Постановление ВСУ по пересмотру о ничтожности отчуждения имущества банком за менее чем год до введения временной администрации

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., 
Ємця А.А., 

за участю представників:
публічного акціонерного товариства «Златобанк» – ОСОБА_1,
Національного банку України – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» – ОСОБА_4, ОСОБА_5, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 за позовом ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» Славінського Валерія Івановича до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» (далі – ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»), Харківського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національний банк України (далі – НБУ), про визнання недійсними правочинів, скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником було укладено кредитний договір. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки, предметом якої є 64 квартири у житловому будинку. У подальшому між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено 4 договори про внесення змін до договору іпотеки, згідно з якими припинено іпотеку щодо 7 квартир та припинено обтяження щодо цих об’єктів нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори про внесення змін до договору іпотеки укладено всупереч умовам договору застави, укладеного між ПАТ «Златобанк» і НБУ, без отримання згоди НБУ та що ці договори є нікчемними згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог, ПАТ «Златобанк» просило: визнати недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060; визнати ПАТ «Златобанк» з 25 липня 2012 року іпотекодержателем нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, а саме квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо зазначеного нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року позов задоволено частково: визнано недійсними договори про внесення змін від 26 вересня 2014 року, від 7 листопада 2014 року, від 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року до договору іпотеки від 25 липня 2012 року № 1060, укладені між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг»; скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. 579, ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 7, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 березня 2016 року у справі № 922/3883/15 та від 7 вересня 2016 року у справі № 911/3818/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 16 травня 2012 року між ПАТ «Златобанк» як кредитодавцем і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» як позичальником укладено кредитний договір № 106/12-KL (далі – Кредитний договір).

З метою забезпечення виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором 25 липня 2012 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим № 1060 (далі – Договір іпотеки).

Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно: 64 квартири, в тому числі №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25, розташованому за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3 (п. 1.2 Договору іпотеки). Заставна вартість предмета іпотеки становить 63 667 953,75 грн (п. 1.3 Договору іпотеки).

5 березня 2014 року між НБУ як заставодержателем і ПАТ «Златобанк» як заставодавцем укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП (далі – Договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору. За змістом Договору застави зобов’язання, що випливають із кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо. Станом на 26 лютого 2014 року заборгованість за цими кредитними договорами становила 3 082 025 020,89 грн (п. 1.1 Договору застави). Згідно з додатком № 1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором. За умовами п. 3.4.2 Договору застави ПАТ «Златобанк» зобов’язане не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов’язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди НБУ. ПАТ «Златобанк» зобов’язується не вносити надалі зміни до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди НБУ (п. 3.4.5 Договору застави). 

26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» укладено договори про внесення змін до Договору іпотеки, згідно з якими сторони погодили, що іпотека припиняється стосовно квартир №№ 24, 55, 156, 190, 202, 208, 218 у житловому будинку літ. А-25 за адресою: Харківська область, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45/3. У зв’язку із цим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення іпотеки та про припинення обтяження у виді заборони відчуження зазначених 7 квартир.

14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».

13 травня 2015 року НБУ у листі № 20-02012/32318 повідомив уповноважену особу Фонду, що ним як заставодержателем не надавалося згоди заставодавцю ПАТ «Златобанк» на відчуження заставленого майна шляхом уступки прав вимоги за кредитними договорами, наведеними в додатку № 1 до листа від 19 березня 2015 року № 721, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитами НБУ.

8 червня 2015 року уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» направила ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» повідомлення про нікчемність договорів про внесення змін до Договору іпотеки від 26 вересня 2014 року, 7 листопада 2014 року, 30 грудня 2014 року та від 20 січня 2015 року. Повідомлення мотивовано тим, що вивівши нерухоме майно з іпотеки, банк зменшив вартість власних майнових прав на суму вартості квартир, які виключено з іпотеки, а тому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначені правочини є нікчемними.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виключення 7 квартир із переліку переданого в іпотеку майна призвело до зменшення активів банку, зниження його платоспроможності, порушення прав заставодержателя, а отже є підставою для визнання договорів недійсними. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що:

– положення ч. 2 та п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки майнові права на квартири могли виникнути у ПАТ «Златобанк» лише у випадку невиконання боржником зобов’язань за Кредитним договором, а тому, укладаючи договори про внесення змін до іпотеки, банк майнові права відчужити не міг;

– основна сума заборгованості за Кредитним договором на момент укладення Договору застави становила 114 742 639,20 грн, а сума забезпечення згідно з додатком № 1 до Договору застави становила 205 510 711,42 грн, тобто вартість заставленого майна була майже удвічі перевищувала заборгованість. Позивачем не надано доказів, що виведення з іпотеки 7 квартир може призвести до неможливості виконання ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» зобов’язань за Кредитним договором. У випадку недостатньої вартості заставленого майна для задоволення вимог, що випливають із Кредитного договору, позивач не позбавлений права звернути стягнення на інше майно чи грошові кошти, що належать ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг». Внаслідок внесення змін до Договору іпотеки не відбулося відмови банку від майнових прав, а посилання позивача на те, що спірні правочини є нікчемними, необґрунтовані;

