Постановление ВСУ по пересмотру о порядке и подведомственности дел связанных со взысканием ущерба причиненного незаконными действиями


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Вус С.М.,
Гуменюка В.І.,
Канигіної Г.В.,
Ковтюк Є.І.,
Короткевича М.Є.,
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Школярова В.Ф,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа – Святошинський районний суд м. Києва, про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

ОСОБА_1 зазначав, що 28 лютого 2007 року о 07 год. 50 хв. він був затриманий на пункті пропуску «Нові Яриловичі» при в’їзді в Україну з Республіки Білорусь та доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві. 2 березня 2007 року йому було пред’явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 191 Кримінального кодексу України (далі – КК України), з 28 лютого по 25 жовтня 2007 року він незаконно перебував під вартою.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року його було виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року цей вирок залишено без змін.

Позивач зазначав, що порушена відносно нього кримінальна справа є виключною за характером допущених порушень права на захист, нез’ясованістю її обставин та однобічною оцінкою наявних доказів. Йому були створені штучні процесуальні перешкоди, спрямовані на порушення його права на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним та неупередженим судом.

З 28 лютого 2007 року по 16 січня 2014 року він був позбавлений конституційного права на роботу у зв’язку з відстороненням його від посади на підставі незаконного затримання при черговому в’їзді в Україну у відрядження. Саме незаконне застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі м. Києва, потім підписка про невиїзд та постійне кримінальне переслідування в суді, позбавило його можливості повернутись на роботу до Республіки Білорусь, де він працював до затримання, внаслідок чого він не отримав заробітну плату в розмірі 610 тис. 791 грн 69 коп. та частку у статутному фонді Господарського товариства з іноземними інвестиціями «Інтерагро», що становила 94 тис. 500 доларів США.

Усі дії з надання юридичної допомоги здійснювала його дружина ОСОБА_2, обов’язковість перебування якої на території України була зумовлена тим, що вік та стан його здоров’я вимагали постійного надання правової допомоги, що змусило її звільнитися з посади директора ТОВ з іноземними інвестиціями «Інтерагро» та знаходитись разом з ним у м. Києві, у зв’язку із чим позивач просив стягнути 633 тис 848 грн. 37 коп. як суму сплати за юридичні послуги, що дорівнює втраченому заробітку ОСОБА_2.

Унаслідок тривалого судового слідства та обрання йому запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, відсутності житла на території України він змушений був наймати житло за АДРЕСА_1, тому витрати, понесені ним згідно з договором оренди в сумі 117 тис. грн, позивач також просив стягнути на свою користь.

У зв’язку з незаконним перебуванням під слідством та судом на території України він змушений був укласти угоду зі сторонніми особами для здійснення догляду за його хворими батьками, понесені витрати за договором у сумі 13 тис. 800 доларів США позивач також просив визначити до стягнення.

Унаслідок кримінального переслідування були порушені його конституційні права на захист, доступ до суду, повагу гідності, свободу та особисту недоторканість, що призвело до незаконного порушення кримінальної справи, незаконного затримання і застосування до нього запобіжного заходу тримання під вартою та підписки про невиїзд. Тривалі страждання призвели до виникнення додаткового захворювання на серці, зокрема брадикардії, що потребує негайного оперування для відновлення стану його здоров’я.

Крім того, додаткових моральних страждань ОСОБА_1 зазнав внаслідок втрати роботи та житла на території Республіки Білорусь, поширення відносно себе неправдивої інформації щодо вчинення кримінального правопорушення, неможливості виїхати до Республіки Білорусь до своїх батьків під час їх хвороби, та на поховання матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач просив стягнути на свою користь моральну шкоду у розмірі 5 млн 300 тис грн та 35 тис. доларів США.

Посилаючись на зазначені обставини та на право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконним затриманням, застосуванням запобіжного заходу, притягненням до кримінальної відповідальності та засудженням, на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив відшкодувати завдану йому шкоду за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно із Законом № 4652-VI від 13 квітня 2012 року в назву зазначеного закону внесено зміни: слова «органів дізнання, досудового слідства» замінено словами «органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування».

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 350 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Верховного Суду України від 3 березня 2010 року та 31 березня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що постановою слідчого слідчого відділу Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 16 травня 2005 року ОСОБА_1 було притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 58-0907 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України.

28 лютого 2007 року о 7 год. 50 хв. позивач був затриманий на пункті пропуску «Нові Яриловичі» при в’їзді в Україну з Республіки Білорусь та доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України у м. Києві.

