Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости закрытия уголовного производства при отказе потерпевших от своих заявлений в деле частного обвинения даже при отягощающих обстоятельствах

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого судді-доповідача Короткевича М.Є.,
cуддів: Вус С.М., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Пошви Б.М., Школярова В.Ф.,

при секретарях: 
Коваленко О.В., Тімчинській І.О.,

за участю: прокурора Генеральної прокуратури Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції від 14 грудня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 8 лютого 2016 року ОСОБА_1, 1980 року народження, громадянина України, з вищою освітою, несудимого, засуджено за частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України (далі – КК) на 2 роки позбавлення волі; за частиною 3 статті 296 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, установлено іспитовий строк тривалістю 3 роки і покладено на нього обов’язки, передбачені статтею 76 КК.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи працівником правоохоронного органу, у вільний від роботи час 11 червня 2015 року, приблизно о 02 год. 40 хв., знаходячись біля кафе ІНФОРМАЦІЯ_1, розташованого на АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинив побиття невстановленої слідством особи, після чого вчинив фізичний опір громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які намагалися припинити його хуліганські дії, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, переламу кісток носа, численних гематом, а потерпілому ОСОБА_3 – легкі тілесні ушкодження у вигляді забійних ран, саден та гематом.

28 квітня 2016 року Апеляційний суд Чернігівської області апеляційну скаргу засудженого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

14 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилила доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що у зв’язку з відмовою потерпілих за частиною 1 статті 122 КК від своїх заяв кримінальне провадження підлягало закриттю, пославшись на те, що даний злочин було вчинено за обтяжуючих обставин, а саме у стані алкогольного сп’яніння, та залишила ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 28 квітня 2016 року без зміни.

У заяві засуджений ОСОБА_1 просить переглянути рішення суду касаційної інстанції на підставах, передбачених пунктами 2, 3 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), скасувати його і направити справу на розгляд до суду касаційної інстанції. Твердить, що касаційний суд неоднаково застосовує норму права, передбачену пунктом 1 частини 1 статті 477 КПК, щодо віднесення кримінального провадження до таких, що здійснюються у формі приватного обвинувачення. На думку заявника, касаційний суд у його справі помилково визнав вчинення у стані алкогольного сп’яніння кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК, таким, що не може здійснюватись у формі приватного обвинувачення.

На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 2 статті 445 КПК, заявник наводить висновки суду касаційної інстанції, що викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2016 року. В цій ухвалі касаційний суд констатував недотримання органами досудового розслідування процесуальних положень, що регламентують принцип диспозитивності, та зазначив, що, на відміну від державного обвинувачення, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. 

Указуючи на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові Верховного Суду України (далі – Суд), заявник посилається на постанову Суду від 8 жовтня 2016 року № 5-132кс15, в якій міститься висновок про те, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження у статті 477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті Особливої частини КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не розповсюджується на передбачені частиною 1 статті 67 КК обставини, які обтяжують покарання. 

Судова палата у кримінальних справах Суду заслухала суддю-доповідача, міркування прокурора, який зазначив, що, з огляду на усталену практику Суду, дану заяву слід розглядати лише в частині доводів про невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Суду, та висловив думку про те, що заява в цій частині підлягає задоволенню, перевірила матеріали справи, вивчила наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Суді, обговорила доводи заяви та дійшла висновку про таке.

1. Практика Суду в питанні розгляду заяв, у яких одночасно вказано підстави для перегляду, передбачені пунктами 2 і 3 статті 445 КПК, відображена, зокрема, в його постанові від 13 жовтня 2016 року, прийнятій за результатами розгляду провадження № 5-166кс(15)16. У цьому рішенні Суд зазначив, що з метою забезпечення дотримання принципу верховенства права, складовими якого є, у тому числі, правова визначеність і стабільність судової практики, за наявності правової позиції Суду щодо правильного застосування певної норми (норм) КПК, судові рішення підлягають перегляду лише на підставі пункту 3 статті 445 КПК.

За наведених обставин предметом розгляду даної справи є дотримання судом касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Суду від 8 жовтня 2016 року № 5-132кс15.

2. Згідно зі статтею 477 КПК, кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо певних кримінальних правопорушень, перелік яких зазначено в цій статті. Зокрема, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КК, зазначене в пункті 1 частини 1 статті 477 КПК як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин.

Зміст правової позиції Суду із приводу правильного застосування норми права, передбаченої статтею 477 КПК, полягає в тому, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження у статті 477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті Особливої частини КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не поширюється на передбачені частиною першою статті 67 КК обставини, які обтяжують покарання. 

Згідно з частиною 1 статті 458 КПК, висновок Суду щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 статті 445 КПК, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Суду. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14 грудня 2016 року зазначив, що оскільки злочин, передбачений частиною 1 статті 122 КК, було вчинено за обтяжуючих обставин, а саме у стані алкогольного сп’яніння, то підстав для закриття кримінального провадження у зв’язку з відмовою потерпілих від своїх заяв не було.

Проте така позиція касаційного суду не відповідає зазначеному вище висновку Суду щодо правозастосування норми статті 477 КПК, який міститься у постанові від 8 жовтня 2016 року № 5-132кс15, що є підставою для скасування оскарженої ухвали та направлення справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 453, 454, 455 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Головуючий М.Є. Короткевич
Судді: С.В. Вус Б.М. Пошва
Г.В. Канигіна
Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров

Постанова від 18 травня 2017 року № 5-79кс(15)17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7EF56924025506C4C225812900412DDE

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что содержание правовой позиции суда по поводу правильного применения нормы права, предусмотренной статьей 477 УПК, заключается в том, что для признания уголовного производства таким, осуществляемой в форме частного обвинения, предостережения в статье 477 УПК относительно отягчающих обстоятельств касается изложенных в диспозиции статьи Особенной части УК квалифицирующих признаков конкретного правонарушения и не распространяется на предусмотренные частью первой статьи 67 УК обстоятельства, отягчающие наказание.

Таким образом, при отказе потерпевших от своих заявлений, уголовное производство закрывается.