Решение Апелляционного суда Киева об отказе Универсалбанку во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/9722/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц-796/295/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

у червні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро», в якому просило стягнути солідарно з останніх на користь банка заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн., посилаючись на невиконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2016 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ТОВ «БНВ - Електро» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 283 921, 94 грн.. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що грошові кошти за кредитним договором видавалися на підставі довіреності, якої він ніколи не видавав і не підписував, оригінал якої не було надано суду, що позбавило можливості провести судову почеркознавчу експертизу. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 грошових коштів, а меморіальний ордер не є належним та допустимим доказом. Суд не врахував, що позивачем пропущений строк позовної давності як загальний, так і до вимог про стягнення пені. Докази внесення платежу на погашення кредиту 26.10.2009 року відсутні, а тому посилання на переривання позовної давності безпідставні.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник позивача Шумейко П.М. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_7, на підставі довіреності від 28.09.2007 року, було укладено кредитний договір № 15/04/1055к-07, за умовами якого банк надав останньому кредит в розмірі 252 500 грн., зі сплатою 17, 45 % річних строком до 27.09.2018 року.

Цього ж дня у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Банк Універсальний» та ПП «БНВ-Електро» було укладено договір поруки № 15/04/1055П-07, за умовами якого останнє зобов'язалося перед банком відповідати за належне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.

Станом на 28.01.2014 року у відповідачів перед банком утворилася заборгованість у розмірі 283 921, 94 грн., яка складається із суми заборгованості за кредитом в розмірі 239 094, 54 грн., суми заборгованості за відсотками в розмірі 34 329, 79 грн. та суми заборгованості за підвищеними відсотками в розмірі 10 497, 61 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав взяті на себе зобов'язання, а відповідачі порушили умови договору та договору поруки.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

За матеріалами справи встановлено, що кредитний договір від імені ОСОБА_1 укладено ОСОБА_7. ОСОБА_1 заперечував факт видачі довіреності на ім`я ОСОБА_7, разом з тим з позовом про визнання довіреності недійсною не звертався та така довіреність у встановленому порядку недійсною не визнана. При розгляді справи в апеляційному порядку за клопотанням апелянта було призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання про належність підпису на довіреності ОСОБА_1, проте за повідомленням експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.02.2017 року неможливо надати висновок через недостатню кількість документів із зразками підпису ОСОБА_1 за 2007 - 2008 роки.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не спростовано належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору на підставі довіреності, яку, з його слів, він не видавав. Відповідно ж до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції не провів належний аналіз умов договору та не надав будь - якої оцінки заяві ОСОБА_1 про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 264 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 10.3 кредитного договору якщо позичальник порушує терміни платежів, що встановлені даним договором банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів та штрафних санкцій, що передбачені цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний повернути банку суму заборгованості по кредиту, що залишилася, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку (підпункт 10.3.1).

Відповідно до п. 10.4 шляхом підписання даного договору сторони прийшли до згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або сплаті процентів за користування ним чи інших платежів строком більше 10-календарних днів, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимоги банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана в п. 1.1 договору, вважається такою, що настала у наступний день після дати зазначеної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному об`ємі, проценти та інші платежі, передбачені даним договором.

03.12.2008 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості у зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за кредитним договором (а.с. 92 т. 1), а у січні 2009 року звернувся до Шосткинського місьрайсуду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 та ПП «БНВ_Електро» про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Ухвалою цього суду від 27.10.2009 року позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання (а.с. 92, 101 т. 1).

Таким чином банк змінив строк виконання зобов`язань, встановлений п. 1.1 кредитного договору з 27.09.2018 року на 03.12.2008 року. Із зазначеним позовом банк звернувся 16.06.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Заперечуючи проти застосування позовної давності позивач вказував на те, що перебіг позовної давності перервано внесенням ОСОБА_1 26.10.2009 року платежу в рахунок погашення заборгованості за відсотками у розмірі 19 097, 55 грн. та даний факт підтверджується розрахунком заборгованості, який долучено до позовної заяви.

Проте, у виписці з особового рахунку такий платіж не відображено (а.с. 8-11 т. 1) та будь - яких інших доказів про те, що зазначений платіж було здійснено ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Крім того, після переривання перебіг позовної давності починається заново. З часу платежу, на який посилається позивач і який не підтверджено доказами (26.10.2009 року) та до часу подачі даного позову також пройшло більше трьох років.

Не врахувавши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про стягнення заборгованості з ОСОБА_1, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України № 6-1457 цс16 від 09.11.2016 року, № 6-2251 цс 16 від 09.11.2016 року, № 6-1174 цс 16 від 02.11.2016 року, № 6-900 цс 16 від 16.11.2016 року, № 60719 цс16 від 07.12.2016 року.

Вирішуючи питання в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ст. 16 та ст. 118 ЦПК України, а також правові позиції, які викладені у викладеним у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 року № 6-1593 цс16, від 17.02.2016 року № 6-1965 цс15, від 30.09.2015 року № 6-1323 цс15, від 27.04.2016 року № 6-2974 цс15, від 13.06.2016 року № 6-942 цс16.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

За вказаних обставин рішення суду в частині задоволення позову до ТОВ «БНВ-Електро» підлягає скасуванню із закриття провадження у справі в цій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 310, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Провадження у справі в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БНВ - Електро» про стягнення заборгованості скасувати та закрити провадження в цій частині.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий 
Судді 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66437923

Справа № 759/9722/15-ц

[ANTIRAID]

Это наше решение. Суд отказал банку во взыскании суммы долга с физлица в связи с пропуском сроков исковой давности, в соответствии с присланным уведомлением и условиями договора. Также суд закрыл производство в отношении юрлица поручителя в связи с невозможностью рассмотрения в одном производстве споров по разным видам юрисдикции. В обоих случаях суд привел целый ряд правовых позиций ВСУ.

[у.zaporozhskiy]

19 часов назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение. Суд отказал банку во взыскании суммы долга с физлица в связи с пропуском сроков исковой давности, в соответствии с присланным уведомлением и условиями договора. Также суд закрыл производство в отношении юрлица поручителя в связи с невозможностью рассмотрения в одном производстве споров по разным видам юрисдикции. В обоих случаях суд привел целый ряд правовых позиций ВСУ.

У меня в похожем случае, суд не воспринял позицию ВСУ.

При том, что требование было направлено в июне 2011, в июле 2011 заемщик согласно рассчета якобы внес 1000 грн., при том, что просроченные проценты составляли 4000.

Затем в сентябре 2013, заемщик, якобы внес  7000, но в материалах дела отсутствует любое надлежащее доказательство, подтверждающее, что именно заемщик вносил эти платежи.

Апелляционный суд решил, что если заемщик внес 1000 грн., то требование о досрочном возврате кредита утратило свою силу, хотя просрочка погашена лишь на четвертую часть.