Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии оснований для прекращения обязательств и ипотеки по срокам исковой давности


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      6
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      6
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М., 
суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», треті особи: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про припинення іпотеки та скасування обтяжень за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»), треті особи: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі – Московський ВДВС Харківського МУЮ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про припинення іпотеки та скасування обтяжень, посилаючись на те, що 07 квітня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») з метою забезпечення кредитного договору, укладеного 04 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк», було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна ОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_1. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру приватним нотаріусом ОСОБА_2 накладено заборону.

У грудні 2011 року ПАТ «Дельта банк» отримало право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами на підставі укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ним та ПАТ «Укрсиббанк». 

У листопаді 2013 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. 

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Ураховуючи зазначене, позивач вважав, що оскільки на момент звернення до суду з позовом існували судові рішення, що набрали законної сили та відповідно до яких вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не задоволені у зв’язку з пропущенням відповідачем строків позовної давності для стягнення основної заборгованості, а тому, на його думку, іпотечне зобов’язання повинне бути припиненим. 

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року позов задоволено. 

Визнано припиненим нотаріально посвідчений договір іпотеки від 04 квітня 2007 року, укладений між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1. Знято заборону на нерухоме майно ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1 та вилучено запис про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року в частині скасування арешту нерухомого майна, обтяження, накладених на спірну квартиру постановами державного виконавця Московського ВДВС Харківського МУЮ від 10 листопада 2014 року та 20 жовтня 2014 року та вилучення запису про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. 

В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року ПАТ «Дельта банк» відмовлено у відкритті касаційного провадження. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Дельта банк» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 3, 17, Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 266, 267, 509, 598, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_4 на підтримання заяви, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 07 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» на забезпечення кредитного договору, укладеного 04 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк», було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру приватним нотаріусом ОСОБА_2 накладено заборону.

8 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Укрсиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі й договором іпотеки, укладеним з позивачем.

У листопаді 2013 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. 

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності щодо основного зобов’язання та в силу статті 266 ЦК України відповідно й до додаткової вимоги (зокрема, накладення стягнення на заставне майно).

У справі, рішення в якій переглядаються, ухвалюючи рішення про задоволення позову в його нескасованій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зі спливом позовної давності до основної та додаткової вимог банку про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні статті 509 ЦК України припиняється й основне зобов’язання за договором про надання споживчого кредиту; з огляду на це з припиненням основного зобов’язання відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека також припиняється. 

Апеляційний суд погодився з таким висновком і в рішенні також зазначив, що первісний кредитор та його правонаступник після ухвалених судових рішень про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу в повному обсязі та звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку зі спливом строку позовної давності втратили право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому за відсутності обґрунтованої вимоги кредитора на момент вирішення спору про припинення іпотеки слід вважати іпотеку припиненою, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року (справа № 6-118цс16).

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня, 24 лютого, 20 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пропуск відповідачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного права не свідчить про припинення іпотеки, якщо основне зобов’язання за кредитним договором не виконано. Зазначене може бути підставою для відмови в задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до приписів статті 266 ЦК України. 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 266, 267, 509, 598, 599 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України проаналізувала наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України Беляневич О.А., Бичкової С.С., Васильєвої В.А., Венедіктової В.І., Голубєвої Н.Ю., Дзери О.В., Коссака В.М., Кузнєцової Н.С., Майданика Р.А., Спасибо-Фатєєвої І.В., Харитонова Є.О., отримані в порядку статті 360-1 ЦПК України, та виходить з такого. 

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). 

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. 

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. 

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. 

У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. 

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. 

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. 

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). 

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням. 

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». 

У справі, рішення в якій переглядаються, суди неправильно застосували вищевказані норми матеріального права та помилково вважали, що іпотека підлягає припиненню згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки основне зобов’язання ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 за договором про надання споживчого кредиту від 4 квітня 2007 року припинилося самим лише фактом відмови судом у позові ПАТ «Дельта банк» про стягнення заборгованості за цим кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок пропущення строку позовної давності. 

Окрім того, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково здійснили посилання на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, з огляду на таке.

Під час прийняття зазначеної постанови Верховний Суд України керувався тим, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов’язання. У справі, рішення в якій переглядаються, не встановлено факту виконання основного зобов’язання, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки. 

З наведених підстав ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 не можна визнати законними й обґрунтованими.

Крім того, унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд не перевірив змісту договорів споживчого кредиту та іпотеки, не встановив і не зазначив у рішенні, чи передбачає кредитний договір винятки із загального правила припинення основного зобов’язання стосовно визнання спливу позовної давності підставою для припинення основного зобов’язання і, відповідно, іпотеки. У зв’язку із цим суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування відповідної норми закону і вирішення спору в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна у зв’язку з іпотекою та вилучення запису про обтяження нерухомого майна з реєстру. 

До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палата у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі. 

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв’язку з іпотекою скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті позовних вимог судові рішення залишити без змін. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко 
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-786цс17 

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. 

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. 

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. 

У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. 

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. 

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. 

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). 

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням. 

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». 

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 15 травня 2017 року № 6-786цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F062FFE81B504EFBC225812F004B09F2

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ в противоречие с законодательством и здоровой логикой пришел к выводу о не прекращении обязательств в связи с пропуском сроков исковой давности и соответственно отсутствием оснований для прекращения ипотеки даже в случае отказа кредитору во взыскании долга в связи с пропуском сроков исковой давности. Таким образом ВСУ сделал возможным существование обеспечения обязательства, которое не возможно взыскать.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Абсурд. Люди ждали нормальное решение, чтобы избавиться от ипотеки. Надоело уже смотреть как ВСУ трактует законы. Они просто в наглую забрали полномочия КСУ.  

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А говорили, что ничего нет вечного под Луной...Ипотека forever.

И даже смерть не разлучит нас.  

Следующим шагом будет признание договора ипотеки действительным даже после полного разрушения предмета ипотеки.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

какая то ситуация тупиковая получаеться...

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). 

кто поможет найти хотя бы один пример, не подпадающий подвыше перечисленные судом

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ принудительно загоняет ипотекодателя в тупик и заставляет его договариваться с банком во внесудебном порядке. Так сказать, новый путь для ипотекодержателя получить свои деньги. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А после решения суда о том что пропущены сроки исковой давности банк может идти к нотариус с исполнительной надписью?

Или действовать согласно ипотечной оговорке?  

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вот это уже второй вопрос. Для исполнительной надписи должно пройти не более трех лет с момента возникновения права требования. А вот ипотечная оговорка может потрепать нервы...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

2 hours ago, AntonZ17 said:

Если Вам нужно продать квартиру, то да, если нет, то будет "замороженный" конфликт))) 

Да и не только продать. 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

18 minutes ago, monterey99 said:

А что ещё? 

Подарить, сделать перепланировку  (в этом случае, если предусмотрено договором).

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

В 03.06.2017 в 17:03, AntonZ17 сказал:

Абсурд. Люди ждали нормальное решение, чтобы избавиться от ипотеки. Надоело уже смотреть как ВСУ трактует законы. Они просто в наглую забрали полномочия КСУ.  

Ну почему же только КСУ ? Романюк и Ко, в результате Портновской реформы, забрали себе полномочия законодателя принуждая суды плясать под так называемую "единую судебную практику" ст. 360-7 ЦПК. Единая судебная практика это не плохо, плохо если такая судебная практика от ВСУ крайне некачественная и "заточена" под интересы ТОЛЬКО одной стороны. Весь смысл этого безобразия был в том, чтобы:

- обойти парламент в необходимости вносить одиозные изменения в законодательство,

- подмять под себя суды низших инстанций, обязав "следовать духу и букве" позиции от ВСУ,

- посадить в ВСУ Романюков и других своих людей (на которых возможно имеется серъезный компромат) для того, чтобы те выполняли волю Януковича, Портнова, а теперь и нынешних можновладцев...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

22 часа назад, vad-vad сказал:

какая то ситуация тупиковая получаеться...

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). 

