и кредитных агентов банка. В связи с неофициальной работой на момент долга и отсутствием на нем какого-либо имущества - особых наездов и попыток подать в суд банк не предпринял.

Как итог о нём забыли на время, Банк Руский Стандарт стал ФорвардБанком. Возможно продал долг финансовой компании по сбору долгов...

НО. Банк совершил опрометчивый поступок и прислал ему заключительный счёт-требование по долгу, а позднее подтвердил, что направление такого документа имело место - официальным письмом с печатью и нормальной подписью. Согласно судебной практике Верховного Суда Украины, это действие фактически стало моментом для начала общей исковой давности ко всему долгу.

В феврале этого года закончился 3-х летний срок исковой давности по долгу. Срок действия карты кстати не истек до сих пор :P.

Но тут всплыла еще одна подробность. Коллега устроился за это время на гос.службу и в этом году наш бухгалтер сообщил, что ему нужно будет в следующем году указать долг по кредиту в е-декларации как "бесповоротную финансовую помощь", т.к. с момента окончания сроков исковой давности - согласно пункту 4.1.257 Налогового кодекса Украины

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Такое мнение бухгалтера подтверждают и разъясняющие письма ДФС Украины за 2015, 2016 года.

Как в таком случае поступать? - Получается, что от претензий банка человек отбился, но появился новый "коллектор" в лице государства посредством Гос.фискальной службы Украины, от которого отбиться куда труднее. И если с прощенным кредитом еще более-менее понятно, есть волевое действие лица по согласию на мировую с банком и есть якобы полученное доп.благо в сумме прощенного тела кредита, а тут? Как установить момент получения "блага" в лице необращения банка в суд?!

Должно ли физ.лицо декларировать как полученную бесповоротную помощь кредитный долг, срок требования в судебном порядке по которому по его мнению истек? Является ли "оценочное" истечение срока давности основанием для уплаты НДФЛ и военного сбора?

Я вижу эту ситуацию следующим образом.

Юридические факты должны устанавливаться конкретными официальными документами.

Если факт не установлен документом, он должен быть установлен в судебном порядке.

Является ли основанием для декларирования "бесповоротной помощи" тот лишь один по себе факт, что по подсчётам должника и анализу его юриста - срок исковой давности истёк? А как же необходимость установления самого факта долга?! - Как по мне, любые действия по декларированию чего либо до обращения банка в суд и отказа в иске с мотивацией - пропуск исковой давности - будут преждевременными.

Кроме того спорным на момент возможного декларирования может быть сам факт признания долга за собой. Ведь в заключительном требовании указана общая сумма, включающая как тело долга, так и проценты, пеню, штрафные санкции и т.д... Опять-таки как быть с беспределом БРС в части бесконтрольного обнуления баланса карты и списания средств в счет штрафов и пени, а после этого начисления на списанное - % за пользование балансом? 

В таком случае затруднительным будет сама возможность определения суммы, которую следует задекларировать как "бесповоротная помощь".

А еще, в нашей стране каждый спор решается в судебном порядке. Прецедентного права не существует. Мало ли как оценит истечение срока и заключительную выписку суд, вдруг обяжет платить по кредиту, за который как "бесповоротную помощь" уже будет уплачен налог? :ph34r:

А ЧТО ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ВЫ, КОЛЛЕГИ?! ДЕКЛАРИРОВАТЬ НЕЛЬЗЯ НЕ ДЕКЛАРИРОВАТЬ? (ГДЕ ПОСТАВИТЬ ЗАПЯТУЮ?)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, Ярослав_Т сказал:

В Украине, по объективным причинам, в последние годы ребром стал вопрос безнадежных кредитов.

Ситуация накачивалась годами и нет смысла спорить кто виноват больше или меньше, кредитор или должник. Виноваты все, в первую очередь государство, которое все годы вместо функций регулятора и независимого судьи занималась финансовыми и политическими играми, спекуляцией. 

Недавно мой коллега столкнулся с классической ситуацией для современной Украины.

В 2012 году к зарплатной карте, которую оформляли по месту работы - ему навязали кредитную карту с лимитом 20 тысяч (Банк Руский Стандарт).

В 2014 году в связи с социально-экономической ситуацией коллега потерял работу. Несколько месяцев пока искал работу жил с кредитных средств. В виду чего у него образовалась задолженность перед банком по карте около 5 тысяч грн.

Пока нашел работу, банк начал начислять на просроченные очередные платежи сумасшедшие штрафные санкции (это же "руский стандарт") и списывать долг с кредитного лимита пока сумма на карте не обнулилась и не пошла в минуса.

