Люди, які вбили реформи правосуддя. МИХАЙЛО ЖЕРНАКОВ

З 2014 року під гаслами очищення влади плеяда «професійних активістів» монополізувала право на проведення реформ у системі правосуддя. Західні донори виділяли на це мільйони, суспільство чекало на справедливі суди, а натомість отримало систему, яка працює ще гірше, ніж до реформ. У попередніх публікаціях ми розповідали про те, як громадський сектор перетворився на закритий бізнес. Сьогодні ми поговоримо про людину, якій вдалося зробити рейдерське захоплення оцінювання доброчесності судів.

Якщо ви запитаєте західних дипломатів або журналістів, хто в Україні є головним експертом з очищення судів, вам майже напевно назвуть Михайла Жернакова. Директор Фундації DEJURE, колишній член Громадської ради доброчесності (ГРД). Людина, яка вже десять років роздає оцінки: який суддя має право носити мантію, а який — корупціонер і негідник.

Михайло Жернаков, екссудя Майдану, директор Фундації DEJURE, колишній член Громадської ради доброчесності (ГРД)

Він та його організація брали безпосередню участь у розробці законодавства про ВККС, ВРП, САП, НАБУ та БЕБ. Вони формували склади конкурсних комісій. Вони є визнаними архітекторами тієї системи правосуддя, яку ми маємо сьогодні.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

І от після десяти років безпосереднього впливу на формування суддівського корпусу, мільйонів освоєних грантів і десятків написаних законопроєктів Жернаков робить заяву, де констатує: 69% українців не довіряють Верховному Суду і взагалі суддівській системі.

Так а що ж трапилося, хто винний і хто врешті має відповісти за таки показники?

«Я — суддя Януковича, ну окей»

Щоб зрозуміти, хто насправді повчає країну стандартам європейського правосуддя, варто поглянути на саму суддівську кар’єру пана Жернакова.

Сьогодні він жорстко таврує систему за кругову поруку. Але з 2012 по 2014 рік він сам працював суддею Вінницького окружного адміністративного суду. Це був самий розквіт режиму Віктора Януковича коли потрапити в систему без потрібних зв’язків чи абсолютної лояльності було неможливо.

Чи соромиться Жернаков цього періоду? Зовсім ні. В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю, розслаблено сидячи в кріслі, він відкрито зізнається: «Да, я суддя Януковича, якщо що. Я, получается, школяр Януковича. Ну так, ну окей…».

Він згадує ті часи без жодного жалю: «Достатньо комфортно було працювати, скажу чесно, з точки зору навантаження».

Поки у 2013-2014 роках адміністративні суди масово забороняли мирні зібрання та кидали за ґрати учасників Революції Гідності, судді Жернакову було «комфортно». А коли режим впав, він просто змінив мантію на костюм активіста. Замість того, щоб проходити люстрацію, колишній гвинтик системи швидко зорієнтувався і став «громадським контролером» тих самих судів, з яких щойно пішов. Надійний план, як швейцарський годинник. Який полягав у тому, щоб крок за кроком, захопити контроль над усією системою відбору суддів в Україні. Робилося це через приватизацію Громадської ради доброчесності (ГРД).

Захоплення ГРД: від кишенькової ГРД до зарплат із грантів та ТСК

І тут треба додати контексту.

Громадська рада доброчесності була створена у листопаді 2016 року як незалежний орган, покликаний сприяти ВККС у встановленні відповідності діючих суддів та кандидатів на посади суддів критеріям професійної етики та доброчесності. Відповідно до законодавчих приписів, ГРД складається з двадцяти членів. При цьому законодавець встановив жорсткий ценз для членів Ради: ними можуть бути виключно представники правозахисних громадських об’єднань, науковці-правники, а також журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають бездоганну ділову та професійну репутацію, а головне — відповідають критеріям політичної нейтральності та доброчесності.

Для того щоб унеможливити вплив «кишенькових» або фейкових організацій на формування ГРД, закон передбачив суворий фільтр. До участі в установчих зборах допускалися лише ті громадські організації, які могли надати ВККС копії звітів за результатами виконання проєктів із залученням міжнародної технічної допомоги, рекомендаційні листи від авторитетних міжнародних організацій про успішний досвід співпраці, а також копії звітів за результатами фінансового аудиту.

