Судова реформа – пустий відбір

Експеримент над судовою системою України має всі шанси перетворитись на грандіозний фарс і довести всьому світу, що знущання над судовою гілкою влади дилетантів та романтиків за підтримки іноземців з незрозумілою метою, призводить до втрати незалежності, правової визначеності та побудови тоталітарної країни.

02.06.2016 року було прийнято черговий Закон України «Про судоустрій та статус суддів», який «докорінно» змінив систему судоустрою. От тільки статус суддів касаційної інстанції та суддів Верховного Суду України став невизначеним і в близькому майбутньому у них є всі шанси цілком правомірно звести нанівець цей «новий добір» доброчесних.

Щодо втручання в статус суддів та відповідність Конституції України нововведень відносно реорганізації судів Верховним Судом України в жовтні 2016 року вже було подано конституційне подання, однак ні Конституційний Суду України, ні держава не поспішають з вирішенням даного питання.

Поруч з цим залишається невирішеним питання і щодо забезпечення працевлаштування і права на працю суддів касаційних інстанцій та Верховного Суду України.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень вказаного вище Закону з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Тобто, дана норма є бланкетною та відсилає до закону, який регулює порядок ліквідації. Варто звернути увагу, що законодавець, вказуючи на закон, пише його з маленької, а не великої літери, що в свою чергу означає, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів» не є тим законом, який визначає порядок ліквідації.

Так, загальний порядок припинення діяльності юридичних осіб визначено Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

В такому випадку, не зрозуміло про яку ліквідацію йдеться в п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», коли в п. 5 – вказується, що Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Отже, по-перше, до Верховного Суду переходить майно юридичних осіб, які припинять свою діяльність. По-друге, хоч законом і прямо не вказано, але цілком очевидно, що справи, які розглядав Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України та розгляд яких не завершився на момент припинення діяльності цих судів, теж мають перейти до нових касаційних судів. Тобто, до Верховного Суду також переходять права та обов’язки юридичних осіб, які припинять свою діяльність.

Таким чином, те, що законодавець обізвав «ліквідацією» не відповідає формулюванням закону, а на справді є нічим іншим як реорганізацією, за ознаками, у формі злиття.

На жаль, законодавчий орган більше переймаючись формальним реформуванням, зовсім забувся про існування інших правових норм, статус суддів та врешті-решт про права особи на працю.

Так, згідно Кодексу законів про працю звільнення працівника з посади у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації можливо лише у випадку відмови особи від запропонованої іншої роботи. Варто вказати, що інша робота має бути запропонована за відповідною професією чи спеціальністю.

Верховний Суд України у постановах від 19 січня 2016 року (справа №21-2225а15), від 17 жовтня 2011 року (справа №21-237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Нагадаємо, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року не скасовано ні касаційну інстанцію, ні спеціалізацію касаційних судів Верховного Суду, який буде утворено в результаті реорганізації.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Тобто, чинний спеціальний закон надає можливість запропонувати вивільнюваним суддям посаду в новоствореному Верховному Суді.

Отже, в даному випадку суддям Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України має бути запропоновано роботу в судів касаційної інстанції за відповідною спеціалізацію, і це їх гарантованим правом і як осіб, що мають статус суддів, і як звичайних людей, які мають право на працю.

Поруч з цим не варто забувати й про тих, хто проходить відбір по новому закону до Верховного Суду, адже явно, що для всіх місць не вистачить, якщо все ж такими буде дотримано вимог законодавства, а не вибірково застосовано окремі норми на власний лад.

На разі виникає ситуація, коли посади у Верховному Суді будуть зайняті особами, які нині перебувають у статусі суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а кандидати, які пройшли відбір будуть лише зараховані до резерву.

Таким чином, результатом «судової реформи» є створення двох груп «безпосередньо уражених», яких наділено невизначеним статусом, що матиме наслідком нескінченні судові справи, не виключено, завершені у Європейському суді з прав людини, яким з вірогідністю буде встановлено повну фікцію реформи та недолугість її організаторів, які навіть у власному законодавстві не змогли розібратися.

Окремо варто зазначити і про неврегульованість питання передачі справ до «нових» судів, а також про намагання на швидку прийняти нові процесуальні кодекси, які не витримують жодної критики з точки зору як юридичної техніки викладення, так і безпосередньо безлічі внутрішніх протиріч, що взагалі може зробити неможливим здійснення судочинства в Україні або зробить його не передбачуваним і кишеньковим.

Все це наштовхує згадати класика – «ніколи нам не прикрасить храм, якщо з року в рік будувати новий фундамент», мабуть, даремно «Цитадель» не включали в шкільну програму реформаторів.

Анна Мартиненко
Адвокат Адвокатського об’єднання Кравець і партнери

Ростислав Кравець
Адвокат, Старший партнер
Адвокатського об’єднання Кравець і партнери