Как следствие он не смог выплачивать долг по карте, т.к. после новой работы ему пришлось бы отдавать большую часть зарплаты чтобы рассчитаться. На реструктуризацию банк не согласился. Должник решил не платить и начал отбиваться от звонков и кредитных агентов банка. В связи с неофициальной работой на момент долга и отсутствием на нем какого-либо имущества - особых наездов и попыток подать в суд банк не предпринял.

Как итог о нём забыли на время, Банк Руский Стандарт стал ФорвардБанком. Возможно продал долг финансовой компании по сбору долгов...

НО. Банк совершил опрометчивый поступок и прислал ему заключительный счёт-требование по долгу, а позднее подтвердил, что направление такого документа имело место - официальным письмом с печатью и нормальной подписью. Согласно судебной практике Верховного Суда Украины, это действие фактически стало моментом для начала общей исковой давности ко всему долгу.

В феврале этого года закончился 3-х летний срок исковой давности по долгу. Срок действия карты кстати не истек до сих пор :P.

Но тут всплыла еще одна подробность. Коллега устроился за это время на гос.службу и в этом году наш бухгалтер сообщил, что ему нужно будет в следующем году указать долг по кредиту в е-декларации как "бесповоротную финансовую помощь", т.к. с момента окончания сроков исковой давности - согласно пункту 4.1.257 Налогового кодекса Украины

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Такое мнение бухгалтера подтверждают и разъясняющие письма ДФС Украины за 2015, 2016 года.

Как в таком случае поступать? - Получается, что от претензий банка человек отбился, но появился новый "коллектор" в лице государства посредством Гос.фискальной службы Украины, от которого отбиться куда труднее. И если с прощенным кредитом еще более-менее понятно, есть волевое действие лица по согласию на мировую с банком и есть якобы полученное доп.благо в сумме прощенного тела кредита, а тут? Как установить момент получения "блага" в лице необращения банка в суд?!

Должно ли физ.лицо декларировать как полученную бесповоротную помощь кредитный долг, срок требования в судебном порядке по которому по его мнению истек? Является ли "оценочное" истечение срока давности основанием для уплаты НДФЛ и военного сбора?

Я вижу эту ситуацию следующим образом.

Юридические факты должны устанавливаться конкретными официальными документами.

Если факт не установлен документом, он должен быть установлен в судебном порядке.

Является ли основанием для декларирования "бесповоротной помощи" тот лишь один по себе факт, что по подсчётам должника и анализу его юриста - срок исковой давности истёк? А как же необходимость установления самого факта долга?! - Как по мне, любые действия по декларированию чего либо до обращения банка в суд и отказа в иске с мотивацией - пропуск исковой давности - будут преждевременными.

Кроме того спорным на момент возможного декларирования может быть сам факт признания долга за собой. Ведь в заключительном требовании указана общая сумма, включающая как тело долга, так и проценты, пеню, штрафные санкции и т.д... Опять-таки как быть с беспределом БРС в части бесконтрольного обнуления баланса карты и списания средств в счет штрафов и пени, а после этого начисления на списанное - % за пользование балансом? 

В таком случае затруднительным будет сама возможность определения суммы, которую следует задекларировать как "бесповоротная помощь".

А еще, в нашей стране каждый спор решается в судебном порядке. Прецедентного права не существует. Мало ли как оценит истечение срока и заключительную выписку суд, вдруг обяжет платить по кредиту, за который как "бесповоротную помощь" уже будет уплачен налог? :ph34r:

А ЧТО ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ ВЫ, КОЛЛЕГИ?! ДЕКЛАРИРОВАТЬ НЕЛЬЗЯ НЕ ДЕКЛАРИРОВАТЬ? (ГДЕ ПОСТАВИТЬ ЗАПЯТУЮ?)

1. Какая общая сумма задолженности?

2. Я считаю, что пропуск исковой давности должен быть установлен решением суда.

3. Все что до 50 нмдг можно не включать в е-декларацию.

4.  Административная ответственность наступает, если сумма не включенного имущественного права составляет от 100-250 нмдг.

5. От 250 уголовная ответственность.

 

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Just now, у.zaporozhskiy said:

1. Какая общая сумма задолженности?

2. Я считаю, что пропуск исковой давности должен быть установлен решением суда.

3. Все что до 50 нмдг можно не включать в е-декларацию.

4.  Административная ответственность наступает, если сумма не включенного имущественного права составляет от 100-250 нмдг.

5. От 250 уголовная ответственность.

 

А он не знает какая сумма... по заключительному требованию-выписке была 35 тысяч грн. Опять таки без раскладки - тело кредита, проценты, штрафы, пеня. 