– сторони Договору застави (ПАТ «Златобанк» і НБУ) чітко визначили предмет застави, а саме майнові права за договорами згідно з додатком № 1 до Договору застави. У переліку договорів, за якими передано майнові права, Договору іпотеки, до якого було внесено зміни спірними договорами, немає, а відповідно, він не є предметом застави;

– Договір застави, укладений між ПАТ «Златобанк» і НБУ, є обов’язковим для виконання сторонами, які його уклали. Невиконання цього договору особою, яка не є його стороною, не може бути підставою для притягнення її до відповідальності;

– позивач порушив узяті на себе зобов’язання за Договором застави. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не було зобов’язано узгоджувати з НБУ внесення змін до Договору іпотеки. ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» не допустило порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ «Златобанк».

Суд касаційної інстанції також зауважив, що відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про заставу» та ст. 584 ЦК у договорі застави має бути визначено опис предмета застави. Місцевий господарський суд необґрунтовано розширив предмет застави та зазначив, що в заставу НБУ передано й майнові права за Договором іпотеки.

У справі № 922/3883/15, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ «Златобанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Житлобудінвест» на забезпечення Кредитного договору, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено Договором застави, у зв’язку із чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 Договору застави. Зміна предмета договору іпотеки шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, укладеного з метою забезпечення Кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета Договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав, на той час як ПАТ «Златобанк» мало право внести зміни до договору іпотеки лише за попередньої письмової згоди НБУ. Факт відчуження відповідачем спірних квартир (5 із 78 квартир, переданих в іпотеку) не припиняє дії Договору застави щодо зазначених об'єктів нерухомого майна. Відтак, правочини неплатоспроможного банку, на підставі яких він безоплатно відмовився від власних майнових вимог, є нікчемними в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У справі № 911/3818/15, копію постанови в якій надано для порівняння, за позовом про визнання нікчемним договору про розірвання (припинення) договору іпотеки та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, предметом якого є земельна ділянка і торгово-розважальний центр. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв’язку з чим порушено вимоги ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу» та п.п. 3.4.2, 3.4.5 договору застави. Майнові права за кредитними договорами було передано в заставу НБУ за договором застави, а отже укладання договору про розірвання договору іпотеки призвело до зміни предмета договору застави, оскільки внаслідок цього зменшився обсяг переданих майнових прав. Розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права і доказів співмірної заміни не надав, що є підставою для застосування положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

За змістом ст.ст. 3, 7, 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення Договору іпотеки) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З аналізу наведених норм вбачається, що іпотекодержатель набуває права майнової вимоги на підставі іпотечного договору з моменту його нотаріального посвідчення/державної реєстрації. Реалізація цього права іпотекодержателем (задоволення забезпеченої іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відбувається шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 

Відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній на час запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» і вчинення Фондом відповідних дій, передбачених цим Законом). 

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що за спірними договорами про внесення змін до Договору іпотеки, укладеними між ПАТ «Златобанк» (кредитором) і ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» (боржник), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку на забезпечення зобов’язання за Кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».

Аналіз наведених норм матеріального права та обставини, встановлені судом у справі, яка розглядається, свідчать про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що положення ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Крім того, за змістом положень ст.ст. 11, 509, 626, 629 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 546, 574 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. 

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК, ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (ст. 584 ЦК, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про заставу»).

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (ст.ст. 579, 586 ЦК, ст.ст. 7, 17 Закону України «Про заставу»).

У справі, яка розглядається, судами також встановлено, що ПАТ «Златобанк», уклавши спірні договори, порушило умови Договору застави, укладеного між ним і НБУ. 

За таких обставин апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову у справі, яка розглядається, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанова Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року. 

Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з платіжними дорученням від 11 квітня 2016 року № 656 та від 19 вересня 2016 року № 701 ПАТ «Златобанк» сплачено судовий збір у розмірі 18 190,00 грн за подання касаційної скарги та 19 705,40 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно.

Таким чином, із ТОВ «ТД «Агрохімхолдинг» підлягають стягненню на користь ПАТ «Златобанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 37 895,40 грн.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського Валерія Івановича про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року у справі № 910/22664/15 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 5 липня 2016 року скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрохімхолдинг» на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» 37 895,40 грн (тридцять сім тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень сорок копійок) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок
Судді:
І.С. Берднік
А.А. Ємець 

Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1295гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/954BCCEE6A813A49C225812C0046C37A

[ANTIRAID]

ВСУ вышел за пределы своих полномочий в очередной раз и переоценил доказательства на свое усмотрение конечно же в пользу Фонда за бесценок продающего активы ликвидируемых банков.

Так, ВСУ посчитал, что банк добровольно снимая запрет на отчуждение с части залогового имущества поступил не правомерно, не получив деньги, хотя оставшаяся в залоге часть значительно перекрывает остаток по кредиту.