Все дуже правильно було написано в законі, від того і не зрозуміло яким дивом серед  найактивніших, а потім і головних, організаторів Громадської Ради доброчесності опиналася Фундація DEJURE і її засновник Михайло Жернаков?

А справа у тому, що Громадська організація «Фундація DEJURE» була заснована влітку 2016 року, тобто буквально за кілька місяців до створення першої ГРД. А значить вона фізично не могла надати жодних звітів про успішні результати діяльності, тим більш щодо виконання проєктів з залучення міжнародної технічної допомоги та досвід співпраці, як того вимагало законодавство. Проте, це не завадило засновникам DEJURE – Михайлу Жернакову, Роману Куйбіді та Тарасу Шепелю не тільки самим стати членами ГРД, а й протягнути туди ще кількох представників DEJURE!

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Важливо зрозуміти, що йдеться лише про офіційних представників Фундації, оскільки неофіційних, тобто афілійованих з нею членів було значно більше.

Контроль здійснювався не лише під брендом самої DEJURE, а через делегування пов’язаних осіб від дружніх організацій, насамперед Центру політико-правових реформ (ЦППР) та Автомайдану.

Так, у першому складі від ЦППР (експертом якого також був М. Жернаков) до ГРД увійшли Роман Марусенко, Роман Сухоставець, Максим Середа та Роман Куйбіда. Від Автомайдану були делеговані Роман Маселко, який до речі мав ще офіційне висування від DEJURE, Євгенія Моторевська та співкоординатор ГРД Віталій Титич.

У другому скликанні ГРД тенденція зберіглася. Окрім трьох вищезгаданих засновників DEJURE, які одночасно увійшли як до першого, так і до другого складу ГРД, ЦППР представляли Антон Марчук, Максим Середа, Роман Смалюк, а Автомайдан — Роман Маселко та Євгенія Моторевська.

Разом із координаторкою Галиною Чижик (яка згодом також стала членкинею правління Фундації DEJURE) це інституційне ядро становило близько половини від 20 членів ради, що дозволяло стабільно формувати необхідну більшість під час голосувань щодо суддів. Саме це й забезпечило Жернакову безпосередню присутність та прямий вплив на рішення ради з першого дня її існування.

Однак, факт залишається фактом – згідно чинного законодавства Фундація DEJURE не мала права делегувати своїх представників до ГРД. Але делегувало. Ба більше, у 2016 році відбулося рейдерське захоплення Громадської ради доброчесності. Воно розпочалося як консолідація впливу групи тісно пов’язаних між собою юристів з ЦППР, Автомайдану та новоствореної Фундації DEJURE.

І от є головне питання. А хто дозволив це зробити? Хто дав нікому не відомому колишньому судді з системи Януковича і його ледь створеної організації з руками і ногами влізти у реформування системи судочинства? Ви можете повірити, що це відбулося без найвищого схвалення? Отож.

Упродовж першого та другого скликань ГРД Жернаков і компанія успішно зацементували свій вплив на процеси, а в третьому та четвертому скликаннях ця монополія набула настільки жорстких форм управління, що викликала відкритий спротив навіть серед самих членів ради.

А коли є монопольний контроль над кадрами, з’являється монополія на гроші донорів. Справжній масштаб цієї приватизації розкрився під час гучного скандалу навколо міжнародного гранту в розмірі понад 500 тисяч доларів, виділеного американськими партнерами на підтримку роботи з перевірки суддів.

Дійшло до абсурду: Жернаков в інтерв’ю відкрито визнав, що зі своєї фундації DEJURE платив гроші за роботу безпосередньо членам ГРД. Вдумайтеся: орган, від членів якого залежать кар’єри суддів, отримує зарплату з рук керівника однієї конкретної ГО. Це прямий конфлікт інтересів. Людина, яка платить «незалежним» експертам, фактично їх контролює.

А що відбувається з тими, хто відмовляється підкорятися цим правилам? Їх починають системно знищувати. Саме це сталося з незалежною членкинею ГРД Ольгою Піскуновою та її колегами (Олександром Волошиним, Тетяною Катриченко, Людмилою Янкіною). Коли вони почали ставити незручні запитання щодо того, куди йдуть сотні тисяч доларів і чому гранти розподіляються кулуарно, Жернаков просто включив режим ігнора.

