Невиплачена суддівська винагорода

Питання матеріального забезпечення, мабуть, одне з визначальних, яке відграє роль у виборі роботи чи навіть професії. Звісно кожен, хто пропрацював не один десяток років розраховує на винагороду, а от чи кожен її отримує, як виявилось, залежить від волі та бажання держави.

Стаття 130 Конституції України встановлює, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Так, згідно із ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадовий оклад суддів вищих інстанцій встановлюється в розмірі посадового окладу судді місцевого суду помножений на відповідний коефіцієнт.

Водночас вважаємо за необхідне зауважити, що від визначення даного розміру залежить і розмір виплати вихідної допомоги і розмір щомісячного грошового утримання судді.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів, є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Однією з таких базових гарантій є надання суддям за рахунок Держави матеріального забезпечення — суддівської винагороди. Така винагорода одночасно виступає і запобіжником від вчинення корупційних правопорушень.

У Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, 01.12.2004 року №19-рп/2004, 11.10.2005 року №8-рп/2005, 22.05. 2008 року №10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12, від 17 листопада 2010 року №(2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення.

В той же час, 06.12.2016 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, яким в п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказано, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

Вважаємо, що в даному випадку має місце певна колізія норм двох різних нормативно-правових актів.

Так, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року визначає, що посадовий оклад судді визначається в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року встановлює замість мінімальної заробітної плати розрахункову величину в розмірі 1 600 гривень.

В даному випадку обидві норми, закріплені законами, тобто неможливо подолати колізію визначивши їх ієрархічну ступінь.

Щодо можливості подолання колізії шляхом надання переваги спеціальній нормі по відношенню до загальної.

Перш за все, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року вносив зміни в десятки законів, тобто явно не був спеціальним відносно регулювання питання судоустрою та статусу суддів.

Крім того, п. 53 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року, яким вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, в тому числі щодо визначення розміру посадового окладу, не внесено змін щодо необхідності застосування розміру в 1 600 гривень для визначення посадового окладу судді.

Визначення розрахункової величини в розмірі 1 600 гривень було встановлено Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року та стосувалося будь-яких посадових окладів та заробітних плат працівників та інших виплат.

Тобто, норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року є загальною, а норма Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року, тому виключно даною нормою мають бути врегульовані спірні питання відносно визначення розміру посадового окладу судді.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що черговий раз свідчить про те, що норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року є загальною і не може бути застосована при наявності спеціальної норми.

Зауважимо, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року чи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року при визначенні розміру суддівської винагороди не визначають таку розрахункову величину як 1 600,00 грн., тому посадовий оклад Позивача має бути розраховано виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Щодо можливості подолання колізії шляхом надання переваги, тому акту, який прийнятий пізніше.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 червня 2016 року №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п’ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зазначив наступне:

«…Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453 в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці — щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів…»

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).

Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями №40/32 та №40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року передбачають, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя також встановлює, що строк перебування судді на посаді, їхня незалежність, соціальні гарантії, адекватна оплата і умови праці гарантують законом і не можуть змінюватися в сторону зменшення.

Як вже зазначалося вище, норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року встановила, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

В той же час, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.12.2016 року становив – 1 600 гривень, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 року становив – 3 200 гривень, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 року становив – 3 723 гривні.

Тобто, починаючи з 01.01.2017 року розрахункова величина у розмірі 1 600 гривень явно знизила рівень гарантій незалежності суддів в розрізі нарахування та виплати суддівської винагороди, а в подальшому щомісячного довічного грошового утримання судді чи пенсії, оскільки замість того, щоб посадовий оклад було розраховано, виходячи з правомірних очікувань, в виходячи з розміру мінімальної заробітної плати в розмірі в 3 200 гривень за 2017 рік чи 3 723 гривень за 2018 рік, посадовий оклад визначено згідно розрахункової величини у розмірі 1 600 гривень.

Отже, норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 року не може бути застосована як така, що прийнята пізніше, оскільки знижує рівень гарантій незалежності судді, що в свою чергу суперечить Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також не припиняє дію норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року чи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року в частині визначення посадового окладу судді.

Як складеться практика з даного питання ще невідомо, однак вона явно залежить не лише від суддів, які будуть розглядати дані справи, а й від суддів, які наважаться захистити свої права і заявити про свої гарантії.

Наразі не йдеться про той хабар, який отримали судді Верховного суду (без України) від держави і який досить важко вважати суддівською винагородою, а скоріше платою за лояльність і підтримку будь-яких забаганок діючої влади, що, до речі, і відбувається.

Саме дана ситуація дозволить як лакмусовий папірець виявити чи дійсно судова влада є незалежною та здатна захищати порушені права, а не приватні інтереси.

 

Анна Мартиненко, адвокат
Адвокатська компанія Кравець і партнери

Ростислав Кравець
Адвокатська компанія Кравець і партнери

Для ЗіБ