Постановление ВСУ по пересмотру о порядке компенсации при разделе имущества

ANTIRAID · July 15, 2017

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.
суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та стягнення компенсації вартості частки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червеня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом, у якому просив припинити право власності на частку у спільному майні подружжя та стягнути з відповідачки компенсацію вартості належної йому частини майна.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що за період шлюбу сторони придбали майно - предмети домашньої обстановки та вжитку і квартиру АДРЕСА_1, згоди щодо поділу якого вони досягти не можуть.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 105147,50 грн; припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину вказаної квартири з дня отримання ним від ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 105147,50 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення касаційної, апеляційної та першої інстанцій у частині відмови в позові та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 71 Сімейного кодексу України (далі – СК України) та статті 364 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня, 16 липня, 29 жовтня 2014 року, 17 березня 2015 року та 2 березня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 листопада 2000 року по 26 серпня 2014 року, від шлюбу мають неповнолітню дитину.

У період шлюбу сторони придбали майно, яке складається з предметів домашньої обстановки та вжитку на загальну суму 27200,00 грн, згоди щодо поділу якого вони не досягли та просили вирішити спір у судовому порядку. Крім того, до спільного майна, що підлягає поділу, включено квартиру АДРЕСА_1, яку позивач оцінив на загальну суму 210295,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, вирішуючи питання про припинення права власності на частку у спільному майні ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини у спільному майні на його користь в сумі 105147,50 грн, виходив з того, що такий позов є реалізацією права позивача на отримання своєї частки у спільному майні. Суд також зазначив, що відповідачка не надала доказів на підтвердження неможливості виплатити компенсацію через незначний дохід.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в цій частині у позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статей 364 ЦК України та 71 СК України, виходив з того, що остання має невеликий заробіток, оскільки працює діловодом у дитячому закладі, має середню заробітну плату в розмірі 1666,46 грн та отримує аліменти в сумі 2500 – 3000 грн, оплачує комунальні послуги, утримує двох неповнолітніх дітей і не в змозі сплатити частину вартості квартири.

Одночасно, відмовляючи у позові, апеляційний суд з посиланням на положення частин четвертої та п’ятої статті 71 СК України та статті 365 ЦК України також зазначив, що присудження позивачу компенсації замість частки у спільному майні подружжя допускається лише за згодою відповідачки та за умови попереднього внесення нею відповідної компенсації грошової суми на депозитний рахунок суду, а оскільки відповідачка «не згодна та не спроможна виконати положення статті 71 СК України та внести відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду», дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня, 16 липня, 29 жовтня 2014 року, 17 березня 2015 року та 2 березня 2016 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, у вигляді компенсації її вартості за позовом співвласника (у тому числі одного з подружжя) здійснюється в порядку, встановленому статтею 364 ЦК України, і співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Положення ж статті 365 ЦК України щодо згоди іншого співвласника на виділ цієї частки та необхідності попереднього внесення іншим співвласником відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не застосовуються.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України у поєднанні зі статтею 365 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

За положенням частин першої та другої статті 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

За змістом статті 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв`язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділу відповідно до закону він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми права.

Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

Загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати також інтереси обох сторін та встановлювати: чи дійсно є неможливим виділ частки в натурі; чи допускається такий виділ згідно із законодавством; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на усе спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар тощо.

Разом з тим положення статті 365 ЦК України регулюють випадки припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою позивача -співвласника майна, який домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів у справі, та визначають умови такого виділу. Виплата компенсації у цьому випадку допускається за наявності умов, визначених пунктами 1 - 4 частини першої зазначеної статті, та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Отже, із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна дійти висновку, що положення статті 364 ЦК України у поєднанні із частиною четвертою статті 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги співвласника частки у майні, що знаходиться у спільній частковій власності, про отримання компенсації вартості своєї частки, у зв’язку з неможливістю виділення її в натурі.

Разом з тим норми статті 365 ЦК України у поєднанні з частинами четвертою та п’ятою статті 71 СК України застосовуються до правовідносин щодо вимоги одного зі співвласників, у тому числі одного з подружжя, про припинення частки іншого співласника у спільному майні шляхом виплати йому компенсації вартості такої частки.

Саме з такого тлумачення положень статті 364 ЦК України та 71 СК України виходили суди касаційної інстанції при ухвалені судових рішень, наданих як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволені позову на підставі положень статті 364 ЦК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем відповідачка ОСОБА_2 не спроможна виплатити компенсацію вартості належної відповідачу частки у спільному майні, та з огляду на закріплені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України засади добросовісності і розумності, що спонукають суд урахувати інтереси обох співвласників, дійшов висновку, що виплата компенсації становить для відповідачки надмірний тягар.

Така позиція апеляційного суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в аналогічних справах № 6-4ц14 та № 6-2925цс15.

Оскільки помилкове посилання апеляційного суду на статтю 365 ЦК України не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червеня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк

Правова позиція
у справі № 6-2405цс16

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

За положенням частин першої та другої статті 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.