Постановление ВСУ по пересмотру о возможности страхователя без надлежащего поручения выгодоприобретателя обращаться с иском к страховщику

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», третя особа – публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про стягнення страхового відшкодування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2016 року,
 
в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого посилався на те, що відповідач неправомірно відмовив йому у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування квартири після завдання їй шкоди внаслідок пожежі. 

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (далі – ПрАТ «УНІКА») на користь позивача страхове відшкодування в сумі 81 тис. 149 грн, пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в сумі 53 тис. 773 грн 95 коп., судового збору в сумі 1 тис. 416 грн 59 коп., витрати на правову допомогу та витрати, пов’язані з проведенням експертизи, в сумі 4 тис. 591 грн 60 коп. У частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки – трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року залишено без змін.

У серпні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 636, 979, 985 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 3, 16 Закону України «Про страхування».

На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, 23 липня 2014 року та 23 листопада 2011 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди установили, що відповідно до кредитного договору від 15 серпня 2008 року, укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), позивач отримав кредитні кошти на суму 28 тис. 980 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1, яка перебуває в заставі банку згідно з договором іпотеки.

3 серпня 2011 року позивач уклав з ПрАТ «УНІКА» договір добровільного страхування квартири, яка є предметом іпотеки.

За умовами договору добровільного страхування майна, що є предметом іпотеки, страховик зобов’язався за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні зазначених у договорі подій (страхових випадків) виплатити страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку) страхове відшкодування (пункт 1.3 умов).

При цьому пунктом 5 договору пожежа відноситься до страхових випадків, які покриваються страховим відшкодуванням.

У період дії договору добровільного страхування в квартирі виникла пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 6 серпня 2012 року.

Позивач звернувся до ПрАТ «УНІКА» із заявою і необхідними документами, але 05 жовтня 2012 року йому було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з посиланням на висновок спеціаліста НДЕКЦ від 30 серпня 2012 року, відповідно до якого осередок пожежі в квартирі розташовано на покритті кухні, пожежа виникла внаслідок теплових проявів електричної енергії в тимчасовій електричній мережі через відсутність заземлення, що є порушенням власником квартири пунктом 5.1.9. Правил пожежної безпеки в Україні, згідно яких забороняється експлуатація та облаштування тимчасових електричних мереж у квартирах. 

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, на підставі положень статей 636 та 985 ЦК України виходив з права страхувальника укласти договір на користь третьої особи та вимагати виконання на свою користь при відмові цієї особи від страхового відшкодування, що також передбачено договором страхування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач не має права вимагати від страховика здійснення страхової виплати на свою користь, оскільки відповідно до пункту 3 укладеного між сторонами договору про добровільне страхування страхувальник призначив вигодонабувачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке відповідно до статі 985 ЦК України має право на отримання страхового відшкодування та не уповноважувало страховика на виплату такого відшкодування. 

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, 23 липня 2014 року та 10 лютого 2016 року, суд касаційної інстанції, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що саме позивач є страхувальником за договором добровільного страхування майна, а тому як власник такого майна має право на отримання страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 636, 979, 985 ЦК України та статей 3, 16 Закону України «Про страхування»

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно зі статтею 16 цього Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким породженням прав є укладання договору на користь третьої особи.

Згідно із частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Аналогічне положення закріплене статтею 3 Закону України «Про страхування».

Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов’язків за укладеним договором.

При цьому відповідно до частин третьої та четвертої статті 636 ЦК України якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може вимагати виконання договору на користь третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Предметом договору страхування у цій справі є майнові інтереси страхувальника щодо володіння, розпорядження та користування майном, яке є предметом іпотеки, а тому страхувальник є зацікавленою особою у збереженні цього майна не тільки як його власник, а й як особа, яка забезпечує цим майном виконання укладеного кредитного договору, оскільки предмет іпотеки не повинен зазнавати зменшення вартості.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов страхувальника, звернув увагу на те, що банк підтримав позов і не заявляв вимог на отримання ним самим суми страхового відшкодування, та, ухвалюючи рішення відповідно до положень статей 636, 985 ЦК України, виходив з того, що умовами договору страхування сторони узгодили обов’язок страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку), а тому висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у страхувальника права на вимогу відшкодування на свою користь суперечать зазначеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим судами.

Суди апеляційної та касаційної інстанції неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.

Разом з тим суд першої інстанції зазначені норми матеріального права застосував правильно та відповідно до встановлених обставин справи, а тому судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2016 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2016 року скасувати, рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 1 вересня 2015 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук 
Я.М. Романюк

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-2112цс16

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно зі статтею 16 цього Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким породженням прав є укладання договору на користь третьої особи.

Згідно із частиною другою статті 985 ЦК України страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Аналогічне положення закріплене статтею 3 Закону України «Про страхування».

Особливість правового стану вигодонабувача (третьої особи, на користь якої укладено договір страхування) полягає в тому, що йому належить право вимагати від страховика виконання обов’язків за укладеним договором.

При цьому відповідно до частин третьої та четвертої статті 636 ЦК України якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може вимагати виконання договору на користь третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Предметом договору страхування у цій справі є майнові інтереси страхувальника щодо володіння, розпорядження та користування майном, яке є предметом іпотеки, а тому страхувальник є зацікавленою особою у збереженні цього майна не тільки як його власник, а й як особа, яка забезпечує цим майном виконання укладеного кредитного договору, оскільки предмет іпотеки не повинен зазнавати зменшення вартості.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов страхувальника, звернув увагу на те, що банк підтримав позов і не заявляв вимог на отримання ним самим суми страхового відшкодування, та, ухвалюючи рішення відповідно до положень статей 636, 985 ЦК України, виходив з того, що умовами договору страхування сторони узгодили обов’язок страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування страхувальнику і/або вигодонабувачу (банку), а тому висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у страхувальника права на вимогу відшкодування на свою користь суперечать зазначеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим судами.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 14 червня 2017 року № 6-2112цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/435154390187DFACC22581460059F94B

[ANTIRAID]

Разбалансированная самим ВСУ судебная практика и циничное трактование законодательства в интересах одной изх сторон приводит к возможности недобросовестным страховщикам уклонятся от взятых на себя обязательств.

В данном случае, ВСУ с трудом попытался вернуть баланс во взаимоотношениях между страховщиком, страхователем и выгодоприобретателем согласившись с решением суда первой инстанции, который удовлетворяя иск страхователя, обратил внимание на то, что банк поддержал иск и не заявлял требований на получение им самим суммы страхового возмещения, и, принимая решения в соответствии с положениями статей 636, 985 ГК Украины, исходил из того, что условиями договора страхования стороны согласовали обязанности страховщика при наступлении страхового случая выплатить страховое возмещение страхователю и / или выгодоприобретателю (банку), а потому выводы судов апелляционной и кассационной инстанций об отсутствии у страхователя права на требование возмещения я в свою пользу противоречат указанным нормам материального права и обстоятельствам дела, установленным судами.

[ALTIS]

непонятно, что было застраховано? Ипотека, т.е. стены пол и потолок, Или ещё и ИМУЩЕСТВО в ипотеке не относящееся к предмету  залогового страхования.

Если только первое, то абсолютно правильно банк "мылил щёки", имущество к ипотеке не относится.

Пожар, как я понял, конструкцию не разрушил, стоимость не уменьшил. Договор мы не видели. Вот и ахаем...ах..разрешили..ах судитесь...Козе понятно что бандк и сраховая аффилированные....

Тем боле банк не МОГ взять страховку под видом восстановления страховой стоимости..

Или как?