А если банк никогда не подаст на него в суд, получается можно вообще забыть о кредите и не заморачиваться насчёт налоговой?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, Ярослав_Т сказал:

А он не знает какая сумма... по заключительному требованию-выписке была 35 тысяч грн. Опять таки без раскладки - тело кредита, проценты, штрафы, пеня. 

А если банк никогда не подаст на него в суд, получается можно вообще забыть о кредите и не заморачиваться насчёт налоговой?

Это поверхностное мнение, без анализа судебной практики.

Я бы не включал такую сумму в декларацию.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Just now, у.zaporozhskiy said:

Это поверхностное мнение, без анализа судебной практики.

Я бы не включал такую сумму в декларацию.

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Ярослав_Т сказал:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

Абсолютно верно, это помимо того, что требует сам ЗУ про запобігання корупції

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, Ярослав_Т сказал:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

п. 9 ч. 1 ст. 46 фінансові зобов'язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов'язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов'язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов'язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов'язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов'язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання.
 

но снова таки смотрим первое сообщение.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 hours ago, Ярослав_Т said:

я ему посоветовал то же самое... т.к. долг он не признает в принципе в той сумме, что есть, а для точных расчетов ему нужна первичка из банка, то на данный момент ни в каком размере указывать в декларации долг перед БРС не стоит... 

Т.к.

1) Не известна точная сумма

2) Не известен точный кредитор (как я знаю банк продал большую часть своих должников разного рода структурам и ни разу не уведомил должников... защищал пару человек по таким искам).

3) Задолженность является спорной, не признается должником и до момента судебного разбирательства под вопросом.

И, вдобавок, п. 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ о ЗПП:

"11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит? Так, в судовому порядку це пiдстава для вiдмови позову, але суть правовiдносин не змiнилась i якщо, припустимо, боржник захоче повернути отриманi кошти, у сторiн будуть всi законнi пiдстави виконати умови договору. З огляду на що запитання бухгалтеру i дфс: до чого тут якась безповоротна допомога?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 23.04.2017 at 7:13 PM, Лев said:

 

При цьому кредитодавцю забороняється:

 

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

 

Строк кредиту i строк позовноi давностi - рiзнi речi.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Vushata сказал:

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит?

В добровольном порядке сколько угодно, в судебном нет.

1 пользователю пользователю нравится это

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 12.05.2017 at 9:18 PM, Vushata said:

Строк кредиту i строк позовноi давностi - рiзнi речi.

Речь идет о сроке исковой давности, а не о сроке действия кредитного договора.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 hour ago, Лев said:

Речь идет о сроке исковой давности, а не о сроке действия кредитного договора.

Это ниже говорится о сроке исковой давности?

On 23.04.2017 at 7:13 PM, Лев said:

При цьому кредитодавцю забороняється:

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув".

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 12.05.2017 at 9:16 PM, Vushata said:

Шановнi учасники, а чому ви вирiшили що сплив строку позовноi давностi нiвелюе обовязок повернути кредит? Так, в судовому порядку це пiдстава для вiдмови позову, але суть правовiдносин не змiнилась i якщо, припустимо, боржник захоче повернути отриманi кошти, у сторiн будуть всi законнi пiдстави виконати умови договору. З огляду на що запитання бухгалтеру i дфс: до чого тут якась безповоротна допомога?

Да пусть пользуются своим правом и обращаются хоть 100500 раз. Срок ИД же уже не возобновить. Вот такой вот тупичок и получается - обязательства остались, а взыскать задолженность нельзя.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

питання чи є витікання строку давності підставою припинення зобовязання вже років 5-7, як актуально "висить".

"На кафедру цивільного права юрфаку ЛНУ надійшов лист від ВСУ з проханням надати висновок про доктринальне тлумачення цих норм права у зв’язку із справою яку розглядає ВСУ. Кафедра дала цілком логічний висновок, що пропуск позовної давності припиняє і основне, і акцесорне (іпотеку) зобов’язання. "                                    Взято звідси:

   Саме отой оподатковуваний дохід колишнього позичальника, мабуть, і стане каталізатором вирішення проблеми колосальних прострочених боргів. Принаймні є підстави на це сподіватись.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
54 minutes ago, yafet said:

питання чи є витікання строку давності підставою припинення зобовязання вже років 5-7, як актуально "висить".

"На кафедру цивільного права юрфаку ЛНУ надійшов лист від ВСУ з проханням надати висновок про доктринальне тлумачення цих норм права у зв’язку із справою яку розглядає ВСУ. Кафедра дала цілком логічний висновок, що пропуск позовної давності припиняє і основне, і акцесорне (іпотеку) зобов’язання. "                                    Взято звідси:

   Саме отой оподатковуваний дохід колишнього позичальника, мабуть, і стане каталізатором вирішення проблеми колосальних прострочених боргів. Принаймні є підстави на це сподіватись.