кто поможет найти хотя бы один пример, не подпадающий подвыше перечисленные судом

вот уже готов новый кандидат в ВСУ.. чтобы продолжить "великое" дело Романюков и иже с ними :rolleyes:

Примеров того, что когда ВСУ это необходимо, он лихо находит основания, чтобы отказать должников банков достаточно: тут тебе и "недобросовестность", тут тебе и "отсутствие нарушения прав несовершеннолетних", тут тебе и "неправильное применение судами низших инстанций норм материального и процесуального...", НО при этом, "правильное решение спора по сути", а еще и "не нарушение прав потребителей" (особенно здорово, что такое нарушение должно иметь место только на стадии заключения кредитного договора - спасибо КСУ и А. Степаненко, дали этим заср...м по зажр-ся мор-ам...)

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

3 часа назад, west11 сказал:

вот уже готов новый кандидат в ВСУ.. чтобы продолжить "великое" дело Романюков и иже с ними :rolleyes:

 

сам ты кандидат... я цитирую решение суда

читай решение суда внимательней

в решении меня возмутило,что список статей главы 50 для суда является обязательным условием прекращение обязательств

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

58 минут назад, vad-vad сказал:

сам ты кандидат... я цитирую решение суда

читай решение суда внимательней

в решении меня возмутило,что список статей главы 50 для суда является обязательным условием прекращение обязательств

 

А что возмущение "списком" является основанием для перехода на "ты" или это проявление высокой культуры общения? Обычно (но может я и ошибаюсь в конкретном случае :) ) цитирование сопровождаемое таким вопросом - "кто поможет найти хотя бы один пример, не подпадающий подвыше перечисленные судом ", подталкивает к мысли, что автор хоть и "возмущен", но соглашается с позицией великих из ВСУ... Как говориться "Дура лекс..." или "Жираф большой, ему видней"  :D

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

13 часов назад, west11 сказал:

А что возмущение "списком" является основанием для перехода на "ты" или это проявление высокой культуры общения? Обычно (но может я и ошибаюсь в конкретном случае :) ) цитирование сопровождаемое таким вопросом - "кто поможет найти хотя бы один пример, не подпадающий подвыше перечисленные судом ", подталкивает к мысли, что автор хоть и "возмущен", но соглашается с позицией великих из ВСУ... Как говориться "Дура лекс..." или "Жираф большой, ему видней"  :D

Таки да,Вы часто ошибаетесь.

Я ищу примеры несоответствия выводам ВСУ,а не демагогические рассуждения,кто куда кандидат.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

5 часов назад, vad-vad сказал:

Таки да,Вы часто ошибаетесь.

Ну наконец-то ! Дорботался до собственного биографа и одновременно специалиста по ведению статистики моих ошибок :D Вот только слово "часто" надо бы подтвердить належними и допустимыми, а до этого будет пребывать в статусе  "демагогические рассуждения". Радует другое, что биограф "моих ошибок" подтвердил практические усилия с моей стороны, ведь "не ошибается тот, кто ничего не делает". 

Может тогда удивите своими  наработками по результатам: "Я ищу примеры несоответствия выводам ВСУ " или на большее, чем вести статистику чужих ошибок не хватает ? :P

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Решение в принципе правильное.

Если ипотека мешает жить - постарайся ее снести по 391-й.

Или снести сначала сам дог.кредита, потом - ипотеку.

Но пропуск сроков ИД - не основание, как бы логично это не выглядело )

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

5 часов назад, Obelix сказал:

Если ипотека мешает жить - постарайся ее снести по 391-й.

Хорошая мысль ! Тут правда прийдется постаратся над обгрунтуванням позову... А не знаете, есть ли уже положительная практика по применению ст. 391 в контексте ипотечных правотношений ?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Думаю что нет пока такой практики. Ведь ипотечные договора  от 10 лет и выше (в основной своей массе), .т.е. 2006-2007 годов только подходят к границе, плюс как минимум 3 года ИД ...

Но через время такая практика появится, т.к. не может ипотекодержатель сидеть как собака на сене. вечно.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

47 минут назад, Obelix сказал:

не может ипотекодержатель сидеть как собака на сене. вечно.

Думаю, что НАШ ипотекодержатель готов "сидеть на ипотеке" не только вечно, но даже и дольше :rolleyes:...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Он то готов конечно, но и деревья не растут до неба )

Рано или поздно все кончается.

И это как вариант окончания ипотеки когда уже все правовые методы взыскания ипотеки не реализованы.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...