Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Родовид банку в обращении взыскания на предмет ипотеки в связи с пропуском сроков исковой давности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_1, третя особа – фізична особа – підприємець ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Родовід банк» (далі – ПАТ «Родовід банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «Родовід банк» зазначало, що 28 лютого 2008 року між ним та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в межах загальної суми 7 млн 500 тис грн. Видача кредитних траншів здійснювалась на підставі додаткових угод, які є невід'ємною частиною кредитного договору, а саме: відповідно до додаткової угоди № 1 від 29 лютого 2008 року було надано кредит у розмірі 1 млн грн.; додаткової угоди № 2 від 11 березня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 3 від 12 травня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 4 від 3 червня 2008 року – 1 млн грн; додаткової угоди № 5 від 8 вересня 2008 року – 1 млн грн.

За умовами кредитного договору та додаткових угод до нього позичальник повинен був повернути ПАТ «Родовід банк» надані грошові кошти згідно з графіком у рівних частинах по 156 тис. 250 грн, починаючи з лютого 2009 року, але не пізніше 27 лютого 2013 року.

28 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки, відповідно до якого майнові поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали в іпотеку банку належне їм на праві власності майно, а саме: житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за цією ж адресою.

У зв’язку з неналежним виконанням ФОП ОСОБА_2 умов кредитного договору та додаткових угод до нього утворилась заборгованість, яка станом на 27 серпня 2015 року складала 20 млн 606 тис. 65 грн 21 коп.

З урахуванням наявної заборгованості банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на 1/2 частину житлового будинку за АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, загальною площею S_1, що належать відповідачу на праві власності, шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року, у задоволені позову ПАТ «Родовід банк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід банк» відхилено, судові рішення у праві залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Родовід банк» просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 266, 598, 599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 17 Закону України «Про іпотеку».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 4 вересня, 4 грудня 2013 року, 22 жовтня 2014 року та 23 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Родовід банк» ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28 лютого 2008 року між ПАТ «Родовід банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію в межах загальної суми 7 млн 500 тис грн. Видача кредитних коштів здійснювалась на підставі додаткових угод до кредитного договору, зокрема відповідно до додаткової угоди № 1 від 29 лютого 2008 року – 1 млн грн.; додаткової угоди № 2 від 11 березня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 3 від 12 травня 2008 року – 500 тис. грн; додаткової угоди № 4 від 3 червня 2008 року – 1 млн грн; додаткової угоди № 5 від 8 вересня 2008 року – 1 млн грн.

28 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки НОМЕР_2, відповідно до пункту 1.1 якого майнові поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитами, відшкодування збитків та іншої заборгованості за кредитним договором передали в іпотеку банку належне їм на праві власності майно: житловий будинок за АДРЕСА_1, загальною площею S_2, житловою площею S_3, та земельну ділянку за тією ж адресою.

ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв’язку із чим 17 березня 2009 року банк, скориставшись своїм правом вимагати дострокового повернення коштів, надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як поручителям вимогу достроково повернути в повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити проценти та пеню протягом 30 днів з моменту відправлення вимоги.

Право банку на дострокове повернення отриманих кредитних коштів передбачено також пунктами 3.1.4., 3.1.5. кредитного договору.

Оскільки вимоги банку не були виконані, 19 червня 2009 року банк звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія» про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 липня 2011 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 4 млн 538 тис. 860 грн 99 коп., зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір поруки від 28 лютого 2008 року НОМЕР_3.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 листопада 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині зустрічних позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір поруки від 28 лютого 2008 року НОМЕР_3, укладений між банком та ОСОБА_1, у задоволенні позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПАТ «Родовід банк», пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов’язання з 27 лютого 2013 року на 17 квітня 2009 року й було зобов’язане пред’явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах загального строку позовної давності, однак звернулось до суду з даним позовом лише 12 червня 2013 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, про застосування якого заявлено відповідачем.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року, на яку у своїй заяві посилається ПАТ «Родовід банк», міститься висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Тобто, правовідносини у вказаній справі, а відповідно і висновки Верховного Суду України стосуються виключно юридичної можливості кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки за наявності судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року міститься висновок про те, що в разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа – підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Оскільки основне зобов’язання за кредитним договором не припинилося, то немає підстав і для припинення іпотеки.

У постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року міститься висновок про те, що закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не може бути підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником, а в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року – про те, що розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

В жодній із наданих постанов не йдеться про сплив позовної давності при зверненні до суду з позовом.

Отже, підстави для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, висновкам, викладеним у наданих заявником постановах Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук
 
Постанова від 5 липня 2017 року № 6-687цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A2E2BEAAB72A27F4C225815C004DB233

[ANTIRAID]

Принимая решение об отказе в иске, суд первой инстанции, с выводами которого согласились и суды апелляционной и кассационной инстанций, исходил из того, что ПАО «Родовид банк», предъявив требование о полном досрочном погашении задолженности по кредиту, уплаты процентов за пользование кредитом и пени в соответствии с частью второй статьи 1050 ГК Украины изменило срок исполнения основного обязательства с 27 февраля 2013 года на 17 апреля 2009 и был обязан предъявить иск об обращении взыскания на предмет ипотеки в пределах общего срока исковой давности, однако обратилось в суд с иском только 12 июня 2013, то есть с пропуском срока, предусмотренного статьей 257 ГК Украины, о применении которого заявлено ответчиком.