Давно пора.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 13.05.2017 at 11:12 PM, Vushata said:

Это ниже говорится о сроке исковой давности?

 

Ваша версия - ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!


Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.


Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      Справа № 759/9722/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц-796/295/2017
      Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.
      Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
      в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
      суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
      при секретарі: Синявському Д.В.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості,
      в с т а н о в и л а :
      у червні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро», в якому просило стягнути солідарно з останніх на користь банка заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн., посилаючись на невиконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн.. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
      Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що грошові кошти за кредитним договором видавалися на підставі довіреності, якої він ніколи не видавав і не підписував, оригінал якої не було надано суду, що позбавило можливості провести судову почеркознавчу експертизу. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 грошових коштів, а меморіальний ордер не є належним та допустимим доказом. Суд не врахував, що позивачем пропущений строк позовної давності як загальний, так і до вимог про стягнення пені. Докази внесення платежу на погашення кредиту 26.10.2009 року відсутні, а тому посилання на переривання позовної давності безпідставні.
      У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
      Представник позивача Шумейко П.М. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
      Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
      Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_7, на підставі довіреності від 28.09.2007 року, було укладено кредитний договір № 15/04/1055к-07, за умовами якого банк надав останньому кредит в розмірі 252 500 грн., зі сплатою 17, 45 % річних строком до 27.09.2018 року.
      Цього ж дня у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Банк Універсальний» та ПП «БНВ-Електро» було укладено договір поруки № 15/04/1055П-07, за умовами якого останнє зобов'язалося перед банком відповідати за належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
      Станом на 28.01.2014 року у відповідачів перед банком утворилася заборгованість у розмірі 283 921, 94 грн., яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 239 094, 54 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 34 329, 79 грн. та суми заборгованості за підвищеними відсотками в розмірі 10 497, 61 грн..
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав взяті на себе зобов'язання, а відповідачі порушили умови договору та договору поруки.
      Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
      Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
      За матеріалами справи встановлено, що кредитний договір від імені ОСОБА_1 укладено ОСОБА_7. ОСОБА_1 заперечував факт видачі довіреності на ім`я ОСОБА_7, разом з тим з позовом про визнання довіреності недійсною не звертався та така довіреність у встановленому порядку недійсною не визнана. При розгляді справи в апеляційному порядку за клопотанням апелянта було призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання про належність підпису на довіреності ОСОБА_1, проте за повідомленням експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.02.2017 року неможливо надати висновок через недостатню кількість документів із зразками підпису ОСОБА_1 за 2007 - 2008 роки.
      За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору на підставі довіреності, яку, з його слів, він не видавав. Відповідно ж до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не провів належний аналіз умов договору та не надав будь - якої оцінки заяві ОСОБА_1 про застосування позовної давності.
      Відповідно до ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
      Відповідно до ст. 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Відповідно до п. 10.3 кредитного договору якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені даним договором банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку суму заборгованості по кредиту, що залишилася, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку (підпункт 10.3.1).
      Відповідно до п. 10.4 шляхом підписання даного договору сторони прийшли до згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або сплаті процентів за користування ним чи інших платежів строком більше 10-календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана в п. 1.1 договору, вважається такою, що настала у наступний день після дати зазначеної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі, передбачені даним договором.
      03.12.2008 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості у зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за кредитним договором (а.с. 92 т. 1), а у січні 2009 року звернувся до Шосткинського місьрайсуду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 та ПП «БНВ_Електро» про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Ухвалою цього суду від 27.10.2009 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання (а.с. 92, 101 т. 1).
      Таким чином банк змінив строк виконання зобов`язань, встановлений п. 1.1 кредитного договору з 27.09.2018 року на 03.12.2008 року. Із зазначеним позовом банк звернувся 16.06.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      Заперечуючи проти застосування позовної давності позивач вказував на те, що перебіг позовної давності перервано внесенням ОСОБА_1 26.10.2009 року платежу в рахунок погашення заборгованості за відсотками у розмірі 19 097, 55 грн. та даний факт підтверджується розрахунком заборгованості, який долучено до позовної заяви.
      Проте, у виписці з особового рахунку такий платіж не відображено (а.с. 8-11 т. 1) та будь - яких інших доказів про те, що зазначений платіж було здійснено ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
      Крім того, після переривання перебіг позовної давності починається заново. З часу платежу, на який посилається позивач і який не підтверджено доказами (26.10.2009 року) та до часу подачі даного позову також пройшло більше трьох років.
      Не врахувавши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
      Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України № 6-1457 цс16 від 09.11.2016 року, № 6-2251 цс 16 від 09.11.2016 року, № 6-1174 цс 16 від 02.11.2016 року, № 6-900 цс 16 від 16.11.2016 року, № 60719 цс16 від 07.12.2016 року.
      Вирішуючи питання в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ст. 16 та ст. 118 ЦПК України, а також правові позиції, які викладені у викладеним у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 року № 6-1593 цс16, від 17.02.2016 року № 6-1965 цс15, від 30.09.2015 року № 6-1323 цс15, від 27.04.2016 року № 6-2974 цс15, від 13.06.2016 року № 6-942 цс16.
      Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.
      Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
      Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
      Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.
      За вказаних обставин рішення суду в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» підлягає скасуванню із закриття провадження у справі в цій частині.
      Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 310, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
      в и р і ш и л а :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
      Провадження у справі в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості скасувати та закрити провадження в цій частині.
      Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
      Головуючий 
      Судді 
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66437923
      Справа № 759/9722/15-ц
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 квітня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Гуменюка В.І., 
      суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
      Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
      за участю прокурора Халанчук Олени Сергіївни,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення і державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов’язання їх повернути за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У липні 2015 року прокурор м. Кіровограда в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що пунктами 22–24 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею S_1 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею S_2 для ведення садівництва, які розташовані за АДРЕСА_1. На підставі цього рішення ОСОБА_1 18 жовтня 2010 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
      Позивач зазначив, що в ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини дев’ятої статті 118 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), зокрема Державне управління охорони навколишнього середовища в Кіровоградській області відкликало свій висновок про погодження проекту землеустрою; спірні земельні ділянки відносяться до території земельних насаджень загального користування населеного пункту та згідно з положеннями статті 83 ЗК України не могли бути передані в приватну власність.
      Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд: визнати недійсними пункти 22–24 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_2 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею S_1, що виданий на ім’я ОСОБА_1 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_3 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею S_2, що виданий на ім’я ОСОБА_1 для ведення садівництва за цією ж адресою; зобов’язати ОСОБА_1 повернути Кіровоградській міській раді зазначені земельні ділянки.
      Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 28 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради відмовив.
      Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 24 березня 2016 року, доповненим додатковим рішенням цього ж суду від 27 квітня 2016 року, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасував та позовні вимоги прокурора м. Кіровограда задовольнив: визнав недійсними пункти 22–24 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» та державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2 й НОМЕР_3; зобов’язав ОСОБА_1 повернути Кіровоградській міській раді спірні земельні ділянки площею S_1 та S_2; вирішив питання розподілу судових витрат.
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року залишила без змін.
      19 вересня 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, а саме положень статті 361 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про покуратуру» та статей 45, 46 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також із підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Обґрунтовуючи свої доводи, заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, а також на постанови Верховного Суду України від 29 жовтня й 23 грудня 2014 року, 25 березня, 22 квітня, 1 липня й 16 вересня 2015 року, 17 лютого та 8 червня 2016 року.
      У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Халанчук О.С., дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
      Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Кіровоградської міської ради від 16 вересня 2008 року НОМЕР_4 «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1» надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам міста Кіровограда у власність на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та для ведення садівництва за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі згідно з додатком (а.с. 5).
      Згідно з цим рішенням ОСОБА_1 надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею S_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки S_2 для ведення садівництва, що розташовані в районі АДРЕСА_1 (а.с. 5 зворот).
      Пунктом 22 рішення Кіровоградської міської ради від 3 вересня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність по АДРЕСА_1» затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею S_3 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення садівництва, а також акт визначення розміру збитків для відшкодування власникам землі та землекористувачам, пов’язаних з вилученням земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою.
      Пунктами 23, 24 зазначеного рішення передано ОСОБА_1 у власність земельні ділянки площею S_1 (землі одно- та двоповерхової житлової забудови) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови та площею S_2 (рілля) для ведення садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі та розташовані АДРЕСА_1 (а.с. 6–8).
      На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримала державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_2 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею S_1 для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); серії НОМЕР_3 від 18 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею S_2 для ведення садівництва (а.с. 13–14).
      Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора м. Кіровограда, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірні земельні ділянки віднесені до території зелених насаджень загального користування, тому були передані у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог земельного законодавства.
