Доброчесність та верховенство безправ’я і безглуздя в Україні

Судова реформа, яку проводять в Україні експерти та міжнародні радники, більше нагадує недолугий експеримент над українцями, метою якого є позбавлення права на судовий захист.

Судова реформа без мети

Ліквідація, створення та об‘єднання судів, реформа виконавчої служби, відсіювання незалежних суддів, створення антиконституційних судів, адвокатська монополія та репресії в адвокатурі, підняття судового збору та введення авансування виконавчого провадження, безпідставне звільнення суддів та їх переслідування стали головними кроками на шляху до повної втрати незалежності судової гілки влади та фізичного позбавлення доступу до правосуддя в Україні.

Сподівання українців на новий Верховний суд, про доброчесність та соціальну направленість якого стільки говорили експерти, зазначаючи про побудову верховенства права та відходу від існуючого раніше верховенства закону, виявились повністю невиправданими за досить невеликим виключенням.

Можливо це дається взнаки вимоги до знання норм права новими суддями, де тільки 9% від загальної кількості балів залишено для знання норм права, а все інше визначається з повітря, або точніше сказати, анонімок та висновків віртуальних експертів, які за них не несуть жодної відповідальності.

Так чи інакше українці залишаються незахищеними. Дуже суттєвим у цій ситуації є те, що найбільша кількість справ, що розглядається в українських судах, припадає саме на спори з державними органами, так званими, суб‘єктами владних повноважень, які не виконують покладені на них обов‘язки або відверто зловживають своїми правами.

Незахищене право на оплату праці

Черговим кроком на шляху до позбавлення українців можливості захистити свої права та шукати роботу за кордоном стала постанова Великої палати Верховного суду від 30.01.2019 №12-301гс18, якою намагаються позбавити, осіб що працюють в Україні, можливості повернути собі заборгованість із виплати заробітної плати.

Діючим законодавством, а саме ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні. При цьому до ініційованої судової реформи та внесення урядом Яценюка змін до Закону України «Про судовий збір» будь-яких питань стосовно звільнення позивачів від сплати судового збору за такими позовами не виникало. Однак потім ця стаття 5 була змінена і викладена в наступній редакції, а саме : «позивачі в справах за позовними вимогами, які випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі».

Як свідчить практика розгляду справ та прийняття рішень у Великій палаті Верховного суду, саме рішення в справі готується безпосередньо доповідачем. В цьому випадку ним був професор кафедри земельного та аграрного права НЮУУ імені Ярослава Мудрого, який проаналізував норми права і зазначив, що пільга передбачена законодавством не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв‘язку з тим, що ця сума не входить до структури заробітної плати.

Такий висновок для фахівців обізнаних в трудових спорах виглядає як довільна фантазія, що суперечить сталій судовій практиці, постановам Пленуму Верховного суду України, Рішенню Конституційного суду України, постановам Верховного суду України, Вищого господарського суду України та існуючим роз‘ясненням й листам державних органів з цього приводу.

Зокрема Державна податкова адміністрації в листі від 20.04.2007 р. № 3928/6/17-0716 та Міністерство юстиції у листі від 18.04.2006 р. № 20-35-60, в Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої 13.01.2004 року, Наказі Держкомстату України № 5 прямо вказується, що середній заробіток також відноситься до заробітної плати.

Теж саме зазначено і в постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 “Про практику розгляду судами трудових спорів”.

Що стосується вже сталої судової практики з цього питання, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Вказаний висновок кореспондується з позицією Верховного Суду України в Постанові від 03.03.2010 у справі № 6-10039св09, в якій  Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої  «виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов’язані з трудовими правовідносинами, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати«.

В Постанові від 03.10.2012 у справі № 6-109цс12 Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої у трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів. Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

В  Постанові від 17.10.2012 у справі № 6-121цс12 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію: «Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  не відноситься до  неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в  розмірі середнього заробітку«.

В Постанові від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12 Верховний Суд України також здійснив висновок про те, що за структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу.

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (постанова Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

До аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції (Вищий господарський суд України) при вирішенні справ про банкрутство та вирішенні питання про черговість  вимог кредиторів, які так само заявляли кредиторські вимоги в частині стягнення передбаченого ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зокрема, в постанові від 05.02.2015 ВГСУ виходить з того, що «Затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов’язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.”

В постанові від 12.04.2016 ВГСУ також здійснює висновок про те, що «норми ст. 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відносяться до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу, а також про те, що за висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 14.11.2012 року у справі № 6-139цс12, вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов’язаними із виплатою заробітної плати.»

В постанові від 14.05.2014 ВГСУ здійснює висновок про те, що «виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов’язані з трудовими правовідносинами, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати

Крім того Конституційний Суд України у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина Дзьоби Юрія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпПУ від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 виклав наступне:

“Конституційний Суд України виходить з того, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред’явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов’язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень чинного законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим Конституційного принципу Верховенства Права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців”.

Всі ці норми, стала судова практика та безпосередньо рішення Конституційного суду України прямо зазначають, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні включається в структуру заробітної плати і відповідно звільняються від сплати судового збору.

Про що свідчить ситуація що склалась — безглуздя, непрофесіоналізм, дилетантство, повний провал судової реформи, не знання норм права та судової практики чи відвертий та неприхований геноцид?

Я звертаюсь до всіх суддів України, не використовуйте у своїй практиці такі недолугі висновки, не знищуйте правову визначеність на втіху тим, хто за рахунок всіх громадян України хоче самовпевнитись та продемонструвати свою відданість тим, хто виплачує невиправдані шалені винагороди суддям Верховного суду, приймаючи от такі протиправні і явно завідомо неправосудні рішення, на мою думку.

За участь у аналізі окремо хочу подякувати Сергію Поліщуку в його постах на сайті АНТИРЕЙД та В’ячеславу Олійнику за наведені нормативні акти у мережі Фейсбук, які не стоять осторонь цього безглуздя та відкрито захищають права в Україні..

Адвокат, Віце-президент Світового конгресу українських юристів та Всесвітнього юридичного альянсу, старший партнер Адвокатської компанії «Кравець і партнери»

Ростислав Кравець

Хотите быть в курсе последних важных событий? Подписывайтесь на телеграмм-канал АНТИРЕЙД t.me/antiraid