Постановление ВСУ по пересмотру об освобождении от уплаты судебного сбора лица имеющего льготы в случае принятия решения не в его пользу


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Артбудкомфорт», про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Черкаської області від 2 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 05 лютого 2014 року між банком та ТОВ «Артбудкомфорт» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 2 626 000 грн. з відсотковою ставкою та строком виконання зобов’язання відповідно до договору.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, того ж дня між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язань, які виникають з кредитного договору.

У зв’язку з неналежним виконанням позивальником зобов’язань за кредитним договором станом на 29 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 466 441 грн. 38 коп. 

Враховуючи зазначене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 частину боргу, а саме 163 856 грн. 98 коп.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 163 856 грн. 98 коп. і судові витрати у розмірі 5 161 грн. 48 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», норм процесуального права, а саме статей 10, 88, 212-214, 316 ЦПК України та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 559 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 05 лютого 2014 року між банком та ТОВ «Артбудкомфорт» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 2 626 000 грн. зі сплатою диференційованої процентної ставки від 19% до 23% за користування коштами.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, того ж дня між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язань, які виникають з кредитного договору.

Відповідно до п. 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука припиняється через п'ятнадцять років після укладення цього договору. У випадках виконання боржником та/або поручителем всіх зобов’язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію.

17 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило боржнику і поручителю повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 461 016 грн., яке було залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що п. 4.1. укладеного між сторонами договору поруки, встановлено строк його дії – до 05 лютого 2029 року, а тому банк не пропустив строк пред’явлення вимоги до поручителя, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України. При цьому суд стягнув з відповідача судові витрати (судовий збір) у розмірі 5 161 грн. 48 коп., незважаючи на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 16 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд;

- від 17 лютого 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що допущенні судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обсягу кредитного зобов’язання особи та належну перевірку обґрунтованості вимог банку, що відповідно до статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення та передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:

- від 17 вересня 2014 року суд виходив з того, що за змістом статі 559 ЦК України, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя;

- від 29 червня 2016 року суд виходив з того, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального та процесуального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не можна вважати прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року, 11 березня 2015 року, 23 березня 2016 року наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», суди відмовляючи в частині стягнення судового збору з відповідачів, виходили з того, що відповідачі є інвалідами ІІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.

Крім того, на підтвердження передбаченої пунктом 4 статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-152цс17, в якій викладено наступний правовий висновок.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального та процесуального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», статті 88 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Суд установив, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29 травня 2013 року та довідки до акта огляду МСЕК НОМЕР_2 від 08 квітня 2013 року ОСОБА_1 є інвалідом II групи.

Проте суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув судовий збір з відповідача, який є інвалідом II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. 

Ураховуючи зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла до висновку, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат є незаконними.

Оскільки неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначених норм матеріального та процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до її неправильного вирішення, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
 
п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5 161 грн. 48 коп. скасувати.

Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 5 161 грн. 48 коп. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1065цс17 

Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-1065цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FE5326AB5C02AAC3C225817F0041ADD2

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ в очередной раз указал, что если сторона, в пользу которой принято решение, освобождена от оплаты судебных расходов, с другой стороны взыскиваются судебные расходы в пользу лиц, которые понесли, пропорционально удовлетворенной или отклоненной части требований. Если обе стороны освобождены от оплаты судебных расходов, они компенсируются за счет государства в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины (часть вторая этой статьи). Указанное касается и случая, когда решение принято в пользу истца, а ответчик освобожден от уплаты судебного сбора.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...