Банкрутство фізичних осіб. Перспективи і доцільність банкрутства для осіб, які мають непогашені кредитні зобов’язання перед банками.

На що можуть розраховувати люди, які взяли кредит в банку і через зміну курсу національної валюти вже не спроможні сплатити суму заборгованості, нараховану кредитором? Що очікує на боржників, стосовно яких поширювався мораторій на стягнення майна, переданого в іпотеку? Яка взагалі процедура банкрутства фізичних осіб і чи будуть такі боржники зацікавлені в банкрутстві?

На ці та деякі інші питання буде надано відповіді в даній публікації. Однак для початку – кілька слів про мораторій.

07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Протягом дії цього закону було заборонено примусове звернення стягнення на житлову нерухомість, яку передано в іпотеку в якості забезпечення виконання споживчого валютного кредиту. Законом було встановлено ряд критеріїв, яким повинно було відповідати таке житло:

– житло повинно бути єдиним і постійним місцем проживання позичальника

– площа не повинна перевищувати 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Після п’яти років дії мораторію зрештою було прийнято закон, який встановлює умови реструктуризації кредитних зобов’язань, на які поширювався мораторій – Кодекс України з процедур банкрутства.

В самому законі про мораторій та в Кодексі встановлені різні строки припинення мораторію, але, оскільки Кодекс було прийнято пізніше, повинні застосовуватись умови Кодексу. Відповідно до цих умов мораторій продовжуватиме діяти до 21.10.2020 року.

Банки та інші фінансові установи, до яких перейшло право вимоги за кредитними договорами, ще з кінця 2018 року говорять своїм боржникам про те, що мораторій скасовано, але, як бачимо, це не відповідає дійсності. Справа в тому, що такі фінансові установи часто діють не добросовісно, здійснюючи психологічний тиск на своїх боржників.

Отже, тим позичальникам, які приймуть рішення відновлювати свою платоспроможність в судовому порядку (Кодекс передбачає дві процедури: реструктуризація боргів боржника та визнання його банкрутом; при визнанні фізичної особи банкрутом стосовно неї застосовується «введення процедури погашення боргів») до жовтня 2020 року бажано подати відповідну заяву в суд.

Задля кращого розуміння того, на що варто очікувати, розглянемо коротко саму процедуру відновлення платоспроможності фізичної особи.

Ця процедура є виключно добровільною і може бути розпочата лише за заявою боржника, яку він повинен подати до господарського суду.

Заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник може подати за наявності хоча б однієї з таких підстав:

• розмір його прострочених зобов’язань перевищує 30 розмірів мінімальної заробітної плати (станом на липень 2019 року це 125 190 грн.);
• він припинив погашення планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з зобов’язань упродовж двох місяців;
• у виконавчому провадженні щодо нього винесено постанову про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення;
• існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання (через те, що Кодекс містить посилання на «інші обставини», можна зробити висновок про те, що для відкриття провадження достатньо наявності лише однієї підстави з перерахованих вище).

До заяви, серед іншого, боржник має додати: повний список всіх кредиторів і боржників, вказати розмір заборгованості перед кредиторами та вимог до боржників; опис всього свого майна; відомості про всі наявні банківські рахунки; заповнені декларації про свій майновий стан за останні 3 роки, включаючи доходи і витрати членів сім’ї, які перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати; докази оплати на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією на 3 місяці наперед; свої пропозиції щодо реструктуризації боргів.

Кодекс містить дуже суперечливу норму, яка відносить до членів сім’ї боржника осіб, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхніх дітей (у тому числі повнолітніх), батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інших осіб, які спільно з ним проживають, пов’язані спільним побутом, у тому числі тих, які не перебувають у шлюбі. Дана норма є дискримінаційною, так як фактично позбавляє можливості подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржників, які не спілкуються з тим, з ким проживали разом якийсь період протягом останніх трьох років і не знають про розмір і джерела доходів цих осіб.

Після прийняття заяви до розгляду суд призначає дату підготовчого засідання і на даному етапі вже може заборонити боржнику відчужувати своє майно, зобов’язати передати майно, або заборонити боржнику виїзд за кордон.

Наслідком проведення підготовчого засідання має бути відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, призначення керуючого реструктуризацією та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. З моменту відкриття провадження всі вимоги до боржника пред’являються і розглядаються у справі про неплатоспроможність в господарському суді. Також зупиняється нарахування відсотків за зобов’язаннями, штрафів та інших фінансових санкцій.