      Крім того, суд дійшов висновку про те, що позовна давність до заявлених вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався у 2014 році під час проведення перевірки стосовно дотримання Кіровоградською міською радою вимог законодавства.
      Наданою для порівняння ухвалою від 13 липня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора м. Кіровограда в інтересах держави до Кіровоградської міської ради з підстави пропуску позовної давності, оскільки прокурор був присутній під час прийняття Кіровоградською міською радою оскаржуваного рішення від 3 вересня 2009 року НОМЕР_1, однак з позовом звернувся до суду в липні 2015 року, тобто понад установлений статтею 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) строк.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться такі висновки:
      - для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об’єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (29 жовтня 2014 року № 6-152цс14);
      - прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, зокрема Фонду державного майна України (25 березня 2015 року № 3-21гс15);
      - положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (23 грудня 2014 року № 3-194гс14, 22 квітня 2015 року № 3-54гс15, 1 липня 2015 року № 6-178цс15; 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15);
      - з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (16 вересня 2015 року № 6-68цс15; 8 червня 2016 року № 6-3029цс15 та № 6-3089цс15).
      Таким чином, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності та розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
      За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
      Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
      Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
      У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
      У справі, яка переглядається, в позовній заяві прокурор зазначив, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, – Державну інспекцію сільського господарства України (далі – Держсільгоспінспекція).
      Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених прокуратурою вимог, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався лише під час проведення у 2014 році відповідних перевірок дотримання Кіровоградською міською радою вимог земельного законодавства.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
      ОСОБА_1 подала заяву про застосування позовної давності.
      Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
      За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).
      При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
      Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
      З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України з урахуванням тієї обставини, що у справі, яка переглядається, прокурор не обґрунтував правових підстав для захисту інтересів Держсільгоспінспекції, тоді як власником спірної земельної ділянки є відповідна міська рада, суди повинні були з’ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, яке (право) пов’язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.
      Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки.
      Разом з тим оскільки прокурор пред’явив позов в інтересах держави, указавши Держсільгоспінспекцію, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності, без установлення чого ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.
      Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення в справі.
      З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року, додаткове рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 грудня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді:
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі за № 6-2376цс16
      Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
      За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).
      При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
      Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
      Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки.
      Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк
      Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-2376цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11794938D1B957C22581160030C0EC
    • Автор: urik
      Добрый день всем и с прошедшими праздниками.
      Прошу помощи у сторожил форума.
      Приблизительно в январе-феврале этого года, на форуме обсуждалось постановление то ли ВСУ, то ли ВССУ, в котором речь шла о том, что если в договоре (если память не подводит - кредитном) есть пункт об увеличении сока исковой давности, то этого мало, так как сторона договора, не являясь  спецом в области права, может не обратить на это внимания и по мнению суда в таких договорах необходима подпись стороны непосредственно под указным пунктом.
      Если кто знает что это за постановление, прошу поделится ссылкой.
      Буду весьма признателен.   
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      УКРАЇНА
      БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
      справа № 361/4365/16-ц
      провадження № 2/361/243/17
      04.04.2017
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      04 квітня 2017 року
      м. Бровари
      Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючого судді ОСОБА_1,за участю секретаряОСОБА_2,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
      в с т а н о в и в:
      У серпні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 11 квітня 2008 року сторони уклали Договір кредиту №410/68/08-Пі на суму 204 400 доларів США до 10 квітня 2018 року під 14 % річних. У звязку із порушенням відповідачем умов кредитного договору із змінами до нього, станом на 21 червня 2016 року заборгованість складає 541 955, 06 дол. США. Після уточнення позовних вимог, просив стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 410 723, 62 дол. США. та судові витрати.
      Представник позивача ОСОБА_4 доводи позову підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
      Відповідач та представник відповідача ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем пропущено трирічний строк на предявлення таких позовних вимог, тому просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
      Матеріалами справи встановлено, що 11 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 410/68/08/Пі, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 204 400 доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 10 квітня 2018 року.
      02 липня 2009 року між відповідачем та ПАТ «Укрсоцбанк» підписано Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 410/68/08/Пі від 11 квітня 2009 року, відповідно до якого надання кредиту буде здійснюватися окремо частинами ( транш ), зі сплатою 15 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 217 466 доларів США, за узгодженим сторонами графіком зниження максимального ліміту заборгованості та кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 10 квітня 2023 року.
