Постановление ВСУ по пересмотру о порядке выплаты Фондом соцстраха от несчастных случаев на производстве жителям в зоне АТО

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
27 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: 
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області про стягнення заборгованості з виплати одноразової допомоги та заборгованості зі щомісячних страхових виплат у зв’язку з нещасним випадком на виробництві за заявою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2016 року та рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області (далі – Відділення) про стягнення заборгованості з виплати одноразової допомоги та заборгованості зі щомісячних страхових виплат у зв’язку з нещасним випадком на виробництві. 

Позивач зазначав, що Відділення визнає наявність заборгованості перед ним, проте не здійснює страхових виплат через проведення в Донецькій області (м. Макіївка) антитерористичної операції (далі – АТО). ОСОБА_1 вважає, що його право на соціальний захист гарантується Конституцією України і посилання відповідача на відповідні постанови Кабінету Міністрів України є незаконними, адже вони звужують права громадян. 

Позивач також зазначив, що Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 11 лютого 2015 року визнав незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, який став причиною невиплати позивачу призначених щомісячних страхових виплат. 

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з Відділення на свою користь 82 тис. 824 грн заборгованості з виплати одноразової допомоги, 229 грн 89 коп. заборгованості зі щомісячних страхових виплат за червень 2014 року та 9 тис. 712 грн 88 коп. заборгованості зі щомісячних виплат з розрахунку по 862 грн 9 коп. на місяць за 11 місяців з липня 2014 року до червня 2015 року, допустити негайне виконання рішення суду про стягнення всієї присудженої судом суми заборгованості з виплати одноразової допомоги та щомісячних страхових виплат.

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з Відділення на користь ОСОБА_1 10 тис. 574 грн 97 коп. заборгованості зі щомісячних страхових виплат за період з 23 червня 2014 року до червня 2015 року та 82 тис. 824 грн. заборгованості з виплати одноразової допомоги. 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 лютого 2017 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2016 року та рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року Відділення просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 46, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

На обґрунтування заяви Відділення надало копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Відділення доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 лютого 2014 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого він отримав трудове каліцтво. 

Висновком МСЕК від 23 вересня 2014 року йому було встановлено 10 % стійкої втрати працездатності. 

У зв'язку з установленням стійкої втрати працездатності пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області призначила позивачу страхові виплати в розмірі 10 % від середнього заробітку.

У 2014 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» Відділення переміщено із зони проведення АТО та зареєстровано у м. Слов’янську Донецької області. 

Згідно з довідкою Відділення про суму страхових виплат потерпілому та страхових витрат на медичну та соціальну допомогу ОСОБА_1 нараховано одноразову допомогу та щомісячні суми страхових виплат. 

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що оскільки відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем зі щомісячних страхових виплат, права позивача порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення на його користь заборгованості зі щомісячних страхових виплат та одноразової допомоги. При цьому суди вказали, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, нездійснення страхових виплат позивачу, у тому числі через те, що кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням і що позивач не звертався до відповідача з питанням про виплату заборгованості, не є підставою для нездійснення позивачу страхових виплат.

Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року міститься висновок про відсутність правових підстав для стягнення з Відділення на користь позивача щомісячних страхових виплат, оскільки Відділення діяло в межах, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а права позивача, який не звертався із заявою про виплату щомісячних страхових виплат до Відділення, не надав доказів переміщення з тимчасово окупованої території, а також узяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи, не порушені.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 46, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 1105-XIV), який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII (далі – Закон № 77-VIIІ) та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з підпунктом «в» пункту 1 частини першої статті 21, статті 28 Закону № 1105-XIV (у редакції до 1 січня 2015 року), у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 Закону № 1105-XIV (у редакції до 1 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови останнього або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку, або з дати встановлення професійного захворювання протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком.

З 1 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п’ятою та шостою статті 47 Закону (в редакції Закону № 77-VIII).
 
Призначення та сплата страхових виплат потерпілим на виробництві внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров’я (трудове каліцтво), у зв’язку із чим постановою Відділення від 6 жовтня 2014 року йому призначено щомісячні страхові виплати з 23 червня 2014 року та одноразову допомогу в розмірі стійкої втрати професійної працездатності. 
 
Державою на законодавчому рівні гарантовано та врегульовано питання щодо надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду потерпілим на виробництві, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО. 

