Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности истребовать из незаконного владения ипотечное имущество проданное на недействительных торгах

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Управління Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про визнання договорів дарування недійсними, витребування майна, виселення, за позовом ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», прокуратура Житомирського району Житомирської області, про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки удаваними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а : 

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року вона придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, розташовану за цією ж адресою. У рахунок забезпечення належного виконання умов кредитного договору зазначене нерухоме майно вона передала в іпотеку Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»). На підставі виконавчого напису нотаріуса, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, задовольнити вимоги банку в розмірі 166 тис. 805 доларів США 69 центів, 6 липня 2012 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, переможцем яких став ОСОБА_3. Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 5 червня 2013 року, яке набрало законної сили, визнав виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, й визнав недійсними результати прилюдних торгів з реалізації спірного нерухомого майна, протокол їх проведення, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтво про придбання арештованого майна з прилюдних торгів. Проте 30 квітня 2014 року ОСОБА_3 уклав договори дарування будинку та земельної ділянки з ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7. 

Посилаючись на те, що: договори дарування спірного нерухомого майна укладені після ухвалення судового рішення про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації вказаного нерухомого майна; ОСОБА_3 було відомо про такий факт; зазначені правочини укладені без згоди органу опіки та піклування, – ОСОБА_1 просила визнати недійсними договори дарування квартири та земельної ділянки, укладені 30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7; витребувати у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 спірне нерухоме майно та виселити останніх з квартири. 

ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів дарування удаваними правочинами. Свої вимоги обґрунтовував тим, що воля сторін договорів дарування була спрямована на укладення договорів купівлі-продажу, за цими договорами покупці сплатили продавцю ОСОБА_3 грошові кошти, а причиною укладення саме договорів дарування є спрощена процедура оформлення правочинів. 

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 23 грудня 2015 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, позовні вимоги ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, задовольнив, визнав удаваним договір дарування квартири, укладений 30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, визнав удаваним договір дарування земельної ділянки від 30 квітня 2014 року, укладений між цими ж сторонами; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Житомирської області 23 лютого 2016 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року скасував у частині позову ОСОБА_1 про витребування майна та виселення й ухвалив у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив, витребував у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, квартиру АДРЕСА_1; виселив ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з указаної квартири без надання іншого жилого приміщення; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та задоволення позову ОСОБА_4 про визнання договорів дарування удаваними правочинами залишив без змін; вирішив питання про розподіл судових витрат. 

Апеляційний суд Житомирської області додатковим рішенням від 10 березня 2016 року витребував у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 вересня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ «Дельта банк» задовольнив частково, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договорів дарування удаваними правочинами та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними залишив без змін; рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та виселення скасував і в цій частині залишив у силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2015 року. 

У грудні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 березня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди установили, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок.

12 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту в сумі 175 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення – 12 березня 2022 року.

З метою належного виконання зобов’язань за кредитним договором 12 березня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок.

2 березня 2009 року вчинено виконавчий напис нотаріуса, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, задовольнити вимоги банку в розмірі 166 тис. 805 доларів США 69 центів.

На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса 31 березня 2009 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

6 липня 2012 року Приватне підприємство «Нива-В.Ш.» в особі Житомирської філії 6 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.» в особі Житомирської філії) провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1 кв.м, за цією ж адресою, переможцем яких став ОСОБА_3.

9 серпня 2012 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про придбання арештованого майна з прилюдних торгів.

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 5 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, визнав виконавчий напис нотаріуса від 2 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню, визнав недійсними: результати проведення прилюдних торгів від 6 липня 2012 року з реалізації спірного нерухомого майна, протоколи проведення торгів, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 9 серпня 2012 року на ім’я ОСОБА_3.

30 квітня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, укладено договори дарування квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1 кв.м, на якій розташований будинок. 

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_4, який діяв у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд касаційної інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання недійсними договорів дарування відсутні, оскільки в даному випадку вимоги особи, яка вважає себе власником майна, підлягають задоволенню шляхом витребування майна від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Вимоги ОСОБА_1 про витребування спірного майна з володіння відповідачів також не підлягають задоволенню, оскільки в її діях, пов’язаних з передачею спірного нерухомого майна в іпотеку банку, який мав право в разі невиконання зобов’язання отримати борг за рахунок іпотечного майна, наявна воля на передачу такого майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Крім того, суд погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діяли у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, укладено договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна, а не договори дарування, визнав останні удаваними правочинами. 

Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надала рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року та 16 вересня 2015 року. 

У наданому для порівняння рішенні від 16 грудня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив про те, що витребування майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні правовідносини й майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

У постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року та 16 вересня 2015 року (справи № 6-146цс13, 6-1203цс15) викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Крім того, виходячи з положень зазначеної статті майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У зазначеному судовому рішенні суду касаційної інстанції та в постановах Верховного Суду України суди встановили, що майно вибуло з володіння власників поза їхньою волею, у зв’язку із чим воно підлягає витребуванню на підставі статті 388 ЦК України.

Надані для порівняння судові рішення та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року.

Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, Реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Управління Держземагентства у Житомирському районі Житомирської області, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської міської ради та Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, про визнання договорів дарування недійсними, витребування майна, виселення, за позовом ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7, до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Житомирської районної державної адміністрації, Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», прокуратура Житомирського району Житомирської області, про визнання договорів дарування квартири та земельної ділянки удаваними відмовити. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-2894цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/776446FB22430A19C225813100310C0F

[ANTIRAID]

ВСУ согласился с судами низших инстанций отказавшим в недействительности договора дарения и истребованием из незаконного владения. При том, что дарение было проведено после того как свидетельство о собственности и торги на которых имущество было приобретено были признаны недействительными. Основанием послужило то, что договор дарения по встречному иску признан мнимым и фактически являющимся договором купли-продажи и то что имущество в ипотеку передавалось добровольно.

Вывод ВСУ на мой взгляд довольно абсурдный, однако у истца теперь есть основания для признания недействительным теперь уже договора купли-продажи. Нельзя же продать, то что не принадлежит лицу. Хотя ВСУ похоже считает, что можно.

[Obelix]

Благо судебный сбор позволит им пройти 3-4 инстанции.

Судебные же сборы по имущественным искам просто разоряют стороны и обогащают  суд первой инстанции...