      Свої зобовязання, визначені п.п. 1.1. договорів кредиту, позивачем виконано належним чином в повному обсязі.
      Умови отримання кредитних коштів та погашення заборгованості передбачені договором кредиту з посиланням на відповідні пункти цього договору та договору про внесення змін до договору кредиту. Зокрема, п. 1.1. договору кредиту визначено максимальний ліміт заборгованості, рівень відсоткової ставки, графік зниження максимальної заборгованості, кінцева дата погашення заборгованості тощо.
      Згідно з п.п 3.3.7., 3.3.8. договору кредиту, позичальник зобовязався сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5. договору, а також своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п.1.1. договору.
      Відповідач умови кредитного договору порушив, кредит та відсотки відповідно до умов договору не погашає, тому станом на 21 червня 2016 р. згідно з розрахунками заборгованість становить 410 723, 62 доларів США, та складається з наступного: сума заборгованості за кредитом 198 172, 65 доларів США, сума заборгованості за відсотками 212 550, 97 доларів США. (а. с. 5).
      Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
      Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
      Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
      Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобовязання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.
      У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобовязання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
      Якщо в зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
      При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (статті 530, 631 ЦК України).
      Одним із видів порушення зобовязання є прострочення - невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.
      При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
      За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
      Згідно з пунктом 4.4 кредитного договору (а. с. 52-зворот) в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обовязків, визначених пунктами 3.3.7 (сплата процентів), 3.3.8 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобовязаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
      Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобовязання, та визначили умови такого повернення коштів.
      Із матеріалів справи вбачається, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснила 14 листопада 2012 року, а тому за визначенням пункту 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 12 лютого 2013 року.
      Отже, у звязку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобовязання (п. 4.. договору), та банк мав право з 12 лютого 2013 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у серпні 2016 року.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, 16 листопада 2016 року у справі №756/17216/13-ц .
      Водночас представник позивача в обґрунтування доводів позовних вимог посилався на те, що відповідно до укладеної Додаткової угоди №1, яка була укладена 02.07.2009 року, сторони внесли суттєві зміни до основного договору щодо максимального ліміту заборгованості, збільшення відсоткової ставки, а також передбачили право позивача вимагати дострокового погашення Кредиту, що передбачено п. 3 Додаткової угоди. Враховуючи такі умови договору щодо строків повернення кредиту, представник позивача вважає, що строк позовної давності не сплив.
      Так, п. 3 Додаткової угоди №1 визначено, що сторони домовились, що уразі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.5 Договору, та/або Кредиту, як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник, в свою чергу, зобовязується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення Кредитора.
      Пункт 4 Додаткової угоди №1 передбачає, що інші умови договору є незмінними і діють в частині, що не суперечить даній Додатковій угоді, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобовязання.
      Виходячи з викладеного, пункт 4.4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 410/68/08/Пі залишився незмінним, та він не суперечить умовам Додаткової угоди №1, зокрема п. 3, тому є чинним для сторін.
      Оскільки відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне задовольнити таке клопотання і відмовити в задоволенні позову із підстав спливу позовної давності.
      На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 261, 525, 526, 530, 554, 559, 1054 ЦК України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -
      в и р і ш и в :
      У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
      Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
      Суддя Н.М. Петришин
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65981519
      справа № 361/4365/16-ц
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 491/1114/15-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 лютого 2017 року.
      Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
      головуючого судді Кочко В.К.,
      при секретарі Савченко М.В.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
      В С Т А Н О В И В :
      У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1, позичальник), ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі по тексту ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого, як зазначає Банк, відповідно до Договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30.06.2010, є позивач, було укладено Кредитний договір №232/ФКВІП (далі по тексту Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032. Крім того, Банк посилається на укладений з ОСОБА_2 Договір поруки №232/ZФПОР-07, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязалася солідарно відповідати за майнові зобовязання ОСОБА_1 Посилаючись на порушення умов Кредитного договору, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 683151,05 грн.
      Представник позивача у судове засідання, яке відбулося 21.02.2017, не зявився, направив до суду заяву про слухання справи у відсутність сторони позивача.
      Представник відповідачів ОСОБА_3 заперечувала з приводу задоволення позовних вимог в повному обсязі, та в позові просила відмовити. В судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки, ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з ОСОБА_1, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Також, зазначила, що позивач не звернувся до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, у звязку з чим вимоги позивача є передчасними, що кореспондується з ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог послалась на необґрунтованість та недоведеність розрахунку заборгованості та неправомірне стягнення комісії за користування кредитом, що суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вислухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.
      Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України), одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 18.06.2007 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» Кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 35000,00 доларів США з розрахунку 13% річних, строком повернення до 17.06.2032 р..
      З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 30.07.2015 у позичальника наявна заборгованість, яка складає 30128,23 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 674 094,14 грн., з яких:
      - тіло кредиту 25 549,72 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 563 973,23 грн.;
      - відсотки 4 578,51 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 101 064,01 грн.;
      - комісія за ведення кредиту 9 056,91 грн.
      З них прострочена заборгованість:
      - тіло кредиту 1 866,71 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 41 204,93 грн.;
      - відсотки 4 332,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 95 640,53 грн.
      Загальна заборгованість станом на 30.07.2015 складає 683 151,05 грн.
      Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договів про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р.
      Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р..
      Суд вважає за необхідне зазначити, що надана копія Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. не є належним доказом, підтверджуючим правонаступництво і наявність права вимоги, оскільки, вона не дає можливість встановити, що відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк».
      Крім того, суд погоджується з доводами сторони відповідача в частині відсутності в матеріалах справи належним чином завіреної копії Акту прийому-передачі документів, а тому не виявляється можливим встановити, чи відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
      Відповідно до п. 4.5. Договору про передачу Активів та Кредитних зобовязань Укрпромбанку на користь ОСОБА_4 від 30.06.2010 р. зазначено, що факт передачі документів та інформації, визначеної цим пунктом, підтверджується шляхом підписання ОСОБА_4 та Укрпромбанком відповідного Акту прийому-передачі документів.
      Також, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
      Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги.
      Водночас, в обґрунтування нарахованої суми у розмірі 683 151,05 грн. за Кредитним договором, до матеріалів позовної заяви не долучено належного, розгорнутого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості.
      Довідка, долучена в обґрунтування наявної у відповідача заборгованості, не може вважатися належним та допустимим доказом наявності заборгованості у ОСОБА_1А, оскільки, така не містить усіх зазначених дат погашення відповідачем тіла кредиту та відсотків за його користування. Зазначення цих дат є необхідним, оскільки з моменту здійснення позичальником платежів по Кредитному договору позивач повинен був нараховувати заборгованість вже на нову суму зобовязання.
      Крім того, в різних частинах довідки вказані різні суми, що позначають один і той самий борг, зокрема, в абз. 3 довідки вказана сума боргу по тілу кредиту в розмірі 25 549,72 доларів США, що в еквіваленті складає 101 064,01 грн., а в абз. 7 цієї ж довідки вказано суму боргу по тілу кредиту 1 866,71 доларів США, що в еквіваленті складає 41 204,93 грн. Така сама ситуація із сумами заборгованості по відсотках.
      Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано жодного доказу правильності наданої до суду довідки заборгованості.
      Така позиція узгоджується із положеннями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», а саме: «…у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог…».
      Довідка, надана позивачем, в якості доказів розміру заборгованості, має суперечливий характер та не підтверджена жодними доказами.
      Також, суд вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, серед іншого є порушений позивачем порядок звернення до суду з вимогами дострокового повернення всієї суми кредиту, передбачений ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору, кредит було надано на споживчі цілі, а зобовязання позичальника за кредитним договором забезпечені іпотекою.
      Так, абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
      Варто зазначити, що Кредитний договір укладений на строк з 18.06.2007 до 17.06.2032. Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом про стягнення заборгованості, позивач скористався своїм правом дострокового повернення заборгованості, передбаченим ч. 2 ст.1050 ЦК України.
      Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.
      Таким чином, звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач мав звернутися до відповідача з досудовою вимогою про повне погашення заборгованості за 60 днів до звернення до суду. Разом з тим, до матеріалів справи долучено копію вимоги від 05.08.2015, нібито направлену відповідачу за день направлення позовної заяви до суду. Більше того, до матеріалів справи не додано документів, що підтверджують факт отримання цієї вимоги позичальником, а тому залишається незрозумілим, чи отримав ОСОБА_5 останню та чи знав на момент звернення позивача до суду про його намір достроково повернути заборгованість.
      Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на неможливість нарахування комісії за ведення кредиту.
      Як вбачається з довідки про розмір заборгованості, серед іншого позивач просить стягнути комісію за ведення кредиту у розмірі 9056,91 грн.
      Пунктом 1.7. Кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом становить 0,1% від суми кредиту (стягується перші 10 років).
      Суд погоджується з доводами сторони відповідача, що вищевказана умова Кредитного договору суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та є нікчемною, з огляду на наступне.
      Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
      Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
      Таким чином, комісія - це не проценти в розумінні ст. 1054 ЦК України, і не вид забезпечення зобов'язання в розумінні ст. 546 ЦК України, а як вбачається з Кредитного договору плата за управління кредитом. При цьому, Кредитний договір не містить істотних умов, які саме послуги по управлінню кредитом повинен здійснювати Банк за цю плату.
      Встановивши в договорі комісію за управління кредитом, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказану комісію були надані позичальникові.
      Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      З урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є такими, що не підлягають задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.
      Суддя: ОСОБА_6
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64960263