Гонорар успіху як форма оплати винагороди адвокату: практика Верховного Суду

Право на отримання гонорару успіху адвокату закріплено у законодавстві, але не врегульовано на практиці щодо єдиної судової позиції компенсації гонорару успіху при стягненні витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ст. 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. У Правилах адвокатської етики також зазначається не вичерпний перелік обставин при встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Адвокат має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов’язаних з виконанням доручення.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу  України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Є вже доволі стала практика Верховного Суду щодо питань гонорару успіху та розподілу компенсації цих видів витрат при прийнятті рішення. Зокрема, суди найчастіше розмежовують компенсацію витрат на правничу допомогу та витрати на компенсацію гонорару успіху, зважаючи на те, що правнича допомога яка надається, вона є фактичною надається клієнту за оплачується за певний перелік послуг які підтверджуються розрахунковими документами та заявляється до суду. У свою чергу, гонорар успіху, зазвичай, це процентна сума від ціни позову  або сума за домовленістю яка виплачується в разі виграшу справи. Тому суд розцінює як  додаткові особисті домовленості між клієнтом та адвокатом, які не підлягають судовому розгляду.

Справа № 904/4507/18  Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року. Зафіксувала основні положення які стали сталою практикою для прийняття іншими судами рішення.

Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо можливості віднесення до судових витрат «гонорару успіху» адвоката і чітко встановила законність існування гонорару успіху адвоката та наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Велика Палата Верховного Суду відзначає, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статей 126, 129, 244 ГПК України, і вимога сторони обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому додатковою угодою, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару. тОтже, додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5 000 грн слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відшкодування позивачу цих витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18  також зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”.

В зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок сплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

 Справа № 922/1689/21 Додаткова постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2022 року

Цікава позиція про одноразовість сплати гонорару успіху: «Оскільки сторони погодили, що «гонорар успіху» сплачується одноразово і це питання було предметом розгляду судом першої та судом апеляційної інстанцій  у Верховного Суду відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про розподіл та стягнення судових витрат в частині стягнення «гонорар успіху» в розмірі 237 795,00 грн у суді касаційної інстанції.

Доводи, викладені у запереченнях позивача про необхідність повної відмови у стягненні з неї витрат на правову допомогу не заслуговують на увагу, адже повною відмовою у їх стягненні нівелюється одна з основних засад (принципів) господарського судочинства – відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, передбачена п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України».

 Справа № 922/3783/20 постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 грудня 2021 року

Позиція щодо необхідності фактичного доведення гонорару успіху: «Разом з тим, Верховний Суд доходить висновку, що відповідач не довів понесення витрат на правничу допомогу в частині гонорару успіху.

“Гонорар успіху” відповідно до ст.30 Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” є складовою гонорару адвоката і належить до судових витрат. Тому порядок стягнення з позивача на користь відповідача “гонорару успіху” як складової витрат на професійну правничу допомогу (судових витрат) визначається ГПК. Як зазначалось, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив що, до витрат на правничу допомогу також входить гонорар успіху у розмірі “7% від суми задоволеного позову”.

У цій справі у позові було відмовлено. Таким чином, договір, наданий відповідачем, і який передбачає оплату гонорару у розмірі “7% від суми задоволеного позову” формально не містить підстав для виплати гонорару успіху. Оскільки витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн були відповідачем належним чином підтверджені та передбачений ГПК порядок їх заявлення був дотриманий, то Верховний Суд доходить висновку, що відповідна сума підлягає стягненню з позивача».