2 березня 2007 року позивачу було пред’явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України, в подальшому відносно позивача було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2007 року позивача було визнано винним у вчинені злочину передбаченого частиною четвертою статті 191 КК України та призначено покарання у вигляді одного року трьох місяців та 24 днів обмеження волі. Цим вироком було змінено міру запобіжного заходу із тримання під вартою в слідчому ізоляторі № 13 м. Києва Державного департаменту України з питань виконання покарань до вступу вироку у законну силу на підписку про невиїзд з постійного місця проживання та звільнено позивача з-під варти із залу суду негайно.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 березня 2010 року вирок Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2007 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

14 жовтня 2011 року прокуратурою Святошинського району м. Києва відносно позивача було змінено пред’явлене обвинувачення за частиною четвертою статті 191 КК України на обвинувачення за частиною другою статті 367 цього Кодексу.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням позивача за частиною другою статті 367 КК України було направлено прокурору Святошинського району м. Києва для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2012 року постанову Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до цього ж суду в іншому складі суддів.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року, ОСОБА_1 у пред’явленому обвинуваченні визнано невинним і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною першою статті 191 КК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивачу було спричинено моральної шкоди, розмір якої відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР має становити не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення втраченого заробітку внаслідок незаконних дій та витрат за надання юридичної допомоги, суд керувався тим, що їх відшкодування передбачено законом, у зв’язку з чим 28 березня 2014 року Святошинський районний суд м. Києва направив ОСОБА_1 повідомлення про його право звернутися до суду з вимогою про визначення розміру шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом № 266/94-ВР. Відповідну заяву ОСОБА_1 не подав, однак не втратив такої можливості. 

У решті позовних вимог суд виходив із їх недоведеності.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від 31 березня 2011 року, на яку у своїй заяві посилається ОСОБА_1, суд виходив з того, що відповідно до статей 12, 13 Закону № 266/94-ВР вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним засудженням особі, щодо якої постановлено виправдувальний вирок, вирішує суд, який розглядав справу у першій інстанції.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР. 

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. 

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР).

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі – Положення), у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали.

У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який залишився поза увагою суду.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 з дотриманням вищезазначених вимог закону подав до Святошинського районного суду м. Києва заяву про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної йому незаконним засудженням. До заяви долучив копію виправдувального вироку, постановленого цим же судом.

Лише та обставина, що ОСОБА_1 зазначив, що це позовна заява, не давала можливості Святошинському районному суду м. Києва нехтувати вимогами закону, безпідставно залишати її без руху та, всупереч вимогам Закону № 266/94-ВР, вирішувати питання про зміну підсудності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>».

Солом’янський районний суд м. Києва не є судом, який визначено Законом № 266/94-ВР для вирішення спірного питання.

Крім того, вирішуючи його по-суті, суд також проігнорував вимоги Закону № 266/94-ВР та Положення, безпідставно відмовивши у вирішенні вимог щодо відшкодування майнової шкоди з посиланням на те, що з такими вимогами ОСОБА_1 не звертався.

З вищенаведеного вбачається, що вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищезазначені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасувати, справу передати для розгляду до Святошинського районного суду м. Києва.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: 
С.М. Вус
В.І. Гуменюк
Г.В. Канигіна
Є.І. Ковтюк
М.Є. Короткевич
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.Ф. Школяров

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 квітня 2017 року у справі
№ 6-2885цс16

Положеннями частин 1, 2, 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР. 

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі – Положення), у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Отже, вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР.

Постанова від 24 квітня 2017 року № 6-2885цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0E8878B584E6F44CC2258160004A4A4C

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ указал, что решение требований о возмещении имущественного и морального вреда решается судом в одинаковом порядке в постановлении, что принимается в соответствии с ч. 1 ст. 12 Закона № 266/94-ВР " О порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органов досудебного расследования, прокуратуры и суда". При этом такое дело должен рассматривать суд рассмотревший дело по первой инстанции.


.

 

 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

В 22.07.2017 в 14:46, ANTIRAID сказал:

ВСУ указал, что решение требований о возмещении имущественного и морального вреда решается судом в одинаковом порядке в постановлении, что принимается в соответствии с ч. 1 ст. 12 Закона № 266/94-ВР " О порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органов досудебного расследования, прокуратуры и суда". При этом такое дело должен рассматривать суд рассмотревший дело по первой инстанции.


.

 

 

Ещё пару лет и человек получит окончательное решение.

Непонятно почему отказали по материальным убыткам?

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...