Їх права в повній мірі захищено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», актами Кабінету Міністрів України, іншим нормативно-правовими актами. 

На законодавчому рівні також визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на тимчасово не контрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади.

Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселились із тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 

Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, встановлено постановою правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451.

Пунктом 1 розділу ІІІ цього Порядку встановлено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування).

Отже, особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

У справі, яка переглядається, вирішуючи спір, суди виходили з того, що позивач не є внутрішньо переміщеною особою, отже, дія зазначених вище положень законодавства на нього не поширюється, тому ненадання ним довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
 
Статтею 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 5 червня 2014 року № 1313-VІІ) передбачено, що у районі проведення АТО можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 16 вересня 2014 року № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» м. Макіївка Донецької області визнано тимчасово окупованою територією. 

Правління Національного банку України постановою від 23 липня 2014 року № 436 на території Донецької та Луганської областей з 24 липня 2014 року запровадило надзвичайний режим роботи банківської системи. 

На виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» у 2014 році Відділення переміщено із зони проведення АТО та зареєстровано у м. Слов’янську.
 
Відповідними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

Такий по суті висновок міститься й у судовому рішенні суду касаційної інстанції, наданому заявником для порівняння.

За таких обставин висновки судів у справі, яка переглядається, про порушення відповідачем прав позивача на отримання призначених та нарахованих страхових виплат не можна визнати обґрунтованим.

Вирішуючи спір, суди належним чином не з’ясували: чи робочий орган Відділення діяв у межах наданих йому повноважень; чи відсутність правового механізму на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат особам, які не перемістились з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, позбавляло Відділення можливості провести відповідні виплати, доставити чи переказати ці суми відповідно до частини восьмої статті 47 Закону № 1105-XIV, за якою: страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку; доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду; за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку; а також, чи звертався позивач до Відділення з відповідною заявою про виплату йому заборгованості зі страхових виплат та чи був він позбавлений можливості їх отримати на відповідній території, що контролюється органами державної влади.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 46, 47 Закону № 1105-XIV, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. 

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
 
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області задовольнити частково. 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2016 року та рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-638цс17

Державою на законодавчому рівні гарантовано та врегульовано питання щодо надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду потерпілим на виробництві, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (далі – АТО). 

Їх права в повній мірі захищено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», актами Кабінету Міністрів України, іншим нормативно-правовими актами. 

На законодавчому рівні також визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на тимчасово не контрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади.

Відповідно до пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселились із тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Відповідно до пункту 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 

Отже, особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідними нормативними актами, що регламентують порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

Вирішуючи спір, суди належним чином не з’ясували: чи робочий орган Відділення діяв у межах наданих йому повноважень; чи відсутність правового механізму на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат особам, які не перемістились з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО, позбавляло Відділення можливості провести відповідні виплати, доставити чи переказати ці суми відповідно до частини восьмої статті 47 Закону № 1105-XIV, за якою: страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку; доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду; за бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку; а також, чи звертався позивач до Відділення з відповідною заявою про виплату йому заборгованості зі страхових виплат та чи був він позбавлений можливості їх отримати на відповідній території, що контролюється органами державної влади.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
 
Постанова від 27 квітня 2017 року № 6-638цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7BB5E1DB56C0241BC225813D0046849B

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что решая споры данной категории, суды должным образом должны выяснить: действовал ли рабочий орган Отделения в пределах предоставленных ему полномочий; отсутствие правового механизма продолжения ранее назначенных и начисленных страховых выплат лицам, не переместившимся с временно оккупированной территории Украины и районов проведения АТО, лишало ли Отделение возможности провести соответствующие выплаты, доставить или передать эти суммы в соответствии с частью восьмой статьи 47 Закона № 1105-XIV , по которой страховые выплаты за текущий месяц проводятся в течение месяца со дня наступления страхового случая; доставка и перевод сумм, выплачиваемых потерпевшим, производятся за счет Фонда; по желанию получателей эти суммы могут перечисляться на их лицевые счета в банке; а также, обращался ли истец в Отделение с соответствующим заявлением о выплате ему задолженности по страховым выплатам и был он лишен возможности их получить на соответствующей территории, контролируемой органами государственной власти.