 Справа № 915/294/21 постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2022 року

У даній справі порушується питання пропорційності та розміру фактичних витрат на правничу допомогу, про неможливості зміни  судом процентного розміру гонорару успіху.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат заявлена до стягнення сума гонорару в розмірі 10 відсотків від суми незадоволених позовних вимог не може оцінюватись судом виходячи суто з такої домовленості сторін у договорі про надання правничої допомоги, у спосіб її зменшення до якогось іншого відсотку, у даному випадку до 5 відсотків від суми незадоволених позовних вимог відповідно, а повинна оцінюватись на предмет її пропорційності, необхідності, неминучості порівняно з фактично понесеними витратами на правничу допомогу. Колегія суддів при цьому звертає увагу, що самим адвокатським бюро складено акти про надання клієнтові юридичних послуг з урахуванням складності цієї справи, які вартують 29400 грн, з яких за висновками судів лише 24000 грн можуть бути віднесені на позивача.

Тобто колегія суддів виходить з того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі “гонорару успіху”, суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми незадоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених відповідачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін – відмови позивачеві у позові, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь відповідач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок позивача.

Отже, колегія суддів вважає, що за результатами розподілу судових витрат витрати в формі “гонорару успіху” не можуть бути стягнуті в розмірі, який на понад 98% перевищує вартість фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.

Підсумовуючи, Верховний Суд виходить з того, що судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді (“гонорар успіху”) до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору про надання правової допомоги також домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на сторону, на яку судові витрати іншої сторони мають бути віднесені відповідно до процесуальних норм про розподіл судових витрат, виходячи лише зі зменшення судом гонорару, який визначено сторонами цього договору на власний розсуд, без одночасної оцінки його розміру всім критеріям судових витрат на правничу допомогу, які унормовані у главі 8 “Судові витрати” ГПК України, у їх сукупності. Тобто не буде правомірним просте зменшення судом таких судових витрат у спосіб встановлення іншого (меншого) відсотку від того відсотку, який обумовлено в договорі про надання правничої допомоги щодо бази його (відсотку) нарахування.

Враховуючи наведене та визначені, зокрема, частиною п`ятою статті 129 ГПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку, що не стверджуючи про нульову кореляцію витрат у формі “гонорару успіху” фактично понесеним витратам, за оцінкою колегії суддів розумним та справедливим у даному випадку буде віднесення на позивача витрат у формі “гонорару успіху” в розмірі 24000,00 грн, які відповідають (1) і фактичним витратам на правову допомогу, які відповідач планував понести в суді, виходячи з обсягу запланованої правової допомоги та складності справи; (2) і витратам, які фактично поніс відповідач, відповідно до актів наданих послуг; (3) і витратам, які за оцінкою суду підлягають віднесенню на позивача, виходячи з оцінки самим відповідачем та фахівцями у сфері права, з якими він мав домовленості щодо певного результату розгляду справи, з точки зору її складності, та розумної необхідності і реальності понесених судових витрат.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 42618,08 грн, з яких 18618,08 грн витрати на професійну правничу допомогу (пропорційно задоволених вимог), безпосередньо пов`язані з розглядом справи, та 24000 грн витрати у формі “гонорару успіху”, опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім які за оцінкою колегії суддів саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності)з розглядом справи .

 Справа № 873/54/22 постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2022 року

Дана справа визначає, що гонорар успіху є умовною угодою та не може встановлюватися в акті приймання-передачі виконаної правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи в пунктах 5.1 та 5.3 Договору від 07.12.2020 № 07-12-2020 зазначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами в акті здачі-приймання виконаної правової допомоги, який є невід`ємною частиною цього договору і враховує обсяг та складність правової допомоги, тривалість часу, необхідного для її виконання, досвід, кваліфікацію адвоката, строки, ступінь терміновості виконання правової допомоги та інші суттєві обставини. Акт здачі-приймання виконаної правової допомоги підписується сторонами і фіксує факт надання правової допомоги, яка передбачена цим договором.

Виходячи зі змісту зазначеного Договору, в акті приймання-передачі виконаної правової допомоги розмір гонорару визначається в залежності від обсягу та складності правової допомоги, тривалості часу, необхідного для її виконання, строків, тощо, у той час як “гонорар успіху” від зазначених критеріїв не залежить, а залежить від результатів вирішення відповідного спору – тобто є умовною угодою та не може встановлюватися в акті приймання-передачі виконаної правової допомоги.