Арбітражний керуючий проводить інвентаризацію майна, визначає його вартість, формує звіт про результати перевірки декларації боржника, організовує проведення зборів кредиторів, на яких розглядається проект плану реструктуризації. Якщо боржник сплатить всі борги, передбачені цим планом, провадження у справі про неплатоспроможність закривається. Якщо не сплатить – він визнається банкрутом і щодо нього запроваджується процедура погашення боргів.

Варто зазначити, що жодної процедури пошуку та звернення стягнення на майно, що перебуває за кордоном Кодекс не передбачає. Якщо боржник не повідомив про нерухомість за кордоном, то розшукувати її ніхто не буде. Однак якщо стане відомо, що боржник приховав будь-яке майно або повідомив про нього недостовірну інформацію, або якщо боржник притягнутий до відповідальності за неправомірні дії, пов’язані з неплатоспроможністю, то провадження у справі про неплатоспроможність може бути закрито.

Постановою про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів господарський суд призначає керуючого реалізацією майна. Керуючий реалізацією описує майно і визначає його вартість. Описане майно боржника (ліквідаційна маса) підлягає примусовій реалізації.

Важливо зауважити, що до складу ліквідаційної маси не включається житло, яке є єдиним місцем проживання сім’ї боржника (квартира загальною площею не більше 60 квадратних метрів або житловою площею не більше 13,65 квадратного метра на кожного члена сім’ї боржника чи житловий будинок загальною площею не більше 120 квадратних метрів) та не перебуває в іпотеці. Отже, така квартира залишиться у власності боржника після оголошення його банкрутом, але ці умови не застосовуються до квартири, яку передано банку в іпотеку.

З моменту визнання боржника банкрутом розпорядження усіма правами щодо майна, включеного до складу ліквідаційної маси, здійснює керуючий реалізацією від імені боржника. Вимоги всіх кредиторів погашаються в порядку встановленої законом черговості, а вимоги, які залишились не погашеними через відсутність майна в боржника вважаються погашеними.

При завершенні процедури банкрутства суд приймає рішення про звільнення фізичної особи від боргів (крім аліментів, шкоди, завданої ушкодженням здоров’я чи смертю, інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи).

Тепер розглянемо особливі умови реструктуризації боргу, які Кодекс пропонує боржникам банків, щодо майна яких поширюється мораторій на звернення стягнення (описана нижче процедура стосується саме реструктуризації боргів боржника і не застосовується у провадженні про визнання банкрутом).

Передбачається, що протягом п’яти років з дня введення в дію Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім’ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом.

Сама ж сума грошових вимог визначається лише в національній валюті і не включає штраф та пеню.

Визнані господарським судом вимоги кредитора погашаються боржником у розмірі ринкової вартості квартири або житлового будинку, який перебуває в іпотеці. При цьому оцінювача визначає кредитор. Залишок заборгованості боржника підлягає списанню.

Кодекс містить важливе застереження такого змісту: у разі якщо боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково погасив кредит, розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню відповідно до цього пункту, зменшується пропорційно до частини кредиту, погашеної боржником.

Дане застереження є важливим, але не деталізованим і в першу чергу виникають такі питання: чи включаються проценти, пеня, штрафи в суму «погашеного кредиту», Що робити, якщо боржником вже було погашено кредит на суму, яка є більшою ніж вартість квартири?

З найбільш логічної точки зору, в суму погашеного кредиту слід включити всі кошти, які отримав кредитор від боржника на підставі кредитного договору, а у випадку, якщо ця сума перевищує вартість квартири, то заборгованість позичальника має бути списано (оскільки процедура банкрутства не передбачає повернення кредитором суму надмірно сплачених коштів боржнику, то вимоги сторін кредитного договору повинні вважатись погашеними).

Якщо ж позичальником не було сплачено суму коштів у розмірі вартості квартири, Кодекс передбачає можливість застосування двох графіків погашення боргу:

Якщо загальна площа іпотечної квартири не перевищує 60 м² або житлова площа не перевищує 13,65 м² на кожного члена сім’ї боржника (які проживали в цій квартирі на момент укладення іпотечного договору та продовжують проживати на момент відкриття судом провадження у справі про неплатоспроможність, а також діти, які народились після укладення іпотечного договору), або якщо загальна площа житлового будинку, обтяженого іпотекою, не перевищує 120 м²:

• на реструктуризовану суму боргу встановлюється відсоткова ставка у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на 1%;
• надається розстрочка на 15 років.

Якщо загальна площа житлової нерухомості перевищує вказані вище показники:

• на реструктуризовану суму заборгованості встановлюється відсоткова ставка у розмірі українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні, збільшеного на 3%;
• надається розстрочка на 10 років.

