Постановление ВСУ по пересмотру об исчислении срока действия договора аренды земли

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
27 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:    
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію договору оренди та стягнення упущеної вигоди за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» (далі – ТОВ «АД ім. Горького») про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію договору оренди та стягнення упущеної вигоди.

Позивачка зазначала, що вона є власницею земельної ділянки S_1 на території АДРЕСА_1.

6 вересня 2006 року вона уклала з TOB «АД ім. Горького» договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого передала в оренду вказану земельну ділянку на строк 10 років. Державну реєстрацію цього договору проведено лише 15 серпня 2008 року, хоча земельна ділянка передана орендареві 6 вересня 2006 року, про що сторони підписали акт прийому-передачі.

13 червня 2015 року позивачка направила відповідачу лист-вимогу про припинення договору оренди земельної ділянки з 6 вересня 2016 року, проте відповіді не отримала. 

Посилаючись на те, що моментом укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки є дата його підписання сторонами – 6 вересня 2006 року, а державна реєстрація договору вказує на його чинність і не може змінювати моменту укладення договору, а також на те, що відповідач сплачує орендну плату в заниженому розмірі, позивачка просила визначити строк дії договору оренди земельної ділянки до 7 вересня 2016 року, скасувати запис про державну реєстрацію цього договору та стягнути з відповідача 8 тис. 730 грн 85 коп. упущеної вигоди за 2012–2014 роки.

Сахновщинський районний суд Харківської області рішенням від 13 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд Харківської області 9 березня 2016 року рішення суду першої інстанції змінив: виключив з мотивувальної частини рішення висновки щодо спливу строку дії договору оренди земельної ділянки, а саме: «Фактично відповідач використовує земельну ділянку з 6 вересня 2006 року і його строк дії відповідно спливає 6 вересня 2016 року, і відповідно з 7 вересня 2016 року договір оренди припиняє свою дію. Тому оскільки сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши 6 вересня 2006 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. За таких обставин договір оренди земельної ділянки припиняє свою дію після закінчення 10-річного строку, який розпочинається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, оскільки державна реєстрація вказує на чинність договорів (набрання юридичної сили) і не може змінювати момент їх укладення». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2016 року в частині виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновків щодо спливу строку дії договору оренди земельної ділянки скасувала, залишила в силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди залишено без змін. 

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року ТОВ «АД ім. Горького» просить скасувати цю ухвалу в частині вирішення вимог про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки та залишити в силі в цій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ТОВ «АД ім. Горького» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня, 8 вересня 2016 року, 25 липня 2016 року (дві ухвали) та постанови Верховного Суду України від 18 січня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «АД ім. Горького» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки S_1 на території АДРЕСА_1.

6 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та TOB «АД ім. Горького» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивачка надала зазначену земельну ділянку в оренду орендареві на строк 10 років. Земельна ділянка передана в користування орендарю згідно з актом прийому-передачі від 6 вересня 2006 року.

Згідно з пунктом 3.1 указаного договору оренди земельна ділянка надається в оренду на строк 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору.

Відповідно до пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку. 

15 серпня 2008 року проведена державна реєстрація цього договору.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання (6 вересня 2006 року), тому цей договір припиняє дію після закінчення 10-річного строку, який починається з моменту його укладення, а не з моменту державної реєстрації, яка свідчить про набуття договором чинності (юридичної сили) і не може змінювати моменту укладення договору. Крім того, суд зазначив, що вимоги позивачки про необхідність визначення строку дії договору оренди земельної ділянки судовим рішенням безпідставні, оскільки такий строк визначений умовами договору; договірні відносини відповідача з іншими орендодавцями та їхня домовленість щодо розміру орендної плати не є упущеною вигодою позивачки, оскільки сторони у спірному договорі досягли згоди щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині посилання на те, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є день його підписання сторонами, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку з моменту державної реєстрації (15 серпня 2008 року), тому строк його дії починається саме з цієї дати. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновків щодо спливу строку дії договору оренди земельної ділянки із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з його висновком про те, що моментом укладення зазначеного договору оренди земельної ділянки є дата його підписання, а не дата його державної реєстрації. 

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня, 8 вересня 2016 року, 25 липня 2016 року (дві ухвали), постановлених в аналогічних справах за позовами фізичних осіб до ТОВ «АД ім. Горького» про визначення строку дії договорів оренди земельних ділянок, містяться висновки про те, що строк дії спірних договорів оренди земельних ділянок починається з моменту їх державної реєстрації, а не з моменту їх укладення, оскільки саме таку умову визначили сторони у відповідних пунктах цих договорів оренди. 

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року міститься правовий висновок про те, що строк дії спірного договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі – у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року, на яку посилається заявник.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 3.1 спірного договору оренди земельна ділянка надається в оренду на строк 10 років, починаючи з моменту державної реєстрації цього договору; відповідно до пункту 11.1 договору оренди земельної ділянки він набирає чинності після його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку. 

З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки починається з моменту державної реєстрації, оскільки при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо початку дії його строку саме з цього моменту. 

Отже, рішення суду апеляційної інстанції, яке помилково скасував суд касаційної інстанції в частині виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновків щодо спливу строку дії договору оренди земельної ділянки, ухвалено відповідно до вимог частини першої статті 210, частини першої статті 638 ЦК України, статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» та правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди першої та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права, судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення касаційного суду в частині вирішення вимог про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки, ухваленого в цій справі, та залишення в силі в цій частині рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:
 
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний дім ім. Горького» задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року скасувати в частині вирішення вимог про визначення строку дії договору оренди земельної ділянки, залишити в силі в цій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2016 року. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко    
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-422цс17

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-422цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C9EEFE46693C1735C2258122002AE7D8

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что срок действия договора аренды земли, условиями которого предусмотрено, что отсчет срока аренды наступает с момента государственной регистрации этого договора, начинается после вступления в силу, а не с момента его заключения.

[у.zaporozhskiy]

14 часов назад, ANTIRAID сказал:

ВСУ указал, что срок действия договора аренды земли, условиями которого предусмотрено, что отсчет срока аренды наступает с момента государственной регистрации этого договора, начинается после вступления в силу, а не с момента его заключения.

По моему мнению, логичный вывод, основанный на нормах материального права.

[у.zaporozhskiy]

14 часов назад, ANTIRAID сказал:

За змістом статей 18, 20 цього Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. 

Исходя из этих норм.