Аналогічних правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.11.2021 у справі № 873/137/21 та від 18.08.2022 у справі № 873/33/22.

Отже, висновок Північного апеляційного господарського суду про необґрунтованість заявлених ТОВ “Нор-Ест Агро” до стягнення судових витрат на загальну суму 7 500,00 грн в якості “гонорару успіху” є правомірним та таким, що відповідають матеріалам справи.

Цікава позиція щодо гонорару успіху визначена  не у позиції Верховного Суду а міського суду, Справа № 908/3092/21 Додаткове рішення Господарсього суду Запорізької області від 11 лютого 2022 року.

Слід зазначити, що витрати за надану правничу допомогу в разі підтвердження обсягів наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справ незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Судом встановлено, що відповідна сума, обумовлена адвокатом та клієнтом до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Суд врахував, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення відповідно до п. 4 Додаткової угоди суму гонорару успіху в розмірі 5 % задоволеної суми основного боргу по справі № 908/3092/21, яка склала 965 грн. 34 коп.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства ст. 134 закріплює також порядок розподілу витрат на правничу допомогу. Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя» № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Справа № 818/716/15 Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 липня 2021 року

Однією із підстав для касаційного оскарження слугував довід позивача про безпідставну відмову судів попередніх інстанцій у компенсації «гонорару успіху» та не врахуванні правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Відмовляючи у цій частині позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що витрати позивача на сплату гонорару за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 15 травня 2018 року №б/н в розмірі 56159 грн 25 коп, що становить 10% від ціни позову, фактично не є судовими втратами понесеними позивачем під час розгляду справи в розумінні положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19 та від 16 березня 2021 року у справі № 520/12065/19 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.

В той же час при постановленні рішень у цій справі судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам відповідачів наведеним у їх клопотаннях від 09 червня 2020 року та 10 червня 2020 року щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами та не зазначено які саме із цих доводів було враховано судами при постановленні оскаржуваних рішень. Проте встановлення цих обставин також має значення для правильного вирішення цієї справи.

Аналогічна норма з господарським та адміністративним судочинством щодо витрат на правничу допомогу закріплена у Цивільно процесуальному кодексі статті 137.

Справа № 520/10409/18 Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від  03 серпня 2022 року

Таким чином зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої – п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.

Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним.

Рада адвокатів зважаючи на неусталену норму щодо гонорару успіху винесла Рішення №35 Ради адвокатів України «Про розгляд звернення адвоката Дроздова О.М. щодо «гонорару успіху» адвоката за надану правничу (правову) допомогу» від 12.04.2019 р. Враховуючи положення Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського співтовариства, застереження щодо pactum de quota litis, легальність та поширеність «гонорару успіху» в багатьох іноземних країнах, Рада адвокатів України роз’яснила, що адвокат має право отримувати «гонорар успіху» за надану правничу (правову) допомогу, розмір якого чинним законодавством не обмежений та визначається договором про надання правової допомоги між адвокатом та клієнтом, а також що адвокату не рекомендується заявляти в судовому порядку вимогу щодо відшкодування сплаченого йому «гонорару успіху» за надану правничу (правову) допомогу.

Отже, зважаючи на вищевикладені норми, слід зауважити як для адвоката так і для клієнта, що для компенсації гонорару успіху стороною необхідно навести суду документальні докази його понесення, прописати чітко у договорі порядок сплати, аргументацію розміру, попередити клієнта, що навіть у разі виграшної справи гонорар успіху зважаючи на практику Верховного Суду може не належеати до витрат на правничу допомогу або може бути зменшеним зважаючи на обставини справи.

Симонок Дар’я,

адвокат Адвокатського Об’єднання «Кравець і партнери»

+380-44-229-6950