Він приховував інформацію від “нелояльних” членів ГРД та самих іноземних донорів. Він саботував роботу ради, штучно роблячи її неефективною. Зрештою, незалежні члени ГРД були змушені опублікувати відкритий лист-звинувачення в ЗМІ, викриваючи диктаторські замашки Жернакова. Він буквально витискав і «збивав» людей з органу контролю лише за те, що вони заважали йому одноосібно розпоряджатися донорським бюджетом.

Ця схема виявилася настільки нахабною, що стала предметом розгляду Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради. Голову DEJURE офіційно викликали на засідання комісії зі звинуваченнями у тиску на ГРД та нецільовому використанні коштів міжнародної допомоги.

Війна з самоврядуванням та легалізація людей Медведчука

Зрозумівши, що влада починає усвідомлювати хибність їхніх підходів, група Жернакова перейшла до атаки на професійне самоврядування. Вони прямо ставлять знак рівності між поняттями «судді обирають суддів» і «кругова порука». Те саме вони роблять і щодо незалежної адвокатури. У своїх звітах DEJURE жорстко атакує Національну асоціацію адвокатів України (НААУ), звинувачуючи її в узурпації та зв’язках з Росією.

Але тут пан Жернаков перевершив сам себе. Обґрунтовуючи «нелегітимність» нинішньої адвокатури, він вдається до відвертого переписування історії. Він публічно заявляє, що у 2012 році під час створення НААУ відбулося «рейдерське захоплення», і вказує на альтернативний з’їзд адвокатів, який проходив у кінотеатрі «Кінопанорама», як на більш легітимний.

Давайте подивимося, кого ж головний український борець за доброчесність вважає «легітимним» лідером адвокатури. Той альтернативний з’їзд обрав головою Володимира Висоцького.

Хто такий Висоцький? Це давній член політбюро СДПУ(о), і таки так – соратник Віктора Медведчука, активний противник вступу України до НАТО і член керівництва проросійського руху «Український вибір». Найдивніше, що Жернакова навіть не бентежить що всі ці факти легко доступні у мережі. Він все одно продовжує нести свою маячню і жити у вигаданій реальності.

У тій самій реальності, де можна уникати мобілізації завдяки довідці про працевлаштування викладачем у Київській школі економіки (KSE), яка дає право на відстрочку. Проте швидко виявляється, що в KSE він уже давно не працює.

Підписуйтесь на наш Канал у Telegram та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Тобто людина, яка вчить всю країну чесності і публічно знищує кар’єри суддів за найменші неточності в документах, банально вводить в оману військкомат за допомогою неактуальних довідок, аби не йти до армії. Щоправда, від суду це його не врятувало — за ухилення від мобілізаційного обліку він отримав штраф, який тихенько сплатив. Додайте до цього доведений факт наявності плагіату в його наукових роботах — і портрет «арбітра доброчесності» стає завершеним.

Замість висновків

Діяльність Михайла Жернакова та його фундації не має нічого спільного з побудовою справедливого правосуддя. Це класична технологія захоплення влади в професійних спільнотах через інструменти дискредитації та прикриття іноземним авторитетом.

За десять років ці люди довели судову реформу до стану колапсу, і тепер замість визнання помилок вимагають ще більше влади. Вони встановили подвійні стандарти: їм можна з посмішкою згадувати комфортну роботу на режим Януковича, їм можна ухилятися від мобілізації, їм можна тиснути на незалежних членів ГРД і купувати потрібні висновки за донорські гроші.

Справжня реформа — це здатність створити професійні та незалежні самоврядні інституції, які несуть відповідальність перед громадянами, а не перед авторами тіньових звітів. Поки арбітрами моралі залишатимуться такі імітатори, українське правосуддя приречене на вічний і дуже комфортний для них хаос.

У наступній частині нашого розслідування ми розкажемо про те, як працює інформаційна обслуга цієї тусовки. Про медіа-кілерів, які за гроші забудовників знищували опонентів у часи Януковича, а сьогодні перекваліфікувалися в головних активістів.

Перша частина: Люди, які вбили реформи правосуддя. Світлана Матвієнко

Друга частина: Люди, які вбили реформи правосуддя. ДАРʼЯ ПИСАРЕНКО

Автор: Юрій Сергєєв, журналіст-розслідувач