Постановление ВСУ по пересмотру о порядке взыскания платы за пользование общежитием

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Сімоненко В.М.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:
 
У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі – ТОВ «Ніконджитбудсервіс») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що позивач з 30 липня 2001 року є власником будинку гуртожитку, розташованого за АДРЕСА_1. У зв'язку з продажем нежитлових приміщень на першому поверсі цього ж гуртожитку в квітні 2005 року було здійснено розрахунок ідеальних часток між співвласниками нежитлових приміщень гуртожитку та 31 травня 2005 року отримано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому зазначено, що ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є власником 9068/10000 часток гуртожитку за цією адресою на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2006 року та з 2000 року й дотепер є його балансоутримувачем. Відповідачі не сплачують коштів за проживання в гуртожитку в повному обсязі відповідно до розміру оплати за користування гуртожитком, у зв’язку із чим позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за період з 1 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2015 року в сумі 2811,41 грн, а також 3% річних в розмірі 95,46 грн та інфляційних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 1135,26 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за користування кімнатою в гуртожитку в розмірі 2 тис. 811 грн 41 коп., три проценти річних за прострочення оплати в сумі 95 грн 46 коп. та інфляційні втрати в сумі 1 тис. 135 грн 26 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. 

23 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, абзацу другого пункту 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (далі – Постанова №869).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2535цс15, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права. 

У справі, яка переглядається, суди установили, що позивач є власником 9068/10000 часток гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2005 року, а з 2000 року й дотепер є його балансоутримувачем.

Одним з видів діяльності позивача є, зокрема, надання в оренду та експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.

21 липня 2003 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір користування площею, відповідно до пункту 1.1 якого відповідачці було передано кімнату НОМЕР_1 площею 17,8 кв.м у гуртожитку АДРЕСА_1 строком на один рік, а остання зобов’язалась своєчасно сплачувати кошти за проживання в гуртожитку, утому числі за членів своєї сім’ї, за встановленими ставками.

Розпорядженнями директора ТОВ «Ніконджитбудсервіс» від 16 лютого 2012 року, 30 серпня 2013 року, 28 квітня 2014 року, 30 квітня 2015 року були змінені розміри оплати за проживання у гуртожитку, у зв'язку із чим розмір плати за проживання відповідачів у займаних ними кімнатах з 01 березня 2012 року було збільшено до 290 грн за місяць, з 01 вересня 2013 року - до 320 грн , з 01 червня 2014 року - до 345 грн, з 01 липня 2014 року - до 480 грн, з 01 травня 2015 року - до 550 грн, з 01 жовтня 2015 року – до 620 грн. 

Однак зазначену плату відповідачі не вносили, а тому утворилась заборгованість за період з 1 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2015 року

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивач як власник будинку правомірно змінював плату за користування гуртожитком на рівні собівартості комплексного обслуговування будинку, однак не здійснює статутну діяльність з утримання гуртожитка та прибудинкової території, а тому на його статутну діяльність не поширюється дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2016 року про призначення справи до розгляду не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки не є судовим рішенням по суті спору, у якому суд застосовував норми матеріального права. 

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року суд, розглядаючи справу в аналогічних правовідносинах, направив справу на новий розгляд, дійшовши до висновку, що вимоги Примірного положення про гуртожитки (втратило чинність з 1 червня 2011 року), Положення про гуртожитки, затверженного наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва та житлово-комунального господарства України, Постанови № 869 і затверджених нею порядків та статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» поширюється на гуртожитки.

Отже, порівняння змісту зазначеної постанови Верховного Суду України зі змістом ухвали, про перегляд якої подано заяву, свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цій постанові висновкам.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону).

За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово- комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово- комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово- комунального господарства. 

Згідно зі статтею 14 цього Закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, — національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на відповідні послуги і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках). 

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід’ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

Під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку).

Тариф на послуги для гуртожитків, що призначаються для проживання одиноких громадян (житловими приміщеннями спільно користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках), розраховується згідно з цим Порядком. Вартість послуг з розрахунку на ліжко-місце визначається як добуток тарифу на норму житлової площі для однієї особи в гуртожитку.

Згідно з пунктом 18 Примірного положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею, і окремо плата за них не стягується.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (пункт 38 Примірного положення).

Такі ж положення щодо оплати послуг за гуртожитки також містяться у пункті 7 розділу ІІІ Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 84 від 27 квітня 2015 року, за змістом якого розмір плати за проживання в гуртожитку визначається у договорі найму приміщення у гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку, а плата за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/ тарифів та такі послуги.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо показників (складових) оплати за проживання в гуртожитку, відповідності розрахунку такої оплати нормам законодавства та їх обґрунтованості.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Примірного положення, Постанови № 869 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Крім того, суди не звернули уваги та не надали оцінки рішенню суду від 11 квітня 2005 року про визнання права власності на частку гуртожитку за позивачем у поєднанні з договором проживання у гуртожитку укладеним між позивачем та відповідачем ще у 2003 році; договору безоплатного користування майном (а.с. 244), укладенного між ОСОБА_4 та позивачем 7 квітня 2011 року, відповідно до якого власником кімнати НОМЕР_1 є ОСОБА_4, яка й має право на затвердження тарифів за користування кімнатою, листам позивача до мешканців гуртожитку про складові тарифів з користування житловими приміщеннями у тому числі утримання будинку та прибудинкової території, у поєднанні зі статутною діяльністю підприємства (а.с. 182).

Не давши оцінки усім наявним у справі доказам суди не з’ясували фактичних правовідносин сторін та їх прав та обов’язків відповідно до встановлених на підставі цих доказів та їх незалежної й об’єктивної оцінки фактичних обставин справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-2433цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B164380B6B38F4F7C2258195003BE264

[ANTIRAID]

ВСУ направляя дело в суд первой инстанции указал, что судебные решения по делу, которое пересматривается, не содержат выводов относительно показателей (составляющих) оплаты за проживание в общежитии, соответствия расчета такой оплаты нормам законодательства и их обоснованности.

Кроме того исходя из существующей нормативной базы собственник общежития может с учетом общего тарифа устанавливать свои тарифы на проживание и содержание придомовой территории, но формироваться они должны прозрачно.