Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании задолженности по расписке с юрлица выданной должностным лицом

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» про стягнення коштів за договором позики за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» (далі - ТОВ «Маслоленд») про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на те, що 20 листопада 2014 року вона позичила товариству в особі ОСОБА_2 кошти в розмірі 100 000 доларів США. На підтвердження отриманих коштів ОСОБА_2 надав розписку. Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов’язань, а саме: відповідач зобов’язувався продати ОСОБА_1 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов’язувався вчинити до 29 листопада 2014 року, а в разі їх невиконання зобов’язувався повернути позичені кошти.

Відповідач виконав лише одну з умов, а саме уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу корпоративних прав, однак у визначений у розписці строк не включив позивачку до складу співзасновників товариства, у зв’язку із чим 9 грудня 2015 року ОСОБА_1 направила відповідачу листа про повернення 100 000 доларів США.

Таким чином, позивачка вважає що відповідач своїми діями, що виявилися у невиконанні взятих на себе зобов’язань, порушив її права, а тому просила стягнути з ТОВ «Маслоленд» на свою користь 100 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 грудня 2015 року складало 2 386 009 грн. 40 коп.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7 червня 2016 року позов задоволено. 

Стягнуто з ТОВ «Маслоленд» в особі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики в розмірі 100 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 грудня 2015 року складало 2 386 009 грн. 40 коп.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 207, 1046, 1047 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_1 позичила ТОВ «Маслоленд» в особі ОСОБА_2 кошти в розмірі 100 000 доларів США. 

На підтвердження отриманих коштів ОСОБА_2 надав розписку.

Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов’язань, а саме: відповідач зобов’язувався продати ОСОБА_1 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов’язувався вчинити до 29 листопада 2014 року.

У разі невиконання цих умов відповідач зобов’язувався повернути позичені кошти.

5 грудня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Маслоленд», відчуживши на користь ОСОБА_1 27 % статутного капіталу ТОВ «Маслоленд». Згідно з пунктом 4.4 правочину даний договір є підставою для внесення змін в установчі документи ТОВ «Маслоленд» з подальшою реєстрацією в органах державної реєстрації.

Однак у строк, передбачений розпискою, ОСОБА_1 не була включена до складу співзасновників ТОВ «Маслоленд».

Оскільки у строк, передбачений розпискою, відповідач не включив позивачку до складу співзасновників товариства, 9 грудня 2015 року ОСОБА_1 направила відповідачу листа про повернення 100 000 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Маслоленд» не є належним відповідачем у справі, оскільки боргові розписки ОСОБА_2 видав як фізична особа, у борговій розписці відсутні відомості про отримання коштів саме товариством.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 20 березня 2013 року, від 14 вересня 2011 року суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики, виходив з того, що згідно зі статтями 1046, 1047 ЦК України розписка підтверджує укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей;

- від 31 серпня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики. При цьому суд виходив з того, що на час укладення договору позики позичальник як директор товариства мав право на укладення такого договору від імені товариства, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців він значився керівником цього товариства.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року суд виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 207, 1046, 1047 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов’язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. 

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

У справі, яка переглядається, суди установили, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Маслоленд». 

Розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 100 % (пункт 4.4 Статуту).

Як вбачається зі змісту розписки, завіреної печаткою юридичної особи – ТОВ «Маслоленд», зазначене товариство в особі ОСОБА_2 зобов’язалося продати 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити ОСОБА_1 до складу співзасновників ТОВ «Маслоленд». У разі невиконання своїх зобов’язань, зобов’язалось повернути ОСОБА_1 позичені в неї 100 000 дол. США. 

Однак суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, не встановили справжньої правової природи боргової розписки, не з’ясували, чи має право ОСОБА_2 як кінцевий бенефіціарний власник (контролер) ТОВ «Маслоленд» відповідно до Статуту товариства ТОВ «Маслоленд» укладати від імені товариства, зокрема, договори (правочин), набувати майнові та особисті права.

Крім того, суди не дослідили первинних бухгалтерських документів ТОВ «Маслоленд», зокрема, не з’ясували, чи надходили отримані за розпискою кошти товариству та чи використані ним на власні потреби. 

Дослідження й оцінка зазначених доказів мають значення для встановлення позичальника за договорами позики та для правильного вирішення справи. 

Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у Цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7 червня 2016 року, рішення апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
 
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-487цс17 

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-487цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/933907BAB86F0CE6C225810C0032E1D4

[ANTIRAID]

Ранее ВСУ указывал, что подобные споры о покупке корпоративных прав не относятся к хозяйственной юрисдикции. Однако для правильного решения спора и взыскания долга именно с юрлица суды должны установить настоящую правовую природу долговой расписки, выяснить, вправе ли конечный бенефициарный владелец (контроллер) юрлица, написавший расписку, в соответствии с Уставом юрлица заключать от его имени, в частности, договора (сделки), приобретать имущественные и личные права. Кроме того, суды не исследовали первичных бухгалтерских документов юрлица, в частности, не выяснили, поступали ли полученные по расписке средства обществу и использованы ли им на собственные нужды.