Постановление ВСУ по пересмотру об обязательстве вернуть проценты выплаченные банком

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: Берднік І.С., 
Гуменюка В.І.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П., Романюка Я.М., 
Сімоненко В.М.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року,
 
в с т а н о в и л и:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії. 

Позивач зазначав, що 26 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів (далі – договір банківського вкладу) та додаткову угоду № 1, за умовами яких банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25% річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. 

Згідно з пунктом 2.3 договору банківського вкладу у разі його розірвання з ініціативи вкладника в період із 32 дня до кінцевої дати дії депозитного договору проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

4 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу, внаслідок чого згідно з пунктом 2.3 цього договору, банк повинен був сплатити проценти за ставкою 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

16 лютого 2015 року між банком та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – виконавча дирекція Фонду, Фонд відповідно) прийняла рішення про запровадження тимчасової адміністрації у банку з 8 червня 2015 року.

Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».

Під час проведення уповноваженою особою Фонду перевірки договору про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, оскільки тим самим банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп.

Посилаючись на те, що на підставі пункту 4 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідачу було направлено повідомлення з пропозицією повернути банку вказані грошові кошти, проте добровільно він цих коштів не повернув та користується ними без достатніх правових підстав, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам банку, позивач просив зобов'язати відповідача повернути ці грошові кошти.

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 1 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит» відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 23 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав ОСОБА_1 повернути ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп, одержані за договором про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 березня 2017 року рішення апеляційного суду залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року та постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2011 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25 % річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. 

Відповідно до пункту 2.3 договору банківського вкладу часткова видача депозиту до закінчення строку, визначеного в пункті 1.2 цього договору, прирівнюється до його розірвання з ініціативи вкладника.

У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 1 до 31 дня від дати розміщення вкладу проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 32 дня до кінцевої дати дії цього договору проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

4 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк національний кредит» із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та виплату суми депозиту і нарахованих процентів у гривнях (без втрати процентів та штрафних санкцій).

16 лютого 2015 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого пункт 2.3 договору банківського вкладу викладено в новій редакції: «У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 25,0 % процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку».

Згідно з випискою з особового рахунку за період з 26 грудня 2011 року до 16 лютого 2015 року 26 грудня 2011 банк прийняв у відповідача кошти на депозитний рахунок у розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн, а 16 лютого 2015 року банківський вклад було повернуто вкладнику та виплачено проценти за користування грошовими коштами в розмірі 25% річних у зв’язку з достроковим розірванням договору банківського вкладу в сумі 4 млн 826 тис. 870 грн 53 коп.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит», згідно з яким розпочато з 8 червня 2015 року процедуру виведення цього банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 8 червня до 7 вересня 2015 року включно.

Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» призначено Онищука Д.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 липня 2015 № 126 «Про заміну уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» відсторонено Онищука Д.В. від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» з 3 липня 2015 року та призначено до виконання цих обов’язків Паламарчука В.В. 

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 

Відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Банк національний кредит» з 31 серпня 2015 року. 

Згідно із цим рішенням з 31 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано всі повноваження ліквідатора банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Паламарчуку В.В. строком на 1 рік із 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року включно.

Наказом Фонду від 28 серпня 2015 року № 276 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк національний кредит» у Паламарчука В.В. з 31 серпня 2015 року.

Призначено Паламарчука В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано йому повноваження ліквідатора цього банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на один рік до 30 серпня 2016 року включно.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції вважав, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог. 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що зі збільшенням процентної ставки на 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп. з вирахуванням необхідних платежів збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, отже, банк відмовився від власних майнових вимог, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є нікчемним, відтак відповідач повинен повернути грошові кошти, які банк виплатив згідно з цим договором про внесення змін.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року, постановлених у справах з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що за договором банківського вкладу саме на банк покладається обов’язок з виплати вкладнику коштів, при цьому банк не має жодних майнових вимог до вкладника, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою, укладено з дотриманням норм, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не можна вважати нікчемним.

У постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, дійшовши аналогічного висновку, крім того, зауважив, що положення такого договору про внесення змін до договору банківського вкладу не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, у тому числі і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено частиною третьою статті 1060 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору; далі – ЦК України) та частинами першою, другою статті 1061 цього Кодексу. 

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі.

Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.

За таких обставин, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, правильно застосував норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк відмовився від власних майнових вимог, отже, договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог зазначеної норми та є нікчемним, тому з відповідача підлягає стягненню сума, яку банк виплатив згідно із цим договором про внесення змін.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді:
І.С. Берднік 
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко 
 
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-881цс17

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі.

Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 5 липня 2017 року № 6-881цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/93A609D4166E8619C225815C004DA652

[ANTIRAID]

ВСУ лишая вкладчика права на получение процентов при досрочном расторжении договора в банке, указал на такую возможность законодательства, в случае введения в банк временной администрации, в течении последнего года.