Постановление ВСУ по пересмотру об исчислении сроков исковой давности после их прерывания

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним за заявою до ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

28 лютого 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначало, що 28 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 7 тис. 177 доларів США 64 центи зі щомісячним погашенням кредиту та відсотків на строк до 25 лютого 2010 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 28 лютого 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки НОМЕР_2, а між банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна, а саме автомобіля ВАЗ, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_3.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 2 лютого 2015 року складала 17 тис. 828 доларів США 99 центів, що еквівалентно 287 тис. 759 грн 90 коп., які ПАТ «КБ «Приватбанк» просив стягнути солідарно з відповідачів.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору.

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що ПАТ «КБ «Приватбанк» не мало право видавати кредит в іноземній валюті, оскільки відсутня відповідна ліцензія для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; умови укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими, оскільки передбачають повернення кредиту у валюті; ПАТ «КБ «Приватбанк» не ознайомив його з детальним розписом загальної вартості кредиту; розрахунок заборгованості проведено поверхово та незрозуміло для споживача. Крім того, в договорі підроблено підпис його дружини ОСОБА_3, а договір застави не був нотаріально посвідчений.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року позов ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2007 року в сумі 10 тис. 591 долар США 5 центів, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) станом на 2 лютого 2015 року складало 170 тис. 939 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з комісії в розмірі 90 доларів США 45 центів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні зазначених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом, відсотками та пенею змінено: зменшено загальну суму заборгованості з 10 тис. 591 долара США 5 центів до 5 тис. 937 доларів США 18 центів, що за курсом НБУ станом на 2 лютого 2015 року складало 95 тис. 826 грн 9 коп.; заборгованість з виплати пені зменшено з 3 тис. 808 доларів США 35 центів до 3 тис. грн. У решті рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року касаційні скарги ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 відхилено, рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року в незмінній після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові ПАТ «КБ «Приватбанк» та про задоволення свого зустрічного позову з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частин другої, третьої статті 264, статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня та 29 вересня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 19 березня та 18 червня 2014 року, 3 червня, 15 вересня, 2 грудня 2015 року та 9 листопада 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 7 тис. 177 доларів США 64 центи зі щомісячною сплатою заборгованості та відсотків за кредитом на строк до 25 лютого 2010 року.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язавався погашати кредит щомісячно з 15 по 19 число по 249 доларів США 2 центи.

У лютому 2012 року ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, яка виникла станом на 4 жовтня 2011 року в розмірі 7 тис. 877 доларів США 89 центів.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 29 лютого 2012 року позов ПАТ «КБ «Приватбанк» задоволено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_1 від 28 лютого 2007 року в сумі 7 тис. 877 доларів США 29 центів звернуто стягнення на автомобіль ВАЗ, державний НОМЕР_3, який належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ «КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям цього автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ «КБ «Приватбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. При цьому суд виходив з переривання перебігу строку позовної давності, яке пов’язував з датою зарахування 1 тис. 909 доларів США 43 центів, що надійшли на погашення кредитної заборгованості після реалізації заставного автомобіля.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення комісії за кредитом, ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, змінюючи рішення в частині розміру заборгованості за кредитом та залишаючи у решті рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що умовами кредитного договору передбачено погашення заборгованості щомісячними платежами, при цьому строк позовної давності був перерваний пред’явленням ПАТ «КБ «Приватбанк» у лютому 2012 року позову про звернення стягнення на предмет застави, а тому строк позовної давності перервався, починаючи з платежів за лютий 2009 року.

Надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня та 29 вересня 2016 року не можна вважати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки в них містяться висновки суду касаційної інстанції про переривання позовної давності з інших підстав – вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов’язання.

Висновки щодо застосування статей 261, 267 ЦК України, зокрема щодо перебігу позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), зроблені у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 19 березня та 18 червня 2014 року, 3 червня, 15 вересня 2015 року, на які посилається у своїй заяві ОСОБА_1, не суперечать висновку, зробленому судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається.

Не свідчить про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року висновку щодо застосування статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у рішенні, яке переглядається, відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним з підстави пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.

Разом з цим у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2015 року міститься висновок про те, що в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 264 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв’язку з пред’явленням банком позову до боржника, апеляційний суд залишив поза увагою вимоги частини третьої цієї статті: після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову.

Зазначивши, що пред’явленням банком позову до відповідача перебіг позовної давності перервався, апеляційний суд разом з тим з урахуванням вищезазначених вимог закону не встановив, коли почався заново перебіг позовної давності та чи не сплинув він на момент звернення позивача до суду, передчасно відхиливши заяву відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 березня 2016 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук 
 
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 червня 2017 року у справі
№ 6-298цс17

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв’язку з пред’явленням банком позову до боржника, суд залишив поза увагою вимоги частини третьої цієї статті: після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову.

Зазначивши, що пред’явленням банком позову до відповідача перебіг позовної давності перервався, суд разом з тим з урахуванням вищезазначених вимог закону не встановив, коли почався заново перебіг позовної давності та чи не сплинув він на момент звернення позивача до суду, передчасно відхиливши заяву відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постанова від 7 червня 2017 року № 6-298цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/62F74F2FFBDB5589C2258140003F4BB0

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что после прерывания сроков исковой давности, срок начинает исчисляться заново и судам необходимо устанавливать когда началось заново течение исковой давности и не истек ли он на момент обращения истца в суд. При этом ВСУ указал, что новый срок начинается на следующий день после подачи иска.

 

[у.zaporozhskiy]

В 17.06.2017 в 22:45, ANTIRAID сказал:

ВСУ указал, что после прерывания сроков исковой давности, срок начинает исчисляться заново и судам необходимо устанавливать когда началось заново течение исковой давности и не истек ли он на момент обращения истца в суд.

 

 

В 17.06.2017 в 22:42, ANTIRAID сказал:

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову.

Мне кажется вот это самый важный вывод и он подтвержает то, что я всегда говорил.

А также, по моему мнению, разрушает неправильную позицию судов о том, исковая давность после прерывания подачей иска начинает исчисляться заново после вступления решения в силу по предъявленному иску.