Інформацію про розмір «українського індексу ставок за дванадцятимісячними депозитами фізичних осіб у гривні» можна знайти на офіційному сайті Національного Банку України; на момент підготовки матеріалу (липень 2019 р.) ставка складала 15.51%. Дана індикативна ставка розраховується агентством «Thomson Reuters» за методикою, розробленою спільно з НБУ і щодня корегується.

За погодженням сторони можуть встановити інші умови та порядок погашення заборгованості, однак Кодекс вимагає, щоб такі умови не були гіршими для інтересів боржника, ніж ті, що встановлені законом.

Після повного виконання зобов’язань боржником за реструктуризованим зобов’язанням залишок заборгованості за кредитним договором списується.

У разі якщо боржник не має фінансових можливостей погашати заборгованість на умовах реструктуризації, які передбачає Кодекс, господарський суд відмовляє у затвердженні плану реструктуризації та закриває провадження у справі про неплатоспроможність. Однак Кодекс передбачає, що зробити це суд може тільки за наявності відповідного клопотання боржника. Після такого рішення суду боржник може ініціювати процедуру визнання банкрутом на загальних умовах.

Негативні наслідки, які матиме для боржника провадження у справі про неплатоспроможність, необхідно розділити на дві групи:

• наслідки затвердження плану реструктуризації, які діють протягом реструктуризації:
• боржник не має права укладати договори про відчуження майна, вартість якого перевищує 10 мінімальних заробітних плат, договори поруки, позики, довічного утримання, уступки вимоги, переведення боргу, передачі майна в довірче управління;
• боржник зобов’язаний повідомляти кредиторів про істотні зміни у своєму майновому стані, повідомляти сторін при укладенні договорів про запровадження щодо нього процедури реструктуризації боргів.
• наслідки визнання банкрутом, які діють протягом встановленого строку після визнання банкрутом:
• протягом 5 років не може бути повторно відкрито провадження у справі про неплатоспроможність;
• протягом 5 років фізична особа зобов’язана повідомляти про факт своєї неплатоспроможності перед укладенням договорів кредиту, позики, поруки, застави;
• протягом 3 років фізична особа не може вважатись такою, що не має бездоганну ділову репутацію.

Отже, в цілому можна зробити кілька висновків.

Ініціювання судової процедури у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи згідно нового Кодексу є суто прерогативою боржника, на відміну від банкрутства юридичних осіб. Сама процедура описана досить поверхнево (стандартним шрифтом її обсяг є меншим за 20 сторінок), залишається багато нюансів та деталей, які в Кодексі не прописані та не врегульовані і можна констатувати, що банкрутство розраховане на добросовісного боржника, який сам згоден віддати все своє майно банку і буде співпрацювати з арбітражним керуючим (керуючим реалізацією майна). Наприклад, той факт, що в процедурі затвердження плану реструктуризації, через відсутність в боржника доходів для погашення заборгованості, закрити судове провадження може тільки сам боржник, свідчить про те, що в недобросовісних боржників є можливість приховати будь-яке рухоме майно чи отримувати неофіційні доходи і за їхній рахунок погашати заборгованість. Кредитор у такому випадку не зможе ініціювати закриття провадження у справі.

Також можна зробити висновок, що процедура судового провадження у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи не містить жодних таких умов реструктуризації, про які банк (чи інша фінансова установа) не може домовитись з боржником в позасудовому порядку. Скоріше сам Кодекс, після введення його в дію, (нагадаю, це відбудиться 21.10.2019 року) мусить спонукати сторін кредитних правовідносин сідати за стіл переговорів і встановлювати умови погашення кредиту близькі до тих, які пропонує законодавство. В інакшому випадку банк просто втрачає час, а боржник несе додаткові витрати, пов’язані з розглядом справи в суді, до яких можна віднести судовий збір, винагороду арбітражному керуючому (керуючому реалізацією майна), витрати на проведення оцінки і на організацію аукціону та витрати на юридичний супровід судового провадження.

Приклад інших країн, в яких працює механізм застосування до фізичних осіб процедури банкрутства загалом свідчить про те, що таке банкрутство є ефективним, однак в даному плані важливим є якість законодавства, яке регулює цю процедуру та практика його застосування. Як би не було, можливість позбутись боргів тепер є, тому після введення в дію Кодексу потрібно робити розрахунок і, з урахуванням сплачених банку коштів, визначати суму реальної заборгованості, яку можна реструктуризувати відповідно до умов Кодексу і приймати рішення про готовність домовлятись з кредиторами.

Бабенко Юрій, адвокат Адвокатське об’єднання Кравець і партнери для ЮрЛіги

І ще трохи про банкрутство: